Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
Сторінка22/29
Дата30.10.2014
Розмір6.56 Mb.
ТипПротокол
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   29

^ ОЦІНКА ДІЮЧОЇ ПРАКТИКИ МІСЦЕВИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ

В УКРАЇНІ
Досліджено сучасний стан та перспективні напрями активізації ринку місцевих запозичень в Україні. Визначено переваги та проблемні аспекти, які перешкоджають розвитку ринку місцевих запозичень.

Исследованосовременное состояни еи перспективные направления активизации рынка заимствования в Украине. Определены преимущества и проблемне аспекты, которые препятствуют развитию рынка местных заимствований.

Investigational modern consisting and perspective directions of activation of market of the local borrowings of Ukraine. Certainly advantages and problem aspects which hinder market of the local borrowings development.
Вступ. В умовах ринкової економіки органи місцевого самоврядування вимушені шукати нові джерела фінансування соціально-економічного розвитку своєї території, в тому числі і за рахунок звертання на фондовий ринок. Все більша кількість муніципалітетів стає його активними учасниками в якості емітентів боргових цінних паперів.

Місцеві запозичення – традиційний і широко розповсюджений в світі спосіб залучення коштів для органів місцевого самоврядування. Шляхом здійснення місцевих запозичень можливе вирішення багатьох соціально-економічних завдань адміністративних територій держави. Емісія місцевих облігацій забезпечує можливість фінансування бюджетного дефіциту, зниження вартості обслуговування внутрішнього боргу, залучення в економіку регіону коштів іноземних інвесторів, сприяння трансформації збережень населення в інвестиції, здійснення місцевих соціально-економічних програм.

Емісійна діяльність органів місцевого самоврядування є самостійною сферою наукових теоретичних і практичних знань в сфері управління соціально-економічними процесами. В даний час розробка її теоретичної основи дещо відстає в своєму розвитку від практичного застосування, в зв’язку з чим практика показала значні прогалини, що є однією із причин кризового стану ринку місцевих запозичень.

Проблемі муніципальних запозичень завжди приділялося багато уваги. На значній ефективності місцевих позик у своїх працях неодноразово наполягав Дж. Кейнс. За кейнсіанською моделлю управління економіки, запозичення сприяють збільшенню сукупного попиту, тому що фінансуються за кошти заощаджень приватного сектору, що в майбутньому сприятиме збільшенню податкових надходжень. Водночас монетаристи вважали, що створення місцевого боргу через вільний доступ до ринку запозичень знижує контроль центрального уряду над процентними ставками і грошовою масою та спричиняє розвиток інфляційних процесів [5,57].

Багато вітчизняних та зарубіжних вчених приділяють увагу дослідженню теоретичних і практичних аспектів функціонування ринку муніципальних цінних паперів. До них належать: Барановський О., Берадзе Г., Бураковський І., Кириленко О., Кравченко В., Луніна І., Муратов В., Ноель М., Огонь О., Падалка В., Рибалко Р., Сакс Дж., Тірск У. та інші. В своїх працях науковці висвітлюють такі проблемні питання, як процедура випуску муніципальних облігацій, їх правове забезпечення як в Україні, так і в країнах з розвинутою та перехідною економікою, також досліджується ринок муніципальних облігацій та їхня привабливість для інвесторів, визначають причини виникнення ризиків під час випуску цінних паперів та шляхи їх мінімізації. Велику роль вітчизняні економісти приділяють вивченню зарубіжного досвіду та розробці рекомендацій щодо ефективності залучення та використання інвестиційних джерел місцевими органами влади, тим самим підвищуючи їхню фінансову незалежність.

^ Мета статті. Дослідити сучасний стан здійснення місцевих запозичень в Україні, визначити проблемні аспекти та окреслити перспективні напрями їх здійснення.

^ Виклад основного матеріалу. До основних причин, що негативно вплинули на розвиток в Україні муніципальних облігаційних позик, можна віднести:

  • невідпрацьованість схем обороту облігаційних позик;

  • неточності в інвестиційних планах емітентів та неправильна оцінка поточної ситуації в регіоні, що призводить до необґрунтованості терміну на який емітовано облігації, терміну окупності проектів та механізму використання залучених коштів;

  • нерозвиненість вітчизняного фондового ринку, зокрема вторинного, відсутність необхідної інфраструктури;

  • відсутність єдиного нормативного документу, який би забезпечив вдосконалення нормативної бази у сфері місцевих запозичень і гарантій;

  • відсутність механізму захисту прав кредиторів з контролю за цільовим використанням позикових коштів, управлінню коштами резервних фондів позик (що веде до їх неефективного та/або неправомірного використання), системи моніторингу реалізації інвестиційних проектів та оцінки величини кредитних ризиків за ними.

Розглядаючи стан обсягу залучення місцевих позик в Україні слід зазначити, що на даний час вони є незначними. Згідно даних Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку протягом 2009 року зареєстровано 3 випуски облігацій місцевих позик на суму 370,00 млн. грн. (рисунок 1)



Рис. 1. Обсяг зареєстрованих випусків облігацій місцевих позик у 2005-2009 роках, млн. грн.[7].

З рисунка 1 видно, що сума розміщених облігацій нестабільна, причому коливання є досить істотними. Так, у 2008 році спостерігаємо найбільший обсяг отриманих позик за досліджуваний період – 974 млн. грн., а в 2004 році – найменший обсяг (45млн. грн.) У 2008 році емітентами облігацій місцевих позик виступили органи місцевого самоврядування, перелік яких наведено в таблиці 1.

Таблиця 1.

Перелік зареєстрованих випусків облігацій місцевих позик у 2008 році[4,12].

Назва емітента

Обсяг випуску,

млн. грн.

Кількість цінних паперів, шт.

Харківська міська рада

505,00

505 000

Львівська міська рада

200,00

20 000

Донецька міська рада

75,00

75 000

Запорізька міська рада

60,00

60 000

Луганська міська рада

50,00

50 000

Луцька міська рада

30,00

30 000

Сєвєродонецька міська рада

20,00

20 000

Краматорська міська рада

15,00

15 000

Вінницька міська рада

10,00

10 000

Бориспільська міська рада

9,00

9 000

Усього

974,00

974 000



Як засвідчують дані таблиці, у 2009 році процес активізації ринку муніципальних запозичень триває (таблиця 2)

Таблиця 2.

Окремі параметри запозичень у 2009 році*

Позичальники

Вид запозичень

Дата надання висновку Мінфіном

Сума

запозичень,

щодо якої

було надано

висновок

Сума та умови фактично здійснених запозичень

 

 

^ Львівська міська рада

 

Випуск облігацій внутрішньої місцевої позики

09.04.2009

300 000 000 грн.

Основна сума боргу – 300 млн. гривень; відсоткова ставка - не більше 20% річних; період, на який здійснюються запозичення - 1826 днів (5 років); номінальна вартість облігації – 10 000 грн.;строк погашення основної суми боргу -  не пізніше 31 грудня 2014 року; сплата відсотків – щоквартальними платежами.

  

^ Луцька

міська рада

  

випуск облігацій внутрішньої місцевої позики

15.06.2009

50 000 000 грн.

Основна сума боргу – 50 млн. гривень, в тому числі:серія "1 – Е" - 20 млн. грн.;серія "1 – F" - 30 млн. грн.;відсоткова ставка - не більше 18% річних;період, на який здійснюються запозичення -  4 роки та 5 років відповідно;строк погашення основної суми боргу за облігаціями:серія "1 – Е" - не пізніше 1 серпня 2013 року;серія "1 – F" - не пізніше 1 серпня 2014 року. розміщено серію "1 – Е" на суму 20 млн. грн.

 

^ Сумська міська рада

 випуск облігацій внутрішньої місцевої позики

03.08.2009

50 000 000 грн.

Основна сума боргу – 50 млн. гривень; відсоткова ставка відповідно до кон’юнктури ринку капіталу, але не вище 17 % річних;період, на який здійснюється запозичення – 5 років.

 

^ Дніпропетровська міська рада

 випуск облігацій внутрішньої місцевої позики

13.08.2009

50 000 000 грн.

Основна сума боргу – 50 млн. гривень; відсоткова ставка відповідно до кон’юнктури ринку капіталу, але не вище 18 % річних;період, на який здійснюється запозичення – 3 років.

  

^ Донецька міська рада

випуск облігацій внутрішньої місцевої позики

13.08.2009

60 000 000 грн.

Основна сума боргу – 60 млн. гривень; відсоткова ставка відповідно до кон’юнктури ринку капіталу, але не вище 25 % річних;період, на який здійснюється запозичення – 5 років

* Складено за даними Міністерства фінансів України
Випуск муніципальних облігацій, як складова частина роботи з розвитку соціальної сфери муніципальної території, включає в себе наступні основні етапи:

  • інвентаризація соціальних проблем, що існують на даній території, їх ранжирування, якісну та кількісну оцінку;

  • вибір потенційних учасників проекту із інституційних інвесторів та консультантів;

  • визначення по об’єкту, що планується оцінки реальної потреби в його створенні. За допомогою соціологічних опитувань, а можливо, і масових опитувань у вигляді референдуму з метою виявлення думки населення, що проживає на даній території не лише щодо необхідності реалізації проекту, але і пропозиції про параметри об’єкту, а також про інші форми та способи вирішення соціальних проблем. Визначення ступені потенційної участі населення у фінансуванні програм, що пропонуються. Це може бути окрема процедура, за допомогою якої буде попередньо визначено, хто і скільки коштів готовий вкласти в реалізацію соціально значимого об’єкту. Робота з жителями не повинна припинятися і після прийняття рішення про реалізацію проекту;

  • складання скороченого вигляду бізнес-планів окремих проектів і програм.

Передусім повинна передувати робота з ознайомлення всіх бажаючих з проектом, його архітектурними та економічними особливостями. Хоча би концептуально повинна бути прописана ідея про те, в якому вигляді будуть отримувати дивіденди і преференції фізичні особи, що готові вкладати грошові засоби запропонованим способом [2,76].

Слід зазначити, що залучення коштів шляхом випуску облігацій місцевої позики досить тривалий процес, якому в обов’язковому порядку передує своєрідний аудит фінансового стану територій, визначення їхнього кредитного рейтингу одним із уповноважених на це агентств. Чим вищою буде рейтингова оцінка адміністративно-територіальної одиниці, тим під менші відсотки зможе вона залучати кошти і тим надійніші будуть облігації для власників, адже їхня власність не лише приноситиме відповідний дохід, але, як будь-які інші цінні папери, може вільно перепродаватися на фондовому ринку чи навіть бути об’єктом застави [5,59].

Для того щоб муніципальні цінні папери стали суттєвим засобом залучення грошових засобів для фінансування соціальних об’єктів, на наш погляд слід дотримуватись наступних організаційно-методичних принципів:

  • Взаємодія всіх зацікавлених сторін в процесі вирішення проблем з виконання місцевими органами влади своїх зобов’язань. Мова йде про те, що залучення інвестицій можливо тільки при наявності інституційних механізмів захисту прав кредиторів та інвесторів, що фінансують органи місцевого самоврядування, в тому числі і через облігаційні позики. Враховуючи досвід зарубіжних країн необхідно прийняти закон про банкрутство органів місцевого самоврядування, котрий би дозволяв повертати борги, створювати відповідальність, не перешкоджаючи місцевим органам виконувати свої основні функції.

  • Формування на регіональному рівні програми конкретних інвестиційних проектів, що реально б сприяли благоустрою території, роботі житлово-комунальних служб, розвитку системи дошкільного виховання та ін. Це потребує не лише доопрацювання програм, що вже існують, але і внесення змін в діючу законодавчу базу. Запозичення органами місцевого самоврядування повинно здійснюватись першочергово для фінансування інвестиційних програм, проектів і конкретних об’єктів, а не бути бюджетозамінними чи пов’язаними з касовими розривами при виконанні бюджету.

  • Ефективний муніципальний менеджмент. Випуск і обіг муніципальних облігацій навіть з врахуванням залучення спеціалізованих установ, потребує адекватного розуміння муніципальними службовцями фундаментальних основ теорії та практики муніципальних фінансів. Зокрема для того, щоб правильно визначити на стадії інвестиційного проектування, як буде відбуватися розміщення цінних паперів: за допомогою біржового розміщення чи андерайтингу. Не менш важливим є питання, чи повинен емітент сам займатися підготовчою роботою по випуску і розміщенню облігацій чи вигідніше звернутися до компанії-менеджера, тобто керівництво муніципалітету повинно мати відповідну кваліфікацію та підготовку.

  • Створення системи моніторингу та контролю за муніципальними запозиченнями в цілому і муніципальними облігаціями зокрема. Контроль за муніципальними фінансами повинні здійснювати як вищестоящі органи управління, так і спеціальні наглядові комітети (стосовно місцевих позик), і ради кредиторів (стосовно прямих запозичень).

Важливе значення для випуску місцевих позик має наявність розробленої комплексної стратегії розвитку регіону на довгостроковий період (3-5 років). Як правило, наявність розробленої стратегії чи бізнес-плану справляє позитивне враження на інвестора, який в такому разі значно менше оцінює довгострокові політичні та економічні ризики, що позитивно впливає на ціну запозичення. Програма розвитку регіону важлива тим, що вона, як правило, дає відповіді на запитання щодо фінансової доцільності та окупності інвестиційних проектів [1,71].

У відповідності із світовою практикою стандарти і вимоги бюджетного законодавства в сфері регулювання боргової політики повинні бути направлені не на заборону і кількісне обмеження запозичень, а на формування інституційних обмежень, які би максимально зміцнили боргову дисципліну місцевих адміністрацій і при цьому зберегли саму можливість запозичень для муніципалітетів.

Доцільно жорстко обмежити перелік видів діяльності для фінансування яких можуть бути залучені кошти валютних і гривневих позик. В даному випадку найбільш бажаними є інвестиції місцевих органів влади у суспільну інфраструктуру, так як кошти платників податків не підлягають комерційним ризикам, а інвестиції можуть бути високоефективними з точки зору суспільної значимості та економічної віддачі, оскільки сприяють покращенню інвестиційного клімату і розвитку податкової бази регіону.

До основних напрямів інвестиційної політики органів місцевого самоврядування можна віднести: будівництво та реконструкцію об’єктів соціальної інфраструктури, вокзалів, аеропортів, систем пасажирського транспорту, утилізацію твердих відходів. Крім того, існують види діяльності, фінансування яких за рахунок засобів позики недопустимо при жодних обставинах і навіть можливі законодавчі обмеження чи заборони (будівництво адміністративних споруд, співучасть у фінансуванні комерційних проектів, субсидіювання комерційних підприємств).

Крім цього необхідно встановити законодавчі вимоги до супроводжуючих документів інвестиційних програм, обґрунтування бізнес-планів інвестиційних проектів, механізму управління засобами позик, страхуванню валютних ризиків [3,116].

Продумана політика виходу на позичковий ринок дозволяє регіонам не тільки залучати необхідні кошти, але і забезпечувати їх погашення і поточне обслуговування, таким чином набираючи “бали” в особі як вітчизняних, так і іноземних інвесторів.

Запозичення на ринку формують кредитну історію міст. Рейтинговими агентствами присвоюється кредитний рейтинг, що оцінює кредитний ризик, який є однією із складових процесу прийняття рішення про інвестування. Високий кредитний рейтинг збільшує ліквідність пропонованих ринку боргових інструментів, що в кінцевому результаті дозволяє залучати в майбутньому запозичення значно дешевше і на більш довготривалий період.

Висновки. Запозичення до місцевих бюджетів можуть вирішити багато проблем територіальних громад, а отже і їхніх жителів. Як невід’ємний чинник зміцнення матеріально-фінансової бази місцевої влади, вдосконалення інституту запозичень у нашій країні сприятиме досягненню органами місцевого самоврядування належної фінансової самодостатності та дасть їм змогу вийти на новий якісно вищий рівень розвитку. Однак, розвиток ефективного ринку боргових зобов’язань органів місцевого самоврядування в Україні неможливий без подолання деструктивних явищ у бюджетній політиці взагалі. Надмірна політизація бюджетного процесу, суб’єктивний характер окремих рішень, відсутність стратегічного бачення у використанні бюджетних механізмів у фінансовій політиці значно знижують фінансові можливості органів місцевої влади.

Ми позитивно оцінюємо перспективи даного ринку тому, що ринок місцевих запозичень – це одна із найбільш потужних складових ринку цінних паперів. І якщо Україна буде розвиватися в умовах ринкової економіки, то вона повинна мати такий же ринок внутрішніх місцевих запозичень як і інші розвинуті країни.
Використані джерела інформації:

  1. Берадзе Г., Берадзе К. Муніципальні облігації України// Ринок цінних паперів України. – 2002. - №11-12. - С.67-74.

  2. Виленчик В. Выпуск облигаций местными органами власти// Рынок ценных бумаг. – 2002. - №10. - С. 71-76.

  3. Галкин М. Возможности заимствований для субъектов РФ и муниципальных образований в условиях нового законодательства.// Рынок ценных бумаг. – 2001.- №5. - С. 113-117.

  4. Звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку за 2008 рік// Ринок цінних паперів. - 2009. - № 7-8.

  5. Максимова Л.П., Костіна Н.М. Місцеві запозичення як джерело фінансування перспективного розвитку регіонів.// Наукові записки. Том 81. економічні науки. -2008. - С. 57-61.

  6. Дані Міністерства фінансів України/ [Електронний ресурс]/ Режим доступу: //www.minfin.gov.ua

  7. Дані Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України/ [Електронний ресурс]/ Режим доступу: //www.ssmsc.gov.ua


Рецензент:Дацій О.І., д.е.н., професор

УДК 330.133.2 Мірко Н.В.,

ст. викладач кафедри теоретичної

та практичної економіки

Міжрегіональної академії

управління персоналом
^ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
В статті розглядаються методи регулювання внутрішнього ринку легкої промисловості. Охарактеризовано національні моделі ринкової економічної системи та проаналізовано досвід регулювання цих економік.

В статье рассматриваются методы регулирования внутреннего рынка легкой промышленности. Охарактеризованы национальные модели рыночной экономической системы и проанализирован опыт регулирования этих экономик.

^ The article deals with methods of regulating the internal market of light industry. We characterize the national model of market economic system and analyzed the experience of regulation in these economies.

Актуальність теми. Урядова політика в умовах ринку зводиться, як правило, до державного регулювання економіки шляхом різноманітних важелів. При цьому необхідно зазначити, що в Європі державне регулювання економіки зародилося разом із зародженням капіталізму. Саме тоді з’явився централізований контроль над цінами, якістю продукції, відсотковими ставками та зовнішньою торгівлею. Щодо теорії державного втручання в економіку меркантилісти ще в XVII ст. писали, що тільки цілеспрямоване втручання уряду в господарську діяльність може забезпечити необхідний порядок у країні. Вони розглядали систему державного управління економікою як головний засіб, що забезпечує соціально справедливий розподіл доходів.

Державне втручання в соціально-економічні процеси здійснюється з метою узгодження загальнодержавних, загальнонародних інтересів із вузькоекономічними егоїстичними інтересами підприємств та організацій усіх форм власності.

^ Аналіз останніх досліджень та публікацій. Державній економічній політиці розвитку суспільного виробництва зосереджені дослідження Бакуменка В.Д. Геєца В.М., Гальчінського А.С., Дація О.І., Корицького М.Х., Мельник А.Ф., Семиноженка В.П., Царенко О.В., Чумаченка М.Г., Чухна А.Л.

^ Мета статті. Дослідження державного регулювання внутрішнього ринку легкої промисловості.

Виклад основного матеріалу. Ринкова економіка в багатьох випадках потребує прямого державного втручання, що позитивно впливає на її продуктивність. У той же час, як показує світовий досвід, непрямі методи державного регулювання економіки є найефективнішим чинником позитивного впливу на динаміку національної продуктивності. До таких методів передовсім слід віднести: стратегічне індикативне планування, систему освіти й професійного навчання, фіскальну політику, ефективну законодавчу базу.

Оптимальних темпів зростання продуктивності можна досягти через органічне поєднання регулювальних та стимулювальних заходів, що повинні здійснюватись як на макро-, так і на мікрорівні.

Основними чинниками урядової політики, які забезпечують оптимальні темпи зростання продуктивності, є: національна економічна політика та плани розвитку економіки; державні підприємства; трудове законодавство; контроль за забрудненням навколишнього середовища; законодавство з охорони здоров’я та безпеки праці; політика в галузі суспільного добробуту; монопольне право на використання патентів; обов’язкові ревізії діяльності підприємств; тарифи на імпортні квоти; податки й податкові пільги; законодавство з реалізації прав людини та підприємств; урядові дотації й субсидії; регулювання умов праці; стримування конкуренції; антитрестівське законодавство; закони, що стосуються заохочувальних платежів; безоплатне або субсидоване надання обладнання й послуг; контролювання цін.

Для тощо щоб забезпечити безперервне зростання продуктивності, держава, як правило, формує на національному, галузевому чи регіональному рівнях спеціальні інституціональні механізми, такі як різноманітні дослідні та навчальні центри, інститути, асоціації. Зараз у світі здійснює свою науково-дослідну діяльність близько 150 міжнародних, національних, регіональних центрів з питань продуктивності та управління. Інфраструктура економіки – це сукупність певних галузей, які забезпечують життєдіяльність країни, її населення. Інфраструктура економіки поділяється на виробничу, ринкову та соціально-побутову.

Виробнича інфраструктура – це галузі економіки, які забезпечують функціонування промисловості та сільського господарства. До виробничої інфраструктури відносять транспорт і транспортне господарство, лінії електропередач, трубопроводи, водопостачання, засоби інформації та зв’язку, організації й фірми, які забезпечують виробництво послугами технологічного та дослідного характеру.

Інфраструктура ринку (ринкова інфраструктура) – це різноманітні фірми, компанії, які своєю діяльністю сприяють оптимальному формуванню зв’язків між суб’єктами ринкових відносин. Так, наприклад, інфраструктура товарного ринку складається із організацій оптової та роздрібної торгівлі, товарних бірж, торгових домів, посередницьких фірм, системи зв’язку, спеціальних державних органів з питань регулювання ринку (антимонопольний комітет, комітет із контролювання цін тощо).

До інфраструктури фінансового ринку входять банківська система, фондові біржі, валютні біржі, брокерські та страхові компанії, аудиторські фірми.

До інфраструктури ринку праці входять біржі праці (центри зайнятості), державна система обліку попиту на робочу силу, перепідготовки кадрів, регулювання міграції, система дотацій населенню та ін.

Соціально-побутова інфраструктура – це всі галузі, які забезпечують життєдіяльність населення. До соціально-побутової інфраструктури входять організації охорони здоров’я, освіти, торгівлі, пасажирського транспорту, зв’язку для населення, міські комунікації, підприємства побутового та комунального господарства, громадське харчування тощо.

Внутрішній ринок споживчих товарів і послуг – це система товарно-грошових відносин, яка формується між їх виробниками та населенням даної країни. Однією із головних рушійних сил соціально-економічного зростання і підвищення продуктивності є внутрішній ринок споживчих товарів і послуг. Адже на цьому ринку населення своїми доходами фінансує, тобто інвестує підприємства та фірми при купівлі їхніх товарів і послуг. Крім того, задовольняючи потреби населення, ринок споживчих товарів і послуг виступає одним із чинників відтворення високопродуктивної робочої сили.

Фіскальна політика – це система держав­ного оподаткування фізичних, юридичних осіб, спрямована на досягнення певних соціально-економічних та екологічних цілей. До таких цілей слід віднести забезпечення високого рівня продуктивності й зайнятості, підвищення рівня екологічності довкілля тощо. Головним завданням фіскальної політики є встановлення оптимального співвідношення між податками та витратами, яке не допускає надмірних коливань економічних циклів, високої інфляції та сприяє максимальній зайнятості й постійному зростанню національної продуктивності.

Поштовхом для широкого застосування фіскальної політики стала «Велика депресія» у США (1929–1933 рр.), яка переконала економістів, політиків, державних діячів у тому, що капіталістична економіка не спроможна стабільно розвиватися без державного втручання. Теорія фіскальної політики була ґрунтовано розроблена Дж. Кейнсом і його послідовниками. На їх думку, активна фіскальна політика повинна сприяти послабленню кризових явищ в економіці, підвищенню платоспроможного попиту населення.

Державний бюджет являє собою план доходів і витрат держави. У дохідній частині бюджету вказані всі види надходжень у вигляді платежів із прибутку, різні види податків, доходи від зовнішньої торгівлі тощо. У витратній частині зазначені напрями витрат із рахунку держбюджету. Це – фінансування державного апарату управління, оборони, охорони здоров’я, освіти, культури тощо. Державний бюджет за матеріальним змістом являє собою форму утворення та використання централізованого фонду грошових коштів держави, а за соціально-економічною сутністю – основний спосіб перерозподілу валового внутрішнього доходу і національного доходу. У капіталістичних країнах державний бюджет виконує такі основні функції: перерозподіл ВВП; державне регулювання та стимулювання економіки; фінансове забезпечення соціальної політики; контроль за утворенням і використанням централізованого фонду грошових коштів.

Коли складається державний бюджет, як правило, виникає бюджетний дефіцит (перевищення витрат бюджету над його доходами). Для покриття дефіцитного бюджету використовуються такі основні джерела: внутрішня позика, зовнішня позика та грошова емісія. У разі фінансування бюджетного дефіциту за рахунок внутрішніх і зовнішніх позик, як правило, утворюється державний борг.

Державний борг – це борг держави юридичним та фізичним особам, які надали йому грошові кошти, матеріальні цінності чи господарські об’єкти. Існує зовнішній і внутрішній борг держави.

Зовнішній державний борг – це заборгованість держави іноземним громадянам, фірмам, підприємствам, зарубіжним державам, міжнародним організаціям і фондам.

Внутрішній державний борг – це заборгованість держави своїм громадянам, фірмам, підприємствам та установам даної країни. Така заборгованість існує, як правило, у формі емісії урядом країни цінних паперів (облігацій, сертифікатів, іменних чеків та ін.). Запозичені кошти мобілізуються в основному двома шляхами: розміщенням боргових цінних паперів; одержанням кредитів у спеціалізованих фінансово-кредитних інвесторів.

Внутрішня позика здійснюється через розповсюдження серед населення та підприємств (у першу чергу – приватних, акціонерних, орендних та ін.) державних облігацій у розмірі всього або частини бюджетного дефіциту. В цьому разі збільшення державних витрат відбувається за рахунок запозичених у населення грошових коштів, відкладених ними на заощадження. Кредитно-грошова політика уряду ґрунтується на таких економічних категоріях, як гроші та кредит.

Гроші – це особливий товар, який виступає як загальний еквівалент, тобто його можна обмінювати на будь-який інший товар.

Кредит – це система економічних відносин, які виникають між суб’єктами господарювання, коли одні із них надають іншим грошові чи матеріальні цінності в тимчасове користування на умовах добровільності, зворотності та платності. Кредитно-грошова політика здійснюється для досягнення оптимально рівня зайнятості, недопущення інфляції та забезпечення високих темпів зростання економіки й продуктивності.

Соціальна політика – це система заходів держави, спрямованих на активізацію людського чинника, забезпечення оптимального психологічного та фізичного здоров’я нації й постійного підвищення індексу людського розвитку відповідно до вимог міжнародних стандартів, що позитивно впливає на всі показники соціально-економічного розвитку держави. Соціальна політика держави базується на правових, економічних, соціальних та моральних засадах.

Правові засади – це системи юридичних законів та нормативних документів, згідно з якими здійснюється соціальна політика держави.

Економічні засади визначаються насамперед масштабами національного багатства, яке є матеріальною основою здійснення соціальної політики.

Соціальні засади передбачають здійснення соціальної політики на основі справедливого, визначеного міжнародними нормами розподілу національного багатства між усіма групами населення.

Моральні засади соціальної політики передбачають недопущення будь-якої аморальності в її здійсненні, коли свідомо не беруться до уваги закони моралі і соціальна політика не спрямовується на ліквідацію соціальних хвороб суспільства, соціального зла, соціальної нерівності, коли вона абстрагується від таких високоморальних цінностей, як совість і честь.

Національна безпека держави – це певна система організації її внутрішньої та зовнішньої діяльності, спрямована на запобігання можливих загроз, виникнення яких спричиняє шкоду духовним, матеріальним людським ресурсам нації, а відтак негативно впливає на соціально-економічне зростання й динаміку національної продуктивності.

Розглянемо національні моделі ринкової економічної системи (а також адміністративно-командної економіки) та досвід регулювання цих економік

В кожній системі існують свої національні моделі організації господарства, так як країни відрізняються історією, рівнем економічного розвитку, соціальними та національними умовами.

Американська, або ліберальна, модель ринку у своєму класичному вигляді існувала з початку XX ст. аж до кінця 20-х років (економічної кризи 1929–1933 рр.). Ця модель була модифікована в ході реалізації "нового курсу" Ф. Д. Рузвельта та широкого використання кейнсіанських методів регулювання після другої світової війни. Риси ліберальної моделі ринку збереглися й досі, що пов'язано з наявністю величезного внутрішнього ринку, провідних позицій американських монополій на світовому ринку, слабкістю профспілкового руху соціально-демократичного напряму і рядом інших факторів.

Характерними рисами американської моделі ринку можна назвати такі: регулювання економіки здійснюється за залишковим принципом, тобто регулюються ті аспекти відтворення, які не піддаються ефективному регулюванню на основі вільної конкуренції. Залишковий характер має також соціальна політика, яка повинна поповнити те, що не може зробити ринок; яскраво виявлений антициклічний, антиінфляційний характер втручання держави в ринкову економіку.

Посилення державного регулювання після другої світової війни суттєво модифікувало ліберальну модель ринкової економіки у європейських країнах. Ці процеси були пов'язані не тільки з потребами самого ринку, а й з особливостями класових відносин, необхідністю великих трансформацій у виробництві та рядом інших економічних і політичних факторів.

Німецька, або неоліберальна, модель ринку. Автори німецької моделі, враховуючи давні і вагомі позиції соціал-демократії в країні, виходили з наявності суспільних інтересів товаровиробників. Останні виражені не через концентрацію частин сукупного доходу в руках держави, а швидше через зростання ринку для всіх. Поняття "ринок для всіх", "добробут для всіх" означають таке зростання ринку, тобто таке зростання суми товарних вартостей, які протистоять одне одному як еквіваленти, що супроводжується зростанням доходів більшості суб'єктів ринку і зростанням купівельної спроможності грошової одиниці. На думку Л. Ерхарда, концентрація капіталу і доходів у руках окремих суб'єктів, врешті-решт, завдає шкоди зростанню ринку, оскільки підриває інвестиційні процеси в інших галузях та обмежує купівельну спроможність населення. Дійсно, концентрація капіталу і доходу як результат конкуренції перетворюється в суттєве гальмо для розвитку ринку, що наочно чітко виявилось у кризі 1929–1933 рр., спровокованій значною мірою ціновою політикою монополій. Отже, конкуренція виступає не тільки як боротьба за місце на ринку, а й як взаємодія різних ланок суспільного поділу праці, яка дає поштовх зростанню ринку. Підтримка цієї (другої) сторони конкуренції і є предметом регулювання у рамках німецької моделі ринку.

Відмінністю німецької моделі є регулювання економіки через кредитно-грошову політику, а не бюджетно-фінансову, що пов'язано з традиційно вищою організацією фінансового капіталу в Німеччині порівняно із США. Вплив на рівень цін, структуру попиту і пропозиції здійснюється не через податкову систему (американська модель), а скоріше через підтримку оптимального поєднування між величиною сукупного позичкового капіталу та величиною капіталу, зайнятого у промисловості та торгівлі і пов'язану з цим величину відсотка.

Важливим каналом регулювання ринку за німецькою моделлю є валютно-фінансове регулювання. Останнє здійснюється через заохочення експорту як джерела валюти і сприяння такому імпорту, який через насиченість внутрішнього ринку і зміцнення купівельної спроможності своєї валюти забезпечує їй сприятливий валютний курс. Підтримка курсу своєї валюти неможлива без підтримки позитивного торгового і платіжного балансу,

Специфіка німецької моделі виявляється також в бюджетно-податковій політиці. Розміри податків і держбюджету узгоджуються із зростанням економіки. Держава вилучає ту частину доходів, яка не може буги ефективно реалізованою на ринку без «перегріву» кон'юнктури і посилення інфляційного тиску. Податкова політика спрямована на стримування надмірного зростання у рамках складеної неефективної структури економіки і ставить безпосереднім завданням не перерозподіл доходів, а заморожування інфляційних доходів.

Особливе місце в німецькій моделі займає політика доходів і зайнятості. Держава заохочує доходи всіх виробників (власників і найманих працівників), які роблять внесок у зростання ринку, включаючи його експортну частину, прогресивні структурні зрушення в економіці. Зростання доходів населення в цілому і окремих його груп пов'язується із збільшенням купівельної спроможності своєї валюти на основі зростання продуктивності праці і насиченості внутрішнього ринку. Ведеться систематична боротьба з надмірною диференціацією у рівнях доходів як фактора обмеження ринку.

Англійська, або європейсько-кейнсіанська, модель ринку була найпоширенішою у повоєнній Великобританії, Франції, Італії. У міру розвитку західноєвропейської інтеграції у 60–80-ті роки XX ст., уніфікації господарських механізмів відбувався процес розмивання цієї моделі і посилення рис німецької моделі ринку.

Для англійської моделі характерна наявність значної за масштабами і часткою державної власності, здійснення державних закупок у великих розмірах, значні державні інвестиції для підтримки зайнятості, вирішення соціальних завдань. Державний бюджет виконує значною мірою функції концентрації попиту в руках держави, яка отримує доходи через виробництво і реалізацію товарів і витрачає їх на монопольне установлених умовах. Звідси виникає схильність до інфляції як результат державного регулювання.

В англійській моделі держбюджет виступає як фактор впливу на попит шляхом концентрації, перерозподілу доходів, які змінюють структуру попиту і впливають на ціни через зміну попиту.

Характерною рисою англійської моделі ринку є державна власність на підприємства капіталоємних і малорентабельних галузей, продукція яких істотно впливає на рівень витрат в інших галузях, особливо експортних. Розвиток інтеграційних процесів у Західній Європі супроводжувався згортанням економічно неефективних виробництв, що привело до скорочення масштабів державної власності. Такі виробництва, які необхідні для нормального процесу відтворення, виносяться в країни, що розвиваються та переходять до ринку.

Шведська модель ринку була поширена у Скандинавських країнах, зустрічалась на окремих етапах реформи в Іспанії, Португалії, Греції. Для цієї моделі характерне переважання соціал-демократичного підходу до економічної політики. За шведською моделлю регулювання ринку здійснюється передусім через регулювання трудових відносин на загальнонаціональному рівні (наприклад, встановлення тарифних ставок) і через державну власність на підприємствах, які забезпечують відтворення робочої сили і формування величини вартості робочої сили.

Характерною рисою шведської моделі є сильна соціальна політика, яка забезпечує найменшу диференціацію населення за рівнем доходів, і високий рівень зайнятості, який припускає державні витрати на перекваліфікацію робітників і підтримку чисельності робочих місць. Порівняно з США частка витрат на перекваліфікацію робітників в держбюджеті вища, ніж частка витрат на допомогу по безробіттю. Порівняно з Великобританією зайнятість підтримується більшою мірою через перекваліфікацію робітників, ніж через підтримку чисельності робочих місць. Соціальна політика забезпечує високий рівень задоволення соціальних потреб через трансфертні платежі (безкоштовні послуги чи послуги за пільговими цінами).

Для шведської моделі характерні протиріччя між підтримкою зайнятості реалізацією соціальних програм, з одного боку, і забезпеченням високих темпів зростання, підвищенням ефективності, боротьбою з інфляцією – з другого боку. Загострення цих протиріч виявляється в розмиванні деяких корінних рис шведської моделі. Зокрема, мав місце перехід до укладання трудових договорів на рівні окремих галузей і підприємств, здійснювалась приватизація частки комунального майна і підприємств держсектора, відбувалось скорочення ряду трансфертних платежів та пільг тощо. Розвиток виробничої демократії дав змогу організаціям працівників вирішувати самим деякі питання, які пов'язані з організацією праці, порядком прийому на роботу та звільнення з роботи, участі в роботі правління компаній.

Японська модель ринку. В цій моделі основним суб'єктом є корпорація зі специфічною внутрішньою структурою. Власником корпорації є юридична особа, представлена фізичними особами, які привласнюють доход у вигляді не підприємницького прибутку, а заробітної плати за виконання специфічних функцій (розрив у рівнях максимальної та мінімальної заробітної плати становить не більше 5–6 разів, на відміну від США, де такий розрив досягає 10–11 разів) і у вигляді дивідендів по акціях, причому частка доходів у вигляді дивідендів по акціях невелика.

Для японських корпорацій характерні особливі методи закріплення робочої сили за підприємством: довгострокові трудові угоди, сприяння корпорації у вихованні своїх працівників, отриманні ними кваліфікації та освіти, набір пільг, створення умов для професійного розвитку і творчості.

Перелив капіталу між корпораціями здійснюється через рух банківського капіталу: частка позичкових засобів значно перевищує частку засобів, які отримують від продажу акцій. Звідси більше значення має регулювання через банківсько-кредитну систему і менше – через бюджетно-податкове регулювання.

Для японського ринку характерне групування дрібного і середнього бізнесу навколо корпорацій, які закуповують продукцію цих підприємств.

Провідні позиції Японії у світовій торгівлі дають змогу підтримувати стабільність єни за допомогою експортно-імпортних операцій, які формують сприятливе для неї співвідношення цін товарів, які виражені у єнах, та цін товарів, які виражені у будь-якій іншій валюті.

За японською моделлю ринку використовуються також і адміністративно-економічні методи регулювання (наприклад, встановлення строків і розмірів оновлення устаткування конкретним корпораціям із зазначенням штрафних санкцій за невиконання, прийняття державних рішень про перенесення підприємств тощо).

Моделі ринку в нових індустріальних країнах, що розвиваються, характерні для розвитку таких країн, як Бразилія, Мексика, Аргентина, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Індонезія, Єгипет та ін. Характерна риса цих моделей полягає у зламі традиційних структур і формуванні ринково-підприємницьких відносин на основі створення підприємств новітньої технології та включення в міжнародний поділ праці на цій основі. Ці процеси здійснюються за рахунок державних ресурсів, які управляються безпосередньо державою чи передаються в тій чи іншій формі національним підприємцям, а також за рахунок залучення іноземного капіталу. Такі країни показують приклад ринку, який створюється самою державою за власний рахунок. Держава створює комбінацію підприємств, що можуть самостійно господарювати, бути джерелом валютних доходів чи ринком збуту для інших підприємств.

Авторитарно-бюрократична модель утвердилася в бувшому СРСР наприкінці 20-х років і проіснувала до кінця 80-х років XX ст. Їй притаманні такі основні риси: відмова від природного процесу усуспільнення, розвитку багатоукладної економіки і насильницьке одержавлення засобів виробництва, перетворення останніх на функціональну власність тих, хто нею управляє, розпоряджається (відомств, бюрократії), відчуження від власності безпосередніх виробників (окремих працівників і трудових колективів); згортання товарно-грошових відносин, утвердження позаекономічних, примусових методів організації праці; зрівняльність інтересів усіх працівників, протиставлення соціального та індивідуального в людині. При цьому класовий інте­рес висувався як головний, визначальний, інститути влади проводили політику, орієнтовану на реалізацію класового інтересу. Реальна, жива людина у цій політиці була лише засобом, а не метою; бюрократизація всіх державних і партійних структур, придушенням самоврядування, утвердження повної сваволі партійно-державної влади щодо народу.

Ця система ігнорувала об'єктивні закони розвитку, загальнолюдські цінності, спільне, що існує в різних системах, а спиралась виключно на особливе, специфічне, і передусім на класовий підхід.
Використані джерела інформації:

  1. Жаліло Я. А. Регулювання ринкової економіки: сучасний досвід розвинених країн. – К.: НІСД, 1996. – 86 с. – (Сер. “Економічні стратегії”; Вип. 1).

  2. Даниленко О.Л. Механізм регулювання взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків. // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, Серія «Економіка» - 2008. - № 802. - С. 6-11.; Електронний ресурс -http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural /vkhnu/Ekon/ 802/ 08dolmeh.pdf

  3. Ізовіт В.А., Замороко Т.Л. Пріоритетний розвиток легкої промисловості майбутнє України // Вісник КНУТД. – 2005, № 6 – С.9-14.


Рецензент: Корецький М.Х., д. держ.упр., професор

УДК 35.088.6 Морозова Н.Г.,

аспірант кафедри соціальної

і гуманітарної політики НАДУ
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   29

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи