Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
Сторінка19/44
Дата30.10.2014
Розмір9.2 Mb.
ТипПротокол
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   44

^ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЛАДИ: СЬОГОДЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Проаналізовано актуальні проблеми територіальної органі­зації влади. Запропоновано шляхи удосконалення співвідношення централізації та децентра­лізації державної влади, розмежування і збалансування повно­важень між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

Проанализированы актуальные проблемы территориальной организации власти. Предложены пути усовершенствования соотношения централизации и децентрализации государственной власти, разграничения и сбалансирования полномочий между местными государственными администрациями и органами местного самоуправления.

The issues of the day of territorial organization of power are analysed. The ways of improvement of correlation of centralization and decentralization of state power, differentiating and balancing of plenary powers between local state administrations and organs of local self-government are offered.
З 1991 р. в Україні триває активний пошук адекватної моделі територіальної організації влади в цілому та організації місцевого самоврядування зокрема. У процесі визначення та уточнення форми правління інституалізації влади як у центрі, так і в регіонах більшість політиків, місцева еліта, учені дотримуються думки про необхідність децентралізації влади, що є не лише привабливим, але і безальтернативним шляхом розвитку України. Саме у децентралізації влади вони вбачають можливості збалансування соціально-економічного розвитку територій, оптимального врахування їх культурних, етнічних, історичних, демографічних, екологічних та інших особливостей розвитку [1-4]. Проте очевидним є те, що в українській науці цій проблематиці відводиться ще обмаль уваги, фактично окреслені питання ще не стали предметом спеціального дослідження. Як наслідок, на сучасному етапі розвитку держави не існує всебічно обгрунтованої теорії і моделі територіальної організації влади, яку можна було б покласти в основу розробки відповідних політичних документів, законодавчих та нормативно-правових актів, державної політики в сфері державотворення, місцевого самоврядування і регіонального розвитку. Таким чином, проблема удосконалення системи територіальної організації влади є сьогодні надзвичайно актуальною і потребує її грунтовного та всебічного дослідження.

Складність подальшого розвитку суспільства країни полягає в тому, як на практиці в непростих історичних умових, спираючись на світовий досвід функціонування органів місцевої влади і враховуючи вітчизняний, вирішити в історично стислий термін важливе для майбутнього країни завдання – створити власну систему територіальної організації влади, яка б відповідала сучасним викликам розвитку та діяла в інтересах і під контролем громадян.

Ключовою проблемою, яка суттєво впливає на розуміння суті місцевого самоврядування і його місця в державі, є необхідність чіткого визначення кола і суті функцій та завдань, які повинні здійснювати на даному етапі розвитку країни органи місцевого самоврядування. Іншими словами, мова йде про те, чи потрібно, щоб органи місцевого самоврядування здійснювали власні повноваження, визначені законом, і одночасно загальнодержавні функції і завдання, або ж вирішували свої власні, так звані питання місцевого значення. Адже, як відомо, зміцнення державної влади в центрі не може бути ефективним і корисним для суспільства в цілому без одночасної децентралізації функцій і завдань на рівень територіальних колективів (громад) та органів, які вони обирають на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні. Саме за рахунок дотримання цього принципу місцеве самоврядування як реальність, як важлива ознака демократії, функціонує у переважній більшості розвинених країн. Сама по собі ідея зосередження діяльності органів місцевого самоврядування на вирішенні питань місцевого значення не є новою і має своє джерело у наукових розробках про природні права громадян, згідно з якими громада є рівною і незалежною від держави інституцією, а відтак, має право вирішувати лише свої власні, тобто місцеві справи, які випливають з інтересів і потреб самоврядних одиниць. Типовим прикладом цього було середньовічне місто. Упродовж тривалого часу теоретики державного управління намагаються обгрунтувати різницю між державними і місцевими справами. Однак всі ці спроби відзначаються тим, що вони спираються переважно на довільні і недостатньо обгрунтовані міркування та висновки, оскільки межа між першим і другим колом завдань є нестійкою і кожна держава може провести її лише з урахуванням своїх політичних інтересів, історичних, культурних та інших традицій та особливостей. Яскравим прикладом відсутності таких критеріїв є те, що ті ж питання в одних країнах можуть бути віднесені до відання органів виконавчої влади, а в інших – до відання органів місцевого самоврядування. Аналіз соціально-економічного розвитку регіонів України останніх років дає підстави зробити висновок, що закріплена Конституцією України модель територіальної організації влади продемонструвала недостатню спроможність в умовах ринкової економіки результативно та ефективно впливати на процеси соціально-економічного і культурного розвитку територій, забезпечувати якісний рівень надання громадських послуг населенню, що відповідав би європейським стандартам. Аналізуючи сучасний стан розподілу відповідно до законодавства повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування і практику діяльності цих органів, можна стверджувати, що проводився цей процес без достатньої послідовності та необхідної взаємоузгодженості законодавчих актів, прийнятих у різні часи та з різних питань організації місцевого самоврядування і виконавчої влади на місцях. Тому одним з найбільш пріоритетних завдань сьогодення продовжує залишатися законодавче врегулювання проблем, пов’язаних з реформуванням адміністративно-територіального устрою країни з одночасним розмежуванням повноважень органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади. Нормативне регулювання організації та діяльності органів місцевого самоврядування здійснюється не тільки законодавством кожної держави, а й за нормами, положеннями, визначеними відповідними актами міжнародного рівня. У даному разі – це Європейська хартія місцевого самоврядування, яка ратифікована Верховною Радою України 15 липня 1997 року. Цей документ, обумовлюючи принципи та нові шляхи розвитку місцевого самоврядування, водночас окреслює напрями взаємовідносин з місцевими органами виконавчої влади. Певною мірою цей закон можна вважати конституцією місцевого самоврядування в Україні. Слід зазначити, що абсолютного розподілу, повного відокремлення державних структур від самоврядних немає і бути не може. Однак тенденції, які визначають нові напрями їхньої діяльності, характер зв’язку між ними встановити варто. Допомогти в цьому можуть основні принципи, визначені у згаданій вище Європейській хартії місцевого самоврядування. Основний їх зміст полягає у наступному: органи місцевого самоврядування є однією з основ будь-якого демократичного устрою; саме на місцевому рівні право громадян на участь в управлінні громадськими справами може здійснюватися найбільш безпосередньо; саме органи місцевого самоврядування, які мають реальні управлінські повноваження, забезпечують таку адміністративну діяльність, яка є водночас і ефективною і близькою до громадян; захист і зміцнення місцевого самоврядування роблять значний внесок у побудову європейського співтовариства, заснованого на принципах демократії і децентралізації влади; органи самоврядування створюються демократичним шляхом, мають повноваження щодо прийняття необхідних рішень, користуються широкою автономією у межах своєї компетенції, порядку та засобів її здійснення; загальний принцип місцевого самоврядування має бути визнаним й у законодавстві і, за можливості, у конституції кожної країни; право місцевого самоврядування повинно здійснюватися радами чи іншими представницькими органами, члени яких мають обиратися вільним, таємним, рівним, прямим і загальним голосуваннням, і які повинні мати виконавчі інституції, які відповідальні перед ними. На даний час в Україні продовжується процес імплементації Європейської хартії місцевого самоврядування.

Разом з тим, слід зазначити, що на сьогоднішній день в державі існує певна суперечність – питома вага делегованих повноважень органів виконавчої влади, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», значно перевищує власні (самоврядні) повноваження органів місцевого самоврядування. Це є порушенням основних принципів, на яких ґрунтується місцеве самоврядування. Стосовно цього у Європейській хартії місцевого самоврядування зазначено: «Муніципальні функції, як правило, здійснюються, переважно, тими властями, які мають найтісніший контакт з громадянином».

Таким чином, доцільною є передача органам місцевого самоврядування більшого кола повноважень щодо управління територіями та вирішення питань місцевого значення, тоді як місцеві державні адміністрації мають здійснювати лише контрольно-наглядові повноваження щодо законності рішень органів місцевого самоврядування і це буде повністю узгоджуватися, зокрема, з положенням частини другої статті 8 Європейської хартії місцевого самоврядування: будь-який адміністративний нагляд за діяльністю місцевих властей, як правило, має на меті тільки забезпечення дотримання закону та конституційних принципів.

Ураховуючи викладене, можна стверджувати, що пошук оптимальної моделі територіальної організації влади в цілому органічно пов’язаний з процесом децентралізації і деконцентрації повноважень центральних органів виконавчої влади з метою розмежування, збалансування та уникнення їх дублювання між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

Базуючись на зазначених засадах, законодавчо необхідно:

  • чітко визначити, які питання відносяться до відання органів виконавчої влади, а які до органів місцевого самоврядування. При цьому до повноважень виконавчої влади мають бути віднесені повноваження, результати виконання яких (у першу чергу – правові, організаційні та соціально-економічні) пов’язані з інтересами населення України в цілому, в той час, як підсумки виконання повноважень місцевого самоврядування – це безпосереднє забезпечення життєдіяльності територіальної громади та пов’язані з наданням управлінських послуг її членам;

  • уточнити статус територіальної громади як суб’єкта місцевого самоврядування первинного рівня. Закон повинен чітко визначити предмет відання та повноваження територіальних громад. Зокрема, для забезпечення принципу територіальності місцевого самоврядування (тобто розповсюдження юрисдикції територіальної громади на всю територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці) необхідно наділити органи місцевого самоврядування функціями, які зараз охоплюються поняттям «державне управління». Тобто органи місцевого самоврядування первинного рівня перетворюються на органи публічної влади з відповідними повноваженнями з надання всього спектра управлінських послуг громадянам і юридичним особам;

  • переглянути повноваження представницьких органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів. Повноваження як загальні, так і виключні мають бути чітко окреслені та розмежовані за рівнями управління. Обсяг власних повноважень повинен максимально перевищувати обсяг делегованих повноважень;

Трансформація місцевих органів виконавчої влади передбачає перетворення цих органів загальної компетенції в контрольно-наглядові органи в системі виконавчої влади шляхом вилучення у них та передачі відповідним органам місцевого самоврядування функцій і повноважень організаційно-господарського характеру.

До повноважень районних і обласних рад та їх виконавчих органів слід віднести лише ті питання, які зачіпають інтереси жителів всього району та області або не можуть бути вирішені на рівні громади. При цьому розподіл повноважень між органами місцевого самоврядування різних рівнів повинен здійснюватись таким чином, щоб, з одного боку, максимально наблизити процес прийняття рішення до громадянина, а з другого, - ці органи мають володіти організаційними, матеріальними та фінансовими ресурсами, що забезпечують обсяг та якість соціальних послуг, які надаються відповідно до загальнодержавних соціальних стандартів.

Трансформація системи територіальної організації влади, вдосконалення управління місцевим та регіональним розвитком – це довготривалий процес. Він охоплює напрями державної діяльності та передбачає координацію зусиль глави держави, органів законодавчої та виконавчої гілок влади. Цей процес має здійснюватися поетапно і супроводжуватися формуванням нової нормативно-правової бази місцевого та регіонального розвитку на всіх рівнях – конституційному, законодавчому та підзаконному – на засадах єдиної законодавчої ідеології, що має базуватись на незмінних концептуальних засадах та принципах.

Процес подальшої розбудови такого демократичного інституту як місцеве самоврядування не може бути обмежений вдосконаленням правового поля діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Повинні відбутися психологічні зміни у громадській свідомості, люди повинні бажати змінити своє життя на краще. До цього процесу якомога більше повинен залучатися науковий потенціал та напрацьований як вітчизняний, так і закордонний досвід. Повинна бути вирішена також кадрова проблема – в органах місцевого самоврядування повинні працювати фахівці.

На завершення варто зазначити, що послідовна реалізація реформи місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади сприятиме формуванню міцних засад місцевої демократії, посиленню ролі місцевого самоврядування в житті української держави, що є запорукою успішної розбудови громадянського суспільства і правової держави.
^ Використані джерела інформації:

  1. Територіальна організація влади в Україні: статус і повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування/ За заг.ред. А.Зайця. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2002, 2002. – 928 с.

  2. Яцуба В.Г., Яцюк В.А., Матвіїшин О.Я. та ін. Адміністративно-територіальний устрій України. Шляхи реформування (кол.моногр.), - За фінансової підтримки німецького товариства технічного співробітництва (GTZ). – К.: Геопринт, 2007. – 367 с.

  3. Романюк С.А., Нижник Н.Р., Тимцуник В.І. та ін. Регіональна виконавча влада України: історія і сучасність (кол.моногр.). – Секретаріат Кабінету Міністрів України. – К.: Формат, 2007. – 409 с.

  4. Регіони України: проблеми та пріоритети соціально-економічного розвитку: Монографія /За ред.д-ра екон.наук, проф. З.С.Варналія. – К.: Знання України, 2005. – 498 с.


Рецензент: Бакуменко В.Д., д.держ.упр., професор


^ TEREZA KHECHOYAN,

Vice-rector for International Relations

Public Administration Academy of the

Republic of Armenia (Yerevan, Armenia)
MEASURING SUBJECTIVE WELL-BEING AND HAPPINESS
There is increasing interest in measuring subjective well-being and using indicators to inform policy debates. Subjective well-being measures may be used as input to discussions about national policies. The indicators of subjective well-being can be used for the evaluation of policies in many areas, including employment, health care, transportation, families, environment, etc.

Evaluations of different aspects of well-being by people are to be used by policymakers beyond global measures.

Measures of subjective well-being do not override other sources of information, but serve as one potentially useful type of knowledge that can be used to create better policies.

Subjective well-being includes life satisfaction and work satisfaction, interest and engagement, and affective reactions to life events, such as joy and sadness.

Happiness has several meanings in popular discourse, as well as in the scholarly literature, and for this reason some researchers avoid using the term altogether. For example, happiness can mean a general positive mood, a global evaluation of life satisfaction, living a good life, or the causes that make people happy, with the interpretation depending on the context.

Life satisfaction represents a report of how a respondent evaluates his/ her life taken as a whole. It is intended to represent a broad, reflective assessment the person makes of his/ her life.

People make judgments in evaluating satisfactions on main areas of their life, such as employment, health, leisure, social relationships, family, etc. Usually people indicate how satisfied they are with various areas, but they might also indicate how much they like their lives in each area, how close to the ideal they are in each area, how much enjoyment they experience in each area, and how much they would like to change their lives in each area.

The terms wellbeing, happiness, and life satisfaction are often used interchangeably.

There is no single definition of wellbeing. However, wellbeing has subjective and objective dimensions and can be measured at the level of individuals or society. Besides, we need to distinguish between hedonic and eudaemonic wellbeing.

Objective measures of wellbeing consist of survey data related to material and social circumstances, such as income, health, housing and education, which may promote or decrease from wellbeing.

Subjective measures of wellbeing are usually based on survey questions asking respondents to rate their own happiness or life satisfaction. These measures have generally been shown to be reliable.

There is a general consensus about many of the 'drivers' of wellbeing. Income (especially relative income); personal and social relationships; mental health; employment factors; and quality of political life all affect individual and social wellbeing.

Drawing on the hedonic tradition of philosophy, it has been argued that subjective wellbeing consists of three elements 'life satisfaction; the presence of positive mood; and the absence of negative mood'. Hedonic happiness is therefore primarily associated with self satisfaction.

In contrast, eudaemonic theorists argue that wellbeing and happiness are distinct, and that not all sources of pleasure promote wellbeing. It is argued that it is the realization of human potential, a “developmental” component, rather than simply life-satisfaction, which is essential to wellbeing.

Wellbeing has both subjective and objective dimensions. Both are useful and together they provide a fuller picture of wellbeing.

Both individual and societal wellbeing are important and measurable. The interaction between the two is where much of the link with policy arises. In some cases actions that enhance personal wellbeing may be negative for society as a whole, and vice versa. Moreover, the balance of wellbeing now and in the future must also be taken into account.

Objective measures of wellbeing relate to material, economic, and social circumstances that may promote or diminish a sense of wellbeing. They are often referred to as 'social indicators' and include data like housing standards, GDP per capita, and employment, accessibility of education and health care services, incomes, unemployment, and poverty.

Although objective measures of wellbeing provide crucial baseline information about the health and living conditions in any given area, they can not provide information on how individuals actually perceive specific aspects of wellbeing.

The subjective measurement of wellbeing is usually based on survey questions asking respondents to rate their levels of satisfaction or happiness. The Values Surveys have interviewed representative national samples of scores of countries over the period of past few decades. These surveys typically involve questions probing happiness or life satisfaction. The World Values Survey, for example, asks, “Taking all things together, would you say you are: very happy; quite happy; not very happy; not at all happy?” and, “All things considered, how satisfied are you with your life as a whole these days?”

In the table below rankings of subjective well-being in 82 societies are illustrated which is based on combined Happiness and Life Satisfaction scores. High-income countries are in bold type. Latin American countries are shown in Italic type, and former communist countries are underlined in the table.

^ Subjective well-being rankings of 82 societies*

High

Medium High

^ Medium Low

Low




Puerto Rico

4.67

Saudi Arabia

3.01

S. Africa

1.86

Estonia

0.24

Mexico

4.32

Singapore

3.00

Croatia

1.55

Serbia

0.21

Denmark

4.24

Britain

2.92

Greece

1.45

Tanzania

0.13

Ireland

4.16

W. Germany

2.67

Peru

1.32

Azerbaijan

0.13

Iceland

4.15

France

2.61

China

1.20

Montenegro

0.06

Switzerland

4.00

Argentina

2.61

S. Korea

1.12

India

0.03

N. Ireland

3.97

Vietnam

2.59







Lithuania

-0.07

Colombia

3.94

Chile

2.53

Iran

0.93

Macedonia

-0.14

Netherlands

3.86

Philippines

2.32







Pakistan

-0.30

Canada

3.76

Taiwan

2.25

Poland

0.84

Latvia

-0.70

Austria

3.69

Domin.Rep.

2.25

Turkey

0.84

Albania

-0.86

El Salvador

3.67

Brazil

2.23

Bosnia

0.82

Bulgaria

-0.87

Venezuela

3.58

Spain

2.13

Morocco

0.74

Belarus

-0.92

Luxembourg

3.52

Israel

2.08

Uganda

0.67

Georgia

-1.11

U.S.

3.47

Italy

2.06

Algeria

0.57

Romania

-1.30

Australia

3.46

E. Germany

2.02

Bangladesh

0.54

Moldova

-1.63

New Zealand

3.39

Slovenia

2.02

Egypt

0.52

Russia

-1.75

Sweden

3.36

Uruguay

2.02

Hungary

0.41

Armenia

-1.80

Nigeria

3.32

Portugal

1.99

Slovakia

0.40

Ukraine

-1.81

Norway

3.25

Japan

1.96

Jordan

0.39

Zimbabwe

-1.88

Belgium

3.23

Czech Rep

1.94







Indonesia

-2.40

Finland

3.23
















*http://margaux.grandvinum.se/SebTest/wvs/SebTest/wvs/articles/folder_published/publication_488/files/5_wellbeingrankings.doc

All 28 high-income countries rank high or medium-high on subjective well-being. Figures in the table show that all 10 Latin American countries except Peru also rank high or medium-high and all 25 former communist countries except Vietnam, Slovenia and Czech Republic are low or medium-low on subjective well-being. It should be mentioned that the median of former communist countries is a negative figure. All ten former Soviet countries are Low on subjective well-being;

8 of the 10 have negative scores.

A number of variables influence wellbeing and may be susceptible to policy interventions.

An important measurement issue to consider is the likely functional form of the relationship between subjective well­being and income. Economic growth has long been considered an important goal of economic policy. But in recent years economists argue against increasing the material living standard. They consider that such increases will do little to raise well-being. These arguments are based on a key finding in the emerging literature on subjective well-being, called the “Easterlin paradox,” which suggests that there is no link between the level of economic development of a society and the overall happiness of its members. In several papers Richard Easterlin has examined the relationship between happiness and GDP across countries and within countries through time. In the study he found little significant evidence of a relationship between aggregate income and average happiness.

Incomes have an impact on life satisfaction. Life satisfaction for wealthy and prosperous people, living above subsistence is significantly higher than for those in poverty. Wealthier societies have greater subjective well-being than poorer societies, and wealthier members of a society are happier than their poorer members.

Life satisfaction may be assessed by asking respondents to indicate how satisfied they were with their life as a whole, using a scale that ranged from 1 (not at all satisfied) to10 (very satisfied). Happiness may be assessed by asking respondents to indicate how happy they were, using four categories: very happy, rather happy, not very happy, and not at all happy.

Economic development is indeed strongly linked with high levels of subjective well-being, but it also indicates that economic factors are only part of the story.

The people of high-income countries are much happier and are more satisfied with life than are the people of low-income countries and the differences are substantial. In Denmark, 52% of the public indicated that they were highly satisfied with their lives (placing themselves at 9 or 10 on a 10-point scale), and 45% said they were very happy. In Armenia, only 5% were highly satisfied with their lives, and just 6% were very happy. In contrast to the small income-linked differences usually found within most countries, the cross-national differences are extremely large.

Life satisfaction and happiness showed similar patterns, with the Latin American societies being overachievers and the ex-communist societies being underachievers on both indicators of subjective well-being. Across the Latin American countries, 45% of the population described themselves as very happy, and 42% rated themselves as very satisfied with their lives as a whole. In the ex-communist countries, only 12% described themselves as very happy, and only 14% were very satisfied. Though their economic levels are quite similar, Latin Americans were three to four times as likely to have high levels of subjective well-being.

In Armenia, poverty estimates based on subjective perceptions (personal judgment of individuals regarding their own welfare) tended to be lower than poverty estimates obtained using consumption per adult equivalent as an objective welfare measure (17.0% and 23.5% respectively). Only 2.3% of those surveyed assessed themselves as extremely poor, compared to 3.1% when measured using consumption per adult equivalent. Similarly, 14.7% thought they were poor (not including the extremely poor), compared to 20.4% based on consumption per adult equivalent.

According to the self-assessment of the living standards, 20.3% of households estimated themselves as poor and extremely poor in 2004, compared to 17% in 2008. In addition: 43.0 % of households assessed their living standards as average in 2008, compared to 39.0% in 2004; 35.6% thought their living standards were below average in 2008, compared to 37.4% in 2004. Only 0.2% considered themselves rich in 2008, compared to 0.1% in 2004; and 4.2% assessed their living standards above average in 2008, versus 3.2% in 2004. A matrix of objective and subjective poverty estimates was constructed to assess the relationship between the two indicators of welfare where households are ranked by consumption per adult equivalent and by self-assessment of their living conditions.

According to the Caucasus Research Resource Center's Data Initiative survey data, Cross-country comparison, however, shows that subjective well-being in Armenia was more positive with more respondents identifying their economic conditions as fair, good and very good and less people identifying their economic conditions as poor and very poor than in other countries of the region.

Overall in the region, responses were distributed almost equally between poor/very poor (47% of respondents) and non-poor (48% of respondents). Results of the study give evidence that impact of consumption poverty, unemployment, and inefficiency of social protection system on subjective well-being is much stronger in South Caucasus than in other middle-income transitional countries such as Ukraine or Russia. This is explained by economic recession in South Caucasus being more prolonged and more dramatic than in other middle-income transitional countries.

In the environment of growing social and economic inequalities we recommend more redistributive taxation to reduce the income and wellbeing gap between rich and poor and to encourage all to devote more to their lives outside work.

Subjective well-being is a function of both the individual’s personality and his or her reaction to life events. Self-reports of happiness have been shown to be correlated in the expected direction with changes in life circumstances.

It should be mentioned that relative income influences wellbeing more than absolute wealth. As the wealth of individuals and societies increases, they adapt to new, higher living standards and adjust expectations upwards. This “hedonic adaptation” means that aspirations are never satisfied, and that increasing pleasure is needed to maintain a steady state of wellbeing.

In addition to material considerations, research has identified a range of social and political factors which influence wellbeing.

Marriage and family relationships are the central drivers to wellbeing. Marriage appears to have a lasting positive influence on wellbeing, whilst unions that end result in lower rates of satisfaction over time.

Individuals who actively participate in their community report higher levels of social wellbeing than non­participants. Although difficult to measure, a common indicator of social and community relationships is level of participation in different political, religious, cultural organizations, clubs etc).

Employment also influences on wellbeing, however, happiness is less affected by unemployment if the person concerned lives in a region of high unemployment rate. It means that the relative status also plays a role in wellbeing and happiness.

Unstable political environments or high level of corruption in the country have a negative influence on wellbeing.

Environmentalists argue that we must account for the ecological costs of economic growth and recognize the value of non-traded commodities, such as domestic labor and caring work, and that only then will we have sustainable community life with high levels of wellbeing.

An innovative view of the role of wellbeing in policy suggests that it presents the opportunity to properly assess the impact of political and economic decisions on individuals' lives. A focus on wellbeing encourages the integration of social, economic and ecological policies and allows welfare to be examined as a thing in itself, rather than being subsumed under measures of economic growth. The wellbeing perspective also raises questions about the role of social inequalities in determining individual satisfaction.
References:

  1. Easterlin, R.A. 1974. Does economic growth improve the human lot? In P.A. David & M. Reder (Eds.), Nations, households and economic growth. New York: Academic Press.

  2. Social Snapshot and poverty of Armenia, 2009 http://www.armstat.am/file/article/poverty_2009e_00.pdf

  3. http://margaux.grandvinum.se/SebTest/wvs/SebTest/wvs/articles/folder_published/publication_488/files/5_wellbeingrankings.doc

  4. http://www.happiness.org/Resources/Happiness_Studies/What_is_Happiness.aspx
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   44

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи