Лекція 1 культура мовлення план Основні функції мови. Культура мови І культура мовлення фахівця. Специфіка мови професійного спрямування icon

Лекція 1 культура мовлення план Основні функції мови. Культура мови І культура мовлення фахівця. Специфіка мови професійного спрямування




Скачати 239.09 Kb.
НазваЛекція 1 культура мовлення план Основні функції мови. Культура мови І культура мовлення фахівця. Специфіка мови професійного спрямування
Дата07.11.2012
Розмір239.09 Kb.
ТипЛекція

Лекція 1

КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ


План

  1. Основні функції мови.

  2. Культура мови і культура мовлення фахівця.

  3. Специфіка мови професійного спрямування.

  4. Комунікативні ознаки культури мовлення фахівця.

  5. Професійна мовнокомунікативна компетенція.



Література:

  1. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови. – Львів: Світ, 2003. – 432с.

  2. Мацько Л.І.,Кравець Л.В. Культура української фахової мови. – К.:ВЦ “Академія ”, 2007 . – 360с.

  3. Мацюк З.О.,Станкевич Н.І. Українська мова професійного спілкування. – 2-е вид. – К.: Каравела, 2008. – 352с.

  4. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. – К.: Вежа, 1994. – 240с.

  5. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – 3-тє вид., перероб. і доповн. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – 248с.



Мова – це єдина, цілісна, складна система знаків: фонем (звуків), морфем (частин слова), слів, речень, яка служить для називання пред­метів, явищ об'єктивної дійсності та понять, є засобом спілкування, обміну думками і формування думок.

Мова – явище фізичне, фізіологічне, антропологічне, суспільне. Умова його існування – людське суспільство. Мова – засіб спілкування, мислетворення, інтелектуального та естетичного освоєння світу, нагромадження і збереження людського до­свіду, а також умова подальшого поступу усього людства.

Формою існування мови є мовлення – конкретний, практичний вияв мови, „мова в дії", реалізація мови у різних сферах життєдіяльності.

Терміни «мова професійного спілкування» і «ділова мова» не тотожні. Діловою мовою послуговуються пред­ставники різних професій, а мова професійного спілкуван­ня функціонує в межах певної професійної сфери. Ділова мова – це реалізація офіційно-ділового стилю, зафіксова­ного в документах; у мові професійного спілкування реалі­зуються також науковий стиль та розмовний. Водночас елементи ділової мови і мови професійного спілкування можуть використовуватися паралельно, наприклад в офі­ційних переговорах, ділових бесідах тощо.

Отже, мова професійного спілкування забезпечує різні комунікативні потреби мовців у професійній сфері. Щоб досягти значних успіхів у професійній діяльності, необхід­но досконало володіти мовою професійного спілкування.

Щоб осягнути роль мови в суспільстві, варто розглянути її функції, важливі для суспільства взагалі і для кожного окремого носія мови. Узагальнити їх можна як функції спілкування, повідомлення і впливу.

Мова професійного спілкування є поліфункціональною підсистемою літературної мови і виконує загальномовні та специфічні функції. Такими функціями є:


^ Комунікативна функція

Мова є засобом спілкування і порозуміння між людьми. Це одна з найголовніших соціально-практичних функцій мови. Вона є важливою для кожної людини, для існування суспільства і для життя самої мови.

Досліджуючи закони спілкування, психологи визначили, що контакти людини зі світом вкладаються у сім кіл спілкування, перше з яких – це сім'я, де вона народилася, а найширше, сьоме, – спілкування зі світом (цьому сьогодні сприяють розвинені інформаційні технології). Поміж ними – стосунки між друзями, партнерами, колегами, „службовими людьми", земляками. У кожному з цих кіл людина формує свою мовну поведінку. Професійне спілкування – одна з важливих ланок цього ланцюга.

Мова – засіб обміну інформацією у всіх суспільно важливих сфе­рах комунікації: політиці, науці, у галузі економіки, виробництві і ді­ловій сфері, в освіті, культурі та ін. Обслуговуючи потреби суспільст­ва у забезпеченні інформаційних процесів, мова утверджує свою полі-функціональність, повнокровність і силу. Спілкування дає життя самій мові, адже мова, якою ніхто не спілкується, стає мертвою.

^ Мислетворча функція

Мова – засіб людського мислення: творення, оформлення і вира­ження думки. Мис­лити – означає оперувати мовним матеріалом, словами, реченнями. Без цього органічного зв'язку мовлення і пізнавальна діяльність людини неможливі. Мислення – це внутрішнє мовлення.

Кожний момент діяльності зумовлюється думкою і її носієм – мовою.

^ Номінативна функція

Мова є засобом називання усіх предметів, ознак, дій, кількості, усьо­го навколишнього світу, реальних та ірреальних сутностей.

Попри однаковість реалій, кожна нація бачить світ по-різному. Укра­їнська мова – це самобутня мовна картина світу української нації. По­рівняймо: українське слово лікарня пов'язане зі словами лікувати, ліки, тоді як російське больница асоціюється зі словами болеть, боль; укра­їнське шанувальник має зв'язок зі словами шанувати, пошана, а ро­сійське поклонник — зі словами поклоняться, поклонение. Разом з іншими факторами етнотворення мова формує національний менталі­тет, національну культуру і духовність нації. Омовлені загальнолюдські по­няття існують поряд із національно вагомою лексикою з мовного і со­ціально-культурного простору саме української нації, напр.: лани ши­рокополі, садок вишневий, скнилівська трагедія, Помаранчева рево­люція тощо.

^ Пізнавальна функція

Мова – засіб пізнання світу і накопичення людського досвіду.

У пізнанні нового, раніше не відомого мова є обов'язковим чинни­ком. Думки, виражені за допомогою мови, збереглися на камені і глиняній табличці, на пергаменті і папері. Вивчаючи інші мови, ми пізнаємо інший світ, іншу культуру і збагачуємо свій досвід і знання.

^ Культурологічна функція

Мова – носій культури, засіб нагромадження суспільно-історично­го, культурного надбання народу – творця мови.

Оволодіваючи мовою, людина опановує і культуру народу. Мова – б „генофонд культури" (О. Гончар), „жива схованка людського духу" (П. Мирний). Вона духовно єднає покоління, дає змогу сягнути куль­турних скарбів минулих століть.

Мова – це міст між культурами. Через мову можна глибше пізнати традиції і здобутки чужої культури. Українська мова – це ключ до ба­гатої української культури.

^ Естетична функція

Мова – засіб творення позитивних емоцій, краси. Естетика мови – це ресурси і можливості мови виступати в кон­тексті мистецтва. Словесне мистецтво – це творення художніх образів у всіх родах і жанрах літератури, у публіцистиці, ораторському слові.

Однакове задоволення, позитивні емоції маємо від слова писем­ного і живого, якщо митець уповні виявив естетичний потенціал сло­ва або якщо воно звучить досконало. Читання художньої літератури, заучування напам'ять улюблених віршів – це виховання відчуття кра­си мови, примноження краси нашого буття.

^ Експресивна функція

Мова є засобом вираження внутрішнього світу людини.

Мову вживають не лише для простого повідомлення, а й для вияву своїх переживань, почуттів, емоцій. Радість, щастя, здивування, сму­ток, гнів, неспокій та глибинні порухи почуттів людини розкриваються для інших через мову. А вся система мовних засобів, що висловлюють світ емоцій, віддзеркалює неповторність світобачення і світовідчуття української нації, особливості морально-етичних принципів і релігій­них настанов.

Ідентифікаційна функція

Мова є засобом ототожнення в межах певної спільноти.

Вона єднає між собою представників певної нації у часі і просторі. Завдяки мові ми усвідомлюємо себе українцями, відчуваємо свою спіль­ність з тими, хто далеко від нас, із тими, хто жив до нас. Мова – це той „найважливіший, найдорожчий і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живі й майбутні покоління народу в одне велике історичне живе ціле. Вона не тільки виражає життєвість народу, але є саме це життя" (К. Ушинський). Мова – довговічніша за будь-яку форму су­спільної організації. Ця функція пов'яза­на з набуттям національної гідності.

^ Етична функція

Мова – засіб дотримання норм поведінки, моральних правил.

Досягається це існуванням сукупності мовленнєвих етикетних фор­мул та настанов щодо їх використання. Ввічливість, чемність, тактов­ність, шанобливість, стриманість – визначальні ознаки українського мовленнєвого етикету.

^ Фатична функція

Мова є засобом фатичного спілкування. Фатична комунікація (дослівно –беззмістовна, пуста) – це обмін неінформативними з погляду реальної комунікації повідомленнями, які виконують важливу етикетну функцію. Йдеться про зачин розмов, стримані відповіді, стереотип­ні запитання про життя, сім'ю, справи, здоров'я, врожай, як-от: Як спра­ви? Дякую, добре. А у вас? Як життя? Що нового? Як успіхи? та ін. Поетеса Ліна Костенко порівняла цей обмін репліками з "настільним тенісом розмов". Характер цих запитань і відповідей умовний, але для встановлення контакту, підтримання розмови вони дуже важливі. Фа­тична комунікація має національну специфіку, а також відповідає нор­мам народної етики. Без дотримання фатичних ритуалів не буде мати успіху дипломатія, ділові перемовини.

Це перелік основних функцій мови.

Охоплюючи усі сфери суспільного життя, мова супроводжує поступ суспільства. Тому функції мови можна розглядати докладніше.

Волюнтативна: мова є засобом вираження волі щодо співрозмовника – прохання, запрошен­ня, поради, спонукання.

Виховна: слово прищеплює моральні припи­си, виховує національно-свідомого громадянина, естетичне світовід­чуття.

Магічно-містична: йдеться про існування особливої таємни­чої, магічної, гіпнотичної сили слова. Ця сила слова своєю дією може впливати на душевний і фізичний стан, поведінку людини. її викорис­товували в давнину в замовляннях, або заговорах, які мали практичну функцію, але за словесною формою вони були справжніми мистецько-поетичними творами.

Філософсько-світоглядна: мова прив'язує етнос до його природного оточення, ландшафту, предметно­го обжитого космосу, з рослинністю та звіриною включно, який ста­новить неорганічне тіло народу.

Державотворча: мова є виявом са­морозвитку держави, головним чинником, який консолідує сучасне українське суспільство в націю. Цю функцію мова може виконувати з опорою на всі основні функції, забезпечуючи підвищення авторитету української мови, формування національно-свідомої еліти, культурного, інформаційного суверенітету.

Усі функції мова не виконує окремо, вони взаємодіють між собою, впливають одна на одну або ж близькі за своєю суттю. Скажімо, фатич­на функція випливає з етичної, естетична є складовою культурологіч­ної, нагромаджувальна є результатом пізнавальної, а державотворча функція реальна лише за умови дії усіх. Повнота виконання функцій означає ефективність мово існування.


2. Мова і культура перебувають в одній поняттєвій площині і як ду­ховні вартості органічно пов'язані між собою. Слово культура (від лат. догляд, освіта, розвиток) означає сукупність матеріальних і духовних цінностей, які створило людство протягом своєї історії. Мова – це прояв культури.

^ Культура мови – галузь мовознавства, що займається утверджен­ням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи ві­домості історії української літературної мови, граматики, лексиколо­гії, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, проводить цілеспрямовану мовну політику, сприяє втіленню норм у мовну практику. Культура мови має регулювальну функцію, адже про­пагує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови, хоча водночас живить її, оновлює. Вона діє між літературною мовою і діалектами, народнорозмовною, між усною і писемною формами.

^ Культура мовлення фахівця – передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення фахівця:

- нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного

мовлення);

- адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість

мовлення);

  • естетичність (використання експресивно-стилістичних засо­бів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

  • поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різ­них сферах професійної діяльності).

Шляхи підвищення особистої культури мовлення фахівця передбачають тільки наполегливу і самовіддану працю. їх можна визначити як твер­ді принципи і як звичайні практичні поради:

  • свідомо і відповідально ставитися до слова;

  • стежити за своїм мовленням, аналізувати його, контролювати сло­вовживання, у разі потреби перевіряти за відповідним словником. Навчи­тися чути себе, таким чином виробляти чуття правильного мовлення;

  • оволодівати жанрами функціональних стилів. Потрібно однако­во добре вміти написати вітальну листівку, заяву, доручення, лист для електронної пошти, підготувати науковий реферат чи публічний ви­ступ та ін.;

  • удосконалювати фахове мовлення. Для цього читати фахову літературу (наукові статті, фахові газети і журнали), постійно користу­ватися спеціальними енциклопедичними і термінологічними слов­никами, набувати практики публічних виступів із фахової тематики (використовувати нагоду виступити з рефератом чи з доповіддю на сту­дентській науковій конференції);

  • не піддаватися впливам "модних" тенденцій, аби прикрасити мовлення екзотичним чужомовним словом, "демократизувати" жарго­нізмом; уникати мовної агресії.

Праця над своїм мовленням викликає повагу і, без сумніву, дає ре­зультати. Шляхів вдосконалення є безліч, а процес триває усе життя.


3. Специфіка мови професійного спілкування

Мова професійного спілкування є соціальним варіан­том сучасної літературної мови, якою послуговуються переважно представники певної професії. Професіонал володіє понятійно-категоріальним апаратом певної сфери діяльності і відповідною йому системою термінів. Тому головною ознакою мови професійного спілкування є наяв­ність термінології, притаманної тій чи іншій професії, та професіоналізмів. Крім того, ця мова має деякі особливості в наголошуванні, фразеології, словотворі, граматиці.

Професійна мова забезпечує різні комунікативні потреби в професійній сфері, виділяється відповідно до сфери трудової діяльності, в якій вона функціонує, і відрізняється від інших професійних мов своєю лексико-семантичною системою.

У кожному виді професійної мови виокремлюють нау­кову мову, професійну розмовну мову певного виду діяль­ності, яку формують, зокрема, професіоналізми, жаргоніз­ми, і розподільну мову (наприклад, мова продавця, мова реклами, мова агітації тощо). З огляду на таку стилістич­ну неоднорідність професійних мов, вчені розробили їх багатошарові моделі. Наприклад, професійна мова техніки: мова науки (мова теорії, спеціальна терміно­логія), мова виробництва (цехова мова, професійна роз­мовна мова, власне виробнича мова, спеціалізована за дрібними галузями); політична професійна мова: наукова мова, ділова мова, професійна розмовна мова; професійна мова хімії: наукова мова, жаргон, вжи­ваний у лабораторіях, мова підручників, мова викладачів; медична професійна мова: наукова мова, профе­сійна розмовна мова, мова підручників, мова практика (мова клінік) та ін.

В основу професійної діяльності покладено наукові знання. Відповідно мова професійного спілкування тісно пов'язана з науковим стилем. Наукове спілкування теж належить до професійного спілкування, але не тотожне йому, оскільки не охоплює всі сфери трудової діяльності.

Головним завданням мови професійного спілкування є забезпечення професійної діяльності. Функціонує ця мова переважно в усній формі, хоч можлива і писемна форма; послуговуються нею як в офіційних, так і неофіційних умовах спілкування. її використання актуалізують насам­перед ситуації спілкування в межах спеціальної сфери – науки, техніки, виробництва, управління, сільського гос­подарства, транспорту, зв'язку, медицини, дипломатії тощо. Тематика спілкування, пов'язана із професійною діяльністю, відповідна мета розмови спонукають фахівців говорити професійною мовою, тобто використовувати велику кількість термінів, професіоналізмів.


4. Висока культура мовлення фахівця означає досконале володіння літератур­ною мовою у процесі спілкування та мовленнєву професійну майстерність. Основ­ними якісними комунікативними ознаками, їх ще називають критеріями, культури мовлення фахівця є правильність, точність, логічність, змістов­ність, доречність, багатство, виразність, чистота.

Професійній мові, як і науковій, властиві певні кому­нікативні якості: абстрагованість, логічність, точність, ясність, об'єктивність. Крім того, вона має бути чистою, виразною, естетичною.

Правильність – одна з визначальних ознак культури мовлення. Мова має свої закони розвитку, які відображаються у мовних нормах. Вільно володіти мовою означає засвоїти літературні норми, які діють у мовній системі. До них належать правильна вимова звуків і звукових комплексів, правила наголошування слів, лексико-фразеологічна, гра­матична, стилістична нормативність, написання відповідно до право­писних і пунктуаційних норм.

^ Морфологічна правильність

У сучасній українській літературній мові деякі іменники мають паралельні форми роду – чоловічого і жіночого: зал зала; клавіш кла­віша; птах – птаха тощо. У давальному відмінку однини іменники чоло­вічого роду мають закінчення -ові, -еві (-єві) та -у, -ю, однак перевагу слід надавати першим, особливо якщо ці іменники є назвами осіб за фахом чи родом діяльності та істот: директорові, деканові тощо.

Сучасній українській мові невластива складена форма найвищого ступеня порівняння зі словом самий (сама, саме, самі): самий більший, сама найкраща, саме менше. Особливістю якісних прикметників ви­щого ступеня порівняння в українській мові є вжи­вання їх у контексті з прийменниками від, за, ніж: Волга довша від Дніпра (за Дніпро, ніж Дніпро).

^ Синтаксична правильність

1. Пильної уваги вимагають особливості поєднання слів у словосполучення, що виступають мінімальним контекстом, у якому відбиваються зв'язки між сло­воформами.

2. Уважним треба бути при використанні фразеоло­гічних словосполучень української мови: день у день (а не з дня у день), впадати в очі (а не кидатися в очі).

3. Користуючись складними реченнями, необхід­но дотримуватись чіткості і правильності у її побудові, не допускати вживання великої кількості сурядних і підрядних частин в одному реченні. У мовленні фахівця варто вживати й безсполучникові складні речення, які до­помагають стисліше і чіткіше сформулювати думку, урізноманітнити висловлення, посилити його вираз­ність і емоційність. Наприклад: Дав слово — зроби. Зобов'язалися — виконаємо.


Точність пов'язується з ясністю мислення, а також зі знанням пред­мета мовлення і значення слова. Уміння оформляти і виражати думки адекватно предметові або явищу дійсності зумовлюється знанням об'єктивної дійсності, постійним прагненням пізнавати реальний світ, а також знанням мови. Мовлення буде точним, якщо вжиті слова пов­ністю відповідатимуть усталеним у цей період розвитку мови їхнім лек­сичним значенням. Точність дося­гається не лише на лексико-семантичному рівні, вона тісно пов'язана з граматичним (особливо синтаксичним) рівнем. Точність – це уважне ставлення до мови, правильний вибір слова, добре знання від­тінків значень слів-синонімів, правильне вживання фразеологізмів, крилатих висловів, чіткість синтаксично-смислових зв'язків між чле­нами речення.

Точність мовлення залежить від інтелектуального рівня мовця, ба­гатства його активного словникового запасу, ерудиції, володіння логі­кою думки, законами її мовного вираження. Точність визначається і етикою мовця. Саме повага до співрозмовника не дозволить погано знати предмет розмови.

Точність мовлення створюється за таких умов: 1) знання предмета мовлення; 2) знання мови; 3) воло­діння мовленнєвими навичками говорити про щось, використовуючи багатство мови.

Точність у різних стилях мови виявляється по-різному. У науково­му – це одна з найперших вимог до тексту, до вживання термінів. Не­даремно деякі науки називають точними. Точність у науці – пряма, емоційно-нейтральна. Точність в офіційно-діловому стилі реалізуєть­ся передусім на лексичному рівні, тобто виявляється на рівні слово­вживання і пов'язана з урахуванням таких мовних явищ, як багатознач­ність, синонімія, омонімія, паронімія. Неточність у розмовному мовленні компенсує ситуація спілкування, міміка, жести.


Логічність. Дотримання цієї ознаки культури мовлення означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, у якому є внутріш­ня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знан­нях об'єктивної реальної дійсності. Логічним називається мовлення, що забезпечує смислові зв'язки між словами і реченнями в тексті.

Логіка (від грец. – проза, наука про умовивід) – прийоми, методи мислення, з допомогою яких формується істина. Логічність виявля­ється на рівні мислення, залежить від ступеня володіння прийомами розумової діяльності. Пригадаймо безліч народних прислів'їв, які під­тверджують цей органічний зв'язок: Яка головонька, така й розмово­нька; Який розум, така й балачка; Хто ясно думає, той ясно гово­рить. Логічність пов'язана з точністю мовлення на всіх мовних рів­нях, тобто знанням мови. Правильні, конструктивні думки і добре знання мови породжують логічно правильне мовлення.

Логічність – поняття загальномовне. Це ознака кожного функціо­нального стилю. У науковому стилі суворо дотримуються логіки ви­кладу, вона "відкрита", адже ми простежуємо хід пізнавальної діяль­ності мовця і процес пошуку істини. В офіційно-діловому – це несуперечливість, логічно правильна будова тексту, послідовність, смислова погодженість частин тощо. У розмовному стилі нелогічність компен­сує ситуація мовлення.

Щоб мовлення фахівця було логічним, треба володіти знаннями мови і законами зв'язного мовлення. Умови логічності, як і точності, бувають різні. Насамперед треба оволодіти логікою висловлювання. Людина, яка хоче навчитися говорити і писати логі­чно, повинна навчитися логічно мислити. Тому треба виховувати в собі уміння чітко і послідовно мислити. Необхідно оволодіти логікою викладу, враховувати мовленнєву ситуацію. Дотримання логіки викладу по­зитивно впливає на розуміння змісту висловлювання слухачем або читачем.

Найголовніші умови логічності такі:

1. Сполучаючись, слова повинні утворювати сми­слову єдність. Наприклад: дуже приємний (а не стра­шенно приємний).

2. Правильний порядок слів і речень, тобто по­слідовне розташування «даного» і «нового» в тексті. Наприклад: 3 розтопленої штучної смоли («дане») одержують нитки («нове»). Ці нитки («дане») нази­вають синтетичним волокном («нове»). Багато з таких волокон («дане») міцніші від сталі («нове»).

3. Логічно правильна побудова тексту (вживання службових, вставних слів як засобів зв'язку речень у тексті). Наприклад: ^ Як нестримно летить час! Здається, лише вчора ми були випускниками школи, а сьогодні – студенти Херсонського державного університету.

Для логічно правильної побудови тексту важливе значення мають синоніми, займенники, повторення окремих слів, простих і складних речень, виділення абзаців.

У мовленні часто трапляються логічні помилки. Це невиправдані повторення спільнокореневих слів (тавтологія), вживання зайвих слів (плеоназми). На­приклад: Письменник зобразив образ (треба змалю­вав); місяць лютий (треба лютий), моя автобіографія (треба автобіографія). Логічними помилками вважа­ються неправильна побудова речень з однорідними членами, дієприслівниковими зворотами, порушення структури складних речень тощо.

Багато логічних помилок можуть виникати внаслідок відступу від синтаксичних норм, наприклад, неправильної побудови ряду однорід­них членів речення, вибору сполучних засобів у складному реченні, пору­шень смислового зв'язку між окремим висловлюваннями у тексті та ін.


Змістовність мовлення передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми, вміння добирати потрібний матеріал та під­порядковувати його обраній темі, а також повноту розкриття теми без пустослів'я чи багатослів'я.


Доречність – ознака мовлення, яка організує йо­го точність, логічність, чистоту, вимагає такого добору мовних засобів, що відповідають меті й умовам спіл­кування. Доречне "мовлення відповідає темі висловлю­вання, його логічному змісту, емоційному забарвлен­ню. Доречне мовлення фахівця обов'язково вимагає врахування ситуацій, складу мовців, форм (усної чи писемної) мови.

Умови доречності мовлення такі:

1) розуміння необхідності доречності мовлення;

2) володіння культурою мовлення і спілкування за допомогою мови;

3) висока вихованість людини, рівень її культури, моральних якостей;

4) досконале знання мови, її функцій, форм і різновидів.


Чистота професійної мови полягає передусім у відповідності сучасній літературній нормі. Вона просте­жується на всіх рівнях її структури і використання: на рівні орфоепії – літературно-нормативна вимова; на рівні орфографії – грамотне письмо; на рівні лексики – відсут­ність чужих слів, вульгаризмів, суржику, невмотивованих повторів; на рівні граматики – правильна, завершена побудова речень, нормативні словоформи; з погляду стилі­стики – відповідність меті, завданням, ситуації спілку­вання, стилям, підстилям і жанрам мовлення.

^ Чистота мовлення фахівця – це повна відповідність нор­мам літературної мови. Для чистоти професійного мовлення важ­ливими є правильна літературна вимова, вживання слів, що відповідають літературній нормі. В чистому мовленні не вживаються діалектизми, лайливі слова, слова-паразити (ну, от, значить, там, як це, чуєш, знаєш, так сказать, типу, розумі­єш та ін.), їх можна легко позбутися, уважно стежачи за своїм мовленням. Чистота мовлення на рівні ви­мови досягається суворим дотриманням орфоепічних норм (вимова голосних і приголосних звуків, звуко­сполучень, наголос у словах). Тому недопустимі такі порушення: лі[т’]ература (треба література), зеркало (треба [дз]еркало) тощо. Чистота мовлення за­лежить від дикції (чіткої, виразної вимови).

Найпоширенішими помилками у вимові, що за­важають чистоті мови, є неправильні наголошення, невиправдане «акання» та впливи інших мов, пере­важно російської мови. Руйнують чистоту мовлення лексичні засоби, якщо використовуються неточно, сти­лістично невмотивовано. Це насамперед діалектні, про­сторічні, жаргонні слова, канцеляризми і професіоналізми, лайливі й вульгарні слова.

Чистота мовлення фахівця – це відсутність суржику. Суржик означає штучно змішану, нечисту мову, гібрид української і російської мов, що, безперечно, є загрозою для існування рідної мови. На фонетичному рівні ці "непрохані гості" відрізняються від автентичних українських своїм звучанням (ноль, регістратура, двойка, хожу, сижу замість нуль, реєстратура, двійка, ходжу, сиджу), запозиченим наголосом (одина­дцять, чотирнадцять, новий, восємдесят замість одинадцять, чо­тирнадцять, новий, вісімдесят), порушують словотворчі закони (англічанка, лікарство, зварщик, осінню, весною замість англійка, ліки, зварювальник, восени, навесні), мають російські граматичні форми (у продажі, два студента, по дорозі замість у продажу, два студенти, дорогою). Надзвичайно багато лексичних кальок, напр.: не дивлячись на, фамілія, учбовий, рахую, на рахунок, любий замість незважаючи на, прізвище, навчальний, вважаю, щодо, будь-який. Інколи мовець і не підозрює про своє ураження суржиком, хоч і послуговується ним тривалий час (всьо, здача, тоже, все рівно, куда, сюда, туда замість все, решта, теж, все одно, куди, сюди, туди).


Багатство мовлення – це використання великої кількості мовних одиниць (слів, словосполучень, ре­чень), які відрізняються за смислом і будовою.

Показник багатства мовлення – великий обсяг активно­го словника, різноманітність уживаних морфологічних форм, синтакси­чних конструкцій. Звичайна людина використовує близько 3 тис. слів, добре освічена – 6-9 тис. слів, хоча розуміє в десять разів більше. Багатство мовлення досягається мовними засоба­ми, які в тексті не повторюються, а різноманітність забезпечує вираження однієї і тієї ж думки різними мовними засобами.

Різноманітність мовлення – використання різ­них мовних засобів для вираження однієї і тієї ж думки.

^ Умови багатства і різноманітності мовлення фахівця такі: 1) багатство словникового запасу кожної людини; 2) уміння використовувати у своєму мовленні різні мовні засоби; 3) уміння інтонувати мовлення; 4) постійне удосконалення і збагачення власного мовлення.


Виразність. Ця невід'ємна частина культури мовлення фахівця означає використання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом. Виразність мов­лення забезпечується виразністю дикції і чіткістю вимови. Великою мі­рою – це вміння застосовувати виражальні засоби звукового мовлення: логічний наголос, видозміни голосу, паузи, емоційну тональність, що передає настрій, оцінку, викликає потрібне сприйняття. Технічні чинники виразності – дихання, інтонація, темп, жест, міміка.


Естетичність професійної мови спирається на точність, логічність, чистоту, виразність, а також доречність, лаконічність, різноманітність, образність, які У взаємодії та пропорційності створюють гармонію усного чи письмового тексту. Одноманітний, нечіткий, невираз­ний, засмічений суржиком, випадковими словами текст ніколи не справить враження гарної, вишуканої мови і не викличе почуття естетичного задоволення. Естетика про­фесійної мови досягається оптимальним добором мовних засобів, потрібних для певної комунікативної настанови, гармонійною цілісністю тексту. Почуття естетичного задо­волення викликає ввічливе, дотепне мовлення.


5. Професійна мовнокомунікативна компетенція

В інформаційному суспільстві фахівець має вміти швидко сприймати будь-яку форму мовлення, схоплювати необхідну інформацію, створювати монологи, вести діало­ги, керувати системою мовленнєвих комунікацій у межах своєї компетенції тощо. Слово є одним із інструментів про­фесійної діяльності лікарів, педагогів, правозахисників, менеджерів, журналістів та ін. Від багатства словникового запасу, рівня культури мови і техніки мовлення значною мірою залежать професійна майстерність, імідж та успіх особистості.

Професійна мовленнєва комунікація відбувається в межах сфери професійної взаємодії комунікантів і може протікати в усній або письмовій формах, за офіційних чи неофіційних обставин. Форми, умови спілкування, багатоаспектність професійної діяльності людей визначають варіативність форм мовленнєвої комунікації. Наприклад, від умов спілкування (офіційних — неофіційних) зале­жить лексико-семантичний склад мовлення: офіційне спілкування передбачає лексику офіційно-ділового сти­лю, неофіційне — лексику розмовного стилю.

Будь-яка професійна діяльність потребує певних мовнокомунікативних умінь. Уже на етапі працевлаштування необхідно вміти складати резюме, спілкуватися по телефо­ну, писати електронні повідомлення і листи, брати участь у співбесіді, заповнювати бланки. Згодом потрібними ста­ють уміння оформляти ділову документацію, виступати з повідомленням чи доповіддю, укладати угоди, обговорю­вати контракти, надавати й отримувати зворотну інформа­цію тощо.

Ситуації, що виникають у професійному середовищі, характеризують за такими параметрами: місце і час ви­никнення ситуації; обставини, за яких виникла ситуація; соціальні і професійні ролі учасників; операції, які вико­нують учасники; канал комунікації (телефон, електронна пошта, публічний виступ, спілкування віч-на-віч тощо).

З огляду на ці параметри, ситуації поділяють на загаль­ні та специфічні. Обидва види ситуацій передбачають певні професійні мовнокомунікативні вміння, які відповідно по­діляють на загальні і вузькоспеціальні. Так, загальною професійною ситуацією є налагодження контактів. У цій ситуації використовують загальні мовнокомунікативні вміння: представлятися, спілкуватися по телефону, писати електронні повідомлення, листи, вести діалог. Загальними професійними ситуаціями є також засідання, ділові зу­стрічі, бізнес-ланчі, дискусії на робочому місці, переговори. Вони потребують умінь вести діалог, полілог, виступати з доповіддю, дискутувати на професійні теми, писати прото­кол засідання, готувати звіт про засідання тощо. Специ­фічною ситуацією є, наприклад, судове засідання, на яко­му застосовують вміння спілкуватися із судовою аудиторі­єю або вміння брати участь у судових дебатах.

Професійна комунікативна компетенція передбачає на­самперед наявність професійних знань, а також загальної гуманітарної культури людини, її вміння орієнтуватися в навколишньому світі, вмінь і навичок спілкування. Тобто вона формується на основі комунікативної компетенції.

Комунікативна компетенція (лат. сотреґелз – належний, відпо­відний) – сукупність знань про спілкування в різноманітних умо­вах і з різними комунікантами, а також уміння їх ефективного за­стосування у конкретному спілкуванні в ролі адресанта і адресата. Комунікативна компетенція передбачає володіння мовленнєвими уміннями й навичками, необхідними для спілкування, сукупність знань про норми й правила ведення природної комунікації.

Важливим складником комунікативної компетенції є мовна та мовленнєва компетенція.

Мовна компетенція (лат. сотреіепз – належний, відповідний) – знання учасниками комунікації норм і правил сучасної літератур­ної мови і вміле використання їх у продукуванні висловлювань.

Мовна компетенція складається з лексичної, граматич­ної, семантичної, фонологічної, орфографічної, орфоепіч­ної та пунктуаційної компетенцій.

Мовленнєва компетенція – загальне коло питань мовленнєвої діяльності, що передбачає наявність відповідних знань, умінь, досвіду, а мовленнєва компетентність – конкретна мовленнєва обізнаність особистості (індивіда), специфічна за родом діяльності.

Мовленнєва компетенція, спираючись на мовну компетенцію, включає систему мовленнєвих умінь (вести діалог, сприймати, відтворювати та створювати усні й писемні монологічні й діалогічні висловлювання різних видів, типів, стилів і жанрів) і навичок користування усною і писемною літературною мовою, багатством її виражальних засобів залежно від мети висловлювання та сфери суспільного життя. Мовленнєва ж компетентність окреслює загальне коло комунікативних умінь і навичок та є однією з найважливіших передумов розумового розвитку людини, успішного засвоєння нею основ наук. Її завдання полягає в тому, щоб збагачувати словник фахівця, сформувати в нього вміння точно й правильно висловлювати свої думки ясно, просто, послідовно, логічно, виразно й переконливо, зрозуміло на тільки для нього самого, а й для інших.

Формування професійної мовнокомунікативної компе­тенції передбачає:

  • глибокі професійні знання і оволодіння понятійно-категоріальним апаратом певної професійної сфери та від­повідною системою термінів;

  • досконале володіння сучасною українською літера­турною мовою;

  • вміле професійне використання мовних стилів і жанрів відповідно до місця, часу, обставин, статусно-рольових характеристик партнера (партнерів);

  • знання етикетних мовних формул і вміння ними ко­ристуватися у професійному спілкуванні;

  • уміння працювати з різними типами текстів;

  • орієнтування у потоці різнотемної та різнотипної ін­формації українською мовою на різних каналах її переда­вання;

  • вміння знаходити, вибирати, сприймати, аналізува­ти та використовувати інформацію профільного спряму­вання;

  • володіння інтерактивним спілкуванням, характер­ною ознакою якого є необхідність миттєвої відповідної ре­акції на повідомлення чи інформацію, що знаходиться в контексті попередніх повідомлень;

  • володіння основами риторичних знань і вмінь;

  • уміння оцінювати комунікативну ситуацію швидко і на високому професійному рівні приймати рішення та планувати комунікативні дії.

Отже, професійна мовнокомунікативна компетенція особистості є показником сформованості системи профе­сійних знань, комунікативних умінь і навичок, ціннісних орієнтацій, загальної гуманітарної культури, інтеграль­них показників культури мовлення, необхідних для якіс­ної професійної діяльності. Сформувати професійну мовнокомунікативну компетенцію покликана сучасна систе­ма освіти. Важливу роль у цьому процесі відіграє розділ «Культура української фахової мови».




Схожі:

Лекція 1 культура мовлення план Основні функції мови. Культура мови І культура мовлення фахівця. Специфіка мови професійного спрямування iconУкраїнська мова (за профілем спрямування) 3 курс Зміст курсу
Комунікативні ознаки культури мовлення фахівця. Основні функції мови. Культура мови І культура мовлення. Професійна мовнокомунікативна...
Лекція 1 культура мовлення план Основні функції мови. Культура мови І культура мовлення фахівця. Специфіка мови професійного спрямування iconЛекція №3 Культура публічної монологічної мови План Сутність І специфіка публічної монологічної мови
Основні жанри усного публічного монологічного мовлення (доповідь, лекція, промова, виступ, повідомлення)
Лекція 1 культура мовлення план Основні функції мови. Культура мови І культура мовлення фахівця. Специфіка мови професійного спрямування iconЛекція 4 Тема: Культура професійної діалогічної мови План Сутність І специфіка професійної діалогічної мови Форми професійного діалогічного спілкування
Загнітко А. П., Данилюк І. Г. Українське ділове мовлення: професійне І непрофесійне спілкування. – Донецьк: тов вкф „бао”, 2004....
Лекція 1 культура мовлення план Основні функції мови. Культура мови І культура мовлення фахівця. Специфіка мови професійного спрямування iconКультура ділового мовлення методичний посібник
Культура ділового мовлення: Методичний посібник для практичних занять з української мови (за професійним спрямуванням) і самостійної...
Лекція 1 культура мовлення план Основні функції мови. Культура мови І культура мовлення фахівця. Специфіка мови професійного спрямування iconКультура ділового мовлення методичний посібник
Культура ділового мовлення: Методичний посібник для практичних занять з української мови (за професійним спрямуванням) І самостійної...
Лекція 1 культура мовлення план Основні функції мови. Культура мови І культура мовлення фахівця. Специфіка мови професійного спрямування iconТема. Культура мови як наука І навчальна дисципліна
Культура мови як окрема лінгвістична дисципліна. Предмет І завдання курсу. Зв’язок з іншими дисциплінами
Лекція 1 культура мовлення план Основні функції мови. Культура мови І культура мовлення фахівця. Специфіка мови професійного спрямування iconКультура мови в українському суспільстві
Запрошуємо вас взяти участь у ІІІ всеукраїнській науково-практичній конференції «Культура мови в українському суспільстві», яка відбудеться...
Лекція 1 культура мовлення план Основні функції мови. Культура мови І культура мовлення фахівця. Специфіка мови професійного спрямування iconОрієнтовна структура залікового кредиту модуля: «Культура писемного та усного професійного мовлення» для спеціальностей «Фармація»
Орієнтовна структура залікового кредиту модуля: «Культура писемного та усного професійного мовлення»
Лекція 1 культура мовлення план Основні функції мови. Культура мови І культура мовлення фахівця. Специфіка мови професійного спрямування icon2. Культура Давнього Сходу
Основні форми духовної культури. Основні концепції культури. Культура як система. Організаційна культура або культура підприємництва....
Лекція 1 культура мовлення план Основні функції мови. Культура мови І культура мовлення фахівця. Специфіка мови професійного спрямування iconКультура мовлення і виразне читання Мета курсу
Мета курсу – дати студентам відомості про основні поняття культури мови як наукової дисципліни, удосконалювати їх навички володіння...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи