Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
Сторінка25/33
Дата30.10.2014
Розмір7.27 Mb.
ТипПротокол
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   33

Чинники статичні у часі - це ті чинники, які залишилися у минулому або не міняються з часом. До них можна віднести природний ресурсний потенціал, національну і культурну спадщину, а також нерегульовані геополітичні чинники, такі як географічне положення, протяжність кордонів, площа території, виходи до морів та інше. Також до чинників статичних відносяться історичні події, внесок в історію держави видатних громадян та базова форма державного устрою, а також структура управління.

Натомість динамічні чинники впливають на формування іміджу держави, включають соціально-психологічні суспільні настрої, форми суспільно-політичної інтеграції суспільства, структура, характер і принципи діяльності суспільно-політичних організацій в державі, морально-правові аспекти розвитку суспільства.

В свою чергу очікувані чинники, що впливають на формування іміджу держави, поєднують у собі обидва види чинників, приведених вище. Очікувані чинники прогнозуються на основі статичних і з урахуванням динамічних чинників формування іміджу держави. У особливих випадках динамічні чинники можуть виконувати основну роль у формуванні іміджу. Це стосується ситуацій, коли під впливом динамічних чинників статичні чинники трансформуються.

Крім цих чинників при формуванні іміджу держави необхідно враховувати очікування цільової аудиторії. Саме відповідність, або її видимість, дозволяє сформувати максимально ефективний образ держави.

На сьогоднішній день формування іміджу будь-якої держави відбувається за умов широкого використовування різноманітних комунікацій - обміну різних видів інформації та повідомлень. У процесі комунікації виділяють декілька елементів: відправник повідомлення, канал передачі, одержувач або цільова аудиторія. Відправник має можливість оперувати декількома засобами передачі повідомлення цільовій аудиторії. Це можуть бути засоби масової інформації, література, мистецтво, система освіти і виховання, спілкування представників держави з цільовою аудиторією, дипломатична діяльність.

У процесі формування міжнародного іміджу держави важливу роль виконують символи, що формують асоціативний ряд з державою - відправником комунікаційного повідомлення. Символи-ідеї відображають і обмежують політичний простір, політичні мотиви носіїв. До символів-ідей можна віднести політичні програми, заяви, гасла та ін. Натомість символ-предмет є статичним, матеріальним втіленням іміджу держави. Наприклад, зображення двох кольорів на прапорі України, синього зверху та жовтого знизу, характеризується як колосисте поле та чисте небо, що є показником спокою та злагоди. Символи-персони, герої ототожнюють часовий або історичний період в розвитку держави, будучи соціальними лідерами суспільства. Вже зараз можна казати про те, що Л. Кравчук буде ототожнюватись як особа, за президентства якого Україна здобула незалежність і відкрила нову епоху розвитку країни.

Ритуал, в свою чергу, виконує важливу роль у формуванні єдиної соціальної енергії, спрямованої в єдине русло. Державні ритуали дозволяють кожному громадянину асоціювати себе з його державою, надаючи можливість використовувати цей психологічний вплив під час виконання ритуальної дії. У будь - якому разі необхідно пам'ятати, що рівень міжнародного іміджу держави напряму залежить від первинного емоційного забарвлення сприйняття суспільною думкою. У такому контексті велику роль відіграють не окремі публікації та статті, а загальний тон більшості газетних або журнальних робіт.

Особливо важливий для формування іміджу держави об'єм інформаційного поля навколо країни за кордоном. В даному контексті працює чинник «спіралі мовчання». Основне значення цього поняття полягає в тому, що посилення мовлення одних породжує відчуття їх інформаційного домінування, закріплення загального значення всього інформаційного потоку як істини.

Таким чином, підводячи загальні підсумки статті, можемо зробити висновок про те, що імідж будь-якої держави представляє собою сукупність взаємозв'язаних між собою характеристик державної системи, що сформувалися в результаті процесу розвитку державності, ефективність взаємодій ланок якої визначає тенденції політичних, економічних, соціальних, суспільних і інших процесів в країні. Це саме та деталь, яка визначає, яку репутацію придбала держава в свідомості як власних громадян, так і світової громадськості в результаті своєї взаємодій з іншими суб'єктами міжнародної системи.

Міжнародний імідж держави, як сукупність емоційного сприйняття об'єкту, є психологічним чинником держави, що має свій характер та емоційне забарвлення. З цієї точки зору імідж держави є віддзеркаленням реальної держави, розміщеним в певному емоційному середовищі.

Виходячи з ознак іміджу держави, а також вимог, що пред'являються до нього, можемо стверджувати, що імідж держави, окрім вже зазначених на початку статті інформаційно-виховної ролі та закріплення вже існуючого успіху, виконує ще декілька важливих функцій, а саме:

1. Ідентифікація. Ця комунікативна функція дозволяє зчитувати інформацію про об'єкт за короткий період часу. Імідж полегшує цільовій аудиторії сприйняття інформації про позитивні або негативні сторони держави, життя в країні. Це дозволяє одержати основну інформацію, а не аналізувати весь об'єм інформації.

2. Ідеалізація. Дана функція забезпечує позитивне або негативне інформаційне поле навколо об'єкту, проектуючи на об'єкт ті або інші характеристики.

3. Зіставлення. Ця функція базується на іміджах третіх держав, відображаючи контраст з об'єктом іміджу в позитивну або негативну сторону.

4. Диференціація. Імідж позначає державу в тій ситуації, що склалася, демонструючи його відмінні якості. Таким чином, можна говорити про те, що імідж держави здійснює зв'язок між зовнішнім світом і окремо взятою державою.

Цей зв'язок здійснюється за допомогою декількох інструментів: метафори, що є виразним чинником історичного періоду, часу або ситуації; героя, що втілює реальність і часовий період; знаку, емоційно забарвленого образу країни.

Висновки.

Отже, функції іміджу держави є багатогранними та дуже впливовими на розвиток країни. Сьогодні керівництву нашої держави важливо зрозуміти, що імідж держави необхідно постійно формувати і поліпшувати. При цьому робити це треба не стихійно, а розробивши чітку та цілеспрямовану програму. На сьогоднішній день, незважаючи на деякі спроби з боку МЗС України протягом останніх років, імідж України розвивається здебільшого хаотично і інтуїтивно. Чинники які б могли посприяти формуванню позитивного міжнародного іміджу або нехтуються, або не використовуються достатньою мірою. Зараз вже можна з впевненістю казати, що на тлі „Помаранчевої революції” було можливо і необхідно було отримати значно більше користі, якби до проблеми формування іміджу держави відносились, як до системної проблеми.

Важливим чинником, який впливає на формування міжнародного іміджу, є збільшення правдивої, відповідної реаліям інформації як усередині країни, так і на міжнародній арені. Необхідно запозичувати досвід інших країн щодо формування міжнародного іміджу, шукати власні шляхи рішення подібних проблем. Безперечно, правильно сформований міжнародний імідж України може стати вагомим доповненням у процесі нового розвитку нашої держави та допоможе перетворити її на повноправного і гідного гравця на міжнародній арені.
Використані джерела інформації:

  1. Тихомирова Є.Б. Зв’язки з громадськістю. Навчальний посібник. -К.:НМЦВО, 2001.

  2. Макаренко Є.А. Політичні стратегії інформаційного суспільства: специфіка національних моделей // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2000 - №22. – Частина 1. С.202-210.

  3. Зернецька О. Нові тенденції у сфері глобальної комунікації: впливи на світову економіку та політику й виникнення глобальної комунікаційної парадигми // Антологія творчих досягнень. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. – 2004. – Вип. 1. – С.98-101.

  4. Г.Г. Почепцов. Имиджелогия. М., К. – 2000.

  5. Губернський Л. На чому ґрунтується міжнародний авторитет // Політика і час.-2002.-№4. - C.34-45.

  6. Бжезинский Зб. Выбор. Глобальное господство или глобальное лидерство: Пер. с англ. – М., 2004.

  7. Кастельс М. Информационня епоха: экономика, общество и культура: Пер. с англ. - М.: ГУ ВШЭ, 2000.

  8. Панасюк А. Ю. Формирование имиджа: стратегия, психотехнологии, психотехники. – М., 2008.

  9. Гидденс Э. Устроение общества: очерки структуризации: Пер. с англ. - М., 2003.

  10. Горчакова В.Г. Прикладная имиджелогия: учебное пособие. – М., 2007.


Рецензент: Попроцький О.П., к.держ.упр.

УДК 35.082.7 Лосіхін О. О.,

старший консультант

Апарату Верховної Ради України
^ РЕАЛІЗАЦІЯ ПАРИТЕТНОЇ ДЕМОКРАТІЇ: ДОСВІД НІМЕЧЧИНИ
У статті розглянуто досвід Німеччини щодо фактичної реалізації гендерної рівноваги у процесі здійснення конституційних змін, зроблено порівняння з українським законодавством та акцентовано увагу на гармонізації законодавства нашої країни з європейським. У деталях розглянуто та проаналізовано положення Основного Закону Німеччини від 23 травня 1949 року.

^ В статье рассмотрен опыт Германии в фактической реализации гендерного равновесия в процесе осуществления конституционных изменений, сделано сравнение с украинским законодательством и акцентировано внимание на гармонизацию законодательства нашей страны до европейского. Детально рассмотрены и проанализированы положения Основного Закона Германии от 23 мая 1949 года.

The article describes the experience of Germany in the actual implementation of gender balance in the pattern during the implementation of constitutional changes made by comparison with the Ukrainian legislation and focus on the harmonization of legislation of our country to Europe. Thoroughly reviewed and analyzed the provisions of the Basic Law of Germany, on May 23, 1949
^ Постановка проблеми. Прагнення України до інтеграції у європейське співтовариство виводить на перший план необхідність адаптації законодавства до законодавства європейських країн. На цьому фоні було б дуже цікаво і корисно розглянути шлях до гендерної рівноваги та її конкретну реалізацію на досвіді конституціоналізму Німеччини.

^ Аналіз останніх публікацій. Проблемами гендерної рівноваги у конституційних питаннях та державному управлінні займалася низка вчених як у зарубіжній, так і у вітчизняній науковій думці. Зокрема, найбільший вплив на розвиток і поширення питання гендерної рівності здійснили праці таких зарубіжних авторів як С.д'Бовуар, Ю.Крістієва, Дж.Лорбер, С.Фаррел, Дж.Хубер. У вітчизняній науковій думці слід відзначити праці О.Балакірєвої, Л.Гонюкової, І.Грабовської, Н.Грицяк, О.Забужко, О.Кулачек, О.Лабур, Н.Лавриненко, С.Павличко, М.Пірен, Н.Чухим. К.Шевченко тощо.

Мета. Своєю публікацією ми маємо намір привернути увагу наукових кіл у сфері державного управління до досвіду розвинутої європейської країни у справі прийняття гендерно чутливих законів на підставі гендерно-паритетного основного закону – Конституції.

^ Виклад основного матеріалу. Основний Закон Німеччини від 23 травня 1949 року в ст.З містить всеосяжні приписи, які повинні гарантувати гендерний паритет. Абзац 2 ст. З Основного Закону визначає, що чоловіки і жінки рівноправні; відповідно до цього положення нікому не може бути завдано шкоди, в тому числі за ознакою статі. Закон вступив в дію 15 листопада 1949, відповідно до абзацу 2 ст.З Основного Закону, держава сприяє фактичному здійсненню гендерного паритету та сприяє усуненню існуючих в цьому відношенні обмежень. Дотримання конституційного права рівності перед законом контролює в основному не схильний до суддівської стриманості Федеральний Конституційний Суд.

Принцип гендерного паритету діє як в приватному, так і в публічному праві. Будь-яка нерівність з боку законодавчої, виконавчої та судової влади заборонена, незалежно від того, чи відповідає воно віджилим або ще існуючим уявленням в суспільстві. . Відмінності між чоловіком і жінкою не відіграють жодної ролі. Навіть загальний принцип рівності вимагає абстрагуватися від людських відмінностей і має відношення до людей з позиції гендерного паритету. Принцип рівноправності чоловіка і жінки виключає прив'язку відмінностей правового регулювання за ознакою статті з дійсними або прийнятими типовими властивостями, здібностями, слабкими і сильними сторонами чоловіків і жінок. З моменту закінчення дії перехідного періоду, принцип встановленого для вступу в чинність деяких статей Основного Закону та визначеного в абз.1 ст.117 Основного Закону (01.04.1953), принцип рівноправності чоловіка і жінки є незаперечним принципом конституційного права Німеччини.

Фактична реалізація принципу гендерної рівноваги, як норма, була викладена виходячи з правової практики Федерального Конституційного Суду ще в старій редакції абз.2 ст.З Основного Закону [1]. Також і в літературі панувала думка, що метою законодавця була фактична реалізація принципу рівноправності[2]. Предметом дискусії було перш за все те, чи дозволяє абз.2 ст.З відступати від суворої заборони на дискримінацію абз.З ст.З Основного Закону (у старій редакції також абз.2) у бік погіршення становища чоловіків, у тому числі і щодо інших основних прав (особливо по ст.12 - право вільно обирати професію) чоловіків і роботодавців, для фактичної реалізації принципу рівноправності жінок.

Фактична реалізація принципу рівноправності на відміну від правової рівноправності чоловіків і жінок, яка безпосередньо випливає з тексту Основного Закону, може і має бути оформлено тільки за допомогою конституційного законодавства. На думку більшості, фактична реалізація принципу рівноправності є державною метою доповнення Основного Закону. Не слід безпосередньо розглядати неї за втіленням суб'єктивних прав в конкретній мірі щодо поліпшення становища жінок [3].

Будь-який закон, якщо він суперечить меті фактичної реалізації рівноправності жінок, може бути визнаний неконституційним і недійсним. Будь-яке судове рішення, що не дотримується установок державної мети, є неправомірним. Оскільки дана норма абз.2 ст.З Основного Закону належить до основних прав, перелічених у №4а абз.1 ст.93 Основного Закону, то на його порушення може бути подана скарга до Федерального Конституційного Суду. Незалежно від формулювання в якості державної мети і державного завдання, з абз.2 ст.З можна за певних обставин вивести опосередковані суб'єктивні права постраждалих [4]. Прийняття правових норм для реалізації принципу рівноправності може бути втілено тільки у виняткових випадках шляхом скарги до Федерального Конституційного Суду.

Доповнення абз.2 ст.З Основного Закону новою пропозицією (реч.2: держава сприяє фактичному здійсненню рівноправності жінок і чоловіків та сприяє для усунення існуючих в цьому відношенні обмежень) прояснює деякі положення. Фактична реалізація принципу рівноправності статей є зобов'язанням держави перед Основним Законом, в той час як інші ознаки, перелічені в реч.1 абз.З ст.З, діють лише в якості підстави для заборони на надання переваги і спричинення збитку [5].

Колишні дискусії щодо того, чи містить Основний Закон інше державне завдання окрім правової рівноправності, вже застаріли так само, як і спроби вивести цю задачу за допомогою штучних аргументів. Питання про те, чи спирається фактична реалізація принципу рівноправності на принцип соціальної держави або на абз.2 ст.З Основного Закону, після доповнення абз.2 більше не стоїть. [6].

Щодо інших суперечливих питань, наприклад, питання про квоти для жінок, доповнення Основного Закону не відповіло однозначно. Конституційна Комісія у своїй доповіді, присвяченій змінам до Основного Закону Німеччини, зазначає: «Мета цієї зміни полягає в тому, щоб вже існуючий принцип Основного Закону - чоловіки і жінки рівноправні - реалізувати в дійсності. За допомогою додатку абз.2 ст.З Основного Закону державне завдання придбало форму норми відповідно до якої, уповноважені державні органи повинні вживати заходів до реалізації дійсної рівноправності. І тут мова йде не тільки про те, щоб усунути правові норми, що роблять перевагу або приносять шкоду за ознакою статі, але й прирівняти реально умови життя чоловіків і жінок. Тому в меншій мірі можна говорити про спробу вирішити правову проблему, ніж про спробу вирішити проблему суспільну. Позитивне формулювання «Держава сприяє фактичній реалізації принципу рівноправності» щодо інших, слабких формулювань поставити обов'язкову установку досягти дійсного рівноправ’я між чоловіком і жінкою. Оскільки це формулювання є державним завданням, то не можуть пред'являтися індивідуальні скарги на певні дії держави. Словосполучення «усунення існуючих обмежень» вказує на те, що є випадки заподіяння шкоди, які повинні бути усунуті».

Нове конституційне положення повинно сприяти появі на федеральному, регіональному та місцевому рівні відповідного напряму політики з досягнення дійсного рівноправ’я. Не існує розбіжностей щодо того, що це положення не призведе до заходів, спрямованих на рівноправний розвиток жінки, у формі так званих, жорстких квот. В іншому думки відрізняються [7].

Щодо державного завдання в доповіді Комісії читаємо наступне:

«У доповненні мова йде про державне завдання сприяти усуненню обмежень за ознакою статі. Разом із завданням щодо усунення обмежень посилюється завдання з реалізації принципу рівноправності.

Усунення існуючих обмежень саме по собі представляє мету дій держави. Держава повинна в більшій мірі сприяти усуненню обмежень, і також спрощувати професійні обмеження за допомогою професійних переваг. Мета не буде виправдовувати засоби, якщо надані компенсації не будуть безпосередньо відповідати обмеженням [8]».

На закінчення Комісія відзначає:

«Прийняте формулювання «усувати обмеження» дозволяє не тільки наблизитись до мети щодо вирівнювання умов життя, але й сама по собі представляє думку, що обмеження повинні не ігноруватися, а ліквідовуватися [9]».

З певною обережністю можна зробити висновки з історії виникнення змін Основного Закону. Ясно визначене нове державне завдання, яке дає державі певне доручення. Однозначно доручено державі усунути існуючі обмеження. Активно обговорювалися спірні питання про допустимість квотування для жінок, але вони залишилися невирішеними і ще більше загострилися. Які державні заходи з-за нового державного завдання необхідні, запропоновані або виправдані, залишається не з'ясованим. Тільки лише зміст державного завдання дає можливість оцінити заходи, спрямовані на заохочення жінок, з точки зору конституційного права [10]. Нове положення є не більш, ніж підтвердженням останньої правової практики Федерального Конституційного Суду з абз.2 ст.З Основного Закону (у старій редакції) [11].

Новий зміст реч.2 абз.2 ст.З Основного Закону має відношення не тільки до становища жінок, але вимагає здійснення рівноправності чоловіків і жінок. До цього майже всі поправки були направлені виключно на заохочення жінок [12]. Нерідко зустрічається думка про те, що мова йде тільки про поліпшення становища жінок, не може бути підтримана після прийняття нового правового положення, особливо після того, як Конституційна Комісія не взяла до уваги різні проекти [13], які згадували різні заходи для заохочення жінок [14]. Конституція передбачає, також, можливість обмеження прав чоловіків і наказує для таких випадків державні заходи щодо встановлення дійсної рівноправності чоловіків порівняно з жінками.

За допомогою реалізації принципу рівноправності, Основний Закон не прагнули зрівняти в правах певні групи чоловіків і жінок, але гарантували рівність індивідуальних можливостей. Метою Конституції є не рівномірний розподіл робочих місць між чоловіками і жінками, не високі квоти на робочі місця для жінок і не обмеження розподілу чоловіків і жінок на ринку праці, а індивідуальне рівноправ'я, у тому числі і в суспільному житті. Це поширюється не тільки на абз.2 ст.З Основного Закону в старій редакції, а й на нову редакцію [15]. Дослівний текст реч.2 абз.2 ст.З Основного Закону говорить не тільки про дійсну реалізацію принципу рівноправності. В обґрунтування Конституційної Комісії щодо нової редакції не ввійшли положення про права певних груп [16]. Пропозиції, які активно вказують на права певних груп, такі, як у рішенні Бундесрату (Рада Федеральних Земель), прийнятому більшістю голосів: «Держава має створити умови для прирівнювання становища чоловіків і жінок у суспільстві» або пропозицію членів Соціал-демократичної партії Німеччини: «Держава гарантує рівноправність жінок у всіх суспільних сферах» не були взяті до уваги Конституційної Комісії [17].

Метою Конституції є не поліпшення становища певних груп, а свобода та рівні можливості для кожної жінки і кожного чоловіка. Індивідуальна рівноправність не дає жодних підстав для глобального введення квот і розгляду співвідношенні цих квот, так само як і при протиставленні об'єктивно-правового та суб'єктивно-правового змісту абз.2 ст.З Основного Закону. Не відповідає призначенням основних прав вимога права для певних груп, яка виступає проти індивідуального правопрітязанія і за колективні права [18]. Абз.2 ст. З Основного Закону вже у новій редакції не містить колективно-правового доручення для заохочення певних груп жінок [19].

З цією метою, рівність можливостей, як зазначає Європейський Суд, у тлумаченні схожого положення європейського права, повинні перевірятися заходи, спрямовані на рівноправний розвиток жінок, які вступають в колізію з іншими принципами Конституції [20]. Це діє, зокрема, для положень з квотування, які втручаються у надання рівних можливостей, що беруть участь у конкурсі при вступі на роботу. Вони можуть бути виправдані тільки, якщо вони служать для кінцевої мети рівності можливостей. Поняття «фактична рівність», «рівноправність» або «прирівнювання умов життя», які є основними в політичній дискусії, конкретизуються через поняття дійсної рівності можливостей, коли вони зустрічаються в нормативних актах і служать як конституційно-правова субстанція, повинні тлумачитися згідно з Конституцією.

Інша мета - відновлення порушених прав жінок минулих поколінь, не грають ніякої ролі: жінки, які давно померли або давно вже не працюють, не отримають жодного задоволення, якщо сьогодні їх правнучки, внучки або дочки отримають привілеї [21]. Заподіяння шкоди жінкам в минулому при влаштуванні на роботу не може бути компенсовано тим, хто не постраждав від цих обмежень.

Цьому і відповідає практика Федерального Конституційного Суду. Хоча Суд постійно протестував проти положень, що витісняли жінок з професійного життя і повинні були заохочувати домогосподарок. Правова практика, проте, вимагала, щоб ведення домашнього господарства, здійснення турботи про членів сім'ї та виховання дітей, розглядалися рівноцінно із зароблянням грошей для існування [22]. Згідно з призначенням реч.2 абз.2 ст.З Основного Закону не повинно вважатися порушенням прав, якщо чоловік або жінка займаються тільки домашнім господарством, але при цьому однаково забезпечений їх вільний вибір на це заняття. Це суперечить сьогоднішньому положенню з його практичними наслідками в багатьох суспільних сферах, насамперед у професійному житті, але необов'язково суперечить Конституції. Якщо державним завданням крім індивідуальної рівноправності виступає тільки дійсна рівність можливостей для чоловіків і жінок, то мова йде про те, щоб забезпечити реальну свободу вибору, і не повинно бути опротестоване, коли жінки частіше, ніж чоловіки жертвують професійним життям заради сім'ї.

Держава покликана Конституцією гарантувати рівність можливостей як передумову вільного вибору жінок і чоловіків. Дорученням абз.2 ст.З Основного Закону є емансипація, а не нав'язування [23]. Це визнається також заангажованими захисниками прав жінок. Держава не має право примушувати жінок до вибору ролі домогосподарки, але вона може до цих пір вести типово жіночі види діяльності, в особливості роботи домогосподарки, не настільки низько оплачувати, що жінки практично змушені йти в професійне життя [24]. Також захищені з точки зору основних прав індивідуальні пільги, які в дійсності або фактично йдуть у розріз з жіночою емансипацією [25]. Державне завдання - дійсна реалізація принципу рівноправності жінок і чоловіків, конкурує з іншими державними завданнями. Якщо хто-небудь піклуватиметься про дійсну рівноправність жінок і чоловіків, зустрічається з типовими державними конфліктами при реалізації завдань і з питанням, чи можна нехтувати заради державного завдання положенням основних прав. Чи припустимі або навіть необхідні примусові заходи в якості примусу діючі норми (вимоги або заборони при вступі на роботу на підставі так званих квот для жінок або також рівномірний розподіл обов'язків з утримання для подружжя) для реалізації рівноправності? Мета дійсного рівноправ'я в сенсі вищесказаного, тобто в сенсі реальної рівності можливостей, придбала конституційний ранг після дописування абз.2 ст.З Основного Закону. Згідно загальновизнаними правилами тлумачення, мета конституційного рівня може суперечити іншим положенням Конституції і також виправдовувати втручання в інші гарантовані Конституцією права. З особливим ступенем стриманості можна допустити, також, втручання в основні права інших, виходячи з об’єктивно-правового значення основних прав. Виписане в Основному Законі державне завдання дозволяє і подальші втручання [26]. Реч.2 абз.2 ст.З Основного Закону внесло ясність в це питання. При реалізації державного завдання потрібно дотримуватися відповідно до загальних правил принципів пропорційності. Треба відкоригувати які все ще існують дійсні приклади нерівності, особливо обмеження жінок у трудовому і професійному плані, тільки за допомогою цілеспрямованого заохочення, тобто за допомогою нерівності [27]. Одне тільки завершене право рівності не призведе до швидкої зміни відносин [28].

Такі заходи заохочення в аспекті реч.1 абз.З ст.З Основного Закону і також в аспекті інших основних прав не викликають сумніву до тих пір, поки вони компенсують індивідуальні та типові обмеження прав жінок і не втручаються у права інших [29]. Як тільки жінки будуть заохочуватися у фінансовому плані (оплата праці і т.д.) або при одержанні освіти і при професійній перепідготовці, буде порушений принцип рівності, але виправдання такої нерівності можливо з точки зору компенсації обмежень та з урахуванням реч.2 абз.2 ст.З Основного Закону [30].

Крім того, можливі заходи повинні зустрічатися незалежно від статевої приналежності, навіть якщо вони переважно сприяють жінкам. Вони можуть у той же час сприяти усуненню дискримінації чоловіків, непов'язаних з уявленнями положень про типовий розподіл ролей, які жертвують заради сім'ї повністю або частково своєю професійною діяльністю [31]. Ці заходи часто містять опосередковану перевагу жінок, оскільки вони повинні встановлювати рівні можливості, і це не викликає сумнівів ні з точки зору німецького конституційного права, ні з точки зору європейського права [32].

На цьому фоні дуже скупо виглядають положення Конституції України щодо прав, свобод людини і громадянина та паритетності прав чоловіків і жінок. Так, в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» у статті 21 зазначено, що: «усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» [ 33 ]. Продовжується ця думка в статті 23: «кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості…»[33]. Варто зазначити, що речення за суттю написані добре, але мають загальний, декларативний характер.

В Конституції потрібно закріпити механізм компенсаційної допомоги жінкам за виконання репродуктивної функції, тому що, як відомо, при рівності можливостей чоловіків і жінок, народжувати може тільки жінка, а цей процес разом з подальшим вихованням дитини займає багато часу і суттєво впливає на здоров’я жінки. Як правило, жінка вже не має в цей період часу на професійне зростання і всебічний розвиток своєї особистості [33 ], як це передбачено у вище згаданій статті.

З метою досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства, шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків, реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією було прийнято в Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». В розділі III цього Закону має забезпечуватись рівність прав та можливостей жінок і чоловіків у громадсько – політичній сфері [34]. В статті 15 – передбачено, що, політичні партії, виборчі блоки під час висунення кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі передбачають представництво жінок і чоловіків у відповідних виборчих списках [34]. Але не передбачена доля цього представництва і взагалі не має згадки про пропорційність представництва жінок і чоловіків у місцевих виборних органах влади. Стаття 16 Закону щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у сфері державної служби та служби в органах місцевого самоврядування передбачено, що призначення на державну службу та службу в органи місцевого самоврядування здійснюється з дотриманням представництва кандидатур кожної статі [34]. Тут така ж проблема, оскільки не прописані квоти представництва жінок і чоловіків на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування. Проблема цього закону, на наш погляд, випливає із неузгодженості питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах суспільного життя в Конституції України, яка, на відміну від Основного Закону Німеччини, не містить положень, що унеможливлюють вступ в дію законодавчого акту з відсутністю гендерного паритету.

Висновки. На підставі вище наведеного можна зробити висновки що, до Конституції України потрібно внести відповідні доповнення, враховуючи позитивний досвід розробки та впровадження Основного Закону Німеччіни, щодо конституційного забезпечення паритетного та пропорційного забезпечення прав жінок та чоловіків при прийнятті рішень, яки мають суспільне значення.

Напрями подальших досліджень. Напрямами подальших досліджень стане розробка відповідних пропозицій до змін в чинне законодавство, в тому числі до Основного Закону та Закону України Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, яки дадуть можливість поступово привести якість законодавства України до рівня європейських країн та у реальному житті забезпечити реалізацію паритетності можливостей жінок та чоловіків.

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. BVErfGE 85, 191,206.

  2. Slupik, Die Entscheidung des GG fur Paritat im Geschlechterverhaltniss, JR 1990, 317,318 f.; Scheider, Die Gleichstellung von Frauen, 1991, S. 28, 39; Sachsofsky, Das Grundrecht auf Gleichberechtigung, S.28, 39; S. 40 ff.; Ebsen, Gleichberechtigung, Rdnr. 38.

  3. Bericht der Gemeinsamen Verfassungskommission, BT-Dr. 12/6000, S.50.

  4. BVErfGE 89, 276, 283 ff.

  5. Maidowski, Umgekehrte Diskriminierung, 1989, S. 136 f.

  6. ^ BT-Dr. 12/6633 (1994), S. 6.

  7. Bericht der Gemeinsamen Verfassugskommission, BT-Dr. 12/6000, S. 50.

  8. ders.

  9. Huster, Frauenforderung zwischen individueller Gerechtigkeit und Gruppenparitat, AoR 118, 109 ff.

  10. Hesse Grundzuge des Verfassugsrechts der Bundesrepablik Deutschland, 20.Aufl. 1995, Rdnr. 436.

  11. Slupik, Paritat im Geschlechterverhaltnis, S. 41, 92; Schlachter, Wege zur Gleichberechtigung, S. 47 f.

  12. Hofmann, Die tatsachliche Durchsetzung der Gleichberechtigung, FamRZ 1995, 257, 263.

  13. Bericht der Gemeinsamen Verfassungskommission, BT-Dr. 12/6000, S. 50, 141, 142, 143, 157.

  14. Hofmann, FamRZ 1995, 261 ff.; Ebsen, Jura 1990, 520 f.; Huster, AoR 118, 112 ff.

  15. Bericht der Gemeinsamen Verfassugskkommission, BT-Dr. 12/6000, S. 50.

  16. ders.

  17. Sachs, Frauenquoten im offentlichen Dienst, Jura 1989, 465 ff.

  18. Sachs, Zur bedeutung der grundgesetzlichen Gleichheitssatze fur das Recht des offentlichen Dienstes, ZBR 1994, 140.

  19. EuGH v. 17.10.1995 in der Rechtssache C-450/93, NJW 1995, 3109, 3110.

  20. Maidowski, Umgekehrte Diskriminierung, S. 127 f.

  21. BVerfGE 22, 93.

  22. Ebsen, Gleichberechtigung, Rdnr. 47.

  23. Sacksofsky, Das Grundrecht auf Gleichberechberechtigung, S.368.

  24. Ebsen, Gleichberechtigung, Rdnr. 12.

  25. Sachs, Besondere Gleichheitsgarantien, HStR, B.5, 1992, &126, Rdnr. 128.

  26. Ubereinkommen zur Beseitigung jeder Diskriminierung der Frau v. 18.12.1979, Art. 4.

  27. Pfarr, Quoten und Grundgestz, 1988, S. 81.

  28. BVerfGE 85, 191, 207.

  29. Bericht der Gemeinsamen Verfassungskommission, BT-Dr. 12/6000, S.50.

  30. Bumke, Art. 3 GG in der aktuellen Verfassungsreformdiskussion, Der Staat 1993, 117

  31. Art.2 Abs. 4 der Richtlinie 76/207/ EWG v. 9.2. 1976.

  32. Конституція України / Відомості Верховної Ради України вiд 23.07.1996 - 1996 р., № 30

  33. Закон України Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків/ Урядовий кур'єр вiд 19.10.2005 - № 198

Рецензент:Гонюкова Л.В., к.і.н., доцент
УДК 351:322 (658)
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   33

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи