Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
Сторінка28/33
Дата30.10.2014
Розмір7.27 Mb.
ТипПротокол
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33

По-перше, як відзначено в Законі України “Про основи національної безпеки”, продовжує зберігатися військова небезпека. За певних умов вона може перерости в безпосередню військову загрозу і військові конфлікти різної інтенсивності. Крім того, в останні роки загрозу для України може уявляти міжнародний і внутрішній тероризм. У цих умовах завдання ЦО як складової ЦЗ у разі виникнення НС воєнного характеру, як і колись, продовжують залишатися актуальними, а за деякими напрямками здобувають ще більшу значущість. Але втрата колишнього стратегічного значення і суто військово-оборонної сутності привела до того, що ЦО здобуває велику соціальну спрямованість; її основною цільовою настановою стає не стільки участь у досягненні військового стратегічного успіху, скільки збереження життя людини та середовища її існування. Сили і засоби ЦЗ повинні готуватися не стільки до дій в умовах війни, скільки вміти ефективно вирішувати завдання, що виникають у мирний час, приділяючи при цьому особливу увагу мобілізаційному плануванню.

По-друге, незважаючи на вжитті заходи, імовірність виникнення НС природного і техногенного характеру в Україні залишається високою. Обстановка, що складається в багатьох регіонах, сьогодні складна. Зростають збитки від НС. Залишаються високими втрати серед людей. Завдається шкода навколишньому природному середовищу. Назріла необхідність більш активного впливу держави на управління ризиками. Для цього необхідно розробити принципово нові положення, що відповідають міжнародним стандартам, де головна роль належить попередженню НС, зниженню ризиків їхнього виникнення. Необхідне вдосконалення діяльності ЄДСЦЗ, зокрема аварійно-рятувальних служб, зміцнення взаємодії з органами державної влади і місцевого самоврядування з питань ЦЗ.

По-третє, ЦЗ повинен стати менш витратним для держави, ніж раніше. У XXІ ст. треба змінювати принципи захисту населення.

По-четверте, потребує вдосконалення нормативно-правова і організаційно-функціональна база ЦЗ.

У перспективі ЦЗ повинен будуватись за принципом стратегічної мобільності. Промисловість, сільське господарство, органи управління повинні бути готові до швидкого переходу на роботу за планами реагування і ліквідації наслідків НС, а за необхідності і за планами надзвичайного та воєнного стану.

Таким чином, основні тенденції розвитку ЦЗ, напрямки побудови державної політики у сфері ЦЗ України XX - початок XXІ ст. можна було б сформулювати так: максимальне збереження наявного потенціалу, адаптація до нових соціально-економічних і військово-політичних умов, попередження виникнення НС, гнучке стратегічне й оперативне реагування на зміни обстановки, створення можливостей для послідовного оперативного розгортання сил і засобів у короткий термін і до необхідного рівня.

^ Напрями подальших досліджень:

на основі даних матеріалів можливо в подальшому провести історичний аналіз розвитку системи цивільного захисту згідно з показниками та визначити недоліки єдиної системи цивільного захисту України. Аналіз дасть можливість створити комплексну методику оцінювання ефективності організації управління у надзвичайній ситуації. За своїм змістом стаття викличе інтерес науковців, що провадять дослідження за даною проблематикою.
Використані джерела інформації:

1. Закон України „Про правові засади цивільного захисту. від 24 червня 2004 року №1859-IV

2. Законодавство України про надзвичайні ситуації: зб. нормат. док.- К.: Юрінком Інтер. 2002. – 414 с. – (Бюлетень законодавства і юридичної практики України).

3. Волошин С.М. Нормативно-правове забезпечення техногенно-природної безпеки. // Надзвичайна ситуація. – 2000. – № 1. – С. 33–35.

4. Волошин С.М. Стан, проблеми та пріоритети нормативно-правового забезпечення МНС України. // Надзвичайна ситуація. – 2000. – № 4. – С. 23–26.

5. Волошин С.М. Територіальна організація потенційно небезпечного виробництва України. / Дис. к.е.н., спец. 08.10.01. – К., РВПС України НАН України, 1999. – 176 с.

6. Воробьёв Ю. Стратегические аспекты совершенствования ГО, РСЧС и системы МЧС России. // Гражданская защита. – 2003. – № 1. – С. 17–20.

7. Воробьёв Ю. Управление стратегическими рисками чрезвычайных ситуаций в системе обеспечения безопасности России. // Гражданская защита. – 2003. – № 6. – С. 19–22.

8. Данилишин Б.М, Ковтун В.В., Степаненко А.В., Наукові основи прогнозування природно-техногенної (екологічної) безпеки України. – К.: Лекс Дім, 2004. – 552 с.

9. Луцько В.С. Удосконалення економічного механізму регулювання екологічної безпеки / Дис. к.е.н. Спец. 08.10.01.– К, 2001. – 184 с.

10. Маланичев Ф. Стадии развития чрезвычайных ситуаций // Гражданская защита. – 2003. – № 7. – С. 29–31.

11. Пирожков С., Селіванов В. Національна безпека України: сучасне розуміння // Вісник АН України. – 1992. – № 9. – С.3–10.

12. Рева Г. Від цивільної оборони – до держаної системи цивільного захисту. // Надзвичайна ситуація. – 2003. – № 11. – С. 4–6.

13. Рева Г. Реформа – це турбота про людей і високопрофесійна праця. // Надзвичайна ситуація. – 2004. – № 3. – С. 7, 26–27.

14. Регіональний вимір екологічної безпеки України з урахуванням загроз виникнення техногенних і природних катастроф / Н.В.Агаркова, А.Б.Качинський, А.В.Степаненко: Серія “Екологічна безпека”, Вип. 2. – К.: НІСД, 1996. – 82 с.

15. Ситник Г.П. Безпека як категорія і функція державного управління // Вісник НАДУ, 2004. – №1. – С. 350–357.

16. Степанов А.Н., Триандафилов И.В., Пирожков Н.В. Прогнозирование рисков катастроф и аварий, предупреждение аварий и снижение ущерба. // Управление риском. – 2003. – № 3. – С. 14–17.

17. Томіленко А.Г. Від протиповітряної оборони до цивільного захисту: віхи історії МНС України. Ч. 2010. Черкаська вежа

18. Труш О. О. Історичний розвиток державної політики у сфері цивільного захисту в Україні. http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/apdu/2009-2/doc/1/10.pdf.

19. Труш О.О. Метод побудови структур територіальних органів державного управління при запобіганні і ліквідації надзвичайних ситуацій // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2003. – № 2 (16): У 2-х ч. – Ч. 1. – С. 81–89.

20. Труш О.О. Принципи структуризації системи органів державного управління та підрозділів по запобіганню та реагуванню на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. – Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ, 2002. – № 2 (13): У 2-х ч. – Ч. І. – С. 169–172.

21. Шпильовий І.М. Економічний механізм управління природно-техногенною безпекою та можливості його удосконалення // Управління сучасним містом. – 2004. – № 2/4–6 (14). – С. 132–139.

22.МНС України: історія становлення [Електронний ресурс], —Режим доступу: http://www.mns.gov.ua/history

Рецензент: Терент’єва А.В., д.держ.упр., с.н.с.

^ РОЗДІЛ ІІ

РЕГІОНАЛЬНЕ ТА МІСЦЕВЕ УПРАВЛІННЯ
УДК 330.322:332.12

Бондарчук Н.В.,

к.е.н., доц., докторант

Рад по вивченню продуктивних

сил України НАН України
^ СКЛАДОВІ ДЕРЖАВНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
В статті досліджено основні складові регіональної політики держави та встановлено місце державної регіональної політики серед інших її видів.

^ В статье исследованы основные составляющие региональной политики государства и установлено место государственной региональной политики среди других ее видов.

In the article the basic constituents of regional policy of the state are explored and set the place of state regional policy among other its prospects.
Постановка проблеми. Головною передумовою розбудови України як незалежної, демократичної, правової соціально орієнтованої держави, її інтеграції у світове співтовариство є істотне підвищення рівня соціально-економічного розвитку країни та її регіонів, забезпечення гідних умов життя населення незалежно від місця проживання, а також зниження наявної міжрегіональної диференціації. Вирішення багатьох проблем, пов’язаних із просторовим розвитком України та створенням ефективної системи управління на місцевому рівні, зумовлює необхідність формування комплексу теоретико-методологічних засад державного управління регіональним розвитком країни та розроблення конкретних пропозицій щодо удосконалення його механізмів.

^ Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемами формування регіонального розвитку, засади розробки та здійснення регіональної політики, виявлення особливостей державної регіональної політики та політик регіонів, займалися такі вчені, як О.І. Амоша, Г.В. Балабанов, П.Т. Бубенко, З.С. Варналій, А.С. Маршалова, С.А. Мельник, І.Р. Михасюк, Н.А. Мікула, Ю.В. Наврузов, С.А. Романюк, В.К. Симоненко, Д.М. Стеченко, Г.Ф. Столбов, Л.Л. Тарангул, С.Г. Тяглов, В.М. Ходачек, Л.Г. Червова, М.Г. Чумаченко, Б.М. Штульберг, М.Д. Янків та інші.

^ Постановка завдання. В ході дослідження здійснити структурування регіональної економіки держави, виявити складові державної регіональної політики, виявити взаємозв’язок різнорівневих видів регіональної політики.

^ Виклад основного матеріалу. Розподіл державної політики перш за все здійснюється в залежності від сфери застосування. За такою ознакою виділяють внутрішню політику, спрямовану на управління процесами, що відбуваються всередині країни, та політику зовнішню із захисту власних інтересів держави у відносинах з іншими країнами світу. У складі внутрішньої політики держави серед інших складових виділяють державну регіональну політику, проте вона може реалізовуватися і поза межами цієї держави, включаючи взаємини з прикордонними територіями інших країн, або дії в інтересах держави у різних частинах світу. Наприклад, до стратегічних завдань Міністерства зовнішніх зв’язків Отже, державна регіональна політика має також і зовнішній щодо держави аспект, але головні її напрямки все ж таки стосуються соціально-економічного територіального простору країни та її адміністративних регіонів.

Відзначимо, що державна регіональна політика, що виходить з загальнонаціональних інтересів, органічно доповнюється політикою самих регіонів, яка відображає інтереси окремих територій, що складають територіальний простір усієї країни. Виходячи з цього, регіональна політика підрозділяється на два види: тактику держави та внутрішню політику регіону [3, с. 101; 2, с. 52]. Таке виділення видів регіональної політики, нажаль, не зовсім відповідає сутності її головних складових, навіть якщо обмежитись розглядом однієї країни, адже державна регіональна політика не може бути представлена лише у якості тактики держави щодо управління регіонами, бо, як вже згадувалося раніше, політика – це “стратегічна лінія поведінки держави в тих, чи інших сферах суспільного життя” [1, с. 12]. Виходячи з цього, можна зазначити, що без стратегічної мети державні дії, “спрямовані на вирівнювання умов діяльності регіонів та їх результатів, ефективне використання регіональних ресурсів та можливостей, створення умов підвищення ефективності діяльності регіонів” [2, с. 52], перестають бути цілеспрямованою політикою, а зводяться до методу “спроб та помилок”, застосування якого щодо регіонального розвитку має відійти у минуле.

Що стосується тактичної складової регіональної політики, то вона може бути представлена системою завдань, які деталізують її мету, та принциповими обмеженнями щодо шляхів просування до неї. При цьому середньострокові цілі і задачі важливо погоджувати з довгостроковими стратегічними орієнтирами. Таким чином, слід підкреслити, що державну регіональну політику не можна уявляти лише як тактику, бо ефективна цілеспрямована регіональна політика, яка здійснюється в інтересах держави, обов’язково передбачає наявність стратегічної мети, а з нею і наявність стратегічної складової. Втім, разом із зазначенням чітких стратегічних орієнтирів регіональна політика має передбачати тактику пристосування до постійно змінюваних конкретних факторів внутрішнього та зовнішнього для суб’єкта цієї політики середовища, яка застосовується на етапі її реалізації.

Дослідження сутності тієї частини регіональної політики, що характеризує політику окремого регіону держави, показує, що фактично вона не може визначатися як “внутрішня політика регіону”, бо спрямована не тільки на забезпечення розвитку самого регіону, а й на формування його відносин із державою та іншими регіонами (причому ці регіони можуть бути і поза межами країни). Це означає, що аналогічно внутрішній політиці будь-якої держави внутрішня політика регіону є лише складовою його цілісної політики, в даному разі політики регіону.

До сказаного вище слід додати, що політику будь-якого регіону країни не можна вважати виключно регіональною, бо вона включає в себе також економічні, соціальні, природоохоронні та інші аспекти, а вирішення проблем просторового розвитку регіону (вирівнювання міжрайонних диспропорцій у соціально-економічному розвитку, розміщення продуктивних сил у межах регіону, відкриття філій підприємств та установ регіону в інших регіонах країни чи світу, тощо) у даному разі має бути віднесено до регіональної політики адміністративного регіону.

Конкретизуючи підхід до розгляду поняття “регіональна політика”, треба також враховувати, що воно значно ширше регіональної політики, що здійснюється у певній країні, тому що існують регіональна політика Європейського Союзу і, навіть, міжнародна (світова) регіональна політика, спрямовані на підтримку проблемних територій та тих, що розвиваються, збереження миру у конфліктогенних регіонах та вирішення багатьох інших питань.

Отже, проблема щодо розмежування регіональної політики, під якою розуміється сукупність державної складової та політик усіх субнаціональних регіонів держави, а також власно державної регіональної політики не може бути вирішена через використання терміну “регіональна політика”, який є спільним для всіх просторових політик. Найкоротший шлях у цьому напрямку – відійти від вживання термінів “регіональна політика держави” та “державна регіональна політика” як синонімів, яке досить часто зустрічається у спеціалізованій літературі, та надати їм відповідно “широкий” і “вузький” зміст, які застосовувалися при трактуванні регіональної політики. Це може бути наочно проілюстровано схематичним поданням співвідношення різних видів політики, що здійснюється у державі (рис. 1).

Застосування такого підходу при обговоренні регіональної політики України або регіональної політики будь-якої іншої держави дозволить використовувати термін “регіональна політика держави” виключно для позначення сукупності державної регіональної політики та політик адміністративних регіонів цієї країни. При цьому термін “регіональна політика” має лишитися як узагальнюючий для політик територіальних формувань різного рівня (наднаціональних, держав або регіонів субнаціонального рівня) щодо вирішення комплексу питань просторового аспекту їх соціально-економічного розвитку. Ґрунтуючись на цих положеннях, на рис. 1. представлений взаємозв’язок між різними видами та рівнями регіональної політики, що розробляються та втілюються у світі, охоплюючи усі країни світу, групи країн, конкретні країни або їх внутрішні регіони.

Найвищім рівнем регіональної політики може вважатися регіональна політика світу, яка відображає просторові аспекти його розвитку, та стосується усіх народів та усіх держав. Регіональна політика усього світу складається з регіональних політик, що формуються та активно здійснюються наднаціональними організаціями і спільнотами, а також з державних політик усіх країн світу. До речі, регіональні політики кожної з впливових наднаціональних організацій докладно досліджуються державними інституціями та політичними силами усіх країн з метою використання виявлених тенденцій при розроблені власних стратегій.




Рис. 1. Взаємозв’язок різнорівневих видів регіональної політики
Сукупність усіх регіональних політик наднаціональних організацій та спільнот через взаємну інтеграцію та збалансування інтересів їх суб’єктів поступово перетворилася на світову регіональну політику (що, у свою чергу, є складовою геополітики). Головним суб’єктом світової регіональної політики на сьогодні є Організація Об’єднаних Націй, що налічує 192 держави-члена та представляє, таким чином, спільні інтереси переважної більшості країн світу. Крім цієї глобальної організації світову регіональну політику формують усі міжнародні організації й спільноти, зокрема Європейський Союз, Організація Північноатлантичного договору, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, Шанхайська організація співробітництва, Міжнародний валютний фонд, Світова організація торгівлі та інші міжнародні об’єднання, що територіально охоплюють кілька країн світу і запроваджують власну політику, в тому числі регіональну.

До складу державних політик усіх країн світу входять відповідні державні регіональні політики, які разом із політиками субнаціональних регіонів кожної країни визначають загальну регіональну політику держави. До цього слід додати, що політики сформованих у законодавчому порядку та наділених політичним самоврядуванням субнаціональних регіонів мають власну регіональну складову, яка відображає просторовий аспект їх розвитку за всіма напрямками, перелік яких буде сформовано у процесі подальшого дослідження структури регіональної політики.

Виділимо основні компоненти регіональної політики держави. Головними складовими державної регіональної політики треба визнати економічну, науково-технічну, соціальну, гуманітарну та природоохоронну складові. Відповідно до цього у складі державної політики та політик регіонів крім регіональної складової доцільно також виділити економічну, науково-технічну, соціальну, гуманітарну й природоохоронну компоненти. При цьому слід мати на увазі, що економічна складова охоплює політику у галузі промисловості та сільського господарства, науково-технічна – створення умов для розвитку науки, розроблення та впровадження нової техніки та технологій, гуманітарна – розвиток культури та мистецтва, збереження етнічної самобутності представників різних народів та народностей, природоохоронна – збереження, раціональне використання та відновлення природних ресурсів, соціальна – охорону здоров’я, освіту, стимулювання народжуваності, забезпечення роботою, підтримка непрацездатного населення, створення гідних умов життя тощо.

Інфраструктурну політику, виходячи з її природи, дійсно можна не вносити до переліку головних складових державної політики, державної регіональної політики та політик регіонів, тим не менше треба ясно уявляти яким чином вона пов’язана з складовими, що виділяються за сферами суспільного життя. Такий взаємозв’язок інфраструктурних складових політики (бюджетна, податкова, кредитна, цінова, інвестиційна, структурна та інституційна) та складових, що виділяються за спрямуванням політики за різними сферами суспільної життєдіяльності (економічна, науково-технічна, соціальна, гуманітарна, а також природоохоронна). Аналогічно може бути досліджений зв’язок між елементами інфраструктурної політики та складовими, виділеними за сферами суспільного життя, державної політики або політики регіону.

Під час формування у країні державної регіональної політики (або при корегуванні) кожна її складова має бути узгоджена із відповідними складовими державної політики та політик кожного з регіонів країни, бо істотні результати розвитку країни та її регіонів можуть бути досягнені лише за умов прикладання спільних зусиль щодо досягнення загальноприйнятних цілей й усунення ситуацій одночасного застосування різновекторних дій. Для забезпечення відповідності між загальнодержавною політикою, державною регіональною політикою та політиками кожного з регіонів країни доцільно застосовувати систему спеціальних науково обґрунтованих механізмів (рис. 2).


Рис. 2. Структура регіональної політики держави
Проблемність такого узгодження між складовими державної політики та державної регіональної політики пов’язана з тим, що при наявності єдиного суб’єкта цих політик (держави) кожний з напрямків державної політики розробляється окремим міністерством або відомством, а це призводить до відбиття інтересів держави через інтереси певної галузі. Ще більш проблемним є узгодження складових державної регіональної політики та політики кожного з регіонів бо, вони виходять з інтересів різних суб’єктів: держави та регіональної соціально-економічної системи. Ці інтереси тісно пов’язані між собою, але не є тотожними.

Висновки. Проведенні дослідження дають підстави для такого узагальнюючого висновку: регіональна політика держави (наприклад, регіональна політика України) складається з державної регіональної політики та політик її адміністративних регіонів; державна регіональна політика має внутрішні та зовнішні складові, тому не може бути віднесена лише до внутрішньої політики держави; політика адміністративного регіону підрозділяється на внутрішню й зовнішню та поряд з економічною, науково-технічною, соціальною, гуманітарною та природоохоронною компонентами має регіональну (просторову) складову. Державна регіональна політика кожної країни є складовою відповідної державної політики, що разом з державними політиками інших країн світу та політиками світових міжнародних організацій складає регіональну політику світу, яка визначає його просторовий розвиток за різними сферами життя людства.
Використані джерела інформації:

  1. Регіональна політика: методологія, методи, практика / Відп. ред. акад. НАН України М.І. Долішній; НАН України. Ін-т регіон. досліджень. – Львів, 2001. – 700 с.

  2. Чумаченко Н. Проблемы региональной политики в Украине / Н. Чумаченко  // Людина і політика. – 1999. – № 3. – С. 50 – 56.

  3. Чумаченко Н.Г. Региональное и местное самоуправление / Н.Г. Чумаченко  // Ин-т экон. пром-сти АН Украины. – Донецк, 1992. – 108 с.


Рецензент: Корецький М.Х., д.держ.упр., професор
УДК 351:354
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи