Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
Сторінка3/29
Дата30.10.2014
Розмір6.56 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29

^ Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

підприємств фармацевтичної галузі
 Основні тенденції державної політики регулювання зовнішньоекономічного сектора на сучасному етапі. Комплексний аналіз та вивчення сучасного стану зовнішньоекономічної діяльності на вітчизняному фармацевтичному ринку, основних перешкод на шляху її здійснення та напрямків їх подолання, узагальненої схеми послідовності дій при здійснені зовнішньоекономічної діяльності.

Основные тенденции государственной политики регулирования внешнеэкономического сектора на современном этапе. Комплексный анализ и изучение современного состояния внешнеэкономической деятельности на отечественном фармацевтическом рынке, главных преград на пути ее осуществления и направлений их преодоления, обобщение схемы последовательности действий при осуществлении внешнеэкономической деятельности.

The main trends of state policy of regulation the foreign economic sector at the present stage. Complex analysis and study the current state of foreign trade in the domestic pharmaceutical market, the main obstacles to its implementation and directions to overcome them, the generalized scheme of steps taken in foreign economic activity.
Вступ. Сучасна глобальна криза охопила майже всі сфери суспільного життя та галузі економіки і, на жаль, по багатьом з них Україна за прискореною негативною економічною динамікою швидко опинилась наприкінці світових рейтингів. Україна залишилась в зоні хаосу: політичного, коли очевидною є неспроможність приймати адекватні до загроз рішення, та наукового, коли теоретичні та прикладні розробки не спроможні надати обґрунтованих рішень щодо подолання кризи. Водночас, кризу слід розглядати як шанс для структурних трансформацій. Для цього потрібно відійти від декларативності намірів і дійти до практичного впровадження заходів, спрямованих на відродження економіки України. Далеко не всі антикризові заходи, що успішно застосовувались в інших країнах, у чистому вигляді стануть в нагоді у нашій країні. Необхідно шукати свій шлях, з урахуванням специфічного стану української економіки. Розвиток експортного потенціалу фармацевтичної промисловості України може стати не тільки вагомим внеском до державного бюджету, а і кроком до модернізації національного господарства, посилення його інноваційного ресурсу.

^ Аналіз останніх наукових досліджень. Проблема трансформації сучасної економіки аналізується в дослідженнях українських вчених – В. Базилевича, В. Геєця, Н. Дація, А. Дєгтяря, М. Корецького та інших. Питання державного регулювання фармацевтичної галузі досліджуються у працях А. Немченко, Б. Парновського, О. Посилкіної, В. Толочка та інших.

^ Постановка завдання.

- виявити основні тенденції державної політики регулювання зовнішньоекономічної діяльності фармацевтичного сектора на сучасному етапі;

- дослідити особливості зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) на вітчизняному фармацевтичному ринку;

- провести аналіз сучасного стану ЗЕД на вітчизняному фармацевтичному ринку, основних перешкод на шляху її здійснення та напрямків їх подолання;

^ Результати та виклад основного матеріалу. Світова фінансово-економічна криза розвивається в повній відповідності з теорією соціально-економічних криз, описаною ще у 1894 р. видатним українським вченим-економістом Михайлом Туган – Барановським [9]. Треба відзначити, що глобальна криза, яка почалась з фінансової восени 2008 р., поступово переросла в рецесію світової економіки, яка, в свою чергу, веде до негативних соціальних наслідків у різних сферах людського життя.

Критичні кризові трансформації сучасної світової фінансово-економічної кризи склались під впливом безпрецедентного відриву світових фінансових ринків від реальної економіки. Тенденції, які останніми роками панували на світових фінансових ринках, засновувались на постійному скороченні обслуговування фінансовими послугами реального сектору, збільшенні торгівлі спекулятивними фінансовими продуктами та накопиченні прибутків в фінансовій посередницькій ланці. Вихід із кризи знаходиться у площині посилення ролі реального сектору економіки, поверненні довіри до банків (через скорочення спекуляцій), посиленні державного контролю, встановлені нових правил у фінансовій системі та поверненні світових реальних грошей до виробничого сектору у вигляді платоспроможного попиту на товари та послуги.

В умовах кризи для України особливого загострення набули чинники значної залежності розвитку економіки від зовнішніх ресурсів та локальності у світовому розподілу праці. Найбільш вірогідними очікуваннями у найближчій перспективі стануть активізація угод злиття і поглинання українських активів, реструктуризація бізнесу, інвестиції в конкретні активи, а не в комбіновані портфелі. Ризиками для України залишаються висока інфляція, зростання цін на енергетичні і продовольчі ресурси, тінізація фінансових потоків.

Відтак, це - агонія ліберально-ринкової системи, яка накопичила гігантську масу фіктивного грошового капіталу, який у сотні разів перевищує обсяг реальної економіки. Фіктивний капітал панує над реальною економікою, і зараз ця перевернута піраміда починає ламатися (про що попереджали спеціалісти, зокрема, Ліндон Ларуш) [7]. Отже, поки ця піраміда повністю не зруйнується, потенціал системної кризи буде впливати на економіку. В цих умовах актуалізується важливість ідентифікації ключових чинників, які створюють передумови для поглиблення кризи в Україні. Національна економіка не має запасу міцності, відтак криза стала екзаменом, який засвідчив неспроможність державного управління і науки створювати ефективний заслін негативному впливу кризи.

Фактором, який посилює соціально-економічні диспропорції в сучасному суспільстві є інфляція, яка розгортається з 2002 р. [5] Принциповим у розумінні причин інфляції є не збільшення грошової маси, а скорочення товарної пропозиції. В цих умовах вступ України до СОТ був здійсненний із втратою національних економічних інтересів, що можна спостерігати на прикладі надмірної лібералізації національного фінансового ринку. Банками-нерезидентами в період кризи було здійснено критичний вивіз капіталу з України. Антикризові пріоритети мають бути орієнтовані на модернізацію національного господарства, посилення його інноваційного потенціалу, обмеження спекулятивного капіталу, захист внутрішнього ринку, оновлення енергетичної інфраструктури, зміцнення організаційно-правових основ функціонування національного виробничого сектора.

Попередній критичний перетік спекулятивного капіталу до України, внаслідок чого процеси на внутрішньому ринку країни почали набувати деструктивного впливу, який порушив їх пропорційний розвиток і підвищив вразливість від зовнішніх процесів. На цьому фоні неефективна процентна політика Національного банку України, посилення доступності до кредитних ресурсів та зневажання до фінансових ризиків призвело до вибуху системи в часи кризи.

Треба наголосити на загостренні загроз невикористання додаткових експортних можливостей української промисловості в умовах світової фінансово-економічної кризи. Слід сприймати як даність, що навіть після відновлення росту світової економіки, та пожвавлення фінансових ринків, "дешевих" та "легких" грошей вже не буде. [13] В цих умовах Україні стратегічно важливо не втрати конкурентні переваги в традиційних експортних галузях економіки. Зокрема це стосується фармацевтичного ринку України. Світова фінансово-економічна криза може стати саме тим поштовхом, який, у разі системного просування української продукції на світові ринки, здатен відновити роль та місце України у світовому виробництві лікарських засобів (ЛЗ).

Фармацевтична галузь у розвинутих країнах належить до числа найбільш динамічних і рентабельних, але водночас виступає як особливий сегмент ринку, що регулюється державними органами влади, а також контролюється страховою медициною. В останні роки фармація починає інтегруватися зі сферою медичних послуг.

Фармацевтична сфера, основу якої складає вітчизняна фармацевтична промисловість, в Україні вже сформувалася і характеризується, з одного боку, потужними виробниками, такими як ВАТ «Фармак», ЗАТ «ФФ «Дарниця», Корпорація «Артеріум», ТОВ ФК «Здоров’я», ЗАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ», тощо, розвинутою системою дистриб’юторів роздрібної та оптової торгівлі. З іншого боку, рівень концентрації виробництва у фармацевтичній промисловості залишається недостатнім, хоча галузь майже досягла європейського рівня. Загалом ринок українських ліків надзвичайно швидко розвивається в умовах достатнього фінансування, його потужність оцінюється в 3 млрд. грн. [12] Це свідчить про те, що саме зараз потрібно виробити комплексну політику розвитку цієї галузі. І в нагоді може стати досвід країн з подібним соціалістичним минулим, таких, наприклад, як Польща, Угорщина, Болгарія та інші.

Так, економічна трансформація Польщі, яка розпочалася на початку 90-х років, опиралася на поступову перебудову ринку фармацевтичної промисловості – реформування системи медичної опіки, приватизацію цієї галузі, появу нових національних фірм і відповідне входження на ринок найбільших міжнародних фармацевтичних концернів. Незважаючи на підвищення цін на лікарські засоби, ціни на фармакологічні товари Польщі, особливо національного виробництва, у 4 рази нижче, ніж у країнах Європейського Союзу. Щоправда, на сьогодні національні фірми Польщі не мають достатнього економічного потенціалу для дослідження інноваційних ліків, за винятком тих генериків, що виробляються в країні. Більшу частину фармацевтичного ринку становлять іноземні продукти як за обсягом продажу, так і як зареєстровані фармакологічні засоби. Імпорт у країні сягає близько 60%. Реформування галузі дозволило збільшити доступність фармакологічних препаратів і зменшити загальні витрати на лікування пацієнтів. Але існують проблеми науково-дослідних робіт – винайдення формули фармпрепаратів, проведення цих робіт в умовах обмеженого фінансування, недостатність кадрів і зменшення потенціалу в дослідницьких центрах. І це все при одночасному зростанні попиту на дослідження власних лікарських ЛЗ і напрацювань, пов’язаних з комплектацією документів. Нині в Польщі стурбовані необхідністю приведення галузі до стандарту належної виробничої практики (GMP). Цей процес вимагає виділення підприємцями певних фінансових коштів. Разом з цим відсутнє юридичне регулювання виконання умов GMP, що значно обмежує експортні можливості виробників. Поляки сподіваються на поліпшення цієї ситуації після одержання членства у Міжнародній фармацевтичній організації. Початок розквіту польської фармацевтичної промисловості в цілому починається з процесом приватизації з 1994 року. Відтоді 100% державними залишились тільки 6 підприємств (для порівняння: в Україні працює 172 суб’єкта підприємницької діяльності, державна власність становить 10% від усіх підприємств). У Польщі існує декілька великих комерційних підприємств, які під час злиття і включення в себе дрібніших підприємств створили фундамент всепольських дистриб’юторських структур. Ці підприємства становлять групу лідерів, які планують зміни у формі власності в гуртовій фармацевтичній торгівлі і виступають ініціаторами більшості початих процесів у фармації. Медична політика уряду Польщі до сьогоднішнього дня не була спрямована на розвиток власних національних виробництв. Тому нині польській фармакологічній промисловості загрожує маргіналізація через конкуренцію з найбільшими європейськими світовими концернами, а польські підприємства обмежуватимуться випуском застарілих генеричних форм ЛЗ. Такому стану речей сприяє встановлення цін на ЛЗ і ліберальна митна ставка. З 1992 року готові ЛЗ, імпортовані з країн ЄС, а також країн, з якими Польща підписала угоду про вільну торгівлю, мають нульове мито. Серед ЛЗ, які рекламуються з бюджетних коштів, частка ліків польського виробництва, поступається на користь ліків, вироблених та імпортованих із-за кордону. З року в рік витрачається все більше бюджетних коштів на рекламування ліків. Наслідком цього є підвищення цін на імпортні ЛЗ, аніж на власні, вироблені в Польщі. Польські державотворці виходом з цього становища вбачають створення холдінга, до якого увійдуть фармакологічні підприємства, контрольовані державою, що дозволить раціоналізувати виробництво і протистояти іноземній конкуренції. [14] Аналізуючи досвід нашого сусіди, не хотілося б, щоб через кілька років фармацевтична промисловість України теж шукала вихід за рамки, окреслені іноземними компаніями.

Фармацевтична галузь посідає значне місце і в економіці України, оскільки є важливим сегментом національного ринку, багато в чому визначає національну і оборонну безпеку країни, відрізняється великою наукоємною і розвиненою кооперацією. Упродовж останніх років галузь демонструвала стійку тенденцію до зростання в грошовому вираженні на рівні близько 20% на рік. Якщо в 2002-2003 рр. вважалося великим досягненням приблизитися до обсягу ринку в розмірі 1 млрд USD, то в передкризовий 2007 р. обсяг ринку перевищив 3 млрд USD. [12]

Українська фармацевтична промисловість виробляє близько 1400 із 3000 препаратів, що продаються в Україні. Фармацевтичні компанії України виробляють лікарські засоби майже в усіх формах (твердих, рідких, порошкоподібних тощо). Основними групами є серцево-судинні препарати, анальгетики, вітаміни, засоби для лікування респіраторної та ендокринної систем, шлунково-кишкового тракту і антибіотики. Фармацевтичні субстанції в Україні виробляють 49 зареєстрованих суб’єктів підприємницької діяльності. У структурі вироблених субстанцій 76 найменувань синтетичного походження, а 82 – природного. Субстанції вітчизняного виробництва складають всього лише 30% від загальної кількості, всі інші імпортуються з Китаю, Німеччини, Індії, Росії та США. На фармацевтичному ринку сьогодні наявна продукція понад 300 виробників з країн далекого зарубіжжя, країн СНД і Балтії, а також 160 вітчизняних виробників, серед яких 22 виробники, що займалися виробництвом лікарських засобів ще за часів Радянського Союзу. Сьогодні на ринку з зареєстрованих лікарських засобів 34% – препарати українського виробництва, решта – іноземного. У фінансовому вираженні приблизно 70% ринку займають імпортні препарати, 30% – вітчизняні. В упаковках навпаки: українські препарати – 70%, імпортні – 30%.[11, 12]

Висновок.

За результатами проведених досліджень встановлено, що в практичній роботі фармацевтичні підприємства, які здійснюють ЗЕД, стикаються з проблемами законодавчого характеру, що не врегульовані жодним з цих законодавчих органів. При цьому не враховуються особливості ЛЗ як специфічного товару. Усі дії з боку державного управління ЗЕД в Україні стосовно експорту та імпорту ЛЗ здійснюються на загальних засадах, що суттєво впливає на якість організації ЗЕД на вітчизняному фармацевтичному ринку. Так, на сьогоднішній день відсутній механізм регулювання випадків надходження субстандартних ЛЗ за прямими валютними контрактами, не врегульовано механізм їх повернення виробнику.

Разом з тим імпорт фармацевтичної продукції в Україні щорічно зростає і темп його приросту у середньому складає 33,11%. За таких умов частка імпортної фармацевтичної продукції становить більше половини від загального обсягу вітчизняного фармацевтичного ринку, що ставить його у залежність від світового ринку та підкреслює важливість ЗЕД. [12]
Використані джерела інформації:

  1.  Закон  вiд 16.04.1991  № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

  2. Закон України  вiд 22.12.1998  № 330-XIV «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

  3. Постанова Кабінету Міністрів України  вiд 17.11.2004  № 1568 «Питання звільнення від обкладення ввізним митом фармацевтичної продукції та сполук, що використовуються для її виготовлення, які не виробляються в Україні». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

  4. Указ Президента України  вiд 28.06.1999  № 757/99 «Про підтримку фармацевтичної промисловості». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

  5. Жаліло Я.А. Пріоритети економічної політики держави // Стратегії розвитку України: теорія і практика / За ред. О.С. Власюка. – К.: НІСД, 2002. С. 355-400.

  6. Зарічкова М. В. Оптимізація зовнішньоторговельної діяльності на вітчизняному фармацевтичному ринку: Автореф. дис. ... к-та фармацевт. наук.: 03.07.08./ Національний фармацевтичний у-т, м. Харків, 2008. – 39 с.

  7. Ларуш Л. Начало эндшпиля. Избежать вовремя! [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.larouchepub.com/russian/

  8. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: пер. с англ. – М.: Дело, 2000. – 701 с.

  9. Мицюк О. Наукова діяльність політико-економіста М. І. Туган-Барановського. Л.: Госиздат, 1931- 233 с.

  10. Немченко А. С., Немченко О. А. Организационно-экономические проблемы реализации парафармацевтических товаров в Украине и за рубежом // Провизор.– 2001.– № 13.– С. 14-17.

  11. Немченко А.С., Галий Л.В. Государственное регулирование цен на лекарственные средства: проблемы и перспективы // Провизор. – 2001. - № 14. – С. 15 – 18.

  12. «Товарний монітор. Торговельний баланс. Україна»/ДП «Держзовнішінформ», 2010 - [www.ukrdzi.com]

  13. Яценко Н. Экономика Украины 1999–2008: потерянное десятилетие. – «ЗН» № 51 (779) – 2010. – с. 8-9.

  14. Dzien polskiej farmacji 2010. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kwadryga.pl/dzien_polskiej_farmacji_2010


Рецензент: Корецький М.Х., д.держ.упр., професор

УДК 35 Марущак В.П.,

д.держ.упр., доцент, зав. кафедри

державного управління і права

Одеського регіонального інституту державного

управління НАДУ при Президентові України
^ ДЕРЖАВА І РОЗПОДІЛ ПРАЦІ В РОЗВИТКУ РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА
Стаття розкриває взаємозв’язок держави і розподілу праці в процесі становлення і розвитку ринкової економіки. На основі історико-логічного аналізу показується процес втягнення держави в регулювання економічних процесів. Робиться висновок, що розвиток економічної функції держави іде по декільком напрямкам: державне регулювання економіки, розвиток державного ринку товарів і послуг і створення державного сектору економіки.

Статья раскрывает взаимосвязь государства и разделения труда в процессе становления и развития рыночной экономики. На основе историко-логического анализа показывается процесс втягивания государства в регулирование экономических процессов. Делается вывод, что развитие экономической функции государства идет по нескольким направлениям: государственное регулирование экономики, развитие государственного рынка товаров и услуг и создание государственного сектора экономики.

The article exposes intercommunication of the state and division of labor in the making and development of market economy. On the basis of istoriko-logical analysis the process of involvement of the state in adjusting of economic processes is shown. Drawn conclusion, that development of economic function of the state goes on a few directions: government control of economy, state market of commodities and services development and creation of state sector of economy.
^ Постановка проблеми у загальному вигляді та зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Розуміння місця державного управління в регулюванні ринкової економіки важливіша проблема сьогодення від вирішення якої залежить подальший розвиток суспільства. Наслідки фінансово-економічної кризи, ще раз підкреслили важливість цієї проблеми. Всі ці проблеми створюють для науковців об’єкт необхідного дослідження, який би забезпечив створення нових теоретичних конструкцій та практичних рекомендацій до державного регулювання економічного розвитку.

^ Аналіз останніх досліджень та публікацій. Даний напрямок дослідження практично відсутній як в економічній так і в управлінській науковій літературі.

Постановка завдання. В статті ставиться завдання показати взаємозв’язок між державним управлінням та розподілом праці в ринковому господарстві виходячи із об’єктивних закономірностей розвитку держави і дії економічних законів.

^ Виклад основного матеріалу. Держава в певному розумінні є результатом розподілу праці [1], оскільки є спеціалізованою частиною людського суспільства. Розподіл праці, будучи частковим випадком більш загального закону, впливає на функціонування держави. Так в основі розподілу влади лежить вплив розподілу праці на державу. Дана спеціалізація праці підвищує якість діяльності державного механізму і дає можливість розвитися іншим суспільним інститутам. Особливо це стосується економіки. Розвиток економіки в період пізньої феодальної держави вимагав зміни функціонування державного механізму, поділяючи його на окремі спеціалізовані види діяльності законодавчу, виконавчу (управлінську) і судову. Буржуазна революція розв'язала це протиріччя між державою і економікою через розподіл влади, що привело до подальшого розвитку ринкової економіки і розвитку самого суспільства.

Разом з тим, що б зрозуміти механізм взаємодії держави й економіки слід звернутися до самого закону про розподіл праці. Розподіл праці прийнято розглядати як процес закріплення працівників за окремими видами праці. Але таке сприйняття розподілу праці є зовнішнім його проявом, а сама ж його сутність значно глибше.

Розподіл праці взагалі, і його форми не виникли відразу, для цього були потрібні певні умови, комбінація частин яких породжує самий розподіл праці. Першою такою умовою є як концентрація засобів виробництва так і людей. Концентрація є кількісною стороною розподілу праці. Коли на певній території відбувається скопління достатнього числа суб’єктів, між ними неминуче починають виникати зв'язки більш-менш тривалі, більш-менш постійні. Коли зв'язки стають постійними - концентрація завершується і виникає єдина функціонуюча система. Але в єдиній системі, яка функціонує, усе підкоряється доцільності. Це означає, що зв'язки між елементами виробництва мають певний напрямок, який забезпечує нормальне функціонування системи. Такий напрямок веде до спеціалізації живої праці.

Другою умовою розподілу праці є зміна продуктивності праці. Це означає, що людина як агент живої праці, збільшує якісну характеристику не тільки своєї живої праці, але і минулої праці. Якісна сторона розподілу праці - зміна його продуктивності, що веде, як правило, до вироблення додаткового продукту, а також до подальшого взаємозв'язку елементів у системі відтворення. На поверхні суспільного розвитку цей процес збігається з першим суспільним розподілом праці. Створення додаткового продукту підштовхує виробників до обміну. Надлишок продукту самому виробникові не потрібний, а його незатребуваність із часом веде до його загибелі і обсяг виробництва вертається в границі самозабезпечування. Наявність надлишку продукту веде виробника до пошуку іншого виду продукту, який би задовольнив і його потреби, яка їм самим не задовольняється. Тому продукт праці починає приймати товарну форму і починає обертати маховик товарного виробництва.

Концентрація і зміна продуктивності праці як умови розподілу праці були процесами взаємозалежними та, відносно, самостійними. Концентрація і зміна продуктивності праці є шляхами реалізації розподілу праці. Саме ж розподіл праці має свою самостійну сутність. Праця взагалі, поза залежністю в якій формі вона виступає, ділиться на просту і складну. За структурою проста праця являє собою якусь одиничну виробничу операцію. Складна праця - суму таких одиничних виробничих операцій. У процесі формування людського суспільства праця первісної людини ускладнюється. При певній складності праці, людина як продуктивна система починає не спрацьовувати. Необхідний розподіл складної праці на її складові та завантаження простою працею декількох агентів процесу праці. Концентрація і зміна продуктивності праці приводять до того, що праця стає складною. Процес розщеплення складної праці відбувається постійно. Сполучення операцій приводить до того, що праця по своїй структурі стає складною. Після цього спостерігається зворотної процес. На певній стадії свого розвитку складна праця може реалізувати себе тільки через своє розщеплення.

Початкова стадія розвитку відтворення була примітивною, тобто простою. Однак, з подальшим розвитком виробництва росте кількісна сторона праці, яка у свою чергу, приводить до якісної її зміни. Праця із простої стає складною. Як єдине ціле виробництво у своєму розвитку настільки ускладнюється, що зв'язки між його окремими елементами послабляються, система не спрацьовує в цілому, і починається процес розщеплення складної праці у просту - відбувається розподіл праці. Тому, розподіл праці - це процес зведення складної праці до простої.

Розподіл праці веде до того, що на певній стадії розвитку продуктивних сил зв'язок між різноманітними видами праці настільки послабляється, що техніко-економічна єдність виробництва порушується, і певні види праці відокремлюються в певні системи виробництва. На поверхні цей процес відбувається у формі суспільного розподілу праці, а продукт праці рухається в системі відтворення, пульсуючи, тобто стихійно. Розподіл праці відбувається в системі в цілому. Внаслідок цього зведення складної праці до простої відбувається в підсистемах і т.д.

Природно, не слід представляти, що праця фізика простіше праці виробника первісного суспільства. Таке розуміння спрощене саме по собі. Праця фізика складніше праці первісного виробника по своєму рівню, але більш проста по добору функцій, які виконуються. Якщо первісній людині доводилося, образно говорячи, займатися фізикою, хімією, агротехнікою, скотарством і т.д., то фізикові потрібно займатися тільки фізикою. У цьому сенсіі праця фізика більш проста праці прадавніх, але за рівнем праця фізика незрівнянно вище праці прадавньої людину.

Розвиток розподілу праці означає і розвиток товарного виробництва вшир і вглиб. Спрощуючи працю по набору операцій, воно відокремлює окремі види праці, а обмін результатів праці здійснюється шляхом обміну товару. З іншого боку, кожна спеціалізована трудова діяльність зростає у своїй якості і, таким чином, ускладнюється. Досягнувши нового порога якості, тобто, складності, праця знову розщеплюється на більш прості підвиди, а товарне виробництва стає супутником цього процесу розвиваючись углиб. Постійний рух праці від простої до складної, і розщеплення складної праці на більш прості види, втягує нові види трудової діяльності в товарний обмін, тобто результати праці стають товаром. Так розподіл фізичної і розумової праці приводить до того, що продукти розумової діяльності людини перетворюються в товар (винаходи, відкриття, твори літератури, науки і т.д.).

Спрощуючи окремі трудові функції, розподіл праці ускладнює в цілому систему суспільного відтворення. Розподіл праці, викликає ріст обсягів виробництва, а, з іншого боку, спеціалізує окремі види діяльності, ускладнює зв'язки усередині виробництва. Кожний товаровиробник усе більше залежить від іншого. І збій, в одній ланці всього ланцюжка взаємозв'язків приводить до втрат усього ланцюга. ”Кожна частина стає усе менш і менш самозабезпеченою, його добробут стає усе більш залежним від інших частин, внаслідок чого всяке порушення в одній частині високорозвиненого організму відіб'ється також і на інших його частинах” [6]. Тому кожна сторона у виробничих зв'язках зацікавлена в стабільності і нормальному функціонуванні господарського механізму. Тому таке суспільне розуміння виливається в процес державного управління і правового регулювання. Таким чином, об'єктивно існує необхідність державного впливу на ринкове виробництва, генератором розвитку якого виступає розподіл праці.

Управлінність і розподіл праці в товарному виробництві функціонують спільно, як закони різних рівнів. Розподіл праці належить до категорії законів руху праці, а управлінність до законів управлінності руху праці. І взаємодія цих законів залежно від рівня розподілу праці і розвитку товарного виробництва різноманітна. Суспільний розподіл праці спочатку на хліборобство і скотарство, а після цього і виділення ремесла не вимагали встановлення цілеспрямованих зв'язків між ними. Тимчасові і просторові зв'язки в товарному виробництві ще не були всеосяжними і тими, що підкоряють собі все економічне і соціально-політичне життя суспільства.

Управлінність і розподіл праці свою взаємообумовленість в умовах товарного виробництва починають проявляти на рівні мануфактури. З одного боку, тут процес виробництва розбитий на окремі частини, але зв'язок між ними управляємий. З'єднання окремих виробничих операцій у єдине ціле здійснюється єдиним центром в особі власника або керуючого від імені власника. Але взаємодія тут носить спрощений характер і, разом з тим, таке з'єднання управління і розподілу праці підштовхує ринкове господарство до подальшого розвитку. Збільшення товару на ринку не тільки за обсягом, а і по асортименту, поширює ринкові відносини, втягуючи у свою орбіту як нових виробників, так нових споживачів, ламає рамки напівнатурального феодального господарства, розбудовує капіталістичні відносини. Так “обгородження земель” в Англії було викликано розвитком мануфактурного виробництва вовняної тканини і виробів з неї, що привело до руйнування феодальних відносин у сільському господарстві, виникненню капіталістичних відносин.

Сама по собі мануфактура з її процесом розчленовування праці на складові частини, підготувала розподіл праці на базі машинного виробництва і планомірну організацію усередині самого виробництва. Розчленовування роботи на найпростіші операції дозволило замінити живу працю робітників машинами, що у свою чергу підвищило продуктивність праці, кількість товарів на ринку і, знов-таки, сприяло розширенню товарного виробництва вшир і вглиб. З'являється потреба в технічних вихонадах і новинках. Результати винахідництва стають таким же товаром, як тканини, одяг, тощо.

Динамічний ріст ринкового господарства на базі машинного виробництва зобов'язаний розподілу праці і управлінності усередині капіталістичної фабрики. Але, у той же час слід зазначити своєрідність цього процесу. Організація виробництва усередині мануфактури, а після цього, і капіталістичної фабрики, ґрунтується на власності одного власника або групи власників, які виступають як єдиний власник, наприклад, акціонерне товариство. Але характер відносин усередині них носить нетоварний характер. Створюється омана тотожності нетоварного виробництва і планомірності. Це дало засновникам теорії трудової вартості ґрунт для висновку про те, що розширення бази нетоварного виробництва приведе до нетоварності всього суспільного виробництва. Однак, введення мікроекономіки в ранг макроекономіки саме по собі неможливо, тобто, кожна із цих систем діє в певних границях, а розширення границь мікроекономіки до рівня макроекономіки вольовими діями не може дати нічого позитивного, внаслідок того, що такі дії заходять у суперечність із об'єктивним характером економічних законів. Макро - і мікроекономіка - це системи, які співіснують, взаємозалежні і забезпечують розвиток один одного. Розвиток розподілу праці на капіталістичній фабриці і управлінність сприяють не тільки розвитку самої капіталістичної фабрики, але і розвитку макрорівня самого ринкового господарства, більш високому ступеню товарності господарства, розвитку товарного виробництва вшир і вглиб.

Розвиток розподілу праці і управлінності має свою логіку на рівні мікроекономіки. Поділ праці і управлінність сприяють розвитку мікроекономічних процесів убік концентрації й централізації виробництва. Прямим слідством цього є створення різноманітних форм монополістичного капіталу - створення картелів, синдикатів і трестів. Границя між макро - і мікро - економічним рівнем досить відносна. І процеси, які відбуваються в цій площині, взаємовпливають один на одного. Мікроекономічні процеси розширюють свої границі убік макроекономіки і, навпаки. Первинна взаємодія носить характер домовленості між власниками капіталів по регіональному розподілі ринку. Картелювання ринку - пряме слідство розподілу праці і управлінності. Але розподіл праці тут сприймає форму розподілу капіталу по територіальному принципу. Співвідношення між товарністю і нетоварністю виробництва поки що залишається в колишніх границях, але розподіл праці і управлінність виходять на якісно новий рівень. Картелювання - ця вже форма управлінності товарного господарства капіталістичного підприємства в границях взаємодії з іншими капіталістичними підприємствами і, як вказувалося вище - розподілу капіталу.

Однак процес взаємодії розподілу праці і управлінності рамками картелювання не обмежується. Він іде далі. Усередині картелів відбувається відокремлення функцій по постачанню і збуту товарів. Відбувається процес синдикалізації капіталу. Створюються окремі ланки, які в рамках синдикату здійснюють єдину політику по постачанню і збуту.

Подальшим етапом розподілу праці і управлінності є трестування - третій етап формування монополістичного капіталу. Трестування припускає пряме злиття окремих капіталів у єдине ціле. Трестування відбувається не на рівні злиття грошового капіталу, а на рівні вже існуючих відособлених виробництв (підприємств, акціонерних товариств і ін.) Зливаються не тільки постачальницько-збутові функції, але і функції самого процесу виробництва. Кожне капіталістичне виробництво яке ввійшло в трест спеціалізується або на випуску якого-небудь одного товару (групи товарів), або на його частині. При цьому слід підкреслити, що така внутрішня спеціалізація приводить до втрати самостійності одиничного капіталу. Капітал тут виступає як сукупність індивідуальних капіталів. Внаслідок цього трестування припускає руйнування границь відособленість окремих капіталів і їх злиття. На практиці це виглядає як злиття окремих заводів і фабрик у єдину корпорацію, де внутрішні ланки не тільки втратили свою виробничу відособленість, але і економічну самостійність. Спиралевидний розвиток взаємодії розподілу праці і управлінності веде до створення монополій і виникненню різноманітних їхніх форм.

Розвиток різноманітних форм монополій історично збігся із завершенням формування колоніальних імперій. До їхнього складу входили території з нерозвиненим товарним господарством або, взагалі, натуральним. Розвиток ринкового господарства в метрополії підштовхнуло товарне виробництво в колоніях. Так, наприклад, в Індії дешеві тканини з метрополії привели до занепаду ткацького ремесла і фізичної загибелі десятків і сотень тисяч ремісників.

Розвиток товарного виробництва відбувається не тільки вшир, але і углиб. Результати розробок у науці і техніці усе більш стають товарними по своїй суті. Виникають усі нові області виробництва (літакобудування, автомобілебудування, будівництво залізниць, створення пароплавів нової генерації і інше). Товарне виробництво усе більше виступає як єдиний ринок товарів. Особливим можна вважати розвиток областей з передовими технологіями і обслуговуючими галузям. Розвиток транспорту ( як різновид обслуговування ринку) забезпечує посилення взаємозв'язків між окремими товаровиробниками, сприяє розвитку ринкової економіки. Не тільки промислові центри, але і периферія втягуються в загальнонаціональний ринок товарів і послуг.

Розподіл праці і управлінність не залишаються в межах форм функціонування капіталу. Процес їх взаємодії йде далі в декількох напрямках - від створення промислового капіталу до формування транснаціональних (міжнародних) монополій. Розширення рамок товарного виробництва визначає взаємну зацікавленість банківської системи і монополій. Для банків вкладення кредитів у діяльність великих виробничих суб'єктів привабливо, тому що, забезпеченість кредиту можливо за рахунок реально ліквідної застави, оскільки вартість їх значна. У той же час, ризик більшими кредитними коштами підштовхує банки до їхньої участі на паях у капіталі самих монополій. У власників промислового капіталу також є зацікавленість у банківському капіталі. Маючи частину акцій і статутному фонді банків, можна впливати на його кредитну політику і одержувати значні кредити на пільгових умовах на свою користь. Взаємна зацікавленість банківського і промислового капіталу підштовхує їх до співробітництва, а більш щільний взаємозв'язок формує фінансовий капітал. Дане злиття структурує розподіл капіталу шляхом посилення організаційних взаємозв'язків між ними, тобто, управлінність зв'язує між собою значні маси функціонуючого капіталу.

Діяльність фінансово-промислових груп на ринку виходить із забезпечення своїх власних інтересів. Але дані інтереси можуть конкурувати з інтересами інших суб'єктів ринку, а також приходити в протиріччя із загальнонаціональними і державними інтересами. Увесь цей складний трикутник взаємин вимагає свого регулювання. Роль регулюючого суб'єкта бере на себе держава, оскільки, у її руках зосереджуються економічні і політичні важелі управління суспільством. Процес даного регулювання здійснюється по-різному, але в основі лежить державне управління, яке спрямовано на обмеження діяльності монополій і фінансово-промислових груп і взаємодія їх з державними органами.

Розподіл праці не замикається національними рамками. Розвиток розподілу праці сприяє формуванню світового ринку товарів і послуг. Здійснюється процес інтернаціоналізації капіталів і створення транснаціональних монополій. Форми і види міжнародних монополій різноманітні. Але в основі більшості їх лежать розщеплення єдиного технологічного циклу шляхом розміщення частин капіталу в різних країнах, де умови для циклу відтворення найбільш оптимальні (вартість сировини, робочої сили, кліматичні умови, оподатковування, стабільність політичної влади і економіки, умови інвестування і т.д.). Функціонування внутрішньої структури транснаціональних корпорацій досить складне. Разом з тим, це структура взаємозв'язку центру з периферією. Центр управляє діяльністю корпорацій у цілому, надаючи периферії певну самостійність. При цьому, відносно один одного вони виступають як самостійні господарюючі суб'єкти. Транснаціональні корпорації концентрують у своїх руках колосальну економічну владу, яка має можливість впливати на економічний і політичний стан країн, де вони перебувають. Тому, відносно їх, державами проводиться політика державного управління.

Управляючий вплив держави пов'язаний не тільки з об'єктивним характером такого регулювання, виходячи із закономірностей розвитку ринкового господарства, але і необхідністю регулювання соціальних наслідків діяльності суб'єктів, які викликаються господарською діяльністю. Історично ХІХ століття і перша половина ХХ століття, свідчили, що діяльність власників капіталу в цілому носила негативний соціальний ефект. “Зловживання своєю новообраною владою з боку енергійних, але неосвічених підприємців породжувало всілякі нещастя” [2]. Надмірна експлуатація праці і переслідування своїх вузьке корисливих інтересів приводили до виникнення протиріч між працею і капіталом. Піком такого протистояння з'явилася Жовтнева революція в 1917 році в Росії. Велика депресія в країнах капіталу змусила політиків серйозно задуматися над майбутнім соціально-економічних систем своїх країн. Без їхнього реформування майбутнє могло виявитися на шляхах соціальної революції. Тому вже із тридцятих років ( з ініціативи Ф. Рузвельта) починається розробка окремих державних програм по стабілізації суспільно-економічних процесів. Реально даний процес почався в основному в США, і до початку другої світової війни вдалося не тільки стабілізувати економічне становище в країні, але і добитися стану економічного підйому. Стабілізації досяглася і Німеччина, ґрунтуючись на державному управлінні в сфері економіки, але на абсолютно іншій основі - на тотальній підготовці до війни.

Незадоволеність населення соціальними наслідками розвитку капіталізму привело в післявоєнний період ліві уряди до влади в Західній Європі, які намагалися за допомогою державного управління розв'язати всі соціально-економічні проблеми. Однак ця практика виявилася невдалою, тому що, не опиралася на реальну основу закономірностей економічного розвитку. Праграматики, які прийшли їм на зміну, бачили розвиток ринкового господарства на законах товарного проведення з розумним державним регулюванням економічних процесів і зняттям негативних соціальних наслідків, які несе в собі ринкова економіка. Широка інтервенція держави в соціально-економічні процеси з початку 60-х років дала свої результати - забезпечило швидке зростання економіки розвинених країн і стабілізувало соціальні відносини в суспільстві. Таким чином, розподіл праці і управлінність сприяють, з одного боку, розвитку товарного виробництва, а, з іншого боку, втягують державу через управління в регулюванні економіки, яке є стабілізуючим чинником розвитку соціальних процесів.

Розподіл праці і управлінність явища, які динамічно розвивається, і в сучасних умовах відбувається подальший розвиток регулювання економіки за допомогою державного управління, яке підсилює його вплив на соціально-економічні процеси. У другій половині ХХ століття наука сформувалася як самостійна товарна галузь ринкового господарства. Значною мірою цьому сприяв подальший розвиток розподілу праці. Завершився процес відділення розумової праці від виробничої (фізичної), але не в сенсі їх видової відмінності, а в сенсі перетворення її в самостійну галузь виробництва науково-технічних розробок, без яких виробнича сфера не мала б подальшого імпульсу розвитку. Саме перетворення науки в самостійну продуктивну галузь на базі розподілу праці викликало той феномен, який називається “науково-технічна революція”. У сучасних умовах виробництво потребує продукції науки як людина у хлібі і розвиток виробництва неможливий і невід'ємний від результатів наукової діяльності. Перетворення науки у важливий елемент ринкового господарства об'єктивно вимагає управляючого впливу держави на розвиток наукових напрямків і їх використання в виробництві. Це проявляється, з одного боку, у державному регулюванні розвитку науки і техніки, особливо у фундаментальних дослідженнях, великих розробках, а, з іншого боку, відбувається ріст витрат на науково-технічні дослідження в діяльності суб'єктів ринкового господарства.

У сучасний період розвиток розподілу праці приводить до розширення сфери товарно-грошових відносин. Сформувався новий ринок товарів - інформація, на базі комп'ютерної техніки. Ідеться не просто про інформацію як таку, якою виступають засоби масової інформації, радіо і телебачення, і що є первинними факторами формування ринку інформації, а про інформацію, яка є чинником розвитку виробництва, науково-технічного прогресу і економіки будь-якої країни. Країни з найбільш збагаченим ринком інформації, з його розвитою структурою мають більші потенційні можливості свого розвитку і реально мають найбільш розвинені економічні структури та стабільний економічний розвиток. Розвиток ринку інформації усе більше нейтралізує грані між центром і провінцією, ущільнює економічні зв'язки, робить усе більш взаємозалежними окремі елементи структури економіки як усередині країни, так і на рівні світового господарства. Насиченість інформаційного ринку і його вплив на соціально-економічні процеси неминуче підштовхує державу до регулювання цього ринку, використовуючи елементи управління, починаючи від прогнозування і розробки окремих програм і планів, як на рівні держави, так і окремих корпорацій, фірм і інших суб'єктів підприємницької діяльності. Інформація, яка забезпечує матеріальне виробництво і вбирає в себе його можливості, підсилює ефективність самого матеріального виробництва. Найважливішим слідством такої конвергенції є зростання продуктивності праці, зниження вартості виробу, підвищення якості товарів, створення якісно нових видів товарів і засобів виробництва, які дають поштовх розвитку всієї сукупності соціально-економічних відносин. Використання елементів державного управління в розвитку ринку інформації підсилює динаміку його розвитку і більш активного сприйняття областями, які, забезпечують більш швидкий розвиток соціально-економічного потенціалу суспільства.

Розвиток розподілу праці викликає в сучасних умовах функціонування ринкового господарства ще один феномен – відтворення упредмеченої праці. Класичний розвиток економіки ґрунтується на з'єднанні живої і упредмеченої праці. Причому історично спочатку жива праця була джерелом створення матеріальних благ. Але розподіл праці привів до такого спрощення, що ці спрощені функції стали замінятися машинами. “Усяка продуктивна операція, яку можна перетворити в одноманітну, для того щоб точно один предмет багаторазово виготовляти тим самим засобом, рано або пізно неодмінно буде проводиться машиною.” [3]. І вже надалі з'єднання упредмеченої і живої праці, тобто, засобів виробництва і робочої сили, є тем маховиком, який рухав економічний розвиток. Але розвиток виробництва привів до росту органічної будови капіталу, тобто, питома вага засобів виробництва в створенні нової вартості росла і продовжує рости. Причому таке співвідношення змінювалося і змінюється в напрямку зменшення частини фізичної праці в процесі виробництва. Праця усе більш стає управляючою, тобто, застосування праці в матеріальному виробництві йде від ручної до управляючої. Людина виступає як управляюча система стосовно машин. Зрештою, ріст органічної будови капіталу неминуче приведе до виводу живої праці із процесу виробництва та заміною управлінською працею по управлінню машинами.

Сьогодення розвитку науки і техніки, самого матеріального виробництва демонструє перспективу майбутнього економічного розвитку. Ідеться не про механізацію і автоматизацію виробництва, де людина усе ще не повністю виступає як управляюча система щодо комплексів машин і механізмів, а про якісно новий рівень техніки в виробництві - робототехніку. Робототехніка є поглибленим слідством розподілу праці в умовах товарного виробництва. Розподіл праці в матеріальному виробництві дає можливість здійснити комбінаторику упредмеченої праці і створити якісно нові машини - промислові роботи. У свою чергу, це викликає розширення кордонів самого товарного виробництва - орзвиток ринку робототехніки. Його розвиток є, напевно, магістральним розвитком соціально-економічних процесів. Найважливіша особливість розвитку робототехніки полягає в тому, що він впливає на соціальну і економічну сфери. В соціальній сфері зникає основа протистояння власників і найманих робітників, тобто, останні перестають бути об'єктом експлуатації, зникає сама основа протистояння різноманітних соціальних груп. І в цьому прогресивність не тільки робототехніки, але і самого товарного виробництва.

В економічній сфері робототехніка представляє клас машин, які можуть створювати стабільну основу функціонування економіки, можливості виробляти що треба і скільки треба. Це дасть можливість перетворити всі верстви населення в, так званий, середній клас, змінити характер праці, надаючи їй творчий характер. Враховуючи потужні потенційні можливості ринку робототехніки, держава впливає на його формування і розвиток різноманітними засобами. Держава виділяє чималі кошти на дослідження в цій області, розбудовуючи ті напрямки, які найбільше цікавлять державу. Корпорації також планують у цій області свою наукову і виробничу політику з метою одержання найбільшого прибутку із цього напрямку вкладання капіталу. Формування ринку робототехніки йде поступово, оскільки необхідні значні вкладення капіталу на її розробку. Тому, це ще більше вимагає координації і регулювання загальних зусиль як держави так і суб'єктів господарської діяльності.

Розвиток розподілу праці приводить до розвитку товарності держави. Держава є не тільки регулюючим суб'єктом економічних процесів, але усе більш саме є суб'єктом цих відносин в особі державного сектору економіки, а також ринку споживання товарів і послуг. Процеси, які відбуваються у виробничих відносинах і прогрес продуктивних сил, мимоволі, втягли державу в активне регулювання економіки, а також зробили її безпосереднім учасником цих відносин. Ускладнення економічних процесів викликало ускладнення функцій самої держави, а це, у свою чергу, привело до спеціалізації функцій держави, особливо, до спеціалізації економічної функції. У свою чергу, розвиток самої цієї функції привів до її розширення по декільком напрямкам - державне регулювання економіки, розвиток державного ринку товарів і послуг і створення державного сектору економіки. Останні два напрямки ввійшли складовою частиною в ринкове господарство і, таким чином, розширили базу ринкового господарства. Держава у своїй певній частині стало товарною або більш спрощено – ринковою. Таке положення держави в структурі ринкового господарства неминуче веде до більшого її взаємозв'язку із суб'єктами господарської діяльності. Держава більше не виступає як сторонній спостерігач за економічними процесами, не займається чисто публічною діяльністю, а разом з іншими тягне лямку економічного розвитку. Держава, будучи суб'єктом товарного виробництва, вимушено глибше вникати в економічні процеси, що відбуваються, краще розуміти тих, хто займається господарською діяльністю. Держава серед учасників ринкового господарства є привілейованим суб'єктом, тому що крім економічної сили, вона володіє політичною владою через яку може впливати на суб'єктів господарювання. Оскільки держава це специфічний суб'єкт ринкового господарства, то її завданням є відбиття економічних інтересів усього суспільства, і вона впливає на приватні інтереси суб'єктів господарської діяльності так, щоб більшою мірою підкорити їхнім суспільним інтересам. Погоджування суспільних і приватних інтересів у виробництві - з одного боку політичне завдання для держави, а. з іншого боку - економічне. Вирішення політичного завдання забезпечує стабільність суспільства як соціальної системи, а вирішення економічного завдання - стабільність розвитку економіки.

Висновки.

В статті доведено, що держава і розподіл праці в ринковій економіці розвиваються не ізольовано, а тісно пов’язані між собою. Розподіл праці впливає не тільки на товарне виробництво, а і на розвиток держави та її інтервенцію в економічне середовище.

Характер конвергенції держави і ринкової економіки пов'язаний з дією економічного закону розподілу праці та розвиває економічні функції держави.

Розвиток розподілу праці веде до розвитку товарності держави. Розвиток економічної функції держави іде по декільком напрямкам – державне регулювання економіки, розвиток державного ринку товарів і послуг і створення державного сектору економіки.
Використані джерела інформації:

  1. Скакун О.Ф. Теорія держави й права. - Х. Консум, 2000. - с. 29

  2. Маршалл А. Принципи економічної науки т. 1 Г. Прогрес, 1993, с.66

  3. Маршалл А. Принципи економічної науки т. 1 Г. Прогрес, 1993, с.335

  4. Стратегічне планування., М., 1998, с. 18

  5. Радзиевский А.І. Централизованое планування. Г., 1998, с. 18.

  6. Маршалл А. Принципи економічної науки т. 1 Г. Прогрес, 1993, с.323


УДК 35

Присяжнюк В.К.,

доктор технічних наук, професор,

^ Глеба В.Ю.,

головний архітектор проектів ТОВ “Гросс”,

магістр державного управління

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи