Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
Сторінка17/33
Дата30.10.2014
Розмір7.27 Mb.
ТипПротокол
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   33

Політична еліта відрізняється особливою згуртованістю, єдиними ціннісними орієнтаціями, соціально-політичною і психологічною однорідністю. Еліти володіють чітко вираженою|виказувати| груповою свідомістю, загальною|спільною| волею до дії і консолідованістю|. Соціально-політична однорідність сприяє збереженню|зберіганню| достатньої єдинодумності і єдинодії| в найскладніших ситуаціях. Тим самим влада зміцнюється, зберігається її цілісність і цілеспрямованість. Психологічна гомогенність дає можливість|спроможність| неординарним, конкуруючим між собою людям зберігати сумісність і не доводити ситуацію до боротьби самолюбів|, особистих розколів і керівного|провідному| середовища [1]||середі|. У|біля| осіб|облич|, що входять в політичну еліту, духовні запити, комплекс можливостей|спроможностей|, рівень соціальних домагань і навіть людські якості відрізняються високою сумісністю.


В умовах глобалізації і розвитку, що прискорюється, еліта повинна підтримувати високий інтелектуальний потенціал. Вона повинна забезпечувати не лише|не лише| високі темпи економічного розвитку, але і сучасні соціальні стандарти і якість економіки. Звідси високі вимоги до національної еліти, а саме до розвитку потенціалу особи|особистості|, тобто знань і креативності [1]|.

Історично доведено|, що| політична| культура складається| століттями| і змінити| її за короткий час, неможливо [2]|. Все залежить| від| мудрості| правлячої| еліти| її розуміння| шляхів| виходу| з кризи|. Якщо концентруватиметься| на свідомо| недостатніх| інструментах (тобто лише| фінансових| механізмах| виходу| з кризи|), то політична криза може| завершитися| соціальною| і політичною| катастрофою. Американські дослідники Т. Дай и Л. Зиглер вказують на те та бачать протиріччя в тому, що демократія – правління народу, а збереження якої покладено на плечи еліт. В цьому на їх думку, є «іронія демократії: еліти повінні мудро правити, щоб правління народу вижило» [3]|.

Вища управлінська еліта, що відповідає сучасним вимогам (професіоналізму, креативності|, моральності), не може з'явитися|появлятися| нізвідки, замінивши ту, що існує|наявний|. Цей процес дуже хворобливий|болючий|, повільний і небезпечний. Верховна влада, звичайно може прискорити, але|та|, як правило, з|із| великим ризиком для себе. Революційні зміни в еліті завжди ведуть до дестабілізації, а нерідко|незрідка| і до ослабіння влади і держави. В той же час, вони неминучі.

Отже, випереджаючий розвиток в XXI столітті|віці| вже неможливий при низькій якості еліти і державного управління в цілому|загалом| і припускає|передбачає| ефективне політичне управління, яке розуміється як спроможність системи [6]:

  • регулювати суспільні|громадські| стосунки;

  • формувати і реалізовувати оптимальні форми організації і стимулювання діяльності людей;

  • захищати національні інтереси і забезпечувати національну безпеку держави;

  • реалізовувати основну місію суспільства|товариства|;

  • реалізовувати і захищати інтереси всіх громадян суспільства|товариства|.

Основним суб'єктом цих можливостей|спроможностей| природно повинна виступати|вирушати| політико-управлінська| еліта. Формування загальнонаціональної, по-державному мислячої політико-управлінської| еліти залежить від наступних|слідуючих| чинників|факторів|:

а) її консолідації навколо|навкруг| базових цінностей держави;

б) бажання і можливості|спроможності| поставити власні інтереси нижче державних;

в) політичної волі реалізувати дві перші позиції.

Таким чином, однією з найважливіших умов ефективного політичного керівництва суспільством|товариством| є|з'являється| якість еліти, її професіоналізм, креативність|, а також вдосконалення системи відбору лідерів і підвищення політичної активності мас. А в цілому|загалом| ці чинники|фактори| є|з'являються| заставою успішного функціонування політичної системи і суспільства|товариства| в цілому|загалом|.
Використані джерела інформації:

  1. Баранов Н.А. Трансформации современной демократии: Учебное пособие. СПб.: Балт. гос. техн. ун-т, 2006. 215 с.

  2. Вильфредо Парето: История – кладбище элит. // Политическая мысль. П.Рахшмир. – Пермский госуниверситет. 2000

  3. Дай Т., Зиглер Л. Демократия для элиты. Введение в американскую политику. М., 1984. С.34.

  4. Мухаев Р.Т. Политология: Учебник для вузов / Р.Т.Мухаев. – 2е изд. – М.: ПРИОР-издат, 2005. – 432 с.

  5. Соловьев А.И. Политология: Политическая теория, политические технологии: Учебник для студентов вузов / А.И. Соловьев.- М.: Аспект Пресс, 2004. – 559 с.

  6. http://www.zn.ua/3000/3050/66098/, Крюков Алексей // Эффективное политическое управление и качественная элита: фантастика или реальность?

  7. http://dialogs.org.ua/project_ua_full.php?m_id=304, Фесенко Владимир, Центр прикладных политических исследований «Пента» // Отечественная политическая элита в контексте «проекта Украина». 26.11.2003.


Рецензент: Васильєва О.І., д.держ.упр., доцент

УДК 349.2

Рудкевич І.В.,

к.філолог.н., доц., докторант

Донецький державний університет управління
^ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ ПРАЦЕЗДАТНОГО НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ
Проведено аналіз показників ефективної зайнятості. Визначено причини, що підштовхують громадян до пошуку додаткової роботи. Проведено аналіз забезпечення правової бази зайнятості працездатного населення. Визначено аспекти поєднання ринкового механізму і державного регулювання структури зайнятості.

Проведен анализ показателей эффективной занятости. Определены причины, которые подталкивают граждан к поиску дополнительной работы. Проведен анализ обеспечения правовой базы занятости работоспособного населения. Определены аспекты сочетания рыночного механизма и государственной регуляции структуры занятости.

The analysis of indexes of effective employment is conducted. Reasons which joggle citizens to the search of additional work are certain. The analysis of providing of legal base of employment of capable of working population is conducted. The aspects of combination of market mechanism and state adjusting of structure of employment are certain.
^ Постановка проблеми.

Політико-економічні проблеми, що виникли між колишніми союзними республіками СРСР (нині незалежними державами) і країнами Східної Європи, різко погіршили становище підприємств щодо матеріально-технічного забезпечення, збуту продукції. За даними Міністерства праці і соціальної політики України у вимушених відпустках сьогодні знаходяться 38% працюючих, так зване приховане безробіття зафіксоване на 98% обстежених підприємствах. Найбільш сильно уражені безробіттям вікові групи 24–29 і 39–49 років, працівники із середньою спеціальною і вищою освітою. Слід відзначити, що сьогодні спостерігається рівновага між звільненими за власним бажанням і скороченими.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Питання побудови ефективної соціальної політики розглядаються в роботах багатьох вітчизняних і зарубіжних учених: М.Г. Белопольського, В.М. Гейця, О.А. Гришкова, Б. Данилишина, А.М. Колота, В.І. Куценко, А. Маршалла, А.А. Пересади, М. Портера, М.Д. Прокопенко, С.Л. Рубінштейна, П. Самуельсона, М. Хансена, М.Г. Чумаченко, А.А. Шліхтера.

^ Постановка завдання:

  • провести аналіз забезпечення правової бази зайнятості працездатного населення;

  • визначити аспекти поєднання ринкового механізму і державного регулювання структури зайнятості;

  • провести аналіз показників ефективної зайнятості.

^ Виклад основного матеріалу.

Сьогодні не існує верств населення, не уражених явищем безробіття. При загальній бідності населення матеріальне становище багатьох родин не має “запасу міцності” і втрата роботи хоча б одним із членів родини призводить до таких наслідків, які тільки в незначній мері можуть бути компенсовані централізованими заходами соціального захисту.

Щоб визначитися стосовно політики зайнятості, необхідно насамперед з’ясувати, що ж являє собою зайнятість з економічних і соціальних позицій.

Зайнятість – одна з істотних характеристик економіки, добробуту народу. Рівень зайнятості являє собою найважливіший макроекономічний показник. Але зайнятість не тільки економічне явище. Вона обумовлена демографічними процесами: є частиною соціальної політики, тобто має демографічний і соціальний зміст.

Як економічна категорія, зайнятість являє собою сукупність відносин з приводу участі населення у трудовій діяльності, що виражає міру його включення у виробничу сферу, ступінь задоволення суспільних і особистих потреб. З цих позицій зайнятість виступає як найважливіша характеристика ринку праці.

У Законі України “Про зайнятість населення” [4] зайнятість розглядається як діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. Ця характеристика зайнятості виражає її соціально-економічний зміст.

У наш час у зв’язку з докорінною перебудовою системи суспільних відносин найсуттєвіші перетворення відбуваються саме в соціально-трудовій сфері, зачіпаючи інтереси мільйонів людей. Спираючи на світовий досвід, у нашому суспільстві були вироблені і закріплені в законодавчих актах, насамперед у Конституції України [1] і Законі України “Про зайнятість населення” [4], основні принципи державної політики зайнятості населення.

Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, що дозволяє їм краще реалізувати себе в житті. Примушування до праці в будь-якій формі не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. А добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або іншої відповідальності. Сфера праці стає одним з рівноправних видів суспільно-корисної діяльності поряд з навчанням, вихованням дітей, заняттям у домашньому господарстві, суспільною, релігійною й іншою діяльністю.

Держава створює умови для здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії і виду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожний має право на належні і безпечні умови праці, на заробітну плату не нижче тієї, котра визначена законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасну винагороду за працю захищається законом.

Громадяни України мають право на соціальний захист у випадку повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом.

Держава в нових умовах господарювання відмовилася від адміністративно-централізованого управління зайнятістю. Поступово формується нова система впливу на зайнятість – система регулювання зайнятості. Головними її ланками виступають закони, програми стимулювання зайнятості, угоди, що укладаються суб’єктами соціально-трудових відносин на національному, регіональному, галузевому рівнях і у межах підприємств. Важлива роль у цьому процесі належить інвестиційно-структурній, податковій, фінансово-кредитній політиці держави. Спільними зусиллями суб’єктів соціально-трудових відносин повинні визначатися основні напрямки зайнятості, зміна її структури, поліпшення якісних характеристик робочої сили, підвищення її конкурентоспроможності на внутрішньому і міжнародному ринках праці. Держава в цій системі виступає координатором зусиль.

Одним з ключових завдань соціально-економічної політики держави є досягнення повної й ефективної зайнятості.

Поняття “повна зайнятість” не має однозначного тлумачення. Залежно від критерію, що лежить в основі його характеристики, воно трактується по-різному. Так, у радянський період таким критерієм для науки і практики була загальна зайнятість, забезпечення всього працездатного населення робочими місцями. Суспільство прагнуло досягти балансу трудових ресурсів на досить високому рівні.

У результаті такої політики зайнятість досягла надвисокого, граничного рівня. До початку 90-х років понад 94% усього працездатного населення було зайнято в суспільному виробництві або іншою суспільно-корисною діяльністю. В умовах централізованої планово-розподільчої системи повна зайнятість означала такий стан економіки, при якому задіяні всі трудові ресурси.

У західній економічній теорії і практиці під повною зайнятістю (як тотожне використовується поняття “оптимальна зайнятість”) розуміється такий стан економіки, при якому всі бажаючі працювати при домінуючому рівні реальної заробітної плати мають роботу.

Виникає питання: при якому рівні залученості до професійної (оплачуваної) праці може бути досягнута повна зайнятість? Мабуть, при відповідності робочих місць потребі в них населення. Однак не кожне робоче місце може задовольнити потребу в ньому. Про це свідчить наявність вакантних (незайнятих) робочих місць одночасно з наявністю безробітних. Тому мова повинна йти про економічно доцільні робочі місця.

Під економічно доцільним необхідно розуміти продуктивне (забезпечене оборотними коштами та ін.) робоче місце, яке дозволяє людині реалізувати свій особистий інтерес, досягти високої продуктивності праці, використовуючи досягнення науки і техніки, мати гідний заробіток, який гарантував би нормальне відтворення працівника і його родини. Робоче місце, що відповідає зазначеним вимогам, може використовуватися у 2–3 зміни, тоді економічно доцільних буде 2–3 місця.

Отже, якщо попит на економічно доцільні робочі місця буде задовольнятися відповідною за професійно-кваліфікаційною структурою пропозицією робочої сили, то це і буде означати повну зайнятість. Така збалансованість дозволить забезпечити високі результати в масштабі всієї економіки, тому що вони будуть базуватися на науково-технічних досягненнях, високій продуктивності праці. Без постійного удосконалення робочих місць, створення нових, що відповідають сучасним вимогам, і вилучення з виробничого процесу старих, економічно недоцільних робочих місць, не можна домогтися соціального прогресу, реалізації інтересів суспільства і кожного громадянина.

Досягнення повної зайнятості неможливо забезпечити лише за допомогою дії ринкового механізму, необхідне постійне регулювання цього процесу з боку держави, суспільства. Державне регулювання, в першу чергу, полягає у розвитку фундаментальної науки, освіти, охорони здоров’я, забезпеченні екологічної і національної безпеки, функціонуванні так званих природних монополій (залізниць, енергетичних і трубопровідних мереж).

Поєднання ринкового механізму і державного регулювання можливо при істотній зміні структури зайнятості. Надмірна зайнятість, властива соціалістичній економіці, уже переборена. Проте це відбулося не в результаті структурної перебудови і підвищення продуктивності праці, а в результаті спаду в економіці, зростання безробіття. Сьогоднішня структура зайнятості не відповідає потребам ні суспільства, ні більшої частини населення.

Але, чи є повна зайнятість ефективною? Якими показниками вона визначається? Повна зайнятість може мати місце і при деякому відхиленні існуючих робочих місць від статусу економічно доцільних, при невідповідності їх професійно-кваліфікаційному складові, освітньому рівневі працюючих. Тоді і працівники, і держава зазнають як економічних, так і соціальних втрат. Частина працівників буде одержувати низьку заробітну плату, яка не забезпечуватиме їм нормальне існування, а держава і суспільство будуть недоодержувати ресурси в бюджет і соціальні фонди.

Тому виникає проблема ефективності зайнятості, або ефективної зайнятості. На жаль, єдиної думки щодо цього питання серед економістів не має. Багато вітчизняних економістів під ефективною зайнятістю в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки розуміють таку зайнятість населення, яка забезпечує гідний доход, здоров’я, підвищення освітнього і професійного рівня кожного члена суспільства на основі зростання суспільної продуктивності праці.

Таке визначення ефективної зайнятості цілком прийнятне, воно припускає всебічний розвиток людини. Таке широке тлумачення дає можливість визначити ефективну зайнятість за допомогою системи показників.

Першим показником у цій системі є рівень зайнятості населення професійною працею. Коефіцієнт зайнятості (Кз) населення професійною працею визначається як відношення зайнятих професійною працею до загальної кількості населення (у відсотках). Цей коефіцієнт показує залежність зайнятості від демографічних факторів, тобто від коефіцієнтів народжуваності, смертності і приросту населення, характеризує добробут суспільства.

Другим показником є рівень зайнятості працездатного населення в суспільному виробництві. Цей показник тісно пов’язаний з динамікою працездатного населення залежно від зміни демографічних і соціально-економічних факторів. Рівень зайнятості працездатного населення з економічної точки зору виражає, з одного боку, потребу суспільного виробництва в працівниках, а з іншого боку – потребу населення в робочих місцях. Він розраховується аналогічно першому показникові, тобто як процентне відношення чисельності населення, зайнятого професійною працею, до чисельності всього працездатного населення (трудових ресурсів). При цьому слід зазначити, що висока зайнятість не означає високу ефективність, якщо не забезпечує підвищення продуктивності праці.

Третій показник – це пропорції розподілу трудових ресурсів суспільства за сферами суспільно-корисної діяльності. Після розрахунку коефіцієнта зайнятості професійною працею аналогічно можна визначити коефіцієнти зайнятості навчанням і іншими видами суспільно-корисної діяльності, щоб виявити необхідні пропорції. Прогресивність зміни даних пропорцій варто оцінювати з урахуванням суспільної продуктивності праці і рівня зайнятості (надвисокий або низький) у попередній період, а також з урахуванням цілей суспільства. При надвисокій зайнятості, чим вище рівень продуктивності праці, тим нижче може бути рівень участі працездатного населення у суспільному виробництві і тим вище частка зайнятих навчанням і у домашнім господарстві.

Четвертий показник – раціональна структура розподілу працюючих за галузями і секторами економіки. Його нерідко називають раціональною зайнятістю. Він має самостійне значення. Раціональна зайнятість являє собою пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять, галузями, секторами економіки. При незадовільному розподілі робочої сили між ланками виробництва, галузями і секторами виникають суперечності, з’являються втрати. При раціональній зайнятості можна уникнути або скоротити значні втрати і мати додатковий результат, тобто раціонально використовувати робочу силу. Разом з тим це означає і підвищення ефективності зайнятості.

В умовах переходу від централізованої системи до ринкової, коли держава перестала керувати економікою, а ринковий механізм ще не діє, втрати від нераціонального розподілу трудових ресурсів особливо значні.

П'ятий показник пов’язаний з оптимізацією професійно-кваліфікаційної структури працюючих. Він дозволяє виявити відповідність професійно-кваліфікаційної структури працюючого населення структурі робочих місць, а також визначити, наскільки система підготовки кадрів відповідає потребам економіки в них. При виявленні невідповідності варто розробити систему заходів для стимулювання збалансованості структури робочих місць і професійно-кваліфікаційної структури робочої сили. Головна увага повинна приділятися підготовці, перепідготовці і підвищенню кваліфікації персоналу на підприємствах і в навчальних закладах усіх рівнів.

У першій половині 90-х років в Україні знизився рівень кваліфікації працюючого населення у зв’язку з різким скороченням підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації персоналу на підприємствах і зменшенням кількості випускників навчальних закладів різних рівнів. Крім того, значна частина найбільш кваліфікованих фахівців, насамперед молодих, перейшла з науки, промисловості у сферу торгово-посередницької діяльності, на менш кваліфіковану роботу, а частина з них емігрувала за кордон.

У другій половині 90-х років падіння припинилося, дещо змінилася структура підготовки кадрів у бік збільшення підготовки фахівців у сфері юриспруденції, фінансів, бухгалтерського обліку, менеджменту, економіки, інших спеціальностей гуманітарного та невиробничого профілю. Ці професії користуються підвищеним попитом на ринку праці.

Нарешті, ефективність зайнятості характеризує такий показник, як норма безробіття. Сьогодні розповсюджена точка зору про те, що повна й ефективна зайнятість досягається при наявності так званої природної норми безробіття. Природна норма безробіття – це такий її рівень (при даній структурі попиту та пропозиції), який утримує незмінними рівні реальної заробітної плати і цін при нульовому прирості продуктивності праці. Вона обчислюється як сума поточного (фрикційного) і структурного безробіття. Структурне безробіття пов’язане з вивільненням працівників у результаті структурної перебудови економіки під впливом науково-технічного прогресу. Наприклад, для США такою нормою сьогодні є рівень безробіття в 5,5–6,0% [5, с. 255].

В Україні важко розрахувати таку норму, оскільки не завершена структурна перебудова, неточні або відсутні статистичні дані по продуктивності праці. Спрощений варіант дозволяє обчислювати норму природного безробіття за рівнем інфляції. Але Україна поки що не домоглася стабільного і низького рівня інфляції. Крім того, проблема ускладнюється наявністю прихованого безробіття (зайнятих неповний робочий день, неповний робочий тиждень і т. д.). Тому визначати ефективність зайнятості за нормою природного безробіття в Україні не доцільно.

Таким чином, одержати більш-менш точне уявлення про ефективну зайнятість можна, використовуючи систему показників.

Розмаїття соціально-економічних процесів, що відбуваються на ринку праці, породжує існування різних форм зайнятості. Форми зайнятості – це організаційно-правові способи, умови використання праці, що розрізняються нормами правового регулювання, тривалістю і режимом робочого часу, регулярністю трудової діяльності, місцем виконання роботи.

Серед різних форм зайнятості вторинна зайнятість займає особливе місце. Вторинну зайнятість можна визначити як додаткову (вторинну) форму використання робочої сили уже залученого до трудової діяльності працівника. У переважній більшості випадків вторинна зайнятість приносить додатковий доход. Можна виділити цілий ряд причин, що підштовхують громадян до пошуку додаткової роботи:

1. Прагнення підвищити рівень доходів. Таке прагнення виникає у працівника тоді, коли рівень оплати праці за основним місцем роботи не задовольняє його основних матеріальних і духовних потреб, але з деяких причин працівник не зважується на звільнення, на пошук нової роботи. Конкретні ситуації, що породжують прагнення підвищити рівень доходів шляхом вторинної зайнятості, можуть бути різними, але існують і певні закономірності їхнього виникнення. Наприклад, для сучасної України характерний низький рівень ціни праці, при якому заробітна плата працівників середнього (а в деяких випадках і високого) рівня кваліфікації знаходиться на межі прожиткового мінімуму. Забезпечити в цих умовах прийнятний рівень життя для себе і членів своєї родини працівник може тільки шляхом вторинної зайнятості. Економічна криза в Україні спричинила неповну зайнятість, при якій працівник використовується роботодавцем неповний робочий день (або скорочений робочий тиждень). При цьому оплата праці здійснюється відповідно до виконаного обсягу робіт або відпрацьованого часу. Скорочений робочий день і відповідним чином заробітна плата, що зменшилася, стимулюють працівника до пошуку додаткової роботи.

2. Прагнення до підвищення власної конкурентоспроможності на зовнішньому ринку праці. Воно досить часто виникає в людей, охоплених прихованим безробіттям, тобто формально зайнятих у народному господарстві. Однак, у зв’язку з кризовим станом підприємства, вони в будь-який момент можуть стати реальними безробітними. Більшість людей не звільняються з підприємств у надії на стабілізацію ситуації і відродження виробництва, знаходять суміжну роботу, яка допомагає їм пережити важкі кризові часи. В умовах успішного співробітництва з новою організацією, а особливо тоді, коли робоче місце відповідає професійно-кваліфікаційним характеристикам працівника і не вимагає його перепідготовки, суміжна діяльність може трансформуватися в основну. У цьому випадку вторинна зайнятість може виступати своєрідним “містком”, що забезпечує зміну робочого місця без періоду безробіття і тривалої адаптації в новій організації.

У більшості випадків вторинна зайнятість залишається за межами державної політики у сфері регулювання ринку праці. Однак ті або інші заходи впливу на сферу соціально-трудових відносин з боку держави можуть призвести до збільшення або скорочення масштабів вторинної зайнятості. При цьому особливу роль може зіграти розмір мінімальної заробітної плати, встановлюваний у законодавчому порядку. Саме мінімальна заробітна плата, як основа побудови систем оплати праці на конкретних підприємствах і в організаціях, впливає на формування ціни праці. У свою чергу, ціна праці впливає на масштаби її пропозиції. Своєрідна надлишкова пропозиція праці, при якій наймані працівники прагнуть зайняти не одне, а два-три робочих місця, породжується саме низькою ціною праці і неможливістю підтримки гідного рівня життя на одну зарплату. За таких умов вторинна зайнятість може призвести до зростання безробіття, тому що в умовах обмеженої кількості робочих місць найбільш мобільні працівники займуть більше одного місця, а хтось залишиться взагалі без роботи. У цьому випадку в органів державної влади може з’явитися бажання обмежити поширення вторинної зайнятості для того, щоб скоротити масштаби безробіття. Однак досвід державного регулювання соціально-економічних процесів свідчить про те, що застосування адміністративних заходів (заборона сумісництва, обмеження сукупного доходу громадян, прогресивне оподаткування тощо) без усунення економічних причин виникнення того або іншого явища призводить до зловживань, а у випадку з вторинною зайнятістю може призвести до перетворення її в тіньову зайнятість.

Варто враховувати також і ті негативні наслідки, що може мати вторинна зайнятість для самих працівників. У першу чергу, це підвищення інтенсивності праці і збільшення її тривалості. При цьому роботодавці не порушують трудового законодавства, тому що на своєму робочому місці працівник знаходиться в межах установленої законом тривалості робочого дня (робочого тижня). Інтенсифікація праці в умовах ненормованого робочого часу призводить до того, що людина не встигає відновити свої сили до наступного робочого дня, її робоча сила не відтворюється в колишній якості і передчасно втрачається. Згодом це може призвести до ранньої втрати працездатності, виробничого травматизму, інвалідності. Людина, змушена працювати в декількох місцях, неминуче знижує рівень своєї професійної майстерності. У цих умовах не залишається місця для професійного росту, для гармонічного розвитку особистості.

Гнучкий ринок праці вимагає різноманітних форм працевлаштування і використання робочої сили. Таким чином формуються нові підходи до зайнятості, що виражаються в концепції глобальної зайнятості. Вона виходить з потреб у трудовій діяльності всього працездатного населення, припускає нормування сукупного обсягу робіт і розподілу його між усіма бажаючими одержати роботу. При цьому мінімальна заробітна плата перестає бути основою побудови систем винагороди і поступається місцем гарантованому мінімальному доходові, який уже не може регулюватися умовами праці за наймом. Саме в межах концепції глобальної зайнятості відбувається масова індивідуалізація форм, режимів і умов зайнятості, самої структури трудового шляху людини. Гнучкість найманого працівника на ринку праці, його професійна, кваліфікаційна і соціальна мобільність, уміння знайти своє місце у сфері соціально-трудових відносин, безумовно підвищують рівень конкурентоспроможності і гарантують зайнятість навіть в умовах економічних криз.

Зайнятість являє собою не тільки економічну, але і соціальну проблему. Вона відіграє визначальну роль у забезпеченні того або іншого рівня життя населення країни, у формуванні і розвитку професійних можливостей кожної людини, становленні і розкритті особистості. Працею створюється основне багатство суспільства, забезпечується його прогресивний розвиток, внесок у соціальний прогрес світового співтовариства. Навпроти, безробіття, якщо воно стає тривалим, негативно впливає на життєвий рівень людини, родини, на особистість. Масове безробіття може стати дестабілізуючим фактором, призвести до застою, деградації окремих регіонів і навіть до соціальних потрясінь усього суспільства. І в цьому плані воно являє собою соціально-політичну проблему.

Ринковий механізм спрямований на підвищення ефективності виробництва і, отже, на ліквідацію неефективних робочих місць, на вивільнення працівників, які не відповідають вимогам попиту. Тому сьогодні ефективність пропонують розглядати в динаміці, а не в статиці, тобто в процесі зміни форм вартості і перетворення її в кінцевий продукт не як товаро-продукту, а в обсягах інвестиційної діяльності. Процес використання накопичених інвестиційних ресурсів і є інвестиційна діяльність, що визначається як вкладення інвестицій і здійснення практичних дій з метою одержання прибутку і (або) досягнення іншого корисного ефекту.

Довгострокова політика держави включає комплекс заходів щодо запобігання масовому безробіттю; підтримки його на соціально-прийнятному рівні; підготовки і перепідготовки робочої сили, яка відповідає вимогам ринку і науково-технічного прогресу; розробки і здійснення програм, проектів виходу із кризи депресивних регіонів тощо. Всі вони спрямовані на забезпечення повної зайнятості, підвищення добробуту, створення умов для оптимального поєднання і чергування праці, навчання, виховання дітей і відпочинку.

Політика зайнятості на регіональному рівні повинна переслідувати стратегічні і тактичні цілі, більш повно використовувати наявні можливості і шукати нетрадиційні шляхи розв’язання проблем зайнятості. Серед них можна назвати наступні:

– усунення адміністративних обмежень на переміщення робочої сили;

– підготовка і перепідготовка робочої сили;

– підтримка (податкова й інша) діяльності по створенню робочих місць;

– розширення діапазону громадських робіт;

– налагодження довгострокового співробітництва між адміністраціями регіонів по тимчасовому використанню робочої сили на основі контрактів з наступним поверненням її в місця постійного проживання;

– державна підтримка (адміністративна, податкова й інша) залучення іноземного капіталу в регіони з високим рівнем безробіття, у тому числі для розвитку малого бізнесу, підготовки для нього робочої сили тощо.

Головним напрямком політики зайнятості в перехідний період є створення економічно доцільних робочих місць. Вони будуть визначати попит на працю і поступово забезпечать його збалансованість із пропозицією робочої сили.

Висновки.

В сучасних умовах пропозиція праці значно перевищує попит, тому як запобіжні заходи доцільно надавати соціальну підтримку окремим категоріям працездатного населення, які могли б піти з ринку праці, зменшивши напругу на ньому: удосконалювати програми допомоги жінкам з дітьми, пенсіонерам, молоді, що поєднує працю з навчанням. До такого ж результату може призвести стимулювання гнучкої зайнятості, розвиток гнучкого ринку праці.

Разом з тим зниження рівня заробітної плати в загальних доходах, що спостерігається останнім часом, призводить до ослаблення трудової мотивації, одного з важливих факторів підвищення ефективності економіки.
Використані джерела інформації:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30.

2. Закон України «Про прожитковий мінімум» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №38. – Ст. 348.

3. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №22. – Cт. 171.

4. Закон України «Про зайнятість населення». Основні чинні Кодекси і Закони України. – К.: МАХАОН, 2003. – С. 889–896.

5. Лепа В.В. Территориальный подход к управлению социальным развитием региона // Экономика промышленности: Сб. науч. тр. / НАН Украины. Ин-т экономики пром-ти; Редкол.: Амоша А.И. (отв. ред.) и др. –Донецк: ИЭП НАН Украины. – 2000. – С. 253–259.
Рецензент:Корецький М.Х.., д.держ.упр., професор

УДК 351:304:364-646.2
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   33

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи