Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
Сторінка9/48
Дата13.10.2014
Розмір6.69 Mb.
ТипПротокол
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   48
^

Використані джерела інформації:


  1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

  2. Деякі питання надання адміністративних послуг : постанова Кабінету Міністрів України від 11 жовт. 2010 р. № 915 – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/law2/main.cgi?nreg=915-2010-%EF – Назва з екрану.

  3. Про заходи щодо упорядкування державних, у тому числі адміністративних послуг : постанова Кабінету Міністрів України від 17 лип. 2009 р. № 737 // Офіційний вісник України. – 2009. – № 54. – Ст. 1871.

  4. Про схвалення Концепції проекту Закону України «Про адміністративні послуги» : розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 черв. 2009 р. // Уряд. Кур’єр. – 2009. – № 119.

  5. Концепція розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади схваленої : розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2006 р. № 90-р. // Офіц. вісн. України. – 2006. – № 7. – Ст. 168 – 170.

  6. Проект Адміністративно-процедурного кодексу : Режим доступу: www.minjust.gov.ua – Назва з екрану.

  7. Тимощук В. П. Адміністративна процедура та адміністративні послуги : зарубіж. досвід і пропоз. для України / В. П. Тимощук. – К. : Факт, 2003. – 496 с.

  8. Управление – это наука и искусство / А. Файоль, Г. Эмерсон, Ф. Тейлор, Г. Форд. – М., 1992. – 351 с.

Рецензент: Івашова Л.М., д.держ.упр., професор.
УДК 364

Бульба В.Г.,

к.і.н., доцент,

завідувач кафедри соціальної і гуманітарної політики

Харківського регіонального інституту державного управління

Національної академії державного управління

при Президентові України

^ Кулініч О.В.,

к.держ.упр.,

доцент кафедри соціальної і гуманітарної політики

Харківського регіонального інституту державного управління

Національної академії державного управління

при Президентові України

^ Меляков А.В.,

к.і.н., доцент,

доцент кафедри соціальної і гуманітарної політики

Харківського регіонального інституту державного управління

Національної академії державного управління

при Президентові України
^ ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

БЕЗДОМНИХ ГРОМАДЯН В УКРАЇНІ
В статті розглянуто діяльність державних та громадських організацій, які надають допомогу бездомним особам. Досліджено діяльність Центрів обліку та нічного перебування громадян в різних містах України. Наведено приклади успішного надання соціального захисту бездомним громадянам.

В статье рассмотрена деятельность государственных и общественных организаций, которые оказывают помощь бездомным лицам. Исследована деятельность Центров учета и ночного пребывания граждан в разных городах Украины. Приведены примеры успешного предоставления социальной защиты бездомным гражданам.

Activity of state and public organizations that give help to the homeless persons is considered in the article. Activity of Centers of account and night stay of citizens is investigational in the different cities of Ukraine. Successful examples of grant of social defence to the homeless citizens are made.

^ Постановка проблеми. Перелік причин бездомності є рухомим і включає в себе наступні: проблеми в сім’ї (конфлікт з родичами); шахрайство під час обміну, продажу житла; примусове виселення з житла через зловживання алкоголем, наркотиками; втрата роботи і, як наслідок, неможливість винаймати житло; відсутність житла на момент звільнення з виправних закладів; ненадання житла вихованцям дитбудинків; особистий (добровільний) вибір. Як бачимо, деякі з наведених причин мають суб’єктивний, особистий характер, інші зумовлені складнощами економічної ситуації, недосконалістю вітчизняного законодавства. Проте, незалежно від того з якої причини громадянин України опиняється на вулиці, завданням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування є створення належних умов для повернення його у суспільство в якості повноцінної особистості.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких почато вирішення даної проблеми. Звертаючись до джерельної бази обраної проблематики відзначимо, що переважно вона розглядаються в узагальнюючих виданнях з соціальної роботи, приклади ж глибокого наукового аналізу, і, тим більше, в контексті державного управління є поодинокими. Серед останніх відзначимо ґрунтовну наукову розвідку київської дослідниці Н. Кабаченко, присвячену іноземному досвіду формування баз даних щодо бездомності [2]. Значний обсяг інформації міститься в матеріалах парламентських слухань «Про проблему бездомних громадян та безпритульних дітей і шляхи її подолання», які відбулися ще у грудні 2003 р. Усвідомлюючи хронологічну віддаленість зазначеної події наголосимо, що, нашу думку, такі складові проблеми як джерела безпритульності, ставлення суспільства до бездомних, принципових змін за останні 8 років не зазнали.

Корисний фактичний матеріал міститься у всесвітній мережі Інтернет. Перш за все, інтернет-ресурс дає змогу ознайомитися з діяльністю громадських, благодійних організацій, що опікуються вирішенням проблем бездомних громадян. Для прикладу наведемо сайти львівської «Оселі», московської мережі «Если дома нет…», петербурзької «Ночлежки»[4]. Відзначимо, що, на відміну від друкованих видань, інтернет-джерела більш швидко реагують на виклики з якими стикаються безхатченки, а за користуючись інтерактивною складовою власних сайтів громадські організації можуть своєчасно надати допомогу тим, хто її терміново потребує. Надзвичайно цікавим джерелом є так звана «вулична преса», зокрема львівський журнал «Просто неба», київська вулична газета «Народна допомога» [3].

Своє місце проблематика корекції безпритульності посідає в переліку тем, які є пріоритетними для фінансування в діяльності зарубіжних благодійних фондів. Серед результатів проектів, що заохочуються такими фондами, можемо відзначити появу достатньо якісних і корисних методичних матеріалів, які покликані допомогти соціальним працівникам та співробітникам органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у наданні соціальної допомоги бездомним особам [1]. Помітним є і науковий доробок російських дослідників, зокрема, співробітників «Інституту економіки міста» [5].

^ Мета статті. Метою статті є аналіз ефективності механізмів соціального захисту бездомних громадян в Україні.

Виклад основного матеріалу. Складним завданням сьогодення є визначення масштабів проблеми, зокрема, точної чисельності осіб, які підпадають під визначення бездомних. Статистика, яку ведуть представники громадських організацій як правило стосується окремих регіонів, відомості МВС є орієнтовними і згадують тих безпритульних, які потрапляють в поле зору правоохоронців, а зведені дані Центрів обліку та нічного перебування громадян надають уявлення тільки про тих, хто є підопічними цих закладів.

Сподіваємося, що наведена проблема буде вирішуватися найближчим часом. Сприяти цьому може виконання Порядку реєстрації місця проживання або перебування бездомних осіб, який затверджено Кабінетом міністрів України 17 жовтня 2011. Цей Порядок передбачає, що реєстрація місця проживання або перебування бездомної особи здійснюється шляхом внесення до паспортного документа, що підтверджує законність проживання на території України, відомостей про місце проживання або перебування бездомної особи із зазначенням місцезнаходження центру обліку бездомних громадян, де вона зареєстрована, або закладу для бездомних осіб, де їй надається тимчасовий притулок.

Ще одним із засобів обліку бездомних може бути використання так званих «соціальних патрулів». Їх мета - моніторинг міського середовища щодо наявності безхатченків. Особливої ваги це набуває у зимовий період, коли позбавлені даху над головою стають першими жертвами морозів. Про масштабність наведеної проблеми свідчить зокрема і той факт, що взимку 2009-2010 рр. з окремим зверненням щодо надання допомоги бездомним виступила Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Н.Карпачова.

Наявність ефективно працюючої системи обліку бездомних громадян серед іншого створить підґрунтя і для більш ретельного наукового дослідження даної соціальної групи. Фахівці в галузі соціології, державного управління, соціальної роботи зможуть ретельніше опрацьовувати такі складові даної проблеми як причини бездомності, стаж бездомності, якість життя бездомних до та після набуття цього статусу.

Важливим аспектом в роботі Центрів обліку та нічного перебування безпритульних громадян є їх кадровий потенціал цих закладів. На жаль, серед соціальних працівників, які входять до штату даних соціальних установ не рідко зустрічаються люди, що в силу різних обставин (значного віку, неналежної освіти та ін.) ставляться до роботи з відвертою байдужістю. Проте, існують і приклади надзвичайно креативного та відповідального ставлення до справи. Зокрема, практично всі соціальні працівники Львівського Центру є молодими людьми, випускниками кафедри соціології та соціальної роботи НТУ «Львівська політехніка» - одного з найпрестижніших ВНЗ західного регіону. Одночасно, певна частина з них є активними діячами місцевих громадських організацій соціального спрямування. Молоді соціальні працівники достатньо володіють іноземними мовами, мають досвід участі в різноманітних соціальних проектах, як в Україні, так і за кордоном1.

Характеризуючи підопічних відзначимо, що наповнюваність центрів безпосередньо залежить від пори року. Як правило, взимку бездомних перебуває близько кількох десятків осіб (з них близько 1/5 загальної чисельності - жінки), в літку - в два три рази менше. Освітньо-професійний склад підопічних різноманітний: колишні працівники промислових підприємств, іноді зустрічаються представники творчих професій і, за словами соціальних працівників, навіть особи, які мають науковий ступень.

З кожним підопічним укладається «Угода про надання послуг центром обліку та нічного перебування бездомних громадян», термін дії якої – півроку. При цьому підтвердження особи працівники Центру не вимагають, натомість, це роблять співробітники паспортних столів. Існують приклади відмови у влаштуванні до Центру особам, які очевидно зловживають алкоголем та наркотиками. Також відмовляють т.зв. «заробітчанам» - особам, які прибувають до обласних центрів з депресивних місцевостей та, знайшовши низькооплачувану роботу, прагнуть заощадити на винайманні житла.

Щодо господарсько-побутових умов то, безумовно вони є різними, адже не однаковим є рівень фінансової підтримки закладів з боку міської влади, спонсорів та благодійників. Багато залежить і від вміння соціальних працівників знаходити можливості покращання економічних засад функціонування Центрів. Як правило, приміщення закладів повністю відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, що дають змогу підопічним задовольнити першочергові побутові потреби. Кімнати розраховані на перебування від 2-х до 8-ми осіб. Серед інших приміщень: оглядовий медичний кабінет, чоловічі та жіночі вбиральні та душові, їдальня тощо.

Окремо облаштовуються приміщення т.зв. «банку одягу» та комора для збереження продуктів харчування: олії, борошна, консервів тощо (фото додаються). Накопичення одягу в Центрах відбувається як перманентно за рахунок небайдужих осіб, так і в межах запланованих акцій, що проходять в містах де знаходяться заклади. З метою збереження в цілісності накопичених речей та забезпечення їх належного санітарно-гігієнічного стану бажано підопічних Центрів до «банку одягу» не допускати, а підбирати та надавати потрібні речі на їх замовлення.

Актуальним завданням для працівників Центрів є встановлення належної комунікації з мешканцями прилеглих будинків. Рівень толерантності до відвідувачів Центрів обліку та нічного перебування безпритульних не є надто високим, особливо у тих випадках, коли ці заклади розташовані в районах щільної забудови на відстані кількох десятків метрів від звичайних багатоквартирних будинків. Подібна ситуація існує, наприклад, у Львові де очевидним є негативне ставлення мешканців мікрорайону до діяльності даного закладу, що було підтверджено працівниками Центру під час особистого спілкування з авторами даного матеріалу.

Загальновизнано, що залучення бездомних до роботи є одним з головних механізмів їх ресоціалізації. Серед методів, що використовуються для цього в регіонах: залучення безпритульних до громадських робіт, створення невеличких господарств при центрах ресоціалізації, надання можливості заробити гроші розповсюдженням газет, журналів тощо.

Прикладом останнього може бути практика розповсюдження київської вуличної газети «Народна допомога» та львівського журналу «Просто неба». Ці видання містять інформацію довідкового, соціального, культурологічного характеру і, головне, їх розповсюдження здійснюється виключно бездомними та соціально виключеними особами. Існують навіть окремі правила, які є обов’язковим для розповсюджувача і в узагальненому варіанті є такими: 1) розповсюджувач видання повинен мати охайний зовнішній вигляд; 2) розповсюджувач не має нав’язувати видання покупцеві, а поважати його вибір; 3) розповсюджувач ні в якому разі не повинен жебракувати, щоб не підривати авторитет інших розповсюджувачів; 4) Половину коштів від продажу видання отримує розповсюджувач.

В якості зразка творчого підходу до пошуку грошей на утримання безхатченків можемо навести акцію що на момент написання статті триває у Санкт-Петербурзькому центрі «Ночлежка». Мова йде про аукціон на якому виставляються особисті речі відомих в царині мистецтва та спорту людей, зокрема, воротаря збірної Росії з футболу В. Малафєєва, легендарного рок-співака Б. Грєбєнщикова та інш. Всі речі, продаж яких заплановано на 28 жовтня, підуть на допомогу безпритульним, яких тільки в Петербурзі нараховується близько 30 тис.

Соціальна робота з безпритульними, безумовно, повинна мати місцеве підґрунтя і спиратися на ресурсні можливості територіальної громади. Але без використання методики, яка застосовується в державах з більш розвинутою системою соціального забезпечення населення, позитивні зрушення в означеній сфері проблематичні. Корисним може бути досвід роботи в даному напрямку соціальних служб і волонтерів з міста Цінціннаті (США). З цим містом Харків зв’язують побратимські відносини.

Перша теза, на яку звертаємо увагу – питаннями безпритульних тут опікується низка соціальних служб і громадських організацій. За багато років кожна з них знайшла своє місце в процесі соціальної підтримки людей, які в силу різних обставин опинилися на вулиці. При цьому державні і муніципальні структури взяли на себе функції більш зорієнтовані на забезпечення гідного місця цієї категорії громадян в системі безпечної життєдіяльності всієї територіальної громади. В тому числі і в питанні зниження можливих негативних наслідків безпритульності, як явища. Це, перш за все, створення за нормами чинних санітарно-гігієнічних стандартів, відповідних стаціонарних установ, забезпечення їх роботи кваліфікованими кадрами, налагодження загальної інфраструктури медичного, консультативно-правового та соціального обслуговування клієнтів. Ця частка роботи стабільно фінансується з бюджетів штату і міста.

Різноманітними складовими проблеми опікується низка недержавних організацій, церковних громад і окремих волонтерів. Кожний з визначених суб’єктів використовує власні можливості. Церква, наприклад, маючи приміщення і необхідне обладнання, займається організацією харчування безпритульних. Окремі громадські організації протягом тижня збирають у жителів мікрорайону, а також в торговій мережі, одяг та взуття і кожну неділю у визначений і протягом років підтверджений час роздають його безкоштовно малозабезпеченим. Добре забезпечена функція інформування про послуги для безпритульних, провайдерів цих послуг.

Але все ж таки центром роботи з безпритульними є стаціонарна установа. Це спеціально спроектований і збудований притулок, де клієнт може отримати широкий спектр послуг. Основна з них – можливість переночувати. Вхід до притулку вільний, безоплатний, жорстких вимог реєстрації не існує. Обов’язковими є тільки проходження медичного огляду та проведення санітарної обробки речей. Час перебування у спальному приміщенні з вечора до ранку. Але час знаходження в холі притулку не лімітовано.

Цікава методика роботи з клієнтами притулку. Кожним опікується соціальний працівник, інколи – спеціально підготовлений волонтер. За необхідності надається медична, або психологічна допомога. В закладі підтримується мікроклімат відкритості, доброзичливості. На постійного відвідувача притулку складається паспорт соціальної реабілітації, вивчається його проблема, організовуються дії його працевлаштування або повернення в родину. Але все це робиться тільки з урахуванням бажання клієнта. Крім бюджетного фінансування колектив притулку активно працює над залученням коштів спонсорів. Для цього використовують різні, роками відпрацьовані форми. Одна з них – щорічний благодійний концерт, де артисти виступають безоплатно, а зібрані за білети гроші(кожний білет коштує 100 дол.) публічно передаються притулку на придбання обладнання, ремонт, або організацію додаткової послуги.

^ Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Серед низки перешкод, які є актуальними для більшості Центрів обліку та нічного перебування безпритульних виокремимо наступні. Перше, недостатньо чітко налагоджена співпраця з представниками міліції, що не рідко зумовлено зневажливим ставленням представників останньої до підопічних Центру. Подолання даної проблеми є надзвичайно складною та тривалою справою, яка вимагає зміни ставлення не тільки на повсякденно-побутовому, але й на ментальному рівні. Зокрема, співробітникам міліції необхідно усвідомлювати, що вони є не членами урядового «бойового загону», але працівниками сервісної служби, серед завдань якої – допомога громадянам, що потрапили в складні життєві умови.

По-друге, неможливо отримувати допомогу від благодійників «живими» грішми, що заборонено на законодавчому рівні. Проте, можемо стверджувати, що за наявності активної життєвої позиції та креативного підходу до виконання службових обов’язків працівникам Центрів за підтримки недержавних організацій вдається забезпечувати підопічних всім необхідним. Джерела фінансування залучаються найрізноманітніші: мистецькі заходи, що готуються силами бездомних (покази мод, концерти тощо); збирання одягу; проведення благодійних культурно-спортивних заходів.

По-третє, неможливо, як правило через брак фінансування, створювати в Центрах на постійній основі служби психологічної допомоги (супроводу). І останнє, бажаним є створення умов для денного перебування безпритульних. Нагадаємо, що підопічні Центрів перебувають в їх стінах з 20-00 до 8-00, а решту доби мають проводити поза межами закладу. Одночасно, ми усвідомлюємо, що створення умов для денного перебування може негативно позначитися на активності з якою безпритульний повинен шукати роботу.
^ Використані джерела інформації:

  1. Бездомність в Києві. Методологія і практика вуличної роботи з бездомними людьми. – Чернівці, Друк Арт, 2007. – 44 с. Досвід соціальної роботи з бездомними громадянами в Україні (збірник матеріалів україно-австрійського проекту «Розвиток системи професійної інтеграції людей з обмеженими можливостями та соціального захисту бездомних на Україні»). – Чернівці, 2007. – 57 с.; Професійна (трудова) інтеграція бездомних громадян та груп ризику: матеріали україно-австрійського обміну досвідом. – Чернівці, 2011. – 46 с.

  2. Кабаченко Н. В. Формування системи збору даних про бездомних як складова ефективної політики / Н. Кабаченко // Державне управління: теорія та практика. – 2010. - № 1.

  3. Народна допомога. Вулична газета. – 2010. - №3. - 16 с.; Просто неба. – 2010. - №12. – 36 с.

  4. Сеть организаций «Если дома нет…». Помощь бездомнім людям в Москве [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eslidomanet.ru; «Ночлежка». Санкт-Петербургская региональная общественная благотворительная организация помощи лицам без определенного места жительства. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://homeless.ru/index.php?option=com_frontpage&Itemid=1; Спільнота взаємодопомоги Оселя [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://emaus-oselya.org/ua/?page_id=551

  5. Социальные и правовые аспекты проблемы бездомности в России. По материалам межрегионального исследования. – СПб., 2007. – 72 с.; Коваленко, Е.А. Бездомность: есть ли выход? / Е. Коваленко, Е. Строкова. – Москва :Фонд «Институт экономики города», 2010. – 128 с.; Бездомность в России: проблематика и методология изучения/ Е.А. Коваленко, А.В. Федорец. — М.: Фонд «Институт экономики города», 2006. – 112 с.

Рецензент: Хижняк Л.М., доктор соціологічних наук , професор.
УДК 330.3

Вишиванюк М.В.,

к.е.н., Голова Івано-Франківської

обласної державної адміністрації
^ РОЛЬ ДЕРЖАВИ У ЗАХИСТІ РЕГІОНАЛЬНИХ ПРІОРИТЕТІВ
Визначено проблеми дешевизни вітчизняної робочої сили та створення зон захисту кваліфікованої праці як однин з стратегічних вимог стабілізації економічного та соціального розвитку України. Обгрунтовано роль людини у формуванні та розвитку регіональної політики.

Определены проблемы дешевизны отечественной рабочей силы и создание зон защиты квалифицированного труда как одно из стратегических требований стабилизации экономического и социального развития Украины. Обгрунтовано роль человека в формировании и развитии региональной политики.

Identified problems cheapness of domestic labor and the creation of protection zones of skilled labor as One of the strategic requirements of the stabilization of economic and social development of Ukraine. Substantiates the role of man in the formation and development of regional policy.

^ Постановка проблеми. Глобалізація має в Україні територіальні виміри. Це підтверджують оцінки інтенсивності проникнення міжнародного капіталу в сферу соціально-економічного регулювання рівня оплати та умов праці, в сферу функціонування й монополізації галузевих ринків праці, в сферу розвитку ринку робочих місць, а також, що особливо важливо, – в сферу традиційної культури, духовності, інформаційно-мотиваційних установок до праці. Україна, подібно до інших держав постсоціалістичного простору, характеризується низьким рівнем конкурентоздатності продукції, недостатнім обсягом інвестицій, низьким рівнем залучення економіки до міжнародного поділу праці, дешевою робочою силою. З цієї позиції український ринок праці є надзвичайно привабливим для реалізації амбіцій міжнародного капіталу.

Особливою рисою сучасного розвитку регіонів України є рух до так званої нової регіональної парадигми спільного ринку. Ця участь має не лише позитивні, але й негативні сторони. Так, вона може призводити до порушення балансу у темпах соціально-економічного зростання окремих територіальних суспільних систем, звужувати можливості формування соціальних бюджетів, блокувати ефективність моделей регіональної політики. Суб’єкти регіональної політики, діставши доступ до влади й власності, можуть заявляти про специфічні соціальні цілі і пріоритети розвитку, лобіювати регіональні інтереси в найвищих органах законодавчої та виконавчої влади, впливати на формування вигідної саме їм моделі регіональної політики. Саме тому погляди вчених на фактори ефективних моделей регіональної політики є доволі різними: зовнішніми і внутрішніми, екзо- та ендогенної дії тощо. Найбільш часто до факторів зараховують: глобалізацію, світову кон’юнктуру, науково-технічний прогрес, регіональну спеціалізацію, соціально-трудовий потенціал, а також геоісторичні, геокультурні, геопросторові фактори.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інтерес наукової думки в Україні до проблем аналізу політики носить інтегральний характер. Свідченням цьому є праці провідних учених, в яких піднімаються питання в т.ч. соціальної тематики Д.Богиня, В.Геєць, О. Грішнова, Б.Данилишин, О.Кілієвич, І.Кравченко, О.Кучеренко, Е.Лібанова, М.Логунова, І.Лукінов, О. Макарова, В.Онікієнко, С.Пирожков, А.Пойченко, В.Романов, Ю.Саєнко, В.Тертичка, М.Чумаченко.

^ Постановка завдання:

– визначити проблеми дешевизни вітчизняної робочої сили та створення зон захисту кваліфікованої праці як однин з стратегічних вимог стабілізації економічного та соціального розвитку України;

– обгрунтувати роль людини у формуванні та розвитку регіональної політики.

^ Виклад основного матеріалу. В Україні – це текстильні, автомобільні, енергетичні й інші протистояння. У цій ситуації лише через поширення ліцензій, митних, тарифних обмежень можна скоротити інтервенцію товарної маси та збереження робочих місць. Саме держава повинна стати надійною опорою у захисті регіональних пріоритетів, зробити заслін намаганням транснаціональних компаній перерозподілити сфери впливу у власних інтересах. Однак, про реальний стан справ отримати однозначний висновок важко. Це пов’язано з рядом причин.

Перш за все, проблемність ситуації окреслюється слабкою діагностикою соціальних явищ і процесів, що мають місце в суспільстві. Так, в Україні немає чіткої картини щодо частки ринку праці, контрольованого державою. Якщо в Російській Федерації за окремими оцінками фахівців під опікою держави перебуває лише 12% ринку праці, а 78% є поза сферою дії прямого державного регулювання [7, c. 267-272], то в Україні ситуація значно складніша. За експертними оцінками загальний рівень тінізації відносин в українській економіці майже у три рази вищий [2, c. 6]. Це, без сумніву є й оцінкою тінізації відносин соціально-трудових. Саме тому одним з пріоритетних завдань стратегічного розвитку держави є включення в міжнародні моніторингові програми інформаційного забезпечення досліджень зайнятості населення, зокрема в неформальному секторі економіки. Значну допомогу країнам в організації таких обстежень надає МОП.

По-друге, українська держава скинувши з себе за час затяжної кризи відповідальність за виконання переважної більшості соціальних функцій (крім функції соціального захисту), втратила контроль за базовими макроекономічними співвідношеннями та пропорціями розвитку. Це стосується, перш за все, сфери праці та зайнятості. В результаті вітчизняний ринок праці, система зайнятості, робоча сила стали неготовими до структурних перетворень економіки. Низька продуктивність праці, регрес у структурному та професійному розподілі, диференціація соціально-економічних умов зайнятості [7, c. 267-272] залишають відкритими ворота національного ринку праці для потоків ще менш кваліфікованої й вимогливої робочої сили з регіонів збройних конфліктів й стихійних лих, з середньоазіатських країн, із демографічно перенаселених територій.

Вирішення проблеми дешевизни вітчизняної робочої сили та створення зон захисту кваліфікованої праці є однією з стратегічних вимог стабілізації економічного та соціального розвитку України. Напруженість ситуації полягає в тому, що внаслідок трудової еміграції і суттєвого зниження в загальній масі освітнього рівня молоді, вітчизняний ринок праці стає вторинним ринком робочої сили (з типовим рівнем освіти в 9 класів) та ринком віртуальних робочих місць.

По-третє, регіони України на фоні неефективності функціонування всієї системи державного управління, бідності місцевих бюджетів, а також відсутності науково обґрунтованого забезпечення стратегій власного розвитку, далеко не завжди є ініціаторами соціальних проектів і програм. Часто соціальні питання стають засобом прикриття корпоративних інтересів певних політичних сил. Події в Україні, що передували президентським виборам 2004р., яскраво підтвердили цю гіпотезу.

Одним з механізмів вирішення перелічених проблем було введення державою особливих правових, організаційних, економічних режимів розвитку окремих територій. Такі форми як транскордонна та єврорегіональна співпраця, створення спеціальних економічних зон (СЕЗ) та спільних підприємств, спільна розробка та реалізація різноманітних міжнародних проектів дали змогу вийти на міжнародні структури, отримати доступ до світових ринків.

Упродовж 1998-2000 рр. в Україні було створено низку спеціальних економічних зон (ВЕЗ) та територій із спеціальним режимом з терміном функціонування від 20 до 60 років [8]. Функціонування таких структур мало забезпечувати кращі умови для включення регіонів в зовнішньоінтеграційні процеси. Мали враховуватися такі переваги глобалізації як спрощення доступу до прогресивних технологій, міжнародних фінансових фондів, розв’язання спільних із сусідніми державами соціально-економічних і екологічних проблем. Однак, в процесі своєї реалізації ідея зазнала переродження, що зумовило інші результати, ніж очікувала українська економіка. Іноземні інвестиції практично не вплинули на збільшення кількості нових робочих місць. В галузевому відношенні вони прийшли в харчову (спиртову, виноробну) промисловість, у фінансовий сектор, тобто у ті виробництва, які не є працемісткими.

Слід звернути увагу й на те, що через глобалізацію відбувається вплив на людську свідомість. В умовах взаємопроникнення економік, яке відбувається завдяки розвитку інформаційних технологій, нових комунікаційних систем, а також при звуженні запасів ресурсної бази розвитку світової економіки, постають проблеми збереження переваг окремих регіонів у площині ведення господарства, мотиваційних складових економічної культури й етики. Ці моменти ще детально не вивчено. Нині близько половини зайнятого населення України не має конкретної думки з приводу наслідків процесів глобалізації для них та майбутнього їх дітей. З числа тих, хто щось про неї знає, лише 12,1% оцінюють її вплив на зайнятість позитивно (22,1% - негативно, 16,6% - вважають, що ніяк не вплине) [6, c. 29].

Світова кон’юнктура може виступати в ролі як фактора-стимулятора, так і дестимулятора процесів соціального розвитку територіальних суспільних систем. Адже існує перелік товарів і послуг, на які встановлюються світові ціни. Вони можуть кардинально впливати на ситуацію на регіональних ринках – нафта, окремі види сировини. Відповідно породжується не просто територіальна асиметрія в розвитку ринків, але й поляризуються передумови проведення належної регіональної політики. Варто нагадати, що соціальні цілі перебувають в антагоністичному протиріччі з законами функціонування так званого „чорного” ринку. Це особливо простежується на глобальному рівні.

Науково-технічний прогрес може спричинити екстремальне зростання виробництва, а відтак позначатися на динаміці розвитку та задоволення соціальних потреб мешканців територіальних суспільних систем. Наука, інновації, інноваційний ринок – це ті ніші, які для передових країн світу забезпечують економічне зростання й ріст добробуту громадян. Сучасна економіка України розвивається практично без інновацій. Навіть в територіях зі спеціальним режимом інвестування частка випуску високотехнологічної продукції не перевищує 5%. Структура експорту характеризується значною часткою продукції сировинної спрямованості та низьким рівнем доданої вартості (домінуючою є продукція металургійної промисловості, яку в Україні виробляють підприємства східних областей). Очевидно, в країні необхідна послідовна політика у цій сфері. Якщо взяти до уваги рекомендації вчених на рахунок того, що перейти на інноваційний шлях розвитку можна лише через участь у так званих регіональних ринках, а також врахувати, що українські регіони в інвестиційному плані характеризуються доволі різною привабливістю, то стає зрозумілим, що без державної підтримки вирішити проблему складно, або й неможливо.

Не можна сподіватися на зростання добробуту громадян без створення працемістких виробництв і високотехнологічних робочих місць. Очевидно розвиток інноваційної сфери, зокрема в Західному регіоні України, неможливий без проектів широкомасштабного відродження електроніки, машинобудування.

В Україні гостро стоїть потреба кардинального політичного рішення направленого на “інформатизацію” економіки країни. Акцентувати увагу очевидно слід на розвиток науково-інтелектуального потенціалу, на формування регіональних і локальних інноваційних мереж. Основна рушійна сила їхнього розвитку - спільні економічні, фінансові, соціальні й екологічні інтереси регіонів і сусідніх держав. Нового погляду вимагає розвиток локальних науково-технічних кластерів (територіальних зон розвитку нових технологій), що формуються на основі наукових парків малого бізнесу, технополісів і регіональних (створених у рамках національних держав) об'єднань.

Соціально-трудовий потенціал. Формування й розвиток регіональної політики є немислимі без участі людини, її потенціалу, фізичних, розумових, творчих здібностей. З одного боку, регіональна соціальна політика є інструментом впливу на людську активність, з іншого – результатом розвитку людських інтересів та потреб. При цьому нагадаємо, що „трудовий потенціал суспільства, регіону, колективу, особистості - це ті можливості, які можуть бути мобілізовані й приведені до дії у процесі праці і які визначають фізичні межі трудового потенціалу на будь-якому рівні”[5, с. 31], що „зміст трудового потенціалу, всі його енергетичні можливості зосереджені у соціальній парадигмі” [5, с. 13], що культурні, релігійні, інтелект, матеріальні потреби, зокрема оплата праці, характер розподільчих відносин, соціальні гарантії, захист у старості, а також національні відносини, рівень демократичності влади, політичних організацій формують середовище соціально-трудового потенціалу, що „всі складові тісно взаємодіють, ... весь світ становить матеріальну і духовну єдність, а ...соціально-трудовий потенціал є категорією відтворення” [5, с.14-16].

Щоб осмислити місце соціально-трудового потенціалу в розробці ефективної моделі регіональної політики, слід мати належну уяву про розвиток нових концепцій праці. Справа в тому, що в умовах інформатизації, комп'ютеризації економіки по-новому постають проблеми організації й використання робочого часу (перш за все, скорочення його норм). Так, німецькими вченими зроблено висновок про неможливість повернення суспільства до класичної повної зайнятості, натомість створення „суспільства трьох часів”: найманої праці, власної праці та громадської праці [1, с. 40], або ж навіть „п’яти видів праці”: найманої, власної, громадської, суспільної, освітньої. Цьому „портфелю праці” протиставляється „портфель з доходом”, який завдяки суспільній праці, кращим можливостям отримати освіту та взаємодопомозі громадян може значно скоротити їхні видатки і зробити людей менш залежними від найманої праці. Якщо громадяни візьмуть на себе частину тягаря, - пишуть фахівці, - у держави вивільняться гроші на інвестування в громадську працю, а не в управління соціального забезпечення [3, с. 45.]. Висновки вчених обумовили потребу нового погляду на проблеми формування та використання соціально-трудового потенціалу.

Нині у всіх регіонах України зростає інтерес до формування соціальних бюджетів. Водночас через проведення ряду реформ (адміністративно-територіальної, соціального страхування) перед нами відкривається широке поле для реалізації власних ініціатив. Виникає ситуація, при якій регіональна спеціалізація, світова кон’юнктура, науково-технічний прогрес, глобалізація, соціально-економічні, геоісторичні, геокультурні, геопросторові фактори можуть стимулювати чи дестимулювати поведінку представників громади (територіальних суспільних систем) в напрямі "розкручування" власної стратегії реформ (причому з ухилом поглиблення територіального, відомчо-галузевого чи сферично-секторального, демовідтворювального типу регіональної політики). Гармонізація цієї стратегії з загальнонаціональною стратегією політики, державними цільовими соціальними програмами, вимагає чіткої уяви про стан ефективності функціонування систем, що забезпечують соціальний розвиток територіальних суспільних систем (соціально-демографічних, соціально-трудових, соціально-культурних і інших відносин).

Висновки. Таким чином, регіональна спеціалізація є фактором-стимулятором розвитку територіальних суспільних систем в умовах попиту на товари та послуги. Однак, при насиченні ними ринку, відбувається кардинально зворотній процес, на котрий органи регіональної влади вплинути не в змозі. В Україні прикладом цьому можуть слугувати процеси, пов’язані зі зміною територіальної структури господарського комплексу та концентрації певних виробництв, цілих галузей у межах території окремих областей та регіонів.

Особливістю сучасного етапу трансформаційних змін економіки України є те, що з переходом до ринкових засад господарювання далеко не всі підприємства можуть заявити про свою конкурентоспроможність на відповідних ринках. Соціальний позитив в цьому випадку пролягає через зміцнення органами місцевої влади власної фінансової бази соціальних реформ, збереження підприємствами робочих місць, стабілізацію позицій середнього класу.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   48

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи