Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
Сторінка15/33
Дата30.10.2014
Розмір7.27 Mb.
ТипПротокол
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   33

Приходько І.П.,

к.е.н., доц., докторант

РВПС України НАН України
^ ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ВИЩОЇ ОСВІТИ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ
У статті запропоновано підхід до визначення періодизації практики державного управління сферою вищої освіти в аграрному секторі.

В статье предложен подход к определению периодизации практики государственного управления сферой высшего образования в аграрном секторе.

^ In the article offered approach to determination of division into the periods of practice of state administration by the sphere of higher education in an agrarian sector.
Постановка проблеми.

Ситуація, яка склалася в агроосвітній галузі, потребує проведення внутрішньої ревізії, інвентаризації для того, щоб ми з вами могли визначити орієнтири на найближчі 10–20 років: кого ми маємо готувати в наших вищих навчальних закладах. Конкуренція на ринку освітніх послуг нині — жорстка, а буде ще жорсткішою. Це спричинено демографічною ситуацією, наявністю грантів на навчання, що наразі видають європейські освітні заклади. До того ж, молодь нині вивчає іноземні мови й, відповідно, має змогу себе реалізувати не лише на батьківщині, а й за межами України. Зрозуміло, що матеріально-технічна база, яка є на сьогодні в аграрних внзах, має бути не просто створена, а й використана, щоб не виникало питання “незавантаженості”, що може призвести до масового скорочення робочих місць в аграрних вищих навчальних закладах для наших науково-педагогічних працівників. А найбільша проблема — це входження наших молодих спеціалістів у саме виробництво. Готуючи сільського інтелігента, він має бути підготовлений як з погляду культури землеробства, так і мати певні національні цінності й дбайливо зберігати культурні традиції нашого народу. На жаль, так склалися обставини, що багато хто з тих, що займаються викладацькою діяльністю у вищих навчальних закладах, за плечима не мають практичного досвіду. Варто підвищувати рівень самих викладачів. Нинішніх студентів треба орієнтувати на відкриття власної справи. Випускна дипломна робота, має бути присвячена створенню власного бізнесу.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Пошук ефективних механізмів державного управління реформування вищою освітою, оптимального розподілу повноважень між різними рівнями управління є предметом постійної уваги теоретиків і практиків з державного управління. Серед них слід назвати таких зарубіжних і вітчизняних фахівців, як: Г.Атаманчук, В.Бакуменко, В.Бурега, Д.Дзвінчук, В.Гамаюнов, М.Карамушка, В.Князєв, В.Майборода, С.Майборода, В.Мартиненко, Н.Нижник, О.Поважний, С.Поважний, Д.Табачник, В.Тертичка, В.Цвєтков та ін.

^ Постановка завдання.

Метою статті є запропонувати підхід до визначення періодизації практики державного управління сферою вищої освіти в аграрному секторі.

^ Виклад основного матеріалу.

Аналіз ролі держави в удосконаленні структури вищої школи в аграрному секторі Україні як об’єкта управління з моменту становлення її незалежності з певною мірою ретроспективності дозволяє зробити висновок про те, що системних властивостей вища освіта як об’єкт державного управління набуває тільки у взаємодії з державною владою, що ініціює реформи, визначає її цілі, завдання і стратегію розвитку. З огляду на це можливо виділити основні етапи розвитку державного управління системою вищої освіти у роки незалежності України.

Основною причиною негативних явищ у системі вищої освіти стало її фінансування за «залишковим принципом», що було особливо помітно в часи економічного спаду. Це врешті-решт призвело до регресивних процесів у здійсненні освітніх реформ. Так, в Рекомендаціях учасників парламентських слухань «Про стан освіти в Україні» від 17 лютого 1995 року було підкреслено, що зменшення рівня фінансування галузей освіти і науки призвело освітянські заклади, значну частину студентства, педагогічних працівників і науковців до зубожіння. Освіта поступово втрачала роль одного з найпродуктивніших факторів розвитку суспільства [2, c.108].

Позитивним фактом у розвитку галузі вищої освіти другої половини 90-х років можна вважати те, що в академічному середовищі збільшилась частка людей, які розуміли необхідність радикальних змін і демонстрували готовність до їх здійснення. На це вказує, наприклад, те, що протягом 1999 року тільки в Києві відбулися понад 30 конференцій, семінарів, круглих столів, присвячених проблемам реформування освіти [4, c.29].

Підсумовуючи цей період розвитку управління освітньою галуззю, можна констатувати, що за відносно короткий період часу Україна стала ледве не першою країною на колишньому пострадянському просторі, в якій було практично завершене формування законодавчої бази в сфері освіти з урахуванням поточної соціально-економічної ситуації.

Період здійснення пріоритетних напрямів державної політики щодо розвитку освіти – це 1999-2002 роки. Цей доволі короткий етап виділяється в нашому дослідженні невипадково. Початок нового століття, інтенсифікація глобалізаційних процесів у світі, бурхливий розвиток суспільства зумовили необхідність істотного посилення дієздатності держави та підвищення ефективності виконання нею своїх функцій.

Системних властивостей вища освіта як об’єкт державного управління набуває тільки у взаємодії з державною владою, що ініціює реформи, спричиняє перегляд цілей та завдань, стратегії розвитку. Стратегія у теоретичному аспекті визначається як план, напрям розвитку та здійснення політики держави з використанням наявних засобів [6, с.483].

Стратегічною зовнішньополітичною метою України стало набуття повноправного членства в Європейському Союзі. Підґрунтям двосторонніх відносин між Україною та ЄС було укладення Угоди про партнерство і співробітництво, підписаної у 1994 році, яка набула чинності у 1998 році. Нею передбачувалась співпраця України з ЄС з широкого кола політичних, економічних та гуманітарних питань. Це стало правовою підставою для органічного включення України в європейські інтеграційні процеси.

Стратегічні завдання цього етапу були сформульовані в урядових програмах і мали на меті не декларативно, а змістовно зробити Україну європейською країною, яка б на основі синтезу кращих національних традицій змогла крокувати в ногу з європейськими і світовими процесами, адекватно й ефективно відповідати на виклики глобалізації.

З метою підвищення ефективності державного управління освітою Указом Президента України № 773 від 7 червня 2000 року було створено Міністерство освіти і науки України (МОН) як головний орган у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності. Для розробки концепції розвитку вищої освіти, визначення її перспектив і напрямів, аналізу її стану, а також реалізації державної політики у сфері вищої освіти було створено департамент вищої освіти МОН України.

У 2001 році відбувся ІІ з’їзд працівників освіти, де обговорювався стан освіти та були окреслені напрямки її подальшого розвитку. Учасники з’їзду ухвалили ідею визначення нових стратегічних завдань, що стояли перед освітою та відповідного їх документального закріплення. Таким документом стала «Національна доктрина розвитку освіти», прийнята у 2002 році, де була визначена мета державної політики щодо розвитку системи вищої освіти в контексті євроінтеграції, яка передбачувала створення умов для розвитку особистості й творчої реалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних працювати і навчатися протягом усього життя, зберігати й приумножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати й зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну й правову державу як невід’ємну складову європейської та світової спільноти [1, с. 155].

Позитивним підсумком цього етапу стало те, що були встановлені освітні рівні, які відповідали освітнім стандартам, прийнятим у Європі: базова вища освіта, повна вища освіта, а також відповідні освітньо-кваліфікаційні рівні (кваліфікований працівник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр). Функціонування такої структури надало громадянам можливість вільного вибору рівнів освіти відповідно до їх здібностей.

Цілі і принципи цього періоду державного управління вищою школою визначалися необхідністю ринкових трансформацій в усіх сферах життя суспільства, у тому числі й системи вищої освіти. Ця необхідність вимагала нових, науково обґрунтованих підходів до державного управління вищою школою на основі введення відповідного рівня його децентралізації за допомогою:

  • підвищення ефективності управління системою вищої освіти, удосконалення взаємозв’язку державного управління і менеджменту у вищих навчальних закладах, перерозподілу адміністративних повноважень (центр – регіон – місцеві органи влади) з делегуванням максимально можливої кількості повноважень на нижні рівні державного управління;

  • посилення контролю з боку місцевих органів влади з залученням громадськості;

  • ефективного використання місцевих ресурсів, їхньої мобілізації відповідно до встановлених пріоритетів, у тому числі при формуванні державного і місцевого бюджетів;

  • створення рівних умов щодо забезпечення доступу до вищої освіти [9, с.9].

Основними тенденціями державної політики в сфері вищої освіти цього періоду стали посилення регіонального змісту діяльності вищих навчальних закладів і забезпечення процесів адаптації системи вищої освіти в Україні до вимог зовнішнього середовища на державному і міжнародному рівнях. Позитивним підсумком можна також вважати початок реалізації широкомасштабної довгострокової стратегії модернізації всієї системи вищої освіти, наближення її до стандартів ЄС, потреб внутрішнього розвитку держави і суспільства в ринкових умовах. Крім цього, урядом була розпочата розробка цільової програми інформатизації вищих навчальних закладів і комп’ютеризації сільських шкіл, яка ставила за мету підвищення якості підготовки фахівців та забезпечення відповідності їхньої кваліфікації вимогам ринку.

За роки незалежності динаміка виміру контингенту студентів вищих навчальних закладів України придбала певні позитивні зрушення. Негативною тенденцією, як і раніше, залишалася невідповідність рівня підготовки фахівців вищої кваліфікації перспективним потребам економіки країни. Наслідком цього стала практика зміни випускниками кваліфікації чи професії через неможливість працевлаштування. Якість одержуваної вищої освіти не відповідала національним і міжнародним стандартам, що призвело до значного розриву між отриманими знаннями і вимогами суспільства.

Період реалізації широкомасштабної стратегії модернізації системи вищої освіти, наближення її до стандартів ЄС – це 2002-2005 роки. Стратегічною метою державної політики цього етапу стало досягнення нової якості життя громадян, введення соціальних, економічних і демократичних європейських стандартів життєдіяльності людини, суспільства і держави. У галузі вищої освіти була проголошена мета стати повноправним учасником Болонського процесу у 2005 році. Щоб досягти її необхідно було здійснити комплекс дієвих заходів, а саме:

  • впровадити двоступеневе навчання (бакалавр – 3-4 роки, магістр – 2 роки), при цьому, як і в усіх країнах Європи, знайти прийнятні для роботодавців диверсифікації програм підготовки бакалавра і магістра;

  • провести педагогічний експеримент щодо реалізації кредитно-модульної системи навчання;

  • впровадити систему кредитних одиниць (ECTS);

  • з урахуванням прийнятих пропозицій фундаментальної і профільної підготовки впровадити європейський зразок диплому та додаток до нього;

  • забезпечити ефективний контроль за якістю освіти;

  • сприяти високому рівню академічної мобільності студентів, викладачів і науковців;

  • узгодити з роботодавцями питання працевлаштування випускників, особливо на рівні бакалаврів, що передбачено Указом Президента України від 17 лютого 2004 року;

  • здійснити системне і сучасне законодавче забезпечення функціонування освіти і науки.

Слід підкреслити значення розпочатого у 2003 році педагогічного експерименту з кредитно-модульного навчання, яке відкриває нові можливості в системі вищої освіти. Кредитно-модульна система організації навчального процесу зумовлює необхідність оновлення змісту навчання, посилення відповідальності студента і викладача за результати спільної праці. Крім того, нова система розглядається як засіб сприяння більшій мобільності студентів. Забезпечення умов для розширення мобільності студентів становить для України одне із найважливіших завдань у контексті її інтеграції до Болонського процесу. Це стосується студентів, викладачів і науковців України, яким надається підтримка в рамках цілої низки міжнародних угод. А саме: 86 міжурядових та 46 міжвідомчих угод з 61 країною світу, з яких 17 – про взаємне визнання документів про освіту, наукові ступені і вчені звання, а також прямих угод, укладених між вищими навчальними закладами і науково-дослідницькими установами та міжнародними програмами, що реалізуються в Європейському регіоні [10, c.7].

Негативним моментом етапу, який розглядається, має вважатися наявність того факту, що в масовому вимірі освіта стала менш якісною, а переважна більшість випускників неконкурентоспроможна на європейському ринку праці. З огляду на це входять у практику моніторинги відповідності виконання вищими навчальними закладами вимог нормативно-правової бази щодо ліцензування й акредитації освітньої діяльності в Україні. Особливо наголошується на порушеннях при створенні та діяльності відокремлених структурних підрозділів та філій. Так, в останні роки перевірено близько 500 відокремлених структурних підрозділів, з яких за результатами перевірок припинено діяльність 126 [10, c.12].

Подолання цих та інших перешкод на шляху до Європейського освітнього простору зумовило визначення першочерговими завданнями державної політики у сфері вищої освіти на етапі, що розглядається, наступних:

  • гарантії доступності до високоякісної вищої освіти, введення системи державної підтримки в її одержанні;

  • створення і розвитку національної науково-дослідної й освітньої мережі, що забезпечує взаємодію науково-освітніх закладів України і Європи, корпоративних комп’ютерних мереж для наукових і освітніх цілей з послідовним формуванням єдиного віртуального науково-освітнього простору, сприяння розширенню наукових зв’язків, забезпечення доступу до світових електронних бібліотек і інтеграції у світовий науково-освітній простір;

  • сприяння встановленню принципів автономії і самоврядування у вищих навчальних закладах усіх форм власності;

  • розробки і впровадження нового покоління вітчизняних, у тому числі електронних підручників, навчальних посібників і засобів навчання відповідно до сучасного рівня розвитку високих технологій, створення умов для використання Інтернету;

  • введення єдиної системи тестування при вступі у вищі навчальні заклади;

  • створення загальнонаціональної системи пошуку, відбору і державної підтримки обдарованої молоді;

  • гарантування працівникам освіти гідної заробітної плати;

  • сприяння науковим дослідженням у сфері високих технологій;

  • оптимізації діяльності Національної академії наук з орієнтацією на зближення академічної науки з освітою і промисловістю [3, c.25].

Таким чином, на даному етапі формування і реалізації політики держави в сфері вищої освіти відбувається розробка і впровадження намічених у ході постановки цілей і завдань програм і проектів, визначається соціальна база і підґрунтя щодо реформування освітньої системи відповідно до вимог зовнішнього середовища.

На основі запропонованого підходу до визначення періодизації практики державного управління сферою вищої освіти можливо зробити наступні висновки:

1. В історичному контексті вирішальна роль у розвитку системи освіти належить державі. Вища освіта набуває системних властивостей в наслідок відповідного реагування на виклики зовнішнього середовища та під впливом міжнародних, державних і регіональних факторів.

2. Використання запропонованої в дослідженні періодизації дає можливість простежити динаміку та особливості розвитку взаємодії вищої школи і державного управління в ланцюгу «міжнародний простір – держава – регіон – вищий навчальний заклад». Змістовно в періодизації можна виділити пріоритет держави.

Поступове входження України в європейський освітній простір висуває перед державою завдання з удосконалення управлінської вертикалі і структури органів виконавчої влади на місцях, проведення заходів щодо забезпечення збалансованості повноважень і відповідальності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування в наданні освітніх послуг. Такі міри можуть стати вирішальними в посиленні дієздатності держави. У сучасному світі держава має виступити як головний гарант життєздатності й ефективності функціонування соціальних систем і водночас як активний організатор і координатор соціальних і економічних зусиль, що визначає оптимальні цілі і параметри суспільного розвитку, та створює умови і механізми їхнього досягнення. Йдеться про формування нової цілісної системи державного управління соціальною сферою, що відповідає сучасному етапу трансформаційного процесу в Україні [1, с.45].

Однією з успадкованих особливостей вищої школи є могутній і ефективний науково-освітній потенціал, фундаментальність якого визнана у світовому академічному співтоваристві. Однак, з початку 1990-х років відгуком на зміни у суспільстві відбулися значні зміни в сфері вищої освіти і науки. Так, з урахуванням притаманних вищій школі соціально-економічних, соціально-політичних й культуротворчих функції, вона поступово перетворюється у повноправний суб’єкт ринкових відносин. Освітні послуги усе в більшому ступені перетворюються на товар, який циркулює на відповідному ринку. Споживання цього товару дозволяє сформувати таку «систему навичок», яка може бути затребувана на ринку праці потенційним роботодавцем в особі національних чи транснаціональних корпорацій, а також академічних інститутів, що уявляють собою підприємницькі структури.

У сучасних умовах визнана необхідність формування державно-суспільних органів управління системою вищої освіти на рівні установ, здатних проводити незалежну експертизу, визначати соціальне замовлення ВНЗ, контролювати діяльність державного апарату. Тому модернізаційні заходи в системі вищої школи мають бути спрямовані на пошук оптимальної моделі поєднання централізації і децентралізації. У відповідності до цього загальною тенденцією стає співучасть в управлінні вищою школою держави і громадськості, а також забезпечення автономії ВНЗ [2, с. 55].

В умовах ринку і побудови демократичної держави варто віддавати перевагу гнучкій освітній політиці, що сприяє інноваційної діяльності ВНЗ і розширенню його автономних прав. Сутність таких змін полягає в переході на нову модель вищої школи, що саморозвивається та здатна до відновлення і стимулювання суспільних перетворень.

Висновки.

Децентралізація і гуманізація в управлінні системою освіти забезпечуються в наслідок домінування інституту громадськості в освітній політиці, у системі управління, у роботі окремого вищого навчального закладу. Результатом інтенсифікації зазначених процесів стає нова модель ВНЗ, що саморозвивається, є «відкритою освітою», яка відповідає соціальним вимогам, характеризується співпрацею професорсько-викладацького і студентського колективів, дозволяє самоудосконалюватися. При цьому громадськість виступає партнером вищого навчального закладу, який забезпечує йому матеріальну і моральну підтримку та утворює з академічним колективом єдине ціле. Якщо для колишньої освітньої моделі були характерні централізований контроль за ресурсами, навчальними програмами, методикою і тривалістю навчання, то новій – притаманне управління ресурсами, складання навчальних планів, програм на основі самоврядування, а також визначення тривалості освіти з орієнтацією на потреби ринку.

Становлення нової моделі управління вищою школою, яка відповідає ринковій економіці та саморозвивається, є оптимальним виходом із кризової ситуації, пов’язаної з недостатнім її державним фінансуванням. А орієнтована на ринок нова модель управління вищою школою має вважатися перспективною для вищої школи України, особливо з урахуванням перебігу глобалізаційних процесів, що відбуваються у світі.
Використані джерела інформації:

  1. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики: Монографія. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - 328с.

  2. Боголіб Т.М. Удосконалення фінансового забезпечення розвитку вищої освіти // Фінанси України. – 2005. – № 2. – C.108.

  3. Гуржій А., Гапон В. Методологічні засади оцінювання та прогнозування розвитку вищої освіти в Україні // Вища освіта України. – 2006. - № 1. – С.25.

  4. Дем’янчук О. Державна політика незалежної України в галузі освіти // Нова політика. – 2000. – № 4 – С.26-29.

  5. Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття"). Постанова кабінету /Міністрів України від 03.11.1993 № 896. Вища освіта в Україні. Нормативно-правове регулювання За заг.ред. А.П. Зайця, В.С.Журавського. - К.: ФОРУМ, 2003. - С.51.

  6. Економічна енциклопедія. - Т.3.: Т.3. П-Я.- 2002. – С.483

  7. Закон України "Про освіту». Відомості Верховної Ради, 1991. – № 34. – С.452

  8. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - Харків: Фоліо, 2005. - С.12.

  9. Мазак А.В. Управління освітньою галуззю в умовах становлення громадського суспільства в країні: регіональний аспект: Автореф. Дис. …канд.. наук з держ. упр.: 25.00.02/ НАДУ при Президентові України. - К.: 2005. - С.9.

  10. Підвищення ефективності вищої освіти – визначальний чинник соціально-економічного потенціалу держави. Матеріали до доповіді міністра освіти і науки на підсумковій колегії Міністерства освіти і науки України. (23 лютого 2006 року, м. Київ) // Освіта.– 15-22 лютого 2006 р. - № 7-8.– C.3-18.


Рецензент:Корецький М.Х.., д.держ.упр., професор

УДК 351:338.432
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   33

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи