Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
Сторінка14/33
Дата30.10.2014
Розмір7.27 Mb.
ТипПротокол
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   33

Пельтек Л.В.,

к.е.н., доцент Запорізького

національного університету
^ ПРИВАТНО - ДЕРЖАВНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК ЧИННИК ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОЕКТІВ І ПРОГРАМ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОСТІ РЕГІОНУ
В статті розглядаються принципи взаємодії державних і промислових структур у формі приватно-державного партнерства; запропоновано алгоритм визначення доцільності використання механізмів приватно-державного партнерства; наведено технологію оцінки ефективності використання механізмів приватно-державного партнерства.

В статье рассматриваются принципы взаимодействия государственных и промышленных структур в форме частно-государственного партнерства; предложен алгоритм определения целесообразности использования механизмов частно-государственного партнерства; показано технологию оценки эффективности использования механизмов частно-государственного партнерства.

In the article principles of co-operation of state and industrial structures are examined in form privately state partnerships; the algorithm of estimation of expedience of the use of mechanisms is offered privately state partnerships; the algorithm of estimation of efficiency of the use of mechanisms is resulted privately state partnerships.
Вступ.

Однією з найважливіших проблемою економічної науки з початку її існування була проблема взаємодії держави і приватних підприємницьких структур при здійсненні економічної діяльності. Доцільність партнерських відносин при реалізації проектів і програм розвитку промисловості регіону є необхідною умовою організації взаємовигідної співпраці державних установ та промислового бізнесу [1, с.26].

Гармонізація інтересів держави і інтересів підприємництва досягається тоді, коли набір стратегічних зон господарювання кореспондується зі спектром задач, рішення яких передбачено в плані соціально-економічного розвитку регіону. Відтак, розробляючи економічну стратегію, необхідно визначити, обслуговування якого набору стратегічних зон господарювання сфери підприємництва дозволить найкращим чином використовувати наявний потенціал регіону.

Актуальність застосування в соціально-економічній сфері приватно-державного партнерства (ПДП) пояснюється багатьма причинами. Вирішення ряду задач затримується через відсутність якісних механізмів залучення інвестицій в даний сектор і його інфраструктуру. В рамках цієї системи держава має можливість наділити приватного інвестора правом участі в здійсненні деяких своїх функцій в соціально-економічній сфері, а також правом управління державною або муніципальною власністю або монопольними видами діяльності.

^ Постановка завдання.

Метою статті є дослідження механізму приватно - державне партнерства як чинника ефективності проектів і програм розвитку промисловості регіону

Результати. Мета приватно-державного партнерства в соціально-економічному середовищі — знайти ефективний спосіб реалізації соціально-економічних проектів і програм, націлених на вирішення задач, які є прерогативою держави. Успіх реалізації такої взаємодії може бути ефективний тільки при дотриманні ряду умов:

  • за участю приватного партнера масштаби рішення соціально значущих задач повинні бути вище, ніж коли держава їх вирішувала б самостійно;

  • участь приватного партнера дозволяє скоротити термін реалізації проекту або програми;

  • користувачі продукції чи послуг прихильні до залучення приватного партнера;

- існує конкуренції між можливими приватними партнерами;

- відсутні нормативні або законодавчі заборони на залучення приватного партнера в даній сфері;

- існує можливість оцінити результати діяльності;

- витрати на реалізацію проекту або програми можуть бути компенсовані за рахунок коштів від реалізації продукції або через встановлення плати для споживачів послуг;

- проект чи процес виконання певної роботи дозволяють активізувати інноваційний процес.

Основні аспекти оцінки ПДП зводяться до реалізації системи принципів організації даної взаємодії. У літературних джерелах можна знайти ряд сформульованих принципів взаємодії державних і промислових структур, які є базовими орієнтирами для досягнення соціально-економічної цілей за рахунок використання механізмів ПДП: принцип партнерства, принцип соціальної відповідальності, чітке цілепокладання, системність дій [2, с.20].

Інша система принципів ПДП включає наступні принципи взаємодії: принцип економічної свободи, принцип забезпечення взаємної вигоди в реалізації заходів підвищення ефективності галузі, принцип узгодженості приватних і державних інтересів в цілях забезпечення економічного зростання та поліпшення якості життя населення [1, с.27].

Ще одну сучасну систему принципів і умов доцільності реалізації механізму приватно-державного партнерства представлено таким чином: принцип платності, принцип позитивності і максимуму ефекту для всіх учасників приватно-державного партнерства, принцип терміновості, принцип цільового використання[3, с.140].

Ґрунтуючись на зазначених аспектах, можна зробити висновок, що система принципів ПДП є комплексним критерієм оцінки доцільності організації партнерських відносин між державою і промисловим бізнесом при реалізації соціально-економічних проектів і програм.

Таким чином, для того, щоб партнерство було доцільним і успішним, необхідне поєднання багатьох чинників, що мають відношення як до представників обох сторін, так і до середовища, в якому вони взаємодіють в процесі реалізації проекту.

Що стосується загального середовища, то важливим чинником для успішної реалізації приватно-державного партнерства є наявність передбаченої і стійкої кон'юнктури ринку. Це необхідно для того, щоб ризик, що приймається партнером з приватного сектора, був для нього прийнятним (наприклад, ефективність правового захисту приватної власності, надійність фінансових ринків, стійке фінансове положення підрядчика, прозорість закупівель). Крім того, важливо забезпечити уявлення про партнерство як про справедливу та прозору справу, що здійснюється на користь суспільства.

Доцільність ПДП для кожної з взаємодіючих сторін визначається, з одного боку, набором переваг, які забезпечують організацію партнерських відносин, з іншого, здатністю передачі ризиків іншій стороні при реалізації проекту або програми. Переваги (рис.1.) обумовлюються додатковим ефектом, який одержують сторони в результаті взаємодії.

Додатковий ефект від проекту або програми у формі ПДП може бути обумовлений:

- економією бюджетних коштів або скороченням витрат суб’єкта промислового бізнесу;

  • зростання масштабів реалізації програми, за рахунок чого забезпечується досягнення вищого рівня соціальної ефективності;

  • скорочення терміну реалізації соціально-економічних проектів і програм тощо.



Рис. 1. Вигоди і чинники успіху ПДП

Представлений аналіз існуючих принципів взаємодії держави і промислового бізнесу дозволив сформувати узагальнену систему основних принципів, які визначають доцільність, обґрунтованість і можливість організації ПДП при забезпеченні зростання інвестиційного потенціалу проектів і програм розвитку промисловості регіону:

  • принцип взаємозацікавленості — ефект від взаємодії максимален, якщо кожна із сторін бачить можливість досягнення власних цілей тільки за сприяння іншої сторони;

  • принцип паритету інтересів - жодна із сторін не ставить перед собою мету схилити іншу сторону до взаємодії проти волі або в збиток інтересам;

  • принцип стратегічного регулювання соціальних наслідків — заходи, що реалізуються в рамках ПДП, повинні бути орієнтовані на забезпечення досягнення стратегічних цілей не лише економічного, а й соціального розвитку регіону.

На їх основі сформований алгоритм оцінки доцільності використання механізмів ПДП при реалізації проектів і програм промислового розвитку регіону, структура якого представлена на рис. 2.



Рис. 2. Схема алгоритму оцінки доцільності використовування ПДП при реалізації проектів і програм промислового розвитку регіону
Запропонований алгоритм складається з наступних етапів.

Етап 1. Формування інформаційної бази про соціально-економічні проекті і програмі, планування соціальних наслідків їх реалізації.

Етап 2. Оцінка можливості збільшення ефекту, що одержують учасники ПДП при взаємодії в ході реалізації проекту або програми. Обґрунтування взаємозацікавленості і дотримання виконання принципу паритету інтересів.

Етап 3. Формулювання висновку про доцільність партнерських відносин.

Таким чином, необхідно відзначити що організація ПДП доцільна тільки в тому випадку, якщо взаємодія дозволяє отримати додатковий ефект: для представників державних структур - це зростання бюджетного або соціального ефекту, для промислового бізнесу - це зростання прибутковості або скорочення рівня ризиків у зв'язку з участю в реалізації проекту (програми) .

Комплексна оцінка ефективності реалізації соціально-економічних проектів і програм із застосуванням моделей ПДП повинна базуватися на визначенні ефективності взаємодії, для кожної із зацікавлених сторін. В загальному виді процес формування результатів взаємодії держави і промислового бізнесу можна, представлено на рис. 3.



Рис.3. Механізм забезпечення ефективності структур,

побудованих за принципом ПДП
При якісній оцінці ефекту, що отримує держава при реалізації соціально-економічного проекту або програми, більшість сучасних розробок ґрунтуються на порівнянні доходів і витрат, тому найзагальніша формула для розрахунку ефективності участі держави в проектах, що реалізуються у формі ПДП має наступний вигляд:
(1)

де - ефективність участі держави в проектах у формі ПДП;

- ефект, що отримує держава при реалізації проекту (програми) у формі ПДП;

- витрати держави на реалізацію проекту чи програмі у формі ПДП.
Таким чином, існуючі методики припускають оцінку ефекту, що одержує держава, на основі наступної функції:

(2)

Де Б, С - відповідно набори значень коефіцієнтів бюджетного і соціального ефектів. Як економічний бюджетний ефект можуть використовуватися сальдо доходів і витрат бюджетів різних рівнів; як соціальний ефект — зайнятість, рівень соціальної напруженості тощо.

Організація ПДП дозволяє залучити кошти промислового бізнесу до участі у проекті (програмі), забезпечуючи можливість розширення масштабів їх реалізації. Оцінка цього чинника ґрунтується на показнику (n), який характеризує кількість проектів, визначаючи зростання соціального ефекту.

Показники, що характеризують надходження до бюджету, доцільно розподілити на дві основні групи: це додатковий обсяг податкових надходжень, а також надходження коштів від продажу продукції (послуг) при реалізації проектів або програми.

Як основні характеристики витрат бюджету при реалізації соціально-економічних програм пропонується, як і в більшості методик, використання показників, що характеризують обсяги цільового фінансування реалізації проектів (програм), а також суму коштів, необхідних для забезпечення зацікавленості промислового бізнесу у взаємодії у формі ПДП. Систематизація цих даних дозволила виділити чотири основні показники, які визначають ефект держави від реалізації проекту (програми). Це обсяги податкових надходжень, прибуток від реалізації продукції(послуг), вартість бюджетних вкладень (економія бюджетних коштів) і кількість реалізованих проектів. Обсяги податкових надходжень (ПН) і прибуток від реалізації продукції (послуг) (ПП) визначають суму прямих надходжень до бюджету від реалізації проектів і (програм). Обсяги бюджетних вкладень (економія бюджетних коштів) при реалізації проекту або програми у формі ПДП (ОБВ) можуть бути охарактеризовані як різниця між об'ємом економії від передачі промисловому бізнесу частини вкладень в проект (програму) і сумою коштів, необхідних для забезпечення зацікавленості у взаємодії у формі ПДП.

Комплексно, ефект, що одержує держава від взаємодії у формі ПДП (), розраховується на основі представлених показників:
(3)

Висновки.

На основі узагальнення існуючих теоретичних аспектів і аналізу взаємодії державних структур і промислового бізнесу сформована система основних принципів, які визначають доцільність, обґрунтованість і можливість організації ПДП при здійсненні інвестицій в соціально-економічні проекти і програми.

Розроблена система показників дозволяє визначити додатковий ефект держави від реалізації проекту або програми по одній з форм ПДП, включаючи збільшення надходжень до бюджету у вигляді податків і інших обов'язкових платежів, скорочення витратної частини бюджету внаслідок передачі бюджетних вкладень промисловому бізнесу і кількість реалізуємих проектів або програм, яка виступає характеристикою соціального ефекту, визначаючи масштабність реалізації.
^ Використані джерела інформації:

  1. Вісящев В.А. Організаційний механізм державного управління програмами та проектами соціально-економічного та науково-технічного розвитку регіону / В.А.Вісящев, Є.Л.Морозов // Менеджер. – 2004. - №2. – С.25-29.

  2. Погребняк М. Упорядкування переліку державних цільових програм на основі принципів індикативного планування /М. Погрібняк // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. – Вип. №5(48)/ Наук. ред. І.К. Бондар.- К., 2005.- С.17-21.

  3. Узунов В. В. Державні цільові прогарами та особливості врахування в них соціальної напруги в країні / Узунов В. В. // моделювання регіональної економіки. [збірник наукових праць]. – Івано-франківськ: плай, 2006. – № 1(7). – с. 135 – 144.


Рецензент: Корецький М.Х., д.держ.упр., професор

УДК 35.078

Половцев О. В.,

к.т.н., докторант Донецького

державного університету управління
^ УПРАВЛІННЯ РОЗПОДІЛОМ РЕСУРСІВ В ДЕРЖАВНОМУ СЕКТОРІ
Запропоновано метод управління розподілом ресурсів на основі теорії нечітких множин, що включає етапи проведення експертного оцінювання альтернатив та розв’язання оптимізаційної задачі. Розроблений метод передбачає універсальність застосування до широкого класу задач державного рівня щодо розподілу ресурсів довільної природи.

Предложен метод управления распределением ресурсов на основе теории нечетких множеств, который включает этапы проведения экспертного оценивания альтернатив и решение оптимизационной задачи. Разработанный метод предполагает универсальность использования для широкого класса задач распределения ресурсов различной природы на государственном уровне.

The method for distribution resources control based on fuzzy sets theory is proposed. The method consists of expertise procedure and solving the optimization problem. Developed method assumes universal usage for problems of distribution resources of various nature in public sector.

^ Постановка проблеми. Розподіл ресурсів – це проблема, яка постійно виникає у всіх сферах людського буття. Задачі оптимального розподілу ресурсів виявляються найактуальнішими задачами державного управління. Особливо гостро такі проблеми відчуваються в економіках перехідного періоду. Зокрема задачі розподілу ресурсів виникають та потребують розв’язків для державних підприємств, певних територій, окремих галузей економіки, а також для оптимізації розподілу бюджету в цілому. Проблема розподілу виникає за наявності множини альтернативних статей, програм чи проектів – кандидатів на одержання ресурсів, з яких необхідно вибрати для реалізації та забезпечення ресурсами самі актуальні, важливі та результативні. Для сучасних умов України властиві невизначеність, мінливість та глобальні перетворення. Для них можна виділити такі особливості [1]:

  1. Висока динаміка протікання процесів.

  2. Високій рівень невизначеностей, таких як структурна, параметрична та статистична.

  3. Наявність складноописуємих збурень, таких як порушення економічних зв’язків; недостатній обсяг сировинних та енергетичних ресурсів; застарілі технології; неконтрольований витік капіталу за кордон; інфляційні процеси; нестабільне податкове законодавство; відчуття тимчасовості у керівництва; впровадження неприйнятної економічної політики з боку іноземних радників; відсутність повної погодженості законодавчої та виконавчої влади; значний обсяг тіньової економіки.

  4. Відсутність чіткої економічної державної політики.

  5. Відсутність готових рецептів „лікування” економіки.

На жаль, рецепти, що пропонуються іноземними радниками, як правило, не можуть бути реалізовані через їх недосконалість. Крім того, такі радники, зазвичай лише поверхнево володіють специфікою України, а також не мають досвіду управління перехідною економікою.

Такі особливості умов України свідчать про наявність великого числа складних системних факторів, в першу чергу, факторів ризиків та невизначеностей, які необхідно враховувати при розв’язанні задач державного управління щодо розподілу ресурсів.

^ Задача розподілу ресурсів формулюється наступним чином. Існує певний фіксований обсяг ресурсів, які призначені для розподілу – бюджет. Є множина альтернатив – кандидатів на використання цих ресурсів. Загальний обсяг необхідних ресурсів для всіх кандидатів може перевищувати наявний бюджет. Необхідно із множини всіх кандидатів вибрати деякі, задоволення яких ресурсами забезпечить найбільш раціональне використання наявного обсягу ресурсів.

^ Аналіз останніх досліджень. Розподіл ресурсів за суттю є вибір в певному сенсі кращих з наявних кандидатур на одержання ресурсів, що здійснюється за деяким критерієм оптимальності чи набором таких критеріїв за допомогою певної процедури пошуку максимуму. Оскільки обсяги деяких ресурсів не можуть бути визначені абсолютними величинами, то основним критерієм в їх оцінці доцільно вважати думку, яка домінує у керівництва.

Задача прийняття рішень щодо розподілу ресурсів в державному управлінні розв’язується за критеріями якості, тобто за критеріями корисності та ефективності функціонування [2]. Можна виділити два основні принципи оцінки корисності:

  • утилітарний, що базується на досягненні максимальної корисності кожним елементом системи;

  • егалітарний, що базується на досягненні максимуму корисності всією системою в цілому.

Наприклад, американська модель розподілу ресурсів основана на утилітарному принципі [2], коли елементи системи не мають обмежень щодо досягнення максимальної вигоди. Проте, застосування утилітарної моделі в умовах дефіциту ресурсів може призводити національну економіку до стану стагнації або краху. Однак, практика централізованого планування показує, що застосування чисто егалітарних принципів не дає позитивних результатів, якщо не здійснюється всебічний аналіз та розрахунок факторів, які визначають системну корисність та результативність, і за відсутності повної інформації про стан системи і її елементів.

^ Виділення невирішених раніше частин. Розв’язання проблеми розподілу ресурсів крім власне вибору варіантів з множини допустимих альтернатив передбачає ще й розв’язання оптимізаційних задач щодо розподілу ресурсів при задоволенні тих чи інших обмежень задачі. В літературі описані певні підходи до розв’язання таких задач на основі методів математичного програмування [2]. Проте, для управління розподілом ресурсів в зазначених умовах невизначеностей необхідно спиратись на досвід і знання експертів-фахівців [3]. Методика розв’язання задач за участю людини має ґрунтуватись не лише на формальних методах, а певною мірою на евристичних міркуваннях експертів. Це виявляється у необхідності враховувати різноманітні якісні фактори, значення яких можливо оцінити лише за допомогою експертних оцінок (наприклад, соціальна значимість державних програм). Крім того, використання відомих кількісних значень оцінок за деякими характеристиками альтернатив часто потребує їх доповнення експертними оцінками (наприклад, ризик неефективного використання ресурсів).

^ Постановка завдання. Необхідно створити метод управління розподілом ресурсів в державному управлінні, що ґрунтується на основі методів експертних оцінок. Метод управління розподілом ресурсів повинен забезпечувати раціоналізації використання ресурсів різної природи і мати можливість інтеграції у автоматизовані комп’ютерні системи підтримки прийняття рішень в ДУ.

^ Виклад основного змісту. Застосування методів експертних оцінок є традиційним підходом, який використовується для розв’язання задач базуючись на досвіді експертів і можливостях людини знаходити розв’язок на основі знань, навичок і інтуїції. Ефективним механізмом застосування методів експертних оцінок в державному управлінні є створення систем підтримки прийняття рішень, що сполучають сучасні експертні технології, методи аналітичної обробки даних, сучасні комп’ютерні обчислювальні засоби та засоби візуалізації інформації.

Суть методу експертних оцінок, відомого в зарубіжній літературі, як метод Дельфі, полягає у отриманні висновку групи експертів про поведінку однієї чи декількох пов’язаних характеристик досліджуваної системи, процесу або явища. Висновки і судження експертів розглядаються як експертні оцінки. Експертне оцінювання буває індивідуальне і колективне, однотурове і багатотурове, з обміном інформацією між експертами і без, анонімне і відкрите. Досвід показує, що при реальному використанні експертних оцінок далеко не завжди можна укластися в одну із широковідомих і застосовуваних схем.

Нижче пропонується метод управління розподілом ресурсів в ДУ, схема якого представлена на рис. 1. Метод оснований на принципах системного аналізу проблеми розподілу ресурсів та використовує апарат теорії нечітких множин. Розглянемо докладніше кожний з етапів методу.

В першу чергу формулюється конкретна задача розподілу ресурсів. Визначається, які ресурси необхідно розподілити, умови та обмеження розподілу, наявний обсяг ресурсів – так зване бюджетне обмеження, і наявні кандидати на одержання ресурсів. На основі цієї інформації здійснюється формальна постановка задачі експертного оцінювання та формулюються цілі оцінювання. Розробляються спеціальні „форми опитування” та задаються необхідні параметри: набір допустимих альтернатив для оцінювання – кандидатів для одержання ресурсів, критерії оцінювання, ваги критеріїв, шкали оцінювання. Для забезпечення стабільності оцінок експертів в серіях експериментів, рекомендується розглядати невелику кількість альтернатив, які порівнюються і оцінюються: від 5 до 9 об'єктів [3].

Наступним кроком є добір групи експертів-фахівців з предметної області, щодо якої розподіляються ресурси, та формулювання правил роботи експертів.

При формуванні експертної групи необхідно передбачити можливість ефективної взаємодії експертів, що входять у її склад, з метою одержання повної й адекватної оцінки об'єктів експертизи – альтернатив для виділення ресурсів. Доцільно включати в групу від 10 до 20 експертів [3], хоча можливі деякі відхилення як в бік збільшення, так і в бік зменшення групи – при надто великій кількості експертів можуть виникати труднощі в організації експертизи.

Далі відбувається процес власне оцінювання альтернатив. Проблема коректного одержання інформації від експертів є ключовою в методах експертного оцінювання. Можна виділити два типи процедур експертного опитування [3]: процедури з особистими контактами між експертами та багатотурові, ітеративні процедури без особистих контактів з контрольованим зворотним зв'язком. Не зважаючи на те, що на практиці, особливо вітчизняній, широко застосовуються процедури першого типу, пріоритет на сьогодні належить процедурам другого типу - вони глибше опрацьовані в науковому плані і широко застосовуються в зарубіжній

практиці експертних оцінок. До першого типу належать: метод інтелектуальної атаки, метод віднесеної оцінки, процедури номінальної групи. До другого - метод Делфі та деякі інші процедури.

Досвід використання методів і процедур експертного оцінювання показав, що в багатьох випадках, хоча і не в усіх, оцінки об'єктів експертизи експертами виявлялися більш точними при використанні методів багатокритеріального оцінювання [3]. Тому кожний експерт за кожним критерієм надає свою експертну оцінку кожній альтернативі. Певне поширення одержали методи експертних ранжирувань і упорядкувань, класифікацій, парні і множинні порівняння, метод векторів переваг і інші [3]. Природно, що різні види експертної інформації вимагають як різних методів її одержання, так і різних методів обробки. Значна увага приділяється розвитку як кількісних, так і якісних методів одержання експертної інформації.

Обраній експертом оцінці ставиться у відповідність певна нечітка множина.


Рис. 1 Схема методу управління розподілом ресурсів в ДУ
Основи методів формалізації нечіткої експертної інформації закладено в роботах Л.Заде [4]. Нехай – область визначення деякої змінної. Нечітка множина , що визначається на задається функцією належності (ФН) і являє собою множину , . Значення функції представляє собою ступінь належності величини множині . Нечітка множина з ФН трикутного вигляду (рис. 2) на осі описується трійкою чисел :

де визначає максимальний ступінь належності , (); є лівою і правою границями інтервалу множини. Для опису суб'єктивних експертних оцінок найчастіше використовують саме нечіткі множини з трикутною функцією приналежності.

Для надання оцінки альтернативі експерт обирає значення лінгвістичної змінної, яке на його думку найбільш точно описує відповідну характеристику альтернативи. Кожному лінгвістичному значенню ставиться у відповідність нечітка множина.






1.0

0





1 VL L A H VH


0 10 20 30 50 70 80 90 100


Рис. 2. Нечітка множина з ФН трикутного вигляду

Рис. 3 Нечіткі множини,
що характеризують п’ятизначну лінгвістичну змінну


Наприклад, якщо взяти за основу шкалу зі ста балів, то п’ятизначну лінгвістичну змінну ("Соцспрямованість”) можна характеризувати за допомогою нечітких множин з функціями належності трикутного вигляду на інтервалі : дуже низька ; низька , середня , висока , дуже висока .

Отримана експертна інформація обов'язково повинна бути проаналізована.  Розвиваються методи оцінки точності експертних суджень. При цьому більший розвиток одержали методи оцінки порівняльної точності експертних суджень при використанні різних критеріїв точності, які базуються на методах оцінки несуперечності або узгодженості експертних суджень. Одним із основних інструментів, що використовується для обробки експертної інформації і аналізу узгодженості оцінок, є визначення міри близькості. Як правило, оцінка близькості суджень експертів базується на використанні поняття компактності, наглядне уявлення про яку дає геометрична інтерпретація результатів експертизи [3]. Вважається, що узгодженість експертних оцінок адекватна їх рівнорозподіленості [3]. Таким чином, перевіркою узгодженості оцінок вважається перевірка гіпотези про рівнорозподіленість їх оцінок.

Аналіз узгодженості оцінок експертів дозволяє оцінити якість проведеного оцінювання. Узгодженість більшості оцінок свідчить про задовільну якість проведеного оцінювання, оскільки більшість експертів-фахівців мають схожі думки щодо проблеми, яка розв’язується. Поширеним в практиці є визначення коефіцієнта конкордації Кендала [3], який виступає мірою узгодженості ранжувань об’єктів, заданих усіма членами експертної групи. Для альтернатив, що аналізуються, та експертів він розраховується у такий спосіб:

,

де – ранг (порядковий номер) -тої альтернативи, який наданий їй -тим експертом. Коефіцієнт конкордаціії Кендала може приймати значення з інтервалу , а значення означає повну неузгодженість оцінок експертів, і значення відповідно означає наявність повної узгодженості думок експертів.

Експерти не завжди послідовні у своїх оцінних судженнях, тому суперечливість суджень можна усунути в результаті повторного, більш точного, оцінювання експертом альтернативних варіантів на черговому турі. У певних крайніх випадках при розв’язанні задач намагаються досягти повної узгодженості оцінок за допомогою обговорення оцінок та їх обґрунтувань між турами експертизи. Таким чином, при недосягненні узгодженості оцінок для підвищення їх достовірності повторно виконують тури оцінювання до досягнення задовільної якості оцінювання: етапи надання експертами критеріальних оцінок альтернативам, формалізації та обробки оцінок і аналізу узгодженості експертних оцінок.

Після проведення необхідної кількості турів за умов задовільної якості оцінювання виконують процедури агрегування оцінок та формування результуючої оцінки кожної альтернативи. Визначення інтегральних результуючих експертних оцінок – результату колективної роботи експертів, є однією з центральних проблем обробки експертної інформації. Такі узагальнені, агрегуючі, інтегральні оцінки дозволяють порівнювати між собою і обирати альтернативні об’єкти. Побудова узагальнених оцінок означає доповнення часткового порядку на множині допустимих альтернатив до повного [3]. Це може бути зроблено багатьма способами і за необхідності включає елемент суб’єктивності. Серед найпоширеніших методів [3]:

лінійна , мультиплікативна , узагальнена (принцип „вузького місця”) , та інші, наприклад, така згортка: , де – узагальнена оцінка
-тої альтернативи, – оцінка -тої альтернативи, яка надана їй -тим експертом, – ваговий коефіцієнт -того експерта.

Результуючі узагальнені експертні оцінки служать необхідною базою для постановки і розв’язання задачі розподілу ресурсів. За цими оцінками може бути поставлена задача оптимізації для вибору альтернативи, деяких альтернатив або розподілу ресурсів між всіма альтернативними кандидатами за певними правилами і при задоволенні обмежень задачі, зокрема, бюджетного обмеження на наявний обсяг ресурсів. Наприклад,

, за умов , ,

де , якщо –та альтернатива обирається та – якщо не обирається.

Розв’язання задачі оптимізації, як правило, здійснюється ітераційно до знаходження рішення задовільної якості за допомогою методів математичного програмування з контролем якості сформованого рішення на кожному кроці. Виконання завершального етапу розв’язання оптимізаційної задачі забезпечить вирішення загальної проблеми ефективного розподілу наявних ресурсів між заявленими альтернативними проектами – кандидатами на одержання ресурсів.

Висновки. Сучасний рівень знань дозволяє ефективно розв’язувати проблеми розподілу ресурсів в державному управлінні на основі методів експертних оцінок. Запропоновано метод управління розподілом ресурсів, що ґрунтується на використанні експертних оцінок та включає визначення об’єктів і критеріїв оцінювання, формування експертної групи, оцінювання альтернатив, аналіз узгодженості оцінок, виконання декількох турів корегування оцінок експертами, агрегування оцінок, розв’язання оптимізаційної задачі розподілу ресурсів. Розроблений метод відрізняється обробкою експертної інформації на основі теорії нечітких множин та передбачає універсальність застосування до широкого класу задач державного рівня щодо розподілу ресурсів довільної природи.

^ Перспективи подальших досліджень. Подальші дослідження необхідно зосередити на формалізації всього процесу управління розподілом ресурсів і експертного оцінювання та на розробці автоматизованих систем підтримки прийняття рішень в ДУ на основі запропонованого методу.
Використані джерела інформації:

  1. Малиновський В.Я. Державне управління. Навчальний посібник / Малиновський В.Я. – К.: Атика, 2003. – 576 с.

  2. Згуровский М.З. Исследование социальных процессов на основе методологии системного анализа / М.З. Згуровский, А.В. Доброногов, Т.Н. Померанцева. – К.: Наукова думка, 1997. – 222 с.

  3. Гнатієнко Г.М. Експертні технології прийняття рішень / Гнатієнко Г.М., Снитюк В.Є. – К.: ТОВ „Маклаут”, – 2008. – 444 с.

  4. Асаи. Прикладнные нечеткие системы / Пер. с яп. под ред. Тэрано и др. / Асаи, Киедзи, Ватада, Дзюндзю, Иваи, Сокукэ и др. – М.: Мир, 1993. - 368 с.


Рецензент: Шарко М.В., д.е.н., професор

УДК 351:37.046.16:316.4
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   33

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи