Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
Сторінка2/33
Дата30.10.2014
Розмір7.27 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33

Кондрашов О.М.,

д.держ.упр.,

Академія муніципального управління
^ ДЕРЖАВНА СТРАТЕГІЯ ІНФРАСТРУКТУРНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВОСТІ
Визначено напрями і методи державного регулювання інвестиційних та інноваційних процесів в промисловості України. Досліджено нормативно-правову базу в державній інвестиційно-інноваційній політиці.

^ Определено направления и методы государственной регуляции инвестиционных и инновационных процессов в промышленности Украины. Исследована нормативно-правовая база в государственной инвестиционно-инновационной политике.

Directions and methods of the state adjusting of investment and innovative processes are certain in industry of Ukraine. A normatively-legal base is explored in a state investment-innovative policy.
Постановка проблеми. У розвинутих країнах світу структура економіки складається таким чином, що промисловість становить лише 25-30%, а решта – це фінансові, страхові, консалтингові, інформаційні та інші види послуг. Разом вони утворюють інфраструктуру, одним з головних завдань якої є вирішення проблеми інформаційного забезпечення інвестиційної діяльності. Зокрема, така структура може оперативно надавати об’єктивні дані про стан реалізації конкретних інноваційних проектів, проводити необхідні консультації стосовно доцільності вкладання коштів у ту чи іншу галузь промисловості, пропагувати досягнення інноваційної діяльності тощо. Такий підхід, безперечно, сприяє спрямуванню інвестиційних потоків із недержавних джерел на забезпечення інноваційної діяльності.

З урахуванням згаданого, питанню становлення та належного функціонування інноваційної інфраструктури мають приділяти увагу всі суб’єкти інноваційної діяльності в Україні. Особливу роль при цьому повинна відігравати держава, всебічна підтримка якою розбудови інфраструктури інфраструктурного забезпечення інвестиційно-інноваційної діяльності промисловості має носити цілеспрямований характер.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій. Існує досить значний за обсягом та спектром пласт сучасних досліджень регулювання інвестиційно-інвестиційних процесів в економіці України. Не зменшуючи значущість внеску інших дослідників, можна відзначити праці О. Алимова, С. Білої, В. Бабича, В. Бесєдіна, В. Воротіна, А. Гальчинського, В. Гейця, М. Герасимчука, М. Долішнього, В. Дорофієнка, І. Лукінова, В. Лушкіна, В. Мартиненка, А. Мерзляк, І. Павлова, П. Перерви, Д. Черваньова, М. Чумаченка та багатьох інших учених, які торкалися проблем інвестиційно-інноваційної діяльності як на рівні держави, так і на рівні окремих регіонів.

^ Постановка завдання:

– визначити напрями і методи державного регулювання інвестиційних та інноваційних процесів в промисловості України;

– дослідити нормативно-правову базу в державній інвестиційно-інноваційній політиці.

^ Виклад основного матеріалу.

В нашій державі процес формування згаданої інфраструктури відбувається досить повільно, і, як свідчить аналіз, він ще не набув системного характеру. До цього часу відсутня низка необхідних організацій та центрів, що мають виступати як важливі елементи названої структури, не сформована мережа, яка б створила передумови для забезпечення функціонування всього життєвого циклу інновацій, не налагоджені інформаційне обслуговування, страхування відповідної діяльності, охорона та захист інтелектуальної власності тощо. Разом із тим, за нашим переконанням, без такої мережі будь-які зусилля в промисловості, спрямовані на розвиток інноваційної діяльності будуть носити тільки локальний характер.

Саме відсутністю розгалуженої інноваційної інфраструктури можна пояснити той факт, що в Україні при наявності значних фундаментальних та технологічних розробок, розвинутої науково-виробничої бази, а також кваліфікованих наукових і інженерно-технічних кадрів фіксується досить низька активність інноваційного процесу з тенденціями до його подальшого згасання.

Згідно з положеннями Закону України „Про інноваційну діяльність” [4, інфраструктура – це сукупність підприємств, організацій, установ, їх об’єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо).

Варто звернути увагу на той факт, що чинним законодавством державне сприяння розвитку інфраструктури віднесено до числа основних принципів, які лежать в основі державної інноваційної політики (ст.3 Закону України „Про інноваційну діяльність”). Як вважається, порушення проблеми сприяння розвитку інфраструктури до рівня принципу є свідченням усвідомлення законодавчою владою того незаперечного факту, що без наявності належної інфраструктури про інноваційну діяльність не може бути й мови.

Згідно з положеннями Закону України „Про інноваційну діяльність” до числа основних суб’єктів державної інноваційної політики належить Кабінет Міністрів України, а також Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи місцевого самоврядування у сфері інноваційної діяльності. Останні на рівні закону зобов’язані сприяти створенню сучасної інфраструктури інвестиційно-інноваційної діяльності в промисловості, що входять до сфери їх компетенції. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи місцевого самоврядування повинні залучати підприємства, установи й організації, розташовані на підпорядкованій їм території, до розв’язання проблем інноваційного розвитку регіонів (ст.8). Знову ж таки, відповідальні за цей процес органи державної влади, особливо на регіональному та місцевому рівнях, мало що для цього роблять на практиці. Не налагоджена також на належному рівні взаємодія між центральними та регіональними органами влади, особливо при вирішенні проблем, які мають загальнонаціональний інтерес.

Привертає увагу і той факт, що державна політика у контексті підтримки створення та функціонування інфраструктури має дещо здеформований характер. Державні органи намагаються врегулювати, насамперед, питання фінансової підтримки інноваційного процесу. Зокрема, згідно з Законом України «Про інноваційну діяльність», Кабінет Міністрів України «…створює спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, затверджує їх статути чи положення про них, підпорядковує ці установи спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності» (ст.8). До функцій органів виконавчої влади також належить стимулювання комерційних банків, інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів тощо. Що стосується інших напрямів надання послуг (консалтингових, маркетингових, інформаційно-комунікативних, юридичних, освітніх тощо), то вони, як правило, залишаються поза увагою держави.

Необхідність системного підходу до вирішення проблеми державного сприяння розвитку інфраструктури пояснюється і тим, що сам суб’єкт такого сприяння являє собою складну систему державних та незалежних організацій, кожна з яких має власні завдання та функції в питаннях забезпечення та управління інноваційною діяльністю. Так, до структур забезпечення інноваційної діяльності можна віднести такі державні органи, як Департамент інноваційного розвитку, діючий у структурі Міністерства освіти та науки [6, с. 85]; Українську державну інноваційну компанію (УДІК); Міжвідомчу комісію з питань науково-технологічної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України; Комісію з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів (КОД); Український інститут науково-технічної і економічної інформації тощо.

Зокрема, головною функцією Департаменту інноваційного розвитку є організація експертиз і здійснення кваліфікування інноваційних проектів та інноваційної продукції. До числа основних завдань КОД віднесено:

– розгляд пропозицій центральних і місцевих органів виконавчої влади, академій наук щодо створення технологічних парків та інноваційних структур інших типів;

–організація проведення експертизи проектів створення технологічних парків та інноваційних структур інших типів, ефективності їх функціонування;

– координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, академій наук, пов’язаних із створенням і функціонуванням технологічних парків та інноваційних структур інших типів;

– підготовка пропозицій щодо визначення пріоритетних напрямів діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів, підтримки реалізації інноваційних проектів, що виконуються зазначеними структурами, за рахунок різних джерел фінансування;

– узагальнення досвіду роботи технологічних парків та інноваційних структур інших типів, підготовка пропозицій щодо вдосконалення їх діяльності, зокрема науково-методичного, кадрового та інформаційного забезпечення, а також щодо створення нових інноваційних структур тощо. На даний час КОД розглянуто шість та розпочато моніторинг виконання діючих чотирнадцяти інноваційних проектів з питань розбудови діяльності технопарків [4;5].

Український інститут науково-технічної й економічної інформації бере активну участь в інформаційному забезпеченні інноваційних процесів. Усі організації, які здійснюють розробки технологій за державні кошти, зобов’язані ставити на облік отримані результати до діючого в його структурі банку даних відповідно з вимогами спеціального Реєстру технологій.

Велике значення у розв’язанні проблем державної підтримки інноваційної діяльності відіграватиме нещодавно створений Державний реєстр технопарків та інноваційних структур інших типів. Останній можна розглядати як один з важливих елементів інфраструктури виробництва та підприємництва у сфері інновацій. Його використання створює передумови для забезпечення комплексного системного підходу до вирішення проблем забезпечення інноваційної діяльності, зокрема, вирішення питань ідентифікації інноваційних структур у межах інформаційного простору, врахування спеціалізації та визначення основних характеристик інноваційного продукту. Це забезпечуватиме доступність інформації про інноваційні структури до зацікавлених користувачів.

Разом з тим діюча інфраструктура управління інноваційного процесу вимагає суттєвого вдосконалення. Адже в цілому вона не в змозі ефективно виконувати поставлені перед нею завдання. Її розширення є об’єктивною необхідністю. Органи виконавчої влади розуміють актуальність вирішення цієї проблеми. Зокрема вже заплановано відкриття при Національному інституті стратегічних досліджень Центру інноваційних і інвестиційних програм. Через названу позабюджетну структуру, в роботі якої беруть участь УСПП та комерційні банки, держава планує впливати на процеси, що відбуваються в інноваційній діяльності [7, с.9].

За оцінками експертів, на порядку денному створення Інноваційного центру, в якому буде концентруватися наявна науково-технічна інформація, а також дані про потреби промислових підприємств на модернізацію своєї продукції та промисловості. У цьому Центрі мають об’єднуватися науково-технічні пропозиції та попит у вигляді конкретних інноваційних проектів. На жаль, держава не має потрібних для відкриття такої структури ресурсів, вона також не піклується про залучення необхідних коштів з інших джерел фінансування. До цього часу не створено Банк реконструкції і розвитку, відсутність якого стала однією з перешкод у вирішенні проблем фінансування низки інноваційних проектів.

У державі ще не створено цілісної мережі інформаційного забезпечення інноваційного процесу. Те, що перебуває в одному регіональному бюро науково-технічної інформації, невідомо іншому. Актуалізується проблема створення інформаційної бази даних щодо технологій, у тому числі подвійного призначення, діяльність якої має спрямовуватися на забезпечення науково-технічною та економічною інформацією органів виконавчої влади, промислових підприємств, організацій тощо.

Безперечно, держава має підтримувати діяльність уже існуючих структур, поширення інноваційних ідей. Зокрема, йдеться про інформаційно-маркетингові центри, створені на базі регіональних центрів науково-технічної інформації. Головним напрямом їх діяльності повинно стати сприяння реалізації на внутрішніх та зовнішніх ринках інноваційних товарів із високим ступенем комерціалізації. Як зазначають фахівці, з використанням названих структур можна періодично проводити на загальнодержавному або регіональному рівнях виставки та ярмарки технологічних новинок і вітчизняних конкурентоспроможних товарів, „паблік рилейшенз”, конференції, симпозіуми, інші заходи, що сприяють просуванню на ринок інноваційних продуктів. На нашу думку, це допоможе виробникам високотехнологічної продукції у вирішенні проблем пошуку покупців, сприятиме залученню в національну промисловість новітніх розробок.

У цілому, за оцінками науковців, робота в цьому напрямі має надзвичайно велике значення. Адже інноваційна діяльність, з одного боку, вимагає вивчення очікувань споживачів, а з другого – «нав’язування» потенційним покупцям найбільш сучасних та ефективних товарів і послуг [3].

Велике значення держава має приділяти вирішенню проблеми створення розгалуженої мережі центрів, формування інноваційної культури. І, якщо у Росії цими питаннями займається Інститут стратегічних інновацій, то у нас ця робота тільки розпочинається.

Зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2003 року № 979 була створена Українська державна інноваційна компанія (УДІК), на яку покладена відповідальність за проведення виставок, семінарів, конференцій; навчання, підвищення кваліфікації та перепідготовка спеціалістів у сфері інноваційної діяльності; проведення рекламно-видавничої діяльності тощо.

Українська правова база зі стимулювання досліджень в інтересах виробництва, інтеграції науки і промисловості та нормування процесів передачі технологій практично відсутня. Вітчизняне інноваційне підприємництво не має податкових і митних пільг, а підготовлена ще в 1997-1998 роках нормативна база зі створення інфраструктурного забезпечення інвестиційно-інноваційної діяльності промисловості не є досконалою. Крім того, вона практично не використовується через відсутність механізмів економічного стимулювання цієї діяльності.

Досвід зарубіжних країн світу показав, що у їх більшості розвиток інфраструктури інноваційного підприємництва розглядається як одне із пріоритетних завдань держави, яка прагне забезпечити для цього різноманітні сприятливі умови і, в тому числі, правові. У ряді країн діяльність інфраструктури інноваційного підприємництва стимулюється економічно (пільгове оподаткування, податкові пільги на кошти компаній, що направляються на розвиток інфраструктури тощо). А в таких країнах, як Японія, Ізраїль, Німеччина, нерідко створення і діяльність інститутів інфраструктурного підприємництва фінансується з федерального і місцевого бюджетів. При цьому процедури створення таких інститутів досить прості [8, с.150].

Аналіз позиції українського уряду показав значну відмінність по цим питанням від міжнародного досвіду. Так, вітчизняну правову базу розвитку інфраструктури інноваційного підприємництва становлять розпорядження Президента України і розроблені в їхній розвиток методичні та нормативні документи. Дані документи відносять до інфраструктури підприємництва, що виробляють конкурентоспроможну продукцію, цими документами держава прирівнює їхню інфраструктуру до промислових підприємств, метою діяльності яких є одержання прибутку.

Крім того, дуже серйозно, і не в кращу сторону, відрізняється вітчизняна процедура реєстрації таких інститутів, вона досить специфічна, непроста і недешева. В Україні одержати статус інституту інноваційної інфраструктури можна лише на основі державної експертизи намірів ініціаторів, для проведення якої спеціально створена Міжвідомча комісія відводить три місяці і документів, що складаються за досить складною формою. Але найбільшою перешкодою є те, що для вітчизняної інфраструктури ніякої значущої підтримки з боку держави не передбачено [1, с. 113].

Наступною найважливішою функцією, яку має виконувати ефективна інфраструктура інноваційного підприємництва, є фінансове забезпечення інноваційного процесу. Саме тому, за оцінками Й. Шумпетера, обслуговування інвестицій в інновації потребує створення нової фінансової інфраструктури, зокрема розширення банківського кредиту. Варто також нагадати і той факт, що з метою з’ясування наявності в тій чи іншій державі сприятливого для міжнародної інвестиційної діяльності клімату, експерти Торгової палати США розробили спеціальну методику дослідження в цій галузі. При цьому значну увагу вони приділяють вивченню стану та перспектив розбудови необхідної для розвитку економіки інфраструктури. Результати такого вивчення враховуються при загальній оцінці сприятливості інвестиційного клімату [2, с. 84]. Зазначене повною мірою стосується і питань інноваційної діяльності.

Як свідчить аналіз, Україна намагається використовувати інвестиції, у тому числі й іноземні, для їх залучення до інноваційної сфери. Важливим кроком для подальшої розбудови фінансової складової інфраструктури інноваційного ринку стало відкриття в Україні в 1993 році Агентства міжнародного співробітництва та інвестицій, Інвестиційного банку розвитку приватного сектора економіки, а також створення мережі комерційних банків, інвестиційних фондів, страхових компаній, інформаційно-консалтингових центрів. Проте, як свідчить аналіз, більшість із названих структур були не здатні повною мірою обслуговувати інвестиційний процес.

Необхідно суттєво розширити мережу спеціалізованих фондів, що мають фінансово підтримувати інноваційні проекти, реалізація яких відповідає національним інтересам. Йдеться про створення так званих структурних фондів (Український фонд сільськогосподарського управління та гарантій, Український фонд сприяння розвитку вугільно-видобувної галузі тощо), а також Українського інвестиційного банку. Останній має забезпечувати фінансування проектів, що сприятимуть регіональному розвитку. Як вважається, названий банк має спеціалізуватися на наданні позичок і гарантій стосовно реалізації проектів, зокрема спрямованих на забезпечення переходу промислових підприємств на інноваційний шлях розвитку; фінансову підтримку спільних регіональних інноваційних проектів за умов, якщо їх реалізація (з огляду на масштаби) не може бути повною мірою профінансована їх ініціаторами.

Позитивну роль у інноваційному процесі могла б відігравати і згадана УДІК, основні функції якої не тільки відповідають, але й виходять далеко за межі завдань Державного інноваційного фонду, визначених у ст. 38 Закону України „Про наукову і науково-технічну діяльність” [5]. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2001 року названа компанія здійснює маркетингові дослідження ринку; підготовку бізнес-планів; організацію та проведення експертизи; фінансово-економічний аналіз інноваційних проектів; надання юридичних, інших консалтингових послуг; бере участь у розробленні регіональних інноваційних програм чи проектів тощо.

Варто однак зазначити, що за умов відмови держави фінансово підтримувати діяльність названої компанії, а також відсутності у неї регіональних підрозділів вона навряд чи здатна ефективно виконувати покладені на неї функції у повному обсязі.

Для надання дієвої допомоги потенційним інвесторам назріла необхідність створення загальнонаціональної системи реєстрації об’єктів інноваційної діяльності, що потребують інвестицій. Для цього до органу реєстрації в передбачений законом строк має надходити вся необхідна інформація про названі об’єкти та основні напрями їх діяльності.

Варто підкреслити і той факт, що в державі нерідко впроваджуються у життя інфраструктури забезпечення інвестиційної діяльності, які є неефективними або взагалі не заслуговують довіри з боку інвесторів. Насамперед, це стосується деяких інститутів, запозичених у західних країнах, які виявляються непридатними для країн з перехідною економікою.

Усе це свідчить про те, що на сьогодні пріоритетом для держави має стати не підтримка тієї чи іншої конкретної галузі виробництва, а створення необхідної інфраструктури для забезпечення інвестиційно-інноваційної діяльності в промисловості.

Найважливішим напрямом державної стратегії підтримки інноваційної діяльності має стати розвиток інфраструктури ризикового фінансування. Йдеться, зокрема, про створення так званих exit-фондів, які гарантуватимуть інвесторам отримання передбаченого угодою прибутку за умов, що інноваційне підприємництво досягне певних показників ефективності.

Суб’єктам промисловості, які діють у сфері інноваційної діяльності, бракує даних про результати вітчизняних та зарубіжних новітніх досліджень у різних галузях науки, оперативної інформації про зміни кон’юнктури національного та світових ринків. Саме тому важливо переоцінити закріплення за Державною інноваційною компанією такого напряму діяльності, як підтримка розвитку інфраструктури інноваційної діяльності.

На рівні закону має також бути визначено механізм стимулювання діяльності комерційних банків, спрямованих на кредитування інноваційних проектів. Варто розробити запровадити в практику закони про стимулювання участі комерційних банків в інвестуванні інноваційної діяльності, про страхування ризику інвестицій в інноваційні проекти тощо.

Висновки.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що в Україні поки що не вдалося створити ефективно діючої інфраструктури підтримки інновацій. Без такої інфраструктури побудувати інноваційну модель розвитку промисловості неможливо. Створення та всебічна підтримка діяльності названої структури має стати одним із пріоритетів державної політики в інноваційній сфері. Особливу увагу держава має приділяти створенню інфраструктурного забезпечення інвестиційно-інноваційної діяльності промисловості. має також бути побудована розгалужена мережа центрів, яка б здійснювала моніторинг інвестиційно-інноваційної діяльності, проводила заходи, спрямовані на виявлення та підтримку діяльності підприємців-новаторів, у тому числі шляхом рекламування їх успіхів та досягнень як в Україні, так і за її межами. За допомогою держави має бути також створена мережа організацій, які б відстежували результати вітчизняних та зарубіжних новітніх досліджень у різних галузях науки та техніки, вивчали кон’юнктуру національного та світових ринків, своєчасно інформували вітчизняних бізнесменів про виявлені тенденції та зміни тощо. Вимагає подальшого вдосконалення також і діюча в державі структура поширення інноваційних ідей та знань.

Одним з головних завдань, що стоять перед державою у цьому зв’язку, є створення необхідної нормативно-правової бази. Зокрема на рівні закону мають бути визначені механізми стимулювання діяльності комерційних банків, спрямованих на кредитування інноваційних проектів; страхування ризику інвестицій в інноваційні проекти, а також правовий статус венчурних фондів та венчурних підприємств як головних об’єктів спрямування інвестицій.
Використані джерела інформації:

  1. Абібулаєв М.С. Фінансування інноваційної діяльності // Фінанси України. – 2001. - № 3. – С.111-115.

  2. Асаул А. Формування інвестиційного клімату // Економіка України. – 2002. - № 4. – С.83-87.

  3. Грунер М. Поправки до НТР // Урядовий кур’єр. – 2003. – 4 червня.

  4. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 р. № 40-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 36. – 266 с .

  5. Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 12. – Ст. 165.

  6. Основи інвестиційно-інноваційної діяльності / За ред. В.Г. Федоренка. – К.: Алеута, 2004. – 431 с.

  7. Пріоритети та інструменти інноваційного розвитку України: Матеріали “круглого столу”. – К.: Альтерпрес, 2003. – С.9.

  8. Шкворець Ю.Ф. Проблеми законодавчого забезпечення економічного механізму державної підтримки інноваційної діяльності // Інноваційна діяльність в системі державного регулювання: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. Ч.1. – Івано-Франківськ, 1999. – С. 149-151.

Рецензент:Корецький М.Х.., д.держ.упр., професор

УДК 338.43:316.422
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи