Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
Сторінка38/44
Дата30.10.2014
Розмір9.2 Mb.
ТипПротокол
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   44

^ КАДРОВІ ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

З ПОЛІТИЧНИМИ ПАРТІЯМИ
У статті проведено аналіз забезпечення Верховної Ради України персоналом шляхом взаємодії з політичними партіями, висвітлено процес формування депутатського корпусу, фракцій і коаліції депутатських фракцій та їх вплив на рішення з питань кадрової політики.

В статье проведен анализ обеспечения Верховной Рады Украины персоналом, путем взаимодействия с политическими партиями, отражен процесс формирования депутатского корпуса, фракций и коалиции депутатских фракций, и их влияние на решение по вопросам кадровой политики.

The analysis of personnel providing of Verkhovna Rada of Ukraine by co-operating with political parties is conducted, the process of forming of deputy corps, groups and coalition of deputy groups, and their influence on a decision on questions of personnel policy is reflected in this article.
^ Постановка проблеми. Ситуація, що склалася в Україні потребує позитивних змін у кадрових взаємовідносинах між політичними партіями та органами державної влади. На даний час державна кадрова політика здійснюється завдяки активним взаємовідносинам державних службовців та партійних функціонерів. Фахівці зазна­чають, що державне управління є однією з найважливіших форм діяльності політич­них партій, оскільки правляча партія бере участь у розробці та здійсненні політичного курсу країни, впливає на висування лідерів де­ржави і формування складу урядових установ, а разом з іншими впливовими партіями виступає «кузнею» кадрів для органів державної влади та місцевого самоврядування [14, с. 5]. У цьому зв’язку важливим є вирішення проблеми розробки наукових засад здійснення державної кадрової політики, зокрема зміцнення кадрового потенціалу органів державної влади, регулювання їх взаємовідносин з політичними партіями в кадровому аспекті, вибору ефективних кадрових технологій тощо.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематиці забезпечення органів державної влади висококваліфікованими кадрами значна увага приділялась в роботах багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених в тому числі: Е.Афоніна [14], В. Бакуменка [1] Ю.Ганжурова [14], Н.Гончарук[3], С.Кравченка[9], Г.Кречмера [10], В.Лісничого[14], А.Михненка[11], П.Надолішнього[1] В.Олуйка [13], О.Радченка[14].

Незважаючи на велику кількість наукових розробок в сфері управління персоналом, проведений аналіз наукових праць вітчизняних фахівців свідчить, що не приділялася увага цілеспрямованому дослідженню кадрових взаємовідносин органу законодавчої влади з політичними партіями в Україні. Таке дослідження набуло особливої актуальності після конституційної реформи 2004 р., оскільки значно зросла роль політичних партій, які після перемоги на виборах безпосередньо формують кадровий склад парламенту і згідно законодавчо закріпленого механізму – персонал інших органів державної влади, насамперед Кабінету Міністрів України [8, с. 44-45].

^ Формулювання мети статті. Метою цієї статті є виявлення стану та основних проблем кадрових взаємовідносин органу законодавчої влади з політичними партіями в Україні.

^ Виклад основного матеріалу дослідження. Відповідно до статті 75 Консти­туції України, єдиним органом законодавчої влади нашої держави є парламент – Верховна Рада України [8, с. 38]. Її діяльність забезпечують посадові та службові особи, які працюють на професійних засадах, можуть здійснювати юридично чинні дії та мають спеціальний статус державного службовця. У статті 1 Закону України “Про державну службу”, який є базовим (рамковим) правовим актом щодо врегулювання системи державної служби, нормативно визначено державну службу в Україні як “професійну діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів” [6].

Дослідження взаємин вітчизняного парламенту з політичними партіями в структурі кадрових процесів потребує з’ясування сутності політичної взаємодії і політичних відносин. Політичну взаємодію визначають як взаємний вплив різних політичних суб’єктів у процесі їхньої політичної діяльності, необхідну передумову повної реалізації функції політичної системи, яка визначає характер політичного роз­витку і темпи політичного прогресу. До форм політичної взаємодії відносять консен­сус, гегемонію, контроль, погодження, союз, блок, ізоляцію, нейтралізацію, конфлікт, конфронтацію, співробітництво, боротьбу, панування, правління та ін. [15, с.70]. Політичні відносини розуміють як взаємодію суб’єктів політики з приводу завоювання, використання і перерозподілу політичної влади. Виділяють дві типологічні групи таких відносин: вертикального типу між суб’єктами політики та індивідами, соціальними, національними спільнотами, тобто між тими, хто безпосе­редньо займається політикою і тими, на кого вона спрямована; горизонтального типу між різними верствами і групами однієї або однотипної спільноти, між націями, етносами, релігійними течіями, політичними та іншими громадськими утвореннями, що здійснюються переважно через відносинами між відповідними суб’єктами політики [15, с. 74-75].

Можна вважати, що кадрові взаємовідносини політичних партій, які стають переможцями виборчої компанії, з Верховною Радою України починаються ще на етапі підготовки та формування персональних партійних списків. Саме політичні партії здатні виявляти та залучати у свої ряди талановитих громадян, які працюючи в цих організаціях, здобувають досвід роботи, удосконалюють професійні знання, вміння та навички. Фактично політичні партії беруть участь у підготовці управлінських кадрів. Через політичні партії громадяни приходять на керівні посади в органи державної влади, а органи влади з свого боку впливають на них як опосередковано – через законодавство, так і безпосередньо  через членів партії.

Новітня практика показує, що навіть політичні партії, які не подолали прохідний бар’єр, встановлений законом України "Про вибори народних депутатів України"[4], і не формують депутатський корпус, беруть участь у кадрових процесах, взаємодіючи з органами державної влади. Висока професійна підготовка окремих членів цих партій сприяє залученню їх на посади в органи державної влади. Разом з тим, на них та безпартійних службовців здійснюється постійний вплив, щоб змусити їх стати членами коаліційних правлячих партій, або як мінімум – прихильниками. Іноді, для заохочення переходу у члени партії, у якості політичного хабара використовується пропозиція зайняти більш високу посаду. Конкуренція за нових членів відбувається і між партіями – членами коаліції. Таким чином, політичні партії знаходять найлегший шлях для зміцнення свого кадрового потенціалу, залучаючи у члени вже сформованих висококваліфікованих службовців. Фактично відбувається політична взаємодія за перерозподіл влади у формі конкурентної боротьби між політичними партіями за кваліфікованих посадовців. Як захист, виникла когорта посадових осіб, які переходять з однієї партії до іншої, в залежності від політичної кон’юнктури. Зазначене створює несприятливий психічний мікроклімат на державній службі, перешкоджає позитивному особистісному розвитку службовців та заважає їм ефективно працювати на користь суспільства.

Відповідно до статті 96 Закону України "Про вибори народних депутатів України" право на участь у розподілі депутатських мандатів набувають кандидати у депутати, включені до виборчих списків партій (блоків), що отримали три і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні у загальнодержавному виборчому окрузі [4].

Парламентські партії формують склад законодавчого органу згідно з його структурою. Відповідно статті 83 Конституції України: «У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується ко­аліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України». В даній статті також зазначається що «депутатська фракція… до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу…має права коаліції…» [8.с. 44-45].

Відповідно до ст.88 Конституції України, Верховна Рада України обирає із свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх з цих посад [8, с.52]. Згідно із ст.80 Регламенту Верховної Ради України Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України виконують окремі його повноваження за визначеним ним розподілом обов’язків, а у разі його відсутності виконують обов’язки Голови Верховної Ради України. З метою попередньої підготовки і розгляду організаційних питань роботи парламенту на виконання ст.73 Регламенту при Голові Верховної Ради України створюється як консультативно-дорадчий орган - Погоджувальна рада депутатських фракцій. До складу Погоджувальної ради входять керівники, а у разі їх відсутності – заступники керівників депутатських фракцій з правом ухвального голосу та голови комітетів (або їх заступники відповідно) з правом дорадчого голосу [22].

Згідно з ст.58 Регламенту депутатські фракції формуються на партійній основі народними депутатами, обраними за списком політичних партій
(виборчих блоків політичних партій), які за результатами виборів отримали депутатські мандати. В статті 61 Регламенту Верховної Ради України зазначено, що коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді - це добровільне об'єднання депутатських фракцій, яке формується у Верховній Раді за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій. До складу коаліції входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. За результатами проведених депутатськими фракціями консультацій укладається угода про коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді. В коаліційній угоді фіксуються узгоджені політичні позиції, що стали основою формування цієї коаліції, зокрема стосовно засад внутрішньої і зовнішньої політики, визначаються політична спрямованість і принципи діяльності коаліції, а також порядок вирішення внутрішньо організаційних питань діяльності коаліції та порядок припинення її діяльності. До коаліційної угоди додаються списки членів депутатських фракцій, що сформували коаліцію, з особистими підписами народних депутатів. Списки членів депутатських фракцій є невід'ємною складовою коаліційної угоди [22].

Відповідно до ст.68 Регламенту Верховної Ради України парламентська опозиція формується депутатською фракцією або депутатськими фракціями чисельний склад яких налічує більш ніж половину народних депутатів, які не увійшли до складу коаліції, прийняли рішення про опозиційність до політичного курсу коаліції і про утворення опозиційної депутатської фракції у Верховній Раді або опозиційного об’єднання депутатських фракцій [22].

Вирішальну роль в організації ефективної роботи ВРУ відіграють її комітети,

які є найважливішими і основними робочими органами ВРУ, відповідальними згідно із ст.89 Конституції України за здійснення законопроектної роботи, підготовку і попередній розгляд питань, віднесених до її повноважень, та виконання контрольних функцій. [8, с.53]. Перелік комітетів і їх юрисдикція не визначені в Конституції і Регламенті, тому він затверджується на першій сесії Верховної Ради нового скликання більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу. Кожне скликання Верховна Рада визначає, які комітети доцільно утворити і які функції їм надати, що обумовлене тим, що з часом пріоритети державної політики можуть змінюватися. І це є загальною світовою практикою. Створення комітетів здійснюється з урахуванням вимог Закону України "Про комітети Верховної Ради України" [5], статті 81 Регламенту Верховної Ради України [22], Постановою ВРУ “Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України” [18]. Зокрема в статті 81 Регламенту [22] відмічено, що Верховна Рада створює комітети у складі голів, перших заступників, заступників голів, секретарів та членів комітетів. Голови комітетів, перші заступники, заступники голів комітетів, секретарі, персональний склад членів комітетів обираються Верховною Радою більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу. Народний депутат може бути членом лише одного комітету.

Верховна Рада відповідно до частини другої статті 89 Конституції України [8] може утворювати тимчасові спеціальні комісії, порядок утворення яких визначає стаття 85 Регламенту Верховної Ради України [22]. До повноважень тимчасових спеціальних комісій входить підготовка і попередній розгляд питань, а також підготовка і доопрацювання проектів законів та інших актів Верховної Ради на правах головного комітету, якщо предмет правового регулювання таких проектів не належить до предметів відання комітетів, утворених Верховною Радою.

Відповідно до частини третьої статті 89 Конституції України [8] Верховна Рада може утворювати тимчасові слідчі комісії. Порядок утворення і діяльність, вимоги до персонального складу тимчасової слідчої комісії визначаються статтею 87 Регламенту Верховної Ради України. [22].

Наведений аналіз дає змогу відобразити структуру вітчизняного парламенту наступним чином: Голова Верховної Ради України; Перший заступник Голови Верховної Ради; Заступник Голови Верховної Ради; Депутатські фракції Верховної Ради; Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді або депутатські фракції з правами –коаліції; Опозиційна депутатська фракція у Верховній Раді або опозиційне об’єднання депутатських фракцій; Погоджувальна рада депутатських фракцій Верховної Ради; Комітети Верховної Ради; Тимчасові спеціальні комісії та тимчасові слідчі комісії Верховної Ради; Керівник апарату Верховної Ради; Апарат Верховної Ради; Управління справами Верховної Ради.

Всі напрямки діяльності парламенту та його заходи забезпечує апарат Верховної Ради України. Звідси й основні принципи його побудови: відповідність структури апарату структурі Верховної Ради, підпорядкованість і підзвітність парламенту, статус юридичної особи, політична неупередженість. Ефективне виконання функцій парламентською державною службою визначається достатньо продуманою і стабільною організаційною побудовою апарату.

Структура Апарату Верховної Ради України визначається постановою Верховної Ради України [19] та Положення “Про Апарат Верховної Ради України” [ 16].

Згідно з цими документами до складу Апарату входять: Керівництво апарату;

секретаріати Голови Верховної Ради України та його заступників; секретаріати комітетів, комісії, депутатських фракцій; Головне науково-експертне управління;

Головне юридичне управління; Головне управління документального забезпечення; Головне організаційне управління; Інформаційне управління; Прес-служба; Управління комп’ютеризованих систем; Управління по зв’язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування; Управління забезпечення міжпарламентських зв’язків; Управління кадрів; Відділ зв’язків з органами правосуддя; Відділ контролю; Відділ з питань звернень громадян; Перший відділ; Сектор мобілізаційної роботи; Управління справами.

Посадові особи і службовці вітчизняного парламенту та його апарату можуть бути віднесені до політичних, адміністративних або патронатних посад, роз­межу­вання яких передбачалося Стратегією реформування системи державної служби, затвердженою Указом Президента України № 599/2000 від 14 квітня 2000 року [21].

До політичних можна віднести посади: самих народних депутатів, тобто весь депутатський корпус; всі посади, які займають народні депутати; керівників апарату, управління справами та їх заступників. З набранням повноважень новим складом парламенту персональний склад політичних посад, як правило, змінюється.

На адміністративних посадах перебувають штатні працівники структурних підрозділів апарату (головних управлінь, управлінь, відділів, інших структурних підрозділів) та працівники секретаріатів комітетів парламенту. Державні службовці, які працюють на цих посадах, складають основу штатного складу апарату парламенту. Цей висококваліфікований персонал працює на постійній основі, незалежно від циклічності набуття та складання повноважень парламентом. Даний стан потребує законодавчого закріплення.

Державні службовці, які обіймають патронатні посади, покликані забезпечити ефективну діяльність керівників парламенту, народних депутатів України, їх взаємовідносини з партіями (блоками), від яких вони обрані до Верховної Ради України, з виборцями та колегами по депутатському корпусу. До патронатних посад належать працівники секретаріатів Голови Верховної Ради України, Першого заступника й заступника Голови Верховної Ради України (умовно); працівники секре­таріатів депутатських фракцій, коаліції депутатських фракцій парламенту; помічники-консультанти народ­них депутатів на постійній основі, які є державними службовцями і працюють за строковим трудовим договором. Варто зазначити, що існують особливості у взаємодії між депутатами, керівництвом апарату і державними службовцями. Кожна з цих складових відрізняється статусом, повноваженнями, метою, ресурсними можливостями, характером і методом службової діяльності. Але насамкінець, все визначається депутатським корпусом, залежить від чинного законодавства, професійності парламентарів і стилю їх взаємодії зі службовцями.

Добір кадрів на політичні посади відбувається у партійних фракціях на трьох рівнях. Спочатку визначаються з керівництвом своєї фракції. Потім вони займають місця у внутрішніх парламентських структурах. Нарешті вони впливають на рішення з питань кадрової політики в інших конституційних органах та установах [10, с. 51].

Кадрове забезпечення Апарату Верховної Ради України бере початок з проце­дури комплектування штату, що формується відповідно до законодавства про дер­жавну службу та законодавства про працю шляхом: процедури прийняття на посади державних службовців та на посади, що не віднесені до категорії посад державної служби; формування кадрового резерву; проведення стажування в апараті; переведення з інших органів влади на посади державних службовців чи з інших організацій на по­сади, що не віднесені до посад державної служби.

Зарахування на вакантні адміністративні посади в Апараті Верховної Ради України здійснюється шляхом проведення процедури конкурсу чи процедури призначення поза конкурсом (співбесіда) відповідно до статті 15 Закону України «Про державну службу» [6], Постанови Кабінету Міністрів України «Про зат­вердження порядку проведення конкурсу на заміщен­ня вакантних посад державних службовців» [20] і «Положення про проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців в Апараті Верховної Ради України» [24]. Для проведення конкурсної процедури розпорядженням керівника апарату утворюється постійно діюча конкурсна комісія. Відпрацювання процедури конкурсного добору та організаційне забезпечення роботи комісії покладається на Управління кадрів апарату. Конкурс проводиться на підставі рішення керівника апарату про проведення конкурсу для добору на заміщення вакантних посад державних службовців третьої-четвертої категорій [16].

Особливістю Верховної Ради України є те, що в штаті її апарату працює персонал, який не має статусу державних службовців. До таких працівників належать по­мічники-консультанти народних депутатів, котрі працюють за строковим трудовим договором на постій­ній основі, але не є державними службовцями, радники та експерти парламентських комітетів, депутатських фракцій, керівництва Верховної Ради, які виконують роботу на громадських засадах, позаштатні консультанти, наукові консультанти, працівники підприємств, установ і організацій. Зокрема, статус помічників-консультантів народних депутатів визначається статтею 34 Закону України «Про статус народного депутата України» [7], Законом « Про державну службу»[6] та «Положенням про помічника-консультанта народного депутата України» [17]. Вони можуть виконувати свою роботу за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом або на громадських засадах, причому термін їхньої діяльності визначається терміном виконання народним депутатом Верховної Ради України його повноважень. Народний депутат визначається особисто щодо прийняття на посаду, звільнення, заохочення та контролю за діяльністю помічників-консультантів. Аналогічна кадрова ситуація є характерною і для секретаріатів фракцій, де визначальним є рішення партійної фракції. У той же час, керівники секретаріатів комітетів Верховної Ради України відповідно до статті 55 Закону України "Про комітети Верховної Ради України"[5,с.146] та пункту 9 Положення про секретаріат Комітету Верховної ради України призначаються на посади та звільняються з посад розпорядженням Голови Верховної Ради за поданням комітету та за погодженням з Керівником Апарату Верховної Ради [23]. Відмінний від загального порядок призначення на посади та звільнення з посад зазначеного персоналу призводить до того, що значний вплив на їх діяльність має не керівництво апарату парламенту, а народні депутати, партійні фракції та комітети Верховної Ради України, що створює можливості для політичного втручання в адміністративну діяльність даних посадовців.

Аналіз зазначених особливостей відносин політичних партій з Верховною Радою України та її апаратом в процесі кадрового забезпечення останніх вказує на необхідність роз­межування політичних, адміністративних і патронатних посад. Це дасть змогу змен­шити негативний вплив політичних чинників на комплектування апарату вітчиз­ня­ного органу законодавчої влади висококваліфі­кованими кадрами та їх службову діяльність. У цьому зв’язку М.Вебер зазначав, що відсутність розподілу чиновників на “спеціалістів” і “політиків” тягне за собою неможливість існування прошарку професій­ного чиновництва, без якого виникає “небезпека жахливої корупції і низького міщанства”, а це ставить під загрозу “чисто технічну ефективність державного апарату” [2, с. 657].

На відміну від органів державної влади, які зацікавлені в збереженні на адміністративних посадах досвідчених, висококваліфікованих державних службовців, вітчизняні політичні партії зацікавлені в тому, щоб якомога більше посад в системі органів державної влади були віднесені до політичних. Це дає їм змогу при черговому циклі зміни політичної влади в результаті виборів розмістити на цих посадах більшу кількість членів своєї партії, що в умовах дефіциту підготовлених спеціалістів призводить до потрапляння випадкових людей на високі посади. Цю обставину можна розглядати як одну з визначальних характеристик кадрових взаємовідносин органів державної влади з політичними партіями в Україні, причому ці взаємовідносини мають конфліктний характер, адже інтереси її учасників протилежні. Конфліктні ситуації в кадрових процесах виникають також тоді, коли партійці-посадовці хочуть зберегти свій керівний вплив у партії, а інші члени партії виступають за кадрові ротації як усередині партії, так і на посади від партії в органах державної влади на основі здорової конкуренції.

У країнах з розвинутим громадянським суспільством партійні функціонери та висуванці політичних партій, зайнявши керівні посади у владних структурах, змушені враховувати потребу збереження кваліфікованих державних службовців для ефективного функціонування органів влади. Це дає їм можливість успішно виконувати свою партійну програму, управляти різними суспільними галузями, підвищувати добробут і рівень життя громадян, а в результаті зберегти і підвищити власний та партійний авторитет, що збіль­шить шанси бути переобраними на наступних виборах. Така двоїста позиція партійців-посадовців урівноважує зазначені вище конфлікти [10, с. 121-124].

Описана ситуація характерна для справжніх ідеологічних парламентських партій і дає змогу значно покращити кадровий потенціал політичних партій та органів державної влади. Разом з тим, партії в Україні створені як амбіційні політичні проекти за фінан­сової підтримки потужних груп впливу, інтереси яких є діаметрально протилежними. Це зумовлює постійні конфлікти і політичну нестабільність на всіх рівнях державної влади, що не сприяє суспільному розвитку. Крім того, вплив політичних партій на формування державної політики як безпосередньо через парламент, так і через сформований на партійній основі уряд, суттєво обмежу­ється конституційними повноваженнями Президента України [8, с. 62]. При цьому глава держави завжди має змогу покласти всю повноту відповідальності за результати реалізації державної стратегії на уряд та парламентську більшість, а останні – на главу держави, який формує власний політичний курс. Ця проблема, разом з недоско­налістю виборчого законодавства, особливо в частині формування партійних списків, породжує безвідповідальність політичних партій та народних депутатів України, які у своїй діяльності орієнтуються або на главу держави, або на коаліційний уряд, або на впливову опозиційну до уряду і президента політичну партію. В підсумку це призво­дить до суттєвого зниження відповідальності службовців всіх органів державної влади за результати своєї діяльності, погіршення дієвості й ефективності управління суспільними процесами та якості життя громадян.

Висновки.

1. Проведення в Україні конституційної реформи призвело до значного зростан­­ня ролі у кадрових процесах політичних партій, які після перемоги на виборах фор­мують персональний склад Верховної Ради України і за законодавчо закріпле­ни­ми процедурами – персонал інших органів державної влади. Це актуалізувало потребу удосконалення кадрових взаємовідносин вітчизняного органу законодавчої влади з політичними партіями, які відіграють головну роль у забезпеченні парламенту посадо­­вими та службовими особами і мають нести відповідальність за ефективність діяльності цих осіб.

2. Кадрові взаємовідносини Верховної Ради України з політичними партіями, що стають перемож­цями виборчої компанії, починаються ще на етапі підготовки та формування персональних партійних списків. При цьому серйозною проблемою є низький кадровий потенціал політичних партій, внаслідок чого фактично відбува­ється політична взаємодія за перерозподіл влади у формі конкурентної боротьби між політич­ними партіями за кваліфікованих посадовців, що не сприяє зміцненню державної служби.

3. На відміну від органів державної влади, які зацікавлені в збереженні на адміністративних посадах досвідчених, висококваліфікованих державних службовців, політичні партії зацікавлені в тому щоб якомога більше посад в системі державної влади були віднесені до політичних. В Україні партії створені як амбіційні політичні проекти за фінан­сової підтримки потужних груп впливу, інтереси яких є діаметрально протилежними. Це зумовлює постійні конфлікти і політичну нестабільність на всіх рівнях державної влади, що не сприяє суспільному розвитку. Крім того, значну проблему породжує недосконалість розподілу владних повноважень між вищими органами державної влади, внаслідок якої глава держави та парламентська більшість мають змогу перекладати один на одного відповідальність за результати державної політики.

4. Удосконалення кадрового забезпечення Апарату Верховної Ради України пов’язане також з вирішенням проблеми розмежування політичних, адміністративних і патронатних посад. Це дозволить змен­шити негативний вплив політичних чинників на комплектування апарату вітчизняного органу законодавчої влади висококваліфі­кованими кадрами та їх службову діяльність.

^ Перспективи подальших досліджень. Результати цього дослідження можуть стати основою розробки пропозицій щодо удосконалення кадрових взаємовідносин політичних партій з органами виконавчої влади, удосконалення механізмів кадрового забезпечення органів державної влади та збереження висококваліфікованого персоналу державної служби в умовах взаємодії з політичними партіями.

Використані джерела інформації:

  1. Бакуменко В.Д., Надолішній П.І. Теоретичні та організаційні засади державного управління: Навчальний посібник. – К.: Міленіум, 2003. – 256с.

  2. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990. – С. 644-706.

  3. Гончарук Н.Т. Керівний персонал у сфері державної служби України: формування та розвиток: Монографія. Д.: ДРІДУ НАДУ, 2007. – 239 с.

  4. Закон України "Про вибори народних депутатів України" //Відомості Верховної Ради України. – 2004. - N 27-28 - http://www.rada.gov.ua/

  5. Закон України „Про комітети Верховної Ради України” від 22.12.2005 № 3277-IV - http://www.rada.gov.ua/

  6. Закон України “Про державну службу” від 16.12.93 № 3723-ХІІ - http://www.rada.gov.ua/

  7. Закон України “Про статус народного депутата України” від 17.11.1992 № 2790-ХІІ - http://www.rada.gov.ua/.

  8. Конституція України: Офіц. видання.—К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007.— 136с.

  9. Кравченко С.О. Державно-управлінські реформи: теоретико-методологічне обґрунтування та напрями впровадження: монографія. – К.: НАДУ, 2008. – 296с

  10. Кречмер Геральд. Фракції. Партії в парламенті.—К.: Геопринт, 2004.—300с.

  11. Михненко А.М., Бакуменко В.Д., Кравченко С.О., Борисевич С.О. Управління суспільним розвитком. Вступ до спеціальності: Навч. посіб.-К.: Вид-во НАДУ, 2006. - 84 с.

  12. Оболенський О.Ю. Державна служба: Підручник. – К.: КНЕУ, 2006. – 472 с

  13. Олуйко В.М. Кадрові процеси в державному управлінні України: стан і перспективи розвитку: Монографія.- Хмельницький: Вид-во ХУУП, 2005.- 326 с.

  14. Політичні партії як суб'єкт формування політико-управлінської еліти в умовах політичної модернізації: Навч. посіб. / Національна академія державного управління при Президентові України, Українське товариство сприяння соціальним інноваціям; Ред. кол.: Е.А. Афонін (голова), Ю.С. Ганжуров, В.В. Лісничий, О.В. Радченко. — К.: Парламентське вид-во, 2008. — 416 с.

  15. Політологічний енциклопедичний словник / [упоряд. В. П. Горбатенко ; ред. Ю. С. Шемшученко, В. Д. Бабкін, В. П. Горбатенко]. – 2-е вид., доп. і перероб. – К. : Генеза, 2004. – 736 с.

  16. Положення про Апарат Верховної Ради України: Затверджено розпорядженням Голови Верховної Ради України від 14 березня 2006 року № 217. http:// www.rada.gov.ua/

  17. Постанова Верховної Ради України “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутат України” від 13.10.95 № 379/95 – ВР - http://www.rada.gov.ua/

  18. Постанова Верховної Ради України “Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України” від 11.07.2006 № 8-V - http://www.rada.gov.ua/

  19. Постанова Верховної Ради України від 20 квітня 2000 року № 1678-ІП Про структуру Апарату Верховної Ради України" //Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 31 - http://www.rada.gov.ua/

  20. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців" від 15 лютого 2002 року № 169 // Уряд, кур'єр від 19 лютого, 2002. - С. 7.

  21. Про Стратегію реформування системи державної служби в Україні: Указ Президента України від 14 квітня 2000 року № 599/2000 //Вісник державної служби України. - 2000. - № 1. - С. 6-13.

  22. Регламент Верховної Ради України, затверджено Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI - http://www.rada.gov.ua/

  23. Розпорядження Голови Верховної Ради України № 305 від 22.02.2008 р., „Про затвердження Положення про секретаріат комітету Верховної Ради України"-http://www.rada.gov.ua/

  24. Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ра­ди України «Про затвердження Положення про про­ведення конкурсу на заміщення вакантних посад дер­жавних службовців в Апараті Верховної Ради Украї­ни» від 15 березня 2004 року № 643-http://www.rada.gov.ua/

  25. Управління суспільним розвитком: Словник-довідник/ За заг. Ред. А.М.Михненка, В.Д.Бакуменка; Уклад.: В.Д.Бакуменко, С.О.Борисевич, О.А.Бутрін та ін. -К.: Вид-во НАДУ, 2006. - 248с.


Рецензент: Кравченко С.О., к.держ.упр.

УДК 35:330. 322 Єфіменко Л. М.,

аспірант Науково-дослідного економічного

інституту Міністерства економіки України
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   44

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи