Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
Сторінка19/33
Дата30.10.2014
Розмір7.27 Mb.
ТипПротокол
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   33

Хвесик Ю.М.,

к.е.н., Міністерство економіки України
^ СИСТЕМНИЙ ПІДХІД АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ВИХОДУ З КРИЗОВОГО СТАНУ АГРАРНОЇ СФЕРИ
Визначено основні фактори, що стримують ефективне реформування аграрної сфери в державі. Обґрунтовано системний підхід аграрної політики який би враховував комплексний характер кризового стану аграрної сфери та сільської місцевості.

Определены основные факторы, которые сдерживают эффективное реформирование аграрной сферы в государстве. Обоснованно системный подход аграрной политики который бы учитывал комплексный характер кризисного состояния аграрной сферы и сельской местности.

Basic factors which restrain effective reformation of agrarian sphere in the state are certain. Grounded systems approach of agrarian policy which took into account complex character of the crisis state of agrarian sphere and rural locality

.

Постановка проблеми.

Держава в перехідній економіці відіграє визначальну роль в становленні ринкового господарства. Ринок не формується сам по собі, а є системою взаємозв’язаних інститутів, що забезпе­чують його безперебійне функціонування. Проте державне регулювання повинне не заміщати ділову активність підпри­ємств, а створювати для них відповідні інституційні рамки і забезпечувати рівні конкурентні умови зі світовим ринком. Необхідною умовою досягнення економічного зростання агропродовольчого сектора є загальноекономічні та інституційні реформи, до яких належать загальна лібералізація і реформа державних інституцій з метою створення сильної держави, яка була б здатна забезпечувати виконання контрактів, збір податків і створення стабільних загальних макроекономічних базових умов. В стратегію реформування необхідно також включати розвиток нових інституцій з виконання угод і забезпечення обміну про­дукцією. Це може бути реалізовано за участю публічних інституцій або через створення середовища, в якому приватні і неформальні, але законні інституції з нагляду за виконанням контрактів зможуть розвиватися.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій.

У розробку теоретико-методологічних та організаційно-практичних засад розвитку національної аграрної політики внесли такі вчені, як П. Гайдуцький, В.Геєць, О.Гойчук, Б.Данилишин, О.Дацій, М. Дем’яненко, С. Дем’яненко, В. Зіновчук, М. Калінчик, С. Кваша, І. Кириленко, М. Корецький, І. Лукінов, Ю. Лупенко, П. Макаренко, А. Малиновський, М. Малік, О. Могильний, Г. Мостовий, В.Нелеп, T. Осташко, О. Онищенко, Б.Панасюк, Б.Пасхавер, Г.Підлісецький, П. Руснак, В.Рябоконь, П. Саблук, М. Сахацький, В. Ситник, В. Трегобчук, М.Хвесик, Є.Ходаківський, М. Хорунжий, Г. Черевко, В. Шиян та ін.

^ Постановка завдання:

– визначити основні фактори, що стримують ефективне реформування аграрної сфери в державі;

– обгрунтувати системний підхід аграрної політики який би враховував комплексний характер кризового стану аграрної сфери та сільської місцевості.

^ Виклад основного матеріалу.

Реформування аграрного сектора, яке головним чином концентрувалося навколо питань реструктуризації колгоспів і радгоспів та розподілу земельних прав, стало одним із ключових напрямів переходу України від командно-адміністративної до ринкової економіки. Однак протягом 90-х років вказаний процес не вніс кардинальних змін у характер функціонування аграрної сфери, зберігаючи традиційну колективну організацію аграрного виробництва в країні. Відповідно, не повною мірою вдалося вирішити основні завдання здійснюваних трансформацій, сутність яких полягала у забезпеченні економічно ефективного розвитку галузі [4, c. 59].

Проте неправомірно було б пояснювати критичний стан галузі у зазначений період виключно неефективністю аграрної політики, оскільки визначальним фактором стримування її розвитку у цей час була загальноекономічна кризова ситуація в країні. Звуження внутрішнього споживчого ринку сільськогосподарської продукції в умовах низької купівельної спроможності населення викликало різке скорочення її збуту.

Початкове зниження виробництва продукції було тісно пов’язане з розпадом інституцій. Соціалістична система зали­шила вкрай неефективний механізм постачання матеріально-технічних ресурсів, виробництва і торгівлі, реорганізація якої та інституційні зміни, пов’язані з цим, були головними причинами розриву виробничих відносин і, відповідно, скорочення інвести­цій та виробництва продукції. Негативний вплив руйнування інституцій посилився внаслідок погіршення умов торгівлі, зумовленого лібералізацією цін і торгівлі та скороченням субсидій [1, c. 13].

В практиці реформування аграрного сектора вітчизняної економіки у 90-ті роки можна виділити декілька основних етапів. Перший – створення підґрунтя реформи шляхом формування у 1990-1992 рр. законодавчих основ для приватизації землі (Постанова Верховної Ради СРСР «Про земельну реформу» від 18.12.1990 р., Закон України «Про форми власності на землю» 1992 р., Земельний кодекс). Другий – перетворення у 1992-1993 рр. колгоспів та радгоспів у колективні сільськогосподарські підприємства (КСП) та приватизація останніх шляхом розподілу земельних і майнових прав між працівниками. Третій – розробка та введення у дію в 1995 р. механізмів поділу земель КСП на індивідуальні земельні паї, що фактично створювало умови для персоніфікації земельної власності, оскільки фізичні особи отримали юридичне право при виході з КСП отримати свій земельний пай [6, c. 6].

Проте масового фізичного розподілу земель не відбулося. Причин цього вбачається декілька. По-перше, це низький рівень економічної свідомості та ініціативності селян у вказаний період, викликаний багаторічним домінуванням колективних форм господарювання. По-друге – незацікавленість КСП, насамперед їх керівництва, у виході з нього учасників та, відповідно, створення перепон на цьому шляху. По-третє – неможливість розподілу землі внаслідок наявності значної заборгованості у більшості КСП як результату їх збиткової діяльності.

По-четверте – це загальноекономічна криза в державі, відсутність системи державної підтримки та стимулювання розвитку малих форм бізнесу на селі, що формувало фактор невпевненості у можливості успішного ведення власної підпри­ємницької діяльності. У командно-адміністративній економіці формування ціннісних орієнтацій щодо сільського господарства концентрувалося на створенні уявлень про те, що виробництво продовольства є соціальним обов’язком. Земельні ресурси розглядалися у якості суспільного надбання. Зумовлене роками укорінення цих стереотипів у свідомості стало фактором інер­ційної дії у період впровадження ідеї, що суспільні володіння мають стати об’єктом купівлі-продажу. Керівництвом регіонів та безпосередньо підприємств така ідея розглядалася як загроза місцевій економіці. Проте стримування процесу фізичного розподілу земель у цей період загалом не можна розцінювати цілком негативно, оскільки при збитковому характері функціо­нування основної кількості аграрних підприємств різкі зміни у землекористуванні могли суттєво ускладнити їх виробничий процес, що в результаті негативно вплинуло б на селянські домогосподарства, які значною мірою були залежні від КСП як у соціальному, так і у виробничому аспектах.

Четвертий етап реформування аграрної сфери – зміна у 1999-2000 рр. організаційно-правових форм КСП шляхом їх перетво­рення в сільськогосподарські підприємства різних видів та розподіл земельних ділянок між власниками земельних паїв з відповідним оформленням права власності. Станом на 1 січня 2001 р. 6,48 млн. селян стали власниками сертифікатів, що підтверджують їхнє право на земельну частку (пай). Усього селяни отримали 26,5 млн. га сільгоспугідь. Процес трансфор­мації організаційно-правової структури аграрного сектора фактично тривав до 2007 р. За інформацією Державного комітету України із земельних ресурсів станом на 1 липня 2007 р. реформування по Україні було проведено в 11888 господарствах (99,7%). Внаслідок реформування створено 29,5 тисяч нових агроформувань ринкового типу. З них: ТОВ – 7,2 тисяч (24,3%), приватних (приватно-орендних) підприємств – 5,2 тисяч (17,5%), акціонерних товариств – 0,7 тисяч (2,5%), с/г кооперативів – 1,4 тисяч (4,6%), фермерських господарств – 10,2 тисяч (34,6%), інших суб’єктів господарювання – 4,8 тисяч (16,5%). Із загальної кількості нових агроформувань зареєстровано 28697 (97,4%).

Сертифікати на право на земельну частку (пай) отримали 6,8 млн. громадян, або 98,6 % від тих, що набули це право. Кількість нотаріально посвідчених переходів права на земельну частку (пай) (на підставі договору) – 1098,9 тисяч, з них: успадковано 988,0 тис. (89,9%), по даровано 95,2 тис. (8,7%), обміняно 2,6 тис. (0,2%), продано 13,1 тис. (1,2%). Станом на 01.07.07 р. фактично оформлено та видано держактів узамін сертифікатів на право на земельну частку (пай) 6,1 млн. громадянам (89%). Власниками права на земельну частку (пай) укладено 4349,2 тис. (63%) договорів оренди земельної частки (паю).

Зареєстровано 3980,1 тис. (91,5%) договорів оренди. Площа наданих в оренду земельних часток (паїв) становить 17,1 млн. га (62% розпайованих угідь). Середній розмір орендної плати на рік становить 137,3 грн. за 1 га. Загальна сума виплат за оренду земельних часток (паїв), згідно з укладеними договорами на 2007 р., становить 2,3 млрд. грн. Серед форм оплати за оренду земельних часток (паїв) домінує натуральна (сільськогосподарською продукцією) і грошова. Станом на 01.07.2007 р. фактично виплачено за оренду земельних часток (паїв) 98,8 млн. грн. (4,2%). Загалом характерною рисою аграрної політики 90-х років було збереження високого рівня безпо­се­реднього втручання державних структур у процес функціону­вання аграрних підприємств у вигляді реалізації програм їх фінансування, реалізації виробленої продукції та ін.; обмеження експорту сільськогосподарської продукції. Регіональна аграрна політика багатьох областей характеризувалася яскраво вираженим місцевим протекціонізмом у вигляді створення бар’єрів на шляху вивезення сільськогосподарської сировини з їх території [5, c. 14].

Лібералізація аграрної політики з 2000 р., що супроводжувалася скороченням програм матеріально-технічного постачання галузі, зменшенням рівня її фінансування сприяла підвищенню економічної самостійності підприємств та стимулювала їх до пошуку ефективних способів ведення агробізнесу. Тенденція щодо економічного піднесення з 2000 р. поряд із прискоренням процесів реформування аграрного сектора активізували його подальший розвиток. Поступово почала знижуватися гострота таких традиційних проблем, як низький рівень трудової дисципліни, відсутність мотивації, крадіжки, пияцтво. Формування відповідної нормативно-правової бази сприяло досить активному створенню фермерських госпо­дарств, чисельність яких на кінець 2000 р. становила 38,4 тис. одиниць, а у відповідному періоді 2009 р. зросла до 43,2 тис. одиниць. Проте рівень їх внеску у загальне виробництво сіль­ськогосподарської продукції в Україні залишається невисоким.

Причини цього були закладені ще у початковий період розвитку фермерства, коли вказаний процес не був забезпечений наявністю відповідних механізмів підтримки (фінансування, збуту, інформаційного забезпечення та ін.), які залишаються нерозвиненими і донині. Недоліком аграрної політики України, що зберігає свою актуальність до сьогоднішнього дня, є також те, що до її об’єктів не віднесено особисті селянські господарства, які у 90-ті роки стали основою формування продовольчої безпеки держави.

Не було досліджено особливостей їх функціонування, можливостей взаємодії з сільськогосподарськими та переробними підприємствами. Лише у 2006 р. Держкомстатом України вперше про­ведено державне статистичне спостереження щодо окремих показників розвитку домогосподарств, членам яких, відповідно до чинного законодавства, надані земельні ділянки з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського госпо­дарства». Однак далі проведення такого пасивного моніторингу справа не пішла.

У період реформування держава істотно послабила свої позиції в управлінні земельними ресурсами, що ускладнює будь-які централізовані заходи, пов’язані з упорядкуванням вико­ристання земельного фонду країни. У цій ситуації також буде вкрай складно здійснювати необхідні перетворення в структурі сільськогосподарських угідь і агроландшафту в цілому, реалізо­вувати природоохоронні програми внутрішнього і міжнародного рівнів [2, с.12-14]. Лише у 2002-2003 рр. з метою запобігання порушень у сфері використання та охорони земель, що масово виникали при реформуванні земельних відносин, було удоско­налено систему державного управління земельними ресурсами та контролю за їх використанням і охороною.

Зокрема, у грудні 2002 р. створено урядовий орган держав­ного управління – Державну інспекцію з контролю за викорис­танням і охороною земель. Держкомземом України в кінці 2005 р. створено територіальні органи Держземінспекції. Станом на 01.06.2006 р. територіальні органи Держземінспекції (Управління з контролю за використанням та охороною земель) створені та зареєстровані як юридичні особи в усіх областях. Також Законом України «Про державний контроль за використанням та охо­роною земель» законодавчо визначено правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, спрямовані на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.

Проте загалом повноцінного функціонування земельного ринку до сьогоднішнього дня не забезпечено, оскільки не пра­цюють основні його елементи, якими є, зокрема, наявність землі як об’єкту купівлі-продажу; система диференціації земель та затверджені параметри ціноутворення на землі різних категорій, призначення та місцезнаходження; організаційно-правовий меха­нізм оформлення угод і цивільного функціонування земельного ринку; ефективна система державного регулювання ринку землі на загальнодержавному та регіональному рівнях.

Підсумовуючи викладене, можна зазначити, що загалом на початковому етапі реформування відсутнім було розуміння того, що питання створення в принципово нових умовах високоефек­тивного аграрного сектора, з необхідністю одночасного карди­нального ідеологічного реформування, є надзвичайно складним завданням, вирішити яке, по-перше, об’єктивно досить складно, по-друге, це у будь-якому випадку потребує досить тривалого часу. Також відсутнім було чітке усвідомлення того, що подібне реформування може бути успішним лише у випадку, якщо в його основу буде покладено чітке усвідомлення усіма зацікавленими сторонами цілей подібного реформування, а також механізмів, за допомогою яких може бути досягнутий відповідний результат.

Як наслідок, на першому етапі реформування не було все­бічно оцінено ситуацію в аграрній сфері та не намічено реально досяжних і стратегічно важливих цілей та пріоритетів аграрної політики. В результаті аграрна сфера втратила більшість переваг, наявних на стартовій позиції, та зіткнулася з глибокою систем­ною кризою. Проте навіть за умов наявності та достатнього рівня усвідомлення таких цілей і пріоритетів досягти їх реалізації було б досить проблематично, оскільки досягнення будь-якої цілі в рамках складного процесу реформування безпосередньо пов’я­зано з рівнем професійності тих, хто здійснює подібне реформу­вання.

В той же час у силу дії комплексу як об’єктивних, так і суб’єктивних причин Україна в момент здобуття незалежності не мала необхідного контингенту висококваліфікованих кадрів відповідного профілю. Відсутність відповідного досвіду значною мірою призвела до того, що зусилля по реформуванню мали не концептуально виважений, цілеспрямований і послідовний характер, а були ситуативними, спонтанними, суперечливими.

На думку деяких фахівців, головною перешкодою успішних реформ було також те, що аграрна політика в Україні прово­диться великою кількістю погано скоординованих органів [3, с.33]. У період реформування не було прийнято відповідного основоположного законодавчого акту, в якому б чітко було сформульовано суть і пріоритети аграрної політики, що прово­дилася, з відповідними ресурсами і очікуваними результатами.

Таким чином, основними факторами, що стримували ефек­тивне реформування аграрної сфери економіки, стали порушення принципу еволюційності її розвитку; незабезпеченість процесу реформування відповідними ресурсами, як наслідок загальної кризи економіки у період до 2000 р. та значної питомої ваги сільського господарства у структурі ВВП; відсутність чітко визна­ченої стратегії розвитку галузі з відповідною її інформа­ційною та юридичною підтримкою; ігнорування у державній політиці інерційного впливу неформальних інститутів (вироб­ничих відносин, соціальних установок, традицій, звичок та ін.) на окремі реформаторські дії. В умовах демонтажу ціннісних орієнтацій, створених командно-адміністративною економікою, процес формування їх нової, адекватної ситуації модифікації не був забезпечений, що стримувало рівень соціальної підтримки реформ. Не сприяв активізації розвитку та результативності останніх також низький рівень суспільної самоорганізації на селі.

Аграрна політика концентрувалася переважно на питаннях земельних відносин, у той час як необхідним був системний підхід, який би враховував комплексний характер кризового стану аграрної сфери та сільської місцевості у цілому і передбачав послідовне, поступове та цілеспрямоване вирішення економічних, соціальних та екологічних проблем. При створенні нових форм і видів регулювання аграрної сфери не достатньою мірою було враховано динаміку інституційних перетворень з обліком не тільки загальнодержавних, але і регіональних еконо­мічних, соціальних, природних і інших особливостей.

В умовах припинення існування системи централізованого планування і контролю не було вчасно створено адекватних ситуації нових інституцій, які б забезпечували реалізацію функцій розпов­сю­дження інформації та надання фінансових послуг. Узагальнення досвіду проведення аграрних реформ дає змогу сформувати їх основні функціональні блоки, які мають відповідні напрями та зміст (табл. 1).
Таблиця 1

^ Складові аграрної реформи

Блоки реформи

Зміст реформи

I

Визначення мети та цілей реформи

1. Формування теоретичних положень організаційно-структурної моделі реформи.

2. Призначення державних органів, відповідальних за процес реформування та створення механізму їх взаємодії

3. Законодавче затвердження концепції аграрної реформи

II

Формування стратегії реалізації реформи

1. Розробка проекту детального всебічного комплексного плану щодо забезпечення досягнення мети та цілей реформи.

2. Винесення проекту реформи на загальне суспільне обговорення

3. Законодавче затвердження стратегії реформи

III

Інформаційно-ідеологічне за­безпечення про­цесу рефор­мування

1. Реалізація комплексу заходів щодо роз’яснення мети та змісту реформи, формування позитивного ставлення до її проведення

IV

Наповнення реформи

1. Сталий розвиток сільських територій (обґрун­тування пріоритетних напрямів розвитку сільських територій, комплекс заходів щодо розвитку малого бізнесу, соціальної і інженерної інфраструктури на селі)

2. Створення загальних умов функціонування сільського господарства (удосконалення земельного законодавства, антимонопольної політики, підтримка створення і функціонування асоціацій і союзів виробників в АПК, формування системи державного інформаційного забезпечення у сфері сільського господарства, кадрове забезпечення, розвиток пріоритетних наукових досліджень і т.д.)

3. Розвиток пріоритетних підгалузей сільського гос­по­дарства

4. Досягнення фінансової стійкості сільського гос­подарства

5. Законодавче забезпечення складових реформи

V

Створення си­стеми контро­лю за здійснен­ням реформи

1. Забезпечення функціонування системи моні­то­рингу параметрів реформи

2. Корегування процесу реалізації реформи з ураху­ванням зміни ситуації та регіональних особливостей

3. Визначення ефективності реалізації реформи у цілому та за окремими складовими


Висновки.

Таким чином, послідовна реалізація визначеної етапності процесу транс­формації забезпечить створення надійних передумов для утвер­дження власника в аграрному секторі та сприятиме ефективному досягненню поставлених цілей реформування, що, в результаті, стане фундаментом національної економіки.
Використані джерела інформації:

  1. Кретинина Л.В. Державне стимулювання ринкових перетворень в аграрному секторі: Автореф. дис... канд. наук з держ. упр.: 25.00.02 / Донецький держ. ун-т управління. – Донецьк, 2005. – 20 с.

  2. Кун А. RASMU: Регіональна модель сільського господарства України: Наукові матеріали. – К.: Інститут економічних досліджень та політичних консультацій в Україні, 2004. – 20 с.

  3. Латинін М.А. Державне регулювання розвитку аграрного сектора економіки України: Автореф. дис... д-ра наук з держ. упр.: 25.00.02 / Донец. держ. ун-т упр. – Донецьк, 2007. – 36 с.

  4. Могильний О.М. Регулювання аграрної сфери. – Ужгород: ІВА, 2005. – 400 с.

  5. Олексюк О. Украинский АПК должен быть, как «АТК» // Зеркало недели. – 2009. – № 14 (742). – C. 12-16.

  6. Пилипенко О.О. Ефективність екологобезпечного використання земель у сільському господарстві: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.07.02 / Нац. наук. центр «Ін-т аграр. економіки». – К., 2004. – 20 с.


Рецензент:Корецький М.Х.., д.держ.упр., професор
УДК 338.43:316.422
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   33

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи