Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
Сторінка6/57
Дата13.10.2014
Розмір7.67 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   57
^

Використані джерела інформації:


1. Закон України від 8 вересня 2005 р. № 2850 „Про стимулювання розвитку регіонів” [Електронний ресурс].– Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2850-15.
2. Керецман В.Ю. Державне регулювання розвитку регіонів в Україні: теорія і практика : автореф. дис. д-ра наук з держ. управління : 25.00.02 “Механізми державного управління” / Керецман В.Ю. – Національна академія державного управління при Президентові України. – К., 2005. – 32 с. 3. Коротич О.Б. Державне управління регіональним розвитком України : [Монографія] / О.Б. Коротич. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2006. – 220 с. 4. Офіційний веб–сайт Президента Російської Федерації – Режим доступу : www.kremlin.ru. 5. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 р. № 1001 „Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року” [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1001-2006-%EF. 6. Серьогіна С.Г. Регіоналізм у політико-правовій практиці України / С. Серьогіна // Правові проблеми реформування регіональної влади. – Харків, 2002. – 521 с. 7. Уманець Т.В. Удосконалення методології оцінювання соціально-економічного розвитку регіону / Т.Уманець // Актуальні проблеми державного управління : Збірник наукових праць Харківського регіонального інституту державного управління. – Вип. 1(31). – Харків : ХРІДУ НАДУ, 2009. – С. 134 – 142.

^ Рецензент: Корецький М.Х., .держ.упр.,професор.
Кураташвили Альфред Анзорович

Доктор экономических, философских и юридических наук, профессор, Президент Международной Академии социально-экономических наук, Действительный член Нью-Йоркской Академии наук и Академик Академии политических наук США
^ ТЕОРИЯ ВЕРХОВЕНСТВА ИНТЕРЕСОВ НАРОДА –

ОПРЕДЕЛЯЮЩАЯ ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ ОСНОВА

ГОСУДАРСТВЕННОГО УПРАВЛЕНИЯ

В ИНТЕРЕСАХ НАРОДА
В научном труде рассматривается созданная автором теория верховенства интересов народа – как определяющая теоретическая основа государственного управления в интересах народа.

^ In scientific work is discussed the theory of the supremacy of the Interests of people created by the author – as a defining theoretical basis of state management in the interest of people.

Постановка проблемы. Для решения проблем повышения эффективности государственного управления принципиальное значение имеет критический анализ традиционных и устоявшихся взглядов в современном цивилизованном мире по проблеме верховенства закона в обществе и в государстве.

Важность рассматриваемой проблемы заключается в том, что хотя обязательность использования законов и других правовых актов в управлении обществом и государством не подлежит сомнению, но верховенство – в соответствии с созданной мной теорией верховенства интересов народа, должно принадлежать не законам, а именно интересам народа, что радикально отличается от общепризнанного во всем цивилизованном мире принципа верховенства закона.

В частности, теория верховенства интересов народа рассматривает законы и другие нормативно-правовые акты только лишь как средства, которые должны служить социальной цели – должны служить реализации интересов народа.

Именно вышеотмеченным определяется актуальность темы исследования.

^ Анализ последних исследований. Анализ проводимых в мире научных исследовании показывает, что в современном цивилизованном мире верховенство закона в обществе и в государстве считается общепринятым и общепризнанным принципом, что является глубоко ошибочным подходом, ибо закон должен служить человеку, а не человек – закону.

Следовательно, хотя нормальное и эффективное функционирование общества и государства немыслимо без использования законов и других правовых актов, но это вовсе не означает, что закону должно принадлежать верховенство по отношению к человеку – по отношению к народу.

Таким образом, хотя сторонники верховенства закона, видимо, подразумевают необходимость правового регулирования функционирования общества и государства, что вполне естественно и справедливо, но это вовсе не означает, что закон можно поставить выше интересов человека – выше интересов народа.

Исходя из всего вышеизложенного, логически следует, что созданная мной теория верховенства интересов человека – теория верховенства интересов народа, является единственным – принципиально новым научным направлением, опровергающим традиционные и устоявшиеся взгляды в науке и в политике по данной проблеме.

Притом, теория верховенства интересов народа – является определяющей теоретической основой государственного управления в интересах народа.

^ Цель и задачи исследования. Целью данного исследования является критический анализ ошибочных, но вместе с тем традиционных и устоявшихся в мире взглядов по рассматриваемой проблеме, и утверждение в науке и в политике созданной мной теории верховенства интересов народа – как определяющей теоретической основы государственного управления в интересах народа.

Задачей исследования является раскрытие ошибочности общепризнанного в так называемом цивилизованном мире принципа верховенства закона в обществе и в государстве, а также обоснование созданной мной теории верховенства интересов народа – как определяющей теоретической основы государственного управления в интересах народа.

^ Изложение основного материала. Решение проблем эффективного государственного управления в интересах народа является главным назначением государства.

Притом, для реализации интересов народа принципиальное значение имеет критический анализ традиционных и устоявшихся взглядов в современном цивилизованном мире по проблеме верховенства закона в обществе и в государстве, которая (т.е. проблема верховенства закона) в современной науке и в современной политике фактически считается решенной, справедливость которого (т. е. справедливость решения этой проблемы) будто бы не подлежит сомнению(?!).

В действительности же, по моему глубокому убеждению, как в научных исследованиях, так и в управлении обществом и государством, исходя из созданной мной теории верховенства интересов народа, необходимо руководствоваться не верховенством закона, не верховенством средств, а верховенством цели.

Притом, необходимо руководствоваться верховенством социальной цели – верховенством интересов народа, что представляет собой принципиально новое научное направление в области философских, юридических, политических и экономических наук, а также в области науки государственного управления, исходящее из созданных мной же стратегических научных направлений – из философии цели и из философии социальной цели [1] (а не из философии, называемой мной философией средств [1;2]), а также исходящее из созданных мной теории социально-экономических законов [3], теории социально-экономического управления [4] и т. д.

Таким образом, верховенство закона, как известно, общепризнано в современном цивилизованном мире.

Однако оно – верховенство закона – нередко создает серьезные препятствия в деле реализации интересов народа, в защите прав, свобод и интересов человека, а порой даже приводит к экономическому геноциду и к порабощению народа.

Хотя вышеотмеченное вовсе не означает отрицание необходимости использования законов и других правовых актов в управлении обществом и государством.

Вышеотмеченное не означает также отрицание необходимости строжайшей борьбы против беззакония.

Следовательно, суждение здесь идет лишь о том, кому или чему должно принадлежать верховенство в обществе и в государстве, что имеет принципиальное научно-теоретическое, политическое и практическое значение, и что непосредственно связано с проблемой защиты прав, свобод и интересов каждого человека.

Проблема верховенства закона, проблема законотворчества и использования законов в обществе и в государстве приобретает особенно острый характер в условиях господства рынка, денег, прибыли, капитала, когда купле-продаже подлежит все и вся.

Я сторонник обогащения людей, но за счет честного использования ими своих способностей и за счет их честного умственного и физического труда, а не за счет ограбления народа.

Необходимость существования рыночных отношений не вызывает сомнения, ибо экономические отношения не могут существовать без рынка, ввиду чего дополнительное обоснование данного положения считаю излишним.

Вместе с тем, рыночные отношения и их цивилизованное использование в интересах народа является объективной необходимостью для строительства и эффективного функционирования истинно человеческого общества и государства [5;6;7].

Однако, во-первых, на практике нередко имеют место противоречия, выражающиеся порой в принятии и в незаконном функционировании таких законов и других нормативно-правовых актов и т. д., которые явно ущемляют права, свободы и справедливые интересы человека, а преодоление этих противоречий возможно лишь на основе созданной мной теории верховенства интересов народа.

Именно на основе теории верховенства интересов народа все законы и другие нормативно-правовые акты и т.д., и, прежде всего, Конституции государств, должны быть приведены в соответствие с верховенством интересов человека – с верховенством интересов народа.

И, во-вторых, в истинно человеческом обществе и государстве – в обществе и в государстве, служащем интересам народа – юридические законы и другие нормативно-правовые акты и т. д. не могут быть самоцелью, ибо они, по моему глубокому убеждению, являются (должны быть) лишь средствами реализации социальной цели – являются (должны быть) лишь средствами реализации интересов человека – интересов народа. Средства же не могут иметь верховенства в истинно человеческом обществе и государстве.

Таким образом, законы не могут иметь верховенства в обществе и в государстве не только потому, что иногда принимаются и функционируют такие законы и другие правовые акты, которые ущемляют права, свободы и интересы человека, а прежде всего потому, что законы создаются и функционируют для человека (для народа), а не человек рождается и живет для законов.

Следовательно, если бы даже все законы и все другие правовые акты в обществе и в государстве служили бы интересам каждого человека – интересам народа, то даже в таком случае они (законы и другие правовые акты) остались бы лишь средствами реализации интересов человека – остались бы лишь средствами правового обеспечения верховенства интересов народа.

Поэтому, теория верховенства интересов народа, по моему глубокому убеждению, является важнейшей социально-философской и политико-правовой теорией, определяющей место человека в истинно человеческом обществе и государстве.

Необходимо особо отметить, что хотя я категорически против беззакония и произвола, но это вовсе не означает, что верховенство в обществе и в государстве должно принадлежать закону.

Верховенство в истинно человеческом обществе и государстве должно принадлежать гуманносоциальной цели, а юридические законы, как уже отмечалось, должны рассматриваться не как самоцель, а лишь как средства реализации цели – как средства реализации гуманносоциальной цели истинно человеческого общества и государства.

Таким образом, следует особо подчеркнуть, что теория верховенства интересов народа вовсе не оправдывает противозаконные деяния в обществе и в государстве. Наоборот, эта теория подразумевает необходимость использования законов и других нормативно-правовых актов и т. д. для реализации интересов народа.

Соответственно, правовые акты в истинно человеческом обществе и государстве должны признаваться законными лишь тогда, когда они служат реализации верховной цели общества и государства – интересам каждого человека.

Однако реализация социальной (гуманносоциальной) цели, а, следовательно, и практическая реализация верховенства интересов народа возможна лишь при наличии соответствующих научно обоснованных решений государственной власти, в условиях, когда, наряду с этим, государственная власть способна эффективно управлять обществом и государством исходя из интересов народа.

Хотя управление обществом и государством вовсе не подразумевает необоснованное ограничение независимости и свободы действия людей и потому управление обществом и государством не должно привести к их таким ограничениям.

Более того, реализация интересов народа возможна лишь при научно обоснованном сочетании независимости и свободы действия людей с эффективным управлением обществом и государством в целом со стороны государственной власти, ибо весь народ не может управлять народом, весь народ не может управлять обществом и государством.

В связи с проблемой государственного управления особенно важно отметить, что главное не та или иная форма политического правления, а то, чтобы государственная власть и созданные ими законы служили интересам народа.

Таким образом, в истинно человеческом обществе и государстве верховенство должно принадлежать не закону, а интересам человека – интересам народа.

Законы же – как необходимые средства реализации социальной цели – должны быть подчинены интересам народа. И подчинение законов интересам народа должна постоянно обеспечивать государственная власть.

Следовательно, законодательная власть обязана принимать, а исполнительная власть обязана применять – исполнять на практике лишь такие законы и другие правовые акты, которые действительно служат справедливости и интересам народа – которые служат интересам каждого человека, ради чего и создаются, а точнее, ради чего и должны создаваться эти законы и другие правовые акты.

Считаю необходимым также отметить, что хотя вполне логично и правомерно утверждать о необходимости верховенства Конституции над другими законами и подзаконными актами, хотя логично и правомерно утверждать о необходимости верховенства закона над беззаконием, но считаю совершенно необоснованным утверждение, что верховенство в обществе и в государстве будто бы должно принадлежать закону.

Что касается антиконституционных и античеловечных законов и других антиконституционных и античеловечных правовых актов, то необходимо их реально – на практике – считать незаконными, чтобы не имело место ущемление прав, свобод и интересов человека в обществе и в государстве с использованием незаконно «узаконенных» законов. И это надо делать на основе теории верховенства интересов народа.

Верховенство же в истинно человеческом обществе и государстве, исходя из созданной мной философии социальной цели, должно принадлежать человеку – интересам народа, которым должны быть подчинены все юридические законы и другие правовые акты – как средства реализации этих интересов, как инструменты реализации интересов народа, как инструменты реализации социальной цели, как инструменты социально-экономического прогресса.

Именно в этом заключается сущность теории верховенства интересов человека – сущность теории диктатуры интересов народа, которая призвана служить эффективному социально-экономическому развитию общества и государства, и которая, в конечном счете, призвана служить реализации интересов народа.

Таким образом, теория верховенства интересов народа, основывающаяся на созданной мной философии цели и на созданной мной же философии социальной цели, а также основывающаяся на созданной мной теории основного социально-экономического закона истинно человеческого общества, снимает противоречия между верховенством закона и практикой принятия и исполнения таких законов и других правовых актов, которые противоречат интересам человека – которые противоречат интересам народа, в результате чего отмеченная теория приходит в соответствие с требованиями истинно человеческого общества и государства.

Следовательно, эффективное решение социально-экономических и политико-правовых проблем развития общества и государства возможно лишь на основе теории верховенства интересов народа, ибо без учета требований этой теории (без учета объективных требований жизни, выраженных в этой теории) невозможна эффективная реализация интересов народа.

Выводы. В результате всего вышеизложенного логически подтверждается, что созданная мной теория верховенства интересов человека – теория верховенства интересов народа, как принципиально новое социально-философское и политико-правовое научное направление, и, соответственно, как принципиально новый методологический подход, кардинально отличается от общепризнанного и общепринятого в современном цивилизованном мире подхода, согласно которому верховенство в обществе и в государстве будто бы должно принадлежать закону, ибо такой подход явно ошибочен, так как верховенство в истинно человеческой общественно-государственной системе должно принадлежать не закону, а человеку – должно принадлежать интересам человека, интересам народа.

Вместе с тем, логически подтверждается также, что теория верховенства интересов народа является определяющей теоретической основой государственного управления в интересах народа.

^ Использованные источники информации:

  1. Кураташвили Альфред А. Философия социальной цели. Принципиально новое научное направление – исходная теоретическая основа формирования и функционирования истинно человеческого общества и государства (монография на грузинском, английском и русском языках). Тбилиси: Международное издательство «Прогресс», 2003.

  2. Кураташвили Альфред А. Философия цели – альтернатива философии средств (на грузинском и русском языках). Тбилиси: «Мецниереба», 1997.

  3. Кураташвили Альфред А. К вопросу о характере экономических законов. Материалы научной сессии Тбилисской государственной консерватории (15-16 сентября 1977 г.). Тбилиси, 1977.

  4. Кураташвили Альфред А. Теория социально-экономических законов и соответствующая ей теория социально-экономического управления всеми сферами общественной жизни. Материалы научно-теоретической конференции (12 мая 1986 г.). Тбилиси: «Мецниереба», 1986.

  5. Кураташвили Альфред А. Теория истинно человеческого – классического (образцового) – общества. Труды Грузинского технического университета, 1998, №3 (419). Тбилиси: «Технический университет», 1998.

  6. Кураташвили Альфред А. Социально-экономическая теория будущего – истинно человеческого общества. Известия Академии наук Грузии. Серия экономическая. Том 7, 1999, №1-2. Тбилиси: «Мецниереба», 1999.

  7. Кураташвили Альфред А. Альтернативное представление об ориентации общества и государства. Bulletin «Medicine, Science, Innovation and Business New» («Новости медицины, науки, инновации и бизнеса – голос профессионалов и бизнесменов США, СНГ и других стран мира»). Volume 6, Number 10 (60), October, 1999. New York, USA.

^ Рецензент: Бакуменко В.Д., д.держ.упр., професор.


Кураташвили Анзор Альфредович

Доктор экономических наук, профессор Гуманитарно-технического факультета Грузинского технического университета, Вице-Президент Международной

Академии социально-экономических наук, Действительный член Нью-Йоркской Академии наук
^ ПРОБЛЕМЫ ГОСУДАРСТВЕННОГО УПРАВЛЕНИЯ

И ДВУЕДИНАЯ ЗАДАЧА НАЛОГОВОЙ ПОЛИТИКИ
В научном труде рассматриваются проблемы государственного управления, а также предлагается сформированная автором двуединая задача налоговой политики, нацеленная на решение этих проблем.

In scientific work are considered the problems of state management, and are also proposed two-uniform problem of tax policy offered by the author aimed at the decision of these problems.
^ Постановка проблемы. Решение проблем государственного управления не представляется возможным без эффективной налоговой политики, ибо именно налоговая политика государства является одним из важнейших инструментов, от эффективного проведения которой во многом зависит, как пополнение государственного бюджета, так и решение социальных проблем.

Для эффективного решения проблем государственного управления, и непосредственно связанной с ним налоговой политики государства, принципиальное значение имеет определение основного направления осуществления налоговой политики, т.е. определение того, на решение какой задачи должна быть направлена эта политика:

1. На решение ли экономической задачи, подразумевающей наибольшее пополнение государственного бюджета?!

2. На решение социальной задачи, подразумевающей направленность налоговой политики на наиболее полное удовлетворение непосредственных потребностей населения?!

3. Или же на решение комплексной, двуединой социально-экономической задачи – на решение одновременно, как экономических, так и социальных проблем?!

Притом, несмотря на то, что решение экономических и социальных проблем непосредственно взаимосвязаны, принципиальное значение имеет изначальная – определяющая направленность налоговой политики государства, ибо от ее направленности во многом зависит эффективное функционирование общественно-государственной системы и, следовательно, решение социальных и экономических проблем обшеста и государства.

Вышеотмеченным и определяется особая актуальность темы исследования.

^ Анализ последних исследований. Научный анализ проводимых в мире исследований в области государственного управления и, в частности, анализ проводимых исследований в области налоговой политики государства, показывает, что в соответствии с сущностью и принципами рыночной экономики, налоговая политика в современном развитом капиталистическом мире характеризуется, прежде всего, экономической нацеленностью, что вовсе не исключает значимость данной налоговой политики государства и для решения социальных проблем.

Однако, для более эффективного проведения налоговой политики государства, нацеленного на реализацию интересов народа, эта политика должна изначально определятся – как политика, направленная на решение комплексной, двуединой социально-экономической задачи – на наибольшее пополнение государственного бюджета и, одновременно, непосредственно на наиболее полное удовлетворение потребностей людей.

Вместе с тем, вышеотмеченный научный подход к проблеме налоговой политики государства, ранее был предложен автором данного исследования на основе разработанной им же принципиально новой концепции социально ориентированной рыночной экономики – по-новому раскрывающей сущность и специфические черты этой рыночно-экономической системы.

^ Цель и задачи исследования. Целью данного исследования является подчинение налоговой политики государства и государственной политики в целом – решению комплексной, двуединой социально-экономической задачи: наибольшему пополнению государственного бюджета и, одновременно, непосредственному и наиболее полному удовлетворению потребностей людей.

Задачей предложенного исследования является научное обоснование необходимости комплексного, двуединого социально-экономического подхода к решению проблем налоговой политики государства и проблем государственного управления в целом.

^ Изложение основного материала. Налоговая политика государства и определение целевой направленности ее осуществления имеет принципиальное значение для решения проблем государственного управления, и для эффективного функционирования общественно-государственной системы.

В связи с исследованием проблем налоговой политики государства необходимо обратить внимание на то, что «налоговая политика, как известно, – представляет собой комплекс мер в области налогового регулирования осуществляемых государством. Является ключевым звеном экономической политики и представляет собой инструмент регламентирования макроэкономических пропорций» [1].

Таким образом, налоговая политика в вышеприведенной цитате, и не только в ней, рассматривается с чисто экономических позиций, что и не удивительно, ибо в условиях так называемой рыночной экономики, т.е. в условиях экономики, которую я считаю и называю – экономикой, регулируемой преимущественно рынком, все внимание в государстве акцентируется в основном лишь на экономические проблемы.

Вместе с тем, налоговая политика государства, так же, как и политика государства вообще, должна быть нацелена, прежде всего, на реализацию интересов народа, ибо главное назначение государства и государственной политики – это служение интересам народа, а экономическая сторона проблемы, и, следовательно, необходимость решения экономических проблем, в соответствии с философией социальной цели, созданной профессором Альфредом Кураташвили, должны рассматриваться лишь как необходимые средства реализации интересов народа [2].

Необходимо отметить также, что сущность социально ориентированной рыночной экономики, заключающаяся, по моему глубокому убеждению, «в функционировании такой рыночной экономики, для которой характерны одновременно стремление к получению прибыли и социальная ориентация» [3, с. 23], объективно требует формирования такой налоговой политики, которая бы наиболее полно способствовало социально-экономической эффективности рыночных отношений, общества и государства.

Исходя из вышеотмеченного, налоговая политика государства должна быть подчинена решению двуединой социально-экономической задачи: повышению доходности государственного бюджета – как необходимому условию реализации социальных проблем, и, вместе с тем, непосредственной (а не только опосредованной) реализации интересов народа – как главной задачи налоговой политики государства.

В связи с поставленной выше проблемой возникает несколько вопросов:

1. В чем заключается сущность социально-экономической эффективности вообще и, в частности, сущность социально-экономической эффективности рыночных отношений, общества и государства?

2. Каковой должна быть налоговая политика, чтобы она реально могла способствовать социально-экономической эффективности рыночных отношений, общества и государства?

3. Каким образом может быть (как может стать) налоговая политика государства необходимой основой социально-экономической эффективности, если учесть, что, как известно, основой – базисом – является (считается) экономика, точнее же, базисом считаются – экономические отношения, а политика считается лишь надстройкой над этим базисом?

Попытаемся кратко ответить на поставленные вопросы:

1. Сущность социально-экономической эффективности вообще и, в частности, сущность социально-экономической эффективности рыночных отношений, общества и государства, в моем понимании, не заключается только лишь в экономической эффективности, которую нередко называют социально-экономической эффективностью, хотя экономическая эффективность и социально-экономическая эффективность – это не одно и то же, то есть – это не тождественные понятия

Стало быть, сущность социально-экономической эффективности рыночных отношений, по моему глубокому убеждению, заключается одновременно – как в социальной эффективности, подразумевающей реализацию (степень реализации) интересов народа, т.е. подразумевающей степень реализации социальной цели, так и в экономической эффективности, подразумевающей доходность – прибыльность экономики, общества и государства.

2. На вопрос о том, каковой должна быть налоговая политика, чтобы она реально могла способствовать социально-экономической эффективности рыночных отношений, общества и государства, можно ответить однозначно: налоговая политика должна быть цивилизованной, ибо, по моему глубокому убеждению, именно цивилизованная налоговая политика может способствовать социально-экономической эффективности рыночных отношений, общества и государства.

Вместе с тем, считаю необходимым обратить внимание на то: что следует понимать под цивилизованностью, под цивилизованными рыночными отношениями, а соответственно, и под цивилизованной налоговой политикой?

Наличие цивилизованных рыночных отношений и, соответственно, наличие цивилизованной налоговой политики, непосредственно связаны с социальной ориентацией рыночной экономики, общества и государства, так как «индустриальная развитость стран не всегда означает их цивилизованность, ибо цивилизованность – как отмечает профессор Альфред Кураташвили, – это, прежде всего, человечность – возвышенная духовность, проявляющаяся в высоком интеллектуальном и нравственном потенциале членов общества и, вместе с тем, в социальной целевой направленности общества и государства – направленности на реализацию интересов народа» [2, с. 286-287].

Следовательно, по моему убеждению, цивилизованные рыночные отношения – это такие рыночные отношения, которые одновременно служат – как экономической, так и социальной эффективности.

^ Исходя из вышеотмеченного, цивилизованная налоговая политика – это такая политика, которая направлена одновременно на решение двуединой задачи: на повышение экономической эффективности рыночных отношений, общества и государства, и, вместе с тем, что самое главное, на решение социальных проблем – на удовлетворение потребностей каждого человека, ибо без цивилизованности – без социальной ориентации, налоговая политика в условиях рыночной экономики может привести к антисоциальным результатам.

Поэтому, при создании правовых механизмов практической реализации двуединой задачи налоговой политики необходимо руководствоваться тем, чтобы правовые нормы были направлены одновременно – как на обеспечение прибыльности и наиболее полное пополнение государственного бюджета, так и на реализацию непосредственных социальных интересов и потребностей каждого человека.

Таким образом, решение двуединой задачи налоговой политики возможно лишь путем эффективного использования правового фактора со стороны государства в условиях формирования и функционирования цивилизованных рыночных отношений, подразумевающих социальную ориентацию рыночной экономики, без чего цивилизованность останется лишь пустым лозунгом.

Вместе с тем, для практической реализации цивилизованной налоговой политики принципиальное значение имеет внедрение соответствующих правовых путей и механизмов, разработанных мной в связи с необходимостью преодоления противоречий социально ориентированной рыночной экономики [3, с.190-195; 4, с.4; 5; 6; 7].

В связи с проблемой цивилизованных рыночных отношений и их взаимосвязи с социально ориентированной рыночной экономикой, необходимо обратить внимание на то, что, как я отмечал ранее, исходя из самой сущности социально ориентированной рыночной экономики, реальная социальная ориентация рыночно-экономической системы невозможна без цивилизованных рыночных отношений, так же как и цивилизованные рыночные отношения не могут реально существовать без социальной ориентации рыночной экономики [8].

Следовательно, вполне логично утверждать, что цивилизованные рыночные отношения – это, по-существу, социально ориентированные рыночные отношения!!!

3. Что касается вопроса о том, как образом может быть (как может стать) налоговая политика государства необходимой основой социально-экономической эффективности, если учесть, что, как известно, основой – базисом – является (считается) экономика, точнее же, базисом считаются – экономические отношения, а политика считается лишь надстройкой над этим базисом, считаю необходимым отметить, что «хотя экономику, – как отмечает профессор Альфред Кураташвили, основываясь на созданную им теорию опережающего развития духовного производства по отношению к материальному производству и к экономическому базису общества в целом, – всегда рассматривали как основу развития общества и государства, однако без соответствующих неэкономических – идейно-теоретических, интеллектуальных – основ … невозможно эффективное функционирование самой экономики и общественно-государственной системы в целом» [9, с.146].

Таким образом, в результате научного анализа рассматриваемой проблемы приходим к логическому выводу о том, что цивилизованная налоговая политика является необходимой основой социально-экономической эффективности рыночных отношений, а, следовательно, необходимой основой сочетания социальных и экономических интересов общества и государства.

Выводы. В результате всего вышеизложенного приходим к научно обоснованному выводу о том, что необходимым условием решения проблем государственного управления является проведение эффективной налоговой политики государства, ибо налоговая политика государства – один из важнейших инструментов, от эффективного использования которого во многом зависит решение социальных и экономических проблем государственного управления.

Притом, для эффективного решения проблем государственного управления и, в частности, для эффективного проведения налоговой политики государства, принципиальное значение имеет определение основного направления осуществления налоговой политики, ибо от направленности налоговой политики государства во многом зависит эффективное функционирование общественно-государственной системы в целом.

Вместе с тем, в соответствии с сущностью и принципами рыночной экономики, налоговая политика в современном развитом капиталистическом мире характеризуется, прежде всего, экономической нацеленностью.

В связи с вышеотмеченным заслуживает внимания тот факт, что исследуемая проблема становится еще более актуальной, ибо для более эффективного проведения налоговой политики государства, нацеленного на реализацию интересов народа, она (налоговая политика) должна изначально определятся – как политика, направленная на решение комплексной, двуединой социально-экономической задачи, подразумевающей, с одной стороны, необходимость наибольшего пополнения государственного бюджета и, с другой стороны, подразумевающей необходимость наиболее полного удовлетворения потребностей каждого человека.

^ Использованные источники информации:

  1. Налоговая политика. http://www. finteoria.ru/npolit.html

  2. Кураташвили Альфред А. Философия социальной цели. Принципиально новое научное направление – исходная теоретическая основа формирования и функционирования истинно человеческого общества и государства (монография на грузинском, английском и русском языках). Тбилиси: Международное издательство «Прогресс», 2003.

  3. Кураташвили Анзор А. Социально ориентированная рыночная экономика и влияние правового фактора на ее эффективное функционирование (монография на грузинском языке). Тбилиси: Международное издательство «Прогресс», 2008.

  4. Кураташвили Анзор А. Рыночная экономика и правовой фактор.BULLETIN «Medicine, Science, Innovation and Business New» («Новости медицины, науки, инновации и бизнеса – голос профессионалов и бизнесменов США, СНГ и других стран мира»). Volumе 6, Number 7 (57), July, 1999. New York, USA.

  5. Кураташвили Анзор А. Основное противоречие социально ориентированной рыночной экономики и правовой фактор. Международный научный журнал «Интеллект»,1999, № 3 (6). Тбилиси: Издательство «Интеллект», 1999, с. 108-109.

  6. Кураташвили Анзор А. Социально ориентированная рыночная экономика: противоречия и пути их преодоления (на английском языке). Международный научный журнал «Прогресс», 2001, № 1-2. Тбилиси: Международное издательство «Прогресс», 2001, с. 53-56.

  7. Кураташвили Анзор А. Рыночная экономика и проблема ее социальной ориентации. Проблемы теории и истории культуры. Научные доклады и сообщения секции теории культуры Дома ученых имени М.Горького Российской Академии Наук. Выпуск I. Санкт-Петербург, 2008, с.37-40.

  8. Кураташвили Анзор А. Социальная ориентация экономики – критерий цивилизованности рыночных отношений. Ученые записки Гянджинского государственного университета (Азербайджан), 2008, № 1. Гянджа, 2008, с.87-90.

  9. Кураташвили Альфред А. Философско-правовые основы политического менеджмента. Управленческое право и определяющий теоретический базис правовой системы истинно человеческого общества и социально-экономического прогресса (монография на грузинском, английском и русском языках). Тбилиси: Международное издательство «Прогресс», 2003.

^ Рецензент: Бакуменко В.Д., д.держ.упр., професор.

УДК:351

Пашко Л.А.,

д.держ.упр., доцент,

Національна академія державного

управління при Президентові України,

професор кафедри парламентаризму та

політичного менеджменту
^ УПРАВЛІНСЬКІ ВІДНОСИНИ У ФОРМАТІ:

«ОЦІНЮВАЧ – ОЦІНЮВАНИЙ»: СУТНІСНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ
Стаття присвячена проблемі гармонізації управлінських взаємовідносин між керівником-оцінювачем та оцінюваним службовцем. Автор подає власну точку зору на процес сучасного оцінювання службовців.

Статья посвящена проблеме гармонизации управленческих взаимоотношений между руководителем-оценщиком и оцениваемым служащим. Автор подает собственную точку зрению на процесс современного оценивания служащих.

The article is devoted the problem of harmonization of administrative mutual relations between a leader-appraiser and estimated publics servants. An author gives an own point sight on the process of modern evaluation of publics servants.

^ Постановка проблеми. Успішне подолання викликів сучасності неможливе без модернізації функціонування держави. При цьому головний акцент в оновленні державних інститутів має бути зроблено на оновлення та вдосконалення управління людськими ресурсами (УЛР). Сучасна державна служба в Україні має бути передусім високоінтелектуальним духовно-культурним соціальним інститутом, в якому особистість державного службовця визнається основним суб’єктом. Такий підхід неминуче і обов’язково забезпечить стабілізацію апарату органів державної влади на основі, по-перше, підвищення професіоналізму і компетентності державних службовців керівної та виконавчої ланки; по-друге, постійного вдосконалення ними професійної майстерності та набуття нових соціально значимих сучасних рис; по-третє, об’єктивного стимулювання ефективності й результативності управлінської праці у сфері державного управління; рішучого здійснення процесу осучаснення оцінювальної процедури з напрацюванням нових підходів до вирішення практичних завдань оцінювання людських ресурсів (ОЛР) у сфері державного управління [1, с. 1].

^ Метою статті є дослідження сутнісних характеристик управлінської взаємодії у форматі: «керівник-оцінювач – оцінюваний підлеглий».

Аналіз сучасних досліджень свідчить, що особливий інтерес становлять наукові розробки вітчизняних і зарубіжних науковців, у яких аналізуються проблеми оцінювання й управління людськими ресурсами та соціальних технологій, а саме: Л.Акера, К.Баталя, Дж. Г.Бойєтта,

Дж. Т.Бойєтта, Д.Боссаерта, О.О.Борисової, С.Вальмона, Ж.Ле Галля, Д.Гоулмана, Р.Бояціса, Е.Маккі, П.В.Журавльова, В.М.Іванова, О.Я.Кібанова, В.І.Кноррінга, В.М.Князєва, А.І.Кредісова, О.В.Крушельницької, Б.Г.Литвака, Н.Р.Нижник, В.І.Патрушева, Г.Саймона, В.В.Травіна.

^ Виклад основного матеріалу. Сучасний підхід до ОЛР вимагає обов’язкового осмислення таких елементів: розуміння керівником як суб’єктом управління соціально-психологічної сутності оцінювальної процедури як управлінської діяльності; усвідомлення як оцінюваним, так іоцінювачем сучасної філософії оцінювання професійної діяльності; визначення взаємних очікувань обома учасниками оцінювальної взаємодії; використання результатів оцінювання для подальшого професійного розвитку не лише оцінюваного службовця, а й керівника-оцінювача; застосування обома учасниками оцінювального процесу елементів інтерактивної взаємодії [1, c. 9].

Автор вважає, що підхід до оцінювання державних службовців як до основної кадрової технології системи УЛР має спрямовуватися на досягнення таких цілей [1, c. 9-10]:

  • визнання позитивних професійних рис оцінюваного службовця;

  • адекватне кадрове реагування як на результати оцінювання, так і на сподівання самого державного службовця стосовно його професійного потенціалу, кар’єрного зростання, подальшого професійного навчання, мотивації досягнень;

  • сприяння кращому управлінню кар’єрою кожного службовця;

  • виявлення та вирішення проблем, пов’язаних з розвитком організації як соціальної динамічної мікросистеми;

  • оцінювання ефективності та дієвості поточної управлінської діяльності з метою визначення конкретних заходів щодо її вдосконалення;

  • упередження управлінських проблем та їх вирішення;

  • поліпшення якості функціонування всієї державної служби як ефективної системи надання якісних державних послуг громадянам України;

  • удосконаленню партнерських взаємовідносин між керівником-оцінювачем та оцінюваним службовцем.

У своєму дослідженні автор розуміє взаємовідносини та взаємодію керівника-оцінювача з оцінюваними державними службовцями як особливу сферу управлінських відносин, що визначається як об’єктивними, так і суб’єктивними факторами.

Б.В.Литов слушно зауважує, що управлінські відносини в цілому та в процесі оцінювання службовців зокрема чітко окреслюються такими суттєвими для професійної діяльності на державній службі елементами [2, c. 45]:

    1. професійним статусом, який, фіксуючи службово-правову «нішу» чиновника в організації, визначає набір функціонально-рольових приписів. Саме відповідно до них службовець застосовує форми службової поведінки;

    2. функціональною роллю, яка є практичним втіленням статусу щодо виконання чиновником своїх службових обов’язків;

    3. статусно-рольовою характеристикою державних службовців, що, на думку Д.Раламбо, уподібнює їх до акторів, які, отримавши свої роли, повинні освоювати наперед визначені функції;

    4. ці відносини, складаючись у чітких межах організації адміністративного типу, автоматично запрограмовуються низкою існуючих та обов’язкових для дотримання законоположень, норм, приписів, інструкцій, регламентів тощо.

При цьому автор вважає, що чіткість адміністративної організації, на жаль, не є автоматичною гарантією існування гармонійних відносин між керівником та підлеглими службовцями, об’єднаних спільністю цілей та завдань професійної служби, спрямованої на процвітання Української держави.

Проведений аналіз наукової літератури зарубіжних авторів свідчить також про часті прояви заформалізованих, бюрократичних відносин між керівниками та підлеглими. Так, наприклад, науковий співробітник Нижньосаксонського інституту підвищення кваліфікації викладачів Е.Курдт на основі аналізу рівня демократичності управління виявив такі негативні прояви у поведінці керівників:

  • бюрократичне чванство, проявом якого є надмірна поведінка керівника щодо підлеглих, ієрархічно нижче розміщених в адміністративній ієрархії;

  • адміністративне боягузтво. Будучи своєрідною зворотною стороною бюрократичного чванства, воно проявляється у неготовності керівника взяти на себе повну відповідальність за прийняття рішень. При цьому він повністю заперечує ініціативу підлеглих і до того ж у нього завжди «підгинаються колінця», коли він повинен реагувати на критику вищестоящих керівників та інстанцій [2, c. 47].

Разом з тим, цей вчений і в поведінці підлеглих виділяє такий негативний прояв як «адміністративний трепет» перед керівництвом.

Автор статті вважає, що оскільки ці риси притаманні й українським державним службовцям, доцільно було б детально проаналізувати їхній вплив на процес ОЛР у сфері державного управління зокрема та УЛР в цілому.

Своєчасність та необхідність такої наукової розробки підтверджується, наприклад, результатами дослідження російських соціологів, проведеного серед федеральних службовців Уряду РФ та ряду міністерств. На запитання про те, чи відчувають вони страх у спілкуванні з начальником, ствердно відповіли 32% респондентів. Несподіваним результатом цього дослідження стало виявлення такої тенденції: чим вищою є службова інстанція, тим більша кількість службовців відчувають страх перед своїм керівником. Так, в апараті уряду РФ таке почуття відчували 47% державних службовців, у тому числі 43% керівників департаментів та 49% спеціалістів [2, c. 47].

Як свідчать результати аналізу, гострою проблемою сьогодення на державній службі все ще залишається нездатність та неготовність керівника на практиці організовувати роботу в команді службовців різних ієрархічних рівнів. Управлінський егоцентризм такого типу керівництва призводить не лише до неможливості й небажання підлеглих проявляти творчість та ініціативність на роботі, а й до їх «внутрішньої еміграції», що наступає внаслідок максимального прояву таких негативних явищ, як: внутрішня резиґнація, емоційне «вигорання» тощо. На думку Е.Курдта, такий стиль управління є однією з головних причин занадто сповільненого темпу не лише проведення необхідних змін в органах влади, якщо вони відбуваються взагалі, а й процесу прийняття управлінських рішень.

Вищенаведені факти підтверджують думку атора про те, що першочерговим завданням сучасного керівника має стати його спрямованість на підвищення професійного рівня ОЛР та УЛР у сфері державного управління, яка в нинішніх умовах функціонування вітчизняного інституту державної служби має бути визнана запорукою гармонізації управлінських відносин.

Це, на думку автора, – виклик сучасності, оскільки вдосконалення якісних характеристик керівників на усіх рівнях ієрархії безпосередньо сприятиме:

- по-перше, росту активності і самодіяльності державних службовців у процесі виконання ними службових обов’язків;

- по-друге, підвищенню самостійності управлінців, їх готовності брати на себе відповідальність за реальну ситуацію в організації, оцінювати чиновників за критеріями їх професійного внеску та рівня професіоналізму [2, c. 54].

Підтвердженням необхідності та першочерговості таких кардинальних змін можуть служити результати соціологічного опитування 500 високопоставлених працівників державної служби Франції. Більшість з них, а це 75% від загальної кількості респондентів, висловили побажання, щоб до оцінювання їхньої діяльності застосовувалися такі ж самі критерії, що застосовуються до оцінювання діяльності менеджерів у приватному секторі. Причому 34% висловили побажання стати справжніми менеджерами, тобто нести повну відповідальність за УЛР та управління фінансами організації [2, c. 54].

Заслуговує на увагу ще одна наявна тенденція, а саме: зростаюча спеціалізація функцій державної служби у професійному плані унеможливлює зверхність керівника над підлеглими. Цей факт пояснюється тим, що на багатьох ділянках професійної діяльності, кваліфікація підлеглих службовців перевищує кваліфікацію керівника, внаслідок чого його формальний авторитет вже не підкріплюється його «функціональним» авторитетом.

На думку Б.В.Литова, такий стан справ ставить під сумнів моральне право керівника вмішуватися у професійну сферу діяльності підлеглого, жорстко контролювати і спрямовувати її. Автор статті погоджується з цим науковцем, оскільки таке втручання стає неможливим внаслідок автоматизації багатьох управлінських процесів, використання в них нових інформаційних та інших технологій, що ґрунтуються на новітніх досягненнях науки та техніки, володіти якими здатний лише професійно підготовлений до цього спеціаліст. Все це зобов’язує керівника знаходити прийнятну форму відносин з підлеглими, більше спираючись на їхні знання й досвід, поважати та цінувати їх як професіоналів, знавців своєї справи, не допускаючи надмірного чи й некомпетентного втручання в їх професійну діяльність [2, c. 56–57].

У зв’язку з цим, у сфері державного управління актуальною, на думку автора статті, має стати проблема пробудження творчих сил кожної особистості, задіяної на державній службі, з метою повного використання людського фактора як головного ресурсу в управлінні. Це – виклик сьогодення, від успішності подолання якого залежить конкурентноздатність вітчизняної сфери державного управління та інституту державної служби.

Проведений аналіз показав, що більшість науковців глибинним недоліком в діяльності державних службовців вважають саме відсутність у них здатності та готовності до постійного саморозвитку й самовдосконалення. Це надзвичайно важливо сьогодні, оскільки невміння чиновника виправляти власні недоліки і працювати над своїм зростанням перетворює його ділове життя у рутину [3, с. 49].

Особливого значення набуває у зв’язку з цим вивчення суб’єкта управління як особистості з властивими їй характерними рисами: вільного саморозвитку та самореалізації особистісного потенціалу. При цьому важливо враховувати, що: «особистість - це не тільки продукт суспільних відносин, вона не лише освоює норми та цінності соціального оточення в процесі соціалізації, але, по-перше, щоразу реалізує себе у специфічній формі залежно від свого творчого потенціалу; по-друге, піддаючись соціальному впливу та розкриваючи свої життєві сили, формуючи волю, переконання, свій внутрішній світ у настановах, у поведінці, справляє зворотний вплив на соціальний простір, перетворюючи його відповідно до наявних цінностей [4, с. 216].

На думку автора статті, особистісний підхід до чиновника надасть необхідної сучасної «випереджальності» усій вітчизняній сфері державного управління. Причому головне у такому «випереджальному стані» цієї сфери полягає в тому, щоб професійно зайняті в державному управлінні люди володіли інтелектуальним, творчим напруженням, сильним аналітичним і прогностичним мисленням, суспільною спрямованістю сповідуваних цінностей, високою особистою мораллю, навичками демократичного управління суспільними процесами, свідомістю, поведінкою і діяльністю людей [5, с. 286].

Необхідно відмітити, що ця думка не є новаторською, оскільки аналіз наукової літератури засвідчив, що ще у 70-х рр. ХХ ст. відомий російський науковець В.Г.Афанасьєв здійснив детальне дослідження управлінського ресурсу як інтегрально-інтелектуального, визначального чинника розвитку суспільства. Він зробив, на наш погляд, революційний не лише для тієї епохи, а й для нинішньої, висновок про те, що неувага до цього ресурсу неминуче призводить до стагнації суспільного розвитку. Крім цього, дослідник звернув увагу на те, що головним суб’єктом управління є не держава, не влада, а творча людина, причому її ресурси саме у сфері державного управління є невичерпними [6].

Сучасний стан справ у вітчизняній сфері державного управління свідчить про надзвичайну актуальність цієї проблеми для успішної діяльності державного апарату і в ХХІ ст. Це пояснюється тим, що в багатьох країнах і суспільство, і політичні організації, які перебувають при владі чи орієнтовані на оволодіння нею, і професіонали-управлінці, і громадяни усвідомили, що для нормального суспільного розвитку потрібен добре організований і функціонуючий державний апарат, а в ньому – найкращі і найбільш підготовлені та талановиті представники народу [5, с. 286].

Очевидністю нині є те, що технологічні та організаційні зміни зумовлюють нові вимоги як до чиновників в цілому, так і до кожного службовця як до готового до «гнучкого вибору траєкторії свого професійного розвитку» професіонала з більш широкою професійною та посадовою компетентністю [7].

Доцільність сучасної переорієнтації у підході до державного службовця автор статті вбачає у тому, що він:

  • унеможливить будь-яке приниження гідності державного службовця як особистості;

  • чіткіше окреслить його людські можливості з погляду їх використання задля досягнення цілей організації та задля особистісного зростання;

  • актуалізує необхідність врахування розмаїття проявів людини адміністративної як особистості у соціальному вимірі її буття в організації. Це, передусім, фізичні та психологічні зусилля, знання, навички, вміння, інтелектуальний розвиток, моральні настанови і творчий потенціал державного службовця.

Крім того, людські можливості чиновника та їх реалізація безпосередньо залежать від фактора спільної діяльності у колективі співробітників, від соціально-психологічних процесів у командах і групах, що створюються в колективі. Саме тому до людських ресурсів організації у сфері державного управління необхідно віднести і соціальні, і соціально-психологічні явища, наприклад, лідерство, соціальний вплив, індивідуальну та групову динаміку тощо.

До того ж, результатом спільної діяльності державних службовців є певний спільний духовний продукт – цінності, загальні уявлення, звичаї, традиції тощо, що виступають додатковим мірилом визначення соціальної затребуваності кожного службовця в організації.

Таким чином, людські ресурси організації автор статті визначає як поєднання ресурсів конкретних особистостей, соціально-психологічних ресурсів та духовних ресурсів організаційної культури. Причому сучасне державне управління значною мірою має спиратися на основні ресурси: творчий потенціал особистості, сильну соціальну організацію, інтелектуальну власність та її складову – інформацію [4, с. 32].

Автор статті вважає, що сьогодення державної служби та державного управління потребує постановки на національному рівні питання про необхідність напрацювання нової парадигми управлінської теорії. Пріоритетним підґрунтям її змісту має стати врахування державного службовця як:

  • головного суб’єкта сфери державного управління;

  • неповторної конструктивної, творчої особистості, з величезним потенціалом саморозвитку та самореалізації.

Актуальність такої постановки проблеми визначення професіоналізму як професійно-особистісного розгортання службовця у професійній діяльності можна, на думку автора, пояснити такою аксіомою: інтелектуальні системи управління, які складаються з творчих індивідуальностей, мотивованих до управлінської діяльності, здатні досягати найкращих результатів в управлінні суспільними справами, забезпечуючи упорядкованість та високий рівень організації соціальних систем [4, с. 32].

Автор статті вважає, що створення і запровадження у сферу державного управління в цілому і в процес ОЛР сучасних технологій саморозвитку особистості «пересічного» державного службовця, відродження його внутрішнього «Я» мають починатися з «розкріпачення» творчих можливостей та духовних здібностей людини адміністративної.

Феномен пробудження творчої особистості зумовлюється, на думку вчених, багатьма причинами, передусім мотивами творення, саморегуляції, пошуками сенсу професійної діяльності [4, с. 106]. Цікавою, у зв’язку з цим, є думка філософів про те, що у професійній творчості відбувається перетворення об’єкта, а також внутрішнього світу, інтелектуальної енергії, духу суб’єкта у світ реальних речей, ідей, думок, теорій. Дотик до творчості розкриває нові потенції та можливості людини, сприяє народженню ніби нової людини [8, с. 306].

Аналіз сучасних тенденцій удосконалення управлінських відносин у форматі «керівник-оцінювач – оцінюваний службовець» дає підстави зробити висновок про те, що у вітчизняній у сфері державного управління назріла необхідність переходу від управління персоналом до управління людськими ресурсами, оскільки:

1. Надання ОЛР стратегічного виміру надасть політиці УЛР активного характеру, на відміну від пасивності традиційних моделей управління персоналом чи кадрами.

2. Система управлінських відносин у форматі «керівник-оцінювач – оцінюваний державний службовець» має інтегруватися в сучасну систему інтерактивного менеджменту, який є запорукою ефективної реалізації відносин соціальної взаємодії суб’єктів оцінювального процесу.

3. Переорієнтація системи кадрового управління на індивідуальну роботу з людськими ресурсами у сфері державного управління означатиме врахування поряд з колективістськими цінностями особистісних цінностей кожного державного службовця як неповторної індивідуальності.

4. Традиційно інвестиції у людський капітал вважалися витратами, на яких не лише намагалися якомога більше зекономити, а й економили якнайбільше. Новітня технологія ОЛР спрямовується на підвищення ефективності такого роду інвестування, що неминуче забезпечить постійне професійне самовдосконалення державних службовців та поліпшення якості умов їхньої праці.

5. В управлінні персоналом вся увага концентрується на рядових службовцях, в управлінні людськими ресурсами акцент переноситься на управлінський штат та його якісні показники. Саме управлінська компетентність керівників видається ключовим елементом дієвої організацій оцінювання людських ресурсів у сфері державного управління. Надзвичайно важливого значення набуває при цьому рівень управлінської культури керівника як мірила його управлінського професіоналізму.

6. Сучасна система ОЛР передбачає наявність у кожній організації державних службовців сучасної та адаптивної організаційної культури. Вона стимулює атмосферу взаємної відповідальності підлеглого й управлінця, активізує намагання всіх співробітників організації перетворити її на організацію однодумців за рахунок постійних організаційних інновацій та поліпшення морального клімату в організації.

7. Основою сучасної концепції УЛР у сфері державного управління має стати система об’єктивного та неупередженого щорічного оцінювання рівня професіоналізму через призму аналізу ділової результативності, професійної продуктивності та соціальної ефективності кожного державного службовця, незалежно від рангу, чину, посади.

8. Сучасне оцінювання людських ресурсів передбачає використання дієвої системи стимулювання як джерела пробудження людської енергії у сфері державного управління. Стимули можуть бути внутрішніми та зовнішніми, позитивними та негативними, об’єктивними і суб’єктивними, матеріальними і духовними, усвідомленими чи неусвідомленими. Але в будь-якому разі вони – рушійна сила і причина ділової активності кожного державного службовця.

Аналіз показує, що нині у сфері державного управління назріла необхідність запровадження сучасної системи стимулювання та винагороди, основою якої має стати надання певних життєвих гарантій за результатами щорічного оцінювання державних службовців.

Особистісно-спрямована система стимулювання сприятиме об’єктивному управлінню соціальними процесами та соціальною поведінкою людських ресурсів як у кожній організації зокрема, так і у сфері державного управління в цілому.

9. Врахування нової системи гармонізації соціальної взаємодії у форматі «оцінювач – оцінюваний» сприятиме не лише визнанню оцінюваного державного службовця активним суб’єктом оцінювального процесу, але й наданню якісно нового імпульсу активізації людини адміністративної у сфері державного управління, що може послужити напрямом подальших досліджень проблематики статті.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   57

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи