Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
Сторінка8/44
Дата30.10.2014
Розмір9.2 Mb.
ТипПротокол
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   44

Корецький М.Х.,

д.держ.упр, проф.

Академії муніципального управління
^ ДЕРЖАВНА РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ТЕРИТОРІАЛЬНО ЦІЛІСНОГО ТА ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ
Досліджено систему інструментів реалізації державної регіональної політики. Визначено пріоритети державної регіональної політики.

Исследована система инструментов реализации государственной региональной политики. Определены приоритеты государственной региональной политики.

The system of instruments of realization of state regional policy is explored. Priorities of state regional policy are certain.
Постановка проблеми. Головною передумовою розбудови України як незалежної, демократичної, правової соціально орієнтованої держави, її інтеграції у світове співтовариство є підвищення рівня соціально-економічного розвитку країни та її регіонів, забезпечення гідних умов життя населення незалежно від місця проживання, а також зниження наявної міжрегіональної диференціації. Вирішення багатьох проблем, пов’язаних із регіональним розвитком України та створенням ефективної системи управління на місцевому рівні, зумовлює необхідність формування теоретичних засад державного регулювання розвитку регіонів країни та розроблення конкретних пропозицій щодо вдосконалення його механізмів.

Переважна більшість досліджень, які формують основу теоретичного забезпечення державного управління регіональним розвитком України, проводилося і проводиться сьогодні окремо у двох наукових напрямах: державне управління та регіоналістика. Вчені кожного із них окреслюють власне бачення процесів, пов’язаних із забезпеченням регіонального розвитку країни, в тому числі через систему державного управління, що унеможливлює застосування системного підходу до вирішення комплексних проблем регіонів, які з часом лише ускладнюються.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій. Методології здійснення державного управління як суспільного явища та складного процесу, в тому числі щодо розвитку регіональних та субрегіональних соціально-економічних систем різних рівнів, присвятили свої фундаментальні праці В.Б. Авер’янов, О.Ю. Амосов, Г.В. Атаманчук, В.М. Бабаєв, В.Д. Бакуменко, С.О. Біла, А.О. Дєгтяр, В.Б. Дзюндзюк, О.М. Іваницька, В.Ю. Керецман, І.Б. Коліушко, О.І. Крюков, В.С. Куйбіда, О.Я. Лазор, В.М. Мартиненко, О.А. Машков, А.Ф. Мельник, В.В. Цвєтков, Ю.П. Шаров та інші відомі вчені.

^ Постановка завдання: дослідити систему інструментів реалізації державної регіональної політики; визначити пріоритети державної регіональної політики.

^ Виклад основного матеріалу. Ефективна реалізація державної регіональної політики базується на використанні системи інструментів правового, економічного, фінансового, організаційного, інформаційного, освітнього та іншого характеру [1, c. 182].

Система інструментів реалізації державної регіональної політики базується на оцінюванні та якісному прогнозуванні й програмуванні розвитку регіонів, основною метою яких є визначення пріоритетів регіонального розвитку, забезпечення максимального використання конкурентних переваг та мінімізації негативних факторів, а також узгодження загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів [4, c. 4].

Для цього застосовуються [5, c. 101]:

1) у сфері фінансово-економічного забезпечення:

  • довгострокове бюджетне планування;

  • бюджетне вирівнювання, що уможливлює гарантування державою соціальних стандартів з боку держави;

  • спрямування цільових трансфертів з державного бюджету місцевим бюджетам на вирішення пріоритетних завдань сталого розвитку регіонів;

  • забезпечення стабільних джерел надходжень до бюджету розвитку
    всіх місцевих бюджетів на довгостроковій основі;

  • цільовий аналіз бюджетних запитів головних розпорядників бюджетних коштів із залученням центрального органу виконавчої влади з питань регіональної політики в процесі опрацювання проекту державного бюджету України на поточний рік з метою вмотивованого вирішення питань концентрації фінансових ресурсів на реалізацію пріоритетних цілей та програм регіонального розвитку;

  • пряме державне інвестування на реалізацію проектів, спрямованих на розбудову та модернізацію інфраструктури;

2) у сфері підвищення конкурентоспроможності територій та сприяння інноваційному розвитку:

  • розробку і підтримання програм підвищення конкурентоспроможності регіонів;

  • створення сприятливих умов для проривного зростання найбільш інвестиційно привабливих територій та одночасне недопущення подальшого зростання міжрегіональних диспропорцій;

  • сприяння формуванню в регіонах кластерів – об’єднань споріднених підприємств, виробництв, організацій – з метою системного підвищення їх сукупної ефективності;

  • сприяння залученню зовнішніх і внутрішніх інвестицій;

  • сприяння створенню та забезпечення державної підтримки технопарків, технополісів, центрів трансферу технологій, розвитку інноваційної інфраструктури;

  • виділення відповідно до законодавства та інфраструктурне облаштування земельних ділянок за рахунок спільного фінансування місцевого, регіонального та державного бюджетів для розміщення на конкурсній основі інвестиційних проектів;

  • стимулювання інноваційної спрямованості розвитку підприємництва, венчурного бізнесу, запровадження ефективного механізму правової, фінансової, організаційної, кадрової та освітньої підтримки перспективних інноваційних проектів;

  • підтримка інфраструктури розвитку малого та середнього підприємництва;

  • запровадження кредитно-гарантійних механізмів підтримки суб’єктів підприємництва;

  • сприяння широкому впровадженню енергоощадних технологій та використанню місцевих відновлювальних джерел енергії, передусім біопалива, рослинної сировини, а також теплових насосів та інших сучасних технологій шляхом державної підтримки відповідних програм;

  • розроблення та реалізація державних регіональних програм відновлення родючості та охорони земель, насамперед через використання сучасних протиерозійних заходів тощо;

  1. у сфері інституційного забезпечення:

  • запровадження електронного врядування;

  • стимулювання публічно-приватного партнерства;

  • державне підтримання прийнятих на конкурсних засадах програм та проектів регіонального й місцевого розвитку на умовах спільного фінансування;

  • удосконалення регіонального стратегічного планування та робіт з планування територій, узгодження регіональних стратегій розвитку з цими роботами та цілями державної регіональної політики, здійснення бюджетного планування відповідно до стратегічних пріоритетів;

  • формування та підтримання мережі інституцій регіонального розвитку, законодавче визначення статусу та напрямів діяльності агентств регіонального розвитку на засадах публічно-приватного партнерства;

  • реалізація державної регіональної політики на основі партнерських відносин між центром та регіонами з метою концентрації зусиль та ресурсів для вирішення проблем розвитку регіонів через узгодження державних і регіональних стратегічних пріоритетів на довгострокову перспективу на основі угод щодо регіонального розвитку;

4) у сфері інтеграції регіонів і партнерства:

  • державне підтримання міжрегіональних проектів, спрямованих на вирішення спільних проблем соціально-економічного розвитку регіонів;

  • стимулювання міжнародної співпраці, забезпечення пайового державного фінансування програм та проектів розвитку транскордонного співробітництва;

  • сприяння розвитку співробітництва в межах європейських регіональних структур;

  • підтримка розвитку внутрішнього туризму, культурних обмінів між регіонами, обмінів студентами між навчальними закладами, розташованими у різних регіонах;

  • внесення до навчальних планів загальної середньої освіти програми відвідування школярами різних регіонів України;

  • запровадження в системі підготовки та перепідготовки кадрів державних службовців їх обов’язкового стажування в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування в різних регіонах України;

  • запровадження в практику призначень на посади в органах державної влади міжрегіональної ротації кадрів;

  • створення системи підготовки та перепідготовки кадрів для органів місцевого самоврядування на основі загальнодержавних програм;

  • забезпечення гармонійного поєднання завдань з формування місцевого та загальнонаціонального патріотизму в навчальних програмах, підручниках та загалом у навчальному процесі;

  • підтримання організацій громадянського суспільства, діяльність яких спрямована на забезпечення місцевого та регіонального розвитку та сприяє залученню громадян до процесу міжрегіонального співробітництва та міжрегіональних обмінів;

  • співпраця з міжнародними та іноземними організаціями, програмами та фондами, що сприяють регіональному розвитку.

Для реалізації державної регіональної політики передбачається її правове, інституційне, інформаційне, наукове, кадрове та інше забезпечення.

Правове забезпечення передбачає [2, c. 236]:

  • формування належного правового середовища з урахуванням національного досвіду та міжнародних зобов’язань України, керівних документів Ради Європи та Європейської комісії, а також особливої, координаційної, ролі державної регіональної політики у забезпеченні сталого розвитку України та її регіонів, визначенні секторальних політик;

  • прийняття нових законів, спрямованих на забезпечення напрямів, цілей та механізмів державної регіональної політики, внесення відповідних змін до чинних законів, насамперед у сфері бюджетного, земельного, податкового законодавства, законодавства з питань діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, реформи адміністративно-територіального устрою; спеціальним законом має бути визначено основи державної регіональної політики;

  • проведення інвентаризації та аналізу раніше прийнятих державних програм з питань регіонального розвитку, розроблення з урахуванням фінансових, інституційних та інших можливостей пропозицій щодо перегляду, системного узгодження, об’єднання таких програм для забезпечення комплексної й ефективної реалізації Концепції державної регіональної політики, удосконалення механізмів формування та реалізації таких програм;

  • аналіз та узгодження нормативно-методичного забезпечення прогнозування й планування соціально-економічного розвитку, просторового планування територій, земле- та лісоустрою, інших інструментів реалізації державної регіональної політики для їх системного, інтегрованого використання;

  • розмежування повноважень центральних органів виконавчої влади у сфері формування та реалізації державної регіональної політики з визначенням ефективних правових механізмів реалізації повноважень головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної регіональної політики.

Інституційне забезпечення передбачає [3, c. 37]:

  • функціонування діяльності консультативно-дорадчого органу з питань державної регіональної політики при Президентові України;

  • створення координаційних рад з питань регіональної політики в регіонах України;

  • введення в структуру центрального органу виконавчої влади з питань регіонального розвитку територіальних підрозділів;

  • створення при центральному органі виконавчої влади з питань регіонального розвитку наукового центру для розроблення наукових основ державної регіональної політики, здійснення методологічного, аналітичного, правового, інформаційного забезпечення та моніторингу реалізації Концепції державної регіональної політики;

  • створення агентств регіонального розвитку в регіонах України;

  • формування фондів підтримки регіонального розвитку.

Інформаційне забезпечення передбачає:

  • удосконалення з урахуванням міжнародних вимог системи збирання, систематизації, аналізу та поширення даних державної статистики та іншої інформації про стан і тенденції розвитку України та її регіонів, перспективи реалізації державної регіональної політики, забезпечення повноти, об’єктивності, постійної актуалізації такої інформації, можливості її використання для обґрунтування управлінських рішень, безперешкодного доступу до неї зацікавлених громадян;

  • підготовку центральним органом виконавчої влади з питань регіональної політики кожні три роки Національної доповіді про стан регіонального розвитку, яка має містити узагальнені результати проведеного аналізу, оцінювання тенденцій розвитку, ефективності вжитих заходів, пропозиції щодо пріоритетних напрямів роботи, визначення проблемних територій та територій пріоритетного розвитку; аналогічні доповіді мають готуватися в регіонах. На їх підставі відповідні органи державної влади, органи місцевого самоврядування приймають рішення, спрямовані на розв’язання виявлених проблем, щодо розподілу бюджетних коштів, внесення змін до законодавства тощо;

  • створення у кожному регіоні інформаційно-комунікаційної інфраструктури системи електронного врядування у сфері регіональної політики, яка має забезпечити для будь-якої фізичної чи юридичної особи можливість, використовуючи електронні інформаційні технології, звертатися із запитами до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для одержання інформації та інших публічних послуг;

  • розвиток механізмів забезпечення взаємодії інформаційних підрозділів центральних, регіональних та місцевих органів виконавчої влади із засобами масової інформації, встановлення відповідних взаємоприйнятних стандартів та етичних норм професійної поведінки учасників таких відносин.

Кадрове забезпечення передбачає [6, c. 101]:

  • розроблення комплексу заходів ідентифікації потреб відповідного кадрового забезпечення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

  • визначення критеріїв добору кадрів, їх просування службовими сходами, ротації на посадах у різних регіонах України, оцінювання праці;

  • формування системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та службовців органів місцевого самоврядування, у тому числі через короткотермінові спеціалізовані курси, що готуються з урахуванням нових викликів;

  • створення кадрового резерву керівних працівників органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування й забезпечення систематичної роботи з особами, включеними до такого резерву, зокрема проведення їх стажувань та навчань у різних регіонах України.

Висновки. Метою державної регіональної політики є створення умов для поліпшення якості життя людини, незалежно від місця її проживання, через забезпечення територіально цілісного та збалансованого розвитку України, інтеграцію регіонів в єдиному політичному, правовому, інформаційному та культурному просторі, максимально повне використання їх потенціалу з урахуванням природних, економічних, історичних, культурних, соціальних та інших особливостей, підвищення конкурентоспроможності регіонів та територіальних громад.

Пріоритетами державної регіональної політики є:

  • формування нормативно-правової бази, необхідної для реалізації Концепції державної регіональної політики, зокрема, прийняття закону про засади державної регіональної політики, інших законів, внесення змін до чинних законів України;

  • приведення законодавства України у відповідність з вимогами документів Ради Європи та Європейського Союзу, що визначають принципи регіональної політики та розвитку;

  • оптимізація територіальної основи публічної влади з упорядкуванням меж адміністративно-територіальних одиниць, чітким розподілом сфери повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

  • створення та підтримка повноцінного життєвого середовища, підвищення якості життя людей, зменшення територіальної диференціації за індексом людського розвитку, формування поліцентричної системи розвитку території держави;

  • запровадження механізмів визначення «проблемних» територій у регіонах та впровадження заходів державного реагування на ситуації, що в них склалися;

  • запровадження більш дієвих механізмів державної підтримки міжрегіональної інтеграції, виконання міжрегіональних проектів та програм ефективного використання місцевих ресурсів.


^ Використані джерела інформації:

  1. Кисельов Є.Л. Геополітичне районування територіального простору України / Є.Л. Кисельов  // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ «Магістр», 2003. – № 2 (16): У 2 ч. – Ч. 1. – С. 181 – 186.

  2. Колосюк А.А. Правове забезпечення регіонального розвитку України / А.А. Колосюк // Державні механізми управління природокористуванням : Серія “Державне управління” : збірник наукових праць. – Донецьк, 2008. – Т. 9. – Вип. 111. – С. 236-245.

  3. Коротич О.Б. Вплив системи державного управління на регіональний розвиток країни / О.Б. Коротич // Державне управління та місцеве самоврядування: Тези VIІІ Міжнар. наук. конгресу, 27-28 березня 2008 р. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2008. – С. 35 – 36.

  4. Саханенко С. Проблеми подолання дуалізму виконавчої влади на місцевому рівні / С. Саханенко  // Управління сучасним містом. – 2003. – № 7 – 9 (11). – С. 3 – 8.

  5. Серьогін С.М. Державний службовець у відносинах між владою і суспільством: [Монографія] / С.М. Серьогін. – Д.: ДРІДУ НАДУ при Президентові України, 2003. – 456 с.

  6. Соціальні орієнтири державної політики. Діагностика соціального розвитку Одеського регіону: [Монографія] / В.І. Гілко, Л.І. Кормич, Е.А. Гасанова; НАДУ при Президентові України. – Одеса: ОРІДУНАДУ, 2005. – 376 с.


^ Рецензент:Бакуменко В.Д., д.держ.упр., професор

УДК: 351:316.422 Кравченко С.О., д.держ.упр., доцент

кафедри управління суспільним розвитком

НАДУ при Президентові України.
^ ФОРМУ­ВАННЯ УМОВ ДЕРЖАВНО-УПРАВ­ЛІН­СЬКОГО РЕФОРМУВАННЯ: КЛАСИФІКАЦІЯ ЧИННИКІВ ВПЛИВУ
У статті узагальнено та класи­фіковано множину суттєвих чинни­ків форму­вання умов здійснення державно-управ­лін­ських реформ. Запропоновано поділ цих чинників на внутрішні, зов­нішні й такі, що можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми.

В статье обобщено и классифицировано множество существенных факторов форми­ро­вания условий осуществления государственно-управленческих реформ. Предложено деление этих факторов на внутренние, внешние и такие, которые могут быть как внутренними, так и внешними.

In this article the set of substantial factors forming of the state-administrative reforms conditions is generalized and classified. It is sug­­gested the division of these factors by internal, external and those which can be both internal and external.
^ Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку Україні об’єктив­но характеризується потребами подолання глибокої соціально-економічної кризи, вихід з якої тісно пов'язаний із системною модернізацією державного управління, розвитком місцевого самовря­ду­вання, зміною ідеології взаємовідносин публічної влади з громадянами. Суспільст­во має отримати ефективні, відповідальні та відкриті управлінські інсти­тути, які служать його інтересам, що визначає необхідність проведення широко­масштабних державно-управлінських реформ. Останні розглядаються фахівцями як найважливіший інструмент реалізації стратегії модернізації України в цілому [1].

При підготовці зазначених реформ варто враховувати принцип відповід­ності умовам, що полягає у розробці для кожної країни власного комплексу змістових моделей реформування, що відпо­відають умовам цієї країни. В процесі такої розроб­ки має повною мірою використовуватися дореч­ний зарубіжний досвід, але потрібно уникати копію­вання реформ, оскільки не існує стандартного набору управлін­ських моделей, тех­но­­логій, практик, які можна успішно переносити з одних країн в інші [2, с. 67-68]. Умови реформування залежать від дії багатьох чинників, всю різнома­нітність яких вра­хувати практично не­мож­­ливо. Проте, вихо­дячи з відомого закону Парето (принципу 20/80), існує порівняно невелика множина чинників, які значно більше, ніж інші, впливають на умови здійснення державно-управлінських перетворень. Отже, важливо виокремити саме таку множину чинників.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різні чинники, що дають ваго­мий внесок у створення умов реформування дер­жавно-управлінської системи, виділяються і обгрунтовуються в роботах П.Бернарда [3], Г.Боукаерта і К.Поллітта [4], Я.Гонцяжа і Н.Гнидюк [5], Г.Драпера [6], Н.Меннінга і Н.Перісона [7], Є.Регульського [8], С.Тііхонена [9] та ін. Разом з тим, виробленню комплексного уявлення про зазначені чинники увага не приділялася.

^ Формулювання мети статті.

Метою статті є узагальнення та класи­фікація множини суттєвих чинни­ків форму­вання умов здійснення державно-управ­лін­ських реформ.

^ Виклад основного матеріалу дослідження.

У низці праць виділяють внут­рішні й зовнішні чинники впливу на умови реформування, які діють, відпо­відно, всередині країни та за її межами [5, с. 4, 14; 10, с. 15; 11, с. 4]. До внутрішніх чинників дослідники досвіду бага­тьох країн насамперед відносять економічні, особливо фінансовий стан дер­жави. Зокрема, аналіз практики дев’яти країн ОЕСР показав, що фінансовий тягар був найбільш стійкою та визна­чаль­ною внутрішньою рушійною силою, що зумовлювала ініціювання управлінських змін [11, с. 4]. Він став також однією з основних рушійних сил реформ дер­жав­ного управ­ління в Карибських країнах [6, с. 25]. У ряді країн на різних континентах серед основних проблем, що спричинили адміністративні реформи 1980-1990-х рр., був незадовільний фінансовий стан держави, що виявлявся у значному дефіциті бюд­же­ту, держав­ному борзі, інфляції тощо [7, с. 53-66]. Дія даного чинника великою мірою обумов­лювала масштаб реформ. В країнах, де цей стан визнавався важким, прово­дилися більш комплексні та глибокі зміни, тоді як при кращих фінан­сових умовах перевага віддавалася частковим та повільним поступовим реформам [11, с. 6].

Іншими важливими чинниками можна вважати потреби розвитку еко­но­міки. Це яскраво виявилося у країнах Центральної і Східної Європи (далі – ЦСЄ), які в процесі переходу до рин­кової економіки були змушені створювати якісно нові системи державного управління та місцевого само­вря­­дування [5, с. 14; 10, с. 22]. Наприклад, в роботі [10, с. 86] Болгарія називається класичним прикладом залежності реформ децентралі­зації від економічних потреб. В країнах Азії наприкінці ХХ століття еконо­міч­на лібералізація, приватизація і ринкові реформи також висунули нові ви­мо­ги до урядування [12, с. 1]. Зокрема, у Китаї з 1978 р. рух в напрямі ринково-орієнтованої економіки спричинив адміністративну перебу­дову для досяг­нення відпо­від­ності державного механізму цим економічним змінам [13, с. 1]. Специфічні потреби, пов’язані з кар­ди­­нальним підви­щенням ефективності еконо­міки, подолання її застою, падіння еко­номічних показни­ків і т.д., переважно обумо­вили менеджерські реформи в Авст­ралії, Велико­британії, Новій Зеландії, Фінлян­дії [9, с. 2-4; 14, с. 62-64, 67-69; 15, с. 1]. Примітно, що найбільш успішні протягом 1980-х рр. у економічному відношенні краї­ни (Німеччина, Японія) були найменш активними у впровадженні нового державного менеджменту (далі – НДМ) [4, с. 28].

На формування умов здійснення дер­жавно-управ­лін­ських реформ впливають також очікування і вимоги біз­несу щодо роботи державних установ, що відзна­чається в роботах [3, с. 2; 6, с. 25]. У деяких країнах ОЕСР комер­цій­ні та підпри­єм­ниць­кі структури активно сприяли просуванню необхідних їм змін [11, с. 5].

Крім економічних чинників, на умови реформування значно впливають соці­альні чинники. У дослідженні Г.Боукаерта і К.Поллітта йдеться про соціально-демо­графічні чинники, серед яких відзначається три основні: вікова структура насе­лення, рівень безробіття та зміни моделей сімейних стосунків. Автори прослідковують, як вплив даних чинників відображається на змісті реформ державного управління. Вони зазначають, що збільшення частки пенсіонерів або безробітних саме по собі не пород­жує конкретний тип організаційних змін, проте збільшують потреби надання послуг населенню (охорона здоров’я, соціальне забезпечення і захист тощо). Це виступає потужним стимулом для пошуку шляхів полегшення навантаження на управлінську систему за допомогою нових способів організації й технологій управління наданням відповідних послуг, напри­клад залучення комерційних структур і волонтерів, перебудови відповідальних дер­жавних органів з метою економії та підвищення ефективності тощо [4, с. 29-30].

Наступна група соціальних чинників відображає ставлення громадян до влади. Сюди доцільно, передусім, віднести рівень суспільної довіри до владних інститутів, зменшення якої виділяється як важлива проблема, що обумовила завдання адміністра­тивного реформування в кінці ХХ століття у багатьох країнах [16, с. 105]. Наприклад, в праці [17, с. 41] обгрунтовується, що виникнення НДМ-реформ значною мірою було пов’язане з кризою довіри громадян до владних інсти­ту­тів, для подолання якої відбувся перехід від бюрократичного до більш клієнт-орієн­тованого стилю надання послуг. В ін­ших джерелах простежується зв’язок між необхідністю поновлення суспіль­ної довіри до влади і пошуком нових шляхів за­лучення громадян до управ­ління державою [18, с. 10; 19, с. 3]. Іншими чинниками є очікування і вимо­ги громадськості щодо роботи державних установ. Зокрема, впровад­ження менеджерських підходів у дер­жав­не управління та місцеве самовря­ду­вання, збільшення прозорості й підзвітності влад­них структур, розвиток меха­нізмів і технологій співпраці між орга­нами влади та гро­мадськістю стали, серед іншого, відповіддю на суспільні очікування і вимоги щодо підвищення якості державних послуг за меншу ціну, збільшення участі громадян у прийнятті рішень органами влади, звіль­нення управлінських структур від бюрокра­тизму, корупції, кумівства, розкрадання державних коштів і т.д. [3, с. 1; 6, с. 9, 25; 11, с. 5; 19, с. 3; 20, с. 1].

Доцільність тих чи інших шляхів державно-управлінських перетворень зале­жить також від здатності громадян дієво співпра­цювати з владними струк­­турами при вирішенні суспільних проблем, що залежить від матері­аль­ного достатку громадян, їх освіченості й інформованості, рівня розвитку ін­сти­тутів громадянського суспільства тощо. Особливе значення мають інсти­тути громадянського суспiльства, які можуть розв’язують самотужки або на рiвнi мiсцевого самоврядування значну частину суспiльно важливих питань, полегшуючи виконання державою її функцiй, формують "соцiальний капi­тал", здатний до кооперацiї та ефективних солiдарних дiй, впорядко­ву­ють та надають урегульованості протестам i вимогам людей, якi в іншому випадку могли б мати руйнiвний характер, виконують функцiю захисту iнте­ресiв певної групи в її протиборствi з iншими групами iнтересiв, завдяки чому кожна група отримує шанс бути почутою владою [21, с. 40-41]. В багатьох країнах світу збільшення кіль­кості та зростання активності НУО, зростання матеріального добробуту, рівня освіти та інформованості громадян значно посилили здатність громадян брати участь в управлінських процесах. Врахо­вуючи цей потенціал, органи влади почали, наприклад, активно розши­рювати участь громадян в управлінні державою [19, с. 3; 22, с. 19].

На думку низки дослідників, при перебудові систем державного управ­ління і місцевого самоврядування необхідно враховувати культуру і традиції суспільства. К.Поллітт відзначає, що культурна сумісність країн є важливим чинни­ком, що впливає на успіх запозичення тих чи інших управлінських мо­делей або технологій [23, с. 10]. Подібно до цього, А.Сундаков кон­статує, що іноземні радники мають бути надзвичайно обережними у спробах пере­не­сення моделей будь-якої західної країни в інше культурне сере­довище [24, с. 9-10]. Є.Регульський на основі досвіду Польщі робить висно­вок про те, що правова та інституційна систе­ми повинні прив’я­зу­ва­тися до культури, тради­цій і ментальності суспільства, якому вони слу­жать [8, с. 2]. У статті В.Галь­ченка йдеться про необхідність при здійс­нен­ні адміністративної ре­фор­ми враховувати, серед іншого, характер і традиції країни, інакше зміни не принесуть очікуваних наслідків [16, с. 104]. К.Вескотт, виходячи з досвіду кра­їн Азії, на­голошує на потребі врахування історичного і культурного кон­тексту краї­ни при удосконаленні адміністра­тивної системи [25, с. 82].

Важливою складовою даного культурного контексту, що може розгля­да­тися як відносно самостійний чинник, є адміністративна культура і тради­ції [4, с. 40]. Вони визна­чають уявлення службовців про те, що є нормальним або прийнятним у організації, задають стереотипи їх поведінки [26, с. 35-36]. Наприклад, в роботі [4, с. 52-54] розгля­дається різниця у можливостях просування НДМ-реформ в країнах з англо­сак­сонською моделлю адміністративної культури "суспільного інтересу" (public interest) та "правовою" моделлю (Rechtsstaat), харак­терною для Німеччини або Франції. В ме­жах культурної моделі "суспільного інте­ресу" менед­жер­ські та орієнтовані на результат підходи сприй­ма­ються цілком при­родно, тоді як в межах "правової" моделі – значно важче і повільніше.

Доцільно виокремити певні політичні чинники, що формують умови здійс­нення державно-управлінських перетворень. До них можна віднести, зо­крема, ступінь законодавчих обмежень та можливості їх подолання. В Німеч­чи­ні таке реформування у більшості випадків вимагає законодавчих або, на­віть, конституційних змін, тому дуже складно проводити глибоку управлін­ську перебудову. Натомість, у Велико­британії уряд має можливість досить легко проводити відповідні зміни [4, с. 30]. Виходячи з принципу згоди основ­них політичних сил, доцільно враховувати наявність згоди щодо шляхів державно-управлін­ських реформ між усіма основ­ними полі­­тични­ми партіями. Крім того, важливе значення має розвину­тість партійної системи, що критично впливає, наприклад, на доцільність тієї чи іншої форми держав­ного правління. У парламентсько-президентських та парламентських респуб­лі­ках партії, які утворюють парламентську більшість, формують уряд і мають нести відповідальність за його діяльність. Такі партії повинні мати свою стратегію розвитку суспільства, задля втілення якої вони й прагнуть здобути політичну владу. При цьому невід’ємним елементом виступає цивілізоване функціонування опозиції, яка має виявляти недоліки в державній політиці та викривати їх, запобігати нелегітимній зміні політичного курсу країни на користь певних угрупо­вань [27, с. 40-41]. Зазначене можливо лише за наявності сильних, авторитетних партій, що здат­ні брати на себе відповідаль­ність за долю країни. Якщо ж цього немає, то доцільність переходу до парламен­тар­них форм правління є доволі сумнівною.

За умов розвинутої партійної системи зростає роль таких політичних чинників, як управлінські ідеї провідних політичних партій, оскільки останні, здобуваючи владу, спроможні реалізовувати ці ідеї. Певна партія може обстоювати, наприклад, ідеї зменшення бюрократії, децентра­лізації й переміщення влади ближче до людей або, навіть, більш конкретні пропозиції типу створення того чи іншого ЦОВВ. Протягом 1980-1990-х рр. серед розви­нутих країн дуже впливовими були управлінські ідеї, пов’язані з приватиза­цією в держав­ному секторі. Особливо це виявилося у Австралії, Великобри­танії й Новій Зеландії [4, с. 32].

Безперечно, при підготовці та проведенні державно-управлінських перетворень необхідно враховувати особливості побудови та функціонування систем дер­жав­ного управління і місцевого самоврядування. Серед таких особливостей можна виділити, наприклад, усталені способи формування структури органів влади, рівень і характер професійної підготовки наявного корпусу державних службовців тощо. Подібні особливості накладають обмеження на шляхи змін управлінської системи, змушують дотримуватися поступовості в даному процесі [4, с. 34-35].

На здійснення державно-управлінських реформ впливають також чинники, що можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми. До них можна віднести нові ідеї науки управління. Г.Боукаерт і К.Поллітт показують, що ідеї на зразок управління за цілями, менеджменту якості та реорганізація бізнес-процесів були широко втілені у держав­ному секторі Австралії, Великобританії, США. Поряд з цими ідеями, в Новій Зеландії, значний вплив на зміни в державному управлінні справили теоретичні напрацювання з мікроекономіки. Поширенню нових управлінських ідей суттєво сприяли міжнародні організації, такі як ОЕСР і Світовий банк [4, с. 31].

Враховуючи, що управлінська діяльність за своїм предметом є інформаційною, ще одним суттєвим чинником, що може мати і внутрішнє, і зовнішнє походження, є інформаційно-технологічні інновації. Постійне виникнення і все­світнє поширення таких інновацій розглядається низкою авторів як одна з основних рушійних сил, що викликає зміни у сучасному державному управлінні [3, с. 1; 6, с. 9, 25; 26, с. 379-381]. Розвиток ІКТ відкрив багато нових можливостей накопи­чен­ня, зберігання і викорис­тання інформації, здійснення документо­обігу та інформацій­ного обміну, надання послуг, спілкування між людьми та установами тощо. Дані мож­ли­­вості спочатку були ви­користані організаціями приватного сектору, в порівнянні з яким органи влади вия­ви­лися техноло­гічно відсталими, невідповідними очікуванням громадян і бізнесу [11, с. 5; 28, с. 1]. Це дало поштовх до виникнення такого явища як електронний уряд.

Потужно впливає на перетворення управлінської системи такий зовнішній чинник, як умови вступу до наддержавних об’єднань і участі в них. Наприклад, євро­пейська інтеграція відіграла істотну роль в процесі таких перетворень у країнах ЦСЄ, особливо в Польщі й Угорщині, оскільки намір інтегру­ватись до ЄС визначив зовніш­ні та такі, що не підда­ють­ся обговоренням, критерії та стандарти функціону­вання системи державного управ­ління, об’єднані під загальною назвою "Європей­ського адмініст­ративного простору" [5, с. 3, 14]. Те саме стосувалося Фінляндії на початку 1990-х рр. [9, с. 4]. ЄС в процесі запровадження Європейського валютного союзу чинив тиск на низку країн-членів щодо перегляду функціонування їх управлін­ських систем з метою підвищення економічної ефектив­ності державного сектора [11, с. 4].

Вплив подібного характеру, хоча й меншого масштабу, може справляти приєд­нання до міжнародних договорів, угод, конвенцій. Наприклад, приєднання до Орхуської конвенції (1998 р.) висунуло вимоги змін в системі державного управління з метою забезпечення доступу до інформації та участі громадськості в процесах прийняття рішень з екологічних питань [29, с. 6, 12-15]. Прийняття Декла­рації тисячоліття ООН (2000 р.) обумовило певні принципові вимоги до систем державного управління країн-членів, а також необхідність перебудови цих систем з метою досягнення Цілей розвитку тисячоліття (далі – ЦРТ) [30].

Пов’язаними чинниками виступають впливи міжнародних організацій всесвіт­нього масштабу. Наприклад, такими є впливи ООН і Світо­вого банку на державно-управлінські реформи у різних країнах світу в зв’язку з потребами досягнення ЦРТ. ОЕСР і СОТ також прямо і непрямо впливали на напрями аналогічних реформ, надаючи технічну допо­могу, поширюючи експертні висновки і порівняльну інфор­мацію про країни або просто висуваючи певні вимоги [13, с. 11; 12, с. 1; 11, с. 4].

Нарешті, не можна залишити поза увагою вплив глобальних еконо­міч­них чин­ни­ків на державно-управлінські перетворення. На думку деяких до­слідників, ці чин­ни­ки були серед визначальних при виборі шляхів відповід­них реформ [4, с. 27; 11, с. 3-4]. Уряди усвідомили, що вони не в змозі ізо­лювати свої країни від таких проявів глобалізації, як збільшення кількості та зро­стан­ня активності ТНК, інтенсифікація міжнарод­ної конкуренції, в тому числі між держа­вами, безпрецедентний обсяг і швидкість переміщень через національні кордони капі­та­лів, ідей, технологій, товарів, послуг і робочої сили тощо. Ці глобалізаційні про­яви обумовили потреби обмеження державних витрат, зменшення бюрократичних бар’є­рів, перегляду соціальної полі­тики, наприклад щодо безробіття і т.д., а загалом турбо­ту урядів про конкурентно­здатність своїх країн у світовій економіці. У відповідь на такі потреби були запо­чатковані реформи, зокрема, з впровадження різних еле­мен­тів НДМ і децентралізації [4, с. 28; 11, с. 4].


В Н У Т Р І Ш Н І
Ч И Н Н И К И

З О В Н І Ш Н І
Ч И Н Н И К И





Економічні

- фінансовий стан дер­жави;

- потреби роз­вит­­ку еконо­мі­ки;

- очікування і ви­моги біз­несу що­­до роботи дер­­жав­них установ

Соціальні

- соціально-демо­гра­­фіч­ні (вікова струк­ту­ра насе­лен­ня, рі­вень без­робіття, змі­ни мо­де­лей сімей­них сто­сун­ків тощо);

- очікування і ви­мо­ги гро­мад­­сь­кос­ті щодо роботи дер­жавних уста­нов;

- здатність грома­дян ефек­­тив­но співпра­цюва­ти з влад­­ними струк­ту­ра­ми;

- культура і тра­ди­ції сус­пільст­ва

Політичні

- можливості по­до­­лан­ня законо­дав­чих обме­жень;

- розвинутість пар­­­тійної сис­теми;

- рівень суспіль­ної довіри до влад­них інсти­тутів;

- наявність згоди між ос­­нов­ними полі­­тични­ми пар­­тія­ми;

- управлінські ідеї ос­­нов­них по­­­лі­тичних партій

- особливості побудови та функ­ціонування систем дер­жав­ного управління і місце­вого само­вря­­дуван­ня;

- адміністративна культура і тра­диції

- умови вступу

до над­державних об’єд­нань і

участі в них;

- приєд­нання до між­на­­родних договорів, угод, конвенцій;

- впливи міжна­род­­них органі­зацій все­світ­ньо­го масшта­бу;

- глобальні еконо­міч­ні чин­ни­ки (актив­ність ТНК, рівень між­на­род­ної конкуренції тощо)

Адміністра­тивні

- особливості побудови та функціону­вання систем дер­жав­ного управління і місце­вого само­вря­­дуван­ня;

- адміністра­тивна куль­тура і тра­диції



- нові ідеї нау­ки управ­лін­ня;

- інформа­цій­но-техноло­гіч­ні ін­нова­ції



Рис. 1. Класифікація чинників формування умов здійснення державно-управ­лін­ських реформ


Висновки. Проведений аналіз дозволяє узагальнити та класи­фікувати множину суттєвих чинни­ків форму­вання умов здійснення державно-управ­лін­ських реформ згідно з підходом, що відображений на рис. 1. Підхід, що пропонується, передбачає поділ на внутрішні та зов­нішні чинники.

Серед внутрішніх чинників виділені групи полі­тич­них, економічних, соціальних та адміністра­тивних, що деталізовані у вигляді під­груп. Групи зовнішніх чинників подано таким чином: умови вступу до над­державних об’єд­­нань і участі в них; приєд­нання до між­народних договорів, угод, конвенцій; впливи міжнародних організацій всесвіт­ньо­го масштабу; глобальні економічні чин­ни­ки. Виокремлено також групи чинників, що можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми, а саме: нові ідеї науки управління; інформаційно-техноло­гічні ін­новації.

Запропонована класифікація доповнює методологічний інструментарій планування державно-управ­лін­ських реформ. Вона дає основу для вироблення системи критеріїв вибору шляхів реформування відповідно до суспіль­них і внутрішньо­управлінських умов у конкретній країні.

^ Перспективи подальших досліджень.

Наведена класифікація є відкритою для розвитку, що визначає перспективи подальших досліджень.
Використані джерела інформації:

  1. Модернізація України : пріоритети реформ // Дзеркало тижня. – 2010. – 10-16 квіт.

  2. Кравченко С. О. Державно-управлінські реформи : теоретико-методоло­гічне обгрун­­ту­вання та напрями впровадження : [монографія] / С. О. Крав­ченко. – К. : НАДУ, 2008. – 296 с.

  3. Bernard P. Decentralisation and deconcentration (The French Experience) [Electronic resource] / P. Bernard. – Paris : SIGMA, 2005. – 10 p. – http://www.sigmaweb.org/dataoecd/27/58/35675310.pdf

  4. Bouckaert G. Public management reform : a comparative analysis / G. Bou­ckaert, C. Pollitt. – Oxford; New York : Oxford University Press, 2000. – 314 p.

  5. Гонцяж Я. Стандарти Європи щодо організації системи державного управ­ління. Приклади успішного проведення адмініст­ра­тив­ної реформи в контекс­ті європейсь­кої інтеграції / Я. Гонцяж, Н. Гнидюк. – К., 2003. – 31 с. – (Аналітична доповідь, представ­лена на конференції "Адміністративна ре­форма в Україні : шлях до європейської інтеграції", Київ, 14-15 лют. 2003 р.)

  6. Draper G. The civil service in Latin America and the Caribbean. Situation and future challenges : the Caribbean perspective [Electronic resource] / G. Draper. – Washington : Inter-American Development Bank, 2001. – 32 p. – http://www.iadb.org/publications/ index.cfm?language=English

  7. Manning N. International public administration reform : implications for the Rus­sian Federation [Electronic resource] / N. Manning, N. Parison. – Washington : World Bank, 2003. – 88 p. – http://web.worldbank.org/external/wbcat/ main?pagePK=219264&piPK= 219251&theSitePK=222993&menuPK=249316&entityID=000310607_2007071115491

  8. Regulski J. Building democracy in Poland. The state reform of 1998 [Electronic resource] / J. Regulski. – Budapest : OSI/LGI, 1999. – 56 p. – http://lgi.osi.hu/ publications_datasheet.php?id=41

  9. Tiihonen S. From uniform administration to governance and management of diversity. Reforming State functions and public administration in Finland [Electronic resource] / S. Tiihonen. – Paris : OECD, 1999. – 32 p. – http://www.oecd.org/dataoecd/48/59/1910873.pdf

  10. Mastering decent­ralization and public administration reforms in Central and Eastern Europe [Electronic resource] / [ed. by G. Péteri]. – Budapest : OSI/LGI, 2002. – 234 p. – http://lgi.osi.hu/publications/default.asp?id=98

  11. Synthesis of reform experiences in nine OECD countries : government roles and func­tions, and public management [Electronic resource]. – Paris : OECD, 1999. – 34 p. – http://www.olis.oecd.org/olis/1999doc.nsf/ENGREFCORPLOOK/NT00000B32/$FILE/08E98064.pdf

  12. Decentralization and Power Shift – An Imperative for Good Governance. A Sourcebook on Decentralization Experiences in Asia. Vol. 1 [Electronic resource] / [ed. by A. B. Bril­lantes, N. G. Cuachon]. – Manila : Asian Resource Centre for Decent­ra­liza­tion, 2002. – 163 p. – http://www.gtzsfdm.or.id/ lib_pa_doc_on_dec.htm

  13. Burns J.P. China : overview [Electronic resource] / J. P. Burns, C.-C. Shen. – Washington : World Bank, 2002. – 11 p. – http://www1.worldbank.org/ publicsector/civilservice/rsChina.pdf

  14. Оболонский А. В. Бюрократия для XXI века? Модели госу­дарственной службы : Россия, США, Англия, Австралия / А. В. Оболонский. – М. : Дело, 2002. – 168 с.

  15. Scott G. NewZealand : overview [Electronic resource] / G. Scott, L. McKen-
    zie. – Washington : World Bank, 2002. – 17 p. – http://www1.worldbank.org/ publicsector/civilservice/rsNewZealand.pdf

  16. Гальченко В. Адміністративні реформи як тривалий процес / В. Гальченко // Фор­мування демократичного та ефективного державного управління в Україні : ма­теріали наук.-практ. семінару (Київ, 11-12 берез. 2002 р.) / [заг. ред. В. І. Луговий, В. М. Князєв]. – К. : Вид-во УАДУ, 2002. – С. 104-108.

  17. Nikos M. Trends of administrative reform in Europe : towards administrative conver­gence? [Electronic resource] / M. Nikos // International Public Management Review. – 2001. – Vol. 2. – № 2. – P. 39-53. – http://www.inpuma.net/test2/issue3/Nikos2.pdf

  18. Грембергер М. Граждане как партнеры. Руководство ОЭСР по информиро­ванию, консультациям и активному участию общества в разработке политичес­кого курса / М. Грембергер ; пер. с англ. – М. : Весь мир, 2002. – 120 с.

  19. Acuña-Alfaro J. Civic participation in national governance [Electronic resour-
    ce] / J. Acuña-Alfaro, M. Gonzalez de Asis. – Washington : World Bank, 2001. – 31 p. – http://www.worldbank.org/wbi/governance/ac_courses.htm

  20. Tiihonen S. Finland : overview [Electronic resource] / S. Tiihonen. – Washington : World Bank, 2002. – 13 p. – http://www1.worldbank.org/ publicsector/civilservice/rsFinland.pdf

  21. Управління суспільним розвитком. Вступ до спеціальності : [навч. посіб.] / [А. М. Михненко, В. Д. Бакуменко, С. О. Кравченко, С. О. Борисевич]. – К. : Вид-во НАДУ, 2006. – 84 с.

  22. Caddy J. Citizens as partners : Information, consultation and public participation in policy-making [Electronic resource] / J. Caddy, C. Vergez. – Paris : OECD, 2001. – 267 p. – http://www.ocs.polito.it/sostenibilita/dwd/oecd_participation.pdf

  23. Pollitt C. Public management reform : reliable knowledge and international expe­ri­ence [Electronic resource] / C. Pollitt. – London : London School of Eco­nomics, 2002. – 16 p. – http://www.iadb.org/publications/index.cfm?language=English

  24. Сундаков А. Реформи системи державного управління в Україні : на шляху тран­с­­формації / А. Сундаков ; укр. пер. Т. Діхтяр. – К. : Вид-во УАДУ, 2001. – 56 с.

  25. Wescott C. Improving public administration in the Asia-Pacific region : some lessons from experience [Electronic resource] / C. Wescott // International Public Management Review. – 2004. – Vol. 5. – № 2. – P. 78-102. – http://verdi.unisg.ch/org/idt/ipmr.nsf/

  26. Public management in the Central and Eastern European transition : concepts and cases / [ed. by J. Nemec, G. Wright, R. J. Stillman]. – Bratislava : NISPAcee, 2002. – 504 p.

  27. Суспільно-політичні реформи : [навч. посіб.] / [Л. В. Гонюкова, М. М. Ло­гу­­нова, М. І. Пі­­рен та ін.]. – К. : Центр навч. л-ри, 2004. – 199 с.

  28. Strategic review and reform – the UK perspective [Electronic resource]. – Paris : OECD, 1999. – 17 p. – http://www.oecd.org/dataoecd/48/57/1910857.pdf

  29. Конвенция о доступе к информации, участии общественности в процессе при­нятия решений и доступе к правосудию по вопросам, касающимся окружаю­щей среды : принята на Четвертой Конференции министров "Окру­жаю­щая среда для Европы" в г. Орхусе (Дания) 25 июня 1998 г. [Элект­рон­ный ресурс]. – Режим доступа: http://www.un.org/russian/documen/convents/orhus.htm

  30. Государственное управление и развитие : Резолюция Экономического и Соци­ального совета ООН 2003/60 от 25.07.2003 г. [Элект­рон­ный ресурс]. – Режим доступа: http://www.un.org/russian/documen/ecosoc/2003/r2003-60.pdf


Рецензент: Бакуменко В.Д..д.держ.упр.,професор
УДК 35 Лазор О. Д.,

д.держ.упр., доцент,

професор кафедри державного управління

та місцевого самоврядування

Львівського регіонального інституту

державного управління

Національної академії державного управління

при Президентові України
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   44

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи