Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
Сторінка41/44
Дата30.10.2014
Розмір9.2 Mb.
ТипПротокол
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   44
^

ОПТИМАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ СТАНУ ФУНКЦІОНУВАННЯ Й НАПРЯМКІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В РЕГІОНІ



У статті розглянуто питання щодо узагальнення та доповнення методичних підходів до визначення інвестиційних характеристик розвитку регіонів у частині деталізації та визначення значущості окремих параметрів з точки зору інтересів різних суб’єктів інвестиційної діяльності.

В статье рассмотрен вопрос относительно обобщения и дополнения методических подходов к определению инвестиционных характеристик развития регионов в части детализации и определения значимости отдельных параметров с точки зрения интересов разных субъектов инвестиционной деятельности.

In the article a question in relation to generalization and addition of methodical approaches to determination of investment descriptions of development of regions and enterprises in part is considered workings out in detail and determinations of meaningfulness of separate parameters from the point of view interests of different subjects of investment activity.

^ Постановка проблеми. Стан економічної системи держави на сучасному етапі все ще характеризується ліквідацією наслідків економічної кризи та її відбитків у всіх секторах економіки. Процеси зміни державного устрою призвели до значних дисбалансів в організаційно-економічному механізмі державного розвитку, що спричинило негативні процеси морального й фізичного старіння виробничого потенціалу економіки. На сучасному етапі, що характеризується поступовою економічною стабілізацією й формуванням умов економічного зростання, значної уваги потребує удосконалення й стимулювання механізмів акумуляції матеріально-фінансових ресурсів та спрямування їх на утворення доданої вартості. Ключовим інструментом забезпечення стійкого економічного зростання є побудова дієвого механізму регулювання інвестиційних процесів.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій. Методології здійснення державного управління як суспільного явища та складного процесу, в тому числі щодо розвитку регіональних та субрегіональних соціально-економічних систем різних рівнів, присвятили свої фундаментальні праці В.Д. Бакуменко, С.О. Біла, А.О. Дєгтяр, В.Б. Дзюндзюк, В.Ю. Керецман, В.М. Князєв, В.А. Козбаненко, І.Б. Коліушко, С.П. Коломийцев, О.І. Крюков, В.М. Мартиненко, О.А. Машков, А.Ф. Мельник, А.В. Мерзляк, О.Г. Мордвінов, С.П. Мосов, Н.Р. Нижник, О.Ю. Оболенський та інші відомі вчені.

^ Постановка завдання. Метою цієї статті є проведення аналізу та визначення найбільш оптимальних методичних підходів до оцінки стану функціонування й напрямків регулювання інвестиційних процесів в регіоні.

^ Виклад основного матеріалу. Однією з найважливіших передумов регулювання інвестиційних процесів у регіоні є наявність науково-обґрунтованих підходів до оцінки їхнього стану. На сучасному етапі існує значна кількість різних підходів до оцінки інвестиційного середовища регіону, що враховують точки зору різних авторів. Проте питання розробки комплексного науково-обґрунтованого методичного підходу до оцінки інвестиційних параметрів регіону залишається відкритим.

Так, вивченню умов і факторів формування інвестиційного потенціалу регіонів приділяється значна увага. Ландарь І.В. [6, с. 4] пропонує систему ранжування регіонів за рівнем інвестиційної привабливості, що включає такі шість груп факторів: загальноекономічний розвиток (промисловість, сільське господарство, капітальні вкладення, доходи населення); демографічний стан (продуктивність праці, науково-технічний розвиток, кількість населення, попит та пропозиція на ринку робочої сили); інвестиційна інфраструктура (будівельні підприємства, енергетичні ресурси, автодороги, залізниці); фінансова й ринкова інфраструктура (недержавні підприємства, комерційні банки, страхові компанії, товарні біржі); інтеграція у світову економіку (експорт, імпорт, іноземні інвестиції); рівень екологічних і криміногенних ризиків (економічна злочинність, шкідливі викиди, джерела забруднення). Використання зазначеної системи, на думку її автора, може слугувати орієнтиром для прийняття відповідних інвестиційних рішень.

Ця методика, на наш погляд, є досить привабливою за рахунок удаваної простоти й наочності, однак її недоліком є значна складність і неоднорідність груп факторів, запропонованих автором, що істотно знижує ефективність і стандартизацію їх оцінки. З іншого боку, виділення автором іноземних інвестицій, як фактора інтеграції у світову економіку в рамках методики оцінки загального інвестиційного потенціалу (а не суто внутрішнього), потребує подальшого обґрунтування.

Гурова К.Д. [2, с. 5] пропонує формування рейтингу інвестиційної привабливості регіонів за наступними п'ятьма групами показників:

1) рівень розвитку виробничого потенціалу (частка регіону у виробництві країни, виробництво продукції на душу населення, кількість підприємств, обсяги капіталовкладень, запровадження в дію основних фондів та інші аналітичні показники);

2) рівень розвитку інвестиційної інфраструктури (наявність проектних і будівельних організацій, виробництво будматеріалів, забезпеченість енергоресурсами, транспортна інфраструктура та ін.);

3) демографічна характеристика (чисельність і структура населення, можливість залучення кваліфікованої робочої сили потрібного профілю);

4) рівень розвитку ринкових відносин і ринкової інфраструктури (частка недержавних підприємств, кількість спільних підприємств із закордонними партнерами, кількість банків, страхових компаній, товарних бірж і т.д.);

5) рівень екологічних, криміногенних і інших ризиків (ступінь безпеки інвестиційної і виробничої діяльності).

А. Косенюк у пропонованій методиці [5, с. 40] синтезує економіко-географічний і виробничий підхід і виділяє чотири основних групи факторів для оцінки інвестиційного середовища:

1) собівартість виробництва галузі з урахуванням середнього рівня інвестування;

2) витрати відстані, що разом з географічною відстанню включають психологічну різницю між країною інвестора і країною інвестування;

3) державне регулювання, що охоплює встановлення податків і тарифів, а також державну політику стосовно запланованої інвестиції;

4) фактори ризику інвестування, що аналізують інвестиційне середовище як самої країни, так і стосовно інших можливих країн інвестування.

Значимість даної методики і пропонованих автором аспектів її використання складається в спрямуванні діяльності вітчизняних і закордонних інвесторів за шляхом, що найбільше відповідає національним економічним інтересам регіонів і України в цілому. Однак, необхідно вказати, що на сучасному етапі необхідно акцентувати увагу на практичному застосуванні існуючих механізмів, а також розробці конкретних заходів поліпшення показників інвестиційного середовища.

Становить інтерес сутнісний підхід до оцінки інвестиційно-інноваційного потенціалу регіону, який пропонує Скороход І.П. [13, с. 474].

Як основні компоненти інвестиційно-інноваційного потенціалу регіону він пропонує розглядати науково-технічний, промислово-виробничий і інвестиційний потенціали, а також підприємства й організації ринкової інфраструктури, що здійснюють процес дифузії новацій.

Перераховані групи показників характеризують різні аспекти інвестиційного-інноваційного потенціалу регіону. Залежно від наявної інформації й особливостей аналізованих регіонів вони можуть бути відповідним чином модифіковані.

Як вірно вказує автор, наведена система показників є досить громіздкою і у зв'язку з цим у багатьох випадках неоднозначною, що ускладнює її використання підчас оцінки й аналізу інвестиційно-інноваційного потенціалу регіону. Тому виникає задача побудови на її основі такої сукупності показників, яка була б наочнішою і відбивала стан основних елементів, що утворюють зазначений потенціал. Ця задача може вирішуватися шляхом агрегування відповідних показників з метою одержання узагальнених оцінок науково-технічного (Пнт), промислово-виробничого (Ппв) і інвестиційного (Пі) потенціалів регіону, підприємств його ринкової інфраструктури (Пр).

Автор досить повно описує принципи і властивості, якими повинні володіти узагальнені оцінки Пнт, Ппв, Пі, Пр.

Серед рейтингових методик становить інтерес методика, розроблена Бланком І.А. [1, с. 22], у якій пропонується типізація регіонів України на основі визначення величини інтегрального індексу інвестиційної привабливості.

Савостенко Т.А. [11, с. 474] пропонує інвестиційну привабливість регіонів визначати за такими основними напрямками: природно-ресурсний потенціал; інвестиційна інфраструктура; загальноекономічний розвиток; оцінка інвестиційної привабливості галузей господарського комплексу і промисловості регіону.

Інвестиційну привабливість галузей господарського комплексу і промисловості регіону пропонується визначати за блоками:

1. блок ‑ оцінка ефективності функціонування галузі за показниками прибутковості, фінансового стану, ефективності виробничої діяльності, ефективності капітальних вкладень;

2. блок ‑ оцінка перспективності розвитку галузі за її значимістю в економіці області й України, стійкістю до економічного спаду виробництва, соціальною значимістю галузі в економіці області, ступенем її державної підтримки;

3. блок-оцінка регіональних інвестиційних ризиків;

4. блок ‑ узагальнююча оцінка інвестиційної привабливості галузі.

Під час розрахунку показників кожного блоку кожній конкретної галузі привласнюється порядковий номер залежно від міри погіршення даного показника. Тобто, чим кращий цей показник, тим меншим буде його порядковий номер. Цей номер служить бальною оцінкою для галузі. При узагальнюючій оцінці бали за всіма показниками чотирьох блоків складаються і ранжуються в порядку збільшення їх кінцевих сум. Цьому ряду привласнюються нові порядкові номери, що й відбивають рейтинг загальної інвестиційної привабливості галузі.

Пропонована методика містить інструментарій, здатний забезпечувати аналіз інвестиційного ризику на рівні регіону, галузей господарського комплексу й промисловості, проте йому притаманні всі недоліки рейтингової оцінки.

Серед численних вітчизняних методик оцінки рівня інвестиційної привабливості, що визначаються, насамперед, економічною і соціально-політичною ситуацією на регіональному рівні, найбільше поширення одержали методики статистичного аналізу загальних показників економічного і соціального розвитку й ефективності господарської діяльності, побудови інтегральних показників інвестиційної привабливості окремих регіонів і областей, групування з використанням методів кластерного і факторного аналізів

Представляє значний інтерес комплекс методів та критеріїв оцінки інвестиційних проектів, що представлені авторами Назаровим Є.А., Абрамовою І.Н. [3, с. 12]. Запропонований авторами набір показників, на наш погляд, найбільш вдало відбиває всі ефекти інвестиційного проекту. Проте використання цієї методики було б більш обґрунтованим, якби вона враховувала галузеві та секторні пріоритети регіонального розвитку.

Разом з тим, при визначенні рівня інвестиційної привабливості окремого регіону чи області більш ефективним буде застосування розроблених західними дослідниками методик оцінки конкурентноздатності й економічного потенціалу, оскільки ці показники є вагомими складовими частинами інвестиційної привабливості будь-якого інвестиційного об'єкта саме для закордонного інвестора. Їх використання в системі методів розробки регіональних і галузевих інвестиційних проектів, для яких характерний всебічний аналіз економічного становища всередині галузі і на ринку, і графічне представлення отриманих результатів дозволяє здійснювати позиціювання регіону (області) за рівнем інвестиційної привабливості й обрати найбільш ефективну стратегію інвестування.

Серед методик аналізу конкурентних позицій області на ринку, що можуть використовуватися в системі досліджень інвестиційної привабливості регіонів і областей, класичними є матриця стратегічних сфер діяльності, а саме «Зростання/частка ринку» Бостонської консультативної групи і таблиці «Положення компанії/привабливість галузі» (інша назва «Привабливість ринку/конкурентне положення») [3, с. 34]. Відповідно до методики побудови матриці «Зростання/частка ринку» сфери бізнесу поділяються на 4 частини. Фірми і галузі, що там позиціюються, мають фундаментально відмінні позиції щодо грошового потоку і стратегії управління.

Теоретичною основою цієї методики є концепції життєвого циклу і кривої досвіду. Основною метою застосування цього методу є оцінка окремих сфер господарської діяльності підприємства чи галузі з їх можливостями одержати доходи, шансами і ризиками для того, щоб оптимально розподілити обмежені ресурси і правильно обрати стратегію інвестування. Основними недоліками цієї методики для оцінки інвестиційної привабливості є розмежування стратегічних сфер діяльності фірми (галузі), недосконалість і обмеженість індикаторів та інструментів оцінки відносної частки і зростання ринку, що утворюються експертним методом, а також зневага до додаткових факторів, що можуть впливати на прибуток. Це вимагає використання методики в поєднанні з іншими методами оцінки інвестиційної привабливості.

Семів С.Р. [12, с. 72] пропонує для оцінки інвестиційної привабливості регіонів і галузей економіки проводити дослідження сильних і слабких сторін виробничого потенціалу, наукового і технологічного рівня, транспортного забезпечення, можливостей збуту, якості трудових ресурсів і менеджменту, фінансового забезпечення регіону чи області. Перевагами застосування цієї методики є можливість встановлення ключових факторів успіху на ринку при інвестуванні, визначення сильних сторін регіону (галузі), облік фактора конкуренції, можливість інвесторів надалі використовувати сильні сторони інвестиційних об'єктів. Як слабкі місця цього методу варто вказати на недостатню увагу до факторів зміни навколишнього середовища, велику концентрацію на сильних сторонах і зневага до слабких, суб'єктивність і умовність оцінок факторів інвестиційної привабливості.

Утім, ефективність застосування цієї методики інвестиційної привабливості зростає при об'єднанні її зі складанням стратегічного балансу, що є інструментом оцінки рівня залежності регіону (галузі) від факторів внутрішнього і зовнішнього середовища з метою визначення дефіциту ресурсів.

Об'єднання методик аналізу експортного потенціалу і стратегічного балансу дозволяє визначити потенціал, який додатково необхідний для усунення дефіциту факторів, досягти обґрунтованості й послідовності отриманих результатів аналізу, одержати індикатори важливості інвестиційних стратегій, здійснювати концентрацію інвестиційних коштів на посилення існуючих конкурентних переваг регіону (галузі) й усунення рівня їх залежності від факторів, що негативно впливають на інвестиційну привабливість.

До переваг методики складання стратегічного балансу автор відносить наочність відображення сильних і слабких сторін, ієрархічність оцінки якісних ознак, можливість аналізу явища в процесі його розвитку (побудова фактичного і планового балансу), виявлення стратегічних факторів, що вимагають розвитку; до недоліків ‑ небезпеку суб'єктивності оцінок, зневагу до факторів розвитку навколишнього середовища, надмірну увагу до усунення дефіцитних ресурсів.

Заєць С.В. [4, с. 24] обґрунтовує думку про те, що у рамках оцінки соціально-економічного розвитку регіону доцільно використовувати таку систему показників:

1. Загальні умови функціонування регіону (адміністративно-територіальний поділ, територія, кліматичні умови, екологічний потенціал).

2. Демографічна ситуація і проблеми відтворення населення в регіоні (загальна демографічна ситуація (чисельність, показники руху населення), статевіковий склад населення, показники демографічного навантаження на населення працездатного віку, сімейна структура населення, розподіл населення по суспільних групах).

3. Економічна база і стан бюджету регіону (структура господарства, матеріально-технічні ресурси, економічна діяльність підприємств, зайнятість населення, фінанси).

4. Середовище існування (екологічні, санітарно-гігієнічні, житлові, криміногенні умови в регіоні, ступінь розвиненості соціальної інфраструктури).

5. Рівень життя населення регіону (умови побуту й дозвілля, доходи населення і їх диференціація).

Активізація процесу інвестування в економіку України потребує також застосування науково обґрунтованих підходів і, насамперед, систематизації методик оцінки інвестиційної привабливості регіонів, галузей чи окремих підприємств.

Серед показників, розглянутих у методиках на рівні регіону, досить розробленими й описаними є ті, котрі характеризують загальні умови функціонування регіону, демографічну ситуацію, економічну базу й стан бюджету регіону, рівень життя населення регіону. Що ж стосується показників середовища існування, то необхідність їх упровадження виправдана тим, що до них за змістом можна зарахувати значну частину індикаторів, які характеризують умови життя населення регіону, і до того ж є вихідними при оцінці соціального розвитку регіону.

Заслуговує на увагу спроба кількісно сформувати оцінки інфраструктурного потенціалу регіону, здійснена Терещенко О.В. [2, с. 4]. Він запропонував наступну систему оцінок: екологічна оцінка; санітарно-гігієнічна оцінка; оцінка якості житлового середовища; оцінка розвиненості установ культурно-побутового обслуговування, охорони здоров'я, утворення транспортної мережі, благоустрою території.

Ця система показників, на нашу думку, прийнятна для характеристики не тільки міського середовища, але й для оцінки інфраструктурного аспекту інвестиційної привабливості регіону будь-якого рівня. У той же час, її необхідно доповнити і збільшити число показників.

У результаті дослідження підходів до оцінки інвестиційної привабливості і рівня розвитку регіону у рамках системи державного регулювання інвестиційних процесів представляється доцільним використовувати систему показників оцінки, розроблену Осауленком О.Г. [9, с. 19], який виділяє систему показників стійкості суспільства, економіки й навколишнього середовища у поєднанні з підходами розробленими Назаровим Є.А. та Абрамовою І.Н. [8, с. 43]. Проте слід вказати, що кожна з проаналізованих методик буде більш або менш прийнятною в залежності від умов, цілей і завдань, для вирішення яких вона використовується.

Висновки. Однією з найважливіших проблем регулювання інвестиційних процесів у регіоні є розробка науково обґрунтованих підходів до оцінки їх стану та відповідних напрямків інвестиційного розвитку. На сучасному етапі існує значна кількість різних підходів до оцінки інвестиційного середовища регіону, що враховують точки зору різних авторів, і їх узагальнення з урахуванням специфіки регіону є одним із ключових завдань методичного розвитку інвестиційного механізму.

Використані джерела інформації:

  1. Бланк И.А. Инвестиционная привлекательность региона // Деловой вестник. ‑ 1994. - № 2. ‑ С.20-24.

  2. Гурова К.Д. Формирование рейтинга инвестиционной привлекательности региона //Вестник МСУ, 1999. ‑ Т.2. ‑ №5. ‑ С. 3-8.

  3. Загальний рейтинг інвестиційної привабливості областей України. ‑ Економічні есе. ‑ Випуск 3. ‑ Київ: Інститут реформ, 2000. ‑ 71 с.

  4. Заєць С.В., Показники життєвого середовища: складові аналізу соціального розвитку регіону // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. Сборник научных трудов. ‑ Часть 2. – Донецк, 2001. ‑ С.23-27.

  5. Косенюк А. Методы оценки инвестиционной среды //Бизнес-информ. – 1997. ‑ №20. – С. 39-42.

  6. Ландарь І.В. Ранжирування регіонів за рівнем інвестиційної привабливості //Регіональні перспективи. – 1999. ‑ №4. ‑ С.3-5.

  7. Музиченко А.С. Державне регулювання інвестиційної діяльності. – К.: Науковий світ, 2001. – 345 с.

  8. Назаров Е.А., Абрамова И.Н. Аргументы и факты инвестиционной привлекательности г. Харькова. В 2-х книгах. – Харьков: Харьковский инвестиционный Совет, 2002. ‑ Кн.1. – С.42-55.

  9. Осауленко О.Г. Інформаційне забезпечення державного управління сталим розвитком: Монографія. ‑ К., 2001. – 72 с.

  10. Портер М. Стратегія конкуренції / Пер. з англ. А. Олійник, Р. Скільський. ‑ К.: Основи, 1998. – C.359-361.

  11. Савостенко Т.А. Методология оценки инвестиционной привлекательности региона // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. Сборник научных трудов. ‑ Часть 2. ‑ Донецк, 2001. ‑ С. 473-475.

  12. Семів С.Р. Теоретико-методичні аспекти оцінки інвестиційної привабливості регіонів і галузей економіки// Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. Сборник научных трудов. ‑ Часть 2. ‑ Донецк, 2001. ‑ С.71-75.

  13. Скороход И.П. Инвестиционно-инновационный потенциал региона как основа его привлекательности для инвесторов // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. Сборник научных трудов. ‑ Часть2. – Донецк, 2001. ‑ С.473-475.

Рецензент: Корецький М.Х., д.держ.упр., професор

УДК 351.354; 351.82 Чала Н. Д.,

к.е.н., докторант ХаРІ НАДУ
^ КОНЦЕПТУАЛЬНА ОСНОВА МОДЕЛІ-ПІДХОДУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ «4 І»
У статті обґрунтовується на концептуальному рівні та аналізі існуючих оцінок та показників регіонального розвитку модель державного управління регіональним розвитком «4І».

В статье обосновывается на концептуальном уровне и анализе существующих индикаторов регионального развития модель государственного управления региональным развитием «4И»

^ In the article the model of the government by regional development "4I" (the information, infrastructure, innovations, investments) is proved.

Постановка проблеми у загальному вигляді: Динаміка економічного розвитку регіонів України протягом років незалежності визначалася станом та тенденціями станом та тенденціями макроекономічних процесів в країні, зокрема тривалим періодом економічного спаду, труднощами ринкових трансформаційних процесів, кардинальними змінами відносин власності, трансформаціями системи державного управління та інш. Всі перелічені чинники призвели до викривлення та суттєвих диспропорцій економічного розвитку регіонів. В результаті неузгодженої регіональної політики та не послідовності здійснення загальнодержавної економічної політики проявилися парадокси у регіональному економічному розвитку, коли регіони з однією із найбільших за розміром середньомісячних заробітних плат на одного штатного працівника мають найбільшу заборгованість з оплати комунальних платежів та найнижчі ціни на нерухомість (як приклад, Донецька область) [1]. Таке викривлення регіонального економічного розвитку вказують на системні викривлення та недосконалість роботи окремих складових системи, крім цього вони закладають основу довгострокових ризиків у конкурентоспроможності країни. Розробка механізмів ефективного управління регіональним економічним розвитком є надзвичайно важливою для формування стабільної бази довгострокової конкурентоспроможності країни.

Метою запропонованого дослідження є на основі аналізу основних індикаторів регіонального розвитку та конкурентоспроможності запропонувати систему інструментів та механізмів (модель-підхід) державного управління регіональним розвитком.

^ Аналіз останніх досліджень: Проблеми економічного розвитку країни у більшості наукових досліджень сучасних вчених пов’язані з розбудовою інвестиційно-інноваційної моделі економіки (Полунєєв Ю., Семіноженко В., Крючкова І., Геєц В.). Окремі аспекти регіональної політики розглядаються в наукових працях Данилишина Б., Долішного М., Жаліла Я., Лібанової Е., Оболенського О. та інш. У рамках роботи Фонду ефективного управління в Україні вже другий рік поспіль робиться системний моніторинг конкурентоспроможності 15 регіонів України, серед експертів фонду точиться жвава дискусія щодо необхідності децентралізації для підвищення конкурентоспроможності регіонів [2]. Аналізуючи проблеми розвитку України та її регіонів, переважна більшість українських науковців (Варналій З.С, Черевко О.В та інш.) відзначають збереження значних нерівномірностей, диференціації регіонального соціально-економічного розвитку та наголошують на необхідності впровадження науково-обгрунтованої державної політики структурних перетворень регіональної економіки. Автор у даній праці бачить власну роль у систематизації та узагальненні наявного наукового доробку з метою формування моделі-підходу державного управління регіональним розвитком.

^ Виклад основного матеріалу: З моменту набуття Україною незалежності під впливом зовнішніх чинників та системних внутрішніх трансформацій накопичувалися структурні диспропорції у економічному розвитку регіонів, що наочно ілюструється такими показниками, як рівень доходів місцевих бюджетів на 1 особу: різниця у 6,6 раз між максимальним (м. Київ – 713,6 грн.) та мінімальним значенням (Тернопільська обл.. – 107,6 грн.). Крім цього, 37,7% обсягу іноземних інвестицій, що надходять до країни, припадає на м. Київ, у той же час як питома вага 14 регіонів (Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська та м. Севастопіль) складає тільки 6,1%, при цьому у 91,5 рази відрізняються обсяги надходжень прямих іноземних інвестицій до м. Києва та Тернопільської обл. [1]. Все це вказує на необхідність пошуку принципово нових засад державного управління економічним розвитком регіонів.

З цією метою було розроблено і затверджено постановою Уряду від 21 липня 2006 р. Державну стратегію регіонального розвитку України на період до 2015 р. Документ визначає ключові проблеми, на вирішення яких спрямовуватимуться заходи державної політики розвитку регіонів протягом наступних 10 років. Відповідно на період до 2015р. Стратегією визначено чотири стратегічні завдання у сфері регіонального розвитку: підвищення конкурентоспроможності регіонів та зміцнення їх ресурсного потенціалу; розвиток людських ресурсів; розвиток міжрегіональної співпраці; створення інституційних умов для розвитку регіонів.

При аналізі конкурентоспроможності регіонів України за методикою оцінки індексу глобальної конкурентоспроможності оцінюється 12 складових, кожна з яких деталізується через систему індикаторів. Згідно з концепцією, складові конкурентоспроможності групуються для цілей аналізу в три субіндекси: «основні вимоги», «підсилювач ефективності», «фактори інновацій та розвитку»[3, с. 57-58]. При оцінці економічного розвитку регіону у вітчизняних джерелах, а також при розробці стратегій, основна увага приділяється зростанню валового регіонального продукту, показників дохідної частини місцевого бюджету відповідного регіону, рівню надходжень інвестиційних ресурсів [1,4]; при цьому поза увагою залишається оцінка інноваційної активності в регіоні; розвитку інфраструктури, якість соціального капіталу регіону. Отже, відсутність статистичних даних об’єктивно обмежує можливості реальної оцінки економічного становища регіонів України, тобто першочерговою завданням державного управління регіональним розвитком має стати налагодження системи ефективного і своєчасного отримання інформації щодо динаміки розвитку регіонів.

Фінансова криза, яка розгорталася протягом 2008-2009 років охопила практично всі країни світу, суттєво вплинула і на економічну систему України, викликавши у четвертому кварталі 2008 року спад промислового виробництва, особливо в таких експортоорієнтованих галузях, як металургія і хімія, та в будівництві, що відповідним чином відобразилося на показниках регіонального розвитку. Найбільші темпи зниження валового регіонального продукту спостерігалися у тих регіонах, де сконцентровані підприємства галузей, що залежать від зовнішньої кон’юнктури (Дніпропетровська обл. - індекс фізичного обсягу валового регіонального продукту у 2008р. склав 97,3% від показника 2007р., Донецька обл. – 97,1%, Луганська обл. – 98,9%, Полтавська обл. – 94,9%, Рівненська обл. – 99,5% [1]). За експертними оцінками конкурентоспроможність України (відповідно і більшості її регіонів) забезпечується базовими факторами, проте економічне зростання залежить від ефективності функціонування економіки [3, с.18]. Таким чином, наступним завданням системи державного управління розвитком регіонів має стати забезпечення ефективності функціонування економіки, для чого потрібно мінімізувати непродуктивні витрати.

Враховуючи, що левова частка ВВП, яке виробляється в країні, утворюється за рахунок діяльності приватного сектору, маємо ситуацію коли держава не може безпосередньо вплинути на збільшення (або зменшення) обсягів виробництва адміністративними методами. Отже, змінюються механізми державного впливу на економічний розвиток регіонів. Актуальним стає не прямий вплив на об’єкт управління, а формування системного середовища, яке спонукає об’єкт до розвитку, тобто мова йде про формування та розвиток належної інфраструктури. Відстала та зношена інфраструктура накладає фізичні обмеження на зростання усіх секторів економіки.

Світова фінансова криза 2008р. у поєднанні з президентськими перегонами 2009 р. вкрай небезпечно відобразилася на економічні ситуації в країні. Критична залежність українського експорту від зовнішньої кон’юнктури призвела до скорочення українського виробництва за підсумками 2008р на 3,1%, 2009р. – 24%, особливо сильно постраждали такі галузі як металургія, хімія, будівництво. Ускладнює ситуацію те, що через зазначені галузі надходить в країну левова частка валютних ресурсів. Так, за річним підсумком 2009р. у порівнянні з 2008р. обсяг експорту скоротився до 59,3%, при цьому найбільше скорочення експорту у регіональному розрізі спостерігається у Луганській обл. (29,7% у порівнянні з 2008р.), Дніпропетровській обл. (39,5%). При цьому експорт Дніпропетровської та Донецької обл. становить 36,7% усього обсягу українського експорту та формують експортний потенціал країни. Отже будь які (навіть не значні) зміни суттєво впливають на експортне обличчя нашої держави. Описані негативні тенденції зумовлені насамперед тенденцією до скорочення експорту України під впливом значного зниження попиту на зовнішніх ринках та зумовленого ними значного зниження цін на профільні для України статті експорту, за виключенням експорту сільгосппродукції, і насамперед зернових. Лідером у скорочені експортних поставок стала металургія, де з серпня наступив радикальний злам у тенденції до зростання експортних цін, в результаті чого місячні обсяги експорту скоротилися, порівняно з липнем 2008 р., майже вдвічі, що, у свою чергу, сприяло зниженню випуску металургійної продукції в країні у жовтні на 35,6%.

Варто зазначити, що дані області суттєво впливають на надходження до державного бюджету, тому скорочення експорту та валового регіонального продукту відобразилося у подальшому на дохідній частині державного бюджету, тому при плануванні державного бюджету на 2010р. з метою стимулювання економічного зростання у регіонах з’явилися дискусії на про відновлення експортного потенціалу країни через надання державної підтримки та преференцій металургійним підприємствам.

Ми вважаємо, що такий підхід не призведе до формування стійкої бази економічного розвитку. Аналіз наукового доробку з теорії криз та еволюційної економіки (Шумпетер Й., Туган-Барановський М., Кондратєв М., Макаренко І., Кузьменко В. [5]) чітко вказує на причини появи кризових явищ та напрямки їх подолання. Вихід країни із сучасної кризи, швидке проходження стадії рецесії та подальший її розвиток пов’язано зі структурними змінами в економіці, зокрема падінням ролі металургійних корпорацій і інноваційним оновленням економіки за рахунок проривних галузей нового технологічного укладу, який стане базисом розвитку нової хвилі світової економіки. Тут варто взяти урок реалізації інноваційної стратегії у найбільшої іновативної економіки світу, яка навіть за умов дії світової фінансової кризи показала стійкі темпи економічного зростання: успішне стимулювання інновацій само по собі не має великої цінності, якщо його не підтримувати і не використовувати на практиці [6 c.33]. Тому, зараз головним завданням для державного менеджменту є створення умов для переходу від переважно інерційного розвитку до програмованого, що базується на визначенні конкретних шляхів та методів досягнення короткострокових, середньострокових та довгострокових цілей реалізації соціально-економічної стратегії розбудови країни.

Результативність інноваційної діяльності в Україні не відповідає вимогам забезпечення стабільного інноваційного розвитку. За даними Державного комітету статистики [1] у 2008р. інноваційною діяльністю у промисловості займалося 1397 підприємств, або 13,0% обстежених промислових підприємств. Серед регіонів найбільша частка інноваційно активних підприємств зосереджено у Івано-Франківській, Чернігівській, Чернівецькій, Вінницькій, Тернопільській, Кіровоградській, Миколаївській областях, Автономній Республіці Крим та м. Києві. На інноваційну діяльність 1066 підприємствами було витрачено 12 млрд. грн., при цьому майже кожне підприємство спрямовувало кошти на придбання машин, обладнання або програмного забезпечення (7,7 млрд.дол.). За вісім років (2000-2007р.) майже 40% загального обсягу нових технологій, необхідних для модернізації вітчизняної промисловості, було придбано за межами України, у той же час вклад вітчизняної науки у інноваційну діяльність підприємств залишається досить обмеженим. [7]

Для забезпечення стабільного розвитку регіонів інноваційний процес в Україні має отримати сучасний ринковий напрям – від замовника і споживача до виробника і розробника інновації. Тому державна інноваційна політика має враховувати зазначену зміну в сучасному інноваційному процесі та прискорити її реалізацію в Україні. У цьому руслі має формуватися й інвестиційна політика. Вона повинна концентруватись переважно на інвестиційній підтримці розроблення інноваційної продукції та послуг, що відповідають потребам замовників і споживачів. Лише за таких умов буде забезпечуватися зростання затребуваності економікою результатів наукової діяльності.

Гальмування в умовах кризи інвестиційної діяльності призвело до скорочення потенціалу експорту продукції машинобудування: в жовтні 2008р. воно становило 20%, що зумовило скорочення машинобудівного виробництва в Україні на 13,9%. Ще одна ключова позиція українського експорту – хімічна продукція також стала жертвою світової рецесії (скорочення вивозу в жовтні на 19,4 %). Таким чином, робимо висновок, що вітчизняні підприємці працюють в умовах стрімкого скорочення попиту та зменшення фінансових ресурсів, тому проаналізуємо імовірність залучення іноземних інвестицій.

У вересні-жовтні 2008р. виникла нова хвиля кредитної кризи у розвинутих країнах, що зменшило схильність інвесторів до прийняття ризиків і негативним чином позначилися на вартості та обсягах зовнішнього фінансування країн з ринками, що формуються. Суми зовнішніх запозичень банків і корпорацій даних країн зменшилися з 88 млрд. дол. у І кв. 2007 р. до 40 млрд. дол. у І кв. 2008 р.23 Таким чином, концепція відмежування (decoupling) ринків, що формуються, від зрілих ринків довела свою недієздатність, а уряди більшості країн з низьким і середнім рівнем доходів у режимі надзвичайних заходів змушені вирішувати проблеми масового відпливу капіталів та зниження доходів від експорту. Погіршення умов отримання зовнішніх кредитів і позик, починаючи з вересня 2008 р., миттєво оголило області вразливості валютно-фінансової системи України: надмірну залежність від зовнішнього фінансування, відносно низький розмір офіційних валютних резервів, слабкість банківського сектору.

Диверсифікація джерел і механізмів фінансування різних етапів інноваційного процесу необхідна для врахування особливостей кожного з чотирьох етапів, які відрізняються ступенем прояву комерційних властивостей – фундаментальних досліджень; прикладних досліджень; розробок; комерційного споживання інновацій. Фундаментальна наука у всьому світі розвивається в основному за кошти держави, хоча в останні роки до неї посилюється увага приватних та інших недержавних інвесторів. Прикладні дослідження зумовлюються комерційними потребами, ініціюються замовниками і споживачами. Відповідно джерела і механізми фінансування інноваційної діяльності на цьому етапі мають базуватися як на системі державної підтримки, так і на системі комерційних замовлень. Що стосується етапів розробок і безпосереднього впровадження інновацій, то за певним винятком (національні, оборонні, соціальні та інші потреби) ці етапи пов’язані з конкретними комерційними потребами і відповідним чином формують джерела і механізми фінансування. Ці етапи реалізуються за кошти замовників, державна підтримка є переважно опосередкованою.

^ Висновки з даного дослідження:

Отже, проведене дослідження показує, що в сучасних умовах модель державного управління регіональним розвитком має базуватися на концепції 4 І:

  • Інформація,

  • Інфраструктура,

  • Інвестиції,

  • Інновації.

Дія визначених чинників не можлива без високої здатності суспільства до пізнання, усвідомлення та розв’язання проблем, комбінування отриманих знань та створення нових знань, тобто без активізації інтелектуального потенціалу. Окрему увагу необхідно звернути на створення ефективної централізованої державної системи координації інноваційного регіонального розвитку. З метою формування інфраструктурного стимулювання розвитку варто встановити більш тісні партнерські відносини між владою, всіма учасниками національної інноваційної системи і суспільством. Участь представників науки, освіти і підприємництва, громадськості у формуванні інноваційної політики має винятково важливе значення для демократизації процесів прийняття рішень стосовно інноваційного розвитку України. З цією метою доцільно:

  • започаткувати діяльність Ради з питань науки, інновацій та сталого розвитку при Президентові України, яка має стати своєрідним форумом стратегічного менеджменту процесів просування України шляхом інноваційного розвитку;

  • вдосконалити діяльність Координаційної ради з проблем підвищення конкурентоспроможності економіки при Кабінеті Міністрів України, розширивши її вплив на узгоджене вирішення проблем конкурентоспроможності і інноваційного розвитку;

  • створити подібні ради при всіх центральних, галузевих і міських органах влади.

  • розгорнути урядову програму реалізації Концепції Національної інноваційної системи, зміст якої має бути наповнений конкретними заходами щодо здійснення реформ і змін, визначені терміни їх виконання, відповідальні органи і особи, а також необхідні ресурси.

  • створити систему постійного моніторингу динаміки інноваційного розвитку регіонів України. З цією метою привести у відповідність з європейськими стандартами державну систему обліку і статистики інноваційної діяльності.

  • в кожній області розробити та запровадити програми інноваційного розвитку, використовуючи кошти обласних бюджетів.

Лише модель державного управління регіональним розвитком, яка базується на 4І є життєздатною та конкурентоспроможною в умовах глобального середовища. Саме ці складові мають лягти в основу Стратегії соціального та економічного розвитку країни.

^ Використані джерела інформації:

  1. Офіційний сайт Державного комітету статистики www.ukrstat.gov.ua

  2. Сайт Фонду ефективного управління http://www.feg.org.ua/docs/decentre/decentralization_ukr.pdf

  3. Звіт про конкурентоспроможність України 2009. – Фонд «Ефективне управління». – Копірайт. – 2009. – 230 с.

  4. Офіційний сайт Міністерства економіки України http://www.me.gov.ua/control/uk/index

  5. Кузменко В. П. Від соціально-економічної політики М. Туган-Барановського до сучасної антикризової політики в Швеції та Австрії. Електронне видання інституту еволюційної економіки http://iee.org.ua/ru/pub/p95

  6. Шенкар Одед Китай: вік ХХІ: Розвиток Китаю, його вплив на світову економіку та геополітичну рівновагу/ Пер. з англ. – Дніпропетровськ:БалансБізнесБукс, 2005. – 208с.

  7. Інформаційно-аналітичні матеріали «Світовий досвід та вітчизняна практика забезпечення розвитку інноваційної діяльності» до парламентських слухань на тему «Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізацій них викликів». – Київ. – 2009р.

^ Рецензент: Бакуменко В.Д., д.держ.упр., професор

УДК 338.24.01 Карпенко Н.М.,

здобувач, Академія муніципального управління
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   44

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи