Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
Сторінка8/42
Дата13.10.2014
Розмір8.76 Mb.
ТипПротокол
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   42
УДК 351.824 : 332.14

Ковалевська О.П.,

к.ю.н., докторант,

Академія муніципального управління
^ МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ІНВЕСТИЦІЙНО - БУДІВЕЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ
Визначено інтеграцію в єдиний комплекс будівельних і інвестиційних процесів та потоків в державі. Розглянуто інвестиційно-будівельний комплекс у теоретико - економічному плані як систему відносин між учасниками інвестиційно-будівельного циклу із приводу освоєння ресурсів і створення матеріальних і інших благ.

Определено интеграцию в единый комплекс строительных и инвестиционных процессов и потоков в государстве. Рассмотрены инвестиционно-строительный комплекс в теоретико - экономическом плане как систему отношений между участниками инвестиционно-строительного цикла по поводу освоения ресурсов и создания материальных и иных благ.

Defined integration into a single complex building and investment processes and flows in the state. Considered investment-construction complex in theory - economic terms as a system of relations between participants investment and construction cycle about the development of resources and building material and other goods.

Постановка проблеми. Розвиток ринкових відносин, нових форм власності, вимагають формування адекватних цим процесам систем управління у всіх ланках і галузях економіки, зокрема, і в будівництві. Будівництво є початковою та іноді найбільш капіталомісткою частиною будь-якого інвестиційного проекту. Отже, від якості будівельної продукції, термінів її створення залежатиме й ефективність інвестиційних проектів в інших галузях економіки.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Актуальним постає проблематика державного управління інвестиційно-будівельним комплексом. Так, яскравими представники вітчизняної науки державного управління є В. Авер’янов, Н. Александрова, О. Андрійко, В. Бакуменко, І. Грицяк, І. Голосніченко, Є. Додін, Р. Калюжний, А. Комзюк, С. Ківалов, Ю. Ковбасюк, В. Князєв, І. Розпутенко, Г. Ситник, М. Цвік, В. Шкарупа та ін.

^ Постановка завдання:

– визначити інтеграцію в єдиний комплекс будівельних і інвестиційних процесів та потоків в державі;

– розглянути інвестиційно-будівельний комплекс у теоретико - економічному плані як систему відносин між учасниками інвестиційно-будівельного циклу із приводу освоєння ресурсів і створення матеріальних і інших благ.

^ Виклад основного матеріалу.

Однак існує думка про те, що комплекс – це об'єктивна категорія, що відбиває єдність цілей і джерел розвитку, тісноту зв'язків по ресурсах, технологіях і тощо [3, с. 56]. Одним з ознак комплексу є тіснота зв'язків між їх складовими, як виробничих, так і по своїх основних функціях .Саме поняття «комплекс» передбачає сукупність, комбінацію предметів, дій, явищ або властивостей, що становлять одне ціле [4, с. 89].

Комплекс – це сукупність елементів, що утворюють єдине ціле. Так трактують енциклопедії й словники. Отже, економіка (народне господарство) – комплекс першого порядку з позиції національного господарства. Існують міжгалузеві й галузеві комплекси як відносно цілісні економічні системи: машинобудівний, металургійний, хіміко-лісовий, агропромисловий, військово-промисловий, паливно-енергетичний тощо. Подібний підхід до аналізу національної економіки широко практикувався в 70-ті - 80-ті.

У недалекім минулому вживали спроби класифікації міжгалузевих комплексів. Одні автори обґрунтовували два види комплексів: кінцево-цільові і які забезпечують [5, с. 179]. Інші писали про функціональні, просторово-організаційних і елементних комплексах [2, с. 72] . Треті - про державно-монополістичні комплекси, розглядаючи останні як специфічні форми організації й інтеграції, зрощування приватного й державного капіталу [6, с. 180]. Цілком можливі й інші угруповання, якщо класифікація буде побудована по інших принципах.

У літературі 80-х – 90-х років під будівельним комплексом, розуміли сукупність будівельних організацій, а також підприємства промисловості будівельних матеріалів і інфраструктури. У статсбірниках кінця 80-х років навіть були виділені спеціально рубрики по комплексах: паливно-енергетичному, металургійному, машинобудівному, хіміко-лісовому, агропромисловому. Що стосується будівництва, те цей розділ був позначений як «капітальне будівництво», але в рубриці «промисловість» був блок «промисловість будівельного комплексу» [7, с. 27].

В умовах ринку будівництво здобуває новий економічний зміст, зв'язане з вільною динамікою фінансових ресурсів на відміну від централізованого планування. Ринкові відносини визначають значне розширення кола учасників будівельної діяльності й ґрунтуються на розвитку конкуренції між ними за використання ресурсів. На перше місце висуваються інвестиції як основний компонент і фінансове джерело будівельної діяльності. У цих умовах будівельний комплекс трансформується в інвестиційно-будівельний, що відображує взаємодію між суб'єктами, що задовольняють власні інтереси на основі участі в різних інвестиційних програмах і проектах.

Поняття "інвестиції" прийшло у вітчизняну економічну науку із Заходу. У радянській економічній науці довгий час використовувався еквівалент терміну інвестування - капітальні вкладення.

Ринкові перетворення обумовлюють зміну змісту процесу будівництва й переходу від вертикальних галузевих зв'язків до горизонтальних зв'язків інвесторів, зв'язане з вільною динамікою капіталу й фінансових ресурсів на відміну від централізованого планування натуральних і цінових пропорцій у директивно сформованих галузевих і міжгалузевих структурах планової економіки.

Поняття «інвестиційно- будівельний комплекс» порівняно з поняттям «будівельна галузь» більш відповідає сучасному розумінню об'єкта державногоуправління.

Кожне із представлених у літературі понять, пов'язане з категоріями, що представляють більш-менш високий рівень абстракції (узагальнення) і деталізованими в конкретних механізмах функціонування різноманітних відносин, наприклад «інвестиційна діяльність», «інвестиційно - будівельна сфера» тощо. Такий підхід має підставу для певних цілей, зокрема для виявлення інвестиційних можливостей з погляду розглянутої в сучасних ринкових умовах концепції сталого розвитку економіки на всіх рівнях. Однак, це не виключає постановки питання про виділення самостійного будівельного комплексу, забезпечуючи своїм формуванням і функціонуванням безперервну інвестиційну діяльність власників капіталу протягом життєвих циклів будинків і споруджень, у зведення яких цей капітал вкладений [11, с.41].

Більш коректним нам представляється визначення інвестиційно - будівельного комплексу (ІБК) як «сукупності галузей, виробництв і організацій, що характеризуються тісними стійкими економічними, організаційними, технічними й технологічними зв'язками в одержанні кінцевого результату - забезпеченні виробництва основних фондів народного господарства» [10, с.25].

Сутність інвестиційних і будівельних процесів як єдиного процесу випливає з назви « інвестиційно-будівельний комплекс», яке несе наступне сутнісне навантаження:

- інтеграція в єдиний комплекс будівельних і інвестиційних процесів і потоків;

- взаємодія двох видів діяльності й злиття економічних суб'єктів будівництва й реального інвестування;

- взаємозв'язок (взаємопроникнення) або об'єднання будівельних і реальних інвестиційних ресурсів .

Інвестиційна сфера відіграє ключову роль у формуванні відтворювальних процесів як в економіці України в цілому, так і економіці окремих регіонів. Інвестиційна діяльність, на думку більшості дослідників, містить у собі діяльність у сфері капітального будівництва, на ринку цінних паперів, інноваційну діяльність, діяльність на фінансовому ринку, а також реалізацію майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності, тобто, по суті, являє собою будь-які вкладення інвестиційних ресурсів і сукупність практичних дій по їхньому використанню [1, с.111].

Про інвестиційно - будівельний комплекс почали писати в середині 90-х років. На етапі становлення ринкових відносин досить часто ототожнюються поняття інвестиційного й будівельного комплексу. Якщо будівельний комплекс, як такий, являє собою процес виробничої діяльності в інвестиційній сфері, то інвестиційно-будівельний комплекс, крім свого прямого призначення - будівельного, включає ще й сукупність дій по реалізації інвестицій. Таким чином, інвестиційно-будівельний комплекс являє собою сукупність учасників інвестиційного процесу, ув'язаних між собою єдиною інвестиційною програмою розвитку народного господарства [12, с. 16].

Ряд дослідників інвестиційно-будівельний комплекс розглядає як сукупність фінансово-кредитних установ, підрядних і спеціалізованих будівельних організацій і підприємств промисловості будівельних матеріалів, конструкцій і виробів, будіндустрії, механізації й транспорту, дослідницьких, проектних і науково-дослідних організацій, навчальних закладів, будівельних бірж, будинків, інжинірингових, консалтингових, управлінських і інших фірм і організацій, які спеціалізуються на виконанні робіт і послуг в сфері будівництва [8, с.129]. До складу інвестиційно-будівельного комплексу включаються також органі управління й регулювання ( державні, регіональні), а також галузеві й суспільні об'єднання (союзи, консорціуми, асоціації тощо).

Пропонуємо інвестиційно-будівельний комплекс у теоретико - економічному плані розглядати як систему відносин між учасниками інвестиційно-будівельного циклу із приводу освоєння ресурсів і створення матеріальних і інших благ. В організаційно-економічному аспекті інвестиційно-будівельний комплекс включає кілька складових: проектні організації; підприємства; підприємства промисловості будівельних матеріалів (цегельні заводи, домобудівні організації трести інші структури); інфраструктура (транспорт, енергетика тощо.). Особливе місце в інвестиційно-будівельному комплексі займають ті елементи, діяльність яких пов'язана із залученням інвестицій. Це ПІФи, інвестиційні банки, посередницькі організації й інші структури. На певному етапі розвитку економіки виникає необхідність аналізу не окремих підприємств, а їх специфічних комбінацій, які й виступають як міжгалузеві й галузеві комплекси.

Інвестиційно-будівельний комплекс - найважливіша ланка економіки. Від його ефективності залежать темпи економічного росту, структурні зміни в народнім господарстві, інноваційна активність і багато чого іншого. Інвестиції, крім того, що їх необхідно одержати, потребують освоєння. Дотепер, міркування теоретиків стосувалися насамперед шляхів знаходження інвестицій, перетворення заощаджень в інвестиції, співвідношення між заощадженням і споживанням. Тим часом ефективне освоєння інвестиційних ресурсів, перетворення інвестицій у діючий капітал - завдання не менш важливе, ніж пошук засобів для інвестування. Формування інвестиційно-будівельного комплексу – результат розвитку процесів усуспільнення виробництва, інтеграції й кооперації, концентрації й спеціалізації часто розглядали винятково в контексті суспільної власності і її державної форми. Однак процес усуспільнення властивий усім стадіям суспільного розвитку. У певному змісті глобалізація може розглядатися як одна з характеристик усуспільнення виробництва. І виробництво в цьому випадку - це не тільки класична економіка (промисловість, сільське господарство тощо.).

Таким чином, інвестиційно-будівельний комплекс - це певна система відносин між учасниками інвестиційної діяльності, проектних і будівельно-монтажних робіт із приводу мобілізації й раціонального використання ресурсів.

На основі проведеного аналізу можна визначити змістовний зміст інвестиційно-будівельного комплексу. Він являє собою сукупність усіх учасників інвестиційно- будівельної діяльності, що орієнтовані на досягнення єдиної мети.

Інвестиційно-будівельною діяльністю можна назвати практичну (фінансову, організаційну, виробничу, економічну тощо.) діяльність держави, юридичних і фізичних осіб по нагромадженню й одержанню фінансових ресурсів для інвестицій в основний капітал і їх ефективному використанню. Кількість побудованих і введених експлуатацію основних фондів (будинків, споруджень, об'єктів) визначається можливостями інвесторів. Ці можливості виміряються розмірами капітальних вкладень, які інвестори можуть використовувати на створення основних фондів. Обсяги ж капітальних вкладень визначаються впливом таких чинників як:

- доходи (власні засоби) інвесторів, що отримані від підприємницької діяльності - прибуток, амортизація, доходи від цінних паперів тощо.;

- можливість і умови одержання кредитів банків і інших позикових засобів (облігаційні позики, випуск цінних паперів і т.п.), а також використання засобів населення, залучених засобів трудових колективів, юридичних осіб тощо;

- економічна доцільність і можливість консолідації (об'єднання) капіталів у складі банківських пулів, фінансово-промислових груп, транснаціональних компаній; а наявність інвестиційного потенціалу інституціональних структур (пенсійних і ін. фондів, страхових компаній і тощо.);

- інвестиційні можливості державних і місцевих бюджетів.

На наш погляд, якщо говорити про інвестиційно-будівельному комплексі, то його слід розглядати як сукупність економічно, організаційно й технологічно зв'язаних між собою господарюючих суб'єктів, спільна діяльність яких спрямована на запровадження в дію основних фондів виробничого або (і) невиробничого призначення й задоволення власних економічних інтересів у рамках реалізації інвестиційного проекту.

Висновки. Таким чином, надаючи загального визначення поняття державного управління, можна зробити висновок, що вони являють собою сукупність адміністративно-правових норм, які визначають основні цінності, принципи, завдання, форми та методи розвитку нормотворчої і розпорядчої діяльності органів виконавчої влади з метою вдосконалення їхнього владно-організуючого впливу на відповідні суспільні відносини і процеси, а також оптимізації внутрішньоорганізаційної діяльності державних органів щодо забезпечення належного виконання покладених на них завдань, функцій і повноважень. Разом із тим, слід наголосити, що розвиток державного управління можна розглядати у двох аспектах: і як науково-адміністративістський, і як нормативно-правовий.

Використані джерела інформації:

  1. Алаев Э.Б. Социально–экономическая география. Понятийно–терминологический словарь / Алаев Э.Б. – М.: Мысль, 1983. – 350 с.

  2. Александрова В.П. Пріоритети технологічного розвитку економіки України перехідного періоду/ Александрова В.П. // Економіка і прогнозування. – 2003. – № 1. – С. 70–85.

  3. Асаул А.Н. Корпоративные структуры в региональном инвестиционно-строительном комплексе / А.Н. Асаул, А.В. Батрак – М.: АСВ. – 2001. – 168 с.

  4. Боумэн Клифф. Основы стратегического менеджмента / Боумэн К. – М.: Банки и биржи, 1997. – 175 с.

  5. Бурляй О.И. Метод рационального распределения ограниченных бюджетных средств в капитальное строительство / О.И. Бурляй // [науч. тр.] Крым. гос. агротехн. ун–т.– Симферополь, 2005.– Вып. 87: Экон. науки.– С. 178–189.

  6. Буров В. П. Стратегия управления фирмой: Моделирование. Практикум. Деловая игра / Буров В. П., Морошкин В. А., Ушаков В. А. – М.: ЦИПККАП, 2006. – 264 с.

  7. Бутко М. Інноваційні імперативи регіонального розвитку в Україні / Бутко М. // Економіст. – 2006. – №7. – С. 26–29.

  8. Виханский О. С. Стратегическое управление / Виханский О.С. – М.: Гардарики, 2002. – 296с.

  9. Гапоненко А.Л. Стратегическое управление / А.Л. Гапоненко, А.П. Панкрухин. – М.: Омега–Л, 2004. – 472с.

  10. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації/ [Я.А. Жаліло, Я.Б. Базилюк, Я.В. Белінська та ін.]; за ред. Я.А. Жаліла. – К.: НІСД, 2005. – 388с.

  11. Лапыгин Д.Ю. Методическое обеспечение процесса разработки плана стратегического развития региона/ Д.Ю. Лапыгин// Менеджмент в России и за рубежом. – 2005. – №6. – С. 40 – 52.

  12. Чухно А. Нова економічна політика/ А. Чухно// Экономика Украины.  2005.  №7.  С. 15 – 22.

Рецензент: Дацій О.І., д.е.н., професор.


УДК:351

Литвин О.П.,

к.ю.н., професор,

декан юридичного факультету

Академії муніципального управління
^ ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАПРОВАДЖЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛЯННЯ У ПОПЕРЕДЖЕННІ ЗАБРУДНЕННЯ АБО ПСУВАННЯ ЗЕМЕЛЬ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Стаття присвячена проблемі ефективності запровадження механізмів державного управляння у попередженні забруднення або псування земель при здійсненні господарської діяльності. В ній розглянуто порядок визначення розмірів шкоди, а саме: у відповідності додержання вимог природоохоронного законодавства України тощо. На підставі аналізу нормативних актів і чинного законодавства робиться ґрунтовний висновок

Статья посвящена проблеме эффетивного использования механизмов государственного управления в предупреждении загрязнения или повреждения земли во время осуществления хозяйственной деятельности. В ней рассмотрено порядок определения размеров вреда, а именно: у соответствии с требованиями природоохранительного законодательства Украины и т.д. На основании анализа нормативних актоа и действующего завонодательства долаються обоснованые выводы.

The paper is dedicated to the problems of ekological security, as an integral part of national safety of Ukraine. The paper offers the classification of crimes against ekological security; the concept to each of file groups of such crimes was given; types of such crimes were defined and the identity between them was shown.

The legislation enrrently in force in sphere of responsibility for such crimes, forseed by articles 236-244, 251-253 of Criminal code of Ukraine was analysed; afteev what it was suggested to call them: “Crimes against ekological security

Постановка проблеми. Провести комплексне дослідження рівня впливу механізмів державного управляння у попереджені забруднення або псування земель при здійсненні господарської діяльності.

^ Ступінь розробки даної проблеми. Дослідженням правопорушень, передбачених статтями 236-244, 251-253, 255-270, 274, 275, 305-327 КК та проблем пов’язаних з ними в тій чи іншій площині займались М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, Ф.Г. Бурчак, П.С. Дагель, М.Й. Коржанський, І.П. .Лановенко, О.П. Литвин, Р.І. Мінав, Е.Ф. Побегайло, Л.Ф. Соколов, С.А. Тарарухін, В.П.Тихий, А.Ш. Якупов та ін.

^ Невирішені раніше питання проблеми. За останні десять років відсутні комплексні ґрунтовні дослідження щодо кількісного та якісного зростання правопорушень проти екологічної та громадської безпеки, життя й здоров’я населення.

^ Мета статті. Визначити стан запровадження механізмів державного управляння у попередженні забруднення або псування земель при здійсненні господарської діяльності. Надати загальну характеристику стану запровадження механізмів державного управляння у попередженні забруднення або псування земель при здійсненні господарської діяльності тощо.

^ Основний матеріал. Приступаючи до розгляду питання по суті слід підкреслити те, що у загальній структурі правопорушень екологічні правопорушення посідають одне з останніх місць. Обумовлюється це тим, що до початку двохтисячного року, у вітчизняному законодавстві були відсутні юридичні норми щодо охорони довкілля. Лише після прийняття 5 квітня 2001 року нового Кримінального кодексу України, до переліку об’єктів кримінально-правової охорони увійшло довкілля. У відповідному розділі, що передбачив юридичну відповідальність за протиправні дії “проти довкілля”, знайшли своє місце кримінально-правові норми, якими встановлювалася юридична відповідальність за посягання на екологічну безпеку, якісний стан окремих елементів довкілля, зокрема, надр, землі, атмосферного повітря, водних об’єктів, тваринного та рослинного світу тощо.

Серед правопорушень проти довкілля особливе місце займають правопорушення, предметом яких є земля, як елемент довкілля. Відповідно до статті 14 Конституції України, земля віднесена до основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави. Основний закон, зважаючи на виключно важливе значення землі у всіх сферах життєдіяльності людини, виділяє землю серед інших об’єктів довкілля. Термін «земля» використовують для позначення космічної матерії та складової частини планетарної системи, земної кулі, частина земної кори, поверхні площі, території держави, ґрунтового шару, засобу господарського використання, правового об’єкта та складової частини навколишнього природного середовища[1]. Наведені позначення землі зустрічаються і в нормативних документах. Наприклад, у Державному стандарті 1980 року земля визнавалась найважливішою складовою частиною навколишнього природного середовища[2].

З огляду на це земля, як основне національне багатство, потребує збереження її якості, належної охорони, за допомогою державно-правових засобів, з метою обмеження спонтанної і шкідливої людської діяльності, яка здатна змінити її якісні характеристики. Тому охорона цього елемента довкілля спрямована на захист земельних ресурсів від негативного суспільно-небезпечного антропогенного та техногенного впливу, збереження родючості ґрунтів, підвищення їх продуктивності, використання земельних ресурсів у відповідності з їх цільовим призначенням, недопущення забруднення та псування земель шкідливими для життя та здоров‘я людей або довкілля елементами тощо.

Разом з тим, земля виконує не тільки екологічну функцію, але й виступає об’єктом права власності та об’єктом господарювання. Дане положення можна вважати належною базою для забезпечення правової охорони земель не тільки як головного елемента навколишнього природного середовища, але й об’єкта права власності. Законодавче закріплення множинності форм власності на землю із врахуванням відмови держави від виключної власності на землю фактично виступає передумовою того, що певна частина цього природного об’єкту залучається до цивільного товарообігу, що у свою чергу викликає необхідність посилення контролю з боку держави за господарською діяльністю безпосередніх власників і користувачів землі.

В останній час правоохоронними органами все частіше виявляються випадки суспільно небезпечних посягань на право земельної власності.

У чинному законодавстві відсутні приписи навіть щодо кримінально-правової охорони землі як об’єкта права власності. Хоча у попередньому КК України містилася кримінально-правова норма, якою передбачалася відповідальність за посягання на землю як об’єкт права власності – це стаття 199 “Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво”. Цю норму законодавець помістив у главу “Злочини проти порядку управління”. Місцезнаходження статті було обумовлено тим, що об’єктом самовільного зайняття земельної ділянки вважався встановлений порядок користування землею. Держава, як виключний власник землі, за допомогою кримінально-правових санкцій забезпечувала недоторканість землі як специфічного об’єкта своєї власності. Але у зв’язку з соціально-політичними змінами, реформуванням всіх сфер суспільного життя, прийняттям Декларації про державний суверенітет України, а також після прийняття Конституції незалежної України, де знайшли своє закріплення принципові положення про рівність всіх форм власності, виникає потреба у криміналізації такого правопорушення як самовільне зайняття чужої ділянки, а також у з’ясуванні внутрішнього змісту цього негативного явища.

Право власності на землю набуло розвитку і деталізації у чинному законодавстві України. Так, стаття 13 Конституції України гарантує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання. Конкретні ж способи захисту встановлені Цивільним кодексом України. Відтепер закон надійно захищає права власника земельної ділянки. У правовій літературі склався широкий спектр думок щодо твердження про необхідність закріплення права власності на землю у «виключній формі» або у запереченні права земельної власності та визнанні землі та інших природних об’єктів суспільним надбанням[3]. Уявляється, що найбільш прийнятним є віднесення земельних ресурсів та інших природних об’єктів до категорії народного надбання, оскільки вони є основним багатством народу, успадкованим від попередніх поколінь[4].

Тому, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку усіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю. Саме предметом земельного права є суспільні відносини, обумовлені специфічними властивостями землі як їх об’єкта у тій частині, у якій вони регулюються нормами земельного права[5]. Земельне право регулює поведінку суб’єктів земельних прав у сфері раціонального використання та охорони землі, земельного обігу, встановлює порядок діяльності державних органів щодо організації раціонального використання та охорони землі[6].

Проблема раціонального використання земельних ресурсів і виробництво продовольства стоїть немов би на стику різних за своїм характером завдань: освоєння та раціональне використання сільськогосподарських угідь, розвиток сільськогосподарської науки, пошуки вирішення організаційних політичних і соціально-економічних питань. Розвиток агровиробничої сфери пов'язаний з посиленням антропогенного впливу на географічне середовище і стимулюється загостренням демографічної ситуації на планеті. Розв'язання проблеми неможливе без використання науково-технічного прогресу. Крім того, практика засвідчила, що використання лише прямих методів впливу на землекористувачів на основі відносин влади і підпорядкування є недостатньо ефективним, оскільки не приводить до помітного поліпшення стану земельних угідь[7].

Необхідно впроваджувати більше програм по виконанню робіт щодо відновлення земель, якщо це відбулося не з вини власників і користувачів земельних ділянок, будівництво та реконструкція протиерозійних, гідротехнічних і протизсувних споруд, меліоративних систем, реалізація заходів щодо охорони земель навколо об'єктів поводження з відходами, що використовуються для їх збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення відходів, які перебувають у власності територіальних громад; впровадження заходів щодо використання та охорони земель і підвищення родючості ґрунтів; впровадження ґрунтозахисної системи, рекультивація порушених земель та відновлення родючого шару ґрунту під час проведення робіт, пов'язаних з порушенням земель; впровадження заходів, пов'язаних зі створенням захисних лісових насаджень, терасування територій селища; поліпшення малопродуктивних земельних угідь, проведення обстеження ґрунтів, заходи з озеленення та виконання інших землевпорядних робіт тощо.

Виконання програм дасть можливість створити відповідні умови проживання мешканцям за рахунок підтримання в належному стані навколишнього середовища, озеленити, привести до ладу відповідні земельні ділянки з метою їх використання за цільовим призначенням, створити меліоративні та протиерозійні системи, які нададуть можливість більш продуктивного використання землі; сформувати програми землеустрою на майбутні роки завдяки проведенню належного обстеження ґрунтів селища тощо.

Серед нормативно-правових документів, які містять положення щодо охорони землі, зокрема, положення щодо їх забруднення або псування, чільне місце займає КК України. Так, у ст.239 КК передбачена кримінальна відповідальність за забруднення або псування земель.

Взагалі, суспільна небезпечність забруднення або псування земель полягає в тому, що ці дії завдають шкоди навколишньому природному середовищу в цілому та земель­ним ресурсам держави, зокрема, і, крім того, можуть негативно впливати на життя та здоров'я людей. Основним безпосереднім об'єктом правопорушень є встановлений порядок вико­ристання земель, додатковим - життя і здоров'я особи. Предметом правопорушення земля (земельні ресурси) - тобто верхній шар земної поверхні в межах зони аерації. Такою зоною відповідно до Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушен­ня природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27 жовтня 1997 р. є верхня товща земної кори між її поверхнею та дзеркалом грунтових вод [8].

Необхідною умовою юридичної відповідальності, по-перше: є порушення винною особою спеціаль­них правил, що призвело до забруднення або псування земель будь-якого цільового призначення і створило небезпеку для життя, здоров'я людей, довкілля, спричини­ло загибель людей, їх масове захворювання або викликало інші тяжкі наслідки; по-друге: є встановлення причинного зв'яз­ку між порушенням спеціальних правил і настанням суспільно небезпечних наслід­ків. Правопорушення може вчинюватись як діями особи, так і її бездіяльністю.

Факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель.

Розміри шкоди обчислюються уповноваженими особами, що здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства, на основі актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення земель, протягом шести місяців з дня виявлення порушення

Відповідно до Закону України «Про відходи» від 5 березня 1998 р. в редакції Закону від 7 березня 2002 р. під відходами слід розуміти: 1) будь-які речовини, матеріали і предмети, які утворюються в процесі людської діяльності не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення і від яких їх власник має намір або повинен по­збутися шляхом утилізації чи видалення;[9], 2) будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення (абз. 2 п. 2 Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилі­зацією/видаленням, затвердженого постановою КМУ від 13 липня 2000 р. № 1120 в редакції постанови КМУ від 11 листопада 2002 р. № 1518; абз. 4 п. З Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення, затверджених постановою КМУ від 29 лютого 1996 р. № 269 в редакції постанови КМУ від 29 березня 2002 р. № 431); 3) шлаки та відходи промисловості, сільського господарства, комунально-побутових та інших підприємств, які можуть бути джерелом або сировиною для видобутку чи виробництва альтернативних ви­дів палива (абз. 3 ст. 1 Закону «Про альтернативні види рідкого та газового палива» від 14 січня 2000 р.).

Спеціальні правила - правила щодо запобігання забруднення або псування земель, викладені у ЗК, Законах «Про відходи», «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 р., постанові КМУ «Про затвердження Порядку одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронсшія, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів» від 20 червня 1995 р., а також в інших нормативно правових актах міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування, виданих у межах їх повноважень, спрямованих на запобігання дій, що можуть створити не безпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля.

Відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Порядку одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів» від 20 червня 1995 р. підприємства, а також громадяни-підприємці повинні одержати дозвіл на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів (далі - дозвіл). Без відповідного дозволу провадження зазначеної діяльності забороняється[10].

Дозвіл видається Мінприроди за погодженням з МОЗ, Держнаглядохоронпраці, Мінтрансом, МВС згідно з Переліком отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнологій та інших біологічних агентів, виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізація яких здійснюються за наявності дозволу.

Дозвіл видається на підставі позитивного висновку експертизи, що проводиться Мінприроди, МОЗ, Держнаглядохоронпраці, Мінтрансом та МВС стосовно наявності умов, які гарантують безпеку для здоров'я населення та навколишнього природного середовища. Фінансування витрат, пов'язаних з експертизою (дослідженням), провадиться за рахунок замовника.

Дозвіл на транспортування отруйних речовин як небезпечного вантажу видається Мінприроди за наявності договору обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів.

У разі відсутності дозволу щодо виробництва, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізації отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів юридичні та фізичні особи несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Рішення Мінприроди про відмову у видачі дозволу, або зупинення його дії чи анулювання підприємства і громадяни-підприємці можуть оскаржити в установленому порядку до суду.

Відповідно до Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 2002 р. в Україні діє Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель (Держземінспекція) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Держкомзему і йому підпорядковується. Ця інспекція організує і здійснює державний контроль за:

- дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, а також іноземними юридичними особами земельного законодавства;

- використанням земельних ділянок відповідно до цільового призначення;

- виконанням комплексу необхідних заходів щодо захисту земель від водної і вітрової ерозії, їх псування, забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, недопущення заростання бур'янами, чагарниками та дрібноліссям, селів, підтоплення, заболочення, засолення, солонцювання, висушування, ущільнення та інших процесів, що ведуть до погіршення стану земель та ін.[11].

Отже, на перший погляд, в Україні створена і діє система органів управління і контролю в галузі використання й охорони природних ресурсів (органи державної влади, місцевого самоврядування, органи сапмоорганізації населення, громадські організації), які можуть в межах своєї компетенції виконувати повноваження в сфері природокористування передбачені чинним законодавством. Але, не зважаючи на те, що повноваження прописані, проте на практиці не виконується. Наприклад, відповідно до плану роботи на 2008 рік Держкомзему необхідно було розробити 27 законодавчих актів. Фактично Верховною Радою України було прийнято 2 Закони України, а Кабінетом Міністрів України затверджено 5 постанов. Першочерговими на 2009 рік так і залишилися законопроекти «Про ринок земель», «Про державний земельний кадастр», «Про державну земельну службу», «Про внесення змін до статті 20 Земельного кодексу України (щодо зміни цільового призначення)», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо надання Державній інспекції з контролю за використанням і охороною земель більш дієвих повноважень», Загальнодержавна програма використання та охорони земель.

Не вдалося сформувати законодавчу базу для створення повноцінного ринку земель, забезпечення його прозорості та конкурентності, повноти надходжень до бюджетів усіх рівнів. Не створено автоматизовану систему ведення державного земельного кадастру як складової гарантування прав землевласників в Україні, що мало б створити необхідні передумови для переходу на якісно новий рівень державного управління земельними ресурсами, землеустрою, моніторингу земель, державного контролю за використанням та охороною земель, планування та справляння земельного податку.

Практично не виконувалися заходи з охорони земель, на здійснення яких у 2008 році було виділено всього 9,5 млн. грн. з державного бюджету. Вкрай незадовільне використання коштів, що надходять на спеціальні рахунки місцевих органів самоврядування при вилученні земельних угідь сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб. Так, торік на заходи з охорони земель було використано лише 7,2%.

На завершення слід зазначити, що поки підприємці при здійсненні господарської діяльності будуть забруднювати або псувати земелі і не усвідомлять того, що своїми діями завдають велику шкоду природним ресурсам, зокрема землі, доти життя людей не стане кращим. Забруднюючи і руйнуючи те, що дала нам природа, людина руйнує саму себе, оскільки сама є частиною природи.   

Використані джерела інформації:

  1. Чубуков Г.В., Погребной А.А. Земельная недвижимость: сделки, правовое регулирование.- М., 1997.- С. 11

  2. Гост 17. 5.1.05-80. Охрана природы: Термины и определения.- М., 1980.- С. 7

  3. Бринчук М.М. Екологічне право: Підручник для ВЮНЗ.- С. 164-169

  4. Каракаш И.И. Народное достояние или право собственности на природные ресурсы: // Юридический вестник.-1999.- № 1.-С.84-85

  5. Семчик В.І., Кулинич П.Ф. Земельне право.- К., 2001.- С. 17

  6. Иконицкая И.А. Земельное право России.- М., 2001.- С. 33

  7. Боголюбов С.А. Земельне право.- М., 1999.- С. 191-192

  8. Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушен­ня природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27 жовтня 1997 р.

  9. Закон України «Про відходи» від 5 березня 1998 р. в редакції Закону від 7 березня 2002 р.

  10. Постанова КМУ «Про затвердження Порядку одержання до зволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів» від 20 червня 1995 р.

  11. Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 2002 р.

^ Рецензент: Бакуменко В.Д., д.держ.упр., професор

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   42

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи