Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
Сторінка10/33
Дата30.10.2014
Розмір7.27 Mb.
ТипПротокол
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   33

^ Кушнір М.А.,

головний консультант сектору регіонального розвитку

відділу регіонального розвитку

Національного інституту стратегічних досліджень,

кандидат наук з державного управління
^ АКТУАЛЬНІ ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКІ ПРОБЛЕМИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ В УКРАЇНІ:

ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
В статті розглядаються правові аспекти вітчизняних державно-управлінських проблем, пов'язаних з туристичною галуззю. На основі аналізу законодавчої бази та окремих соціально-економічних показників висвітлюються висновки та надаються практичні рекомендації.

^ В статье рассматриваются правовые аспекты отечественных государственно-управленческих проблем, связанных с туристической отраслью. Исходя из анализа законодательной базы и отдельных социально-экономических показателей, делаются выводы и предлагаются практические рекомендации.

In this article are examined the legal aspects of domestic state-administrative problems related whis tourist industry. Coming from the analysis of legislative base and separate socio-economic indexes, drawn conclusion and practical suggestions are offered.
Постановка проблеми, мета статті.

Реалізація закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб, захист і повагу людської гідності знаходить свій вияв, зокрема, у розвитку вітчизняної туристичної галузі. Проте сучасний стан цієї галузі характеризується низкою проблем, які у загальному вигляді можна представити як „невідповідність очікуванням споживача” і „неприбутковість та неефективність”. Внесок туризму у валовий внутрішній продукт країни досі є незначним: частка реалізованих туристичних та пов’язаних з ними готельно-ресторанних і культурно-розважальних послуг у загальному обсязі реалізованих послуг за різними оцінками складає від 7 до 10 %, в той час як на світовому ринку нормою вважається від 30% до 50%. Разом з тим розвиток цієї сфери, на нашу думку, є одним із найбільш потужних з точки зору забезпечення стратегічного розвитку України. З огляду на викладене та з метою розгляду найбільш актуальних проблем цієї галузі через призму правового аспекту державотворчого життя проводиться це дослідження.

^ Аналіз новітніх наукових доробок щодо розв'язання даної проблеми, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми.

Серед вітчизняних досліджень останнього періоду виділяються роботи, присвячені історії туризму [6; 7]; проблемам міжнародного туризму з наданням обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення системи управління міжнародною туристичною діяльністю в Україні з урахуванням імперативів сталого розвитку [1; 3; 9; 15; 17; 18]; особливостям регіонального розвитку (у тому числі - Автономної Республіки Крим) у контексті розбудови туристично-рекреаційного комплексу [2; 8; 10].

Окремі дослідження розкривають особливості державного регулювання туристичної діяльності України як економічно перспективної галузі [5; 11; 16] та віддзеркалюють особливості сільського туризму [13; 19]. Висвітленню конституційно-правових засад туризму в Україні як гарантії реалізації людиною прав і свобод під час здійснення туристичних подорожей (право на свободу пересування, відпочинок, охорону здоров'я, безпечне для життя та здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб, участі у культурному житті, а також право на доступ до культурних цінностей) присвячено окреме дисертаційне дослідження юридичної науки [12].

Проте серед вказаних досліджень не виявлено таких, що розкривають правові аспекти необхідності осучаснення туристичної сфери з точки зору державно-управлінських підходів.

^ Виклад матеріалу дослідження.

У державно-управлінському житті суспільства на рівні правового забезпечення туристичній галузі приділена певна увага.

Нормативно-правова база туристичної діяльності регулюється як спеціальним, так і загальним законодавством.

До норм загального законодавства належать:

- Конституція України;

- Закони України: «Про туризм» від 15 вересня 1995 р. № 324/95-ВР, «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. № 1023-XII [4], «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. № 2657-XII, «Про прикордонний контроль» від 5 листопада 2009 р. № 1710-VI, «Про порядок виїзду із України і в’їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 р. № 3857-XII, «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р. № 3929-XII, «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР, «Про страхування» від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР, «Про рекламу» від 3 липня 1996 р. № 270/96-ВР, «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р. № 1805-III, «Про Державний кордон України» від 4 листопада 1991 р. № 1777-XII, «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. № 1264-XII, «Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року в Україні» від 19 квітня 2007 р. № 962-V, «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», від 15 травня 2003 р. № 755-IV, «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. № 1775-III, «Про Державну програму економічного і соціального розвитку України на 2010 рік» від 20 травня 2010 р. № 2278-VI, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України тощо;

- Укази Президента України «Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року» від 10 серпня 1999 р. № 973/99, «Про підтримку розвитку туризму в Україні» від 2 березня 2001 р. № 127/2001, «Про деякі заходи щодо розвитку туристичної та курортно-рекреаційної сфер України» від 11 березня 2003 р. № 207/2003, «Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні» від 21 лютого 2007 р. № 136/2007;

- ряд рішень Кабінету Міністрів України (наприклад, постанова «Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки» від 29 квітня 2002 р. № 583, розпорядження «Про схвалення Стратегії розвитку туризму і курортів» від 6 серпня 2008 р. № 1088-р).

Спеціальне правове законодавство включає в себе відомчі нормативно-правові та нормативні акти, за допомогою яких здійснюється правове регулювання у сфері туризму.

Проте, не дивлячись на те, що держава проголосила туризм одним із пріоритетних напрямків розвитку економіки та культури і має створювати умови для туристичної діяльності (частина перша статті 6 Закону України «Про туризм») аналіз нормативно-правової бази у контексті проблем, що потребують відповідного правового реагування, свідчить про необхідність її удосконалення.

Слід відмітити, що навіть у самому Законі України «Про туризм» в редакції, що діє з 2004 року, серед основних пріоритетних напрямів державної політики у галузі туризму визначено удосконалення правових засад регулювання відносин у цій царині (частина п’ята статті 6). Проблема необхідності чіткого нормативно-правового регулювання всіх видів туристичної діяльності відзначена і у Антикризовій програмі на 2010 рік (п.2.5). Окрім того, цей документ визначив і інші основні проблеми туристично-рекреаційної галузі як-от:

- зниження інформаційної пропаганди туристичних можливостей України;

- невідповідність мережі та об’єктів туристичної інфраструктури світовим стандартам, неефективне та нераціональне використання відповідних ресурсів;

- відсутність якісного обслуговування.

Яскравим прикладом цьому може слугувати потреба в нормативному врегулюванні питань, пов’язаних з доступним туризмом. Доступний туризм – це набір послуг та зручностей для окремих осіб з особливими потребами, до яких відносяться інваліди, люди старшого (похилого) віку, вагітні жінки, батьки із дітьми, люди із тимчасовим порушенням здоров’я і втратою дієздатності; туристи із візками. Всі ці категорії осіб потребують деяких особливих пристосувань під час подорожі. Доступний туризм дозволяє всім (незалежно від їхнього віку, статті та фізичного здоров’я) отримувати задоволення від подорожі.

При цьому згідно даних ООН 10% світового населення – люди, що мають певні особливі потреби. За даними U.S.Census Bureau, оприлюдненими в грудні 2008 року, понад 54 мільйонів громадян США, або близько 19% усього населення країни, мають особливі потреби. У Європі таке населення становить близько 50 мільйонів осіб, 63% з них – старше 45 років. Орієнтовно 30% людей старше 50 років мають фізичні обмеження. В Україні кількість осіб із обмеженими можливостями становить близько 7% [2]. Ця проблема в Україні на рівні внутрішнього туризму загострюється ще і об’єктивною тенденцією до старіння нації.

Вбачається, що для належного нормативно-правового регулювання цієї проблеми необхідним є уточнення понять видів туризму, визначених статтею 4 Закону України «Про туризм», що відповідало б суті частини п’ятої цієї статті, згідно з якою особливості здійснення окремих видів туризму встановлюються законом.

Паралельно з цією роботою на увагу нормотворця заслуговують і проблеми визначення правового режиму туристичних ресурсів. Відповідно до статті 3 Закону України «Про туризм» ці ресурси мають своїм базисом об’єкти державної, комунальної чи приватної власності. Проте неунормованість правового режиму комунальної власності в національному законодавстві (відсутній Закон України «Про комунальну власність»), в свою чергу створює перепони для вирішення цієї проблеми.

Законодавчого забезпечення потребують і питання забезпечення безпеки туристів і осіб, що подорожують, а також громадян, що потребують медичної реабілітації, захисту законних прав та інтересів усіх суб’єктів туристичної та курортної діяльності.

Перспективним процесом видається нормативно-правова реалізація можливостей туристично-рекреаційних спеціальних (вільних) економічних зон, закладена у статті 403 Господарського кодексу України, що у разом із законодавчо передбаченим поєднанням функцій інших типів вказаних зон та наявності сприятливого інвестиційного клімату може дати мультиплікативний ефект розвитку певної території. У цьому плані пропонується передбачити на рівні законодавства спрощений порядок набуття прав на об'єкти незавершеного будівництва, майнові комплекси державної та комунальної власності (тут знову випливає проблема відсутності правової регламентації засад комунальної власності), які можуть бути запропоновані інвесторам для спорудження об’єктів туристичної інфраструктури, зокрема на засадах концесії.

Посиленню інтеграції туристичної галузі економіки України у міжнародний ринок туризму сприятимуть також і:

- вирішення питання щодо скорочення часу і підвищення вартості видання віз;

- поліпшення доступу інвалідів до туристських послуг і об’єктів.

^ Важливою правовою проблемою залишається низка питань, пов’язаних із землею. Так, статями 50-52 Земельного кодексу України визначено правовий режим земель рекреаційного призначення, до яких входять землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів (стаття 51). Разом з тим, відповідно до частини першої та третьої статті 52, землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності і порядок використання цих земель визначається законом. З урахуванням вищезгаданої неврегульованості у законодавстві України правового режиму комунальної власності, незавершеності роботи над Державним земельним кадастром (у тому числі – через відсутність Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Державного кадастру природних територій курортів) питання чіткості порядку використання земель рекреаційного призначення залишається відкритим.

Відомо, що туризм – є по праву однією із провідних, високоприбуткових і найбільш динамічних галузей світового господарства. Так, згідно з прогнозами ЮНВТО (Всесвітньої туристичної організації Організації Об’єднаних Націй) до 2020 року доходи від міжнародного туризму у світі складатимуть 1,6 млрд. доларів США [20]. Специфіка туризму, як галузі економіки, полягає у тому, що він є особливою індустрією відпочинку, що об’єднує всередині себе низку галузей, таких як транспорт, готельне господарство, комунікації, банківську та розважальну сфери і т.д. Деякі держави забезпечують за рахунок туризму більшу частину надходжень до державної скарбниці (у тому числі – через перенесення податкового навантаження на споживача). При цьому на рівні законодавства такі держави мають певні пріоритети:

  1. забезпечення державної підтримки туристичної сфери як однієї з провідних сфер економіки (що передбачено у статті 6 Закону України «Про туризм»);

  2. створення сприятливих податкових умов для залучення іноземного капіталу у розвиток цієї галузі, у тому числі, наприклад, через створення спільних лікувально-оздоровчих і туристичних суб’єктів господарювання.

Вбачається цілком прийнятним у цьому контексті осучаснити вітчизняне законодавство шляхом унормування у ньому дефініції «індустрія туризму» як відповідної частини національної економіки з єдиною системою маркетингової підтримки національного туристичного продукту на зовнішньому та внутрішньому ринках.

Нині як ніколи важливим є внесок туристичної галузі у загальний цивілізаційний розвиток під час виходу світу з глобальної економічної кризи. Саме тому для розвитку цієї галузі економіки повинні бути створені сприятливі умови, які мають дозволити їй повністю реалізувати свій потенціал в сфері створення робочих місць, зниження рівня безробіття і сприяння процесу розвитку. До такого висновку дійшли учасники Першого Міжнародного форуму по туризму Боао (Китай, м. Сан’я, провінція Хайнань, 20-22 березня 2010 року), що репрезентували більше ніж 50 країн і регіонів [14].

У результаті діяльності вказаного форуму була прийнята Хайнаньська декларація по туризму 2010. Цей документ зобов’язує країни і регіони, які є учасниками ЮНВТО (Україна – з 1997 року), провести спільні дослідження в області політики і заходів сприяння розвитку індустрії туризму, забезпечити галузі сприятливе для співпраці середовище і проводити спільну роботу в цілях сприяння досягненню глобального соціально-економічного процвітання і стабільності. Зважене втілення цих домовленостей у правове поле держави є ще одним кроком до розуміння України світовою спільнотою як розумного, прогнозованого та надійного партнера з однієї сторони, а з другої – утвердження України на світовому туристичному ринку, ефективного використання її туристичного потенціалу та розбудови національної економіки.

^ Висновки та подальші напрямки досліджень.

З огляду на вищевикладене загальними правовими проблемами, що потребують відповідних державно-управлінських впливів у туристичній галузі є:

- невизначеність правового режиму туристичних ресурсів в національному законодавстві, у тому числі, режиму комунальної власності на туристичні об’єкти;

- відсутність можливостей реалізації туристично-рекреаційного потенціалу територій в режимі спеціальних (вільних) економічних зон;

- невизначеність порядку використання земель рекреаційного призначення, у тому числі, через відсутність Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Державного кадастру природних територій курортів;

- неврегульованість питання забезпечення безпеки туристів і осіб, що подорожують, а також громадян, що потребують медичної реабілітації, захисту законних прав та інтересів усіх суб’єктів туристичної та курортної діяльності;

- недостатнє законодавче забезпечення окремих видів рекреації, зокрема сільського зеленого туризму.

На вирішення цих питань має бути спрямована діяльність відповідних державних органів, а подальші наукові розробки з цієї проблематики — скласти основу для формування потужного правового базису розбудови туристичної галузі у напрямку перетворення України на справжнього гравця у міжнародному туристичному бізнесі.
Використані джерела інформації:

1. Боровский В. Н. Международный туризм. Туристско-рекреационный потенциал Крыма // Культура народов Причерноморья. — 2006. — №96. — С. 19-21.

2. Відкритий туризм: доступність відпочинку на Івано-Франківщині для людей з особливими потребами [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://invak.info/content/view/10848/30/.

3. Дубенюк Я. А. Розвиток світового ринку туристичних послуг: автореф. дис... канд. екон. Наук: 08.00.02. Донец. нац. ун-т. — Донецьк, 2008. — 20 с.

4. Закон України "Про туризм": Постатейн. комент. / М.Р. Гнатюк. — К.: Вид. дім "Ін Юре", 2006. — 197 с.

5. Інституціональні зміни системи державного управління України в умовах суспільних трансформацій та посилення вимог антикорупційного законодавства: зб. матеріалів, 11 груд. 2009 р., Запоріжжя / Ред.: В.М. Огаренко; Голов. упр. держ. служби України, Упр. держ. служби Голов. упр. держ. служби України в Запоріз. обл., Класич. приват. ун-т, Ін-т держ. та муніцип. упр. — Запоріжжя: Вид-во КПУ, 2009. — 360 с.

6. Історія туризму: конспект лекцій / В.Є. Єрмаченко, Ю.Ю. Іващенко, Ю.М. Котельникова; Харк. нац. екон. ун-т. — Х., 2007. — 96 с. — Бібліогр.: с. 93-94. — укp.

7. Історія туризму: навч. посіб. для вищ. навч. закл. / Л.М. Устименко, І.Ю. Афанасьєв. — К.: Альтерпрес, 2005. — 320 с. — (Б-ка проф. менеджера). — Бібліогр.: с. 257-261. — ISBN 966-542-268-5. — укp.

8. Логунова Н. А. Забезпечення стимулювання розвитку мережі підприємств яхтового туризму в Криму: автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.04 Тавр. нац. ун-т ім. В.І.Вернадського. — Сімф., 2008. — 20 с.

9. Міжнародний туризм: методика і матеріали статистичних досліджень: навч. вид. / Уклад.: О.Д. Король; Т.Д. Скутар; Чернів. нац. ун-т ім. Ю.Федьковича. — Чернівці: Рута, 2008. — 64 с.

10. Моран О. І. Розвиток туристичного ринку в економічній системі регіону: автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.05. Ін-т регіон. дослідж. НАН України. — Л., 2008. — 20 с.

11. Національні проекти для України. Аналітична доповідь.- К. : НІСД, 2010. - С. 7-11.

12. Опанасюк Н. А. Конституційно-правові основи туризму в Україні: автореф. дис... канд. юрид. наук: НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 2005. — 20 с.

13. Осадча Т. С. Сільський зелений туризм в Україні: окремі аспекти організації, обліку і контролю: монографія. — Херсон: [Олді-плюс], 2009. — 290 c. — Бібліогр.: с. 236-255. — ISBN 978-966-8447-86-0.

14. Первый Международный форум по туризму Боао рассматривает перспективы развития индустрии туризма в посткризисный период [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.unwto.org/media/news/ru/features_det.php?id=5791&idioma=R

15. Побоченко Л. М. Міжнародний туризм у системі імперативів сталого розвитку: автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.02 — К. : Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин НАН України, 2008. — 18 с.

16. Полюга В.О. Економічні і організаційні важелі регуляторної політики розвитку туризму: автореф. дис... канд. екон. наук: 08.02.03. — Ужгород : Ужгор. нац. ун-т, 2005. — 22 с.

17. Черніна І. В. Міжнародний туризм як фактор соціально-економічного розвитку України: регіональний аспект: автореф. дис... канд. екон. Наук: 08.10.01. НАН України. Ін-т екон.-прав. дослідж. - Донецьк, 2000. — 22 с.

18. Фадеева А. С. Концепция устойчивого развития туризма // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 89. — С. 48-51.

19. Яшчак А. Роль сільського туризму в активізації сільських територій Умбрії (Італія), Вармії та Мазурів (Польща) // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. Міжнар. відносини. — 2008. — Вип. 24. — С. 391-396.

20. Tourism 2020 Vision [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.unwto.org/facts/eng/vision.htm.
Рецензент: Бакуменко В.Д., д.держ.упр., професор
УДК 330.341:330.322

Любімов В.І.,

к.е.н., Чернігівський державний

технологічний університет
^ РОЗШИРЕННЯ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ
Визначено системо відтворюючі функції державного управління в умовах інноваційного розвитку. Досліджено стан та визначено заходи для проведення послідовної науково-технологічної та інноваційно-інвестиційної політики в державі.

Определены системообразующие функции государственного управления в условиях инновационного развития. Исследовано состояние и определено мероприятия для проведения последовательной научно-технологической и инновационно-инвестиционной политики в государстве.

^ The reproducing functions of state administration are certain in the conditions of innovative development. The state is explored and certain measures for pursuing a successive scientifically-technological and innovative-investment policy in the state.
Постановка проблеми.

Забезпечення інноваційного розвитку національної економіки на сучасному етапі пов’язано зі створенням та використанням сучасних науково-технічних досягнень, а, отже, з необхідністю залучення значних капіталовкладень. Це є можливим лише у випадку удосконалення державного управління наукомістким виробництвом.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій.

На сучасному етапі розвиток інноваційної сфери в Україні можна охарактеризувати як такий, що не відповідає світовим тенденціям. Саме тому останнім часом серед українських науковців активізувались дослідження, пов’язані з інноваційно-інвестиційними процесами. Численні роботи таких вітчизняних економістів як О. Амоша, В. Антонюк, Ю. Бажал, О. Волков, Л. Гаман, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Гречан, М. Денисенко, А. Землякін, М. Крупка, П. Микитюк, І. Лукінов, В. Осецький, А. Пересада, В. Семіноженко, В. Федоренко, А. Чухно та багатьох інших свідчать про актуальність даної проблематики.

^ Постановка завдання:

– визначити системовідтворюючі функції державного управління в умовах інноваційного розвитку;

– дослідити стан та визначити заходи для проведення послідовної науково-технологічної та інноваційно-інвестиційної політики в державі.

^ Виклад основного матеріалу.

Основні соціально-економічні проблеми, які стоять перед Україною на теперішній час є прямим доказом недосконалості системи державного управління економікою, що стало у свій час причиною різкого спаду виробництва та потягнуло за собою відповідне зниження доходів населення та держави. На нашу думку, тривалі негативні тенденції в значній мірі стали результатом політики самоусунення держави від регулювання економіки в сподіванні на автоматичну дію механізмів ринкової самоорганізації. Все це спровокувало розрив основних відтворювальних контурів в господарських зв’язках та посилило структурні деформації економіки.

Починаючи з 2000 року українська економіка характеризувалася поступовим відновленням після кризи. В цей же період відбувся циклічний післякризовий підйом у світовій економіці, що викликало зростання попиту на українські товари, в першу чергу, на сировину, та дозволило підняти рентабельність вітчизняного виробництва в експортоорієнтованих галузях. Простимулювати експорт також вдалося завдяки ефекту девальвації гривні в цей же період, що сприяло розвитку процесів імпортозаміщення в окремих галузях економіки. В даний період було дещо знижено витрати виробництва переважно завдяки стримування росту заробітної плати після її кризового падіння [2, c. 53].

Позитивна дія перелічених кон’юнктурних факторів практично вичерпала себе уже протягом наступних декількох років. Тоді в колах науковців та політиків почало приходити розуміння того, що без сильної дієздатної держави подальший розвиток національного господарства є, практично, неможливим. Тільки держава є тим, механізмом, який здатний балансувати відносини між суб’єктами економічних та суспільних відносин, забезпечуючи цілісність, життєздатність та безпеку у суспільстві. Одночасно, держава виступає виразником та засобом здійснення національних інтересів, захищає права особистості, сім’ї та суспільства в цілому.

Для України на сьогодні продумане державне управління є ключовим фактором у забезпеченні подальшого розвитку, оскільки саме державне управління виконує функції консолідації суспільства, забезпечуючи узгодження інтересів різноманітних суб’єктів економічної та політичної діяльності, попереджуючи та нейтралізуючи соціальні конфлікти [3, c. 129].

Для виконання своїх функцій держава створює систему структур та органів влади, правових норм, які регулюють діяльність людей, функціонування державних та приватних інститутів. У той час, як конкретний зміст функцій держави та його форми залежать від специфічних особливостей країн та регіонів світу, історичних особливостей, ряд системоутворюючих функцій, які забезпечують єдність економічного простору (регулювання грошового обігу, прав власності, підтримка правопорядку, зовнішньоекономічних відносин, забезпечення національної безпеки, захисту довкілля) держава виконує завжди. В Україні в умовах ринкової економіки до числа системоутворюючих функцій держави також відносяться функції забезпечення конкуренції, регулювання монополій, захисту прав споживачів, виробництва суспільних благ.

Роль та конкретне наповнення функцій державного управління економіки змінюються в ході суспільного розвитку, їх значення посилюється під час загострення зовнішніх та внутрішніх конфліктів, загроз національної безпеки країни, економічних криз. Значення тих чи інших функцій державного управління економіки залежить також від розвиненості інститутів недержавного регулювання, механізмів ринкової самоорганізації господарської діяльності. В міру їх удосконалення та ускладнення відносно знижується значення таких функцій як регулювання цін, зовнішньої та внутрішньої торгівлі, прав власності [1, c. 90].

В Україні на теперішній час зростає значення таких функцій, як забезпечення соціальних гарантій, попередження соціальних конфліктів та підтримка відносин соціального партнерства, захисту споживача та контролю за якістю та безпекою продукції, розвитком інфраструктури транспорту та зв’язку, соціальної інфраструктури тощо.

В умовах необхідності інноваційного розвитку відбувається ускладнення регулюючої ролі держави, яка доповнюється розвитком науки, освіти, інноваційної інфраструктури. Зростає значення соціальних функцій держави, її ролі в наданні соціальної спрямованості ринковому господарству, подоланні розриву в доходах та рівні життя людей, узгодженні інтересів різноманітних прошарків суспільства, створенні умов для найбільш повного виявлення творчої активності кожної людини.

В Україні вагома роль держави в забезпеченні науково-технічних та інтелектуальних умов розвитку економіки пояснюється, з одного боку, дорожнечею та високою невизначеністю наукових досліджень, їх багато в чому відкритим характером, що ускладнює привласнення результатів. З іншого боку – провідним значенням науково-технічного прогресу в забезпеченні сучасного економічного зростання (на долю НТП в розвинених країнах припадає до 90 % його сукупних факторів). Якщо в Україні не буде забезпечено необхідний рівень освіти населення, розвиток науки та якість інформаційного середовища, то в подальшому буде зберігатися глибока залежність від зовнішніх фінансових та інформаційних центрів, функції джерела природної сировини та людського капіталу для транснаціональних корпорацій та розвинених країн, які концентрують в собі інтелектуальний капітал [4, c. 36].

Стабільне функціонування української економіки передбачає наряду із засвоєнням загальних функції державного управління економікою, розвиток ряду специфічних функцій, спрямованих на нейтралізацію факторів, що знижують конкурентоздатність національної економічної системи (підвищену енергомісткість виробництва, структурні диспропорції, орієнтацію на третій технологічний уклад).

Поки що в Україні практично відсутньою є стратегія переходу до інноваційної моделі розвитку, не належним чином використовуються методи наукового планування на всіх рівнях управління (системний аналіз, прогнозування, оптимізація програмно-цільових методів управління тощо), недостатнім є рівень інноваційної культури працівників органів державної влади. Окрім того, проголошений перехід української економіки до інноваційної моделі розвитку не забезпечується створенням єдиної системи при наявності всіх її інституційних, організаційних та нормативно-правових складових [5, с.8].

В таких умовах державне управління набуває нових системоутворюючих функцій, серед яких – функції “запуску” та підтримки розвитку нової інноваційної моделі розвитку (створення законодавства, відповідного новій державній інноваційно-інвестиційній політиці, фінансова підтримка держави інноваційних галузей та підприємств, створення інноваційної інфраструктури, підтримка розвитку науки і освіти, підвищення мотивації до науково-технічної та інноваційної діяльності, інформаційна підтримка науково-технічного та інноваційного розвитку).

З формуванням найзагальніших умов, необхідних для ефективного функціонування нової інноваційної моделі розвитку, державне управління набуває системоутверджуючих функцій:

- структурна трансформація на макрорівні, тобто приведення галузевою структури народного господарства у відповідність з вимогами нової інноваційної моделі розвитку;

- сприяння структурній трансформації на мезорівні, тобто на рівні галузей та регіонів, у напрямку адаптації існуючої структури до нового режиму функціонування та розвитку;

- сприяння структурній трансформації на мікрорівні шляхом надання інноваційної орієнтації структурам, механізмам та апаратам управління фірм та підприємств незалежно від форм власності;

- підтримка інноваційного підприємництва та налагодження системи взаємодії інноваційних підприємств між собою, інноваційних підприємств та наукових і науково-дослідних установ, інноваційних підприємств та держави;

- пріоритетна підтримка науки, освіти та науково-технічного прогресу як головного фактору підвищення ефективності виробництва;

- стабілізація рівня життя населення, надання соціальних гарантій, організація перерозподілу фінансових ресурсів між бюджетами різних рівнів з метою забезпечення належного рівня життя та економічного розвитку на всій території країни, розвиток та укріплення загальнонаціональних засад.

Сюди також відносяться такі специфічні системоутвержуючі функції державного управління, як, по-перше, розвиток загальнонаціональної системи транспорту та телекомунікацій, підтримка та контроль за їх функціонуванням, тому числі за ціноутворенням на послуги транспорту та зв’язку з метою забезпечення єдності економічного простору країни, компенсації підвищених транспортних витрат на дальні відстані підтримкою відносно низьких тарифів, та, по-друге, розвиток загальнонаціональної енергетичної системи, підтримка і контроль за її функціонуванням з метою забезпечення гарантованого енергопостачання підприємств, компенсації підвищених витрат енерговикористання в зимовий період відносно низьким рівнем тарифів.

І, нарешті, в умовах інноваційного розвитку державне управління набуває системовідтворюючих функцій, пов’язаних безпосередньо з формуванням умов, необхідних та достатніх для сталого розвитку сформованої системи в країні, а також утвердженням, зміцненням та розширенням її значення в світовому економічному та політичному просторі:

- формування умов, необхідних та достатніх для сталого розвитку сформованої соціально-економічної системи;

- забезпечення зростання рівня та якості життя всього населення країни;

- забезпечення та захист загальнонаціональних економічних інтересів шляхом укріплення та розширення значення країни у світовому економічному та політичному просторі;

- забезпечення оптимуму державної, муніципальної та приватної власності в економіці країни.

Серед перерахованих системовідтворюючих функцій особливу вагу для сучасної України, мають:

- забезпечення соціальної орієнтації ринкової економіки, створення системи соціальних гарантій та соціального захисту;

- формування високоефективного інноваційного орієнтованого приватного та державного секторів економіки, забезпечення захисту прав власності, розвиток ринкових форм господарювання, адекватних сучасним реаліям;

- забезпечення роботи механізмів законодавчого забезпечення функцій держави в інноваційному розвитку;

- стимулювання зростання конкурентоздатних інноваційних виробництв;

- збереження та нарощування наявного науково-технічного потенціалу.

Забезпечення ефективного та збалансованого виконання системоутворюючих, системостверджуючих та системовідтворюючих функцій державного управління в сучасних умовах дозволить створити необхідні умови для інноваційного розвитку спершу реального сектору економіки, а потім і всієї економіки, що, в свою чергу, сприятиме безконфліктному переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки, досягнення соціальних, економічних та екологічних цілей. Таким чином, буде побудовано правову, сильну та дієздатну державу.

На нашу думку, немає і не може бути ефективної та такої, що базується на сучасних науково-технічних досягненнях, соціально ринкової економіки без активної регулюючої ролі держави.

Особливу роль відіграє сьогодні держава в реалізації якісно нових функцій, пов’язаних із забезпеченням економічного зростання: підтримка освіти та науки, розповсюдження наукомістких технологій; стимулювання інноваційної активності, реалізація промислової та науково-технічної політики, вирішення екологічних проблем. Необхідною умовою успішної реалізації політики інтенсивного економічного зростання є освоєння відповідних функцій державного регулювання, адекватних вимогам соціально-орієнтованої та інноваційно спрямованої ринкової економіки.

Надзвичайно глибоким є взаємозв’язок між інноваційною та соціальною політикою. У провідних країнах світу генетичне коріння формування науково-технічної політики та інноваційно-інвестиційної політики лежало саме в існуючих соціальних проблемах. Впровадження науково-технічних досягнень за наявності раціональної політики дозволяє підтримувати рівень життя основної маси населення над межею, критично небезпечною для соціальної стабільності; забезпечувати соціальну впевненість за рахунок постійного розширення спектра споживаних матеріальних благ та послуг; розвивати інтелектуальний потенціал особистості і суспільства; охороняти соціум від деградації. Нововведення гуманізують суспільство, зокрема, істотним полегшенням становища інвалідів і хворих. Реальне перетворення інновацій на рушійну силу суспільного розвитку є можливим лише за умов досягнення соціальної згоди та наявності широкого середнього класу, здатного сформувати соціальний клімат, сприятливий для поширення нововведень. Водночас, прискорення інноваційних процесів змушує зосереджуватися на таких питаннях, як злагодження найгостріших соціальних суперечностей, пов’язаних з НТП; соціальний захист науковців та інноваторів, тощо [6, с. 51].

Державне управління економікою у вузькому смислі зводиться до застосування органами державної влади системи заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, спрямованих на досягнення певних соціально-економічних цілей. Діюча на сьогодні в Україні структура управління науково-технологічною та інноваційною діяльністю має велику кількість елементів, взаємодія та загальна координація яких не забезпечена відповідним організаційним підпорядкуванням, а також системним і комплексним розподілом повноважень.

Так, Міністерство освіти і науки України не забезпечує виконання покладених на нього функцій головного органу з питань формування та реалізації інноваційно-інвестиційної політики в Україні. Міністерством не запроваджено дієвого моніторингу та системи звітності щодо виконання суб’єктами підприємницької діяльності, окрім технопарків, інноваційних проектів. Міністерство не має фінансових важелів впливу на інноваційні процеси. Міністерством промислової політики України не забезпечено належного моніторингу розвитку промислового потенціалу з метою формування державної політики щодо пріоритетної підтримки високоукладних галузей промисловості. Міністерством економіки України не забезпечено інноваційної спрямованості усіх напрямів економічної політики, які розробляються та реалізуються в країні, що передбачає проведення комплексу заходів у податковій, бюджетній, грошово-кредитній та зовнішньоекономічній сферах. Національна академія наук України не залучається належним чином до процесу формування та реалізації інноваційно-інвестиційної політики держави. Чинним законодавством її участь в інноваційному процесі не передбачена.

Окрім того, при наявності значної кількості дорадчих та міжвідомчих робочих органів у сфері науково-технологічної та інноваційно-інвестиційної політики не забезпечено ефективну координацію їх діяльності, не усунено дублювання їх функцій та повноважень.

Несприятливою для проведення послідовної науково-технологічної та інноваційно-інвестиційної політики стала перманентна реорганізація органів функціонально-галузевого управління науковою діяльністю. Після ліквідації спеціалізованого міністерства та передачі його функцій Міністерству освіти і науки фактичний вплив останнього на науково-технічну сферу значно знизився.

Залишається не реалізованим положення Закону України “Про інноваційну діяльність” щодо організаційної системи управління інноваційними процесами, зокрема – створення уповноважених та регіональних установ.

Висновки.

Отже, діюча структура державного управління науково-технологічною та інноваційною діяльністю не забезпечує реалізацію державної науково-технологічної та інноваційно-інвестиційної політики. Основні рушійні сили радянського способу організації науково-дослідної діяльності зникли, проте практично не змінилися інституції, що забезпечували такий спосіб організації науки та наукових досліджень. Зміни, які відбулися слід вважати реакцією на суспільні стосунки та світовий досвід. Функції науки та освіти ані на рівні державної політики, ані на рівні міжвідомчих програм майже не узгоджуються з розвитком інших сфер та суспільства загалом. Як наслідок – у країні не створено реальних можливостей для реалізації інноваційної моделі розвитку економіки. Одним із способів розв’язання цієї проблеми є спроможність влади щодо вироблення політичних рішень у межах узгодженої стратегії суспільної трансформації, проголошеного курсу на формування та розвиток економіки на інноваційних засадах.
Використані джерела інформації:

  1. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи: Навч. посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 278 с.

  2. Інноваційний розвиток економіки: модель, система управління, державна політика / [Л.І. Федулова, В.П. Александрова, Ю.М. Бажал, М.С. Данько, І.С. Кузнєцова]. – К.: Основа, 2005. – 550 с.

  3. Клімчук Б.П. Моделювання інноваційного розвитку регіону та його можливості / Б. П. Клімчук // Економіка промисловості : Наук.-практ. журн. – Ін-т економіки промисловості НАН України. – Донецьк, 2007. – № 2 (37). – С. 128-135.

  4. Ковальчук В.М. Структурна перебудова національної економіки в контексті інноваційного розвитку: монографія / Ковальчук В.М. – К.: Б.в. НАНУ, 2005. – 240 с.

  5. Кузьменко О. Державне регулювання інноваційних процесів у розвинених країнах / О. Кузьменко // Схід. – 2006. – № 3. – С. 5-9.

  6. Лазутін Г.І. Форми, методи та інструменти реалізації інноваційно-інвестиційної політики // Актуальні проблеми економіки. – 2003. – №6. – С. 50-57.


Рецензент:Корецький М.Х.., д.держ.упр., професор

УДК 336:338:353:504

Малиш Н.А.,

к.е.н., доцент

НАДУ при Президентові України
^ МОНЕТАРНИЙ МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ЕКОЛОГІЧНОЮ ПОЛІТИКОЮ В УКРАЇНІ
Досліджено проблеми формування бюджету, розвитку системи екологічного оподаткування та реалізації монетарної політики в Україні. Визначено головні сфери, у яких передбачається здійснити наближення екологічного законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Исследовано проблемы формирования бюджета, развития системы экологического налогообложения и реализации монетарной политики в Украине. Определено главные сферы, в которых предусматривается приблизить экологическое законодательство Украины к законодательству Европейского Союза.

^ The problems of forming of budget, development of taxation system of ecological policy and realization of monetary policy in Ukraine are researched. Main spheres of approach of ecological legislation of the Ukraine to legislation of the Europe Union are defined.

Постановка проблеми. За оцінками фахівців для дотримання норм екологічної безпеки необхідно щороку витрачати не менше 3-7% ВВП. В Україні цей показник значно менший. Отже, виникає потреба у пошуку додаткових джерел фінансування екологічних заходів.

Державний комітет статистики України оприлюднив інформацію про кількість атмосферних викидів у містах України від стаціонарних джерел забруднення у 2009 році. За інформацією прес-служби Держкомстату, рейтинг найбрудніших міст України очолив Кривий Ріг (Дніпропетровська область). У ньому в 2009 році було 321,6 тис. тонн викидів шкідливих речовин (майже 450 тис. тонн у 2008 році).

У [1] зазначається декілька джерел фінансового забезпечення екологічних заходів: бюджетні фонди, власні кошти підприємств, зовнішні кредити, гранти тощо. Доходи бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов’язкових платежів (податків), а також надходжень з інших джерел, визначених законодавством.

Види екологічних надходжень до бюджету є різноманітними:

– платежі за використання природних ресурсів (лісових, водних, надр тощо);

  • ліцензії на діяльність;

  • податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції: ввізне мито;

  • доходи від власності та підприємницької діяльності: рента за нафту, природний газ;

  • адміністративні збори і платежі: державне мито; штрафи;

  • інші неподаткові надходження: від плати за транзит природного газу і нафти через територію України; амортизаційні надходження.

Удосконалення механізму сплати екологічного податку (в Україні – збір за забруднення навколишнього природного середовища) з метою встановлення відповідності його величини витратам із запобігання шкідливому впливу на навколишнє природне середовище здійснюється з урахуванням рівня технічного розвитку і технологій шляхом [2]:

  • розширення бази податку в результаті включення до неї викидів в атмосферу, що здійснюються повітряними суднами, іншими пересувними джерелами забруднення, радіоактивних відходів, що утворюються внаслідок діяльності суб’єктів господарювання та/або зберігаються понад установлений строк, екологічно небезпечної продукції, виробництво, зберігання, транспортування і споживання якої негативно впливає на навколишнє природне середовище та здоров’я населення;

  • збільшення розміру податку за розміщення відходів з метою розв’язання проблеми їх накопичення та переробки тощо.

Реалізація механізмів податкової та монетарної політики дасть змогу забезпечити збалансованість бюджету в умовах проведення податкової реформи зі зменшенням податкового навантаження та досягти стійкого економічного зростання.

^ Аналіз останніх досліджень та публікацій. Екологічна проблематика досліджувались у працях українських науковців: В.Шевчука, С.Дорогунцова, А.Качинського, О.Лазора, Л.Мельника, О.Покотило, М.Шапочки,. Аналіз бюджетно-податкової складової ґрунтовно здійснений у дослідженнях З.Варналія, І.Розпутенка, М.Миколайчука, Л.Ільченко-Сюйви, К.Швабія, П. Мельника та інших.

^ Нерозв’язані раніше частини загальної проблеми. В умовах геоекономічних перетворень монетарний та податковий механізми державного управління екологічною політикою повинні спрямовуватись на впровадження екологічно-інноваційних технологій, зростання екологічної культури та освіти, захист оточуючого середовища.

^ Мета статті. Дослідити монетарний механізм державного управління екологічної політики в Україні. Сформулювати основні засади розвитку екологічно безпечної економіки. Визначити основні напрямки формування бюджетів усіх рівнів у взаємодії екологічних й економічних механізмів реалізації державної політики.

^ Виклад основного матеріалу. З метою досягнення цілей екологічної політики за [1] розрізняють три важелі економіки: адміністративного регулювання, фінансово-економічного регулювання, заходів переконання та інформації. Усі важелі взаємопов’язані та взаємозалежні. Адміністративне регулювання впливає на поведінку забруднювача через нормативно-правові механізми шляхом заборон, обмежень, технологічних стандартів, квот тощо.

Фінансово-економічні важелі забезпечують досягнення екологічних цілей ринковими методами через мінімізацію витрат. В Україні становлення фінансово-економічних механізмів має низку недоліків та не стимулює раціонального використання природних ресурсів. На практиці такі важелі є дієвими лише за умов стимулювання підприємств [3].

Реалізація екологічної політики є можливою за умови формування сталого розвитку шляхом гармонізації та взаємозв’язку екологічної, соціальної та економічної стратегій суспільства [4].

21 квітня 2010 року Україна офіційно приєдналась до «Копенгагенської домовленості», яка стала результатом переговорів що відбулись в рамках 15-ї Конференції Сторін Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату та 5-ї зустрічі Сторін Кіотського протоколу. Копенгагенська Конференція була кульмінацією дворічного переговорного процесу, спрямованого на розширення міжнародного співробітництва з питань зміни клімату у відповідності з Балійською дорожньою картою, яка була ініційована у грудні 2007 р. «Копенгагенська домовленість» - це політична угода, мета якої закріплення згоди країн вжити заходів щодо скорочення викидів СО2 і утримання глобального потепління на рівні 2 градусів за Цельсієм.

Україна задекларувала свій намір скоротити викиди парникових газів на 20% до 2020 року відносно базового 1990 року. Проте, фінансування природоохоронних заходів має, переважно, залишковий характер.

Основними причинами недофінансування природних заходів в Україні є наступні: недосконалість існуючої законодавчої бази у цій сфері; обмеженість фінансових ресурсів на місцевому, регіональному та державному рівнях; політична нестабільність в країні; низька екологічна культура в суспільстві; відсутність ефективного контролю за надходженнями та видатками коштів.

У [1] пропонується три шляхи розв’язання поставлених проблем: продовження існуючої державної політики фінансового забезпечення охорони навколишнього природного середовища, а саме – збереження діючих екологічних фондів; реорганізація екологічних фондів; впровадження нових фінансово-економічних механізмів реалізації державної екологічної політики.

Для розвитку країни необхідним є постійне зростаюче наповнення Державного бюджету та бюджетів усіх рівнів.

У проекті Податкового кодексу пропонується ввести поняття екологічного податку. Екологічний податок – загальнодержавний обов’язковий платіж, що сплачується з фактичних обсягів викидів в атмосферу, скидів у водні об’єкти забруднюючих речовин та розміщення відходів, який є джерелом фінансування заходів, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, підвищення рівня екологічної безпеки життєдіяльності людини [5].

У проекті Податкового кодексу визначено ставки податку за викиди в атмосферу забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення, зокрема, ставка податку за викиди в атмосферу забруднюючих речовин повітряними суднами – 5 гривень за тонну максимальної злітної маси повітряного судна за один цикл зльоту-посадки повітряного судна.

Зміни у податкових системах ряду європейських країн відбувається у напрямі перенесення податкового навантаження з мобільних факторів виробництва, передусім праці, на природні ресурси [2]. Відповідні податкові реформи, в ході яких відбувається узгоджена різновекторна зміна ставок екологічних податків і внесків до соціальних фондів, проведені у Данії, Італії, Нідерландах, Німеччині, Норвегії, Великобританії, Фінляндії, Швеції та Швейцарії. В Україні при значних запасах природних ресурсів розвиток екологічних платежів незначний.

У Стратегії реформування податкової системи України, затвердженої Кабінетом Міністрів України, безпосередньо зазначено, що «трансформація податкових систем ряду європейських країн відбувається у напрямку перенесення податкового навантаження з мобільних факторів виробництва, передусім праці, на природні ресурси». Реформування податкової системи у розрізі екологічної складової планується здійснити шляхом: зміщення акцентів з прямих податків на непрямі, зокрема перенесення податкового навантаження з праці і капіталу на споживання, ресурсні та екологічні платежі [2].

Вплив глобалізації на податкову систему відбувається за різними напрямами і у різних сферах [6]. Навіть на рівні теорії, податкової доктрини вона має свої вияви та наслідки, оскільки основна ознака глобалізації це прискорення обміну інформацією, інноваціями та науковими ідеями.

У періоди швидкого економічного зростання, які спостерігалися в Україні у 2003-2004 та 2006 - І половині 2008 рр., незважаючи на певне послаблення жорсткості монетарної політики, так і не було створено дієвих важелів впливу останньої на забезпечення необхідних структурних зрушень, які б сприяли довгостроковій стабільності зростання економіки. Монетарна політика спрямовувалася переважно на стимулювання споживчого попиту, забезпечення номінальної стабільності і навіть зміцнення обмінного курсу гривні, зміна грошової пропозиції залежала від обсягу експортної виручки, зовнішніх запозичень і зміни обсягів коштів Єдиного казначейського рахунку уряду в НБУ. Монетарна політика працювала на обмеження динаміки економічного зростання.

У кризових умовах проводилась стримуюча монетарна політика [7], що в умовах стрімкого падіння показників реального сектору економіки та наростання явищ банківської кризи дозволило зберегти фінансову стабільність країни. Інструменти, які ефективно спрацювали як чинники макроекономічної стабілізації, виявили гальмівний вплив для економічного зростання.

На поточному етапі виходу із депресії основною проблемою реалізації грошово-кредитної політики є суперечність між необхідністю гальмування темпів інфляції та потребою у забезпеченні розширеного фінансування економічного розвитку.

Монетарна політика має бути підпорядкована завданню підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки на підґрунті забезпечення фінансової стабільності та максимальної задоволеності потреб суб’єктів господарювання у фінансових ресурсах.

У процесі проведення реформи податкової системи особлива увага приділятиметься питанням щодо: удосконалення системи платежів за використання природних ресурсів і видобуток корисних копалин; здійснення поступового переходу до нової системи платежів за видобуток корисних копалин із застосуванням принципів рентного доходу та створення відповідного регуляторного механізму; оптимізації нормативної бази та ставок платежів за спеціальне водокористування; вироблення єдиного підходу до оподаткування земельних ділянок на основі нормативної грошової оцінки землі, яка є капіталізованим рентним доходом із земельної ділянки; розширення бази оподаткування плати за землю.

Ефективному впровадженню механізму реформування податкової системи сприятиме [2]:

  • забезпечення макроекономічної, соціальної і політичної стабільності в суспільстві;

  • наявність, крім фіскальних, достатніх нефіскальних умов активізації інвестиційних процесів, зокрема надійного захисту конкуренції і контрактів, а також прав власності, реально забезпечених незалежною судовою і виконавчою гілками влади;

  • реформування бюджетної системи з урахуванням вимог Європейської хартії про місцеве самоврядування, забезпечення відповідності бюджетних видатків інтересам населення;

  • узгодження податково-бюджетної і грошово-кредитної політики;

У 2008–2009 рр. у відносинах України та ЄС відбулися такі важливі події: набуття чинності Угоди про спрощення візового режиму з 1 січня 2008 р.; початок переговорів щодо встановлення безвізового режиму між Україною та ЄС;

входження України до Світової організації торгівлі; початок переговорів щодо нової посиленої Угоди про асоціацію, як проголошено на саміті Україна–ЄС (Париж, 9.09.2008 року); початок переговорів щодо створення поглибленої зони вільної торгівлі між Україною і ЄС, що стане складовою частиною Угоди про асоціацію; започаткування ініціативи Східного партнерства, яка створює умови для поглиблення співпраці ЄС із країнами Східної Європи, розширюючи формат Європейської політики сусідства (ЄПС) і Чорноморської синергії (ЧС).

12 травня 2004 р. Була схвалена Стратегія «Європейська політика сусідства» та запропонована усім країнам по периметру ЄС–27. Успіх з реалізації проектів Східного партнерства залежить від обсягів фінансових ресурсів, які ЄС виділяє на їхню реалізацію (600 млн євро до 2013 р.).

Україна може розраховувати на щорічну допомогу в розмірі 1–2 євро на душу населення. Так, у 2009 р. на підтримку реформ у Сербії заплановано витратити 195 млн євро, в Албанії – 81 млн євро (відповідно 24 і 20 євро на душу населення).

Від 7 травня 2009 р. Східне партнерство є новим форматом побудови стосунків ЄС із сусідами на Сході, насамперед з Україною. Ефективне використання економічних складових цієї ініціативи (економічна інтеграція і зближення з правилами ЄС і енергетична безпека) має стати шансом для посилення євроінтеграції України.

Потенційними перевагами створення поглибленої зони вільної торгівлі України і ЄС є: сприяння подоланню наслідків світової фінансово-економічної кризи; надання додаткового прискорення темпам зростання ВВП; поліпшення структури експорту і сальдо платіжного балансу України; покращення розвитку експортоорієнтованих галузей (металургії, хімічної промисловості, сільського господарства), зростання надходжень іноземних інвестицій; одержання доступу до передових високих технологій; покращення рівня енергетичної безпеки і зменшення енергозалежності України (зокрема, через встановлення економічно обґрунтованих цін на імпортований природний газ і на транзит енергоресурсів через територію України, а також на зберігання природного газу в українських підземних газосховищах) тощо.

Висновки.

Безсистемність податкового законодавства, жорстка монетарна політика, значна кількість і частота внесення змін та доповнень до нормативно-правових актів значно ускладнює роботу контролюючих органів із забезпечення виконання платниками податків податкових зобов’язань та негативно позначається на діяльності суб’єктів економіки. Система місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів) перевантажена неефективними податками і зборами (обов’язковими платежами), витрати на адміністрування яких перевищують суму їх надходжень до місцевих бюджетів. Монетарна та податкова політика повинні сприяти екологічно безпечному розвитку та спрямовуватись на реалізацію сучасних енергозберігаючих, безвідходних, природних технологій.

^ Перспективи подальших розвідок. Сучасні тенденції засвідчують необхідність скорочення обсягів субсидій і дотацій з державного бюджету та застосування таких інструментів, як: пільгове оподаткування; прискорене амортизаційне списання основного капіталу; кредит.
Використані джерела інформації:

  1. Лазор О.Я. Державне управління у сфері реалізації екологічної політики в Україні: організаційно-правові засади /О. Лазор. Монографія. – Львів: Ліга-Прес, 2003. – 542 с.

  2. Проект Стратегії реформування податкової системи України. [Електронний ресурс] / Режим доступу:

http://minfin.kmu.gov.ua/control/publish/article/main?art_id=232635&cat_id=134011

  1. Лазор О.Я. Фінансово-економічні важелі реалізації екологічної політики /О. Лазор. Збірник наукових праць УАДУ при Президентові України. К.: УАДУ, 2002 р. – № 2. – С. 188–185.

  2. Миколайчук М.М. Економічна політика регіонального розвитку в умовах глобалізації / М.М.Миколайчук. Монографія. – Київ: «К.І.С.», 2009. – 228 с.

  3. Проект Податкового кодексу. Розділ VI. Екологічний податок [Електронний ресурс] / – Режим доступу:

http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=85496

  1. Швабій К.І. Вплив глобалізації на систему оподаткування та податкову політику України / К.І.Швабій // Стратегічні пріоритети, №1(10), 2009 р. – С. 137-144.

  2. Економіка України на шляху від депресії до зростання: джерела, важелі, інструменти /Аналітична доповідь. [Керівник авторського колективу Жаліло Я.А.]. – НІІС, 2010.


Рецензент: Л.В.Ільченко-Сюйва, к.держ.упр., доцент

1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   33

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи