Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
Сторінка7/35
Дата13.10.2014
Розмір6.55 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   35

УДК 330.322:332.12 Бондарчук Н.В.,

к.е.н., доц., докторант

Ради по вивченню продуктивних

сил України НАН України
^ КОНЦЕПЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНІВ НА ОСНОВІ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ
В статті виявлені основні проблеми державного управління в регіональних утвореннях та обгрунтована необхідність застосування антикризового управління у розвитку інноваційного потенціалу регіонів України.

В статье выявлены основные проблемы государственного управления в региональных образованиях и рассмотрена необходимость применения антикризисного управления в развитии инновационного потенциала регионов Украины.

In article the basic problems of the government in regional formations are revealed and necessity of application of anti-recessionary management for development of innovative potential of regions of Ukraine is considered.

Постановка проблеми. Сучасна держава все частіше опиняється в глибоких системних кризах, які охоплюють всі сфери суспільного життя. Цьому сприяє не тільки належність національної економіки до транзитивного типу, але й потужний вплив процесів інтернаціоналізації світової економіки, глобалізації світового соціокультурного простору, що загострюють латентні негаразди у державі й суспільстві, підвищуючи роль соціальних конфліктів та вказуючи на слабку урегульованість економічної сфери з боку державного управління. Фактично, державне управління стає перед проблемою, вирішення якої має стратегічне значення для розвитку держави й суспільства, тобто перед проблемою ефективного протистояння кризовим явищам, що виникають у внутрішньому середовищі, та загальним кризам, які розвиваються у зовнішньому середовищі.

^ Аналіз останніх досліджень та публікацій. В Україні деякі питання антикризового управління відображено в низці нормативно-правових актів, зокрема регламентовано проблеми реформування стратегічного планування і прогнозування, фінансової політики планування у бюджетному процесі. Але нормативно-правова база щодо антикризового управління з’явилась порівняно недавно і не мала практичного підґрунтя за радянських часів. Це пов'язано з радянською спадщиною країни: вважалося, що поняття “соціалізм” і “криза” не сумісні. Відповідно, не було (як здавалось) і необхідності в розвитку такої науково-практичної сфери, як антикризове управління.

^ Постановка завдання. Подальший розвиток в умовах політичної і соціально-економічної кризи, пов’язаної з переходом до ринкової економіки й повною перебудовою суспільної структури вимагає комплексного дослідження та впровадження концепції державного управління розвитком інноваційного потенціалу регіонів на основі антикризового управління.

^ Виклад основного матеріалу. На сьогодні перед державними управлінцями стоїть складне завдання – вивести країну з тривалої політичної й соціально-економічної кризи з найменшими втратами. Зробити це дуже важко, оскільки, з одного боку, щоб знищити тенденції кризового розвитку, що склалися, необхідно міняти сам зміст і цільову орієнтацію реформ, з іншого – будь-який “різкий рух” у цьому напрямку може призвести до чергової, або навіть до серії криз – адже значні перетворення у будь-якій із сфер життєдіяльності суспільства (політичній, соціальній або економічній) ведуть до структурних змін у ньому. Тому кожен крок представники влади повинні здійснювати продумано й обережно.

Дослідження проблем державного управління в регіональних утвореннях можна здійснювати за трьома напрямами:

1. Участь регіональних органів влади у фінансовому оздоровленні підприємств, діяльність яких має важливе економічне значення для розвитку регіону.

2. Участь державних органів влади в управлінні державними підприємствами.

3. Антикризове управління регіоном як єдиним господарюючим комплексом.

Метою створення концепції державної політики розвитку інноваційного потенціалу на основі антикризового управління є відродження в регіонах стабільного економічного зростання держави на основі інновацій, яка має вирішувати такі завдання:

1. Дослідження ринку підприємств регіону та їх виробничого потенціалу з метою виявлення перспективних напрямів стимулювання виробництва на основі інновацій;

2. Пошук джерел фінансування розвитку промисловості регіону;

3. Соціальний захист населення регіону.

Однією з головних проблем державного антикризового управління є відсутність платоспроможного попиту на товари підприємств регіону. Головним правилом державного управління розвитком інноваційного потенціалу на основі антикризового управління має бути таке: стимулювати тільки те виробництво, на яке є попит. На регіональному рівні реалізація цього правила передбачає проведення комплексного дослідження потреб ринку підприємств регіону, їх виробничого й інвестиційно-інноваційного потенціалу.

Також на регіональному рівні потрібна програма розвитку внутрішнього ринку, яка передбачатиме фінансування проектів будування інфраструктурних об’єктів не менше, ніж на половину. Ці проекти важливі, у першу чергу, для старопромислових регіонів, оскільки, з одного боку, дають змогу завантажити виробничі потужності металургійних і машинобудівних підприємств, а з іншого боку, – поліпшити логістичні переваги регіонів і, як наслідок, – їх інвестиційну привабливість.

Практика здійснення капітальних вкладень у країні свідчить про відсутність чіткого механізму антикризового управління й інвестиційної політики. На сьогодні насичення економіки інвестиціями стало головною умовою її розвитку і виходу з кризового стану. Це висуває, у першу чергу, в рамках механізму державного антикризового управління завдання розробки на державному рівні науково обґрунтованої концепції інвестиційної політики, спрямованої на інноваційний розвиток регіонів України [1].

Для подолання інвестиційної кризи необхідно розробити та реалізувати концепцію та механізм активізації інвестиційної діяльності, які увібрали в себе всі прогресивні форми та методи регулювання інвестиційної діяльності в промислово розвинутих країнах, а також позитивні сторони управління інвестиціями планової економіки.

Подолати силу інерції й стратегічну короткозорість, домогтися інноваційного наповнення потоку інвестицій в основний капітал може допомогти інноваційно-технологічна експертиза інвестиційних проектів. Не можна сказати, що ці проекти обділені експертною увагою. Найважливіші проекти піддаються державній, незалежній і екологічній експертизі. Кожен інвестор прискіпливо проводить експертизу бізнес-плану проекту, перш ніж виділити на нього кошти. Проте в рясній проектній документації зазвичай відсутня або витісняється на задній план оцінка інноваційного рівня пропонованих технологій і кінцевих продуктів, їх місця у світовому ритмі зміни поколінь техніки (технологій) і технологічних устроїв, новизна винахідництва пропонованих рішень – чинники, що визначають перспективну конкурентоспроможність. У цьому причина такої низької окупності інвестицій, витіснення вітчизняної продукції, що продовжується, зі світових і внутрішніх ринків.

Пропонована інноваційно-технологічна експертиза найважливіших інвестиційних проектів має, перш за все, відповісти на такі запитання: до якого технологічного устрою (сучасного п'ятого, перспективного шостого або застарілого четвертого чи навіть третього) належить передбачена проектом технологія і продукція? Які винаходи лежать в основі проектних рішень і як захищена інтелектуальна власність? Чи забезпечується конкурентоспроможність на перспективних внутрішніх і зовнішніх ринках? Якщо оцінка проекту за цими критеріями є негативною, то втрачають значення подальша економічна й екологічна експертизи.

Введення обов’язкової інноваційно-технологічної експертизи найважливіших інвестиційних проектів, що користуються прямою або непрямою підтримкою держави, а також сумісних проектів, здійснюваних в рамках СНД – це завдання державних органів влади. Організатором такої експертизи могло б стати Мінекономіки із залученням вчених державних і суспільних академій, вузів. На регіональному рівні це може бути експертна рада, що підпорядковуватиметься облдержадміністрації.

Однією з головних проблем економіки в умовах кризи є відмова комерційних банків фінансувати інвестиційні проекти. Необхідно створити умови для надання інвестиційних кредитів промисловим підприємствам комерційними банками. Перш за все, Україна не повинна допустити жодного випадку банкрутства банку, де є значні суми внесків населення. Для цього державі необхідно вжити реальних заходів для забезпечення повного повернення внесків населення. Також НБУ може встановити пільгові умови економічної діяльності тих банків, де питома вага довгострокових кредитів становить не менше ніж 25% загального обсягу кредитного портфеля.

Іноземні інвестиції все ще не відіграють суттєвої ролі в розвитку економіки України. У загальному обсязі освоєних капіталовкладень за рік їх частка протягом останніх років не перевищує 10%. Три чверті їх спрямовано у державний сектор. Значна питома вага державного сектора свідчить про те, що іноземні інвестори поки що надають перевагу тим проектам, за якими існують певні гарантії для них, зокрема, гарантії з боку Уряду України.

З іншого боку, значна частка державного сектора зумовлена тим, що інформаційна база для потенційних іноземних інвесторів значною мірою формується під час двосторонніх зустрічей урядових кіл, на яких, насамперед, йдеться про державні підприємства. Частка недержавних підприємств здебільшого залишається на другому плані.

Важливу роль в державній політиці розвитку інноваційного потенціалу регіонів на основі антикризового управління відіграє соціальна політика, а саме усування соціального напруження у суспільстві, що виникає під час кризи. Внаслідок кризи відбувається декваліфікація, професійна переорієнтація працівників через неможливість працювати за фахом. У результаті держава втрачає як трудовий потенціал, так і гроші, вкладені в минулому в освіту та професійну підготовку своїх громадян [2].

Формування працездатної частини людського капіталу гальмують масові невиплати заробітної плати, закриття виробництв, затримка соціальної допомоги та їх вкрай низький розмір, що призводить до різкого падіння рівнів споживання населення, погіршення структури його харчування. Оскільки немає впевненості у завтрашньому дні, населення перебуває у стані постійного стресу, що ставить під загрозу його здоров’я, сприяє зниженню показників демографічного відтворення, і саме виживання значної частини населення, є серйозною загрозою для майбутнього України. Погіршення економічного становища більшої частини населення призводить до наростання зневіри в економічні реформи; економічна політика ризикує втратити свою соціальну базу, що призведе до різкого зниження її ефективності та значних соціальних втрат від реформ.

Таким чином, соціальне напруження – індикатор кризи. Можна виділити такі ознаки соціального напруження: поширення незадоволення серед широких верств населення станом справ, що склався втрата довіри до влади, керівників, песимістичні оцінки майбутнього, непевність у завтрашньому дні.

Виникає атмосфера психічного занепокоєння, емоційного збудження. Такі настрої виявляються в деяких масових діях: ажіотажний попит на деякі категорії товарів, міграція, активізація діяльності суспільних рухів і політичних партій.

Подолання кризових явищ у розвитку національної економіки та вирішення гострих соціальних проблем значною мірою залежатимуть від того, наскільки нові нормативно-законодавчі та колективно-договірні методи регулювання трудових відносин сприятимуть вирішенню першочергових завдань у соціально-економічній сфері, що мають на меті створення сприятливих умов для збереження та відтворення людського потенціалу нашого суспільства. У зв’язку з цим дослідження механізмів, які поєднують гнучкість ринку праці із захистом робітників, має особливе значення. Сучасний ринок праці поєднує в собі елементи саморегулювання з функціонуванням механізмів взаємодії між трьома учасниками соціально-трудових відносин: підприємцями, робітниками та профспілками. Головним завданням держави у цій сфері зараз є утворення діючого правового простору для регулювання трудових відносин між найманими працівниками та власниками (роботодавцями), а також визначення мінімальних гарантій для працівників.

Стрижневим блоком в державній політиці розвитку інноваційного потенціалу регіонів основі антикризового управління має бути розвиток інноваційного потенціалу регіонів України. Розвиток інноваційного потенціалу необхідно здійснювати за допомогою регіональної інноваційної політики, яка здійснюється, виходячи з таких принципів:

– визнання соціальної значущості інноваційної діяльності і її визначального впливу на рівень і темпи розвитку ринку товарів і послуг, що забезпечують приплив фінансових і матеріальних ресурсів в економіку регіону;

– гласність вибору пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, механізмів формування та реалізації інноваційних програм і проектів, здійснюваних на користь економіки регіону;

– інтеграція науково-освітньої, науково-технічної, інноваційної й інвестиційної діяльності з метою забезпечення їх комплексної взаємодії з виробництвом в умовах багатоукладної економіки;

– концентрація ресурсів, що виділяються на інноваційну діяльність, на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку регіону;

– стимулювання науково-технічної й інноваційної діяльності через систему податкових та інших пільг;

– інтенсифікація розвитку інноваційного потенціалу науково-освітньої сфери регіону;

– створення умов для формування сучасних технологічних устроїв у виробничих галузях регіону;

– консолідація зусиль органів державного управління і суспільних організацій регіону для активізації науково-технічної й інноваційної діяльності;

– конкурсний характер відбору пріоритетних інноваційно-інвестиційних проектів.

Основними напрямами регіональної інноваційної політики мають бути:

– забезпечення поступового переходу регіону до стійкого соціально-екологічного розвитку за рахунок освоєння виробництва принципово нових для регіону видів продукції і технологій, а також розширення на цій основі ринків їх збуту;

– створення і здійснення системи заходів з переорієнтації виробництва на ресурсозощадні технології, виробництво екологічно чистих продуктів;

– виявлення проблем, вирішення яких забезпечує динамічний розвиток продуктивних сил регіону і вимагає розвитку науково-технічної й інноваційної діяльності;

– визначення пріоритетів виявлених проблем і концентрація необхідних для їх вирішення ресурсів;

– формування цільових науково-технічних та інноваційних програм регіону за рішенням виявлених проблем, з урахуванням виділених і залучених ресурсів;

– проведення конкурсів, тендерів та інших форм реалізації науково-технічних і інноваційних програм та проектів на користь регіону;

– формування ефективної системи управління науково-технічною й інноваційною діяльністю;

– розвиток інноваційної інфраструктури та формування середовища, привабливого для інвестицій у виробничу сферу області;

– сприяння підвищенню рівня зайнятості висококваліфікованих осіб, що займаються науковою й науково-технічною діяльністю;

– сприяння розвитку ринкових відносин у науково-технічному комплексі, розширенню мережі малих і середніх наукоємних фірм різної форми власності;

– забезпечення інформованості населення області про принципи і хід реалізації науково-технічної й інноваційної політики та моніторинг громадської думки з цього питання.

Висновки. Управління розвитком інноваційного потенціалу регіонів України як елемент концепції державного антикризового управління з урахуванням регіональних інтересів набуває подальшої актуалізації для дослідження. Стрижневим блоком в державній політиці розвитку інноваційного потенціалу регіонів основі антикризового управління має бути розвиток інноваційного потенціалу регіонів України. Розвиток інноваційного потенціалу необхідно здійснювати за допомогою регіональної інноваційної політики, яка здійснюється, виходячи з таких принципів: визнання соціальної значущості інноваційної діяльності; гласність вибору пріоритетних напрямів інноваційної діяльності; інтеграція науково-освітньої, науково-технічної, інноваційної й інвестиційної діяльності; концентрація ресурсів, що виділяються на інноваційну діяльність, на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку регіону; стимулювання науково-технічної й інноваційної діяльності через систему податкових та інших пільг; інтенсифікація розвитку інноваційного потенціалу науково-освітньої сфери регіону.

Використані джерела інформації:

  1. Інноваційна діяльність в Україні / [Гуржій А.М., Ю.В. Каракай, З.О. Петренко та ін.]. - К.: УкрІНТЕІ, 2006. -250c.

  2. Інноваційна стратегія у соціально-економічному розвитку регіону / Б.В. Буркинський, Є.В. Лазарєва; НАН України. Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень. - О.: ІПРЕЕД НАН України, 2007. - 140 с.

  3. Регіональна політика: методологія, методи, практика / Відп. ред. акад. НАН України М.І. Долішній; НАН України. Ін-т регіон. досліджень. – Львів, 2001. – 700 с.

  4. Регіони України: проблеми та пріоритети соціально –економічного розвитку: Монографія / За ред. З. С. Варналія. – К.: Знання України, 2005. – С. 19.


Рецензент: Корецький М.Х., д.держ.упр., професор
УДК 35.077.92 Бронікова С.А.,

к.філол.н., доцент

кафедри україністики

НАДУ при Президентові України
^ МЕХАНІЗМ ЯК НАУКОВА МЕТАФОРА
В статті проаналізовано різні тлумачення термінопоняття «механізм», з’ясовано його метафоричну сутність. Розглянуто метафору як предмет вивчення різних сфер гуманітарного знання та розкрито історичну динаміку й релевантність машинної метафори в термінологічній площині державного управління.

В статье проанализированы различные толкования терминопонятия «механизм», определено его метафорическую сущность. Рассмотрено метафору как предмет изучения различных сфер гуманитарного знания, раскрыто историческую динамику и релевантность машинной метафоры в терминологической плоскости государственного управления.

The article analyzes different interpretations of the term-notion "mechanism", clarifies its metaphorical essence. Metaphor is examined as a subject of study of different spheres of humanitarian science and historical dynamics and relevance of machine metaphor in the terminological area of the state administration are disclosed.

^ Постановка проблеми. Серед низки фундаментальних понять сфери державного управління одним з найуживаніших є механізм, метафоричний за своєю лінгвістичною природою. Відсутність чіткого визначення, широке коло тлумачень призводить до використання цього терміну у різних дистрибутивних моделях, що дестабілізує узуальний смисл аналізованого поняття й позначені ним екстралінгвальні ситуації.

Актуальність нашого дослідження зумовлена необхідністю уточнення операційної систематики теорії державного управління (ДУ), що уможливить адекватний аналіз не лише актуальних теоретичних, а й практичних проблем галузі. В цьому аспекті на особливу увагу заслуговує реконструкція первинної метафоричної природи поняття механізм, що дасть змогу виокремити його інваріантні та варіативні ознаки, а отже, й ідентифікувати релевантні контексти терміновживань. З’ясування сутнісних можливостей метафори, зокрема машинної, як концептуального субстрату аналізованого поняття, а також висвітлення його історичної динаміки і становить мету нашого дослідження.

^ Останні дослідження. Фундаментальні дослідження механізмів державного управління як центрального твірного інтегративного поняття теорії соціального управління в цілому здійснено у низці праць відомих українських та зарубіжних фахівців (див. роботи В.Б. Авер’янова, О.Ю. Амосова, В.Д. Бакуменка, Н.Р. Нижник, Н.Ю. Брюховецької, В.Г. Воронкової, М.В. Гамана, П.В. Єгорова, В.М. Іванова, В.М. Князева, В.С. Коломийчука, О.Б. Коротича, М.Д. Лесечка, В.Я. Малиновського, А.С. Маршалової, О.А. Машкова, Г.С. Одінцової, В.М. Олуйка, О.С. Новоселова, О.Ю. Оболенського, Р.М. Рудніцької, О.Г. Сидорчука, В.К. Симоненка, О.М. Стельмах, В.В. Цвєткова, Л.П. Юзькова та ін.), де наведено різноманітні визначення цього поняття, пор.: механізм ДУ – це практичні засоби, важелі, стимули [7], система елементів [, с. 279], система певних взаємодіючих ланок [20, с. 315], система органів державної влади [8], сукупність засобів [18], складова системи управління [6, с. 235–236], організація практичного здійснення державного управління [25], інструмент [21, с. 65] державна організація [22], суспільна форму руху [11, с. 85] тощо. Крім того, наявні й тлумачення цього поняття у широкому та вузькому сенсах, де, наприклад, у першому механізм співвідносний з практичною реалізацією державної влади, у другому – виступає конкретним засобом упливу держави на суспільство для досягнення поставлених завдань [24].

Представлене розмаїття тлумачень механізму ДУ зумовлене, на нашу думку, низкою причин, серед яких щонайперше слід виокремити 1) складність власне феномену механізм, 2) наявність методологічного плюралізму дослідницьких інтерпретацій (які, безумовно, сприяють виявленню концептуальних ознак аналізованого явища, але розшаровують, дифузують його галузевий термінологічний статус) та 3) багатозначність термінологічної кодифікації поняття та певну неузгодженість родо-видових операційних понять (пор. наявні ототожнення понять механізм держави, державний механізм, державний апарат [8], механізми управління державою (див. детальніше [12]), 4) його механістичну метафорику, яка, на думку дослідників, узагалі часто «дозволяє виявити нерозробленість чи непрозорість предмета обговорення» [2, с. 10] і часто призводить «до двоїстого осмислення ролі людської особистості в суспільстві» [23]. Сприймане в такому разі усвідомлюється як автоматизований апарат, а його соціальні інститути – як агрегат соціального цілого, що поглинає людину як таку [15, с. 316]. Останній фактор істотно вплинув на функціонування термінопоняття, що зумовлює доцільність бодай оглядового пояснення його внутрішньої специфіки.

Наукову мову на відміну від буденної вважають формалізованою і більш точною, кожне поняття якої повинне мати максимально однозначне тлумачення. Проте фундаментальне для галузі ДУ поняття механізму має розгалужену значеннєву амплітуду: «1. Пристрій, що передає або перетворює рух. // Те саме, що машина… 2….перен. Внутрішня будова, система чого-небудь. 3. Метод, спосіб… 4….Сукупність станів і процесів, з яких складається певне фізичне, хімічне та ін. явище» [4, с. 665], у межах якої актуальним для ДУ є саме переносне, метафоричне значення лексеми (значення 2), хоч метафора як мовний засіб вираження схожості, подібності, на перший погляд, не може і не повинна функціонувати в чіткому і доказовому світі науки. Проте саме метафора, визначена філологами насамперед як мовна прикраса, яскравий виражальний засіб, є специфічним способом пізнання, без якого не обходиться жодне наукове відкриття і без якого взагалі неможливі когнітивні процеси, де мовна метафора виступає «лише як поверхневе відображення концептуальних метафор, закладених у понятійній системі людини та структуруючих її сприйняття, мислення й діяльність» [3, с. 23].

В сучасній науковій парадигмі розглядають метафору як основну ментальну операцію, як спосіб пізнання, структурування і пояснення світу. Людина не тільки виражає свої думки за допомогою метафор, але й мислить метафорами, створює, моделює за їхньою допомогою той світ, у якому живе. Для позначення такого моделювання фахівці використовують терміни «архетип» або «метафоричний архетип» (Панченко А.М., Смирнов И.П., Юнг К.Г.), «ментальна модель» (Джонсон-Лерд П.Н.), «метафорична модель» (Баранов А.Н.), «парадигма образів» (Павлович Н.В.), «поетична формула» (Кузьміна Н.А., Чудінов А.П.), «метафоричне поле» (Скляревська Г.Н.) та ін. Усі ці терміни мають різну внутрішню форму й акцентують на власне лінгвістичному, психологічному або когнітивному аспектах зазначеного явища, відображають традиції різних наукових шкіл і напрямів. Зауважимо, що метафора – це вияв аналогових можливостей людського мислення, це особливого роду схеми, за якими людина думає й діє. Розрізняють орієнтаційні метафори (вони спираються на просторові опозиції типу «верх – низ», «центр – периферія», «більше – менше» і т.п.), онтологічні метафори (наприклад, представлення людської душі як певного вмістища почуттів, подання неживих предметів як живих істот) і структурні метафори, які уможливлюють використання однієї понятійної сфери для опису іншої.

Зазначена складність метафоричного осмислення і водночас – уяскравлення сприйняттєвих процесів зумовила максимальну актуальність метафоричного інтерпретування практично всіх сегментів реальності у практично всіх різножанрових комунікативних аспектах, серед яких вирізняється владний дискурс та відповідно – політична (владна) метафора, досліджувана в широкій амплітуді наукових парадигм. Специфіку сучасного українського владного дискурсу в значній мірі визначають характерні для соціальної свідомості концептуальні вектори тривожності, підозрілості, недовіри й агресивності, відчуття «неправильності» існуючого положення справ і відсутності надійних ідеологічних орієнтирів, «національної ідеї», що поєднує суспільство. Як це часто буває в революційні епохи, суспільна свідомість надзвичайно швидко наповнюється довірою не тільки до деяких політичних лідерів і партій, але й до деяких політичних термінів і метафор, проте так само стрімко й втрачає набуті ілюзії [23]. Політична метафора динамічна, вона зрозуміла і дієва лише «тут і зараз», має національне коріння.

Вчені розглядають політичну метафору в когнітивному аспекті (див. праці А.М. Баранова, Дж. Вей, М.Далмо, Ю.М. Караулова, А.Мусолффа, А.Б. Ряпосовой, Дж.Чартериса-Блека, А.П. Чудинова та ін.), згідно з якою вона – не троп, покликаний прикрасити мовлення і зробити образ зрозумілішим, а форма мислення. В комунікативній діяльності метафора – важливий засіб впливу на інтелект, почуття і волю адресата. Відповідно аналіз метафоричних образів – це спосіб вивчення ментальних процесів і осягнення індивідуальної, групової (партійної, класової тощо) та національної самосвідомості. Метафору вивчають й у межах дискурс-аналізу, скерованого, зокрема, на «розуміння й пояснення соціальних проблем міждисциплінарного характеру» [5, с. 108]; кризових комунікацій та впливового потенціалу метафорики у політичному дискурсі (див. праці Х. де Ландтсхеер, Д.Фертессен); у площині лінгвокультурології, оскільки «найфундаментальніші культурні цінності узгоджені з метафоричною структурою основних понять даної культури» [16, с. 404]; у межах психологічних та нейрологічних наук, де розрізняють так звані ізометричні метафори – невеличкі історії, в яких відслідковується та сама проблема, що й у слухача. Щоб створити ізометричну метафору, Д. О’Конор пропонує: а) ідентифікувати проблему; б) ідентифікувати бажаний стан; в) визначити співвіднесеність між елементами історії; г) розглянути ситуацію з іншого боку [19]. Дослідники довели, що на ефективність такої метафори впливає використання не цифрових, а сенсорних предикатів, застосування прийому саспенса (напруженого очікування), ототожнення реципієнта з героєм метафори, неочікуваний (інконгруентний) висновок розповіді [там само]. На особливу увагу заслуговують дослідження метафорики, здійснені в суспільних науках, де зауважено, що «ідеологія «працює» в політичному процесі не безпосередньо, а через систему ідеологічних метафор, ефективність яких полягає в здатності адекватно виражати ціннісно-значущі для соціальних груп смисли політичної діяльності» [14, с. 10], що, безперечно, має прислужитися в гала-комунікаціях державного управління.

Витоки сучасного розуміння метафоричної природи поняття механізм сягають часів механістичної парадигми, сформульованої в ХVІІ ст. Р.Декартом й І.Ньютоном, що декілька століть домінувала в західній культурі. Вважається, що саме вона надала нашому суспільству його нинішню форму і значно вплинула на ввесь світ.

Стародавні світоглядні системи ґрунтувалися на ототожненні різних фрагментів природного оточення з тими чи іншими частинами людського тіла. Такий варіант фундаментальної метафори називають «антропоморфним». Саме антропоморфні метафори примушували первісних людей бачити у різноманітних виявах зовнішнього світу аналог власного життя. Людина несвідомо переносила на навколишні предмети і явища якщо не знання про власний устрій, то, принаймні, відчуття свого буття у світі. Цей «перцептивний» варіант фундаментальної метафори не прив'язував спосіб сприйняття світу до індивідуальних особливостей суб'єкта, бо йшлося про універсальне для всіх людей ставлення до світу як до чогось такого, що фіксується за допомогою органів чуття. Пізніше усвідомлення того, що особливості поведінки кожного індивіда залежать від його положення в системі міжіндівідуальних зв’язків і відносин, уплинуло і на спосіб опису довкілля. Влаштування світу стало мислитися за аналогією до організації суспільних систем. Так виник новий варіант фундаментальної метафори – «соціоморфний».

Подальший розвиток такого зразка організації знань у значній своїй частині був зумовлений тим, що до XVII століття у сфері практичної діяльності людей усе більшу роль стали відігравати різноманітні механічні системи. Можливість «повної» влади над ними, саме їх виникнення як результат людської винахідливості, їх конструктивна «відкритість» людям, нарешті, досить однозначний характер зв'язків між пристроєм механізму та його функціонуванням – усе це завдавало потужного впливу на стиль мислення, характерний для європейських культур Нового часу. Формування першої (власне наукової) картини світу – ньютонівської механіки проходило на підставі уподібнення Всесвіту гігантській машині. І хоч метафоричність такого уподібнення на той час навряд чи усвідомлювалась, образ «світу-машини» зумовив становлення якісно нового стилю мислення.

Механістичний погляд на людину і її діяльність визначав орієнтацію на виокремлення в природному середовищі таких його форм, які могли б укластися в схему «конструкція – функція – результат», причому ця схема повинна була відтворюватися щоразу, коли в цьому виникне потреба. Індивідуальні особливості, духовний бік людського буття, відмінність історичних стадій людини й суспільства – все це стало оцінюватися як «несуттєві» характеристики. Що передбачуванішою представлялася поведінка людей, то більш науковим вважався її опис. Так виникав наступний тип фундаментальної метафори – «машинний».

Подібна тенденція збереглася в деяких концепціях і понині, зокрема у науковій галузі державного управління, де такий спосіб мислення часто вважають доволі непродуктивним в умовах сучасного суспільства. Так, Ф.Капра зауважує, що поширення механістичного підходу до менеджменту є сьогодні одним з основних перешкод на шляху організаційних змін [9]. П.Сендж, акцентуючи на наслідках механістичної метафори, називає її «машиною для вироблення грошей» [27]. Норми та ідеали техніки (серійність результатів, можливість «штампувати» ті самі деталі, призначені для виконання тих самих функцій) впливають і на форми міжлюдського спілкування, спричиняючи наскрізну негативацію його значеннєвих характеристик, а також, на думку дослідників, імпліковано виявляють думки суспільства про загальну передбачуваність, визначеність і наскрізну механістичність сучасної політики [26], втілюваної зокрема у фреймах «держава (та її складники) – механізм» (як правило, неефективний, бюрократичний, безжальний, поганий – С.Б.); «керування державою як механізмом», що, знов-таки, як правило, використовує «брудні технології», є бездушним, нехтуючим окремою особистістю; «людина – механізм», сприймана лише як позбавлений всього індивідуального, неповторного технічний засіб виконання настанов держави [23]. Проте, представляючи предмети і явища довкілля у вигляді пасивного об’єкта, на який скеровано людські зусилля, «машинна метафора» виявляє свої сутнісні можливості, що оптимізують і максимально організують здійснювані людиною дії, її інтелектуальні потенції, сприяючи економії часу та енергії, витраченим на досягнення поставленої мети, що і визначає актуальність її функціонування у межах багатьох термінних сполук узагалі і в межах ДУ – зокрема, де це поняття сприймається «не як машина, що чекає запуску або знаходиться в роботі, а організаційна система, яка реалізується в ході державноуправлінського впливу» [10, с. 74].

Узагальнюючи відзначимо, що «поняття механізм у процесі розвитку в рамках соціальних наук зазнало історичних змін свого первинного значення і набуло широкого спектру нових значень: від повної відсутності врахування «людського фактору» у процесі організації управління до алгоритму і процедури реалізації управлінських впливів у межах організаційної ієрархії [13, с. 5].

Висновки. Серед причин широкого кола тлумачень механізму ДУ щонайперше виокремлюємо складність власне феномену механізм, методологічну багатозначність дослідницьких інтерпретацій, полісемантизм термінологічної кодифікації поняття та його механістичну метафорику, де саме остання істотно вплинула на різновекторність дефінувань. Метафора – широко застосовуваний інструмент не лише буденного пізнання дійсності, а й наукових реконструкцій. Активне використання машинної метафори в теоретичній площині державного управління зумовлене спектральною динамікою поняття механізм, семантичні акценти якого концентруються на сутнісних можливостях оптимізації й максимальної організації здійснюваної дії, сприяючи економії часу та енергії, витрачених на досягнення поставленої мети.
^ Використані джерела інформації:

  1. Астапова Г.В., Астапова Е.А., Лойко Д.П. Организационно-экономический механизм корпоративного управления в современных условиях реформирования экономики Украины : [монография] / Г.В.Астапова, Е.А.Астапова, Д.П.Лойко. – Донецк : ДонГУЭТ, 2001. – 525 с.

  2. Баранов А.Н., Казакевич Е.Г. Парламентские дебаты: традиции и новации. Советский политический язык: от ритуала к метафоре / А.Н.Баранов, Е.Г.Казакевич. – М. : Знание, 1991. – 63 с.

  3. Будаев, Э.В., Чудинов, А.П. Современная политическая лингвистика [текст] / Э.В. Будаев, А.П. Чудинов. – Екатеринбург: Изд-во Екатеринбургского ун-та, 2006. – 260 с.

  4. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та CD) / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К. : Ірпінь : ВТФ «Перун», 2007. – 1736 с.

  5. Водак Р. Язык. Дискурс. Политика / Р.Водак // Пер. с англ. и нем . – Волгоград. : Перемена, 1997. – 139 с.

  6. Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади: Навч. посібник / За заг. ред. Н.Р.Нижник, В.М.Олуйка. – Львів : Вид-во нац-го ун-ту «Львівська політехніка», 2002. – 352 с.

  7. Державне управління: Словник-довідник / За заг. ред. В.М.Князева, В.Д.Бакуменка. – К. : УАДУ, 2002. – 228 с.

  8. Державне управління та державна служба: Словник-довідник / Уклад. О.Ю.Оболенський. – К. : КНЕУ, 2005. – 480 с.

  9. Капра Ф. Дао физики / Ф.Капра. – СПб. : Орис, 1994. – 302 с.

  10. Комар Ю. Теоретико-методологічні підходи до формування інноваційних механізмів системи державного управління підготовкою студентів-управлінців / Ю. Комар // Освіта і управління. – Т.10. – Ч.2. – 2007. – С. 73-78.

  11. Колісник М. Теоретичні засади механізмів державного управління як засобів практичної реалізації державного впливу на процеси суспільного відтворення / М.Колісник // Актуальні проблеми державного управління: Зб.наук.праць ОРІДУ. Вип.4(20). – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2004. – с. 78-86.

  12. Коротич О.Б. Механізми державного управління: проблеми теорії та практичної побудови / О.Б. Коротич // Вісник НАДУ при Президентові України. – К., 2006. – Вип. 3. – С. 79-84.

  13. Кривенко І. «Механізм» як категорія і його сутність у процесі державного управління // Актуальні проблеми державного управління: Зб.наук.праць ОРІДУ. Вип. 1(25). – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2006. – 330 с.

  14. Куньщиков С.В. Идеология в структуре политического процесса: сущность и динамика функционирования / С.В. Куньщиков [автореферат] дисс. … канд. полит. наук. – Екатеринбург, 2006. – 26 с.

  15. Курбатов В.И., Курбатова О.В. Социальное проектирование / В.И. Курбатов, О.В. Курбатова. – Ростов-н/Д. : Феникс, 2001. – 416 с.

  16. Лакофф Дж., Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем / Дж. Лакофф, М. Джонсон // Теория метафоры. – М. : Прогресс, 1990. – С. 387-415.

  17. Ліпенцев А.В., Поляк О.В. Основні напрямки формування механізмів надання управлінських послуг органами влади / А.В. Ліпенцев, О.В. Поляк // Теоретичні та прикладні питання державотворення [електронний ресурс]. – 2008. – № 2. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/tppd/2008-2/08lavpov.htm/08lavpov.htm.

  18. Малиновський В.Л. Державне управління : [навч. посіб.] / В.Л.Малиновський. Вид.2-е, доп. та перероб. – К. : Атіка, 2003. – 576 с.

  19. О’Конор Дж. НЛП : Практическое руководство для достижения желаемых результатов / Дж. О’Конор. – М. : ФАИР-ПРЕСС, 2004. – 448 с.

  20. Політологія: підручник для вищих навчальних закладів / За заг.ред. к.філос.н. Ю.І. Кулагіна, д-ра іст.наук, проф. В.І.Полуріза. – К. : Альтерпрес, 2002. – 612 с.

  21. Приходченко Л.Л. Сутність понять механізмів держави, державного управління та державного регулювання / Л.Л. Приходченко // Актуальні проблеми державного управління: Зб.наук.праць ОРІДУ. Вип. 3(35). – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2008. – С. 61-68.

  22. Тихомиров Ю.А. Курс административного права и процесса / Ю.А. Тихомиров. – М. : Юринформцентр, 1998. – 795 с.

  23. Чудинов А.П. Россия в метафорическом зеркале: когнитивное исследование политической метафоры (1991-2000) / А.П.Чудинов. – Екатеринбург, 2001. – 238 с.

  24. Шамхалов Ф.И. Теория государственного управления / Ф.И. Шамхалов. – М. : ЗАО «Изд-во «Экономика», 2002. – 638 с.

  25. Юзьков Л.П. Государственное управление в политической системе развитого социализма / Л.П. Юзьков. – К. : Вища школа, 1983. – 155 с.

  26. Ezrahi Y.The theatrics and mechanics of action: the theater and the machineas political metaphors // Social Research. – 1995. – Vol.62. – № 2. – P. 299-322.

  27. Senge P. The Fifth Discipline. – Kharkov, Composed by Max Vasilyev, 2006. – 386 p.


Рецензент: Пахомова Т.І., д.держ.упр., професор
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   35

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи