Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
Сторінка9/57
Дата13.10.2014
Розмір7.67 Mb.
ТипПротокол
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   57
^

Використані джерела інформації:


  1. Бакуменко В., Сурмін Ю. Методологічні “наголоси” прийняття сучасних управлінських рішень // Вісн. НАДУ. – 2003. – № 3. – С. 22.

  2. Бережний Я. В. До питання про визначення понять і змісту стратегічного планування / Я. В. Бережний // Державне та муніципальне управління в умо­вах політико-адміністративної реформи : матеріали наук.-практ. конф. (Луцьк, 17–18 трав. 2007 р.) / відп. ред. В. Я. Малиновський. – Луцьк, 2007. – С. 35–38.

  3. Бережний Я. В. Стратегічне планування в демократичному врядуванні / Я. В. Бережний // Ефективність держ. упр. : зб. наук. пр. ЛРІДУ НАДУ. – Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2009. – № 18–19. – С. 290–298.

  4. Брайсон Дж. Стратегічне планування для державних та неприбуткових організацій // Пер. з англ. А.Кам'янець. – Л. : Літопис, 2004. – 352 с.

  5. Браун П. Посібник з аналізу державної політики: Пер. з англ.– К. : Основи, 2000. – 243 с.

  6. Вступ до аналізу державної політики: Навч. посів. В. Романов, О. Рудік, Т. Брус – К. : Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2001. – 238 с.

  7. Государственное управление: Основы теории и организации // Рос. Акад. гос. службы при Президенте РФ; Под ред. В.А. Козбаненко. – М. : Статут, 2000. – 912 с.

  8. Державна політика: аналіз та впровадження в Україні: Конспект лекцій до навчального модуля // В.Ребкало, В.Тертичка. – К.: УАДУ, 2002. – 80 с.

  9. Енциклопедичний словник з державного управління: довідк. вид. / НАДУ; уклад.: Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко [та ін.] ; за ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна. – К. : НАДУ, 2010. – 819 с.

  10. Логунова М., Шахов В., Шевченко М. Концептуальні засади теорії політики. – К., 1999. – 159 с.

  11. Малиновський В. Я. Словник термінів і понять з державного управління. – К. : Центр сприяння інстит. розвитку державної служби, 2005. – 254 с.

  12. Мартиненко В.М. Державне управління: шлях до нової парадигми (теорія та методологія): моногр. / В.М. Мартиненко. – Х. : Вид-во ХарРІДУ НАДУ “Магістр”, 2003. – 220 c.

  13. Мерзляк А. В. Стратегія держави та аспекти управління інвестиціями // Вісн. УАДУ. – 2001. - № 3. – С. 112-121.

  14. Нижник Н. Р., Машков О. А. Системний підхід в організації державного управління. - К.: Вид-во УАДУ, 1998. – 160 с.

  15. Нижник Н. Р., Мосов С. П. Про державне управління, об’єкт і предмет його теорії // Вісн. УАДУ. - 2000. - №3. - С.56-61.

  16. Нижник Н., Мосов С. Формування рішень органами державного управління // Вісник УАДУ. – 2000. – №2. – С. 13–18.

  17. Ребкало В. А., Шкляр Л. Є. Політичні інститути в процесі реформування системи влади. – К. : Вид-во НАДУ. – Міленіум, 2003. – 172 с.

  18. Розвиток партнерства між місцевою владою та недержавним сектором у сфері надання громадських послуг: монографія / За ред. Ю. П. Лебединського; Кол. авт.: О. В. Берданова, В. М. Вакуленко, М. Д. Василенко та ін. – Ужгород : УАДУ, ПАТЕНТ, 2003. – 192 с.

  19. Розвиток суспільства : монографія / За заг. ред. І. Розпутенка, Б. Лессера; Авт.: Е. Афонін, Ю. Бажал, В. Бакуменко та ін. - К. : К.І.С., 2004. – 340 с.

  20. Токовенко В. В. Політичне керівництво і державне управління: проблеми взаємовідносин та оптимізація взаємодії: Моногр. - К. : Вид-во УАДУ, 2001. – 256 с.

  21. Шаров Ю. П. Стратегічне планування в муніципальному менеджменті. Концептуальні аспекти: Монограф. – К. : Вид-во УАДУ, 2001. – 302 с.

  22. Best practices. Report № 3. Strategic planning. – Alexandria, VA: Foundation for Community Association Research, 2001. – 26 p.

  23. McNamara, Carter. Strategic Planning (in nonprofit or for-profit organizations) /Authenticity Consulting, LLC – 2008.[Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://www.managementhelp.org/ plan_dec/str_plan/str_plan.htm

Рецензент: Тертичка В.В., д.держ.упр., професор.

УДК 351.85

Бєлкін Л.М.,

к.т.н., ст. науковий співробітник

Голова Правління ЗАТ «Біт»
^ ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ В СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРОЮ
Розглянуті особливості діяльності суб’єктів владних повноважень України, які здійснюють управлінські функції в сфері культури. Проаналізовані причини порушення законності в цій сфері, наслідки таких порушень та шляхи їх подолання.

Рассмотрены особенности деятельности субъектов властных полномочий Украины, которые осуществляют управленческие функции в сфере культуры. Проанализированы причины нарушения законности в этой сфере, последствия таких нарушений и пути их преодоления.

Features of activity of subjects of imperious powers of Ukraine which carry out administrative functions in culture sphere are considered. Legality causes of infringement in this sphere, consequences of such infringements and a way of their overcoming are analyzed.

^ Постановка проблеми у загальному вигляді й її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. Згідно ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про культуру», громадяни в сфері культури мають право на: свободу творчості; вільний вибір виду діяльності у сфері культури, засобів і сфер застосування творчих здібностей, самостійне розпорядження своїм твором; провадження творчої діяльності самостійно або з використанням будь-яких форм посередництва; створення закладів культури недержавної форми власності різних напрямів діяльності та організаційно-правових форм; об'єднання у творчі спілки, національно-культурні товариства, центри, фонди, асоціації, інші громадські організації у сфері культури; збереження, розвиток, пропагування культурної, мовної самобутності, традицій, звичаїв та обрядів; захист прав інтелектуальної власності, зокрема авторського права і суміжних прав; доступ до культурних цінностей, культурної спадщини і культурних благ; здобуття культурно-мистецької освіти; інші права, встановлені законодавством. Отже, проблеми реалізації цих прав залишаються актуальними.

В розділі 2 Концепції державної політики в галузі культури на 2005-2007 роки, затвердженої Законом України (далі – ЗУ) від 03.03.2005 р. № 2460-IV, зазначається, що сучасний стан розвитку української культури і духовності характеризується розмиванням і поступовою маргіналізацією культурних і духовних цінностей у суспільному житті, руйнуванням цілісної мережі закладів, підприємств, організацій та установ культури і цілісного інформаційно-культурного простору, неефективним використанням наявних культурних і творчих ресурсів. Протягом останнього десятиліття культура в Україні не лише втратила відповідне місце серед пріоритетів державної політики, а й опинилася на периферії державних інтересів. При цьому з Національної доповіді щодо соціально-економічного стану України [1, розд. 5] слідує, що такий стан справ в сфері культури України не змінився і дотепер. Отже, актуальним є з’ясування причин такого становища.

^ Аналіз останніх досліджень та публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми. Важливою складовою основних функцій державного управління є належне функціонування та розвиток освіти, науки і культури, завдяки яким реалізується конституційне право кожного громадянина на одержання певного рівня освіти і залучення до культурних надбань [2, с. 229]. Проблеми реалізації культурної політики в Україні розглядалися у ґрунтовних дослідженнях О.А. Гриценка із співавторами [3, 4]. В сфері державного управління культурою виконані дисертаційні дослідження [5, 6]. В роботі [7] розглянута система законів, що регулюють правовідносини в сфері культури і суміжних сферах. В роботі [8] розглянута система повноважень органів виконавчої влади в сфері культури. Отже, за наявності в Україні розвиненої законодавчої бази, системи державних органів, які повинні опікуватися культурою, а також сучасних науково обґрунтованих моделей державного управління культурою, стан української культури залишається незадовільним.

В роботі [9] висунута гіпотеза, що причиною такого стану є невиконання суб’єктами владних повноважень вимог законодавства про культуру. В даній роботі здійснюється дослідження цієї проблематики.

^ Формулювання мети та завдань статті. Аналіз законності/незаконності дій суб’єктів владних повноважень в сфері культури та вплив цих порушень на стан розвитку культури.

^ Виклад основного матеріалу з обґрунтуванням отриманих наукових результатів дослідження. Виходячи з гіпотези про порушення законності в діяльності суб’єктів владних повноважень в сфері культури як основної причини негараздів в цій сфері, зроблена спроба класифікації найбільш суттєвих і системних порушень та здійснення аналізу впливу таких порушень на стан реалізації культурних прав. До таких порушень можна віднести:

1. Подача до Верховної Ради України (далі – ВРУ) Кабінетом Міністрів України (далі – КМУ) як вищим органом у системі органів виконавчої влади (ст. 113 Конституції) і суб’єктом законодавчої ініціативи (ст. 96 Конституції) проектів законів про Державний бюджет України на наступний рік, які спричинюють хронічне недофінансування культури. Так, за даними [1, с. 587], бюджетні асигнування на розвиток культури не перевищують 2 % від національного доходу України, і це визначається найважливішою проблемою в сучасному стані культури [5], хоча за нормами Основ законодавства України про культуру, що діяли по 2010р., ця цифра повинна була складати не менше 8 %. За таких умов проблемним є те, що у новоприйнятому Законі України «Про культуру» ця гарантія виключена взагалі.

2. Згортання мережі об’єктів культури. Статистичні дані, наведені в таблиці 1 [10], свідчать про практично невпинне скорочення мережі закладів культури, хоча це було прямо заборонено законодавством. Заборони на згортання мережі об’єктів культури містилися, зокрема, в Постановах ВРУ від 6.09.2005 р. № 2794–IV «Про недопущення закриття об'єктів соціально-культурного призначення в сільській місцевості» та від 16.01.2009 р. № 901–VI «Про запровадження мораторію на виселення редакцій друкованих засобів масової інформації, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств книгорозпов-сюдження». Однак ці норми законодавства ігнорувалися, зокрема, і органами місцевого самоврядування, які приймали рішення про закриття і перепрофілювання таких об’єктів. З цього приводу варто згадати про рішення Київської міської ради щодо виселення з приміщень в центрі Києва Всеукраїнського державного спеціалізованого видавництва «Українська енциклопедія» ім. М. Бажана, редакції дитячого журналу «Соняшник», пошуково-видавничого агентства «Книга пам’яті України», головної редакції Зводу пам’яток історії та культури [11], про ліквідацію в центрі Києва книгарні «Сяйво» [12], спроби виселення Музею платівок і музичних інструментів, Музею Хрещатика та Музею народного побуту України на Хрещатику [13] тощо.

Таблиця 1

 

Кількість масових універсальних бібліотек, тис.

Бібліотечний фонд, млн. примірників

Кількість демонстраторів кіно/відео/фільмів, тис

Кількість відвідувань кіносеансів за рік, млн.

Кількість закладів культури клубного типу, тис.

Кількість місць в них, млн.

1990

25,6

419

27,2

552

25,1

6,5

1995

23,8

370

16,1

36

23,0

5,9

2000

20,7

343

6,9

6

20,4

5,4

2005

19,8

330

3,3

10

19,1

5,0

2010

19,5

326

2,2

9

18,6

4,7


3. Бездіяльність щодо встановлення сучасних державних соціальних нормативів у сфері обслуговування закладами культури. Згідно ст. 13 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», до державних соціальних нормативів у сфері обслуговування закладами культури включаються: перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закладами, підприємствами, організаціями та установами культури; показники якості надання населенню послуг закладами, підприємствами, організаціями та установами культури; нормативи забезпечення населення закладами, підприємствами, організаціями та установами культури. Згідно п. 17 ч. 1 ст. 1, об'єкти культурного призначення – цілісні майнові комплекси клубних закладів (клубів, будинків культури, палаців культури тощо), парків культури та відпочинку, бібліотек, музеїв, архівів історико-культурних заповідників, театрально-видовищних закладів (театрів, філармоній, концертних організацій, музичних колективів, ансамблів тощо), кінотеатрів, інших закладів культури; пам'ятки культурної спадщини, предмети колекцій, зібрання, фонди, будівлі, споруди культурного призначення та інші культурні цінності. Разом з тим, на теперішній час державні соціальні нормативи встановлені тільки щодо кількості клубних закладів та бібліотек [9]. Для інших об’єктів культури такі нормативи не встановлені.

В розділі 2 згаданої вище Концепції державної політики в галузі культури на 2005-2007 роки зазначається, що для подолання системних негативних явищ у галузі культури необхідно, зокрема, розв’язати проблему відсутності визначених державних соціальних стандартів надання послуг населенню у сфері культури, що гарантуються державою. З цією метою передбачалося розробити та затвердити нові державні соціальні стандарти надання послуг населенню у сфері культури, а також методику визначення розміру фінансового забезпечення державних соціальних стандартів надання послуг населенню у сфері культури, що гарантуються державою. В роботі [14] пропонувалося розширити класифікатор послугами музеїв, заповідників, театрально-видовищних закладів, розширити перелік існуючих послуг. Однак з цього приводу нічого не було зроблено.

Разом з тим, як показують розрахунки [9], чинні нормативи є явно заниженими і реально нічого не обмежують. Так, згідно з цими нормативами, кількість місць в клубних закладах на 1 тис. жителів повинно складати в середньому 50. Чисельність населення України станом на 01.01.2010 р. становило 46,0 млн. жителів. Отже, відповідно до соціальних нормативів загальна кількість місць в клубних закладах України повинна становити 2,3 млн., що значно більша існуючої (див. табл. 1). Що стосується бібліотек, то відповідно до чинних нормативів в середньому на 15.000 жителів повинна створюватися одна публічна бібліотека, тобто в цілому по Україні має працювати 3066 бібліотек [9]. Ця норма також є вища порівняно з фактичним станом справ (див. табл. 1), але вбачається вкрай заниженою. Отже соціальні нормативи є заниженими, нічого реально не обмежують і тому не можуть реально захистити культурні права громадян. Це є одною з причини безкарного закриття клубів і бібліотек на місцях, незважаючи на відповідні постанови ВРУ, і підтверджує, зокрема, необхідність перегляду названих нормативів [14].

4. Надання дозволів на будівництво об’єктів в буферних зонах архітектурної спадщини. Згідно ст. 5 ЗУ «Про основи містобудування», при здійсненні містобудівної діяльності, зокрема, повинна бути забезпечена охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів. Згідно ст. 4 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи (Гранада, 03.10.1985 р.), кожна Сторона зобов'язується запровадити законодавство, яке перешкоджає зміни функціонально прив'язаної до пам’яток території, спорудженню нових будівель в зоні архітектурного ансамблю або будь-якої його частини чи визначного місця тощо. Згідно ч. 4 ст. 11 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, 16.11.1972 р., яка ратифікована Указом Президії Верховної Ради від 04.10.88 № 6673-XI і тому є частиною українського законодавства, Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО може внести в «Список всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою» ті об’єкти, яким загрожує небезпека внаслідок. проведення великих громадських чи приватних робіт.

Класичним прикладом таких порушень є видача дозволів на будівництво в буферній зоні Лаври і Софії Київській. Так, ЮНЕСКО попередила Україну про те, що може розпочати процес занесення Києво-Печерської лаври і Софії Київської у вказаний «список під загрозою» [15]. Зокрема, місія рекомендує ввести мораторій на вже заплановане будівництво: забудова навколо території земляних валів «Мистецького арсеналу», готельного комплексу біля Церкви Спаса на Берестові та багато інших об'єктів у буферних зонах пам'яток історії.

5. Виділення землі під забудову в охоронюваних зонах пам'яток історії. Так, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.04.09 р. підтримана позиція прокуратури АРК та Державної служби охорони культурної спадщини щодо неможливості будівництва на земельній ділянці, яка, відповідно до Історико-архітектурного плану і комплексного охоронного зонування пам'ятників історії і культури та природи адміністративного району «Велика Ялта», затвердженого Постановою Уряду АРК № 330 від 16.11.1995 р., розташована в зоні охоронюваного ландшафту Місхорського парку, де заборонено проведення будівельних робіт.

6. Бездіяльність суб’єктів владних повноважень щодо збереження пам’яток, які руйнуються. Згідно ст. 21 ЗУ «Про охорону культурної спадщини», якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам’ятки історії та культури їй загрожує пошкодження або знищення, і власник пам’ятки історії та культури не вживе заходів щодо її збереження… суд за позовом державного органу з питань охорони пам’яток історії та культури може постановити рішення про її викуп. Отже, відповідні суб’єкти владних повноважень мають певні права щодо збереження пам’яток і повинні сумлінно застосовувати ці права.

Згідно пп. c), d) ст. 4 згаданої вище Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи, сторона зобов'язується запровадити законодавство, яке дозволяє державним органам вимагати від власника об'єкта архітектурної спадщини, що охороняється, здійснювати необхідні роботи або виконувати такі роботи самим, якщо власник не може їх виконати; дозволяє примусове відчуження об’єктів архітектурної спадщини, що знаходяться під охороною. Отже, зазначимо, що держава повинна контролювати стан навіть тих об’єктів культурної спадщини, які знаходяться в приватній власності. В цьому контексті зазначимо, що в статті [17] зроблений огляд будинків, розташованих в м. Києві, «що становлять культурну цінність» і які руйнуються внаслідок недбалого ставлення власників до їх збереження. Зроблений огляд 9 об’єктів, до яких байдужі органи державної влади. Зокрема, звертається увага на напівзруйнований будинок комплексу урядових дач (див. малюнок 1 [17]).

Мал. 1. Напівзруйнований будинок комплексу урядових дач [17]


Мал. 2. Стан пам’ятки житлової архітектури місцевого значення – жилого будинку в м. Києві по вул. Велика Житомирська, 13 (вид зсередини; фото З. Копчинської)
На малюнку 2 наведений стан пам’ятки житлової архітектури місцевого значення – жилий будинок в м. Києві по вул. Велика Житомирська, 13 (вигляд зсередини). За даними Київської міської державної адміністрації (далі – КМДА), цей будинок є пам’яткою житлової архітектури місцевого значення (згідно рішення КМДА від 17.01.2000 р. № 42, охоронний № 311), знаходиться на території архітектурного заповідника «Місто Володимира» Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ» (рішення виконкому Київської міської Ради від 16.07.1979 р. № 920; розпорядження КМДА від 17.05.2002 р. № 979).

Наведені приклади ілюструють повну байдужість відповідних органів державної влади щодо схоронності пам’яток культурної спадщини.

7. Ухилення від охорони будинків, які мають історичне значення, зокрема, пов’язаних з діяльністю історичних постатей, але не внесених до реєстру нерухомих пам’яток України. В роботі [18] з посиланням на статтю [19] звертається увага на ухилення від охорони будинків, які мають історичне значення, зокрема, пов’язаних з діяльністю історичних постатей, але не внесених до реєстру нерухомих пам’яток України, що суперечить законодавству України і міжнародним зобовязанням України [18]. Так, згідно Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи, об’єктами архітектурної спадщини, які підлягають захисту, визнані усі будівлі та споруди, що мають непересічне історичне значення. Тобто, історичної значущості об’єкту достатньо для того, що визнати такий об’єкт пам’яткою. Водночас в статті [19] звертається увага на те, що, наприклад, в Києві під загрозою ліквідації знаходиться майже 107 будинків, які мають історичне значення, зокрема, пов’язані з діяльністю історичних постатей, але не внесені до реєстру нерухомих пам’яток України (ст. 13, 14 ЗУ «Про охорону культурної спадщини»). Разом із тим, в Рекомендаціях ЮНЕСКО [20] наголошується на тому, що термін «культурні цінності» охоплює не тільки виявлені й зареєстровані архітектурні, археологічні та історичні місцевості й споруди, а й незареєстровані залишки минулого, а також сучасні місцевості й споруди, що мають мистецьке значення (п. 2 розділу 1); заходи щодо збереження культурних цінностей мають поширюватися на всю територію держав і не повинні обмежуватися окремими пам'ятками й місцевостями (п. 3 розділу 2); варто мати охоронні описи важливих культурних цінностей, незалежно від того, зареєстровані вони чи ні (п. 4 розділу 2).

8. Руйнування нерухомих пам'яток археології. Правовий нігілізм влади, бізнесменів, рядового населення особливо позначився на стані збереження пам'яток археології [1, с. 589]. Триває їх руйнація через несанкціоновану господарську діяльність та грабіжницькі розкопки, які останнім часом набули масового характеру. Поряд з традиційними факторами руйнування нерухомих пам'яток археології – природними чинниками чи господарською діяльністю, з’явилися нові, більш масові потенційні загрози. Процес розпаювання земель сільськогосподарського призначення призвів до того, що пам'ятки археології, які за законом можуть перебувати лише у власності держави, потрапили у приватне володіння (навіть в межах деяких державних заповідників та пам'яток археології національного значення). Вилучення об'єктів археологічної спадщини під час приватизації землі в останні роки набуло масового характеру і через бездіяльність місцевих органів виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини та відсутність у їх складі достатньої кількості кваліфікованих фахівців-археологів. З цієї причини у приватній власності опинилися тисячі об'єктів археологічної спадщини, над якими нависла загроза знищення. Ще однією причиною такої ситуації є те, що археологічні території не були вчасно позначені на картах землекористування, їм не було надано статусу земель історико-культурного призначення з відповідним вимежуванням.

Зазначений стан речей суперечить міжнародним зобов’язанням України. Так, згідно ст. 3 Європейської Конвенції про охорону археологічної спадщини (переглянута, Валлетта, 16.01.1992 р.), для збереження археологічної спадщини і забезпечення наукового значення археологічних дослідницьких робіт кожна Сторона зобов’язується: застосовувати процедури видання дозволів на розкопки та інші види археологічної діяльності та здійснення нагляду за ними таким чином, щоб запобігати будь-яким несанкціонованим розкопкам або вилученню об’єктів археологічної спадщини.

9. Невиконання вимог щодо інформатизації культури. Згідно Концепції Національної програми інформатизації, схваленої ЗУ від 04.02.1998 р. № 75/98, у сфері культури головними завданнями інформатизації є збереження інформації про пам'ятки матеріальної і духовної культури, архівні документи, забезпечення швидкого доступу до вітчизняних і світових досягнень культури. Водночас, всупереч цим вимогам, інформатизація, зокрема, бібліотек практично ігнорується. Так, за даними [1, с. 556], з 18.349 публічних бібліотек сфери впливу Міністерства культури і туризму України лише 1319 мають комп'ютери, 389 – електронну пошту. 503 – доступ до мережі Інтернет. Аналогічну ситуацію спостерігаємо й у шкільних бібліотеках. Із 21 тис. бібліотек загальноосвітніх навчальних закладів лише 1,5 тис. мають комп'ютери і тільки 600 з них підключені до Інтернету. Нерівність в інформаційному забезпеченні міських і сільських читачів, жителів великих міст і глибинки прирікає країну на відставання. Адже від того, чи зможемо ми всьому молодому поколінню дати рівні шанси для самореалізації, залежить здатність країни до інноваційною розвитку.

Висновки. Викладене свідчить про те, що законодавче регулювання в сфері культури в цілому відповідає міжнародним культуроохоронним стандартам. За таких умов проблеми забезпечення культурних прав в Україні полягає в недотримання законодавства суб’єктами владних повноважень, зокрема: незабезпечення належного фінансування; незаконне згортання об’єктів культури; відсутність сучасних соціальних нормативів, які б відповідали Концепції державної політики в галузі культури; видача дозволів на будівництво в охоронюваних зонах пам’яток архітектури; виділення землі під забудову в охоронюваних зонах пам'яток історії; бездіяльність суб’єктів владних повноважень щодо збереження пам’яток, які руйнуються; ухилення від охорони будинків, які мають історичне значення, зокрема, пов’язаних з діяльністю історичних постатей, але не внесених до реєстру нерухомих пам’яток України вилучення об'єктів археологічної спадщини під час приватизації землі та байдужість до несанкціонованих розкопок на об’єктах археологічної спадщини; ігнорування потреб інформатизації культури. Втрата об’єктів культури може призводити до важких наслідків у духовній сфері життя нації, зокрема, до зростання злочинності [21]. Перспективи подальшого дослідження проблеми полягають у розробці ефективних механізмів запобіганню таким порушенням.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   57

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи