Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
Сторінка21/44
Дата30.10.2014
Розмір9.2 Mb.
ТипПротокол
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   44

^ УПРАВЛІНСЬКО-РЕГУЛЯТИВНІ МЕХАНІЗМИ РЕФОРМУВАННЯ СФЕРИ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ТА РЕАЛІЇ УКРАЇНИ
Запропоновано два основних етапи цілеспрямованої державної політики формування дієздатного фондового ринку в Україні. Обґрунтовано ефективність регуляторно-управлінських механізмів держави щодо організації інноваційного процесу в країні та урегульованості окремих законодавчих актів України.

Предложены два основных этапа целеустремленной государственной политики формирования дееспособного фондового рынка в Украине. Обоснована эффективность регуляторно-управленческих механизмов государства относительно организации инновационного процесса в стране та урегулированости отдельных законодательных актов Украины.

Two basic stages of purposeful state policy of forming of capable fund market are offered in Ukraine. Efficiency of regulator-administrative mechanisms of the state is grounded in relation to organization of innovative process in a country that regulator separate legislative acts of Ukraine.
^ Постановка проблеми.

В українській економіці досі не створено міцного підґрунтя для формування основ інноваційного розвитку. Йдеться про концептуальні основи, критерії, інструменти й механізми економічної політики, які забезпечували б у рамках нинішніх фінансових, структурних та інституційних обмежень зростання інвестицій у технологічний розвиток країни та належну мотивацію інноваційного підприємництва.

Аналіз світового досвіду показує, що у забезпеченні стабільної розробки і виробництва високотехнологічної, наукоємної продукції, конкурентоспроможної на світовому ринку, важливу роль відіграють: національна інноваційна система, система “генерації знань”, система освіти, у т.ч. підготовка кадрів для інноваційної діяльності, наявний ресурс інноваційного розвитку.

На сьогодні необхідність вибору напрямів інноваційного розвитку, проблема підтримки інноваційної діяльності підприємств з боку держави стають дедалі актуальнішими. Це зумовлено в першу чергу усвідомленням позитивної ролі широкомасштабного впровадження інновацій та активізації інноваційних процесів на підприємствах.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій.

При дослідженні питань створення фінансових передумов для пожвавлення модернізаційних проектів в економіці України, забезпечення державної підтримки пріоритетних інвестиційно-інноваційних проектів опрацьовані наукові публікації С.О.Білої, О.Г.Білоруса, І.Д.Бурковського, А.С.Гальчинського, В.М.Гейця, О.О.Галушка, О. І.Дзюблюка, М.І.Зверякової, Є.В.Іванова, Б.Є.Кваснюка, Т.Т.Ковальчука, В.І.Кравченка, І.О.Крюкової, О.О.Любича, В.Г.Мельничука, О.М.Мозгового, В.І.Міщенка, А.М.Мороза, В.Є.Новицького, С.С.Осадця, Ю.М.Пахомова, О.Н.Плотникова, А.П.Рум’янцева, М.І.Савлука, В.М.Суторміної, В.П.Ходаківської, В.М.Шелудько, А.О.Федоренка.

^ Постановка завдання.

– запропонувати два основних етапи цілеспрямованої державної політики формування дієздатного фондового ринку в Україні;

– обгрунтувати ефективність регуляторно-управлінських механізмів держави щодо організації інноваційного процесу в країні та урегульованості окремих законодавчих актів України.

^ Виклад основного матеріалу.

Спрямовуючи свої зусилля на побудову інноваційної моделі розвитку економіки, майже всі країни світу прагнули розпочати цей процес із формування національної інноваційної системи. У законодавчому аспекті цей процес закріплюється прийняттям концепції національної інноваційної системи (НІС) [5] як головного методологічно обґрунтованого документа, що регламентує основні напрями та рамкові умови формування інноваційної системи країни з урахуванням її національних особливостей. Ключова роль у формуванні НІС належить державі, яка встановлює правила функціонування такої системи, а також забезпечує необхідну ресурсну підтримку [6, с.14].

Економіка країн, які стали світовими лідерами, ґрунтується на реалізації наукових досягнень. Згідно з даними інноваційних обстежень інноваційно активними у Франції, Великобританії та Німеччині стали 70-82% підприємств. У 2000 р. Франція посіла четверте місце серед промислово розвинених країн (після США, Японії та Німеччини) за загальною сумою витрат на НДДКР. Експертні оцінки свідчать, що у подальшому відбуватиметься поступове, але незначне підвищення показників наукомісткості. Зокрема, у 2015 р. частка витрат на НДДКР у ВВП Франції становитиме 2,6 %, США та Японії – 3%, Німеччини – 2,9%, Великобританії – 2,5 %, Італії – 2,3%.

У Франції підтримкою інноваційної діяльності займаються такі державні установи, як: Спеціальна урядова організація (ІНОДЕВ), державно-приватний банк для фінансування малого інноваційного бізнесу, Французьке товариство сприяння венчурному капіталу, Національний центр наукових досліджень, Національне агентство з впровадження результатів досліджень (АNVAR), Національне агентство перспективних досліджень, науково-технічний фонд та ін. Формами стимулювання інноваційної діяльності підприємств державними установами є довгострокові позики, дотації, субсидії, пільгове оподаткування, податкові кредити та кредитні гарантії.

Виділяючи кошти на інноваційні проекти, АNVAR використовує різноманітні джерела фінансування. Так, наприклад, через Міністерство дослідження промисловості Франції, де існує окремий бюджет, фінансується організація конкурсів інноваційних проектів. Ці кошти використовуються також при доборі фахівців для інноваційних підприємств.

При наданні інжинірингових послуг АNVAR створює механізми для фінансування консультаційної підтримки різноманітних типів інноваційних проектів малих і середніх підприємств.

Головний фінансовий інструмент підтримки інноваційної діяльності – це безвідсоткові кредити, які до АNVAR повертаються лише в тому випадку, якщо профінансовані інноваційні проекти виявляться успішними. Таким підходом Національне агентство з впровадження результатів досліджень відрізняється від банків, які свою діяльність також спрямовують на фінансування інноваційних проектів. Однак ці банки не дають безвідсоткових кредитів без твердих гарантій їхнього повернення.

Інноваційна діяльність в Україні характеризується низьким рівнем інноваційної активності підприємств і організацій, який обумовлений недосконалістю ринкових відносин, що склалися в країні, та відсутністю сприятливих інвестиційних умов; недосконалістю зв’язків між проектними розробками та виробничою сферою, між системою освіти та системою наукових організацій; мізерними обсягами державного оборонного замовлення.

Частка підприємств і організацій в Україні, які займаються інноваційною діяльністю, становить ~ 7-13 % при світових стандартах 70-80%, а витрати на інновації і розробку сучасних технологій на порядок менші витрат Польщі та Китаю і на два порядки – Німеччини [2, c. 21].

У багатьох випадках державне субсидування у промислове виробництво не має значного впливу на інноваційну активність. Через відсутність коштів оборонні підприємства і організації не можуть довести вже створені зразки перспективних розробок до завершеного ринкового продукту, забезпечити захист прав на інтелектуальну власність, якою є створений ними інноваційний продукт, та провести його сертифікацію. Йдеться не про фінансування науково-дослідної і дослідно-конструкторської роботи (НДДКР) у повному обсязі, а про її завершальний етап, реалізація якого перетворює інноваційний продукт у конкурентоспроможний товар.

Аналіз існуючої в Україні інноваційної системи, від якої залежить формування і реалізація інноваційного процесу, свідчить, що вона не є цілісною. Їй властива низька ефективність управління процесами інноваційної діяльності, яка зумовлюється недосконалістю та незавершеністю її структури і механізмів управління; відсутністю розвинутого фондового ринку та венчурних схем залучення капіталу, належної інфраструктури і кадрових фахівців у сферах комерціалізації, просування і збуту високотехнологічної, наукоємної продукції [4, с.30].

Розвиток інноваційної інфраструктури України неможливий без визначення на законодавчому рівні організаційно-правових основ діяльності бізнес-інкубаторів, інноваційних центрів, форм державної підтримки їх розвитку, а також порядку надання підтримки. Водночас застосування зазначеної підтримки має ґрунтуватися на принципах адресності, контрольованості, конструктивності, вимірюваності ефективності.

Організація і реалізація інноваційного процесу потребує активної і цілеспрямованої державної політики. Стратегія інноваційного процесу повинна бути ув’язана з проблемами комплексного реформування науково-технічної сфери, включаючи сектор фундаментальних досліджень і розробок; забезпечення виробництва високотехнологічної, наукоємної продукції; збалансованого розвитку наукової і виробничої сфери та сприяти розвитку вітчизняного науково-технічного потенціалу.

Як свідчать матеріали з досвіду економічно розвинутих зарубіжних країн, при формуванні стратегії інноваційного процесу повинні враховуватися такі чинники: національні особливості економічного устрою країни, рівень її економічного розвитку, наявність матеріально-технічних і фінансових ресурсів, стан науково-технічної і виробничої бази, вибрані пріоритети інноваційної діяльності і т.п. При цьому важливо детально проаналізувати наявні ресурси інноваційного розвитку, а саме: результати національних досліджень і розробок; придбані за кордоном новітні патенти, ліцензії, “ноу-хау”, конструкторська документація, програми; високопрофесіональний науково-дослідний, інженерний і виробничий потенціал; високотехнологічний виробничий апарат (гнучкі виробничі комплекси, діагностичні і контролюючі системи, засоби автоматизації проектування і виробництва); передові методи і засоби організації управління.

Держава має усвідомити сутність, значущість і проблематику інноваційного розвитку в країні та активно включитися у процеси інноваційних перетворень, взявши на себе організаційні, регуляторні та контрольні функції, як це відбувається в інших країнах (Китай, Японія, Туреччина та ін.).

Масштабний розвиток інноваційних процесів вимагає величезних коштів для реалізації інноваційних проектів. Так, для створення сучасного мікроелектронного підприємства необхідно вкласти від 2,0 до 5,0 млрд. дол. США. Такі кошти у держави відсутні. Отже, потрібне залучення позабюджетних джерел фінансування. Це можуть бути іноземні інвестиції та приватний капітал вітчизняного бізнесу.

Однак досвід свідчить, що іноземні інвестори через великий період окупності інвестицій мало цікавляться високотехнологічним, наукоємним сектором промисловості. Негативний вплив чинять відсутність сприятливого інноваційного клімату, низька платоспроможність вітчизняного товаровиробника, корупція, значні ризики тощо. Великі іноземні компанії намагаються не вкладати кошти у створення високотехнологічних, наукоємних виробництв. Адже набагато більший прибуток можна отримати від реалізації готової продукції. Проблематичними є також інвестиції вітчизняних бізнесменів, які готові інвестувати інноваційні проекти в основному на стадії виробництва інноваційного продукту за наявності комерційного успіху. Однак особливості національного фінансового ринку спонукають великий бізнес до більш активної участі в реалізації інновацій. А тому потрібно розробити спеціальний механізм залучення приватного капіталу в сферу прикладних досліджень і розробок. З одного боку, він повинен забезпечувати жорсткий контроль за відбором інноваційних проектів, які мають високий комерційний потенціал, а з другого, – реалізувати дольовий принцип фінансування інноваційного проекту (державою, приватним бізнесом, підприємством-виробником).

Важливо також перенести акценти з традиційних науково-технічних рішень на використання принципово нових технологій, які мають забезпечити високу конкурентоздатність продукції.

Особливості економічного розвитку провідних країн світу привели до того, що в останні 10 років майже половина реалізованих у промисловій сфері інновацій забезпечувалася малим бізнесом, при цьому використовувалися моделі інноваційного процесу, в яких головним носієм (організацією) є велика компанія, що виконує кінцеву роботу, пов’язану в основному з освоєнням і доведенням інновації до ринкового продукту або технології, яку можна використовувати в серійному виробництві. Функції розробника науково-технічної ідеї з доведенням її до стадії впровадження виконуються малими інноваційними підприємствами, які спеціалізуються у вузькій сфері технічних ідей і працюють на початкових стадіях інноваційного процесу, реалізація яких потребує незначного матеріально-технічного, кадрового і фінансового забезпечення.

Аналіз типових схем бюджетних витрат на інновацію для різних категорій підприємств США показує, що на етапах пошуку ідеї та розробки концепції малими підприємствами витрачаються значно менші кошти в порівняно з витратами великих компаній [3, с.78]. До основних переваг малих інноваційних підприємств треба також віднести: здатність швидко реагувати на зміни ринкового середовища, оперативність і гнучкість управління підприємством, які забезпечуються постійним контролем його керівника за виробничою діяльністю та своєчасним, у разі необхідності, коригуванням виробничого процесу, беручи при цьому на себе відповідальність за прийняті рішення.

Результати досліджень американських фахівців свідчать, що на першій стадії інноваційного процесу, коли американськими компаніями розробляється науково-технічна ідея, відсіюється понад 80% науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. З усіх науково-дослідних проектів, що проводяться американськими промисловими фірмами, 70% не дають позитивного комерційного результату і тільки 20% зразків нових виробів, які надходять на ринок, мають попит і не знімаються з виробництва.

Незважаючи на такі показники, американським законодавством передбачається обов’язкове залучення малих фірм до виконання усіх науково-технічних проектів з обсягами фінансування більше 100 тис. дол. США. Нині жодна велика американська компанія не розробляє власними силами науково-технічні проекти. Для цього залучаються десятки малих фірм, які реалізують їх найбільш ризиковану частину. Як приклад, можна навести американську національну програму “Space–Spattle”. При реалізації цієї програми залучалися малі фірми для проведення науково-технічних досліджень, вартість виконання яких складала понад 50% вартості програми. Внаслідок цього було створено багато малих високотехнологічних фірм. По суті був сформований новий спеціалізований науково-дослідний комплекс і усунена можливість монополізації інноваційного процесу.

Вкладання коштів в інноваційні проекти є ризикованою справою. А тому страхування ризиків має стати однією із основних функцій системи підтримки інноваційної діяльності. Для цього треба створити розгалужену систему венчурних і страхових фондів.

Ефективний інвестиційний механізм, який відповідає потребам прискореного розвитку економіки на основі інноваційних перетворень у виробничій сфері, в США та інших країнах формують венчурні фірми. Вони спроможні швидко переорієнтовуватися, змінюючи напрями пошуку, сприймати нові науково-технічні ідеї, проводити їх перевірку і реалізацію без значних матеріальних, кадрових і організаційних витрат. Наявність таких структур активізує конкурентну боротьбу; спонукає великі компанії до активної участі в інноваційній діяльності; змушує їх удосконалювати виробничий процес, організацію виробництва та механізми його управління.

Виходячи з викладеного, одним з основних завдань інноваційного розвитку має стати впровадження підприємництва в науково-технічну та виробничу сфери, основою якого є малі підприємства, посилення результативності управлінсько-регуляторного впливу державних механізмів. Більш ефективного результату можна досягти за умови організаційної та фінансової інтеграції малих і середніх підприємств з великими компаніями шляхом створення інноваційно-промислових комплексів. Стратегія виробничої діяльності таких структур спрямовується на постійне впровадження у виробництво нової, більш досконалої продукції; зниження усіх видів витрат на її виробництво; систематичне підвищення її якісних і експлуатаційних характеристик при одночасному зниженні ціни.

По суті, створюються виробничі системи нового покоління, що функціонують в режимі своєрідного інноваційного конвеєра, який вже давно реалізований в країнах Заходу. Впровадження таких систем вимагає реформування виробничо-технологічних потужностей підприємств і організацій у двох напрямах:

    • ­проведення інтеграції підприємств і організацій з попередньою консолідацією виробничих потужностей усередині країни та спеціалізацією усередині інтегрованих структур;

    • ­здійснення технологічного оновлення підприємств і організацій на базі інформаційних технологій та, при можливості, їх інтеграції в міжнародні компанії.

Підтримка розвитку малого інноваційного підприємництва та його інноваційної інфраструктури повинна стати одним із важливих завдань державної інноваційної політики.

Що до венчурного підприємництва в Україні, то воно пребуває на стадії становлення і практично не впливає на економічні процеси. Основним чинником, якій стримує науково-технічну діяльність венчурних фірм, є відсутність потрібного фінансового та законодавчого забезпечення. Держава має вжити дійових заходів щодо формування інноваційних фондів для фінансування венчурних підприємств та розробити Закон України “Про малі венчурні фірми”, який визначав би їх юридичний статус та умови створення і функціонування, та закон України про фонди державної підтримки науки та інновацій, який забезпечував би стимулювання розвитку системи державних і позабюджетних фондів підтримки науково-технічної та інноваційної діяльності, включаючи фонди страхового та венчурного фінансування.

Потрібно створити також систему державного регулювання передачі технологій як у цивільному, так і в оборонному секторах економіки, яка забезпечує законодавче сприяння розвитку венчурних фірм і фондів, спрощення процедури передачі нових технологій малому і середньому бізнесу, стимулювання участі приватних венчурних фірм у виконанні державних програм науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Для вирішення цих завдань ефективною, могла б стати організація спеціальних центрів науки і високих технологій, які надають допомогу венчурному підприємництву у вирішенні інноваційно-технологічних завдань.

Інноваційний процес потребує організації відповідної інфраструктури (технопарків, технополісів, бізнес-інкубаторів тощо), яка відіграє важливу роль у його формуванні та реалізації. Організаційно-фінансова інфраструктура інноваційної діяльності повинна сприяти злагодженій дії ланцюжка: «наука – технологія – виробництво – ринок». До організаційно-фінансового аспекту також слід віднести «бюджет інноваційного розвитку». Такий бюджет (або ресурс) має надаватися підприємствам для проведення інноваційного оновлення виробництва через встановлення нормативів прискореної амортизації, пільгового оподаткування, надання «податкових канікул», інвестиційного кредиту, встановлення спеціального правового режиму пільгового оподаткування інноваційної продукції, виготовленої за інноваційними проектами, які мають державну підтримку та зареєстровані в установленому порядку. Досягти цього без використання індустрії венчурного бізнесу, тобто без створення приватних інвестиційних компаній, діяльність яких підтримується державними і суспільними фондами, є дуже складно.

Для того, щоб економіка мала право називатися інноваційною, частка венчурних інвестицій у високотехнологічне виробництво повинна досягти 70% від загального обсягу вкладень капіталу в цю сферу виробництва. Слід схвалювати будь-які організаційні заходи, що сприяють руху акціонерного капіталу в інноваційну сферу, як у національному, так і в міжнаціональному масштабі.

Цікавим з цього приводу є досвід реформування фондового ринку в країнах ЦСЄ, який відбувається здебільшого інституційно-законодавчим шляхом, тобто через впровадження ефективної нормативної бази діяльності фондового ринку та створення спеціалізованих державних наглядових органів. Цей процес у деяких країнах ЦСЄ було розпочато з перших років переходу, в інших – з другої половини 1990-х років після виникнення кризових явищ на національних фондових ринках і усвідомлення того, що лібералізація фондового ринку не сприяє розвитку справедливої конкуренції та цивілізованих засад діяльності на ньому. В цілому законодавство у сфері фондового ринку в більшості країн ЦСЄ було приведене у відповідність до стандартів ЄС. Основні напрями удосконалення нормативної бази діяльності фондового ринку включають встановлення кваліфікаційних вимог до фондових бірж, цінних паперів, що на них котируються, професійних учасників фондового ринку тощо. Вказані вимоги спрямовані на забезпечення фінансової стійкості операторів фондового ринку та запобігання всіляким зловживанням в цій сфері, проте подальше її удосконалення є вкрай необхідним, наприклад в сфері захисту прав міноритарних акціонерів, бухгалтерського обліку та оподаткування операцій з цінними паперами тощо. Результатом реформування в Польщі та Угорщині стала побудова фондових ринків, які в цілому відповідають стандартам ЄС, інші країни ще мають впровадити низку реформ для досягнення цього. Значною перешкодою для інтеграції національних фондових ринків країн ЦСЄ до системи фондових ринків ЄС є їх набагато менша капіталізація – навіть у найбільш прогресивних країнах ЦСЄ вона принайнні втричі менша за середній рівень ЄС, що свідчить про те, що процес формування розвинутого фондового ринку в цих країнах є ще далеким від завершення. [1, с. 16]

Висновки.

Таким чином, з урахуванням досвіду країн, які успішно впроваджують модель інноваційного розвитку (Китай, Японія, Туреччина та ін.), великого значення набуває усвідомлення державою сутності, значимості і проблематики інноваційних перетворень та необхідності активізації організаційних, регуляторних та контрольних функцій.

Виходячи з аналізу досвіду країн Центральної та Східної Європи та з урахуванням особливостей економіки України, вважаємо за доцільне запропонувати два основних етапи цілеспрямованої державної політики формування дієздатного фондового ринку в Україні: перший етап забезпечення розвитку ліквідності організованого ринку насамперед за рахунок консолідації і зростання частки організованого ринку, лібералізацію руху капіталу, прийняття закону „Про акціонерні товариства”; другий етап передбачає закріплення успіхів, досягнутих під час реалізації першого етапу, а також приведення нормативної бази та механізмів регулювання ринку фінансових послуг у відповідність до світових стандартів.

Ефективність регуляторно-управлінських механізмів держави щодо організації інноваційного процесу в країни залежить від гармонізації та належним чином урегульованості окремих законодавчих актах України. На часі важливим є усунення протиріч положень діючих законодавчих і нормативних актів і в першу чергу Законів України «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про інноваційну діяльність», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій».
^ Використані джерела інформації:

  1. Голубцова О.А. Реформування сфери державних фінансів країн Центральної та Східної Європи // Збірник “Актуальні проблеми економіки”. № 4. – К.: Національна академія управління, 2002. – C.14-20.

  2. Космидайло І.В. Проблеми інноваційного розвитку в Україні та шляхи їх вирішення // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 2 (68). – С. 20-27.

  3. Макогон Ю.В., Тохберг Ю.А., Чернега О.Б. Управление международной конкурентоспособностью предприятий (организаций). – Донецк: Дон НУ – 2004. – 278с.

  4. Ранверсе Фрасуаза. Оценка влияния финансовнх факторов на зкономический рост в России // Проблеми прогнозирования / Франсуаза Ранверсе, Анна Харченко-Дорбск, 2002. – № 3. – С. 30-46.

  5. Фадеева В. Национальная инновационная система Германии // www.povestka.ru

  6. Федулова Л.І. Фінансова складова в національній інноваційній системі // Фінанси України. – 2006. – № 6. – С.14-20.


Рецензент: Дацій О.І., д.е.н., професор.

УДК 35 Бойко-Бойчук О.В.,

кандидат технічних наук

докторант Національної Академії

державного управління

при Президентові України

кафедра регіонального розвитку,

місцевого самоврядування

та управління містом
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   44

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи