Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
Сторінка9/42
Дата13.10.2014
Розмір8.76 Mb.
ТипПротокол
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   42

УДК 354:353:352.07

Литвин Ю.О.,

к.е.н., докторант,

Дніпропетровський державний аграрний

Університет
^ ОСОБЛИВОСТІ ЗРОСТАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНО ПРИВАБЛИВИХ ТЕРИТОРІЙ
Обгрунтовано створення сприятливих умов для проривного зростання найбільш інвестиційно привабливих територій та одночасне недопущення подальшого зростання міжрегіональних диспропорцій. Досліджено розроблення та реалізація державних регіональних програм.

Обосновано создание благоприятных условий для прорывного роста наиболее инвестиционно привлекательных территорий и одновременное недопущение дальнейшего роста межрегиональных диспропорций. Исследована разработка и реализация государственных региональных программ.

Proved to create favorable conditions for breakthrough growth the most attractive investment areas and at the same time preventing further growth of inter-regional disparities. Investigated the development and implementation of state regional programs.

Постановка проблеми. Роль держави щодо забезпечення розвитку регіонів у сучасному світі не обмежується лише регуляторними функціями стимулювання економічного зростання, раціонального використання трудового потенціалу, забезпечення прогресивних зрушень у галузевій і територіальній системах, підтримки експорту продукції та послуг. Головною метою державного управління регіональним розвитком стає забезпечення економічної й соціальної стабільності, захист вітчизняних виробників на світових ринках, правовий перерозподіл доходів громадян, гармонізація майнових відносин, зміцнення існуючого ладу, демократизація управління, інтеграція держави в європейські та євроатлантичні структури тощо.

За умов ринкових перетворень у національній економіці роль територіального управління тривалий час недооцінювалася. Концептуальні засади та механізми регулювання територіального розвитку вкрай недостатньо прописані в законодавчих актах і неефективно використовувалися органами державної влади та місцевим самоврядуванням. Складне становище економіки України унеможливлює реалізацію урядами виваженої та дієвої регіональної стратегії та спонукає органи управління до надзвичайних тактичних і оперативних дій. Вихід із такої ситуації можливий тільки за умови впровадження дієвих механізмів регулювання територіального розвитку на основі сильної політичної волі. Результатом цього впорядкування має стати система механізмів державного регулювання територіального розвитку, що здатна реально впливати на процеси сталого розвитку економіки регіонів.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Методології здійснення державного управління як суспільного явища та складного процесу, в тому числі щодо розвитку регіональних та субрегіональних соціально-економічних систем різних рівнів, присвятили свої фундаментальні праці В.Б. Авер’янов, О.Ю. Амосов, Г.В. Атаманчук, В.М. Бабаєв, В.Д. Бакуменко, С.О. Біла, А.О. Дєгтяр, В.Б. Дзюндзюк, О.М. Іваницька, В.Ю. Керецман, І.Б. Коліушко, О.І. Крюков, В.С. Куйбіда, О.Я. Лазор, В.М. Мартиненко, О.А. Машков, А.Ф. Мельник, А.В. Мерзляк та ін.

^ Постановка завдання.:

  • обгрунтувати створення сприятливих умов для проривного зростання найбільш інвестиційно привабливих територій та одночасне недопущення подальшого зростання міжрегіональних диспропорцій;

– дослідити розроблення та реалізація державних регіональних програм.

^ Виклад основного матеріалу.

Ефективна реалізація державної регіональної політики базується на використанні системи інструментів правового, економічного, фінансового, організаційного, інформаційного, освітнього та іншого характеру [1, c. 182].

Система інструментів реалізації державної регіональної політики базується на оцінюванні та якісному прогнозуванні й програмуванні розвитку регіонів, основною метою яких є визначення пріоритетів регіонального розвитку, забезпечення максимального використання конкурентних переваг та мінімізації негативних факторів, а також узгодження загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів [4, c. 4].

Для цього застосовуються [5, c. 101]:

1) у сфері фінансово-економічного забезпечення:

  • довгострокове бюджетне планування;

  • бюджетне вирівнювання, що уможливлює гарантування державою соціальних стандартів з боку держави;

  • спрямування цільових трансфертів з державного бюджету місцевим бюджетам на вирішення пріоритетних завдань сталого розвитку регіонів;

  • забезпечення стабільних джерел надходжень до бюджету розвитку
    всіх місцевих бюджетів на довгостроковій основі;

  • цільовий аналіз бюджетних запитів головних розпорядників бюджетних коштів із залученням центрального органу виконавчої влади з питань регіональної політики в процесі опрацювання проекту державного бюджету України на поточний рік з метою вмотивованого вирішення питань концентрації фінансових ресурсів на реалізацію пріоритетних цілей та програм регіонального розвитку;

  • пряме державне інвестування на реалізацію проектів, спрямованих на розбудову та модернізацію інфраструктури;

2) у сфері підвищення конкурентоспроможності територій та сприяння інноваційному розвитку:

  • розробку і підтримання програм підвищення конкурентоспроможності регіонів;

  • створення сприятливих умов для проривного зростання найбільш інвестиційно привабливих територій та одночасне недопущення подальшого зростання міжрегіональних диспропорцій;

  • сприяння формуванню в регіонах кластерів – об’єднань споріднених підприємств, виробництв, організацій – з метою системного підвищення їх сукупної ефективності;

  • сприяння залученню зовнішніх і внутрішніх інвестицій;

  • сприяння створенню та забезпечення державної підтримки технопарків, технополісів, центрів трансферу технологій, розвитку інноваційної інфраструктури;

  • виділення відповідно до законодавства та інфраструктурне облаштування земельних ділянок за рахунок спільного фінансування місцевого, регіонального та державного бюджетів для розміщення на конкурсній основі інвестиційних проектів;

  • стимулювання інноваційної спрямованості розвитку підприємництва, венчурного бізнесу, запровадження ефективного механізму правової, фінансової, організаційної, кадрової та освітньої підтримки перспективних інноваційних проектів;

  • підтримка інфраструктури розвитку малого та середнього підприємництва;

  • запровадження кредитно-гарантійних механізмів підтримки суб’єктів підприємництва;

  • сприяння широкому впровадженню енергоощадних технологій та використанню місцевих відновлювальних джерел енергії, передусім біопалива, рослинної сировини, а також теплових насосів та інших сучасних технологій шляхом державної підтримки відповідних програм;

  • розроблення та реалізація державних регіональних програм відновлення родючості та охорони земель, насамперед через використання сучасних протиерозійних заходів тощо;

  1. у сфері інституційного забезпечення:

  • запровадження електронного врядування;

  • стимулювання публічно-приватного партнерства;

  • державне підтримання прийнятих на конкурсних засадах програм та проектів регіонального й місцевого розвитку на умовах спільного фінансування;

  • удосконалення регіонального стратегічного планування та робіт з планування територій, узгодження регіональних стратегій розвитку з цими роботами та цілями державної регіональної політики, здійснення бюджетного планування відповідно до стратегічних пріоритетів;

  • формування та підтримання мережі інституцій регіонального розвитку, законодавче визначення статусу та напрямів діяльності агентств регіонального розвитку на засадах публічно-приватного партнерства;

  • реалізація державної регіональної політики на основі партнерських відносин між центром та регіонами з метою концентрації зусиль та ресурсів для вирішення проблем розвитку регіонів через узгодження державних і регіональних стратегічних пріоритетів на довгострокову перспективу на основі угод щодо регіонального розвитку;

4) у сфері інтеграції регіонів і партнерства:

  • державне підтримання міжрегіональних проектів, спрямованих на вирішення спільних проблем соціально-економічного розвитку регіонів;

  • стимулювання міжнародної співпраці, забезпечення пайового державного фінансування програм та проектів розвитку транскордонного співробітництва;

  • сприяння розвитку співробітництва в межах європейських регіональних структур;

  • підтримка розвитку внутрішнього туризму, культурних обмінів між регіонами, обмінів студентами між навчальними закладами, розташованими у різних регіонах;

  • внесення до навчальних планів загальної середньої освіти програми відвідування школярами різних регіонів України;

  • запровадження в системі підготовки та перепідготовки кадрів державних службовців їх обов’язкового стажування в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування в різних регіонах України;

  • запровадження в практику призначень на посади в органах державної влади міжрегіональної ротації кадрів;

  • створення системи підготовки та перепідготовки кадрів для органів місцевого самоврядування на основі загальнодержавних програм;

  • забезпечення гармонійного поєднання завдань з формування місцевого та загальнонаціонального патріотизму в навчальних програмах, підручниках та загалом у навчальному процесі;

  • підтримання організацій громадянського суспільства, діяльність яких спрямована на забезпечення місцевого та регіонального розвитку та сприяє залученню громадян до процесу міжрегіонального співробітництва та міжрегіональних обмінів;

  • співпраця з міжнародними та іноземними організаціями, програмами та фондами, що сприяють регіональному розвитку.

Для реалізації державної регіональної політики передбачається її правове, інституційне, інформаційне, наукове, кадрове та інше забезпечення.

Правове забезпечення передбачає [3, c. 36]:

  • формування належного правового середовища з урахуванням національного досвіду та міжнародних зобов’язань України, керівних документів Ради Європи та Європейської комісії, а також особливої, координаційної, ролі державної регіональної політики у забезпеченні сталого розвитку України та її регіонів, визначенні секторальних політик;

  • прийняття нових законів, спрямованих на забезпечення напрямів, цілей та механізмів державної регіональної політики, внесення відповідних змін до чинних законів, насамперед у сфері бюджетного, земельного, податкового законодавства, законодавства з питань діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, реформи адміністративно-територіального устрою; спеціальним законом має бути визначено основи державної регіональної політики;

  • проведення інвентаризації та аналізу раніше прийнятих державних програм з питань регіонального розвитку, розроблення з урахуванням фінансових, інституційних та інших можливостей пропозицій щодо перегляду, системного узгодження, об’єднання таких програм для забезпечення комплексної й ефективної реалізації Концепції державної регіональної політики, удосконалення механізмів формування та реалізації таких програм;

  • аналіз та узгодження нормативно-методичного забезпечення прогнозування й планування соціально-економічного розвитку, просторового планування територій, земле- та лісоустрою, інших інструментів реалізації державної регіональної політики для їх системного, інтегрованого використання;

  • розмежування повноважень центральних органів виконавчої влади у сфері формування та реалізації державної регіональної політики з визначенням ефективних правових механізмів реалізації повноважень головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної регіональної політики.

Інституційне забезпечення передбачає [3, c. 37]:

  • функціонування діяльності консультативно-дорадчого органу з питань державної регіональної політики при Президентові України;

  • створення координаційних рад з питань регіональної політики в регіонах України;

  • введення в структуру центрального органу виконавчої влади з питань регіонального розвитку територіальних підрозділів;

  • створення при центральному органі виконавчої влади з питань регіонального розвитку наукового центру для розроблення наукових основ державної регіональної політики, здійснення методологічного, аналітичного, правового, інформаційного забезпечення та моніторингу реалізації Концепції державної регіональної політики;

  • створення агентств регіонального розвитку в регіонах України;

  • формування фондів підтримки регіонального розвитку.

Інформаційне забезпечення передбачає:

  • удосконалення з урахуванням міжнародних вимог системи збирання, систематизації, аналізу та поширення даних державної статистики та іншої інформації про стан і тенденції розвитку України та її регіонів, перспективи реалізації державної регіональної політики, забезпечення повноти, об’єктивності, постійної актуалізації такої інформації, можливості її використання для обґрунтування управлінських рішень, безперешкодного доступу до неї зацікавлених громадян;

  • підготовку центральним органом виконавчої влади з питань регіональної політики кожні три роки Національної доповіді про стан регіонального розвитку, яка має містити узагальнені результати проведеного аналізу, оцінювання тенденцій розвитку, ефективності вжитих заходів, пропозиції щодо пріоритетних напрямів роботи, визначення проблемних територій та територій пріоритетного розвитку; аналогічні доповіді мають готуватися в регіонах. На їх підставі відповідні органи державної влади, органи місцевого самоврядування приймають рішення, спрямовані на розв’язання виявлених проблем, щодо розподілу бюджетних коштів, внесення змін до законодавства тощо;

  • створення у кожному регіоні інформаційно-комунікаційної інфраструктури системи електронного врядування у сфері регіональної політики, яка має забезпечити для будь-якої фізичної чи юридичної особи можливість, використовуючи електронні інформаційні технології, звертатися із запитами до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для одержання інформації та інших публічних послуг;

  • розвиток механізмів забезпечення взаємодії інформаційних підрозділів центральних, регіональних та місцевих органів виконавчої влади із засобами масової інформації, встановлення відповідних взаємоприйнятних стандартів та етичних норм професійної поведінки учасників таких відносин.

Кадрове забезпечення передбачає [2, c. 96]:

  • розроблення комплексу заходів ідентифікації потреб відповідного кадрового забезпечення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

  • визначення критеріїв добору кадрів, їх просування службовими сходами, ротації на посадах у різних регіонах України, оцінювання праці;

  • формування системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та службовців органів місцевого самоврядування, у тому числі через короткотермінові спеціалізовані курси, що готуються з урахуванням нових викликів;

  • створення кадрового резерву керівних працівників органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування й забезпечення систематичної роботи з особами, включеними до такого резерву, зокрема проведення їх стажувань та навчань у різних регіонах України.

Висновки. Метою державної регіональної політики є створення умов для поліпшення якості життя людини, незалежно від місця її проживання, через забезпечення територіально цілісного та збалансованого розвитку України, інтеграцію регіонів в єдиному політичному, правовому, інформаційному та культурному просторі, максимально повне використання їх потенціалу з урахуванням природних, економічних, історичних, культурних, соціальних та інших особливостей, підвищення конкурентоспроможності регіонів та територіальних громад.

Пріоритетами державної регіональної політики є:

  • формування нормативно-правової бази, необхідної для реалізації Концепції державної регіональної політики, зокрема, прийняття закону про засади державної регіональної політики, інших законів, внесення змін до чинних законів України;

  • приведення законодавства України у відповідність з вимогами документів Ради Європи та Європейського Союзу, що визначають принципи регіональної політики та розвитку;

  • оптимізація територіальної основи публічної влади з упорядкуванням меж адміністративно-територіальних одиниць, чітким розподілом сфери повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

  • створення та підтримка повноцінного життєвого середовища, підвищення якості життя людей, зменшення територіальної диференціації за індексом людського розвитку, формування поліцентричної системи розвитку території держави;

  • запровадження механізмів визначення «проблемних» територій у регіонах та впровадження заходів державного реагування на ситуації, що в них склалися;

  • запровадження більш дієвих механізмів державної підтримки міжрегіональної інтеграції, виконання міжрегіональних проектів та програм ефективного використання місцевих ресурсів.

^ Використані джерела інформації:

  1. Кисельов Є.Л. Геополітичне районування територіального простору України / Є.Л. Кисельов  // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ «Магістр», 2003. – № 2 (16): У 2 ч. – Ч. 1. – С. 181 – 186.

  2. Мамонова В.В. Методологія управління територіальним розвитком: [Монографія] / В.В. Мамонова. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2006. – 196 с.

  3. Методологія комплексної оцінки рівня соціально-економічного розвитку області та її адміністративно-територіальних одиниць / [Зайцева Л.М., Антонов В.В., Серьогін С.М. та ін.]: [Монографія] / За наук. та заг. ред. Л.М.Зайцевої. – Д.: ДРІДУНАДУ, 2003. – 132 с.

  4. Саханенко С. Проблеми подолання дуалізму виконавчої влади на місцевому рівні / С. Саханенко  // Управління сучасним містом. – 2003. – № 7 – 9 (11). – С. 3 – 8.

  5. Соціальні орієнтири державної політики. Діагностика соціального розвитку Одеського регіону: [Монографія] / В.І. Гілко, Л.І. Кормич, Е.А. Гасанова; НАДУ при Президентові України. – Одеса: ОРІДУНАДУ, 2005. – 376 с.

^ Рецензент: Корецький М.Х., д.держ.упр., професор

УДК 35.08 (477)

Мариненко В.О.,

к.держ.упр.,

завідувач сектору екології

Голосіївської районної в місті Києві

державної адміністрації
^ ДЕРЖАВНА СЛУЖБА В УКРАЇНІ
В статті розкрито сучасний стан державної служби в Україні, причини та передумови виникнення перешкод у формуванні цивілізованого державного управління. В роботі подається детальна характеристика важливості формування високопрофесійного управлінського апарату, зокрема державних службовців. Аналіз органів державного управління засвідчує, що останнім часом спостерігається тенденція до погіршення їх кадрового забезпечення, що призводить до непрофесійних рішень та гальмування в побудові сучасної демократичної держави.

В статье роскрыто современное состояние государственноъ службы в Украине, причины и предпосылки возникновения препятствий в формировании цевилизованого государственного управления. В работе подается детальная характеристика важности формирования высокопрофессионального управленческого аппарата, в частности государственных служащих. Анализ органов государственного управления свидетельствует, что в последнее время наблюдается тенденция к ухудшению их кадрового обеспечения, что приводит к непрфесиональним решениям и торможению в построении современного демократического государства.

In the article the modern consisting of government service is exposed of Ukraine, reasons and pre-conditions of origin of obstacles in forming of the civilized state administration. The detailed description of importance of forming of high-professional administrative vehicle is in-process given, in particular civil servants. The analysis of organs of state administration certifies that is lately observed tendency to worsening of them skilled providing which results in amateurish decisions and braking in the construction of the modern democratic state.

^ Постановка проблеми у загальному вигляді. Із проголошенням Україною незалежності минуло 20 років. На сьогодні, попри управлінські успіхи, ще існують значні правові та адміністративні перешкоди і прогалини, які необхідно усунути й заповнити, щоб пришвидшити просування до соціальної ринкової економіки та досягти необхідної економічної динаміки. Слід визнати, що нині рівень організуючого впливу виконавчої влади на суспільні процеси не задовольняє потреби динамічного розвитку громадянського суспільства, енергійного формування цивілізованого соціально-економічного укладу та демократичної, соціальної, правової держави. Вихід українського суспільства із системної кризи потребує такої організації виконавчої влади, яка б забезпечувала істотне підвищення дієвості державного управління.

Актуальність цієї проблеми пов’язана з тим, що державне управління – надзвичайно важлива сфера державної влади і досягти злагодженої діяльності державних інститутів неможливо без висококваліфікованих управлінців, які здатні швидко реагувати на запити суспільства. Виконання цілей щодо європейської інтеграції України, проведення назрілих реформ вимагає формування української адміністративної еліти з новим світоглядом та відповідним рівнем кваліфікації.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Дослідження провідних українських вчених стосовно державного управління та професійної підготовки державних службовців – В.Б.Авер’янова, Г.В.Атаманчук, В.Д.Бакуменка, Л.В.Коваля, Г.І.Лелікова, В.І.Лугового, Т.В.Мотренка, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенського, В.М.Олуйка, В.Ф.Опришка, В.Ф.Сіренка, В.В.Цвєткова, Ю.С.Шемшученка, та інших, свідчать про розвиток науки державного управління в Україні і дають підстави сподіватися на успішне розв’язання проблем, які існують впродовж всього часу існування нової держави – Україна.

^ Мета статті полягає у висвітленні важливості органів державного управління, стану їх кадрового забезпечення та необхідності формування органів виконавчої влади на засадах професіоналізму державних службовців.

^ Виклад основного матеріалу.

В Україні утвердження демократичних цінностей йдуть повільним шляхом. Однією з головних причин кризових суспільних явищ, несприятливого розвитку країни є не тільки криза економіки, а й низька ефективність управлінського апарату, криза державного управління. Недостатня послідовність у здійсненні реформ, ряд помилок та прорахунків пояснюються через те, що не вдалося сформувати дієздатну систему державного управління. В результаті утворилася глибока суперечність між новими відносинами і діючою системою управління. Зазначена суперечність виступає чи не найсерйознішим гальмом соціально-економічного прогресу в Україні.

Звичайно, у суспільстві з таким коротким досвідом існування демократичних інституцій не можливе швидке реформування системи державного управління. Як наслідок – більшість управлінських помилок, яких зазнало і продовжує зазнавати наше суспільство, є результатом некомпетентності державних службовців, передусім відповідальних посадових осіб. Необхідно визнати, що неможливо досягти кардинальних змін в державотворенні без якісного і професійного складу працівників органів виконавчої влади. Нині серед великої кількості населення панує думка, що для керування державою не потрібно мати багато знань, а достатньо лише життєвого та управлінського досвіду в управлінні приватним “бізнесом”. Все це призводить до того, що на державній службі працюють не найкращі фахівці і, як наслідок, – це соціально напружене державне життя, дезорганізація суспільства, гальмування державотворчих процесів.

Питання державної служби особливо гостро постають перед суспільством на переломних етапах його розвитку. “У сучасних умовах державного розвитку управлінська діяльність стає основним засобом здійснення соціальних змін, а державне управління виокремлюється у відносно самостійну, предметно, функціонально і структурно визначену сферу діяльності, що регламентується окремою нормативно-правовою базою і потребує відповідного кадрового наукового потенціалу” [5].

Пріоритетом у поступі до демократичного майбутнього повинно стати переосмислення організації діяльності державної служби України, пошук шляхів її вдосконалення. В сучасних умовах, значної уваги заслуговує надзвичайно актуальне значення щодо розкриття місця і ролі державного службовця у вирішенні завдань економічного зростання та у сферах соціально-культурного будівництва, так як нові завдання й функції держави перехідного періоду зумовлюють і новий зміст її управлінської діяльності. Необхідною умовою ефективного вирішення проблем державного управління є відповідна підготовка державних службовців, які спроможні забезпечити якісну високопрофесійну діяльність апарату державного управління.

Сучасні суспільні процеси поставили гостру потребу в професійно підготовлених фахівцях, які здатні ефективно працювати в органах державної влади, вирішувати складні проблеми сьогодення. В умовах ускладнення соціально-економічного розвитку держави завдання державного будівництва вимагають практично по-новому проводити формування апарату державного управління. Необхідно терміново залучити для роботи в центральних і місцевих органах виконавчої влади фахівців, які володіють основами адміністративно-управлінської науки і мистецтвом управління.

Розвиток державного управління та державної служби в Україні має надзвичайно складний і неоднорідний характер, обумовлений постійною зміною політичного життя. Нині, як не сумно, але у нас зруйнована українська управлінська традиція, яка почала формуватись на початку 90-х років минулого століття. Сьогодні, на жаль, ми втратили багато надбань, що дісталася нам від перших років творення державності.

Про важливість злагодженої і високопрофесійної роботи органів державної влади свідчить те, що одним із перших законів незалежної Української держави був Закон України “Про державну службу” [3]. Державною службою в Україні визнається професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їхньому апараті та на яких покладено практичне виконання завдань і функцій держави. Ця категорія осіб є державними службовцями, має відповідні службові повноваження і одержує заробітну плату за рахунок державних коштів. Такий порядок обумовлюється необхідністю забезпечення неперервної, компетентної діяльності державних організацій.

Цілком очевидним є те, що без високопрофесійного управлінського персоналу неможливо розробити та реалізувати будь які загальнодержавні, регіональні та місцеві програми. Переосмислення сутності держави, її основних функцій і ролі в сучасному суспільстві привело до визнання в Україні державного управління як самостійного виду діяльності. Так, з 1 липня 1997 року в Класифікаторі видів економічної діяльності зафіксовано як один з видів діяльності – “Державне управління” [4]. Таким чином, робота в державних органах визнана професійним видом діяльності (станом на 31.12.2010 р. загальна чисельність державних службовців в Україні складає 292516 осіб). Звичайно, на діяльність органів влади великий вплив здійснюють як кадровий потенціал державних службовців так і відповідне відношення держави до проходження державної служби (умови прийняття на роботу, перспективи просування по службі, можливості підвищення кваліфікації, адекватна оплата праці, політика у сфері роботи з кадрами тощо). При виконанні своїх посадових обов’язків державний службовець завжди приймає рішення у першу чергу на підставі власного досвіду, відношення до виконуваної роботи, а також ґрунтуючись на особистих знаннях і персональному соціально-матеріальному становищі.

Суттєвий вплив на якісний потенціал державних службовців має невизначеність в Законі України “Про державну службу” чітких вимог, пов’язаних з проходженням державної служби щодо відповідної освіти і професійної підготовки. Довідник типових професійних характеристик посад державних службовців (випуск 76), затверджений Наказом Головного управління державної служби України від 01 вересня 1999 року № 65 [2] містить рекомендаційні вимоги щодо кваліфікації та компетенції посад, які мають бути використані при розробці конкретних професійно-кваліфікаційних характеристик та посадових інструкцій державних службовців центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, інших органів, керівні працівники та спеціалісти яких на підставі нормативно-правових актів віднесені до категорії державних службовців.

“Особи, що не мають відповідної освіти або стажу, встановлених кваліфікаційними вимогами, але мають достатній практичний досвід та успішно виконують у повному обсязі покладені на них завдання та обов’язки, можуть бути, як виняток, залишені на займаній посаді або допущені до її зайняття, крім керівних посад, за умови, якщо за результатами оголошеного на заміщення цих посад конкурсу неможливо підібрати кандидатуру, яка відповідає встановленим вимогам до освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня державного службовця.

Державний службовець повинен мати, як правило, повну вищу освіту (освітньо-кваліфікаційний рівень – спеціаліст, магістр за спеціальностями галузі “Державне управління” або іншими, професійно орієнтованими для державної служби, з додатковим підвищенням кваліфікації за професійними програмами вказаної галузі), а на посадах керівників структурних підрозділів та їх заступників – обов’язково повну вищу освіту” [2].

Таким чином ми бачимо, що в рекомендаціях вживаються такі терміни – “як виняток”, “як правило”, що дає можливість робити винятки при проходженні державної служби. В той же час державний службовець повинен володіти: вмінням вільно орієнтуватися в соціально-політичному просторі, відбирати, аналізувати та узагальнювати інформацію; аналітичним мисленням, розумінням сучасних проблем менеджменту, технологією адміністративної роботи, здатністю продукувати нові ідеї, управлінські рішення, соціальні технології. А якщо державний службовець скористався винятком? Всі ці вимоги державний службовець без відповідної освіти задовольнити не зможе.

Важливою складовою професіоналізації державної служби є організація та забезпечення цільової підготовки фахівців в галузі державного управління – здобуття освіти відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, магістра. Важливо акцентувати увагу на необхідності збільшення державного замовлення на навчання у вищих навчальних закладах в освітній галузі “Державне управління” так і підвищення кваліфікації державних службовців органів виконавчої влади з цієї галузі.

Підготовка державних службовців – це здобуття освіти відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, магістра за спеціальностями, спрямованими для професійної діяльності на державній службі, а також навчання в аспірантурі, докторантурі за спеціальностями, спрямованими для професійної діяльності на державній службі. Починаючи з 1992 року в Україні науково-освітні установи готують висококваліфіковані кадри державних службовців за відповідними освітніми кваліфікаційними рівнями. В 2010 році за результатами конкурсного відбору вищих навчальних закладів для підготовки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування за спеціальностями галузі знань “Державне управління” за державним замовленням у 17 вищих навчальних закладах за денною формою навчання обсяг державного замовлення складав 417 осіб, у 23 вищих навчальних закладах за заочною формою навчання обсяг державного замовлення складав 1445 осіб [2]. У порівнянні з загальною чисельністю державних службовців – це “крапля в морі”.

Нині, як не сумно, кожний сьомий державний службовець не має повної вищої освіти, що стосується освіти з галузі державного управління то їх взагалі мала чисельність 2. Така ситуація призводить до того, що рівень кваліфікації державних службовців не дозволяє приймати кваліфіковані рішення щодо проведення податкової, трудової, пенсійної, житлової, земельної та інших реформ, які задекларовані вищими посадовими особами держави.

Сказане дає змогу усвідомити актуальність підготовки професійних управлінців для роботи в органах влади. Пріоритетом у поступі до демократичного майбутнього повинно стати переосмислення організації діяльності державної служби України, пошук шляхів її вдосконалення відповідна підготовка майбутніх державних службовців. Однією із головних умов ефективного вирішення проблем які назріли в державі є професіоналізм державних службовців. Стало очевидним, що без високопрофесійного управлінського персоналу неможливо розробити та реалізувати будь які загальнодержавні, регіональні та місцеві соціально-економічні та інші програми розвитку. В зв’язку з цим, необхідно зазначити, що без відповідного посилення вимог до підготовки та проходження служби в органах виконавчої влади, які б сприяли формуванню нової генерації управлінців з відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем питання загальнодержавного розвитку вирішити не можливо.

У підсумку зазначимо, що “досвід та історія вчать, що народи та уряди ніколи нічому не вчилися із історії й не діяли згідно дорученням, які можна було взяти з неї. В кожну епоху створюються такі особливі обставини, кожна епоха виявляється настільки індивідуальним станом, що в цю епоху необхідно й можливо приймати лише такі рішення, які випливають з самого цього стану” [1]. Особливо важливо усвідомити, що при формуванні в Україні органів державного управління необхідно не тільки наслідувати або копіювати досвід створення та впровадження державної служби іншими державами, але й продовжувати використовувати власний попередній досвід. Держава повинна створювати власну сучасну державну службу, яка базуватиметься на балансі внутрішніх та зовнішніх чинників та захищатиме перш за все державні інтереси попри тенденції глобалізації та прагнення інших держав впливати на наше державотворення, адже саме держава є гарантом сталості та унікальності народу та країни. Все це вимагає при розробці нового Закону України “Про державну службу” не повторювати помилки української законотворчості початку 90-х років минулого століття коли при розробці законів за основу брались подібні закони інших держав і перекладались на українську мову без врахування відмінностей між державами. До речі нинішній проект пенсійної реформи, що стосується державних службовців нижчої та середньої ланки органів управління, знову ж таки не поліпшить їх якісний склад. Для забезпечення якісного формування складу державних службовців центральних і місцевих органів виконавчої влади необхідно використовувати зусилля не тільки органів влади, але і залучитись підтримкою впливових політичних партій та громадських організацій, які б також приймали активну участь у підготовці висококваліфікованих управлінців нашої держави укладаючи відповідні угоди з навчальними закладами щодо підготовки майбутніх державних службовців, які б змогли після закінчення виборчих кампаній реалізовувати як програми політичних партій та громадських організацій так і здійснювати державне управління.

Використані джерела інформації:

  1. Гегель Г.В.Ф. Лекции по истории философии истории. – СПб. : Наука, 2000. – 479 с.

  2. Головне управління державної служби України. Офіційний веб-сайт : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.guds.gov.ua.

  3. Закон України Про державну службу // Відом. Верховної Ради України. – 1993. – №52. – Ст. 490.

  4. Класифікація видів економічної діяльності : Державний класифікатор України. – К. : Держстандарт України, 1996. – 284 с.

  5. Луговий В., Князев В. Державне управління як галузь професійної діяльності академічної підготовки наукових досліджень // Вісник УАДУ – 1997. – №3-4 – С 9.

Рецензент: Іванова Т.В., д.держ.упр., професор.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   42

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи