Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
Сторінка15/29
Дата30.10.2014
Розмір6.56 Mb.
ТипПротокол
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   29

Толуб’як В.С.,

к. держ.упр., докторант

кафедри економічної політики

НАДУ при Президентові України
^ ТЕОРЕТИКО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ
У статті розглянуто та проаналізовано еволюцію державної політики пенсійного забезпечення через призму становлення та розвитку системи соціального захисту у світі та Україні.

В статье рассмотрено и проанализировано эволюцию государственной политики пенсионного обеспечения сквозь призму становления и развития системы социальной защиты в мире и Украине.

In the article it is considered and analyzed the evolution of public policy in the sphere of pension provision in the context of becoming and development of social protection system at whole in the world and Ukraine.
^ Постановка проблеми. Пенсійне забезпечення завжди займало одне з визначальних місць у житті суспільства та держави. Водночас сам інститут пенсійного забезпечення, незважаючи на онтологічну постійність існування, змінюється за змістом і формою. Складний характер його динаміки обумовлений змінами в соціально-економічних та політико-правових відносинах в суспільстві. Сьогодні трансформація системи пенсійного забезпечення в Україні відбувається в межах пенсійної реформи. У ході її проведення змінюються принципи пенсійного забезпечення, його види і форми, функції органів, що здійснюють керівництво системою, з’являються нові інструменти управління.

Сучасна реформа пенсійної системи України, дискусії з приводу подальшого її розвитку вимагають досконально вивчати минуле, знаходити в ньому відповіді на сучасні питання, адже як зазначає Болотіна Н. [2, с.37] проблема організації соціального забезпечення – історична, тому створюючи сучасні моделі пенсійного забезпечення, необхідно детально ознайомитись з історією його розвитку.

^ Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання становлення та розвитку соціального захисту та пенсійного забезпечення, як його складової досліджувались такими науковцями, як Андріїв В., Загорулько І., Клапків М., Мелешко О., Надієнко О., Ріппа М. Оскільки пенсійна реформа в Україні не завершена, питання розвитку системи пенсійного забезпечення залишається актуальним, та потребує подальшого усестороннього вивчення з позицій державного управління в тому числі і на основі ретроспективного аналізу для визначення подальших напрямів його розвитку.

^ Мета статті. Провести аналіз організаційних аспектів становлення та розвитку пенсійного забезпечення, встановити основні тенденції цього процесу для визначення подальших напрямів реформування пенсійної системи України.

^ Виклад основного матеріалу. Перші елементи соціального захисту спостерігаються на ранніх етапах розвитку суспільства. За рабовласницького ладу, населення поділялось на рабів та вільних громадян. При цьому для перших не передбачалась допомога у старості чи при каліцтві та хворобі, оскільки вони вважались засобами виробництва; для других – розмір такої допомоги визначався відповідно до їх майнового стану. Зокрема, у Стародавній Греції та Римі були запроваджені такі форми забезпечення ветеранів військової служби, як пенсія та земельні наділи, а для бідних людей застосовувалось благодійництво (безплатне роздавання хліба, продуктів, утримання громадських лазень тощо) [7, с.116].

Згодом починають виникати перші організації, корпорації та колегії, які стали аналогами сучасних страхових компаній. Наприклад, у Статуті ланувімської колегії (м. Ланувім) передбачалось внесення початкового й щомісячного платежів, призначенням яких було одержання нащадком певної суми грошей на поховання у разі смерті члена колегії [14, с.20]. Поряд з релігійними й товариськими вони виконували функцію взаємодопомоги, а більшість із них були так званими похоронними касами.

В перші сторіччя нашої ери почали з'являтися приватні страхові компанії, які функціонували на принципах страхування і прибутковості, тому встановлені страхові внески були доступними тільки для населення яке мало доходи. Подібні організації були створені в Х ст. у Великобританії і набували вигляду купецьких гільдій. Із внесків учасників гільдії формувалася загальна каса, кошти якої використовувалися для надання допомоги її учасникам у випадку хвороби та смерті. Спочатку форма організації взаємодопомоги мала примітивний характер: відшкодування збитків або проведення виплат разово із загальної каси гільдії. Потім, поетапно, почали обговорюватися суми регулярних внесків і розміри страхових виплат. При настанні страхових випадків враховувався страховий ризик, встановлювався перелік страхових подій. До цього часу держава практично не приймала участі у підтримці непрацездатної частини населення. Винятком була допомога сім'ям загиблих при виконанні військових обов'язків [7, с.117].

Більшість середньовічних гільдій у Великобританії забезпечували своїх перестарілих членів пенсіями залежно від наявності фінансів. У подальшому конфлікт інтересів держави та різних професійних об'єднань призвів до того, що працівники окремих галузей стали віддавати частину свого доходу на утримання старшого покоління, яке припиняло трудову діяльність.

В процесі історичного розвитку пенсійне забезпечення змінювалося під впливом багатьох чинників, в тому числі традиції, менталітет народу, економічні та соціальні процеси та інші. Важливим історичним етапом розвитку страхування на випадок настання непрацездатності стала друга половина XIX ст. Стало очевидно, вигідне страхування і для держави, яка була зацікавлені в накопиченні капіталу на довготривалий період.

На початку 40-х рр. XX ст. У Великобританії лордом В. Беверіджі створена міжміністерська комісія для покращення системи соціального забезпечення та виправдання більш активного втручання держави у соціальну сферу. В. Берерджі зазначав: «...Створюючи систему соціального страхування держава не має придушувати дух підприємництва у значенні особистої відповідальності. Запроваджуючи прожитковий мінімум, держава має стимулювати особисті прагнення кожного індивідууму добиватись для себе і своєї сім'ї більшого доходу ніж цей мінімум...» [15, с.28]. Найголовнішим висновком комісії було визнання права на працю і забезпечення повної зайнятості. В пропозиціях, поданих у вигляді звіту Комітету з соціального страхування і споріднених послуг, передбачалось впровадження системи соціального забезпечення на випадок захворювання, безробіття і старості для всіх громадян на основі внесків.

В Німеччині перші гільдії зароджувались впродовж ХІ-ХІІ ст., проте сучасних рис вони набули у ХIX ст. Перший пенсійний фонд в державі створений у 1825 р. В 1889 р. завдяки діяльності канцлера Отто фон Бісмарка впроваджена вперше у світовій практиці державна система пенсійного забезпечення на страхових засадах. В тому ж році було ухвалено Закон про страхування на випадок інвалідності і старості. Він охоплював усіх робітників та службовців з річним доходом до 2000 рейхсмарок у рік і передбачав вихід на пенсію по досягненні 70-літнього віку. При цьому не існувало ніяких відмінностей між чоловіками і жінками, а також між робітниками і державними службовцями [10, с. 163-164].

Головним нововведенням вважається положення про обов'язковий характер системи соціального страхування. Важливими рисами впровадженої у той час системи соціального захисту було оптимальне сполучення мало витратного механізму разом з ідеєю самоуправління в організації внесків і пенсійних виплат. Бісмарівське страхування відіграло велике значення не тільки для Німеччини, а й для інших країн, які згодом наслідували цей приклад і впровадили такого виду страхування.

Одним із типових прикладів становлення системи пенсійного забезпечення є федеральна система соціального страхування США. Розвиток пенсійного забезпечення у США відбувайся еволюційно, через етапи впровадження на галузевому рівні, рівні штатів, загальнодержавному (федеральному) рівні, проведенням експериментів у приватному секторі з упровадженням накопичувальних схем. Хронологія відносить перші пенсії у США до 1789 р., які призначались Федеральним урядом для ветеранів–інвалідів Громадянської війни. У 1857 році засновано перший муніципальний пенсійний фонд для страхування інвалідності і життя працівників нью-йоркської поліції. У 1875 році компанія «Аmеrіcan Express» засновує перший в США приватний пенсійний фонд з умовою пенсійних виплат при досягненні 60-річного віку за наявності 20-річного виробничого стажу в компанії та припинення трудової діяльності. Перші пенсійні схеми для вчителів засновано в місті Нью-Йорку (1894 р.) і штаті Нью-Джерсі (1896 р.). У 1898 р. в штаті Огайо ухвалено перший в історії США закон про пенсійне забезпечення сліпих, а в 1920 р. для федеральних працівників засновано Фонд пенсійного забезпечення цивільних працівників та інвалідів. У 1934 р. в США запроваджено пенсійне забезпечення для працівників залізниць [4, с.19].

У Російській імперії на початку XX ст. соціальне страхування характеризувалося індивідуальною та колективною формами і включало в себе пенсійне страхування, страхування від нещасних випадків, страхування здоров'я. У 1903 р. в першій програмі Компартії висунута вимога щодо державного страхування робітників на випадок старості і повної або часткової втрати працездатності.

На теренах українських земель перші згадки про відшкодування збитків, завданих життю, зазначено в давньоруських літописах, датованих ХХІ ст. У зібранні законів «Руська правда» було передбачено певне матеріальне відшкодування у випадку вбивства члена общини [13, с.14].

У козаків на початку XVIII ст. існувала форма компенсації за «виробничі» травми. Незважаючи на існування ранніх форм страхування життя, воно не одержало в Україні такого історичного розвитку, як в інших європейських державах.

У 1861 р. на теренах Галичини та Буковини розпочинає свою діяльність «Краківське товариство взаємного страхування «Флоріанка», яке з 1869 р. займається страхуванням життя. У період панування Австро-Угорщини на території України пожвавлюється процес створення товариств взаємного страхування, проте позитивні зрушення у напрямку створення власної страхової установи відбулись лише у 1891 р. Новий курс у внутрішній політиці Австро-Угорської держави сприяли прийняттю урядом рішення про відкриття Кооперативного товариства взаємного страхування «Дністер», яке здійснило перші страхові операції наприкінці 1892 р. [3, с.173].

Важливе місце в системі соціального захисту, що сформувалася на теренах Галичини, займала низка пенсійних фондів, організованих за галузевим та територіальним принципами. Прикладом такого формування був Пенсійний фонд працівників міських електричних закладів у Львові. Метою діяльності фонду було забезпечення пенсією працівників таких закладів, а також їхніх родин у випадку смерті годувальника. Право на членство мали всі, хто працював у міських електричних закладах, платив внески відповідно до статуту, не належав до іншого фонду і не отримував ренти від інших страхових закладів, відбув обов’язкову військову службу, вік при вступі не перевищував 40 років, стан здоров’я відповідав вимогам до посади [12, с.113].

В 1911 р. в Чернівцях розпочало свою діяльність Товариство взаємного страхування життя і пенсій «Карпатія». Характерною рисою діяльності Товариства було всеохоплення страхового ринку, щоб люди різного стану могли скористатися страховими послугами [6].

Розвивалося пенсійне забезпечення і в тій частині України, що входила до складу Російської імперії. В 90-ті р. XІX ст. деякі підприємці Херсонської губернії почали страхувати своїх робітників на випадок смерті, інвалідності й непрацездатності у приватних страхових товариствах. Таке страхування набуло поширення в Одесі, Миколаєві та інших містах. В 1899 р. в Одесі почало діяти Товариство взаємного страхування фабрикантів і ремісників від нещасних випадків. У 1905 р. на його зразок було створено Чорноморське товариство взаємного страхування судновласників, яке діяло в усіх портах Чорного й Азовського морів та в приморських річкових портах.

На початку XX ст. у багатьох країнах Європи запроваджено соціальне страхування за старістю. В СРСР таке страхування до 1929 р. не входило до сфери соціального страхування. Лише для окремих категорій працівників, при досягненні 65 років, пенсійне забезпечення за старістю було запроваджене дещо раніше: викладачі вищих навчальних закладів (1924 р.), робітники текстильної промисловості (1928 р.) працівники важкої промисловості й транспорту (1929 р). З 1932 р. досягнення пенсійного віку стало підставою пенсійного забезпечення робітників усіх галузей народного господарства (крім сільського господарства). Ухвалена 5 грудня 1936 р. Конституція СРСР проголосила право усіх громадян на матеріальне забезпечення в старості [11, с. 160].

Законодавче встановлення пенсійного віку – 55 років для жінок і 60 років для чоловіків здійснено в СРСР впродовж 1928 – 1932 рр. У той час за визначенням медиків вважалося, що на межі цього віку в більшості людей чітко виявляються ознаки постаріння, що ускладнює їх професійну діяльність. Виходячи з цього і було встановлено пенсійний вік, який в Україні залишився незмінним і до сьогодні.

До початку 50-х р. ХХ ст. переважна більшість економічно активного населення України була виключена з державної пенсійної системи. У 1960 р. в Україні лише 844 тис. (19,2%) пенсіонерів із 4,4 млн. одержували пенсії по старості, інші були пенсіонерами по інвалідності, за вислугу років, у разі втрати годувальника, а 1,2 млн. людей похилого віку взагалі не одержували пенсій [4, с.21].

В 1964 р. було запроваджено пенсійне забезпечення для колгоспників. При цьому пенсійний вік для колгоспників спочатку був - 65 р. для чоловіків і 60 р. для жінок. У 1968 р. колгоспники отримали право на пенсію по старості на рівні з робітниками та службовцями, тобто у 60 і 55 років. Однак пенсіонерам-колгоспникам гарантувався значно нижчий рівень пенсійного забезпечення, ніж робітникам і службовцям. Наприклад, у 1970 р. в Україні пенсіонери-колгоспники становили 42% пенсіонерів, а їхня середня пенсія за віком була у чотири рази меншою ніж пенсія за віком робітника чи службовця – відповідно 13,8 та 56,1 карбованців. [5].

Радикальні перетворення у політичній і соціально - економічній організації суспільного життя у середині 80-х років XX ст. у Радянському Союзі були спричинені погіршенням загального економічного стану, низькою ефективністю економіки з погляду задоволення споживацького попиту, високою затратністю військово-промислового комплексу. Це призвело до того, що соціальні витрати, особливо пенсійні, стали надмірним тягарем для держави. Постала проблема пошуку не бюджетних джерел для фінансування пенсій.

У 1990 р., після ухвалення законів СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» та «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців», практично завершився процес створення всеохоплюючої системи пенсійного забезпечення, яка діяла за єдиними умовами та нормами і була побудована на поєднанні принципів соціального страхування і соціальної допомоги [1, с.50]. Основним джерелом для фінансування пенсій став Пенсійний фонд як самостійна фінансово-банківська система, бюджет якого формувався за рахунок страхових внесків підприємств та громадян.

Після здобуття незалежності перед Україною постало питання розроблення національного законодавства з пенсійного забезпечення та нової стратегії соціального захисту, які б відповідали ринковим умовам, забезпечували кращу соціальну захищеність пенсіонерів. Закон України «Про пенсійне забезпечення» Верховна Рада України ухвалила 05.11.1991 р. На основі Українського республіканського відділення Пенсійного фонду СРСР у січні 1992 р. створено Пенсійний фонд України, незалежну від держбюджету систему фінансових потоків, цільовим призначенням якого стало фінансування пенсій.

Введення високого тарифу страхового збору до Пенсійного фонду з підприємств – 55,88% з фонду оплати праці, який «протримався» лише протягом І кв. 1992 р., у сукупності з подібними рішеннями в податковій системі стало одним з головних чинників тінізації економіки України на початку 90-х років і призвело до утворення заборгованості з виплати пенсій [3, с.5]. З квітня 1992 р. було зменшено ставку відрахувань підприємств до Пенсійного фонду до 32%.

З метою подальшого забезпечення диференціації розмірів пенсій в залежності від трудового внеску та легалізації доходів працюючих у 1998 р. розпочалося впровадження автоматизованого персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. По мірі впровадження персоніфікованого обліку відомостей здійснено передачу функцій з призначення пенсій органам Пенсійного фонду України. Таким чином, на базі Пенсійного фонду України створено структуру, що має комплексно забезпечувати реалізацію державної пенсійної політики: реєстрацію платників страхових внесків; акумуляцію коштів; призначення та фінансування виплати пенсій.

Поряд з розвитком державного пенсійного забезпечення розвиваються і недержавні пенсійні фонди (НПФ). Зареєстровані в 1993–1994 рр. в Україні, НПФ продовжували працювати в межах чинного пенсійного законодавства, диверсифікуючи свої інвестиційні портфелі в банківські депозити.

Сьогодні в Україні зареєстровано 108 НПФ, зокрема 86 відкритих, 14 корпоративних, 8 професійних [8]. Активи НПФ щороку зростають і на 1 квітня 2010 року склали 939 млн грн. Кошти було інвестовано в акції вітчизняних емітентів, державні, муніципальні та корпоративні облігації, банківські метали, нерухомість тощо. Незважаючи на прояви світової економічної кризи у 2009 р. система НПФ показала хороші результати як за динамікою (активи зросли на 40%), так і за дохідністю активів, що становила 26,6% річних у гривні й була вдвічі вищою за інфляцію.

Кількість учасників НПФ від початку їхньої діяльності неухильно зростає: на кінець 2006 року – 193 тис. осіб, 2007-го – 279 тис., 2008-го – 483 тис., на кінець 2009-го – близько 500 тис. Від часу запровадження системи недержавного пенсійного забезпечення НПФ отримали інвестиційний дохід у сумі 228 млн грн. Обсяг пенсійних виплат, які здійснюють сьогодні НПФ, через нетривалий період існування фондів залишається незначним. Однак, у 2008–2010 рр. він істотно збільшився. При цьому НПФ у повному обсязі та вчасно виконували свої зобов’язання з виплати пенсій, навіть в умовах кризи, на відміну від інших фінустанов країни. Однак слабка довіра громадян до НПВ стримує їх розвиток.

^ Висновки та перспективи подальших досліджень. Провівши ретроспективний аналіз розвитку пенсійного забезпечення слід відмітити, що матеріальне забезпечення непрацездатних у сучасному розумінні з'являється при зародженні машинного виробництва. Автоматизація засобів матеріального виробництва віддалила робоче місце від родинного дому, а тим більше від сімейного виробництва. Такий розвиток економіки призвів до того, що праця у сімейному господарстві перестала бути основним засобом матеріального забезпечення родини, а основним джерелом стає індивідуальна праця у роботодавця.

Зародження пенсійного забезпечення, почалося не зі страхування по старості, а по інвалідності, оскільки через важкі умови праці й побуту більшість найманих працівників, які доживали до 65 років, фактично ставали непрацездатними. Діяльність перших страхових організації (кас), які займалися таким страхуванням і діяли в багатьох європейських країнах, ґрунтувалась на сплаті страхових внесків (принципі страхування) із заробітку учасників, а пізніше і роботодавців на створення капіталу каси для виплати пенсій і допомог. Учасниками таких кас могли бути тільки ті, хто мав змогу робити відповідні внески, а відтак вони і члени їх сімей отримували право на допомогу.

За радянських часів в Україні діяла державна солідарна пенсійна система, яка була своєрідною фінансовою пірамідою і добре працює, коли з кожним роком кількість нових учасників збільшується, а кількість отримувачів пенсії або зменшується або є сталою. «Одержавлення» пенсійного страхування було наслідком того, що основним власником засобів виробництва та роботодавцем була держава. Тому економічна та фінансова відповідальність щодо забезпечення соціальних ризиків лежала на ній.

Злиття фондів соціального страхування з державним бюджетом породило «котловий» механізм формування коштів. Облік індивідуального внеску громадян у формуванні «котлових» коштів для їх майбутнього пенсійного забезпечення не вівся. Різниця в розмірі пенсій громадян теж була незначною (2-3 рази). Діяла чітка обмеженість у пенсійному забезпеченні. Призначення пенсії здійснювалося за 2 останні роки, або за п’ять підряд на вибір працівника. Такий механізм на протязі півстоліття в корінилося в свідомості людей, що вони зовсім не задумувалися над майбутнім розміром пенсії. Усе це сформувало міцне підґрунтя (базу) для міфологізації пенсійного віку, як основного критерію права для виходу на пенсію.

Сьогодні в Україні є необхідність формування обов’язкової накопичувальної складової пенсійної системи, яка базується на величині сплачених страхових внесків та страховому стажі, що забезпечить розподіл ризиків пенсійної системи та сприятиме збільшенню коефіцієнту заміщення пенсією заробітку. У довгостроковій перспективі це дасть можливість поступового перенесення фінансового навантаження на працююче населення та роботодавців, поставить в більшу залежність сплату страхових внесків до майбутньої пенсії, при цьому відбудеться зміна ролі держави, яка стане в більшій мірі інститутом, що здійснює регулювання пенсійної системи.

Проблеми становлення та розвитку пенсійного забезпечення стають зрозумілими на основі ретроспективного підходу, коли досліджуються основні елементи, етапи, принципи функціонування цієї системи та роль держави у її розвитку, дає можливість здійснювати оцінку теперішнього стану та можливих майбутніх змін, що може бути подальшими напрямками досліджень в цій сфері.
Використані джерела інформації:

  1. Андріїв В. Соціальне страхування: історія, проблеми / Андріїв В. // Соціальний захист. – 1999. – №2. – с. 43–51.

  2. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту України: навч. посіб./
    Н.Б. Болотіна. – К.: Знання, 2005. – 615 с.

  3. Загорулько І.Б. Історія розвитку пенсійного забезпечення в Україні /
    І.Б. Загорулько, К.А. Львівська // Збірник науково-технічних праць Національного лісотехнічного університету України – с. 372–379.

  4. Зайчук Б.О. Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування : [навчальний курс] / Зайчук Б.О., Зарудний О.Б., Березіна С.Б., Александров В.Т., Недбаєва С.М. – К. : НВП «АВТ», 2004. – 256 с.

  5. Історичні аспекти виникнення та формування пенсійного забезпечення в Україні. – Електронний ресурс Режим доступу: http://www.novosti.ru/publ/1-1-0-9

  6. Клапків М.С. З історії зародження національного страхового ринку / М.С. Клапків // Фінанси України. – 1998. – №1.

  7. Мелешко О.В. Історіографія виникнення сучасної системи пенсійного забезпечення як виду соціального захисту населення / О.В. Мелешко // Вісник СНАУ. – 2008. – Випуск 12/1(33). – c. 115–120. – (Серія «Економіка та менеджмент»).

  8. Мельничук В. Старість без радості – частина І. / Віталій Мельничук. – [Електронний ресурс]. - Український тиждень за 09-15 липня 2010 р. № 28(141).- Режим доступу: http://www.ut.net.ua/art/167/0/4125/

  9. Надієнко О. І. Історико-правовий досвід пенсійного забезпечення в Україні (дореволюційний період) / О.І. Надієнко. – Вісник Закарпатського юридичного університету. – 2009. - № 2. – С. 56-66.

  10. Ріппа М.Б. Еволюція пенсійного забезпечення Німеччини: від Бісмарка до Рістера / М.Б. Ріппа, Т.В. Тучак // Фінанси, облік і аудит. – 2009. – №14. – с. 161–171.

  11. Право соціального забезпечення України : [навчальний посібник] / Бойко М.Д. – К. : Атіка, 2006. – Вид. 4-те, доповн. та перероб. – 400 с.

  12. Трубич С.Ю. Формування системи соціального страхування / Трубич С.Ю., Швець В.Є. // Фінанси України. – 2000. – №2. – с. 110–114.

  13. Українська економічна думка : [хрестоматія] / Упоряд., наук. ред. пер., авт. вступ. розд. і біогр. довід. С. М. Злупко. – К. : Знання, 1998. – 448 с.

  14. Юрій С.І. Соціальне страхування : [підручник] / Юрій С.І.,
    Шаваріна М.П., Шаманська Н.В. – К. : Кондор. – 2004. – 464 с.

  15. Pepy D. Un project anglais, le plan Beverige // Droit social. – 1945. – 47 р.



Рецензент: Розпутенко І.В., д.держ.упр., професор

УДК 352 Третьяков І.М.,

к.е.н., доцент кафедри у

правління муніципальним розвитком

Академії муніципального управління
^ РОЗРОБКА МЕХАНІЗМУ ПЕРЕБАЗУВАННЯ (ВИНОСУ) ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ ЗА МЕЖІ М. КИЄВА
У роботі сформульовані методологічні та організаційні засади механізму перебазування промислових підприємств за межі м. Києва.

^ В работе сформулированы методологические и организационные основы механизма перебазирования промышленных предприятий за пределы г. Киева.

Methodological and organizational bases of mechanism of shifting of industrial enterprises are in-process formulated outside Kyiv.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важ­ли­ви­ми науковими і практичними завданнями. Практично всі великі міста вирішують одну з найбільш складних проблем поточного і перспективного розвитку: підвищення ефективності використання обмежених земельних ресурсів при одночасному збереженні промислового потенціалу на своїх територіях, створення умов для інноваційного розвитку, формування конкурентоздатних високотехнологічних і наукоємних виробництв, що повною мірою відповідають сучасним суспільним потребам.

Основною тенденцією розвитку територій крупних міст є їх розширення і поглинання приміських районів. Внаслідок цього навіть ті промислові підприємства, що раніше розташовувалися на околиці, опиняються в межі міської забудови. Це породжує ряд проблем, основними з яких слід вважати неефективне використання міських територій та погіршення екологічної ситуації в місті. Крім того, виникає потреба в територіях для житлової забудови, а також для створення центрів соціальної та ділової активності, що приводить до необхідності перепрофілювання земель, зайнятих промисловими підприємствами.

Розробка механізму виносу екологічно небезпечних, деградованих та збанкрутілих промислових підприємств за межі м. Києва, має без перебільшення стратегічне значення для подальшого розвитку столиці України, та здійснюється з метою ефективного використання та модернізації виробничих територій міста, дозволить досягнути позитивного ефекту на основі підвищення ефективності використання територій міста за рахунок більш повного та раціонального використання вже зайнятих територій, а також територій, що підлягають освоєнню, створенню розвинутої інфраструктури для розміщення житлових об’єктів, бізнесових та наукових центрів, що передбачено Генеральним планом міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблем. Дослідження передового вітчизняного та зарубіжного досвіду аналіз публікацій, в яких розглянуті основні напрями вирішення даної проблем (Бандмана М.К., Безрукова О.Н., Вакуленко В.М., Демидової Е.В., Дідика В., Дехтеренко Ю., Драпіковського О., Іванової І. Шульги М.В Кахнича П.Ф., Корнілов Л.В., Черпига П,Г.. Салія І.М., Сапожникова А.А., Павліва А., Т.А. Орлової, Изарда У., Ильина И.А., Хаггета П. та ін.) дали змогу визначити напрями дослідження щодо розробки науково обґрунтованого механізму виносу промислових підприємств за межі м.Києва.

^ Формування мети (постановка завдання). Перехід на ринкові принципи господарювання загострив проблему територіальної організації промисловості у великих містах. Київ, як і інші найбільші міста України відчуває нагальну необхідність у методології розробки системних заходах організаційно-економічного та правового характеру, що дозволяли б регулювати розміщення промислових підприємств і об'єктів інших галузей міського господарства на обмеженій міській території.

Метою роботи є створення системи організаційних, фінансово-економічних і правових заходів, що забезпечили б можливість здійснення перебазування, реформування та ліквідації підприємств і організацій та реабілітації територій, що звільняються, як єдиного і цілісного комплексного завдання в цілях створення сприятливих умов для проживання громадян на території міста Києва, стимулювання інвестиційної активності, запобігання можливій соціальній напруженості у зв'язку з перебазування або ліквідацією підприємств, організацій і окремих виробництв.

^ Виклад основного матеріалу з обґрунтуванням отримання нау­кових результатів дослідження.

Поведені дослідження дають підстави стверджувати, що реорганізація виробничих територій і вплив цього процесу на загальний соціально-економічний розвиток міста повинні бути визначені одним з основних напрямів покращення планувальної і архітектурно-просторової структури міста, наряду із збереженням та розвитком історичного центру, територій природного комплексу, системи загальноміських центрів, реконструкції та розвитку житлових комплексів.

Актуальність реабілітації районів промислової забудови м. Києва не викликає сумнівів. Серед найважливіших факторів доцільно виділити наступні:

по-перше, структура міста «радянського» типу, не відповідає ринковим умовам, характеризуючись відносно низькою якістю житла і рекреаційних зон, високою долею промислово-складських територій в центральних районах міста, несприятливою транспортною ситуацією (рівень розвитку дорожньо-транспортної інфраструктури не відповідає сучасним умовам і не встигає за темпами автомобілізації Києва та Київської агломерації);

по-друге, за останні роки активізувалися процеси трансформації міських та столичних економічних функцій, розвиток нових технологій, зростання доходів населення м. Києва і відповідно нових вимог до якості міського середовища;

по-третє, змінився характер урбанізації - вона перейшла у фазу, де на перший план виходять економічні і соціальні інтереси приватних суб'єктів господарювання економіки, які вільно вибирають місце свого проживання та бізнесу.

Державні капіталовкладення в розвиток міст і територій змінилися приватними інвестиціями, які підпорядковані ринковим законам і розраховані на здобуття швидкого комерційного ефекту. Промислові підприємства і транспортна мережа міст (традиційно стійкі структури з містобудівної точки зору), зараз вимушені ставати динамічнішими і імплантуватися в загальну міську інфраструктуру, аби уникнути поступової деградації і занепаду.

Столиця України є одним з найкрупніших промислових центрів країни. За офіційними даними в м. Києві зареєстровано більше 520 промислових підприємств. Загальна площа, яку займають підприємства складає 25,242 млн. м2, в тому числі по адміністративних районах міста:

  • Голосіївський район – 2 314 307,66 м 2 (9,17 %).

  • Дарницький район – 1 565 011,61 м 2 (6,20 %).

  • Деснянський район – 1 179 423,28 м 2 (4,67 %).

  • Дніпровський район – 2 427 280,61 м 2 (9,62 %).

  • Оболонський район – 3 215 472,58 м 2 (12,74 %).

  • Печерський район – 1 145 782,17 м 2 (4,54 %).

  • Подільський район – 2 857 799,44 м 2 (11,32 %).

  • Святошинський район – 5 272 184,47 м 2 (20,89 %).

  • Солом’янський район – 3 477 617,84 м 2 (13,78 %).

  • Шевченківський район – 1 786 587,93 м 2 (7,08 %).

В м. Києві понад 110 промислових підприємств мають земельні ділянки від 5 до 69 га. Одна з основних особливостей реорганізації виробничих територій в сучасних умовах полягає в тому, що переважна більшість промислових підприємств із-за різкої зміни соціально-економічних умов, за останні двадцять років, втратили своє господарське і соціальне значення як провідні промислові об’єкти.

Території, зайняті під промислове виробництво, складають майже 18% відсотків від загальної площі м.Києва. У столицях і крупних містах західноєвропейських країн промислові підприємства займають від 1% до 5% території, і цей показник має стійку тенденції до зниження.

Очевидно, що проблеми структурної перебудови, інноваційного оновлення, перепрофілювання промислових підприємств напряму впливають на ефективність використання земельних ресурсів м. Києва. Паралельно виникає потреба в додаткових територіях для житлової забудови, будівництва комерційних і ділових центрів, інших об’єктів сучасної інфраструктури, що об’єктивно приводить до необхідності перепрофілювання земель, зайнятих промисловими підприємствами.

Перебазування доцільно розглядати як можливість модернізації виробництва або зміни напряму діяльності на новому місці, а намір самореформуватися - це намір використовувати інвестиційний потенціал займаних земельних ділянок як територіального резерву міста для реалізації цих завдань. Перебазування підприємств пов'язано з будівництвом нових виробничих потужностей, установкою нового, технічно досконалого устаткування, що дозволить підвищити ефективність промислово-виробничих фондів і привернути інвестицій в промисловість.

Процес перебазування, реформування, ліквідації підприємства, організації, окремого виробництва починається з ухвалення уповноваженим органом Київської міської державної адміністрації відповідного рішення і завершується реабілітацією звільненої території шляхом реалізації звільненого земляно-майнового комплексу за допомогою проведення конкурсу з продажу права довгострокової оренди звільненої земельної ділянки, торгів, аукціону, інвестиційного конкурсу, укладення інвестиційного контракту або в іншій встановленій формі.

Під "виносом", "ліквідацією" підприємства (організації, окремого виробництва) розуміється припинення його діяльності на території Києва з переходом прав власності на майновий комплекс підприємства (організації) або його частини, що залишився після звільнення їм раніше займаній території, до міста Києва або третій особі в установленому порядку. На відміну від ліквідуємого, підприємству, що виноситься, повинна бути, як правило, надана для розміщення і ведення господарської діяльності територія або майновий комплекс поза територією Києва.

Під "перебазуванням" підприємства (організації, окремого виробництва) розуміється припинення його діяльності на раніше виділеній ділянці території міста Києва і відновлення тій же або аналогічній діяльності на новій території в межах адміністративних меж Києва. Підприємству (організації, окремому виробництву), що перебазовується, повинна бути, як правило, надана аналогічна за площею територія або майновий комплекс для розміщення устаткування і продовження господарської діяльності.

Таким чином в кожному з цих випадків необхідно здійснити комплексне рішення наступних питань:

1) припинення діяльності підприємства (організації або його окремого виробництва) на займаній території, включаючи "фізичне" звільнення займаної території від його майна;

2) тимчасову передачу прав на земляно-майновий комплекс місту Києву в особі уповноваженого Київською міською державною адміністрацією органу (підприємства) в установленому порядку для проведення комплексу робіт по реабілітації звільненої території;

3) оформлення документів, що встановлюють право, на звільнений земляно-майновий комплекс на час підготовки території до реалізації за допомогою проведення конкурсу, торгів, аукціону, укладенню інвестиційного контракту або в іншій встановленій формі;

4) забезпечення можливості функціонування підприємства, організації, окремого виробництва в необхідних і узгоджених об'ємах на новій виробничій території у разі перебазування на іншу територію в межах адміністративних меж м. Києва - у разі перебазування, або поза адміністративними межами м. Києва - у разі виносу;

5) ліквідацію підприємства, організації як юридичної особи в порядку, передбаченому чинним законодавством, - у разі ухвалення рішення про ліквідацію;

6) рішення соціальних питань трудового колективу підприємства, організації відповідно до чинного законодавства;

7) підготовку результатно-дозвільної документації на територію, що звільняється, а при перебазуванні (виносу) і на нову територію що надається підприємству, організації, окремому виробництву для продовження господарської діяльності;

8) підготовку необхідної договірної документації між всіма сторонами - учасниками процесу перебазування, реформування, ліквідації підприємства, організації і реабілітації території;

9) фізичну підготовку звільненої підприємством, організацією, окремим виробництвом території до передачі інвесторові, включаючи охорону території, її зміст, необхідне відключення інженерних мереж, знос будов, вивіз сміття, рекультивацію території;

10) підготовку того, що звільняється підприємством, організацією земляно-майнового комплексу до проведення конкурсу, торгів, аукціону або укладенню інвестиційного контракту;

11) реалізацію звільненого підприємством, організацією, окремим виробництвом земляно-майнового комплексу на конкурсі, торгах, аукціоні або в іншій встановленій формі і оплата за рахунок цього всіх робіт по реформуванню підприємства, організації, окремого виробництва в установленому порядку.

В цілях впорядкування процесів ухвалення рішень з питань реформування підприємств, організацій і окремих виробництв процес перебазування, реформування, ліквідації доцільно розділити на три етапи:

1) формування Переліку підприємств, організацій і окремих виробництв тих, що підлягають перебазуванню, реформуванню, ліквідації;

2) здійснення перебазування (виносу), реформування, ліквідації конкретного підприємства, організації, окремого виробництва;

3) реабілітація звільненої території, включаючи реалізацію звільненого підприємством, організацією, окремим виробництвом земляно-майнового комплексу на конкурсі, торгах, аукціоні або в іншій встановленій формі.

Реорганізація збиткових підприємств і створення промислових територій нового типу забезпечить зростання податкових надходжень і збереження робочих місць, зокрема за рахунок розміщення адміністративних служб підприємств в частині об'єктів комерційного будівництва, що передаються підприємству в рахунок компенсації витрат на перебазування.

Висновки. Розробка механізму виносу екологічно небезпечних, деградованих та збанкрутілих промислових підприємств за межі м. Києва здійснюється з метою ефективного використання та модернізації виробничих територій міста, яке дозволить досягнути позитивного ефекту на основі підвищення ефективності використання територій міста, за рахунок більш повного та раціонального використання вже зайнятих територій, а також територій, що підлягають освоєнню, створенню розвинутої соціально орієнтованої міської інфраструктури відповідно Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року.

Одним з пріоритетних напрямів збереження і розвитку інвестиційного, наукового та промислового потенціалу міста Києва, є ефективне використання земельно-майнових комплексів підприємств, установ та організацій, створення нових високопродуктивних виробництв на інноваційній основі. Збереження та розвиток наукового та промислового потенціалу міста, створення умов для впровадження інновацій і залучення інвестицій у виробничу сферу, формування конкурентоздатних високотехнологічних і наукоємних виробництв, підвищення ефективності використання земельних ресурсів міста, забезпечення збалансованості в розвитку всіх галузей міського господарства, створення сприятливих інвестиційних умов.

На підставі розробленої науково-обґрунтованої методики необхідно провести оцінку ефективності використання земельно-майнових комплексів у межах виробничих територій. Забезпечити актуалізацію бази даних щодо адресного переліку земельних ділянок закріплених за всіма суб’єктами підприємницької діяльності (незалежно від форми власності), організаціями та установами м. Києва (автоматизована система ПК „Кадастр").

Проведені дослідження дають підстави стверджувати, що для найбільш ефективної модернізації промисловості, створення нових робочих місць, забезпечення містобудівельних умов розвитку промисловості, радикального поліпшення архітектурно-планувальної зовнішності столиці, реалізації містом своїх столичних функцій представляється доцільним розробити та представити на затвердження Програму реорганізації виробничих територій м.Києва на період до 2012р. та вважати її пріоритетним напрямом формування територіальних резервів для реалізації міської програми розвитку промисловості на інноваційній основі та і інших міських цільових програм.
^ Використані джерела інформації:

  1. Закон України «Про планування і забудову територій». http://search.ligazakon.ua/

  2. Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року. http://genplan.kiev.ua/gp.htm

  3. Дідик В., Павлів А. Планування міст.– Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2006.– 412 с.

  4. Орлова Т.А. // Містобудування та терититоріальне планування – 2005. – Вип. 20. – С. 244-248.

  5. Основы экономики столичного мегаполиса. Кол. авторов. Под рук. П.И.Бурака. М.: Экономика, 2006.- 575 с.

Рецензент: Дацій О.І., д.е.н., професор

УДК 339.986 Чернятевич Я В.,

к.е.н., доцент

кафедри національної безпеки

НАДУ при Президентові України
^ РОЛЬ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ ВЕДЕННЯ

СУЧАСНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІЙН
В статті розглянуто сутність сучасних економічних війн, основні принципи їх ведення та цілі. Досліджено методи реагування на загрози, що виникають внаслідок ведення економічних війн, та шляхи удосконалення державного управління в системі реагування й нейтралізації негативного впливу економічних війн.

В статье рассматриваеться сущность экономических войн, основные принципы их ведения и цели. Изучено методы реагирования на угрозы, что возникают вследствии ведения экономических войн, и способы усовершенствования государственного управления в системе реагирования и нейтрализации негативного влияния экономических войн.

The essence of modern economic warfares, their purposes and principles are analyzed in the article. The methods for responding to threats which occurred as the result of economic wars are examined in the article as well as the ways of improving governance in the system of reaction and neutralization of negative effect of the economic wars.
Постановка проблеми. Сучасний світ потребує нового осмислення всіх процесів, що в ньому відбуваються. Нинішні умови розвитку і взаємодії країн світу передбачають зміну векторів у принципах здійснення протиборства між ними. Розуміння глобального політичного простору що вивчається з боку геополітики, тобто впливу географічний, природних умов на прийняття управлінських рішень, доповнюється, внаслідок необхідності, і широким спектром економічних методів, що суттєво змінюють цілі, принципи та напрями дій багатьох країн світу. Одним з головних напрямів реалізації таких цілей нині виступає економічна війна, що принципово відрізняється від військового конфлікту за принципами ведення та за отриманими результатами. Зокрема, це стосується і механізму прийняття економічних та політичних рішень внаслідок втягування в ті чи інші економічні війни. Тому, зважаючи на вищезазначені тези, вважаємо за необхідне розглянути сутність економічної війни в сучасних умовах прийняття державних управлінських рішень.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика даного напряму дослідження у наукових публікаціях України представлена досить слабо, оскільки чіткого визначення поняття «економічна війна» в українському законодавстві не існує. А оскільки поняття нема, то і на державному рівні не усвідомлена потреба реагування на вказану проблему. Однак певні напрацювання в цій сфері є. Зокрема, варто згадати праці Шнипка О. С., що присвячені сутності та формам ведення економічних війн. Серед зарубіжних робіт можна виокремити праці російського вченого Курочкіна Ю. С., що досліджує сутність економічної війни з позиції військових конфліктів, зокрема він розглядає хід ведення економічних війн, стратегію, тактику тощо. Водночас ці науковці не присвячують свої погляди впливу економічних війн на прийняття управлінських рішень. Тому багатоаспектність даної проблеми потребує комплексного її вивчення. Тож важливість питання обумовила необхідність проведення дослідження в даному напрямі, зокрема, що стосується визначення взаємозв’язку між поняттями економічних війн та державного управління в сучасних умовах.

^ Мета за завдання статті. Метою даної статті є дослідження сутності економічних війн та ролі державного управління в сучасних умовах ведення економічних війн.

^ Виклад основного матеріалу дослідження. Розгляд зазначених проблемних питань варто розпочати з дослідження сутності економічних війн в літературі. Так, на сьогоднішній день однозначного розуміння того, що таке економічна війна як явище та які її характерні ознаки серед наукової спільноти не існує Однак можемо навести декілька визначень, що присвячені даній проблемі.

1. Економічна війна - це форма дуже жорсткої конкурентної боротьби. Виражається у завоюванні та утриманні економічних ринків. В економічній війні використовуються всі засоби, аж до чорного піару та недостовірної реклами [6].

2. Економічна війна - форма політичної боротьби, коли формально мирними, економічними засобами, цілеспрямовано знищується економіка супротивника. Мета економічної війни - реалізація політичних цілей агресора [6].

3. Економічна війна – введення в економіку політичних і воєнних чинників, застосування санкцій і всебічного стратегічного контролю на торгівлю з деякими країнами, аби змусити їх виконувати вимоги сторони, яка запроваджує політику економічної війни, що властиве міжнародній економічній політиці [1].

Курочкін Ю. С. наводить такі визначення економічної війни:

  1. концентрований та цілеспрямований вплив всіма потенціями економічного насилля, в його екстремальних формах, на економіку суперника з метою досягнення стану її стабільної нерівноваги за основними параметрами;

  2. взаємознищення економік економічними засобами на користь політичних ідей;

  3. реалізація політичних цілей економічними методами;

  4. процес стимулювання засобами економічного насилля переходу економіки в інший стан [3, с. 413].

Поряд з тим економічні війни є складовою більш ширшої класифікації. Так, наприклад, Шнипко О. С. сутність економічної війни виводить з класифікації сучасних форм протистояння людства. Зокрема всі типи війн він поділяє на 7 основних:

1. Техногенно-силові конфлікти, що є найпримітивнішою формою зміни поведінки людини, групи людей чи народів. Спосіб доволі дорогий і ризикований, оскільки на будь-яку дію завжди знайдеться ще сильніша протидія.

2. Економічні війни. Голод є потужним інструментом для керування людиною, народом, цивілізацією. Це зброя другого рівня ефективності.

3. Неоголошений геноцид – третій рівень впливу на країну (противника). Прихований геноцид – цілеспрямоване руйнування генофонду шляхом наркотичного, алкогольного, тютюнового геноциду, широкого застосування штучних харчових добавок, штучних і генетично модифікованих продуктів, цілеспрямованої зміни культури харчування.

4. Організаційна війна. На найпростішому рівні вона здійснюється шляхом імплантації в національне тіло супротивника чужорідних або відверто ворожих для нього організаційних форм.

5. Інформаційна війна. Під цим виразом здебільшого розуміють масоване просування вигідної інформації і замовчування невигідної, цілеспрямовану інтерпретацію поточних подій.

6. Хронологічна війна. Хронологічна війна проводиться не за майбутнє, а за минуле, яке безпосередньо буде впливати на свідомість майбутніх поколінь.

7. Духовна війна. Сьомим – фундаментальним, найвищим рівнем ефективності володіє духовна зброя. Її ефективність полягає у спотвореному висвітленні не поточних подій чи історичних процесів, а у накиданні збочених життєвих цінностей, у викривленні уявлень про саму природу видимого і невидимого світу, про добро і зло [7, с. 49-51].

Економічна війна в такій класифікації є другим рівнем впливу на супротивника. Метою будь-якої економічної війни є вплив на економічну систему іншої держави з тим, щоб досягнути та зберегти крайні форми нерівноваги у вигляді криз перевиробництва товарів та послуг, дефіциту грошей та ресурсів тощо.

Головний принцип економічної війни – це встановлення лихварських економічних відносин, а у випадку супротиву – використання державного тиску на економіку супротивника.

На сучасному етапі економічні війни здійснюються за такими основними напрямами:

1) «перекачування мізків» – науково-технічний потенціал науковців з бідних або слаборозвинених держав активно залучають до роботи в розвинених країнах, потім широко використовуючи їх наукові досягнення та напрацювання;

2) економічна експансія, що має такі форми прояву:

а) програми щодо реструктуризації та інвестиційні проекти різних міжнародних валютних фондів;

б) впровадження різноманітного обладнання (гірсько-шахтного, сільськогосподарського), замість підтримки вітчизняного виробника;

в) масовий ввіз в країну гербіцидів, хімічних відходів, іншої шкідливої та низькосортної продукції;

г) збут в слаборозвинених країнах непотрібних або шкідливих ліків тощо;

3) «промисловий шпіонаж», що характеризується пропагандистською боротьбою за «демократію», екологію, права національних меншин тощо [4].

Отже, варто зазначити, що економічна війна в сучасних умовах є певним системним механізмом впливу на економіку інших держав з метою отримання певного зиску. Тому в таких умовах надзвичайно актуальним видається дослідження сутності та місця державного управління в системі нейтралізації та протидії здійснення економічних війн.

Для того, щоб дослідити напрями забезпечення державного управління в зазначених умовах, необхідно згадати, що державне управління – це вид діяльності держави, що полягає у здійсненні нею управлінського, тобто організуючого впливу на ті сфери і галузі суспільного життя, які вимагають певного втручання держави шляхом використання повноважень виконавчої влади. Тобто, під державним управлінням треба розуміти специфічну діяльність держави, що дістає вияв у функціонуванні її органів, які безперервно, планомірно, владно і в рамках правових установлень впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення відповідно до державних інтересів [2].

В ситуації, коли економічні війни негативно впливають на розвиток і функціонування національної економічної системи, необхідно здійснювати виважене та ефективне державне управління з метою нейтралізації даного негативного впливу. Досліджуючи роль державного управління в системі нейтралізації економічних війн, визначимо, який же негативний вплив здійснюється на економіку внаслідок ведення тих чи інших економічних війн та означимо певні механізми реагування на такий вплив.

По-перше, економічні війни сучасності характеризуються невидимістю їх ведення, вони можуть здійснюватись за допомогою економічних методів без фізичного знищення воюючих сторін. За таких умов іноді досить складно визначити чи дійсно певна економічна система стала об’єктом економічної війни. Тому органи державної влади в межах державного управління повинні здійснювати контроль, проводити моніторинг зовнішньоекономічних подій та економічної ситуації, здійснювати аналіз зазначених подій, чітко та оперативно визначати загрози, що можуть певним чином негативно впливати на національну державу.

По-друге, іноді певні форми економічних війн застосовуються з дозволу міжнародних організацій та інститутів (наприклад ООН), тому в таких умовах держава повинна мати можливість впливати на міжнародні інстанції, відстоювати та доводити власну позицію у міждержавних переговорних процесах. А для цього необхідно мати кваліфіковані кадри (дипломатів, юристів, економістів-міжнародників), що будуть відстоювати право держави на міжнародній арені. В межах цієї функції державного управління необхідно підвищувати мотивацію суб’єктів управлінської діяльності.

По-третє, дієвим механізмом протидії економічним війнам в сучасних умовах є відповідь такими ж методами. Це означає, що в процесі реалізації функції державного управління, владні органи та особи повинні проводити таку економічну політику, яка б давала можливість застосовувати ті чи інші методи війни, що були використані проти національної економіки. Тобто, органи державного управління повинні забезпечувати ефективне планування та організацію процесів взаємодії та впливу на країну-супротивника.

Прикладом використання взаємних методів впливу на економічну політику держави є економічні взаємовідносини між Україною та Російською Федерацією. Зокрема, з 1993 року по теперішній час, вищезазначені держави обмінюються взаємними обмеженнями на зовнішню торгівлю. Так, в свій час Росія для України поступово вводила податки на імпорт, внаслідок чого значних збитків зазнала харчова промисловість: виробники цукерок, цукру, соняшникової олії та виробники металопродукції; у квітні 2001 року Російська Федерація ввела квоту на імпорт труб чорних металів, з 2002 року відмовилась від квотування та встановила загороджувальне мито для даного виду продукції; протягом 2004-2006 років Росія встановлювала мито на електродвигуни, електровироби, різні види труб, кондитерські вироби, продукти тваринництва. В результаті таких заборон та обмежень українська економіка зазнала у 2002 році збитків на суму близько 1 млрд. доларів США, а в 2006 році – 1,1 млрд. доларів США.

Однак, поряд з тим український уряд не залишався осторонь. Він проводив активну політику захисту від таких дій, внаслідок чого для Росії були введені різні види мита на постачання в Україну автомобілів, мінеральних добрив, феросплавів, соди, цементу, залізничних стрілок, шоколаду тощо. У 2002 році Україна ввела для російських автомобілів мито у розмірі 31,71% на двигуни об’ємом 1-1,5тис. куб. см. Росія за цей рік в торгівлі з Україною зазнала збитків у розмірі 1,5 млрд. доларів США [5, с. 63-69].

І нарешті, найбільш дієвим методом реагування на зовнішні впливи є підвищення рівня національної економічної безпеки держави, внаслідок чого дана країна стає менш залежною від зовнішньоекономічної кон’юнктури. Досягнути зазначеної мети можна:

- шляхом підвищення конкурентоспроможності національної економіки на зовнішніх ринках;

- шляхом підвищення рівні життя та соціальних стандартів в середині країни;

- за рахунок налагодження добросовісних партнерських зв’язків з стратегічними партнерами, при цьому необхідно здійснювати диверсифікацію таких партнерів, шукати підтримки в міжнародних інституціях;

- шляхом ресурсного забезпечення вітчизняних виробників експортоорієнтованої продукції.

^ Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок. В результаті проведеного дослідження можна зробити ряд висновків. Сучасний світ постійно перебуває в умовах ведення тих чи інших економічних війн, метою яких є завдання економічних збитків певним країнам-супротивникам. Проте, економічні війни не є єдиним інструментом здійснення такого негативного впливу. Поряд з методами економічних війн широко використовуються і інші типи війн такі як духовні, інформаційні, організаційні тощо. Дієвим методом нейтралізації негативного впливу економічних війн на національну економіку є удосконалення системи державного управління сучасною економічною системою.
^ Використані джерела інформації:

1. Економічна війна [Экономическая война] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.studentbooks.com.ua/content/view/43/39/1/6/

2. Колпаков В. К. Адміністративне право України: [Підручник] / В. К. Колпаков – К. : Юрінком Інтер, 1999. –736 с.

3. Курочкин Ю. С. Экономическая война // Ю. С. Курочкин – Новосибирск : Сиб. унив. изд-во, 2001. – 1192 с.

4. Морозов А. М. От физической к психологической войне. Эволюция форм войны в процессе развития цивилизации ; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://psyfactor.org/economwar.htm

5. Пуригіна О. Г. Міжнародні економічні конфлікти: [Навч. посіб.] / О. Г. Пуригіна – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 280 с.

6. Что такое экономическая война? // Экономический словарь ; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://chtotakoe.info/articles/ekonomicheskaja_vojna_131.html

7. Шныпко А. С. Экономические войны: истоки, формы, цели, проблемы, перспективы. Монография./ Шныпко А. С. – К. : Из-во «Генеза», 2007. – 376 с.
Рецензент: Радиш Я. Ф., д.держ.упр., професор.

УДК 330.322: 339 Шевченко Н.О.,

к.е.н., доц., докторант

Донецького державного університету управління
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   29

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи