Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010 icon

Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010




НазваАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010
Сторінка4/35
Дата27.11.2012
Розмір7.07 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   35

^ СТИЛЬ УПРАВЛІННЯ, ЯК УМОВА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ


Стиль управління безпосередньо впливає на створення громадянського суспільства та процеси його соціального розвитку. Він повинен бути однією з засад реалізації даної політики та формування кадрового потенціалу державних службовців. Врахування особливостей національної самосвідомості та менталітету дозволить державним службовцям вирішити гострі питання реформування старих і створення нових інститутів в аспекті процесів світової глобалізації шляхом втілення у систему суспільних цінностей, соціального розвитку загальнонаціональних інтересів народу.

Стиль управления оказывает непосредственное влияние на создание гражданского общества и процессы его социального развития. Он должен быть одной из основ реализации данной политики и формирование кадрового потенциала государственных служащих. Учет особенностей национального самосознания и менталитета позволит государственным служащим решить острые вопросы реформирования старых и создание новых институтов в аспекте процессов мировой глобализации путем воплощения в систему общественных ценностей, социального развития общенациональных интересов народа.

Management style renders direct influence on creation of civil society and processes of his social development. Management style must be one of bases of realization of this policy and forming of skilled potential of civil servants. The account of features of national consciousness and mentality will allow civil servants to decide the sharp questions of reformation old and creation of new institutes in the aspect of processes of world globalization by embodiment in the system of public values, social development of national interests of people.


^ Актуальність теми дослідження. Діяльність державного службовця залежить від конкретного стилю мислення, який він використовує у процесі управління. Стиль управління безпосередньо впливає на створення громадянського суспільства та процеси його соціального розвитку. Багато з науковців досліджують загальні проблеми стилів управління через взаємовідносини керівника і підлеглих (Ф. Мескон, Г. Опанасюк, Г. Саймон, Т. Уінслоу, Є.А. Уткін, Р. Холт та ін.). В Україні низка вчених досліджують проблеми державного управління через призму стилю управління (Н.Т. Гончарук, Р.В. Войтович, М.М. Логунова, А.В. Решетніченко, С.М. Серьогін та інші).

^ Постановка проблеми. Вплив стилів управління на процеси забезпечення життєдіяльності людини та суспільства досліджується з точки зору соціально-економічних та індивідуально-психологічних механізмів їх реалізації.

Мета статті - визначити механізм оптимізації стилю управління, що сприятиме підвищенню ефективного розвитку державної служби.

^ Виклад основного матеріалу. За часів СРСР головним був командний стиль управління, який вимагав особливих психологічних і правових встановлень. Керівник мав користуватися владою та не сумніватись у бездоганності своєї лінії поведінки. Планово-адміністративна система призвела до того, що в багатьох випадках сама система управління не приймала кваліфікованих керівників, піддержуючи інший тип управлінців, в яких переважав директивний стиль управління.

У процесі зміни старого механізму управління і формування нового, відбувається якісний переворот - виникають істотно нові, незвичні ситуації, які потребують неординарних і результативних методів впливу. Уміння забезпечити позитивну самоорганізацію управлінської системи є важливим елементом адміністративної діяльності.

Проблеми державо-управлінської діяльності складають основу концепцій державного управління. На думку Г. Опанасюк підготовка державних службовців є важливим фактором становлення гуманної й цілісної особистості, розвиток якої відбувається на тлі соціалізації, яку дослідниця розуміє як набуття соціального досвіду та засвоєння цінностей і виховання - цілеспрямованого управління процесом всебічного розвитку особистості та саморозвитку [1]. Директор Департаменту програм глобального державного управління при Світовому банку Д. Кауфманн визначає державне управління як традиції та інституції, на основі яких влада застосовує свої повноваження задля загального блага. На його думку, державне управління є процесом обрання, контролю та зміни уряду, здатність розробляти і впроваджувати обґрунтовану політику, а також повага громадян і держави до інституції, які керують їхніми соціально-економічними відносинами [2].

Сучасна проблема відчуженості влади та її інституцій від цінностей, очікувань та інтересів значних верств населення, з одночасною відсутністю ідеологічної системи, яка має реалізовувати національну ідею, створює умови до загострення соціальної кризи в суспільстві. Влада стає більш корумпованою та реалізує інтереси окремих кланових «новоутворень». Основною ідеєю «нової» ідеології є не розбудова соціального суспільства, громадянської держави, а задоволення власних приватних інтересів, які найчастіше йдуть у розріз з загальними інтересами та пріоритетами суспільства. З цього приводу С.М. Серьогін вказує на необхідність ураховувати те, що неформальні зв’язки чиновництва, традиції державних установ та організацій, авторитет керівника і навіть елементи харизми керівників-лідерів, за певних умов, можуть підвищувати ефективність управління, виступаючи як конструктивні фактори державотворення [3].

Варто зазначити, що незадоволення політикою керівництва на державній службі є проблемою загальнодержавного масштабу. Особи, які обіймають керівні посади в органах виконавчої влади і місцевого самоврядування, безпосередньо відповідають за розробку і впровадження реформаторського курсу, нову політику держави, є рушійною силою державного розвитку, виступають провідними управлінцями процесів змін, є носіями сучасної управлінської свідомості та відповідних цінностей державної служби. Тому їх державницький світогляд і управлінська кваліфікація для досягнення цілей реформ мають вирішальне значення.

Існуючи особливості соціальної структури українського суспільства, не завжди й не в усім є тією необхідною базою, на підґрунті якої не тільки державні службовці, але й усі верстви населення, як соціальні суб’єкти, здатні сприймати та втілювати у систему соціальних цінностей, загальноєвропейські ідеали суспільного життя. Подібна ситуація обумовлена як культурно-історичними чинниками, так й вже сформованими, звичайними стилями управління, які використовуються в управлінській діяльності.

Прагнення вітчизняних урядовців зробити «європейський» або «євразійський» вибір є не лише наслідком процесів євроатлантичної інтеграції й містяться не стільки у відмінностях між європейськім, «пострадянським» і безпосередньо українським, узятим в якості країни перехідного типу, рівнем життя, правовими нормами регулювання суспільних відносин, показниками економічного розвитку країни, соціальним благополуччям і забезпеченістю. Вони містяться у здатності суб’єктів управлінської, соціальної діяльності, відмовитись від сталих і віджилих стилів управління, розвивати в собі стилі управління, які подалі дадуть можливість ефективніше реалізовувати завдання щодо управління суспільством і державою, принаймні у відношенні до європейського, якщо це є необхідним.

Політичні інтереси держави, соціально-економічна та культурна ситуація в ній, на думку дослідників, не завжди є більш впливовими факторами формування образу держави, ніж образ державних службовців і влади взагалі [4]. Стиль управління набуває значимості в кадровій політиці, від якості якої безпосередньо залежить ефективність соціального управління [5].

На нашу думку, стиль управління повинен бути однією з засад реалізації даної політики та формування кадрового потенціалу державних службовців. Врахування особливостей національної самосвідомості та менталітету дозволить державним службовцям вирішити гострі питання реформування старих і створення нових інститутів в аспекті процесів інтеграції до світового співтовариства, в аспектах процесів світової глобалізації шляхом втілення у систему суспільних цінностей, у систему соціального розвитку загальнонаціональних інтересів народу.

Специфіка державно-регулятивного впливу в сфері етнонаціонального життя суспільства, на думку вченого П.І. Надолішного, обумовлює процес розбудови нового державно-управлінського механізму. У свою чергу, розвиток суспільно-політичної ситуації вимагає на кожному новому етапі адекватного формування висококваліфікованих кадрів, які здійснюють управління державою, є здатними гнучко й ефективно реагувати на ситуації, що виникають, приймати ефективні рішення в постійно мінливому громадському житті та в умовах високої соціально-політичної активності суспільного розвитку.

З цього приводу управління характеризується як самостійна сфера певним чином упорядкованого раціонального знання і життєвого досвіду, як особливе навчання про стилі мислення й образ дії, як особистості керівника, так і різних органів управління.

Сьогодні, на наш погляд, виникає необхідність формування та розвитку системи державної служби, підвищення якості та ефективності державо-управлінської діяльності взагалі та підготовки державних службовців, яки б мали достатньо високий інтелектуальний та творчий потенціал щодо вирішення складних проблем соціального розвитку суспільства. Тому необхідно формувати кардинально новий стиль управлінського мислення.

У своєї концепції державного управління С.М. Серьогін відокремлює наступні типи державного службовця, а саме - «ідеолог», «аналітик», «адміністратор», «технолог» і «фахівець». Провідними ознаками діяльності першого він визначає фундаментальні й емпіричні складові формування та реалізації світоглядних, аксіологічних і власне ідеологічних функцій. Державні службовці наступного типу повинні реалізовувати гуманістичну концепцію державної влади, яка потребує якісно нових світоглядних орієнтацій і відповідних цінностей та ідеалів [3, с. 79-80].

«Аналітики» мають забезпечити виконання формальних і змістовних складових соціо-діагностичних, футурологічних і прогностичних функцій. У свою чергу «адміністратори» повинні здійснювати стратегічне та тактичне планування діяльності суб’єктів державотворення, організовувати і координувати виконання різних видів державних функцій. Функціональними обов’язками «технологів» є забезпечення формування та практичної реалізації державної політики у сфері інформаційних технологій, процесі збирання та передачі інформації, контролю діяльності всіх рівнів державного управління [3, с. 80]. Іншим типом державних службовців науковець визначає «фахівці» - це професійно підготовлені керівники та спеціалісти «лінійного» рівня управлінської ієрархії, які здатні теоретично розроблювати і практично втілювати в життя рішення владних структур та забезпечувати їх виконання в повному обсязі [3, с. 80-81].

Таким чином, застосовуючи стратифікацію посад державних службовців С.М. Серьогін проаналізував взаємозв’язки між типом управління у системі державної служби та типом свідомості, яка притаманна тому чи іншому управлінцю. На думку дослідника, «ідеологи», «аналітики», «адміністратори», «технологи» та «фахівці» мають якісно різний стиль мислення, який умовно можна поділити на адаптивний, проективний і конструктивний. Перший спирається, головним чином, на певний емпіричний досвід і формує нормативно орієнтовані технології поведінки пристосування до наявних умов існування. У свою чергу, проективний стиль мислення аналізує міру збігу або розбіжностей між уявним і реальним станом речей, орієнтований на пошук компромісів і шляхів профілактики та запобігання конфліктним ситуаціям. І останній, конструктивний, притаманний найбільш обдарованій та передовій у своїх поглядах і діях частині суспільства (раціоналізатори, фундаментальні керівники та спеціалісти).

На наш погляд, дана концепція селекції державних службовців має в якості підґрунтя гуманістичні принципи формування та розвитку індивіду й особистості. Однак на сучасному етапі суспільного розвитку виникають складні, і під час неоднозначні проблеми, які пов’язані із соціальними та політичними процесами. Тому від державних службовців, зокрема їх стилю управлінського мислення, залежить соціальний розвиток суспільства на функціональному рівні. Вони перш за все є соціальними суб’єктами, а тому також проходять увесь шлях формування індивідуальності та створення повноцінної особистості, у якому важливими є соціокультурна детермінація процесу переходу від індивідуального до соціального.

На етапі демократизації громадянського суспільства і держави, необхідна розробка та практичне втілення механізмів реалізації політичної відповідальності людей, які знаходяться на різних рівнях державного і місцевого управління, політичних посадах. До таких механізмів відноситься: діагностування й оцінка індивідуально-психологічних характеристик керівників усіх ланок з метою визначення їх особливостей і стилю управління. Також необхідне вдосконалення і більш ефективне використання такого інструмента політичного керівництва, яким є державна кадрова політика, її адаптування до умов і рівня соціального розвитку суспільства. Значення концепції кадрової політики очевидно, однак вона неефективно здійснюється, оскільки являє собою досить складну програму діяльності, що вимагає комплексного підходу й активних дій усіх її учасників. Поки що концепція кадрової політики не стала повною мірою основним документом державного впливу на рішення кадрових проблем у різних сферах взаємодії держави і цивільного суспільства.

Висновки.

Таким чином, здійснювані в Україні реформи істотно змінили статус державної служби та державних службовців. Нові умови розвитку держави повинні вивести державне управління на новий рівень взаємовідносин з усіма верствами населення, державних і недержавних установ. Установлюються нові економічні і правові регулятори. Повинно змінитись відношення до державних службовців, в першу чергу з боку держави, а на цьому підґрунті, і відношення: державний службовець - громадянин.

У сучасних умовах ефективність управління визначається не лише характером відносин між керівником і підлеглими, а й низкою інших обставин, насамперед зовнішніх факторів. Маючи визначальний характер стилі управління є важливою частиною процесів державного управління, спрямовуючи процеси державотворення, розбудови громадянського суспільства у тій чи інший бік. Від того, який стиль управління притаманний конкретному керівникові чи державному службовцю, залежить якість реформування суспільства, впровадження та реалізація державної політики, образ держави й самих службовців. Сучасні стилі управління потребують оптимізації, що дасть змогу підвищити ефективність управлінської діяльності, у тому числі й державо-управлінської, а також більш повніше й якісніше реалізовувати потенціал державних службовців, створити сприятливі умови щодо реалізації кадрової політики, підвищення її ефективності тощо. На наш погляд, до механізмів оптимізації стилів управління віднесемо наступні:

1. Методика оцінки й оптимізації соціально-психологічного клімату та стилю управління, попередження конфліктних ситуацій в органах управління, в основі якої повинно міститься:

  • автоматизований варіант збору й аналізу даних, що спростить процедуру проведення обстеження, узагальнить результати та дасть можливість керівнику оперативно оцінити стан міжособистісних відносин, виявити динаміку задоволеності системою керівництва-підпорядкування, попередити негативні явища, стимулювати становлення і згуртованість колективів, підвищуючи тим самим їхню працездатність;

  • цілеспрямований груповий та індивідуальний вплив на колектив, починаючи з етапу його формування і завершуючи атестацією кадрів, виявлення і коректування стилів управління відповідно до особливостей розвитку колективу.

2. Введення у постійно діючу систему підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, тренінги з ситуативного управління з метою встановлення, вибору та корегування стилів управління державних службовців.


Використані джерела інформації:

  1. Опанасюк Г. Концепція особистісно орієнтованої підготовки державних службовців / Г. Опанасюк // Командор. – 2000. – № 1 – С. 26 – 29.

  2. Каневський Д. Як подолати корупцію: погляд Світового банку / Д. Каневський [Електронний ресурс] // Політика і суспільство від 05.07.2007 р. / Заголовок з екрану - http://www.dw-world./de/dw/article/0,2144,2671277,00.html.

  3. Серьогін С. М. Державний службовець у відношеннях між владою і суспільством : монографія / С. М. Серьогін – Д. : ДРІДУ НАДУ, 2003. – 456 с.

  4. Василевська Т. Е. Етичні аспекти взаємовідносин між колегами у професійних колективах державних службовців : зб. наук. пр. НАДУ /
    Т. Е. Василевська ; [за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва]. – К. : Вид-во НАДУ, 2004. – [Вип. 2]. – С. 150 – 158.

  5. Уткин Э. А. Финансовый менеджмент : уч. для вузов / Э. А. Уткин – М.: Зерцало, 1998. – 345 с.


Рецензент: Васильєва О.І., д.держ.упр., доцент


УДК 35.071.5

Гоголь Т. В.

к. е. н., доцент

докторант кафедри регіонального управління,

місцевого самоврядування та управління містом,

Національна академія державного

управління при Президентові України


^ ІДЕНТИФІКАЦІЯ СТРУКТУРНИХ ЕЛЕМЕНТІВ

СИСТЕМИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ


Проведено обґрунтування основних системоутворюючих складових розвитку сільських територій та запропоновано концептуальні підходи щодо удосконалення державної політики з урахуванням зміни чинників, спрямованих на забезпечення сталого сільського розвитку.

^ Початок форми

Введіть текст або адресу веб-сайту чи перекладіть документ

Проведено обоснование основных системообразующих составляющих развития сельских территорий и предложены концептуальные подходы по совершенствованию государственной политики с учетом изменения факторов, направленных на обеспечение устойчивого сельского развития.

^ Початок форми

Введіть текст або адресу веб-сайту чи перекладіть документ

The validation of the major backbone component of rural development and conceptual approaches to improving public policy to the changing factors for sustainable rural development.

Словник - Переглянути докладний словник


^ Постановка проблеми. Сільським територіям традиційно відводилася допоміжна, пасивна роль в економіці країни, їх розвиток розглядався державою виключно в площині досягнення параметрів продовольчої безпеки країни, що значною мірою зумовило демографічну кризу на селі, занепад його соціальної сфери, зниження рівня та якості життя селян. Сільські населені пункти поступово обезлюднюються та припиняють своє функціонування. Так, поселенська мережа сільської місцевості за 2000 - 2009 рр. скоротилася на 268 населених пункти. За останні десять років чисельність сільських жителів скоротилась на 1,5 млн чол., або на 10,7% і це відбувається головним чином за рахунок депопуляції населення, яка щороку зростає. Вікова структура сільського населення станом на 1 січня 2009 р. деформована: частка осіб працездатного віку становить 55,8% (серед міського – 62,8%), старше працездатного віку – 26,8% сільського населення (міського - 23,0%.). Біля 3745 тис. сільських жителів працездатного віку, або більше третини є незайнятими, тобто не працюють як наймані особи, не мають власної справи та не виробляють товарної продукції в особистих селянських господарствах. Сукупні ресурси сільських домогосподарств більше, як на 20% формуються за рахунок грошових та натуральних надходжень від особистих селянських господарств, на оплату праці припадає лише близько третини цих ресурсів – 32,5% (у містах – більше половини). Рівень оплати праці в сільському господарстві у 2008 р. був в 1,6 рази менший, ніж в середньому по економіці, і майже вдвічі менший від промисловості [4, сс. 340, 362, 419, 400]. Матеріальна база соціальної інфраструктури села фізично і морально зношена. Розширюється кількість сіл, жителі яких не мають змоги отримувати найнеобхідніші послуги за місцем проживання.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій. В останні роки проблеми розвитку сільських територій знаходяться у центрі уваги багатьох вітчизняних учених, зокрема О.М. Бородіної, М.М. Ксенофонтова, В.М. Нелепа, М.К. Орлатого, О.Л. Попової, І.В. Прокопи, В.В. Юрчишина та інших. Ними напрацьовано теоретико-методологічні положення, на базі яких розроблено рекомендації з питань удосконалення державної політики у цій сфері. Проте вони, як правило, залишається незатребуваними відповідними центральними органами законодавчої та виконавчої влади. Така бездіяльність суперечить євроінтеграційним планам України, адже в Європейському союзі діють спеціальні програми, спрямовані на сталий розвиток села та сільських територій з урахуванням їх багатофункціональної ролі в конкурентоспроможності цього інтеграційного формування.

^ Формулювання цілей статті. Мета статті полягає в теоретико-методологічному забезпеченні концепції функціонування сільських територій та обґрунтуванні розширеного підходу до розвитку сільських територій і виокремлення їх в окремий секторальний напрям державного управління.

^ Виклад основного матеріалу дослідження. Головною причиною уявлень сучасного суспільства про сутність сільських територій як моногалузевих є твердження про пріоритет аграрної сфери як основного виду діяльності в сільській місцевості, яка має гарантувати продовольчу безпеку держави. Проте інтенсивний розвиток аграрного виробництва, закони ринкової економіки призводять до значного скорочення зайнятості в ньому населення та необхідності розвитку інших сфер діяльності та створення неаграрних робочих місць на селі. Світовий досвід свідчить, що в різних країнах ЄС сільська місцевість стає все більше багатофункціональною, підвищується значення та поширення альтернативних видів діяльності на сільських територіях, таких як будівництво, місцева промисловість. Відбувається реорганізація обслуговуючих галузей, лісового господарства, рибальства, модернізація систем освіти, а також невиробничої функції сільської місцевості, яка забезпечує рекреаційне використання природних ресурсів та розвиток соціального і людського капіталу сільського населення.

В сучасних умовах відбувається фундаментальне зрушення в розумінні самого процесу розвитку держави, більшість дослідників вважають розвиток сільських територій його центральною складовою. Унікальність сільських територій обумовлено тією обставиною, що із усіх сфер життєдіяльності людини вони в повному обсязі виконують функції життєзабезпечення і слугують джерелом більшості благ, необхідних людині: природних ресурсів, території проживання, рекреаційним об’єктом, сферою етнокультурних традицій тощо.

Необхідно зауважити, що при прийнятті політичних рішень в ЄС тривалий час ототожнювали сільське господарство як галузь економіки із сільськими територіями. Прогнози розвитку аграрного сектора ЄС свідчать про те, що неефективна політика сільського розвитку призвела: по-перше, до посилення міграцій із сільських територій до великих міст; по-друге, до депопуляції сільського населення; по-третє, деградації необроблених земель із наступною втратою цінностей культурного ландшафту; по-четверте, поглиблення регіональної нерівності в добробуті населення; по-п’яте, неможливості дотримання соціальних гарантій і стандартів життя на селі; по-шосте, зростання вартості найнеобхідніших послуг населенню у сільській місцевості.

Однак з часом відбулося виокремлення окремих напрямів аграрної політики з орієнтацією на інтегровану концепцію, суть якої полягає у взаємоузгодженні заходів на локальному та регіональному рівнях управління з урахуванням інтересів усіх секторів економіки. Поглиблення процесу інтеграції країн-членів ЄС активізували усвідомлення необхідності дотримання загальноприйнятих стандартів сільського життя, адже без позитивних змін у цій сфері і далі відбуватимуться деструктивні процеси в структурі трудових ресурсів [1, с.107].

Пореформене українське село сьогодні вишукує шляхи виходу з соціально-економічної та гуманітарної кризи, яка зумовлена як історичними передумовами, так і реалізацією недосконалих ринкових перетворень. Її виявом в сільський місцевості є низка взаємопов’язаних проблем, більшість з яких притаманна всім типам сільських територій. Проблеми регіонального рівня головним чином складаються із сукупності невирішених локальних питань, які виникають як в сільській місцевості, так і в містах та при їх взаємодії між собою.

Все це вимагає нових концептуальних підходів, механізмів та інструментарію політики розвитку сільських територій, яка має відповідати або бути наближеною до норм і вимог, сформованих у європейських країнах. Важливого значення для розуміння сільських територій як утворень багатоцільового призначення, має виокремлення їх основних компонентів. За висловом В.В. Юрчишина, сільська територія у сучасному розумінні являє собою складну і багатофункціональну природну, соціально-економічну і виробничо-господарську структуру [5, с.4-6]. Крім просторових характеристик вчений включає до наукового аналізу все те, що функціонує на певній території або є її складниками. Як визначальний системо утворюючий чинник функціонування сільських територій автор виділяє сільську громаду (общину). Вона охоплює всіх без винятку, хто проживає в ній, незалежно від того, в якій сфері виробництва чи обслуговування вони зайняті, утворюючи так званий соціум.

Концептуально позицію О.Л. Попової щодо основних складових сільських територій можна окреслити таким чином: не раціонально, з одного боку, асоціювати сільські території лише з сільським господарством, потрібно турбуватися про диверсифікацію економічної діяльності на них, з другого боку, послуги сільськогосподарських суб’єктів щодо збереження і облаштування агроландшафтів на будь-яких сільських територіях, навіть переважно промислового використання, були і залишаються домінуючими [3, с.39]. Таким чином, поряд з тенденціями скорочення соціально-економічного значення аграрного виробництва для сільських територій формуються висхідні тенденції посилення його ролі в сталому сільському розвитку, зокрема екологічному благоустрої сільських територій.

Отже, сільська територія є складною багатофункціональною системою, якій властиві специфічні функції. Як зазначає М. Ксенофонтов, дослідження її окремих властивостей надає їй характеру виробничо-економічної, біологічної, соціальної тощо. Ці складові не відокремлені, а мають сталі, постійно відтворювані взаємозв’язки, тому для розв’язання проблем розвитку зазначених територій обов’язковим є встановлення факторів і ступеня зв’язку між ними у забезпеченні розвитку території [2, с.47].

Зважаючи на те, що сукупність економічних, соціальних, організаційних, виробничих, та інших складових сільських територій є предметом дослідження, вважаємо за необхідне виділити елементи та функціональні зв’язки, які характеризують їх поєднання в цілісну самодостатню систему, забезпечення сталості якої вимагає узгодженого розвитку її структуроутворюючих елементів (рис.1).




Рис.1.Основні системоутворюючі складові розвитку сільських територій. ^ Джерело: авторська версія


Особливістю вивчення питання розвитку сільських територій є те, що вони характеризується комплексом галузей і сфер діяльності, які досить різноманітні за своїм функціональним призначенням, технологією, унікальністю і незамінністю; їм властива своя організаційна структура, форми обслуговування населення, механізм функціонування.

Розвиток стосовно економічної системи означає збільшення обсягів виробництва продукції, підвищення продуктивності праці, удосконалення технологічного рівня виробництва, зміни структури виробництва, підвищення рівня рентабельності та конкурентоспроможності. Розвиток екологічної складової означає виробництво екологічно безпечної продукції, оптимізацію площі ріллі в структурі земельних угідь, збалансоване використання агрохімікатів, добрив з метою підвищення врожайності сільськогосподарських культур тощо. Розвиток соціальної підсистеми характеризується поліпшенням рівня і якості життя сільського населення, позитивною демографічною динамікою, належною підтримкою освіти, охорони здоров’я, фізичної культури, побутового обслуговування тощо.

Маємо зазначити, що діюча система управління розвитком сільських територій розосереджена між різними галузевими міністерствами і відомствами, які, здійснюючи управління соціально-виробничою діяльністю за своїми напрямами та інтересами діють не скоординовано, що, як правило, не збігаються з інтересами окремих сільських поселень і територій. Зокрема, у численних галузевих програмах передбачаються заходи щодо розвитку сільських територій, які централізовано не забезпечені фінансовими ресурсами, а з іншого боку зв’язують ініціативу місцевих органів виконавчої влади та органів самоуправління.

Враховуючи неоднорідність об’єктів сільських територій, багатоканальність джерел фінансування і різноманітність робіт та послуг, які тут виробляються, важливим є конкретизація класифікації всіх її видів діяльності з тим, щоб в процесі аналізу виділити їх в певні групи за спільними ознаками. Наведений нами аналіз системо утворюючих складових розвитку сільських територій дає можливість диференціювати їх за видами та запропонувати структурні елементи системи розвитку сільських територій з урахуванням зміни чинників, спрямованих на забезпечення сільського розвитку (рис. 2).

На нашу думку, об’єктом управління сільськими територіями є увесь господарський, соціально-економічний та екологічний комплекс, який формується з урахуванням усіх видів господарської діяльності, незалежно від підпорядкування та форм власності підприємств і організацій, розташованих на певній території. Відносини між територіальними органами влади, які є базою територіальної системи управління з одного боку, та підприємствами і організаціями з іншого боку можуть бути представлені по-різному: від цілковитого підпорядкування підприємств і організацій територіальним органам влади, до здійснення ними лише контрольних і регулюючих функцій управління.

Так, незалежно від форми підпорядкування і власності, усі суб’єкти господарювання та організації, які розташовані на даній території, підконтрольні територіальним органам управління стосовно питань використання земельних угідь, корисних копалин, лісів, водних ресурсів,





Рис. 2. Структурні елементи системи розвитку сільських територій

^ Джерело: розроблено автором


охорони навколишнього середовища, дотримання протипожежних, соціальних, правових та інших норм. Територіальні органи управління здійснюють контроль за будівництвом житлових, соціально-культурних об’єктів, доріг місцевого значення; за виробництвом продовольчих товарів підприємствами, що розташовані на певній території. Об’єктом управління на територіальному рівні є також процеси приватизації цілісних майнових комплексів державної власності, передача об’єктів на баланси місцевих органів влади, соціальний захист населення, оподаткування, формування місцевих бюджетів тощо.

^ Висновки і перспективи подальших розвідок. Наукова новизна дослідження полягає у розмежуванні та ідентифікації системи елементів, що здійснюють певний вплив на розвиток сільських територій. На підставі проведеного дослідження можна констатувати, що під системою розвитку сільських територій розуміється ефективно взаємодіюча сукупність соціальних, організаційних, економічних та інституційних чинників, спрямованих на забезпечення стабільного збалансованого розвитку виробництва та поселенської мережі. Наведені основні системоутворюючі складові розвитку сільських територій дають можливість значно підвищити аналітичну цінність існуючої системи розкриття питання. Подальше розкриття системи дозволить по-новому усвідомити необхідність адміністративно-територіальної реформи з урахуванням наближення до стандартів ЄС.


Використані джерела інформації:

1. Аграрний сектор України на шляху до євроінтеграції [Текст]: Монографія / Авт. кол.: Бетлій М. та ін.; За ред. О.М. Бородіної. – Ужгорож: ІВА, 2006. – 496 с.

2. Ксенофонтов М. Використання системного підходу в обґрунтуванні розвитку сільських територій / М. Ксенофонтов// Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування: матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, 31 трав. 2007 р. – К.: НАДУ. – 2008. – С. 47-49.

3. Попова О.Л. Сталий розвиток агросфери України: політика і механізми [Текст]: Монографія. / О.Л. Попова, НАН України, Ін-т екон. та прогнозув. – К., 2009. – 352 с.

4. Статистичний щорічник України за 2008 рік / за ред. О. Г. Осауленка; Держ. ком. статистики України. – К., 2009. – 566 с.

5. Юрчишин В.В. Сільські території як системоутворюючі фактори розвитку аграрного сектору економіки / В.В. Юрчишин // Економіка АПК. – 2005. - №3. – С.3-10.


Рецензент: Лісовий А.В., д.е.н., доцент


УДК 354:65.014.1.477

Горник В.Г.,

к.держ.упр., доц., докторант

РВПС України НАН України
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   35

Схожі:

Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2012
...
Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2/2012
...
Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2012
...
Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2/2011
...
Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи