Барановський Олександр Іванович icon

Барановський Олександр Іванович




НазваБарановський Олександр Іванович
Сторінка1/3
Дата01.11.2012
Розмір0.71 Mb.
ТипАвтореферат
  1   2   3


ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

“ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ”


Фурман Василь Миколайович



УДК 368:339.13


СТРАХОВИЙ РИНОК В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ТА СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ



08.04.01 – фінанси, грошовий обіг і кредит


Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук


Київ 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України”.


Науковий консультант

доктор економічних наук, професор

Барановський Олександр Іванович,

ДУ “Інститут економіки та прогнозування

НАН України”, завідувач відділу досліджень розвитку та регулювання фінансових ринків.







Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор

Базилевич Віктор Дмитрович,

Київський національний університет

ім. Тараса Шевченка,

декан економічного факультету,

завідувач кафедри економічної теорії;










доктор економічних наук, професор

Онишко Світлана Василівна,

Національний університет державної

податкової служби України,

професор кафедри державних фінансів;










доктор економічних наук, професор

Юрій Сергій Ілліч,

Тернопільський державний економічний університет, ректор, завідувач кафедри фінансів.







Провідна установа

Одеський державний економічний університет Міністерства освіти і науки України,

кафедра фінансів (м.Одеса).








Захист відбудеться “21” червня 2006 р. о 14 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 в ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” за адресою: 01011, Київ, вул. Панаса Мирного, 26.


З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.


Автореферат розісланий “20” травня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

Левчук Н.І.



^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Безперервний науково-технічний прогрес, поступальне зростання виробниц­т­ва товарів і надання послуг, прирощення накопичуваного суспільного багатства, розширення переліку і збільшення ймовірності техногенних, економічних і соціальних ризиків, що загрожують його збереженню і примноженню, підвищення тяжкості їхніх наслідків, а також ринкова трансформація соціально-економічного розвитку потребують адекватного вдосконалення страхових відносин суспільства, створення масштабної і ефективної системи страхових фондів, формування конкурентоспроможних національних страхових ринків.

^ Актуальність теми. Страховий ринок є однією з найважливіших складових фінансової безпеки. Без розвиненого страхового ринку неможливо забезпечити поступальний соціально-економічний розвиток держави, безпечне функціонування суб’єктів господарювання, підвищення добробуту населення, убезпечення різних сфер його життєдіяльності. Проте сьогодні в Україні страховий ринок перебуває лише в стадії становлення, а його розвиток супроводжується численними проблемами економічного, нормативно-правового, організаційно-методологіч­но­го, інформаційно-аналітичного, кадрового і технологічного характеру. Чинне законодавство, що регламентує функціонування страхового ринку, не є логічно завершеним. Бракує й необхідних методичних розробок для підвищення ефективності діяльності страхових компаній. Часта зміна регуляторів страхового ринку не сприяла формуванню в Україні дієвої системи страхового нагляду. Відчувається брак кваліфікованих фахівців страхової справи, а також ґрунтовних наукових досліджень і аналітичних матеріалів із страхової проблематики. Немає чіткого бачення стратегічного розвитку вітчизняного страхового ринку та його окремих складових.

Розв’язання цих проблем багато в чому залежить від застосування під час дослідження страхової тематики системного підходу, який уможливлює створення наукових основ для комплексного вивчення страхового ринку та його окремих складових і забезпечує не лише теоретико-методологічні розробки, а й підготовку конкретних методичних і практичних рекомендацій щодо розв’язання нагальних проблем страхової галузі. Для реалізації ж системного підходу до такого дослідження необхідно забезпечити насамперед з’ясування теоретико-методологічних засад страхування, його функціонального призначення й принципів організації, місця і ролі в соціально-економічних процесах, генезису й тенденцій розвитку страхового ринку та його зв’язку і взаємообумовленості з іншими сферами життєдіяльності держави, функціонування суб’єктів господарювання і життя населення.

Окремі аспекти теоретико-методологічного обґрунтування сутності страхування і страхового ринку розглядаються у працях таких західних фахівців, як В. Берг, А. Вагнер, Дж. Глаубер, С. Маккі, А. Манес, К. Маркс, М. Міранда, П. Мюл­лер, В. Нордхаус, К. Пфайффер, М. Ротшильд, П. Самуельсон, Дж. Стігліц, У. Хаасен, Р. Холлі, П. Шиміковський, Х-П. Шиміковський та ін.

Вагомий внесок у дослідження теоретико-методологічних засад страхової діяльності зробили такі вчені України і ближнього зарубіжжя, як В.Д. Базилевич, О.І. Ба­рановський, Н.М. Внукова, К.Г. Воблий, О.О. Гаманкова, Т.Є. Гварліані, О.А. Гвоз­денко, В.Б. Гомелля, Н.Б. Грищенко, О.Д. Заруба, О.М. Зубець, М.С. Клапків, В.В. Корнєєв, Л.А. Орланюк-Малицька, С.С. Осадець, В.К. Райхер, Л.І. Рейтман, Т.А. Ротова, А.С. Руденко, В.І. Серебровський, К.Є. Турбіна, Т.А. Федорова, В.В. Ша­хов, Я.П. Шумелда, Р.Т. Юлдашев, С.І. Юрій, С.Ю. Янова та ін.

Проте й досі немає усталеного підходу до визначення природи страхування та його функцій й принципів організації, формування й використання страхового фонду; обґрунтованого аналізу сутності, потреби, можливості й реальної ємності страхового ринку, його сегментації та основних тенденцій розвитку. Багато аспектів державного регулювання страхового ринку в теоретичному й методологічному плані досліджені недостатньо. В Україні бракує досліджень, присвячених обґрунтуванню теоретико-методологічних засад страхового бізнесу. Недостатньо дослідженими залишаються методичні підходи до оцінки руху фінансових ресурсів і фінансового стану страхових компаній, фінансового управління і контролю. Мало й ґрунтовних досліджень щодо визначення стратегічних напрямів розвитку страхового ринку в цілому і його окремих суб’єктів.

Значущість і логічна незавершеність розробки теоретико-методологічних, організаційно-правових, інформаційно-аналітичних і кадрових засад формування страхового ринку й визначення стратегічних напрямів його розвитку зумовили вибір теми, визначили мету, завдання, зміст дисертаційної роботи.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація ви­ко­нувалася відповідно до плану науково-дослідних робіт Інституту економіки та прог­нозування НАН України за темою “Розвиток банківської системи України” (№ДР 0104U004491), в межах якої автором уточнено причини інтеграції банківського і страхового капіталу, визначено передумови, напрями, а також наявні й потен­ційні наслідки розвитку взаємодії комерційних банків і страхових компаній в Україні; Київського національного економічного університету (КНЕУ) Міністерства освіти і науки України за темою “Управління фінансами підприємств та розвиток страхового ринку” (№ДР 101V009213), в межах якої автором поглиблено обґрунтування специфічних особливостей страхування, його функцій й принципів; засад побудови системи оподаткування страхової діяльності, принципів стратегічного управління в страхових компаніях; уточнено природу страхового ринку і сутність його державного регулювання; удосконалено на основі виокремлених ознак класифікації страхування, перестрахування, страхових ризиків і страхових ринків; обґрунтовано основні стратегічні напрями розвитку вітчизняного страхового ринку, а також напрями формування ефективної стратегії розвитку страхових компаній в Україні; Київського національного торговельно-економічного університету Міністерства освіти і науки України за темою “Методологічні аспекти підвищення ефективності функціонування страхового ринку України” (№ДР 010U000920), в межах якої автором уточнено теоретичні підходи до визначення сутності страхових послуг і продуктів, місця і ролі страхування в соціально-економічних процесах.

^ Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення теоретико-методологічних засад формування вітчизняного страхового ринку в умовах ринкової економіки й обґрунтування підходів до його стратегічного розвитку.

Для досягнення означеної мети ставились такі завдання:

з’ясувати економічну природу й уточнити поняття “страхування”, “страховий фонд” і “страховий ринок”;

визначити специфічні особливості, функціональне призначення, принципи страхування та його роль у соціально-економічних процесах;

обґрунтувати теоретико-методологічні засади страхування;

охарактеризувати сутність і специфічні особливості страхового ринку та його державного регулювання, узагальнити зарубіжну практику формування національних страхових ринків і виявити основні тенденції, закономірності й особливості у цій сфері;

висвітлити особливості формування й розвитку страхового ринку України та проблеми його становлення;

визначити стратегічні напрями розвитку вітчизняного страхового ринку;

обґрунтувати напрями стратегічного розвитку вітчизняних страхових компаній, організацію в них стратегічного управління;

розкрити зміст і основні складові фінансової стратегії страховика.

^ Об’єктом дослідження є процеси становлення і стратегічного розвитку українського страхового ринку.

Предмет дослідження становлять теоретичні й практичні проблеми формування і функціонування страхового ринку в Україні в умовах реформування національної економіки.

^ Методи дослідження. Методологічною базою теоретичних досліджень є діалектичний метод наукового пізнання й системний підхід до вивчення економічних і соціальних явищ, зокрема фундаментальні положення економічної теорії, макро- та мікроекономіки, економічного аналізу і прогнозування, теорії фінансів, менеджменту. При постановці й розв’язанні поставлених у дисертації завдань застосовувалися методи наукової абстракції, індукції та дедукції, аналізу і синтезу, історичний та інші методи пізнання соціально-економічних явищ, об’єктів і процесів – для формулювання наукових положень і уточнення термінологічного апарату щодо страхування й страхового ринку та їхніх окремих складових; економіко-статистичні методи збору та обробки інформації, зокрема вибіркових досліджень, групування, статистичного порівняння середніх і відносних величин, експертних оцінок – при дослідженні стану і тенденцій розвитку світового й вітчизняного страхових ринків; методи моделювання, формалізації, кореляційного аналізу – в процесі побудови економіко-математичних моделей щодо визначення зміни ситуації в страховій галузі; максимізації прибутку, оптимізації інвестиційного портфеля й стабілізації грошового потоку страхових компаній; методи прогнозування – для визначення параметрів стратегічного розвитку страхової компанії; соціального моніторингу (неформальні інтерв’ю, експертні опитування) – для забезпечення інформаційної бази щодо оцінки трансформацій страхового ринку та аналізу ефективності його державного регулювання; інституціонального аналізу – для дослідження взаємозв’язку і взаємозумовленості формальних і неформальних інститутів у формуванні страхового ринку, оцінки впливу інституційних чинників на ефективність його функціонування.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних основ становлення й стратегічного розвитку страхового ринку в Україні. Найсуттєвіші результати дослідження, які містять наукову новизну, полягають ось у чому:

вперше:

– введено у науковий термінологічний обіг і дано визначення понять:

“страхова політика” – як складової економічної політики уряду, системи заходів щодо забезпечення страхового захисту, управління формуванням і використанням страхових фондів; впровадження обов’язкового страхування; регулювання діяльності учасників страхового ринку й підвищення ефективності їхнього функціонування; підготовки кадрів; регламентації інтеграційних процесів у сфері страхування;

“страховий потенціал регіонів” – як реального обсягу страхових послуг; наявних і потенційних можливостей регіонального страхового ринку, наявності чинників надання страхових послуг, забезпеченості його ресурсами;

“фінансовий механізм страхування” – як порядку і умов формування й використання коштів страхових фондів; сукупності фінансових стимулів, важелів, інструментів, форм і методів регулювання процесів і відносин у сфері страхування;

– доведено необхідність заміни нинішньої (значної мірою – перерозподільної) моделі функціонування вітчизняного страхового ринку, яка вважає пріоритетом страховика, орієнтована на масове споживання стандартизованих страхових продуктів, по суті ігнорує діяльність страхових брокерів і консультантів, на нову, ефективнішу (клієнтоорієнтовану), що відповідатиме потребам розвитку реального страхування і базуватиметься на динамічно зростаючому платоспроможному попиті клієнтів, враховуватиме індивідуальні особливості й потреби споживачів страхових послуг, передбачатиме розвиток страхового посередництва, трансформацію ринкової ідеології й удосконалення механізму управління страховим ринком;

– обґрунтовано, що стратегічний розвиток страхового ринку має базуватися тільки на органічному поєднанні формування й реалізації стратегій розвитку ринку в цілому та його галузевих і регіональних сегментів, окремих страхових компаній і посередників, саморегулівних організацій, систем управління продажем з урахуванням вступу України до СОТ і подальшої лібералізації ринку фінансових послуг; перерозподілу ролей на світовому ринку, реорганізації бізнесу найбільших страхових операторів; конвергенції та інформатизації фінансових ринків, що створюють нові напрями розвитку страхової справи; реформи законодавства України у сфері бухгалтерського обліку, оподаткування, страхування, банківської справи, антимонопольного регулювання та в інших сферах, що зумовлює нові правила ведення страхового бізнесу; формування професійної інфраструктури страхового ринку (інститутів незалежних експертів-оцінювачів, страхових брокерів, актуаріїв тощо); євроінтеграційних устремлінь України;

– аргументовано, що фінансова стратегія страховика має матеріалізуватися у формуванні його фінансового потенціалу, під яким слід розуміти: 1) максимально можливий фінансовий результат за умови: наявності капіталу, достатнього для забезпечення ліквідності й фінансової стійкості; можливості залучення капіталу в обсязі, необхідному для реалізації ефективних проектів; рентабельності вкладеного капіталу; наявності ефективної системи управління фінансами, що забезпечує прозорість поточного і майбутнього фінансового стану; 2) сукупність власних і залучених фінансових ресурсів як умови й результату наявного і потенційного функціонування, основи забезпечення самофінансування і платоспроможності, інвестиційної привабливості й забезпечення конкурентоспроможності страхової компанії;

– запропоновано методичний підхід до оцінки рівня фінансового потенціалу страхової компанії, що передбачає: визначення рівнів фінансового потенціалу страхової компанії та їхніх характеристик; його інтегральну рейтингову оцінку за фінансовими показниками (на підготовчому етапі розробляється система фінансових показників, за якими здійснюватиметься оцінка, а також визначення порогових значень показників для віднесення їх до того чи іншого рівня фінансового потенціалу; на розрахунковому етапі здійснюється розрахунок значень фінансових показників страхової компанії, що характеризують рівень фінансового потенціалу; формування кривої фінансового потенціалу і визначення його рівня; зіставлення отриманих значень фінансових коефіцієнтів із шкалою, що характеризує рівні фінансового потенціалу за фінансовими коефіцієнтами) та за критерієм “можливість залучення додаткового капіталу”, що визначається ступенем привабливості страхової компанії для потенційного інвестора;

набули подальшого розвитку:

трактування природи страхування як інституційної форми економічних відносин; платної системи фінансової компенсації фізичним та юридичним особам; дієвого інструменту реалізації соціальної політики держави й основи системи соціального захисту населення; специфічної галузі;

визначення специфічних особливостей страхування за рахунок виокремлення таких із них, як його базування на феномені неприязні до ризику; поєднання окремими його видами відразу кількох функцій; значна схильність учасників страхового ринку до утворення монополій; надання страхового захисту на випадок настання комплексної трьохелементної події (виникнення небезпеки, завдання шкоди і причинного зв’язку між ними); виключна індивідуальність попиту на страхові послуги; позбавлення можливості створення і безпосереднього демонстрування товару; одночасне перебування в статусі об’єкта і суб’єкта державного регулювання; винятковий (неординарний) характер відносин; най інформаційніше насичений і най інформаційніше залежний види бізнесу;

обґрунтування таких функцій страхування в системі економічних і фінансових відносин суспільства, як виробнича (робить економічно неруйнівною капітальну цінність) й репресивна (стримує випадкові небезпеки при їхньому настанні чи обмежує силу їхньої дії з огляду на отримання страховиком права регресу до винної сторони);

уточнення принципів страхування за рахунок виокремлення таких із них, як свобода договору (що є сукупністю таких принципів, як свобода укладання і свобода сторін у визначенні змісту договору страхування), еквівалентності (виражає не лише вимогу рівноваги між доходами і витратами страхової компанії, а й забезпечення рівноправності страховиків і страхувальників, підтримання рівноправних і довірчих відносин страховика з будь-яким страхувальником), відплатності страхової послуги (передбачає, що надання страхового захисту відбувається тільки на платній основі), солідарності (поєднання зусиль страхувальників для вирівнювання втрат), обов’язковості (передбачає, що страхувальник зобов’язаний вносити страхові платежі за чинними ставками за майно, що підлягає страхуванню, а страховик – виплачувати страхове відшкодування в усіх передбачених страхових випадках на суворо обумовлених умовах);

визначення сутності страхового ризику як конкретного страхового випадку; ймовірності настання збитку; передбачуваної події; частини вартості майна, неохопленої страхуванням; відповідальності страховика; об’єкта страхування; виду відповідальності;

з’ясування сутності страхового фонду як матеріально-речового носія категорії страхування, представленого резервами грошових коштів і матеріальних засобів, що формуються за рахунок внесків учасників страхових відносин, коштів державного бюджету, добровільних відрахувань коштів, пожертв і деяких інших специфічних платежів, і призначеного для відшкодування збитків на випадок настання страхових подій, а також забезпечення соціального, пенсійного і медичного страхування;

тлумачення природи страхового ринку як регульованої системи стійких економічних відносин між покупцями (споживачами, вигодонабувачами), посередниками і продавцями, пов’язаних із формуванням попиту, пропозиції та ціни на прямий страховий захист і перестрахування, які матеріалізуються у страхових, перестрахувальних і супутніх послугах у певній країні, групі країн чи міжнародному масштабі, що піддається регулюванню;

уточнення підходів до формування стратегії страховика в умовах сучасного страхового ринку з огляду на необхідність адекватної відповіді на стратегічні виклики; економічної оцінки ефективності управлінських рішень; внесення до в неї взаємопов’язаних завдань із ринкового позиціонування й внутрішнього реформування страховиків; впровадження систем корпоративного управління і ризик-менеджменту; відповідності функціонування страховика національним і міжнародним стандартам;

удосконалено:

класифікацію видів страхування на основі виокремлення таких класифікаційних ознак, як первинність (первинне, вторинне); періодичність (одноразове, постійно поновлюване, багаторазове); відкритість (відкрите (конкурентне), кептивне); статті балансу (страхування активів, страхування пасивів, страхування доходів); вартість інтересу (неповне, повне, надмірне); кратність (одинарне, подвійне); традиційність (традиційне, специфічне);

класифікацію різновидів перестрахування з огляду на виділення таких класифікаційних ознак, як універсальність (усіх видів покриття, що надаються прямим страховиком; спеціалізоване (певних категорій ризиків); ставлення до ризиків (активне (прийняття ризиків для покриття чи продаж страхових гарантій), пасивне (передача ризиків чи придбання страхових гарантій); первинність (первинне, вторинне); традиційність (традиційне, альтернативне); класичність (класичне перестрахування, псевдоперестрахування);

класифікацію типів страхових ризиків з урахуванням вирізнення таких класифікаційних ознак, як значення (основні, додаткові); об’єктивність (об’єктивні, суб’єктивні); прояв (одномоментні, повторювані); однорідність (однорідні, неоднорідні); вимірність (вимірювані, не вимірювані); зумовленість (ризики випадкових збитків, ризики змін, ризики помилок); управління (ті, що поглинаються; ті, що розподіляються; ті, що попереджаються);

класифікацію страхових ринків, застосовуючи такі класифікаційні ознаки, як повноцінність (повноцінний, обмежений); насиченість (насичений, ненасичений); консолідація (консолідований, неконсолідований); стан (стабільний; такий, що динамічно розвивається; депресивний); структуризація (структурований, неструктурований); технологічність (традиційний, он-лайновий);

класифікацію стратегій страхових компаній на підставі вибору таких класифікаційних ознак, як поведінка (концентрації, упередження); життєвий цикл страхової компанії (розвитку, удосконалення діяльності, скорочення діяльності, ліквідації); взаємодія суб’єктів страхового бізнесу (кооперативної солідарності, компромісного співробітництва).

^ Практичне значення одержаних результатів. Науково-методичні результати дослідження впроваджено в практику роботи органів державної влади й управління, саморегулівних організацій, страхових компаній і в навчальний процес ВНЗ.

При підготовці відповідних змін до чинного законодавства використано пропозиції дисертанта щодо необхідності приділення серйозної уваги страхуванню у програмах соціально-економічного розвитку на середньо- і довгострокову перспективи; прийняття Закону України “Про внесення змін до деяких законів України про обов’язкове страхування” щодо обмеження кількості необґрунтованих видів обов’язкового страхування; розширення можливих підстав для встановлення розмірів страхових премій і страхових сум (в силу закону, нормативного акта чи договору страхування); змін до Закону України “Про страхування” щодо права страхувальника на вільний вибір страховика; внесення змін до законів України “Про страхування”, “Про захист економічної конкуренції” і “Про захист прав споживачів” щодо запровадження норм, які встановлюють відповідальність за порушення вільної конкуренції на страховому ринку; чіткішого унормування повноважень Держфінпослуг (довідка Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України від 17.03.06 № 06–10/10–210).

Результати дисертаційного дослідження щодо уточнення сутності й змісту державного регулювання страхового ринку; розширення завдань державного регулювання національного страхового ринку з огляду на всебічну глобалізацію світового страхового господарства, розширення транскордонної торгівлі страховими і перестраховими послугами, внесення страхових послуг до переліку видів послуг, міжнародну торгівлю якими регулюють норми і правила СОТ; посилення контролю за фінансовою стійкістю вітчизняних страхових компаній; основних напрямів стратегічного розвитку національного страхового ринку використані в практичній діяльності Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (довідка від 31.01.06 №794/03–8).

Пропозиції дисертанта щодо створення Всеукраїнського центру врегулювання збитків, який має повноваження з екстреного обслуговування автовласників при дрібних та середніх ДТП, у яких не було завдано шкоди життю й здоров’ю гро­мадян, враховані Моторно-транспортним страховим бюро України при розроблен­ні заходів щодо удосконалення обов’язкового страхування цивільної відповідаль­ності власників транспортних засобів (довідка МТСБУ від 19.01.06 № 293/1).

Запропоновані дисертантом підходи до удосконалення кадрової політики на страховому ринку України (зокрема пропозиції щодо переліку спеціальностей, за якими навчальним закладам різних рівнів акредитації доцільно здійснювати підготовку кадрів для страхових компаній; умов формування висококваліфікованого професорсько-викладацького складу; проведення регулярних семінарів, курсів із підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів страхових компаній з різних питань страхової діяльності; порядку розроблення навчальних програм для кожної категорії страхових спеціалістів, якому має передувати визначення необхідних компетенцій (рівень знань, навичок, переконань, моделей поведінки), притаманних цим категоріям; розроблення методів розвитку необхідних компетенцій; знаходження механізмів адекватної оцінки ступеня їх розвитку; використання моделей компетенцій) використані в практиці роботи Центру підготовки і перепідготовки кадрів та інформаційно-аналітичного забезпечення страхової діяльності (довідка Центру від 27.01.06 № 07).

Окремі положення, викладені в дисертаційному дослідженні, використовуються у КНЕУ при викладанні дисциплін “Страхування” та “Страхові послуги” (довідка КНЕУ від 17.01.06).

Підготовлені дисертантом методичні засади розроблення стратегії діяльності страхових компаній на страховому ринку (формування дієвої політики у сфері продажу, маркетингу, персоналу, регіонального розвитку, комп’ютерних технологій), планові показники розвитку системи АСТ “Вексель” до 2010 року й ієрархія напрямів страхової діяльності використовуються в діяльності Товариства (довідка АСТ “Вексель” від 27.01.06 № 93).

^ Особистий внесок здобувача. Дисертація є одноосібно виконаною науковою працею, де поглиблено теоретичну концептуалізацію страхування і страхового ринку, проведено комплексний аналіз закономірностей, особливостей та проблем його формування і обґрунтовано пропозиції щодо його стратегічного розвитку.

^ Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на міжнародних і вітчизняних науково-практичних конференціях, зокрема: ІІІ Міжнародному Ялтинському форумі учасників страхового ринку (Ялта, 2003), всеукраїнських науково-практичних конференціях “Розвиток грошово-кредитних відносин в Україні” (Київ, 2004), “Фінансово-економічні проблеми розвитку підприємництва в Україні” (Київ, 2005), науково-практичній конференції “Підвищення ролі банківської системи в економічному зростанні” (Київ, 2004), Міжнародних науково-практичних конференціях “Фінансово-кредитне стимулювання економічного зростання” (Київ, 2005), “Наука та інновації – 2005” (Дніпропетровськ, 2005), “Формування нової парадигми страхування” (Київ, 2005), ІІ Міжнародній Карпатській страховій конференції (Яремча, 2006).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в 35 наукових працях загальним обсягом 27,03 д.а., у т.ч. індивідуальній монографії обсягом 17,2 д.а. і 22 статтях у фахових виданнях.

^ Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 349 найменувань на 24 сторінках, 4 додатків на 5 сторінках. Основний текст роботи викладено на 431 сторінці, де є 49 таблиць на 31 сторінці й 6 рисунків на 2 сторінках.


^ ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади страхування” на основі комплексного підходу визначено соціально-економічну сутність страхування, з’я­со­ва­но його специфічні особливості, розкрито функціональне призначення й принципи, окреслено його роль у соціально-економічних процесах, систематизовано теоретико-методологічне обґрунтування категорії страхування. За результатами огляду теоретичних концепцій страхування зроблено наукові узагальнення і висновки.

З’ясовано, що в економічній літературі й сьогодні немає однозначного трактування сутності страхування. Спектр же думок щодо цього дуже широкий. Причому численні визначення можуть бути згруповані таким чином: страхування як вид діяльності; галузь економіки; економічна категорія (сукупність відносин: сус­­піль­но-виробничих, економічних, майнових, грошових, соціальних, перерозподільних); форма розподілу ризиків і фінансовий спосіб контролю за ними; спосіб відшкодування збитків, цінностей чи дії випадку; вид безповоротного споживання частини майна; процеси формування (система заходів, методи створення) цільових грошових фондів і використання ресурсів; стратегічний чинник розвитку фінансово-господарських відносин; необхідний елемент соціально-економічної системи суспільства; найважливіший стабілізатор процесу суспільного відтворення; форма забезпечення господарського життя; форма фінансового посередництва; вид бізнесу; господарська установа; вид фінансових послуг; певна операція; господарське явище, інструмент економічної політики.

Водночас саме характеристика страхування як економічної категорії є наріжною для з’ясування його природи, визначення споріднених і відмінних рис з іншими економічними категоріями, а отже є відправною точкою для проведення системного дослідження цього одного з найважливіших соціо-економічних явищ. Страхування має свій економічний зміст і відповідні форми прояву, що більш характерно для окремої економічної категорії. Водночас наявні визначення страхування як системи тих чи інших відносин акцентують увагу на відшкодуванні витрат, збитків, завданих несприятливими подіями, шляхом виплати страхових сум і страхових відшкодувань. Проте, на думку дисертанта, такий підхід не відбиває усього спектра можливих страхових виплат, оскільки останні можуть провадитися і без настання несприятливих подій, а внаслідок закінчення, скажімо, дії договору накопичувального страхування життя.

Страхові відносини органічно вписуються в публічні (державні), корпоративні й міжнародні фінанси, кредитну систему, вторинний фінансовий ринок, зберігаючи і розвиваючи притаманну їм змістову й організаційну специфіку. Всю сукупність страхових відносин можна поділити на три групи: а) відносини, пов’язані з проявом специфічних страхових інтересів учасників страхування, визначенням його найзагальніших умов; б) відносини, пов’язані з формуванням страхового фонду; в) відносини, пов’язані з витрачанням коштів страхового фонду. Проте потреба у страхуванні, що існує об’єктивно не забезпечує автоматичного перетворення потенційного страхувальника у страхувальника реального. Потенційний страхувальник лише тоді вступає у страхові відносини, коли страховий інтерес буде ним усвідомлений. Але й наявність страхового інтересу не ідентична попиту на страхову послугу, бо для її придбання потенційний страхувальник має бути платоспроможним.

Оскільки страховики надають специфічні страхові послуги, розподіляють грошові кошти, беруть участь в обмінних процесах, а також певною мірою забезпечують виробниче й особисте споживання, страхування належить до стадій виробництва, розподілу, обміну й споживання.

Науковий пошук дав можливість довести, що визначення страхування, які містяться в економічній і правничій літературі, розглядаючи його різні сторони й аспекти прояву, не дають повного уявлення про його сутність. А тому страхування треба розглядати як складне економіко-правове і соціальне явище.

На думку дисертанта, страхування, як економіко-правове і соціальне явище, є:

інституційною формою економічних відносин із перерозподілу національного доходу, акумулювання, примноження й витрачання коштів страхового фонду, що будуються з урахуванням солідарності у розподілі й перерозподілі ризику, відплатності у забезпеченні необхідного захисту життя, здоров’я, працездатності населення, майнових інтересів фізичних і юридичних осіб та їхньої відповідальності перед третіми особами у разі завдання останнім шкоди;

платною системою фінансової компенсації фізичним та юридичним особам у ситуаціях, пов’язаних з економічними збитками, породжуваними об’єктивними чинниками, що будується з урахуванням як вірогідності несприятливої події, так і її можливих наслідків, а також згідно зі встановленими кваліфікованими умовами;

дієвим інструментом реалізації соціальної політики держави, основою системи соціального захисту населення;

специфічною галуззю як національної економіки, так і світового господарства.

Аргументовано доведено, що специфічні особливості страхування, про які йдеться в економічній літературі, не відбивають усіх його характерних ознак. До та­ких, на думку дисертанта, слід віднести також і те, що: страхування, як і більшість інших інструментів із поділу й трансферту ризиків, базується на феномені не­приязні до ризику; страховий випадок як трьохелементну конструкцію і подію, що настала, треба кваліфікувати, як такий лише за наявності виникнення небезпеки, завдання шкоди і причинного зв’язку між ними; окремі види страхування поєд­нують відразу кілька функцій (наприклад ризикову і заощаджувальну); попит на страхові послуги є тільки індивідуальним; учасники страхового і перестрахово­го ринків мають значну схильність до утворення монополій; страхування одночас­но є об’єктом і суб’єктом державного регулювання; інвестиційна діяльність страховиків має важливе значення в регулюванні макроекономічних процесів; страхування відповідає ступеню розвитку ринкових відносин у тій чи іншій країні і є одним із найбільш інформаційно насичених і інформаційно залежних видів бізнесу.

Встановлено теоретичну і практичну значущість класифікації страхування для страхувальників, страховиків, регуляторів ринку і держави в цілому. На думку дисертанта, для всебічного з’ясування властивих йому особливостей класифікація страхування має будуватися на основі використання таких класифікаційних ознак, як: галузь; організація; первинність; періодичність; спрямованість; страхове забезпечення; об’єкти страхування; статус страховика; форма проведення; обов’язковість; відкритість; техніка обґрунтування страхових тарифів, формування страхових резервів і управління ними; групи страхувальників; види страхових виплат; визначення страхових сум; статті балансу; коло страхувальників; тривалість; вартість інтересу; характер страхових ризиків; характер внесків; характер виплат; кратність; традиційність; реальність.

На основі аналізу підходів до визначення функціонального призначення страхування дисертантом обґрунтовано такі його функції, як ризикова (компенсаційна), накопичувальна (заощаджувальна, капіталотворна), попереджувальна (превентивна), стабілізуюча, виробнича, інвестиційна, бюджетозаміщувальна, контрольна й репресивна. Водночас, на думку дисертанта, для всебічної характеристики функціонального призначення страхування треба поряд із визначенням його наріжних засад виокремити й з’ясувати функції, притаманні окремим загальновизнаним професійним учасникам страхового ринку, а також окремим видам страхування.

Запропоновано під організацією страхування розуміти комплекс заходів, що забезпечують захист різних категорій страхувальників за рахунок побудови специфічної фінансової системи. У цьому зв’язку слід розглядати передусім режим страхування, що відображає основні принципи взаємодії елементів системи.

Роль основоположних принципів страхування зводиться, з одного боку, до визначення об’єктивних можливостей об’єкта бути застрахованим, а з другого – до встановлення якісних і кількісних меж страхової відповідальності. Ось чому важливе значення для з’ясування природи страхування має визначення його принципів. З огляду на це дисертантом обґрунтовано, що страхування має здійснюватися на принципах свободи договору, еквівалентності, концентрації коштів у страховому фонді, відплатності страхової послуги, солідарності, обов’язковості, добросовісності, повного відшкодування збитків, рівномірного розподілу ризиків. Водночас дисертант вважає, що, окрім загальних принципів, на яких має здійснюватися страхування, слід розрізняти й принципи формування його окремих складових, а також принципи функціонування страхових компаній та регулювання страхової діяльності.

Зазначено, що, поряд із визначенням принципів, важливе місце в оцінці режиму страхування має також і його функціональна (галузева) та організаційна структура. При цьому під функціональною (галузевою) структурою дисертант має на увазі структуру його видів, змістом якої є розподіл коштів страхових фондів відповідно до суспільно визнаної необхідності, ступеня втрати майна чи доходів і міри покриття дії різних груп ризиків. Під організаційною ж структурою треба розуміти упорядковану сукупність взаємопов’язаних суб’єктів страхування чи його інфраструктуру.

Наголошено, що страхування затребуване повною мірою лише за умови розвитку таких важливих ринкових інститутів, як банківська система і фондовий ринок. Разом з тим страхові компанії, беручи на себе ризики, забезпечують стійкість і надійність комерційним банкам, що, у свою чергу, відіграє не останню роль при позиціонуванні банківських продуктів.

Наведено пояснення різними економічними теоріями і течіями механізму функціонування страхування. При цьому предметом дослідження стали такі теорії і течії: класична економічна, трудова теорія вартості, неокласична економічна, граничної корисності чи маржиналізму, часткової рівноваги чи попиту, монетаризму, регульованого капіталізму чи кейнсіанська, інституціоналізму, соціального ринкового господарства, ризиків, відшкодування збитків, взаємної допомоги, податку як страхової премії, платежу, “несення ризику”, страхового захисту, демографії, активних систем, контрактів, накинутих витрат (альтернативної вартості), ігор, стохастичного вирахування, ймовірностей, мотивації Маслоу, К. Алдерфера (теорія IBP), мотивації Фрейда, страхового фонду.

З огляду на те, що наріжним каменем у дослідженні теоретичних основ страху­вання є концепція поділу ризиків (теорія ризиків), дисертантом систематизовано тлумачення страхового ризику. Під останнім треба розуміти конкретний страхо­вий випадок, тобто певну небезпеку, від якої проводиться страхування; імовірність завдання збитку життю, здоров’ю, майну страхувальника (застрахованого) в ре­зультаті страхового випадку; передбачувану подію, на випадок настання якої здійснюється страхування; частину вартості майна, не охоплену страхуванням; від­повідальність страховика; об’єкт страхування; вид відповідальності. Запропоно­вано класифікацію страхових ризиків за такими класифікаційними ознаками, як зна­чення, об’єктивність, наявність, прояв, передбачуваність, однорідність, характер, рівень, вимірність, період впливу, наслідки, зумовленість, управління, характер втрат.

Виходячи з того, що наріжною частиною сучасної теорії страхування є теорія страхового фонду, в дисертації наведено авторське тлумачення сутності страхового фонду як матеріально-речового носія категорії страхування, представленого резервами грошових коштів і матеріальних засобів, що формуються за рахунок внесків учасників страхових відносин, коштів державного бюджету, добровільних відрахувань коштів, пожертв і деяких інших специфічних платежів, і призначеного для відшкодування збитків на випадок настання страхових подій, а також забезпечення соціального, пенсійного і медичного страхування. З метою упорядкування знань про страхові фонди і структуризації пов’язаної з ними наукової проблематики дисертантом запропонована класифікація страхових фондів, а також визначені переваги і вади різних форм їхньої організації.

Другий розділ “Теоретичні основи й організаційно-економічні аспекти формування страхового ринку” присвячено розкриттю сутності, генезису й особливостям страхового ринку, з’ясуванню впливу державного регулювання на його функціонування і стратегічний розвиток, визначенню світових тенденцій розвитку ринку страхових послуг, а також відмінних рис формування страхових ринків у країнах із транзитивною економікою.

З огляду на значущість страхування у соціально-економічному розвитку держави, забезпеченні життєдіяльності людини і на притаманні йому специфічні риси особливого значення набуває чітке й однозначне визначення сутності й специфічних особливостей страхового ринку. Проте досі в економічній літературі так і немає однозначної відповіді щодо сутності не лише страхового ринку, а й ринку взагалі.

З’ясовано, що в цілому страховий ринок розглядається в економічній літературі як об’єктивна економічна закономірність, система суспільних, економічних, фінансово-економічних чи грошових відносин, особлива соціально-економічна структура, економічне середовище функціонування страховиків, економічний простір, сукупність страхових компаній, форма взаємозв’язку між учасниками страхових правовідносин, частина фінансового ринку, окрема сфера послуг, форма функціонування сукупного страхового фонду.

Проте розглянуті вище визначення не повною мірою відбивають справжню сутність страхового ринку. На думку дисертанта, страховий ринок – це система стійких економічних відносин між покупцями (споживачами, вигодонабувачами), посередниками і продавцями, а також страховиками і регуляторними органами, пов’язаних із формуванням попиту, пропозиції та ціни на прямий страховий захист і перестрахування, які матеріалізуються у страхових, перестрахувальних і супутніх послугах у певні країні, групі країн чи міжнародному масштабі, що піддається регулюванню.

Доведено, що страховий ринок є надзвичайно складною багаторівневою системою, яку утворює низка взаємопов’язаних і взаємообумовлених підсистем: страхових продуктів, тарифів, організації продажу і формування попиту, інфраструктури тощо. Страховому ринку властиві потужні стимули саморозвитку: ініціатива і підприємництво, новаторство, гнучкість, активність.

Кількісні й якісні параметри страхового ринку характеризуються системою показників. Ступінь розвитку національного страхового ринку визначається: відношенням страхових послуг до ВВП; ступенем захищеності майнових інтересів страхувальників від найрозповсюдженіших ризиків; інвестиційним потенціалом страхової галузі, зокрема розміром інвестицій, залучених в економіку країни через систему страхування; структурою страхового ринку; ступенем його інтеграції у світове страхове господарство; рівнем затребуваності страхування як інструменту реалізації державних програм, підвищення його економічної ефективності; рівнем зайнятості в страховій галузі тощо.

Наголошено, що важливе значення у з’ясуванні природи страхового ринку має чітке визначення сутності його “продуктової” спрямованості. При цьому слід зазначити, що сьогодні немає однозначного трактування цього аспекту функціонування страхового ринку. На думку одних фахівців, страховики виробляють і продають страхові послуги, а інших – страхові товари чи страхові продукти. Ще більше, існують точки зору, які або ототожнюють поняття “страховий продукт”, “страхова послуга” і “страховий товар”, або виокремлюють кожне з них. Водночас інколи взагалі заперечується сама наявність страхового товару.

Розглянуто можливі для страховиків комбінації “продукт/ринок”, особливості способів продажу страхових продуктів, канали розповсюдження договорів страхування в різних регіонах світу, стимулювальні й гальмівні чинники реалізації страхових послуг через банки. На думку дисертанта, окрім зазначених в економічній літературі, причинами інтеграції банківського і страхового капіталу є також бажання: уникнути конкуренції з боку цих фінансових інститутів між собою; отримати додаткові доходи за рахунок продажу більшої кількості різноманітних страхових і фінансових послуг; залучити і не допустити відпливу з кооперованих підприємств капіталу; вийти на нові групи клієнтів; поліпшити імідж страхування завдяки підвищенню його гнучкості й переходу до надання комплексних послуг.

Запропоновано класифікацію страхових ринків здійснювати за такими класифікаційними ознаками, як територіальна належність, масштаб, рівень розвитку, повноцінність, рівень страхової місткості, насиченість, консолідація, диверсифікація, різновиди, рівень конкуренції, співвідношення попиту і пропозиції, обов’язковість, галузь, доступність, стан, структуризація, технологічність.

Дослідження показало, що відсутність концептуальної основи розвитку регіонального страхового ринку спричиняє те, що в більшості регіонів страховий ринок розвивається безсистемно, без активного контролю і ефективної підтримки з боку держави і не забезпечує належного страхового захисту населення й суб’єктів господарювання.

Обґрунтовано, що важливе значення у становленні й стратегічному розвитку страхового ринку має стан його державного регулювання, оскільки останнє суттєвим чином впливає на абсолютний рівень ризику в суспільстві. Необхідність державного регулювання страхового ринку зумовлюється пріоритетом комерційних інтересів страховиків на шкоду інтересам страхувальників (відмова від здійснення нерентабельних видів страхування, некерована тарифна політика тощо), монополізмом, недостатнім розвитком загальної страхової інфраструктури.

Наявні моделі державного регулювання страхової діяльності певною мірою уні­версальні й водночас значно різняться в національних економічних системах. Спе­цифіка ж і оригінальність моделей регулювання страхової діяльності може про­являтися в різних аспектах: особливостях страхового і загального законодавства; статусі й структурі органів страхового нагляду; процедурних питаннях допус­ку до страхової діяльності; методах і формах регулювання страхової діяльності; ступені популярності й активності використання окремих інструментів регулювання.

При цьому оптимальна побудова системи страхового регулювання на національному рівні передбачає досягнення збалансованості інтересів суб’єктів страхових відносин і органів, що їх регулюють, – захисту страхувальників, забезпечення інтересів страховиків і отримання певної макроекономічної вигоди. І в цій якості страхове регулювання має певну вартість (чим жорсткіше страхове регулювання, тим більші втрати компаній і клієнтів, оскільки обмеження, що накладаються на свободу дій страховиків, неминуче спричиняють підвищення вартості їхніх послуг) і ефективність.

Актуальність комплексного дослідження системи державного регулювання страхового ринку пов’язана з тим, що у вітчизняній літературі ці питання тривалий час не розглядалися, оскільки в період державної страхової монополії потреби в такому регулюванні не було, воно підмінялося прямим державним управлінням галуззю. Навіть більше: й досі в літературі спостерігається неправочинне ототожнення понять “державне регулювання страхового ринку”, “державне регулювання страхової діяльності” і “державний страховий нагляд”. Ось чому для вибору тієї чи іншої моделі, визначення пріоритетів у цій сфері та механізмів їхнього забезпечення передусім необхідно мати чітке уявлення про сутність державного регулювання страхового ринку. На думку дисертанта, під державним регулюванням страхового ринку треба розуміти сукупність економічних, адміністративно-правових та організаційно-технологічних відносин між суб’єктами страхового ринку і державою в ході цілеспрямованого комплексного впливу останньої на страховий ринок як єдину систему. Його зміст становить система використовуваних державою методів, форм і інструментів регулювання, з допомогою яких державні органи впливають на всі сторони функціонування страхового ринку. Зміст державного регулювання не є статичним, а набуває тих чи інших ознак залежно від часу, країни, типу державного устрою, обраної моделі економічної політики тощо.

З огляду на значущість і логічну незавершеність формування системи дієвого державного регулювання вітчизняного страхового ринку й нагляду за ним з’ясовано відповідність сучасної вітчизняної системи страхового нагляду принципам його організації в міжнародній практиці. Зазначено, що державне регулювання страхової діяльності має здійснюватися шляхом реалізації як політики обмежень, так і політики стимулювання (рис.1).

Причому контроль із боку страхового нагляду повинен мати всеохоплюючий, постійний і послідовний характер, починаючи з реєстрації особи як професійного учасника страхування і закінчуючи припиненням його діяльності. До сфери


Державне регулювання страхової діяльності




Р
^ Політика обмежень

- встановлення правил ліцензування;

- визначення мінімального розміру

статутного капіталу;

- встановлення правил розміщення

страхових резервів;

- визначення обґрунтованих тарифів для обов’язкового страхування;

- контроль уповноваженими державними органами за дотриманням учасниками страхового ринку нормативно-правових актів;

- накладання санкцій на учасників

страхового ринку, що не виконують установлених вимог
  1   2   3

Схожі:

Барановський Олександр Іванович iconЗа травень 200
Барановський, О. Антикризові заходи урядів І центральних банків зарубіжних країн / О. Барановський // Вісник Національного банку...
Барановський Олександр Іванович iconПодлесний олександр іванович
...
Барановський Олександр Іванович iconНеводнічик Ольга Іванівна Подлеснюк Олександр Владиславович Селезень Дмитро Іванович Тарасюк Анна Сергіївна список вступників, що рекомендуються до зарахування за умовами конкурс

Барановський Олександр Іванович iconДержавний вищий навчальний заклад „київський національний економічний університет імені вадима гетьмана” Колядич Олександр Іванович
Нститути соціально-трудових відносин в розвитку ринкової економіки другої половини ХХ ст
Барановський Олександр Іванович iconШкіля миколи Івановича Микола Іванович – вчений, педагог, громадський діяч України. Микола Іванович Шкіль
Микола Іванович Шкіль народився 13 грудня 1932 року в с. Бурбене Семенівського району Полтавської області в селянській родині
Барановський Олександр Іванович iconМетодичні рекомендації до самостійної роботи лікарів за темою
Донецького державного медичного університету ім. М. Горького, заслужений діяч науки і техніки України, дійсний член Європейського...
Барановський Олександр Іванович iconО. С. Попова кирик мар’ян іванович удк 621. 395. 7 Оптимізація телекомунікаційних мереж за критеріями якості послуг 05. 12. 02 телекомунікаційні системи та мережі автореферат
Тимченко Олександр Володимирович, Національний університет "Львівська політехніка", професор кафедри “Телекомунікації”
Барановський Олександр Іванович iconОБҐрунтування застосування процедури закупівлі в одного учасника
Голобородько Олександр Іванович, начальник відділу технічних засобів навчання, м. Одеса, вул. Дідріхсона, 8, 65029, телефон: (0482)...
Барановський Олександр Іванович iconЗвіт про результати проведення процедури відкритих торгів n 10-3 від 21 грудня 2010 р. Замовник: > Найменування
Голобородько Олександр Іванович, начальник відділу технічних засобів навчання, м. Одеса, вул. Дідріхсона, 8, 65029, телефон: (0482)...
Барановський Олександр Іванович iconЗвіт про результати проведення процедури відкритих торгів n 10-2 від 21 грудня 2010 р. Замовник: > Найменування
Голобородько Олександр Іванович, начальник відділу технічних засобів навчання, м. Одеса, вул. Дідріхсона, 8, 65029, телефон: (0482)...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи