Державно-правовий конфлікт як феномен правової дійсності icon

Державно-правовий конфлікт як феномен правової дійсності




Скачати 59.35 Kb.
НазваДержавно-правовий конфлікт як феномен правової дійсності
Дата07.11.2012
Розмір59.35 Kb.
ТипДокументи



Державно-правовий конфлікт як феномен

правової дійсності

Соломіна Яна

студентка 421 групи

Сучасний процес державотворення в Україні розвивається в умовах підвищеної соціальної напруги, притаманної, як правило, всім перехідним політичним системам. Цивілізовані механізми політичного регулювання й громадсько-політичного діалогу знаходяться на етапі формування, а нові механізми запроваджуються із значними труднощами та супроводжуються численними конфліктами. Саме тому конституційне право набуває нового сенсу — виступає не тільки механізмом унормування політичних відносин, але і їхнім об’єктом, а тому, в окремих випадках, — і конфліктогенним чинником. Це зумовлює необхідність конституювання явища конституційного конфлікту як феномена політико-правової дійсності та як процесу конфронтаційної взаємодії суб’єктів конституційних правовідносин.

Конфліктність конституційно-правових відносин, необхідність удосконалення конституційного законодавства у відповідності до світових стандартів конституціоналізму актуалізують дослідження конституційних конфліктів в Україні.

В науці конституційного права застосовуються різного роду терміни, а саме «політичний конфлікт», «державно-правовий політичний конфлікт», «конституційний конфлікт», «державно-правовий конфлікт». Найбільш прийнятним при проведенні конституційно-правових досліджень є застосування останньої назви («державно-правовий конфлікт»), оскільки, по-перше, цей термін більш точно відображає зміст основної маси конфліктних протистоянь, які виникають у сфері відносин, що регулюються конституційним правом, а саме конфліктів з приводу заволодіння, реалізації та утримання публічної влади. По-друге, не всі конфлікти, які виникають у сфері регулювання цієї галузі публічного права, безпосередньо пов’язані з реалізацією конституційних норм (наприклад, конфлікти, що виникають внаслідок розпаду парламентської коаліції).

Ключовими параметрами цього різновиду конфліктів є наступні. Державно-правовий конфлікт — це динамічне явище, яке характеризує не тільки стан взаємовідносин між суб’єктами конфлікту, але і їх подальші дії стосовно предмета конфлікту. В основі такої конфліктної діяльності лежать різнополюсні погляди, бажання і прагнення суб’єктів конституційного права.

Функціональна характеристика державно-правового конфлікту пов’язується із визначенням ролі цього конфлікту у суспільстві. У конфліктології склалося 2 напрямки характеристики ролі конфліктів. Прибічники першого (Гоббс, Гегель, Маркс, Дарендорф, Козер) визначають конфлікт як природну складову частину суспільного процесу, яка має необхідний характер. Звідси випливає обґрунтування позитивної ролі конфлікту в оновленні та стабілізації соціальної системи. Його призначенням є реформування та зміна суспільних відносин у відповідності до об’єктивних потреб, що дещо випереджають розвиток суспільних відносин. Інший напрямок (Руссо, Кант, Платон) характеризують конфлікт як явище, що порушує нормальне функціонування соціальної системи, маючи патологічний деструктивний та негативний характер.

Причинами виникнення державно-правових конфліктів найчастіше є: завдання шкоди авторитету влади; порушення нормального функціонування державного механізму; суттєве відхилення у діях чи актах від існуючої конституційної системи організації публічної влади, зокрема, від таких її базових параметрів, як розподіл влади на вищому державному рівні, розмежування компетенції державної влади, влади автономних утворень та місцевого самоврядування, ухвалення рішень із порушенням нормативно визначеної процедури.

Суб’єктами державно-правових конфліктів найчастіше виступають органи публічної влади та їх посадові особи. В окремих випадках державно-правові конфлікти можуть виникати між політичними партіями і державою в особі її органів чи посадових осіб або між групами людей, об’єднаними за національно-етнічною ознакою, та владними інституціями.

Основною причиною низького рівня легітимності влади на сучасному етапі стали недосконалі з точки зору правового регулювання та неузгоджені спроби правлячої еліти здійснити швидкий перехід до парламентсько-президентської форми правління та подальша відміна конституційної реформи. В умовах низької легітимності базових складових такої моделі політичної системи, слабкості та недостатньої ефективності впливу структур громадянського суспільства на політичний процес це призводить до зростання відчуження між владою та населенням, розбалансування механізму державного управління в цілому. Тому нагальною є потреба пошуку шляхів підвищення довіри населення до органів державної влади та політичної системи. Можливими кроками на шляху реалізації даної мети можуть бути наступні:

        1. Апробація нової виборчої системи на парламентських виборах у 2012 році, що створить легітимні умови для політичного переформатування складу парламенту.

        2. Врегулювання протиріч у сфері конституційних повноважень вищих органів державної влади шляхом проведення всеукраїнського референдуму щодо внесення змін до Конституції України.

        3. Підтримка та посилення лідерських позицій Президента України шляхом продовження діалогу між ним та інститутами громадянського суспільства.

Внаслідок модифікації політичної системи України в 2006 р. механізм державної влади був суттєво розбалансований – виникли численні ускладнення у відносинах вищих органів державної влади, перманентно виникали політичні конфлікти, мали місце непорозуміння всередині органів державної влади. Врегулювання принципів формування парламентської більшості на конституційному рівні не забезпечило результативної взаємодії всередині владного механізму, стабільної дієздатної роботи парламенту, не забезпечило дотримання принципу відповідальності парламентськими політичними силами.

Повернення до президентсько-парламентської моделі форми правління значно розширило повноваження президента України. Глава держави отримав право самостійно визначати кандидатуру прем'єр-міністра та безпосередньо керувати роботою уряду. Відміна політреформи 2004 року практично не змінила політичної ситуації в країні. Президент та уряд - представники однієї політичної партії. У Верховній раді більшість належить також Партіі регіонів. Відтак, рішення Конституційного суду лише офіційно засвідчило реальний стан речей.

Державно-правовій сфері України та її інститутам притаманна конфліктність не тільки внаслідок юридико-колізійних чинників, а й через наявність визначальних рис перехідного суспільства: зростання конфліктності політичних процесів, дисфункції низки політико-правових інститутів вимагають удосконалення юридичних механізмів управління державою на новому консенсуальному підгрунті. Збільшення можливостей ефективного розв’язання виникаючих конфліктів мирним, правовим шляхом пов’язано з дією таких чинників, як інституціоналізація, нормативізація, консенсуальність, прецедентність, посередництво, кумуляція конфлікту й надання йому юридичної формалізації.

Регіональні політико-правові конфлікти пов’язані з колізіями між республіканськими й місцевими структурами влади, державними органами України та АР Крим, усередині обласних держадміністрацій. Значною проблемою щодо запобігання правовим конфліктам у державній службі України є питання прозорості й ефективності її функціонування, комплектації та ін.

Держава має стати консолідуючим началом і чинником для всіх членів суспільства, для всіх політичних сил і груп. Новий характер конфліктності можна вирішити за умов задоволення інтересів у рамках системи, наближення еліти до суспільства, вдосконалення технологій прогнозування, формування культури реакції на конфліктність, демократичних традицій, мудрості політичних лідерів, підвищення рівня знань інтелектуальної еліти, врешті решт—доброї волі політиків і всього суспільства. Важливо подолати кризу ідентичності, що проявляється у вестернізації відносин, кризу відповідальності в суспільстві, кризу проникнення, подолання вузько-партійних інтересів, кризу легітимності, парламентську кризу на основі технології консенсусу та лояльності до опозиції, наближення держави до людей через довіру та інформованість. Це допоможе подолати затягування перехідного періоду формування політичної системи, її невизначеність. Лише загальнонародний консенсус на основі цінностей, що підтримує більшість народу, забезпечить зміни характеру політичного процесу в сучасній Україні.

Наслідки конституційного конфлікту, звісно, впливають не тільки на самих суб'єктів конституційних правовідносин, що беруть участь у протистоянні, а й на самі конституційні правовідносини як такі, на соціальне середовище в цілому. Результати дослідження вказують на те, що політичне конфліктне поле в Україні не знівелюється, поки ініціатива не почне виходити від влади. Державно-правові конфлікти в Україні повинні бути обмежені не лише за інтенсивністю, а й за своєю тривалістю. Інакше механізми державного управління деформуються до такої міри, що не зможуть підтримувати баланс суспільних інтересів. Існує небезпека, що наслідком конфлікту може стати зміна не лише форми правління та системи цінностей, а й втрата державності.




Схожі:

Державно-правовий конфлікт як феномен правової дійсності iconЕтнічний конфлікт – вивчений феномен? Юрій Мацієвський
Метою статті є висвітлення дискусійних питань теоретичного та методологічного характеру в ділянці вивчення етнічного конфлікту, що...
Державно-правовий конфлікт як феномен правової дійсності iconРозвиток політичної та правової думки в голандії
Це дало могутній поштовх до наукового розвитку, у тому числі І в державно-правовій сфері. Фундаментальний внесок у розвиток не тільки...
Державно-правовий конфлікт як феномен правової дійсності icon17-18 листопада 2011 року у Херсонському державному університеті відбудеться Всеукраїнська студентська науково-практична конференція «Державно-правовий розвиток українського суспільства: проблеми теорії І практики»
Херсонському державному університеті відбудеться Всеукраїнська студентська науково-практична конференція «Державно-правовий розвиток...
Державно-правовий конфлікт як феномен правової дійсності iconТема Правоутворення. Джерела права План
Види джерел права: нормативно-правовий акт, правовий звичай, нормативно-правовий договір, правовий прецедент, релігійно-канонічні...
Державно-правовий конфлікт як феномен правової дійсності iconКонфлікт як соціальний феномен суспільного життя софія Зотіна
Проте одночасно у складній соціальній системі створюються І механізми вирішення конфлікту. Таким чином проблема, з якою стикається...
Державно-правовий конфлікт як феномен правової дійсності iconУдк 342. 4(477) П. О. Добродумов
У статті розглядається феномен конституціоналізації суспільних відносин в умовах демократичної трансформації українського суспільства....
Державно-правовий конфлікт як феномен правової дійсності iconИдентичность и толерантность в многоэтничном гражданском обществе. Материалы ІІІ- его международного семинара. Алушта, 2004
Теоретичні дискусії з приводу того, що таке етнічний конфлікт неодмінно відштовхуються від поняття “етнічності”. В звязку з цим,...
Державно-правовий конфлікт як феномен правової дійсності iconТема Загальне вчення про право План
Різні підходи до визначення поняття права: а) державно-організаційне поняття права; б) соціологічне поняття права; в) психологічне...
Державно-правовий конфлікт як феномен правової дійсності iconПолітичні та правові вчення античної греції
Риму відіграли визначну роль в історії формування І розвитку всієї духовної культури людства. Величезним є їхній вклад у скарбницю...
Державно-правовий конфлікт як феномен правової дійсності iconР. О. Бєлоусов домовленості про правила взаємних гарантій за договорами про державно-приватне партнерство
Одним з шляхів підвищення ефективності гарантій сторін державно-приватного партнерства слід визнавати правила взаємних гарантій,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи