Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
Сторінка14/42
Дата13.10.2014
Розмір8.76 Mb.
ТипПротокол
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   42

Сучасний стан житлово-комунального господарства. Упродовж останнього десятиліття проблеми, пов’язані з функціонуванням житлово-комунального комплексу, перебувають у фокусі пильної політичної уваги, проте серйозних позитивних зрушень у цій сфері досі не відбулося.


Ситуація в житлово-комунальному господарстві продовжує ускладнюватися, відсутні позитивні зміни у становленні ринкових засад господарювання, розвитку конкуренції та залученні приватних інвестицій у підприємства галузі.

Неефективність реформування галузі призвела до критичного стану основних фондів підприємств житлово-комунального господарства. Недосконала тарифна політика зумовила хронічну і постійно зростаючу збитковість підприємств. Недосконалість системи управління житлом та підприємствами житлово-комунального господарства, а також системи регулювання природних монополій призвела до того, що підприємства галузі неспроможні ефективно працювати в ринкових умовах і надавати споживачам послуги належної якості.

Житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил [1].

Нестача власних і бюджетних фінансових ресурсів, їх неефективне розміщення, відсутність дієвого механізму залучення позабюджетних коштів не сприяють вирішенню завдань технічного переоснащення житлово-комунальних підприємств та розвитку комунальної інфраструктури. Не налагоджена ефективна співпраця з приватними інвесторами, міжнародними фінансовими установами та донорськими організаціями, не створений сприятливий інвестиційний клімат.

Значними і постійно зростаючими є втрати води і теплової енергії. Питомі витрати енергетичних ресурсів під час виробництва і надання житлово-комунальних послуг майже удвічі перевищують відповідні показники країн Європейського Союзу.

Недосконалість системи соціального захисту населення у сфері надання житлово-комунальних послуг, недостатня поінформованість населення, неузгодженість норм законодавства щодо регулювання взаємовідносин споживачів і виробників/виконавців житлово-комунальних послуг зумовлюють зростання незадоволення серед населення.

Про відсутність реальних зрушень та зволікання з належною реалізацією житлово-комунальної реформи яскраво свідчить статистика. Так, за станом на 1 січня 2009 року дебіторська та кредиторська заборгованість галузі становила відповідно 10,1 млрд. та 9,4 млрд. гривень. Збитки підприємств за підсумками роботи у 2008 році склали 1,6 млрд. гривень.

Кожен третій житловий будинок потребує капітального ремонту. В аварійному стані перебуває більше третини водопровідно-каналізаційних та теплових мереж, близько 30 відсотків теплопунктів, понад 20 відсотків мостів та шляхопроводів.

Потребує заміни 87 відсотків рухомого складу міського електричного транспорту, 70 відсотків автотранспорту, який використовується у сфері благоустрою, близько 40 відсотків насосного обладнання та котлів, понад 20 тисяч ліфтів тощо.

Не відповідають санітарним нормам близько половини полігонів для твердих побутових відходів. Щороку утворюється значна кількість несанкціонованих сміттєзвалищ.

Вирішення цього питання потребує удосконалення підходів до фінансового забезпечення виконання Програми, приведення її у відповідність із загальнодержавними пріоритетами, додержання ефективного використання бюджетних коштів під час реалізації державної політики, розроблення ефективних механізмів залучення позабюджетних коштів, зокрема коштів міжнародних фінансових установ та донорських організацій, для формування житлового фонду і реформування житлово-комунального господарства в рамках розвитку публічно-приватного партнерства [2].

Питання житлово-комунального господарства є одним із ключових питань життєдіяльності нашої держави, цьому і було присвячене засідання Кабінету Міністрів України за участю Президента України В.Ф. Януковича 1 червня 2011 року.

«… безумовно, прорахунки в підходах і зволікання з реформуванням галузі з врахуванням того, що це накопичувалось і в попередні роки, і відсутність сьогодні системного підходу у вирішенні значних проблемних питань в житлово-комунальному господарстві, безумовно, викликає невдоволення населення, м’яко кажучи. Я хочу сказати, що ми з вами читаємо пресу, зустрічаємось з людьми, люди кажуть, що кожного місяця, коли приходить платіжка, цей конверт відкривати не зовсім є бажання, тому що буде новина. А новина яка? Зростання тарифів.

Цього ми не повинні з вами допустити, щоб люди лякались непередбачувальної політики держави. Хто сьогодні рахує вартість цих послуг? Як? Який підхід? На всі ці питання нам треба знайти відповіді. Я переконаний в тому, що ми покладемо початок системного підходу, який дасть нам можливість створити систему обґрунтованого тарифоутворення.

Витрати – це державні кошти і це кошти наших платників, тобто громадян нашої держави. Багато було різних спроб, різних підходів, багато чого напрацьовано. Я не хочу сказати, і, як кажуть, все тільки чорними фарбами малювати, безумовно, робітники житлово-комунального господарства останні роки працюють в складних умовах: не вистачає грошей, була економічна криза, велика заборгованість» - зазначив Президент України В.Ф.Янукович на засіданні Уряду 01.06.2011 року [3].

Тут треба подивитись і на регіони… Тому я також просив би Вас підключитись, Миколо Яновичу, я до Вас звертаюсь, підключіть Київ як базовий регіон, на якому ми можемо опрацьовувати різні пілотні проекти, тому що вони тут поруч, на очах, тут дуже чутливе середовище і давайте ми почнемо в цих питаннях наводити разом порядок. [3].

Фінансово-економічна криза, яка почала відчуватися в Україні з другої половини 2008 року і продовжувалася практично протягом усього 2009 року істотно вплинула на стан житлово-комунальної галузі.

Наведені у таблиці 1 дані свідчать, що за останні роки фінансовий результат підприємств житлово-комунального господарства комунальної форми власності значно погіршився. Так збитки підприємств галузі у 2007 році становили 1296,3 млн грн., у 2008 році вже 1611,7 млн грн., що на 24,32% більше до попереднього періоду; у 2009 році збитки становили 1930,2 млн грн.., що на 19,76% збільшено у порівнянні з попереднім роком.

У 2010 році збиток підприємств житлово-комунальної галузі склав – 3356,1 млн грн., що на 74% більше в порівнянні з попереднім періодом. Якщо розглянути більш детально цей показник, то це збільшення викликано збільшенням збитків по комунальній теплоенергетиці (розрахунки за газ) 2163,0 млн грн.

Сучасний міський комплекс має функціонувати в будь-яких умовах, незалежно від політичної і економічної ситуації в країні, і тому потребує законодавчої підтримки.

Змінюються внутрішні і зовнішні умови функціонування цієї сфери. Не зважаючи на реформи, що проводяться, підприємства житлово-комунального господарства працюють на межі галузевої кризи, в умовах економіки дефіциту. Через недостатність фінансування більша частина підприємств житлово-комунального господарства банкрутує.

Якість і вартість житлово-комунальних послуг - це один з ключових моментів, які визначають якість життя людей. Це одна з соціальних гарантій, за які відповідає влада.

Водночас очевидно, що без модернізації житлово-комунального господарства повноцінна модернізація країни просто неможлива.

Треба усвідомити, що реформа, яка зачіпає інтереси кожного споживача комунальних послуг – серйозний тест як для державної влади, так і для місцевого самоврядування.

Врегулювання проблеми тарифів – лише одна із складових комплексного реформування житлово-комунальної сфери України. Тому тема, піднята сьогодні, стане першою в низці серйозних розмов щодо ключових напрямів цієї реформи.

Розуміючи, наскільки така реформа потрібна людям, Уряд вважатиме її реалізацію справою честі. Водночас, ми дуже розраховуємо на підтримку з боку місцевих громад, органів самоорганізації населення.

Профільне Міністерство та Віце-прем’єр-міністр у стислий термін мають розробити пропозиції щодо співпраці Мінрегіонбуду та місцевих громад у створенні умов для становлення та діяльності кваліфікованих організацій споживачів послуг - об’єднань співвласників багатоквартирних та власників індивідуальних житлових будинків (ОСББ).

Житлово-комунальна галузь чи не найбільш занедбана в державі. Котельні, теплові мережі, водогони, каналізація, ліфти тощо відпрацювали всі можливі ресурси і нагадують латану-перелатану свитку.

А хаотична тарифна політика на місцях зумовила з одного боку хронічну збитковість підприємств, що надають послуги, з іншого – стійке невдоволення споживачів тим, що якість послуг не покращується (а часто і погіршується), проте плата за послуги росте, причому раптово і незрозуміло для людей.

Оптимізація тарифів на комунальні послуги – це непросте і системне питання, визначальна складова реформи житлово-комунального господарства. Це завдання можна порівняти з дорогою з двостороннім рухом.

З одного боку, держава і місцева влада повинні забезпечити прозорі алгоритми формування тарифів, дати людям можливість постійно контролювати їх обґрунтованість та якість обслуговування, а з іншого боку мешканцям необхідно самоорганізовуватися в ОСББ, вибирати конкурентного постачальника послуг, застосовувати технології енергозбереження, ставити лічильники, навчитися заощаджувати тощо [4].

З методологічної точки зору, в усіх випадках для стратегічного управління ЖКГ потрібне бачення моделі його функціонування в національній економіці. При наявності чіткої моделі розвитку можна виявити основні чинники, макроекономічні взаємозв’язки та тенденції розвитку галузі, залежність від економічних циклів, процесів у регіонах, здійснювати прогнозування і регулювання державою розвитку ЖКГ. У передкризовий період існували серйозні диспропорції між діяльністю галуззі та економічної доцільністю її розвитку. Існувало величезне, економічно невиправдане недофінансування галузі, оновлення об’єктів ЖКГ, яке фактично призвело до погіршення якості житлово-комунальних послуг при збільшені їх ресурсомісткості і підвищенні вартості.

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Мінрегіон України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Мінрегіон України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної житлової політики і політики у сфері будівництва, архітектури, містобудування та житлово-комунального господарства.  Його робота має бути побудована шляхом більшої концентрації основних функцій стратегічного планування і чіткого взаємоузгодження між іншими міністерствами і відомствами з метою досягнення максимальної ефективності системи управління галуззю.

Нормативною базою для стратегічного управління в житлово-комунальній галузі є:

1. Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного та соціального розвитку України» від 23.03.2000 № 1602.

2. Закон України «Про державні цільові програми» від 18.03.2004 № 1621.

3 Закон України від 24.06.2004 № 1869 «Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки».

Основна державна цільова програма в житлово-комунальній галузі країни, затверджена Законом України від 24.06.2004 № 1869 - Загальнодержавна програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 року (далі - Програма), яку можна вважати основним стратегічним документом розвитку галузі.

Нормативне забезпечення виконання завдань Програми передбачає запровадження системного підходу до правового регулювання у сфері житлової політики та житлово-комунального господарства. Запровадження такого підходу дасть змогу запобігти виникненню суперечностей та дублювання норм нормативно-правових актів [2].

Далі перелічений законодавчі акти забезпечують житлово-комунальну галузь досить вагомим правовим полем.

Закон України «Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки» від 24.06.2004 № 1869-IV; Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV; Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV; Закон України “Про житлово-комунальні послуги” від 24.06.2004 № 1875-IV; Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 № 280/97-ВР; Закон України “Про питну воду та питне водопостачання” від 10.02.2002 № 2918-111; Закон України “Про теплопостачання” від 02.06.2005 № 2633-IV; Закон України “Про міський електричний транспорт” від 29.06.2004 № 1914-IV; Закон України “Про відходи” від 05.03.1998 № 187/98-ВР; Закон України “Про благоустрій населених пунктів” від 06. 09.2005 № 2807-IV та інші.

Співставлення потреб житлово-комунального господарства регіонів із внутрішніми можливостями зазвичай свідчить про те, що невідкладні потреби громади на підтримку лише житлового господарства роблять неможливим одночасне бюджетне фінансування інших комунальних підгалузей, вимагаючи реформування їх власності та залучення інвестицій.

Висновки. Таким чином, для житлово-комунального господарства як складової частини регіональної економіки характерні практично ті самі тенденції, що й для національної економіки загалом. Останнє десятиліття ХХ ст., як відомо, характеризувалося значним спадом виробництва і зниженням практично всіх макроекономічних показників і це не могло позначитися на розвитку житлово-комунального господарства.

У житлово-комунальному господарстві ще багато невирішених проблем, пов’язаних із структурними зрушеннями в економіці.

Будь-який фінансовий інструмент має спиратися на економічну базу та бути стабільним у довгостроковому періоді.

Підготовка пропозицій щодо удосконалення стратегії публічного управління розвитком житлово-комунального господарства в Україні.

Використані джерела інформації:

  1. Про житлово-комунальні послуги: Закон України: прийнятий 24 червня 2004 р. № 1875-ІV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1511-172. - Назва з екрану.

  2. Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки: Закон України: прийнятий 24 червня 2004 р. № 1869-ІV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1511-172. - Назва з екрану.

  3. Виступ Президента України Віктора Януковича на засідання Кабінету Міністрів України 1 червня 2011 року.  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=244302204. - Назва з екрану.

  4. Доповідь Прем’єр-міністра України Миколи Азарова на засіданні Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=244302272&cat_id=244274130. - Назва з екрану.

^ Рецензент: Оболенський О.Ю., д.е.н., професор.

УДК 351:321

Башкатов В.М.,

аспірант Одеського регіонального

інституту державного управління

НАДУ при Президентові України
^ ПІДХОДИ, ПРИНЦИПИ ТА ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
Виділено відомі базові підходи та принципи забезпечення демократичності державного управління.

^ Выделены известные базовые подходы и принципы обеспечения демократичности государственного управления.

Highlight known basic approaches and principles of democratic governanc

^ Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важ­ли­ви­ми науковими і практичними завданнями. Україна за своєю Конституцією є незалежною, суверенною, демократичною, правовою, соціальною державою. Аналізуючи велику кількість досліджень, присвячених демократизації, можна переконатися, щоб відповідати цій місії ще необхідно багато зробити. Особливо важливо вселити дух демократії в українське суспільство, зробити його громадянським. Велика роль при цьому відводиться сучасному державному управлінню, яке разом з політиками має бути провідником демократії в Україні. У звязку з цим постає питання, як забезпечити демократичний характер самого державного управління.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми. Серед таких робіт, насамперед, слід зазначити публікації В.М. Мартиненка [1, 2], А.Н. Саханової [3], Ю.П. Сурміна [4], С. Денисенка [17], А.С. Гальчинського [19], О.Л.Толочко [21], О. Крисаченко [22], Ф. Шмиттера [23], О. Дмитренка [25] та ін.

^ Формування мети (постановка завдання). Метою даної статті є визначення базових підходів, принципів та засобів забезпечення демократичного характера державного управління.

^ Виклад основного матеріалу з обґрунтуванням отримання нау­кових результатів дослідження.

Звернемося до відомих базових підходів (поділ влади, народовладдя, виборність й змінюваність вищих посадових осіб, підзвітність інститутів виконавчої влади) та принципів (верховенство закону, політичний плюралізм, інклюзивність - участь населення, транспарентність - прозорість, партисипативність - залучення громадян та організацій до процесу планування та прийняття рішень органами влади та управління, незалежність засобів масової інформації) забезпечення демократичності державного управління [3].

Будь який з зазначених підходів та принципів забезпечення демократичності державного управління може зустрічати серйозні перешкоди у практиці його реалізації, що ми зараз й спостерігаємо в Україні. За заявленими благими намірами влади щодо демократизації країни, включаючи всі суспільнозначимі процеси в ній, скривається тотальна корумпізація країни на рівні ціннісного звикання населення до неї як об’єктивно існуючого, природнього суспільного явища. На рівні поділу влади відбуваються спроби конституційних змін його принципів та балансу гілок влади шляхом пристосування під інтереси окремих впливових політичних сил країни. Робляться спроби порушити систему народовладдя, виборності й змінюваності вищих посадових осіб, зокрема, відсторонити народ від прямого вибору президента країни, змінити виборче законодавство, терміни та регламенти виборчого процесу напередодні виборів, знову ж під певні політичні інтереси. Під загрозою прозорість діяльності всієї виконавчої гілки влади внаслідок затримки публікації статистичних даних про основні показники економічного та соціального розвитку країни, що є своєрідною формою порушення підзвітності інститутів виконавчої влади.

Верховенство закону ставиться під сумнів, а відтак й порушується на вищих рівнях влади, що є фактично сигналом безкарності для всієї системи державного управління. Політичний плюрализм перетворився на лозунг з моменту втручання певними недалекоглядними політичними силами та політиками в свідомісно-ціннісне ментальне поле багатоетнічного народу України з його великим але різним історичним минулим (титульність нації на різних історичних періодах її існування, становлення і розвиток національної мови та мови міжетнічного спілкування, послаблення православ’я як національноінтегруючої релігії, необхідність врахування багатонаціональних традицій, героїка минулого, зокрема боротьби за незалежність, а не проти інших народів тощо). Українські ЗМІ, як державні, так і приватні, своєю політикою, включаючи змістовну та фінансову, спростовують принцип їх незалежності. Принципи інклюзивності, транспарентності, партисипативності пагано працюють в умовах нерозвинутого громадянського суспільства й часто використовуються фактично для імітації демократичних змін. Слід згадати висловлювання Ч. Тілі, який зазначав, що ті, хто вже досягнув багатства та могутності, значно легше відмовляються від своїх мереж довір’я, насаджують нерівність та створюють незалежні центри сили в той час, коли демократизація потребує участі великої кількості людей у взаємовідносинах довір’я [9, с. 195].

В той же час, те, що відбувається в Україні, як це не покажеться дивним, вписується в теорію та практику демократії. Досить часто елітарна й плюралістична модель у трохи перекрученому виді формується в державах на перехідному етапі до демократії. Для таких квазі-демократій характерно «використання» громадян-виборців для набору політичної ваги тією або іншою елітою. У подібних політичних системах формується певний «баланс сил» між елітами, що змагаються, іноді навіть шляхом контролю над різними галузями влади, а всі формальні демократичні інститути (вибори, референдуми, громадська ініціатива) стають інструментами в пошуку міжгрупового компромісу. Така система може нормально функціонувати лише при низькій політичній культурі громадян і у випадку її підвищення, через суспільно-політичну діяльність, змушена трансформуватися [17].

Політична нестабільність в країні відображається й на ситуації у державному управлінні, яка далека від бажаної. Як було зазначено у Білій книзі «Демократизація процесу ухвалення рішень» (2006 рік), наявна система ухвалення рішень малозрозуміла для громадян і неефективна з погляду задоволення їхніх потреб, що зумовлює зростання недовіри населення до вітчизняних державних інституцій. Відсутність подальших кроків, спрямованих на демократизацію процесу ухвалення рішень, продовження домінування тактичних або локальних підходів до вирішення найважливіших питань розвитку країни над стратегічними може призвести до поглиблення негативних процесів у суспільстві, повної втрати довіри громадян України і світової спільноти до здатності державних інститутів країни адекватно реагувати на потреби і виклики часу [26].

Що ж принципово відрізняє наш шлях демократизації країни та суспільства від, наприклад, такого бажаного європейського. На нашу думку, насамперед, це саме рівень загальної культури, в тому числі й політичної, та відсутність дієвого контролю за дотриманням норм демократичного суспільства. Особливо важливим, на нашу думку, й безумовно притаманним європейській культурі є забезпечення демократичного характеру всіх суспільних змін.

Виходячи з досвіду України, самі по собі визначення та прийняття до реалізації базових підходів та принципів забезпечення демократичності державного управління ще не гарантують відповідного результату. Саме тому серед суттєвих підходів забезпечення демократичності державного управління необхідно передбачити ще один – забезпечення його демократичного характеру, що, в першу чергу, стосується всіх тих підходів до демократизації, що були розглянуті вище [3, 16].

Для розкриття поняття «демократичний характер» звернемося за аналогією до поняття «характер», як його трактують у психології, але поширюючи його з особистості на соціальні групи (суспільство, соціум) та суспільні процеси за їх участю. Тоді «демократичний характер» державного управління можна розглядати як якість його суб’єктів, процесів та впливів управління, що узагальнює їх найбільш виражені, істотні і стійкі властивості щодо забезпечення демократичних змін.

Залишається визначити найбільш виражені, істотні і стійкі властивості щодо забезпечення демократичних змін. Аналіз наукової літератури та дослідження автора показують, що до них можна віднести: конкурентність; антикорупційність; дебюрократизацію; демократичну модернізацію; громадський контроль; контроль дотримання демократичних змін; соціальне партнерство; розвиток самоорганізаційних засад; культуру демократії; взаємовідповідальність; гуманізацію; компромісність; взаємодопомога; справедливість; дотримання норм професійної етики; підвищення рівня життя; електронну демократію, доступність інформації [2, 4-8, 10-15, 18-26 ].

Конкурентність. Позитивним можна визнати те, що приватизація й ринок дозволили зробити державне управління й суспільний сектор більше чутливими до економічної кон'юнктури, конкурентоспроможними й ощадливими [18].

Антикорупційність. Це одна з основних та найбільш бажаних властивостей демократичного характеру державного управління. Демократизація, відкритість влади, прозорість і зрозумілість для населення державних рішень, діяльності управлінського апарата, розвиток цивільного суспільства є найважливішими важелями подолання корупції [12, 13].

^ Громадський контроль. Встановлення системи громадського контролю за діяльністю органів державної влади необхідне з метою забезпечення ефективного врахування громадської думки в процесі прийняття та реалізації держаної політики [5]. Ефективно функціонуюча демократія має створити громадський простір для висловлення різноманітності думок, поглядів і потреб тих, хто не є достатньо представленим через формалізовані представницькі структури [24]. Необхідно послідовно і систематично проводити облік громадської думки [25].

^ Контроль дотримання демократичних змін. На думку, В.М.Мартиненка, такий контроль має здійснюватись відповідним (державно-громадським) інститутом, який би при цьому не лише контролював даний процес, а й приймав активну дієву участь в управлінні ним. Даний інститут має контролювати діяльність чиновників на всіх рівнях системи державного управління як з боку держави (згори), так і з боку громадськості (знизу) [2].

Дебюрократизація. Об'єктивною основою переродження раціональної бюрократії є її органічний антидемократизм. Він виникає з монополії чиновника на компетентність, що залишає за “простими” людьми лише роль прохачів, ходаків [15]. В процесі державотворення за відсутності дієвих інститутів громадянського суспільства починають прогресувати бюрократичні негативні тенденції. Ліквідувати їх можна лише за умов розвитку процесів демократизації механізмів державного управління [2].

^ Демократична модернізація. Демократична модернізація передбачає дебюрократизацію демократії, подолання формальності її інститутів, залучення людей в інституціональну діяльність, всебічний розвиток самоуправлінських починань у суспільстві [4].

^ Соціальне партнерство. Взаємний вплив об’єднань роботодавців і профспілок у системі соціального партнерства сприяє формуванню необхідної для демократичного розвитку взаємної терпимості та громадянської відповідальності, а вплив профспілок і влади на роботодавців сприяє формуванню соціальної відповідальності бізнесу перед суспільством [5]. Дієвими шляхами вирішення завдання налагодження партнерських взаємин між органами державної влади та широкими верствами громадськості стануть законодавче врегулювання механізмів взаємодії державних інститутів з громадськими організаціями, чітка формалізація і дієвість процедури впливу громадян на обраних ними депутатів усіх рівнів, реальне забезпечення пріоритетності для держави, її органів та посадових осіб усіх рангів прав і свобод громадян [22]. За результатами дії Програми "Демократизація України: програма малих проектів" на питання "Що дає партнерство?", були дані такі відповіді: нові погляди на старі проблеми від "боротьби з бідністю" до "сприяння розвитку і новим можливостям"; подолання соціального виключення, голос кожного має право бути почутим; краще порозуміння між секторами; нові моделі та ініціативи; вибір рішень, які найбільше відповідають місцевим умовам; активні, небайдужі громади, здатні вирішувати свої проблеми самостійно; відповідальну владу та владу, яку розуміють; врахування проблем і можливостей; відвернення конфліктів; плюралізм у підходах; ефективне використання ресурсів; нарощування суспільного капіталу; життєздатність досягнутих результатів і змін [24].

Розвиток самоорганізаційних засад. Підгрунтя демократизації механізмів державного управління закладається на рівні органів самоорганізації населення територіальних громад і системного формування та розвитку на їхній основі органів місцевого самоврядування, регіонального і державного управління [2, 8].

^ Культура демократії. Необхідно розвивати громадянськість людей, їхню здатність, уміння й навички діяльності як громадян, що несуть відповідальність за свій вибір, активно реалізують свої громадянські права та обов’язки, контролюють свою державу [4]. Одним з основних джерел формування та содночасно складових культури демократії громадян є політична культура [23]. Вона зумовлює поведінку різноманітних соціальних груп, сприяє появі і сприйманню нового в суспільстві, налагодженому і стабільному функціонуванню політичної системи, забезпечує спадкоємність у суспільному розвитку [21].

Взаємовідповідальність. Це усвідомлення органами виконавчої влади та інститутами спільної відповідальності за рівень їх взаємодії [14]. В системі влади не може бути безвідповідальності. Якщо є її прояви, то не мешкаючи вони мають бути виправлені, а винні – сурово покарані.

Гуманізація. Гуманістичні аспекти самої політики вимагають визнання потреби людини у демократії і свободі, права бути суб’єктом, а не тільки об’єктом політичних рішень і дій [20]. Наприклад, цей принцип покладено в основу кадрової політики Норвегії, урядові чиновиники якої мають проводити у комунах форуми для вирішення проблем, що виникли, залучати громадян до участі в дебатах, привітати та підтримувати розвиток етичних та ціннісних аспектів суспільного життя [11]. В роботі 27 наголошується на гуманістичному вимірі у системі державного управління як її якості, за якої людина визнається найвищою соціальною цінністю, а забезпечення її прав і свобод, врахування ідей, поглядів, переконань, поваги до честі, гідності, турботи про її благо, різнобічний розвиток, про створення достойних людини умов суспільного життя визначає зміст і спрямованість цієї діяльності.

Компромісність. Передбачає орієнтацію на згоду та готовність жертвувати своїми інтересами [10, 11].

^ Справедливість та забезпечення рівних можливостей. Всі громадяни мають можливість покращити свій добробут [10, 11]. Це, зокрема, досягається створенням органами виконавчої влади однакових умов для діяльності інститутів, пов'язаної із захистом прав і свобод людини та громадянина, наданням соціальних послуг [14].

^ Дотримання норм професійної етики. В Зеленій книзі «Про демократизацію процесу прийняття рішень» та Білій книзі «Демократизація процесу ухвалення рішень», підготовлених Секретаріатом Кабінету Міністрів та головним управлінням державної служби України, серед найбільш типових проблем і перешкод, які заважають наблизитися до європейських стандартів у розробленні та прийнятті рішень і в кінцевому підсумку впливають на якість та ефективність прийнятих рішень, зазначена проблема відсутності в учасників процесу підготовки та прийняття рішень відповідних традицій, управлінської культури, достатніх навичок і прагнення щодо дотримання норм професійної етики [7, 26].

^ Підвищення рівня життя. Розвиток демократії принципово неможливий в умовах масової бідності, тому що її природа максимально відповідає природі благополучного суспільства середнього класу. Вона є інструментом забезпечення взаємин, як вважав ще А.Токвіль, “середніх” людей. В умовах незначності середнього класу вона не може забезпечити рівні можливості [4]. Принциповою позицією є утвердження середнього класу як основи стабільності та демократизації суспільства [19].

^ Електронна демократія, доступність інформації. Відбувається поступове перетворення Інтернет у самостійну сутність, що міняє й заміняє соціум. Інтернет-демократія являє собою особливий вид електронної демократії, пов’язаний з можливістю користуватися інтелектуальними ресурсами [4].

Безумовно, виділені та розглянуті вище риси демократичного характеру державного управління не є повними та остаточними. Сукупність цих рис є відкритою системою, що перетерпіває змін разом із розвитком суспільства та державного управління кожної країни.

Представляє певний інтерес з’ясування місця і ролі цієї сукупності рис демократичного характеру державного управління в процесах державного управління. Для цього звернемося до рис. 1, де показано, яким чином базові підходи і принципи демократизації та ознаки демократичного характеру проявляють себе в системі державного управління.



Виділені властивості (ознаки) демократичного характеру у сукупності з базовими принципами забезпечення демократичності державного управління можуть бути використані для оцінювання рівня демократичності структур, процесів, документів, насамперед владних.

Іншим способом використання визначених ознак демократичного характеру для оцінювання рівня демократичності структур, процесів, документів є проведення експертних оцінок та соціальних опитуваннь.

Висновки. Виділено відомі базові підходи та принципи забезпечення демократичності державного управління. Показано, що вони зустрічають серйозні перешкоди у практиці реалізації в Україні. Наголошено, що наш шлях демократизації країни та суспільства від європейського відрізняє рівень загальної культури, в тому числі й політичної, та відсутність дієвого контролю за дотриманням норм демократичного суспільства. Особливо важливим є необхідність забезпечення демократичного характеру всіх суспільних змін. Демократичний характер є тією якісною ознакою, що відрізняє процеси справжнього забезпечення демократії в державному управлінні в її сучасному широкому розумінні від процесів декларативної демократії. Розкрито зміст поняття «демократичний характер» державного управління як якість його суб’єктів, процесів та впливів управління, що узагальнює їх найбільш виражені, істотні і стійкі властивості щодо забезпечення демократичних змін та виділені найбільш суттєві з них, серед яких: конкурентність; антикорупційність; дебюрократизація; демократична модернізація; громадський контроль та інші. Дано характеристику кожній з визначених ознак. Показано, що сукупність цих ознак є відкритою системою, що перетерпіває змін разом із розвитком суспільства та державного управління кожної країни. На їх основі запропоновані методи оцінювання демократичності структур, процесів, документів, насамперед владних. Іншим способом використання визначених ознак демократичного характеру для оцінювання рівня демократичності структур, процесів, документів є проведення експертних оцінок та соціальних опитуваннь.

Використані джерела інформації:

  1. Мартиненко В.М. Інноваційна стратегія демократичного розвитку України: від місцевої демократії до демократичної держави: [Моногр.]. – Х.: Константа, 2004. – 231 с.

  2. Мартиненко В.М. Демократизація механізмів державного управління процесами суспільних трансформацій: Автореф. дис... докт. наук з держ. упр.: 25.00.02 [Електронний ресурс] / В.М. Мартиненко; Донец. держ. ун-т упр. -Донецьк, 2005. -36 с. -укp.

  3. http://www.dis.ru/manag/arhiv/2004/1/4.html - Саханова А.Н. Новая парадигма государственного управления «Good Governance»: пример Японии как перспектива для стран СНГ (Опубликовано: Менеджмент в России и за рубежом, №1 / 2004 ).

  4. Сурмін Ю.П. Проблемність демократії та шляхи її вдосконалення //Державне управління: теорія та практика. - № 2, 2006. Єлектронне фахове видання НАДУ.

  5. Деркач В.А. Формування механізму соціального партнерства // http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/n_2_2007/doc/3/03.pdf

  6. Башкатов В.М. Системні чинники демократизації країни як засади формування механізмів державного управління / Науковий вісник Академії муніципального управління: Серія «Управління». Вип. 3 (5). Державне управління та місцеве самоврядування / За заг. ред. В.К.Присяжнюка, В.Д.Бакуменка. – К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2008. – С. 107 – 120.

  7. Секретаріат Кабінету Міністрів України. Зелена книга «Про демократизацію процесу прийняття рішень». – Київ, 2006 // http://www.ecolabel.org.ua/index.php?id=344.

  8. Децентралізація влади, самодостатність громад – це і є ознаки демократії. Концептуальні проблеми реформування місцевого самоврядування // http://www.viche.info/journal/492/

  9. Тилли, Чарльз. Демократия. М.: Институт общественного проектирования, 2007 // http://russ.ru/pushkin/Tiraniya-i-demokratiya.

  10. Сморгунов Л.В. Сравнительный анализ политико-административных реформ: от нового государственного менеджмента к концепции “governance” // http://www.politstudies.ru/N2004fulltext/2003/4/5.htm.

  11. UNDP. 2002. Good Governance and Sustainable Human Development. — Governance for Sustainable Human Development. A UNDP Policy Document // http://magnet.undp.org.

  12. Денисов С.А. Правовая составляющая антикоррупционных программ // http://209.85.129.132/search?q=cache:6DKxwfGrKUoJ:www.jurati.ru/doc/statyi/8.doc+%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D1%86%D0%B8%D1%8F+%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%BE%D0%B9+%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B6%D0%B1%D1%8B&cd=81&hl=ru&ct=clnk&gl=ua

  13. Концепція боротьби с корупцією на 1998-2005 роки, затверджена Указом Президента України від….. 1998 року № ……

  14. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. N 1035-р «Про схвалення Концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства» // http://www.dsecu.gov.ua/control/uk/publish/printable_article;jsessionid=A62714671DF3F788F9127139A4217839?art_id=40896

  15. Оболонский А. Бюрократия и бюрократизм (к теории вопроса) // http://emsu.ru/um/view.asp?c=464&p=1 Оболонский А. Бюрократия и бюрократизм (к теории вопроса) // http://emsu.ru/um/view.asp?c=464&p=1

  16. Романюк Виктор. О государственном управлении, экономике, политике и децентрализации // http://romanyuk.com/2007/03/post.html

  17. Денисенко Святослав. Модель современной демократии: типы и классификации // http://dialogs.org.ua/print.php?part=issue&m_id=739

  18. Основные политические проблемы внедрения модели «нового государственного менеджмента» // http://centurion-center.narod.ru/vd4.html

  19. Гальчинський А.С. Базові проблеми становлення середнього класу // "Економіка і прогнозування", № 2, 2002 р. - http://www.niss.gov.ua/Evrointeg/g.htm

  20. Іщенко О. Політичні пріоритети трансформування держави // Політичний менеджмент. - 2005. - № 2 (11). - C.78-88.

  21. Толочко О.Л. Політична культура в українському суспільстві: стан та перспективи її демократизації на шляху до ЄС // http://www.academy.gov.ua/ej5/txts/07toldse.htm

  22. Крисаченко О. Перспективи демократизації та суспільно_політичної консолідації // http://www.niss.gov.ua/book/Krysachenko/11-3-Ukr_Socium.pdf

  23. Шмиттер Ф. Процессы демократического транзита и консолидации демократии. Материалы круглого стола «Демократические переходы: варианты путей и неопределенность результатов» // Полис. – 1999. – № 3. – С. 30–33.

  24. Від розвитку громад до європейського майбутнього // Видання у рамках Програми "Демократизація України: програма малих проектів", м. Київ, 2007р. -http://www.cvu.org.ua/files/doc1197979748A5_KVU_BUKLET.pdf

  25. Дмитренко, Олександр. Громадська думка як чинник демократизації політичної системи України //http://www.personal.in.ua/article.php?ida=475

  26. Біла книга «Демократизація процесу ухвалення рішень» // Секретаріат Кабінету Міністрів України, Головне управління Державної служби України, Центр сприяння інституційному розвитку державної служби при Головному управлінні державної служби України, 2006 // http://www.icps.com.ua/ або http://center.gov.ua/.

  27. Управління суспільним розвитком: Словник-довідник / За заг. ред. А.М.Михненка, В.Д.Бакуменка; Уклад.: В.Д.Бакуменко, С.О.Борисевич, О.А.Бутрін та ін. - К.: Вид-но НАДУ, 2006. - 248 с.

Рецензент: Бакуменко В.Д., д.держ.упр., професор
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   42

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи