Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
Сторінка10/29
Дата30.10.2014
Розмір6.56 Mb.
ТипПротокол
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   29

^ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПІДГОТОВКИ НАУКОВИХ

І НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ:

ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ
У статті здійснено аналіз системи державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів в окремих зарубіжних країнах в контексті можливого використання передового досвіду в Україні.

В статье проанализирована система государственного регулирования подготовки научных и научно-педагогических кадров в некоторых из зарубежных стран в контексте возможности использования передового опыта в Украине.

^ In the article is explored the state regulation system of scientific and pedagogical education in some countries to use the best experience in Ukraine.


Учітеся, думайте, читайте,

Чужому научайтесь,

І свого не цурайтесь...

Т.Г. Шевченко
Вступ. Україна, як відомо, стала першою серед країн пострадянського простору, де була запроваджена нова галузь науки “Державне управління”, покликана забезпечити науковий супровід економічних, соціальних та політичних реформ у процесі розбудови молодої незалежної держави. Однак на сьогодні назріла потреба в науково-теоретичному осмисленні подальших шляхів розвитку цієї наукової галузі з метою її наближення до рівня світових наукових досягнень та забезпечення її ефективного впливу на державно-управлінську практику. Першочерговими у цьому контексті є питання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів у галузі науки “Державне управління” як вирішального чинника формування інтелектуальної складової, яка має забезпечити демократичне реформування Української держави та модернізацію системи державного управління згідно з вимогами сьогодення [8].

Метою даного дослідження є аналіз системи державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів у зарубіжних країнах в контексті можливого використання передового досвіду в Україні.

^ Виклад основного матеріалу. Комплексний аналіз літературних джерел за темою дослідження дає підстави стверджувати, що підготовці наукових і науково-педагогічних кадрів, а також державному регулюванню цих процесів значну увагу приділили як українські [3, 8, 15, 18, 20, 21], так і зарубіжні дослідники [1, 2, 4 – 7, 9 – 14, 16, 17, 19].

Грунтуючись на меті даного дослідження, зупинимося на аналізі досвіду державного регулювання підготовкою наукових і науково-педагогічних кадрів у зарубіжних країнах, і, насамперед, на працях російських авторів.

Відразу відзначимо, що Росія у 2003 році приєдналася до Болонського процесу. Однак про внесення змін в існуючу дворівневу систему наукових ступенів і підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів там поки що не йдеться.

Науково-організаційним проблемам підготовки кадрів вищої кваліфікації присвячена монографія авторського колективу Російського державного педагогічного університету імені О.І.Герцена [14]. Автори наголошують, що відповідно до Закону Російської Федерації “Про освіту” аспірантура і докторантура включені до системи післявузівської професійної освіти, яка, у свою чергу, є складовою єдиної системи неперервної освіти. Однак на практиці цей підхід не реалізується: аспірантура реально зорієнтована на підготовку кандидатської дисертації (тобто одержання наукового ступеня), а не на одержання освіти, підтвердженої присвоєнням відповідної кваліфікації.

У зв’язку з цим, на думку авторів, необхідно виробити ставлення до аспірантури як до специфічного освітнього інституту, а до аспірантської підготовки – як до освітнього процесу. Підкреслюється, що основною метою діяльності аспірантури має бути не вчасний захист дисертації, а набуття випускниками наукової кваліфікації, необхідної для подальшої самостійної наукової і педагогічної діяльності. Головний підсумок навчання в аспірантурі – одержання наукової кваліфікації, підтвердженої вирішенням наукової проблеми та науковими працями відповідного рівня й кількості. Дослідники переконані, що процес підготовки науково-педагогічних кадрів має відображати реальність інтеграції науки і навчання.

У даному контексті дослідники також підкреслюють необхідність розробки наступності освітніх програм магістратури, аспірантури й докторантури, яка може бути пов’язана з аналізом розвитку дослідницької компетентності спеціаліста від одного рівня освіти до іншого.

Автори монографії також виділяють основні напрями розвитку системи підготовки кадрів вищої кваліфікації, а саме: розробка державної науково-освітньої політики; розробка дослідницьких програм конкретних вузів, їх координація в єдиному загальнодержавному освітньо-дослідницькому просторі; дослідження взаємозв’язку наукової і освітньої діяльності; розробка шляхів і умов підвищення ефективності наукової діяльності викладачів вузів; проектування освітніх професійних програм студентів, аспірантів, магістрантів (визначення наступності, змісту, побудова системи цілісного науково-інформаційно-методичного супроводу суб’єктів науково-освітньої діяльності).

У якості завдання авторами також ставиться концентрація підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів у провідних вузах і наукових організаціях, що мають авторитетні наукові школи, через реалізацію контрактно-цільової системи післявузівської професійної освіти.

Дослідники також піднімають проблему якості науково-дослідних робіт у зв’язку з її оцінкою, експертизою наукової продукції; виділяються рівні експертизи якості кваліфікаційних наукових робіт. Наголошується на складності оцінки якості дисертацій із суспільних та гуманітарних наук, що зумовлено відсутністю чітких об’єктивних критеріїв оцінки одержаних результатів. Відзначається необхідність розробки уніфікованих критеріїв оцінки якості дисертацій.

Загалом проблема експертизи кваліфікаційних наукових досліджень є однією з найбільш актуальних у працях російських авторів. Їй, зокрема, присвячена ґрунтовна праця Г.Х.Валєєва [4]. Стрімке зростання кількості захищених дисертацій змусило автора замислитися над пошуком таких критеріїв, які б могли дозволити об’єктивно оцінювати якість дисертаційних досліджень. При цьому автор наголошує, що потрібно розрізняти вимоги, які висуваються до якості дисертаційних досліджень, та вимоги до якості їх наукової експертизи. Як відзначає Г.Х. Валєєв, об’єктивність експертизи – одна з основних методологічних вимог. Однак експертиза дисертаційних досліджень у галузі гуманітарних наук пов’язана зі складністю формалізації.

Проблемі якості наукової експертизи дисертаційних досліджень також присвячена стаття заступника начальника управління гуманітарних наук ВАК Росії М.І.Арістера та голови експертної ради ВАК Росії А.І.Муравйова [1]. На основі аналізу етапів експертизи дисертаційних досліджень автори виділяють два види експертних висновків: індивідуальні (їх дають офіційні опоненти, а також інші учасники публічних обговорень) та колективні (висновки кафедр, лабораторій, відділів, де виконувалася дисертація, провідних організацій, спеціалізованих вчених рад, експертних рад та президії ВАК). На їхню думку, колективна експертиза місить більший потенціал об’єктивності завдяки врахуванню багатоманіття позицій колективного органу. Дослідники виділяють ознаки, що оцінюються на кожному етапі експертизи, при чому чим більш вагомою є ознака, тим частіше дублюється її оцінка на різних етапах.

Питання оцінки якості дисертаційних досліджень розглядається у статті Т.М.Любимової, Т.І.Мурашової та Ю.В.Грановського [9]. Вони наголошують, що питання надійності та стійкості експертних оцінок є одним з головних у системі присудження наукових ступенів. Автори відзначають, що існуюча система не позбавлена недоліків, більше того, вона часто не сприяє розвитку досліджень у нових напрямах науки, спонукає дослідників працювати у вже розвинених напрямах, у яких гарантоване одержання результатів і не виникне гострих дискусій на захисті. Науковці вважають, що метод експертних оцінок придатний для аналізу досліджень, які підтверджують і розвивають пануючу наукову парадигму. Використання ж формалізованих методик як раз перспективне для оцінки наукових результатів, що розвивають нові парадигми в мікро- і макро- галузях науки. Авторами розроблена власна формалізована методика інформаційної оцінки якості дисертацій, яка включає такі етапи: відбір ознак, які характеризують дисертаційні роботи та їх авторів; виділення з множини ознак основних, які впливають на якість дисертацій; розрахунок комплексного параметру на основі цих ознак; ранжування дисертацій за величиною комплексного параметру.

Наукові кадри з точки зору проблеми статистичного аналізу їх кількості та складу досліджуються у ґрунтовній праці Л.М.Гохберга [6]. Вчений підкреслює, що в радянській статистиці застосовувалися дві категорії: “наука і наукове обслуговування” та “наукові і науково-педагогічні працівники”. Облік наукових працівників здійснювався відповідної до їх фактичної чисельності по всіх галузях науки. Ця категорія охоплювала всіх науково-педагогічних працівників вузів, осіб, що мають науковий ступінь і вчене звання, навіть якщо вони за родом своєї діяльності не зайняті виконанням досліджень і розробок. Разом з тим до уваги не бралися аспіранти, навіть якщо вони брали участь у виконанні науково-дослідних тем. Такий порядок статистичного обліку чисельності наукових працівників не давав можливості одержання достовірних оцінок кадрового потенціалу науки, до того ж ці дані не можна було використовувати для міжнародних співставлень.

Автор наголошує, що основною категорією сучасної статистики кадрів науки стає “персонал, зайнятий дослідженнями і розробками”, – сукупність осіб, чия творча діяльність, здійснювана на систематичній основі, спрямована на збільшення суми наукових знань і пошук нових сфер їх застосування, а також зайнятих наданням прямих послуг, пов’язаних з виконанням наукових досліджень і розробок. При цьому чисельність персоналу, зайнятого науковими дослідженнями і розробками, повинна обраховуватись в еквіваленті повної зайнятості, тобто відображати обсяг робочого часу, фактично затраченого на наукові дослідження і розробки, і вимірюватися в людино-роках, як це має місце в країнах з розвиненою ринкової економікою. Метою таких оцінок є врахування не тільки осіб, повністю зайнятих науковою діяльністю, але також і тих, хто присвячує дослідженням лише частину свого часу. Саме таким чином можна забезпечити об’єктивний облік затрат праці у сфері науки.

Цю саму відмінність зарубіжної та російської методології статистичного обліку кадрів у сфері науки відзначають В.Ж.Келлє, С.З.Мірская та С.А.Кугель [16]. Порівнюючи вікові структури наукових кадрів, дослідники також відзначають, що за кордоном група спеціалістів продуктивного віку значно більша, ніж у Росії. У цьому вони вбачають явну перевагу зарубіжної організаційної системи науки, яка краще забезпечує залучення і своєчасне просування молодих спеціалістів.

Проблемам розвитку підготовки наукових кадрів у вузі присвячена праця С.І.Маркова, Є.Б.Виноградової, В.Р.Окорокова та О.А.Смирнової [10]. Авторами проведене соціологічне дослідження динаміки зміни чисельності, прийому і випуску аспірантів і докторантів у вузах Росії, що дозволило розрахувати показник ефективності діяльності аспірантур і докторантур як відношення числа тих, хто закінчив аспірантуру чи докторантуру із захистом дисертації, до загальної кількості тих, хто закінчив аспірантуру чи докторантуру. На основі проведених досліджень автори виявили основні проблеми, що знижують ефективність функціонування системи підготовки висококваліфікованих кадрів: зростання чисельності контингенту і числа аспірантур і докторантур регіональних вузів, що не мають достатньої наукової і науково-педагогічної бази; скорочення наукової мобільності і міжнародних комунікацій дослідників; значне зростання середнього віку наукових і науково-педагогічних кадрів; зниження якості підготовки висококваліфікованих кадрів та дисертаційних досліджень; зменшення чисельності аспірантів і докторантів, які займаються науково-дослідною діяльністю в процесі навчання; недостатня розвиненість системи пошуку і відбору найбільш здібної молоді.

Для підвищення ефективності діяльності системи післявузівської професійної освіти автори пропонують додержуватися таких принципів: концентрація ресурсів на забезпеченні післявузівської професійної освіти виключно в таких вузах і організаціях, які мають авторитетні наукові і науково-педагогічні школи; підвищення рівня академічної мобільності молоді; збільшення ролі освітньої складової у діяльності аспірантури; посилення державного регулювання при відборі кандидатур для навчання в аспірантурі й докторантурі; розробка механізмів матеріального й морального стимулювання молоді, яка займається науково-дослідною діяльністю.

На останок автори пропонують ввести диплом про присвоєння кваліфікації “Викладач вищої школи” аспірантам, які успішно засвоїли освітню програму аспірантури, проводили науково-дослідну діяльність, одержали під час навчання в аспірантурі навички читання лекційних курсів та проведення семінарських занять, успішно склали кандидатський мінімум, але з тих чи інших причин не змогли подати дисертаційну роботу до захисту або не захистили її. Завдяки цьому система навчання в аспірантурі буде поєднувати дві складові: навчальну, яка буде завершуватися присвоєнням відповідної кваліфікації, і науково-дослідну, яка буде завершуватися підготовкою і захистом дисертації та присудженням наукового ступеня.

Ряд праць російських вчених присвячені дослідженню систем підготовки наукових кадрів у зарубіжних країнах. Зокрема В.С.Вахштайн [5], аналізуючи систему вищої освіти Сполучених Штатів Америки, відзначає, що її каркас складають університети, відмітною рисою яких є право присудження наукових ступенів і розвинута інфраструктура наукових досліджень.

Н.Матушкін, М.Гітман, В.Столбов та Є.Гітман [12], а також Ж. Таланова [18], спираючись на досвід Сполучених Штатів Америки, пропонують такий механізм удосконалення підготовки кандидатів наук, як запровадження дуальної освітньої програми “магістр – кандидат наук”. Однією з основних переваг такої програми вчені називають те, що вона дозволить скоротити термін навчання до чотирьох років (магістратура – два роки, аспірантура – два роки) замість п’яти (магістратура –два роки, аспірантура – три роки). При цьому якість підготовки не погіршиться, оскільки дуальна програма – це наскрізна профільна програма. Кандидатська дисертація у цьому випадку є логічним продовженням і узагальненням магістерської. Таким чином, в рамках дуальної програми на підготовку кандидатської дисертації досліднику надається вже не три, а чотири роки. Підсумкові іспити державної атестації в рамках магістерської освітньої програми мають бути вступними іспитами до аспірантури. Нарешті, ще одна перевага дуальної програми пов’язана з фінансовими аспектами: оскільки скорочується термін навчання, зменшується і його вартість. Автори відзначають, що дуальна освітня програма може бути реалізована як всередині одного вузу, так і в рамках міжвузівської інтеграції.

Автори також пропонують ще один шлях удосконалення організації вузівської і післявузівської освіти, що відповідає сучасним викликам суспільства і спирається на зарубіжний досвід, а саме – створення інтеграційного простору, який об’єднує освіту, науку і бізнес. Одним із таких механізмів інтеграції наукової, виробничої і освітньої діяльності у процесі підготовки кадрів вищої кваліфікації є створення інтегрованих структур – навчально-наукових центрів і навчально-виробничих центрів.

Ряд міжнародних конференцій та конгресів, присвячених проблемам підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, протягом останніх років було проведено в Республіці Білорусь. Ця країна не є членом Болонського процесу. Однак, як відзначають А.А.Афанасьев, Н.А.Манак [2] та О.А.Олекс [11], в ній уже відбувся перехід на дворівневу систему вищої освіти (бакалавр – магістр). Автори наголошують на таких особливостях білоруської системи вищої освіти, як введення у вузах магістратури, орієнтованої на підготовку до навчання в аспірантурі, й присвоєння магістрам академічного ступеня за аналогією з науковим ступенем кандидата (доктора) наук: магістр технічних наук, магістр педагогічних наук тощо. Передбачене при цьому складання кандидатських іспитів і заліків із загальноосвітніх дисциплін у період магістерської підготовки має вивільнити у аспірантів більше часу на безпосереднє проведення наукових досліджень і підготовку дисертації та підвищити ефективність роботи аспірантури.

Потрібно відзначити, що І.В.Войтов, А.М.Самусенко, С.В.Ніконович та М.І.Артюхін [13] наголошують на необхідності введення принципово нової системи планування і формування контингенту аспірантів і докторантів, яка має забезпечити поступальний розвиток кадрового потенціалу науки у відповідності з державними науково-технічними пріоритетами. З цією метою за дорученням уряду у 2006 році у Республіці Білорусь створена Міжвідомча рада з проблем планування підготовки наукових працівників вищої кваліфікації, яка є консультативно-дорадчим органом, покликаним координувати дії органів державного управління в галузі підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації. До першочергових заходів у цій сфері автори відносять: запровадження системи середньо- та довгострокового прогнозування потреби в наукових і науково-педагогічних кадрах вищої кваліфікації; забезпечення наступності рівнів вузівської (спеціаліст, магістр) і післявузівської освіти (аспірантура, магістратура); перехід на неперервний чотирирічний цикл підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації за схемою “магістратура – аспірантура”.

Цікаві пропозиції з досліджуваного питання вносить А.П.Достанко [7]. Серед основних проблем, які перешкоджають створенню ефективної системи підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, він називає відсутність науково обґрунтованого прогнозу потреби у таких кадрах. Автор пропонує розробити галузеві нормативи насиченості спеціалістами з науковими ступенями, а також затвердити перелік посад державних службовців, які підлягають заміщенню особами з науковими ступенями, та поширити на цих осіб доплати за науковий ступінь. Ще одна проблема – якість наукового керівництва аспірантами. Кардинальне вирішення цієї проблеми дослідник вбачає у запровадженні ліцензування діяльності наукових керівників і консультантів із переатестацією кожні п’ять років.

Викликає зацікавленість практика підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів у Республіці Казахстан. Хоча ця країна не приєдналася до Болонської декларації, однак у ній запроваджено ряд принципових змін, які цілком відповідають принципам Болонського процесу. Зокрема, як відзначають Є.З.Сулейменов та Ю.Г.Кульєвська [17], у червні 2006 року Міністерством освіти і науки прийнята Концепція вдосконалення системи підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів у Республіці Казахстан до 2010 року, метою якої є створення національної моделі підготовки й атестації наукових кадрів, яка дозволить інтегруватися у світовий науково-освітній простір. У цьому напрямі вже зроблено наступні кроки: з 2008 року в Казахстані припиняється захист дисертацій у рамках дворівневої моделі, а також скасовується інститут здобувачів; у 2007 році розпочався перехід на однорівневу підготовку наукових кадрів за програмою PhD; підготовка за програмою РhD містить переважно освітній компонент (60% часу з трьох років відводиться на опанування навчальних програм), який поєднується з науково-дослідною діяльністю; повноваження присуджувати наукові ступені стане виключною компетенцією університетів і науково-дослідних інститутів; показником ефективності науково-дослідної діяльності вченого стане індекс цитованості.

Відсутність державної атестації докторів філософії (PhD) викликає певне занепокоєння дослідників. Однак, з іншого боку, планується підвищити вимоги до апробації результатів досліджень у міжнародних журналах, а також до перспектив їх впровадження в реальний сектор економіки. Серед інших заходів у рамках реалізації згаданої Концепції автори акцентують увагу на необхідності регламентації правил одержання наукових ступенів співробітниками державних органів, бізнесу та інших ненаукових структур.

Однією з країн-учасниць Болонського процесу є Республіка Вірменія. Однак, як зазначає А.А.Трчунян [19], в ній також передбачається збереження дворівневої системи наукових ступенів і вчених звань, при цьому акцент робиться на розробці і впровадженні нових критеріїв процедури атестації. Ці нові критерії повинні бути спрямовані на підвищення якості дисертаційних робіт і забезпечення порівнянності документів про наукові ступені і вчені звання. Планується реформувати інститут здобувачів у заочну форму третього освітнього рівня. Автор акцентує увагу, що в системі післявузівської освіти передбачена кваліфікація дослідника, програма якої успішно запроваджена у Вірменському державному інженерному університеті. Зараз у Республіці Вірменія розробляються концептуальні положення реформ у сфері післявузівської освіти.

Опрацювання значної кількості наукових праць, автори яких досліджують різні аспекти державного управління підготовкою наукових і науково-педагогічних кадрів, стало підставою для пропозиції про обговорення ще двох, на думку авторів даної публікації, дуже важливих питань.

По-перше, ми вважаємо, що заслуговує на серйозну увагу новація, доцільність якої визнана рішенням Х Конференції Міжнародної асоціації державних органів атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації (МАДАТ), яка відбулася 8-9 червня 2009 року й учасником якої є Україна, Мова йде про видачу підсумкового документа (свідоцтва) про закінчення аспірантури (докторантури) державного зразка та внесення у зв”язку із цим необхідних змін до національних законодавств.

По-друге, ми поділяємо думку тих дослідників, які піднімають питання про необхідність скасування вимоги про обов’язкове впровадження результатів дисертаційного дослідження у народне господарство чи суспільні відносини. Адже, з одного боку, для впровадження зазвичай потрібна не лише ідея чи дослідний зразок, а детальне розроблення механізму впровадження запропонованих положень у практику, яке не під силу підготувати дисертанту (особливо це стосується досліджень у галузі технічних наук). А, з другого, - наукові результати є передусім інтелектуальною власністю дисертанта, яка охороняється законом.

Висновок. Огляд наукових праць зарубіжних авторів за темою дослідження дає підстави для висновку про те, що проблемі підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації в багатьох країнах світу сьогодні приділяється значна увага. Порівняльний науковий аналіз існуючих наукових досліджень та розробок у сфері підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів засвідчує наявність цілого ряду проблем, які ставлять на порядок денний необхідність проведення реформ у даній сфері, та, водночас, недостатню розробленість теоретико-методологічних засад підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів.
Використані джерела інформації:

  1. Аристер Н. И. О качестве научной экспертизы / Н. И. Аристер,
    А. И. Муравьев // Бюл. Высш. аттестац. ком. Рос. Федерации. – 1996. – № 1. – С. 22–25.

  2. Афанасьев А. А. Особенности подготовки научных работников высшей квалификации в условиях инновационного развития экономики /
    А. А. Афанасьев, Н. А. Манак // Подготовка научных кадров высшей квалификации в условиях инновационного развития экономики. Региональные, межрегиональные и международные аспекты : материалы междунар. науч.-практ. конф. / под ред. И. В. Войтова. – Минск : ГУ “БелИСА”, 2007. – С. 10–17.

  3. Бакуменко В. Д. Динаміка дисертаційних розвідок за спеціальностями галузі науки державного управління / В. Д. Бакуменко // Галузь науки “Державне управління”: історія, теорія, впровадження : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 28 трав. 2010 р. : у 2 т. / за заг. ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, С. В. Загороднюка. – К. : НАДУ, 2010. – Т. 1. – С. 15–16.

  4. Валеев Г. Х. Экспертиза квалификационных научных исследований / Г. Х. Валеев. – М. : ЛОГОС, 2005. – 112 с.

  5. Вахштайн В. С. Американская высшая школа / В. С. Вахштайн // Вестн. Рос. акад. наук. – 2007. – № 1. – С. 68–74.

  6. Гохберг Л. М. Статистика науки / Л. М. Гохберг. – М. : ТЕИС, 2003. – 478 с.

  7. Достанко А. П. Актуальные проблемы подготовки научных и научно-педагогических кадров / А. П. Достанко // Наука и образование на пороге ІІІ тысячелетия : материалы Междунар. конгресса (Минск, 3-6 окт. 2000 г.). – Минск : [б. и.], 2001. – С. 682–688.

  8. Лисенко Л.І. Тенденції державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління: Автореф. дис. … канд. наук з держ. упр.: 25.00.01. – К., 2010. – 20 с.

  9. Любимова Т. М. Проблемы информационной оценки качества диссертационных работ / Т. М. Любимова, Т. И. Мурашова, Ю. В. Грановский // Подготовка и исследование кадров науки : материалы семинара. – М. : [б. и.], 1989. – С. 88–91.

Наука и подготовка научных кадров в вузе: проблемы развития /
[С. И. Марков, Е. Б. Виноградова, В. Р. Окороков, О. А. Смирнова]. – СПб :
[б. и.], 2001. – 232 с.

  1. Олекс О. А. Образовательное пространство ЕврАзЭС: принципы и способы формирования / О. А. Олекс // Подготовка научных кадров высшей квалификации в условиях инновационного развития экономики. Региональные, межрегиональные и международные аспекты : материалы междунар. науч.-практ. конф. / под ред. И. В. Войтова. – Минск : ГУ “БелИСА”, 2007. – С. 78–82.

  2. Подготовка кадров высшей квалификации: некоторые интеграционные механизмы / [М. Матушкин, М. Гитман, В. Столбов, Е. Гитман] // Высш. образование в России. – 2007. – № 1. – С. 119–127.

  3. Подготовка научных кадров высшей квалификации в Республике Беларусь: состояние и тенденции / [И. В. Войтов, А. М. Самусенко,
    С. В. Никонович, М. И. Артюхин] // Подготовка научных кадров высшей квалификации в условиях инновационного развития экономики. Региональные, межрегиональные и международные аспекты : материалы междунар. науч.-практ. конф. / под ред. И. В. Войтова. – Минск : ГУ “БелИСА”, 2007. – С. 112–119.

  4. Подготовка специалиста в области образования: научно-организационные проблемы подготовки кадров высшей квалификации : кол. моногр. – СПб. : Изд-во РГПУ им. А. И. Герцена, 2000. – Вып. ІХ. – 204 с.

  5. Поживілова О. В. Розвиток систем підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації в європейському регіоні та Україні (1990-2005 рр.): дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 / Поживілова Олена Володимирівна. – К., 2006. – 165 с.

  6. Социальная динамика современной науки / В. Ж. Келле,
    Е. З. Мирская, С. А. Кугель и др. – М. : Наука, 1995. – 319 с.

  7. Сулейменов Е. З. Подготовка кадров высшей квалификации для инновационного развития Казахстана / Е. З. Сулейменов, Ю. Г. Кульевская // Подготовка научных кадров высшей квалификации в условиях инновационного развития экономики. Региональные, межрегиональные и международные аспекты : материалы междунар. науч.-практ. конф. / под ред.
    И. В. Войтова. – Минск : ГУ “БелИСА”, 2007. – С. 120–124.

  8. Таланова Ж. Підготовка фахівців з державного управління за освітньо-кваліфікаційними рівнями в США / Ж. Таланова // Зб. наук. пр.
    УАДУ : у 4 ч. / за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. – Вип. 2. – Ч. 4. – С. 485–489.

  9. Трчунян А. А. О реформах в послевузовском образовании и научной аттестации в Республике Армения в ходе интеграционных процессов / А. А. Трчунян // Подготовка научных кадров высшей квалификации в условиях инновационного развития экономики. Региональные, межрегиональные и международные аспекты : материалы междунар. науч.-практ. конф. / под ред. И. В. Войтова. – Минск : ГУ “БелИСА”, 2007. – С. 137–142.

  10. Чмига В. О. Підготовка кадрів вищої кваліфікації у галузі науки “Державне управління” в Національній академії: з історії розвитку / В. О. Чмига // Галузь науки “Державне управління”: історія, теорія, впровадження: матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 28 трав. 2010 р. : у 2 т. / за заг. ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, С. В. Загороднюка. – К. : НАДУ, 2010. – Т. 1. – С. 346–348.

  11. Чмига В. О. Система підготовки державних службовців у Франції: дис. канд. наук з держ. упр. : 25.00.05 / Чмига Віра Олександрівна. –
    К., 2002. – 205 с.

Рецензент: Бакуменко В.Д., д.держ.упр., професор

УДК 354:65.014.1.477 Матійко С.А.,

к.держ.упр.,

Мелітопольський інститут державного та

муніципального управління КПУ
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   29

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи