Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
Сторінка26/28
Дата30.10.2014
Розмір6.18 Mb.
ТипПротокол
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28


  • Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi>.

  • Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України» від 27.04.2007 № N 997-V. [Електронний ресурс]. – Доступний з <http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi>.

  • Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» вiд 21.05.1997  № 280/97-ВР. [Електронний ресурс]. – Доступний з <http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi>.

  • Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-4. [Електронний ресурс]. – Доступний з .

  • Аграрний сектор України. [Електронний ресурс]. – Доступний з .

  • Бобровська О. Ю. Облік та аналіз комунальної власності як підґрунтя підвищення ефективності використання // Держава та регіони. – 2006. - № 3. – с. 12-18.

  • Гайко Є.Ю. Проектне фінансування комунальної інфраструктури: світова практика// Економіка і прогнозування.- 2008. - № 1 –с.145-153.

  • Козьменко С.М., Леонов С.В. Определение оптимальных сроков функционирования основных фондов в промышлености// Механізм регулювання економіки – 2002 - № 1-2 – с. 146-151.

  • Удалих О.О., Русанов О.М. Шляхи реформування водопровідно-каналізаційного комплексу міст України // Економіка і управління. – 2007. - № 3. – с. 49-54.

  • Швиданенко О.А. Сучасні критерії конкурентоспроможності: ефективність та інноваційність// Актуальні проблеми економіки – 2003 – № 8 – с.145-150.


    Рецензент: Безус А.М., к. т. н., доцент.
    УДК 330.322:332.12 Клименко О.М.,

    здобувач,

    Академія муніципального управління
    ^ ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПРОМИСЛОВОСТІ В РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМАХ ДЕРЖАВИ
    Анотація. Визначено інвестиційну привабливість промислової сфери в регіональній соціально-економічній системі. Обґрунтовано та враховано комплекс факторів, що формують інвестиційний потенціал промисловості в регіональних господарських системах держави.

    Аннотация. Определена инвестиционная привлекательность промышленной сферы в региональной социально-экономической системе. Обоснован и учтен комплекс факторов, которые формируют инвестиционный потенциал промышленности в региональных хозяйственных системах государства.

    Annotation. The investment attractiveness of industrial sphere is certain in the regional socio-economic system. It is led to and the complex of factors which form investment potential of industry in the regional economic systems of the state is taken into account.
    ^ Постановка проблеми. Проблеми формування та використання інвестиційного потенціалу держави та її регіонів належать до найактуальніших для вітчизняної науки. Це обумовлено: по-перше, інтеграцією України у світове співтовариство; по-друге, зміною моделі формуванням фінансової бази, головними елементами якої є процеси створення додаткового продукту, його заощадження, нагромадження та капіталізація; по-третє, стабілізацією ринкових перетворень та відновленням нормальної інвестиційної діяльності у всіх галузях регіональної економіки; по-четверте, формуванням сукупного та внутрішнього інвестиційного потенціалу регіональної господарської системи; по-п’яте, підвищенням інвестиційної привабливості національної економіки та регіонів України. Ці обставини дають можливість стверджувати, що саме рівень розвитку інвестиційних процесів формує у сучасних умовах стратегічну основу сталого економічного розвитку регіонів України та держави в цілому.

    ^ Аналіз останніх наукових досліджень. В наукових розробках теоретичних та прикладних проблем інвестиційного розвитку значний внесок зробили такі відомі вітчизняні вчені, серед яких: Амоша О.І., Бажал Ю.М., Бєлєнький П.Ю., Бланк І.А., Борщевський П.П., Бутко М.П., Гаврилюк О.В., Геєць В.М., Голикова В.І., Данилишин Б.М., Долішній М.І., Дорогунцов С.І., Карпінський Б.А., Куценко В.І., Лисецький А.С., Пересада А.А., Хвесик М.А., Чернюк Л.Г., Чижова В.І., Чумаченко М.Г. та зарубіжні вчені: Балабанов В.С., Бернс В., Бірман Г.І., Кенс Дж. М., Ковальов В.В., Макконел К., Марковіц Г., Массе П., Міллер М., Модільяні Ф., Шарп В. та інші.
    ^ Постановка завдання:

    – визначити інвестиційну привабливість промислової сфери в регіональній соціально-економічній системі;

    – обґрунтувати та враховувати комплекс факторів, що формують інвестиційний потенціал промисловості в регіональних господарських системах держави.

    ^ Виклад основного матеріалу. Аналіз еволюції теорії інвестиційної діяльності свідчить про широкий спектр наявних у вітчизняній й іноземній літературі підходів до оцінки інвестиційного процесу на мего -, мезо – та мікрорівнях. Водночас, багато проблем, що стосуються формування і використання інвестиційного потенціалу, оптимальної структури інвестицій, аналізу механізму залучення інвестиційних ресурсів та визначення напрямків їх приросту з позиції організаційно-правового та інституціонального забезпечення, залишаються дискусійними.

    На порозі третього тисячоліття інвестиційні ресурси визначають характер суспільного виробництва, охоплюють та поєднують в єдиний цілісний об’єкт з одного боку, запаси, різнопланові джерела, кошти, ресурси, робочу силу, а з іншого, -геоекономічні, політичні, правові, інформаційні, інтелектуальні, гуманітарні ресурси. Інвестиційні ресурси є ресурсами супроводу і за відповідних умов здатні підвищити (знизити) ефективність їх застосування [5, с. 48]. Така концепція дозволяє:

    • провести моніторинг об’єктивних факторів, котрі впливають на формування інвестиційних ресурсів;

    • визначити їх реальну структуру, імовірність залучення;

    • оцінити ризики, які можуть загальмувати процес їх накопичення та спрямування на економічний розвиток;

    • розробити заходи, що є достатніми для мобілізації національних джерел інвестиційних ресурсів та залучення прямих іноземних інвестицій лише з метою отримання позитивних структурних зрушень в економіці;

    • визначити інвестиційну складову процесу формування інтелектуально-інформаційних ресурсів.

    У науковій літературі термін “ресурси” ототожнюють з терміном “потенціал”, що призводить до надання природним факторам властивостей, які можуть існувати лише в соціальному середовищі [7, с. 50].

    Наукові дослідження при цьому концентруються на визначенні параметрів виробничого, людського, інтелектуального, інформаційного потенціалу, але менше торкаються інвестиційного потенціалу. Категорія “потенціал” тлумачиться як сукупність наявних засобів, можливостей, котрі можуть бути використані в якій-небудь галузі, ділянці, сфері” [2, с. 1087].

    Визначаючи інвестиційну привабливість промислової сфери діяльності регіональної соціально-економічної системи, потрібно враховувати комплекс факторів, що формують інвестиційний потенціал. Це насамперед:

    • важливість сфери діяльності – значення продукції, її особливості, експортна спроможність та імпортозалежність, частка сфери діяльності або конкретної продукції у обсягах валового регіонального продукту;

    • стан внутрішнього регіонального та національного ринків, рівень конкуренції чи логістичні особливості продукції;

    • рівень державного втручання в розвиток визначеної сфери діяльності, включаючи державні капітальні інвестиції, податки, можливість прискореної амортизації, інші преференції;

    • соціальна компонента, яка характеризується пом’якшенням напруги на регіональному ринку праці, зростанням купівельної спроможності населення, станом довкілля;

    • обсяги надходження до бюджетів всіх рівнів, особливо місцевих.

    На нашу думку, потенціал регіональної господарської системи повинен враховувати складові інвестиційного клімату, і тим самим формувати основні параметри інвестиційної привабливості регіону, а саме: насиченість території факторами виробництва (природними ресурсами, робочою силою, основними фондами), ринковою інфраструктурою, характеризувати соціекологічні параметри та геоекономічні особливості.

    Розмаїття підходів до визначення критерію “інвестиційний потенціал” дозволяє узагальнити проблему методологічного характеру, розкрити сутність самої категорії як єдності процесів його формування та реалізації.

    У наукових працях, присвячених дослідженню інвестиційного потенціалу та формуванню структури його джерел є суттєві протиріччя. Так, в окремих із них зазначається, що інвестиційний потенціал – “міра спроможності національної економіки та її окремих суб’єктів без порушення господарських пропорцій і зниження інституціонально визнаного рівня споживання і попиту, забезпечити фінансування свого розширеного розвитку” [3, с. 6]. Джерела його формування не враховують регіональних особливостей, представлені як сукупність власного інвестиційного потенціалу держави та недержавного інвестиційного потенціалу [3, с. 11].

    Такий концептуальний підхід до інвестиційного потенціалу не враховує інтелектуально-інформаційних ресурсів з притаманними їм властивостями: критичності, відповідності, ефективності, цільової єдності, глобальності та обов’язково, відтворювання, а також ресурсів фондового ринку.

    Інші наукові школи в інвестиційному потенціалі вбачають сукупність ресурсів, віднесених до інвестиційних за критерієм можливого їх вкладення в статутний капітал.

    На наш погляд, це не дає повної уяви про реальний внутрішній і сукупний потенціал саме регіону, оскільки не враховує повноти наявних ресурсів і не містить критеріальних вимірів ступеню їх використання [7, с. 50-57].

    Окрім того, дискусійним є поділ інвестиційного потенціалу на: ресурсний, результативний, методологічний, а також розрахунки щодо визначення інвестиційних потреб регіону 7, с. 59. Згідно ресурсної концепції інвестиційний потенціал визначається як сукупність інвестиційних ресурсів, а саме:

    • матеріальних – частка основних засобів на одного жителя регіональної господарської системи, ступінь зносу основних засобів;

    • фінансових – частка прибутку в розрахунку на одного жителя;

    • інтелектуальних – продуктивність праці в промисловості, сільському господарстві, ефективність менеджменту.

    Результативна концепція оцінює потенціал з урахуванням фактичних параметрів інвестиційних процесів.

    Методологічний підхід оцінює наявні потенційні інвестиційні можливості територій, результати, що будуть отримані при інвестуванні.

    Дослідження регіональних диспропорції у залученні інвестиційних ресурсів дозволили Ткачук В.Р. по новому представити класифікацію джерел інвестиційного потенціалу регіону за наступними ознаками: перспективної значимості для регіону; можливості прогнозування залучення інвестиційних ресурсів; можливості збільшення обсягів залучення інвестиційних ресурсів; достатності наявних інвестиційних ресурсів для економіки регіону; методів регулювання органами регіональної влади процесів залучення та використання інвестиційних ресурсів; походження щодо регіону; напрямків використання джерел; суб’єктів акумулювання ресурсів [6, с. 5]. Запропонована класифікація джерел інвестиційних ресурсів враховує багатовекторність напрямків їх вкладення, дає змогу реально оцінити диверсифікованість і обсяги джерел інвестиційного потенціалу, як максимальної можливості регіону щодо раціонального залучення та використання інвестиційних ресурсів з врахуванням всіх передумов для активізації інвестиційної діяльності.

    На основі аналізу позицій вітчизняних й іноземних вчених до категорії “інвестиційний потенціал” та дослідження змісту родових понять, які складають його структуру, нами запропоновано власне визначення відносно регіональної господарської системи. Внутрішній інвестиційний потенціал регіональної господарської системи - це органічна єдність наявних фінансових, бюджетних, позабюджетних, рекреаційних та інтелектуальних можливостей регіонального економічного простору, що спрямовується на реалізацію стратегічних програм та забезпечення сталого розвитку.

    Основна частка коштів у фінансуванні інвестиційної діяльності належить власним коштам промислових підприємств і організацій, серед яких першочерговими є амортизаційні відрахування і прибуток підприємств. Відомо, що амортизаційний фонд - це є не просто джерело фінансування реновації основних засобів, а й своєрідний механізм, який забезпечує системне, комплексне ефективне оновлення виробничого потенціалу господарюючих суб’єктів. Саме тому, коли за об’єктивних чи суб’єктивних обставин цей механізм не діє, всі інші джерела інвестицій відіграють роль разових фінансових вливань, котрі не впливають на стан технічного рівня виробництва.

    За умов, що склалися у вітчизняній економіці, доцільно змінити існуючу нормативно і правову базу та надати суб`єктам господарювання такі можливості, при яких: по-перше, збиткові підприємства будуть нараховувати амортизацію в обсягах, які забезпечували відтворення засобів виробництва на мінімально необхідному рівні; по-друге, рентабельні промислового підприємства, які здійснюють активну інвестиційну діяльність, будуть достовірно відображати дійсність, не збільшуючи собівартість і підвищувати ціни з одночасним цільовим використанням податкових пільг для оновлення основних фондів; по-третє, всі промислові підприємства будуть вільними у виборі і використанні найбільш виграшного методу нарахування амортизації, що обумовлюватиме їх поступове фінансове оздоровлення і зростання інвестиційної активності [1, с. 35].

    На наше переконання, перегляд законодавства про порядок нарахування амортизації дасть додатковий імпульс вітчизняному бізнесу для активізації інвестиційної діяльності. Використовуючи поряд з існуючими методами політику прискореної амортизації, забезпечуючи цільовий напрям використання здобутих засобів, амортизаційні відрахування можуть розглядатися як реальне джерело фінансування інвестиційних програм, спрямованих на відновлення діючих засобів виробництва.

    На відміну від амортизаційних відрахувань, котрі забезпечують, в основному, лише поточну зношеність основних засобів, рефінансування прибутку має сприяти процесам розширеного відтворення. Проте, дослідження підприємств промисловості, а саме промисловості, свідчать про низькі прибутки та сукупність чинників, що їх спричинили, а саме: неефективна податкова система, недосконалість регуляторного законодавства і корупція, які, з одного боку, спотворюють стимули, а з другого – призводять до приховування прибутків.

    Важливим джерелом нарощування інвестиційних ресурсів регіону, яке до того ж нині майже не використовується, є заощадження населення. Проте, за чинним законодавством кошти населення не мають чітко визначеного інвестиційного спрямування, а тому на регіональному рівні не існує ефективних стимулів для залучення цих ресурсів саме на інвестиційні цілі [4, с. 141]. Для розв’язання цієї проблеми необхідна модифікація податкової і митної системи, зміна деяких правил обслуговування клієнтів банками, мобілізація накопичень населення шляхом створення системи державних гарантій заощаджень населення для банків і фінансових інститутів довгострокових заощаджень (пенсійних, страхових фондів). Банки і фінансові інститути, що виявлять бажання ввійти в цю систему, повинні прийняти на себе підвищені зобов’язання із забезпечення надійності внесків населення (вимоги до структури активів, надійності аудиту і т.д.). Крім того, потрібно законодавчо усунути перепони на шляху легалізації валютних вкладів некримінального походження.

    Суттєвим джерелом додаткових фінансових ресурсів міг би стати фондовий ринок. Проте, неоптимальне співвідношення відкритих і закритих акціонерних товариств, недостатня захищеність акціонерів, нерозвиненість інфраструктури та занижена оцінка активів виступають основними перешкодами для пожвавлення інвестиційної діяльності через функціонування ринку цінних паперів.

    Одним з потенційно значущих джерел інвестиційних ресурсів може стати розвиток толінга, що являє собою переробку давальницької сировини, яка поставляється вітчизняними компаніями в обмін на готову продукцію, в тому числі інвестиційного змісту.

    Висновки. Отже, у розвинених країнах важливим джерелом формування інвестиційних ресурсів виступає банківське кредитування, оскільки запозичення дає можливість суб’єктам інвестиційної діяльності реалізувати свої наміри у визначені терміни з мінімальним відволіканням власних фінансів від процесу виробництва і ринкового позиціювання.

    Недостане забезпечення інвестиційних проектів необхідними обсягами фінансових ресурсів, незадовільний стан в обсягах кредитування економіки та інвестицій в основний капітал пояснюється низкою моментів: по-перше, незначним економічним потенціалом банківської системи України; по-друге, обсягами та темпами зростання кредитних ресурсів; по-третє, станом державних фінансів, цілями й методами грошово-кредитної та бюджетної політики.

    Використані джерела інформації:

    1. Бутко М.П. Регіональні особливості економічних трансформацій в перехідній економіці / М.П. Бутко. – К.: Знання України, 2005. – 476 с.

    2. Великий тлумачний словник сучасної української мови [уклад. І голов.ред. В.Т. Бусел]. – К.: Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2005. – 1728 с.

    3. Єгоров А.І. Формування і реалізація інвестиційного потенціалу в перехідній економіці на основі фіскального регулювання: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. техн. наук: спец. 08.04.01 / А.І. Єгоров. – Х, 2002. – 18 с.

    4. Орловська Ю.В. Стратегічне управління інвестиціями в регіональний розвиток / Ю.В. Орловська. – К.: Знання України, 2004. – 336 с.

    5. Стеченко Д.М. Інноваційні форми регіонального розвитку: навч. посібник / Д.М. Стеченко – К.: Вища шк., 2002. – 254 с.: іл.

    6. Ткачук В.Р. Організаційний механізм формування та нарощування інвестиційного потенціалу регіону: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.05 / В.Р. Ткачук. – Полтава, 2008. – 19 с.

    7. Туріянська М.М. Інвестиційні джерела / М.М. Туріянська. – Донецьк: Юго-Восток, 2004. – 317 с.

    Рецензент: Корецький М.Х., д. держ. упр., професор.

    УДК 338.439:339.13 Машурян А.Г.,

    здобувач,

    Академія муніципального управління
    ^ СТВОРЕННЯ ІНТЕГРОВАНИХ СТРУКТУР ГОСПОДАРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ В АГРОПРОМИСЛОВОМУ КОМПЛЕКСІ ЗА УЧАСТЮ ДЕРЖАВИ

    Анотація. Визначено проблеми удосконалення системи управління в агропромисловому виробництві. Запропоновано створення районної та обласної агропромислових корпорацій. Сформовано ефективну систему управління в агропромисловому виробництві.

    Аннотация. Определены проблемы усовершенствования системы управления в агропромышленном производстве. Предложено создание районной и областной агропромышленных корпораций. Сформирована эффективная система управления в агропромышленном производстве.

    Annotation. The problems of improvement of the control system are certain in agroindustrial production. Creation of district and regional agroindustrial corporations is offered. The effective control system is formed in agroindustrial production.

    ^ Постановка проблеми. Відповідно до завдань формування нового механізму регулювання розвитку сільського господарства і необхідності забезпечення повної господарської самостійності сільськогосподарським виробникам у процесі регулювання їх діяльності, доцільно почати визначення нових напрямів зміни цілей, функцій і вирішуваних завдань регіонального управління сільським господарством з моделювання нових форм господарювання на рівні основної ланки.

    ^ Аналіз останніх наукових досліджень. Розв’язанню зазначеного завдання присвячено чимало праць українських і зарубіжних дослідників. З сучасних українських вчених до них належать В. Амбросов, І. Баланюк, О. Булавка, О. Бородіна, Ю. Краснов, Д. Крисанов, Г. Купалова, П. Макаренко, Є. Мішенін, О. Могильний, Л. Молдаван, О. Онищенко, М. Орлатий, І. Прокопа, П. Саблук, М. Сахацький, В. Терещенко, Л. Шепотько, В. Юрчишин, К. Якуба та ін. Вагомий внесок у дослідження соціальних чинників розвитку аграрного виробництва зробили зарубіжні вчені: Т. Шульц, І. Буздалов, В. Милосердов, В. Паціорковський, А. Петриков, М. Семенов, І. Ушачов, Б. Черняков та ін.

    ^ Постановка завдання:

    – визначити проблеми удосконалення системи управління в агропромисловому виробництві;

    – запропонувати створення районної та обласної агропромислових корпорацій;

    – сформувати ефективну систему управління в агропромисловому виробництві.

    ^ Виклад основного матеріалу. Основним напрямом удосконалення внутрішньообласного управління сільським господарством є відокремлення функцій державного і господарського управління та побудова на їх базі нових структур. Це дає змогу виявити функції вищих ланок на основі підходу «знизу» шляхом добровільного наділення самостійними господарськими суб'єктами органів господарського управління повноваженнями, які властиві централізованому управлінню і які останні можуть здійснювати краще, ніж самі господарські суб'єкти на основі прямих зв'язків. Крім того, підхід «знизу – вгору», «від простого до складного» дає можливість проектувати систему управління як процес забезпечення адекватного прагнення організацій до самостійності щодо їх господарського середовища незалежно від форм власності й організації виробництва.

    Досвід аграрних відносин у нашій країні, інших країнах світової спільноти засвідчив, що агропромисловому виробництву властиві багатоваріантність організаційних структур будови [1, с. 243; 5, с. 8]. На наш погляд, в основі вирішення проблем удосконалення системи управління в цілому і, сільським господарством, зокрема, повинні лежати інтеграційні процеси, що є характерною межею розвитку аграрного сектора економіки. У практиці агропромислового виробництва створення інтегрованих структур має на меті:

    – стабілізацію економіки підприємств на основі зближення інтересів товаровиробників, переробних, торгових структур;

    – централізацію функцій господарського управління, регулювання економічних відносин між учасниками об'єднання на основі колегіальності прийняття рішень;

    – цілеспрямований розподіл фінансових, матеріальних і технічних засобів на виробництво планового обсягу продукції;

    – централізацію фінансових коштів і можливість їх інвестування в найвужчі місця, створення умов для залучення інвестицій;

    – стабілізацію господарських зв'язків за рахунок підвищення надійності і спрощення взаєморозрахунків між підприємствами, пов'язаними в єдиний технологічний процес;

    – зацікавленість усіх суб'єктів господарювання, що включені до об'єднання в отриманні високого прибутку шляхом удосконалення системи технологічних процесів з виробництва, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції;

    – розширення можливості при формуванні ринку збуту продукції, забезпечення гарантії затребуваності продукції кожного підприємства;

    – участь у прибутку всіх суб'єктів господарювання пропорційно мірі витрачених ресурсів;

    – адекватний ринковим відносинам прояв дії механізму власності через зацікавленість її суб'єктів, які вступають у конкретні прямі й опосередковані відносини з приводу привласнення додаткового продукту або його частини.

    Об'єднання різних господарюючих і підприємницьких структур сприяє, з одного боку, проведенню узгодженої й обґрунтованої економічної політики стосовно них з боку держави, з іншого – впорядкуванню відносин між учасниками усередині інтегрованого процесу [4, c. 64]. У перехідний період можуть формуватися виробничо-господарські організації найрізноманітніших форм власності і профілів, добровільні господарські об'єднання, інтегруючі однотипні підприємства і підприємства суміжних галузей у господарські об'єднання. В економічній літературі зустрічаються різні думки з приводу того, як повинні бути організовані інтегровані господарські структури [2, с. 4]. Багато авторів у своїх дослідженнях допускають або змішування функцій державного і господарського управління, або необґрунтовано розосереджують їх і не здійснюють чіткого розмежування між суб'єктами управління.

    Господарське управління починається з суб'єктів регіону, які представлені різноманітними підприємствами й організаціями з різними економічними інтересами, але знаходяться у прямій виробничо-технологічній залежності і внаслідок цього можуть бути учасниками інтегрованих формувань. Таким чином, на території регіону будуть зосереджені господарські об'єднання різного профілю, а також підприємства, що не є учасниками об'єднань. У зв'язку з цим з погляду господарського управління необхідна координація діяльності цих суб'єктів, проведення узгодженої політики на рівні регіону за допомогою регулювання виробничо-фінансових відносин усередині регіонального АПК.

    Удосконалення системи управління на районному рівні передбачає створення районної агропромислової корпорації. Принципова відмінність корпорації від інших кооперативних об’єднань полягає в тому, що вона є органом господарського управління району, а не підприємством продуктового типу. В основі її утворення лежить принцип кооперації з різною спеціалізацією зосереджених на території одного або декількох районів підприємств. Районна агропромислова корпорація створюється на акціонерній основі із закріпленням контрольного пакета акцій за суб'єктами агропромислового виробництва району. Районна агропромислова корпорація є специфічною ринковою структурою, яка, з одного боку, здатна виконувати (на основі послідовно ринкових методів) функцію координатора виробничо-фінансових зв'язків комерційних утворень усередині району, з іншого – бере на себе виконання не властивих їй функцій: сприяння у стабілізації і вдосконаленні виробничих зв'язків, розміщення замовлень на поставку продукції, надання послуг на конкурсній основі, багатостороння система взаємозаліків, маркетингове, правове, інформаційне обслуговування тощо. Подібну структуру правомірно виділяти як орган господарського управління, оскільки вона орієнтована на вирішення як виробничих, так і комерційних завдань. До пріоритетних напрямів діяльності районної агропромислової корпорації належить пошук еквівалентних і найрентабельніших варіантів товарного обороту між сільським господарством і його партнерами по АПК, забезпечення стійкого зростання і підвищення ефективності виробництва товарних ресурсів, прибутковості господарських операцій. У зв'язку з цим основними функціями районного органу господарського управління – районної агропромислової корпорації – є:

    – організація оптової, дрібнооптової і роздрібної торгівлі, вивчення й освоєння нових ринків збуту продукції;

    – організація матеріально-технічного забезпечення учасників інтеграції (встановлення зв'язків з постачальниками ресурсів, допомога в укладанні і виконанні договорів тощо);

    – налагодження виробничих зв'язків між учасниками з поставок окремих видів сільськогосподарської продукції, надання допомоги в операціях і розрахунках;

    – підготовка інвестиційних проектів і програм з оновлення технологічної і технічної бази агропромислового виробництва, пошук і встановлення зв'язків з інвесторами;

    – розробка бізнес-планів і виробничих програм по об'єктах спільної діяльності;

    – розробка і здійснення цінової політики;

    – організація взаємного кредитування;

    – захист прав і інтересів членів господарської організації в органах виконавчої влади, громадських та інших організаціях;

    – забезпечення правового й інформаційного обслуговування.

    Подібна схема створення органів господарського управління у формі агропромислової корпорації передбачає їх функціонування в системі, що включає як районну, так і обласну ланку. Причому пріоритетним стає створення агропромислових об'єднань усередині району, оскільки для них відводиться роль безпосереднього координатора зусиль суб'єктів АПК на рівні основної виробничої ланки. Органи господарського управління районного й обласного рівнів виконують функції координаторів виробничо-фінансових відносин, тобто здійснюють розпорядчу діяльність щодо наділення їх функціями за принципом «знизу – вгору» [3, c. 334].

    Обласна агропромислова корпорація створюється на акціонерній основі із закріпленням контрольного пакета акцій серед районних корпорацій. Обласна агропромислова корпорація на основі централізації частини функцій виробничо-фінансового регулювання дасть змогу упорядкувати систему господарських зв'язків, забезпечивши керованість суб'єктів АПК на обласному рівні.

    Основною метою обласного органу господарського управління є забезпечення координації діяльності й управління комплексним розвитком підприємств АПК області, створення умов для підвищення ефективності господарської діяльності і міжгалузевої регіональної інтеграції та кооперації, регулювання продовольчого ринку, отримання прибутку і його розподілу між учасниками. Обласна агропромислова корпорація займається наданням різносторонньої допомоги підприємствам АПК, маневруванням структурою виконуваних операцій з урахуванням змін в економічній ситуації, що дасть змогу задовольнити потреби й реалізувати можливості підприємств АПК області і, зрештою, визначатиме зростання виробництва. Обласна агропромислова корпорація як орган господарського управління здійснює такі види діяльності:

    – розробляє і реалізує в межах своєї компетенції і у взаємодії із зацікавленими обласними органами виконавчої влади пропозиції з розвитку агропромислового виробництва, прямих зв'язків товаровиробників і споживачів сільськогосподарської продукції і продовольства, спільної реалізації проектів та інвестиційних програм;

    – проведення координаційної роботи агропромислових структур області, що входять у єдину інтегровану систему із взаємовигідної співпраці, підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на основі спільної діяльності;

    – здійснення заходів з акумуляції грошових і матеріальних ресурсів учасників інтеграції для здійснення їх спільної діяльності з виробництва продукції, фінансування цільових науково-технічних розробок, модернізації і реконструкції підприємств, контролю за їх цільовим використанням;

    – проведення аналізу кон'юнктури аграрного ринку, тенденцій його розвитку, доведення цієї інформації до зацікавлених учасників господарського процесу, сприяння створенню в області інформаційної системи про ринок сільськогосподарської продукції, продовольства, засобів виробництва для АПК;

    – надання допомоги своїм членам у проведенні структурної перебудови сільськогосподарських організацій, підприємств переробних і обслуговуючих галузей;

    – створення та фінансування на користь своїх членів виробничих об'єктів матеріальної бази з зберігання і переробки сільськогосподарської продукції, формування необхідних ринкових структур, акумуляція і розміщення інвестиційних ресурсів;

    – надання допомоги учасникам при проведенні ними господарських операцій, виконання договорів доручення і комісії, агентство, організація комерційної концесії (франчайзингу), сприяння у проведенні фінансових операцій;

    – надання своїм членам інформаційних і консультаційних послуг в економічній, правовій, податковій, технічній, технологічній і інших галузях, прогнозування виробництва і збуту;

    – забезпечення соціально-економічних інтересів членів інтегрованої системи у відносинах з державними та іншими організаціями;

    – здійснення видавничої і рекламної діяльності, сприяння своїм членам у підготовці правової, економічної та іншої документації у проведенні переговорів, укладанні контрактів;

    –здійснення експортно-імпортних операцій та іншої зовнішньоекономічної діяльності відповідно до чинного законодавства;

    – проведення ярмарків, виставок-продажів, аукціонів.

    Обласна і районні агропромислові корпорації включені в єдину систему органів господарського управління за ініціативою «знизу», що сприяє раціональнішому розподілу повноважень усередині системи шляхом передачі їх частини на вищі рівні господарського управління, проведення єдиної і послідовної політики господарських органів на користь товаровиробників.

    При створенні господарських об'єднань необхідно обґрунтовувати варіант їх побудови. На сьогодні вітчизняною наукою обґрунтовані два варіанти управління в господарських об'єднаннях: за акціонерним типом і по асоційованим типом [2, с. 5].

    При формуванні трирівневої системи господарського управління агропромислові корпорації можуть узяти на себе виконання клірингових операцій, ефективно вирішувати питання корегування й обміну договірних зобов'язань, застави й оренди землі, а також лізингу засобів виробництва. Останнє на районному рівні має особливо важливе значення, оскільки ефективність сільськогосподарського виробництва багато в чому визначається рівнем фондовіддачі, а на відміну від суто комерційних і фінансових операцій, з лізингом в аграрній сфері жодна структура спеціально не займається.

    Для ефективної роботи корпорації доцільно мати в її складі такі відділи: аналітичний (відділ економіки і фінансів), комерційний, технічного забезпечення.

    До завдань першого належать: вивчення динаміки попиту і пропозиції на місцевому і міжрегіональному ринках; визначення переважних варіантів задоволення попиту за рахунок зміни структури і розміщення виробництва, а також перебудови системи міжгосподарських зв'язків; економічна оцінка порівняльної ефективності різних операцій агропромислової корпорації і підготовка пропозицій за способами їх реалізації; клірингові операції, організація форвардних операцій і корегування довгострокових договорів. Ефективна робота аналітичної служби значною мірою визначає формування товарних ресурсів і рентабельність їх обороту, підвищує стійкість руху товару, стимулює інвестиційну діяльність.

    Комерційний відділ здійснює виконання замовлень по товарообмінних, товарокредитних і лізингових операцій; організує оптові ринки, проводить спеціалізовані ярмарки і аукціони, бере участь у біржовій діяльності; надає посередницьке сприяння підприємствам у зовнішньоекономічній діяльності, розвитку агропромислових і міжрегіональних зв'язків; здійснює ефективний комерційний оборот власних ресурсів корпорації.

    Відділ із забезпечення матеріальними ресурсами і технічного розвитку здійснює розміщення замовлень і їх реалізацію через відповідні ринкові структури районного або обласного рівня; формує банк даних. Таким чином, буде створена система органів господарського управління, відносини усередині якої будуватимуться у двох напрямах: по вертикалі – відносини господарського управління, по горизонталі – відносини взаємного партнерства на основі впорядкування господарських зв'язків між суб'єктами внутрішньообласного АПК.
  • 1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

    Схожі:

    Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
    ...
    Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
    ...
    Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
    ...
    Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
    ...
    Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
    ...
    Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
    ...
    Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
    ...
    Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
    ...
    Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
    ...
    Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
    ...
    Додайте кнопку на своєму сайті:
    Документи


    База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
    При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
    звернутися до адміністрації
    Документи