Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
Сторінка17/28
Дата30.10.2014
Розмір6.18 Mb.
ТипПротокол
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   28

^ ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ З УРАХУВАННЯМ ЗАКОРДОННОГО ДОСВІДУ
Анотація. Досліджено стан інвестування в зарубіжних країнах. Обґрунтовано засади державної політики в сфері іноземного інвестування. Визначено причини недосконалої політики в Україні.

Аннотация. Исследовано состояние инвестирования в зарубежных странах. Обоснованы основы государственной политики в сфере иностранного инвестирования. Определены причины несовершенной политики в Украине.

Annotation. The state of investing is explored in foreign countries. Bases of state policy are grounded in the sphere of the foreign investing. The reasons of imperfect policy are certain in Ukraine.

^ Постановка проблеми. Політика держави у сфері іноземного інвестування має на меті створення сучасної системи регулювання, яка б підвищила інвестиційну привабливість економіки та забезпечила потужні мотивації нерезидентів щодо вкладення коштів. Особливо ефективним важелем успішного вирішення цього завдання може стати, за певних обставин, податкова політика щодо закордонних внутрішніх інвестицій.

^ Аналіз останніх наукових досліджень. Проблемі розвитку інвестиційної діяльності присвячені наукові праці багатьох вчених, таких як: А.Є. Ачкасов, І.О. Бланк, П.Т. Бубенко, Г.С. Волинський, М.С. Герасимчук, Г.В. Ковалевський, А.В. Крушевський, І.Крупка, Р.Р. Ларіна, І.В. Лисий, Т.В. Момот, М.М. Недашківський, А.А. Пересада, В.О. Поколенко, С.В. Покропивний, Я.А. Рекитар, І.В. Сергієнко, Г.В. Стадник, О.М. Тищенко, В.І. Торкатюк, Л.С. Шевченко, О.Д. Шеремет та багато інших.

^ Постановка завдання:

– дослідити стан інвестування в зарубіжних країнах;

– обгрунтувати засади державної політики в сфері іноземного інвестування;

– визначити причини недосконалої політики в Україні.

^ Виклад основного матеріалу. Посилення та тривале збереження регресивних тенденцій — це сигнал для критичного переосмислення стратегії й тактики реформування, переорієнтації економічної політики на посилення уваги до фундаментальних відтворювальних процесів. Перш за все — процесів відтворення основного капіталу, які протягом останнього десятиріччя вийшли з-під сфери ефективного суспільного регулювання, у тому числі й унаслідок недосконалої інвестиційної політики держави. За відсутності розвинених гнучких швидкодіючих методів ринкового регулювання, самоусунення від участі в інвестиційних процесах позбавило економіку можливості вчасно та адекватно реагувати на тривожні сигнали, що надходили з інвестиційної сфери.

Результати академічних досліджень підтверджують, що оподаткування не належить до числа вирішальних факторів здійснення прямих іноземних інвестицій. Наприклад, базова ставка оподаткування прибутку корпорації Німеччині — 70,8% (часто цей норматив на практиці зменшується до 50-55% завдяки численним пільгам), проте це не лякає інвесторів.

Аналогічних висновків дійшли і фахівці німецької консультативної групи, які в ході дослідження умов іноземного інвестування в Україні опитали найбільших інвесторів, що працюють у різних галузях. Жоден із нерезидентів не визнав те, що недосконала податкова політика є перешкодою для інвестування. Більша частина опитаних (60%) відповіла, що податковий фактор для них узагалі не суттєвий [1, с. 42].

Інвестори розуміють, що прибутковість капіталу визначається не тільки ставкою оподаткування, а й методикою обчислення бази оподаткування. Ідеться про порядок обчислення амортизації, правила обліку запасів, віднесення плати за кредит та страхування на витрати виробництва тощо.

З іншого боку, необхідно врахувати, що розвинуті країни напрацювали значний досвід податкового стимулювання іноземного інвестування. Система оподаткування побудована таким чином, аби постійно заохочувати інвестора.

По-перше, компанії можуть легально зменшувати розмір бази оподаткування за рахунок збільшення відрахувань у фонди, що включаються до виробничих витрат (зокрема, амортизаційний фонд).

По-друге, використовуються різні податкові пільги для тих, хто вкладає кошти у виробництво, здійснює заходи з реінвестування.

По-третє, майже у всіх країнах існує система покриття збитків компанії за рахунок її прибутків упродовж кількох попередніх років або за рахунок її майбутніх прибутків. У першому випадку дозволяється відраховувати з раніше отриманого прибутку втрати поточного року (так зване перенесення збитків назад), у результаті чого сплачена раніше сума податків стає більш високою. Це перевищення компенсується за рахунок зниження поточних та майбутніх податків. У другому випадку (перенесення збитків наперед) збитки поточного року вираховуються з майбутнього прибутку.

По-четверте, чимало держав заохочують виробничі вкладення за допомогою податкових канікул, податкових інвестиційних відрахувань і податкових інвестиційних кредитів. В Україні, як відомо, також надавалися податкові канікули для новостворених підприємств з іноземними інвестиціями строком на п’ять років, але потім ці пільги скасували, оскільки зустрічалися інвестори, що вклали мізерні кошти, а отримували величезні пільги.

Вивчаючи досвід зарубіжних країн щодо використання податкових важелів збільшення надходжень капіталів нерезидентів, слід зауважити, що останнім часом податкові системи зазнали значних змін у зниженні ставок і прогресії оподаткування. Теоретичним підґрунтям для цього стала концепція американського вченого А.Лаффера, який довів, що податкові надходження залежать і від ставки, і від бази оподаткування [2, с. 56]. Якщо податкова ставка зростає, бізнес або йде у тінь, або згортається, тобто скорочується база оподаткування. І навпаки: зниження податкової ставки сприяє збільшенню бази.

Завдяки цим дослідженням у США у 1987 році було запроваджено податкову реформу, в результаті якої максимальна ставка податку на прибуток була зменшена з 46 до 34%. Це позитивно вплинуло і на іноземне інвестування. Нині іноземний сектор цієї країни характеризується високими темпами та масштабами розвитку, а також широкою диверсифікацією. Тільки за один 1994 рік обіг капіталів нерезидентів, залучених в економіку США, виріс на 80%.

У Японії максимальна ставка податку на прибуток була зменшена з 43,3 до 37,5%. Як наслідок — обсяг залучених прямих іноземних інвестицій почав різко зростати. Був також ухвалений закон, який установлював значні податкові пільги, у тому числі для нерезидентів.

Зниження ставок податків на прибуток зроблено також у Франції (з 50 до 45%), у Великобританії (з 52 до 35%), Канаді (з 46 до 28%) [3, c. 119].

Світова практика заохочення закордонних вкладень свідчить, що в окремих випадках податкові важелі можуть стати не тільки важливим, а й вирішальним спонукальним мотивом для інвесторів. Ідеться про податкові гавані та офшорні зони. Податкова гавань — це ті країни і території, де встановлені суттєві пільги, перш за все податкові, що поширюються і на національні, і на іноземні компанії (міста Лондон, Нью-Йорк, штат Каліфорнія у США). У світі нараховується близько ста податкових гаваней та офшорних центрів.

Як правило, компанії, що працюють у податкових гаванях та офшорних зонах, сплачують незначну кількість чітко визначених податків — реєстраційний збір (від кількох десятків до кількох тисяч доларів), річний збір (або невеличкий податок на прибуток), збір за перереєстрацію. Витрачаються також незначні кошти на оформлення документації, відкриття банківських рахунків та здійснення банківських операцій, оренду приміщення та адресу, послуги інфраструктури (транспорт, зв'язок, пошта тощо). За деякими розрахунками, витрати на створення офшорної компанії становлять у середньому 5 тисяч доларів, а утримання — ще 2—3 тисячі доларів щорічно.

Характеризуючи податкову систему України, слід визнати, що вона має ряд хиб, пов'язаних, на нашу думку , перш за все з відсутністю досвіду формування державної політики у сфері оподаткування та недосконалістю управління податковими органами як складовою частиною апарату держави. Витрати платників податків на виконання податкового законодавства досі залишаються високими, і це за умов катастрофічного падіння попиту на внутрішньому ринку, зубожіння народу, збитковості більшості підприємств. Вводяться нові податки й збори, сплата яких не має належного наукового методичного обґрунтування. Законослухняним платникам доводиться витрачати багато часу на обчислення податків, їх облік та включення у звітність. Податковий тягар розподіляється між різними суб'єктами нерівномірно. Окремим компаніям надаються значні (і необґрунтовані) податкові пільги. Отже, внаслідок відсутності правового регулювання надання пільг серед платників податків має місце справедливе невдоволення податковою системою, яка залишається заплутаною та непередбачуваною.

Проте держава шукає нових, на її думку, ефективніших шляхів залучення іноземного інвестування за допомогою податкових важелів. Зокрема, в Україні функціонує кілька спеціальних (вільних) економічних зон, де запроваджено пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Як було зазначено вище, інвестиційні проекти реалізуються, в основному на території крупних промислових місць. Між тим малі місця і райони залишаються у ролі пасинків, куди потенційні інвестори йдуть із великим небажанням. Для розширення кола інвесторів економісти пропонують зменшити законодавчо визначений розмір інвестиційних ресурсів до 500 тис., 400 тис., а то й до 200 тис. дол. США [4, c. 38]. На наш погляд, такий розмір інвестицій у 400 або 200 тис. дол. США, може бути прийнятий на подальших етапах розвитку спеціальних економічних зон. На даному етапі слід знизити планку у 2 рази (до 100 тис.дол. США). Це буде сприяти появленню нових пропозицій по реалізації інвестиційних проектів, що надасть можливість кількісно змінити не тільки склад інвесторів, але й обсяги інвестиційних ресурсів, що у подальшому призведе до збільшення надходжень до державного та місцевого бюджетів.

У державі не існує чітко визначеної узгодженої на різних рівнях стратегії роботи з нерезидентами. Навіть більше, й досі точаться дискусії з приводу реформування податкової системи. Думка про те, що усі проблемні питання вдасться вирішити після прийняття Податкового кодексу, є хибною. Таємницею не є те, що податкове законодавство зазнає частих та значних змін.

Розвиток податкової системи має будуватися на науково обґрунтованих принципах і враховувати зарубіжний досвід. Іноземний інвестор має змогу порівнювати податкові режими різних країн, тому, можливо, їх можна залучати до розв'язання проблем удосконалення податкової системи. Слід домогтися, аби податки виконували усі властиві їм функції, у тому числі регулятивну й стимулюючу. Податки мають стимулювати інвестування, зокрема, іноземне. Кількість податків та зборів слід скоротити, у першу чергу, це стосується тих стягнень, яких не можна обґрунтувати з точки зору економічної теорії, таких як, наприклад, податку на прибуток від застосування понижуючого коефіцієнта до норм амортизаційних відрахувань. Нерезиденту важко пояснити, чому при купівлі валюти він повинен сплачувати один відсоток до Пенсійного фонду.

Та головна проблема — забезпечення стабільності податкового законодавства, це "головний біль" не тільки України, а й усіх країн із перехідною економікою [5, c. 99]. Не секрет, що попит на іноземні інвестиції значно перевищує пропозиції. І усі країни ведуть гостру конкурентну боротьбу за кошти нерезидентів. Тому не дивно, що переважна більшість країн запроваджує ліберальні зміни, які стосуються діяльності нерезидентів. Вітчизняні органи регулювання, навпаки, намагаються контролювати майже усі господарські процесі, вимагають здійснювати багато зайвих процедур, на підставі бюджетного дефіциту запроваджують нові податки, видають нові й нові правові акти, що веде до нестабільності правового регулювання. Отже, слід розробити стратегію взаємодії з іноземним інвестором. І не тільки розробити, а й виконувати її.

Практика свідчить не тільки про низьку активність інвесторів в аграрній галузі України, але й про часті (за даними Міжнародного банку реконструкції та розвитку) невдачі інвестиційних сільськогосподарських програм [5, c. 100]. Світовий досвід інвестиційної діяльності в аграрному секторі доводить необхідність системи методів аналізу інвестиційних проектів (ІП), яка забезпечує досить суворий відбір найбільш ефективних із них. Цьому, зокрема, буде сприяти системи підтримки прийняття рішень в інвестуванні.

З початку 70-х років в світі проводяться інтенсивні роботи з автоматизованої підтримки прийняття управлінських рішень, в результаті чого створені й успішно використовуються людино-машинні системи нового типу - системи підтримки прийняття рішень (СППР). Їх можна визначити як комп'ютерні системи, призначені для підтримки різних видів діяльності при прийнятті рішень із слабо структурованих та неструктурованих проблем. Найбільш популярними СППР в галузі підтримки інвестиційних рішень є системи: ISDS (Investment Strategy Decision Sestem), яка призначена для керівників, що відповідають за формування «портфеля замовлення» на наукові дослідження й розробки (США, 1983р.), та системи 90-х років – R3 у Німеччині та Project Expert for Windows (PEW) у США.

R3 забезпечує в основному виконання функцій облікового характеру: складання бюджету, розрахунки по інвестиційним заходам, прогнозування амортизаційних відрахувань, автоматичне розмежування в основному капіталі тощо. На жаль, в документації не описано процедури генерування альтернативних інвестиційних рішень напрямків та вибору варіантів на основі врахування багатьох показників (критеріїв).

PEW призначена для розробки стратегічного плану розвитку діючого підприємства і підготовки бізнес-плану інвестиційного проекту; дає змогу проводити аналіз ризику проекту й аналіз його ефективності за різними сценаріями розвитку. Побудована на основі корпоративної імітаційної моделі, яка відображає динамічний процес грошових потоків; розрахунковий період моделі складає 1 місяць при максимальній тривалості проекту 30 років. Може бути використана лише на другому етапі аналізу проекту, тобто після попередньої експертизи варіантів. Крім того, система є досить обмеженою, оскільки дає змогу аналізувати проект тільки в розрізі «капіталовкладення».

Роботу по створенню окремих модулів локальних СППР розпочато і вітчизняними вченими [4, c. 39], однією з найбільш відомих є експертна система «діагностика» [5, c. 100], в математичній основі якої лежить метод рангової кореляції експертних оцінок.

У концепції системного аналізу в генеруванні та виборі проектів ІП повинен відповідати досить жорстким вимогам, які враховують технічні, інституціональні, соціальні, комерційні, екологічні, фінансові, економічні та інші аспекти та враховувати ризики та невизначеності. Такі вимоги можуть бути повністю враховані тільки на базі концепції системного аналізу в генеруванні на виборі проектів, яка базується на поєднанні досягнень прикладного системного аналізу та формалізації знань експертів-аналітиків.

Основним принципом концепції є етапність розв'язання проблем. Основними етапами можуть бути: обстеження інвестиційного середовища; генерація проектів, експертиза та відбір проектів. Етап експертизи та відбору розбивається на декілька стадій, наприклад: попередня, проміжна, кінцева. СППР здійснює інформаційну підтримку особи, що приймає рішення, на кожному з етапів, використовуючи при цьому різні бази даних, бази знань та бази моделей.

Основою для генерації варіантів є дерево проблем та цілей інвестиційного проекту. Існування комплексу проблем, в розв'язання яких вносить вклад проект, є обов'язковою умовою його фінансової спроможності, оскільки тільки економічні та соціальні суб'єкти, які стикаються з певними складнощами, готові систематично фінансувати заходи по їх розв'язанню. «Дерево цілей» описує логічну структуру основної цілі проекту і дозволяє зіставляти цілі з проблемами проекту.

Системне моделювання проекту підприємства здійснюється в системі координат, що характеризують його в різних розрізах («Економічний розріз», «Фінансовий розріз», «Соціальний розріз», «Технічний розріз», «Екологічний розріз» тощо). Множина розрізів формується на основі аналізу дерева цілей проекту.

Існує еволюційне моделювання проекту. Системні моделі підприємства будуються для різних періодів часу, що дозволяє контролювати процес досягнення вершин дерева цілей.

Необхідна наявність формалізованої інформації про показники підприємств-аналогів. Особа, яка приймає рішення, для вивчення інвестиційного середовища повинна мати доступ до моделей підприємств-аналогів (як у галузі, так і в регіоні). Структура інформації повинна бути стандартизованою, щоб забезпечити можливість порівняльного аналізу.

Якість ІП характеризується числом (сукупністю чисел), що характеризує його у всіх із точки зору в суттєвих «розрізах» за множиною показників, які можна відібрати з бази даних. З цього витікає необхідність наявності бібліотеки моделей для оцінювання показників якості проекту та моделей «згортання» сукупності показників методів багатокритеріального відбору варіанту в просторі показників. Бібліотека моделей повинна давати можливість відбирати модель у залежності від стадії розгляду задачі: від експертних та нечітких на початкових стадіях до імітаційних та аналітичних – на кінцевих стадіях.

Існуючі СППР включаються як елементи в систему, що розробляється. Це дозволяє моделювати велику кількість показників. Розробка специфічних моделей та методів (аналіз проектів на початкових стадіях; побудова баз знань або їх настройка з урахуванням досвіду груп експертів; створення системних моделей, що характеризують конкретне виробництво) є сукупністю необхідних робіт для побудови СППР для ІП в АПК та конкретно, у сільському господарстві.

Висновки. Отже, концепція системи передбачає використання великого заділу розробок у галузі інформаційного забезпечення (ІЗ) та програмного забезпечення (ПЗ) розрахунків показників ІП, що забезпечує можливість розв'язання задачі на кінцевих стадіях, коли вона стає досить структурованою, і розробки нових моделей та засобів розв'язання задачі на початкових етапах, коли основна інформація про проект та господарство носить характер мовних висловлювань. Етап попередньої експертизи є досить важливим, тому що саме на ньому «відсівається» за різними оцінками від 80 до 90% ІП. Бататоваріантність інвестиційних проектів та неструктурованість задачі вимагає створення СППР на базі поєднання досягнень системного аналізу та формалізації знань експертів-аналітиків.

СППР будується як інтегрована діалогова система, що здійснює підтримку рішень на всіх етапах існування інвестиційної проблеми від аналізу інвестиційного середовища і побудови дерева проблем і цілей до формування пакету альтернатив і розв'язання оптимізаційної задачі.

Використані джерела інформації:

  1. Берестовий К.C. Податкові важелі державного управління інвестиційною діяльністю в Україні // Економіка: проблеми теорії та практики. – 2006. - № 47. – С.41-45.

  2. Mikesell J.L. Administration. Analysis and Applications for the Public Sector. - The Dorey Press: Chicago, Illinois 60604. Second Edition, 1986. – 121р.

  3. Кізима Т.О. Іноземне інвестування в умовах інтеграції України у світову економіку // Фінанси України. – 2003. - №10. – С. 118-125.

  4. Махмудов О. Інвестиційна політика виходу з депресії // Економіка України. – 2005. - №5. – С. 37-44.

5. Федоренко В.Г. Інвестознавство: Підручник. – 3-тє вид., допов. – К.: МАУП, 2004. – 480 с.

Рецензент: Дацій О.І., д. е. н., професор.

УДК 35:304.4 Побережний О. В.,

аспірант Національної академії державного

управління при Президентові України
^ СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ В КОНТЕКСТІ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ
Анотація. Визначено поняття «соціальна політика». Розкрито мету, сутність, функції та принципи соціальної політики. Визначено основні цілі соціальної політики України на сучасному етапі.

Аннотация. Сделано определение понятия «социальная политика». Раскрыто цель, функции и принципы социальной политики. Определены основные направления социальной политики Украины.

Summary. Certainly conceptsocial policy”. A purpose, essence, functions and principles of social policy, is exposed. Certainly primary purposes of social policy of Ukraine on the modern stage
Актуальність дослідження обґрунтована тим, що на сучасному етапі суспільного розвитку, який супроводжується процесами реформування соціально-економічної сфери, в межах чого простежується погіршення умов існування широких верств населення, різке падіння їхнього життєвого рівня та загострення соціально-економічної суспільно-політичної нестабільності, проблема здійснення ефективної соціальної політики набуває особливої актуальності. Високий рівень суспільного «попиту» на ефективну соціальну політику вимагає від влади запровадження дієвих механізмів досягнення цілей соціального захисту та соціального розвитку. Разом з тим питання механізмів реалізації соціальної політики на сьогодні залишаються не достатньо розробленими як з теоретико-методологічної точки зору, так і не існує чіткої системи їх застосування на практиці. 

^ Аналіз наукових доробок. Характеризуючи ступінь розробленості проблеми, зазначимо, що основні теоретичні засади дослідження соціальної політики викладені у працях зарубіжних вчених та фахівців Р.Агуна, М.Вінера, Е.Джеймс, Е.Ендрюс, А.Іглесіаса, М.Ісаєва, Г. Мак Таггарта, В.Роїка, Р.Рофмана, М.Рутковські, Л.Сичової, С.Смирнова, Р.Хольцмана, Е.Фулту.

Проблематику соціальної політики України в різний час досліджували вітчизняні науковці, серед яких В.Бесараб, В.Гошовська, І.Гнибіденко, М.Кравченко, Т.Кір'ян, Е.Лібанова, О.Палій, І.Пижик, А.Решетніченко, В.Скуратівський, Б.Зайчук, О.Зарудний, П.Шевчук, А.Ягодка, В.Яценко та ін..

^ Виклад основного матеріалу. Основним законом суспільного розвитку є розробка та здійснення соціальної політики як головного механізму реалізації принципів соціальної держави. Конституція України визначає Україну, з поміж іншого, соціальною державою, де людина та її життя є найвищою соціальною цінністю [1, с.2]. Тому першочерговим пріоритетом державної соціальної політики має стати забезпечення прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією України.

Питання, пов’язані з розумінням сутності соціальної політики, взаємовідносин держави та суспільства, здавна є предметом уваги мислителів. З далекої давнини вчені різних шкіл визнавали, що завдання держави – турбота про своїх громадян.

Вивчення соціальної політики як специфічної функції держави і суспільства почалася в період формування основ соціальної держави. Наприкінці Х1Х ст. група німецьких вчених заснувала "Кружок соціальної політики", метою якого стало вивчення розвитку політики й економіки в контексті соціології. Закономірно, що це відбулося в Німеччині, де проводилася усвідомлена і цілеспрямована політика, орієнтована на побудову саме такої держави.

Проте поняття "соціальна політика" було введено в науковий обіг не в Німеччині, а у Франції – яскравим представником утопічного соціалізму Ш. Фур'є. Саме йому ми зобов'язані тим, що на порядок денний було поставлене питання про обов'язок держави надати своїм громадянам деякі соціальні гарантії. А щоб це стало можливо, держава повинна була монополізувати торгівлю, емісію грошей і збір податків. Для Ш. Фур'є державна монополія була соціальною політикою. Німцям же ми зобов'язані тим, що їхня держава першим почала цікавитися соціальною сферою життєдіяльності суспільства, піклуватися про німецьких робітників і їхні родини. Так вперше була введена система соціального забезпечення, не тільки контрольована державою, а і керована нею. Саме з кінця Х1Х ст. (1883 р.), з указів О. Бісмарка про державну допомогу родинам німецьких робітників почалася специфічна державна діяльність з соціального захисту найманих робітників [2, c. 46].

В подальшому поняття соціальної політики розглядалося в контексті уявлень про соціальну державу. Зважаючи на те, що соціальна держава має кілька типів, зрозуміло, що соціальну політику по-різному тлумачили представники різних напрямків суспільної думки. Загальним для авторів є твердження про те, що сучасна держава обов'язково повинна здійснювати соціальну політику. І хоча поняття "соціальна держава", як правило, застосовується до таких європейських країн, як Швеція, Німеччина, Данія і т.д, разом з тим можна констатувати, що будь-яке сучасне (модернізована) держава має ті чи інші ознаки соціальної держави. Навіть у тих країнах, де міцні традиції має соціально-економічний лібералізм, наприклад у США, теж проводиться цілеспрямована державна соціальна політика.

Отже, соціальна політика в період кінця Х1Х – початку ХХ ст., в уявленнях дослідників, не виходить за межі економічної політики, а розуміється як вплив держави за допомогою права, управління і заходів економічної системи в цілому, на соціальні протиріччя, на процес розподілу для досягнення визначеного ідеалу, під яким М. Вебер розуміє національну могутність своєї країни [3, c. 187].

На думку канадського вченого Т. Ганслі, академічного визначення соціальна політика ще не придбала. Це неоднозначне поняття зв'язане з заходами уряду, спрямованими на підвищення добробуту населення. Зважаючи на те, що зміст соціальної політики може включати як тактику, так і програми соціального захисту, границі такого поняття окреслити не так просто. Так, наприклад, те саме розпорядження Міністерства фінансів може стосуватися як соціальної, фінансової, так і податкової політики. Т. Ганслі вважає, що соціальна політика – це функція державної відповідальності за:

– використання суспільних ресурсів;

– регулювання приватної діяльності:

– підтримку приватно-індивідуальної і колективної поведінки з метою максимізації соціальної вигоди й умов життя населення [4, c. 10].

Російський дослідник І. Лаврененко вважає: "Соціальна політика – це діяльність по управління соціальною сферою суспільства, покликана забезпечити життя і відтворення нових поколінь, створити передумови для стабільності і розвитку суспільної системи та гідного життя людей" [5, c. 9].

Українські науковці В.А.Скуратівський, О.М.Палій, Е.М.Лібанова визначають соціальну політику як суспільний феномен, що поєднує в собі різноманітні, багатофакторні складові: конституційно-правові, інституціональні, управлінсько-регулятивні, саморегулятивні, глобальні, національні, державні, наддержавні, громадські, гуманістичні, праксеологічні (ціннісні), комунікативні тощо[6, с.11].

Різниця підходів до визначення змісту соціальної політики відзеркалюється у різноманітності показників–індикаторів соціального розвитку суспільства, за допомогою яких оцінюється ступінь досягнення мети соціальної політики. Так, у США до системи показників соціальної статистики, яка ведеться на загальнофедеральному рівні та на рівні штатів, уходять показники охорони здоров’я, соціального забезпечення, освіти, зайнятості, особистих прибутків, побутових умов, вільного часу та розваг, демографічні характеристики населення [7, с.84].

Принципова схема показників соціальної статистики ООН включає такі розділи: демографічна структура населення; соціальна структура суспільства; сім’я та побут; доходи та сімейні заощадження; рівень життя; охорона здоров’я; споживання продуктів харчування; житлові умови; освіта та культура; умови труда та зайнятість; умови життя сільського населення; соціальне забезпечення; утримання та виховання дітей, інвалідів, літніх та пенсіонерів; суспільні фонди.

Отже, зміст поняття “соціальна політика” в різних випадках може істотно відрізнятися та охоплює досить різноманітне коло питань життєдіяльності індивідів та суспільства: як діяльність, спрямовану на забезпечення виживання та підтримку життєдіяльності більш слабких членів суспільства – інвалідів, літніх, самотніх, біженців, представників національних меншин та ін., так і забезпечення функціонування та розвитку суспільства в цілому.

Мета соціальної політики полягає у створенні умов для формування, розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття, самореалізації творчого соціального потенціалу людини, особистості, її сутнісних сил, а також для задоволення людиною соціальних потреб та інтересів, освоєння соціальних цінностей, підтримання в суспільстві соціальної злагоди, стабільності та соціальної цілісності, самовідтворюваного, самодостатнього рівня соціодинаміки, соціального прогресу.

Соціальна політика за умов трансформації суспільних відносин, формування соціальної держави й громадянського суспільства має на меті звузити, а в перспективі звести нанівець роль у соціальному житті чинників, що втрачають соціальне значення або гальмують процес суспільної соціодинаміки, і створити умови для посилення ролі чинників, детермінант, що сприяють соціальному поступу, посилюють соціальну безпеку людини. Нині мета соціальної політики полягає в розв'язанні суперечностей суспільного, соціального розвитку, що гальмують процес формування соціально орієнтованої економіки, становлення середнього класу, соціальної мобільності, утвердження дійових механізмів соціального життєзабезпечення людини як основного суб'єкта соціального розвитку[8].

Щодо України на сучасному етапі її розвитку основними цілями соціальної політики є максимальне збереження фізичного, інтелектуального, духовно-етичного потенціалу країни; формування трудової мотивації, яка відповідає вимогам легального ринку, орієнтованою на розширене відтворення “людського капіталу” країни як передумову економічного підйому, повноцінного ринку, ефективної економіки; створення інституціональних та соціально-економічних умов для реалізації громадянами, різними суспільними верствами та групами населення своїх потреб та інтересів, прояву своєї активності та розкриття особистості. Без цього неможливий розвиток громадянського суспільства, особистої свободи, реальної демократії.

Соціальна політика може включати не тільки захисні елементи щодо критичних верств і груп населення. Вона може передбачати і певну підтримку, наприклад, середнього класу, сприяння його утворенню й зростанню управлінської майстерності, що опосередковано може позитивно впливати на соціальний стан всіх інших верств населення. Прикладами саме таких підходів до здійснення соціальної політики може бути діяльність консерваторів США і Великобританії в епоху Р.Рейгана і М.Тетчер, які обмежувалися створенням “держави добробуту” лише для середніх класів [9].

Соціальна політика держави формується з урахуванням конкретно-історичних умов країни, які впливають на характер і особливості таких аспектів соціальної політики, як політика доходів населення (життєвий рівень, споживчий кошик, матеріальний добробут); політика у сфері праці та трудових відносин (оплата праці, охорона праці та соціальне страхування, зайнятість населення та ін.); соціальна підтримка та захист непрацездатних та малозабезпечених верств населення (пенсійне забезпечення, соціальне обслуговування, надання соціальних гарантій та ін.); темпи і пріоритети розвитку галузей соціальної сфери (охорони здоров’я, освіти, науки, культури, фізичної культури та спорту); соціоекологічна політика (створення здорових, сприятливих умов для праці, життя та відпочинку); політика у сфері розвитку сучасної соціальної інфраструктури (житло, транспорт, дороги, зв’язок, торговельне та побутове обслуговування); міграційна полі- тика (вимушена міграція, захист прав та інтересів співвітчизників за кордо- ном, зовнішня трудова міграція); політика щодо окремих категорій населення (сімейна, молодіжна, політика щодо літніх, інвалідів та ін.).

Об’єднуючи ці напрями здійснення соціальної політики, можна виділити такі три її основні функції: економічну (економічно забезпечує політичні перетворення, створює умови для реалізації практичних політичних заходів, стимулює різні види економічної діяльності), соціальну (створює соціально-економічні умови для збереження та розвитку "людського капіталу", забезпечує необхідний рівень життя для всіх груп населення, доступ до медичного обслуговування, освіти, культурних цінностей) та стратегічну (створює соціально-економічні передумови для розвитку суспільства і збереження стабільності в ньому) [10].

Реалізації указаних функцій мають бути підпорядковані і структурні складові соціальної політики, а саме політика розподілу і перерозподілу суспільного продукту, демографічна політика, політика зайнятості та охорони праці, політика соціального захисту, політика забезпечення соціальної безпеки, функціонально-цільові складові соціальної політики .

Політика розподілу і перерозподілу суспільного продукту включає політику формування доходів населення, адекватних затраченій праці, політику стимулювання найманої праці, політику оподаткування доходів і майна насе- лення, політику прямого і непрямого оподаткування доходів, політику оподат- кування нерухомості, політику індексації доходів населення, політику надання пільг (компенсацій та привілеїв), політику обмеження “тіньових” доходів.

Демографічна політика містить політику охорони материнства і дитинства, політику стимулювання репродуктивного зростання населення, політику регулювання шлюбно-сімейних відносин і державної допомоги сім'ї, геронтологічну політику, міграційну політику.

Політика зайнятості та охорони праці включає політику регулювання ринку праці й забезпечення ефективної зайнятості населення, політику організації та нормування праці, політику забезпечення безпечних умов праці, політику страхування праці (в разі безробіття, хвороби або каліцтва), політику забезпечення справедливого вирішення виробничих колективних спорів і трудових конфліктів.

Політика соціального захисту включає політику соціального забезпечення, політику соціального страхування, політику надання адресної соціальної допомоги, політику забезпечення мінімальних соціальних гарантій, стандартів і ліквідації бідності, антимаргінальну політику.

До функціонально-цільових складових соціальної політики можна віднести гендерну політику, молодіжну політику, житлову політику, політику розвитку соціальної сфери села, рекреаційну політику, політику захисту прав споживачів (консюмеризм) та ін.

Аналіз принципів, які більшість сучасних держав покладає в основу своєї соціально-політичної діяльності або в основу хоча би своїх політичних декларацій, дає можливість виділіти наступні принципи соціальної політики: принцип соціальної справедливості, принцип соціальних гарантій, принцип соціальної компенсації, принцип соціальної солідарності, принцип індивідуальної соціальної відповідальності, принцип соціального партнерства та принцип субсидіарності (підтримки) [11, с.33].

Висновки. Таким чином, має місце велика кількість визначень соціальної політики і варіантів її розуміння. Проте, кожна точка зору відображає окремі сторони цього поняття. Найбільш вдалим, на нашу думку, є твердження, що соціальна політика – це комплекс заходів, що здійснюються державними інститутами та недержавними суб’єктами з виявлення, задоволення та узгодження потреб та інтересів громадян, соціальних груп, територіальних громад.
Використані джерела інформації:

  1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997.- 80 с.

  2. Сіленко А. О. Соціальна деpжава: теpнистий шлях до визнання: Світовий досвід і пеpспективи Укpаїни /Сіленко А. О., Коляденко В. А.; Під наук. pед. В. П. Гоpбатенка. - [К.: ТЄС, 2002]. - 357 с.

  3. Іванова О.Л. Соціальна політика: теоретичні аспекти. – К.: “КМ Академія”, 2003. – 246с.

  4. Ганслі Теренс М. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. – К.: Основи, 1996. – 184с.

  5. Лаврененко И.М. Государственная социальная политика Российской федераци: опыт и проблемы рансформации (80-е – первая половина 90-х годов ХХ столетия). Автореф. дис. д-ра ист. наук. – М., 2000.

  6. Скуратівський В.А., Палій О.М., Лібанова Е.М. Соціальна політика. Навчальний посібник. К.: Вид-во УАДУ, 2003. – 365 с.

  7. Семигіна Т.В. Соціальна політика у глобальному вимірі. – К. Пульсари. 2003.-251с.

  8. Коваль О.А. Поняття і ознаки соціальної держави як суспільно-політичного ідеалу сучасності // Законодавство України: науково-практичні коментарі. - 2005. - № 12. - с.3-8.

  9. Панкевич О. З. Соціальна деpжава: пpоблеми загальної теоpії / [За заг. pед. П. М. Рабіновича]; Львів. юpид. ін; т. - Львів, 2004. - 175 с

  10. Скуратівський В.А. Правовий вимір діяльності соціальної держави // Вісн. Нац. академіїї держ. управління при Президентові України. - 2007. - № 4. - с.184-192.

  11. Якубенко В. П. Принципи соціальної держави // Право України. – 2002 - № 6. –

С.33-38

Рецензент: Руденко О.М., к. держ. упр., доцент.

УДК 332.1. 502.131. Проніна О.В.,

здобувач,

Академія муніципального управління
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   28

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи