Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
Сторінка7/44
Дата30.10.2014
Розмір9.2 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   44

^ МІСЦЕ І РОЛЬ АКАДЕМІЇ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ У ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ ДЛЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ТА МУНІЦИПАЛЬНИХ ОРГАНІВ
Інтеграція України у світовий простір, постійно зростаюча глобалізація та конкуренція на ринку праці висувають нові вимоги до забезпечення якості вищої освіти взагалі, і зокрема, до вузів, які готують кадри для управлінської сфери. Особливо актуальним це питання є в контексті напрацювання антикризових механізмів розвитку держави.

Интеграция Украины в мировое сообщество, постоянно возрастающая глобализация и конкуренция на рынке труда выдвигают новые условия для обеспечения качества высшего развития в общем, и в частности к вузам, которые готовят кадры для управленческой сферы. Особенно актуальным этот вопрос является в контексте наработки антикризисных механизмов развития государства

Integration of Ukraine in a world association, constantly increasing globalization and competition at the market of labour pull out new terms for providing of quality of higher development in general, and in particular to the institutes of higher, which prepare shots for an administrative sphere. Especially actual this question is in the context of work of antikrizisnykh mechanisms of development of the state
Кадрова політика не втратила своєї актуальності і в ХХІ столітті, навіть навпаки, залишився одним із найважливіших факторів, який визначає ступінь розвиненості будь-якої країни. Реалії політичного та соціально-економічного сьогодення довели необхідність формування нового підходу до підготовки висококваліфікованих фахівців як з державного управління, так і з місцевого самоврядування, що сприятиме подоланню кризисної ситуації в Україні.

А ситуація з підготовки і перепідготовки кадрів, складна і сумна, незважаючи на абсолютні показники. Готуємо безліч спеціалістів, а знайти грамотного, фахово підготовленого менеджера, юриста, економіста для державної служби чи для органів місцевого управління – проблема.

Тому перед суспільством і державою стоїть гостре питання: «Кого навчати, чому навчати і як навчати?», а також налагодження механізму підготовки і перепідготовки кадрів, особливо управлінців.

Значущість та актуальність питання професіоналізації кадрів місцевого та регіонального самоврядування для розвитку України не раз була підкреслена в наукових роботах та статтях вітчизняних і зарубіжних дослідників, вчених та практиків. До них можна віднести Борсука М.О, Удовиченка В.П., Г. Атаманчука, В. Лугового, В. Малиновського, Н. Нижника, В.Олуйка. Але служба в органах місцевого самоврядування частіше згадується в цих роботах тільки в контексті державної служби тому, що до прийняття Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування” [1] професійна діяльність працівників органів місцевого та регіонального самоврядування регулювалась Законом України “Про державну службу” [2].

Однак проблеми і пріоритети підготовки, удосконалення добору і розстановки кадрів саме для місцевого самоврядування потребують додаткового, поглибленого вивчення як серед науковців, так і серед практиків. Тут мають бути враховані національні традиції, надбання попереднього періоду, світовий досвід муніципального управління. Створення резерву та підготовка службовців для органів місцевого самовряду­вання повинні відповідати всім вимогам державної кадрової політики, вхо­дити в єдиний комплекс підготовки державних службовців, і в той же час мати певну автономію, відокремленість від системи підготовки кадрів для органів виконавчої влади [5]. Це дасть змогу врахувати й реалізувати особливості діяльності органів місцевого самоврядування, забезпечити від­повідний науковий, методичний та організаційний рівень навчання.

Академія муніципального управління – вищий державний навчальний заклад ІV рівня акредитації пропонує своє бачення і аргументацію підходів до основних питань реформування вищої освіти.

Вірно визначити пріоритети діяльності навчальних закладів, які здійснюють підготовку фахівців для органів державної влади та місцевого самоврядування, чітко сформувати спільні завдання на перспективу та вірно вибрати напрями подальшого розвитку, на наш погляд, головні завдання програми підготовки фахівців-управлінців. А окрім цього, ми маємо перейти на світові стандарти навчання фахівців-управлінців (тим більше, що Україна є учасником Болонського процесу)[3], при цьому роль держави у регулюванні державних стандартів має бути суттєво змінена. На наш погляд, навчальний заклад, як виробник освітньої послуги, має бути більш самостійним у виборі освітніх траєкторій.

Звичайно, ми розуміємо, що не можемо вирішити всі внутрішні проблеми в державі, подолати кризову ситуацію, (бо проблема підготовки кадрів – це, в першу чергу, проблема держави), але ми готові бути площадкою для відпрацювання різних інноваційних ідей щодо підготовки управлінських кадрів, незважаючи, що лише починаємо цей шлях.

На нашу думку, підготовка фахівця для органів регіонального та місцевого самоврядування, а також для державних органів влади потребує, в першу чергу, концептуальної спрямованості самого навчання. І для справедливості скажемо, що не все так погано. Наприклад, започаткування у 2009-2010 н.р. підготовки державних службовців з державного управління через магістерську програму в Академії муніципального управління.

Вибір Академії муніципального управління для цієї відповідальної місії – формування нової інституційної спроможності Головдержслужби України для професійного навчання державних службовців не є випадковим. 15 років наполегливої, послідовної праці, чіткого визначення кожного кроку – не минули даремно. Сьогодні в Академії працює потужний професорсько-викладацький склад, залучаються до співпраці і посадові особи місцевого самоврядування, склалися певні традиції підготовки фахівців. І як наслідок цієї роботи започатковано функціональну спеціалізацію «Державне управління та місцеве самоврядування», досить активно розвивається напрямок «державне управління». Відкрита магістратура, працює аспірантура з 2 спеціальностей 25.00.02 – механізми державного управління та 25.00.04 – місцеве самоврядування. З тих же спеціальностей активно працює і Спеціалізована вчена рада, до якої входять провідні науковці та практики державного управління та місцевого самоврядування.

Збірник наукових праць Академії (серія «Державне управління») за цей час став провідним науковим фаховим виданням в галузі науки «Державне управління», в якому мають можливість публікувати свої праці не тільки науковці Академії, але й працівники інших навчальних закладів та наукових установ.

У листопаді 2008 року на базі Академії був проведений ІІІ тур муніципальних слухань Всеукраїнського конкурсу «Кращий державний службовець», а сьогодні ми вже готуємось до ІІІ туру 2010.

Щорічно Академією муніципального управління спільно з Міністерством будівництва та регіонального розвитку України, Київською міською радою. Асоціацією міст і громад України проводиться науково-практична конференція «Актуальні проблеми муніципального управління». Її мета – виявлення, обговорення та узагальнення широкого кола проблем муніципального управління, а також пошуку підходів, принципів, методів правового, фінансового організаційного та соціального механізмів їх вирішення.

Ознайомлення з досвідом роботи, в першу чергу головного вищого навчального закладу у системі професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування, яким є Національна академія державного управління при Президентові України та з досвідом роботи інших 16 вищих навчальних закладів, а також враховуючи те, що у 2009 році ще додатково залучились 8 навчальних закладів, зробимо пропозиції щодо покращення підготовки фахівців.

По-перше. На нашу думку, враховуючи реалії сучасного етапу розвитку держави, кризовий стан економіки, її фінансово-економічну, політичну, соціальну нестабільність – потребують уточнення напрямки спеціалізації та програми підготовки магістрів за спеціальностями.

В межах спеціалізації, наприклад, економіка, пропонується розробити та впровадити магістерські програми «Державний фінансовий контроль», «Державний митний контроль», «Державний податковий контроль», «Державний контроль у сфері землекористування та землевпорядкування», «Державне регулювання підприємницької діяльності», «Державна аграрна політика» тощо (це ж стосується і екологізації навчальних дисциплін, адже екологічний напрямок розвитку сьогодні є пріоритетом Європейської Спільноти).

По-друге, враховуючи те, що кожен з вищих навчальних закладів, який здійснює підготовку магістрів у галузі знань «Державне управління» має свої певні традиції, фахове спрямування, перевалюючий напрямок, професорсько-викладацький склад та роками відпрацьовані методики викладання, на нашу думку, необхідна в межах запланованих спеціалізацій – певна переорієнтація навчального закладу та закріплення їх за певним професійним спрямування.

І ще одне дуже важливе питання – практичне навчання. Набутий досвід доводить, що наскрізний підхід до організації практики (з 2-го по 5-ий курс) збільшує шанси випускників проявити себе, а студенту розраховувати на майбутнє працевлаштування. Причому при виборі бази практики, треба враховувати і думку самого студента, який буде зацікавлений проявити себе з кращої сторони для майбутнього працевлаштування, і виконуючи роботу, яка йому до снаги.

Але, на нашу думку, сьогодні навчальні плани відводять дуже мало годин на практику з функціональної спеціалізації (для порівняння – в європейських вузах практика займає біля 2/3 навчального плану). І цю традицію треба змінювати, адже тільки практичне навчання дозволить отримати майбутньому фахівцю тих навичок і умінь, які можна набути тільки власним досвідом, а не теорією.

По-третє, враховуючи дві попередні позиції, на нашу думку, необхідна певна спеціалізація при формуванні навчальних груп слухачів, зарахованих на навчання, як за державним замовленням, так і по контракту, за професійним напрямком майбутнього працевлаштування.

Такі цільові «професійно-орієнтовані групи», сформовані зі слухачів, відповідно до напряму їх подальшої роботи, а не місця проживання, повинні навчатися в спеціалізованих професійно-орієнтованих вищих навчальних закладах, адже ми усвідомлюємо, що краще, чим Дніпропетровська митна академія ніхто не підготує фахівців ці спеціалізації «Державний митний контроль» або Буковинська державна фінансова академія – фахівців зі спеціалізації «Державний фінансовий контроль». Небезпідставно можу сказати, що Академія муніципального управління підгодовує кращих фахівців в сфері територіального управління та місцевого самоврядування.

Важливо і те, що відбувається у сфері регулювання галузевих стандартів держави. З однієї сторони монополією держави є стандарти, навчальні плани, нові спеціальності, дипломи. Причому, зауважу, що контроль тут дуже жорсткий. Я би сказала, що у цій справі абсолютна монополія держави.

Але треба визнати, що наші вітчизняні стандарти не відповідають світовим. Українські стандарти по суті є «містечковими», «хуторянськими». Роль держави у регулюванні цих питань має бути замінена.

Виробник освітньої послуги, тобто навчальний заклад, має бути самостійним у виборі своїх засобів.

Висновки. Для підвищення якості стандартів в освітніх магістерських програмах з підготовки державних службовців потрібно запровадити внутрішній аудит. Вузи мають бути не лише інсайдерами. Зрештою має бути чітка національна рамка кваліфікацій, яка б узгоджувалась з європейською. А для цього потрібно долучати міжнародних спеціалістів до визначення якості навчальних програм та навчальних планів магістрів. Тільки тоді український диплом буде мати вагу у світовому освітянському просторі.

Ще одним важливим, на наш погляд питанням є міжнародна співпраця. Переймаючи досвід міжнародних вузів-партнерів, які готують фахівців зі спеціалізації «Державне управління», ми тим самим переймаємо і світові методи управління, які на наш погляд можуть допомогти в подоланні як політичної так і економічної кризи в Україні.

Отже, підсумовуючи вищенаведене можна констатувати, що ефективне функціонування системи місцевого самоврядування, її економічний та соціальний розвиток неможливі без високопрофесійного персоналу органів місцевого самоврядування – персоналу нового типу, саме управлінського апарату, спроможного приймати рішення та забезпечувати успіх соціально-економічних і політичних перетворень.Для цього необхідно, передусім, створити ефективну систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, спроможних забезпечити розвиток системи місцевого самоврядування.

Процес реорганізації ринку освітянських послуг вже почався, і держава, і навчальні заклади намагаються вирішити проблеми кадрового забезпечення державного та місцевого управління, розуміючи важливість цієї проблеми для України. Розуміє це і професорсько-викладацький склад Академії, намагаючись максимально наблизити навчальний заклад до європейських стандартів в підготовці фахівця-управлінця. Звичайно, залишається ще багато відкритих питань, але перші, самі найважчі кроки в цьому напрямку вже зроблені.
Використані джерела інформації:

  1. Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1997 р. № 3723-Х11 // ВВР України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.

  2. 2. Закон України “Про службу в органах місцевого самоврядування” від 7 червня 2001 р. № 2493-111 // Уряд. кур’єр. – 2001. – № 116. – 4 лип.

  3. Наказ МОН N 612 від 13.07.2007 "Про затвердження Плану дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року"

  4. Борсук М.О. Проблемні питання проходження служби в органах місцевого самоврядування України та шляхи їх вирішення// Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування: Матеріали наук.-практ.конф. за міжн.участю (10.04.09) / За заг.ред. В.К.Присяжнюка, В.Д.Бакуменка, Т.В,Іванової.–К.: Видав.-поліграф.центр АМУ, у 2-х част., Ч.1., 2009. – 272 с., с.23-29

  5. Кошова Т. Професійний розвиток персоналу органів місцевого самоврядування як складова розвитку громадянського суспільства // Вісн. НАДУ. – 2002. – № 2. – С. 135.


РЕЦЕНЗЕНТ

УДК 325.455:329 (477) Кальниш Ю.Г.,

доктор наук з державного управління, с.н.с.,

завідувач відділу Національного інституту

стратегічних досліджень;

Іванченко В. М.,

аспірант Національного інституту

стратегічних досліджень
^ ПРАВОВІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ПАРТІЙНО-ПОЛІТИЧНОЇ

СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

У статті викладено результати аналізу чинних законів України та законопроектів щодо розвитку партійно-політичної системи і ролі держави у цьому процесі. Визначено актуальні аспекти правового забезпечення державної політики сприяння демократичному розвитку партійно-політичної системи, які не знайшли висвітлення у діючих нормативних актах.

^ Ключові слова: державне управління, державна політика, партійно-політична система, політичні партії.

В статье изложены результаты анализа действующих законов Украины и законопроектов относительно развития партийно-политической системы и роли государства в этом процессе. Определены актуальные аспекты правового обеспечения государственной политики содействия демократическому развитию партийно-политической системы, которые не нашли освещения в действующих нормативных актах.

^ Ключевые слова: государственное управление, государственная политика, партийно-политическая система, политические партии.

The article contains analysis of existing laws and laws of Ukraine on the development of party-political system and the role of government in this process. Determined the current legal aspects of public policy promoting the democratic development of party-political system that did not find coverage in the existing regulations.

Keywords: state administration, public policy, party political system, political parties.
Одним з перших кроків Української держави на шляху розбудови партійно-політичної системи (1992 рік), став Закон України «Про об’єднання громадян» [1], який закріпив право громадян на свободу об’єднань, що є невід’ємним [2], гарантованим Конституцією України [3] правом людини.

Стаття 2. Закону України вперше визначає поняття політичної партії як об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі [1].

Розвиток демократії та підвищення ролі політично-активних суб’єктів громадянського суспільства у вітчизняному державотворчому процесі вимагало суттєвих змін, саме на законодавчому рівні. Стрімкий приріст кількості створених політичних партій до 2001 року вказував на розшарованість суспільства та недосконалість законодавства у сфері партійно-політичного життя, та вимагав прийняття окремого нормативного акту регулюючого партійно-політичне життя України. Саме у 2001 році, з прийняттям Закону України «Про політичні партії в Україні» [4], було описано юридичне визначення поняття політичної партії, встановлювався порядок створення та припинення діяльності партій, запроваджувалися основні принципи організаційної побудови партій, форми участі в політичному житті, джерела фінансування тощо. На поточний момент діє 391 (20 втратили чинність) нормативний акт, що регулює діяльність політичних партій в Україні.

Втім, проблема формування та реалізації державної політики сприяння розвитку партійно-політичної системи України не лише не втрачає, а й набуває в сучасних умовах вітчизняного державотворення визначної актуальності. Необхідність забезпечення стабільного й ефективного функціонування та подальшого удосконалення вітчизняної системи парламентаризму, в умовах подальшої демократизації й активного формування громадянського суспільства, спонукає пошук політичними партіями України адекватних вимогам часу моделей власного інституційного та ідеологічного розвитку.

Впровадження змін до Конституції України у 2006 р. та перехід до пропорційної системи виборів стимулювали подальший розвиток в Україні потужних політичних сил, зорієнтованих на довгострокове існування та формування стійкої бази електоральної підтримки. В демократичному суспільств політичні партії традиційно є:

  • посередниками між суспільством та органами державної влади;

  • основним джерелом формування органів законодавчої і представницької влади (парламенту та місцевих рад);

  • провідними учасниками формування персонального складу вищого органу виконавчої влади  Уряду;

  • впливовими учасниками формування кадрового складу окремих інститутів судової влади;

  • потужним суб’єктом контролю за діяльністю органів державної влади.

Окрім того, політичні партії активно впливають на громадську думку, процеси суспільної легітимізації політичних рішень суб’єктів державної влади та формування "політичної волі" виборців.

Таким чином, подальша модернізація політичної системи України в умовах демократії та розвитку громадянського суспільства прямо пов’язана з діяльністю партій, їх інституційними та ідеологічними трансформаціями.

За даними Міністерства юстиції України [5] на 2010 рік, кількість зареєстрованих політичних партій становить 176, що вимагає чітких та однакових для всіх учасників політичного процесу правил поведінки, впорядкування діяльності, саме на це і повинна бути спрямована державна політика сприяння розвитку політичної системи в Україні.

З впровадженням політичної реформи 2004 р. – докорінним чином змінилася роль політичних партій в процесах формування органів представницької влади та підвищився їх вплив на кадрове наповнення органів виконавчої влади.

У вітчизняній науковій літературі чимало уваги приділено правовим та державно-управлінським аспектам розвитку партійно-політичної системи України. Перш за все, це роботи: Базіва В.А., Баштанника В.В., Волощука А.М., Ворони П.В., Гейди О.В., Гладуняка І.В., Гонюкової Л.В., Діденко Н.Г., Журавського В.С., Категоренка О.І., Максимця Б.М., Місюри В.Я., Нікогосяна О.О., Новака В.В., Піроженко Н.В., Чемшита О.О. [6] та інших.

Поряд з тим, науково-теоретичні аспекти правового забезпечення державної політики в сфері розвитку партійно-політичної системи в Україні лишаються недостатньо розробленими.

^ Мета дослідження - здійснити системний аналізу правового забезпечення державної політики сприяння розвитку партійно-політичної системи України. Завдання дослідження:

  • здійснити аналіз нормативно-правових актів щодо реалізації державної політики сприяння розвитку партійно-політичної системи України;

  • виявити проблеми формування демократичної системи взаємодії держави з політичними партіями України.

Як зазначалося вище, вітчизняні науковці вже здійснювали спроби аналізу законодавства України про політичні партії, так в 2001 році групою дослідників було проаналізовано ключові положення Закону України «Про політичні партії в Україні» [7] та встановлено його основні недоліки:

У ст. 1 Закону наголошується на тому, що метою об’єднання громадян у партії є задоволення не лише їхніх політичних, але й економічних, соціальних та культурних інтересів. У той же час, задоволення соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів, відповідно до ст. 3 Закону України «Про об'єднання громадян», є основним завданням громадських організацій, а не політичних партій. Як бачимо, Закон (на момент прийняття), недостатньо чітко відмежовує політичні партії від інших об'єднань громадян (громадських організацій, професійних спілок тощо).

До неврегульованих питань також слід віднести Статутні документи та Програму партії. У відповідності до ст. 8 Закону України «Про політичні партії в Україні» не було встановлено принципово нових відомостей, які має містити партійний статут, а тому залишились невирішеними багато проблем, пов’язаних з функціонуванням політичних партій. Закон не встановлював і порядку прийняття статуту політичною партією, порядку реєстрації Міністерством юстиції змін та доповнень до нього.

Поза увагою законодавця залишилася і можливість порушення у назві або символіці політичної партії інтелектуальної власності інших суб’єктів.

У Законі України «Про політичні партії в Україні» лише частково врегулювані відносини, пов'язані з набуттям, припиненням членства у політичних партіях, права та обов’язки членів. До Закону України «Про політичні партії в Україні» включено кілька нових положень щодо членства у політичній партії – ним заборонено колективне членство в партіях, закріплено обов’язковість фіксованого членства та скасовано неприпустимість перебування у складі членів партії осіб, засуджених до відбування покарання у місцях позбавлення волі, визначено коло осіб, які не можуть бути членами партій, введено обмеження щодо створення та діяльності політичних партій.

Вадою даного Закону є включення до нього положень, які суттєво звужують обсяг прав, що належать партіям – партія має лише ті права, які передбачені Конституцією та Законами України.

Не врегульовано Законом і низку інших питань, пов'язаних з формуванням матеріально-фінансової бази партій (у тому числі порядок здійснення пожертвувань фізичними та юридичними особами на користь партії, розміри таких пожертвувань тощо), оподаткуванням надходжень на користь партій. Існує значна кількість інших проблем, безпосередньо пов'язаних з процесом створення політичних партій, які залишились неврегульованими даним Законом.

Закон України «Про політичні партії в Україні» [4] містить низку новел, які спрямовані на удосконалення процесу створення партій, а саме:

1. Встановлено вимогу, яка передбачає підтримку рішення про створення політичної партії не менш як 10 тис. підписів громадян, які відповідно до Конституції України мають право голосу на виборах, зібраними не менш як у двох третинах районів двох третин областей, міст Києва та Севастополя та не менш як у двох третинах районів Автономної Республіки Крим, як одну з обов'язкових підстав для реєстрації партії. Вважається, що збір підписів громадян у різних регіонах України має засвідчувати всеукраїнський статус партії та певною мірою запобігати постійному збільшенню їхньої кількості.

2. Важливим нововведенням Закону України «Про політичні партії в Україні» стало закріплення права партій на опозиційну діяльність, включаючи можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя, брати участь в обговоренні та оприлюднювати критичну оцінку дій та інших рішень органів влади, використовуючи для цього державні та недержавні засоби масової інформації в порядку, встановленому законом, вносити до органів державної влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції, які обов'язкові для розгляду відповідними органами в установленому порядку.

3. Саме по собі прийняття Закону України «Про політичні партії в Україні» вже є позитивним фактом. ^ Наявність навіть недосконалого правового поля може слугувати поштовхом до інституціалізації політичних партій в Україні. Тим більше, що Закон закріпив низку радикально нових прогресивних положень, спрямованих на стимулювання електоральної активності політичних сил, розвиток їхньої інфраструктури тощо. Підготовка прийняття цього Закону – цей тривалий процес консультацій між представниками профільного комітету Верховної Ради України, лідерами депутатських фракцій і груп, різними політичними силами відбувався у період з 1995 по 2001 р.р. який можна назвати періодом стрімкого розвитку державної політики сприяння розвитку політичної системи України.

З моменту прийняття та дії Закону України «Про політичні партії в Україні» [4] до нього запропоновано низку змін, активними учасниками яких виступили як Глава держави, Кабінет Міністрів України так і народні депутати України різних скликань у відповідності до ст. 93 Конституції України [3].

Зокрема, слід зупинитися на таких основних змінах внесеними суб’єктами законодавчої ініціативи у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку із запровадженням державного фінансування політичних партій в Україні» [8], та врегулюванням важливих питань: державного фінансування статутної діяльності політичних партій; створення механізму відшкодування витрат у межах виборчого фонду для партій, що подолали виборчий бар’єр тощо.

Позитивним впливом даного Закону України на відкриття нових фінансових можливостей політичних партій, зменшити вплив на партії фінансово-промислоими групами. Закон наближував законодавство України про політичні партії до європейського. Але, дію цього важливого Закону було зупинено Законом України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» [9], повернувши контроль та вплив на партії фінансовово-промислових груп. При цьому, існує можливість трансформації політичних партій із суспільного інституту у державний, а саме: фінансування партій відбувається за рахунок виборців, які не підтримують їхню політику. Також, державне фінансування політичних партій, після подолання відповідного бар’єра, призводить до гальмування розвитку політичних партій, оскільки тільки діючі партії отримуватимуть фінансування, новоствореним необхідно буде докладати значних зусиль. Існує, також ймовірність перетворення партій на частину держави, тобто замість того щоб представляти інтереси громадян перед державою, вони будуть представляти інтереси держави перед громадянами.

Корисною, на наш погляд, правовою ініціативою (2008 р.) став проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про політичні партії в Україні» (щодо звітності партій за політичні та передвиборні програми)» [10], яким пропонувалося внести зміни до статті 7 Закону України «Про політичні партії в Україні», відповідно до яких політичні партії, представники яких є народними депутатами України, щорічно звітують про хід реалізації програми політичної партії та передвиборної програми.

Партії, які брали участь у виборчих блоках, надають спільний звіт разом з іншими партіями – учасниками блоку. Покладення на політичні партії, що пройшли до Верховної Ради України, обов’язку публічно у засобах масової інформації звітувати про хід виконання своїх передвиборних та політичних програм, надасть можливість виборцям своєчасно отримувати інформацію про діяльність політичних партій, за які вони голосували на виборах. Основними зауваженнями до законопроекту – були питання звітів щодо виконання своїх програм готує сама політична партія. Зважаючи на те, що найчастіше політичні та передвиборні програми партій не містять конкретики та засновані на певній ідеології, яку поділяє політична партія та її члени, такі звіти фактично можуть бути рекламою політичних партій, яку навряд чи доцільно розташовувати на сторінках видань, які є друкованими виданнями органів законодавчої та виконавчої влади та фінансуються за рахунок державного бюджету.

Також, слід зупинитися на нещодавно підготовленому та поданому (09.04.2010 р.) проекті Закону України «Про політичну відповідальність в Україні» [11], який, вперше на законодавчому рівні пропонує закріпити та визначає основні засади, зміст, принципи, форми, засоби здійснення та умови настання політичної відповідальності, регулює відносини, що виникають у зв’язку з невідповідністю дій суб’єктів політики, інтересам суспільства, спрямований на забезпечення повновладдя народу України відповідно до Конституції України. Тобто, політична (політико-правова) відповідальність, згідно запропонованих норм, це особливий вид соціальної відповідальності, що полягає у легітимному застосуванні політичних і правових санкцій до суб’єктів політики, визначених цим Законом, що настає за порушення ними політичних норм, узятих на себе політичних зобов’язань. Законопроектом пропонується на законодавчому рівні закріпити визначення понять: конституційна (державно-правова) відповідальність, політичні норми (норми політичної діяльності), суб’єкт політики, об’єкт політики, політична програма, політична платформа, політична культура, політична стратегія, політична тактика, політичний консенсус, політична агітація, політичний популізм. Що в свою чергу сприятиме розвитку та впорядкуванню правової та політичної термінології.

Принципами політичної відповідальності, у відповідності до цього законопроекту є: законодавче забезпечення, поєднання політичних і політико-правових санкцій, спрямованість виключно на громадсько-політичну оцінку, застосування конструктивних механізмів громадсько-політичної оцінки, невідворотність настання політичної відповідальності, недопущення будь-якого впливу на громадсько-політичну оцінку з боку органів влади і політичних сил. Що сприятиме підвищенню рівня громадського контролю за діяльністю політичних партій у міжвиборчий період.

Згідно запропонованих визначень, суб’єктами політики, до яких можуть бути застосовані санкції політичної відповідальності, зокрема, є:

  • політичні партії (блоки), які шляхом демократичних виборів отримали мандати у представницьких органах державної влади, у представницьких органах місцевого самоврядування;

  • політичні партії (блоки), які шляхом участі у демократичних виборах кандидують на отримання мандатів у представницьких органах державної влади, у представницьких органах місцевого самоврядування.

Хоча законопроектом на пряму не передбачено внесення змін до Закону України «Про політичні партії в Україні».

Нововведенням законопроекту є, безперечно, і складання присяги суб’єктом політики та скріпленням її власноручним підписом її тексту.

Політичні партії раніше не розглядалися як суб’єкт політичної відповідальності, що зумовлено низкою об’єктивних причин. Так, історія розвитку багатопартійності на українських теренах охоплює до двадцяти років на початку двадцятого століття та ледь більше десятиріччя новітнього періоду. В Україні склалося так, що правове регулювання діяльності політичних партій та інститут їх політичної відповідальності практично не мають історичних традицій, досвіду, необхідних для нормального функціонування політичної системи. Сенсом виокремлення політичної відповідальності є намагання держави забезпечити проведення єдиної поміркованої політики, що містить увесь процес її творення.

Крім зазначених двох, у Верховній Раді України зареєстровано ще 7 законопроектів [12-18], 5 з яких не містять особливих новел, а ще 2 є майже ідентичними між собою.

Виходячи з викладеного, можна зробити висновки, що:

  1. Державна політика вимагає узгоджених стратегій та програм розвитку для всієї країни, особливо в контексті глобалізації. І завданням політичних партій є не лише участь в органах державної влади, але і участь партій в формуванні і підтримці публічної комунікації з інститутами громадянського суспільства при опрацюванні, підтримці і прийнятті рішень державного рівня.

  2. У вітчизняному правовому полі напрацьовано чималий масив нормативного забезпечення державної політики сприяння розвитку партійно-політичної системи України.

  3. Деякі базові аспекти цієї політики лишаються недостатньо розробленими в контексті зростання ролі та участі політичних партій в процесах державного управління, зокрема: Закони України «Про політичні партії в Україні» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку із запровадженням державного фінансування політичних партій в Україні».

  4. У Верховній Раді України зареєстровано чимала кількість законопроектів, спрямованих на удосконалення державної політики сприяння розвитку партійно-політичної системи України. Серед них особливий інтерес становлять: проект Закону України «Про політичну відповідальність в Україні» та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку із запровадженням державного фінансування політичних партій в Україні».

  5. Пріоритетними напрямами державної політики сприяння розвитку партійно-політичної системи України є: запровадження та реалізація принципів політичної відповідальності суб’єктів політичної системи України; державного фінансування статутної діяльності політичних партій.

  6. Перспективами подальших наукових досліджень у сфері державної політики сприяння розвитку партійно-політичної системи України є:

    • визначення ролі та місця держави у процесах розвитку партійно-політичної системи в умовах політичного плюралізму, демократії та громадянського суспільства;

    • прогнозування перспектив та виявлення пріоритетних напрямів розвитку партійно-політичної системи України;

    • окреслення механізмів державного управління та формування практичних рекомендацій щодо здійснення державної політики сприяння розвитку партійно-політичної системи сучасної України тощо.


Використані джерела інформації:

  1. Закон України «Про об'єднання громадян» : за станом на 16 червня 1992 р. / Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – К. 1992, N 34, стаття 504.

  2. Загальна декларація прав людини Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року / Голос України. – 2008 - № 236

  3. Конституція України. – К. : Парламентське вид-во. – 1999. – 94 с.

  4. Закон України «Про політичні партії в Україні». – Відомості Верховної Ради. Офіц. вид. – К. – 2001. №23. – С.118.

  5. Єдиний реєстр громадських формувань (Реєстр політичних партій) / [Електронний ресурс] Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua/0/499 (04.04.2010 р.)

  6. Іванченко В.М. Актуальні проблеми наукового супроводу державної політики сприяння розвитку партійно-політичної системи України / Іванченко В.М. // Стратегічні пріоритети. — 2009. № 3(12). — С. 87—93.

  7. Аналіз Закону України «Про політичні партії в Україні» : (матеріали круглого столу: закон україни «Про політичні партії в україні» : українська дійсність та європейські перспективи) [Електронний ресурс] / В.Замніус, Д.Ковриженко, Д. Котляр, Г. Асланян // "Часопис ПАРЛАМЕНТ" – 2001. – №5 — Режим доступу до журн. : http://www.parlament.org.ua/index.php?action=magazine&id=9&ar_id=101&iar_id=53&as=204.04.2010

  8. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку із запровадженням державного фінансування політичних партій в Україні / Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – К. – 2004, № 15, стаття 218

  9. Закон України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України Відомості Верховної Ради України / Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – К. – 2008, № 5-8 /, С. 62, стаття 78

  10. Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про політичні партії в Україні» (щодо звітності партій за політичні та передвиборні програми)» / [Електронний ресурс] Режим доступу : http://portal.rada.gov.ua:7777/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=31548 (04.04.2010 р.)

  11. Проект Закону України «Про політичну відповідальність в Україні» / [Електронний ресурс] Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=37432 (04.04.2010 р.)

  12. Проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо забезпечення прозорості прийняття рішень та фінансової звітності політичними партіями) / [Електронний ресурс] Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=36806 (04.04.2010 р.)

  13. Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про політичні партії в Україні" (щодо державної реєстрації політичних партій) / [Електронний ресурс] Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=36679 (04.04.2010 р.)

  14. Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення законодавства про політичні партії / [Електронний ресурс] Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=36285 (04.04.2010 р.)

  15. Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про рекламу" (щодо ідентифікації соціальної реклами та регулювання окремих видів рекламної діяльності політичних партій та громадських організацій) / [Електронний ресурс] Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=33075 (04.04.2010 р.)

  16. Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про політичні партії в Україні" (щодо об'єднання політичних партій) / [Електронний ресурс] Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=31860 (04.04.2010 р.)

  17. Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про політичні партії в Україні" (щодо об'єднання політичних партій) / [Електронний ресурс] Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=31591 (04.04.2010 р.)

  18. Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про політичні партії в Україні" (щодо звітності партій за політичні та передвиборні програми) / [Електронний ресурс] Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=31548 (04.04.2010 р.)


РЕЦЕНЗЕННТ

УДК 354:353:352.07
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   44

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи