Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
Сторінка25/29
Дата30.10.2014
Розмір6.56 Mb.
ТипПротокол
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29

^ НАРОЩУВАННЯ ОБСЯГІВ ЖИТЛОВОГО БУДІВНИЦТВА У РЕГУЛЮВАННІ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РИНКУ ЖИТЛА
Розглянуто аспекти ефективного державного регулювання інвестиційного процесу, як значимої умови, що забезпечує формування і розвиток ринку житла. Проаналізовано вплив держави на формування ринку житла.

Рассмотрены аспекты эффективной государственной регуляции инвестиционного процесса, как значимого условия, что обеспечивает формирование и развитие рынка жилья. Проанализировано влияние государства на формирование рынка жилья.

The aspects of the effective state adjusting of investment process are considered, as meaningful condition, that provides forming and market development of habitation. Influence of the state is analysed on forming of market of habitation

^ Постановка проблеми. Однією з важливих умов прискорення трансформації економіки регіонів України є соціальне спрямування відтворюваних процесів і перш за все в найважливішій галузі сфери нематеріального виробництва – житлово-комунальному господарстві. Реформування української економіки відбувається в міру становлення різних ринків. Не є виключенням і ринок житла , оскільки в останні роки значно збільшилося число угод, що укладаються саме в цьому секторі ринку, що сприяло створенню визначеної тенденції до росту обсягу і кількості угод з об'єктами цивільного призначення в цілому, а також з'явилися передумови активізації ринкових процесів у промисловому будівництві.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам державного регулювання ринку житла присвячено праці багатьох провідних вітчизняних та зарубіжних фахівців, а саме: Б.І. Адамова, В.Н.Амітана, А.В. Бабака, П.Ю. Белєнького, Б.Т. Кліяненка, Н.Й. Конищевої, М.Х. Корецького, Г.О. Крамаренко, О.Ю. Кучеренка, В.П. Ніколаєва, Г.І. Онищука, В.П. Полуянова, Ю.М. Самохіна, Д.М. Стеченка, В.І. Торкатюка, Л.М. Шатенка та інших. У той же час, найбільш гострими на сьогоднішній день залишаються проблеми створення діючих схем регулювання економічних процесів на цьому ринку, у тому числі і його інвестиційному забезпеченні, побудова системи управління об’єктами ринку житла, здатна забезпечити поступальне зростання і розвиток даної сфери і сформувати на цій основі сукупність базисних елементів для вирішення найбільш актуальних економічних, соціальних і екологічних завдань суспільства.

^ Постановка завдання:

– розглянути аспекти ефективного державного регулювання інвестиційного процесу, як значимої умови, що забезпечує формування і розвиток ринку житла;

– проаналізувати вплив держави на формування ринку житла.

^ Виклад основного матеріалу.Слід зазначити, що при наявності переважної в українській науці і серед фахівців-практиків думки про вирішальне значення і доведеності необхідності державного регулювання, дотепер робляться спроби поставити цю необхідність під сумнів. З одного боку, начебто б, не ставиться під сумнів той факт, що українські реформи початку 90-х років, в основу яких були покладені неолібералістичні ідеї, спрямовані на „розкріпачення” ринку, мінімізацію державного втручання в економіку, переорієнтацію державного регулювання і стимулювання попиту на заохочення інвестицій, здійснення якісного контролю над інфляцією, відмова від дефіцитного фінансування і забезпечення його, спроба здійснити форсований перехід від планово-розподільної економіки до ринкової за допомогою „шокової терапії” в умовах України виявилася безперспективною [5, с. 4], оскільки були поставлені політичні задачі: якомога швидше зламати адміністративно-командну систему, зробивши її реставрацію неможливою, а реформи - необоротними. Навіть приватизація мала політичні цілі. Тому сьогодні зрозуміло, що цей перехід може бути тільки поетапним, та розтягнутим на досить тривалий часовий період.

З іншого боку, необхідність державного втручання і регулювання заперечується лише під тим приводом, що проведені реформи створили номенклатурний капіталізм, головною діючою особою якого є чиновник, він і використає це втручання собі на користь. Тому пропонується зробити чітке відокремлення держави від бізнесу, влади від власності, привселюдно правової сфери від приватноправової. А щоб створити умови для втручання держави в ринкове господарство, потрібно створити спочатку це ринкове господарство [4, с. 3]. Тим більше що сьогодні вважається саме собою зрозумілою умовою, що в змішаній економіці цивілізованих країн держава відіграє значну роль - існує державний сектор, держава перерозподіляє в інтересах соціальної справедливості значну частку валового внутрішнього продукту і за допомогою податкової і грошово-кредитної політики регулює економічні процеси. В країнах Заходу – навіть там, де ліберальні традиції найбільш сильні, – вільно-ринкові відносини поєднуються державним втручанням в економіку. Всі економічні досягнення європейських країн і виникнення „держави добробуту” стали можливі тільки на основі такого сполучення.

Державний сектор, пряме і непряме державне регулювання економіки повинні відігравати важливу роль і в Україні. Змішана економіка обмежена для нашої країни. Тим більше що питання державного регулювання стосовно нашої економіки докладно вивчені провідними українськими та зарубіжними вченими. Так, наприклад, академік Л.І. Абалкін, аналізуючи регулюючі функції держави в ринковій економіці, відзначає, що за державою завжди зберігаються класичні функції, такі, як: захист прав власності; забезпечення волі підприємництва, стимулювання ділової активності і боротьба з монополістичними тенденціям; забезпечення законності і правопорядку в господарській сфері; регулювання грошового обігу, забезпечення стійкої національної валюти; регулювання взаємин між працею і капіталом, між підприємцями і найманими робітниками; контроль за зовнішньоекономічною діяльністю, включаючи організацію митної системи; забезпечення економічної безпеки країни тощо. Жодна з цих функцій не зникає і не втрачає своєї ролі [1, с.4]. Принципово важливим стає той факт, що усе більше російських учених наголошують не тільки на необхідності посилення державного регулювання економіки, але і на перегляді принципів так названого „вашингтонського консенсусу”, що лежали в основі її реформування і взаємин з міжнародними фінансовими інститутами, такими як МВФ і Світовий Банк. Так, д.е.н., професор В.И. Кушлін відзначає, що мета ідей „вашингтонського консенсусу”, що базувалися на принципах вільного ринку й економічного неолібералізму, полягала у виведенні формули, на основі якої можна було б створити приватний сектор який динамічно розвивається [2, с. 7]. Рівень інфляції, обсягу грошової маси, величини процентних ставок, бюджетного і торговельного дефіциту стали навряд чи не самоціллю політики. Практика різко спростувала такі підходи.

Підкреслюється також необхідність розробки нової стратегії реформ, у якій роль держави в регулюванні економіки сприяла б поставленим цілям. Так, академіки Д.С. Львов і А.Д. Некіпелов відзначають, що, усупереч твердженням, що нав’язуються тривалий час, держава і ринок - не антиподи. Основні функції держави полягають у розробці законодавства, що відповідає ринковій системі, забезпеченні умов для його неухильного дотримання, сприянні формуванню ринкових інститутів, розробки і проведення соціально-економічної політики. Найважливіший напрямок діяльності держави – створення і підтримка конкурентного середовища.

Нині українській економіці необхідні як прямі, так і непрямі форми і методи державного регулювання. Причому, свої регулюючі функції держава здійснює на всіх рівнях своєї господарської системи, включаючи макроекономічний, мезорівень або регіональні, муніципальний мікрорівні.

У цьому зв'язку вважаємо за необхідне розглянути аспекти ефективного державного регулювання інвестиційного процесу, як найбільш значимої умови, що забезпечує формування і розвиток ринку житла. Ми вважаємо, що найбільш вагома ця діяльність повинна бути на рівні регіону, оскільки саме тут активно формується і функціонує не тільки вторинний, але і первинний ринки.

Тому удосконалення процесів державного регулювання ринку житлово-комунальних послуг в цілому прямо пов'язані з інвестиційною діяльністю регіону, що не тільки має свої особливості, але і може бути активізована саме за рахунок створення визначених пільг і преференцій для інвесторів, і, насамперед, податкового характеру.

Ми згодні з думкою про те, що крім вже існуючих пільг по оподаткуванню прибутку, що направляється на фінансування капіталовкладень, її реінвестування у виробництво тісно пов'язано з реформуванням податкової системи в цілому. Особливого значення рішення даної проблеми набуває з погляду стимулювання інвестиційної активності на регіональному рівні. До числа першочергових заходів можна віднести чітке розмежування податкової компетенції між центром і регіонами, спрощення існуючої податкової системи з поступовим ослабленням податкового тягаря на товаровиробника, поетапний зсув акцентів оподатковування з доходів юридичних на доходи фізичних осіб. Що ж стосується податкових пільг, то їх доцільно надавати не по факту інвестування, а з урахуванням досягнутої ефективності капіталовкладень [3, с. 3]. Усе це повною мірою можна віднести до інвестиційної діяльності, спрямованої на формування ринку житла, оскільки процеси державного регулювання інвестицій є ключовим елементом у підвищенні їх ефективності і раціональному розподілі.

Механізм регулювання ринку житлово-комунальних послуг зміщується в більшій мірі вбік управління інвестиційними потоками. На зміну інвестиціям у перепродажі придбаних об'єктів для одержання одноразової і найчастіше незначного прибутку приходять великі, довгострокові інвестиційні проекти, спрямовані на одержання постійних грошових надходжень. Фінансово-будівельні й інвестиційні компанії, підприємства комунального сектору економіки активною виробничо-підприємницькою діяльністю в області будівництва і реконструкції будинків і споруд різного призначення, але в першу чергу житла, з їх наступною реалізацією серед кінцевих і проміжних споживачів. При цьому суб'єкти ринку, що раніше інтенсивно працювали на вторинному ринку в якості ріелтерів, поступово переміщаються вбік первинного ринку і здобувають статус фірм-забудовників, що реалізують всю сукупність функцій по розвитку нерухомості.

Проаналізуємо вплив держави на формування ринку житла. До цього варто було б тільки додати, що і базові функції по розвитку ринку житла усе більше переходять до організацій-забудовників, що у ринкових умовах є не просто будівельними організаціями, що займаються зведенням об'єктів житло-цивільного і промислового призначення з залученням підрядних організацій, але і ключовими на мікрорівні управляючими і контролюючими органами, що охоплюють весь цикл створення і реалізації об'єкта, починаючи від проведення предпроектних вишукувань і кінчаючи процесом експлуатації побудованих будинків і споруд.

Крім того, на муніципальному і, частково, регіональному рівнях ринок житла формує складна специфічна дилерська мережа. Її виникнення пов'язане з появою економічних відносин між великими організаціями-забудовниками, інвесторами і представниками фінансово-кредитної сфери. Ряд організацій будівельного профілю, а також великого виробничого підприємства виступають як учасників часткового будівництва й у ряді випадків залучають дилерів для продажу прав пайової участі третім особам. Механізм регулювання ринку здійснюється таким чином, на ньому з’являються й активно діють структурні ланцюжки – „забудовник-дилер-брокер-підрядчик-експлуатаційник”, що володіють значними конкурентними перевагами і ведуть у кінцевому рахунку до створення великих багатопрофільних об’єднань, здатних ефективно вирішувати питання будівництва, реалізації й експлуатації великомасштабних житлових об’єктів.

На жаль, на рівні областей подібний механізм регулювання ринку житла діє далеко не завжди. Великих вільних коштів тут просто немає. Вільні оборотні кошти в більшості організацій, що займаються забудовою, практично відсутні, розраховувати на кредити банків через високу процентну ставку і короткостроковість кредиту не приходиться, оскільки їхнє використання не дає можливості реалізувати побудоване житло.

На рівні регіонів фірми-забудовники як виключення можуть дозволити собі будівництво комерційного житла для наступного продажу, та й то в дуже малих кількостях – не більш 1-2 п’ятидесяти-стоквартирних будинків у рік. При цьому, як правило, вони різними праведними і не праведними шляхами підгодовуються з бюджету, наприклад, за рахунок своїх лобістів в обладміністраціях, що направляють до них фінансові потоки. Інше житло будується винятково на гроші замовників, тобто конкретних покупців. Таким чином, будується і як ординарне, так і елітне і, якщо так можна сказати, напівелітне житло, що у більшому ступені переважає.

Що стосується механізму регулювання інвестиційних потоків з метою формування ринку житла в містах обласного підпорядкування і сільської місцевості, то роль його досить обмежена, тому що будівництво в них ведеться лише вибірково, причому в дуже малих обсягах. В Черкаській області є приклади, коли дотепер не добудовані дома, початі до 1991 року, що зводилися як за рахунок бюджетних засобів, так і за рахунок засобів підприємств. Зараз житло в області будується або саме найпростіше, або котеджі «нових українців». Негативно впливає на розвиток первинного ринку житла механізм регулювання інвестиційного забезпечення ринку житла. У той же час, цей факт негативно вплинув на стан відтворювальної бази житлового будівництва, що має можливості різко збільшити пропозицію на первинному ринку житла. Тому рішення задачі підвищення ефективності регулювання інвестиційного забезпечення ринку житла повинне реалізовуватися не тільки через збільшення потоку інвестицій і нарощування обсягів житлового будівництва, але і підвищення комплексного ефекту від вкладення інвестицій у житло, у тому числі і через використання іпотечного кредитування.

З цих позицій механізм регулювання інвестиційного процесу з метою створення ринку житла на макрорівні повинний полягати в детальному обробленні нормативно-правової бази іпотечного житлового кредитування. Варто підкреслити, що значні труднощі в цьому питанні вирішені за 1993-2005 роки. У цьому напрямку активно працювали Адміністрація Президента України, Уряд України, Верховна рада України, ряд міністерств і відомств.

У 2005 році були зроблені позитивні кроки, які значною мірою активізували роботу по наданню житлово-комунальних послуг і трохи змінили підходи до фінансування житлового будівництва за рахунок залучення для цих цілей засобів населення, хоча поки ще при державній підтримці розвитку концепцій української іпотеки. Проведена за кілька років робота дозволила сформулювати Концепцію становлення і розвитку української системи іпотечного житлового кредитування.

Одне з найбільш вагомих співвідношень форм і методів регулювання, що реалізують відповідні функції держави, займає макроекономічний рівень причому співвідношення прямих і непрямих методів приблизно дорівнює. Вони забезпечують такі найважливіші функції, як державна підтримка іпотечного кредитування, розвиток відносин на ринку житла, стимулювання ділової активності в будівництві, захист прав вкладників і власників житла, контроль за дотриманням законності в сфері житла, раціональний розподіл ресурсів і доходів з метою створення умов для придбання і будівництва житла, посилення соціального впливу держави через розвиток будівництва соціального житла й інші.

На мезорівні співвідношення форм і методів, а також регулюючих функцій держави не тільки не скорочується, але по окремих позиціях перевершує макрорівень. Зберігаються такі важливі функції, як розвиток відносин на ринку житла, створення умов для залучення капіталу в житло, стимулювання ділової активності в будівництві, але з'являються і нові, такі як реєстрація прав на житло і нерухоме майно, приватизація житла, розподіл регіональних ресурсів і землі для цілей житлового будівництва, визначення регіонального замовлення на житло.

На муніципальному рівні форм і методів, а також регулюючих функцій залишається значно менше. Найважливішими з них є реєстрація прав на житло, продаж муніципального житлового фонду через тендери, реєстрація малих будівельних підприємств, здійснення приватизації житла, розвиток ринку житла, створення інфраструктури в зонах житлової забудови. На мікрорівні форм і методів ще менше. Вони зосереджуються на завоюванні ринку житла, маркетингових дослідженнях на ньому, максимізації прибутку, скорочення втрат у житловому будівництві, видачі іпотечних кредитів, страхуванні внесків, конкурентній боротьбі.

Звідси випливає, що система форм і методів державного регулювання разом з реалізованими функціями через відповідні органи дозволяє активно впливати на всі сторони економічного процесу й ефективно впливати на різні сегменти ринку житла.

Висновки. Таким чином, узагальнюючи аспекти ефективного державного регулювання ринку житла і його інвестиційного забезпечення, необхідно виділити деякі положення.

По-перше, особливості механізму державного регулювання інвестиційного процесу з метою формування ринку житла обумовлені специфікою цього ринку, що значною мірою відображає всі наявні проблеми реформування економіки. Для неї характерні нерівномірний розвиток окремих ринкових сфер, недосконалість нормативно-законодавчої бази, відсутність наукових перспектив цього виду ринків, не сформованість потреби в обґрунтованих методиках оцінки житла, що використовують досягнутий світовий досвід, але в той же час адаптованих до вітчизняних умов і їх особливих положень. Тому особливого значення набуває той факт, що в цих умовах держава повинна грати більш значну роль, перерозподіляючи в інтересах соціальної справедливості визначену частину створюваного продукту, за допомогою податкової і кредитно-грошової політики регулюючи інвестиційний процес, спрямований на формування ринку житла.

По-друге, процес регулювання інвестиційних потоків на ринку житла сприяє тому, що зростаюча роль на ринку житла все більше належить організаціям-забудовникам, що у ринкових умовах є не просто будівельними організаціями, що займаються зведенням об'єктів житло-цивільного і промислового призначення з залученням підрядних організацій, але і ключовими регулюючими і контролюючими органами, що охоплюють весь цикл створення і реалізації об'єкта, починаючи з проекту і кінчаючи процесом експлуатації побудованих житлових будинків і допоміжних споруд. Крім того, на ринку житла формується складна специфічна дилерська мережа. Її виникнення пов'язане з появою економічних відносин між великими організаціями-забудовниками, інвесторами і представниками фінансово-кредитної сфери.

По-третє, негативні тенденції розвитку механізму регулювання інвестиційного забезпечення ринку житла зробили свій вплив на розвиток первинного ринку житла. У той же час цей факт негативно вплинув на стан відтворювальної бази масового житлового будівництва, що, має можливість різко збільшити пропозицію на первинному ринку житла. Тому вирішення задачі поліпшення регулювання інвестиційного забезпечення ринку житла повинне реалізовуватися через збільшення потоку інвестицій і нарощування обсягів житлового будівництва, але і підвищення комплексного ефекту від вкладення інвестицій у житло, у тому числі і через використання іпотечного кредитування.

По-четверте, по лінії державних органів влади прийняті необхідні заходи нормативно-правового характеру, що покликані забезпечити стійке функціонування іпотечного житлового будівництва з метою формування і розвитку ринку житла, хоча вони і не позбавлені протиріч законодавчого і фінансового плану, що трохи знижує їх практичну значимість. Тому на рівні регіонів адміністрації, як суб'єкти ринку житла, приймають власні законодавчі акти, спрямовані на розвиток іпотечного кредитування. В даний час є багато прикладів самостійного вирішення житлових проблем регіонів через власні, іноді специфічні схеми іпотечного кредитування. Продовження цієї роботи значною мірою буде сприяти становленню і розвиткові ринку житла.
Використані джерела інформації:

  1. Абалкин Л. Роль государства в становлении и регулировании рыночной экономики // Экономист. – 1997. – № 6. – С. 4

  2. Кушлин В. Проблемы реальной экономики на фоне финансовых кризисов // Экономист. – 1999.– № 3. – С. 7.

  3. Нємцов Б.Є. Підвищення ефективності ЖКГ – складова частина програми стабілізації та розвитку економіки // Промислове і громадське будівництво. – 1998. – № 4. – С. 3-4.

  4. Работяжев Н. Стоит ли уповать на усиление государственного вмешательства в экономику. // Независимая газета. – 25.03.2000 г. – С. 3

  5. Рудий С. Взаємодія держави, ринків житла та житлових послуг в Україні у контексті перехідного періоду // Вісник УАДУ. – 2008. – № 1. – С. 4-15.


Рецензент: Корецький М.Х., д.держ.упр., профессор


УДК 35 Попадюк Н.І.,

здобувач кафедри державної політики

та управління політичними процесами

Національної академії державного

управління при Президентові України
^ ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ ЕЛІТ В УКРАЇНІ: ОСОБЛИВОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
В роботі розкриваються особливості трансформації політичних еліт в Україні на сучасному етапі державотворення та перспективи їх подальшого розвитку. Автор виходить з того, що сьогодні дуже важливо поєднати процеси трансформації політичної еліти з процесами формування її нової якості.

У дослідженні акцентується увага на тому, що Україні конче необхідне здійснення політичних та економічних реформ, які створять належні передумови для відтворення "нової хвилі" національної політичної еліти, забезпечать принципи конкуренції в політичній сфері, сприятимуть відокремленню бізнесу від політики, посиленню боротьби з корупцією та створять механізм громадського контролю за представниками владного олімпу.
В работе раскрываются особенности трансформации политических элит в Украине на современном этапе и перспективы их дальнейшего развития. Автор исходит из того, что сегодня очень важно соединить процессы трансформации политической элиты с процессами формирования ее нового качества.

^ В исследовании акцентируется внимание на том, что Украине очень необходимо. Осуществление политических и экономических реформ, которые создадут условия для воспроизведения «новой волны» национальной политической элиты, обеспечат принципы конкуренции в политической сфере, будут способствовать отделению бизнеса от политики, усилению борьбы с коррупцией и создадут механизмы гражданского контроля за представителями власти.

^ The paper deals with the experience of political elites’ transformations at the current stage of state building in Ukraine and perspectives for this process development in future. The author goes out of the fact that it is very important today to put together the processes of political elite transformations with processes of its new quality formation.

The research accents on the necessity of political and economic reforms implementation in Ukraine thus providing preconditions for the “new wave” of the national political elite rehabilitation. Due to the author’s opinion such developments will lead to provision of the competition principles in the political sphere and separation between business and politics, reinforcement of anticorruption measures and mechanisms of civil control over political Olympus representatives.
^ Постановка проблеми. Як засвідчили результати останніх виборів (парламентських та місцевих виборів) сучасна політична еліта виявилася неготовою до захисту соціальних інтересів певної спільноти, неспроможною контролювати процес прийняття політичних рішень й діяти в інтересах консолідації суспільства. Ще одна проблема – це проблема професіоналізму сучасної політичної еліти. Непоодинокі випадки, коли на важливі посади в державі обираються чи призначаються особи без належної освіти та достатнього досвіду роботи в галузі державно-управлінських відносин.

Метою статті є дослідження особливостей трансформації політичних еліт в Україні та визначення перспектив формування політичної еліти, здатної на адекватну відповідь викликам часу.

У відповідності з визначеною метою визначені наступні завдання:

  • здійснити аналіз процесу трансформації політичних еліт в Україні;

  • дослідити основні особливості її сучасного розвитку;

  • розглянути можливі напрями імплементації в Україні позитивного міжнародного досвіду у сфері формування та добору якісної політичної еліти;

  • визначити основні перспективи формування і розвитку політичної еліти в Україні.

^ Аналіз наукового ступеня дослідження проблеми.

Сучасний рівень дослідження проблеми трансформації політичних еліт в Україні можна оцінити як недостатній, хоча на особливості цього процесу звертали увагу такі науковці, як С.Вовканич, О.Гринів, А.Колодій, Б.Кухта, М.Пірен, Е.Афонін, В.Танчер, М.Шульга. Вони зробили вагомий внесок у теорію політичної еліти, приділяли увагу визначенню сутності, поняття еліти та її ролі у державотворчих процесах. Однак, багато питань щодо формування і трансформації політичних еліт в Україні, перш за все в контексті науки державного управління, все ще мало досліджені.
^ Виклад основного матеріалу. Якщо класифікувати сучасну політичну еліту в Україні, то можна визначити три її прошарки: 1) колишня партійно-комсомольська номенклатура; 2) представники кримінальних структур; 3) підприємці (представники великого та середнього бізнесу, які вклали значні ресурси в отримання влади, і намагаються максимально швидко повернути гроші та отримати дивіденди). Така політична еліта об’єктивно не може бути зацікавлена у виконанні покладених на неї статусом зобов’язань. Нинішня ситуація характеризується зіткненням інтересів цих абсолютно різних людей. Це створює ситуацію, коли  так звана еліта сама руйнує інституції влади, за допомогою яких вона має сприяти суспільному розвитку. У переважній більшості випадків українська політична еліта не бачить довгострокової перспективи, а має за мету максимальне відстоювання власних або корпоративних інтересів підчас перебування при владі.

Чому так відбувається? Можна визначити певні закономірності, які супроводжували процес трансформації політичних еліт в Україні за період її незалежного розвитку.

По-перше, за часи незалежності так і не вдалося забезпечити реальну участь громадськості у державотворчих і політичних процесах, хоча на законодавчому рівні були закріплені принципи, методи роботи, здатні забезпечити відкритість влади. Тут свою роль зіграла і пасивність українського населення, як результат недовіри, апатії, розчарування у політиці, відчуття, що все і так буде вирішено у «потрібному напрямку» без їх участі та втручання у процес.

По-друге, для молодої держави - України є характерним одночасне «революційне» здійснення економічних і політичних перетворень без поступового, поетапного процесу демократизації шляхом чесної та рівноправної боротьби політичних сил та еліт за владу. Крім цього, важливе значення має складність відносин президентських, урядових структур і представницьких органів влади, через часте внесення змін до законодавства, що їх регулює, наявна постійна нестабільність.

По-третє, слід згадати про особливості, зумовлені історичним досвідом, традиціями, політичною «культурою» представників влади в Україні, що призводить до песимізму соціальних очікувань, зниження довіри до владних структур з боку громадян , розчарування народу результатами реформ, політикою в цілому.

По-четверте, не зважаючи на запровадження економічних реформ, в Україні ще й досі відсутні дієво сформований ринок й розвинений інститут приватної власності, які б забезпечили потужний середній клас, натомість наявні: зрощення владних структур із бізнесом, слабкість фінансової системи, економічна залежність регіонів.

По-п’яте, розвитку незалежної української держави сприяли недостатньо оформлені групи інтересів і політичні партії вождистського типу без чітких ідеологій. Цей процес характеризувався наростанням протиборства політичних сил, зростанням впливу різних екстремістських організацій націоналістичного характеру.

По-шосте, не зважаючи на намагання державно-управлінської еліти запровадити європейський досвід розвитку дієвого та впливового громадянського суспільства, в Україні воно й досі нерозвинене. Тут функціонують залежні від держави-влади засоби масової інформації, без імунітету стосовно державного втручання і контролю.

По-сьоме, ще й досі в Україні відсутні прозорі і ефективні методи та процедури добору еліт, звичайним явищем є «закриті» для громадськості особові справи претендентів на виборні посади, на посади керівників центральних і регіональних органів виконавчої влади, це стосується навіть відомостей про освіту і досвід роботи.

Враховуючи вищезазначене, можна  стверджувати про існування в Україні формальної, або фасадної демократії, в якій і політична еліта має відповідні якості. Сьогодні, мабуть, справедливіше казати про еліту, в якій знайшли місце обрані демократи у коаліції з колишніми аутсайдерами партійно-державного апарату, «перебіжчиками», які змінюють свої політичні уподобання з кожним приходом нової влади. Невипадково, часто представники цієї еліти недовго залишаються у великій політиці, не здатні по-справжньому оволодіти її правилами, стилем і методами державного управління, пізнати їх особливості й закономірності.

Наявному поколінню політичної еліти притаманний авторитаризм й конфронтаційність, відсутність толерантного ставлення і довіри до опонента, невміння дотримуватися одного для всіх закону та прийнятих у суспільстві моральних норм, відсутність стратегічного мисленням, мудрості, професіоналізму. «Потрібно прожити дуже багато років, аби зрозуміти, що політика робиться розумом, а не серцем» - зазначав Л. Фейхтвангер [5, c. 125].

Тому, сьогодні видається дуже важливим поєднання процесів трансформації політичної еліти з процесами формування нової якісної еліти та розвитку політичного лідерства. Формування політичної еліти – лідерів, які здійснюватимуть владу в суспільстві і братимуть участь у прийнятті та організації виконання політичних рішень має стати першочерговим завданням для держави, а особливо для України. Як справедливо зазначає відомий український політолог В. Фесенко «Представники політичної еліти України добре навчилися боротися за владу, але не завжди здатні (з різних причин) розпорядитися цією владою у суспільних інтересах. За право увійти до складу політичної еліти йде тверда, а нерідко і жорстока конкуренція. Саме здатність перемагати у боротьбі за владу є основним критерієм у селекції вітчизняної еліти» [4, с.1].

Як свідчить суспільно-політична практика, етапи становлення і трансформації політичних еліт України чітко збігаються з виборчими циклами, при цьому, вибори виступають основним механізмом імплементації змін у державі, у тому числі й кадрових.

Так, за результатами позачергових виборів народних депутатів України 30 вересня 2007 року, до Верховної Ради України потрапили представники Партії регіонів, "Блоку Юлії Тимошенко" (до якого входять 3 партії), Блоку "НАША УКРАЇНА – НАРОДНА САМООБОРОНА" (до якого входять 9 партій), Комуністичної партії України, "Блоку Литвина" (до якого входять 2 партії) [6, с. 1]. Основною тенденцією цього етапу, на нашу думку можна вважати об’єднання великого бізнесу (олігархів) і влади з метою лобіювання власних корисливих інтересів. У Верховній Раді, серед керівників центральних і регіональних органів виконавчої влади різко зросла кількість великих підприємців - якщо не лідерів, то уповноважених представників окремих бізнес-груп з власними політичними партіями. Впродовж 2007 - 2010 років так звана «політична арена» поступово перетворилася в елітний бізнес клуб закритого типу. Наслідком цього стала відірваність політичної еліти від суспільства, поглиблення соціально-економічної нерівності між її представниками та простими громадянами. Ще одна помітна тенденція цього етапу – поглиблення розколу в політичній еліті та постійний довготривалий конфлікт, невміння домовлятися і погоджувати інтереси, досягати консенсусу задля вирішення суспільноважливих проблем.

Саме неспроможністю української політико-управлінської еліти здійснювати ефективні реформи дослідники пострадянської політики пояснюють віднесення політичного режиму України до розряду «гібридних», «частково демократичних», «авторитарно-змагальних» [7, с. 197]. На жаль, час минає, а ситуація ще й досі не змінилася.

Проводячи аналіз складу російської еліти, О.Криштановська констатує, що до кінця 1994 року, порівняно з радянським періодом, відбулася зміна політичної еліти, хоча і незначна, зокрема, омолодження правлячого прошарку, зниження частки вихідців із села, підвищення освітнього рівня її представників [1].

Інша ситуація проглядається в Україні за результатами останніх місцевих виборів 2010 року, коли у більшості випадків, регіональні представники бізнес структур нерідко вирішили купити мандат довіри громадян, застосовуючи при цьому незаконні методи, накшталт масовий підкуп виборців, адмінресурс. Це призвело до того, що до влади на місцях прийшли не професіонали у сфері державного управління, а часто люди з низьким рівнем моральних якостей і професійної підготовленості, відсутністю стратегічного мислення, інколи навіть з кримінальним минулим, у діях яких переважають особисті і групові інтереси над інтересами суспільними.

Можливо, у цьому випадку слід сказати, що кожен народ заслуговує на владу, яку від собі обрав, тобто, що сучасна політична еліта відображає соціальні «хвороби» і конфлікти, наявні у суспільстві? Проте, це не знімає з неї відповідальності за вирішення існуючих проблем, покращання ситуації, оскільки політична еліта є референтною суспільною групою, яка задає йому зразки і моделі поведінки ( тобто, яка еліта, такий і народ).

Погоджуємося з тими дослідниками, які вважають, що кардинальної зміни еліти наразі так і не відбулося, оскільки це тривалий еволюційний процес, продукт об’єктивних і суб’єктивних, внутрішніх і зовнішніх, економічних і політичних, соціально-психологічних і духовних чинників суспільного розвитку. А поки що маємо еліту, котра лише формується. Постає питання: яким чином можна поліпшити якість політичної еліти України?

У стабільних політичних системах трансформація політичної еліти відбувається відповідно до чітко розроблених процедур, внаслідок чого персональний склад еліти, з більшою чи меншою періодичністю, оновлюється, а сама політична структура залишається в основному незмінною. При цьому, основний тягар покладається не на вибори, через їх інколи суперечливий і непередбачуваний результат. Особлива увага приділена процедурам добору еліт, їх демократичності, прозорості, підвищеним вимогам до професійних і моральних характеристик претендентів на виборні посади, на посади керівників центральних і регіональних органів виконавчої влади.

При демократичному режимі суспільні елітні групи є відкритими – і тому постійно відбувається циркуляція еліти. "Циркуляція еліт є демократичним механізмом, який перешкоджає монополізації влади, вливає свіжу кров (у дійсно демократичній системі не буквально, а в переносному значенні, у формі нових людей, нових ідей)" [2, с. 24].

Для імплементації ефективного міжнародного досвіду в Україні необхідне прийняття на законодавчому рівні політичних та економічних реформ, які створять належні передумови для відтворення "нової хвилі" національної політичної еліти, забезпечать принципи конкуренції в політичній сфері, відокремлення бізнесу від політики, посилять боротьбу з корупцією та механізм суспільного контролю за представниками політичної еліти.

У період глобальних процесів трансформації політична еліта може стати одним з головних чинників формування нової влади і держави. Створення нової національної ідеології і політичне структурування українського суспільства зараз вкрай необхідні, бо держава без чіткої, ефективної внутрішньої та зовнішньої політики не може бути повноцінною.

Перспектива виходу із "вічного конфлікту" залежить не тільки від результату боротьби між господарською елітою і "новими економічними прошарками", але й від того, коли в еліті з'являться люди нового покоління, які будуть здатні генерувати ідеї і виробляти стратегію суспільного розвитку, узгоджувати інтереси всього спектру соціально-політичних сил [3, с.60].

Якщо говорити про перспективи формування і розвитку справжньої політичної еліти в Україні, то слід зазначити, що для того щоб стати справжнім суб’єктом прогресу, еліті ще довго доведеться вчитися принципам демократії не тільки теоретично та поверхово, а імплементувати їх на практиці у своїй діяльності на благо суспільства і держави. Для цього необхідно здійснити ряд заходів, а саме:

1. На законодавчому рівні оптимізувати взаємини гілок влади, підвищити якість та ефективність органів місцевого самоврядування, підвищити авторитет судових органів шляхом завершення судової реформи, забезпечити державне управління на базі законності, демократії та чесного ухвалення політико-управлінських рішень.

2. Важливо на практиці імплементувати міжнародні стандарти та дієві кадрові технології (тестування, вимоги до відповідного освітнього рівня та кваліфікації, досвіду роботи), встановити чіткий, відкритий для громадськості порядок відбору еліти, призначення та відставки «слуг народу», у тому числі через запровадження імперативного мандату, особливо в структурах вищих ешелонів влади.

3. В Україні не можна допускати монополію будь-якої фінансово-олігархічної групи на засоби масової інформації, через запровадження жорстких санкцій за такі порушення, забезпечити реальне функціонування вільних і незалежних ЗМІ.

4. Важливе значення для політичного прогресу еліти має саме конструктивна діяльність опозиції з відкритою й постійною критикою по-суті недоліків і помилок влади, їх практичного виправлення для забезпечення процесу циркуляції політичних еліт, їх трансформацію в реальну й ефективну еліту.

Висновки. Таким чином, слід зазначити, що політична еліта України завжди відігравала визначну роль у процесах становлення  України як незалежної держави. У той же час не можна знімати з еліти відповідальність за помилки на цьому шляху: укорінення в Україні корупції у різних проявах, відірваності влади від суспільства, діяльність задля особистого збагачення, постійну зміну «політичного забарвлення», домінування психології тимчасовості перебування при владі і тому бажання захопити якнайбільше благ для особистого збагачення.

У зв’язку із цим процес трансформації політичних еліт України у майбутньому має відбуватися через забезпеченням якісних перетворень в середині елітних груп. Мається на увазі зміна загальних умов їх функціонування та запровадження моделей і механізмів, які б сприяли прискоренню оновлення політичної, державно-управлінської еліти в Україні.

Автор вважає, що трансформація політичної системи і суспільних відносин тісно пов'язана зі зміною правлячої еліти. В сучасних умовах для України нагальним питанням є трансформація сучасної політичної еліти у професійну, ефективно діючу, якісну управлінську еліту. Реалізація цієї мети має здійснюватися шляхом запровадження таких демократичних процедур та інститутів, які забезпечать широке соціальне представництво в політичній еліті, її систематичне оновлення, запобігання олігархізації та відокремленню, віддаленості від громадян.

Політична еліта керує державою на різних рівнях, має вплив на процес прийняття політичних рішень, від неї значною мірою залежить стабільність державного та суспільного розвитку як у внутрішньому, так і у зовнішньому його вимірах. Тому для динамічного розвитку України надзвичайно важливе значення має формування самодостатньої, внутрішньоструктурованої і ефективної політичної еліти.

З огляду на це, виникає потреба глибокого й всебічного вивчення міжнародних теоретичних напрацювань з питань формування та функціонування політичних еліт, визначення їх місця та значення в системі управління суспільством, державою.

^ Перспективи подальших наукових досліджень даної проблеми. Проведення подальших наукових досліджень зазначеної проблеми надасть змогу визначити та встановити ефективні методи формування і розвитку справжньої політичної еліти в Україні. Результати досліджень дієвого міжнародного досвіду демократичних процедур добору еліт, їх прозорості, підвищених вимог до професійних і моральних характеристик претендентів на виборні посади, на посади керівників центральних і регіональних органів виконавчої влади можна буде використовувати у підготовці навчальних посібників, а також при внесенні змін до законодавства в питаннях вдосконалення механізмів прийняття на державну службу та виборчої системи України.
Використані джерела інформації:

  1. Крыштановская О.В. Трансформация старой номенклатуры в новую российскую элиту// Общественные науки и современность. – 1995. – № 1. – С.51-65.

  2. Крэстева А. Власть и элита в обществе без гражданского общества // Социс. – 1996. –Мясников О.В. Смена правящих элит: "консолидация" или "вечная схватка"? // Полис. – 1993. – № 1. – С.52-60.

  3. Фесенко В. Вітчизняна політична еліта у контексті «проєкту Україна» // http://www.ji.lviv.ua/n45texts/fesenko.htm

  4. Фейхтвангер Л. Собрание сочинений: В 6 т. / Редкол.: А. С. Дмитриев и др.; [Предисл. Д. Затонского, с. 5–32; Коммент. В. Микушевича]. / Пер. с нем. М. Вершининой, Э. Линецкой. – М.: Худож. лит., 1988. – Т. 6. – 766 с.

  5. Центральна виборча комісія // Веб-сервер: http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2007/w6p001

  6. Wilson W. The Study of Administration // Political Science Quarterly. – № 2. – 1987.


Рецензент: Логунова М.М., к.філософ.н., доцент
УДК:351.852:061.2(477) Сербіна Є.А.,

аспірант кафедри філософії і методології

державного управління НАДУ при

Президентові України
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи