Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
Сторінка23/28
Дата30.10.2014
Розмір6.18 Mb.
ТипПротокол
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

Даний Закон закріпив передачу частини повноважень від обласних та районних рад представникам Президента. Головним було те, що на обласному та районному рівні Ради народних депутатів позбавлялись власних виконавчих органів і стали мати характер виключно представницьких органів. Лише на рівні населених пунктів продовжувало функціонувати реальне самоврядування. Цим же Законом визначалось що регіональне самоврядування в Україні – це територіальна самоорганізація громадян для вирішення безпосередньо або через органи, які вони утворюють, питань місцевого життя в межах Конституції України та законів України. Територіальну основу регіонального самоврядування становили район і область.За положеннями даного Закону районна Рада обирала голову і заступника голови Ради, утворювала і обирала постійні та інші комісії. Заступник голови Ради, а також голова, заступник голови, секретар та члени постійних комісій Ради працювали на громадських засадах. Голова районної Ради був найвищою посадовою особою в системі самоврядування відповідного району.


До компетенції районної Ради народних депутатів крім іншого було віднесено: розгляд і затвердження плану заходів щодо виконання наказів виборців; заслуховування повідомлень депутатів про роботу в Раді, виконання ними рішень і доручень Ради та її органів. Органам місцевого та регіонального самоврядування було надано можливість самостійно реалізовувати надану їм компетенцію, а у разі розгляду державними органами питань, які зачіпають інтереси місцевого та регіонального самоврядування, вони мали повідомляти про це органи самоврядування.

Термін депутатської каденції складав 5 років. Питання про дострокове припинення повноважень ( розпуск) районної Ради вирішувалось Верховною Радою України.

Після вступу в дію Закону України « Про Представника Президента України» від 5 березня 1992 року Представник Президента, за попереднім погодженням його кандидатури з народними депутатами відповідної Ради, призначався Указом Президента головою відповідної районної державної адміністрації і виконував функції контролю за органами виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування [12].

Наступним Законом України «Про формування місцевих органів влади та самоврядування» від 3 лютого 1994 року [11] передбачалось об’єднання в одну систему органів місцевого самоврядування сільських, селищних, районних, міських, районних у містах та обласних Рад ( без поділу їх на системи регіонального самоврядування). Було скасовано інститут місцевих державних адміністрацій, натомість Ради наділялися власною компетенцією, в межах якої діяли самостійно. Голови районних Рад та очолювані ними виконавчі комітети у порядку і в межах, визначених законом, здійснювали делеговані їм повноваження державної виконавчої влади. Голови рад усіх рівнів обирались населенням відповідних адміністративно – територіальних утворень.

Слід зазначити, що саме цей Закон був одним із найдемократичніших в історії творення місцевого самоврядування.

Так, відповідно до ст.2 кількісний склад Рад визначався самими Радами згідно Закону України «Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад». Голови районної Ради обирались обезпосередньо населенням шляхом прямого волевиявлення і відповідно очолювали виконавчий комітет районних Рад. На відміну від попередніх Законів, що передбачали посаду заступника на громадських засадах, ст.3 цього Закону передбачалось введення посади заступника до складу виконавчого комітету Ради. Всі інші депутати не мали права входити до складу виконавчого комітету.

Голова районної Ради та виконавчий комітет були підзвітні і підконтрольні відповідним Радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень державної виконавчої влади підпорядковувались Кабінету Міністрів України і виконавчому комітету відповідної обласної Ради. Ст.8 даного Закону передбачався порядок ліквідації інституту Представника Президента України та передача головам і виконавчим комітетам відповідних Рад повноважень місцевих державних адміністрацій.

Таке повноправне місцеве самоврядування проіснувало в Україні до підписання 8 червня 1995 року Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. За даним договором головами районних державних адміністрацій Президент України призначав осіб обраних головами відповідних районних Рад [4, ст.46]. Територіальною основою місцевого самоврядування визначається село, селище, місто. Обмежуються власні повноваження районних Рад. На відміну від положень Закону України «Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад», де кількісний склад Рад визначався самими Радами, ст. 55 Конституційного Договору передбачала кількісний склад депутатів представницького органу субрегіонального рівня не більше 75 осіб.


Районні ради залишилися представницькими органами місцевого самоврядування, до повноважень яких належали:

1) затвердження бюджету та здійснення контролю за його
виконанням;

2) схвалення програм соціально-економічного розвитку
відповідного району;

3) заслуховування щорічних звітів голів місцевих державних
адміністрацій з питань виконання програм соціально-економічного
розвитку території та бюджету[ 4,ст.55]. Всі інші повноваження районних Рад передавались відповідним районним державним адміністраціям. Вводяться жорсткі санкції і чітка владна вертикаль, так: ст. 54 проголошувала: - «рішення районних Рад з питань власних повноважень, якщо вони суперечать законодавству України, до їх вирішення судом – зупиняються… розпорядженням відповідної обласної державної адміністрації». Ст.58 передбачала «у разі порушення Конституції та законів України, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Уряду України голови … районних державних адміністрацій можуть бути достроково звільнені Президентом України, що тягне за собою припинення їх повноважень як голів районних Рад».

Для чіткого державного (Президентського) контролю за ситуацією в країні в Прикінцевих положеннях Конституційного Договору прописувалась угода відповідно до якої «до прийняття нової Конституції Сторони не виноситимуть на Всеукраїнський референдум, консультативний референдум та опитування громадської думки інших питань, крім прийняття нової Конституції України» [4].

Вперше на території України у Конституційному договорі між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні ст. 6 передбачалось введення змішаної мажоритарно – пропорційної системи виборів.

З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року вперше в Основному Законі України ст. 7 «визнається і гарантується місцеве самоврядування» [3, ст. 7]. В попередній Конституції Ради депутатів усіх рівнів складали єдину систему представницьких органів державної влади. Районні ради, відповідно до ст.140, «є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл та селищ». На представницькі органи субрегіонального рівня, згідно ст.143 можуть покладатися «законом окремі повноваження органів виконавчої влади» [ 3, ст. 143 ] на які виділяються кошти з Державного Бюджету України.

Натомість відповідно до ст. 44 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні ради «делегують відповідним місцевим державним адміністраціям» [14] більшу частину своїх повноваженнь і передають матеріальне та фінансове забезпечення для виконання даних повноважень.

Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» [13] від 14 січня 1998 року був, на думку авторів, найдемократичнішим виборчим законом до районних рад. Згідно ст.4 даного Закону вибори депутатів районної ради проводились за мажоритарною виборчою системою. Передбачалось, що «кожна територіальна громада має бути представлена в районній раді» рівною кількістю депутатських мандатів ( від 4 до 2 в залежності від кількості територіальних громад в районі) [13, ст.5]. Загальний склад майбутнього скликання районної ради визначала діюча районна рада на своєму сесійному засіданні. При цьому кількість депутатських мандатів, як вже зазначалось була пропорційною кількості територіальних громад і ніяк не пов’язувалась з кількістю населення в районі. Групи з 50 виборців мали право висунути одного кандидата в депутати районної ради [13, ст.27]. Депутатом представницького органу субрегіонального рівня міг стати будь – який громадянин України, що підпадав під вимоги ЗУ «Про вибори місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», який шляхом самовисування чи то «висування на зборах виборців за місцем їх проживання, трудової діяльності або навчання так і через місцеві осередки політичних партій, виборчі об'єднання місцевих осередків політичних партій - блоки громадські організації, що легалізовані відповідно до чинного законодавства України», виявив бажання бути представником інтересів територіальної громади в районній Раді. [13, ст.7]. Вперше в даному Законі ст. 52 передбачено право депутатів створювати власний виборчій фонд для ведення виборчої кампанії.

Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 року вперше передбачена можливість «на основі єдності поглядів або партійного членства» [15, ст.27] об’єднуватись у депутатські фракції, які мають право на пропорційне представництво в постійних та тимчасових комісіях районної ради, а також можливість впливати на призначення і затвердження кандидатур посадових осіб, що призначаються рішенням районної ради. Вперше даним законом прописана процедура створення більшості чи опозиції в районній раді. Новітнім в законодавстві є положення ст.29 про можливість роботи на громадських засадах до п’яти помічників – консультантів у кожного депутата районної ради ( за бажанням). На відміну від всього попереднього законодавства про депутатську діяльність та обов’язки депутатів і його відповідальність за свої вчинки та роботу перед виборцями, ст. 30 ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад» передбачено, що «депутат місцевої ради не несе відповідальності за виступи на засіданнях ради та її органів» [15, ст.30]. Продовжено дію депутатської недоторканності.

Наступним кроком посилення впливу політичних партій на діяльність місцевих органів, зокрема районних рад, стало прийняття ЗУ «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 року. Вперше вибори депутатів районних рад проводились «за пропорційною системою, а депутати обирались за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідного району» [16, ст.2].

Тобто, даним Законом анулювалось право громадян на самовисунення своєї кандидатури балотуватись депутатом районної ради. Таке право надається виключно районним партійним осередкам за поданням кандидатур первинними партійними осередками зазначеної партії. Вносяться зміни до чисельного складу представницьких органів субрегіонального рівня, а саме, замість пропорційного представлення депутатів від кожної територіальної громади району, обирається кількість депутатів відповідно до кількості населення в районі[16, ст.16], без будь – якого зв’язку та представництва громад району. Відповідно до ст.17 даного Закону «багатомандатний виборчий округ по виборах депутатів районних рад поділяється на виборчі територіальні округи, межі яких збігаються з межами сіл, селищ…, що входять до складу району» і обирати депутатів до районної ради мають право лише жителі, що мешкають на території даного району. Більше того, «на підтримку виборчого списку кандидатів у депутати, висунутого місцевою партійною організацією , необхідно подати підписні листи» [16, ст.42] не менш як з 200 підписами виборців за кожного кандидата. При цьому до особи кандидата в депутати до районної ради не висуваються вимоги проживання на території даного району.

Відповідно до вимог даного Закону вибори до районних рад 2006 року відбулися на пропорційній основі. Це справило руйнівний вплив та дестабілізувало діяльність рад. Формування списків кандидатів в депутати до районної ради відбувалося за принципом особистої прихильності голови тієї чи іншої політичної партії до кандидата. Від цього залежав номер у виборчому списку. Незалежно від місця проживання, будь – яка особа могла висувати свою кандидатуру до включення в списки кандидатів в депутати до будь – якої районної ради на території України. На час проведення виборів діяла норма про недоторканність депутатів всіх рівнів, це сприяло балотуванню в депутати осіб з бізнесових та кримінальних структур. Величезний тиск на проведення передвиборчої агітації та забезпечення проведення виборів до місцевих органів влади справили районні державні адміністрації. Таким чином, було спотворено конституційну природу районної ради, яка має представляти спільні інтереси територіальних громад сіл та селищ району, а не інтереси політичної партії чи окремих зацікавлених осіб.

На сьогодні маємо кілька векторів цього конфлікту. Майже половина депутатів районних рад - це міські жителі, які а ні до, а ні після виборів жодного разу не відвідали ті населені пункти району, за якими закріплені відповідно до рішення сесії районної ради. Політично забарвлені районні ради потрапили під диктат політичних фракцій, закулісних домовленостей голів фракцій та олігархічних особистостей, що фінансували виборчу кампанію партії. Під такою «опікою» не доводиться говорити про належне представництво інтересів територіальних громад сіл та селищ району депутатами районних рад [18, 166]. 80% обранців стали депутатами вперше. Розпочалась перманентна війна між районними радами та місцевими державними адміністраціями за сфери впливу, в результаті якої після оголошення недовіри головам державних адміністрацій практично зупинялася життєдіяльність районів.

Незважаючи на це, до Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», по якому будуть проводитись вибори у травні 2010 року внесені неістотні зміни, які стосуються: змін та порядку проведення виборів; повноважень Центральної виборчої комісії; змін до списку виборців за підсумком розгляду скарг громадян; можливості голосування членів виборчої дільниці на даній виборчій дільниці; внесені обмеження для членів виборчої комісії та довіреної особи кандидата; реєстрація новообраного депутата в разі дострокового припинення повноважень депутата; проведення позачергових виборів до місцевих рад.

Висновки. Підсумовуючи вищевикладене, процес становлення інституту представницьких органів субрегіонального рівня на території України, протягом майже сторічного історичного періоду, на думку авторів, доцільно умовно поділити на 10 етапів.

1 етап (з прийняття Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки, затвердженої Всеукраїнським з’їздом Рад на засіданні 10 – го березня 1919 року до прийняття Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки від 11 червня 1937 року) період що характеризується неймовірно великою кількістю змін. У 1920 – 1921 роках, більшовики ввели районний поділ, якого ніколи не існувало на території Російської імперії. Органами місцевої влади у 1919 році проголошувались Ради Робочих, Селянських і Червоноармійських Депутатів і обрані ними Виконавчі Комітети та З'їзди Рад (губернські, повітські і волосні) з обраним ними Виконавчими Комітетами. У Конституції 1929 року до органів місцевої влади, у зв’язку з новим адміністративно – територіальним поділом, відносили: а) Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів ; б) з’їзди Рад – районові й округові та обрані ними виконавчі комітети. Районові з’їзди рад складались із депутатів обраних міськими, сільськими та селищними Радами і скликалися один раз на рік.

Таким чином, основною характеристикою даного періоду розвитку представницьких органів місцевого самоврядування субрегіонального рівня є відсутність діючого на постійній основі органу, що представляв спільні інтереси територіальних громад , що входили до складу даного району. Один раз на рік делеговані депутати від сільських та селищних Рад збирались на районовий з’їзд Ради для ухвалення рішень. З’їзди Рад обирали виконкоми, які в період між з’їздами були вищими органами радянської влади на території відповідного району.

2 етап (з прийняття Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки від 11 червня 1937 року до прийняття 15 липня 1971 року Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про районну Раду народних депутатів Української РСР») характеризується відмовою від системи з’їздів, як архаїчного пережитку періоду революції та військового комунізму. Вперше у Конституції 1937 р. з’являється певне розведення законодавчих та виконавчих повноважень. Система місцевих органів влади стає уніфікованою: ради плюс виконкоми. Органом державної влади в районі є районна Рада депутатів трудящих. Сесії Ради скликаються не рідше шести разів на рік. В міжсесійний період повноваження Ради, крім виключних, переходять до виконкому. Залишається режим жорсткого вертикального підпорядкування «демократичний централізм». Спостерігається зміна догм від «революційної доцільності» до єдності влади «трудящих». В обов’язок кожного депутата входить звіт перед виборцями за свою роботу та роботу районної Ради в цілому. За невиконання обов’язків депутат міг бути відкликаний виборцями. Термін депутатських повноважень складав 2 роки. Вперше громадянам гарантувалось широке виборче право ( загальне, рівне, пряме) при обранні народних суддів районних народних судів, народних засідателів тощо.

3 етап (з прийняття 15 липня 1971 року Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про районну Раду народних депутатів Української РСР» до прийняття Конституції УРСР від 20 квітня 1978 року) період динамічних змін в системі органів місцевого самоврядування, зокрема, елементу цієї системи – районної ради. В цей період вступають в дію Закони УРСР «Про районні, міські, районні в містах Ради депутатів трудящих», «Про районну Раду народних депутатів Української РСР» від 15 липня 1971 р., Закон СРСР «Про статус депутатів Рад трудящих СРСР» від 20 вересня 1972 р., Конституція УРСР 1978 року тощо.

Замість поняття Ради депутатів трудящих вводиться поняття Ради народних депутатів. Місцеві Ради обираються як і раніше громадянами на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Ради зі свого складу обирають виконавчі комітети. Права і обов’язки місцевих Рад розширено і конкретизовано. До депутатів районної Ради обираються жителі району і зміна місця проживання депутата за межами району передбачає складання з нього депутатських повноважень. Депутатство cтає не лише «почесним обов’язком». Депутата районної Ради не мають права звільнити або понизити у посаді, не мають права заарештувати або пред’явити звинувачення без згоди на те відповідної Ради. Працює чітка ієрархічна структура. Районна Рада здійснює керівництво над сільськими та селищними Радами району. Розширюється та заохочується участь громадян в управлінні районом. До обов’язків виконавчих комітетів Рад та самих Рад входить, крім іншого, спонукання населення до самоорганізації.

4 етап ( від прийняття Конституції УРСР від 20 квітня 1978 року до введення в дію Закону Союзу РСР «Про загальні засади місцевого самоврядування і місцевого господарства в СРСР» від 9 квітня 1990 року ) характеризується тим, що єдину систему органів державної влади того часу складали - Ради народних депутатів: Верховна Рада Української РСР, обласні, районні, міські, районні у містах, селищні і сільські Ради народних депутатів. Виборча система до Рад стає більш відкритою. Вводяться обмеження: депутат не може бути обраним більше ніж до двох Рад. Колективи, що висунули своїх кандидатів у депутати зобов’язувались сповіщати населення про своїх кандидатів через пресу, телебачення, радіо та інші засоби інформації. Збільшено термін депутатських повноважень до двох з половиною років. Посилюється відповідальність депутатів за неналежне виконання депутатських обов’язків.

5 етап (від введення в дію Закону Союзу РСР «Про загальні засади місцевого самоврядування і місцевого господарства в СРСР» від 9 квітня 1990 року до прийняття Закону України «Про формування місцевих органів влади та самоврядування» від 3 лютого 1994 року) характеризується кардинальними нововведеннями, а саме: - районні Ради почали обирати Президію Ради та голову районної Ради ( до цього обирався голова виконкому). Районні і обласні Ради не входили до системи місцевого самоврядування, а були елементами системи регіонального самоврядування, територіальну основу якого становили район та область. Відповідно до Закону України « Про Представника Президента України» від 5 березня 1992 року Представник Президента, за попереднім погодженням його кандидатури з народними депутатами відповідної Ради, призначався Указом Президента головою відповідної районної державної адміністрації і виконував функції контролю за органами виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування. Головним було те, що на обласному та районному рівні Ради народних депутатів позбавлялись власних виконавчих органів і стали мати характер виключно представницьких органів.

Лише голова Ради працював на постійній основі. Заступник голови Ради, а також голова, заступник голови, секретар та члени постійних комісій Ради працювали на громадських засадах. Почав працювати інститут постійних та тимчасових комісій районної Ради. Термін депутатської каденції збільшився до 5 років.

6 етап (з прийняття Закону України «Про формування місцевих органів влади та самоврядування» від 3 лютого 1994 року до підписання 8 червня 1995 року Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України) характеризується об’єднанням у одну систему органів місцевого самоврядування сільських, селищних, районних, міських, районних у містах та обласних Рад (без поділу їх на системи місцевого та регіонального самоврядування) та наділення всіх елементів системи власною компетенцією. Розпочата децентралізація системи державної виконавчої влади передбачала делегування повноважень головам районних Рад та очолюваним ними виконавчим комітетам районних Рад. Ліквідовувався інститут державних адміністрацій. В цей період, відповідно до Закону України «Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад», Ради самі визначали свій кількісний склад. Голови районної Ради обирались безпосередньо населенням і відповідно очолювали виконавчий комітет районних Рад. Вводилась посада заступника голови на постійній основі та на відміну від положень попереднього законодавства заборонялось формування виконавчого комітету з депутатів Ради. Залишалась чітка ієрархія підзвітності та підконтрольності відповідним обласним Радам та Кабінетові Міністрів України, у частині делегованих повноважень. Після ліквідації інституту Представника Президента України, головам і виконавчим комітетам відповідних Рад були передані повноваження місцевих державних адміністрацій. На думку експертів і науковців, що займаються дослідженнями становлення інституту місцевого самоврядування в Україні, саме цей короткостроковий період має бути взятим як взірець моделі функціонування представницьких органів місцевого самоврядування в Україні.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи