Міністерство науки І освіти, молоді та спорту україни херсонський державний університет icon

Міністерство науки І освіти, молоді та спорту україни херсонський державний університет

Реклама:



Скачати 260.8 Kb.
НазваМіністерство науки І освіти, молоді та спорту україни херсонський державний університет
Дата07.11.2012
Розмір260.8 Kb.
ТипПояснювальна записка
джерело

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


ЗАТВЕРДЖУЮ

Ректор університету,

Голова приймальної комісії

_______професор О.Є.Ходосовцев

“____”____________2012 р.


ПРОГРАМА


з навчальної дисципліни українська мова


вступних випробувань для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр»


спеціальності 8.02030301. «Українська мова та література»

факультет філології та журналістики


форма навчання денна, заочна


ПОГОДЖЕНО

Перший проректор університету,

Заступник голови приймальної комісії

___________ Н.А.Тюхтенко

“____”___________ 2012 р.


^
Херсон – 2012



ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА


Вступний екзамен з української мови для студентів спеціальності 8.010103 «Українська мова і література» на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» проводиться в письмовій формі. Тривалість проведення екзамену 1 година.

Програма екзамену охоплює матеріал, пов’язаний з поглибленим вивченням розділів сучасної української літературної мови, соціолінгвістики, лінгвістичного аналізу тексту.

Під час відповіді студент повинен продемонструвати навички самостійної навчальної і науково-дослідної роботи, вміння вести спостереження над особливостями лінгвістичних явищ, послуговуватися мовознавчими термінами, зосереджувати увагу на новій інтерпретації частин мови. Вступник має подати наукове знання фактів і явищ лінгвістики, володіти навичками системного аналізу мовних явищ, пов’язаних з морфологічними категоріями на сучасному рівні.

Питання білетів якнайповніше відображають різні погляди на проблемні питання української лінгвістики.

Головними критеріями оцінювання відповіді студента є глибоке знання ним різних точок зору на лінгвістичні проблеми.

Важливим також є розуміння студентом мовних явищ, вміння висловлювати й мотивувати власне бачення аналізованих питань.

Готуючись до вступних екзаменів, абітурієнти мають пам`ятати про те, що необхідно знати не лише програмний матеріал, а й додатковий; вміти простежувати аналізовані мовні явища в системно-структурному вимірі.

Використання студентами під час проведення вступного екзамену до магістратури допоміжних джерел не допускається, оскільки через це може втратитися самостійність підготовки студента до відповіді, як також і об`єктивність перевірки його знань та оцінювання відповіді.

З метою підвищення ефективності програми як навчально-методичного документа, до неї також включені список рекомендованої літератури.

^ МЕТА ПРОГРАМИ полягає у

  • визначенні єдиних вимог до екзамену з української мови;

  • перевірити теоретичні знання і практичні навички з найваж­ливіших тем лінгвістичних курсів;

  • допомогти студентам при підготовці до вступних випробувань на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» зосере­дити увагу на систематизації й повторенні найважливішого з опрацьованого матеріалу;

Програму складено на основі діючих предметних програм педаго­гічних інститутів («Сучасна українська літературна мова».-К.: РНМК, 1988 ; «Історична граматика української мови». -К., 1984).


ЧАС ПРОВЕДЕННЯ – 1 год (60 хв)

ФОРМА ПРОВЕДЕННЯ – письмова


^ КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ВІДПОВІДЕЙ МАГІСТРАНТІВ

З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ


Оцінка “5” ( А )“відмінно” ставиться, якщо студент показав:

  • ґрунтовні знання з української мови;

  • виявлення обізнаності з проблемами розвитку української мови на сучасному етапі;

  • термінологічно точне знання мовознавчих понять, їх правильне застосування;

  • вміння дати розгорнуту, логічно побудовану відповідь, яка демонструє ерудицію і глибокі знання студента, відповідає вимогам культури мови;

  • вільно використовує набуті теоретичні знання під час аналізу практичного матеріалу, висловлює своє ставлення до тих чи інших мовознавчих проблем, пов’язує програмовий матеріал із профілем, демонструє високий рівень засвоєння практичних навичок.

^ Оцінка “4,5” (В) "добре" ставиться, якщо студент показав:

  • термінологічно точне знання мовознавчих понять, але недостатнє вміння їх застосування;

  • практичні навички, що опираються на теоретичну підготовку;

  • вміння висловлювати свої міркування з приводу тих чи інших мовознавчих проблем, але припускається певних неточностей і помилок у логіці викладу теоретичного матеріалу або при аналізі практичного.

Оцінка “4” (С) "добре" ставиться, якщо студент показав:

  • вміння дати розгорнуту логічну відповідь, але бракує чіткої аргументації, мають місце мовні огріхи;

  • практичні навички поступаються теоретичній підготовці; домінує репродуктивний тип відповіді.

Оцінка “3,5” (Д) "задовільно" ставиться, якщо студент показав:

  • у визначенні термінології допущені недоречності і невідповідності, недостатні вміння її застосування;

  • недостатньо сформовані вміння різних видів аналізу;

  • відповідь неповна, основні положення недостатньо аргументовані, допущені мовні помилки.

Оцінка “3” (Е) "задовільно" ставиться, якщо студент показав:

  • неточності у знаннях, відсутність вмінь оцінювати факти та явища мовознавчого характеру;

  • слабкі навички самостійного аналізу теоретичних та практичних проблем, запропонованих студенту;

  • задовільні навички ведення наукової дискусії;

  • відповідь неповна, основні положення слабко аргументовані, допущені мовні помилки.

Оцінка "незадовільно" “2”(F) ставиться, якщо студент показав:

  • слабкі знання змісту мовознавчого курсів, не опанував наукові першоджерела;

  • поверхову відповідь, наявність грубих помилок у фактичному матеріалі, мова бідна, невиразна.

Оцінка "незадовільно" “1”(X) ставиться , якщо студент показав:

  • відсутність знань змісту мовознавчого курсу;

  • відсутність загально-гуманітарного та наукового мислення;

  • відсутність практичних навичок.

^ ВСТУП ДО МОВОЗНАВСТВА


Мовознавство – наука про мову. Проблеми загального і часткового мовознавства. Теоретичне і практичне значення мовознавчої науки. Зв’язки мовознавства з суспільними і природничими науками.

Взаємозв’язок синхронічного і діахронічного вивчення мови. Поняття про дослідні методи мовознавства. Загальна характеристика описового, історичного, порівняльно-історичного, зіставного, експериментального, статистичного, структурального та інших методів мовознавства.

Суспільна природа мови. Погляди науковців на природу мови як явище біологічне та психічне. Загальнонародний характер мови. Роль мови в розвитку суспільства. Комунікативна, мислеоформлююча, виражальна та пізнавальна функції мови. Вплив суспільства на розвиток і функціонування мови.

Мова і мовлення. Об’єктивне і суб’єктивне в мові. Діалектична єдність мови і мислення в процесі їх виникнення, існування і розвитку. Зв'язок мови зі свідомістю і мисленням. Роль мови у процесі пізнання.

Поняття системи мови і мовної структури. Знаковий характер мови. Поняття лінгвістичного знака і рівня мови. Фонетико-фонологічний, лексико-семантичний, морфемно-морфологічний та синтаксичний рівні мови. Синтагматичні і парадигматичні відношення у мові.

Фонетика як наука про звуки людської мови. Предмет фонетики: звуки і їх фізичні властивості, способи творення звуків і їх функціонування, звукові зміни, склад, наголос. Аспекти вивчення звуків мови: фізико-акустичний, анатомо-фізіологічний і лінгвостилістичний (фонологічний).

Фізична природа звуків мови. Акустичні характеристики звуків: тони і шуми; висота, сила і тривалість звуків. Роль резонаторів у творенні звуків людської мови. Мовний апарат людини і основні звукоутворюючі функції його органів. Артикуляція звуків. Три фази в утворенні звука.

Звуки мови і їх функції. Поняття фонеми. Фонологічна система мови. Фонологічні опозиції і диференційні ознаки фонем у фонологічній системі мови. Голосні і приголосні звуки, їх головні акустичні й артикуляційні відмінності.

Система голосних звуків (фонем). Їх класифікація: за горизонтальним положенням язика (голосні переднього, середнього і заднього ряду); за вертикальним положенням язика (високого, середнього і низького підняття); за участю губ (лабіалізовані, нелабіалізовані); за резонатором (ротові, носові); за тривалістю (довгі, короткі); за ступенем розкриття ротової порожнини (відкриті, закриті); за ступенем підняття стінки язика до піднебіння (напружені, ненапружені).

Система приголосних звуків (фонем). Їх класифікація: за участю голосу і шуму (сонорні, шумні: дзвінкі і глухі); за резонатором (ротові, носові); за місцем творення (губні, передньоязикові, середньоязикові, задньоязикові, увулярні, фарингальні); за способом творення (фрикативні, або щілинні, і зімкнуті: проривні, африкати, зімкнуто-прохідні); за палатальністю (тверді і м’які); за тривалістю (звуки нормальної витримки і довгі); за котловинністю (котловинні і некотловинні); за сприйняттям на слух (свистячі, шиплячі та ін.).

Склад як частина такту, об’єднана максимумом звучання за один поштовх видихуваного повітря. Наголошені і ненаголошені склади. Постійний, або фіксований, складовий наголос. Вільний, або рухомий наголос. Основний і побічний наголос у багатоскладових словах. Фонетична характеристика складу (відкритий, закритий, прикритий, неприкритий, напіввідкритий, напівзакритий).

Структура складу в різних мовах. Складові і нескладові звуки. Сонорні у ролі складотворних звуків. Поняття про монофтонг, дифтонг і трифтонг.

Функціональні та історичні зміни звуків (фонем). Причини функціональних змін: а) дія загальних фонетичних умов, у які потрапляє звук; б) вплив сусіднього звука у потоці мовлення.

Позиційні і комбінаторні зміни звуків. Основні фонетичні процеси: редукція, асиміляція, дисиміляція, акомодація, дієреза, гаплологія, епентеза, протеза, метатеза.

Історичні зміни голосних і приголосних фонем як наслідок дії фонетичних законів мови попередніх епох. Поняття звукового закону, обмеженість його дії. Спонтанні зміни звуків. Нефонетичні зміни, що викликаються аналогіями.

Орфоепія. Поняття літературних орфоепічних норм.

Лексикологія як учення про лексичне значення слова та лексичну систему мови. Слово як предмет лексикології, поняття лексичної системи мови. Основні функції слова. Номінативна (називна) функція слова.

Лексичне значення слова. Слово і поняття. Виникнення назв. Мотивовані і немотивовані значення слів. Повнозначні і неповнозначні слова.

Семасіологія, семантична структура слова. Моносемія і полісемія. Пряме і переносне значення слова. Типи перенесення значень слів за схожістю, суміжністю, функцією. Співвідношення значень багатозначного слова. Розширення і звуження значень слів.

Типи відношень лексичних одиниць. Омонімія. Основні шляхи утворення омонімів. Типи омонімів. Синонімія. Табу і евфемізми як специфічні синоніми. Антонімія.

Лексична система мови. Лексика з погляду походження: успадкована з попередніх епох, засвоєна з інших мов. Кальки. Інтернаціоналізми. Явище пуризму.

Зміни у лексичному складі мови. Розширення і звуження значень слів. Активна і пасивна лексика. Неологізми як історичне явище. Архаїзми. Історизми. Шляхи збагачення словникового складу мови: словотворення, переосмислення слів рідної мови та засвоєння з інших мов.

Стилістичні шари лексики. Книжна і розмовна лексика. Слова стилістично нейтральні і забарвлені. Просторічна лексика. Діалектизми. Професіоналізми. Слова жаргонні і вульгарні.

Етимологія слова. Поняття терміна. Термінологія. Загальні і власні назви. Ономатологія як наука про власні і спеціальні назви.

Поняття про фразеологізми. Типи фразеологізмів. Джерела фразеологізмів. Вияв у фразеології національної специфіки мови.

Лексикографія як вчення про теоретичні основи і практику укладання словників. Типи словників: енциклопедичні і лінгвістичні. Будова словникової статті у різних словниках.

Словотвір як учення про способи і засоби творення слів. Зв'язок словотвору з лексикологією і граматикою. Основні поняття дериватології: словотвірне значення, твірна основа і словотворчий засіб, словотвірний тип і розряд.

Основні способи словотворення: морфологічні (афіксація, основоскладання, абревіація), морфолого-синтаксичні, лексико-синтаксичні, лексико-семантичні.

Граматика як учення про граматичну будову мови. Предмет граматики. Розділи граматики: морфеміка, морфологія, синтаксис. Граматичне значення слова. Єдність лексичного і граматичного значень у слові. Особливості граматичної абстракції у порівняння з лексичною.

Морфема як найменша значуща одиниця мови і складова частина слова. Структура слова і його морфемний склад. Функціонально-смислова природа морфем і їх поділ на лексико-поняттєві, деривативні (словотворчі) і граматичні (формотворчі і релятивні). Поняття кореня і афікса. Види афіксальних морфем: префікси і постфікси; інтерфікси, інфікси, конфікси. Службові слова і морфеми. Поняття основи і флексії у змінюваних словах. Нульова флексія.

Непохідна і похідна основи. Вільна і зв’язана основи. Формотворча і словотвірна (твірна) основи. Історична змінність способів вираження граматичних значень. Зміни в морфемній будові слова: спрощення, перерозклад, ускладнення.

Форма слова як єдність основи і формотворчого чи релятивного афікса. Поняття про граматичну форму слова як єдність граматичного значення і засобів його вираження. Синтетичні та аналітичні форми слова.

Способи (синтетичний, аналітичний, аналітико-синтетичний) і засоби вираження граматичних значень слова. Синтетичні способи вираження граматичних значень засобами афіксації, чергування звуків, наголосу, повтору, суплеції. Аналітичний спосіб вираження граматичних значень службовими словами (прийменником, часткою, артиклем, зв’язкою, сполучником). Роль порядку слів та інтонації у вираженні граматичних значень слова.

Поняття про граматичну категорію. Морфологічні і синтаксичні граматичні категорії. Лексико-граматичні категорії. Особливості граматичних категорій у різних мовах. Історична змінність граматичних категорій.

Частини мови як лексико-граматичні розряди (класи) слів. Принципи виділення частин мови в мовах флективної будови (за лексичним значенням, морфологічними ознаками, синтаксичною роллю та особливостями словотворення). Історична змінність складу частин мови і їх граматичних ознак в процесі розвитку мови. Явище переходу слів з одного лексико-граматичного розряду в інший.

Синтаксис як учення про речення і сполучення слів у реченні. Словосполучення. Речення і його основні ознаки. Основні аспекти вивчення речення. Синтаксичні зв’язки слів у реченні. Різноманітність будови речень у різних мовах.

Виникнення людської мови як наукова проблема. Міфи і легенди про походження мови. Наукові теорії та гіпотези щодо походження мови. Об’єктивний характер розвитку мови. Нерозривний зв'язок мови із суспільною формацією: мова роду, племені, народності, нації.

Основні процеси історичного розвитку мов. Стійкість мови. Безперервність розвитку мови-основи – головна передумова утворення споріднених мов. Процеси інтеграції та диференціації на різних етапах розвитку суспільства. Взаємодія мов і діалектів. Поняття про субстрат, суперстрат і адстрат.

Літературна мова як історична категорія. Виникнення і розвиток літературних мов. Літературна мова як унормована форма загальнонародної мови. Функція і призначення письма у суспільстві.

Письмо як вторинна і додаткова до звукової мови форма мовного спілкування. Виникнення письма – початок документальної історії людства. Типи графічного письма. Спрямованість письма на значення, зміст, повідомлення: піктографія, ідеографія. Розвиток і різновиди фонографічного письма: складове і буквенно-звукове (консонантно-звукове, локалізовано-звукове) письмо.

Графіка. Звук і графема (буква). Співвідносність між буквами і звуками. Поняття лігатури. Діакритичні знаки. Орфографія. Принципи орфографії: фонетичний, морфологічний, традиційний, смисловий.

Багатоманітність мов. Своєрідність їх функціонування та сфери поширення. Живі і мертві мови. Штучні мови. Найпоширеніші мови світу. Міжнародні мови. Мови національного спілкування.

Поняття про класифікування мов. Генеалогічна класифікація мов як наслідок бурхливого розвитку порівняльно-історичного мовознавства. Основні сім’ї, групи і підгрупи мов світу.

Структурно-системне розуміння мови і морфологічна (типологічна) класифікація мов. Основні типи мов за морфологічною класифікацією: мови кореневі та афіксальні (ізолюючі, аглютинативні, флективні, полісинтетичні, або інкорпоруючі).

^ РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА


  1. Березин Ф. М., Головин Б. Н. Общее языкознание. — М., 1979.

  2. Білецький А. О. Про мову і мовознавство. — К., 1996.

  3. Будагов Р. А. Проблемы развития языка. — М., 1965.

  4. Ветров А. А. Семиотика и ее основные проблемы. — М., 1968.

  5. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико- синтаксична структура речення.- К., 1983.- 219с.

  6. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів.- К.: Вища школа.- 1985.

  7. Головин Б.Н. Введение в языкознание.- М., 1983.

  8. Дорошенко С.І.,Дудик П.С.Вступ до мовознавства.-К., 1974.-

  9. Ельмслев Л. Язык и речь //Звегинцев В. А. История языкознания XIX и XX веков в очерках и извлечениях. — М., 1960. — Ч. 2.

  10. Журавлев В. К. Внешние и внутренние факторы языковой эволю­ции. — М., 1982.

  11. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. — К. — Одеса, 1991.

  12. Кодухов В. И. Общее языкознание. — М., 1974.

  13. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. Підручник.- К.: Академія, 2001.

  14. Кубрякова Е. С, Панкрац Ю. Г. Морфонология в описании языков. — М., 1983.

  15. Лисиченко А.А. Бесіди про рідне слово: Слово і його значення.- Харків, 1993.

  16. Маслов Ю.С. Введение в языкознание.- М., 1987.

  17. МацькоЛ., Донець Л. Вступ до мовознавства: Практикум.- К., 1990.

  18. Общее языкознание / Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983.

  19. Панов Е.Н. Знаки, символы, языки. — М., 1980.

  20. Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова.- К., 1993.


^ СТАРОСЛОВЯНСЬКА МОВА
Вступ

Старослов’янська мова як навчальна дисципліна. Її предмет і завдання. Значення старослов’мови для розвитку писемності, літератури, літературних мов, культури, поширення релігії, просвітницької діяльності.

Поняття про старослов’янську мову

Старослов’янська мова як літературно-писемна мова перших слов’янських перекладів Святого Письма, зроблених Костянтином (Кирилом) і Мефодієм та їх учнями з грецької, починаючи з другої половини ІХ ст..

Терміни „старослов’янська мова”, „давньоболгарська”, „давньоцерковнослов’янська” та їх наукове походження.

Старослов’янська та давні реакції церковнослов’янської мови (болгарська, македонська, чеська, давньоруська, сербська, хорватська глаголична, румунська).

^ Виникнення та розвиток старослов’янської писемності

Слов’янські переписувачі Костянтин (Кирил) і Мефодій. Свідчення історичних документів про життя й просвітницьку діяльність Кирила та Мефодія (Житія Костянтина і Мефодія, трактат „О писмєнєхь чрьноризца и Храбра”).

Проблема походження слов’янських абеток. Кирилиця і глаголиця. Питання про їх порівняльну давність, походження, джерела графіки, територіальне поширення. Характеристика кирилиці, яка лягла в основу сучасних абеток східних слов’ян. Фонетичне та числове значення букв кирилиці. Діакритичні знаки. Знаки пунктуації.

Фонетика

Звукова система старослов’янської мови кирило-мефодієвської доби

Специфіка вивчення фонетики старослов’янської мови як мови книжно-писемної.

Система голосних звуків

Класифікація голосних за місцем артикуляції, за ступенем підняття, за тривалістю. Голосні переднього ряду. Голосні непереднього ряду. Характеристика носових голосних. Голосний / /, ( ). Звуки повного творення. Зредуковані Ъ, Ь. Слабка та сильна позиції зредукованих. Напружені (й) Ы, (ї) И. Їх сильна та слабка позиція.

Система приголосних звуків

Склад приголосних. Місце та спосіб їх творення. Приголосні дзвінкі та глухі; тверді, м’які й напівм’які. Плавні сонорні /р/, /л/, їх функціонування як складотворних та нескладотворчих звуків.

Морфологія

Загальна характеристика лексико-граматичних розрядів слів (частин мови) у старослов’янській мові.


Іменник

Основні граматичні категорії: рід, число, відмінок. Категорія істот. Основотворчі суфікси іменників праіндоєвропейської мови (тематичні голосні (приголосні)). Праслов’янські типи відмін іменників з основою на *-ā, *-ǒ, *-ŭ, *-ĭ, *-,ū, та на приголосний *-es, *-en, *-ter,*-ęt як основа для відповідних форм старослов’янської мови.

^ Займенник. Розряди займенників. Прикметник

Лексико-граматичні розряди прикметників. Граматичні категорії роду, числа й відмінка прикметника. Іменні (не членні) та займенникові (членні) прикметники.

^ Слова на позначення чисел (числівники)

Приналежність слів на позначення чисел до різних частин мови: займенників, прикметників (узгоджувані назви чисел від 1 до 4) та іменників (назви чисел від 5 до 9, 10, 100, 1000 і похідні від них). Своєрідність їх граматичних категорій.


Дієслово

Граматичні категорії старослов’янського дієслова: особи, часу, числа, способу, стану, виду, спрямованості руху, багаторазовості дії. Типи дієслівних основ. Основа інфінітива. Основа теперішнього часу.

Система минулих часів: прості (синтетичні) та складні (аналітичні).

Аорист – синтетична форма минулого часу. Використання аориста для позначення минулої дії або стану без вказівки на процес його розгортання, звичайно – як цілісного акту, найчастіше в ряді послідовних минулих дій, що визначає високу частотність аориста в розповідних текстах. Форми аориста.

Імперфект – синтетична форма минулого часу. Використання імперфекта для позначення минулої дії або стану, що його треба було представити як тривалий процес. Зв’язок імперфекта з основами недоконаного виду.

Префект – аналітичний минулий час. Використання префекта („передтеперішнього”) для позначення дії, яка є результатом здійсненої в минулому дії. Утворення префекта шляхом поєднання дієприкметника минулого часу на -л- із допоміжним дієсловом єсмь.

Плюсквамперфект – аналітичний минулий час. Використання плюсквамперфекта („передминулого”) для позначення дії, яка відбулася перед іншою минулою дією. Утворення плюсквамперфекта шляхом поєднання дієприкметника минулого часу на -л- із допоміжним дієсловом быти.


Прислівник

Утворення прислівників у старослов’янській мові від займенникових коренів (місця, часу, способу дії). Прислівники, утворені від іменників і прикметників.


^ Службові слова

Прийменник. Початковий синкретизм прийменників і префіксів. Сполучники і частки. Основні функції сполучників і часток у старослов’янській мові.

Синтаксис

Просте речення. Порядок слів у реченні. Зв’язок слів у реченні. Види речень за метою висловлювання. Підмет. Присудок. Способи їх вираження. Другорядні члени речення. Конструкції з подвійними відмінками. Види заперечення в старослов’яській мові. Типи простих речень. Складне речення.


^ РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА


  1. Бернштейн С.Б. Константин-философ и Мефодій: Начальные главы из истории славянской письменності.- М., 1984.- 166 с.

  2. Бернштейн С.Б. Очерк сравнительной граматики славянских языков: Введение. Фонетика.- М., 1961.- 352 с.

  3. Бернштейн С.Б. Очерк сравнительной граматики славянских языков: Чередования. Именные основы.- М., 1974.- 378 с.

  4. Бистрин В.А. 1100 лет славянской азбуки.- М., 1963.- 180 с.

  5. Вайан А. Руководство по старославянскому язику.- М., 1952.- 446 с.

  6. Ван-Вейк Н. История старославянского язика.- М., 1957.- 368 с.

  7. Горшков А. И. Старославянский язык. – М., 1986.

  8. Етимологічний словник української мови. В семи томах. – К., 1982-1989.-Т.1-3 (продовжується).

  9. Карпенко Ю.О. Фонологічна історія українського вокалізму//Мовознавство.-1998.-№2-3.-С.78-91.

  10. Леута О. І. Старослов’янська мова. – К., 2001.

  11. Майборода А. В. Старослов’янська мова. – К., 1972.

  12. Мейе А. Общеславянский язик.- М., 1951.- 491 с.

  13. Німчук В.В. Про графіку та правопис як елементи етнічної культури//Мовознавство.-1990.-№6; 1991.-№1, 2, 3.

  14. Півторак Г.П. Занепад редукованих ъ, ь і його вплив на формування фонологічних систем слов’янських мов//Мовознавство, 1998.-№2–3.-С.3-14.

  15. Селищев А. М. Старославянский язык. – М., 1951-1952. – Ч.1-2.

  16. Словарь старославянского языка восточно-славянской редакции ХІ-ХІІ вв. – К., 1987.

  17. Станівський М. Ф. Старослов’янська мова. – К., 1983.

  18. Старославянский словарь (по рукописям Х-ХІ веков) / Под ред. Р. Цейтлин, Р. Вечерки и Э. Благовой. – М., 1994.

  19. Таранець В. Походження числа і його мовної реалізації (до витоків індоєвропейської прамови).-Одеса, 1999.

  20. Ткаченко О.Б. Українська фонетика на історико-типологічному тлі//Мовознавство, 1998.-№2-3.-С.14-25.

  21. Хабургаев Г. А. Старославянский язык. – М., 1986.

  22. Этимологический словарь славянских языков (Праславянский лексический фонд) / Под ред. О. Н. Трудачева. – М., 1974-1996. – Вып. 1-23 (продовжується).



СТИЛІСТИКА


Вступ. Стилістика, як лінгвістична дисципліна, що вивчає стилістичні ознаки мовних одиниць усіх рівнів (стилістичний інвентар мови), використання стилістичних засобів для експресії інтелектуального, емоційного та естетичного змісту, для ефективності мовлення; розкриває закономірності функціонування мови в різних сферах і ситуаціях спілкування; досліджує та вивчає стилі мови і мовлення, виявляє комунікативно-виражальні можливості мови, її багатство та красу. Мовний і позамовний аспекти стилістики (мовні одиниці, мовленнєві засоби їх організації та мотиви й критерії добору і відбору мовних одиниць відповідно до мети й умов спілкування).

^ Стилістична система української мови як предмет стилістики. Філософські основи вчення про основні умови й елементи діалектики, онтологічну єдність, думки, волі й емоцій, про співвідношення об’єктивного та суб’єктивного в процесі пізнання, про зв’язок і залежність форми й змісту.

^ Методи стилістики: семантико-стилістичний аналіз; зіставлення; стилістичний експеримент; статистичний метод.

Структура стилістики. Загальна стилістика (теоретична стилістика, або теорія стилістики).

^ Стилістика ресурсів (засобів), або описова і функціональна стилістика. Стилістика художньої літератури як .галузь функціональної стилістики. Вчення В.В.Виноградова про три кола стилістики: стилістика мови як "система мови", стилістика мовлення, тобто різних видів суспільного вживання мови, і стилістика художньої літератури.

^ Стилістика мови. Стилістика писемної мови та стилістика усної мови. Нетотожність понять: писемна - книжна, усна - розмовна мова.

Стилістика мовлення. Монологічне і діалогічне мовлення. Генеруюча функція стилістики мовлення. Діалектичний взаємозв’язок між стилістикою мови та стилістикою мовлення.

^ Функціональна стилістика як вчення про функціональні стилі, їх класифікація і внутрішня жанрова диференціація, мовленнєва системність стилів, принципи відбору й прийоми поєднання мовних одиниць.

^ Практична стилістика як навчальна дисципліна, мета якої – навчити мовців добре володіти багатством виражальних засобів літературної мови відповідно до мети, призначення, умов і сфери спілкування. Теоретична основа практичної стилістики. Прикладний характер практичної стилістики та її значення для піднесення мовленнєвої культури особистості. Зв’язок стилістики з іншими лінгвістичними й нелінгвістичними дисциплінами.

^ Основні поняття стилістики. Стиль. Визначення мовного стилю. Функціональний стиль. Стиль і текст. Питання про стилі мови і стилі мовлення. Стиль як продукт мовленнєвої діяльності носіїв мови. Принципи класифікації та внутрішньої жанрової диференціації стилів. Підстилі. Типологія стилів.

Норма. Стилістичні норми мови як кодифіковані мовні засоби, які характеризуються певною частотністю щодо рівних стилів і мають потенційна стилістичне значення, відповідне певному функціональному стилю або підстилю. Протидія тенденцій до стабільності та змінності в стилістичних нормах. Стилістичні помилки як порушення стилістичних норм.

^ Стилістичне значення (конотація). Стилістичні значення як додаткові (супровідні) до лексико-семантичних і граматичних значень; емоційно-експресивні й функціональні ознаки, що обмежують використання мовних одиниць певною сферою і таким чином несуть стилістичну інформацію. Стилістично нейтральні та стилістично забарвлені мовні одиниці. Емоційно-експресивна й функціональна стилістична забарвленість.

^ Стилістема як мовна одиниця з реальними можливостями стилістичного значення і як мовленнєва одиниця з певним стилістичним значенням.

Стилістичні засоби як елементи мови (мовлення), здатні виражати стилістичну інформацію (експресивно-оцінну, експресивно-емоційну, функціонально-стильову).

Стилістичний прийом як спосіб створення за допомогою стилістичних засобів стилістичного значення або його відтінку.

^ Характеристика функціональних стилів української літературної мови. Історичний розвиток стилів української літературної мови. Давня українська літературна мова з кількома жанровими різновидами (конфесійним, полемічним, літописним, фольклорним та ін.) і перевагою офіційної актової мови. Стилістична розбудова нової української літературної мови з перевагою стилю художньої літератури.

^ Художній стиль як різновид мови, що виражає мистецьку форму суспільної свідомості, обслуговує художньо-творчу діяльність мовців і має мистецьку сферу поширення. Основна ознака художнього стилю – використання мовних засобів у образноестетичній функції. Категорії персональності в художньому стилі (образ автора, прагматична установка автора й читача); темпоральності, локальності та мовні засоби їх вираження. Підстилі художнього стилю. Жанри художнього стилю: поетичний, прозовий, драматичний. Індивідуально-авторські стилі. Колорити художнього стилю: урочистий, книжний, офіційний, інтимний, фамільярний, іронічний, гумористичний, сатиричний, саркастичний.

Мовленнєво-образна системність художнього стилю та мовні засоби її створення. Провідне значення художнього стилю в розвитку української літературної мови.

^ Публіцистичний стиль як різновид мови, що обслуговує політико-ідеологічну діяльність мовців і поширений у сфері засобів масової комунікації. Підстилі публіцистичного стилю: власне публіцистичний, політико-ідеологічний, політико-агітаційний.

^ Науковий стиль як різновид мови, що обслуговує науково-технічну і навчальну діяльність мовців, поширений у сфері науки, техніки, освіти. Підстилі наукового стилю: власне науковий, науково-технічний, навчальний, науково-популярний, науково-публіцистичний. Галузі, жанри і способи викладу матеріалу в науковому стилі.

^ Офіційно-діловий стиль як різновид літературної мови, що обслуговує офіційно-ділову й виробничу діяльність мовців і виявляється в офіційній сфері суспільних стосунків (офіційно-політичних, правових, економічних, виробничих). Підстилі офіційно-ділового стилю: законодавчий, адміністративно-канцелярський, дипломатичний. Їх жанрові різновиди.

Мовленнєва системність офіційно-ділового стилю і засоби її створення.

^ Розмовно-побутовий різновид літературної мови, що обслуговує побут мовців, виявляється в неофіційній сфері суспільних стосунків. Усна і писемна форми розмовно-побутового стилю. Діалогічне і монологічне мовлення.

^ Епістолярний стиль. Сфера поширення. Головне призначення. Головні конститутивні ознаки.

Мовленнєва системність епістолярного стилю та засоби її створення.

^ Конфесійний стиль. Сфера поширення. Головне призначення.

Листи та інші твори епістолярного стилю.

Офіційне та неофіційне листування. Типи листів за прагматичними ролями комунікантів.

Типологічна структура листів різних типів.

^ Взаємозв’язок та взаємодія стилів. Використання елементів одного стилю в текстах іншого.

Уплив науково-технічного прогресу та динамічності суспільства на розвиток усіх стилів української літературної мови.

^ Засоби (ресурси) стилістики української літературної мови. Лексична стилістика. Стилістичне навантаження слова і стилістично-функціональна диференціація лексичного складу української мови. Стилістично нейтральна і стилістично забарвлена лексика. Емоційно забарвлена лексика і функціонально забарвлена лексика. Слова книжної конотації і слова розмовної конотації.

^ Архаїзми. Історизми. Старослов’янізми. Інтернаціоналізми. Неологізми. Терміни. Професіоналізми. Запозичення. Діалектизми. Арготизми і жаргонізми. Просторіччя. Місце та стилістична роль названих одиниць у мовних стилях.

^ Лексична синонімія – основне джерело засобів словесної образності, стилістичної виразної. Мовні і контекстуальні стилістичні синоніми. Внутрішньостильові й міжстильові синоніми. Стилістична роль синонімів.

^ Стилістичне використання антонімів – основа для створення стилістичних фігур контрастів, антитез, оксюморонів.

Омоніми як матеріал для версифікацій і каламбурів.

Стилістичні функції паронімів.

^ Стилістика фразеологічних одиниць. Стилістична класифікація фразеологізмів: книжні, фольклорні, розмовно-побутові. Синонімічні фразеологізми.

Фоностилістика (графіко-фонетичні засоби стилістики). Експресивні можливості звуків української мови. Евфонія. евфонічні чергування голосних. Звукові повтори (анафора, епіфора, алітерація, асонанс, дисонанс) і їх стилістичне використання.

^ Графостилістичні засоби стилістики (текст, графічна організація тексту, актуальне членування, абзац, період).

Стилістичні засоби словотвору. Стилістична актуалізація словотворчих засобів української мови. Стилістичне використання іменників, прикметників, дієслів, яким суфікси надають емоційно-експресивного забарвлення. Стилістичні можливості інших видів словотвору.

^ Граматична стилістика. Граматична стилістика як вчення про стилістичний аспект граматичної будови мови, стилістичні можливості граматичних одиниць.

Стилістична морфологія. Стилістичні можливості граматичних форм часу, способу, особи, виду, стану дієслів. Стилістичне використання якісних, відносних, присвійних прикметників, повних і коротких форм. Прикметник – епітет. Стилістичні можливості категорій роду, числа й відмінка іменників. Стилістичні опозиції варіантних форм відмінків.

Стилістичні функції займенників. Участь прийменників, сполучників, часток у творенні стилістичних фігур. Інтер’єктиви як стилістична категорія.

^ Стилістичний синтаксис. Стилістичні можливості двоскладного речення (головних, другорядних членів речення і засобів зв’язків між ними).

Стилістичні функції односкладних та неповних речень. Стилістичний аспект синтаксичних синонімів.

Стилістичні можливості порядку слів (взаєморозташування підмета і присудка, дискантне розташування членів речення, інверсія означень, додатків, обставин). Порядок слів як стильова ознака мовлення.

^ Стилістичні фігури: період, антитеза, еліпс, умовчання, повтор, асиндетон, полісиндетон, плеоназм, тавтологія, ампліфікація, градація, анафора, епіфора та ін.

Тропи: метафора (антономазія, персоніфікація, алегорія); метонімія (синекдоха,перифраза, евфемізм); іронія; гіпербола, мейозис, літота; епітет, порівняння.


^ РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА


  1. Волкотруб Г. Й. Практична стилістика української мови: Навчальний посібник.- Тернопіль, 2004.

  2. Гайдаєнко І.В. Жанр як тип літературної форми та основи його формування // Информационно-методический журнал издательства ХДУ «Печатное слово». – Херсон: ХДУ, 2004(3/8).

  3. Гайдаєнко І.В. Матеріали лекцій з курсу «Стилістика» // Информационно-методический журнал издательства ХДУ «Печатное слово». – Херсон: ХДУ, 2003(1).

  4. Гайдаєнко І.В. Образно-тропеїчні засоби української мови // Информационно-методический журнал издательства ХДУ «Печатное слово». – Херсон: ХДУ, 2003(2).

  5. Гайдаєнко І.В., Пентилюк М.І. Наукові засади навчання стилістики у вищій школі. Ч.І //Информационно-методический журнал изд-ва ХГУ «Печатное слово». – 2005 (5/16).

  6. Гайдаєнко І.В., Пентилюк М.І. Наукові засади навчання стилістики у вищій школі. Ч.ІІ// Информационно-методический журнал изд-ва ХГУ «Печатное слово». – 2006 (7/18).

  7. Дудик П.С. Стилістика української мови: Посібник. – К.: «Академія», 2005.

  8. Єрмоленко С. Нариси з української словесності. Стилістика та культура мови. – К.: Довіра, 1999.

  9. Зарицький М.С. Стилістика української літературної мови. – К.: Парлам. вид-во., 2001.

  10. Капелюшний А.О. Стилістика. Редагування журналістських текстів: практичні заняття (Навчальний посібник з курсів: Практична стилістика української мови, Стилістика тексту; Редагування в засобах масової інформації). – Львів: ПАІС, 2003. – 544с.

  11. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. – К.: Вища школа, 1987.

  12. Кононенко В.І. Символи української мови. – Івано-Франківськ, 1996.

  13. Кочерган М.П. Слово і контекст. – Л., 1980.

  14. Кравець Л.В. Стилістика української мови: Практикум, –К.: Вища школа, 2004.

  15. Критенко А.П. Паронімія та її роль у мові // Мовознавство.– 1968. - №3 .

  16. Мацько М.І. та ін. Стилістика української мови. – К.: Вища школа, 2003.

  17. Пентилюк М.І. . Методичні поради до вивчення курсу “Стилістика української мови”. – Херсон: ХДПУ, 1991.

  18. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика: Підручник для ліцеїв та гімназій. К.: – Вежа, 1994.

  19. Пентилюк М.І., Гайдаєнко І.В. Евфонічність української мови // Рідні джерела / Освітній науково-методичний журнал. – К.., 2003. – №2.

  20. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – К.: Либідь,1992.










Додати документ в свій блог або на сайт
Реклама:

Схожі:

Міністерство науки І освіти, молоді та спорту україни херсонський державний університет iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни херсонський державний університет

Міністерство науки І освіти, молоді та спорту україни херсонський державний університет iconПриродознавства
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни херсонський державний університет

Міністерство науки І освіти, молоді та спорту україни херсонський державний університет iconПриродознавства
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни херсонський державний університет

Міністерство науки І освіти, молоді та спорту україни херсонський державний університет iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни херсонський державний університет
Назва першого підрозділу

Міністерство науки І освіти, молоді та спорту україни херсонський державний університет iconМіністерство освіти І науки україни, молоді та спорту україни херсонський державний університет
...

Міністерство науки І освіти, молоді та спорту україни херсонський державний університет iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни херсонський державний університет факультет перекладознавства затверджую
Державний екзамен з англійської мови та методики її викладання складається з двох модулів

Міністерство науки І освіти, молоді та спорту україни херсонський державний університет iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни херсонський державний університет інститут іноземної філології затверджую
Державний екзамен з англійської мови та методики її викладання складається з двох компонентів

Міністерство науки І освіти, молоді та спорту україни херсонський державний університет iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни херсонський державний університет
Завідувач кафедри органічної та біологічної хімії доцент О. Речицький

Міністерство науки І освіти, молоді та спорту україни херсонський державний університет iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Управління освіти І науки Херсонської облдержадміністрації Херсонський державний університет Факультет
Всеукраїнська науково-практична конференція «Теорія І практика вдосконалення машин: проблеми та перспективи»

Міністерство науки І освіти, молоді та спорту україни херсонський державний університет iconМіністерство освіти І науки України Херсонський державний університет Кафедра соціальної роботи І соціальної педагогіки Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту Херсонський обласний центр соціальних служб для сім'ї,
Головне управління праці та соціального захисту населення Херсонської облдержадміністрації

Міністерство науки І освіти, молоді та спорту україни херсонський державний університет iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни херсонський державний університет
У відповідності до сучасних соціальних замовлень підготовка фахівців вищої освіти повинна ґрунтуватися на методологічній основі

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи