Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
Сторінка28/44
Дата30.10.2014
Розмір9.2 Mb.
ТипПротокол
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   44


Обмеженість складу об’єктів упорядкування у розглянутих класифікаціях інновацій в апріорі дозволяє зробити припущення, що вимоги першого класифікаційного правила у цілому враховані. Так, класифікація, що розроблена Ю.В.Яківцем (рис. 1), у порівнянні з іншими розширює уявлення про поле дії інновацій у масштабі суспільства: виокремлено нововведення соціально-політичні, оборони та безпеки, державно-правові. В цій класифікації вперше введено термін «епохальні» інновації, під якими розуміються нововведення, що відбуваються один раз у декілька століть і тривають десятиліттями, а також вони породжують глибинні трансформації в одній із сфер суспільства і перехід до нового технологічно або економічного способу виробництва, соціокультурного устрою, чергової світової цивілізації. Однак, в силу обмеженості об’єктів упорядкування класифікація Ю.В. Яківця може розглядатися як умовно уніфікована.

Виконання вимог другого правила упорядкування (таблиця 2) у спрощених класифікаціях досягається шляхом однозначного розподілу нововведень між класами: одна і таж інновація не може бути присутня у різних класах класифікації. У більш складних угрупуваннях виконання цього правила проблематично. Як правило, нововведення характеризуються певною сукупністю взаємозалежних ознак, що ускладнює вибір основи поділу об’єктів класифікацій. У цьому випадку вимоги другого правила посилюються вимогами третього правила, а саме: обов’язковим є дотримання однакової основи поділу (одна проста та/або одна комплексна ознаки) на одному і тому рівні ієрархії, в іншому випадку - можуть бути відмінності. У розглянутих класифікаціях у якості основи поділу застосовують змішаний підхід до формування класифікацій: поділ за однією та/або комплексною основами.


Найбільш поширеними є комплексні ознаки вищого рівня: поле дії, ступінь новизни, предмет та масштаб використання, інші (рис. 1), які можуть розглядатися як базові (типові). Ускладнення класифікаційної системи проявляється у її багаторівневості (ієрархічності) структурування. Прикладом є класифікації, що розроблені П.Н. Завліним, Ю.В.Яківцем, В.С.Новіковим [7, 3, 8].

У кожному конкретному випадку дотримання логіки безперервності розглянутих упорядкувань нововведень визначається авторським обґрунтуванням залежностей між складовими класифікаційних ознак інновацій: їх кореляції, нерівноцінності, присутності ієрархічних відносин, іншої взаємозалежності. Сутність класифікаційних ознак об’єктів упорядкування також визначається головною метою індивідуального формально-логічного підходу. Тобто дотримання четвертого та п’ятого правил має рекомендований характер.

Зазначені п’ять правил (таблиця 1) формулюють класичні вимоги до побудови класифікацій інновацій, де перші три правила є обов’язковими до виконання. Коректне абстрагування побудови класифікації передбачає використання відповідних критеріїв, підходів, методів та інструментів.

Порівняння класифікацій, розроблених різними авторами, ускладнено в силу наявності розбіжностей у змістовному наповнені ознак. Навіть у випадку їх однакового найменування. Тобто постає питання про необхідність стандартизації класифікаційних ознак, дотриманні загально визнаних підходів, зокрема щодо розподілу суспільства на сфери. Наприклад, у соціальній філософії та соціології прийнято суспільство розподіляти на економічну, соціальну, політичну та духовну сфери. Тому, класифікацію Ю.В.Яківця потрібно уточнити: політичні та державно-правові інновації взаємопов’язані та відносяться до політичної сфери суспільства. Дотримання загальновизнаних тверджень дозволить уникнути перетину об’єктів угрупування між класами. Також доцільно у загальній сукупності класифікацій виявити типові класифікаційні ознаки, узгодити їх сутність та застосовувати як стандарт. Решту ознак можна використовувати як уточнюючі.

Сучасні дослідники Б.Н.Кузик, Д.І.Кокурін, В.С.Новіков, В.Л.Романов Ю.В.Яковець стверджують, що нововведення можливі у всіх видах людської діяльності. Так, Ю.В.Яковець визначає інновацію як внесення у певні види людської діяльності нових елементів (видів, способів), що підвищують її результативність [3, с. 9]. Д.І.Кокурін трактує термін «інновація» як результат діяльності по оновленню, перетворенню попередньої діяльності, що спричиняє заміну одних елементів іншими, або доповнення наявних новими [9, с. 10 ]. Прикладом тому є класифікації П.Н.Завліна, А.В.Васильєва, В.В.Горшкова, Е.А.Кретової, О.Т.Лебедєва, Л.П.Проніної, А.А.Солдатової, Н.В.Краснокутської, Ю.В.Яківця та інших дослідників, де чітко виокремлено управлінські, організаційні, організаційно-управлінські та виробничі (промислові), науково-виробничі та економічні нововведення. А.І.Пригожин виокремлює забезпечувальні нововведення. Ю.В.Яковець у економічній сфері розділяє інновації на технологічні (продуктові та процесні) та економічні (рис. 2). Останні розглядає як інновації в управлінні, виробництві та у сфері обігу: нові фінансово-кредитні інститути та інструменти, види цінних паперів. Новий економічний та юридичний словник [10] сферу обігу трактує як матеріально-технічне забезпечення та сегмент діяльності щодо просування продукту від виробника до споживача. Наведене вище поле дії нововведень потребує більш чіткого розведення інновацій за сферами застосування, а саме: розглянути можливість узагальненого підходу до розподілу інновацій з огляду на типові складові будь-якого виду діяльності.

В.Д.Бакуменко зазначає, що будь-який вид суспільної діяльності можна представити сукупністю взаємозв’язаних складових: основна, управлінська та забезпечувальна [11, с.34 - 37]. Сутність реалізації функцій основної складової полягає у досягненні мети визначеного виду діяльності у форматі очікуваного результату, що є характерним для певної сфери суспільства: економічної, соціальної, політичної та духовної. Тобто основна складова безпосередньо зорієнтована на досягнення цілі визначеного виду діяльності та характеризується своєрідними методологією, технологіями та кінцевим результатом.

Управлінська та забезпечувальна складові по відношенню до основної є підвидами супровідної діяльності. Функція управлінської складової полягає у формуванні та реалізації управлінського рішення, спрямованого на досягнення результату основної складової: продукт, робота, послуга, інше. Реалізація управлінської функції також характеризується своєрідними методологією та технологіями щодо планування, організації, мотивації, контролю, комунікації та прийняття управлінського рішення, оцінки його наслідків. Виконання основних та управлінських функцій завжди потребує ресурсного (фінансового, кадрового, матеріально-технічного, інформаційного), нормативно-правового, методико-методологічного (підходи, методи, методики, прийоми, правила, процедури), наукового (ідеї, теорії, концепції, обґрунтування), освітнього (професійне навчання) та інших видів забезпечення.

Наведенні вище судження дозволяють систематизувати поле дії інновацій з врахуванням типових складових діяльностей для різних сфер суспільства та конкретизувати предмет застосування нововведень (рис. 2). Можна припустити, що для різних сфер суспільства більш технологічно подібними є управлінська та забезпечувальні складові. Для управлінської складової узагальненим предметом застосування інновацій є нові управлінські технології, адміністративні процеси та організаційні структури. Узагальнено подібним також є зміст предмету забезпечувальної складової: нові механізми, технології, інструменти щодо кадрового, фінансово-економічного, нормативно-правового та інших видів забезпечення. Слід звернути увагу, що будь-яка складова діяльності потребує соціокомунікативного забезпечення. Окрім того, постає питання про супровід соціалізації та сервісу кінцевого продукту у сфері споживання. Звичайно, у кожній сфері суспільства управлінська та забезпечувальна складові матимуть свої відмінності.

Природно, що кожна із основних складових діяльностей для різних сфер суспільства змістовно відмінні. Насамперед, відмінність економічної сфери полягає у специфічності предмету: нові технології та продукти матеріального виробництва. В той час як предмет інших сфер суспільства мають нематеріальний (інформаційний) характер.


Рис. 2. Орієнтовна класифікація інновацій.
Аналіз первісних класифікаційних ознак розглянутих класифікацій показує, що серед них типовими є ті, що можуть бути віднесені до таких комплексних ознак як: «новизна та потенціал», «ефективність», «відношення до попередника», «причина виникнення». Зазначені типові ознаки пропонується використати для побудови орієнтовно-уніфікованої класифікації нововведень, що надають управлінцю узагальнене уявлення про характер інновації (рис. 2). Найбільш поширеними є ті ознаки нововведень, що відносяться до комплексної ознаки «новизна та потенціал»: окремо поєднує ознаки «новизну» та «потенціал». Перелік складових ознаки «ефективність» доцільно розширити та уточнити з огляду на вимоги щодо побудови класифікаційної системи із загальносуспільних позицій.


Таблиця 3.

Рівень новизни


^ Показники новизни

Епохальні

Базисні

Покращуючі

Мікро-інновації

Псевдо-інновації

Анти-інновації




Глибина перетворень

Значні переміни в одній із сфер суспільства

Радикальні зміни у різних сферах суспільства

Розвиток радикальних змін

Розвиток окремих сторін радикальних змін

Відсутня: утримання існуючого стану

Слабка: як відновлення раніше відомих елементів




^ Протяжність життєвого циклу

Десятиліття

Роки

-

десятиліття

Роки

Роки

Короткий

Короткий




^ Ефект від реалізації

Нова цивілізація

Нові види суспільної діяльності в рамках певної цивілізації, її етапи

Покращення нових видів діяльності

Покращення окремих елементів нових видів діяльності

Нестійке продовження терміну існування

Відновлення раніше відомих елементів видів діяльності




^ Періодичність виникнення

Один раз у декілька століть

Один раз у 50 років

Масово

Масово

Масово по завершенню життєвого циклу

Мають місце



Комплексна ознака «новизна» є досить складним явищем. З огляду на дослідження Ю.В.Яківця ознаку «рівень новизни» систематизовано можна описати сукупністю таких показників як глибина перетворень, протяжність життєвого циклу, ефект від реалізації та періодичність виникнення різних
типів нововведень: епохальні, базисні, покращуючі та інші (таблиця 3).

Показник «глибина перетворень» ототожнюється з обсягом змін у суспільстві або його окремих сферах. За показником «ефект від реалізації» рівень новизни ототожнюється для інновацій: епохальних - з утворенням нової цивілізації як нові типи та способи організації життєдіяльності, виробництва матеріальних та духовних цінностей; базисних – з утворенням нових видів суспільної діяльності та їх удосконаленням і т.п. Наведені вище судження щодо показника «рівень новизни» характеризують як якість змін, так і координати простору, в якому вони відбуваються.

Комплексна ознака «потенціал» є також не менш складним поняттям. Цю ознаку можна також розглядати як інтегровану залежність новизни від показників комплексних ознак більш нижчого рівня: за просторовим характером, сферою діяльності, часом та здатністю до тиражування (рис. 2). Кожна з зазначених ознак та ознаки первісного рівня характеризують потенціал інновації (якісну зміну) у багатовимірному просторі.

Співставлення комплексних ознак «новизна» та «потенціал» показує, що має місце перетин змісту їх окремих показників. Тобто постає потреба у їх більш чіткому розведені. На погляд автора, найбільш вдалою є комплексна ознака «інноваційний потенціал», що введена у науковий обіг А.І.Пригожиним [12, с. 39]. Хоча він розглядав під цією ознакою лише рівень зміни предмету інновації незалежно від різноманіття просторових координат. У цьому випадку комплексна ознака «інноваційний потенціал» може бути представлена у табличному форматі, де подібно таблиці 3 можна описати залежність між інноваційним потенціалом нововведення та показниками, що його віддзеркалюють.

Таким чином, розглянуті класифікації інновацій мають певні відмінності у логіці їх побудови, ієрархії структури та змістовні розбіжності як первісних, так і комплексних ознак. Типовими комплексними класифікаційними ознаками є: поле дії, рівень новизни, предмет та масштаб використання, інші. Побудова окремо взятих класифікаційних систем відповідає класичним вимогам формально-логічного підходу: в основному дотримано вимоги перших трьох правил. Реалізація вимог зазначених правил потребує розроблення певних критеріїв, підходів, методів, інструментів та іншого.

Виконання державно-управлінських функцій потребує розробки узагальненої класифікації інновацій. Прообразом такої класифікації є класифікаційна система, що розроблена Ю.В.Яківцем, вона надає сучасне уявлення про різноманіття інновацій у суспільстві. Більшість дослідників за ознакою «поле дії» виокремлюють такі інновації: управлінські, організаційно-управлінські, за сферою обігу, інші. Це надає можливість угрупувати різноманіття інновацій за типовими складовими будь-якого виду діяльності з загальносуспільних позицій: управлінські, основні та забезпечувальні. З огляду на таблицю 3 таке угрупування справедливо при упорядкуванні більшості видів інновацій.

Подальші дослідження доцільно спрямувати на уточнення змістовного наповнення класифікаційних ознак «інноваційний потенціал» та «ефективність».
Використані джерела інформації:

  1. Романов В.Л. Социально-инновационный вызов государственному управлению / В.Л. Романов. – М.: Изд-во РАГС, 2006.

  2. Карпова Ю. А. Введение в социологию инноватики: Учебное пособие / Ю.А. Карпова. – СПб.: Питер, 2004. – 192 с.

  3. Яковец Ю. В. Эпохальные инновации ХХІ века. – М.: Экономика, 2004. – 444 с.

  4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун». – 1736 с.

  5. Бокий Г. Б. Роль классификационной системы в процессе получения новых научных знаний / Г. Бокий // Проблемы системных исследований: сборн. науч. работ. – Новосибирск: Наука. Сиб. отд-ние. – С. 45-63.

  6. Безверхнюк Т. М. Ресурсне забезпечення регіонального управління: теоретико-методологічні засади: [монографія] / Т.М. Безверхнюк – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2009. – 320 с.

  7. Основы инновационного менеджмента: теория и практика: Учебное пособие / Под ред. П.Н. Завлина и др. – М.: Экономика, 2000. – 288 с.

  8. Новиков В.С. Инновации в туризме. – М: Академия, 2008. – 208 с.

  9. Кокурин Д.И. Инновационная деятельность. – М.: Экзамен, 2001. – 576 с.

  10. Новый экономический и юридический словарь. /А.Н.Азрилиян, О.М.Азрилиян, Е.В.Калашникова, О.В.Квардакова. /Под ред. А.Н.Азрилияна – М.: Институт новой экономики, 2003. – 1088 с.

  11. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: Проблеми теорії, методології, практики: Моногр. – К.: Вид-воУАДУ, 2000. – 328 с.

  12. Пригожин А.И. Нововведения: стимулы и препятствия. – М.: Политиздат, 1989. – 270 с.


Рецензент: Бакуменко В.Д.,д.держ.упр.,професор

УДК 331.34:34 Приходько І. П.,

к.е.н., доц., докторант

РВПС України НАН України
^ МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОСТІ ЗМІСТУ ОСВІТИ
Обґрунтовано фактори, що стимулюють інновації в освіті. Досліджено підходи до оцінювання інноваційності освіти.

^ Обоснованы факторы, которые стимулируют инновации в образовании. Исследованы подходы к оцениванию инновационости образования.

Factors which stimulate the innovations in education are grounded. Approaches are explored to the evaluation of innovations education.
Постановка проблеми.

Досвідчене, висококваліфіковане населення є міцною основою для забезпечення високого рівня конкурентоспроможності країн у сучасному світі. Створення і застосування нових знань стає основним джерелом зростання національних економік і якості життя великої кількості людей. Сучасні процеси у сфері відтворення знань несуть у собі потенційні загрози для суспільства. Вони потребують постійної оцінки ефективності політики й балансування державних векторів розвитку, а також проведення ситуативного аналізу загроз і викликів розвитку.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Сфера освіти найбільшою мірою визначає рівень розвитку людини, стає загальнонаціональним пріоритетом у все більшій кількості країн світу. Питання управління освітою досліджували В. Андрущенко, Л. Беззубко, В. Бобров, В. Дзоз, Д. Дзвінчук, О. Жабенко, О.Зайченко, І.Каленюк, В.Козубняк, В.Кремень, В.Лутай, В.Луговий, В.Майборода, О.Мінаєв, В. Огаренко, С.Ніколаєнко, В.Огнев’юк, Н.Островерхова, Н. Протасова, О.Падалка, Н.Подольчак; управлінню інноваційною діяльністю в закладах освіти Л.І. Даниленко та інноваційними процесами в освіті Л.М. Ващенко.

^ Постановка завдання.

– обгрунтувати фактори, що стимулюють інновації в освіті;

– дослідити підходи до оцінювання інноваційності освіти.

Виклад основного матеріалу.

Найважливішим фактором забезпечення стійкого й поступального розвитку країн є стан системи освіти, для якого важливими є два аспекти:

  • якість освіти (відповідність її світовим стандартам у галузі освіти);

  • доступність освіти для широких верств населення.

При вибудові інноваційної політики в управлінні освітою необхідно враховувати кожну з можливих загроз, аналізуючи можливі наслідки поширення соціальних і технологічних інновацій в освіті.

Нерівномірний і нерівний доступ до інформації й баз даних, а також перешкоди соціальних кон'юнктур на шляху до доступної для всіх освіти й нових знань можуть привести до суспільного розколу і формування угруповань, що узурпують ті або інші галузі знання. Йдеться як про технологічно опосередкований «цифровий розкол», так і про інші види розмежування, викликані нерівномірним або несправедливим доступом до інформаційних ресурсів і коштів комунікації. У результаті таких процесів у суспільстві зростає соціальна нерівність і відчуженість. Створення на всіх рівнях освіти елітарних співтовариств, що володіють монопольним доступом до знань й інформації, приводить до усереднення загальної освіти й «витоку мізків» на міжрегіональному й міжнародному рівнях. До таких самих наслідків призводить і поширення в суспільстві анонімних і нелегальних способів соціалізації та нагромадження.

Диспропорції в захисті прав на інтелектуальну власність можуть привести або до монополізації знань, або до низької мотивації наукової, творчої й винахідницької праці. Із цим пов'язане також поширення недостовірної інформації й різного роду неліцензійної продукції, що веде також до низького рівня соціальної довіри в суспільстві й зниження підприємницької активності.

Терміни «економіка, заснована на знаннях» і «інноваційна економіка» сьогодні використовуються як синонімічні понятійні парадигми так званої нової економіки, що характеризує сучасний щабель постіндустріалізму в економічно розвинених країнах. Основною характеристикою «нової економіки» (new economy) є прогресивне зростання частки нематеріальних активів і нематеріального капіталу в економічній вартості проведення, а також у кругообігу відтворення базових економічних і соціальних ресурсів [1, с. 13]. Ця тенденція вперше була відзначена й емпірично підтверджена на початку ХХ століття, коли на макроекономічному рівні була виявлена питома вага, що збільшується, нематеріальних активів у частки приросту ВВП розвинених країн.

У США поточна вартість нематеріального капіталу перевищила аналогічну вартість матеріального капіталу ще наприкінці 60-х років ХХ століття. Основна частина нематеріального капіталу, що відноситься до людського капіталу й динаміки знань, існує у вигляді вкладень, зокрема, в освіту.

Фактори, що стимулюють інновації в освіті. Згідно даних ОЄСР можна виокремити чотири основні фактори, що стимулюють інноваційну активність [2, с. 44]:

  • наукові відкриття й винаходи (технологічний розріз);

  • співробітництво споживачів і творців інноваційних технологій (інституціональний розріз);

  • наявність функціональних децентралізованих, мережних або модульних структур (структурний розріз);

  • ІКТ (інструментальний розріз).

Кожний з основних факторів економічного зростання у розвинених країнах так чи інакше, пов'язаний з освітою й інвестиціями в освіту.

У технологічному розрізі зв'язок між наукою (особливо прикладною) й освітою не настільки очевидний, як це видається на перший погляд. Насправді, з одного боку, освіта є постачальником наукових кадрів і ґрунтується на тлумаченні й роз'ясненні деякого експертного знання, що відображає найбільш успішні й апробовані наукові досягнення. З іншого боку, суворі методи наукового експерименту, що завжди пов'язані з невизначеністю результатів, дотепер відігравали незначну роль у освіті. Як і раніше, залишається незрозумілим, якою мірою знання, отримані за шкільною дошкою, можуть бути безпосереднім чином трансльовані у самостійну наукову працю й наскільки реальні досягнення прикладної науки можуть бути використані в освітньому процесі.

В інституціональному розрізі інститут освіти виконує об’єднувальну функцію між державою, приватним сектором і громадянським суспільством. Характер цього взаємозв'язку неоднозначний. Так, наприклад, неомарксистські ідеологи, акцентуючи антагоністичні відносини в суспільстві, твердять, що в сучасній економіці інститути освіти виконують насамперед функцію відтворення класу толерантних найманих робітників. Навпаки, прихильники ліберального підходу бачать у різноманітних формах взаємин (у тому числі й партнерських) інститутів освіти, бізнесу й держави основну передумову для успішного технологічного й соціального розвитку. Інституціональне оформлення цих взаємин безпосереднім чином обумовлює мотиваційну структуру основних гравців на суспільному і економічному полі.

Інновації можливі всередині самого освітнього сектора, усередині самих освітніх співтовариств. Звичайно, характер основних інститутів, у тому числі й освітніх, визначається політичним і економічним устроєм країни, а також культурними й історичними традиціями, що вкоренилися в масовій свідомості. Разом з тим зовнішні фактори, що не ставляться до властиво освітніх інститутів, можуть впливати лише опосередковано на інституціональні реформи в освіті. Це стосується й до наукових співтовариств, і до інститутів державної влади. Тому що всі інститути освіти мають своє продовження в суспільстві, то інновації в освіті багато в чому ініціюються на мікрорівні відповідно до тих або інших потреб у соціальній адаптації, що пов'язані з індивідуальним вибором на користь традиційної аспірантури або ж нового інституту бакалаврату, та переваг державних або ж, навпаки, приватних установ. Таким чином, інститути освіти залишають за собою право вибору тих або інших інституціональних інновацій з урахуванням потреб споживачів і попиту на освіту. Держава ж має організувати відкритий діалог і підготувати ґрунт для сприйняття суспільством супутніх соціальних інновацій.

Принцип модульних структур в освіті припускає наявність значної кількості щодо автономних одиниць організації освітніх програм, наприклад, класу, групи або гуртка, школи або університету, а також свого роду центральної регулювальної інстанції (так званого архітектора) на прикладі атестаційної комісії, ради ректорів або державного відомства. Чим складніша модульна система, тим ширше різноманіття можливих сценаріїв інноваційного розвитку й тим більше недосконалою вона буде.

У сучасних умовах найбільш перспективною уявляється система ієрархічного децентралізованого типу, в якій основні функції координації здійснюються «архітектором», що володіє достатнім адаптивним потенціалом для асиміляції нововведень і реагування на швидко мінливе інформаційне середовище.

Запровадження ІКТ відображається насамперед на методиках викладання і якості відтворення навчально-методичної інформації. Інше застосування ІКТ – розроблення й запровадження інноваційних мультимедійних програм, віртуальних курсів лекцій і бібліотек, тестів і допоміжних методичних посібників, а також форм дистанційного навчання. Найбільші вузи США вже упродовж десятиліття паралельно функціонують у новому вимірі «електронних університетів» [3, с. 85].

Проте ІКТ – не більш ніж інструмент для забезпечення інновацій. Це пов'язане з основною відмінністю знань від інформації, закладеним у суб'єкт - об'єктної дихотомії. Когнітивні здатності суб'єкта до інтелектуальної або фізичної дії являють собою сприйняті знання. Інформація ж є пасивним об'єктом суб'єктивної інтерпретації. Знання – інтенсивні, а інформація –екстенсивна. У знанні є неявні елементи, що пов'язані з особливостями особистого досвіду суб'єкта, тому будь-яка передача знань у процесі освіти припускає наявність артикульованих соціальних відносин, необхідних для відновлення пробілів у кодифікованих знаннях. Водночас як інформація, у тому числі й кодифікована, незалежно від своєї потенційної цінності, залишається лише об'єктом сприйняття. До того ж, завдяки ІКТ, вартість зберігання, копіювання й відтворення інформації прагне до нуля. Відтворення ж знань як і раніше ресурсоємке й може бути припинене, наприклад, внаслідок порушення зв'язку між поколіннями або внаслідок інших соціальних дисфункцій.

У країнах ЄС для оцінювання ефективності інновацій найчастіше пропонується використання якісних і антропоцентричних підходів.

Необхідно проводити якісні глибинні дослідження для з'ясування того, наскільки освіта сприяє масофікації й придушенню творчого початку в індивідуумові, тобто створенню класу найманих робітників, і наскільки воно сприяє розвитку самостійної особистості, формуванню підприємницького духу й розкриттю дослідницького таланта, вихованню законослухняних і разом з тим творчо активних громадян. Наприклад, у Європейських країнах численні програми ЄС спрямовані на якісне вивчення трансформацій в освіті (SOCRATES, ERASMUS, MINERVA та ін.).

Якісні підходи до оцінювання інноваційності освіти досить різноманітні, але в цілому їх можна звести до такого набору оцінних показників і методів:

  • на рівні технологій оцінюються правові перешкоди до дослідницької діяльності, законодавство у сфері охорони прав на інтелектуальну власність, здатність ринку абсорбувати нові технології;

  • на рівні інститутів оцінюються людський капітал, соціальні інновації, потенціал підготовки або залучення висококваліфікованих наукових і викладацьких кадрів, здатність ринку абсорбувати соціальні інновації;

  • на структурному рівні оцінюються суспільна й корпоративна культура співробітництва між агентами освітнього процесу, а також якість взаємозв'язків між секторами досліджень і розробок;

  • на рівні ІКТ оцінюється ефективність допоміжних технологій і ступінь їх залучення до освітнього процесу.

Для якісної оцінки інноваційного розвитку економіки в Європі, США і Японії розроблені спеціальні композитні (сукупні) показники, що враховують фактор людського розвитку й вкладення в людський капітал. До них належать, наприклад, сумарний показник інноваційного розвитку (Summary Innovation Index), індекс технологічної успішності (Technology Achievement Index), сукупний показник науки й технологій (General Indicator of Science & Technology) і ряд інших показників [4].

ООН у цей час щорічно аналізує два ключові показники людського розвитку: індекс розвитку людського потенціалу (Human Development Index) і індекс суспільств знань (Index of Knowledge Societies). Кожний з перелічених вище композитних показників ґрунтується на новій якісній і статистичній інтерпретації макроекономічних даних, що відображають розвиток людських ресурсів, таких як, наприклад, кількість бакалаврів у точних і природничих науках, валовий коефіцієнт, що надійшов у навчальні заклади третинного щабля освіти або частка працевлаштованих з вищою освітою.

Гуманістичний і технократичний підходи до інновацій. Тривають дискусії представників двох опозиційних тенденцій: прихильників позитивістських методів в освіті та прихильників традиційно гуманістичного підходу до освіти. Перші гадають, що в освітніх технологіях припустиме й необхідне використання експериментальних наукових методик, що викликали неодноразово етичні дорікання, таких як, наприклад, контрольовані випробування (randomised controlled trial), а також використання досягнень сучасних біомедичних і нейролінгвістичних наук для стимуляції когнітивних навичок учнів. Другі думають, що це неприпустимо, і що основним багатством освіти залишається його гуманістична спрямованість.

Гуманістичний підхід до інновацій в освіті властивий більшою мірою європейському світові. Значною мірою це обумовлене тим, що ренесанс соціальних наук у післявоєнній Європі відбувався на ґрунті скинутих деспотичних режимів на противагу надмірній індивідуалізації, властивій економічному лібералізму, що граничить із уседозволеністю [5, с. 83].

Технократичний підхід до інновацій в освіті більшою мірою властивий США, для яких основним двигуном «нової економіки» є саме технологічна тріада: біо-, нано-, інфо-технології. Освіта розуміється як певна надбудова технологічного базису, яка повинна постійно реагувати на зворотний зв'язок між масовим застосуванням технологій і подальшим поглибленням знань, що покладені у їх основі. Таким чином, просування наукового й технологічного знання й економічний попит слід розглядати як систему попиту та пропозиції у винахідницькій і науковій діяльності. Такий прагматизм припускає економічну рентабельність, за якої потенційні вигоди та інновації значно перевищують витрати на наукові дослідження. У таких умовах, великі й середні компанії зацікавлені у фінансуванні фундаментальних досліджень, оскільки в такий спосіб вони роблять вигідні вкладення в людський капітал і підвищують свій інноваційний потенціал (absorptive capacity). «Нова економіка» у США – значною мірою синонім сучасних високорозвинених дослідницьких університетів. Витрати федерального бюджету США на фундаментальні дослідження в 2004 р. перевершили витрати на прикладні дослідження, здійснювані федеральними агентствами й федеральними дослідними центрами, на 43%.

Технологічний підхід до інновацій в освіті США припускає тверду ієрархію освітніх установ, у якій лише вибрані дослідницькі вузи займаються наукою в точному значенні цього слова. Саме нечисленні дослідницькі університети й центри є основними виробниками інноваційних знань. У 2002 р. 81% присуджених докторських ступенів у царині точних, природничих і інженерних наук припадав саме на їх частку.

Значна роль у поповненні наукових і викладацьких кадрів вищої кваліфікації у США відведена мобільності вчених і міграції висококваліфікованих фахівців. Людські ресурси в науці й техніці, за термінологією ОЄСР – особи, що успішно закінчили третинний щабель освіти в науково-технічній сфері, насамперед учені, інженери, викладачі, лікарі, керівники вищої й середньої ланки. Фахівці цих професій роблять величезний внесок у розвиток технологічних інновацій, економічне зростання, дослідницьку активність і генерування знань. У США за даними 2007 р. 37,6 % докторантів у сфері точних, природних і інженерних наук є іноземцями, з яких більш 70 % мають намір залишитися жити й працювати в США. На частку США доводиться також 40 % щорічної мобільності студентів.

Людський капітал й інновації в освіті. Людський капітал – набір основних навичок і професійних компетенцій перебуває у прямій залежності від соціального капіталу (насамперед вкладень в охорону здоров'я й освіту). Таким чином, людський потенціал – це вихідний ресурс у концепції «людського розвитку» (уперше запропонованої ООН у 1990 р.), ресурс завдяки якому можлива повномірна реалізація адаптаційного потенціалу суспільства. Соціальний капітал також залежить від рівня довірчих відносин у суспільстві між державною владою, громадянським суспільством і бізнесом. Футуролог Френсис Фукуяма визначав суспільства з високим рівнем довіри (high-trust societies), до яких належать США і Японія, і суспільства з низьким рівнем довіри (low-trust societies), на прикладі Китаю й Росії. Своєрідну категорію являють суспільства, в економіці яких сильні сімейні або кланові відносини (Італія) [6].

Від типу соціальних відносин у суспільстві залежить успішність соціальних інновацій, які є по своєму втримуванню нововведенням будь-якої культури, будь то корпоративна культура або естетична мода, характерна для співтовариства. Є досить прикладів невдалого застосування імпортованих технологій через відсутність відповідного соціального капіталу, навіть за наявності високорозвиненої системи освіти. Соціальний капітал деякою мірою протистоїть формальним організаціям і законодавству. Іншими словами, можна стверджувати, що соціальний капітал існує в тій мірі, у якій він є противагою урядових інститутів. Розвиток соціального капіталу пропорційний збільшенню економічної вартості людського часу й ступеню добровільних спонукань в економічній діяльності соціуму на відміну від спонукань іззовні або «зверху».

Соціальні інновації являють собою не просто зразки культурного наслідування успішним моделям поведінки й адаптації, які можна нав'язати ззовні. Такий підхід властивий натовпо-елітарній моделі суспільства (Леон Г., Тард О.) у якій інновації йдуть від центру до периферії, від вищих до нижчих і т.д. У сучасному волюнтаристичному трактуванні соціальні інновації здійснюються тільки за умови, що саме суспільство здатне й бажає сприйняти ту або іншу інновацію. На думку Марио Тіло, європейські країни сьогодні підійшли до створення «нової цивільної влади» (civilian power), яка в доповненні до громадянського суспільства й поширення людських цінностей стане самостійним фактором соціальної консолідації й солідарності [7].

Висновки.

Інновації в освіті неможливі без їх своєчасного поширення і сприйняття. Вони торкаються багатобічних і взаємозалежних аспектів освітнього процесу, які найчастіше просто неможливо насадити «згори»: наприклад, розвиток когнітивних або фізичних навичок, логіки або інтуїції і т.д., взаємодія основних гравців освітнього процесу: викладачів, учнів, розроблювачів інформаційних технологій, учених у сфері освітніх теорій і технологій, адміністрацію навчального закладу, політичних діячів.

Так само як і у разі з оцінюванням інновацій у промисловості, в освіті очевидність тієї або іншої успішної інновації досягається тільки за можливості системного довгострокового спостереження. Для оцінювання інновацій слід відповісти, принаймні, на три запитання: що відбувається? чи помічений систематичний ефект? чому і як це відбувається? Перше запитання припускає опис різних сценаріїв і статистики різних показників освіти; друге – орієнтоване на виявлення зворотного зв'язку; третє – на глибинне розуміння процесу впливу інновації на існуючу систему.
Використані джерела інформації:

        1. Abramovitz, M. and P.A. David, "American Macroeconomic Growth in the Era of Knowledge-Based Progress: The Long-Run Perspective", in S.L. Engerman and R.E. Gallman (eds.), Vol. 3, Cambridge University Press, New York, 2000, pp. 1-92.

        2. Innovation in the Knowledge Economy: Implications for Education and Learning", OECD, Paris, 2004, pp. 42-56.

        3. UNESCO World Report "Towards Knowledge Societies", UNESCO, Paris, 2005, pp. 84-86.

        4. KEI Project "State-of-the-Art Report on Composite Indicators for the Knowledge-based Economy", http://kei.publicstatistics.net - draft version July 2005.

        5. Всемирный доклад по социальным наукам ЮНЕСКО", Издательство ЮНЕСКО/Эльсвье, Париж, 1999, стр. 82-89.

        6. Science and Engineering Indicators 2006", National Science Foundation http://www.nsf.gov/statistics/seind06/ 8 Fukuama, F. "Trust. The Social Virtues and the Creation of Prosperity", N.Y., 1995

        7. Mario Telo, "Europe: A Civilian Power? European Union, Global Governance, World Order", New York: Palgrave Macmillan, 2006.


Рецензент: Корецький М.Х., д.держ.упр., професор


УДК: 316.4.063.36 Руденко О. М.,

кандидат з державного управління, доцент

Національна академія державного управління

при Президентові України, докторант,
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   44

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи