Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
Сторінка5/28
Дата30.10.2014
Розмір6.18 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

^ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В СФЕРІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ
Анотація: Проаналізовано світовий досвід регулювання виплат дивідендів щодо інвестиційних вкладів. Обґрунтовано методичні підходи регулювання виплат дивідендів в Україні. Проаналізовано законодавчі акти з питань дивідендної політики.

Аннотация: Проанализирован мировой опыт регуляции выплат дивидендов относительно инвестиционных вкладов. Обоснованы методические подходы регуляции выплат дивидендов в Украине. Проанализированы законодательные акты по вопросам дивидендной политики.

Annotation: World experience of adjusting of dividend payments is analysed in relation to the investment holdings. Methodical approaches of adjusting of dividend payments are grounded in Ukraine. Legislative acts are analysed on the questions of dividend policy.
Постановка проблеми. В залежності від правил оподаткування дивідендів інвестор приймає рішення як краще розмістити заощадження в акції чи інші цінні папери, активи, банківські депозити. Інвестора цікавить одне питання, скільки коштів з отриманих ним дивідендів держава у нього забере в якості податку. Тому податкові регулятори на дивіденди відіграють вирішальну роль у прийнятті інвестором рішення стосовно розміщення інвестиційних ресурсів в акції.

^ Аналіз останніх наукових досліджень. Проблеми накопичення інвестиційного ресурсу та його перерозподілу (в тому числі через податкові регулятори) досліджуються як зарубіжними вченими, так і вітчизняними. Серед зарубіжних науковців слід відмітити праці Г. Дж. Александера, Р. Бланделла, Д. Б’юкенена, М. Девере, М. Кіна, А. Лафера, Ф.К. Манна, Д. Мінца, П. Самуельсона, С. Смітта, К. Хейди, У. Ф. Шарпа, вітчизняних - В. Д. Базилевича, В. Ф. Беседіна, Л.М. Борщ , З.С. Варналія, Н. М. Внукової, О. Д. Вовчак, А. Гальчинського, В.М. Гейця, М.П. Денисенка, О. І. Завійської, В. В. Корнєєва, Н. А. Кожурової, В.Т. Ларіонова, М. В. Мниха, А. С. Музиченка, С. С. Осадець, С. Н.Селіванова, А.М. Соколовської, В.І. Федоренка, О.К. Шилова та інші.

^ Постановка завдання.

– проаналізувати світовий досвід регулювання виплат дивідендів щодо інвестиційних вкладів;

– обгрунтувати методичні підходи регулювання виплат дивідендів в Україні;

– проаналізувати законодавчі акти з питань дивідендної політики.


^ Виклад основного матеріалу.

Більшість країн світу за базу оподаткування корпоративним податком (податком на прибуток) приймають схему оподаткування повних доходів, які з економічної точки зору складаються з витрат (споживання), плюс доходи від капіталу, в тому числі дивіденди. Вагомим аргументом, щодо визначення необхідності оподаткування дивідендів визнається наявність значної долі іноземного капіталу в економіках країн та бажання урядів утримувати податок з доходів іноземців, що отримуються ними у вигляді дивідендів в цих країнах.

Королівська комісія Канади по оподаткуванню (1966 р., звіт Картера) відзначила допустимість оподаткування дивідендів, так як, значною частиною канадської промисловості володіли інвестори США [5, с. 158].

У світовій практиці поширеними схемами стягнення корпоративного податку з дивідендів є схеми, в яких корпорації не платять податок на дивіденди, а виконують функції стягувача податку (податкового агента), в обов’язки яких входить утримання на сплату податку, замість акціонерів. Платниками корпоративного податку, в кінцевому варіанті, є акціонери, в тому числі фізичні особи [2, c. 89; 3, c. 58]. При цьому, з метою уникнення подвійного оподаткування дивідендів застосовуються три варіанти залікових схем:

  • Залік суми сплаченого корпорацією корпоративного податку на дивіденди під час розподілу прибутку (подібна схема використовується в Україні);

  • Залік суми корпоративного податку на рівні акціонерів фізичних осіб у вигляді податкового кредиту;

  • Виключення дивідендів на рівні фізичних осіб з бази оподаткування.

Всі наведені схеми передбачають «проникнення» або «заміщення» корпоративного податку податком з доходів фізичних осіб. Процес оподаткування дивідендів розглядається як єдине ціле, незалежно від статусу платника дивідендів та їх отримувачів. Багато в чому це пояснюється тим, що в оподаткуванні доходів, країни з розвиненою ринковою економікою вже підійшли до розуміння того, що всі доходи суб’єктів підприємництва повинні оподатковуватись за однією і тією ж ставкою, незалежно від того, чи такі доходи отримує корпорація, чи фізична особа (під поняттям корпорація розуміють суб’єкт господарювання).

Залікові схеми заміщення корпоративного податку на дивіденди податком на доходи фізичних осіб, схематично можна розглянути на прикладі.

Спрямування дивідендної політики переважно визначається через податкові регулятори, які виконують фіскальні і регулюючі функції, жорстко впливають на перерозподіл дивідендів, або навпаки, створюють пільговий режим їх оподаткування [1, c. 45].

1 варіант передбачає, що податок на рівні емітента утримується від суми нерозподіленого прибутку, навіть якщо дивіденди фактично не сплачувались з подальшим віднесенням суми сплаченого дивідендного податку на витрати. На рівні фізичних осіб дивіденди підлягають також оподаткуванню.

Проте, недоліком цього варіанту, є наявність подвійного оподаткування на рівні корпорації, у разі продажу акціонером акцій та обкладання доходів від продажу акцій по принципу розподілених прибутків.

2 варіант передбачає, що податок справляється на рівні фізичних осіб не по нарахованим сумам дивідендів, а по сумам фактично отриманих фізичною особою. Оскільки на рівні корпорації, від загальної суми одержаних прибутків стягувався корпоративний податок, то, з урахуванням схеми заміщення корпоративного податку та податку на доходи фізичних осіб, сума сплаченого корпорацією корпоративного податку зараховується в податковий кредит фізичних осіб. Цей варіант можливий, якщо ставки корпоративного податку та податку на доходи фізичних осіб співпадають. Але, у разі наявності різних ставок, як у даному прикладі, або при наявності податкових пільг, виникають диспропорції в оподаткуванні, порушується принцип справедливого оподаткування. Зокрема, в даному прикладі, фізичні особи отримують додаткові дивіденди через збільшення податкового кредиту на різницю у податкових ставках.

Нерівність в оподаткуванні позбавляє стимулів інвесторів – юридичних осіб вкладувати кошти в акції, що негативно позначиться на інвестиційній діяльності юридичних осіб, оскільки їм невигідно придбавати акції, дивіденди від яких сплачуються та оподатковуються за підвищеними ставками. Отже, наведений приклад є одним із аргументів на користь того, що на однакові за економічною природою доходи, необхідно встановлювати однакові ставки.

3 варіант. Передбачає оподаткування на рівні емітента і не оподатковують дивіденди у інвестора. Варіант спрацьовує, у разі якщо ставки корпоративного податку та податку на доходи фізичних осіб, також співпадають. У разі застосування різних ставок оподаткування або застосування шкали оподаткування доходів фізичних осіб, неможливо забезпечити бездискримінаційні умови оподаткування дивідендів у всіх інвесторів (акціонерів). Так, виходячи з умов 3 варіанту, у фізичних осіб доходи оподатковуються за ставкою 15% або на 10% нижчою, ніж у юридичних осіб. Але, оскільки податок стягується на рівні корпорації, яка, по-суті виконує функції податкового агента, то виходить, що у фізичних осіб в порівнянні з іншими доходами дивіденди будуть оподатковуватись за підвищеною ставкою, а такі доходи, як банківські проценти за ставкою 15%, що не стимулює інвесторів фізичних осіб здійснювати інвестування в корпоративні права.

Економіка України характеризується відкритістю, наявністю іноземних інвестицій, а також тенденцією нарощування іноземних інвестицій. Таким чином питання стосовно оподаткування дивідендів вирішується на користь позиції їх обов’язкового оподаткування, інакше інвестори-нерезиденти будуть вивозити капітал у вигляді дивідендів за кордон. Разом з тим актуальним залишається питання стосовно вибору оптимальної схеми оподаткування дивідендів.

Механізм оподаткування платежів, які розглядаються з метою оподаткування як дивіденди, врегульований Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”, „Про податок з доходів фізичних осіб”, постановами Кабінету Міністрів України, які визначають порядок сплати частини прибутку на частку державного майна.

Слід відмітити, що поняття дивідендів, з метою оподаткування, надані в Законі «Про оподаткування прибутку підприємств», дещо відрізняється від класичної моделі, яка розглядає дивіденди як виплату частини прибутку, отриманого суб’єктом господарювання на частку майна (паю) в статутному фонді цього суб`єкта. Так, поняття дивідендів визначено в бухгалтерському обліку, призначеному для реального відображення фінансового стану підприємств, зокрема в наказі Мінфіну від 29.11. 99 № 290 „Про затвердження Положення (стандарту) у бухгалтерському обліку”, де „дивіденди - це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками), відповідно до частки їх участі у власному капіталі підприємства”.

З метою оподаткування, відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під поняттям дивіденди розуміють:

„Дивіденд – платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв’язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв’язку з розподілом частини прибутку такого підприємства, платіж, який виплачується власнику сертифіката фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю. При цьому наявність чи відсутність прибутку, розрахованого згідно з правилами податкового обліку, не може впливати на прийняття чи неприйняття рішення щодо нарахування дивідендів [4].”

Порівнюючи ці визначення, можна помітити такі розбіжності. Податкове законодавство зазначає, що дивіденди – це „платіж який здійснюється юридичною особою – емітентом корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) [6, c. 106].

Тобто, на відміну від загального визначення дивідендів, наведеному в наказі Мінфіну, в податковому законодавстві, визначено, що дивіденди це платіж, а не частина чистого прибутку, який має сплачувати не будь-яке підприємство, а емітент корпоративних прав.

Згідно зі пунктом 1.8. статті 1 Закону „Про оподаткування прибутку підприємств” – „ Корпоративні права - право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах [4].” 

Таким чином, корпоративні права, це, перш за все, права власності на статутний фонд або його частку. Хто ж є емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів і що слід розуміти з метою оподаткування під поняттям „емітента корпоративних прав”.

Розглядаючи норми Закону „Про оподаткування прибутку підприємств”, зокрема пункт 1.9. статті 1 під поняттям „емітент корпоративних прав” слід розглядати суб’єкт, який є емітентом акцій та інвестиційних сертифікатів.

В пункті 1.9 статті 1 вказаного Закону, до дивідендів прирівнюється платіж, який здійснюється:

- державним не корпоратизованим, казеним чи комунальним підприємством на користь держави або органу місцевого самоврядування;

- виплачується власнику сертифіката фонду операцій з нерухомістю.

Повертаючись до розгляду пункту 1.8 статті 1 вказаного Закону, слід звернути увагу на тлумачення поняття „корпоративних прав”, через призму Цивільного Кодексу України. Так, в пункті 1.8. зазначено, що корпоративні права – це перш за все право власності на :

- статутний фонд;

- частку статутного фонду;

- пай.

Це право власності включає також право на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації, відповідно до чинного законодавства, незалежно від організаційно- правових форм в яких створена юридична особа.

Разом з тим, відповідно до статті 83 Цивільного Кодексу України (пункт 1) юридичні особи можуть створюватись у формі товариств, установ та інших формах установлених Законом.

Згідно з пунктом 2 цієї статті, товариство створюється шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою. Товариства поділяються на підприємницькі і непідприємницькі.

Відповідно до статтей 84 та 85 цього Кодексу лише підприємницькі товариства, які створюються у формі господарського товариства або виробничих кооперативів, здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Інші форми не розподіляють і не ділять, тобто не сплачують дивіденди. Отже, виплата дивідендів, з метою оподаткування, із застосуванням поняття „емітент корпоративних прав”, можлива, якщо юридична особа існує в організаційно-правовій формі господарського товариства або виробничого кооперативу.

Якщо юридична особа існує в іншій організаційно-правовій формі, наприклад, як приватне підприємство, яке не має ознак господарського товариства чи виробничого кооперативу, то таке підприємство з метою оподаткування не може розглядатись в якості емітента корпоративних прав.

Зазначені вище законодавчі норми дають підстави тлумачити, що суб’єкти підприємницької діяльності – юридичні особи, які перебувають на спрощеній системі оподаткування та сплачують єдиний податок, можуть розглядатись з метою оподаткування як такі, що сплачують платежі у вигляді дивідендів, у разі, якщо вони існують в організаційно-правовій формі господарського товариства чи виробничого кооперативу.

В чинному законодавстві, з прийняттям Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок” від 23.02.06 № 3480 (пункт 5 стаття 3) визначено, що в Україні в цивільному обороті можуть бути групи цінних паперів, серед яких є пайові цінні папери. Під поняттям „пайових цінних паперів” підпадають цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента.

Згідно з цим Законом, до пайових цінних паперів належать акції і інвестиційні сертифікати.

З прийняттям вказаного Закону „Про цінні папери та фондовий ринок”, однозначно вирішено питання, що суб’єкт господарювання не наділений правом юридичної особи, не може бути емітентом акцій, інших корпоративних прав, а отже і виплачувати дивіденди. Таким чином, філії, інші структурні підрозділи юридичної особи, а також суб’єкти господарювання без права юридичної особи, не є емітентами і не можуть сплачувати платежі, які з метою оподаткування розглядаються як дивіденди.

Вказане питання має важливе значення для оподаткування виплат у вигляді дивідендів на частку майна. Зокрема, до прийняття вказаного Закону, платниками піднімалось питання стосовно можливості сплати дивідендів філіями підприємства, а отже, застосування ними податкового законодавства в частині сплати ними авансових внесків, обчислених від суми дивідендів. На сьогодні можливо зазначити, що вказане питання законодавчо врегульоване і філії або інші структурні підрозділи, які не наділені правом юридичної особи, не розглядаються, з метою оподаткування, в якості емітентів корпоративних прав.

Підпунктом 4.1.3. пункту 4.1. статті 4 Закону „Про оподаткування прибутку підприємств” визначено, що до валових доходів включаються доходи, від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону, в якій в пункті 7.8. виписано механізм оподаткування дивідендів. В підпункті 4.1.4. цього Закону зазначено, що до валового доходу включаються дивіденди, отримані від нерезидентів. Про дивіденди, які отримані від резидентів, в цьому підпункті, застереження стосовно включення їх до валових доходів не виписані.

В статті 5 вказаного Закону, виписано склад валових витрат, а в підпункті 5.3.8. пункту 5.3. встановлено, що до валових витрат не включаються виплати дивідендів. Ураховуючи, що авансові внески, які обчислені від суми дивідендів розглядаються як частина податку на прибуток (підпункт 7.8.8. пункту 7.8. статті 7), то на підставі підпункту 5.3.3. пункту 5.3. (зазначено, що до валових витрат не включаються суми податку на прибуток), вказані авансові внески обчислені від суми дивідендів не повинні включатись до складу валових витрат платника податку на прибуток.

Основний механізм оподаткування дивідендів у юридичних осіб виписано в пункті 7.8. статті 7 Закону „Про оподаткування прибутку підприємств”. Так, в підпункті 7.8.1. вказаного пункту зазначено, що у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів, емітент корпоративних прав нараховує і вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток. В цьому підпункті авансовий внесок розглядається як частина податку на прибуток за ставкою 25 відс., обчислений від суми призначених до виплати, тобто нарахованих дивідендів. Сума дивідендів, згідно з нормами цього підпункту не зменшується на суму авансового внеску, обчисленого від дивідендів, що створює певні стимули для інвесторів щодо залучення інвестицій в акції (корпоративні права. Вказані авансові внески, згідно з підпунктом 7.8.2. вносяться до бюджету до /або одночасно із виплатою дивідендів.

Вузьким місцем негрошової форми сплати дивідендів залишається механізм застосування звичайних цін, який прописано в пункті 1.20. статті 1 Закону „Про оподаткування прибутку підприємств”. По-суті, на сьогодні в переважній більшості випадків під „звичайними цінами” приймаються ціни, що визначені договором сторін або за домовленістю сторін. До цього часу ні в бухгалтерському обліку, а ні в податковому обліку не визначені ефективні методи та методики, як в конкретних випадках, слід розраховувати та визначати звичайні ціни. За таких умов, при сплаті дивідендів, можливі ухилення від оподаткування.

В Україні, в законодавстві, акценти оподаткування дивідендів зміщенні на рівень фізичних осіб та платників єдиного податку, що іноді викривлює механізми перерозподілу прибутків, а отже і конкурентне середовище у бізнесі. До того ж, необхідно ураховувати фактор, що власниками юридичних осіб, які одержують дивіденди від підприємств в Україні можуть бути нерезиденти і, звільнення у них від оподаткування дивідендів, може сприяти несправедливому розподілу доходів на їх користь з послідуючим їх вивозом за кордон. Тому, назріла необхідність концептуально визначитись з механізмом оподаткування дивідендів в Україні.

Висновки. Таким чином, намагання законодавців в такий спосіб, через податкові регулятори вирішити питання тінізації заробітної плати навряд чи виправдано. По-перше, зазначена норма ускладнює адміністрування податкових платежів, по-друге, лише через податкові механізми, не міняючи системи оплати в цілому, вирішити ці питання неможливо.
Використані джерела інформації:

  1. Борщ Л. М. Інвестування: теорія і практика: навч. посіб. / Л. М. Борщ. - К. : Знання, 2005. – 470 с.

  2. Бредіхін  В. М. Міжнародні інвестиції: навч.-метод. посіб. / В. Бредіхін, А. Близнюк, К. Покатеєва, К. Попкова. – Харків: ХНАДУ, 2008. – 268с.

  3. Гончарова В. О. Вплив тіньової економіки на безпеку держави / В. О. Гончарова – Харків : ХНУ, 2001. – С. 195.

  4. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 27.06.1995. № 247/95- ВР.- [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://www.rada.gov.ua

  5. Редхед К. Управління фінансовими ризиками [пер. з англ.] / К. Редхед, С. Хьюс. – М. : ІНФРА – М., 1996. – 288 с.

  6. Федоренко В. Г. Інвестування: підруч. / В. Г. Федоренко. - К. : Алерта, 2006. - 443 с.


Рецензент: Дацій О.І., д. е. н., професор.
УДК 354.64:338 Драган І.О.,

к.держ.упр., докторант

Національної академії державного управління

при Президентові України
^ ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОЮ СФЕРОЮ В УКРАЇНІ
Анотація.Проведено аналіз діючих тарифів і цін на житлово-комунальні послуги в регіонах та визначено ефектвність державного управління в житлово-комунальній сфері.

Аннотация.Проведен анализ действующих тарифов и цен на жилищно-коммунальные услуги в регионах и определена эффективность государственного управления в жилищно-коммунальной сфере в Украине.

Annotation.The analysis of operating tariffs and prices is conducted on public utilities housing and in regions and efficiency of state administration in a housing and communal sphere in Ukraine.

Вступ. Однією з головних причин неефективності системи ціноутворення на житлово-комунальні послуги є недосконалість системи державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, що функціонують переважно на регіональних ринках житлово-комунальних послуг.

З метою створення моделі реформування системи ціноутворення на житлово-комунальні послуги в регіонах важливим є чітке розмежування повноважень органів регулювання та управління, а також органів влади різного рівня із врахуванням того, що:

  • встановлення норм, правил, стандартів діяльності монопольних утворень, які надають комунальні послуги, повинне здійснюватися центральним регуляторним органом. Для цього необхідно уникнути дублювання функцій (владних повноважень) тих чи інших органів;

  • важливо надати регуляторному (регуляторним) органу (органам) можливість вносити певні прийнятні та обґрунтовані зміни в такі норми, правила, стандарти (в тому числі на певний період часу) стосовно місцевих особливостей.

Така можливість задекларована Законом України “Про житлово-комунальні послуги”:

  • при розробці конкретної моделі регулювання з точки зору порядку створення та повноважень регуляторного органу, необхідно знайти розумний компроміс між владними повноваженнями регуляторного органу та правами власників комунального майна щодо їх відповідальності за експлуатацію та утримання об'єктів власності;

  • тільки за умови потенційної можливості проведення незалежного кваліфікованого аудиту ефективності прийнятих рішень регуляторним органом, регулювання буде застраховане від прийняття необґрунтованих рішень.

Вади цінового регулювання стримують процес переходу підгалузей житлового комунального господарства на рівень беззбиткового функціонування та поступового забезпечення сталого економічного зростання завдяки відсутності важелів для внутрішнього та зовнішнього інвестування. У цьому зв'язку необхідні термінові заходи з подальшого удосконалення цієї системи, що враховують міжнародний досвід створення систем цінового регулювання і поєднують елементи заохочувального регулювання.

В умовах подальшого переходу до ринкових відносин діяльність суб'єктів природних монополій у сфері житлово-комунального комплексу повинна підлягати обов'язковому державному регулюванню для унеможливлення зловживання ними своєю ринковою владою. Міжнародний досвід свідчить про складність процесу створення ефективної системи регулювання та необхідність комплексного підходу до вирішення проблем, які пов'язані із становленням такої системи.

В державі практично не працює механізм, який би забезпечував у повному обсязі оплату споживачами вартості отриманих послуг, а припинення надання послуг (відключення окремої квартири від тепла, водопостачання або водовідведення) у разі виникнення заборгованості споживачів у більшості випадків здійснити у багатоповерховому будинку технічно неможливо. Такою ситуацією користується і та частка населення, яка, маючи фінансову можливість, також не платить за спожиті житлово-комунальні послуги. Необхідно розробити дієвий механізм, який би забезпечував оплату споживачами отриманих послуг. Відсутність у підприємств стимулів до зниження витрат та обмежень у формуванні витратної частини дозволяє перекладати на плечі споживачів усі невиробничі витрати підприємств.

^ Постановка проблеми. Здійснити оцінку ефективності державного управління розвитком житлово-комунальної сфери на основі аналізу діючих тарифів і цін на житлово-комунальні послуги в регіонах України.

Результати. У 2007 році зміна тарифів на житлово-комунальні послуги характеризувалася меншими темпами зростання ніж минулого року (табл. 1).

Так, протягом 2006 року в цілому по Україні тарифи на житлово-комунальні послуги для населення зросли по видах послуг: водопостачання – на 50 %, водовідведення – на 61 %, центральне опалення – на 111 %„ утримання будинків і споруд та прибудинкових територій – на 48 %.
Таблиця 1

Зміна тарифів на житлово-комунальні послуги в цілому по Україні у січні-серпні 2007 року та у 2006 році (за даними Держкомстату), %




Січень-серпень 2007 р.

Січень-серпень 2006 р.

Вересень-грудень 2006 р.

Водопостачання

11,7

16,9

28,0

Водовідведення

11,1

26,0

28,6

Центральне опалення та гаряча вода

– 4,1

0

113,0

Квартирна плата

20,5

15,4

29,2

- за даними Держкомстату
Основне зростання тарифів у 2006 році відбулося у вересні-грудні, що обумовлено збільшенням ціни природного газу на початку нового опалювального сезону (табл. 2).

Таблиця 2

Ціна природного газу, що використовувався для виробництва послуг теплопостачання, що надаються населенню у 2006 році




до 01.01.06

з 01.01.06 до 01.05.06

з 01.05.06 до 01.07.06

з 01.07.06

Ціна природного газу для підприємств комунальної теплоенергетики, грн.. за 1000 куб. м

210,75

(постанова НКРЕ від 31.03.05 № 230)

263,40 (постанова НКРЕ від 30.12.05 № 1272)

329,10 (постанова НКРЕ від 30.03.06 № 396)

689,40 (постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.06 № 605)

- за даними Мінжитлокомунгоспу

Потягом січня-серпня 2007 року тарифи на житлово-комунальні послуги для населення зросли по видах послуг: водопостачання – на 11,7 %, водовідведення – на 11,1 %, утримання будинків і споруд та прибудинкових територій –на 20,5 %. Тарифи на послуги з центрального опалення зменшено на 4,1 %.

За підсумками 10 місяців рівень платежів вперше обігнав торішній всього на 0,8%. І не у всіх регіонах, хоча і в абсолютній більшості – в 21 (табл. 3). Проте це другорядно в порівнянні з тим, що вперше після квітня борги населення знову стали рости.

Здавалося б, це природно, адже з середини місяця почався опалювальний сезон і нарахування збільшилися більш ніж на третину в порівнянні з вереснем. Але все таки зростання не таке велике, бо серйозних холодів не було.

Таблиця 3

Платежі за комунальні послуги за 10 місяців

Регіони

2006

2007

Україна

97,9

98,7

Крим

95,9

93,9

Вінниця

97,8

104,5

Волинська

96,4

100,4

Дніпропетровська

98,4

102,5

Донецька

93,4

95,0

Житомирська

99,8

99,9

Закарпатська

101,8

103,5

Запорізька

96,2

98,4

Івано-Франківська

105,7

103,2

Київська

97,9

101,4

Кіровоградська

102,5

103,4

Луганська

98,4

94,8

Львівська

102,5

101,8

Миколаївська

104,1

103,8

Одеська

95,6

99,6

Полтавська

96,5

100,2

Рівненська

97,6

102,4

Сумська

102,3

101,9

Тернопільська

99,2

102,2

Харківська

95,1

91,9

Херсонська

98,6

103,0

Хмельницька

101,4

100,3

Черкаська

97,1

101,5

Чернігівська

94,7

100,8

Чернівецька

96,3

102,3

Київ

101,3

96,8

Севастополь

104,3

105,3

- за даними Мінжитлокомунгоспу

Якщо порівнювати жовтень з квітнем, коли опалювальний сезон також зайняв приблизно половину місяця, то зараз українцям виставили сумарний рахунок на 120 млн. грн., або більш ніж на 8% менше. Проте в квітні рівень платежів склав 114%, зараз – близько 93%. Слабкою утіхою виглядає те, що в нинішньому жовтні скрізь, окрім Києва, Львівської і Хмельницької обл., заплатили більше, ніж рік тому, а в 5 регіонах розмір платежів перевищив розмір нарахувань. Адже минулий жовтень разом з листопадом був місяцем комунального шоку – в абсолютній більшості регіонів саме тоді населення вперше відчуло всю тяжкість нових тарифів. Зараз же тарифи в порівнянні з минулим жовтнем зросли на 15% – помітно менше, ніж за статистикою, збільшилися доходи населення. Але повністю розплатитися і навіть трохи погасити борги змогли, окрім Дніпропетровщини, лише жителі чотирьох південних регіонів, де через кліматичні умови опалювальний сезон почався пізніше. Поки є декілька гіпотез з приводу того, чому зниження платежів виявилося більшим, ніж ми прогнозували. Причому, ймовірно, кожна вірна певною мірою. Перша – населення тільки розгойдується і найближчими місяцями платежі відносно нормалізуються, тобто заборгованість ростиме, але набагато меншими темпами, ніж рік тому. Друга – бурхливе зростання цін на продукти харчування так ударило по гаманцях населення, що платити за житлово-комунальні послуги стало складніше. Третя – більш ніж 100%-вий рівень платежів починаючи з квітня відбувався за рахунок відносно забезпечених боржників. Зараз же вони розрахувалися з боргами, а залишилися боржники безнадійні, які тільки нарощують заборгованість. Якщо друга і третя версія вірні, значить, зростання заборгованості взимку буде достатньо помітним, хоча і меншим, ніж рік тому (втім, холоди можуть внести корективи).

Проте звертає увагу, що особливе зниження платежів відбулося в Західній і Центральній Україні, де дотепер платили краще всього. При цьому за газ, частка якого в загальному обсязі нарахувань найбільш висока саме в цих регіонах, українці заплатили лише близько 3/4 нарахованих сум. Тоді як в квітні переплата за нього склала 21%, хоча обсяг нарахувань був на чверть більше, ніж в нинішньому жовтні. При цьому зараз в абсолютній більшості центральних і західних регіонів рівень платежів ще менше за середньоукраїнський, а в Черкаській обл. навіть менше 50%. Тому не можна виключати і четвертої гіпотези зменшення платежів: у регіонах, де найбільш популярний БЮТ, можуть поширюватися чутки, що стане Вертівшися дзигою прем'єром — і ціна газу зменшиться. Навіть якщо цілеспрямованого розпуску подібних чуток не було, вони просто зобов'язані з'явитися на фоні обіцянок Тімошенко понизити ціну на газ до рівня 2005-го.

Втім, не дивлячись на падіння платежів в жовтні, їх загальний рівень за 10 місяців залишається цілком задовільним – переплата складає 3,3% і зафіксована у всіх регіонах, окрім Києва.

Дані ж про жовтневі платежі населення за тепло більш-менш задовільні для початку опалювального сезону. У принципі картина схожа з оплатою газу – в порівнянні з квітнем нараховано менше, і рівень оплати нижчий. Проте не доплатило населення не 25%, а лише 6%, а в 7 регіонах навіть переплатило. Нарахування ж за 10 місяців цього року сплачені майже повністю – 99,4%, тоді як рівень оплати за холодну воду за цей же період-94,2%, а квартплата – 94,3%.

Але платежі за останні дві послуги в жовтні помітно збільшилися. За холодну воду заплатили більше 100% скрізь, окрім Києва (але за підсумками 10 місяців в столиці переплата), а за квартиру – в 23 з 27 регіонів. В результаті за підсумками 10 місяців 5 регіонів з платежами за холодну воду понад 100% (після вересня їх було 2), а за квартири добре платили на Полтаві і в Києві (за 9 місяців переплата – лише в столиці). Втім, і у відстаючих регіонів борги невеликі – менше 95% заплатили за воду лише в 5 регіонах (менше всього на Луганщині – 90%), а за квартиру – в 11 (менше всього в Закарпатті – 84%, в Кіровоградській, Луганській, Сумській і Харківській обл. – менше 90%).

Порівняння даних за нинішній і минулий жовтень (табл. 4) показує, як безперечні досягнення уряду у області політики субсидій, так і обмеженість цих досягнень.

Таблиця 4.

Виплата житлових субсидій




2006

2007

жовтень 2006

жовтень 2007

1

2

3

4

5

Призначено безготівкових субсидій, тис.

627,7

1466,7

157,7

196,2

у % що звернулися

76,8

89,5

73,6

77,7

Частка субсидій, призначених з розрахунку в 15% сукупного доходу, в % від загального числа

22,4

71,4

16,9

85,2

Всього сімей, які одержують безготівкові субсидії, тис.

460,2

656,7

Х

Х

Частка сімей з однієї людини в загальному числі одержувачів субсидій на 1 листопада, в %

72,0

74,3

Х

Х

з двох чоловік

15,9

16,7

Х

Х

з трьох чоловік

7,5

5,7

Х

Х

з чотирьох і більш людина

4,6

3,3

Х

Х

Призначено наявних субсидій, тис.

307,3

424,7

9,0

16,8

У % що звернулися

67

89,7

78,5

95,2

Частка наявних субсидій, призначених з розрахунку в 15% сукупного доходу, в % від загального числа

14,3

93,5

19,7

93,8

Частка сімей з однієї людини, що одержали наявні субсидії в поточному місяці, в %

Х

Х

83,3

84,8

Середня сума безготівкової субсидії, призначеної в поточному місяці, грн. на сім'ю

Х

Х

77,7

89,2

Середня сума наявної субсидії, призначеної в поточному місяці, грн. на сім'ю

Х

Х

282,0

421,7

Перераховано бюджетних коштів підприємствам ЖКГ в рахунок безготівкових субсидій, млн. грн.

152,3

716,5

10,9

26,7

Виплатить громадянам наявних субсидій, млн. грн.

73,2

198,3

3,7

10,6

Заборгованість бюджетів перед підприємствами ЖКГ по переліку субсидій, млн. грн.

3,6

-7,9

Х

Х

Заборгованість бюджетів перед громадянами по переліку наявних субсидій, млн. грн

2,6

9,4

Х

Х

- за даними Міністерства праці та соціальної політики України

Так, хоча тарифи в порівнянні з минулим жовтнем зросли на 15%, а зростання доходів об'єктивно не дозволяло багатьом сім'ям претендувати на субсидії, кількість безготівкових субсидій, оформлених цього місяця, виявилася на 24% більше, ніж роком раніше, а готівки – майже удвічі більше. Загальне ж число одержувачів безготівкових субсидій на 1 листопаду зараз на 41% більше, ніж рік тому. При цьому розмір жовтневої безготівкової субсидії в 2007-у на 15% більше, ніж в 2006-у, а наявної – в 1,5 рази більше. А підприємствам і громадянам в рахунок субсидій обох форм перераховано в тому ж місяці в 2,6 рази більше, ніж рік тому. Все це багато в чому тому, що набагато більше число громадян одержують субсидії виходячи з 15%, а не 20% сукупного доходу. При цьому, очевидно, статистика за жовтень була б ще кращою, якби відділи субсидій основательней приготувалися до сезонного напливу громадян. Адже відсоток задоволених заяв про субсидії, що виявився помітно меншим, ніж в останні місяці, говорить, найвірогідніше, про те, що розгляд частини заяв вимушено відклали на листопад.

Але не дивлячись на всі ці досягнення, система субсидій виявилася ефективною тільки відносно самотніх громадян. При всій лібералізації оформлення цієї допомоги в порівнянні з минулим жовтнем частка таких громадян в числі одержувачів субсидій зросла, тоді як частка сімей, що складаються з трьох і більше чоловік, скоротилася на чверть, хоча, як відомо із статистики, саме серед сімей з дітьми найбільше число бідних.

Як показує практика, з кожним роком зростає собівартість послуг на теплову енергію. Це призводить при незначному збільшенні тарифів та відсутності підтримки з боку держави до значних збитків галузі теплоенергетики. Проблема полягає в тому, що суб'єкти природних монополій подають пропозиції щодо зміни тарифів, не надаючи в повному обсязі усі розрахунки витрат та норм використання ресурсів. У більшості випадків до складу витрат включаються витрати, розмір яких визначений без застосування обґрунтованих норм та нормативів, значна частка витрат розраховується на основі витрат попередніх років, що призводить до необґрунтованого завищення тарифів.

На збільшення витрат впливає недосконалість організації бухгалтерського обліку в частині нарахування амортизації на незадіяні у виробничому процесі основні засоби та технологічна неможливість їх консервації (виведення з експлуатації). Зокрема, “через недостатність природного газу більшістю підприємств теплопостачання в міжопалювальний період не використовуються мережі гарячого водопостачання. Однак, з причини відсутності окремого обліку вартості мереж теплопостачання та гарячого водопостачання, амортизація нараховується на всю вартість мереж і в повному обсязі відноситься на собівартість послуг, у зв'язку з тим, що потужності, які не використовуються, неможливо в установленому порядку законсервувати.

Відсутність у підприємств стимулів до зниження витрат та обмежень, у формуванні витратної частини дозволяє перекладати на плечі споживачів усі невиробничі витрати підприємств.

Існуючі методики регулювання за методом “витрати плюс” не стимулюють суб'єктів природних монополій до зниження питомих витрат при наданні послуг, що фактично зберігає існуючу систему високої енергоємності послуг і як наслідок, значної енергетичної складової у тарифах, та цінових диспропорцій у сторону завищення операційних витрат.

Високий рівень зношеності мереж, використання фізично і морально застарілого обладнання, а в окремих випадках – і безгосподарність керівників призвели до зростання втрат води, тепла та електроенергії до критичного рівня.

Так, у більшості регіонів втрати води досягають 40-60% обсягів поданих у мережу, зокрема в: Миколаївській області –60%, Дніпропетровській – 32%, Сумській – 45%, м. Севастополі – 33%.

Внаслідок не запровадження енергозберігаючих технологій та недосконалості тепломереж спостерігається тенденція і до збільшення втрат тепла. При високому рівні зношеності основних засобів ступінь їх оновлення, у зв'язку з недостатнім фінансуванням (фактично з різних джерел спрямовано 20% потрібних коштів), не перевищує 3,3%. Зокрема, у 2006 році з 10 тисяч застарілих та малоефективних котлів замінено лише 450 одиниць.

Однак за рахунок проведення заходів з енергозбереження можна досягти значної економії ресурсів. Зокрема, в результаті переведення 24 котелень ОП “Кримтеплокомуненерго” на роботу з рідкого палива на природний газ зекономлено 12 млн. грн. при затратах на реконструкцію в сумі 3,7 млн. гривень.

Потребує уваги питання переоснащення котелень ряду теплопостачальних підприємств, у яких продуктивність встановленого обладнання значно перевищує фактичні потреби в тепловій енергії. Так, за даними Житомирського обласного комунального підприємства теплових мереж середній відсоток завантаження котлів, які виробляють теплову енергію, становить 37,3%.

Аналіз пропозицій суб'єктів природних монополій щодо зміни тарифів відбувається без участі споживачів. Така процедура розгляду пропозицій і затвердження тарифів є непрозорою, а усунення від цього процесу споживачів призводить до додаткової соціальної та політичної напруженості після затвердження тарифів.

На сьогодні в законодавстві України встановлені механізми залучення споживачів до процесу встановлення тарифів. Однак, незважаючи на дію закону України “Про засади державної регуляторної політики”, у житлово-комунальному господарстві ці процедури ще не запроваджені на належному рівні.

Необхідний час і на запровадження положень нового Закону України “Про житлово-комунальні послуги” щодо залучення громадськості та запровадження громадського контролю у сфері житлово-комунальних послуг (стаття 11), зокрема в частині погодження планів, проектів розвитку, реформування житлово-комунального господарства відповідного населеного пункту, та узгодження цих процесів залучення громадськості із залученням споживачів до регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сфері централізованого водопостачання та водовідведення та централізованого теплопостачання.

Таким чином, критерії формування тарифів в енергетичному секторі все ще залишається однією з проблем, що стоїть перед українськими урядовцями та політиками. Викривлення цін може бути шкідливим як для економіки, так і для домогосподарств, незалежно від того чи ціни є “завищеними”, чи “заниженими”. Якщо в секторі домінує монополістичне формування тарифів і цін, то вони встановлюватимуться вище свого “індикативного” рівня, який визначається видатками, конкуренцією та світовими цінами, при цьому обсяги надання послуг будуть меншими порівняно з можливими за інших умов. Така ситуація негативно відбилася б на українській промисловості, та, відповідно, і на конкурентоспроможності української економіки. Українські домогосподарства також страждатимуть від втрат у добробуті, оскільки менша доступність енергетичних послуг знижуватиме рівень життя.

З іншого боку, штучне утримання нижчих, порівняно з “індикативними” цінами, тарифів та цін також не принесе користі ані промисловості, ані домогосподарствам. По-перше, ресурси витрачатимуться неекономно, погіршуючи енергетичну залежність України та призводячи до забруднення навколишнього середовища. Постачання енергетичних послуг втратить стабільність, а їх якість у довгостроковому періоді знизиться, оскільки знижуватиметься мотивація до інвестицій у підтримання та розширення діяльності в секторі.

При аналізі встановлення тарифів на комунальні послуги враховано те, що: великі підприємства, платежі від яких раніше були основним джерелом надходжень комунальних підприємств призупинили свою діяльність або істотно скоротили обсяги виробництва, що призвело до скорочення обсягів споживання комунальних послуг і зменшення частки надходжень від цих споживачів в структурі доходів комунальних підприємств; комунальні підприємства не мають коштів для належного утримання виробничих потужностей; якість комунальних послуг дедалі погіршується; житлово-комунальне господарство стає все менш привабливим для інвесторів.

Необхідним є відновлення практики капітального планування на підприємствах галузі, розроблення короткострокових та довгострокових фінансових планів, а також рекомендації щодо поліпшення системи ціноутворення.

На нашу думку, проблема полягає в тому, що суб'єкти природних монополій подають пропозиції щодо зміни тарифів, не надаючи в повному обсязі усі розрахунки витрат та норм використання ресурсів. У більшості випадків до складу витрат включаються витрати, розмір яких визначений без застосування обґрунтованих норм та нормативів, значна частка витрат розраховується на основі витрат попередніх років, що призводить до необґрунтованого завищення тарифів.

На збільшення витрат впливає недосконалість організації бухгалтерського обліку в частині нарахування амортизації на незадіяні у виробничому процесі основні засоби та технологічна неможливість їх консервації (виведення з експлуатації). Зокрема, “через недостатність природного газу більшістю підприємств теплопостачання в міжопалювальний період не використовуються мережі гарячого водопостачання. Однак, з причини відсутності окремого обліку вартості мереж теплопостачання та гарячого водопостачання, амортизація нараховується на всю вартість мереж і в повному обсязі відноситься на собівартість послуг, у зв'язку з тим, що потужності, які не використовуються, неможливо в установленому порядку законсервувати.

Відсутність у підприємств стимулів до зниження витрат та обмежень, у формуванні витратної частини дозволяє перекладати на плечі споживачів усі невиробничі витрати підприємств.

Використані джерела інформації:

  1. Декрет Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію та сертифікацію” вiд 10.05.1993 № 46-93. Документ 46-93, остання редакцiя вiд 13.10.2005 // База даних "Законодавство України". – Сайт: http://zakon.rada.gov.ua

  2. Ефимов С. Юридические аспекты создания и деятельности жилищно-эксплуатационных объединений// Бухгалтерия – 2001. - №26 /1 (441), - С.40-41.

  3. Житловий кодекс України, від 30.06.83 № 5464-X. Документ 5464-10, остання редакцiя вiд 30.06.2005 // База даних "Законодавство України". – Сайт: http://zakon.rada.gov.ua

  4. Закон України “Про житлово-комунальні послуги” від 24.06.04 № 1875-IV. // База даних "Законодавство України". – Сайт: http://zakon.rada.gov.ua

  5. Закон України “Про Загальнодержавну Програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки” від 24 червня 2004 року № 1869 // База даних "Законодавство України". – Сайт: http://zakon.rada.gov.ua

  6. Керівництво з питань проектного менеджменту (PMBOK): Пер. з англ. / Під ред. С.Д. Бушуєва, 2-е вид., перероб. – К.: Видавничий дім “Ділова Україна”, 2000. – 198 с.

  7. Попов А.Е. Управление развитием водопроводно-канализационного хозяйства города. – Х.: Основа, 2000. – 160 с.

  8. Юрьева Т.П. О финансовом состоянии предприятий жилищно-коммунального хозяйства и причины их неплатежеспособности // Коммунальное хозяйство городов: Науч. –техн. сб. – Київ: Техніка, 2001. – Вып. 34. – С.59-67.


Рецензент: Корецький М.Х., д. держ. упр., професор.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи