Методичні рекомендації з підготовки та складання Для студентів 5 курсу icon

Методичні рекомендації з підготовки та складання Для студентів 5 курсу

Реклама:



НазваМетодичні рекомендації з підготовки та складання Для студентів 5 курсу
Сторінка3/4
Дата02.11.2012
Розмір0.58 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
джерело
1   2   3   4
^

План-схема побудови відповіді на питання державного екзамену

з дошкільної педагогіки


  1. Чітке визначення сутності поняття, явища чи процесу, що розглядається.

  2. Аналіз основних характеристик поняття, явища.

  3. Розкриття змісту педагогічного завдання, що пов’язане з поняттям.

  4. Розв’язання даного питання в теорії та практиці підготовки фахівців дошкільної освіти.

  5. Стислий підсумок (резюме).


Зразок орієнтованої відповіді
^

Запитання. Ділові ігри як засіб і метод теоретичної підготовки майбутніх вихователів.


Ділова гра - це моделювання реальної діяльності у спеціально створеній проблемній ситуації. Вона є методом активного навчання, який сприяє досягненню конкретних завдань, структурування системи ділових стосунків учасників.

Ділова гра є комплексною, багатофункціональною дією, у межах якої сполучено декілька взаємопов'язаних видів діяльності: аналіз і пошук розв'язання проблем, навчання, розвиток, дослідження, консультування, формування колективної діяльності.

Ділові ігри мають заздалегідь розроблений сценарій, орієнтовані на вирішення типових проблемних ситуацій, мають на меті навчити учасників гри оптимально розв'язувати ці проблеми.

У навчальному процесі ділову гру використовують з метою закріплення знань, які студент здобуває у процесі лекційних і семінарських занять, самостійної роботи.

Характерними ознаками ділових ігор є: отримання результатів, спрямованих на розв'язання проблем за короткий проміжок часу; зацікавленість учасників гри, а отже, й підвищена, порівняно з традиційними методами, ефективність навчання; викладач безпосередньо перевіряє знання студентів, їхню підготовку, уміння розв'язувати проблеми.

Усі ділові ігри можна класифікувати за часом проведення (ігри без обмежень часу, з обмеженням часу, в реальному часі); за оцінкою діяльності (гру кожного учасника оцінюють або ні); за остаточним результатом (ігри з жорсткими правилами та відкриті ігри); за завершальною метою (навчальні, пошукові, констатуючі); за методологією проведення (рольові, групові, імітаційні, організаційно-діяльнісні, інноваційні, ансамблеві); за сферою використання (промислові, , навчальні, кваліфікаційні).

У вищому навчальному закладі застосовують різноманітні модифікації ділових ігор: імітаційні, операційні, рольові ігри, діловий театр, психо-соціодрама.

Імітаційні ігри. На заняттях імітують діяльність певної • організації, підприємства, навчально-виховного закладу тощо. Можуть імітувати події, конкретну діяльність людей (ділова нарада, обговорення плану) та умови, у яких відбувається подія (зал засідань, кабінет керівника). Сценарій імітаційної гри, крім сюжету подій, містить опис структури і призначення процесів і об'єктів, що їх імітують.

Операційні ігри. Допомагають відпрацювати виконання конкретних операцій, наприклад, методики написання твору, методики організації та проведення тренінгових занять, специфіки обчислення тощо. Ігри цього виду проводять в умовах, які імітують реальність.

Рольові ігри. У них відпрацьовують тактику поведінки, дій, функцій і обов'язків конкретної особи. Для проведення рольових ігор розробляють модель-п'єсу ситуації, між учасниками розподіляють ролі.

Як правило, ділова гра складається з таких етапів: ознайомлення учасників гри з метою, завданнями та умовами гри; інструктаж щодо правил проведення гри; утворення учасниками гри робочих груп; аналіз, оцінка та висновки результатів гри.

На першому етапі - підготовчому - обґрунтовують вибір гри, визначають ігрові цілі та завдання, формують проблемну ситуацію, розробляють сценарій гри, готують інформаційний і методичний матеріал.

На другому етапі розглядають правила проведення гри та функції гравців.

Третій етап залежить від змісту та форми конкретної гри і полягає в обговорені учасниками гри поставлених проблем, прийнятті узагальнених рішень, їхньому аналізові.

Отже, ділова гра належить до активних методів навчання, які забезпечують активну творчу діяльність студента, створюють умови для підвищеної мотивації та емоційності, розвивають критичне мислення.


^ Методика викладання дитячої психології


Пояснювальна записка

Зростання у суспільстві ролі суб’єктивного фактору у якості одного із своїх проявів має підвищення значущості психології (як науки про суб’єктивне) у різних сферах соціальної практики. У свою чергу це зумовлює розширення масштабів професійно-психологічної освіти. Це вимагає вдосконалення різних за профілем і рівнем типів психологічної освіти, аналізу освітніх і прикладних можливостей та функцій психологічного знання, що не може бути здійснено без розробки методики викладання психології.

Методика викладання психології є дисципліною, яка розвивається на перетині таких предметних галузей, як психологія та дидактика. Зміст, форми, методи та прийоми навчання психології, перевірка й оцінка знань спираються на загальнодидактичні принципи. Однак, специфіка психології як наукової і практичної дисципліни відображається на особливостях її викладання.

Програма з методики навчання дитячої психології розроблена на основі структурно-логічного аналізу змісту курсів загальної і дитячої психології, генетичного підходу до розуміння природи психічних явищ.

Мета курсу:

  • забезпечити методичну підготовку майбутнього викладача;

  • сформувати необхідні знання про специфічні особливості «Дитячої психології» як об’єкта професійної діяльності;

  • озброїти інструментарієм організації ефективного навчання дитячої психології.

Завдання курсу:

  • теоретичні: сформувати уявлення про теоретичні основи викладацької діяльності, ознайомити з принципами та специфікою викладання дитячої психології;

  • практичні: розвивати практичні навички, необхідні у діяльності викладача дитячої психології.

^ Вимоги до знань та умінь:

- знати: психологію навчання та навчальної діяльності; теорію та методику навчання, особливості організації навчання дорослих; специфіку викладання в ДНЗ; методику навчання дитячої психології.

- уміти: розробляти та проводити різні форми навчальних занять; використовувати активні методи навчання; створювати критеріально-орієнтувальні тести; проводити діагностику педагогічних здібностей; ефективно організовувати освітній процес.

Література:

  1. Бадмаев Б.Ц. Методика преподавания психологии. - М.: ВЛАДОС, 1999. – 237с.

  2. Гинщинский В.И. Введенне в методику преподавания психологии. Курс лекций. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1983. – 76 с.

  3. Дуткевич І.В. Дошкільна психологія: Навчальний посібник . – К.: ЦУЛ, 2007. – 392с.

  4. Карандашев В.Н. Методика преподавания психологии: Учебное пособие. - СПб.: Питер, 2009.- 250с.

  5. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Навчальний посібник/ За заг. ред. М.В. Артюшиної. – К.: КНЕУ, 2008. – 336с.


План-схема побудови відповіді на питання державного екзамену

з методики викладання дитячої психології

1. Місце означеної категорії в системі психологічних понять.

2. Визначення поняття, історичні відомості, які розкривають сутність поняття (для окремих питань).

3. Фізіологічний механізм психічного явища (для питань із загальної психології).

4. Змістовна або порівняльна характеристика.

5. Зв'язок означеного психічного явища, категорії зі структурними компонентами психіки (загальна психологія) або з іншими характеристиками віку, групи (дитяча психологія).

6. Резюме.

Зразок орієнтованої відповіді

^ Питання: Загальна психологічна характеристика педагогічної діяльності

Педагогічна діяльність – це професійна діяльність типу “людина – людина”. Педагогічна діяльність – це діяльність, яка спрямована на розв’язання завдань навчання, виховання і розвитку підростаючих поколінь.

Професійна педагогічна діяльність потребує спеціальної освіти та здійснюється у спеціальних навчально – виховних і освітніх установах.

Сучасна психологія аналізує педагогічну діяльність як:

1) специфічний вид діяльності, що має свої структурні та функціональні компоненти;

2) як певну управлінську систему, яку утворюють об’єкти і суб’єкти управління;

3) як процес вирішення педагогічних завдань.

Педагогічна діяльність має свої психологічні особливості: а) обмеженість у часі її цілісних фрагментів; б) здійснення її в системі активних особистісних стосунків; в) тривале очікування педагогом на результати діяльності; г) постійний брак інформації для оптимального прийняття рішення, організації та коригування педагогічної діяльності.

Діяльність педагога поєднує такі напрями: навчальний; виховний; розвивальний; організаційний; робота з батьками; робота з громадськими організаціями.

Важливими ознаками педагогічної діяльності є варіативність, відсутність однозначної детермінованості подій, інтегративність.

Педагогічній діяльності властива поліфункціональність.

Основними функціями вважають: організаторську; комунікативну; дослідницьку.

Основою будь-якої діяльності є її структура. Структуру педагогічної діяльності утворюють такі компоненти: педагогічні цілі та завдання, мотиви і предмет; педагогічні засоби і способи розв’язання завдань; аналіз і оцінювання здійснюваних заходів і здобутих результатів.

Педагогічна діяльність передбачає виконання педагогом соціального замовлення, здійснення професійно-рольової поведінки, забезпечення власного фізичного і психічного здоров’я, розвиток власної особистості. Педагогічна діяльність пов’язана з реалізацією педагогічних дій у певних педагогічних ситуаціях. Основним результатом педагогічної діяльності є сформований індивідуальний досвід вихованця у всій сукупності його складових: аксіологічних, моральних, естетичних, емоційно-значеннєвих, предметних,оцінних.

Основними етапами педагогічної діяльності є:

1) постановка мети і попереднє планування дій;

2) визначення змісту і послідовність дій;

3) реалізація конкретизованого плану;

4) підсумування результатів педагогічної діяльності;

Ефективність професійної педагогічної діяльності залежить від її наукового забезпечення. Щоб досягти її, педагог повинен знати умови, механізми, чинники, закономірності, засоби розвивальної, навчальної та виховної діяльності.

Педагогічна діяльність акумулює досвід поколінь. Педагог виконує роль єднальної ланки між поколіннями, є носієм суспільно-історичного досвіду, суспільно-культурної традиції народу, людської цивілізації.

^

Методика викладання історії педагогіки у ВНЗ

Пояснювальна записка


Мета курсу: оволодіння студентами ґрунтовними знаннями методики викладання історії педагогіки у вищій школі, професійними особливостями викладання дисциплін педагогічного спрямування та управління навчально-виховним процесом у освітніх закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Фахівець освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» за рік навчання здобуває спеціальні знання та уміння, призначені для виконання відповідних педагогічних функцій, пов’язаних з викладацькою діяльністю за напрямом підготовки «Дошкільна освіта» і готується до виконання наступних завдань:

  • організація та проведення навчально-виховної роботи з педагогічного циклу дисциплін, а саме курсу «Історія загальної та дошкільної педагогіки»» зі студентами ліцеїв, коледжів, вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації;

  • формування вміння організації змістовної самостійної діяльності студентів;

  • вивчення вікових та індивідуальних особливостей молоді і врахування їх в організації роботи;

  • ознайомити студентів з основами компетентнісного підходу до підготовки вчителя;

  • сприяння розвитку природжених задатків: рухових, лінгвістичних тощо;

  • виготовлення наочних, дидактичних посібників та інших видів методичного забезпечення для різних аспектів роботи;

  • аналіз передового педагогічного досвіду дошкільної освіти і творче впровадження його у свою роботу;

  • формування інформатичних компетентностей майбутніх вихователів початкових класів;

  • узагальнення власного педагогічного досвіду та прогнозування щодо його застосування, корекції, поширення;

  • вивчення психолого-педагогічної, методичної літератури та вдосконалення на її основі власного досвіду (професійного рівня) тощо.

  • ознайомити з особливостями проектної діяльності майбутнього викладача та використанням інформаційно-комунікаційного забезпечення.

Вимоги до знань та вмінь

Знати:

  • основні поняття методики викладання історії педагогіки у ВНЗ;

  • структуру навчально-виховного процесу та вимоги до його організації;

  • мету, зміст, методи, форми організації навчальної діяльності студентів, критерії оцінювання результатів;

  • типи та структуру лекційних і семінарських занять;

  • закономірності та принципи навчання;

  • педагогічні погляди вчених-педагогів минулого в Україні, за кордоном.

Уміти:

  • застосовувати базові знання з історії загальної та дошкільної педагогіки у навчально-виховній діяльності;

  • вивчати передовий педагогічний досвід;

  • досліджувати і впроваджувати інноваційні та інформаційно-комунікаційні технології.

Література:

  1. Андрієвський Б.М. Професійно-наукова підготовка майбутнього вчителя початкових класів: монографія /Б.М. Андрієвський, Л.Є.Петухова. – Херсон: Айлант, 2006. – 176 с.

  2. Бібік Н.М. Компетентнісний підхід: рефлексивний аналіз застосування /Бібік Н.М. //Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики /Під заг. ред. О.В. Овчарук. – К.: «К.І.С.», 2004. – С. 47-52.

  3. Левківський М.В. Історія педагогіки: навчальний посібник /Левківський М.В., Микитюк О.М. /За ред. Левківського М.М. – Харків: ОВС, 2002. – 240 с.

  4. Педагогіка вищої школи: навч. посіб. /[Курлянд З. Н., Хмелюк Р. І., Семенова А. В., Бартєнєва І. О., Богданова І. М.] /За ред. З. Н. Курлянд. – 3-є вид., перероб., доп. – К.: Знання, 2007. – 495 c.

  5. Петухова Л.Є. Інформатичні компетентності майбутнього вчителя початкових класів (В моделі трисуб’єктної дидактики): Навчально-методичний посібник. – Херсон: Айлант, 2010. – 444 с. іл.



^

План-схема побудови відповіді на питання державного екзамену

з методики викладання історії педагогіки у ВНЗ


  1. Чітке визначення сутності поняття, явища чи процесу, що розглядається.

  2. Аналіз основних характеристик поняття, явища.

  3. Розкриття змісту педагогічного завдання, що пов’язане з поняттям.

  4. Стислий підсумок (резюме).



^

Зразок орієнтовної відповіді:


Питання. Ретроспективний аналіз соціально-педагогічних досліджень професійної підготовки вихователя

В умовах інтеграції України в європейську спільноту, реформування системи освіти зростає роль вихователя як одного з факторів реалізації державної стратегії формування інтелектуального та духовного потенціалу нації.

Підготовка вихователя є складним психолого-педагогічним механізмом з притаманним тільки йому змістом, ієрархією структурних елементів, формами відносин, причинно-наслідковими зв'язками, суб'єкт-суб'єктними взаємодіями, особливостями навчально-виховного процесу, засобами вирішення локальних і системних суперечностей. У процесуальному плані вона здійснювалася поступово, підпорядковуючись загальній логіці професійної підготовки, що передбачає реалізацію системоутворюючих цілей формування особистості майбутнього вчителя. У функціональному розумінні ця підготовка, як відомо, складається з виховної, освітньої й управлінської підсистем. Змістовий її аспект має відповідну структуру, яка базується на своїх принципах, формах, методах діяльності. На теоретико-методологічному рівні – це окрема галузь педагогіки вищої школи, яка дотримується чіткого алгоритму дії, абстрагуючись від конкретних умов дійсності.

В ґенезі педагогічної професії умовно виділяють чотири етапи (допрофесійний, умовно професійний, власно професійний, та сучасний). Так, у період первісного суспільства педагогічної професії не існувало. Навчання та виховання здійснювалось завдяки допомозі старших молодшим з метою виживання. На пізніх етапах первісного суспільства виникає спеціально побудована педагогічна діяльність, яка мала архаїчний характер.

Наступний етап (умовно професійний) розпочинається з виникнення приватної власності, коли суспільне виховання відкриває перспективи розвитку сімейного. З появою писемності у рабовласницьку епоху виділяються спеціальні групи людей, які професійно займаються освітою (Давній Схід, Греція, Рим). У період Середньовіччя професійна педагогічна діяльність знаходилась у залежності від християнської релігійної діяльності. У ХІІ-ХІІІ сторіччях виникають університети.

На етапі власно професійному зароджуються капіталістичні відносини. Педагогічна професія має масовий характер, виникають педагогічні спеціальності та спеціалізації. Для періоду ХХ століття характерним є пошук альтернативних традиційній форм та методів навчання та виховання.

У педагогічній енциклопедії під професійною підготовкою розуміється сукупність спеціальних знань, умінь і навичок, якостей, трудового досвіду і норм поведінки, що забезпечують можливість успішної роботи з певної професії.

Інші довідкові джерела розглядають професійну підготовку як здобуття кваліфікації за відповідним напрямом підготовки або спеціальністю. У педагогічному енциклопедичному словнику подається наступне визначення: професійна підготовка – система професійного навчання, яке за мету має прискорене придбання навичок, необхідних для виконання роботи.

Майбутній вихователь має бути носієм широкого спектру загальнолюдських цінностей. У цьому процесі особлива роль відводиться викладачам, які мають допомогти студенту обрати стратегію опанування освіти у двох стрижневих напрямах. По-перше, це становлення особистості майбутнього вихователя у всій сукупності його індивідуальних якостей і, по-друге, та конкретна сфера соціального досвіду, яка надалі стане засобом і змістом його професійно-педагогічної взаємодії з вихованцями. Йдеться насамперед про традиції як специфічну форму діалогу поколінь. Вони не тільки передають життєвий досвід одного покоління іншому, не просто зберігають соціальну інформацію, але передають цілий життєвий світ і його соціокультурні фрагменти іншому поколінню.

Відтак, аналіз сучасного стану підготовки вихователів дошкільних закладів засвідчує, що ця проблема залишається актуальною як для педагогічної науки, так і для практики роботи дошкільного закладу. Незважаючи на значні досягнення в галузі відтворення кадрового педагогічного потенціалу для дошкільної ланки, залишається відкритим питання удосконалення змісту, організаційних форм і методів модернізації цього процесу в умовах упровадження ідей Болонської угоди, реалізації сучасної освітньої концепції. Останні передбачають широке використання інформаційно-комунікаційних технологій, раціональне поєднання традиційних та інноваційних методів, актуалізації ціннісної сфери студентів, мотивації, одержання знань, умінь і навичок.

^ IІI блок-модуль

«Методики викладання фахових дисциплін у ВНЗ»


Дошкільна лінгводидактика


Пояснювальна записка

Програма вступного іспиту з дошкільної лінгводидактики містить у собі основні проблеми лінгводидактичної галузі знань дошкільної педагогіки, які дозволяють уявити цілісність і системність теоретичних знань студента – майбутнього вихователя дошкільного закладу, а також практичних навичок у галузі педагогічної практики; об’єднують зміст дисциплін лінгводидактичного спрямування, що вивчалися студентами протягом ІІ, ІІІ і ІV курсів відповідно до навчального плану: «Теорія й методика розвитку рідної мови», «Методика навчання української мови в дитячих закладах з російськомовним режимом», спецкурсу «Теорія та методика розвитку мовлення дітей раннього віку».

^ Завдання курсу:

  • теоретико-методологічні - знання наукових філософських, психологічних, природничих засад побудови методики навчання рідної мови в дошкільному закладі;

  • лінгвістичні - озброєння студентів науковими знаннями з мовознавства, які є обов'язковою умовою ефективності розробки навчальних технологій мовленнєвої діяльності та спілкування дітей дошкільного віку з кожного розділу методики;

  • когнітивні - ознайомлення майбутніх вихователів з Базовим компонентом дошкільної освіти, Базовою й тематичними програмами, та навчально-методичними посібниками з розвитку мовлення дітей на різних етапах дошкільного дитинства;

  • лінгводидактичні - озброєння студентів варіативними технологіями розвитку мовлення і навчання дітей від народження до 6 років рідної мови; формування у них системи лінгводидактичних знань, умінь і навичок;

  • проективно-прогностичні - формування у студентів умінь і навичок планування різних видів роботи з розвитку мовлення: в різних вікових групах; з дітьми різних категорій і за різних соціальних умов (обдаровані діти, діти з тимчасовими затримками мовленнєвого розвитку, діти з мовленнєвими вадами, діти, які виховуються в дошкільних закладах різного типу (спеціалізованих, профільних і та ін.), у дитячих будинках та будинках немовлят, у сім'ї);

  • корекційні - прищеплення студентам навичок коригування відхилень і вад у мовленні дітей, що виникли за різних причин;

  • аксіологічні - формування в майбутніх вихователів знань, умінь і навичок оцінки і контролю за навчально-мовленнєвою діяльністю як дітей, так і за організацією і здійсненням навчально-мовленнєвої діяльності вихователями дошкільних закладів.

^ Вимоги до знань та вмінь:

Знати:

  • теоретико-методологічні, лінгвістичні, когнітивні, лінгводидактичні основи розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови; загальні питання методики української мови як другої; особливості формування вмінь мовленнєвої діяльності дошкільників в умовах білінгвізму; структуру курсу української мови як державної в дошкільних закладах України та його методичне забезпечення.

Уміти:

  • володіти проективно-прогностичними, корекційними, аксіологічними методиками з розвитку мовлення дошкільників різних вікових груп; застосовувати на практиці здобуті знання з метою навчання дітей української мови в дошкільних закладах південно-східного регіону України з російськомовним режимом.

Література:

  1. Богуш А.М. Теорія та методика розвитку мовлення дітей раннього віку. Навчальний посібник. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2004. – С.275-296.

  2. Алла Богуш. Методика навчання дітей української мови в дошкільних навчальних закладах. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2008. – 440 с.

  3. Богуш А.М., Гавриш Н.В. Дошкільна лінгводидактика: Теорія і методика навчання дітей рідної мови: Підручник / За ред. А.М.Богуш. – К.: Вища шк., 2007. – 542 с.

  4. Лінгводидактика в сучасних закладах освіти. - Одеса: ПНЦ АПН України, 2001. – 269с.

  5. Мовленнєвий компонент дошкільної освіти: навч.-метод.посібник / Уклад. А.М.Богуш – Одеса: Ярослав, 2004. – 176 с.



^

План-схема побудови відповіді на питання державного екзамену

з дошкільної лінгводидактики


  1. Чітке визначення сутності поняття, явища чи процесу, що розглядається.

  2. Розкриття змісту завдання, що випливає із запитання.

  3. Аналіз його стану в педагогічній теорії та практиці.

  4. Проблеми, протиріччя та шляхи їх розв’язання.

  5. Стислий підсумок (резюме).
^

Зразок орієнтовної відповіді:


Питання. Українська дошкільна лінгводидактика як наука.

Дошкільна лінгводидактика – це педагогічна галузь науки, що вивчає закономірності розвитку мовлення дітей на різних вікових етапах; специфіку педагогічної діяльності, спрямованої на формування мовленнєвих навичок у дітей; засоби, форми, методи і прийоми навчання дітей мови (рідної, іноземної), що відображає і лінгвістичні, і педагогічні аспекти сучасного стану науки.

Термін лінгводидактика ввів у науковий обіг у 1969 р. російський мовознавець М.Шанський для позначення нових напрямів і підходів, що сформувались у викладанні та вивченні мов унаслідок інтеграції двох наук – лінгвістики й дидактики.

Сучасна українська дошкільна лінгводидактика – це цілком сформована самостійна галузь педагогічної науки, яка ґрунтується на міцних педагогічних засадах, збагачена досвідом навчання дітей української мови, розвивається за загальними законами лінгводидактики і має особливості, що відрізняють її від шкільної лінгводидактики.

Об’єкт української дошкільної лінгводидактики – навчально-мовленнєва діяльність дітей у ДНЗ, тобто організований і цілеспрямований процес використання мови для передавання і засвоєння суспільно-історичного досвіду, оволодіння суспільними способами дій з метою спілкування та планування діяльності.

Предмет української дошкільної лінгводидактики – це процес розвитку мовлення дітей та навчання їх рідної мови на різних етапах дошкільного дитинства.

Метою української дошкільної лінгводидактики є відтворення, всебічне й глибоке пізнання предмета, вивчення його істотних і закономірних зв’язків. Відповідно до мети вирішуються основні завдання науки, до яких можна віднести не лише нагромадження наукових знань та їх продукування, а й передавання цих знань для забезпечення спадкоємності дослідницьких традицій. У розв’язанні цього завдання провідна роль належить вищій школі, де існує багаторівнева система підготовки фахівців до практичної і наукової діяльності (бакалаврат, спеціалітет, магістратура, аспірантура).

Фундатором галузі української дошкільної лінгводидактики, автором усіх програм лінгводидактичного спрямування є доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України Алла Михайлівна Богуш.

Провідними сучасними дошкільними лінгводидактами також є доктори педагогічних наук Н.В.Гавриш, К.Л.Крутій, Н.І.Луцан, Т.М.Котик.

Отже, навчальна дисципліна «Українська дошкільна лінгводидактика» - важлива складова загальної професійної підготовки педагога дошкільного профілю. Її мета – сформувати професійно-мовленнєву готовність майбутнього вихователя дошкільного навчального закладу до навчання дітей рідної мови.


^ Методика викладання дисциплін логіко-математичного розвитку дітей


Пояснювальна записка

Мета курсу: Опанування студентами науково-теоретичними та психологічними основами курсу "Методика викладання дисциплін логіко-математичного розвитку дітей"; засвоєння студентами знань, умінь та навичок організації та проведення різних форм роботи з дітьми дошкільного віку з формування елементарних математичних уявлень в різних вікових групах; оволодіння вміннями та навичками підбору дидактичного матеріалу в процесі проведення різних форм роботи з дошкільниками для формування елементарних математичних уявлень

^ Завдання курсу:

Пізнавальні:

  • сприяти міцному усвідомленому засвоєнню студентами змісту і суті курсу «Формування елементарних математичних уявлень», розумінню ролі вихователя у цьому процесі;

  • показати дошкільний навчальний заклад як розвивальне середовище;

  • ознайомити студентів із змістом елементарних математичних уявлень у дітей, методами, формами і засобами навчання.

Виховні:

  • сприяти формуванню особистості майбутнього педагога, розвитку його культури, ерудиції;

  • виховання в студентів соціальної активності, намагання керуватися в практичній діяльності принципами загальнолюдської моралі, сумлінного ставлення до професії, прагнення до творчості;

Розвивальні:

  • сформувати у студентів загальне уявлення про структуру, зміст, характер і специфіку формування у дітей елементарних математичних уявлень.

^ Вимоги до знань та вмінь майбутніх вихователів:
Знати:

теоретичні засади курсу “Методика викладання дисциплін логіко-математичного розвитку дітей”, особливості організації та проведення різних форм роботи з дітьми дошкільного віку з формування елементарних математичних уявлень в різних вікових групах.
Вміти:

планувати та проводити роботу з підбору дидактичного матеріалу в процесі проведення різних форм роботи з дошкільниками для формування елементарних математичних уявлень.

Література:

  1. Андрієвський Б.М., Петухова Л.Є. Професійно-наукова підготовка майбутнього вчителя початкових класів: Монографія. – Херсон: Айлант, 2006. – 176 с.

  2. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні // Дошк. Виховання. - 1999. – № 1. – С. 6-19.

  3. Козлова С.А., Куликова Т.А. Дошкольная педагогика: Учеб. пособие для студ. сред. пед. учеб. заведений. – 4-е изд., стер. – М.: Издательский центр «Академия», 2002. – 416 с.

  4. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: „Академвидав”, 2004. – 456 с.


План-схема побудови відповіді на питання державного екзамену

з методики викладання дисциплін логіко-математичного розвитку дітей


  1. Чітке визначення сутності поняття, явища чи процесу, що розглядається.

  2. Аналіз основних характеристик поняття, явища.

  3. Розкриття змісту педагогічного завдання, що пов’язане з поняттям.

  4. Розв’язання даного питання в теорії та практиці дошкільної освіти.

  5. Стислий підсумок (резюме).
^

Зразок орієнтовної відповіді


Запитання: Психологічні основи логічного мислення дитини.

Соціальний досвід дитини формує певний рівень правильності та логічності суджень. Таке формування й розвиток логічного мислення дитини є недостатньо надійним, раціональним та ефективним. Це все має наукове пояснення (психологічну основу), чим обумовлена складність завдання розвитку логічного мислення дітей.

Психологією доведено, що у процесі сприйняття та переробки інформації у кожного індивіда має місце відносне домінування однієї з півкуль головного мозку. Права півкуля оперує іконічними, ієрогліфічними знаками або образами, ліва забезпечує ті форми психічної діяльності, що базуються на сприйнятті штучних знаків та їх інтерпретації. Але це не означає, що індивіди з переважно лівопів­кулевим типом не здатні образно сприймати навколишній світ, а індивіди з переважно правопівкулевим типом не здатні орієнтуватися в суто логічній ситуації. У психологічних дослідженнях обґрунтовується необхідність і можливість розвитку не лише специфічних притаманних суб’єкту півкульових структур, але й тих, які в індивіда розвинені менше.

Приклад завдання на порівняння.

Мета: установити рівень розвитку у дітей уміння порівнювати предмети, поняття. Дітям називають будь-які два предмета або поняття.

Наприклад:

Книга – зошит; кінь – корова;

лінійка – трикутник; сонце – місяць;

дощ – сніг.

Кожна дитина повинна назвати подібність – зліва, справа – риси розрізнення названих предметів і понять. На виконання завдань по одній парі слів дається 4 хвилини.

Таким чином, завдання розвитку логічного мислення у процесі навчання є об’єктивно необхідним і виконуваним, хоча й складним. Поступово діти оволодівають навчальною діяльністю, і в нього формуються нові важливі функції психіки. Розвиток довільності, внутрішнього плану та рефлексії психологи називають новоутвореннями дошкільників. Розвиток головних психічних процесів (сприйняття, уявлення, уваги, пам’яті, мислення) дитини проходить під знаком зростання їх довільності, управління та усвідомлення. Коли приходить час сприймання дитини досягає достатньо високого розвитку. Спостереження – це нова форма сприйняття, яка розвивається тоді, коли дитина починає навчатися, і в цьому процесі сприймання невід’ємне від інших пізнавальних процесів – уваги й мислення. Л.Виготський звертав увагу на те, що спостережливість утворює базу для розвитку причинного мислення. Коли знання накопичені, тоді дитині не важко вказати причину даного явища, дати причинне пояснення йому .

Висновки. Труднощі у дітей часто пов’язані з відсутністю в їхній лексиці необхідних слів. Збагачення словникового запасу дошкільника сприяє розвитку його пізнавальної діяльності. Оволодіння словами, що відображають якості одного предмета, дозволяє дітям помічати такі ж самі ознаки і в інших предметах – так поступово розширюється кругозір .


^ Методика викладання дисциплін природознавчого циклу


Пояснювальна записка

Мета курсу: Метою даного курсу є поліпшення психолого-педагогічної і методичної підготовки майбутніх фахівців до роботи з ознайомлення з довкіллям, озброєння їх активними формами і навичками педагогічної діяльності в системі закладів національної дошкільної освіти.

^ Завдання курсу:

методичні:

- ознайомлення із методикою проведення різних видів занять, розваг, інноваційним методами і прийомами ознайомлення дітей з довкіллям (інтелектуальні карти, схеми, моделі, творчі завдання, проекти тощо);

- творче оволодіння ефективними сучасними методами організації ознайомлення дітей з довкіллям на різних етапах дошкільного дитинства;

- засвоєння закономірностей, принципів та методики ознайомлення з довкіллям дітей дошкільного віку;

- ознайомлення з перспективним педагогічним досвідом у контексті формування життєвої компетентності дошкільника;

виховні:

- виховання у студентів соціальної активності, формування мотивації до засвоєння сучасних наукових даних про зміст і основні шляхи ознайомлення з довкіллям дітей дошкільного віку.

розвивальні:

- формування професійних компетенцій, що дають можливість майбутньому педагогу творчо здійснювати освітній процес

^ Вимоги до знань та вмінь майбутніх вихователів:

Знати:

  • методологічні, психолого-педагогічні засади роботи щодо ознайомлення дітей з довкіллям;

  • мету, завдання та зміст провідних концептуальних, базових та варіативних програмових документів з актуальних проблем сучасної дошкільної освіти;

  • основні джерела інформації з конкретних питань методики;

  • вимоги до проведення занять з ознайомлення з довкіллям та його окремих етапів і щодо використання методів і прийомів навчання.

Уміти:

  • зіставляти і пов'язувати систему роботи для ознайомлення з довкіллям з розвитком рідного мовлення, логічного мислення дітей;

  • організовувати навчання відповідно до провідних положень методичної науки про використання принципів, методів, прийомів, форм, засобів розвитку світогляду, мислення, мовлення дітей;

  • аналізувати заняття та роботу в повсякденному житті з ознайомлення з довкіллям у дошкільному закладі;

  • планувати навчальний матеріал з ознайомлення з довкіллям, визначати провідні завдання навчання дітей на заняттях та в повсякденному житті з урахуванням сучасних вимог до організації процесу навчання;

  • складати конспекти занять та виховних заходів для дітей різних вікових груп;

  • контролювати, оцінювати та діагностувати знання, вміння та навички дітей;

  • добирати і проводити дидактичні мовні ігри та ігрові вправи відповідно до мети навчання;

  • виготовляти дидактичний матеріал для активізації та закріплення знань дітей про довкілля, описувати методику його використання;

  • проводити педагогічний експеримент, послуговуючись розробленими діагностуючими методиками з урахуванням специфіки роботи вихователя дошкільного закладу, робити висновки з експериментально-дослідної діяльності, зіставляти одержані результати з теоретичними та методичними положеннями науки.

Література:

  1. Богуш А.М. Моє довкілля. Програма ознайомлення дітей старшого дошкільного віку з довкіллям. - К: Шкільний світ. - 2006. – 32 с.

  2. Богуш А.М., Ільченко В.Р. Довкілля. - Для дітей дошкільного віку - у 2-х част. - Полтава, 2003; 2004. – 342 с.

  3. Ільченко В.Р., Туз К.Ж. Освітня програма "Довкілля". Концептуальні засади. Інтеграція змісту природничо-наукової освіти. - К., - Полтава, 1999. – 112 с.

  4. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: „Акаденмвидав”, 2006. – 456 с.


План-схема побудови відповіді на питання державного екзамену

з методики викладання дисциплін природознавчого циклу

  1. Чітке визначення сутності поняття, явища чи процесу, що розглядається.

  2. Аналіз основних характеристик поняття, явища.

  3. Розкриття змісту педагогічного завдання, що пов’язане з поняттям.

  4. Розкриття даного питання в теорії та практиці дошкільної освіти.

  5. Стислий підсумок (резюме).


Зразок орієнтовної відповіді

^ Запитання: Методика організації спостережень дітей у предметному довкіллі.

Центральне місце серед наочних методів ознайомлення дітей з довкіллям займає спостереження за предметами і явищами довкілля.

Безпосереднє спостереження - це цілеспрямований і організований процес, спрямований на пізнання, уточнення і закріплення знань про довкілля. Це вміння дитини вдивлятись у довкілля, бачити, і помічати ознаки, властивості, виокремлювати в них суттєве, відзначати зміни, що відбуваються у довкіллі, встановлювати причини, доходити узагальнень, висновків.

У процесі спостереження беруть участь усі аналізатори дитини (зоровий, слуховий, дотиковий, кінестетичний, смаковий, нюховий). Це допомагає пізнати предмет з різних боків, краще запам’ятати його назву.

Залежно від того, які пізнавальні завдання планує вихователь, спостереження можуть бути різних типів: ознайомлювальні, в ході яких діти ознайомлюються з новими для них предметами і явищами чи їх будовою, ознаками, властивостями. Цей тип спостереження проводять в усіх вікових групах.

Спостереження, метою яких є ознайомлення дітей з процесом змін або перетворенням предметів і явищ. Цей тип спостереження є більш складним, вимагає розвиненої спостережливості, мисленнєвих процесів (аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, узагальнення), встановлення причин змін і перетворень у предметах чи явищах. Тому таке спостереження проводиться з дітьми старшого дошкільного віку.

Короткотривалі спостереження - найбільш уживані в роботі з дітьми. Це можуть бути спостереження за новорічною ялинкою на центральній площі вулиці, за працею двірника, за транспортом на вулиці, за пішоходами, за працею кухаря, пралі тощо.

Довготривалі спостереження проводять упродовж тривалого часу залежно від предмета (явища, об’єкта) та мети спостереження. Довготривалі спостереження сприяють розвитку мислення та мисленнєвих процесів: розмірковування, зіставлення, умовисновки тощо. Наприклад, діти можуть спостерігати за будівництвом якогось об’єкта поблизу дошкільного закладу, ремонтом дороги; за роботою вихователя і помічника вихователя, готуючись до бесіди про їхню працю, тощо.

Порівняльні спостереження передбачають зіставлення і порівняння дітьми двох близьких об’єктів чи предметів. Наприклад, праці вихователя дошкільного закладу, помічника вихователя, завідувача і педагога-методиста; порівняння різних видів транспорту: тролейбус і трамвай; автобус і тролейбус; повітряний, наземний і підземний транспорт тощо.

Повторні спостереження проводять для закріплення, розширення і уточнення знань про предмети і явища довкілля.

Спостереження проводять як самостійне заняття у молодшій та середній групах. У старшому дошкільному віці спостереження проводять у повсякденному житті (у ранкові години, на прогулянці у другій половині дня). Це спостереження за працею дорослих, транспортом, святково прикрашеними вулицями. Спостереження рекомендують проводити з невеличкими групами, щоб дітям було добре видно певне явище чи предмет, щоб кожна дитина мала можливість висловитися, закріпити нові слова і знання.

Спостереження (як на занятті, так і в повсякденному житті) вимагає серйозної підготовки вихователя до його проведення. Необхідно заздалегідь оглянути об’єкт спостереження, продумати, як і де краще поставити (чи посадити) дітей; продумати запитання (констатувальні, причинові, допоміжні), дібрати загадки, вірші, прислів’я, ігри та ігрові вправи. Необхідно продумати, які слова потребують пояснення, визначити конкретно, якими словами слід збагатити словник, якими активізувати, а які вимагають лише уточнення.


^

Методика викладання дисциплін оздоровчого спрямування



Пояснювальна записка

Мета курсу: Провідною метою курсу є поліпшення психолого-педагогічної і методичної підготовки майбутніх фахівців до роботи з фізичного виховання дітей дошкільного віку, доведення до свідомості студентів спеціальності “Дошкільне виховання” важливості ролі вихователя, особливості вимог до фахівців у цієї галузі; розвиток у студентів активних форм навичок педагогічної діяльності з фізичного виховання дітей, збереження та зміцнення їх здоров’я у дошкільному закладі; засвоєння студентами теоретичних основ навчальної дисципліни і розуміння специфіки використання їх під час практичної діяльності.

^ Завдання курсу:

Пізнавальні:

  • сприяти міцному усвідомленому засвоєнню студентами змісту і суті курсу “Методика викладання дисциплін оздоровчого спрямування”, розумінню ролі вихователя дошкільного закладу в цьому процесі;

  • сформувати у студентів загальне уявлення про мету, завдання та зміст провідних концептуальних, базових та варіативних програмних документів з методики фізичного виховання;

  • ознайомити з системою оздоровчих, виховних, освітніх напрямів програми фізичного виховання дітей дошкільного віку, показати їх взаємозв’язок;

  • ознайомити з вимогами до проведення занять з фізичного виховання та його окремих етапів і щодо використання методів і прийомів навчання;

Виховні:

  • сприяти формуванню особистості майбутнього педагога, розвитку його культури, ерудиції;

  • виховання в студентів соціальної активності, намагання керуватися в практичній діяльності принципами загальнолюдської моралі, сумлінного ставлення до професії, прагнення до творчості;

Розвивальні:

  • сприяти формуванню вмінь планувати організацію рухової діяльності дітей дошкільного віку, контролю, оцінюванню та діагностики стану здоров’я, фізичного розвитку та рухової підготовленості дітей дошкільного віку;

  • розвивати вміння використовувати специфічні засоби й методи фізичного виховання для вирішення оздоровчих, виховних та освітніх завдань методики фізичного виховання.

  • формувати вміння проводити педагогічний експеримент, послуговуючись розробленими діагностуючими методиками з урахуванням специфіки роботи вихователя дошкільного закладу, робити висновки з експериментально-дослідної діяльності.

^ Вимоги до знань та вмінь:

Знати:

- теоретичні засади курсу “Теорія і методика фізичного виховання”, особливості ролі вихователя дошкільного закладу у фізичному вихованні дитини дошкільного віку, мету, завдання та зміст провідних концептуальних, базових та варіативних програмних документів з методики фізичного виховання, методичні вимоги до проведення заняття з фізичної культури з різними віковими групами дітей, санітарно-гігієнічні вимоги до проведення занять з фізичної культури.

Уміти:

- планувати та проводити заняття з фізичної культури в дошкільному закладі, здійснювати діагностику фізичного розвитку та рухової підготовленості дітей дошкільного віку, проводити просвітницьку роботу з батьками дітей дошкільного віку з питань фізичного виховання.

Література:

  1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні // Дошкільне виховання. - 1999. – № 1. – С. 6-19.

  2. Глазырина Л.Д. Физическая культура - дошкільникам: Программа и программные требования. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001 – 242 с.

  3. Глазырина Л.Д., Овсянкин В.А. Методика физического воспитания детей дошкольного возраста: Пособие для педагогов дошкольных учреждений. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – 320 с.

  4. Нільчковський Е.С. Критерії оцінювання стану здоров’я, фізичного розвитку, та рухової підготовленості дітей дошкільного віку: Навч. посібник. – Київ.: ІЗМН, 1998. – 168 с.

  5. Щербак А.П. Тематические физкультурные заняття и праздники в дошкольном учреждении: Влияние физического воспитания на саморегуляцию поведения дошкольника: пособие для педагогов дошк. учреждений. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2004. – 322 с.


План-схема побудови відповіді на питання державного екзамену

з теорії та технології розвитку дитячої художньої творчості

  1. Чітке визначення сутності поняття, явища чи процесу, що розглядається.

  2. Аналіз основних характеристик поняття, явища.

  3. Розкриття змісту педагогічного завдання, що пов’язане з поняттям.

  4. Розкриття даного питання в теорії та практиці дошкільної освіти.

  5. Стислий підсумок (резюме).
^

Зразок орієнтованої відповіді на запитання державного екзамену


Запитання: Особливості використання загальнорозвивальні вправ у роботі з дітьми дошкільного віку.

Загальнорозвивальні вправи – це спеціальні рухи, спрямовані на оздоровлення та зміцнення організму, розвиток рухових і психічних якостей дитини. Їх особливістю є те, що вони дозволяють вибірково впливати на окремі м’язові групи та чітко дозувати фізичне навантаження на організм людини. Ці вправи сприяють удосконаленню координації рухів. Свідомому оволодінню положеннями та рухами тулуба, формуванню правильної постави, а також використовуються як профілактичні вправи.

Класифікація загальнорозвивальних вправ: вправи для м’язів рук і плечового пояса, вправи для тулуба та м’язів ніг. Вправи для м’язів рук і плечового пояса спрямовані на зміцнення м’язів спини, міжреберних м’язів, вони сприяють розширенню грудної клітки, покращенню функції дихання, впливають на рухливість суглобів верхніх кінцівок, розвивають їх силу, стимулюють обмінні процеси.

Вправи для м’язів тулуба впливають на гнучкість та рухливість хребта, попереджається сутулість спини у дітей. Виконання вправ із вихідного положення лежачи на спині зміцнює м’язи черевного преса, це покращує процеси травлення. Вправи для розвитку та зміцнення м’язів ніг спрямовані на покращення гнучкості в суглобах нижніх кінцівок, розтягування м’язів та зв'язок опорно-рухового апарата.

Положення тіла, рук і ніг перед початком виконання вправ має назву вихідного положення. Від них залежить навантаження на окремі групи м’язів, їх чіткість, стійкість тіла. Наприклад. Основна стійка – тулуб прямий, плечі розведені, руки опустити вниз, ноги прямі, п’ятки разом, носки нарізно. Вихідні положення для рук – руки в сторони, руки вгору, руки за голову, руки на пояс, руки за спину тощо.

Під час виконання загальнорозвивальних вправ дошкільників привчають правильно дихати. Важливо, щоб діти дихали глибоко через ніс, а видихали повітря ротом, поєднуючи дихання з рухами.

Запис загальнорозвивальних вправ робиться відповідно до прийнятої в гімнастиці термінології. Зазначають назву вправи, вихідне положення, напрямок руху, фази дихання, кількість повторів.

^ Викладання методик образотворчої діяльності

та розвитку художньої творчості


Пояснювальна записка

Мета курсу: підготовка майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до здійснення художньо-творчого розвитку дітей дошкільного віку засобами образотворчого мистецтва і зображувальної діяльності.

^ Завдання курсу:

Пізнавальні:

  1. Ознайомлення студентів з основами теорії та історії образотворчого мистецтва, з особливостями розвитку у дітей дошкільного віку творчих здібностей і шляхів формування у них інтересу до різних видів образотворчої діяльності.

  2. Залучення студентів до науково-дослідної роботи в галузі образотворчої діяльності дошкільників.

Виховні:

  1. Сприяти формуванню особистості майбутнього педагога, розвитку його культури, ерудиції.

  2. Активізація потреби у саморозвитку щодо власної компетенції в теорії та практиці образотворчого мистецтва.

Розвивальні:

  1. Оволодіння різноманітними технологіями залучення дошкільників до образотворчої діяльності, розвитку у дитини здібностей до зображувальної діяльності, формування у дошкільника художньо-образного мислення і вміння бачити навколишнє життя очима художника, придбання практичних навичок творчої діяльності.

^ Вимоги до знань та вмінь:
Знати:

- теоретичні засади “Викладання методик образотворчої діяльності та розвитку художньої творчості”, передумови розвитку дитячої творчості, особливості ролі вихователя дошкільного закладу у естетичному вихованні дитини дошкільного віку, мету, завдання та зміст провідних концептуальних, базових та варіативних програмних документів з естетичного виховання, методичні вимоги до проведення заняття з зображувального мистецтва з різними віковими групами дітей, санітарно-гігієнічні вимоги до проведення занять з зображувального мистецтва.
Вміти:

- планувати та проводити заняття з зображувального мистецтва в дошкільному закладі, здійснювати діагностику розвитку художніх вмінь та естетичних здібностей дітей дошкільного віку, проводити просвітницьку роботу з батьками дітей дошкільного віку з питань естетичного виховання.

Література:

  1. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: „Академвидав”, 2004. – 456 с.

  2. Козлова С.А., Куликова Т.А. Дошкольная педагогика: Учеб. пособие для студ. сред. пед. учеб. заведений. – 4-е изд., стер. – М.: Издательский центр «Академия», 2002. – 416 с.

  3. Андрієвський Б.М., Петухова Л.Є. Професійно-наукова підготовка майбутнього вчителя початкових класів: Монографія. – Херсон: Айлант, 2006. – 176 с.

  4. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні // Дошк. Виховання. - 1999. – № 1. – С. 6-19.


План-схема побудови відповіді на питання державного екзамену

з методик образотворчої діяльності та розвитку художньої творчості

  1. Чітке визначення сутності поняття, явища чи процесу, що розглядається.

  2. Аналіз основних характеристик поняття, явища.

  3. Розкриття змісту педагогічного завдання, що пов’язане з поняттям.

  4. Розкриття даного питання в теорії та практиці дошкільної освіти.

  5. Стислий підсумок (резюме).


Орієнтовний зразок відповіді на запитання державного екзамену

^ Запитання: Основи кольорознавства

Важливим моментом в живописі є вивчення кольору в просторі. Основи кольорознавства є для художників тим фундаментом, на якому будується вся його діяльність.

Вважається, що основних кольорів є три, і всі інші кольори можна отримати шляхом змішування основних при різному пропорційній їх співвідношенні. У фізиці кольору основних кольорів три, у живопису їх більше.

Важливою категорією кольорознавства є спектральне коло. Вважають, що основних кольорів у живописі є дванадцять. Усі спектральні кольори називаються хроматичними.

Всі інші кольори виходять шляхом змішування основних. Сірий, білий і чорний називаються ахроматичними Протилежно розташовані кольору в спектрі є взаємодоповнюючими кольорами. Вони доповнюють один-одного, тобто, коли взаємодоповнюючі кольори розташовані поруч, то вони посилюють один одного, «запалюють».

Важливе значення в кольорознавстві мають основні характеристики кольору: назва кольору – так званий колірний тон; світло – тон; насиченість – напруженість, чистота, насиченість кольору, наскільки він чистий, скільки його є. Тепло-холодність.

Всі зазначені поняття є різними і в кожному кольорі вони присутні.

Колір-це вираження якості енергії, яку несе середовище. Іншими словами, будь-який предмет несе в собі енергію певної якості, в нашому випадку-колір.

Ще одним важливим поняттям кольорознавства є колірна гама. Всі кольори, які беруть участь в композиції, повинні бути підпорядковані якомусь одному кольору, який завжди залежить від: 1. кольора світла (ранок, вечір, ясний день, хмарно, на вікні висять помаранчеві штори, які будуть пропускати в кімнату неповторний тепле світло та ін.)

2. Від кольорів, які беруть участь в композиції. 3. Від площі плям, які беруть участь в композиції. Наприклад, якщо найбільша пляма композиції буде зеленою, то цей колір буде обов’язково внесений до гами. І саме гамма визначає цілісність композиції.

У кожному мазку мусять бути присутніми три кольори: локальний колір (колір предмета), колір гами (у якій гамі виконана робота) і колір світла (може бути як холодним, так і теплим).

Необхідно враховувати й такий аспект кольорознавства, як зміна кольору в залежності від форми предмета. При цьому цікавий процес відбувається зі світлом. Світлий колір, віддаляючись, темнішає, темний – світлішає. За насиченістю: колір, віддаляючись, згасае, слабкішає. За тепло-холодністю: холодні кольори, віддаляючись, будуть теплішати, теплі – холодніти. При освітленні колір виглядає світліше, в тіні він слабкіше і розподіляється по півтонах. Стосовно тіні: якщо ви світло вибрано тепле, то тіні будуть холодними. Якщо світло холодне, то тіні будуть теплими. Тепле світло, віддаляючись, буде холодніти, холодне – теплішати. Тепла тінь, віддаляючись, буде холодніти, холодна – теплішати.


1   2   3   4

Реклама:

Схожі:

Методичні рекомендації з підготовки та складання Для студентів 5 курсу iconМетодичні рекомендації з підготовки та складання Для студентів 5 курсу
Комплексний кваліфікаційний державний екзамен за окр «спеціаліст» Методичні рекомендації з підготовки та складання для студентів...

Методичні рекомендації з підготовки та складання Для студентів 5 курсу iconМетодичні рекомендації з підготовки та складання Для студентів 4 курсу
Комплексний кваліфікаційний державний екзамен за окр «бакалавр» Методичні рекомендації з підготовки та складання для студентів 4...

Методичні рекомендації з підготовки та складання Для студентів 5 курсу iconМетодичні рекомендації для студентів ІІІ-ІV курсу напряму підготовки 030301. Журналістика денної та заочної форм навчання
Державний екзамен з теоретичних та практичних аспектів англійської мови та практики усного та писемного перекладу. Методичні рекомендації...

Методичні рекомендації з підготовки та складання Для студентів 5 курсу iconМетодичні рекомендації для складання програм практики студентів львівського національного університету імені івана франка львів 2010
...

Методичні рекомендації з підготовки та складання Для студентів 5 курсу iconМетодичні рекомендації для самостійної роботи студентів згідно вимог до знань, умінь І навичок для студентів ІІІ курсу
Методичні рекомендації містять перелік питань для самостійного опрацювання та рекомендовану літературу з дисципліни «Податкова система»...

Методичні рекомендації з підготовки та складання Для студентів 5 курсу iconМетодичні рекомендації для самостійної роботи студентів згідно вимог до знань, умінь І навичок для студентів ІІІ курсу
Методичні рекомендації містять перелік питань для самостійного опрацювання та рекомендовану літературу з дисципліни «Податкова система»...

Методичні рекомендації з підготовки та складання Для студентів 5 курсу iconМетодичні рекомендації для самостійної роботи студентів згідно вимог до знань, умінь І навичок для студентів ІІ курсу
Методичні рекомендації містять перелік питань для самостійного опрацювання, рекомендовану літературу, короткі теоретичні відомості...

Методичні рекомендації з підготовки та складання Для студентів 5 курсу iconМетодичні рекомендації для підготовки до складання державного іспиту з біології рекомендації розроблені: Ходосовцев Олександр Євгенович, доктор біологічних наук, професор
Державна атестація студента це визначення фактичної відповідності його освітньої (кваліфікаційної) підготовки вимогам освітньої (кваліфікаційної)...

Методичні рекомендації з підготовки та складання Для студентів 5 курсу iconМетодичні рекомендації
Методичні рекомендації та завдання до контрольної роботи "Економічна ефективність капіталовкладень" з курсу "Економіка виробництва"...

Методичні рекомендації з підготовки та складання Для студентів 5 курсу iconМетодичні рекомендації до самостійної роботи з навчальної дисципліни «Радіобіологія» для студентів ІІ курсу Інституту природознавства
Складання конспекту з тем, що не розглядалися під час аудиторної роботи (для заочної форми навчання)

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи