Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
Сторінка37/44
Дата30.10.2014
Розмір9.2 Mb.
ТипПротокол
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   44

^ СОЦІАЛЬНА БЕЗПЕКА: ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ
Розглянуто сутність поняття “соціальна безпека”. У результаті теоретичного узагальнення існуючих концептуальних підходів до трактування терміну соціальної безпеки сформульовано авторський підхід щодо його визначення.

Рассмотрена сущность понятия «социальная безопасность». В результате теоретического обобщения существующих концептуальных подходов к трактовке понятия социальной безопасности сформулировано авторскую трактовку к его определению.

^ The essence of the definition of social security is considered. As the result of theoretical generalization of existent conceptual approaches to the interpretation of social security, the author’s approach to the given definition is offered.

Постановка проблеми. Важливим питанням, що перебуває сьогодні на вістрі наукових досліджень є формування належних умов реалізації однієї з фундаментальних потреб людини – потреби у безпеці. Нові історичні умови вимагають переосмислення ролі і місця безпеки в системі життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави, аналізу структури такого складного явища як соціальна безпека, розробки ефективного механізму захисту національних інтересів України а також об’єктів безпеки всіх рівнів від реально існуючих та потенційних загроз. Формування та практична реалізація дієвого механізму забезпечення соціальної безпеки передбачає, перш за все, з’ясування суті даного поняття, визначення факторів, які впливають на її стан, дослідження взаємозв’язку між окремими її складовими.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед вітчизняних вчених, які зробили спробу розкрити та узагальнити окремі аспекти із даної проблематики варто відзначити Є. Крихтіна, О. Новікову, В. Паламарчука, В. Гошовську, Л. Ільчука. Певні напрацювання щодо аналізу проблем соціальної безпеки мають В. Серебряніков, А. Хлоп’єв, П. Шевчук, О. Давидюк, С. Пирожков, Т. Русанова, О. Хомра. Проте, наукові праці згаданих нами вчених, торкаються переважно окремих аспектів і найчастіше мають загально описовий характер щодо визначення орієнтирів дослідження понятійно-категорійного апарату у сфері соціальної безпеки.

^ Невирішена раніше частина загальної проблеми. Багатоаспектність поглядів теоретиків і практиків щодо з’ясування суті поняття “соціальна безпека” вимагає застосування комплексного підходу до її розуміння. Водночас доводиться констатувати, що теоретична і практична база розв’язання проблем соціальної безпеки не має належного розвитку. Це зумовлюється звуженістю понять і суті національної безпеки, яка впродовж довгого часу обмежувалася вирішенням проблем зовнішніх загроз та пов’язаних з ними внутрішніх.

^ Мета та завдання даної статті полягає у тому, щоб:

  • визначити сутність поняття „соціальна безпека” шляхом аналізу вже сформульованих науковцями визначень її як такої;

  • запропонувати власне авторське визначення поняття „соціальна безпека”, опираючись на узагальнене науково-обгрунтоване бачення її як важливої складової національної безпеки.

^ Виклад основного матеріалу. Формуванню сучасних систем соціального захисту у світі сприяло усвідомлення необхідності створення соціальних амортизаторів ринкових ризиків. Багато людей ще й нині не сприймають термін „соціальний захист” щодо населення загалом, вважаючи, що він стосується лише найнужденніших, або, як часто нині висловлюються, незахищених верств населення. Дедалі частіше соціальний захист передбачає комплекс заходів, спрямованих на створення безпечного соціального середовища людини [12. с. 108].

Зазвичай розглядають соціальну безпеку не лише окремої особи, а й суспільства загалом. Вона є складовою національної безпеки, що визначає стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства й держави від внутрішніх і зовнішніх загроз, а також від загрози соціальним інтересам. З поняттям соціальної безпеки як складової національної безпеки узгоджується і мета соціального захисту — підтримання стабільності у суспільстві, тобто попередження соціальної напруженості, що виникає у зв'язку з майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю, виявляється у страйках, актах громадянської непокори, сутичках між: окремими групами населення [ 11, с. 52].

Концептуальну основу сучасного розуміння сутності соціальної безпеки в нормативно-правовій базі започатковано у 1990 році Декларацією про державний суверенітет України. Соціальна безпека держави при цьому розглядається як стан гарантованої правової та інституціональної захищеності життєво важливих соціальних інтересів як особи, так і суспільства від зовнішніх та внутрішніх загроз [1].

О. Новікова при формулюванні визначення соціальної безпеки виходить із змісту поняття національної безпеки, поданого у Концепції (основах державної політики) національної безпеки. На її думку, варто від національних інтересів відокремити соціальні інтереси, а від загроз національній безпеці – загрози соціальної та інших сфер, які перешкоджають реалізації соціальних інтересів. З огляду на вищезазначене, О. Новікова пропонує трактувати соціальну безпеку як “…стан захищеності соціальних інтересів особи і суспільства від впливаючих на них загроз національній безпеці”, наголошуючи при цьому, що стан безпеки є наслідком реалізації заходів соціального захисту, який характеризує їх результативність та ефективність [ 6, с. 27].

Звісно, об'єктом соціальної політики є суспільні, зокрема соціальні, відносини, процеси життєдіяльності соціуму, що безпосередньо чи опосередковано впливають на формування соціальної безпеки людини, задоволення нею власних соціальних потреб та інтересів, освоєння і творення соціальних цінностей. Е. Лібанова при розкритті сутності соціальної безпеки також дотримується думки, що стан захищеності або безпека людини, особи – це результат реалізації політики соціального захисту. Соціальну безпеку при цьому вона визначає як одну із складових національної безпеки, трактуючи її як стан захищеності від загроз соціальним інтересам [ 5, с. 381].

У більш широкому розумінні соціальна безпека включає в себе не лише питання матеріальної підтримки громадян та попередження злиденності, а й питання збереження соціальної перспективи всіх верств населення [ 2 ]. В основу формування змісту поняття “соціальна безпека” необхідно ставити національні соціальні інтереси, які б відображали фундаментальні цінності і прагнення діяльності, а також цивілізовані шляхи створення таких умов й засоби задоволення соціальних потреб громадян України. Для оцінки рівня соціальної безпеки В. Паламарчук вводить таке поняття як соціальний (соціально-політичний) ризик, визначаючи його як ймовірність небажаних соціально-політичних ускладнень внаслідок прийняття (чи неприйняття) тих чи інших державних заходів [ 7, с. 8].

Розкриваючи сутність соціальної безпеки людини, П. Шевчук пропонує одним із базових понять розглядати соціальні інтереси. Відтак соціальна безпека людини – на думку вченого – це певний стан її життєдіяльності, убезпечений комплексом організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на реалізацію соціальних інтересів, формування сприятливої демографічної ситуації, збереження генофонду держави і трансформацію трудових ресурсів відповідно до ринкових вимог [ 12, с. 108 ].

Особливу думку щодо трактування соціальної безпеки висловлюють російські соціологи В. Серебряніков та А. Хлоп’єв. Під соціальною безпекою вони розуміють сукупність заходів щодо захисту інтересів країни та народу в соціальній сфері, розвиток соціальної структури і відносин в суспільстві, системи життєзабезпечення і соціалізації людей, способу життя відповідно до потреб прогресу, теперішніх і майбутніх поколінь [ 8, с. 93].

Соціальний захист, соціальна безпека, з одного боку, і соціальний розвиток, соціальні відносини — з іншого органічно поєднані: без розвинених соціальних відносин не може бути стабільної соціальної безпеки людини, суспільства, а соціальна безпека значною мірою зумовлює розвиненість, зрілість процесів соціального, суспільного розвитку [10, с. 71].

Досягнення стану соціальної безпеки не передбачає повну ліквідацію усіх загроз, оскільки вони постійно породжуються діалектикою розвитку суспільства. Очевидно тому С. Пирожков трактує соціальну безпеку як результат ефективної соціальної політики, яка має застерігати суспільство від соціальних вибухів, відкритих і прихованих виявів громадської непокори та інших конфліктних ситуацій, сприяти підвищенню конкурентноздатності українського працівника за європейськими та світовими стандартами, виділяє її як важливу складову системи національної безпеки [ 4 ].

Покладаючи в основу формування змісту соціальної безпеки соціальні інтереси, О. Хомра та Т. Русанова акцентують увагу на важливості та необхідності побудови адекватного механізму їх забезпечення та формування нормативно-правової бази. Відповідно до визначення, поданого авторами у праці “Соціальна безпека: виклики, загрози, критерії” соціальна безпека – це стан гарантованої правової та інституціональної захищеності життєво важливих інтересів особи і суспільства від зовнішніх та внутрішніх загроз [ 9 ].

Підходячи до трактування соціальної безпеки, О. Давидюк вказує, що в основі формулювання її змісту повинно бути покладено необхідність формування умов для забезпечення певної якості життя людини і суспільства, в тому числі всіх основних сфер виробництва, соціальної сфери, охорони внутрішнього конституційного порядку, зовнішньої безпеки, культури, при якому забезпечується номінальний рівень соціальних умов та соціальних благ [3].

Висновки та перспективи подальших досліджень. Соціальна безпека формується в системі правових та соціальних гарантій, які дозволяють людині найефективніше функціонувати в межах певної суспільно-політичної формації. Визнаючи соціальну безпеку як певну діяльність, необхідно наголосити, що соціальна безпека як складова національної безпеки визначає стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішніх та зовнішніх загроз, а також загроз соціальним інтересам.

Отже, соціальна безпека може бути визначена як позитивно врегульований правовими нормами і реалізований на практиці стан, коли держава забезпечує наявними в її розпорядженні демократичними методами управління підтримання гідного рівня життя громадян та гарантує можливість задоволення основних потреб її розвитку.

На нашу думку, до проблематики соціальної безпеки входять також питання формування інструментів попередження загроз, убезпечення суспільства від їх настання, що зумовлює необхідність комплексного розкриття сутності соціальної безпеки з урахуванням стратегії і тактики соціально-економічної та фінансової політики держави. Також соціальну безпеку як складову національної безпеки слід трактувати як систему законодавчо-нормативних заходів з боку державних органів управління і відповідних установ разом з громадськими організаціями з метою забезпечення життєдіяльності окремої особи, різних соціально-демографічних груп та всього суспільства в цілому.

Підсумовуючи вищевикладене, приходимо до таких висновків та узагальнень щодо сутності соціальної безпеки:

- це стан соціальної стабільності та спроможності протистояти соціальним загрозам;

- правовий захист прав і свобод людини, життєво важливих соціальних інтересів особи і суспільства від внутрішніх і зовнішніх загроз;

- належний рівень фінансового забезпечення офіційно встановлених соціальних стандартів та гарантій, що визначають якісний рівень життя людини і суспільства.

Не зважаючи на розмаїття інтерпретацій соціальної безпеки, можна виділити два концептуальних підходи до формулювання її сутності: “державний”, що полягає у її визначенні як сукупності певних управлінських дій, спрямованих на захист соціальних інтересів, та “суспільний”, що визначає соціальну безпеку як певний стан, при якому забезпечується захист соціальних інтересів як окремої особи, так і суспільства в цілому.

Відтак, на нашу думку, соціальна безпека – це реалізована через комплекс організаційно-правових норм і відповідних їм інститутів безпеки, фінансових інструментів і важелів захищеність соціальних інтересів особи, суспільства й держави від внутрішніх та зовнішніх загроз, належний рівень забезпечення офіційно встановлених соціальних стандартів та гарантій, що визначають якісний рівень життя людини і суспільства.

Визначаючи сутність такого поняття як соціальна безпека, проаналізувавши вже існуючі наукові підходи до трактування цієї дефініції, можна з упевненістю зазначити, що подальші напрямки дослідження суті соціальної безпеки в понятійно-категорійному апараті національної безпеки є перспективними і доцільними.

^ Використані джерела інформації:

  1. Декларація про державний суверенітет України : за станом на 16 липн.1990 р. / Верховна Рада УРСР – К. : Відомості Верховної Ради УРСР, 1990. – 13с. - Режим доступу http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=55-12

  2. Господарсько-правові аспекти забезпечення охорони здоров’я як соціальної домінанти національної безпеки [електронний ресурс] / Пашков В. М. – Режим доступу www. apteka.ua/archives/591/25280.html.

  3. Давидюк О. О. Соціальна безпека: проблеми теоретичного аналізу та побудови системи показників [електронний ресурс] / О. О. Давидюк // Міністерство праці та соціальної політики України Центр перспективних досліджень. – 2006. - доступний з www.cpsr.org.ua/?pr=6&id=175.

  4. Концептуальні підходи до формування системи національної безпеки України. Проблеми національної безпеки [електронний ресурс] / Пирожков С. І. // Стратегічна панорама. – 2003. – № 1. – режим доступу www.niisp. gov.ua /vydanna/panorama/2003_1.php.

  5. Лібанова Е. Ринок праці та соціальний захист: Навч. пос. із соц. політики / Е. Лібанова, О. Палій. – К. : Основи, 2004. – 491 с.

  6. Новікова О. Ф. Соціальна безпека: організаційно-економічні проблеми і шляхи вирішення / О. Ф. Новікова – Донецьк: ІЕП НАН України, 1997. – 460 с.

  7. Паламарчук В. М. Економічні перетворення і соціальна безпека / В.М. Паламарчук. – К., :1996. – Вип. 1. – 64 с.

  8. Серебрянников В. В. Социальная безопасность России / В. В. Серебрянников, А. Т. Хлопьев. – М. : ИСПИ РАН, 1996. – 352 с.

  9. Соціальна безпека: виклики, загрози, критерії Проблеми національної безпеки [електронний ресурс] / Хомра О. У., Русанова Т. Є. // Стратегічна панорама. – 2004. – № 1. – режим доступу www.niisp.gov.ua/vydanna/panorama/ issue.php?s=prnb1&issue.

  10. Соціальна держава: український вибір / [ред. В. А. Гошовської] / вид. друге – К. : ЦПСД, 2007. – 337с.

  11. Сухоруков А. І. Методичні рекомендації щодо оцінки рівня економічної безпеки України / А. І. Сухоруков, С. Л. Воробйов, Т. П. Крупельницька.— К. : Національний інститут проблем міжнародної безпеки, 2003. — 63 с.

  12. Шевчук П. І. Соціальна політика / П. І. Шевчук. – Львів: Світ, 2003. – 400 с.

Рецензент: Смолянюк В.Ф., д.політ.н., професор

УДК 35 Глеба В.Ю.,

головний архітектор проектів ТОВ “Гросс”,

магістр державного управління
^ СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ, ЗАГРОЗИ ТА РИЗИКИ

РОЗВИТКУ МІСТОБУДУВАННЯ
Розглядається сукупність теоретичних та історичних аспектів розвитку міст з визначенням проблем, загроз, ризиків та впливів на процеси містобудування. Аналізуються процеси глобалізації економіки, урбанізації простору, інформатизації суспільства, загострення  соціальних та екологічних питань.

Рассматривается совокупность теоретических и исторических аспектов развития городов с определением проблем, угроз, рисков и воздействий на процессы градостроительства. Анализируются процессы глобализации экономики, урбанизации пространства, информатизации общества, обострение социальных и экологических вопросов.

We consider a set of theoretical and historical aspects of urban development with the definition of problems, threats, risks and impacts on the processes of urban development. The processes of economic globalization, urbanization, space, information society, the aggravation of social and environmental issues.
^ Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими і практичними завданнями. З розвитком промисловості у різних країнах світу в XIX–ХХ ст. почали швидко зростати міста. У цей період здійснюється величезна за масштабами інженерна перебудова міст. Будуються залізничні вузли й станції, через міста прокладаються залізничні лінії. По берегах морів, судноплавних річок будуються портові спорудження й мости.

В зв’язку з розвитком транспорту, появою автомобілів розширюються й спрямляються вулиці. У великих містах Європи й Америки будується метрополітен, у приміських зонах створюються автостради, прокладаються вдосконалені водопровідна й каналізаційна системи, при яких розвиваються системи водозабору, очисні спорудження, водонапірні башти, поля зрошення, ущільнюється забудова міських територій, зводяться багатоповерхові будинки.

Внаслідок складного й суперечливого розвитку міст знижувався рівень життя міського населення; зростала переущільненість, погіршувалися санітарно-гігієнічні умови, виникали транспортні труднощі. Ці принципово нові проблеми призводили до переосмислення містобудування. Період промислової революції характеризувався хаотичним розвитком міст, і це відповідало умовам економічної лібералізації. Однак поступово виникала впевненість у тому, що характер організації міських територій повинен бути принципово змінений, що необхідним є процес регулювання забудови найкрупніших міст, проектування їхнього розвитку, нові планувальні системи організації. Виникали елементи більш комплексного містобудівного підходу [4, с.88].

Пошуки розв’язання проблем містобудування сприяли визначенню основних завдань містобудування в організації життєвих процесів та шляхи їх розв’язання. Зокрема, велика увага приділялась пошукам способів житлової забудови, ефективних з погляду використання територій і технологій, а також задоволення різних вимог до житлових будинків. Проводився порівняльний аналіз способів високої, середньої й низької забудови.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проб­леми. Зазначеній проблематиці приділяли увагу науковці О. Бойко-Бойчук, Н. Гринчук,

Аналіз наукових дослід­жень свідчить про недостатню вивченість загроз і факторів розвитку містобудівної галузі. Численні наукові публікації та неоднозначне трактування термінів «глобалізація», «урбанізація», «планування», «містобудування», суперечливі дискусії в професійних архітектурних колах щодо Генерального плану міста Києва, недостатність практичного досвіду планування в органах місцевого самоврядування, відсутність єдиної методології прийняття регуляторних актів у галузі містобудування, зумовила вибір теми статті та окреслила основні напрями наукових досліджень.

^ Невирішені раніше частини загальної проблеми, яким присвячується стаття. Поглиблення процесів глобалізації економіки, урбанізації простору, інформатизації суспільства, загострення  соціальних та екологічних проблем вимагає від органів влади  швидко та ефективно реагувати на зміни, що відбуваються, здійснювати пошук нових інструментів управління, адекватних механізмів та методів забезпечення сталого розвитку міст. Проблема складних структур організації суспільства стає настільки всеохоплюючою, що подальша життєдіяльність міста без координуючих центрів стає неможливою. Саме централізований контроль з боку держави через перевірку дотримання містобудівної документації дозволить уникнути стратегічних помилок в плануванні розвитку міст.

^ Формування мети. Мета статті проаналізувати нові підходи у реформуванні містобудівної галузі України, системи державного управління у сфері планування розвитку міст, нового бачення застосування містобудівної документації в умовах трансформації соціально-економічної моделі розвитку країни, з урахуванням світових тенденцій урбанізації, інформатизації та інших проявів глобалізації.

^ Виклад основного матеріалу з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів дослідження. Резолюція IV-го конгресу СІАМ “Афінська хартія” привернула увагу державних діячів і фахівців багатьох країн світу до основних містобудівних проблем XX ст. та засобам їхнього вирішення. Вона стала фундаментальним містобудівним документом. Вона заклала підвалини континентальних докт­рин у галузі планування розвитку міських територій та визначила “змінність” причин, що викликають необхідність розвитку міст.

Відповідно до Хартії межі території, що вимагає цілісного підходу до планування й містобудівних перетворень, визначаються реальними зв’язками, зонами впливу інших населених пунктів. Містобудівна задача може вирішуватися тільки за умови постійного обліку основних географічних особливостей району, а також просторово-візуальних особливостей території. План міста розглядався як частина більш загального – регіонального плану.

Інше важливе положення, зафіксоване в Афінській хартії, – необхідність співвіднесення суспільних, економічних, соціальних, політичних і інших проблем із цінностями життя, з індивідуальністю людини. Формування міських утворень, житла, життєвого середовища людини розглядався як спосіб відгородити людину від насильства, хвороб, голоду, як необхідність організації соціального життя; планувальні системи територій міста – як умови фізичного й духовного розвитку людей – середовище соціальних процесів.

В Афінській хартії позначена й ще одна важлива проблема, що узагальнює досвід містобудівного планування й дослідження розвитку агломерацій у 20–30-ті роки – проблема розвитку пригородів. Міста, які раніше були обнесені оборонними укріпленнями, в XX ст. втратили просторову цілісність. Розширення міст вимагало розгляду перспективи розвитку їхніх пригородів. Відзначалося запізнення адміністративного управління розвитком пригородів від їхнього реального формування й зрощення з містами. “Ще до народження пригородів влада повинна взяти в руки управління землями, оточенням міста для того, щоб забезпечити згодом можливість гармонічного розвитку” [4].

На основі зазначених в Афінській хартії факторів проблем розвитку міст і поселень сформульований ряд вимог, насамперед до розміщення житлових кварталів, які повинні займати кращі міські простори. При цьому необхідно враховувати рельєф, особливості клімату, використовувати найбільш сприятливу освітленість сонцем і озеленення території. Проблема житла й житлового будівництва відповідно до Афінської хартії є першочерговим. Розташування житлових зон повинно диктуватися гігієнічними умовами.

Друга соціальна вимога до розвитку міст і поселень – формування умов праці. У структурі міст, агломерацій, населених місць було потрібно враховувати істотний взаємозв’язок спальних територій й місць праці. Промисловий розвиток і зростання міст призвели до диференціації промислових і спальних територій. Наближення житла до промисловості погіршує умови проживання. У той же час їхнє розділення по різних територіях призводить до більших втрат часу й сил на поїздки, до зростаючих транспортних проблем. Щоденна (маятникова) міграція працюючих стала розглядатися як “велике нещастя епохи”. Аналіз проблем просторового розміщення житла й місць праці призвів до вимоги враховувати відстань між місцем праці й місцем проживання, яка повинна бути скорочена до мінімуму. Крім цього, необхідно розміщати промислове виробництво недалеко від сировинних ресурсів, уздовж великих річкових магістралей, шосейних доріг або залізниць.

Особливе завдання, виділене в Афінській хартії, – організація руху. Мережа міських доріг розглядалася як сума розгалужень навколо великих історично сформованих транспортних доріг. Історично сформовані вулично-шляхові мережі не відповідали новим швидкостям транспорту. Однак розширення вулиць найчастіше виявлялося неможливим. Тому організація руху в містах стала розглядатися як комплексне завдання.

Відзначалося, що при зростанні міст серйозною перешкодою для їхнього планування й забудови стала залізнична мережа. Будучи непересічними шляхами, залізниці ізолювали друг від друга частини територій. Тому в деяких містах було визнано доцільним зробити реконструкцію залізничних мереж.

З початком “Великої депресії”, що призвела до Другої світової війни, почався новий відлік часу – нова хвиля перехідної доби. Людство пережило величезне потрясіння з мільйонами жертв. Світ став біполярним. Гонка озброєнь, “холодна війна”, польоти в космос, локальні війни в “гарячих точках”, інші історичні процеси суттєво впливали на планування міст. Розвиток містобудування на двох цивілізаційних полюсах відбувався по-різному, але принципи, закладені Ле Корбюзьє в “Афінській хартії”, використовувались як універсальні (інтернаціональні) аж до початку 90-х років ХХ ст.

Народження постіндустріальної цивілізації, пов’язане з бурхливим розвитком інформаційних технологій, генної інженерії – це час, який соціальні філософи назвали “постмодерном”. За визначенням З. Бзежинського, у світі формуються нові цент­ри сили [1, c.145].

Нові виклики часу народжують нові проблеми, загрози та ризики у містобудуванні. Один великий блок проблем, що знаходяться сьогодні в центрі уваги практично всіх міжнародних організацій і входять у тематику досліджень багатьох наукових центрів стосується сталого розвитку міст.

Слід зазначити, що концепція стійкого розвитку (стійкого людського розвитку) не нова, і в літературі можна зустріти різні думки про час її зародження і джерела. Одні автори вважають, що дана концепція тісно перетинається з підходом до розвитку з погляду “основних потреб”, який був введений Міжнародною організацією праці ще у 70-і роки минулого століття і з того часу став активно використовуватися іншими спеціалізованими установами ООН. Інші фахівці пов'язують початок широкого застосування терміну “сталий розвиток” із виходом в 1987 р. доповіді Всесвітньої комісії з економічного розвитку “Наше спільне майбутнє”. У цьому документі сталий розвиток був визначений як “розвиток, який задовольняє потреби в сьогоденні без загрози здатності майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби” [6]. Воно включає два ключові поняття: концепцію “потреб”, зокрема, життєві потреби бідної частини світу, яким повинен бути відданий вирішальний пріоритет, і ідею обмежень, що накладаються станом технології і соціальної організації на здатність навколишнього середовища задовольняти сучасні і майбутні потреби. Третя група експертів, яка, мабуть, найбільш чисельна, стверджує, що концепція сталого людського розвитку (або стійкого розвитку людського потенціалу) походить із двох джерел: концепції (або стратегії) людського розвитку і концепції сталого розвитку. Перша визначає людський розвиток як процес забезпечення людей ширшим вибором, концепція сталого розвитку – пов’язана із захистом навколишнього середовища.

Наступний комплекс проблем — це конкурентоспроможність міст. Конкурентоспроможність, за визначенням експертів ОЕСР, визначається як “здатність виробляти товари і послуги, які витримують перевірку на міжнародних ринках, і в той же час забезпечують високий і стійкий рівень доходів або в більш загальному плані – здатність компаній, галузей, регіонів, держав генерувати в умовах міжнародної конкуренції відносно високий рівень доходів і зайнятості” [3, c.388].

Слід зазначити, що як відповідь “виклику часу” в зарубіжні науковій літературі останніми роками з’явилося чимало робіт, присвячених дослідженню конкурентоспроможності міст, маркетингу міст, оцінці рівня конкуренто­спроможності різних типів поселень. Зокрема, як один із індикаторів, що використовується для таких оцінок, наводиться так званий “показник міської продуктивності” – валовий міський продукт на душу населення.

Ще один блок проблем, тісно взаємопов’язаний із попереднім, включає групу питань пошуку компромісу на осі понять “ефективність – соціальна справедливість” на всіх його рівнях, оскільки на цій осі перетинаються принципово різні сфери діяльності людей і інститути суспільства – економіка, політика, мораль, право тощо. Це стосується явищ і процесів, із одного боку, що відносно легко піддаються кількісній оцінці, а, з іншого боку, феномени і тенденції, які дуже складно “обрахувати”, це можна зробити тільки пропустивши їх через свідомість багатьох людей, через громадську думку. Навіть у Договорі про Європейський союз, який останнім часом дуже часто є зразком правової форми інтеграції європейських держав і регіонів, цілком мирно уживаються поняття, що важко гармонізуються: “ефективність”, “конкурентоспроможність” і “соціальна згуртованість” [9, c.38].

Для крупних європейських, американських, азіатських міст (в першу чергу, для “світових” і столичних міст у країнах із розвиненою ринковою економікою) продовжує залишатися в центрі уваги так звана проблема “внутрішніх міст” – своєрідного кільця навколо центральної частини, що, як правило, впритул примикає до історичного центру міста, яке раніше було промисловою околицею міста, а потім, із його розростанням ушир, завершення циклу розвитку і занепаду старих, традиційних галузей промисловості, зростання вартості землі в центрі й інших чинників опинилося саме в кільці нових мікрорайонів із сучаснішою економічною структурою, а також із районами сучасної житлової забудови. “Внутрішні міста” – це, як правило, зони покинутих промислових і складських будівель і споруд, доків, ареали концентрації населення з низькими доходами, освітнім цензом і соціальним статусом, високим рівнем безробіття, злочинності, наркоманії, проституції, значною питомою вагою етнічних меншин, нелегальних емігрантів тощо.

Величезний спектр актуальних проблем міського розвитку пов’язаний із формуванням, функціонуванням і регулюванням розвитку різних локальних/ регіональних ринків (споживчого, землі і нерухомості, праці, капіталів, інформації, природних ресурсів, житлово-комунальних, культурно-побутових і інших послуг).

До групи “управління міською економікою” варто також віднести широкий спектр актуальних питань проведення міської політики, механізмів розробки і впровадження інновацій, а також формування своєрідних “точок зростання” локального розвитку (технополісів, спеціальних економічних зон, зон підприємництва, корпорацій регіонального і міського розвитку, бізнес-парків, технологічних центрів).

Нарешті, в останню по порядку (але не за важливістю) групу варто виділити великий комплекс проблем методології і організації досліджень із міської проблематики, куди, зокрема, варто віднести: питання класифікації, типології міст для самих різних дослідницьких і практичних цілей (адміністративно-територіального поділу, містобудівного проектування, функціонального зонування, проведення міської політики, стратегічного планування, соціально-економічного і науково-технічного прогнозування і програмування, організації оподаткування нерухомості тощо); проблеми діагностики, кількісної і якісної оцінки, наприклад, рівня міської конкурентоспроможності, ефективності локальної економіки тощо [3, c.35].

Крім того, надання процесу глобалізації “людського обличчя” та стрімко сформовані масові потреби споживацького суспільства нових “психічних” цінностей викликають проблеми, що виходять за рамки політичних, економічних, соціальних, гуманітарних факторів впливу. Мова йде про спроможність людини відрізнити ілюзію від реальності.

Самосвідомість епохи “модерну” спиралась на досягнення економіки та класичної соціології, які пропагували цінності єдиного універсального прогресу для всього людства.

У 2002 р. Ф. Фукуяма видав працю під назвою “ Кінець історії ”, в якій він наголошував на сумну долю людства, що опинилось під владою техніки. Ця думка збігається з футуристичним прогнозом розвитку суспільства, висловленим П. Сорокіним щодо моральності та естетичної анархії, ставлення до людини як до механізму, хаосу думок та вірувань, виродження свободи у гасла маніпуляції масами, розпаду інституту сім’ї, панування масової культури, соціальної патології та втечі у приватне життя [8].

На зламі часу виникає нова цивілізація “космополітів”. Соціальне буття цього світу регулюватиметься мережею Інтернет. Кожен «громадянин людства» стане номером у номенклатурі комп’ютера. Розподіл матеріальних благ здійснюватиметься через так звану біокарту, вживлену в організм [1, c.150].

Розвиток “нанотехнологій” та цифрових систем комунікації створює нову цивілізаційну парадигму – біотехнологічного розвитку людства з трансформацією самої людини.

“Нова хвиля” розвитку суспільства породжуватиме нові проблеми розвитку міст, але головною проблемою, ризиком і загрозою є непрогнозованість урбанізації, демографічних процесів, технологічної революції, інформатизації та інших проявів глобалізації.

Чи може бути готова Україна до викликів часу у сфері розвитку міст (зростання, конкуренція, ефективність праці та якість побуту і відпочинку), залежить від адекватного ціле-покладання, планування розвитку, регулювання процесів містобудування у правовому полі

Висновки. У зв’язку з політичною нестабільністю, економічною кризою за відсутністю державних стратегій та моделі соціально-економічної розвитку країни, виникає не прогнозована ситуація в системі поселенських, культурно-побутових зв’язків міста. За класичною містобудівною наукою, планування розвитку будь-якого міста полягає у збалансованому співвідношенні факторів впливу в містобудівній системі „середовище” – „населення” – „діяльність”.

Тому є пропозиція формування містобудівної документації від місцевого рівня, а саме Генеральний план території має бути невід'ємною частиною (ілюстрацією) до Стратегічного плану розвитку міста.

Сучасні проблеми, загрози та ризики розвитку містобудування потребують розвитку такої управлінської сфери як стратегічне планування з використанням передових технологій управління якістю, процесами та ресурсами, на підставі СВОТ-аналізу, дасть змогу виправити негативні процеси ринкових трансформацій на основі політики сталого розвитку міст.

^ Перспективи подальших розвідок. Ідеї сталого розвитку міст, посилення ролі органів місцевого самоврядування, запровадження нових інформаційних імітаційних просторових моделей управління містом на місцевому рівні (район, квартал, вулиця) сприятиме визначенню нової концептуальної ролі держави як “регулятора” процесів забудови, реконструкції, облаштування територій, що через містобудівну проектну документацію (інструмент) яка впливає на процеси соціально-економічного, політичного, гуманітарного розвитку міст.

Для міст-мільйонників планування розвитку територій повинні здійснюватись на основі формування виробничих і обслуговуючих «кластерів», що формуються за спільними ознаками трудових, культурно-побутових і рекреаційних зв'язків та радіусів обслуговування.

^ Використані джерела інформації:

  1. Афонін Е. А., Бандурка О. М., Мартинов А. Ю. Велика розтока (глобальні проб­леми сучасності: соціально-історичний аналіз) / Українське товариство сприяння соціальним інноваціям. Відділ інформаційно-бібліотечного забезпечення Апарату Верховної Ради України. – К.: “Парапан”, 2002. – 352 с.

  2. Бойко-Бойчук О. Стратегії розвитку міст України: практ. посіб. – К. : Універ. вид-во “Пульсари”, 2002. – 156 с.

  3. Гринчук Н. М., Ярощук В. І. Систематизація проблем та тенденцій у розвитку міст // Університетські наукові записки. – 2006. – № 3–4. – С. 383–391.

  4. Гутнов А. Э. Структурно-функциональная организация и развитие градостроительных систем: Автореф. дис... д-ра архит.: 18.00.01. – М., 1979. – 32 с.

5. Гилевич В. І. Градостроительное право за рубежом / В. Гилевич // Стр-во и не

дви­жимость. – 2004. – № 31. – С.32–38.

6. Руководящие принципы устойчивого пространственного развития европейского

континента, Ганновер, 7-8 сентября 2000 г. // Городское управление. – № 10 (74).

НАДУ – октябрь 2002. – С.37-49

7. Штомпка П. Социология социальных изменений. – М., 1996. – 120 с.

8. Фукуяма Ф. Конец истории и последний человек / Френсис Фукуяма; пер. с

англ. М.Б. Левина. – М.:АСТ: МОСКВА: Полиграфиздат,2010. – 588,с.

9. Хартия "Города Европы на пути к устойчивому развитию" (Ольборгская хар

тия)., Ольборг, Дания, 27 мая 1994 г. // <www.sustainable cities.eu/upload/pdf_files/ac _russian.pdf>

^ Рецензент: Орлатий М.К., д.е.н., професор

УДК 35 Годзюр М. В.,

аспірант кафедри управління

суспільним розвитком

НАДУ при Президентові України
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   44

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи