Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
Сторінка5/33
Дата30.10.2014
Розмір7.27 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33
^

МІСЦЕ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА УКРАЇНИ

В ГЛОБАЛЬНІЙ ІНФОРМАЦІЙНІЙ СПІЛЬНОТІ:


(ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ)
У статті досліджено основні чинники, що впливають на процеси інформатизації та розвиток глобального інформаційного суспільства, окреслено проблеми формування інформаційного суспільства в Україні та виявлено шляхи їх вирішення.

В статье исследованы основные факторы, которые влияют на процессы информатизации и развитие глобального информационного общества, определены проблемы формирования информационного общества в Украине и обозначены пути их решения.

The article explores the main factors that affect the processes of information and development of global Information Society, outlines the problems of information society in Ukraine and the ways to solve them.
^ Постановка проблеми. У грудні 2003 р. відбувся Всесвітній саміт з інформаційного суспільства. На цьому саміті були прийняті значущі документи і визначені шляхи розвитку інформаційного суспільства. Державне управління розвитку інформаційного суспільства становила головну тему саміту. Розуміння шляхів розвитку політики в області введення нагляду та цензури сприяє розумінню політичних систем і методів керівництва в існуючій соціально-технологічному середовищі. Оскільки інформація та комунікації вважаються ключовими складовими юридичної, політичної, економічної і соціальної сфер державного управління.

У силу глибинних традицій інформаційної культури суспільства, інформатизації в Україні вона одна із перших приєдналася до ініціатив міжнародного співтовариства щодо формування національного сегменту глобального інформаційного суспільства на основі цілей і принципів, проголошених Організацією Об'єднаних Націй, у Декларації принципів та Плану дій, напрацьованих на Всесвітніх зустрічах на вищому рівні з питань інформаційного суспільства (Женева, грудень 2003 року; Туніс, листопад 2005 року) [1].

Однією з невирішених проблем ефективного формування та реалізації державної політики інформатизації і розвитку інформаційного суспільства залишається налагодження організаційної складової механізму державного управління в інформаційній сфері, що може розглядатися як загроза національній безпеці.

^ Сучасний стан дослідження наукової проблеми. Зазначена проблема в окремих аспектах знайшла відображення у ряді публікацій вітчизняних дослідників, серед них пропонується звернути увагу на праці таких науковців, як: В.М.Брижко, А.М. Новицький, В.С. Гаркуша, Н.Р.Нижник, В.С.Цимбалюк, Г.М.Красноступ, М.Швець та інші [2-6]. У їх працях основна увага звертається переважно питанням правового забезпечення, як другої складової механізму державного управління у зазначеній сфері суспільних відносин.

Однак слід зауважити, що питання організаційної складової механізму державного управління розвитку інформаційного суспільства більшістю українських науковців розглядалися фрагментарно. Зазначене знайшло відображення у практиці реалізації ідеї інформаційного суспільства в Україні.

^ Мета цієї публікації – формування системи знань щодо організаційної складової механізму державного розвитком інформаційного суспільства в Україні, як національного сегменту в структурі глобальної інформаційної спільноти.

^ Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- здійснити системний огляд українських і зарубіжних науково-практичних джерел щодо розвитку інформаційного суспільства та дослідити основні чинники, що впливають на процеси інформатизації та розвиток інформаційного суспільства, окреслити проблеми формування інформаційного суспільства в Україні та виявити шляхи їх вирішення.

^ Основний зміст статті. Вирішення завдань та обґрунтування отриманих результатів дослідження пропонується розпочати із статистичних спостережень Держкомстату України висвітлених у Проекті доповіді про стан та перспективи розвитку інформатизації та інформаційного суспільства в Україні за 2009 рік, підготовленої Держкомінформатизації Кабінету Міністрів України [ 7 ].

Як зазначається розробниками проекту цієї доповіді, основним чинником впливу на процеси інформатизації та розвитку інформаційного суспільства в світі та в Україні у 2008 та першій половині 2009 років була і залишається фінансово-економічна криза, що охопила усі сфери життєдіяльності суспільства та держави.

Пропонується погодитися з ними, що результати цього впливу неоднозначно оцінюються вченими та спеціалістами. Дехто з них вважає кризу позитивним явищем, що дозволяє оптимізувати (а точніше удосконалити) управлінські структури, налагодити господарчі механізми, привести у відповідність попит з пропозиціями, стимулювати інвестиційно-інноваційні процеси, прискорити впровадження новітніх інноваційно-комунікаційних технологій тощо. Опоненти (з низьким рівнем інформаційної культури) навпаки вказують на непомірні втрати в економіці країни від непомірних витрат на комп’ютерні інформаційні технології та техніку. При цьому дехто до цього, як наслідків, долучає і суттєве підвищення соціальної та політичної напруги, зростання безробіття, зниження життєвого рівня, погіршення криміногенної обстановки, підвищення рівня загроз в різних складових національної безпеки та ін.

Без сумніву, економічна криза, в будь-якому випадку, як явище повинна бути максимально врахована при формуванні та реалізації державної інформаційної політики, у її складі й політики інформатизації та розвитку інформаційного суспільства з особливостями його прояву в Україні. За даними експертів, досвід провідних країн світу, наприклад, США показує, що одним з шляхів зменшення негативних наслідків фінансової кризи є здійснення відповідної інвестиційно-інноваційної політики, і саме у сфері інформатизації та розвитку інформаційного суспільства.

Заслуговує на увагу опонентів інформатизації в Україні і те, що Європейський Союз в межах Сьомої рамкової програми проголошує саме розвиток інформаційного суспільства, як ключовий напрямок виходу з фінансової кризи.

Можливо тому в Програмі діяльності Кабінету Міністрів України “Подолання впливу фінансово-економічної кризи та поступальний розвиток” було включено окремий підрозділ “Розбудова інформаційного суспільства”, де було задекларовано серед пріоритетних напрямів впровадження в усіх органах виконавчої влади систем електронного документообігу та цифрового підпису, створення умов для інтеграції інформаційних ресурсів державних органів усіх рівнів; забезпечення відкритості інформації та збільшення різноманітності та кількості послуг, що надаються населенню та суб’єктам господарювання державними органами із застосуванням електронних засобів, Інтернет; підвищення ефективності формування та виконання Національної програми інформатизації; розроблення проекту Державної цільової програми впровадження в органах державної влади програмного забезпечення з відкритим кодом; створення нової та вдосконалення чинної нормативно-правової бази у сфері інформатизації; гармонізація із стандартами ЄС стандартів на ІТ- продукцію та ІТ- послуги. В проекті стратегічного документу “Україна 2020: Стратегія національної модернізації”, розробленого Мінекономіки за участю інших центральних органів виконавчої влади та Державною установою “ Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України” також передбачено окремий підрозділ з вищевказаних питань.

В той же час на реалізацію функцій державного управління та регулювання в цій сфері було виділено найменше фінансів порівняно з будь-якою іншою сферою, хоча гуртовий продаж обчислювальної техніки в Україні, що передбачає й її власне складання займає перші рядки у складі ВВП.

Проведений експертами аналіз показав, що тільки 0,5 % від 300 млн. грн., передбачених центральним органам державної влади у 2009 році в державному бюджеті на проекти у сфері інформатизації, виділено Держкомінформатизації на реалізацію функції управління в цій сфері, що є найгіршим показником серед усіх центральних органів виконавчої влади (Держспоживстандарт-53%, Держлісгосп-69,3%, Держкомстат-87,1%, Держкомзем-67,9%, Мінтрансзвязку-38,8%, Мінрегіонбуд-62,8% тощо) [ 8 ]. Стосовно цього напрошуються роздуми: чому ми бідні? А не тому, що нерозумні? А чому ми нерозумні? А не тому, що в органах державної влади забули прописну істину: хто володіє інформацією, той володіє світом.

Порівняльний аналіз структури доступної широкому загалу державної статистики в Україні із рекомендаціями міжнародних організацій, а також досвіду інших країн, зокрема Європейського Співтовариства стосовно моніторингу розвитку інформаційного суспільства свідчить про ряд висновків не на користь нашої держави. Показники державної статистики в Україні не відповідають потребам державного управління в цих сферах за повнотою, точністю, достовірністю, оперативністю, функціональністю тощо. Такі показники не орієнтовані на глибокий аналіз ефективності виконання Концепції Національної програми інформатизації України, стратегій, планових та програмних документів розвитку інформаційного суспільства.

Соціологічні дослідження діяльності учасників ринку інформаційно-телекомунікаційних технологій (ІКТ) в основному мають фрагментарний, часто суб’єктивний зміст. Як зазначають фахівці, опитування та аналіз їх результатів, що здійснюють в цій сфері Держкомінформатизації, Держкомтелерадіо, Держкомінформзв’язку, Держпецзв’язку та інші органи державної виконавчої влади є обмеженими, стосуються в основному тільки окремих питань стану інформатизації державних органів та недостатньо узгоджені між собою [9] .

Переважно в Україні дослідники застосовують у своїй роботі результатами експертних оцінок різних міжнародних організацій, сформованих на базі різноманітних теоретичних підходів та методик, що не враховують специфіки нашої країни, її нормативно-правових актів з питань інформатизації, як основи розвитку інформаційного суспільства.

У зв’язку із зазначеним, серед пріоритетних напрямів державної політики інформатизації та розвитку інформаційного суспільства, визначених в Програмі діяльності Кабінету Міністрів України “Подолання впливу фінансово-економічної кризи та поступальний розвиток” та розпорядженні Кабінету Міністрів України від 15.08.2007 № 653-р «Про затвердження плану заходів з виконання завдань, передбачених Законом України "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки", було визначено необхідність розробки Національної системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства у відповідності з міжнародними стандартами.

Держкомінформатизації спільно з Держкомстатом була створена міжвідомча робоча групи з питань моніторингу інформаційного суспільства, а в рамках Національної програми інформатизації започатковано проект «Здійснити заходи щодо запровадження Національної системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства». У складі результатів цих заходів було визначено:

  • розробку методичних рекомендацій щодо запровадження Національної системи індикаторів (індексів) розвитку інформаційного суспільства;

  • розробку методики оцінювання показників розвитку інформаційного суспільства в Україні на основі Національної системи індикаторів;

  • розробку методики формування узагальнених показників розвитку інформаційного суспільства на основі Національної системи індикаторів;

  • розробку методики оцінювання ефективності державної політики та державного управління розвитком інформаційного суспільства;

  • розробку прогнозу розвитку інформаційного суспільства в Україні на період до 2015 року;

  • розробку методичних рекомендацій щодо прогнозування перспектив розвитку інформаційного суспільства;

  • розробку пропозицій Держкомстату щодо внесення змін до системи державних статистичних спостережень з питань інформатизації та розвитку інформаційного суспільства: структури, механізмів, джерел інформації, проектів форм Державних статистичних спостережень та інструкцій до них.

Зазначене можна розглядати, як наміри щодо підвищення ефективності організовування у складі механізмів державного управління. Проте, слід звернути увагу на іншу складову механізмів державного управління щодо зазначеного: правове забезпечення. Відповідно до пункту 12 статті 92 Конституції України зазначені заходи (організація і діяльність органів державної виконавчої влади, організації державної статистики та інформатики) визначаються виключно законами України. Цей аспект в механізмі державного управління був упущений і, відповідно, очікувати на ефективне удосконалення державного управління у зазначеній сфері було марно.

У міжнародній практиці в якості інтегрованої ознаки рівня розвитку інформаційного суспільства або його структурних елементів застосовуються композитні ІКТ-індекси (е-індекси), побудовані на базі наборів ІКТ-індикаторів. При цьому вибір індикаторів і методика побудови індексу в значній мірі залежить від обраних в державі пріоритетів. До основних індикаторів експерти включають, наприклад, індикатори стану доступу до телекомунікаційної інфраструктури (ТКІ): радіо, телебачення, телефону, персональних комп’ютерів (ПК), Інтернет населення в загалі, окремо в освітніх закладах, в установ, місцевої влади і Уряду та ін.

За інформацією РІА-Новини Виборча комісія Великої Британії вирішила використати популярну соціальну електронну мережу Facebook для реєстрації виборців для участі в майбутніх парламентських виборах. Даний захід надасть змогу залучити до участі у демократичному процесі голосування максимальної кількості британців, головним чином молоді. Фахівці свідчать, що сильним боком даної ініціативи є можливість достукатися до молодих виборців віком 18-24 років, які часто не приходять голосувати [10] .

Як свідчать дослідження практики, існує більше двадцяти різних е-індексів, найбільш відомим з яких є:

  • індекс цифрової спроможності або цифрової перспективи (Digital Opportunity Index, DOI), розроблений ITU в межах WPIIS;

  • індекс цифрового доступу (Digital Access Index, DAI), ITU;

  • індекс мережної готовності (The World Economic Forum's Networked Readiness Index (NRI);

  • індекс інформаційного суспільства (Information Society Index, ISI), компанія IDC.

Так, за результатами дослідження, проведеного Economist Intelligence Unit на замовлення Business Software Alliance (BSA), у 2008 році Україна посіла 57-е місце у світі в "Індексі конкурентоспроможності в галузі інформаційних технологій (ІТ)", поступившись однією позицією, порівняно з 56-м місцем у рейтингу за 2007 рік. Зазначений показник можна розглядати вже як тенденцію до зниження темпів розвитку інформаційного суспільства в Україні, на що звертають більшість дослідників, експертів сфери інформатизації і пропонується звернути увагу також органам державної влади країни.

У дослідженні, що проводиться кілька років для 66 країн світу визначається порівняння показників в галузі ІТ, з найбільшою мірою залежності рівня її конкурентоспроможності. Згідно рекомендацій Economist Intelligence Unit, для створення сприятливих умов підвищення конкурентоспроможності має бути збалансована державна підтримка ІТ, як сектору національної економіки, без перешкод для роботи ринкових механізмів.

За іншими показниками, підсумками 5-річного дослідження рівня розвитку ІКТ 154 країн підвів Міжнародний телекомунікаційний союз (Іnternatіonal Telecommunіcatіon Unіon). Дослідження охопило період з 2002 по 2007 р. Для визначення рівня розвитку ІКТ використовувалася комплексна система з 11 індикаторів, що дають змогу оцінки доступність цих технологій, їх застосування й, так звані, ІТ - навички населення в кожній окремо взятій країні. По суті, зазначені показники можна розглядати як показники рівня інформаційної культури суспільства. За цими показниками Україна перебуває на 51-у місці, після Росія (на 50-му). Інші республіки, особливо азійські, розташувалися в таблиці нижче: Білорусія зайняла 54-й рядок, Казахстан - 69-й, на 72-у місці Вірменія, на 80-у - Грузія, на 86-у - Азербайджан і так далі.

Орієнтирами для визначення ідеальних показників державної інформаційної політики дослідники визначили країни з найбільш високим рівнем розвитку ІКТ-сектора: країни Північної й Західної Європи, а також Північноамериканського регіону.

За результатами дослідження експерти розділили всі країни на чотири великі групи: з максимально високим рівнем розвитку ІКТ, високим, середнім і низьким. Україна ввійшла в другу групу поряд з Росією, Білорусією й багатьма східноєвропейськими країнами колишнього соцтабору. При цьому визначилися і країни, де розвиток інформаційного суспільства може розглядатися як індикативна модель для відпрацювання на національному рівні інших країн, а також країна, що може бути „індикатором” примітивності інформаційного суспільства (див.: таблицю 1)

Таблиця 1

Країна

Місце в 2007 році

IDI 2007

Місце в 2002 році

IDI 2002

Швеція

1

7,5

1

6,05

-

-

-

-

-

Росія

50

3,83

52

2,71

Україна

51

3,8

59

2,5

Малайзія

52

3,79

50

2,74

-

-

-

-

-

Нігерія

154

0,82

154

0,51


Опублікований в березні 2009 року на сайті Всесвітнього економічного форуму черговий восьмий щорічний Всесвітній звіт з інформаційних технологій містить рейтинг країн відповідно до Індексу мережної готовності (The World Economic Forum's Networked Readiness Index (NRI). Звіт підготовлений у рамках Всесвітнього економічного форуму у співпраці з INSEAD (провідна міжнародна бізнес-школа) за фінансової підтримки Cisco Systems. У цьому рейтингу, його очолюють, так звані, передовики: Данія та Швеція. Україна за цим рейтингом займає 62-місце. А за попередній рік – 70.

„Прогрес” розвитку за зазначеними показниками неначе очевидний, але за цим показником важко побачити роль органів державної влади. Можливо переміщення на кращі позиції у рейтингу зумовлені не завдяки ролі держави, а в супереч (якщо подивитися рішення Уряду щодо „економії” на ІТ.

Наведена інформація щодо Networked Readiness Index (Індекс мережевої готовності 2008-2009 рейтингу) для України за інформацією сайту Всесвітнього економічного форуму.

Далі, у змісті кореляціх пропонується звернути увагу на наведені дані щодо Networked Readiness Index для України за інформацією електронного інформаційного ресурсу - сайту Всесвітнього економічного форуму.

З наведених матеріалів зазначених нижче можна зробити деякі роздуми, що різні ІКТ-індекси розміщують Україну приблизно на однаковому рівні розвитку інформаційного суспільства – з 50-го по 60-е місце серед інших країн світу (див таблицю 2).

Таблиця 2

Індекс мережевої готовності 2008-2009 рейтингу

(The Networked Readiness Index 2008–2009 rankings)

2008–2009 rank

Country/Economy

Score

1

Denmark

5.85

-

-

-

59

Brazil

3.94

60

Azerbaijan

3.93

61

Turkey

3.91

62

Ukraine

3.88

63

Brunei Darussalam

3.87

64

Colombia

3.87

-

-

-

74

Russian Federation

3.77

-

-

-

134

Chad

2.44


Очевидно, що для країни, яка має власну історію розвитку базових засад інформаційного суспільства, включаючи діяльність всесвітньо відомої школи кібернетики, країни, яка готує і має значну кількість висококваліфікованих фахівців з ІКТ, математики, кібернетики такий рейтинг не може бути прийнятним. Недоліком цього рейтингу можна вважати неврахування у ньому латентних (прихованих чинників): професіонали працюють у тіні, в, так званих, Інтернет-офшорах (за межами кордонів країни перебування). Зазначене міркування „корелюється” на рівень матеріальної (економічної) мотивації фахівців у сфері ІТ в секторі державного та муніципального управління, де заробітна плата їх становить в середньому 700-900 гривень. Якщо цей критерій порівняти з інформацією про результати дослідження оплати, що зроблено В.С.Цимбалюком [ 11 ], то стає зрозумілим кому приносить користь вітчизняна школа інформатики, кібернетики. Загально можна сказати, що не українській державі.

Висновки.

1. Для підвищення ефективності реалізації державної інформа-ційної політики, державних концепцій, стратегій, планових та програмних нормативних документів з питань державного управління розвитку інформаційного суспільства необхідне, перш за все широкомасштабне впровадження Національної системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства, як організаційної складової механізму державного управління. А для цього потрібно її затвердити на рівні Закону України і передбачити відповідальність посадових осіб, санкцій за ненадання інформації у складі правовідносин щодо державної статистики.

2. Здійснення на основі Національної системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства створення єдиної системи ефективного моніторингу інформаційного простору, де циркулюватиме актуальна інформація від органів державної статистики, інститутів інформаційного суспільства, асоціацій та інших розробників і користувачів інформаційних технологій можливо при умові, що статистичні дані будуть доступні для широкого загалу дослідників у правовому режимі відкритої інформації, доступної кожному. У контексті удосконалення механізму державного управління в зазначеній галузі доцільним вважається розміщення статистичних показників на урядовому порталі в Інтернет, на сайті Держкомінформатизації, що дозволить реалізувати важливий конституційний принцип – доступності громадян до управління державними справами щодо розбудови інформаційного суспільства в Україні, моніторингу інформатизації в громадянському суспільстві.

^ Перспективи подальших досліджень. Подальші напрями дослідження необхідно зосередити на налагодженні міждержавної взаємодії у сфері розвитку інформаційного суспільства, який би дозволив не тільки зробити доступнішими переваги та здобутки інформаційної глобалізації, а й забезпечить рівний ступінь захищеності держав від загроз і викликів XXI століття.
Використані джерела інформації:

  1. The Global Information Technology Report 2003 - 2004. WEF II www.wef.org.

  2. Е-майбутнє та інформаційне право /В.Брижко, В.Цимбалюк, М.Швець, М.Коваль, Ю.Базанов /За ред.. М.Швеця. – К.:НДЦПІ АПрН України. 2006. –234с.

  3. Е-боротьба в інформаційних війнах та інформаційне право /В.Брижко, М.Швець В.Цимбалюк /За ред.. М.Швеця. – К.:НДЦПІ АПрН України. 2007. –234с.

  4. Електронна торгівля (правовий аспект регулювання): монографія /За заг.ред. В.В.Костицького /Новицький А.М., Гаркуша В.С., Новицька Н.Б., Цимбалюк В.С. та ін. – К.: МП «Леся», 2007. – 212с.

  5. Гурковський В.І. Упровадження дієвого правового механізму взаємодії між органами державної влади як основа ефективності державного управління у сфері національної інформаційної безпеки // Вісн. НАДУ. - 2003. - № 3. - С. 87-93.

  6. Цимбалюк В.С. Інформаційне право: методологія теорії і практики. – К.: «Освіта України», 2010.

  7. Проект доповіді про стан та перспективи розвитку інформатизації та інформаційного суспільства в Україні за 2009 рік. Підготовлений Держкомінформатизації Кабінету міністрів України. – К., 2009. – 91с.

  8. http://www.dki.gov.ua/

  9. Проект доповіді про стан та перспективи розвитку інформатизації та інформаційного суспільства в Україні за 2009 рік. Підготовлений Держкомінформатизації Кабінету міністрів України. – К., 2009. – 91с.

  10. Британский избирком использует Facebook для регистрации избирателей// http://www.rian.ru/world/20100409/220155930.html

  11. Цимбалюк В.С. Інформаційне право: методологія теорії і практики. – К.: «Освіта України», 2010.

Рецензент: Нижник Н.Р., д.ю.н.,професор

УДК 351:64

Драган І.О.,

к.держ.упр., ст.н.с.

докторант НАДУ

при Президентові України

^ ПІДВИЩЕНЯ ЯКОСТІ НАДАННЯ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ НАСЕЛЕННЮ: ДЕРЖАВНОУПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ
В статті на основі аналізу сучасного стану регіональної організації житлово-комунального господарства виявлено основні тенденції та закономірності розвитку житлово-комунального господарства. Запропоновано шляхи поліпшення житлового забезпечення та комунального обслуговування населення всіх регіонів України.

В статье на основании современного состояния региональной организации жилищно-коммунального хозяйства определены основные тенденции и закономерности развития жилищно-коммунального хозяйства. Предложены пути улучшения жилищного обеспечения и коммунального обслуживания населения всех регионов Украины.

In the article on the basis of analysis of the modern state of regional organization of housing and communal economy found out basic tendencies and conformities to law of development of housing and communal economy. The ways of improvement of the housing providing and public service of population of all regions of Ukraine are offered.
Соціально-економічний розвиток будь-якої країни визначається багатьма факторами. Важливе місце серед них відводиться житлово-комунальній сфері, що створює умови, необхідні людині для забезпечення нормальної життєдіяльності. Житло на всіх етапах розвитку людства відноситься до першочергових і життєво важливих. Розвиток житлово-комунальної, як і всієї соціальної сфери, підпорядковується головній меті – найбільш повному задоволенню постійно зростаючих потреб членів суспільства. Чим вищими є темпи соціального розвитку, тим динамічніше змінюються людські потреби а з ними і структура життєвих благ, покликаних їх задовольняти та забезпечувати всебічний і гармонійний розвиток особистості.

^ Постановка проблеми.

Оскільки у кожному регіоні функціональний розвиток житлово-комунального господарства має свої особливості, то це потребує ґрунтованого опрацювання проблеми виявлення закономірностей і принципів реформування житлово-комунального господарства в регіонах. Виходячи з цього необхідно здійснити аналіз сучасного стану державної політики у сферах державного і регіонального управління розвитком житлово-комунального господарства.

Результат. Поліпшення житлових умов позитивно впливає на стан здоров’я населення, його працездатність, рівень народжуваності, міцність сімейних відносин, поліпшення структури неробочого часу та його зростання, на підвищення кваліфікації і творчих можливостей населення. Тому для оцінки соціального результату житлово-комунального господарства використовується не лише середня забезпеченість житлом (кв. м/чол. загальної площі) (табл. 1), але й рівень благоустрою, ізольованості квартир та їх заселення при відповідності числа кімнат і числа членів сім’ї (щільність заселення) [1, с. 172-185]. В Україні нормативним вважається заселення квартир за формулою m = n (m – число членів сім’ї, а n – число кімнат).

Таблиця 1

Житловий фонд України, 2009 р.



Область

Забезпеченість населення житлом, м.кв. загальної площі на 1 чол.



Луцька

17,9-19,2



Ровенська

17,9-19,2



Львівська

17,9-19,2



Ужгородська

19,2-20,0



Івано-Франківська

20,0-21,1



Чернівецька

20,0-21,1



Тернопільська

20,0-21,1



Хмельницька

21,1-23,5



Житомирська

21,1-23,5



Вінницька

23,5-25,9



Черкаська

23,5-25,9



Київська

23,5-25,9



Чернігівська

21,1-23,5



Одеська

19,2-20,0



Миколаївська

20,0-21,1



Херсонська

20,0-21,1



Кіровоградська

21,1-23,5



Дніпропетровська

21,1-23,5



Полтавська

21,1-23,5



Сумська

20,0-21,1



Запорізька

19,2-20,0



Харківська

20,0-21,1



Луганська

21,1-23,5



Донецька

20,0-21,1



Київ

17,9-19,2



Севастополь

17,9-19,2



Сімферополь

17,9-19,2


Розглядаючи сучасні проблеми регіональної економіки, слід зазначити, що все більша їх кількість пов’язана з подальшим розвитком і розміщенням об’єктів житлово-комунального господарства.

Всі регіони нашої держави зацікавлені у зростанні кожного складового показника забезпеченості населення житлом. А це значною мірою залежить від раціонального розміщення як соціальної сфери в цілому, так і такого її сегмента, як житлово-комунальне господарство, тобто від наукового обґрунтування та втілення в практику господарювання конкретних рішень щодо її просторової (регіональної) організації. Оскільки життєдіяльність населення завжди проходить в рамках певної території, то соціальна інфраструктура, складовою якої є житлово-комунальне господарство, локалізується в межах цієї ж території [2, c. 35].

Формування житлово-комунального господарства з точки зору раціональної регіональної організації її об’єктів передбачає врахування відповідності розміщення його об’єктів потребам населення; економію затрат праці та подолання просторового розриву між елементами виробництва житлово-комунальних послуг та забезпечення ними населення; забезпеченість планомірності, керованості процесів розміщення об’єктів та їх орієнтацію на досягнення високої економічної ефективності господарської діяльності.

Зрозуміло, що науково обґрунтованим розміщення житлово-комунального господарства може бути лише при дотриманні наступних принципів:

  • раціонального розміщення об’єктів даного сегмента соціальної сфери, тобто такого, що передбачає врахування, перш за все, демографічних, соціальних та економічних передумов;

  • збалансованості та пропорційності. Він означає: структура житлово-комунального комплексу має бути оптимальною, тобто такою, що забезпечує споживчі потреби населення у відповідних послугах;

  • екологічної рівноваги, який передбачає формування екологобезпечного типу господарювання, недопущення екологічної напруженості на території. Адже житлово-комунальне господарство тісно пов’язане зі значними відходами, що можуть забруднювати довкілля;

  • вирівнювання рівнів житлово-комунального обслуговування населення, який означає зближення регіонів, окремих територій як за інтегральними показниками житлово-комунального обслуговування, так і за окремими елементами. Адже нині існують значні відмінності в наданні населенню послуг ЖКГ (табл. 2).

При оптимальному розвитку та раціональному розміщенні всіх ланок житлово-комунального господарства покращуються матеріальні умови життя, збільшується вільний час населення та з’являються можливості його раціонального використання, підвищується культура побуту, зменшується трудомісткість домашнього господарства.

Тобто поліпшення житлово-комунального обслуговування населення забезпечує необхідну основу для відтворювальних процесів як у державі в цілому, так і в кожному регіоні зокрема. Останнім часом житло все більш активно використовується окремим працівником як місце для виконання своїх професійних функцій. І це не лише творчі працівники – художники, письменники, скульптори, науковці, але й працівники фірм, які приймають замовлення на певні вироби, послуги [3, с. 13-14].

Таблиця 2

Платні послуги житлового господарства



Область

Споживання платних послуг населенням грн. на 1 чол. в середньому за 2009 рік



Луцька

7,2-10,7



Ровенська

7,2-10,7



Львівська

13,3-18,5



Ужгородська

7,2-10,7



Івано-Франківська

7,2-10,7



Чернівецька

7,2-10,7



Тернопільська

7,2-10,7



Хмельницька

10,7-13,3



Житомирська

7,2-10,7



Вінницька

7,2-10,7



Черкаська

10,7-13,3



Київська

13,3-18,5



Чернігівська

7,2-10,7



Одеська

19,2-20,0



Миколаївська

13,3-18,5



Херсонська

10,7-13,3



Кіровоградська

10,7-13,3



Дніпропетровська

18,5-67,8



Полтавська

13,3-18,5



Сумська

13,3-18,5



Запорізька

13,3-18,5



Харківська

18,5-67,8



Луганська

13,3-18,5



Донецька

18,5-67,8



Київ

18,5-67,8



Севастополь

18,5-67,8



Сімферополь

18,5-67,8


Одним із ефективних методів оцінки стану житлово-комунального господарства, його об’єктів та обґрунтування рішень щодо їх розвитку і розташування є використання географічно-інформаційних систем. Картографічне інтерпретування проблеми управління комунальною власністю базується на використанні аналітичних картосхем, які можуть дати уявлення про дислокацію об’єктів комунальної власності, наявність в районах та мікрорайонах підприємств сфери послуг та соціальної інфраструктури, розподіл житлового та нежитлового фондів, перспектив розвитку та приватизації об’єктів комунальної власності.

Результатом проведеного дослідження стало виділення на макрорівні конкретних регіонів (зон), які охоплюють близькі за розвитком регіональної організації ЖКГ області. Нами з’ясовано конкретні причини регіональної диференціації житлово-комунального господарства, міри факторного впливу на неї.

Враховуючи, що сільський житловий фонд має рівень благоустрою значно нижчий, ніж міський, то і рівень споживання платних, особливо комунальних послуг нижчим є в регіонах, де переважають сільські поселення (Рівненська, Житомирська, Тернопільська, Вінницька області).

У регіональному аспекті кращою є забезпеченість населення житлом у міських поселеннях Київської, Луганської, Дніпропетровської, Черкаської, Харківської, Донецької і Полтавської областей, де цей показник коливається в межах 20,0-22,8 кв.м. В Автономній Республіці Крим, Житомирській, Миколаївській, Херсонській і Кіровоградській областях на одного міського жителя припадає від 19,6 до 19,9 кв.м, у Тернопільській, Сумській, Запорізькій, Чернігівській областях ці показники коливаються в межах 18-18,7 кв.м. В останню ж групу входять і міста-регіони Київ і Севастополь. Найбільшу групу, де рівень забезпеченості житлом складає від 17,1 до 17,9 кв.м, становлять Львівська, Закарпатська, Рівненська, Хмельницька, Чернівецька, Івано-Франківська, Одеська та Вінницька області. Найнижчий рівень забезпечення міського населення житлом у Волинській області, де він складає 16,3 кв.м, тобто на 3 кв.м менше середньореспубліканського показника [5, c. 433].

В Автономній Республіці Крим, у Львівській, Херсонській, Запорізькій областях, містах Києві та Севастополі вищою від середньої по країні є частка домогосподарств, у яких розмір житлової площі на одну особу є меншим від 7,5 кв. м. – 15-18,2%, тоді як у Кіровоградській та Миколаївській областях – на них припадає від 7,4 до 9,2% [5, c. 431].

Основна частина домогосподарств володіє індивідуальними будинками, а в таких областях, як Волинська, Хмельницька, Івано-Франківська та Чернівецька їх частка становить понад дві третини. У решті регіонів переважають домогосподарства, жителі яких мешкають в окремій квартирі.

Ще значна частина населення проживає в гуртожитках чи комунальних квартирах. Найбільше їх у м. Севастополі, Запорізькій, Херсонській, Львівській, Вінницькій та Полтавській областях.

Як зазначалось вище, практично в усіх регіонах переважна більшість домогосподарств володіє приватним житлом, яке, як правило, має значно нижчий рівень благоустрою. Адже статистика свідчить, що чим новішим є житло, тим рівень благоустрою вищий. За даними вищезгаданих обстежень, найбільше житла, збудованого ще в 50-ті роки, знаходиться у Чернігівській, Луганській, Донецькій, Рівненській, Кіровоградській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій областях та м. Севастополі, тоді як у Київській, Дніпропетровській та Кіровоградській областях домовласники найчастіше мають житло, збудоване у 80-ті роки.

Масштаби житлового будівництва певною мірою визначають рівень благоустрою житла того чи іншого регіону. Регіональна диференціація за рівнем комунального обслуговування населення України є значною, особливо за такими видами послуг, як центральне опалення та каналізація.

Застосування нових будівельних матеріалів і перехід на будівництво житла за поліпшеним плануванням за проектами нового покоління дозволило покращити не лише експлуатаційні якості нових житлових приміщень, але й змінити зовнішній вигляд багатьох міст і сіл. Це характерно, перш за все, для Києва, Дніпропетровська, Харкова, Львова, Донецька, де створені архітектурно виразні житлові райони з високим рівнем благоустрою. Більш виразною стала й архітектура фасадів житла. Останнім часом у Києві, Львові, інших великих містах у будівництві широко застосовуються такі проекти, що відповідають сучасним естетичним вимогам. Однак такі підходи мають місце далеко не скрізь. Скажімо, у малих містах забудова характеризується використанням спрощених композиційних прийомів, бідністю пластичних форм. Проте, як на наш погляд, правильно зазначає Ю. Пелих (президент Державної будівельної корпорації Укрбуд), що не можуть бути вічно невирішеними питання забезпечення громадян України житлом чи розвитку комунальної інфраструктури у містах і селах. Необхідно надавати будівельну підтримку розвитку фермерського руху в державі, поліпшенню стану доріг і придорожньої інфраструктури тощо [4, c. 58].

І в першу чергу цього потребує сільське будівництво. Адже за рівнем благоустрою житлові приміщення в міських поселеннях та сільській місцевості істотно відрізняються. Сільські житла гірше забезпечені центральним опаленням, каналізацією, гарячим та холодним водопостачанням, ваннами. Найкращий рівень благоустрою житлового фонду мають нові міста і санаторно-курортні центри. Наявність необхідних елементів благоустрою житла – це одна з умов для створення нормального психологічного клімату в сім’ї, в населеному пункті. Наші дослідження свідчить, що в сільських населених пунктах, де створені необхідні житлово-побутові умови, практично відсутній відплив молоді, а господарства поповнюються трудовими ресурсами, поліпшується виробнича діяльність господарств і соціально-економічний розвиток села.

В цілому ж у сільській місцевості благоустрій потребує суттєвого поліпшення. Адже від цього значною мірою залежать демографічна ситуація на селі, закріплення молодих кадрів. Однак у багатьох районах ще недостатньо використовуються наявні резерви матеріально-технічної бази житлового будівництва, недовантаженими залишаються потужності цегляних заводів України.

Тому в подальшому з метою поліпшення житлово-комунального обслуговування населення, забезпечення високої комфортності житлових умов слід активніше залучати ресурси фізичних та юридичних осіб. У свій час, скажімо, у 60-80-ті роки, такий досвід набув широкого розповсюдження у Полтавській, Черкаській областях. Тут поєднувалась праця і будівельних організацій (закладка фундаменту, будівництво стін, даху), і самих жителів (столярні, опоряджувальні роботи тощо). У деяких сільських населених пунктах України ще в 1965 р. рішенням загальних зборів колективних сільськогосподарських господарств були створені сільські комбінати комунального обслуговування. Вони займалися будівництвом та експлуатацією водопроводу, електричної мережі, благоустроєм вулиць, газифікацією тощо. Вони займались також будівельними і ремонтними роботами, Комбінати сприяли поліпшенню побутових умов жителів села, забезпечували цільове використання матеріальних фондів, сприяли значному поліпшенню житлово-комунального обслуговування сільських жителів та наближення його до рівня міського. Завдяки такому підходу знижувалась вартість будинків, досягалось підвищення їх якості. В Одеській, Київській та інших областях широко практикувалось залучення промислових підприємств до будівництва житла не лише у містах, але й у сільській місцевості. Проте останнім часом, коли переважна більшість промислових підприємств приватизована, вони не можуть так активно брати участь у житловому будівництві, особливо на селі, однак вони мають турбуватись про забезпечення житлом, перш за все, своїх працівників. А прояв цієї турботи може бути різний.

Поліпшення рівня комунального обслуговування без створення відповідних служб практично неможливе. У свій час при колективних господарствах на селі були створені ремонтно-будівельні цехи. Проте в 90-ті роки минулого століття вони практично припинили своє існування, тому потрібно відновити їх функціонування на ринкових засадах.

Серйозні зрушення відбулись у будівництві завдяки освоєнню новітніх технологій. На будівельних майданчиках, скажімо, Києва домінує монолітно-каркасна система зведення житлових будинків, яка активно витісняє застарілі серії. Нині таке будівництво застосовується у Харкові, Дніпропетровську, Одесі. Серед новобудов зростає частка високоповерхових будинків. Це веде до ускладнення будівельних конструкцій, зміни якісних характеристик квартир, оснащення будинків складним технічним устаткуванням. Все це суттєво підвищує вимоги до експлуатації житлового фонду. У зв’язку з цим в таких регіонах, як м. Київ, Одеська, Дніпропетровська, Сумська, Львівська області, здійснюється залучення населення до активної роботи за зразковий громадський порядок, високу стандартну культуру, здоровий мікроклімат за місцем проживання, поліпшення порядку на території, що прилягає до будинку.

Для сільської місцевості розроблено типові проекти будинків присадибного типу з господарськими будівлями, більш повним набором комунальних послуг. Застосування нових будівельних матеріалів, перехід до будівництва житлових будинків з поліпшеним плануванням, а також за проектами нового покоління дозволило поліпшити зовнішній вигляд багатьох сіл. На селі з’явились житлові будинки та громадські центри, які мають виразні архітектурні рішення, однак рівень благоустрою сільських населених пунктів залишається низьким.

Вирішуючи регіональні проблеми розвитку житлово-комунального господарства, слід виявити фактори, що впливають на обсяг і темпи його розвитку в умовах регіональних комплексів, тенденцій і закономірностей формування доходів населення, структури витрат, перспективної оцінки демографічної ситуації, прогнозу розвитку економіки в цілому та окремих регіонів.

Регіональна диференціація в розвитку житлово-комунального господарства, забезпеченості населення житлом та комунальними послугами залежить від ряду причин. До них слід віднести рівень розвитку виробництва, життєвий рівень населення, історико-географічні умови життя населення, характер його розселення, демографічні особливості. Дослідження показують, що природні умови, виробнича спеціалізація регіону визначають регіональні потреби в житлі, комунальних послугах. У регіоні, де виробляється менше валового суспільного продукту, спостерігається і більш низький рівень доходів населення і забезпечення житлом та комунальними послугами. Проте, як зазначалось вище, житлово-комунальне господарство, беручи участь у відтворенні робочої сили, активно впливає на розвиток і зростання ефективності суспільного виробництва.

Таким чином, регіональні відмінності в розвитку житлово-комунального господарства в основному стосуються не стільки його складу (хоча і в структурі наданих послуг спостерігаються значні регіональні відмінності), скільки масштабів його просторового розосередження, яке залежить перш за все від чисельності населення, системи розселення конкретних регіонів. Перед кожним стоїть завдання створити умови для задоволення потреб населення в житлі та комунальних послугах.

У зв’язку з цим проблеми регіональної організації житлово-комунального господарства тісно пов’язані з регіонально-економічним підходом. Житлово-комунальне господарство відіграє важливу роль у просторовій організації суспільного виробництва і в розвитку регіонального господарства. Воно є важливим складовим елементом регіонально-виробничих комплексів. Подолання упущень регіонального розвитку і розміщення житлово-комунального господарства є складовою частиною багатогранної проблеми раціональної регіональної організації продуктивних сил.

Перед Україною стоїть одна з головних проблем – подолання бідності. А це можливо лише при створенні в кожному регіоні умов, що забезпечують гідний рівень добробуту, складовою частиною якого є забезпеченість житлом і комунальними послугами, раціональної регіональної організації мережі відповідних об’єктів.

Тому в регіональному аспекті метою державної політики щодо розвитку житлово-комунального господарства є створення умов для повного задоволення в обсягах і структурі потреб населення різних регіонів. При цьому необхідно зважати, що однакове задоволення потреб жителів різних регіонів не слід розуміти виключно як досягнення однакового рівня регіональних норм. Метою державної політики щодо регіонального розвитку житлово-комунального господарства є не лише вирівнювання рівнів добробуту народу, але і вирівнювання рівнів соціального розвитку територій, адже нині спостерігаються значні відмінності у забезпеченні населення комунальними послугами. А досягнення цієї мети передбачає забезпечення оптимізації розміщення і житлово-комунального господарства. Тобто раціональна регіональна організація житлово-комунального господарства створює передумови стабілізації трудових ресурсів у регіонах з дефіцитом робочої сили для розширення сфери прикладання живої праці. Закріплення робочої сили в вищезазначених регіонах сприяє розвитку там продуктивних сил в цілому.

Вирівнювання рівнів забезпечення населення житлом та комунальними послугами виступає необхідною передумовою успішної реалізації планів оптимального розміщення та підвищення ефективності виробництва.

Подальше вдосконалення житлово-комунального обслуговування пов’язане з більш раціональним використанням наявних ресурсів, особливо в умовах кризової ситуації, поліпшенням забезпечення енергоносіями за рахунок використанням нетрадиційних джерел. Уже в Автономній Республіці Крим, Одеській, Миколаївській та ряді інших областей у сільській місцевості використовують для гарячого водопостачання, опалення сонячну енергію.

Як в Україні в цілому, так і практично в кожному регіоні вода, електроенергія, газ, тепло витрачаються нераціонально. Потрібна система комплексних заходів, включаючи забезпечення нового житла (кожної квартири) необхідною кількістю лічильників (до речі, у м. Києві багато нового житла здається з відповідним обладнанням). Підрахунки свідчать, що можна забезпечити близько 40% економії тепла лише завдяки раціональному використанню гарячої води і до 15% – за рахунок автоматичного регулювання температури повітря в приміщеннях. Інтереси ресурсозбереження потребують швидкого налагодження промислового випуску таких приладів у достатній кількості та забезпечення ними квартиронаймачів.

Суттєвими резервами економії ресурсів, як свідчить досвід Росії, є впровадження наукової організації праці на кожному робочому місці, механізація трудомістких процесів у комунальному обслуговуванні, впровадження прогресивних форм обслуговування. Адже тут високою залишається частка ручної праці.

Висновки.

На основі проведеного аналізу визначено шляхи поліпшення житлового забезпечення та комунального обслуговування населення всіх регіонів України:

  • розширити будівництво житла як у містах, так і в сільській місцевості, що дозволило б здійснити поквартирне розселення сімей. У зв’язку з тенденцією старіння населення у структурі житлового фонду слід збільшувати частку будівництва житла для малосімейних та одинаків;

  • ширше і повсюдно використовувати проекти нового покоління з підвищеними гігієнічними якостями житла;

  • забезпечити суттєве подолання відмінностей в умовах проживання міського і сільського населення жителів різних областей.


^ Використані джерела інформації:

  1. Вакуленко В. Проблеми управління комунальною власністю великих міст в сучасних умовах / В. Вакуленко // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. – 1996. – № 1.– С. 172-185.

  2. Лега Ю.Г. Вдосконалення управління житлово-комунальним комплексом України в сучасних умовах розвитку національної економіки // Ю.Г. Лега, Т.М. Качала, Н.Ф. Чечетова. – Черкаси, 2008. – 219 с.

  3. Лукінов І. Реформи в Україні: потрібні реалістичні підходи / І. Лукінов // Економіка України – 2005. – № 2. – С. 13-14.

  4. Мельник А.Ф. Удосконалення організаційно-функціональних механізмів управління містом в контексті адміністративної реформи / А.Ф. Мельник // Вісник ТАНГ. – 2002. – №7. – С. 58-68.

  5. Статистичний щорічник України за 2009 рік / Держкомстат України; За ред. О.Г. Осауленка. – К.: Консультант, 2010. – С. 431-435.


Рецензент:Дацій О.І.,д.е.н., професор
УДК: 351:334.72 (045)
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи