Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
Сторінка1/42
Дата13.10.2014
Розмір8.76 Mb.
ТипПротокол
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ


НАУКОВИЙ ВІСНИК

АКАДЕМІЇ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ

СЕРІЯ «УПРАВЛІННЯ»
ВИПУСК 4/2011

За заг. ред. В.К. Присяжнюка,

В.Д. Бакуменка
Заснований у 2004 році
КИЇВ – 2011




УДК (351+352+353+354)(477)(06)

Наукове фахове видання України з державного управління.

Засновник: Академія муніципального управління.

Реєстраційне свідоцтво серії КВ №8846 від 9 червня 2004 року.

^ Схвалено Вченою радою Академії муніципального управління

Протокол 1 від 28 вересня 2011 р.

Редакційна колегія:

Голова редакційної колегіїВ.Д.Бакуменко, д.держ.упр., професор;

члени редакційної колегії:

М.М.Білинська, д.держ.упр., професор;

О.І.Васильєва,д.держ.упр., доцент;

В.Є.Воротін, д.держ.упр., професор;

Т.В.Іванова, к.е.н., професор;

М.Х.Корецький, д.держ.упр., професор;

Т.О.Лукіна, д.держ.упр., професор;

С.В.Майборода, д.держ.упр., професор;

В.І.Тимцуник, д.держ.упр., доцент.

Рецензенти: Кравченко С.О., д.держ.упр., доцент

Руденко О.М., д.держ.упр., доцент

.

Збірник висвітлює результати досліджень науковців і практиків щодо різних аспектів державного управління та місцевого самоврядування.

Наукове видання розраховано на працівників органів державного управління, органів місцевого самоврядування, підприємств та організацій систем державного та муніципального управління, науковців, викладачів, студентів вищих навчальних закладів.

Адреса редколегії: 01042, м. Київ, вул. І.Кудрі,33, к. 214, к. 316.

Контактні телефони: +38 (044) 529-00-23 (внутр. 1157,1206),

+38 (044) 529-05-16(факс).
© Академія муніципального

управління, 2011
ЗМІСТ
Передмова 7

^ РОЗДІЛ І. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ 8

Бакуменко В.Д., Попов С.А. Особливості впровадження та критерій успішності державно-управлінських нововведень в системі органів

виконавчої влади 8

Кураташвили Альфред Анзорович Философия социальной

цели - методологическая основа государственного управления

в интересах народа 20

Кураташвили Анзор Альфредович Государственное управление в

условиях социально ориентированной рыночной экономики 26

Пашко Л.А. Адміністративна реформа як момент істини 31

Алейнікова О.В. Методичні рекомендації з вибору варіантів державної підтримки АПК 41

Беглиця В.П. Стратегія підвищення конкурентоспроможності суднобудування 53

Бєлкін Л.М. Актуальні проблеми соціального забезпечення громадян України в умовах нестабільності правового регулювання 60

Биркович Т.І. Теоретичні засади діяльності держави по регулюванню енергетики 67

Васільєва Л.М. Методичні аспекти державного регулювання стійкого розвитку аграрного сектора в зарубіжних країнах 74

Гіндес О.Г. Потенціал державного управління у забезпеченні

екологічної безпеки в Україні 83

Жарая С.Б. Ступінь наукової розробки проблеми державного

регулювання підприємницької діяльності 90

Кобець А.С. Основні тенденції розвитку національних систем вищої

школи в рамках болонського процесу 97

Ковалевська О.П. Методичні основи формування стратегії розвитку інвестиційно - будівельного комплексу 106

Литвин О.П. Ефективність запровадження механізмів державного управляння у попередженні забруднення або псування земель при

здійсненні господарської діяльності. 112

Литвин Ю.О. Особливості зростання інвестиційно привабливих

територій 120

Мариненко В.О. Державна служба в Україні 127

Міщенко Д.А. Аналіз заходів щодо підвищення ефективності функціонування аграрного сектору економіки України 133

Піддубна Л.П. Стан законодавчого та нормативно-методичного регламентування діловодства в державному управлінні України 139

Рибачук В.Л. Напрямки удосконалення процесів надання житлово-комунальних послуг за участю малого бізнесу 145

Рубан Ю.Г. Проблема взаємодії влади і засобів масової інформації як предмет сучасних вітчизняних наукових досліджень 155

Сіцінська М.В. Аналіз законодавства України про демократичний

цивільний контроль над діяльністю правоохоронних органів 159

Шпачук В.В. Контент-аналіз досвіду з подолання кризових явищ в банківських системах 166

Янчевський Р.В., Федотов І.Р. Удосконалення державного управління в галузі лісового господарства в умовах проведення адміністративної

реформи в Україні 172

Базарна О.В. Житлово-комунальне господарство України: стан,

проблеми та перспективи розвитку 177

Башкатов В.М. Підходи, принципи та засоби забезпечення демократичного характеру державного управління 184

Близнюк В.В. Державні регулятори банківської інвестиційної діяльності та заходи з підвищення їх дієвості 192

Брильова Ю.В. Роль трудової міграції у формуванні ринку праці

України 201

Владіміров Т.О. Концептуальні засади розвитку системи експортного контролю України 207

Гагаріна С.Г. Необхідність збереження, розвитку та активізації наукового потенціалу державного управління 213

Гіндес А.В. Характеристика державної політики у сфері економічної

безпеки 220

Єгоров Ю.В. Державне управління забезпеченням екологічної та природно-техногенної безпеки 228

Єжунінова А.Ю. Формування інноваційних механізмів державного управління у сфері зовнішньоекономічної діяльності 236

Животенюк В.П. Державне регулювання розвитку суспільно-солідарного сектора надання медичної допомоги 245

Кормілецький О.М. Визначення права громадян на отримання інформації в системі державного управління 254

Кравченко В.В. Систематизація теоретико-методологічних засад управління шкільною освітою 259

Крамаренко Л.В. Категорія «багатодітні сім’ї» у законодавчих актах

України 269

Лієв О.С. Мультиплікативний ефект екологічної складової інвестиційного потенціалу в державі 276

Лосіхін О.О. Правові засади гендерної спрямованості державного управління та їх реалізація в регіонах України 283

Матієва Я.С. Електронний уряд в умовах інформаційного суспільства як чинник стратегії реформування державного управління 291

Морозова Н.Г. Перспективи розвитку зайнятості у системі соціально-трудових відносин в сфері державної служби України 298

Нелезенко Н.П. Інноваційна діяльність як фактор підвищення конкурентоспроможності держави 309

Панін А.Т. Процес генерації стратегічних інвестиційних рішень

в державі 314

Поплевічева Н.Г. Антикорупційна політика держави, як інструмент детінізації фінансових ресурсів на державному та місцевому рівні 320

Судоргін М.Г. Державне управління розвитком соціальної інфраструктури в Україні 329

Сцібан О.Я. Інтелектуальний капітал як важливий елемент у системі національної безпеки України 337

Ткачук Р.Л. Міграційна політика України, державне регулювання її процесами 344

Туча В.В. Методологічна сутність взаємодії політичної влади та державного управління у процесі прийняття та імплементації політичних рішень 353

Чиркова М.Ю. Участь архівів у державній політиці пам’яті 360

Шостак Л.Й. Міжнародний досвід організації ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій 368

Щапін Є.С. Контроль за дотриманням суб’єктами ринку нафтопродуктів вимог законодавства України 379

^ РОЗДІЛ ІІ. РЕГІОНАЛЬНЕ ТА МІСЦЕВЕ УПРАВЛІННЯ 385

Антонов А.В. Соціально-економічні та адміністративні відмінності територіального поділу 385

Бондарчук Н.В. Інноваційна сприйнятливість регіонів України 391

Ворона П.В. Особливості розвитку місцевого самоврядування в період світової глобалізації 397

Ємельянов В.М. Особливості регіональної політики в забезпеченні комплексного розвитку регіональних інфраструктурних систем 407

Лисов І.В. Моделювання системи державного управління житловою сферою регіону 413

Чернов С.І. Законодавче забезпечення державної регіональної політики України 420

Гура Я.В. Теорії державного регулювання регіонального розвитку 426

Клименко Ю.Л. Фундаментальні проблеми управління виробничим потенціалом промисловості регіону 432
Марковський С.С. Моделювання механізму фінансового забезпечення державної регіональної політики 439

Равлюк В.В. Регіональна політика щодо підвищення ефективності

економіки 447

Сегеда Т.М. Функції та повноваження органів місцевого самоврядування у сприянні створенню об’єднань співвласників багатоквартирних будинків 453

Сергієнко Є.В. Взаємодія територіальних громад в Україні: теоретико-методологічний аспект 464

Собченко Л.О. Залучення громадян до місцевого самоврядування у контексті сучасних тенденцій публічного управління 473

Телицька В.А. Теоретико - методологічні підходи до визначення поняття та сутності адміністративних послуг, які надаються органами місцевої влади 484

Товстуха С.О. Профілактична робота посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні 493

ПЕРЕДМОВА
Черговий 4/2011 випуск Наукового вісника Академії муніципального управління (серія «Управління»), який є фаховим виданням у галузі науки «Державне управління», присвячений широкому спектру актуальних питань державного та регіонального управління і місцевого самоврядування як в Україні, так і за рубежем. Більшість статей в ньому представлено докторантами, аспірантами та здобувачами.

Наукове видання зорієнтовано, насамперед, на наукові спеціальності 25.00.02 – «механізми державного управління» та 25.00.04 – «місцеве самоврядування» галузі науки «Державне управління», що найбільше відображає напрями освітньої та наукової діяльності його засновника.

У виданні отримали розвиток дослідження з сучасних проблем державного управління та місцевого самоврядування, зокрема: напрями державного впливу на інноваційно-інвестиційну складову економічного розвитку; розвиток інноваційних ідей в теорії державного управління; державно-управлінські механізми забезпечення роботи зі зверненнями громадян до Уряду; аксіологічний підхід до концептуалізації парадигми суспільної стабільності в державному управлінні; інформаційний підхід у дослідженнях ефективності функціонування системи державного управління; чинники впливу на розвиток соціального захисту населення на рівні держави; процеси формування органів управління державою та її адміністративно-територіальними одиницями та інші.

Даний збірник оформлено відповідно до вимог ВАК України. Для кожної статті наведено анотації на трьох мовах (українській, російській та англійській), зазначено рецензеGнтів.

Зміст збірника виставлено на WEB-сайті Академії муніципального управління: www.amu.kiev.ua.

РОЗДІЛ І

^ ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ


УДК:35 Бакуменко В.Д.,

д.держ.упр., професор,

Заслужений діяч науки і техніки України,

проректор з наукової роботи

Академії муніципального управління,

^ Попов С.А.,

к.т.н., доцент

заступник директора з наукової

роботи Одеського регіонального

інституту державного управління

НАДУ при Президентові України
^ ОСОБЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ТА КРИТЕРІЙ УСПІШНОСТІ ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИХ НОВОВВЕДЕНЬ В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
Державно-управлінські нововведення в системі органів виконавчої влади як системний інноваційно-організаційний процес. Обґрунтовується підхід до оцінки успішності цього процесу та її критерію. Аналізується вплив «стримуючих» чинників на успішність здійснення системного нововведення.

Государственно-управленческие нововведения в системе органов исполнительной власти как системный инновационно-организационный процесс. Обосновывается подход к оценке успешности этого процесса и ее критерия. Анализируется влияние «сдерживающих» факторов на успешность осуществления системного нововведення.

State-administrative innovations in system of enforcement authorities as system is innovative-organizational process. The approach to an estimation of success of this process and its criterion is proved. Influence of "constraining" factors on success of realization of the system innovations is analyzed.

^ Постановка проблеми. Сьогоденні реформи в Україні охоплюють широке коло питань, що спрямовані на формування ефективної та дієвої системи державного управління [1] з метою якісного задоволення нових суспільних потреб. Серед останніх: сталий розвиток, підвищення стандартів життя, поліпшення бізнес-клімату й залучення інвестицій, модернізація інфраструктури та базових секторів та ін. Зазначене спонукає до поглиблення досліджень щодо розробки нових ефективних інструментів державного управління та їх успішного впровадження у практику.

^ Аналіз останніх публікацій. В сучасних інноваційно-орієнтованих державно-управлінських дослідженнях М.В. Афансьєва, В.Д.Бакуменка, Л.Ю. Гордієнка, В.П. Горбатенка, М.П. Денисенка, Ю.Г. Кальниша, С.О.Кравченка, А.Ф. Мельник, Е. Роджерса, А.Є. Никифорова та інших привернуто увагу до: інноваційних процесів в державних установах та організаціях; методологічних засад державного управління інноваційною діяльністю; управління інноваційним процесом у державному органі з урахуванням етапу дифузії; провайдингу інновацій як системи перетворення наукових знань на ринковий продукт з урахуванням інтересів усіх учасників інноваційного процесу; аналізу та оцінювання інноваційного розвитку в державному управлінні. Дифузію, як засіб досягнення найвищої користі від застосування нововведень, розглядає А.І. Пригожин, який акцентує увагу на запровадженні особливого механізму їх тиражування.

В межах реалізації Програми економічних реформ, відповідних постанов Кабінету Міністрів України (далі – КМУ) та за підтримки міжнародних фондів започатковано впровадження в низці регіонів України інструментів державного менеджменту, зокрема: бенчмаркетингу; комплексного аналітичного звітування щодо стану соціально-економічного розвитку; надання адміністративних е-послуг у сфері інвестицій; демографічного та фіскального прогнозування та передбачення. Запровадження даного інструментального ряду має супроводжуватися відповідним методологічним забезпеченням процесу їх нововведення в системі органів виконавчої влади.

^ Мета даного дослідження полягає в обґрунтуванні узагальненої моделі державно-управлінської інноваційної діяльності (далі – ДУІД) щодо впровадження нововведень в системі ОВВ, підходу до оцінки успішності системного інноваційно-організаційного процесу (далі – СІОП), а також критерію успішності цього процесу з урахуванням впливу стримуючих чинників.

^ Виклад основного матеріалу. Узагальнена модель ДУІД ґрунтується на інноваційному процесі, який включає життєві цикли новації та нововведення [2, с. 8]. Складнощі впровадження інновацій в системі органів виконавчої влади актуалізують дослідження ДУІД у частині, що стосуються реалізації життєвого циклу нововведення шляхом впровадження однотипної інновації.

Основна складова ДУІД ґрунтується на СІОП, який забезпечує системний та цілеспрямований взаємозв’язок державно-управлінської теорії та практики. Впровадження однотипного нововведення в системі центральних та місцевих ОВВ утворює просторово-розподілену дифузію сукупності інноваційно-організаційних процесів. Останні утворюються такими внутрішньо-організаційними складовими як ініціювання, реалізація рішення та сервіс-супровід. У даному випадку, здійснення системи інноваційно-організаційних процесів можна розглядати як реалізацію загальносистемного рішення.

Вітчизняний та закордонний досвід ДУІД щодо впровадження систем управління якістю в діяльність системи ОВВ [3; 4, с. 166 – 177] свідчить, що СІОП включає складову загальносистемного ініціювання, яка передує сукупності окремих інноваційно-організаційних процесів (рис. 1). Ця складова містить концептуалізацію знань, переконання, локальне впровадження та прийняття рішення. Їх відмінності полягають у специфіці реалізації функцій складових ДУІД залежно від рівня управління. Успішна реалізація СІОП можлива за наявності відповідного управління та забезпечення, а також застосування загальносистемних та інноваційно-орієнтованих видів та способів організації зазначеної практики і відповідних взаємозв’язків (рис. 1).



Науково-інноваційні знання у форматі організованої теорії постають першоджерелом започаткування СІОП. Теорія окреслює основні уявлення як про закономірності й суттєві зв’язки у галузі державного управління та в її складовій – державно-управлінській інноватиці, так і про новостворені або застосовані ідеї управлінського характеру. В контексті даного дослідження теоретичні засади ґрунтуються на системі поглядів, уявлень та ідей у галузі науки «Державне управління», державному менеджменті та державно-управлінській інноваційній діяльності.

Підґрунтям даної теорії є: емпіричні знання практики державного управління та державно-управлінських нововведень; первісні теоретичні припущення, постулати, аксіоми, загальні закони, що описують процеси поширення нововведень у суспільстві; логіко-методологічні схеми (правила логічних доведень та доказів); підходи і методи, що прийняті у галузі науки «Державне управління» та теорії державно-управлінської інноватики; закони, моделі, принципи, ідеї, понятійно-категорійний апарат тощо.

Успішний СІОП завершується інституалізацією (узвичаєнням та узаконенням) інновацій в практиці ОВВ, де поле дії нововведень може стосуватися її потреб, мотивів, предметів, засобів, процесів та результатів. Якісні державно-управлінські зміни, передусім, визначаються характером назрілих невідповідностей між застарілим станом системи державного управління, його елементів та якісно новими суспільними потребами. З огляду на сучасну практику державного менеджменту, інноваційне поле охоплює зміни в організаційній структурі та ресурсному забезпеченні, зокрема щодо: посилення інноваційно-орієнтованого професійного навчання службовців; організації праці та діяльності ОВВ; надання державних послуг; технологізації управлінської діяльності; стратегічного планування, проектно-програмно-цільового управління; форм мотивації та контролю; програмно-технічних засобів [5, с. 5 – 14]. Більш докладно можливий обсяг організаційних інноваційних змін в ОВВ можна навести шляхом застосування відомої моделі 7С [6].

Загальними як для будь-якого виду суспільної практики, так і для ДУІД (рис. 1) є її системоутворюючі види та способи організації, а саме: методологія, дослідження, навчання, комунікація, технологія та культура. Окрім того, згідно принципу розподілу праці утворюються інноваційно-орієнтовані види та способи організації діяльності складових ДУІД. До реалізації системного інноваційно-організаційного процесу можуть бути залучені як органи (установи, організації) управління та забезпечення, так і органи - ініціатори, розробники, проектанти, виготовники, користувачі та міжорганізаційні утворення різного спрямування й форм власності.

Наведена на рис. 1 ДУІД має ознаки нелінійності. По-перше, їй притаманна виокремленість та дворівневість всіх її основних складових, оскільки вона поєднує загальносистемну та внутрішньо-організаційну інноваційну діяльності, а також дифузію нововведення. По-друге, складові та етапи їх реалізації є логічними, паралельно-послідовними та функціонально розмежованими, але взаємодіючими й взаємопов’язаними. Вдале їх поєднання спричиняє синергетичний ефект, що сприяє успішному розгортанню СІОП.

У практиці впровадження однотипних новацій в діяльність системи ОВВ ускладнено впливом низки чинників, що зумовлюють за певних умов навіть відмову від нововведення. Так, Державна програма щодо впровадження систем управління якістю в центральних та місцевих ОВВ в установлені терміни не була виконана. Це спонукає до більш поглибленого вивчення потенційно можливих перешкод, що стримують успішне розгортання СІОП.

Існує широке коло чинників сприятливого та перешкоджаючого характерів, кожні з яких відмінні за силою впливу на успішне розгортання системного нововведення. Виявлення серед них найбільш впливових передбачає обрання певного критерію. У загальному випадку успішність розгортання СІОП можна оцінити з використанням визнаних моделей масового поширення нововведень у суспільстві. Такі моделі описуються кумулятивною функцією ĸ = f (t), яка характеризує у часі (t) динаміку зростання загальної кількості впроваджувачів (ĸ) в межах країни, галузі, регіону або певної території. У разі успішного поширення однотипних нововведень зазначена функція графічно віддзеркалюється S-подібною кривою (рис. 2, крива 1). Найбільш популярними у світі вважаються моделі Ф.Басса і Е. Роджерса [7, с. 7 – 17].


Перша з них (рис. 2, крива К 1) відображається функцією ĸ = f (t) та ґрунтується на врахуванні впливів засобів масової та міжособистісної комунікації. Модель Е.Роджерса (рис. 2, крива К 2) є частковим випадком моделі Ф.Басса та відображає першу похідну к = f (t) від функції ĸ = f (t). Криві на рис. 2 побудовано на прикладі прогнозування процесу поширення систем управління якістю в місцевих державних адміністраціях регіонального рівня згідно з первісно встановленим терміном [3].

Зазвичай, припускається, що модель Роджерса [8, с. 237 - 240] за достатньої статистики наближається до гаусової кривої. У цьому випадку можна навести динаміку інтенсивності нових впроваджень в одиницю часу к = f (t) залежно від категорії потенційних користувачів: новатори 2,5 %; ранні впроваджувачі – 13,5 %; рання та пізня більшості – по 34 %; забари 16 %. (рис. 2).

Наведена на рис. 2 крива к 3 відображає другу похідну к′′ = f′′ (t) від кумулятивної функції. Остання має два горби, перший із яких (додавального характеру) визначає «критичну масу» впроваджувачів, а другий (від’ємного характеру) – «залишкову масу» з числа потенційних користувачів нововведенням. Для успішного розгортання СІОП вагомим питанням є первісне утворення «критичної маси» впроваджувачів, які у наступному сформують підтримуючий процес поширення однотипного нововведення за рахунок міжорганізаційної комунікації.

Кожну із зазначених категорій потенційних впроваджувачів (рис. 2) можна охарактеризувати притаманною тільки їй тривалістю інноваційно-організаційного процесу: Тп – перші користувачі (поєднують новаторів та ранніх впроваджувачів), Трб(пб) – рання та пізня більшості, Тз – забари. На рис. 2 вказані проміжні значення тривалості інноваційно-організаційних процесів в межах інтервалів, що відповідають певним категоріям впроваджувачів.

Тривалість зазначених процесів Тіп різна, що вказує на відмінність інноваційної активності Іа відповідних категорій впроваджувачів (рис. 2 крива К 4). Між зазначеними показниками існує обернено пропорційна залежність: Іа ≈ а / Тіп , де а – коефіцієнт пропорційності. Найвища інноваційна активність властива першим користувачам, а найнижча – забарам, інші проміжні значення відповідають більшості впроваджувачів.

Максимум інтенсивності впроваджень (крива К 2 у моделі Е.Роджерса) відповідає точкам перегину кумулятивної кривої К 1 (модель Ф.Басса) та нульового значення кривої К 3 (рис. 2), які у часі співпадають. Це межа між ранньою та пізньою більшостями впроваджувачів. Виходячи з наведеного, бажано здійснити кожний з інноваційно-організаційних процесів так, щоб його тривалість відповідала інтервалу ранньої та пізньої більшостей впроваджень. Відтак, в якості критерію успішності СІОП можна обрати тривалість інноваційно-організаційного процесу, що відповідає максимуму інтенсивності впроваджень (рис. 2, крива К 2) або ж межі між ранньою та пізньою більшостями впроваджувачів. Таку тривалість можна позначити як оптимальну Топт.

Виконання обраного критерію Топт можливо за попереднього врахування множини сприятливих та стримуючих (перешкоджаючих) чинників. У даному дослідженні зроблено припущення, що апріорі чинники (передумови) управлінського Чу та забезпечуючого Чз характерів є сприяючими для успішного розгортання СІОП: Чспру, Чз, Чвс). Такими ж є і чинники Чвс, що стосуються загальносистемних видів та способів організації управлінської та забезпечувальної складових ДУІД, а також її СІОП.

Дослідники інноваційних процесів вважають, що основні перешкоди в їх реалізації зумовлені чинниками реалізації СІОП (Чсіоп) як внутрішньо-організаційного, так і загальносистемного характеру. Тобто, в СІОП поряд зі сприятливими чинники Чспр мають місце стримуючі фактори Чстр - Чсіопспр, Чстр). Для їх компенсації управлінська та забезпечувальні складові, інноваційно-орієнтовані види та способи організації СІОП мають сформувати відповідні впливи (дЧук, дЧзк та дЧвск) з метою забезпечення успішності розгортання СІОП за обраним критерієм Топт. Тоді в узагальненому вигляді тривалість інноваційно-організаційного процесу можна описати рівнянням

Тп = Ạ [Чспру +дЧук, Чз+дЧзк, Чвс+дЧвск), Чсіопспр, дЧстр)] → Топт,

де Ạ – деякий функціонал, що встановлює залежність між Тіп і зазначеними групами чинників у контексті забезпечення виконання обраного критерію.

Основними суб’єктами СІОП є інновація, органи виконавчої влади та їх взаємодія (рис. 3). Їх «стримуючі» характеристики, що проявляються як у процесі ініціювання нововведення під час концептуалізації достовірних знань про інновацію і ОВВ, так і у наступному при формуванні позитивного переконання у її доцільності та прийнятті відповідного рішення, можуть негативно вплинути на виконання обраного критерію (Топт). Окрім того, такі характеристики можуть у наступному перешкоджати успішній реалізації позитивного рішення під час взаємодії «інновація ↔ ОВВ» (взаємна адаптація, «впровадження ↔ усвідомлення нововведення», його інституалізація в ОВВ) (рис. 1). При цьому необхідно врахувати, що ініціювання нововведення відбувається як на загальносистемному, так і на внутрішньо-організаційному рівнях.

Розглянемо суб’єкти СІОП детальніше.

Інновація. «Стримуючі» характеристики інновації мають теоретико-прикладний характер (рис. 3) та засновані, передусім, на невизначеності інформації про неї. «Теоретична» невизначеність пов’язана з такими характеристиками інновації як: новизна нової ідеї, її відносна перевага у порівнянні з іншими та складність її пізнання (усвідомлення її змісту). «Прикладна» невизначеність притаманна таким характеристикам інновації: комплексність утворення кінцевої ідеї як сукупності тих з них, що її супроводжують; випробованість нової ідеї (повна або часткова); наочність результатів випробовування; тенденція нововведення до перевинайдення; складність впровадження; характер якісних змін: системні або точкові.

«Теоретична» невизначеність. Новизна нової ідеї породжує невизначеність інформації про неї та можливі наслідки її впровадження.

Абсолютна новизна нової ідеї, як один з різновидів новизни, спричиняє більш високий рівень невизначеності через об’єктивну відсутність аналогів обраної ідеї та теоретико-прикладного досвіду її використання. Локальна новизна нової ідеї, як інший різновид новизни, вказує на те, що обрана нова ідея вже застосована в споріднених практиках, інших соціальних системах (країнах, галузях економіки, регіонах, організаціях тощо). Досвід про її сутність і доцільність може бути запозичений та опрацьований до нових умов використання. Тобто рівень невизначеності в останньому випадку нижчий, ніж у першому. Знизити рівень невизначеності в обох випадках можливо шляхом отримання корисної інформації, що потребує певного часу й спричиняє затягування процесу ініціювання нововведення.

Якщо існує очевидна відносна перевага обраної новації у порівнянні з іншими щодо отримання економічного або соціального ефекту, зручності, престижу, задоволеності, то інновація впроваджується та поширюється досить швидко. В іншому випадку вона стримується аж до можливості відмови. Тобто, невизначеність інформації про відносну перевагу призводить до стримування успішності нововведення у разі його вільного вибору. При директивному впровадженні інновації в ОВВ необхідна роз’яснювальна робота щодо висвітлення переваг обраної новації, переконання потенційних впроваджувачів у доцільності її використання й щоб подолати стримування успішного започаткування нововведення.


Нові ідеї, що є більш простими в опануванні, впроваджуються швидше ніж складні, які вимагають від потенційного користувача засвоєння нових знань і розвитку нових вмінь. Складність новації, з огляду на останн, породжує невизначеність інформації про обрану ідею. Звичайно, що набуття нових знань та вмінь потребує певного часу. Вища складність новації викликає затягування процесу її впровадження.

«Прикладна» невизначеність. Комплексність складу інновації характеризує її як сукупність основної (кінцевої, підсумкової) типової ідеї і тих, що супроводжують її формування. У такий спосіб утворюється синергетичний ефект від підсумкової новоствореної ідеї. Відсутність достовірної інформації про цю характеристику інновації також породжує невизначеність про неї, неврахування якої на етапі реалізації рішення стримуватиме нововведення. Наприклад, впровадження систем управління якістю в діяльність ОВВ передбачає поряд з іншим визначення переліку послуг та процесів щодо їх надання, а також відповідних критеріїв оцінювання та настанови щодо запровадження цього нововведення. Відсутність деяких з них спричинила зміни у директивному рішенні [9].

Інновації, що є придатними до випробовування, швидше впроваджуються. В той же час, наявна здатність інновації до випробовування (повного або часткового) з метою уявлення про можливості її впровадження та очікувані наслідки стримує формування належного переконання про її доцільність. Вплив цього чинника значно посилюється при наявності наочності результатів випробовування, що доступно та переконливо демонструє новацію для широкого кола потенційних користувачів. Високий рівень наочності надає: по-перше, більше шансів для впровадження інновації; по-друге, стимулює міжособистісний обмін інформацією про нову ідею.

Успішність впровадження інновації тісно пов’язана з невизначеністю інформації про її складніст, у частині трудомісткості та ресурсних потреб у її впровадженні і використанні на практиці. Усвідомлення такого характеру складності також сприяє успішності ініціювання нововведення.

^ Органи виконавчої влади (див. рис.3). В основу аналізу ключових складових ОВВ доцільно покласти модель 7С [6] як таку, що є поширеною для діагностики характеристик організації та осмислення проведення інноваційних змін в ній. З огляду на цю модель, характеристики ОВВ можна систематизувати за її: цінностями, місією, структурою, управлінськими технологіями, спроможністю, стилем та кадровою системою. У контексті даного дослідження доцільно до зазначених характеристик додатково включити інноваційну активність ОВВ. Зазвичай, такі характеристики складових як місія, структура та управлінські технології вважаються «стійкими». Решта характеристик щодо спроможності, стилю та кадрової системи вважаються такими, що мають «еластичний» характер. Зазначені складові моделі 7С тісно взаємопов’язані між собою, тобто зміна одних потребує узгоджених перемін в інших. Їх ядром вважаються характеристики, що стосуються цінностей.

«Стійкі» характеристики. Відмінність ОВВ полягає у нормативно-правовому визначенні їх діяльності, зокрема за такими характеристиками як: цінності, місія, структура та державно-управлінські технології. Так, основні принципи державної служби та етика поведінки державних службовців визначені законом України «Про державну службу». Кожний державний службовець, вступивши на державну службу, зобов’язується дотримуватися законодавчо встановлених норм у своїй професійній діяльності, що постає підґрунтям організаційної культури ОВВ, а останнє сприяє його життєспроможності та успішності. Принципи діяльності місцевих держадміністрацій як ОВВ закріплено законом України «Про місцеві державні адміністрації».

Місія є способом інституалізації законодавчо визначеного призначення ОВВ щодо реалізації певних напрямів державної політики у відповідності з його компетенцією та повноваженнями. Так, МДА згідно з законом України «Про місцеві державні адміністрації» здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, де практично реалізує завдання та функції держави, а також повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Структура, зокрема МДА та її склад, як форма розподілу праці і рівнів управління в ОВВ, визначається її головою згідно норм, встановлених законом України «Про місцеві державні адміністрації» та відповідної постанови КМУ.

^ Державно-управлінські технології є узвичаєними процедурами та процесами щодо організації та порядку діяльності ОВВ. Зокрема, зазначені питання для МДА врегульовуються законом України «Про місцеві державні адміністрації» та відповідними постановами КМУ, положеннями, настановами та посадовими інструкціями.

«Еластичні» характеристики. СпроможністьОВВ – це наявні вміння та можливості використати потенціал ОВВ для досягнення місії, зокрема через наявність фактичних здатностей та можливостей щодо використання науково-методичного, інструментального та програмно-технічного забезпечення з метою ефективного здійснення функцій держави, реалізації адміністративного менеджменту, надання державних послуг.

^ Стиль керівництва та характер прийняття інноваційно-управлінського рішення розглядається як узвичаєна керівництвом манера управління, що пов’язано з лідерськими якостями та посадовою поведінкою вищого керівного складу ОВВ. Ліберальний стиль, як показує світова практика, не придатний для державної служби, де переважає висока відповідальність за якість виконання функцій держави. Виходячи з завдань, що покладені на першу посадову особу, та унормованих підходів в державному управлінні, для державно-управлінської практики характерні як авторитарний, так і демократичний методи управління. В контексті даного дослідження доцільно на початковому етапі використати колегіальне рішення, інше – при здійсненні нововведення.

^ Державні службовці в моделі ОВВ об’єктивізуються як людський ресурс, об’єкт розвитку професіоналізації, мотивації та кар’єрного просування. В інноваційному аспекті вони мають виняткове значення, оскільки завдяки саме їх участі відбувається впровадження та використання інновації в ОВВ. З огляду на останнє, особливим питанням є інноваційна орієнтованість першої посадової особи. І, в той же час, нерідко саме вони чинять опір нововведенню через різні об’єктивно існуючі причини, не виключаючи антиінноваційну свідомість. Особливе значення для проведення державно-управлінських нововведень сьогодення має плинність кадрів та гетерофільність як суттєва розбіжність державних службовців за напрямами базової освіти. Для подолання такого роду опору доцільно використовувати інноваційно-орієнтовані групи та мотивацію держслужбовців, відповідно організоване їх професійне навчання в рамках програм підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, зокрема з метою формування інноваційного світогляду, ознайомлення з сучасними інноваційними інструментами державного менеджменту.

Інноваційна активність ОВВ (див. рис. 3) також пов’язана з якісним складом державних службовців, організацією їх діяльності та мотивацією. Користуючись моделлю Е. Роджерса, можна стверджувати, що бажано, щоб біля 12,5% кадрового складу ОВВ за характеристиками співпадали з новаторами та першими впроваджувачами. Доцільно серед них виокремити неформальних лідерів, які більш ефективні для здійснення процесу нововведення завдяки вмінню бути у центрі міжособистісної комунікації. Окрім того, неформали здатні впливати на ставлення та поведінку інших у бажаний спосіб та з певною метою. Таке лідерство підтримується обізнаністю та підвищеною інновативністю до нового, соціальною доступністю, дещо вищим соціально-економічним статусом та дотриманням норм системи. Неформали є соціальною моделлю для наслідувачів інновацій.

^ Взаємодія інновації та ОВВ (див. рис. 3). На успішність процесу нововведення впливають характеристики щодо взаємодії інновації та ОВВ, зокрема: сумісність (інновація і ОВВ), їх взаємне адаптування, системне / точкове нововведення, а також характер прийняття рішення.

Сумісність об’єктивізується у свідомості держслужбовців як співставлення нової ідеї з домінуючими у даній соціальній системі цінностями та нормами. Якщо нове вступає у протиріччя з узвичаєними нормами та цінностями, то впровадження таких нововведень стримується, аж до відмови. Тому в такому середовищі поширення інновацій є більш сповільненим. Для розв’язання такого протиріччя як перешкоди на шляху впровадження інновацій необхідно запровадити нову систему цінностей та норм, що потребує чимало часу.

^ Взаємне адаптування: «нововведення ↔ ОВВ» об’єктивізується як ступінь взаємоузгоджених змін (трансформування) типової ідеї до умов використання в ОВВ, і навпаки. Так, базове техніко-технологічного нововведення в ОВВ обов’язково передбачає внесення організаційних змін.

Взаємне адаптування в соціальній практиці є поширеним явищем, що вказує на гнучкість типової ідеї, запит на неї та придатність до масової дифузії, в тому числі за рахунок її самопідтримки. Існує активна зацікавленість у таких нововведенях з боку впроваджувачів, які прилаштовують інновацію до власних умов. Однак, існують інновації, які є важко або зовсім неадаптивними, що стримує процес поширення нововведень.

Системні або точкові нововведення. Якщо нововведення є точковим (тобто частково-обмежені зміни в масштабах органу влади), наприклад, застосування нової інформаційної технології для надання адміністративних послуг ОВВ, які виступають інструментом в руках держслужбовців, то переміни є більш успішними. До системних змін в ОВВ відносяться ті, що широко охоплюють його складові. При цьому державний службовець також постає об’єктом інноваційних перемін в межах його посадової діяльності. Зокрема, системні зміни можуть стосуватися узвичаєних процедур та процесів. Такі інноваційні зміни мають ускладнений характер та отримують значний опір, навіть до відмови від нововведення.

Висновки. Таким чином, державно-управлінська інноваційна діяльність щодо поширення нововведення в системі ОВВ включає основну, управлінську та забезпечувальні складові, а також загальносистемні та інноваційно-орієнтовані види та способи організації інноваційної практики. Перша складова СІОП утворюється як послідовне здійснення складових ініціювання (загальносистемного та внутрішньо-організаційного), а також реалізації загальносистемного рішення як дифузії нововведення в системі ОВВ, тобто здійснення сукупності інноваційно-організаційних процесів. Ця складова забезпечує системну взаємодію теорії та державно-управлінської практики.

Для оцінки успішності розгортання системного інноваційно-організаційного процесу може бути обрана модель Ф. Басса та похідні від неї: перша (модель Е. Роджерса та друга похідні). У якості критерію успішності розгортання СІОП може бути обрано оптимальну тривалість інноваційно-організаційного процесу у часі: Топт відповідає максимуму інтенсивності впроваджень у часі. Це орієнтує впроваджувачів нововведення на необхідність врахування особливостей «стримуючих» характеристик інновації, ОВВ та процесу взаємодії.

Як перспективу подальших досліджень у цьому напряму слід розглядати аналіз чинників опору інноваціям та інноваційному процесу у державно-управлінській практиці та шляхи і способи попередження їх прояву.
^ Використані джерела інформації:

1.Програма економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/files/0/9/programa_reform.pdf. 2.Бакуменко В., Попов С. Підходи-моделі до державно-управлінської інноваційної діяльності // Актуальні проблеми державного управління: зб.наук. пр. ОРІДУ. – 2011. – Вип. 1 (45). – С. 7 – 10. 3.Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Програми запровадження системи управління якістю в органах виконавчої влади» від 11.05.2006 року № 614. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=614-2006-%EF. 4.Лажиха М. Досвід впровадження системи управління якістю в роботу органів лади Республіки Польща. / М. Лажиха // Вісник Національної академії державного управління. – 2008. – № 2. – С. 166 – 177. 5.Сурмін Ю. Тенденції розвитку державного управління / Ю. Сурмін // Вісник Національної академії державного управління. – 2007. – №2. С. 5 – 14. 6.Бауэр М., основатель McKinsey&Company. Стратегия, лидерство, создание управленческого консалтинга. – Москва: Издательство Альпина Бизнес Букс, 2007. – 414 с. 7.Бакуменко В.Д., Попов С.А. До питання поширення державно-управлінських нововведень // Науковий вісник Академії муніципального управління. – 2011. – Вип. 3. – С. 7 – 17. 8.Роджерс Е. Дифузія інновацій / Пер. з англ. В Старка. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія, 2009. – 591 с. 9.Постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Програми запровадження системи управління якістю в органах виконавчої влади» від 18.06.2008 року № 548. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=548-2008-%EF
Рецензент: Руденко О.М., д. держ. упр., доцент.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи