Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
Сторінка24/33
Дата30.10.2014
Розмір7.27 Mb.
ТипПротокол
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   33

Аналізуючи питання доступу до інформації, на думку автора, є гостра необхідність звернути увагу та проаналізувати питання доступу до правової інформації в органах державної влади.


Так, норма статті 57 Конституції України зазначає, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є не чинними [1].

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про інформацію» під правовою інформацією розуміється сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо. Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань [2].

Питання доступу до правової інформації гостро стояло на порядку денному і за часів радянської державності, зокрема на початку її народження.

Важливого значення пріоритетному розвитку соціалістичної правової ідеології та її втіленню у свідомість мас надавав В.І. Ленін. В числі перших декретів, підписаних ним, був декрет Раднаркому від 30 жовтня 1917 року «Про порядок затвердження і опублікування законів» [3]. Широко відомим є зміст записки, направленої В.І. Леніним 15 квітня 1918 р. членам колегії Нарком’юсту, в якій він просить поінформувати його, зокрема, про те, що робиться «…4) для юридичної пропаганди серед населення, серед робітників і найбідніших селян у: а) друкарській; б) лекційній (чи курси)… сферах» [4].

Тут необхідно звернути увагу на ту обставину, що цей запит Леніним було зроблено тоді, коли ще не були прийняті Основи законодавства, кодекси, зокрема, ті, що стосувались актів громадянського стану, про шлюбне, сімейне та опікунське право, про працю тощо. Не було ще на той час і Конституції РРФСР (була прийнята через 3 місяці – в липні 1918 року). Разом з тим, вже було поставлено завдання щодо створення в країні системи правової пропаганди.

Яким би не було наше ставлення до фактів історичного минулого, але неможливо не вражатись, скільки було зроблено для створення системи правової пропаганди в перші після Жовтневої революції роки.

З часом, лютневий (1988 р.) Пленум ЦККПРС наголосив на проблемі та поставив завдання щодо організації юридичного всеобучу усіх верств населення, всіх кадрів в центрі і на місцях. Це завдання було конкретизовано ХІХ Всесоюзною партійною конференцією. Після Всесоюзної партійної конференції аналіз всього комплексу питань, пов’язаних з правовим вихованням та юридичним всеобучем, проводився особливо інтенсивно. З числа провідних спеціалістів Міністерства юстиції СРСР, практичних працівників правоохоронних органів, вчених-юристів були сформовані і направлені робочі групи для вивчення практики організації юридичного всеобучу у Свердловській, Омській, Калузькій, Вінницькій областях та Марійській АРСР [3].

За підсумками цієї роботи були підготовлені відповідні проекти постанов ЦК КПРС «Про докорінне покращення правового виховання і організації юридичного всеобучу в країні» і Ради Міністрів СРСР «Про заходи з реалізації юридичного всеобучу в країні».

По завершенню роботи над зазначеними проектами розпочалась робота з конкретних питань організації всеобучу (планування роботи, методичне забезпечення, підготовка і перепідготовка пропагандистів права). У ході реалізації проектів було зроблено висновок про необхідність подальшого обговорення питання пріоритетів у сфері державного управління, оскільки правильне визначення пріоритетів важливо не тільки в економіці, політиці, але і в духовній сфері, в сфері ідеології.

Обмежений доступ до інформації і як наслідок деформована правова свідомість є сьогодні однією з визначальних причин більшості вчинених злочинів і адміністративних проступків, а для представників органів влади – однією з причин прийняття неефективних рішень, порушення законності, формалізму і бюрократії.

В теперішній час важливого значення набуває питання поняття правової освіти. Правова освіта - це багатопланове, складне соціально-ідеологічне явище. Його реалізація може вплинути на всі сторони політичного, економічного, соціального, духовного життя суспільства.

Питанням правової освіти згідно діючого законодавства повинно перейматися Міністерство юстиції України.

Починаючи з 70-х років минулого століття у Міністерстві юстиції створено відповідний підрозділ, фахівці якого займаються правовою освітою населення. Спочатку - це відділ з питань правової пропаганди і правового виховання громадян, пізніше - управління правової інформації.

У 1995 року на базі управління правової інформації було утворено управління правової освіти населення. На той час управлінням забезпечувались дві основні функції: координація правоосвітньої (виховної, інформаційної) роботи; методичне забезпечення цієї діяльності.

Після наступних реформувань структури Мін’юсту з 2003 року і до сьогодні у складі Управління координації правової роботи та правової освіти функціонує відділ правової освіти, який координує діяльність з питань правової освіти та правового виховання.

Відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 29 червня 1990 року, що діяла до 1995 року, «Про заходи щодо організації юридичного всеобучу в Українській РСР» організацію юридичного всеобучу в областях, районах, населених пунктах, на підприємствах, в установах і організаціях було покладено на виконкоми місцевих Рад народних депутатів, міністерства і відомства УРСР. А методичне керівництво юридичним всеобучем в цей час здійснювало Міністерство юстиції УРСР [5].

З метою подальшого розвитку в державі правової освіти та виховання громадян в дусі поваги до Закону і прав людини Кабінетом Міністрів України 29 травня 1995 року за № 366 було видано постанову Кабінету Міністрів України «Про Програму правової освіти населення України» [6]. Цією ж постановою було затверджено Положення про Всеукраїнську міжвідомчу координаційно-методичну раду з правової освіти населення як постійно діючий дорадчий орган при Мін’юсті. Основними завданнями ради і на сьогодні є розроблення пропозицій щодо координації діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, навчальних та культурних закладів, наукових установ, видавництв та видавничих організацій, засобів масової інформації у сфері правової освіти населення.

З метою підвищення рівня правової освіти населення, створення належних умов для набуття громадянами правових знань, а також забезпечення їх конституційного права знати свої права і обов'язки 18 жовтня 2001 року за № 992 видано Указ Президента України «Про Національну програму правової освіти населення». Цей програмний документ є актуальним і на сьогодні, оскільки передбачає подальше створення необхідних умов для набуття і застосування правових знань широкими верствами населення, доступ їх до офіційних джерел правової інформації, визначає основні напрями правоосвітньої діяльності та першочергові заходи щодо їх реалізації [7].

Як бачимо, в різні періоди нашого державотворення функції правової освіти змінювалися, наповнювалися новим змістом, різними методами втілення їх в життя.

Недостатня правова обізнаність громадян досить часто була причиною порушень їхніх основних прав і свобод у повсякденному житті, серйозною перепоною реалізації ними конституційно закріплених норм. Таке становище зумовлювало необхідність всебічного роз’яснення основ правових актів, утвердження їх у свідомості громадян, перетворення на переконання і втілення в практику повсякденної поведінки.

Для виконання цих функцій Міністерством юстиції проводилась наполеглива, цілеспрямована, копітка робота.

Зокрема, на сьогодні серед основних завдань міністерства з питань правової освіти є координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій щодо правової освіти населення, здійснення методичного забезпечення цієї освіти, формування у громадян правового світогляду, вивчення стану правового інформування у навчальних закладах, на підприємствах, установах та організаціях, надання їм необхідної допомоги.

До повноважень цієї установи належить організація діяльності Всеукраїнської міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення; розроблення методичних посібників, порадників, пам’яток, буклетів з роз’ясненням актів чинного законодавства стосовно захисту прав, свобод та обов’язків для різних верств населення; поширення кращого правоосвітнього досвіду; організація та проведення семінарів, лекцій, бесід, стажувань, участь в олімпіадах, круглих столах тощо.

Не потребує доказування те, що запорукою успішної реалізації програми є об’єднання зусиль органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, навчальних та культурних закладів, наукових установ, усіх громадян України.

Як приклад, інституцією, яка об’єднує такі зусилля, є Всеукраїнська міжвідомча координаційно-методична рада з правової освіти населення, створена як дорадчий орган при Міністерстві юстиції та головою якої за посадою є Міністр юстиції.

Недостатня обізнаність громадян про свої права як споживача стала поштовхом для вжиття комплексу заходів, спрямованих на всебічне роз’яснення основ правових актів про захист прав споживачів, надання відповідної правової допомоги, забезпечення доступу до правової інформації та підвищення рівня споживацьких знань. Окреслені питання стали предметом розгляду на одному із засідань Всеукраїнської МКМР з правової освіти населення, що відбулось у м. Львові у 2005 році.

У ході засідання були схвалені відповідні рекомендації, у яких зокрема йшлося про розв’язання комплексу проблем у сфері захисту прав споживачів, в тому числі через здійснення заходів навчального та інформаційного характеру, спрямованих на створення належних умов для набуття громадянами обсягу правових знань та навичок у їх застосуванні, необхідних для реалізації своїх прав як споживачів.

Серед інших питань, що розглядались цим дорадчим органом, – стан та профілактика підліткової злочинності, надання безкоштовної правової допомоги через громадські приймальні, виїзні консультаційні пункти та юридичні клініки; діяльність засобів масової інформації щодо правового інформування населення; стан викладання правознавства та правовиховної роботи у загальноосвітніх навчальних закладах; правоосвітня робота з молоддю; правовиховна робота у дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах; інтерактивні методи правового навчання та виховання підлітків на уроках та в позаурочний час; підготовка юридичних кадрів вищими навчальними закладами; створення молодіжних правових клубів, правових лекторіїв та інших форм правоосвітньої роботи; правоосвітня та правовиховна робота серед неповнолітніх, що перебувають у закладах пенітенціарної системи; діяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, організацій і об’єднань громадян з питань соціальної адаптації засуджених після звільнення з місць позбавлення волі; аналіз стану правової освіти в навчально-виховних закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; правороз’яснювальна робота з виборчого законодавства тощо [7].

Як бачимо, у державі здійснюються певні заходи щодо створення необхідних умов для набуття і застосування правових знань різними верствами населення, доступу їх до офіційних джерел інформації.

Висновки. У статті проаналізована історія формування правового забезпечення інформаційної відкритості органів державної влади в Україні, а також сформульовані відповідні науково-практичні рекомендації.
Використані джерела інформації:

  1. Конституція України: Прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відом. Верховної Ради України. – 1996. - № 30.

  2. Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року N 2658-XII// Відом. Верховної Ради України. – 1992.

  3. Ленин В.І. Комиссариат Юстиции. Полн. собр.соч.., Т.50, С.58-59;

  4. Постанова Ради Міністрів Української РСР від 29 червня 1990 року «Про заходи щодо організації юридичного всеобучу в Українській РСР»;// Відом. Верховної Ради України. – 1990.

  5. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 року № 366 «Про Програму правової освіти населення України» //Урядовий Вісник. – 1995.

  6. Наказ Президента України від 18 жовтня 2001 року № 992 «Про Національну програму правової освіти населення»//Урядовий Вісник. – 2001.


Рецензент: В.Д.Бакуменко, д.держ.упр., професор

УДК 35

Кулеба О.В.,

здобувач Академії муніципального управління
^ ПОНЯТТЯ, ОБ’ЄКТИВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ТА ФУНКЦІЇ ІМІДЖУ ДЕРЖАВИ
У статті досліджене досить актуальне питання щодо визначення поняття, характеристик та функцій іміджу держави, що є складовою сучасної державної політики. Також досліджено процес формування іміджу, його етапи, слідові елементи. Відображено залежність результативності державної політики від іміджевих характеристик держави, що впливає на її конкурентоспроможність та інвестиційну привабливість.

В статье исследовано весьма актуален вопрос об определении понятия, характеристик и функций имиджа государства, являющегося составной частью современной государственной политики. Также исследован процесс формирования имиджа, его этапы, следовые элементы. Отражены зависимость результативности государственной политики от имиджевых характеристик государства, влияет на ее конкурентоспособность и инвестиционную привлекательность.

The article deals with very topical issue of the definition, characteristics and functions of the image of the state as part of modern public policy. It also, the image formation process, its stages, trace elements. Results dependence of effectiveness of public policy from the state of image characteristics that affect its competitiveness and investment attractiveness.



^ Постановка проблеми. Перехід України до ринкових відносин, політичні зміни, проведення соціально-економічних реформ, розширення міжнародного співробітництва, розвиток демократизації суспільства в умовах постійних зрушень у науково-технічній сфері обумовлює зростання потреб та вимог до рівня інформаційно-аналітичного забезпечення та захисту свого інформаційного простору, а також до забезпечення позитивного іміджу країни на міжнародній арені.

Актуальність статті полягає у тому, що на сучасному етапі позитивний імідж будь-якої держави свідчить про її економічну та політичну силу, процвітання та високий рівень культурного розвитку і є показником авторитетності та успішності дій тої чи іншої країни на світовій арені. Позитивний імідж держави безпосередньо пов’язаний як із ставленням до неї світової спільноти, так і її власних громадян. Від іміджу держави так само залежить і рівень патріотизму її мешканців.

Особливої ваги фактор формування позитивного іміджу набуває для тих суспільств і держав, які долають перешкоди трансформаційного періоду, намагаючись при цьому наздогнати тих, хто пішов уперед. Цим і пояснюється актуальність обраної до написання статті теми.

Багатоаспектність і складність феномену політичного іміджу держави вимагає комплексного підходу до теоретичного аналізу і науково-практичного дослідження його природи, характеру, функцій як чинника політичної культури та ідеології в контексті проявів національних особливостей.

^ Дослідження попередніх публікацій із заданої проблематики. Цей висновок зроблено завдяки аналізу зарубіжної та вітчизняної наукової думки, поданому у наукових працях І. Валлерстайна, С. Хантінгтона, З. Бжезинського, Ф. Фукуями, А. Тоффлера, Г. Ласвела, Р. Коена, М. Кастельса, Б. Барбера, Е.Гідденса, А. Аппадураї, С. Капіци, О. Панаріна, Г. Почепцова, Є. Тихомировой, Є. Макаренко, О. Ялової та ін. Тенденція подальшої міжнародної інтеграції, стратегія формування нового світового порядку і проблема створення позитивного іміджу держави у міжнародному просторі на основі збереження культурної самобутності та ідентичності залишаються провідними для прогресивного міжнародного розвитку.

^ Виклад основного матеріалу. Перед тим як перейти до розгляду характерних рис та складових формування іміджу держави, необхідно, перш за все, визначитися, що мають на увазі науковці, використовуючи це поняття.

Зазначимо, що в науковій літературі зустрічається досить значна кількість визначень поняття іміджу (англ. image від лат. Imago – образ, вид), серед яких можливо виокремити декілька основних:

• Уявлення про людину, продукт чи інститут, який поділяє широка громадськість і який часто навмисно формується або змінюється засобами інформації, рекламою, пропагандою і т.п.

•  Враження, яке справляє особа, компанія або інститут на одну або більше груп громадськості. Це не малюнок, не розроблене в деталях точне зображення, це швидше декілька деталей, які справляють емоційний вплив.
• Особливого роду образ-подоба, який створюється цілеспрямовано і за допомогою асоціацій наділяє об’єкт (явище, особистість, товар тощо) додатковими цінностями (соціальними, політичними, естетичними тощо), завдяки яким він сприймається більш емоційно. [1, С.406]

Відома українська дослідниця у сфері міжнародної комунікації Є. Макаренко стверджує, що у сучасному розумінні імідж – це стереотипізований образ конкретного об’єкта, який існує в масовій свідомості [2, С.203]. Уточнення через «стереотип» актуалізує цю дефініцію, оскільки заперечує «імідж» як «остаточне чи доведене знання», доводячи потребу в постійному вдосконаленні іміджу. Тим самим враховується і такий важливий елемент формування іміджу, як суб’єктивізм.

Таке розуміння є значним як методично, так і політично, особливо коли йдеться про «оцінку» певної держави та її сприйняття. Адже воно приводить до висновку про те, що імідж держави у світі є змінною величиною, коливаючись у межах «позитив-негатив» у залежності від багатьох обставин та складових, що потребують політичного аналізу з наступним синтезуванням. Тому потрібне постійне стеження з метою врахування таких змін для внесення відповідних поправок, які залежать від встановлених причин погіршення «думки» про державу.

Важливість формування міжнародного іміджу будь-якої держави на сучасному етапі розвитку людства – величезна. Правильна спрямованість формування такого іміджу сьогодні виконує одразу декілька значущих функцій:

По-перше, високий міжнародний імідж держави відіграє велику інформаційно-виховну роль для громадян країни, в першу чергу для молодих поколінь. Високий або низький міжнародний імідж держави допомагає сформувати абсолютно різні сприйняття власної країни, відносини інших держав і власних громадян до держави.

По-друге, міжнародний імідж держави допомагає закріплювати політичні успіхи на світовій арені, вибудовує потрібний асоціативний ряд практично будь-якій дії держави.

Існує дуже багато підходів до класифікації іміджу держави. Це пов'язано з тим, що імідж країни - дуже багатопланова категорія. Імідж об'єктивний - це враження від країни, яке існує у внутрішньої або зарубіжної громадськості. Імідж суб'єктивний - це уявлення про лідера держави, його оточення, про те, яким чином сприймається образ країни в очах громадян, або представлення громадян про те, яким їх держава сприймається за кордоном. Імідж змодельований - образ держави, який намагається створити команда керівника країни або фахівці, що спеціально привертаються -іміджмейкери [7].

Держава має декілька об'єктивних іміджів: економічний, соціальний, гуманітарний, політичний, культурний, екологічний і т.д., кожний з яких, як вже було зазначено, може бути як позитивним так і негативним. Іміджі держави, або окремі об’єктивні іміджі здатні змінюватися як при зміні ситуації, так і в результаті команд та розпоряджень іміджмейкерів. Іншими словами імідж держави можна формувати.

Для нас, в контексті позитивного сприйняття держави міжнародним співтовариством та її внутрішнього розвитку, найважливішим серед окреслених вище є політичний вимір іміджу. Звичайно, політичний імідж держави (ПІД) є поняттям багатогранним. До того ж це віртуальний образ, який створюється кожним індивідом. Серед характеристик ПІД виділимо ті, які, на нашу думку, найістотніше впливають на економіку та її зростання в будь-якій країні:

- політична стабільність у державі;

- регіональна політична стабільність;

- податкова стабільність;

- захист приватної власності;

- законодавство як основний напрям розвитку держави;

Політична стабільність в країні важлива для бізнесу, оскільки знижує ризик втрати капіталу. Звичайно, міжнародний бізнес обирає країни з політичною стабільністю, уникаючи нестабільні держави. Так, макроекономічний процес свідчить про те, що політична стабільність і ліберальний для іноземних інвесторів клімат привертають найбільш динамічні прямі іноземні інвестиції (ПІІ), ті, що відрізняються великим розміром, віддачею від масштабу, кращою практикою менеджменту, а також реалізують найбільш передові високоефективні технології.

З іншого боку, обмежувальний інвестиційний клімат, де використовуються такі методи, як примусові спільні підприємства, ліцензування, вимоги вітчизняної участі - привертають ПІІ, які є менш ефективними, використовують застарілу технологію виробництва або менш швидкими темпами запроваджують нову технологію, відстають у використовуванні сучасних систем менеджменту. Ліберальний клімат сприяє також заохоченню експортно-орієнтованих операцій, які вбудовані в глобальну/регіональну мережу транснаціональних корпорацій (ТНК). Коли функціонують такі експортно-орієнтовані ПІІ, вони мають тенденцію притягати інших іноземних інвесторів, включаючи конкурентів, на місцевий ринок. Виникає так званий «ефект скупчення». Комбінація передових технологій, експорту на конкурентні світові ринки і «скупчення» іноземних інвесторів створюють значні зовнішні ефекти через могутні зворотні зв'язки з місцевими постачальниками. Більш дружній інвестиційний клімат, політична стабільність знижують додаткові витрати зведення бізнесу в чужій країні, таким чином підтримуючи і горизонтальні (націлені на захоплення ринку), і вертикальні (використовуючи дешеві чинники виробництва) ПІІ. Ці витрати включають:

- адміністративні, юридичні та бюрократичні припони;

- емісія прав власності;

- вимоги до виконання контрактів;

- трудове регулювання;

- вимоги до обов’язкових спільних підприємств;

Але безперечно одним із найголовніших показників політичного іміджу країни є її законодавство. Воно не повинно містити перелік всіх дій, що може зробити суб’єкт підприємницької діяльності, а воно лише має показувати, які дії є не прийнятними для держави. Податкова політика повинна бути стабільна, а не змінюватись раз щомісяця. Це дасть змогу не тільки звикнути та пристосуватись до „правил гри”, а й стане показником цивілізованості держави.

Незважаючи на різноманітність методів та підходів до вивчення іміджевої проблематики, більшість дослідників погоджуються, що до характерних рис і ознак іміджу будь-якого об’єкту чи суб’єкту, необхідно віднести наступні:

- ^ Простота, схемне віддзеркалення свого об'єкту. Імідж не відображає

всіх відтінків свого об'єкту, але підкреслює його специфічність і унікальність. Імідж несе в собі велике інформаційне і емоційне навантаження за допомогою обмеженого набору символів.

- Рухливість. Імідж хоча і конкретний, але він постійно змінюється під дією внутрішніх і зовнішніх чинників, підлаштовуючись до реалій та ситуацій, що складаються і постійно змінюються .

- Ідеалізація. Імідж представляє об'єкт як певну сукупність вигідних якостей, ідеалізує об'єкт, наділяючи його додатковими вигідними якостями відповідно до очікувань цільової аудиторії. Інакше кажучи, імідж представляє собою щось на зразок умілого макіяжу, що підкреслює всі достоїнства і маскує недоліки.

- ^ Обмежена самостійність. Імідж прив'язаний до свого об'єкту, проте він може змінюватись, розвиватися за власними законами, у відповідності до змін психологічної орієнтації цільової аудиторії.

- ^ Реальність і бажаність. Імідж займає проміжний стан між реальною ситуацією і емоційним, психологічним очікуванням цільової аудиторії. Імідж розширює межі сприйняття об'єкту, проте тільки в заданому напрямі, дозволяє самостійно домислити цільовій аудиторії образ об'єкту [7].

Відповідно до зазначених вище характерних рис та ознак іміджу, а також враховуючи специфіку такого складного соціального об’єкту, як держава, можемо виділити ряд вимог, що пред'являються до іміджу будь-якої держави:

1. Імідж держави повинен бути синтетичним, а процес його формування повинен плануватися, щоб в результаті справляти бажане позитивне враження при допомозі певних символів, на кшталт геральдичних знаків.

2. Імідж повинен бути правдоподібним, користуватися довірою у цільової аудиторії. Інакше ефективність іміджу буде близька до нуля або буде відігравати негативну роль.

3. Імідж держави повинен відповідати суспільству держави. Він повинен вміти характеризувати державу, висвітлювати одну головну, або краще декілька характерних для певної країни ознак.

4. Імідж не повинен бути дуже складним, він повинен легко сприйматися і запам'ятовуватися цільовою аудиторією. Імідж зобов'язаний бути дещо невизначеним, залишати простір для домислення. Це необхідно для більшої оперативності, простору коректування в умовах змінності ситуації всередині і навколо держави. Міжнародний імідж держави відрізняється сильною емоційною складовою. Для корекції міжнародного іміджу держави часто потрібно додавати декілька фактів, підтверджуючих або, в залежності від цілей і задач, в корінні спростовують емоційні кліше, що сформувалися в суспільстві.

На імідж держави впливає багато чинників і всі вони дуже різні. До таких чинників відносять як зовнішню політику держави, так і вислови культурних діячів про сучасний стан речей, як рівень розвитку економіки держави, так і прогнози розвитку крупного підприємства.

Так, зокрема, за часовим принципом чинники можна поділити на статичні, динамічні та очікувані.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   33

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи