Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
Сторінка5/42
Дата13.10.2014
Розмір8.76 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42

УДК 338.658

Беглиця В.П.,

к.е.н., докторант,

Чорноморський державний університет

імені Петра Могили
^ СТРАТЕГІЯ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ СУДНОБУДУВАННЯ
Визначено стратегію підвищення конкурентоспроможності та показати за яким типом конкурентної стратегії доцільніше діяти на глобальному ринку суднобудування. Обгрунтовано детермінанти конкурентних переваг суднобудування.

Определена стратегия повышения конкурентоспособности и показать за каким типом конкурентной стратегии более целесообразно действовать на глобальном рынке судостроения. Обоснованы детерминанты конкурентных преимуществ судостроения.

Strategy of increase of competitiveness is certain and to show after what type of competition strategy more expediently to operate at the global market of shipbuilding. The determinants of competitive edges of shipbuilding are grounded.

^ Постановка проблеми. Суттєвою мірою на формування конкурентних переваг суднобудівної галузі впливає інфраструктура, до якої відноситься транспортна система країни, інформаційно–комунікаційні можливості, розвиток освіти і культури, охорона здоров'я, соціальні умови життєзабезпечення, економічний стан довкілля.

Це, так би мовити, загальні факторні умови, які створюють в країні сприятливий клімат для отримання конкурентних переваг в любій галузі. Але якщо мова заходить про якусь конкретну галузь виникає потреба більш глибокої селекції факторних умов. Такий поділ збагачує уявлення щодо їх ролі в отриманні конкурентних переваг не лише в загальноекономічному розумінні, а й відносно конкретної галузі, надаючи інформацію щодо оцінки конкурентних умов в країні і доцільності застосування відповідної конкурентної стратегії.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Підходи до класифікації конкурентних переваг і конкурентних стратегій підприємства, рекомендації щодо відбору адекватних конкретним ринковим умовам різновидів конкурентних стратегій тощо, висвітлюються у працях багатьох зарубіжних і вітчизняних вчених: І.Ансоффа, Г.Л.Азоєва, Л.В.Балабанової, С.М.Бондаренко, А.Е.Воронкової, В.Г.Герасимчука, О.А.Горбашко, І.М.Герчикової, А.П.Градова, В.Л.Диканя, Ю.Б.Іванова, Ф.Котлера, В.Ф.Оберемчук, М.Портера, Ю.Б.Рубіна, А.Томпсона, Р.Уотермена, Р.А.Фатхутдінова, А.Ю.Юданова та ін.

^ Постановка завдання:

– визначити стратегію підвищення конкурентоспроможності та показати за яким типом конкурентної стратегії доцільніше діяти на глобальному ринку суднобудування;

– обгрунтувати детермінанти конкурентних переваг суднобудування.

^ Виклад основного матеріалу.

Основні фактори це, так би мовити, природна даність, яку отримує країна завдяки своєму географічному положенню, кліматичним умовам, природним ресурсам. Але в умовах глобальної економіки і конкуренції з її можливостями вільного пересування виробництва, капіталів, трудових ресурсів основні фактори поступово втрачають свою роль у створенні конкурентних переваг. Виключення складають лише галузі добувної промисловості, які базуються на природних копалинах, сільське господарство, що експлуатує земельні ресурси і кліматичні умови та будівництво, де вимоги до технологічних навичок робітників досить обмежені.

Інша справа, розвинені фактори, які в значній мірі є продуктом розвитку суспільства. Їх утворення вимагає досить тривалого часу, значних трудових зусиль і капітальних вкладень суспільства. Сучасна інфраструктура – транспорт, зв'язок, обмін інформацією, науково-дослідні інститути, університети, фахівці з вищою освітою складають основу розвинених факторів. Їх досить важко придбати на ринку. Часткове виключення складає "імпорт умів", але стратегія фірми, її базування мають спиратися перш за все на національні умови щодо наявності розвинених факторів.

Ще один принцип поділу факторів – за ступенем спеціалізації – дозволяє виділити найбільш вагому і довготермінову основу отримання конкурентних переваг, наявність якої в країні базування особливо важливо для наукоємних і високотехнологічних галузей і виробництв. Якщо загальні фактори, а ними можуть бути залізничні колії, автомобільні шляхи, інформаційна інфраструктура, банківська і освітня системи та інші, використовуються в широкому спектрі галузей, то спеціалізовані фактори мають більш конкретне профільне призначення. Для виконання або обслуговування складних видів діяльності і отримання найбільш ефективних і стійких видів конкурентних переваг потрібні, як правило, науковці і персонал з високою спеціалізацією, інфраструктура спеціалізованого призначення, інформаційні бази даних з окремих галузей знань, науково-дослідні центри вузькогалузевого профілю.

З позиції регулювання конкурентних можливостей українського суднобудування не можна не враховувати багаторічний досвід створення і розвитку в Україні спеціалізованих факторів цього профілю – Національного університету кораблебудування ім. адмірала Макарова (м. Миколаїв), його Херсонського філіалу, Науково-дослідного центру кораблебудування МОНУ и НУК, конструкторських відділів на суднобудівних і судноремонтних підприємствах.

В адміністративно-плановій системі господарювання домінантою економічного розвитку було зростання обсягів виробництва. В ринкових умовах основним регулюючим індикатором розвитку стає попит на продукцію галузі. Він визначає доцільність і перспективи розвитку галузі, стаючи, так би мовити, критеріальною ознакою можливостей галузі в отриманні національних конкурентних переваг (другий детермінант).

Саме через попит галузь може розраховувати на зростання виробництва і отримання ефекту масштабу, а також на швидкість впровадження інновацій. Якісний стан попиту найбільш повно визначається через такі риси, як структура, обсяг та характер зростання, а також можливість впливу внутрішнього попиту та його переваг на закордонні ринки. Тобто якісний бік попиту найбільш важливий для отримання конкурентних переваг.

Конкурентні переваги виникають вже від того, що попит внутрішнього ринку дозволяє місцевим фірмам швидше визначатися з уподобаннями покупців ніж їх іноземним конкурентам. Крім того через тиск покупців фірми вимушені інноваційно вдосконалювати виробництво, отримуючи таким чином конкурентні переваги більш високого рівня.

Зазвичай структура внутрішнього попиту досліджується за трьома критеріями, які відіграють важливу роль в отриманні національних конкурентних переваг, а саме: якою є сегментна структура ринку; наскільки вимогливі і перебірливі покупці; за допомогою яких механізмів переваги внутрішнього ринку можуть передаватися на зовнішні ринки.

Україні, через складні процеси ринкової трансформації, які негативно назначалися на діяльності суднобудівної галузі, необхідно якомога швидше визначатися з тими сегментами, де найбільш гостро постає питання забезпечення власних потреб в судах тих чи інших типів і класів. Відповідно до вже існуючих державних програм розвитку суднобудування найбільш актуальними сегментами національного ринку, нам вважається, можуть стати будівництво суден рибопромислового флоту, морського та річкового транспорту, а також військових кораблів. Останній сегмент ще донедавна був одним із профільних напрямів українського суднобудування. Враховуючи, що довжина прибережної смуги України дорівнює біля 3000 км відновлення платоспроможного попиту на військові кораблі стримується лише дефіцитом державного бюджету.

Суттєвим поштовхом для отримання національних конкурентних переваг може стати вимогливість покупців до економічних, якісних і споживчих властивостей продукції галузі. Якщо покупці досить розбірливі у своїх уподобаннях до продукції, а фірма або галузь уважно ставиться до високих запитів споживачів, це створює сприятливі умови для налагодження взаємного порозуміння щодо задоволення попиту на продукцію фірми. Зростає якість продукції, її суспільне визначення, національний імідж фірми-виробника, а відповідно і її конкурентоспроможність.

Надзвичайно щільна міжнародна конкуренція, що склалася в галузі суднобудування, ставить особливо жорсткі умови перед вітчизняними корабелами щодо якості суден і їх конкурентоспроможності, оскільки у покупця існує можливість віддати перевагу конкурентам з-за кордону. Тому ця особливість споживчого попиту, як детермінанти конкурентних переваг, завжди має бути в центрі уваги галузі при дослідженні ринку.

Природа попиту досить складна. Вона залежить від національних традицій, науково-технічного, економічного і культурного рівня суспільства, особистих вимог окремих споживачів, їх фінансових можливостей (платоспроможного попиту), а також від рівня глобальної конкуренції, де переваги окремих виробників швидко стають відомими і доступними широкому колу споживачів з різних країн.

Така залежність робить категорію попиту дуже динамічною і впливовою. З одного боку, вона активізує виробника до інноваційного вдосконалення продукції, покращення її споживчих і економічних характеристик. З іншого, - конкурентні переваги виробника можуть суттєво впливати на формування якісних і кількісних характеристик попиту через зміну культурних і естетичних смаків споживача, його вимог до науково-технічного рівня продукції, перегляд традиційних уявлень щодо ролі продукції, товарів і послуг в розвитку особистості і суспільства в цілому.

Профільним сегментом українського суднобудування традиційно були військові кораблі. Але попит на продукцію цього сегменту ринку формувався в межах колишнього СРСР, де значну частку замовлень займали великі кораблі – ракетні і авіаносці крейсери (відомий "Варяг"). В умовах незалежності національні потреби скоріше за все будуть задовольнятися кораблями меншого класу, розрахованими на охорону власних кордонів, а не на дії в межах світового океану.

Проте національні конкурентні переваги суднобудівної галузі можуть значно розширити попит на інші класи суден за рахунок експортних замовлень, зокрема з Росії. На цьому прикладі ми хотіли б звернути увагу на те, що для глобальної галузі, якою є суднобудування, не можна однозначно стверджувати, що конкурентні переваги є функцією виключно масштабів попиту на внутрішньому ринку. Обмежений попит в свою чергу може стимулювати галузь до більш активного освоєння зовнішнього ринку через експорт своєї продукції. У такій ситуації, зокрема, опинилося українське суднобудування, коли в процесі ринкових реформ були втрачені внутрішні замовлення, інвестиції і обігові кошти підприємств. Через це на сьогодні більшу частину суднобудівної продукції Україна виробляє для іноземних замовників з Норвегії, Голландії, Германії і Болгарії.

Підтримуючи загальний погляд на те, що великий внутрішній ринок сприяє отриманню національних конкурентних переваг, ми вважаємо, що обмежений попит також може спонукати глобальні галузі ширше використовувати експортні можливості, отримуючи таким чином, конкурентні переваги від присутності на світовому ринку. Підсилюючими рисами такої стратегії можуть стати національні ("домашні") факторні умови – основні, розвинені і особливо спеціалізовані фактори виробництва, про що ішлося вище.

Одним з найважливіших детермінантів конкурентних переваг для суднобудування є споріднені та підтримуючи галузі і підприємства. Як відомо, генератором швидкого економічного зростання розвинених країн в середині минулого століття стало автомобілебудування. П.Друкер, наприклад, стверджує, що "автомобілебудування створює вісім додаткових робочих місць – на будівництві і обслуговуванні доріг, на заправних станціях і станціях техобслуговування, в автосалонах і т.п. – на одного робітника автомобільного заводу [3, с. 30].

За специфікою виробничого процесу суднобудування також істотно пов’язано з багатьма галузями – виробниками чорних і кольорових металів, виробів з дерева, лакофарбової продукції і полімерних матеріалів, кабельної продукції і освітлювальної апаратури, судових двигунів, електрообладнання, навігаційної апаратури та ін.. До того ж судна потребують періодичного ремонту і технічного обслуговування.

Таким чином, розвиток суднобудування це вулиця з двобічним рухом. З одного боку, наявність споріднених та підтримуючих галузей і виробництв створює кращі конкурентні умови для суднобудування. З іншого, – розвиток суднобудування стимулює виробничу активність у споріднених і підтримуючих галузях, розв’язує соціальну проблему зайнятості.

Проте для отримання конкурентних переваг недостатньо лише мати в країні споріднені та підтримуючи галузі. Конкурентоспроможність суднобудування починається ще на підприємствах – постачальниках матеріалів, напівфабрикатів, судового навігаційного обладнання, тобто значною мірою залежить від конкурентоспроможності їхньої продукції.

Для України це дуже болюче питання, бо саме через недостатню конкурентоспроможність вітчизняних підприємств створювати конкурентоспроможню продукцію для потреб корабелів, українські суднобудівники виготовляють переважно "плаваючи напівфабрикати", тобто корпуси суден, які потім добудовуються і до оснащуються на закордонних верфях.

Наявність в країні базування конкурентоспроможних споріднених підприємств, які приймають участь у формуванні ланцюжків з нарощування вартості кінцевої продукції значно підвищує конкурентні позиції базової галузі (підприємства), оскільки дає можливість плідно взаємодіяти у сфері розвитку технології і виробництва, проведенні маркетингових досліджень і сервісного обслуговування, виходу на світовий ринок.

Верф – це по-суті суднобудівний конвеєр з послідовного нарощування вартості кінцевої продукції – тобто судна. Умовно цей процес можна позначити схемою, яка наведена на рис 2.3. Важливо щоб виробничий процес ніде не розривався, тоді галузь зможе отримати максимальну частку доданої вартості, яка закладена в ціні судна, що відповідно буде сприяти зростанню конкурентних переваг.

Четвертий детермінант в отриманні конкурентних переваг, за М.Портером, це стратегія галузі. Причому мова не йде, якою має бути стратегія. Він наголошує на тому, щоб стратегія у галузі була, оскільки без неї галузь як суб'єкт міжнародної конкуренції не зможе вести успішну діяльність на зовнішньому ринку. Тобто стратегія, це, так би мовити, комплекс теоретичних поглядів і практичних заходів з досягнення бажаної мети. В нашому випадку – зайняти вагоме місце в системі міжнародного суднобудування за рахунок отримання конкурентних переваг.

Вважається, що не існує якоїсь однієї, або навіть декількох загальновизнаних стратегій конкурентної поведінки, які можна рекомендувати як найбільш ефективні. Цей висновок спирається на практичний досвід. Кожна країна, фірма або галузь розробляють власну стратегію, аналізуючи внутрішній і глобальний ринок, оцінюючи можливі джерела отримання конкурентних переваг та наявність перешкод на цьому шляху.

Результати аналізу мають визначити ключові фактори, на які може спиратися галузь проводячи стратегію підвищення конкурентоспроможності та показати за яким типом конкурентної стратегії доцільніше діяти на глобальному ринку. Аналітична інформація слугуватиме також практичним підґрунтям для розробки механізмів реалізації конкурентної стратегії в отриманні конкурентних переваг і мінімізації можливих перешкод у здійсненні глобальності конкуренції.

Але з конкурентними перевагами не все так однозначно. Погляди окремих вчених щодо конкурентних переваг дещо різняться. Так, М.Портер, у своїй фундаментальній роботі "Міжнародна конкуренція" виділяє два вида конкурентних переваг – низькі витрати і диференціація товарів [5, с. 55]. В.С.Пономаренко і Л.І.Піддубна висвітлюючи теоретичні, організаційно-методологічні та науково-методичні засади управління міжнародною

конкурентоспроможністю підприємства звертають увагу на більш широке коло конкурентних переваг, диференціюючи їх за галузями.

Так, для галузей первинного сектору економіки – сільське господарство, добувна промисловість, електроенергетика, металургія, базова хімія, будматеріали і харчова промисловість – домінуючим типом конкурентних переваг вони вважають ресурсні переваги. Результатом їх реалізації буде мінімізація витрат. Для галузей другої групи світової економіки – машинобудування – на їх думку властиві технологічні переваги. Для третьої групи галузей – електроніка, інформаційно-комп'ютерні технології, фармацевтична промисловість, аерокосмічна промисловість, продукція військово-технічного призначення, для яких характерним є високий рівень використання інтелектуальних та інформаційних ресурсів і високі витрати на НДДКР, перевагою вони вважають високий рівень інноваційно-технологічного та інноваційно-інституціонального розвитку [7, с. 198].

Хоча всі ці переваги в кінцевому випадку зводяться до мінімізації витрат ми вважаємо таку селекцію переваг по галузях дещо загальною і не зовсім виправданою. В сучасних умовах економічного розвитку, коли знання стають продуктивною силою, стратегія інноваційності має охоплювати всі галузі, надаючи їм переваги і в мінімізації витрат і в диференціації продукції. Причому спектр інноваційного розвитку не повинен обмежуватися лише технологічною складовою, а охоплювати всі п’ять типів інновацій, які виділяє И.Шумпетер, а саме: створення нових товарів; впровадження нових методів виробництва; створення нових ринків збуту; доступ до нових джерел сировини та напівфабрикатів; зміна в структурі й організації управління (реорганізація) [8, с. 22].

Суднобудування, як галузь машинобудування, домагаючись підвищення конкурентоспроможності через мінімізацію витрат і диференціацію продукції, має використовувати поряд з технологічними перевагами, ресурсні переваги, інноваційно-технологічні і інноваційно-інституціональні, які можна розглядати як фактори або механізми підвищення конкурентоспроможності.

Висновки. Отже, поряд з чотирма детермінантами помітне місце може зайняти випадок, відкриття, технологічні зміни, а також дії Уряду щодо регулювання кредитної, фіскальної, інвестиційної і інноваційної політики. Останні події з розвитком кризових явищ, епідемією грипу, а також урядові рішення щодо реалізації антикризових заходів ще раз підтверджують роль випадку і дій Уряду в конкуренції, а також науково-практичну цінність теорії детермінантів, висунуту М.Портером. Їх використання як методологічної бази регулювання конкурентних можливостей галузі на глобальному ринку може значно посилити теоретично підґрунтя розробки стратегії забезпечення конкурентних переваг та наукову обґрунтованість механізмів і заходів її реалізації.

Використані джерела інформації:

  1. Друкер, Пітер Ф. Эпоха разрыва: ориентиры для нашего меняющегося общества: Пер с англ. – М.: ООО "Н.Д.Вильямс", 2007. – 336 с.

  2. Портер М. Международная конкуренция: Пер. с англ. / Под ред. И с предисловием В.Д. Щетинина. – М.: Междунар. Отношения, 1993. – 896 с.

  3. Пономаренко В.С., Піддубна Л.І. Управління міжнародного конкурентоспромож-ністю підприємства: Підручник. – Х.: ВД "ІНЖЕК", 2008, – 328 с.

  4. Руководство по сбору и обработке данных в области технологических инноваций // Oslo manual. OECD (Организация по экономическому сотрудничеству и развитию). – Париж, 1992. – 172 с.

Рецензент: Корецький М.Х., д.держ.упр., професор.


УДК 369.543: 349.23/24

Бєлкін Л. М.,

кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник

Голова Правління ЗАТ «Біт»,

Донецька область
^ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ В УМОВАХ НЕСТАБІЛЬНОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
З урахуванням правових позицій Конституційного Суду України і Вищого адміністративного суду України розглянути проблеми реалізації прав громадян на соціальний захист. Показано, що виходячи з принципів верховенства права, такі права не можуть звужуватися. Підкреслюється принцип неподільності прав людини, які включають, також, і соціальні права. Розглянута практика застосування адміністративними судами України цих положень у справах про соціальні пільги особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та «дітей війни».

С учетом правовых позиций Конституционного Суда Украины и Высшего административного суда Украины рассмотрены проблемы реализации прав граждан на социальную защиту. Показано, что исходя из принципов верховенства права, такие права не могут суживаться. Подчеркивается принцип неделимости прав человека, которые включают, также, и социальные права. Рассмотрена практика применения административными судами Украины этих положений в делах о социальных льготах лицам, пострадавшим вследствие Чернобыльской катастрофы, и «детей войны»

Taking into account legal positions of the Constitutional Court of Ukraine and the Higher administrative court of Ukraine problems of realization of the rights of citizens on social protection are considered. It is shown that proceeding from principles of leadership of the right, such rights can't be narrowed. The principle of indivisibility of human rights which include, also, and the social rights is underlined. Practice of application of these positions by administrative courts of Ukraine in affairs about social privileges to the persons who have suffered owing to Chernobyl accident, and «children of war» is considered

^ Постановка проблеми у загальному вигляді й її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. Згідно ст. 3 Конституції України, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Як зазначається в сучасних дослідженнях з державного управління, забезпечення прав громадян є одним з найважливіших завдань у сфері діяльності державної влади та управління [1-7]. Зокрема, В.Я.Малиновський [6] наголошує на тому, що головним завданням державного управління на сучасному етапі державного розвитку України є реальне втілення в життя конституційних принципів соціальної держави: вдосконалення ринку праці, створення адресної системи матеріальної допомоги, реформування медичного обслуговування. В роботі [7] звертається увага на те, що ринок сам по собі не створює і не здатен створювати засобів соціального захисту ні для суб’єктів процесу господарювання, ні, тим більше, нетрудоактивного та непрацездатного населення. За умов ринку цю роль може виконувати тільки держава.

Аналізуючи сучасні правові проблеми соціального забезпечення, необхідно врахувати, що в умовах обмежених державних ресурсів виникає спокуса переглянути деякі норми такого забезпечення в сторону зменшення [8]. Разом з тим, згідно ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Отже, проблема забезпечення прав на соціальні виплати в контексті позиції судової влади є актуальною.

^ Аналіз останніх досліджень та публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми. Проблематика ефективного управління соціальним захистом громадян широко представлена у працях українських дослідників. Огляд цих праць здійснений автором в його роботах [9, 10]. Але питання гарантій прав на соціальну допомогу в умовах нестабільності правового регулювання в цих роботах не досліджувалися. Окремі аспекти цієї проблеми розглядалися автором в його роботі [10], але останнім часом з’явилися нові дані щодо цієї проблеми.

^ Формулювання мети та завдань статті. Метою даної статті є спроба сформулювати загальні підходи щодо збереження/незбереження рівня соціального забезпечення громадян в контексті позиції судової влади.

^ Виклад основного матеріалу з обґрунтуванням отриманих наукових результатів дослідження. Правова позиція Конституційного Суду України (далі – КСУ) полягає в тому, що в умовах, коли Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (ст. 1 Конституції) та визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи (ст. 3), – ці права і свободи є невідчужуваними та непорушними (ст. 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (ст. 22). За таких умов зупинення дії законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, які є складовою конституційного права громадян на соціальний захист і достатній рівень життя кожного (ст. 46, 48 Конституції), на думку КСУ, суперечить цим принципам, оскільки призводить до обмеження права на соціальний захист.

Ця правова позиція неодноразово знаходила підтримку КСУ, зокрема:

– в Рішеннях КСУ від 20.03.2002р. № 5-рп/2002 по справі № 1-15/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) та від 01.12.2004р. № 20-рп/2004 по справі № 1-27/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій): «звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається»;

– в Рішенні КСУ від 18.06.2007р. № 4-рп/2007 по справі № 1-23/2007 (справа про гарантії незалежності суддів): «Верховна Рада України діяла всупереч закріпленому ч. 3 ст. 22 Конституції України положенню щодо недопустимості при прийнятті нових законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод»;

– в Рішенні КСУ від 09.07.2007р. № 6-рп/2007 по справі № 1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян): «відповідно до ч. 3 ст. 22, ст. 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк».

– в Рішенні КСУ від 22.05.2008р. № 10-рп/2008 по справі № 1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України): «однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (ч. 2 ст. 22 Конституції України) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (ч. 3 ст. 22 Конституції України)».

Отже, усталеною позицією КСУ є правова позиція, яка полягає в тому, що норми законів, які звужують права громадян всупереч ст. 22 Конституції, визнаються неконституційними. Цей підхід видається правильним, всупереч позиції висловленій в роботі [4], і відповідає міжнародним принципам прав людини [11, 12].

Так, в резолюції 46/116 Генеральної Асамблеї ООН про скликання Всесвітньої конференції з правам людини мова йде про два принципи прав людини – неподільності и взаємопов’язаності. В підсумковій декларації регіональної конференції країн Латинської Америки й Карибського басейну взаємопов’язаність й неподільність тлумачаться як «основи, з яких потрібно виходити при вивченні прав людини». В документах Міжрегіональної зустрічі у Страсбурзі мова йде про принципи універсальності (l'universalité), неподільності (l'indivisibilité) і солідарності (la solidarité). Особливо чітко и наполегливо ці поняття були визначені в якості фундаментальних принципів прав людини, в доповіді тодішнього Генерального секретаря Ради Європи К.Лялюмьєр: «Я наполягаю на трьох фундаментальних принципах, а саме: універсальності, неподільності, солідарності...». При цьому принцип неподільності прав людини складає нерозривне ціле громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав. Адже тільки якщо всі ці права гарантовані, людина може жити в гідності.

Таким чином, виходячи з принципу неподільності прав, якщо недоторканними визнані політичні права, то недоторканними повинні визнаватися і соціальні права.

Виходячи із зазначених доктринальних положень розглянемо, як спори щодо зменшення рівня соціального забезпечення громадян вирішуються адміністративними судами України. Інтерес до цього питання полягає в тому, що саме в цих судах своє питання у спорі з державою може вирішити конкретна людина.

В якості джерела правосудної правової позиції адміністративних судів з приводу збереження рівня снувального захисту громадян розглянемо низку ухвал Вищого адміністративного суду України (далі – ВАСУ) [13]: від 23.12.2009р. № К-30128/06 та № К-30189/06, від 25.11.2009р. № К-30690/06, від 17.06.2010р. № К-4989/08. Предметом розгляду в даних справах було дотримання гарантій захисту осіб, що підпадають під дію Закону України (далі – ЗУ) «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.91р. № 796-ХІІ (далі – Закон № 796-ХІІ) Згідно ст. 37 цього Закону (в редакції від 17.11.2005р.), громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах: у зоні посиленого радіоекологічного контролю – 30% від мінімальної заробітної плати; у зоні гарантованого добровільного відселення – 40% від мінімальної заробітної плати; у зоні безумовного (обов'язкового) відселення – 50% від мінімальної заробітної плати. Згідно ст. 39 цього Закону (в редакції від 17.11.2005р.), до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати. Слід зазначити, що ці багатостраждальні статті неодноразово зупинялися або змінювалися в бік погіршення для постраждалих осіб ЗУ «Про Державний бюджет», але завжди такі зміни визнавалися неконституційними з мотивів невідповідності ст. 22 Конституції України, зокрема згаданими вище Рішеннями КСУ від 09.07.2007р. № 6-рп/2007 та від 22.05.2008р. № 10-рп/2008. Суть спору, розглянутого адміністративними судами, полягала в тому, що відповідні органи виконавчої влади визначали розмір вказаних доплат не у відповідності із згаданими нормами, а у відповідності із значно нижчими нормами, встановленими Постановою Кабінету Міністрів України (далі – КМУ) від 26.07.1996р. № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Виходячи із суті спору, ВАСУ зазначив, що згідно ст. 62 Закону №796-ХІІ, КМУ має повноваження визначати порядок надання роз’яснення щодо застосування цього Закону; рішення КМУ з цього приводу є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Частиною 1 ст. 67 Закону №796-ХІІ передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються КМУ відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Отже, ВАСУ прийшов до висновку, що Законом України № 796-ХІІ не уповноважено КМУ зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір бази нарахувань пенсій, встановлений законом, а надано право роз'яснення порядку застосування цього Закону. Встановлення конкретних (зменшених) сум для обчислення грошової допомоги КМУ не є виконанням норм ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки вказані дії КМУ не реалізують встановлені Законом права та гарантії, а змінюють та корегують, встановлені цим законом права та гарантії в бік їх зменшення, чим, в свою чергу, порушують його норми, оскільки статтею 71 Закону № 796-ХІІ чітко встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону. Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при конкуренції норм суди повинні керуватися актом вищої дії, в даному випадку – Законом № 796-ХІІ.

Отже, ВАСУ визнав, що здійснення виплати грошової допомоги згідно Постанови КМУ № 836 від 26.07.96р. є неправомірним, тобто таким, що не відповідає нормам законів України та Конституції України.

У відповідності до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. В ЗУ «Про Державний бюджет» на відповідний рік встановлюється розмір прожиткового мінімуму, який застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати. Органи державної влади повинні керуватися нормами Конституції України і законів України виходячи з мінімальних соціальних гарантій, встановлених законами України, і не можуть порушувати норми статті 22 Конституції України, які є нормами прямої дії. Інакше при наявності конституційного права на соціальний захист невикористання мінімальних гарантій, визначених законом, є порушенням державою своїх конституційних зобов’язань перед громадянами України.

Аналогічної позиції притримується ВАСУ і в спорах з органами соціального забезпечення тих громадян, які відноситься до категорії «діти війни» та відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Так, в ухвалі ВАСУ від 04.11.2010р. № К-5520/09 [13] зазначається, що, дійсно, відповідно до положень вказаного Закону пенсія позивача повинна виплачуватись із збільшенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Що ж до підвищення пенсії дітям війни у 2007р., то п. 12 ст. 71 ЗУ «Про державний бюджет України на 2007 рік»з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено дію статті 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік. Проте, рішенням КСУ № 6-рп/2007 від  09.07.2007р. положення п. 12 ст. 71 ЗУ «Про державний бюджет України на 2007 рік»з урахуванням статті 111 цього Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до вимог 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність. Отже, в період з 01.01.2007р. по 09.07.2007 р., позивач не мала права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена. В той же час, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що з моменту ухвалення рішення КСУ бездіяльність органів пенсійного фонду щодо не нарахування надбавки в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є протиправною. За таких обставин, позивач до 09.07.2007р. не мала права на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, але має його з 09.07.2007р.

До аналогічного висновку приходив ВАСУ в ухвалі від 20.07.2010р. № К-1839/09 та інших [13].

Разом з тим, видається не цілком справедливою ситуація, коли суди відмовляють у нарахуванні соціальних виплат за період, коли відповідна норма була зупинена законом, визнаним в подальшому неконституційною. Дійсно, такий закон втрачає чинність тільки з моменту визнання його неконституційним. Але навіть в період його чинності він не може породжувати правових наслідків, оскільки суперечить Конституції України. Так, згідно ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ), у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Отже, оскільки після визнання певного закону неконституційним точно відомо, що цей закон суперечить Конституції, він не підлягає застосуванню.

Більше того, згідно п. 5 ч. 2. ст. 245 КАСУ, підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, зокрема, є: встановлення КСУ неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконано. Отже, навіть рішення, що набрали законної сили, переглядаються в зв’язку з визнанням закону неконституційним. Це свідчить про неможливість застосування такого закону. Таким чином, слід визнати, що громадяни фактично мають право на соціальну допомогу за «зупиненими» нормами навіть в період їх «зупинення», якщо таке зупинення визнане неконституційним.

Висновки. Відповідно до міжнародної правової традиції, принци неподільності прав людини означає також і безумовне право людини на достойний соціальний захист. Як КСУ, так і ВАСУ, у відповідності з цією доктриною, виходять з того, що право на соціальний захист, встановлене ст. 46 Конституції України, підпадає під захист ст. 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Вказані підходи застосовані ВАСУ при розгляді спорів навколо «чорнобильських» пільг та виплат громадянам, які відноситься до категорії «діти війни». Разом з тим, застосування пільг тільки з моменту визнання неконституційними норм про їх «зупинення» порушує конституційні права громадян на належний соціальний захист, тому судова практика в цій частині повинна бути переглянута.

Використані джерела інформації:

  1. Державне управління: теорія і практика : [за загальною редакцією проф. Авер’янова В.Б.] – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с. – ISBN 966-7302-38-5.

  2. Государственное управление: основы теории и организации : в 2 т. [учебник / под ред. В.А. Козбаненко] : Изд. 2-е, с изм. и доп. – М.: Статут, 2002. – Т. 1. – 366 с. – ISBN 5-8354-0109-4.

  3. Романенко Є.О. Державна політика у сфері забезпечення прав і свобод людини / Є. О.Романенко // Державне управління: удосконалення і розвиток. – Електронне фахове видання. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=82

  4. Рудкевич І.В. Захист соціально-економічних прав людини як  основна функція соціально-правової держави / І.В.Рудкевич // Державне управління: удосконалення і розвиток. – Електронне фахове видання. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=44

  5. Полянський Ю. Захист прав і свобод громадянина у сферах діяльності державної влади та управління / Ю.Полянський, А.Рачинський // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во УАДУ,1999. – Вип.1. – С. 172.

  6. Малиновський В. Я. Державне управління: Навчальний посібник / В. Я. Малиновський. – [вид. 2-ге, доп. та перероб.]. – К.: Атіка, 2003. – 575с. – ISBN 966-8074-73-4. Управління соціальним захистом населення України / І.Ф.Гнибіденко, М.К.Орлатий, М.В.Кравченко, Н.А.Сич // Науковий вісник Академії муніципального управління. Серія «Управління». Випуск 1/2010. – 2010. - № 1. – С. 12 – 20.

  7. Верланов С. Соціальні права людини і громадянина у практиці Конституційного суду України: межі захисту / С. Верланов // Право України. 2010. – № 2. – С. 108 – 113.

  8. Бєлкін Л.М. Актуальні проблеми пенсійного забезпечення осіб, які працювали на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за часів СРСР / Л.М.Бєлкін // Науковий вісник Академії муніципального управління. Серія «Управління». Випуск 1/2011. – 2011. - № 1. – С. 67 – 74.

  9. Бєлкін Л.М. Проблеми соціального забезпечення громадян України в умовах нестабільності законодавства / Л.М.Бєлкін // Вісник Донецького Національного Університету, Сер. В: Економіка і право, вип.2, т.2, 2010, с.562-569.- [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

  10. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/VDU_ekon/2010_2_2/tom2/562.pdf

  11. Шилов С.Е. Риторика либеральной империи. Алгоритмы Правого дела / С.Е.Шилов. - [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://lit.lib.ru/s/sergej_e_s/text_0020.shtml

  12. Мучник А.Г. Философия достоинства, свободы и прав человека / А.Г.Мучник. – К.: Парламентское издательство, 2009.- 672 с.

  13. Єдиний державний реєстр судових рішень. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

^ Рецензент: Сингаєвський І.О, д.е.н., професор.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи