Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
Сторінка2/28
Дата30.10.2014
Розмір6.18 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

^ УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМ ЗАХИСТОМ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
Анотація: Зроблено аналіз основних засад управління соціальним захистом населення України в сучасних умовах та запропоновано нові підходи до вдосконалення цієї системи.

^ Аннотация: Сделан анализ главных основ управления социальной защитой населения Украины в современных условиях и предложены новые подходы для усовершенствования этой системы.

Summary. The analysis of the main bases of management by social protection of the population of Ukraine in modern conditions is made and new approaches for improvement of this system are offered.
^ Постановка проблеми. Ринкова економіка вимагає створення системи со­­­ціального регулювання, центральним елементом якого є державна політика щодо соціального захисту населення. Ринок сам по собі не створює і не зда­тен створювати засобів соціального захи­сту ні для суб’єктів процесу госпо­дарювання, ні, тим більше, нетрудоактивного та непрацездатного населення. На відміну від ринкового ме­ханізму, який діє через диференціацію доходів, поглиблен­ня майнової нерівності, економічне усунення неконкурен­тоспро­можних суб’єктів господарювання, система соціаль­них заходів зорієнтована на вирівнювання доходів, підтримку нужденних, захист неконкурен­тоспро­можних, соціально вразливих верств населення. За умов ринку цю роль може ви­конувати тільки держава, оскільки підприємства намагаються звільнитися від неконкурентоспро­можної робочої сили і перешкод­жа­ють її найму.

Водночас, діюча система соціального захисту в Україні страждає вада­ми, притаманними бідній країні з соціалістичною доктриною: влада прагне надати допомогу надто широкому колу своїх громадян, що далеко виходить за межі фінансових можливостей держави, а безпосередні виплати (чи то по страхових подіях, чи у формі соціальної допомоги) є дуже низькими і не за­по­бігають бід­ності. Неприпустимо високе співвідношення різноманітних тран­сфертних вип­лат із заробітною платою протидіє настановам населення на активну еко­номіч­ну діяльність і провокує утриманські настрої в суспі­ль­стві [2].

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирі­шен­ня даної проб­леми. На сьогодні існує певний теоретико-науковий доробок з досліджуваної проблематики. Серед вітчизняних учених, які різнобічно дос­лід­жують зазначене питання, варто виділити Н.П.Борецьку, Н.С.Власенко, О.А.Грішнову, І.В.Калачову, І.О.Курило, Е.М.Лібанову, О.В.Макарову, О.Ф.Но­вікову, В.В.Онікієнка, О.О.Яременко та ін. Водночас, аналіз наукових пуб­лі­ка­цій свідчить, що ступінь вивчення проблеми вітчизняними авторами не мож­на вважати достатнім і вона потребує подальших розробок.

^ Мета статті – проаналізувати основні засади управління соціальним захистом населення України в сучасних умовах та запропонувати нові підходи до вдосконалення цієї системи.

^ Виклад основного матеріалу. Формування певних уявлень суспільства щодо управління соціальним захистом населення необхідно для підвищення соціальної безпеки громадян, особливо соціально вразливих категорій – пен­сіонерів, інвалідів, багатодітних родин, малозабезпечених груп населення.

Соціальний захист – це система організаційних, правових та еконо­міч­них заходів щодо забезпечення основних соціальних прав і гарантій грома­дя­нина в державі [5]. Результатом соціального захисту є забезпечення добробуту та гідного рівня життя для кожної особи, покращення соціального самопочуття людини, впевненості в своєму майбутньому. У широкому сенсі об’єктом управ­ління в системі соціального захисту населення виступають усі громадяни дер­жа­ви, а у вузькому – соціальні групи, що за різних обставин не можуть само­стій­но забезпечити для себе відповідний рівень життя.

Структурно соціальний захист складається з: державного соціального за­­­хисту – а) загальна система соціального захисту (загальнообов’язкове дер­жав­не соціальне страхування та державна соціальна допомога); б) спеці­а­ль­ний со­ціальний захист; в) додатковий соціальний захист та недержавного со­ціального забезпечення (недержавне пенсійне забезпечення та недержавні со­ціальні пос­луги).

Особливістю українського суспільства є те, що в державі існує значна частина громадян, які не мають можливості здійснювати трудову діяльність в силу об’єктивних причин, або які мають низькі доходи, тому вони викликають потребу в особливому механізмі соціального захисту, спрямованому на під­т­рим­ку чи надання певного рівня життєзабезпечення та потребують посиленої дер­жавної підтримки і, відповідно, адаптації системи соціального захисту на­се­лення до таких реалій.

В Україні майже третина громадян бідні – рівень бідності декілька років поспіль становить 27%. У 2008 р. соціальну допомогу отримали 4,2 млн осіб на загальну суму 12,1 млрд грн, із них: 595,7 тис. непрацездатним грома­дянам із мінімальними доходами було призначено цільову грошову допомогу на суму 260,1 млн грн; державну соціальну допомогу отримали 21,4 тис. осіб, які не мають права на пенсію та інвалідам (загальна сума призначеної допомоги з урахуванням надбавок, підвищень та сум індексації становила 11,6 млн грн); дер­жавну соціальну допомогу на догляд було призначено для 530 осіб (за­га­льна сума призначеної допомоги з урахуванням надбавок, підвищень та сум ін­дексації становила 39,6 тис. грн); 478,5 тис. малозабезпеченим пенсіонерам, не­працездатним громадянам та інвалідам було надано адресної грошової до­по­моги на загальну суму 84,1 млн грн; 1646,7 тис. одержувачам було вип­лачено 9662 млн грн державної допомоги сім’ям з дітьми; 275,2 тис. осіб одержували державну соціальну допомогу на інвалідів з дитинства та ді­тей-інвалідів, яким було нараховано 2015,4 млн грн [3].

Система адресної соціальної допо­моги охоплює близько 2,3 млн сімей, які отримують 558,9 млн грн, зокрема: для 1424,6 тис. сімей було призначено 128,3 млн грн субсидій на відшкодування витрат на оплату житлово-кому­на­ль­них послуг; для 399,5 тис. сімей було призначе­но 198,4 млн грн субсидій на відшкодування витрат для придбання скрапленого газу, твердого та рідкого піч­­ного побутового палива; 459,8 тис. сімей отримали державну соціальну до­по­могу малозабезпеченим сім'ям на суму 232,2 млн грн. [3].

Станом на 1 січня 2009 р. на обліку в органах соціального захисту насе­лення перебувають 216,7 тис. учасників бойових дій, 411,5 тис. сімей загиблих і померлих ветеранів війни, 1884,4 тис. учасників війни, 6146,8 тис. дітей вій­ни, 2430,1 тис. інвалідів, з них 213,2 тис. інвалідів війни, 115 осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, 4633,6 тис. ветеранів праці. Загальна чи­сельність пенсіонерів – 13,8 млн осіб, у тому числі 9,4 млн осіб, які прожи­вають у міських поселеннях та 4,4 млн – у сільській місцевості. Пенсії отри­му­ють за віком 76,8% від загальної чисельності пенсіонерів, по інвалідності – 11,2%, у разі втрати годувальника – 6,1%, за вислугу років – 4,5%, соціальні пенсії – 1,4%. Середньомісячний розмір пенсії пенсіонерів, які перебувають на обліку в органах Пенсійного фонду України на початок 2009 р. (з ураху­ванням компенсаційних виплат і цільових допомог, передбачених чинним за­конодавством), становив 898,36 грн, у тому числі за віком – 942,7 грн, за ін­валідністю – 742,7 грн, у разі втрати годувальника – 647 грн, за вислугу років – 945 грн, соціальну пенсію – 538 грн [3].

Загалом сьогодні держава несе зобов’язання з надання 156 видів соціа­льних пільг, гарантій і компенсацій 230 категоріям населення; систему пільг нині регулюють 46 законодавчих актів. За різними оцінками, вартість задек­ла­рованих пільг становить 19–29 млрд грн на рік, що в декілька разів пе­ревищує обсяг бюджетних коштів, які виділяються на їх фінансування [4].

У Державному бюджеті за 2008 р. витрати на соціальний захист і со­ціа­ль­не забезпечення зросли на 52,7%, тоді як у 2007 р. – лише на 14% [3].

Державними органами влади розроблена і впроваджується низка заходів щодо реалізації соціальної політики, але через підміну її дієвого реформування екстенсивним збільшенням соціальних видатків ці ресурси витрачаються не­ефективно. При постійному збільшенні абсолютних розмірів соціальних ви­дат­ків, жодна з соціальних функцій держави досі не реалізується в кількісних та якісних параметрах, передбачених Основним законом, а тому суттєвих прак­тичних зрушень в сфері соціального захисту досягнуто не було. Фінансуван­ня соціальної сфери організовано вкрай нераціонально, адже значна частка фі­нансів не надходить до людей, які дійсно потребують соціального захисту. Від­сутність чітких стратегічних пріоритетів соціальної політики призводить до розпорошування коштів та тоталь­ного недофінансування соціальних установ. Соціальна політика залишається патерналістською і не сприяє розвитку люд­сь­кого потенціалу.

Нині спостерігається недієвість соціальної політики у вирі­шенні проб­лем най­більш незахищених прошарків населення, має місце від­сутність сис­тем­­ного підходу до формування державних соціальних гарантій, сучасного ін­ст­ру­ментарію вибору прі­о­ритетів соціальної політики та механізмів її реа­лі­­за­ції. Суперечності соціального забезпечення виявляються й у високій регі­о­­на­ль­ній диференціації, нездатності виплачувати заплановані зарплати та ви­ди со­ціальної допомоги. Приватизовані ринки житла, освіти та охорони здо­ров’я іс­нують поряд із вкрай низьким рівнем оплати праці та мінімальної со­ціа­ль­ної до­помоги. Отже, створення сучасної системи соціального захисту в Ук­раїні має свої особливості, пов’язані із затяжним характером реформ, трива­лою від­сутністю економічного пожвавлення в економіці, одночасним зрос­тан­ням зу­божіння переважної частини населення та соціальної поляризації в сус­пі­льстві при глибокій кризі дер­жавних фінансів, що суттєво обмежує соціальні заходи.

Можна цілком погодитися з науковцями Національного інституту стра­те­гічних досліджень, що протягом тривалого періоду реформ в Україні пріо­ри­тетність фактично надавалась головним чином трансформації економічних ін­ститутів, в той час як цілям побудови адекватних інституційним змінам сис­теми соціального розвитку та важелів підвищення рівня і якості життя грома­дян не приділялось необхідної уваги [5]. Соціальна сфера розглядалась як вто­ринна, похідна від економічної та як така, що обтяжує економіку. Внаслідок та­кого підходу, з самого початку реформ 90-х років ХХ ст. економічні та соціа­ль­ні процеси увійшли в гостре взаємне протистояння.

Таким чином, проведення цілеспрямованої державної політики щодо со­ціального захисту працездатних громадян і підтримка найбідніших прошарків потребує чіткої координації дій органів законодавчої і виконавчої влади, з виз­на­ченням та розмежуванням основних функцій суб’єктів управління, які без­по­­середньо впливають на забезпечення соціальних гарантій захисту на всіх рів­нях (державному, регіональному, місцевому) [6].

До основних функцій, які забезпечуватимуть вста­новлені Конституцією України соціальні гарантії пенсіонерів, інвалідів, оди­ноких непрацездатних гро­­­мадян, дітей – сиріт, інших соціально незахищених осіб, належать: pea­ліза­ція державної політики у сфері захисту соціально незахищених громадян; ор­га­нізація надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим верствам населення; здійснення разом з місцевими органами влади та органами місце­вого самоврядування, громадськими організаціями соціальних кoмп­лекс­них про­грам; організація надомного обслуговування інвалідів та одиноких не­пра­це­здатних громадян; правильне та своєчасне призначення державних пенсій та допомог; призначення субсидій по оплаті житлово-комунальних послуг, твер­до­го палива, зрідженого газу, електроенергії; правильне і своєчасне приз­на­чен­ня державних допомог сім’ям з дітьми тощо.

Державне управління у сфері соціального захисту здійснюють органи за­гальної і спеціальної компетенції. Державна система управління соціаль­ним захистом здійснюється через державні законодавчі, виконавчі, правові органи та суб’єкти, що мають спеціальне повноваження. До органів держав­ного управління, що уповноважені законодавчими актами державної виконав­чої влади, які, крім функцій загального управління, виконують функції щодо формування й забезпечення peaлізації державної політики у сфері соціаль­но­го захисту населення, зокрема належать:

  • Президент України; Верховна Рада України;

  • Кабінет Міністрів України;

– Рада національної безпеки та оборони України;

– Міністерства України (праці та соціальної політики; oxорони здо­ро­в’я; освіти і науки; з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту на­селення від наслідків Чорнобильської катастрофи; у справах сім’ї, молоді та спорту; з питань житлово-комунального господарства тощо);

– Пенсійний фонд України;

– Фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування Ук­раїни (від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; на випадок безробіття; з тимчасової втрати працездатності);

– Фонд соціального захисту інвалідів;

– Фонд гарантування вкладів фізичних осіб;

– недержавні пенсійні фонди;

  • місцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Сьогодні в Україні функціонує розгалужена система державних соціа­ль­них служб. Зокрема, 321 будинок-інтернат, 56 дитячих будинків-інтернатів, 149 психо-неврологічних інтернатів, 5 спеціальних будинків-інтернатів, де на повному державному забезпеченні перебуває 57 тис. громадян, з яких майже 30 тис. осіб – з вадами розумового розвитку. Обслуговування майже мільйона пенсіонерів, одиноких непрацездатних громадян та інвалі­дів відбувається в 743 територіальних центрах со­ціального обслуговування, 908 відділеннях со­ціальної допомоги вдома, 322 будинках-інтернатах для громадян похилого віку та інвалідів. Крім того, у 400 дитячих будинках сімейного типу перебуває 2605 вихованців, у 2461 прийомній сім’ї – 4050 осіб, у центрах соціально-психологічної реабілітації дітей – 3930 осіб, а в 21 закладі соціального захи­с­ту надаються послуги для бездомних громадян [3]. Для осіб з обмеженими фі­зичними можливостями, яких в Україні близько 3,5 млн осіб, функціонує Фонд соціального захисту інвалідів та 27 територіальних відділень Фонду, Все­український центр професійної реабілітації інвалідів, 14 реабілітаційних установ професійної реабілітації інвалідів [2].

Виплати, пов’язані з соціальним захистом соціально вразливих про­ша­р­ків населення (житлові субсидії, допомога малозабезпеченим сім’ям, пільги ветеранам війни тощо) фінансуються з державного та місцевого бюджетів, спеціальних фондів, коштів підприємств, установ та організацій, плати за соціаль­ні послуги, коштів благодійної допомоги, коштів одержувачів соціальних послуг та інших джерел, передбачених законодавством.

Нормативно-правову базу соціального захисту громадян України виз­на­чає чинне законодавство – цілісна система законодавчих актів, що регулюють відносини у сфері соціального захисту населення. Основи законодавства у цій сфері складають: Консти­туція України, закони України “Про загально­обов’­я­зкове державне пенсійне страхування”, “Про загальнообов’язкове дер­жавне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та про­фесійних захворювань”; “Про загальнообов’язкове державне соціальне стра­ху­вання на випадок безробіття”; “Про загальнообов’язкове державне соціа­ль­не страхування з тимчасової втрати працездатності”, “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Ук­раїні”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх со­ці­ального захисту”, “Про державну соціальну допомогу особам, які не ма­ють права на пенсію та інвалідам”, “Про державну соціальну допомогу мало­забез­печеним сім’ям”, “Про соціальний захист дітей війни”, “Про статус і со­ціа­ль­ний захист гро­мадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської ката­ст­ро­фи“, “Про охорону праці” та ін.

Формуючи нову систему соціального захисту населення України, адек­ватну сучасним реаліям, слід виходити з того, що вона має відповідати про­відним принципам соціальної держави, будуватися на державних соціальних стандартах та на здійсненні їх постійного моніторингу для практичного вті­лення системи соціальних, економічних та законодавчих прав і гарантій, що забезпечуються і контролюються державою та її відповідними інститутами.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства пріоритетним завданням виступає відновлення соціальної справедливості та подолання не­відповідності між конституційними нормами і реаліями життя українців, спри­чинених різницею в доходах населення [7]. Це потребує, в першу чергу, ясності та прозорості при розрахунках розмірів різних видів соціальної допо­моги та пенсій, гарантію держави на вчасну виплату заробітної плати, пенсій, стипендій, соціальної допомоги у визначені терміни та в повному обсязі.

Зниження рівня реальних доходів жителів України вимагає від дер­жав­них органів влади вдосконалення соціального захисту населення. Відповідно до ст.25 Загальної декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на гідний рівень життя, що передбачає забезпечення людей їжею, одягом, житлом, медичним доглядом, в обсягах, що необхідні для під­т­римки їх здоров’я й добробуту, і право на забезпечення в разі безробіт­тя, хво­роби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до іс­ну­вання через незалежні від неї обставини [8]. Зниження реальних доходів жи­телів зменшує частку його витрат на оплату різноманітних послуг. Безплат­ні послуги стають платними, що обмежує доступ до них більшості населення. Будь-яка управлінська система покликана забезпечити надання населенню дос­­татній рівень і якість соціальних послуг. Тому розширення соціального за­хи­сту та зростання витрат на нього повинні підкріплюватися організаційно-пра­вовими та економічними заходами, здатними надавати основний соціаль­ний захист найбільш нужденним громадянам з урахуванням фінансового ста­новища держави. Перебудова сфери соціального захисту громадян вимагає від державних ор­ганів влади та органів місцевого самоврядування вдосконалення розробки соці­а­льних програм та заходів щодо со­ціального захисту населення.

Для мінімізації суспільного напруження та запобігання акціям соціаль­но­го протесту необхідно забезпечити прозорість рішень центральних та міс­цевих органів влади; розробити стратегію інформаційної політики, спря­мо­вану на адекватне висвітлення соціально-економічних процесів в україн­сь­ко­му суспільстві, роз’яснення політики уряду та місцевих органів влади, за­без­печення діалогу “влада-населення” на всіх етапах від підготовки до прий­нят­тя рішень, а також для висвітлення діяльності органів влади; забезпечити роз­виток інститутів співпраці влади, бізнесу та громадянського суспільства; ре­ально забезпечити зниження рівня корупції, у тому числі шляхом розши­рен­ня форм громадського конт­ролю.

Висновки. Органи центральної і місцевої державної влади та органи міс­цевого самоврядування повинні передбачати забезпечення соціально гаранто­ваних умов для нормального існування й розвитку людини, тобто певного її життєвого рівня.

Становлення та розвиток системи соціального захисту в різних країнах світу свідчить, що нині не існує єдиної моделі со­ціального захисту громадян, які постійно розвиваються. Проте існують чіткі схеми надання різних видів соціальних допомог, пенсійного забезпечення та соціального страхування. То­му кожна держава має визначитись, яким чином краще забезпечити соціаль­ний захист свого народу. Специфічні особливості розвитку України не дають змоги автоматично перенести досвід розвинених країн із соціального захисту населення, адже вони розраховані на розвинені та стабільні ринкові відно­си­ни. Тому трансформація со­ціального захисту населення країни з ураху­ван­ням набутого світового досвіду потребує комплексного підходу у процесі змі­ни принципів її побудови, виходячи з ринкових реалій розвитку держави.

На державному рівні в системі управління соціальним захистом грома­дян виділяються такі групи проблем, як: недосконалість нормативно-правової бази щодо реформування системи соціального захисту населення; необхід­ність структурних змін у програмах, покликаних підвищити адресність соціа­льної допомоги, у тому числі за рахунок скасування пільг, наданих багатьом категоріям громадян незалежно від того, бідують вони чи ні; відсутність взаємоув’язки різних програм соціальної допомоги, наприклад програм дитя­чих допомог, житлових субсидій і соціальної допомоги родинам; складність переходу до єдиної системи грошових тран­сфертів у рамках мульти­програм­ної системи соціального захисту; невизначеність з термінами запровадження на­­копичувальної складової системи пенсійного забезпечення, особливо з ура­ху­ванням наслідків світової фінансово-економічної кризи.

Комплексна реформа соціальної сфери, включаючи зміну механізму її бюд­­жетного фінансування, не розв’яже миттєво накопичені впродовж деся­ти­річ со­ціальні проблеми, але запобігатиме їх поглибленню та, за умови пос­лі­довних і системних дій всіх владних структур, дасть змогу побудувати в державі ефективну соціальну систему і забезпечити належний людський роз­виток.

Таким чином, загальна схема зміни державного підходу до управління соціальною сферою включає: формування цілей та пріоритетів розвитку, орі­єн­тованих не на процес надання тих або інших послуг, а на отримання конк­ретних результатів; створення концепції розвитку сфери в цілому і кожної ок­ремої її галузі; розробку механізму функціонування соціальних галузей, який забезпечить досягнення визначених цілей; розробку системи критеріїв та ін­дикаторів досягнення визначених цілей.

Видається доцільним поєднання мінімального державного втручання в процес надання соціальних послуг із максимально чітким визначенням пра­вил та жорстким контролем їх дотримання. Оскільки головним інструментом впливу держави на суспільне буття є бюджет, досягнення цілей розвитку соці­а­льної сфери за­безпечується пріоритетами державної бюджетної політики.

Розвиток соціальної сфери має стати не прерогативою держави, а спра­вою всього суспільства. Це підвищує роль кожної конкретної особистості і гро­мадських організацій та об’єднань в управлінні соціальним розвитком – від фінансування до визначення завдань і контролю. При цьому за державою залишаються управління соціальною сферою, її бюджетна підтримка та виз­на­чення стратегії розвитку. Водночас необхідні адекватні зрушення у держав­ній політиці, реформа чинних систем управління, зокрема фінансування.

У частині формування цілей та пріоритетів розвитку винятково важ­ли­вим є надання їм реальності і конкретності, узгодженості із напрямами роз­вит­ку інших галузей та доступними ресурсами, як фінансовими, так і люд­сь­кими. Необхідне розуміння сутності кожного пріоритету.

Потребує докорінних змін система взаємовідносин місцевих та цент­ра­льних органів виконавчої влади: розширення функцій місцевих органів влади вимагає посилення контролю за дотриманням єдиних державних вимог, міні­ма­льних соціальних гарантій та стандартів; на державному рівні мають бути визначені об’єкт, суб’єкти та процедура контролю; центральні структури (Мі­ні­стерство праці та соціальної політики України, Міністерство освіти та нау­ки України, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство з питань житлово-комунального господарства) мають виконувати функції формування по­літики, розробки програм, розподілу коштів державного бюджету на їх фі­нан­сування по територіях, вироблення єдиних стандартів якості та доступ­но­сті послуг соціальної сфери, контролю за їх дотриманням; аналогічно слід змінити функції міністерств та відомств щодо установ, які належать до сфери їх відповідальності: від опікування та контролю за повсякденною діяльністю необхідно перейти до визначення її стратегічних напрямів і контролю за резу­ль­татами роботи, від розподілу матеріальних ресурсів – до розподілу коштів; необхідно змінити і фінансові відносини між окремими мі­ністерствами та відомствами, зокрема між соціальним блоком Уряду та Міністерством фінан­сів України, яке має розподіляти бюджетні кошти відповідно до сфор­мова­но­го і прийнятого Кабінетом Міністрів України комплексу державних програм та контролювати їх використання; міністерства соціального блоку самос­тійно здійснюватимуть подальший розподіл коштів між територіями та програмами і нестимуть відповідальність за їх використання.

Сучасна соціальна політика в Україні має опиратися на прогнозні по­каз­ники розвитку економіки, актуарні та фінансові розрахунки вартості прий­ня­тих програм, забезпечувати прозорий і справедливий захист населення.

^ Перспективні напрями подальших досліджень. Розробка української мо­делі соціального захисту має будува­тися, головним чином, у наступних на­п­­­ря­­мах: створення правових умов для реалізації економічної ініціативи гро­мадян; здійснення всеохоплюючої реформи соціального страхування та пен­сійного забезпечення; вдосконалення системи адресної допомоги найураз­ли­ві­шим верствам населення; забезпечення гарантованості та своєчасності вип­лати заробітної плати, пенсій, стипендій, допомоги та інших соціальних вип­лат; більш активне залучення громадських, приватних і благодійних органі­зацій у наданні соціальних послуг соціально незахищеним категоріям насе­лен­ня; подолання тенденцій подальшого розшарування суспільства за рівнем доходів. Проблеми соціальної захищеності та соціальної безпеки повинні від­по­відати суспільним потребам, а також європейським стандартам.
Використані джерела інформації:

  1. Конституція України : Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України, 28 черв. 1996 р. // Відом. Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141. – С. 381–417.

  2. Соціальний захист населення України : монографія / авт. кол. : І.Ф. Гни­біденко, М.В. Кравченко, О.Ф. Новікова та ін.; за ред. В.М. Ва­ку­ленка, М.К. Орлатого. - К. : НАДУ, 2009. - 184 с. - (Б-ка міського го­ло­ви).

  3. Соціальний захист населення України : стат. зб. / Держ. кoм. статистики Украї­ни . – К ., 2009. – 126 с.

  4. Пищуліна О. Соціальний розвиток України та пріоритетні напрями ре­фор­мування соціальної політики / О. Пищулина // Україна в 2008 році. Що­річні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного роз­витку. – К. : НІСД, 2008. – 744 с.

  5. Україна як соціальна держава: гасло для політичної конкуренції чи шлях до солідаризації суспільства? – К. : НІСД, 2008. – 42 с.

  6. Кравченко М.В. Розробка моделей організації управління соціальним за­хистом населення: національний та зарубіжний досвід : Навч. посіб. / М.В. Кравченко, О.М Петроє. – К. : Асоціація міст України, 2007. – 250 с.

  7. Щорічне послання Президента України В.Ющенка “Про внутрішнє і зов­нішнє становище України”. – Уряд. кур’єр. – № 58. – 1 квіт. 2009 р. – С. 3.

  8. Загальна декларації прав людини. Прийнята і проголошена резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р. // Ком­п’ю­тер­на система за­конодавства України “Право”.

Рецензент: Бакуменко В.Д., д.держ.упр., професор.

УДК 35.088.6


Лукіна Т.О.,
доктор наук з державного управління, професор, професор кафедри управління освітою НАДУ при Президентові України

^ Чайка Л.В.,
аспірант кафедри управління освітою
НАДУ при Президентові України
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи