Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
Сторінка29/29
Дата30.10.2014
Розмір6.56 Mb.
ТипПротокол
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29
^

УДК 352;354 Пінчук С.А.,


здобувач Академії муніципального управління
Соціальна мобілізація як фактор забезпечення сталого розвитку громад
У статті розкривається поняття соціальної мобілізації як процесу залучення громадян до безпосередньої участі у вирішенні муніципальних проблем та способу акумулювання місцевих ресурсів, розглядаються різні підходи до визначення етапів процесу соціальної мобілізації, запроваджується класифікація соціальної мобілізації за організаційною ознакою.

В статье раскрывается понятие социальной мобилизации как процесса привлечения граждан к непосредственному участию в решении муниципальных проблем и способа аккумулирования местных ресурсов, рассматриваются различные подходы к определению этапов процесса социальной мобилизации, внедряется классификация социальной мобилизации по организационному принципу.

In the article the author exposes the concept of social mobilization as a process of  involving the citizens to immediate participation in solving the community problems and as a way of local resources accumulation, reviews various ways of determining the stages of social mobilization process, introduces classification of social mobilization by an organizing feature.

^ Постановка проблеми. Важливою передумовою для сталого розвитку громади є активна участь її членів як у формуванні, так і безпосередній реалізації місцевої соціальної політики. Згуртованість громади навколо вирішення проблеми є запорукою уникнення внутрішніх протиріч, що лише сприяє ефективному її розв’язанню. Поряд з тим, усвідомлення мешканцями важливості вирішення тієї чи іншої проблеми, розуміння, що такі дії направлені на досягнення благополуччя всієї громади або її частини, може стати стимулом не лише для загального схвалення дій місцевої влади, я й активного залучення самих мешканців до конкретної діяльності.

Впровадження різноманітних форм безпосередньої участі громадян у місцевому самоврядуванні здатне значно сприяти розвитку місцевих громад. У практиці управління важливе місце посідає інтеграція – згуртованість членів громади задля підвищення ефективності колективних дій. Це необхідно, оскільки в реальній дійсності завжди має місце протистояння і конкуренція, опозиція і боротьба, які випливають із несумісності особистих та колективних прагнень, починань, ініціатив. [1, c.276]

Чимало громад в Україні стикаються з проблемою пошуку інвестицій для вирішення нагальних місцевих проблем. Власні доходи місцевого бюджету є недостатніми, субвенції державного бюджету спрямовані на забезпечення радше мінімальних соціальних стандартів, ніж конкретних пріоритетів розвитку окремих громад, а “бюджети розвитку” в українських громадах часто фактично не виконують своєї основної функції. Можливості органів місцевого самоврядування залучати додаткові кошти через створення різноманітних позабюджетних фондів останнім часом зазнали істотних обмежень. Зокрема, законодавство забороняє пряму участь органів місцевого самоврядування і комунальних підприємств у створенні позабюджетних і благодійних фондів. Та головне, що позабюджетні фонди виявилися недостатньо ефективним засобом соціальних інвестицій, бо вони мало зважали на потреби розвитку власне громади. Тому громадські ініціативи звертають дедалі більшу увагу на механізми ефективного соціального інвестування, залучення внутрішніх ресурсів громади для вирішення нагальних питань місцевого значення.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій. Тематика, пов’язана із вивченням ролі територіальної громади у соціально-економічному розвитку територій, проблематика активізації громадян вже знайшла своє відображення у працях таких вітчизняних та закордонних дослідників як Т.Е.Грінберг, М.М.Грачова, О.М.Лазора, О.І.Карого, В.М.Ткаченка, А.В.Дуди, В.С.Куйбіди, П.В.Мельник, М.П.Недюхи, Г.Г.Скиби та інших. Однак, на нашу думку, питання соціальної мобілізації в територіальній громаді ще потребують ґрунтовного дослідження, спираючись на практичний досвід фахівців з активізації громадян.

^ Метою даного дослідження є аналіз феномену соціальної мобілізації як процесу залучення громадян до безпосередньої участі у вирішенні муніципальних проблем та способу акумулювання місцевих ресурсів, розглянути етапи процесу соціальної мобілізації та здійснити класифікацію соціальної мобілізації.

^ Виклад основного матеріалу. Світовий досвід свідчить, що більшість громадян готові робити свій внесок у місцеві проекти розвитку, коли вони можуть брати участь у прийнятті рішень і відчувають, що проект покращує конкретні умови проживання. Дозволяючи місцевим громадам визначати, як потрібно планувати ту чи іншу програму розвитку, органи місцевого самоврядування цим самим зміцнюють їхні почуття власності та відповідальності за проект. Це також створює персональну зацікавленість конкретного громадянина в успішному завершенні програми. Тому громадяни витратять більше часу та ресурсів на досягнення цілей проекту, що, в свою чергу, допоможе досягти кращих результатів, аніж у випадку, коли рішення про заходи програми приймаються далеким центральним урядом. Органи місцевого самоврядування можуть зробити розвиток більш сталим шляхом безпосереднього залучення громадян до реалізації проектів. Зацікавлені сторони, що є «власниками» проекту, візьмуть на себе відповідальність за утримання проекту. Можливість брати участь у плануванні проектів розвитку на ранніх стадіях, в свою чергу, заохочує місцеве населення належним чином контролювати і захищати результати проектів. [2, с.11]

Відтак, залучення мешканців до вирішення актуальних проблем громади має стати першочерговим завданням для органів місцевого самоврядування. Саме об’єднання зусиль громади, яка активно долучається до безпосередньої участі у вирішенні власних проблем, бере на себе ініціативу у реалізації проектів, є запорукою сталого розвитку.

Українські та іноземні експерти муніципальної програми сталого розвитку ПРООН соціальну мобілізацію розглядають як динамічний, проте поступовий процес, який має на меті залучення потенціалу громадян, недержавних організацій, освітніх закладів та приватного сектору до вирішення місцевих проблем розвитку та самодопомоги; освітній процес, який навчає місцеві зацікавлені сторони приймати управлінські рішення та спільно планувати напрямки розвитку; зміна свідомості людей в такий спосіб, що вони стають готовими до нових форм соціалізації та поведінки. Це динамічний процес залучення потенціалу та бажання людей допомогти самим собі спільними діями. [2, с.28] Зокрема, на їхню думку, соціальна мобілізація залучає всі сегменти суспільства (чоловіків, жінок, молодь, бідних/багатих, приватний сектор, місцеві органи влади, організації громадянського суспільства, освітні заклади) у формі партнерства заради досягнення спільної мети і призводить до уповноваження громади в процесі місцевого розвитку. Базовим принципом соціальної мобілізації є бажання та здатність людей робити багато речей самостійно для власного благополуччя, а також для своїх сімей та громади. Проте, як правило, вони рідко збираються, щоб розкрити свою колективну силу, оскільки їм не вистачає соціальних та технічних порад зі сторони. Таким радником може бути особа (активіст громади) або установа, що спеціалізується на соціальній мобілізації, які можуть навчити людей таким вмінням: організовуватись – організація допомагає їм об’єднати ресурси/зусилля, зменшити витрати та зайнятись самоокупними справами; визначити дійсних лідерів з членів громади для забезпечення лідерства; визначати та пріоритезувати можливості та потреби, якими люди бажають зайнятись; визначати технічну спроможність вибраних можливостей чи потреб розвитку; забезпечувати та сприяти надходженню необхідних ресурсів до громади для реалізації можливостей/потреб; контролювати, лобіювати та встановлювати зв’язки з донорськими організаціями. Роль активіста громади чи організації по соціальній мобілізації полягає в тому, щоб навчити людей вищезгаданим вмінням та зміцнити їхній потенціал.

На переконання представників програми ПРООН, соціальна мобілізація відбувається циклічно, а кожен цикл складається із чотирьох етапів:

Перший етап включає: ознайомлення з концепцією відповідальних організацій, таких як місцевий уряд та місцеві адміністрації (районні, обласні) для створення партнерства; вибір географічної території для проекту (місто/село/селище); вибір місцевої громади для програми: чоловіків, жінок, молоді та інших цільових груп (заклади освіти, громадські об’єднання, малий бізнес і т.д.) у селі, мікрорайоні; підвищення мотивації місцевих громад і цільових груп відносно їхньої здатності вирішувати місцеві проблеми шляхом спільних дій, ознайомлення з концепцією соціальної мобілізації та її значенням для розкриття їхнього потенціалу самодопомоги; підтримка цільової групи населення за умови її об’єднання в організацію громади (або орган самоорганізації населення), допомога у визначенні її дійсних лідерів для управління організацією та забезпечення лідерства; підвищення кваліфікації шляхом проведення навчання для групи керівників та рядових членів організації з питань управління організаціями за принципами ефективного врядування.

Створена таким чином організація самостійно втілює декілька ініціатив, досягаючи стадії зрілості. Це дає їй змогу перейти до другого етапу: тренінг для місцевих громад з питань спільного планування та пріоритезації їхніх потреб, які відображені у соціальних, економічних та екологічних планах; включення місцевих пріоритетів у плани села, міста та регіональні плани розвитку шляхом проведення семінарів по плануванню; створення партнерства з місцевим урядом та іншими агенціями розвитку.

Наступний етап, третій, передбачає навчання зацікавлених громад навикам написання та подачі пропозицій відповідній організації з розвитку; навчання громад вмінню втілювати свої пріоритети на засадах спільної участі та прозоро вести записи всіх надходжень та витрат, пов’язаних із впровадженням ініціатив; підтримку громад щодо мобілізації внутрішніх та зовнішніх ресурсів для реалізації їхніх пріоритетів; навчання громад з питань проведення спільного моніторингу та громадського аудиту їхніх заходів, підтримка проведення подібного моніторингу та аудиту; звітування місцевим органам влади та іншим партнерам.

Завершальний, четвертий етап, містить: забезпечення надання послуг громадою, розподілення прибутків на основі справедливості та повного повернення витрат; самооцінку організації громади, корегування дій та прийняття заходів для зміни майбутнього; налагодження контактів з іншими донорським агенціями.

По завершенню циклу громада вже здатна вирішити самостійно як мінімум одну проблему з розвитку та покращити свої умов життя. На додаток до вирішення проблем громада отримує також інші вигоди: вона набуває повноважень самостійно ініціювати новий цикл розвитку, і з кожним циклом умови життя громадян покращуються. [2, с.31]

Інший практик активізації громадян В.Є.Сороковський соціальну мобілізацію розглядає як добровільну участь жителів у громадських об’єднаннях (органах самоорганізації населення, громадських організаціях, неприбуткових кооперативах) для реалізації місцевих ініціатив та проектів. Проте, на його переконання, без зовнішньої допомоги процес соціальної мобілізації сам по собі початися не може, для цього потрібна активна підтримка ініціатив населення з боку місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, нерідко – за участі зацікавлених міжнародних недержавних організацій. Посилаючись на міжнародний досвід реалізації програм соціальної мобілізації у різних країнах, як розвинутих, так і таких, що розвиваються, джерело зазначає, що створення функціональних суспільно-економічних об’єднань є найбільш ефективним механізмом подолання соціальної апатії, бідності, наслідків жорсткого централізованого управління та переходу до соціальної мобілізації та сталого соціально-економічного розвитку, особливо для сільських громад. Основною метою соціальної мобілізації, на його думку, є підвищення соціальної активності та соціальної відповідальності населення шляхом організації людей у громадські об’єднання для розв’язання місцевих проблем та забезпечення сталого розвитку. додаткова мета – сприяння процесам демократизації шляхом впровадження децентралізованих методів місцевого самоврядування. [3, с.58-59]

Проте, не всі дослідники та практики з питань активізації громадян визначають формування громадських об’єднань як обов’язкову передумову виникнення феномену соціальної мобілізації. Р.Р.Краплич відзначає, головним ресурсом, який має мобілізувати громада – це люди, які своїми власними ідеями, бажаннями та справами можуть покращувати навколишнє середовище або чиєсь становище. Таких людей називають волонтери (добровольці) чи громадські (суспільні) активісти. Серед добровольців є чимало людей, котрих у професійному плані називають експертами – добрими фахівцями своєї справи. Джерело розглядає активізацію участі населення у вирішенні проблем громади як мобілізацію локальних ресурсів. При цьому, під ресурсами він розуміє не лише корисні копалини, матеріальні цінності, майно та фінанси. В його розумінні, мобілізація локальних ресурсів – це приведення до активного стану людей, використання необхідних засобів (обладнання, майна, матералів), залучення коштів на подолання конкретної проблеми (проблем), що потребують вирішення у територіальній громаді. [4, c.5]

Вітчизняний практик з планування сталого розвитку громад Р.Р.Краплич визначає сім етапів ефективної мобілізації локальних ресурсів: 1. Наявність проблеми чи потреби, що є надзвичайно актуальною, важливою у громаді. Як правило, громадяни легко погоджуються вкладати власні кошти чи самостійно взятися до роботи по вирішенню проблеми, яка їх стосується безпосередньо. 2. Добре усвідомлення громадою суті проблеми та розумніння, від чого залежить її вирішення. 3. Створення ініціативної групи з авторитетних представників різних суспільних секторів громади. 4. Створення ініціативною групою, при активному залученні усієї громоди чіткого плану дій по вирішенню проблеми. 5. Чітке планування дій по залученню ресурсів, як матеріальних, так і людських, та реалізація цього плану. 6. Звітування перед громадою про виконання плану дій, залучення і використання ресурсів на кожному з етапів його реалізації. 7. Подякувати усім долученим до вирішення проблеми за допомогу та залучати їх знову у процесі вирішення інших проблем [4, c.7].

Таким чином, описані етапи забезпечують циклічність проблеми, але для повторюваності такого циклу не можна зупинятися на досягнутому. Мобілізувавши громаду одного разу, потрібно зберігати активність громадян і в подальшому. Проте, дана концепція зовсім не передбачає створення організації громади у будь-якій формі. Роль структуризованої громадської інституції тут виконує ініціативна група, яка може бути змінною за своїм складом. Більше того, у випадку вирішення громадою іншої проблеми може бути створена нова ініціативна група. Те, що трактування участі громадськості виключно через недержавні організації не відповідає ні реальному, ні бажаному у демократичному суспільстві стану речей, відзначає і дослідник О.І. Карий. [5, c.103]

Використовуючи досвід різних фахівців з активізації громадян, зважаючи на різницю у підходах до визначення соціальної мобілізації та етапів її реалізації, автор пропонує класифікувати процес соціальної мобілізації за організаційною ознакою на:

  • «Формалізовану соціальну мобілізацію», тобто таку, ініціатором та координатором якої виступає створена громадою чи її представниками формалізована і зареєстрована у відповідних державних органах організація громадянського суспільства – громадська організація, орган самоорганізації населення, благодійний фонд, неприбуткове товариство тощо; та

  • «Стихійну соціальну мобілізацію», тобто таку, що виникає внаслідок згуртування громади навлоко вирішення певної актуальної проблеми (проблем) без створення будь-якої організації; в такому випадку координаційну функцію виконує фізична особа – ініціатор, або група фізичних осіб – ініціативна група.

Формалізована соціальна мобілізація може здійснюватися як шляхом цілеспрямованої діяльності органів місцевого самоврядування, так і під впливом зовнішніх чинників, таких як міжнародні донорські структури.

Прикладом Формалізованої соціальної мобілізації може слугувати діяльність проекту ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», в рамках якого здійснюється поширення значного позитивного досвіду Програми розвитку ООН у впровадженні проектів, орієнтованих на соціальну мобілізацію громад.Умовою виділення коштів на ці проекти є створення неприбуткової організації громади, учасниками якої мають стати не менше 80 % домогосподарств. Члени громади мають співфінансувати виконання проектів власним коштом через створену організацію громади.

Серед конкретних цілей, які ставить перед собою Проект - доведення ефективності та дієвості механізмів партнерства місцевої влади та громад, децентралізованого управління в Україні і надання соціальних послуг шляхом просування партнерських самоврядних організацій громад, які пропонують ініціативи з самодопомоги в співпраці з органами місцевої влади, приватним сектором та іншими зацікавленими сторонами; підвищення належних професійних навичок та знань організацій громад та місцевої влади щодо започаткування та підтримки партнерських відносин на місцевому рівні, що сприятиме сталому соціально-економічному розвитку громад та ефективному наданню соціальних послуг; окращення інституційної спроможності самоврядних організацій громади та місцевих органів влади у сфері визначення потреб і пріоритетів громади, методів управління та моніторингу в рамках місцевого самоврядування за участю громадськості [6, с.5].

За допомогою соціальної мобілізації обрані громади об’єднуються в організації громад на засадах раціонального врядування. Потенціал ОГ (організацій громад) будується таким чином, щоб вони мали змогу приймати спільні рішення разом з місцевою владою, мобілізувати ресурси, впроваджувати пріоритетні проекти та постійно отримувати результат. Потенціал інших партнерів приватного та державного секторів також зміцнюється завдяки методу спільних зусиль. Для досягнення цієї мети використовуються різні методики навчання. Прийнятий метод тісної співпраці покликаний об'єднати громади, місцеву/регіональну владу, приватний сектор та громадські організації, щоб усі мали змогу постійно спілкуватися та демонструвати напрям розвитку, корегувати плани громад та приймати рішення щодо вирішення місцевих проблем в межах співпраці прватно-державного сектору.

Проект надає гранти для впровапдження мікропроектів громад на основі принципу самодопомоги та в рамках співпраці приватно-державного сектору, де кожен партнер має внести свою частку для розвитку. Встановлено механізм фінансування, який передбачає частку членів громад (не менше 5%), приватний сектор, центральні та місцеві бюджети, а також участь проекту, що становить половину усіх внесків. Громада бере на себе зобов’язання, за сприяння місцевої влади, підтрмувати сталість процесу, щоб надалі отримувати позитивний результат [7].

Найбільш типовим прикладом стихійної мобілізації громади є газифікація населених пунктів, переважно сіл: для проведення газу від загальної магістралі до домогосподарств мешканці акумулюють фінансові ресурси самих громадян для виконання робіт з газифікації. У багатьох випадках, мешканці, крім фінансового внеску, особисто виконують ще й ряд некваліфікованих робіт. Часом, для забезпечення ведення господарської діяльності, мешканці об’єднуються у кооперативи, формалізовані чи неформалізовані. Проте ці кооперативи або існують до моменту передачі всієї газотранспортної мережі на баланс газопостачальних організацій, або, в кращому випадку, перетворюються на комунальні обслуговуючі підприємства.

Висновки. Ефективність соціальної мобілізації як механізму активізації громадян та залучення внутрішніх ресурсів громади для вирішення місцевих проблем вже доведена багаторічною практикою його впровадження. При цьому важливо відмітити, що цей механізм однаково ефективно працює не залежно від рівня розвитку населеного пункту, його статусу чи розміру місцевого бюджету. Різниця лише у сталості процесів, які відбуваються у громаді, адже без постійної підтримки активності населення з боку органів місцевого самоврядування, мобілізаційні настрої громади зникають так само стихійно, як і з’являються – як тільки вирішується проблема або знижується її актуальність для громади.

Зрештою, дуже часто спроби місцевої влади вирішити наявні проблеми розвитку власними силами, не залучаючи місцеве населення не сприяють досягненню позитивних результатів, а пасивність населення, його нездатність вирішувати власні проблеми називається одним з основних стримуючих факторів успішного розв’язання муніципальних проблем і забезпечення сталого розвитку громад [8, с.4].

Для забезпечення сталого розвитку громади, органам місцевого самоврядування необхідно шукати можливості та цілеспрямовано працювати для запуску процесу формалізованої соціальної мобілізації або, принаймні, забезпечити сталість процесу громадської активності, що виникла стихійним шляхом. Адже громада, яка одного разу згуртувалася навколо вирішення нагальної проблеми та отримала позитивний результат від спільної діяльності є достатньо мотивованою для новиз звершень заради власного благополуччя.
Використані джерела інформації:

  1. Гавриленко І.М., Мельник П.В., Недюха М.П. / Соціальний розвиток: Навчальний посібник. – Київ, 2001. – 484 с.

  2. Децентралізація та ефективне місцеве самоврядування: навчальний посібник для посадовців місцевих та регіональних органів влади та фахівців з розвитку місцевого самоврядування. Київ: ПРООН/МПВСР. - 2007. - 269 с.

  3. Сороковський В.Є. Децентралізація в дії: підвищення спроможності громад у наданні послуг: Методичний посібник / [розроблено в рамках Швейцарсько-українського проекту «Підтримка децентралізації в Україні» DESPRO] / – К. : ТОВ РПЦ «Золоті Ворота». – 2009. – 115 c.

  4. Краплич Р.Р. Соціальні проблеми вирішуємо разом (16 дій місцевої активності) / Фундація імені князів-благодійників Острозьких. – Рівне, - ПП Нестеров, - 2006, - 72 с.

  5. Карий О.І. Стратегічне планування розвитку міста / Львів, - ЗУКЦ, - 2007, - 317 с.

  6. Посібник з впровадження Проекту ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» / Київ: ПРООН, - 2008, - 155 с.

  7. Офіційний інтернет сайт проекту ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» [Електронний ресурс] / Режим доступу http://www.cba.org.ua/ua/about/about-cba

  8. Сталий розвиток міст за участю громад: уроки з досвіду впровадження «Муніципальної програми врядування та сталого розвитку» / – Київ: ПРООН/МПВСР, 2008. – 48 с.

Рецензент: Корецький М.Х., д.держ.упр., професор

^ ПАМ’ЯТКА АВТОРУ
Вимоги до підготовки матеріалів до публікації:
Вітчизняним авторам матеріали подавати українською мовою (Microsoft Word, формат А4, поля: зліва і справа – 25 мм, зверху і знизу – 20 мм; без нумерації сторінок; шрифт – 14 пт, Times New Roman, через 1,5 інтервали). Для зарубіжних авторів допускається подача матеріалів російською або англійською мовами (у тому ж форматі).

Прізвище з ініціалами автора (авторів), науковий ступінь, вчене звання, місце роботи і посаду друкувати праворуч зверху сторінки, а УДК (обов’язкова інформація) - зліва.

Назву статті друкувати великими літерами посередині сторінки після даних про автора (авторів) перед основним текстом.

Статті подавати оформленими відповідно до вимог ВАК України до фахових наукових видань з обов’язковим посиланням на використані літературні джерела (після основного тексту), зі стислими анотаціями на українській, російській та англійській мовах, обсяг статей у межах 6 - 12 стор., ф. А4.

При написанні статей слід чітко дотримуватися такої структури та послідовності викладення матеріалу:

  • постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важ­ли­ви­ми науковими і практичними завданнями;

  • аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблем;

  • формування мети (постановка завдання);

  • виклад основного матеріалу з обґрунтуванням отримання нау­кових результатів дослідження;

  • висновки;

  • список використаних джерел інформації (оформлений відповідно до вимог ВАК України до дисертаційних досліджень).

Редколегія за погодженням з автором (авторами) може скорочувати та редагувати матеріали; відповідальність за зміст та науковий рівень статей несуть автори.

Всі матеріали мають бути завізовані автором (авторами), статті мають подаватися з зовнішньою рецензією.

Матеріали надаються до Академії муніципального управління за адресою: 01042, м.Київ, вул.. І.Кудрі, 33, к. 214, 316. Контактні телефони: +38 (044) 5290023 (внутр. 11-57, 12-06) +38 (044) 5290516 факс.

Додається окрема стисла довідка про автора (авторів), де повністю зазначаються прізвище, ім’я, по батькові (для всіх авторів); адреса місця роботи та домашня; телефони для зв’язку.


ПРИМІТКИ

ПРИМІТКИ

Н а у к о в е ф а х о в е в и д а н н я У к р а ї н и

з д е р ж а в н о г о у п р а в л і н н я

(Постанова президії ВАК України від 14 жовтня 2009 р. № 1 – 05/4)

^ НАУКОВИЙ ВІСНИК

АКАДЕМІЇ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ
СЕРІЯ «УПРАВЛІННЯ»
ВИПУСК 1/2011

Заснований у 2004 році


Реєстраційне свідоцтво серії КВ № 8846

Видане Міністерством інформації України

9 червня 2004 року


Виходить чотири рази на рік.

Зі змістом можна ознайомитися на ВЕБ-сайті Академії

муніципального управління: www.amu.kiev.ua
***
Відповідальні за випуск: В.Д.Бакуменко,

Н.О.Завадська,

Н.Г.Шаройкіна.
Академія муніципального управління

Видавничо-поліграфічний центр

Адреса: 01042, м. Київ, вул. Чигоріна, 8

Підписано до друку 02.02.10

Формат 60 х 84 1/16 Тираж 300 пр.

Обл. вид. арк. 25,9 Ум. друк. арк. 25,9


1 Метою роботи експертної групи, очолюваної доктором економіки та соціології, професором Ю.Саєнком, було дослідження соціальної інтеграції України у сучасному світі. До складу групи було залучено експертів з числа фахівців Національної академії наук (соціологів, істориків, філософів), викладачів ВНЗ та науковців Києва, Дніпропетровська, Донецька, АР Крим, Львова. Результати проведеного Інститутом соціології НАНУ та Центром “Соціс” репрезентативного опитування 1800 респондентів [2].

2 Пасіонарність – потенціал життєвої енергії української спільноти.

3 Оцінювання здійснюється за п’ятибальною шкалою оцінок: 1 – негативна, 2 – радше негативна, 3 – посередня, 4 – радше позитивна, 5 – позитивна.


1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи