Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
Сторінка29/33
Дата30.10.2014
Розмір7.27 Mb.
ТипПротокол
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33

Чала Н.Д.,

к.е.н., докторант

ХАРІ НАДУ
^ ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНИМ РОЗВИТКОМ РЕГІОНІВ
Дана стаття знаходиться на межі економіки та державного управління. У дослідженні на основі аналізу різних методик оцінки рівнів економічного розвитку регіонів, прослідковано систему механізмів державного управління регіональним розвитком в Україні та його ефективність.

Данная статья занимает пограничное место между экономическими науками и исследованием механизмов государственного управления. В работе, на основе анализа разных методик оценки уровней экономического развития регионов, исследована система механизмов государственного управления региональным развитием в Украине и его эффективность.

The article is between economic sciences and research of mechanisms of the government. In work, on the basis of the analysis of different systems of estimations of economic regions development, it is investigated efficiency of the government by regional development in Ukraine.
^ Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими і практичними завданнями. З часів набуття Україною незалежності зберігаються проблеми диспропорцій регіонального розвитку та його фінансового забезпечення. Зазначимо, що у Державному бюджеті на 2010р. передбачено передачу коштів з 24 місцевих бюджетів до державного бюджету, решта – є дотаційними [1]. Отже, не зважаючи на наявність затверджених стратегій регіонального розвитку та використання потужних інструментів державного стимулювання (наприклад, надання статусу території пріоритетного розвитку) проблема ефективного управління регіональним розвитком залишається не вирішеною. У наукових дослідженнях як вітчизняних, так і іноземних авторів, рівень розвитку регіонів є визначальним для забезпечення економічного розвитку країни. Отже, розробка ефективних механізмів державного управління регіональним розвитком є своєчасною та актуальною.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми. Дослідженням проблем регіонального розвитку у вітчизняній економічній науці та сфері державного управління було приділено значне місце. Окремі аспекти регіонального розвитку, зокрема особливості стратегічного планування регіонального розвитку та проблеми розвитку галузей реального сектору економіки за регіонами було висвітлено у працях Дорогунцова С.І., Данилишина Б.М., Коваленка А.О., Пилипіва В.В.; особливості соціально-економічного розвитку регіонів та рейтингова оцінка рівня регіонального розвитку - Скорнякової І.В., Чернюк Л.Г. При розгляді проблем регіонального розвитку у сфері державного управління найбільше уваги приділяється питанням реалізації державного та регіонального управління, механізмам державного регулювання регіонального розвитку, системі міжбюджетних відносин та рівню децентралізації в управління територіальним розвитком. Серед інших варто відзначити праці Воротіна В.Є., Куца Ю.О., Мамонової В.В. та інш. Аналізуючи проблеми розвитку України та її регіонів, переважна більшість українських науковців (Варналій З.С., Долішній М.І., Черевко О.В.) відзначають збереження значних нерівномірностей, диференціації регіонального соціально-економічного розвитку та наголошують на необхідності впровадження державної політики структурних перетворень регіональної економіки.

^ Формування мети (постановка завдання). Дане дослідження знаходиться на межі наук: економіки та державного управління. Метою статті визначено знайти індикатори оцінки ефективності державного управління економічним розвитком регіонів та дослідити механізми управління їм.

^ Виклад основного матеріалу з обґрунтуванням отримання наукових результатів дослідження. Оцінка ефективності державного управління економічним розвитком регіону має базуватися на аналізі економічного ефекту, який вимірюється співвідношенням економічного результату регіону та витрат. Головним економічним результатом господарської діяльності регіону є валовий регіональний продукт. З іншого боку, якщо вимірювати ефективність управління регіональним розвитком, то доцільно звернути увагу на якість життя населення регіону, у такому випадку показник валового регіонального продукту на душу населення є більш інформативним.

Аналіз представлених на Рис. 1 даних показує, що регіон може мати у сукупному вимірі більший валовий регіональний продукт, проте менший у розрахунку на душу населення, що означає не ефективне використання ресурсного потенціалу регіону. Так, наприклад, Дніпропетровська обл. має валовий регіональний продукт на рівні 104687 млн.грн. і на валовий регіональний продукт на одну особу на рівні 30918 грн., натомість Донецька обл. випереджає її за валовим регіональним продуктом (маючи 117646 млн. грн.) і суттєво поступається за валовим регіональним продуктом на одну особу (26028 грн.).

Рис.1 Рівень економічного розвитку регіонів України1
При оцінці рівня економічного розвитку регіонів України, як правило, використовують рейтингову систему, коли регіони розташовують у послідовності за певними ознаками, визначеними методикою рейтингу. Систематично Фондом ефективного управління складається рейтинг конкурентоспроможності регіонів України за методологією Всесвітнього економічного форуму [2]. За цією методикою оцінюється рівень економічного розвитку регіону через призму його конкурентоспроможності, для чого було оцінено такі індикатори розвитку: інфраструктура, макроекономічна стабільність,громадські і приватні установи, охорона здоров’я і початкова освіта, ефективність ринку послуг, ефективність ринку праці, розмір ринку, інновації, рівень розвитку бізнесу та інш. Автори рейтингу стверджують, що оцінка саме таких показників забезпечує міжнародну співставність та порівнянність рівнів розвитку регіонів України та інших країн [3, с.57]. Проте, на нашу думку, таке рейтингове оцінювання окремих регіонів в межах однієї країни є не коректним, оскільки деякі показники однакові для всіх регіонів, оскільки регулюються українським нормативно-правовим полем. З іншого боку є ціла низка показників, які ця методика не враховує. Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України має власні розробки по обчисленню рейтингу соціально-економічного розвитку регіонів, який базується на SWOT- аналізі та аналізі конкурентної позиції регіонів [4]. Науковий колектив Національного інституту стратегічних досліджень пропонує власну систему індикаторів розвитку економіки регіону, що представлено на рис. 2.



Рис. 2 Система індикаторів сталого розвитку економіки регіону [9, с.61]
Оцінка розвитку регіону на державному рівні відбувається за рівнем валового регіонального продукту на особу, при цьому депресивним регіон визнається з найнижчим таким показником протягом останніх п’яти років [5, стаття 9]. В Стратегії регіонального розвитку ключовим індикаторами регіонального розвитку визначено додану вартість, прямі іноземні інвестиції у розрахунку на одного жителя [6]. При цьому досить поширена оцінка рівня регіонального розвитку за обсягом міжбюджетних трансфертів (переважно оцінюється обсяг дотацій). Така суперечливість при врахуванні основних показників регіонального розвитку не дає можливості чітко визначити індикатори для оцінки ефективності державного управління регіональним розвитком, що і породжує подальші проблеми. Тому пропонується чітко визначити методику оцінки рівня економічного розвитку регіонів, з подальшим її використанням при процедурі надання території статусу депресивної та інш.

Система механізмів державного управління регіональним розвитком досить чітко визначена у Законі України №2850-IV від 08.09.2005р. «Про стимулювання розвитку регіонів» [5]; вона включає Державну стратегію регіонального розвитку [6] та регіональні стратегії розвитку. Отже, з точки зору державного управління, основним індикатором ефективності управління регіональним розвитком є виконання затвердженої Стратегії. Проте, декларативність прийнятого документу, відсутність кількісних показників, плану та ресурсного забезпечення його виконання унеможливлює використовувати такий механізм оцінки. У той же час треба зазначити, що Стратегія передбачає затвердження Кабінетом Міністрів України щорічного плану заходів щодо її реалізації. Серед основних інструментів реалізації Стратегії визначено такі: угоди регіонального розвитку, програми подолання депрепресивності окремих регіонів, державні цільові програми, регіональні стратегії розвитку та програми соціально-економічного та культурного розвитку. Джерелами фінансування реалізації Стратегії передбачено кошти Державного та місцевих бюджетів, проте в Державному бюджеті України на 2010р. таких витрат не передбачено [1].

На загальнодержавному рівні основним органом із забезпечення ефективної реалізації державної регіональної політики є Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, яке було створено у 2007р. Проте проблемним аспектом, на нашу думку, залишається дублювання функцій Міністерства економіки України та Міністерства регіонального розвитку та будівництва України у сфері регіональної політики. Так, Положення Про Міністерство економіки України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 777 від 26.05.2007р., серед основних завдань даного органу визначає розроблення та забезпечення реалізації державної регіональної політики. У свою чергу Положення Про утворення Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 323 від 01.03.2007р., визначає зазначене Міністерство головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення і реалізації державної регіональної політики. Положення Про Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 750 від 16.05.2007р., серед завдань даного органу виконавчої влади визначає участь у формуванні та забезпечення реалізації державної регіональної політики. Отже, по-перше, спостерігаємо неузгодженість двох документів, перший передбачає провідну роль у формуванні та впровадженні державної регіональної політики, а другий тільки участь у її формуванні. По-друге, виникає проблема підпорядкованості обох Міністерств, або, який з органів несе відповідальність за ефективність регіональної політики. По-третє, який інструментарій має кожне з міністерств у реалізації цих завдань у регіонах і чи не буде виникати протиріччя у розпорядженнях для безпосередніх виконавців у регіонах (таких як ОДА, територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади, обласних рад та інш.). Все це призводить до проблем при виконанні прийнятих управлінських рішень на регіональному рівні через великий обсяг прийнятих рішень, не врахування попередніх рішень, дублювання рішень, ухвалення «псевдорішень»2, недостатню ефективність механізму оцінки виконання рішень.

Водночас фундаментом регіонального розвитку має стати самостійність регіонів щодо визначення цілей свого розвитку та можливості фінансування заходів для їхньої реалізації передусім за рахунок власних джерел та залучених інвестицій. Йдеться про те, що основою політики економічного зростання на регіональному рівні має стати раціональне використання трудового потенціалу та виробничих ресурсів, максимальне сприяння розвитку малого та середнього бізнесу, забезпечення раціонального використання навколишнього середовища. На регіональному рівні проблема інституційного забезпечення реалізації державного управління регіональним розвитком проявляється більш гостро. Сьогодні відсутнє чітке розмежування повноважень і відповідальності та координації діяльності між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на регіональному рівні. Місцеві органи влади не мають належного законодавчого забезпечення та фінансової бази для вирішення проблем регіонального і місцевого розвитку. У цьому контексті позитивно оцінюється ідея розбудови системи державно-приватного партнерства, яку виділено у Концепції реалізації регіональної політики [7]. Прикладом впровадження цієї концепції може бути ефективне співробітництва Українського національного комітету Міжнародної торгової палати та Державного агентства з інновацій та інвестицій, коли розгалужена регіональна мережа першої установи слугує базою для реалізації завдань другої. З іншого боку головними провідниками державної регіональної політики безпосередньо в регіонах є обласні державні адміністрації та районні державні адміністрації. Деякі суперечності у систему державного управління регіональним розвитком вносяться визначенням регіону, як території АРК, областей, міст Києва та Севастополя [5]. В такому визначенні АРК та м. Київ мають повноцінний інститут самоврядування. Натомість існуючі в областях представницькі органи місцевого самоврядування, з одного боку представляють інтереси територіальних громад, які не збігаються з обласними, а з іншого – не мають власних виконавчих органів, що призводить до певної імітації регіонального управління [8, с. 201]. Отже, система державного управління регіональним розвитком, яка містить у собі управлінські структури з функціями і повноваженнями, що дублюються не може забезпечити ефективного управління регіональним розвитком.

Для підвищення ефективності державного управління регіональним розвитком рядом науковців пропонується створення мережі недержавних інституцій регіонального і місцевого розвитку, а саме Агенцій регіонального розвитку. В Україні Агенції регіонального розвитку сприймаються як якісно нова інституційна форма управління та важлива передумова запровадження на регіональному рівні інноваційної моделі економічного розвитку [9, с. 75]. Проте, на нашу думку, створення нових інститутів в умовах переобтяження державного та місцевих бюджетів соціальними видатками та видатками на утримання державних установ [1] є передчасним та не доцільним. Натомість впровадження моделі державно-приватного партнерства, як було описано вище досвід Українського національного комітету Міжнародної торгової палати та Державного агентства з інновацій та інвестицій, вирішує як питання фінансування так і ефективності функціонування новостворених структур.

Висновки. Основними проблемами економічного розвитку регіонів України більшість науковців визнає наявність суттєвих диспропорцій, які зумовлені еволюцією господарських зв’язків та спеціалізацією регіонів. Не зважаючи, на визначення депресивних територій, впровадження інструментів стимулювання їх розвитку та затвердження Стратегії регіонального розвитку, зазначена проблема залишається. В дослідженні, виходячи із припущення, що головною проблемою збереження диспропорцій регіонального розвитку є не ефективність системи державного управління регіональним розвитком, було показано, що відсутність чітких індикаторів оцінки результатів державної регіональної політики ускладнює оцінку самої державної політики, її механізмів та інструментів. Наявність нормативно-правових колізій та не узгодженостей суттєво зменшує ефективність функціонування системи, тому перед розробкою методики оцінки ефективності державного управління регіональним розвитком рекомендується усунути суперечності у механізмі державного управління їм.
^ Використані інформаційні джерела:

  1. Закон України № 2154-VІ від 27 квітня 2010р. «Про Державний бюджет на 2010р.»

  2. Офіційний сайт Фонду «Ефективне управління» www.feg.org.ua

  3. Звіт про конкурентоспроможність України 2009 опубліковано Фондом «Ефективне Управління» у співробітництві з Всесвітнім Економічним Форумом 2009. – 230с.

  4. Офіційний сайт Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України www.rvps.kiev.ua

  5. Закон України №2850-IV від 08.09.2005р. «Про стимулювання розвитку регіонів»

  6. Постанова Кабінету Міністрів України №1001 від 21.07.2006р. «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку до 2015р.»

  7. Офіційний сайт Міністерства регіонального розвитку та будівництва http://www.minregionbud.gov.ua

  8. Адміністративно-територіальний устрій України. Історія. Сучасність. Перспективи За заг. ред. Турчинова О.В. Київ. – 2009. – 615 с.

  9. Державна регіональна політика України: особливості та стратегічні пріоритети: Монографія / За ред.. З.С. Варналія. – К.: НІСД, 2007. – 768с.


Рецензент: Бакуменко В.Д., д.держ.упр., професор

УДК 354:353:352.07

Бутник О.О.,

асистент кафедри

державного управління та місцевого самоврядування

Академія муніципального управління
^ СПЕЦИФІКА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В РЕГІОНІ
Визначена специфіка державного управління інвестиційною діяльністю в регіоні й обгрунтовані основні вимоги до реализації інвестиційної політики в регіоні.

Определена специфика государственного управления инвестиционной деятельностью в регионе и обоснованы основные требования к реализации инвестиционной политики в регионе.

^ The specific of state investment policy in the region and the basic requirements are reasonable to realization of investment policy in a region.
Постановка проблеми.

Стратегія вдосконалення ринкових відносин повинна спиратися на повернення лідируючої ролі державної влади, здатної управляти в рамках державного регулювання економіки шляхом створення нових і ефективних структур. Нині потреба суспільства та економіки у сильній й ефективній державній присутності й регулюванні натрапляє на неефективність самої держави, зокрема у вигляді неефективної системи управління, що не сформувалася, відторгує старі структури та методи при відсутності й недостатній розвинутості нових структур і недостатньо ефективних механізмів для реалізації функцій управління

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Питання побудови ефективної державної інвестиційної політики розглядаються в роботах багатьох вітчизняних і зарубіжних учених: Р. Акоффа, В.Н. Амітана, О.І Амоши, І.Т. Балабанової, М.Г. Белопольсь-кого, В. Беренса, А.І. Бланка, Б. Гейтса, П. Ковалішина, Д.І. Кокуріна, О.І. Пампури, А.А. Пересади, М. Портера, М.Д. Прокопенко, О.В. Савчука, Л.М. Саломатіної, В.М. Хобти, М.Г. Чумаченко, Й. Шумпетера.

^ Постановка завдання.

Метою статті є визначення специфіки державного управління інвестиційною політикою в регіоні й обґрунтування основних вимог до реалізації інвестиційної політики в регіоні.

^ Виклад основного матеріалу.

Перехід до нової державної культури управління є основою прогресу в розвитку національної економіки. Це особливо важливо зараз, коли багато сторін реальної економічної ситуації в регіонах і на підприємствах перебувають у скрутному стані (обмежений попит, зношене устаткування, важке фінансове становище, неплатежі, сховане безробіття, погроза банкрутства й т.п.) приковують увагу менеджерів усіх рівнів до поточної діяльності й породжують стиль мислення "протриматися до завтра". Збереження такого стилю роботи неминуче заведе виробництво в тупик. Для виправлення положення, яке склалося, владі необхідно розпочати ряд термінових заходів. Можна виділити наступні форми прямої участі держави в інвестиційному процесі:

  1. регулювання зовнішньоекономічної діяльності й митної політики для забезпечення умов економічної й інвестиційної безпеки;

  2. регулювання й підтримка інвестиційної діяльності на основі залучення бюджетних коштів у рамках державного фінансування інвестиційних проектів;

  3. система переходу на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку;

  4. регулювання й розвиток науково-технологічної й інноваційної сфер і пов'язаної з ними інфраструктури;

  5. політика підтримки й пріоритетні напрямки інвестування малого підприємництва;

  6. удосконалення законодавства для залучення інвестицій;

  7. регулювання в області тіньової економіки й вивозу капіталу;

  8. проведення інвестиційної податкової політики й зміцнення фінансової бази;

  9. регулювання в області формування й підвищення рівня платоспроможного попиту;

  10. створення державних інвестиційних, консультативних і інформаційних інститутів - агентів держави, що як безпосередньо інвестують, так і сприяють залученню вітчизняних і іноземних інвестицій в економіку регіону;

  11. створення інфраструктури розвитку й підтримки сфер народного господарства.

Формування ефективної системи функціонування інвестиційних інститутів - одне з головних завдань державних органів управління, що регулюють інвестиційну діяльність [1]. Воно покликано обслуговувати інвесторів, створювати найбільш сприятливі умови для їхньої діяльності. Адже в дійсності функціонування банків, фондового ринку й інших елементів інституціонального середовища може вступати в явне протиріччя з їхніми основними функціями, стати гальмом розвитку реального сектору економіки, активізації інвестиційної діяльності.

У системі заходів щодо регулювання інвестиційної діяльності пріоритетне значення має розробка державної інвестиційної стратегії й настроювання всієї системи державного регулювання на її реалізацію. Не маючи ґрунтовно проробленої й чіткої довгострокової інвестиційної стратегії розвитку, держава змушена вирішувати лише поточні питання, підмінювати довгострокові завдання короткостроковими [4].

Для докорінного перелому в соціально-економічному розвитку країни необхідно значне посилення владних регулюючих функцій держави. Середньо- і довгострокова інвестиційна стратегія покликана реалізувати національно - економічні інтереси України. Вона повинна містити комплекс заходів, спрямованих на мобілізацію всіх наявних національних інвестиційних ресурсів, залучення іноземного капіталу і їх раціональний розподіл й використання. Середньо- і довгострокова інвестиційна стратегія України повинна максимально враховувати сучасну глобалізацію світової економіки. Глобалізація приводить до зростання ролі інноваційного сектору економіки, зниження вартості капіталу традиційних галузей і особливо природно-сировинних сфер. У цих умовах національна інвестиційна стратегія повинна бути орієнтована на розвиток інноваційного сектору економіки й галузей, продукція яких є соціальним благом і сировиною для інноваційного сектору, на науку, освіту, культуру [5].

У розвиненім ринковім господарстві правова основа інвестиційної діяльності являє собою цілісну систему взаємодоповнюючих законів, що внутрішньо не суперечать, є своєрідним кодексом державного регулювання інвестиційного процесу [2]. Господарське законодавство повинне чітко визначати права власності й гарантії дотримання контрактів, регламентувати діяльність інвестиційних інститутів,, що формуються, містити правові основи по захисту прав інвесторів. Особливо важлива стабільність системи. Постійні й істотні зміни в законодавстві впливають на інвестиційну діяльність, формуючи в інвесторів почуття непевності в завтрашньому дні. Правове регулювання інвестиційної діяльності ґрунтується на комплексі заходів податкової, кредитної, бюджетної політики, взаємозалежних і взаємообумовлених при їхній реалізації, і чіткій системі організації й управління з боку державних органів.
На управління інвестиційною діяльністю в регіоні великий вплив виявляє і його інвестиційний потенціал [3].

Оцінюючи ступінь впливу інвестиційного потенціалу на можливість формування системи управління інвестиційною діяльністю на різних рівнях, необхідно виділити наступні:

1. Стан інвестиційного потенціалу по-різному впливає на форми, розміри й динаміку портфельних інвестицій і на механізм управління ними. Його вплив на портфельні інвестиції величезний й у значній мірі є визначальним для їхньої ефективності. Одна з функцій портфельних інвестицій - залучення грошових інвестиційних ресурсів і наступна оптимізація їх напрямку в процесі реального інвестування при відсутності необхідного інвестиційного потенціалу - практично не може бути реалізована. Існує зовсім очевидний зв'язок: чим гірше інвестиційний клімат, тим вище ризик втрати інвестиційних ресурсів, тим складніше формування необхідного інвестиційного потенціалу на будь-якому рівні (окремих господарюючих суб'єктів, регіонів, країни в цілому). З факторів, що визначають інвестиційний потенціал, найменший вплив виявляють ті складові, які можна назвати поточними (наприклад, політична кон'юнктура в регіоні).

2. Необхідно відзначити, що стан інвестиційного потенціалу
впливає на можливості формування фінансово-інвестиційного комплексу на різних рівнях інвестиційної діяльності. Найбільший вплив на стан інвестиційної діяльності інвестиційного потенціалу виявляє на рівні суб'єктів держави. Тому саме на їхньому рівні визначається рейтинг регіонів по стану інвестиційного потенціалу. Причина такого стану справ полягає у тому, що більшість параметрів оцінки інвестиційного потенціалу рідко повторюються в інших суб'єктах, тобто носять оригінальний характер (наприклад, природно-кліматичні умови, геополітичне положення тощо). На цьому рівні можна говорити про виборчий вплив окремих складових інвестиційного потенціалу на господарюючі суб'єкти як інвесторів. Тут необхідно розмежувати механізми впливу на великі підприємства (комплекси, корпорації) і дрібні. Найістотнішою різницею є те, що дрібні підприємства, як правило, не є активними учасниками фондового ринку, який впливає на їхню інвестиційну діяльність через відповідні інститути інфраструктури. Отже, самостійно відреагувати на зміну інвестиційного клімату вони не в змозі, і формування їх інвестиційного потенціалу в значній мірі залежить від ефективності діяльності відповідних інститутів інфраструктури (інвестиційних банків, фондів). Інша справа з великими підприємствами (комплексами, корпораціями). Стосовно них можна говорити про взаємовплив інвестиційного клімату і їх інвестиційної діяльності. Вплив стану інвестиційного потенціалу на інвестиційну діяльність таких підприємств безсумнівний, але вірно також і те, що вони самі багато в чому є гарантом стану інвестиційного потенціалу, формуючи макроекономічні показники й стиль поведінки ділових партнерів при виконанні взаємних зобов'язань. У силу цього вони повинні й можуть використовуватися державою як суб'єкти в процесах формування необхідного інвестиційного клімату.

Врахування цих міркувань при формуванні регіональної системи управління інвестиційною діяльністю є одним з найважливіших факторів забезпечення її ефективного функціонування надалі. Для того щоб інвестиційний потенціал став складовою системи управління інвестиціями, необхідна зміна принципового підходу до питань його формування. Від фіксації основних складових інвестиційного потенціалу необхідно перейти до управління ним. Будь-яке, навіть незначне, поліпшення інвестиційного потенціалу - це додаткові засоби, що дозволяють зробити крок до виходу з кризи. Здійснити перетворення інвестицій у динамічно стійкий потужний потік, можливо лише управляючи процесом поліпшення інвестиційного потенціалу регіону. Саме тому дана проблема в сучасній економці України є ключовою. Для її розв'язку необхідно знайти або створити глобальну (єдину, всеосяжну, всеохоплюючу, масову, взаємозалежну) технологію управління інвестиційною привабливістю на всіх рівнях.

У зв'язку з чим вважаємо, що здійснення ефективної інвестиційної політики в регіоні можливо на основі її реалізації, що включає: створення регіонального центру по прийняттю рішень, просуванню проектів (аукціонів), створення регіональних структур по розробці й оцінці інвестиційних проектів (на конкурсній основі), створення гарантійного фонду (кошти регіонального бюджету, господарських структур) (рис. 1). Усе це дозволяє проводити ефективну стратегію реалізації інвестиційної політики в регіоні.



Подача заявок на

отримання грантів


Рис. 1. Основні вимоги до реалізації інвестиційної політики в регіоні

Збіг інтересів суспільства з інтересами інвесторів виводить завдання управління інвестиційною політикою з ряду приватних у ряд суспільно значимих, а специфіка теперішнього моменту робить його не просто ключовим, але й надпріоритетним.

Висновки.

Оцінюючи ступінь впливу інвестиційної політики на можливість формування системи управління інвестиційною діяльністю на різних рівнях, необхідно відзначити наступне:

  1. Інвестиційна політика по-різному впливає на форми, розміри й динаміку портфельних інвестицій і на механізм управління ними.

  2. Інвестиційна політика впливає на можливості формування фінансово-інвестиційного комплексу на різних рівнях інвестиційної діяльності (тобто на розвиток регіонального фондового ринку).

Таким чином, збіг інтересів суспільства з інтересами інвесторів виводить завдання державного управління інвестиційною політикою з ряду приватних у ряд суспільно значимих, а специфіка теперішнього моменту робить його не просто ключовим, але й надпріоритетним.

Отже, здійснення ефективної інвестиційної політики в регіоні можливо на основі її реалізації, що включає: створення регіонального центру по прийняттю рішень, просуванню проектів (аукціонів), створення регіональних структур по розробці й оцінці інвестиційних проектів (на конкурсній основі), створення гарантійного фонду (кошти регіонального бюджету, господарських структур).
^ Використані інформаційні джерела:

  1. Анісімов А. Деякі аспекти регулювння інвестиційної діяльності на регіональному рівні / А. Анісімов // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: сб. науч. трудов. – Донецк, 2002. – Ч. 2. – С. 408 − 411.

  2. Боди Зви. Принципы инвестиций / Боди Зви // Спб.: Изд-во Уильяме. 2004 г. 984 с

  3. Москвін С.О. Роль держінвестицій у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері інвестицій / Москвін С.О. // Інвестиції та інноваційний розвиток. – 2008. – № 1. С. 33 − 36.

  4. Підгородецька С. Залучення іноземних інвестицій як стратегічний напрям регіонального розвитку // Вісник Української академії державного управління. – 2001. – № 2. – Ч. 1. – С. 172 – 174.

  5. Стратегическое планирование и анализ эффективности инвестиций. – Изд. 2-е, стереотип. // Идрисов А.Б., Картышев С.В., Постников А.В. – М.: Информ. – изд. дом “Филинъ”, 1998. – 272 с.

УДК 35:353
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи