Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
Сторінка19/28
Дата30.10.2014
Розмір6.18 Mb.
ТипПротокол
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   28

^ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ КАПІТАЛІЗАЦІЇ БАНКІВ (ОРГАНІЗАЦІЙНО-КОРПОРАТИВНІ ЗАСАДИ)

Анотація. Стаття присвячена дослідженню питанню впливу держави на розвиток системи корпоративного управління шляхом участі у капіталізації банків. Розглянуто взаємозв’язки між державою, корпоративним управлінням та банківським сектором, а також запропоновані заходи щодо покращення державного регулювання корпоративних відносин.

Ключoві слова: капіталізація банків, корпоративне управління, державний сектор.

Аннотация. Статья посвящена исследованию вопроса влияния государства на развитие системы корпоративного управления путем участия в капитализации банков. Рассмотрено взаимосвязи между государством, корпоративным управлением и банковским сектором, а также предложены меры по улучшению государственного регулирования корпоративных отношений.

^ Ключевые слова: капитализация банков, корпоративное управление, государственный сектор.

Summary. The article is devoted research the question of influence of the state on development of the system of corporate management by participating in capitalization of banks. Intercommunications are considered between the state, corporate management and bank sector, and also the offered measures on the improvement of government control of corporate relations.

^ Key words: capitalization of banks, corporate management, state sector.
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими практичними завданнями. Економічна криза, яка набула розвитку в Україні починаючи з вересня 2008 року, здобула досить широких вимірів, розповсюджуючись на грошово-кредитну, фіскальну, соціальну сфери, невпинно погіршуючи соціальне самопочуття та очікування суб’єктів ринку й пересічних громадян. Вплив зовнішнього чинника згенерував реалізацію внутрішніх дисбалансів вітчизняної банківської системи, які накопичувалися протягом останніх років, дестабілізації фінансової системи, в результаті чого банківська система позбулася 90 млрд. грн. за рахунок зменшення вкладів. Зазначене призвело до ряду адекватних дій з боку держави, зокрема, введення постановою НБУ мораторію на дострокове видачу депозитів банками; створення Стабілізаційного фонду, кошти якого через державні банки будуть спрямовані на надання кредитів банківським установам та суб'єктам господарювання, придбання їхніх зобов'язань, що виникли до 15 вересня 2008 року; введення тимчасової адміністрації у найбільш проблемних банках з метою недопущення їх банкротства (у 15 банках); участь держави у капіталізації банків за рахунок бюджетних коштів та коштів, які виділяються Європейським Банком Реконструкції та Розвитку.

Проте, президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер, вважає недоцільним кроком в умовах бідної та корумпованої країни здійснювати націоналізацію банків, адже держава жодного разу не зарекомендувала себе як ефективний суб’єкт підприємництва. На його думку, сама по собі націоналізація з подальшим продажем - це перекладання проблем, пов'язаних з неефективними власниками, на платника податків, тому все залежить від того, як проводитиметься держава.

Вказане підтверджує актуальність питання впровадження найкращих практик корпоративного управління державою у банках, у яких вона приймає участь у капіталізації та вводить тимчасову адміністрацію, не тільки з метою повернення довіри до них, а й з метою доведення ефективності управління корпоративними правами держави із подальшим поверненням у приватну власність банків зі світовими стандартами корпоративного управління та відкритими до інвестиційного капіталу.

^ Аналіз досліджень, в яких започатковано розв’язання даної проблеми. Окремі аспекти управління державними корпоративними правами в Україні висвітлюють В.Васильєв, О.Кібенко, О. Пасхавер, П.Поро­шенко, М.Чечетов, І. Жадан. Одночасно й проблемам корпоративного управління присвячено багато досліджень як зарубіжних так і вітчизняних науковців серед яких А. Берлі, О. Вільямс, Р. Каплан, Л. Птащенко, О. Софронова, О. Поважний, Т. Дяченко, М. Луцький, Е. Шкарпова та ін. При цьому, проблематика державного регулювання банківської системи в Україні є об’єктом дослідження таких вітчизняних вчених як Дзюбик С., Донченко Л.О., Приходько В.П., Сало І. В., Пуховкіна М. О. та ін..

Проте, відсутність наукових праць, присвячених комплексному дослідженню впливу держави на розвиток системи корпоративного управління в банківській системі, а також сучасний стан економіки країни визначають актуальність обраної теми дослідження, яке дасть можливість розкрити сутність цього явища з погляду науки державного управління і сприятиме створенню теоретичного підґрунтя для впровадження належної практики корпоративного управління у банківському секторі.

^ Формування цілей статті (постановка завдання). Метою дослідження є вивчення теоретичних та практичних питань впливу держави на розвиток корпоративних відносин шляхом її участі у капіталізації банків.

^ Виклад основного матеріалу дослідження. Необхідність державного регулювання ринкової економіки випливає з об'єктивно властивих державі економічних функцій. В умовах існування різних форм власності, роль державного регулювання полягає, з одного боку, в забезпеченні юридичного механізму їх реалізації, а з іншого — в спрямованому впливі на ринкові параметри, що забезпечують організацію функціонування економічної системи як цілого [4, с.25].

На перший погляд, об’єднання корпоративного управління і державного сектора може здаватись суперечливим, або принаймні парадоксальним. Корпоративне управління передусім стосується корпорацій, головної форми організації бізнесу в приватному секторі, тоді як державний сектор – це сфера діяльності уряду. Але ці два явища мають деякі важливі спільні риси:

  • роль уряду в регулюванні корпоративного управління;

  • корпоративне управління державним сектором впливає на рівень корпоративного управління приватним сектором, особливо у плані того, як державний сектор регулює корпоративний і його поведінку;

  • принципи корпоративного управління у деякій мірі мають бути орієнтирами корпоративного управління у державному секторі.

Дані риси, на наш погляд, і визначають особливості запровадження корпоративного управління у корпоративних структурах за допомогою державних органів.

Варто також наголосити на важливості правил, за якими уряд нав’язує свої рішення приватному корпоративному секторові. Іншими словами, управління в державному секторі впливає на корпоративне. Якщо держава втручається у волюнтаристський спосіб, ринок страждає від спричиненої цим невпевненості. Отож важливо не тільки те, щоб уряд визначав правила ринкової поведінки та забезпечував їх виконання, а й щоб він і для себе виробляв подібні правила й ретельно їх виконував. Таким чином, управління в державному секторі стає важливим елементом корпоративного управління, зазначено в Звіті Світового банку про світовий розвиток за 2006 рік [5, с.17].

Відносини держави та системи корпоративного управлін­ня мають взаємний характер та є багатобічними. Держава справляє значний вплив на рівень розвитку системи корпо­ративного управління, а існуюча в країні система корпора­тивних відносин, у свою чергу, впливає на економіку і відповідно на державу в цілому [3, с. 9].

Фінансова криза стала, незважаючи на руйнівні наслідки, відмінним підґрунтям для запровадження державою найкращих практик корпоративного управління у корпоративному секторі, що дозволить реформувати існуючу систему управління не лише регуляторним шляхом, а й шляхом виступу держави як ефективного господаря із довгостроковими стратегічними цілями, які відповідатимуть інтересам всіх учасників корпоративних відносин.

Сьогодні багато країн розцінюють корпоративне управління як складову частину ринкових реформ, умову розвитку приват­ного бізнесу, засіб підвищення конкурентоспроможності на між­народних ринках та поліпшення показників економічної діяль­ності загалом, а Україна ще й як один із шляхів виходу з фінансової кризи.

Важливість корпоративного управління для держави обумовлена його впливом на соціальний та економічний розвиток країни через:

    • сприяння розвитку інвестиційних процесів, забезпечення впевненості та підвищення довіри інвесторів;

    • підвищення ефективності використання капіталу та діяльності товариств;

    • урахування інтересів широкого кола заінтересованих осіб, що забезпечує здійснення товариствами діяльності на благо суспільства та зростання національного багатства [2].

Масова приватизація, проведена на початку 90-х років, призвела до створення десятків тисяч досить значних за своїм розміром компаній, які мали гостру необхідність у інвестиційних ресурсах для виживання, не говорячи вже про амбіційні плани розвитку. Низький рівень накопичень, недовіра дрібних інвесторів у країні, та втеча великого (за національними масштабами) капіталу робить притягнення інвестиційних ресурсів, фактично, обов’язковою умовою розвитку економіки України.

При цьому, масова сертифікатна при­ватизація не вирішила своїх головних економічних завдань - надходження інвестицій на підприємства та формування на них ефективного власника.

Отже, поки що приватна власність у формі тих корпоративних структур, які створені в процесі приватизації, не довела своєї переваги над державною. Це значною мірою пов'язано з низь­ким рівнем управління корпораціями.

Формування ефективного власника – складний процес, в якому повинні брати участь як держава (яка повинна сприяти підвищенню ролі стратегічних інвесторів), так і окремих корпорацій.

Незважаючи на те, що в світі спостерігається стійка тен­денція до приватизації колишніх державних підприємств, сьогодні в економіці багатьох країн усе ще присутній доволі значний державний сектор, представлений підприємствами, які повністю або частково належать державі. Характерним прикладом є українська економіка.

Рівень корпоративної культури на таких підприємствах значною мірою залежить від рівня розвитку системи корпо­ративного управління в недержавному секторі економіки. Тобто, якщо в недержавному секторі порушення прав акціо­нерів та зловживання з боку керівництва підприємств є по­стійним явищем, державі важко знайти чесних та кваліфі­кованих керівників для своїх підприємств або запровадити на них ефективну систему управління.

З огляду на наслідки фінансової кризи у банківській системі, була прийнята постанова Кабінету Міністрів України, яка встановила, що держава надає фінансову допомогу банкам шляхом участі у формуванні та/або збільшенні їх статутного капіталу (далі - капіталізація банків) на підставі рішення Кабінету Міністрів України за пропозицією Національного банку. Держава бере участь у капіталізації банку шляхом придбання його акцій за рахунок коштів державного бюджету, зокрема Стабілізаційного фонду, та облігацій внутрішньої державної позики [1].

Таким чином, держава отримала шанс здійснити значний вплив на розвиток корпоративних відносин шляхом введення та дотримання системи корпоративного управління світових стандартів у банківських структурах, де держава матимете контрольний пакет або важіль у вигляді тимчасової адміністрації, тим самим продемонструвавши позитивність її застосування.

Нагадуємо, що одним з антикризових заходів уряду були рішення щодо участі держави у капіталізації банків внаслідок чого до державної власності переходить контрольний пакет акцій, наприклад, ВАТ АБ «Укргазбанк» - 81,58 %, ВАТ «Родовід Банк» - 99, 97 %, АКБ «Київ» - 99, 96 % .

Функціонування моделі корпоративного управління у банківських структурах зумовлюється дією багатьох чинників, серед яких провідне місце посідає держава.

Не зважаючи на більш жорстке регулювання з боку держави у порівняні із небанківським корпоративним сектором, та наявну досить розвинуту систему корпоративного управління, критичними чинниками розвитку корпоративного управління в банківському секторі визнані проблеми повноважень спостережних рад, професіоналізм їхніх членів і відповідальність власників банків. Саме, ці питання, на наш погляд, повинні бути вирішені при упровадженні елементами системи корпоративного управління у банках, у яких держава приймає участь у капіталізації. Адже, на жаль, навіть банки державної форми власності (ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України", ВАТ "Державний ощадний банк України") не можуть бути у цих питаннях прикладом, так як відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність» вищим органом управління в державних банках є спостережна рада, по п’ять членів якої призначає Президент, Верховна Рада та Кабінет Міністрів України, які роками не можуть зібратися разом та застосувати належну практику корпоративного управління.

Крім того, не менш важливою проблемою є конфлікт інтересів серед учасників спостережної ради. Наприклад, здивування експертів Світового банку викликає й той факт, що державу у спостережній раді представляють бізнесмени й політики, чиї інтереси часто суперечать державним цілям.

Приймаючи до уваги ситуацію, яка склалась сьогодні, доречно було б доповнити вимоги до банку, у капіталізації якого приймає участь держава, положеннями щодо обов’язкового здійснення попередніх заходів впровадження системи корпоративного управління зазначених у таб. 1. Таким чином, держава не тільки запровадить належну систему управління світових стандартів у таких банках, а й захистить свої інтереси та інтереси інших учасників, отримавши відкриту та прозору роботу банку в особі органів управління, а також гарантії раціонального використання державного капіталу у роботі банку.

Таблиця 1

Пріоритетність заходів щодо впровадження корпоративного управління

у банках

п/п

Заходи



Прийняття внутрішнього корпоративного кодексу поведінки, затвердження та оприлюднення специфічних цінностей банків стосовно клієнтів, персоналу, акціонерів.



Побудова системи стратегічного моніторингу середовища банку.



Визначення та контролювання стратегічних цілей і корпоративних цінностей банку, про які мають бути проінформовані всі працівники в банку.



Вдосконалення організаційно-управлінських аспектів взаємодії між органами управління банку; побудова ефективної системи корпоративного контролю.



Прийняття вищими органами управління банку конкретних довгострокових та щорічних цільових програм, стратегічного бюджету та оціночних показників діяльності виконавчих органів (якісних, кількісних, результативності та ефективності).



Створення ефективної системи розкриття інформації в банку.



Забезпечення високого ступеню фінансової та нефінансової заінтересованості топ-менеджерів банку у дотриманні встановлених законодавством та нормами корпоративної етики правил ведення дорученого їм бізнесу та у досягненні встановлених цільових показників.



Реалізація та належне фінансування здійснення функції достовірного обліку (у відповідності до міжнародних стандартів) і ефективного, у тому числі незалежного, контролю за діяльністю менеджерів та визначення її результатів.



Затвердження порядку оприлюднення конфліктів інтересів в банку.



Запровадження посади корпоративного секретаря .


Водночас, реалізація тільки цих внутрішньо-орієнтованих заходів не може вирішити усього того комплексу проблем, який накопичився у корпоративному секторі економіки нашої держави. Оскільки більшість причин кризи корпоративного управління в Україні має екзогенне походження, тому й покращення ситуації багато в чому залежить від швидкості приведення чинного законодавства України у відповідність до міжнародних стандартів, розвитку фондового ринку, реформування судової системи та багатьох іншими.

^ Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Отже, ефективно вибудована система корпоративного управління є одним з ключових моментів "виживання" не тільки банків, а й інших корпоративних структур в умовах кризи. Тому упровадження змін, перерахованих вище, дійсно дозволяє корпораціям швидше вийти з кризи та добитися значних успіхів у своїй діяльності. Таким чином, держава, використовуючи капіталізацію банків як захід підтримки банківської системи, повинна у повному обсязі використати цей важіль впливу на розвиток системи корпоративного управління, зробивши наявність такої системи обов’язковою умовою для участі держави у капіталізації банку. В свою чергу, банки, як провідники держави, мають приділяти пильну увагу системі корпоративного управління своїх клієнтів та об’єктів інвестиції, чим, по-перше, значно знизять вартість своїх ризиків та капіталів, а, по-друге, на власному прикладі доведуть позитивність застосування такої системі.

Проблему дієвого державного регулювання капіталізації банків необхідно вирішувати за рахунок удосконалення корпоративного управління шляхом: підвищення ефективності діяльності органів управління банку, залучення незалежних експертів, розробки формальних процедур упровадження системи корпоративного управління. Тому перспективним дослідженням , на нашу думку, є визначення кола суб’єктів через які держава здійснює регулювання корпоративного сектору та їх повноваження.
Використані джерела інформації:

  1. Кабінет Міністрів України; Постанова, Склад колегіального органу, Положення, Порядок вiд 18.02.2009 № 148

  2. Рішення ДКЦПФР Про затвердження Принципів корпоративного управління від 11.12.2003 №571

  3. Румянцев С. Застосування норм корпоративного законодавства / С. Румянцев//Цінні папери України. - 2004.- № 44 (332)

  4. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки / Д.Стеченко / Навч. посіб. — 3-тє вид., випр. — К.: Знання, 2006. — 262 с.

  5. Leasing in emerging markets. Lessons of Experience Series. The World bank, Washington, 2006. — 61 pp.


Рецензент: Бакуменко В.Д., д. держ. упр., професор.

УДК 35.073.53

Твердохліб О.С.,

аспірант ІПДУМС НАДУ

при Президентові України
^ ВИКОРИСТАННЯ ГЕОІНФОРМАЦІЙНОГО РЕСУРСУ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ
Анотація. Стаття присвячена дослідженню застосування геоінформаційних систем та геоінформаційних ресурсів у діяльності органів державного й муніципального управління України. Обґрунтовано доцільність використання геоінформаційних ресурсів у роботі органів державної влади, виокремлено негативні фактори їх розвитку і вказано перспективні шляхи їх використання.

Аннотация. Статья посвящена исследованию использования геоинформационных систем и геоинформационных ресурсов в деятельности органов государственного и муниципального управления Украины. Обосновано целесообразность использования геоинформационных ресурсов в работе органов государственной власти, выделено негативные факторы их развития и указано перспективные пути их использования.

Summary. The article is devoted to the research of geoinformation systems’ and geoinformation resources’ using in public and municipal authorities’ activity of Ukraine. The advisability of geoinformation resources’ using in public authorities’ work is substantiated in it, the negative factors of its development are emphasized and the perspective ways of its usage are given here.
^ Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. У сучасному постіндустріальному суспільстві інформація стає стратегічним ресурсом, а інформаційні технології виступають одним з інструментів підвищення ефективності державного та муніципального управління. Сьогодні найактивніше розвиваються технології державних інформаційних порталів, що реалізують взаємодію громадян та органів управління через комп’ютерні мережі, технології накопичення інформації в єдиних державних базах даних, технології муніципальних інформаційних систем, інформаційних систем житлово-комунальної сфери, геоінформаційних систем, електронного документообігу. Таким чином, впровадження інформаційних технологій у сфери державного й муніципального управління стає завданням стратегічної важливості.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор. Використання геоінформаційних систем із залученням геоінформаційних ресурсів регламентоване постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України [8; 9] і розглядається у публікаціях як вітчизняних (Ю. Карпінський, А. Лященко [3; 4]; О.В. Нестеренко [5; 6]; В.А. Алексєєв, В.В. Мостовий, В.С. Терещенко, Р.О. Машкін [7]; М.А. Тиндюк, І.А. Рубан [10]; В.К. Тягур [11]; В.Є. Ходаков, А.В. Шеховцов, Р.В. Бараненко [12]; О.М. Юрченко, Л.М. Стрельбицька, О.М. Вертузаєв [13]), так і зарубіжних (А.Б. Антопольський [1]; Л.Д. Вейс, В.П. Живоглядов [2]; М. Пеггіон, А. Бернардіні, М. Мазера [14]; А.С. Белвард, К.Р. Валенцуела [15]) дослідників цієї проблематики.

^ Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Питання використання геоінформаційних систем та геоінформаційних технологій у спеціальних виробничо-технічних напрямах (екологічний моніторинг, надзвичайні ситуації, проектування та управління комунікаціями, управління та моніторинг землекористуванням, розвідування родовищ нафти і газу тощо) досить добре освоєні, широко застосовуються як в зарубіжних країнах, так і в Україні. Проте застосування геоінформаційних ресурсів у діяльності органів державного й муніципального управління залишається ще малодослідженим.

^ Формулювання цілей статті (постановка завдання). Мета статті – проаналізувати процеси використання геоінформаційних ресурсів у діяльності органів державного та муніципального управління України. Відповідно до означеної мети, нами визначено низку завдань:

1) розглянути поняття геоінформаційних систем та геоінформаційних ресурсів і обґрунтувати доцільність їх використання органами державної влади України;

2) виокремити чинники, що здійснюють негативний вплив на розвиток геоінформаційних ресурсів;

3) узагальнити можливі напрями використання геоінформаційних ресурсів у сфері державного управління.

^ Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів

Інформаційні ресурси належать до найважливіших ресурсів, без впровадження яких, в принципі, неможливо виконувати функції управління. Обґрунтованість, правильність прийняття управлінських рішень залежить від рівня використання інформаційних ресурсів і застосування багатоваріантних оптимізаційних соціально-економічних розрахунків [11].

Одним з найважливіших видів інформаційних ресурсів країни є географічні інформаційні ресурси, які часто називають просторовими даними або геоданими.

Джерела просторової географічної інформації багаточисельні та різні за якістю і точністю. Це карти, аеро- та космічні знімки, матеріали статистичної звітності і кадастрові реєстри, дані гідрометеорологічних спостережень, екологічного моніторингу тощо. Збір, зберігання, прив’язку та обробку всіх цих даних у цифровій комп’ютерній формі здійснюють географічні інформаційні системи. Вони видають інформацію користувачеві за запитом у найбільш зручній для нього формі – у вигляді карт, схем, таблиць – і надають різні технології обробки та перетворення цих даних. Зазвичай, геоінформаційні системи окрім цифрових карт містять і різноманітні бази даних, прив’язані до карт.

Просторові дані включають такі основні їх типи: базова картографія, тематична картографія, навігація, дані дистанційного зондування, геодезичні вишукування, топографічне картування, територіальні проекти [1, С. 356].

Сутність геоінформаційної технології полягає в інтелектуалізації управління процесами інформаційного забезпечення, що включає автоматизований пошук інформаційних взаємозв’язків будь-яких об’єктів: подій, людей, формалізованих знань з усіх видів баз даних, що існують у світі, у тому числі, – баз даних неструктурованої текстової інформації, візуалізації складно структурованої інформації в графічному і табличному вигляді, статистичний і географічний аналіз подій, пошук прихованих, латентних об’єктів. Геоінформаційні системи – це цілий клас програмних продуктів, основним завданням яких є обробка й аналіз даних, що мають просторову локалізацію. Поняття геоінформаційної технології набагато ширше, ніж просто програмне забезпечення для геології, географії та картографії. Застосування таких технологій надає різноманітні можливості з обробки як цифрових карт чи планів місцевості, так і планів будинків, комунікацій, дозволяє формувати складні комбіновані запити до даних, що включають цілий ряд просторових обмежень [13]. Основна складова, що забезпечує ефективне управління в надзвичайних умовах – швидкість реакції та раціональне розподілення ресурсів при дефіциті часу. Інформаційна підтримка такого роду діяльності неможлива без використання геоінформаційних систем [15, С. 279-281].

Формування та застосування електронних геоінформаційних ресурсів та геоінформаційних систем вийшло далеко за межі традиційної суто географічної предметної сфери, уже сьогодні вони інтегровані в загальні інформаційні технології та здатні забезпечити просторово-часовою інформацією усі ланки моделювання та управління в різноманітних сферах професійної діяльності (управління територіями, військова справа, кадастри природних ресурсів і нерухомості, екологія, навігація і транспорт, інженерні комунікації, містобудування, публічні геоінформаційно-пошукові та довідкові системи тощо) [3, С. 295].

Основною метою створення відповідного програмного забезпечення і бази даних геоінформаційних систем є оперативне представлення всім суб’єктам управління достовірної інформації про інфраструктуру і соціально-економічний розвиток об’єктів управління в територіально-часовому розрізі [12, С. 133].

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Державної науково-технічної програми розвитку топографо-геодезичної діяльності та національного картографування на 2003-2010 роки”, геоінформаційні ресурси – це сукупність інформаційних банків та баз географічних даних і знань.

Серед основних завдань програми – розвиток геоінформаційних ресурсів та створення геоінформаційних систем, формування та використання державних геоінформаційних ресурсів і розширення доступу до них, формування та використання державних геодезичних і картографічних інформаційних ресурсів.

На першому етапі виконання програми передбачено сформувати мережу геоінформаційних центрів для забезпечення оперативного поновлення та широкого доступу до геоіформаційних ресурсів.

На другому етапі планується довести ефективність топографо-геодезичної діяльності, національного картографування та створення геоінформаційних ресурсів до рівня, необхідного для ефективного задоволення потреб державного управління, економіки, оборони, науки, освіти та культури в геопросторових даних та картографічній продукції.

Виконання завдань, визначених Програмою, сприятиме підвищенню рівня задоволення потреб органів державного управління та органів місцевого самоврядування, економіки, науки, освіти, культури та суспільства в цілому в геопросторових даних, інформації та геодезичній і картографічній продукції на основі створення принципово нової інфраструктури, інформаційних технологій та геоінформаційних ресурсів, яка охоплюватиме як їх виробників, так і користувачів [8].

У розпорядженні Кабінету Міністрів України „Про схвалення Концепції проекту Закону України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних»” відмічено, що сьогодні на законодавчому рівні не визначені пріоритети, принципи і напрями реалізації єдиної державної політики у геоінформаційній сфері, в результаті чого знижується ефективність діяльності державних інститутів у сучасних технологічних умовах інформаційної підтримки прийняття рішень.

Геоінформаційні системи формуються в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, кадастрових та інформаційних центрах відповідно до проблемного спрямування, що призводить до збільшення обсягу геопросторових даних, а також витрат, пов’язаних із створенням, супроводженням і використанням таких систем.

Сучасні геоінформаційні ресурси створюються в результаті застосування новітніх високих технологій, зокрема дистанційного зондування землі, цифрової фотограмметрії, GPS-вимірювання, використання баз даних та інформаційних комп’ютерних мереж, і мають багатогалузеве походження, багатоцільове і багатогалузеве застосування, а їх виробництво є трудомістким та затратним. Координати мільйонів об’єктів і явищ, які визначаються в єдиному геоінформаційному просторі, становлять геоінформаційні ресурси [9].

Основною метою активізації геоінформаційних ресурсів є забезпечення органів державної влади і місцевого самоврядування актуальною, достовірною і комплексною інформацією для всебічного оперативного дослідження, оцінки та обґрунтування управлінських рішень. Саме геоінформаційні ресурси і геоінформаційні моделі дозволяють найбільш адекватно відображати процеси використання і відтворення територіальних ресурсів (матеріальних, природних, трудових, фінансових) з урахуванням їх просторового розміщення, просторової взаємодії та динаміки їх зміни. [4, С. 148].

Основними чинниками, що негативно впливають на розвиток геоінформаційних ресурсів органів державної влади України, є:

  • застарілі нормативні підходи до просторових даних;

  • існуючий режим секретності окремих територій;

  • відсутність розвинутої інфраструктури відкритих просторових даних;

  • відсутність правової регламентації використання геоінформаційних систем та цифрових карт [1, С. 358-359];

  • несанкціоноване (піратське) використання державних фондів картографічних матеріалів та інших геоінформаційних ресурсів;

  • дублювання картографічних матеріалів на одну і ту саму місцевість різними, в тому числі державними структурами [11];

  • відсутність єдиної державної політики у геоінформаційній сфері;

  • створення геоінформаційних ресурсів органами державної влади виключно відповідно до власних потреб (підвідомчість);

  • несумісність форматів геоінформаційних систем та неможливість їх інтеграції в європейський і світовий геоінформаційний простір.

Геоінформаційні ресурси використовуються органами державної влади для:

  • підготовки та друку спеціалізованих карт;

  • розробки аналітичних інформаційних систем;

  • відображення на картографічній основі об’єктів та показників;

  • вирішення проблемних питань певної галузі;

  • аналізу й планування діяльності за певними параметрами;

  • розповсюдження картографічної інформації у локальних та глобальних комп’ютерних мережах [5, С. 62];

  • аналізу, оцінювання та управління ризиками у сфері державного управління [14, С. 21-25];

  • інтеграції геоінформаційних систем у „електронний уряд” (перетворення E-government у G-government) [6, С. 23-36];

  • здійснення моніторингу.

Побудовані на основі геоінформаційних ресурсів системи бувають двох класів:

  • універсальні геоінформаційні системи на базі клієнт-серверних технологій для експлуатації в мережному режимі (розподілені);

  • настільні геоінформаційні системи для вирішення наукових та управлінських завдань (локальні).

Будь-який універсалізм – це і перевага, і недолік. Перевага таких геоінформаційних систем у тому, що кожного разу не потрібно розробляти картографічну систему для виконання конкретного завдання, а достатньо використовувати універсальну. Недолік – універсальну інструментальну геоінформаційну систему потрібно пристосовувати до певного конкретного завдання. Окрім того, програмні засоби потрібно розробляти з урахуванням вимог такої геоінформаційної системи [7, С. 483-484].

Метою створення геоінформаційної системи органу державного чи муніципального управління може бути:

  • подання досить повного картографічного опису об’єкта управління для його подальшого використання при прийнятті управлінських рішень;

  • створення в глобальній мережі Інтернет геоінформаційного сайту, що забезпечуватиме спільно з геоінформаційною системою можливість оперативного відображення та обробки інформації, а також підтримки прийняття рішень.

У свою чергу, така геоінформаційна система призначена для вирішення низки завдань:

  • збір інформації за заданими параметрами об’єкта управління та їх розміщення у базі даних;

  • імпорт інформації з первинної бази даних та відображення об’єкта управління на основній карті;

  • формування аналітичних карт, що містять показники стану та розвитку об’єкта управління, а також їх експорт на веб-сайт;

  • формування аналітичних карт з питань кадрової політики та їх експорт на веб-сайт;

  • формування аналітичних карт з питань технічної та фінансової забезпеченості об’єкта та їх експорт на веб-сайт;

  • просторовий картографічний контроль, аналіз та прийняття рішень з питань територіального планування й управління;

  • вивід на друк звітів і макетів карт [2, С. 51].

Досвід створення і використання територіальних геоінформаційних систем говорить про те, що лише створення інтегрованої багатопрофільної інформаційної системи з організацією інформаційного обміну між ними здатне забезпечити максимальну ефективність використання вкладених коштів, створити нормальні умови експлуатації цих систем, виключити непотрібне дублювання даних і функцій, виключити швидке моральне старіння інформаційних систем, обумовлене старінням інформації [10].

Таким чином, застосування геоінформаційних ресурсів у діяльності органів державної влади дозволяє:

  • забезпечити працівників необхідною інформацією;

  • виробити інструментарій підтримки прийняття управлінських рішень;

  • централізувати, уніфікувати й стандартизувати прикладні та атрибутивні картографічні дані;

  • сформувати банк електронних тематичних карт;

  • забезпечити оперативний доступ до баз даних різноманітних інформаційних систем;

  • забезпечити підрозділи інструментом для самостійного виробництва демонстраційної графічної продукції [5, С. 65];

  • візуалізувати складно структуровану інформацію;

  • встановити зворотний зв’язок з громадянами [14, С. 18].

^ Висновки з даного дослідження. Таким чином, проведене дослідження дало змогу дійти певних висновків:

1) використання органами державної влади України сукупності інформаційних банків та баз географічних даних і знань, що становлять геоінформаційні ресурси держави, є доцільним з метою підтримки прийняття управлінських рішень;

2) серед чинників, що здійснюють негативний вплив на розвиток геоінформаційних ресурсів, слід виокремити: застарілі нормативні підходи, відсутність інфраструктури, відсутність належної правової регламентації, несанкціоноване використання ресурсів, дублювання матеріалів, відсутність єдиної державної політики у цій сфері, підвідомчість, несумісність форматів, неможливість їх інтегрування тощо;

3) з-поміж можливих напрямів використання геоінформаційних ресурсів у сфері державного управління варто зазначити: вироблення дієвого інструменту підтримки прийняття рішень, розробка аналітичних інформаційних систем, вирішення проблемних питань галузі, аналіз й планування діяльності, оцінювання та управління ризиками, інтеграція у „електронний уряд” тощо.

^ Перспективи подальших розвідок у даному напрямку будуть спрямовані на дослідження сучасних здобутків у геоінформаційній сфері та їх впровадження у роботу органів державного й муніципального управління України.
^ Використані джерела інформації:

  1. Антопольский А.Б. Информационные ресурсы России : научно-методическое пособие / Александр Борисович Антопольский. – М. : Либерея, 2004. – 424 с. – (Библиотекарь и время. ХХІ век).

  2. Вейс Л.Д. Информационная система поддержки принятия управленческих решений на основе ГИС и WEB-технологий / Л.Д. Вейс, В.П. Живоглядов // Геоинформационные системы. – 2001. – № 2. – С. 50-57.

  3. Карпінський Ю. Концептуальні засади створення національної інфраструктури геопросторових даних України / Ю. Карпінський, А. Лященко // Сучасні досягнення геодезичної науки та виробництва : збірник наукових праць. – Львів: НУ „Львівська політехніка”, 2005. – С. 295-301.

  4. Лященко А.А. Активні міські геоінформаційні ресурси: класифікація, властивості та принципи формування / А.А. Лященко // Інженерна геодезія. – 2002. – Вип. 48. – С. 147-156.

  5. Нестеренко О.В. Використання ГІС-технологій при організації даних в органах державної влади / О.В. Нестеренко // Реєстрація, зберігання і обробка даних. – 2000. – Т. 2, № 1. – С. 60-66.

  6. Нестеренко О.В. Геоінформаційні технології в системі „електронного уряду” [Електронний ресурс] / Олександр Васильович Нестеренко // Використання геоінформаційних технологій для забезпечення інформаційно-аналітичної діяльності в органах державної влади : семінар для представників органів виконавчої влади. – Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/document/3290841/GIS_seminar-2003.ppt. – Назва з екрану.

  7. Особливості побудови інформаційних систем з застосуванням ГІС-технологій / В.А. Алексєєв, В.В. Мостовий, В.С. Терещенко, Р.О. Машкін // Проблеми програмування. – 2008. – № 2-3. Спеціальний випуск. – С. 483-492.

  8. Про затвердження Державної науково-технічної програми розвитку топографо-геодезичної діяльності та національного картографування на 2003-2010 роки : постанова Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 37 : за станом на 25 травня 2006 р. [Електронний ресурс] // Законодавство України. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/ cgi-bin/laws/main.cgi. – Назва з екрану.

  9. Про схвалення Концепції проекту Закону України „Про національну інфраструктуру геопросторових даних” : розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 № 1021-р // Офіційний вісник України. – 2007. – № 89. – С. 81.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   28

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи