Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
Сторінка6/29
Дата30.10.2014
Розмір6.56 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29

^ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСІБ, ЯКІ ПРАЦЮВАЛИ НА РОБОТАХ ЗІ ШКІДЛИВИМИ І ВАЖКИМИ УМОВАМИ ПРАЦІ ЗА ЧАСІВ СРСР
Стаття присвячена проблемам призначення пільгових пенсій працівникам, які «заробили» пільговий стаж за часів бувшого СРСР. З урахуванням судової практики доведено, що на призначення таких пенсій не можуть впливати зміни до поточного законодавства України.

Статья посвящена проблемам назначения льготных пенсий работникам, которые «заработали» льготный стаж во времена бывшего СССР. С учетом судебной практики доказано, что на назначение таких пенсий не могут влиять изменения в текущее законодательство Украины.

The article devoted problems of appointment of preferential pensions to workers who "have earned" the preferential experience at the time of the former USSR. Taking into account judiciary practice it is proved that changes can't influence appointment of such pensions in the current legislation of Ukraine.
^ Постановка проблеми у загальному вигляді й її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Як зазначає В.Я.Малиновський [1], головним завданням державного управління на сучасному етапі державного розвитку України є реальне втілення в життя конституційних принципів соціальної дер­жави: вдосконалення ринку праці, створення адресної системи ма­теріальної допомоги, реформування медичного обслуговування. В роботі [2] звертається увага на те, що ринок сам по собі не створює і не зда­тен створювати засобів соціального захи­сту ні для суб’єктів процесу госпо­дарювання, ні, тим більше, нетрудоактивного та непрацездатного населення. За умов ринку цю роль може ви­конувати тільки держава.

При аналізу сучасних проблем державного управління пенсійним забезпеченням працівників необхідно врахувати, що на даний момент масовий вихід на пенсію здійснюють працівники, яки були економічно активними у 80-90рр. 20 ст., тобто за часів бувшого СРСР. Отже, проблема призначення пенсій громадянам, які працювали за часів бувшого СРСР, особливо, на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, є актуальною.

^ Аналіз останніх досліджень та публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми. Проблематика ефективного управління соціальним захистом громадян, зокрема, пенсійним забезпеченням, широко представлена у працях українських дослідників. Так, в роботах [2 - 6] розглянуті загальні принципи державного управління соціальним захистом. В роботах [7 - 10] розглянуті загальні принципи державного управління і правові проблеми пенсійного забезпечення. В роботах [5, 11 - х] розглядаються різноманітні аспекти та особливості пенсійного забезпечення різних верств населення України: села [5], наукових працівників [11], працівників органів внутрішніх справ [12], державних службовців [13]. В роботі [14] розглянуті механізми ефективного фінансування пільгових пенсій в Україні. Робота [15] присвячена темі, яка найбільш близько стосується тематики даного дослідження, а саме: правовому регулюванню пенсійного забезпечення працівників на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці. Разом з тим, в даній роботі не розглядалися особливості цієї проблеми щодо працівників, які працювали на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за часів СРСР, а пенсійного віку досягли і за призначенням пенсії звернулися вже за часів незалежної України. Окремі аспекти цієї проблеми розглядалися автором [16], але останнім часом з’явилися нові дані відносно призначення пільгових пенсій в таких випадках.

^ Формулювання мети та завдань статті. Метою даної статті є спроба сформулювати загальні підходи щодо призначення пільгових пенсій працівникам, які працювали на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за часів СРСР, а пенсійного віку досягли і за призначенням пенсії звернулися вже за часів незалежної України.

^ Виклад основного матеріалу з обґрунтуванням отриманих наукових результатів дослідження. Внаслідок отримання Україною незалежності та прийняття власного пенсійного законодавства багато що змінилося і в пенсійному забезпеченні працівників. Непоодинокі випадки, коли стаж роботи, який за часів СРСР був пільговим, таким перестав бути таким. Але людина працювала все своє життя, на щось сподівалася, і назад це не повернеш. Тому стаття 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення», введеного в дію з 01.01.1992р., врегулювала це питання таким чином, що особам, які працювали до введення в дію цього Закону (тобто до 01.01.1992р.) на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, та які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством. Тобто, Закон передбачив, що особам, які виробили пільговий стаж при СРСР за правилами, які діяли в СРСР, пенсії вже в незалежній Україні призначаються за правилами, які діяли в СРСР. Але працівники пенсійного фонду нерідко намагаються цю норму поправити. Єдиний вихід в цьому випадку – звернення до суду. Слід при цьому зазначити, що сучасні дослідження, наприклад [3], відносять до сфери державного управління захистом соціальних прав громадян судовий захист таких прав.

Зокрема, певна судова практика з цього приводу накопичена щодо осіб, які за часів СРСР працювали санітарками рентгенкабінетів та виробили необхідний пільговий стаж. Згідно з розділом ХХІ Списку № 1 від 22.08.1956р., правом на пільгову пенсію користувалися рентгенологи, техніки-, інженери-, лаборанти-, лікарі-рентгенологи та інші працівники, зайняті в рентгенівських кабінетах та лабораторіях. Оскільки зазначений перелік не був вичерпним, за часів СРСР це було підставою для призначення пенсій на пільгових умовах за Списком № 1 санітаркам (в стаціонарних відділеннях – молодшим медичним сестрам) рентгенкабінетів. В якості єдиної умови в цьому випадку Закон СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» визначав зайнятість в рентгенкабінеті повний робочий день. Але при зверненні до органів пенсійного фонду за призначенням пенсій на пільгових умовах від таких осіб вже після 01.01.1992р. стали вимагати підтвердження того, що не менше, ніж 80% часу вони були зайняті безпосередньо в зоні випромінювання, хоча зрозуміло, що такі дані можна отримати тільки внаслідок атестації робочих місць, якої тоді не було.

Перший відомий автору випадок судового захисту прав санітарки рентгенкабінету на пільгову пенсію – це розгляд цивільної справи Краматорським міським судом Донецької області за скаргою гр. Б. на неправомірні дії Краматорського міського відділу ПФУ Донецької області [16]. Своїм рішенням Суд скаргу задовольнив, зобов’язав Краматорський міський відділ ПФУ призначити гр-ці Б. пенсію за Списком № 1. Суд визнав, що як штатний працівник рентгенкабінету гр. Б. підтвердила свою зайнятість в рентгенкабінеті повний робочий день, виробила в рентгенкабінеті стаж, необхідний для призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 1, а відтак має право на таку пенсію. Суд не взяв до уваги посилання представників пенсійного фонду на відсутність хронометражу робочого часу тому, що атестація робочих місць робітників, які мають право на пенсію на пільгових умовах по Списку № 1 й № 2, була введена постановою Кабінету Міністрів України № 442 від 01.08.1992р. Ця постанова зворотної сили не має. Крім того, Суд врахував, що посадова інструкція гр. Б. передбачала надання допомоги лікарю та рентгенлаборанту при здійсненні складних рентгенівських обслідувань. Зазначене рішення Краматорського міського суду залишене без змін Апеляційним судом Донецької області і, що найважливіше, Верховним Судом України (ВСУ), який вказав, що з матеріалів справи не вбачається порушення судом норм матеріального права.

В іншій справі, вже адміністративній, Краматорський міський суд Донецької області визнав, що гр. І. працювала з повною завантаженістю, знаходилася у зоні впливу рентгенівського випромінювання повний робочий день, отримувала 15% за шкідливість, користувалася додатковою відпусткою 11 календарних днів. При цьому враховані посилання на платіжні відомості, табелі обліку робочого часу. Згідно ст. 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 01.01.92р. особи, які мають на день введення в дію цього Закону, повний стаж на вказаних роботах, якій надавав право на пенсію на пільгових умовах у розмірах, які передбачені чинним Законом, призначаються на підставі вимог віку та стажу, які встановлені раніше чинним законодавством. Посилання відповідача на відсутність хронометражу робочого часу суд не бере до уваги тому, що атестація робочих місць робітників, які мають право на пенсію на пільгових умовах по Списку № 1 й № 2, була введена постановою Кабінету Міністрів України № 442 від 01.08.1992р. Ця постанова зворотної сили не має. Суд не бере до уваги також і посилання на роз'яснення № 4 від 11.12.1996р. Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України «Про порядок застосування Списків №1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад та показників, що дають право на державну пенсію за віком на пільгових умовах» тому, що це не є нормативним актом, а тому не має юридичної сили. Таким чином, суд визнав, що позивачка свої вимоги довела, а відмова Управління Пен­сійного фонду України (УПФУ) в м. Краматорську про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах є необґрунтованою. А відтак Суд позовні вимоги задовольнив, зобов’язав УПФУ в м. Краматорську призначити гр-ці І. пенсію за Списком № 1.

Апеляційний перегляд справи здійснював Донецький апеляційний адміністративний суд. Апеляційний суд повністю погодився з висновком суду першої інстанції. Суд також визнав, що посилання УПФУ на те, що в суді першої інстанції не було надано достатніх доказів щодо зайнятості гр. І. в шкідливих умовах праці протягом повного робочого часу, є безпідставними, оскільки відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Наданий відповідачем суду першої інстанції акт перевірки від 17.01.2007р. не був прийнятий як письмовий доказ з посиланням на норми чинного законодавства і колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком, тому що не можна в 2007 році дослідити і спростувати обставини, які відбувалися за період 1984 -1992 роки.

На даний момент невідомо, чи оскаржувалися ці судові рішення до Вищого адміністративного суду України (ВАСУ). Але в Єдиному Державному реєстрі судових рішень [17] є Постанова ВАСУ за касаційною скаргою УПФУ в м. Рубіжне на ухвалу Апеляційного суду Луганської області за позовом О. до УПФУ в м. Рубіжне про призначення пенсії за Списком № 1. ВАСУ зазначив, що як встановлено судами, із 08.08.1983р. по 15.03.1991р. О. працювала санітаркою рентгенкабінету Рубіжанської міської лікарні. 08.05.2002р. О. виповнилося 45 років, а 14.04.2005р. вона звернулась до УПФУ в м. Рубіжне із письмовою заявою про призначення пенсії на пільгових умовах.

Суд першої інстанції встановив, а суд апеляційної інстанції підтримав, що О. за роботу у шкідливих умовах праці надавалась додаткова відпустка у відповідності до ст. 76 Кодексу Законів про Працю (КзпП) України, - як компенсація впливу несприятливих факторів на здоров'я працівника в процесі виконання трудових обов'язків. Також О. за роботу у шкідливих умовах праці надавалась додаткова оплата праці у відповідності до ст. 100 КЗпП України, якою визначено, що на роботах зі шкідливими умовами праці передбачена підвищена оплата праці.

Таким чином в своїх рішеннях суди виходили з того, що О. підтвердила свою безпосередню зайнятість на роботах у шкідливих умовах праці, передбачених списком № 1, впродовж повного робочого дня. Зазначене також підтверджено посадовою інструкцією молодшої медсестри (санітарки), де міститься пункт, який підтверджує, що частину свого робочого часу О. знаходилась в шкідливих умовах праці, передбачених Списком №1, та довідкою Управління охорони здоров'я Рубіжанської міської ради. Відповідно рішення судів в цій частині є правомірними і скасуванню не підлягають. На жаль, скасоване рішення судів в частині стягнення з УПФУ в м. Рубіжне моральної шкоди.

До аналогічного висновку прийшов ВАСУ в ухвалі від 17.09.2008р. В цій ухвалі ВАСУ взяв до уваги, що з 02.01.1982р. по 12.10.1989р. ОСОБА_1 працювала санітаркою в зоні іонізації у рентгенівському кабінеті у Рокитнянській центральній районній лікарні Київської області повний робочий день і на повну ставку, про що свідчить запис у трудовій книжці. 30.06.2005 р. ОСОБА_1 виповнилося 45 років, а 08.07.2005 вона звернулась до УПФУ у Рокитнянському районі із письмовою заявою про призначення пенсії на пільгових умовах. Відповідно до статті 100 вказаного Закону особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах: а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством. За таких умов ВАСУ погодився з тим, що ОСОБА_1 підтвердила свою безпосередню зайнятість на роботах з особливо шкідливими умовами праці, передбачених Списком № 1, впродовж повного робочого дня, тобто позивач має право на призначення пенсії на пільгових умовах .

В ухвалі від 21.04.2009р. ВАСУ однозначно погодився із тим, що відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956р. № 1173 посада санітарки рентгенкабінету, яку займала ОСОБА_1, віднесена до Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. ВАСУ не погодився із твердженнями представників пенсійного фонду, що з 05.08.1983р. по 22.10.1991р. посадові інструкції в період 1983-1991 року не розроблялись, а тому не має можливості підтвердити первинними документами факт роботи санітаркою рентгенкабінету повний робочий день з особливо важкими умовами праці за Списком № 1 при рентгенівському обстеженні новонароджених дітей, травмованих та тяжко хворих громадян, постійно знаходилася при скопічному і графічному обстеженні пацієнтів. ВАСУ визнав достатніми для того часу доказами наявність відповідного запису в трудовій книжці працівниці, а також наявність розрахунково-платіжних документів про нарахування заробітної плати з врахуванням надбавки за шкідливі умови праці та тривалістю відпустки, та свідчень представника лікарні і свідків.

Таким чином, узагальнюючим правилом, яке підтверджено на рівні ВСУ та ВАСУ, є те, що штатна санітарка рентгенкабінету, яка відповідно до табелів робочого часу була зайнята в рентгенкабінеті повний робочий день та в посадовій інструкції якої міститься пункт щодо участі санітарки (молодшої медсестри) в здійсненні складних рентгенівських обслідувань в шкідливих умовах праці, має право на пенсію на пільгових умовах за Списком № 1 за умови наявності відповідного стажу. Для підтвердження пільгового стажу за період до 01.08.1992 року атестація робочих місць не вимагається. Останнє підтверджено також в іншій ухвалі ВАСУ, прийнятій за касаційною скаргою УПФУ в м. Хмельницькому на рішення Хмельницького міськрайонного суду та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області. ВАСУ підкреслив, що порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці було затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 442 від 01.08.1992р. Отже, відсутність атестації робочого місця до цієї не може перешкоджати визнанню умов праці такими, що є шкідливими та/або важкими. Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно дійшов висновку, що позивач О. станом на 01.08.1992р. мав стаж роботи на диспетчерських посадах, що дає йому право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.

Висновки. Узагальнена судова практика має важливе значення, оскільки надає підстави для судового захисту працівників в аналогічних випадках.

Використані джерела інформації:

  1. Малиновський В. Я. Державне управління: Навчальний посібник / В. Я. Малиновський. – [вид. 2-ге, доп. та перероб.]. – К.: Атіка, 2003. – 575с. – ISBN 966-8074-73-4.

  2. Управління соціальним захистом населення України / І.Ф.Гнибіденко, М.К.Орлатий, М.В.Кравченко, Н.А.Сич // Науковий вісник Академії муніципального управління. Серія «Управління». Випуск 1/2010. – 2010. - № 1. – С. 12 – 20.

  3. Рудкевич І.В. Захист соціально-економічних прав людини як  основна функція соціально-правової держави / І.В.Рудкевич // Державне управління: удосконалення і розвиток. – Електронне фахове видання. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=44

  4. Цумаєва А.С. Державне управління соціальним захистом населення в умовах ринкової економіки : автореф. дис. … канд. економ. наук : спец. 08.00.03 «Економіка та управління національним господарством» / А.С.Цумаєва. – К., 2008. – 20 с.

  5. Рудкевич І.В. Чинники впливу на розвиток соціального захисту населення на рівні держави / І.В.Рудкевич // Науковий вісник Академії муніципального управління. Серія «Управління». Випуск 2/2010. – 2010. - № 2. – С. 129 – 133.

  6. Оклей І. В. Правове регулювання пенсійного забезпечення та надання соціальних послуг в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування : автореф. дис. … канд. юр. наук : спец. 12.00.05 «Трудове право; право соціального забезпечення» / І.В.Оклей. – Х., 2008. – 18 с.

  7. Ріппа М. Б. Державне пенсійне забезпечення в Україні та шляхи його розвитку : автореф. дис. … канд. економ. наук : спец. 08.00.08 «Гроші, фінанси і кредит» / М.Б.Ріппа. – К., 2007. – 20 с.

  8. Якимів А. І. Розвиток системи пенсійного забезпечення в Україні : автореф. дис. … канд. економ. наук : спец. 08.00.01 «Економічна теорія» / А.І.Якимів. – Львів, 2005. – 25 с.

  9. Сивак С.М. Правові проблеми пенсійного забезпечення в Україні : автореф. дис. … канд. юр. наук : спец. 12.00.05 «Трудове право; право соціального забезпечення» / С.М.Сивак. – К., 1999. – 17 с.

  10. Белінська О.Г. Державне управління видатками пенсійного фонду України : автореф. дис. … канд. наук держ. управління : спец. 25.00.02 «Механізми державного управління» / О.Г.Белінська. – К., 2003. – 20 с.

  11. 11.Скоробагатько А. В. Правове регулювання пенсійного забезпечення наукових працівників : автореф. дис. … канд. юр. наук : спец. 12.00.05 «Трудове право; право соціального забезпечення» / А.В.Скоробагатько. – Одеса, 2004. – 19 с.

  12. Князькова Л. М. Правові питання забезпечення пенсіями за вислугу років працівників органів внутрішніх справ : автореф. дис. … канд. юр. наук : спец. 12.00.05 «Трудове право; право соціального забезпечення» / Л.М.Князькова. – Харків, 2001. – 19 с.

  13. Шумило М. М. Правове регулювання пенсійного забезпечення державних службовців : автореф. дис. … канд. юр. наук : спец. 12.00.05 «Трудове право; право соціального забезпечення» / А.В.Скоробагатько. – Одеса, 2009. – 20 с.

  14. Абубекерова А. З. Механізм ефективного фінансування пільгових пенсій в Україні : автореф. дис. … канд. економ. наук : спец. 08.00.08 «Гроші, фінанси і кредит» / А.З. Абубекерова. – Донецьк, 2009. – 16 с.

  15. Дідковська Т. О. Правове регулювання пенсійного забезпечення працівників на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці : автореф. дис. … канд. юр. наук : спец. 12.00.05 «Трудове право; право соціального забезпечення» / Т.О.Дідковська. – Харків, 2008. – 19 с.

  16. Бєлкін Л.М. Судова практика призначення пенсій санітаркам рентгенкабінетів за пільгами СРСР / Л.М.Бєлкін // Соціальне страхування. – 2007. – № 9 (801). – С. 59 – 60.

  17. Єдиний державний реєстр судових рішень. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/.


Рецензент: Сингаєвський І.О, д.е.н., професор.

УДК 35:330.322 Бова Т.В.,

к.е.н., доц., докторант

Донецького державного університету управління
^ СОЦІАЛЬНА СКЛАДОВА ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Обґрунтовано роль соціальної складової інноваційної політики держави в умовах глобалізації. Визначено вплив міжнародних фондів на соціально-політичну і економічну ситуацію в Україні.

Обоснована роль социальной составляющей инновационной политики государства в условиях глобализации. Определено влияние международных фондов на социально-политическую и экономическую ситуацию в Украине.

^ The role of social constituent of innovative policy of the state is grounded in the conditions of globalization. Influence of international funds is certain on a socio-political and economic situation in Ukraine.
Постановка проблеми. Однією з причин незадовільного стану української економіки слід вважати перебільшені сподівання на допомогу іноземних держав і міжнародних організацій. Плекаючи надії на цю допомогу, в Україні забули, що в міждержавних відносинах не має місця християнській благодійності – держави спрямовуються виключно національними інтересами. Ринкова демократія знає один принцип підрахунку голосів: один долар – один голос. Перші роки незалежності Україна пережила, не отримуючи ніякої реальної допомоги ні від Заходу, ні від Сходу, і доволі успішно вирішувала надзвичайно складні економічні та соціальні проблеми виключно за рахунок власних ресурсів. Але останнім часом наш уряд переживає певну ейфорію від власних заяв про якнайшвидше входження у світове співтовариство в цілому і вступ у ЄС зокрема.

^ Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемам вибору форм, методів та інструментів державного регулювання економіки та інноваційної діяльності приділяли увагу як вітчизняні вчені – В. Александрова, Ю. Бажал, О. Білорус, Д. Богиня, І. Галиця, А. Гальчинський, В. Геєць, Н. Гончарова, Г. Добров, М. Долішній, А. Коренной, А. Поручник, В. Семиноженко, В. Філіпченко та ін., так і іноземні вчені – Г. Бакош, І. Балабанов, Р. Блейк і Дж. Моутон, та ін..

^ Постановка завдання:

– обґрунтовати роль соціальної складової інноваційної політики держави в умовах глобалізації;

– визначити вплив міжнародних фондів на соціально-політичну і економічну ситуацію в Україні.

^ Виклад основного матеріалу. В свідомість населення нав’язується впевненість, що нас Європа і світ очікують з нетерпінням, для визнання рівноправності досить продемонструвати зовнішні ознаки цивілізованості на зразок відміни смертної кари чи запровадження інституту омбудсмена. На жаль, і в науковій літературі, і в публіцистиці мало приділяється уваги виясненню головного питання – чи доросли ми до рівня тих країн, в коло яких так сміливо проштовхуємося, за рівнем перш за все технологічного розвитку, тобто головної ознаки цивілізованості?

В економічному плані "європейський вибір" України означає ні що інше, ніж перспектива продажу дешевих напівфабрикатів, робочих рук та сировини до багатших західних сусідів. Натомість українці зможуть отримувати в готовому вигляді високотехнологічні вироби, кредити, освіту і продукцію індустрії розваг (яка є значною мірою просто іншою формою пропаганди). Спроби продати до Західної Європи щось більше, ніж дешева праця, досі великим успіхом не завершилося – весь успіх так і закінчився двома швидкісними суднами для грецької армії, а сподівання на постачання тисячі танків Туреччині на стадії переговорів були рішуче перекреслені під впливом виробників "Леопардів" і "Шерманів" – вони згодні конкурувати виключно між собою [1, c. 41]. Справжні наслідки економічної інтеграції до Європи демонструє сьогодні Польща: що робити з продукцією сільського господарства, якої і так надлишок у Франції чи Голландії, куди прилаштовувати робітників власних фабрик і заводів, коли все необхідне для життя можна придбати у Німеччини чи Британії.

Європа не є ані ворогом для України, ані великим другом. Вона є сусідом, що природно зацікавлений своїм власним добробутом. У відношенні до України у європейців головним сентиментом є байдужість, а зовсім не гарячі почуття зі знаком "плюс" чи "мінус". Все що для нас роблять доброго, заслуговує на повагу і має бути віддячено, але за нормальних обставин не слід чекати нічого вкрай прихильного, чи вкрай ворожого. Запозичуючи щось у Європи, треба бути вдячними і намагатися щедро віддавати матеріальні і духовні позики. Але слід розрізняти ситуації, коли позичають щиро, коли такими позиками заганяють у рабство, коли дають непотріб і коли взагалі давати нічого не хочуть, всупереч благанням. У Заходу варто навчитися одному важливому принципові – за всім бачити власний інтерес і не дозволяти задурювати собі голову обіцянками.

Залучають не всіх, але відмовитись від глобальної асиміляції не може собі дозволити жодна країна, щоб не бути відкинутою на узбіччя всесвітнього прогресу. І це при тому, що не варто відкидати аргументи її непримиримих противників - вона дійсно несе не одні лише блага. Але цей крок вже зробили практично всі народи: нема в світі жодної держави, яка б категорично заперечувала прагнення долучитися до досягнень технічного прогресу. Наявність відвертих противників прогресу, готових навіть на руйнування електростанцій і заборону видобутку нафти, не загальмує тріумфальний поступ організованої колони, бо навіть мільйон супротивників нездатні зупинити рух мільярдів. Справа лише у виборі шляхів інтеграції у світове господарство: або через пасивне прямування стихійним процесом, або через свідому стратегічну інтеграцію з урахуванням як власних можливостей, так і досягнутого рівня включення в міжнародне співробітництво.

Щоправда, є аргументи на користь того, що глобалізація не є породженням сучасності, її корені сягають древнього світу, і взагалі не є незворотною. В окремі історичні періоди під впливом міжнародних масштабних криз (економічних, політичних, військових) глобалізація могла не лише призупинятись, а й навіть відбуватись у зворотному напрямку. В такому розумінні включення чи невключення в цей процес нібито не має вирішального значення.

На нашу думку, не варто все-таки простому співробітництву чи обмінові товарів, які дійсно почали здійснюватися одночасно із появою територіального і внутрішньорегіонального поділу праці, надавати такого ж значення, як нинішній глобалізації. Про це говорять і авторитетні дослідники “Поширювати поняття глобалізації на всю історію людської цивілізації, означає розмивати характерні риси цього феномену” [2, c. 119]. Торгувати між собою могли всі, але інтегруються рівні чи принаймні рівнопорядкові.

Для України в її нинішньому перехідному становищі правильне розуміння свого місця в глобальному економічному просторі є не просто теоретичною, а надзвичайно актуальною практичною проблемою. Перед Україною вибір не дуже великий: або підкоритися одному з світових центрів впливу і слідувати в його фарватері, або обрати шлях конструктивного співробітництва, взяти на себе певну частку світових обов’язків і стати рівноправним членом у світовій спільноті. Поки Україна намагається йти цим, суверенним шляхом, навіть досягла певного авторитету на світовій арені самостійними виваженими діями, але до повного визнання в якості рівноправного учасника світової і європейської сім’ї народів ще далеко.

Глобалізація, як би її не визначали, зводиться до певної уніфікації і стандартизації – не лише рівня життя і продуктів харчування та предметів домашнього вжитку, але й політичних систем, а далі – звичаїв, поведінки і навіть духовної культури. Не всі надбання масової уніфікації слід сприймати як беззастережно прогресивні, важливо обрати і відстояти те неповторне і глибоко індивідуальне, яке збереже національну автентичність народу, і асимілювати лише ті світові надбання, які не призведуть до втрати національної самобутності. Дослідники глобалізаційних процесів прямо вказують на майже неминуче послаблення ролі традицій, соціальних зв’язків і звичаїв; зростання мобільності духовно-емоційного спілкування; інтернаціоналізацію освіти, культурного простору тощо [5, c. 44]. Однак той же історичний досвід показує, що бездумний опір уніфікації означає консервацію відсталості, як, наприклад, в Японії до революції Мейдзі.

Останнє десятиліття XX в. можна вважати початком нового періоду в розвитку світового господарства. Зросла ступінь освоєння географічного простору, формування міжнародних, а в ряді випадків - планетарних продуктивних сил, посилилася економічна взаємодія і взаємозалежність. Зростання господарської цілісності світу забезпечується новими параметрами соціально-економічного розвитку. У східноєвропейських країнах після розпаду світової соціалістичної системи відбуваються процеси формування і складання близьких західним державам економічних і політичних структур. Відбулися зміни соціальної структури і країн колишнього Радянського Союзу, також почалося пристосування її до уже існуючих в західних країнах. Вступ світового господарства в нову фазу розвитку може ознаменувати активізацію співробітництва між країнами, викликати посилення єдності їх економічних і політичних структур.

Самі по собі обсяги економічної співпраці з зарубіжжям ще не свідчать про реальну асиміляцію з ним, особливо з його верхівкою. У другій половині ХХ століття в масштабах планети склався новий міжнародний поділ праці, який характеризується відносним зниженням долі сировини та матеріалів у світовій торгівлі. Отримали розвитку наукові, високотехнологічні галузі: хімія, приладобудування, електроніка і авіакосмічна промисловість. На цих напрямках успішно будують свою експортну стратегію США, країни Європейського союзу, Японія. Навіть такі класичні в минулому галузі, як виробництво одягу і взуття, суднобудування, автомобілебудування, навіть виробництво складної побутової техніки переводяться крізь систему транснаціональних корпорацій в нові індустріальні країни, де є відносно дешева робоча сила і сировина. Причому ці країни, на зразок Індонезії чи Тайваню, все одно не визнаються дійсними членами "верхівки" світового прогресу, хоч деякі, як Північна Корея, вже зрівнялися з Європою чи Північною Америкою за рівнем продуктивності праці і технологічним рівнем виробництва [6, c. 227].

Наша держава, слід визнати відверто, не може поки претендувати навіть на місце у цій другій групі – лише в третій, де знаходяться постачальники первинної сировини для сучасної індустрії. Український товарний експорт в цілому носить сировинно-продовольчу спрямованість.

Щоби дійсно зайняти місце серед розвинутих держав, треба повністю відповідати сучасним світовим вимогам науково-технологічного рівня вироблюваної продукції. Його не можна кардинально підвищити, спираючись на дрібні підприємства та індивідуальний бізнес. Необхідно звернути увагу на структуру національного виробництва, місце в ньому крупних підприємств, здатних іти на гребені технічного прогресу. В нашій державі з перших років незалежності надмірно активно, на наш погляд, під прапором антимонополізму відбувається боротьба з концентрацією виробництва. Скоріш за все, в суспільній свідомості надто міцно закріпилося уявлення про будь-яку монополію як зло, а вже про транснаціональні монополії – як про зло абсолютне. Більше того, і з світового доробку з економічної теорії обираються ті книги і автори, які розглядають конкуренцію як єдину рушійну силу, що протиставляється монополії як, зрозуміло, гальмівній [4, c. 60; 7, c. 139].

Пора довести до суспільної свідомості думку, що не дрібний бізнес приведе Україну у рівноправне членство в світовій спільноті. Наведений вище аналіз товарної структури українського експорту свідчить, що позиції, які має Україна на світовій арені, їй забезпечує саме великомасштабне виробництво. Так, сьогодні українських громадян фактично годує особисте підсобне господарство, що спирається на технологію початку минулого століття, але знають Україну в світі за результатами десятка – другого індустріальних гігантів на з разок ММК ім. Ілліча чи АТ "Мотор-Січ". Вони не потребують примітивної допомоги держави – але їх не можна і гальмувати під приводом "недопущення монополізму".

На відміну від поширюваної в Україні і, на наш погляд, невірної думки щодо надмірного засилля монополізації, можна стверджувати, що одною з причин інноваційно-технологічної відсталості нашої держави і, відповідно, неконкурентності в сфері високих технологій є надмірна розпорошеність виробництва, його відрив від наукової і проектно-конструкторської бази. В Україні не зареєстровано жодної компанії, яка могла б претендувати на назву "транснаціональна". В Росії їх небагато, але ж є: хоч би "Мікрохірургія ока", "Лукойл" (нафтодобувні і переробні підприємства), "АвтоВаз", "Газпром".

Офіційно діяльність більшості фондів за статутними положеннями зосереджена на сприянні розвитку державності, культури, освіти та науки, а також наданні допомоги щодо вирішенні проблем соціального характеру, зокрема, надання медичних послуг для незаможних верств населення тощо. Проте фактичні напрямки діяльності в багатьох випадках суттєво відрізняються від задекларованих. Нерідко встановити дійсні напрямки та результати діяльності таких організацій практично неможливо, оскільки узагальнені дані та відповідна аналітична інформація щодо цього в центральних органах виконавчої влади відсутні.

В Україні немає координаційного органу, який відслідковував хоч би обсяги фінансових потоків, що перетинають українські кордони в зв’язку з діяльністю благодійних організацій. Держава не володіє в повному обсязі інформацією щодо ефективності міжнародної благодійної допомоги та її впливу на ситуацію в конкретних сферах життєдіяльності країни.

За характером впливу на соціально-політичну і економічну ситуацію в Україні міжнародні фонди (у широкому розумінні цього поняття) можна умовно поділити на групи, які:

- безпосередньо впливають на політику державної влади як консультаційно-дорадчі інституції (Міжнародний фонд “Відродження”, Агентство США з міжнародного розвитку, Німецька Консультативна Група з питань економічних реформ при Уряді України, Фонд інституціонального розвитку Світового банку тощо). Комерційною діяльністю ці фонди не займаються;

- фінансують діяльність політичних блоків та партій (Міжнародний фонд “Відродження”);

- впливають на окремі прошарки населення шляхом підтримки окремих течій віросповідання (Фонд у справах Вакфів – у Криму серед мусульман);

- використовують інтелектуальний потенціал нації в інтересах окремих держав, корпорацій тощо (Міжнародний фонд “Відродження”, Асоціація “Україна - розвиток через Інтернет”);

- фінансують проекти технічної допомоги з метою просування власної техніки та устаткування на ринок України, виплату надвисоких гонорарів експертам держав-донорів та міжнародних інституцій (ТАCIS).

Є підстави вважати, що благодійна діяльність в Україні використовується іноземними структурами для організацій на її території офшорної діяльності в галузі високих та інформаційних технологій. Глобалізація інформаційних мереж та розвиток машинних технологій проектування, що робить можливим легке переміщення електронних проектів за межі країни, суттєво послаблюють державний контроль за такою діяльністю. При цьому руйнується вітчизняна система наукових досліджень та впровадження наукових досягнень у виробництво.

Водночас немає прикладів дієвої участі благодійних організацій або тих, що надають технічну допомогу Україні, у розвитку венчурних фондів – найбільш динамічної інституції економіки постіндустріального суспільства, стрижнем якої є інформаційно-промисловий комплекс. Не випадково найбільш розвинуті країни насторожено відносяться до закордонної благодійності в галузі науки і новітніх технологій, підтримують ці види діяльності за рахунок власних коштів.

Так само слабкі надії слід покладати і на офіційну допомогу урядів розвинутих держав. На перший погляд, її масштаби досить значні. В цілому республіки колишнього Радянського Союзу за час свого автономного існування одержали, за різними оцінками, від 40 до 80 млрд. дол. іноземної допомоги [3, c. 9]. Точних цифр не може назвати ніхто, оскільки спочатку, у запалі ейфорії з приводу розпаду СРСР, щедрі фінансові потоки майже не контролювалися. У найближчу п'ятирічку Америка і Євросоюз мають намір виділити на допомогу бідним країнам світу 50 млрд. дол.

Однак підсумком минулого десятиліття, що пройшло під знаком "благодійного золотого дощу", стало розчарування: країни СНД не можуть похвалитися ні економічними реформами, ні демократичними перетвореннями, зате обростили непомірними боргами, що прийдеться виплачувати не одному поколінню.

Іноземна допомога іноді ставала навіть причиною політичних і військових конфліктів, коли різні владні і кримінальні структури намагалися одержати доступ до розподілу фінансів. У результаті іноземна добродійність стає джерелом збагачення і сприяє збереженню влади для місцевих напівкримінальних діячів.

Отримуючи фінансові ін’єкції, молоді держави, по суті, не розвивалися і навіть деградували в економічному змісті. Не маючи можливості повернути нагромаджені борги і пільгові відсотки по них за рахунок економічного зростання, уряди деяких країн СНД неодноразово перезаймали кошти, погіршуючи тим самим своє боргове становище.

Постійне та необґрунтоване залучення позик МВФ та інших міжнародних організацій призводить до втрати еконо­мічної та політичної незалежності держави, перетворення її на сировинний додаток до країн з розвиненою ринковою економікою. Підтвердженням цього стали економічні кризи країн Латинської Америки та Південно-Східної Азії наприкінці 90-х років та минулорічна фінансова криза в Аргентині.

Практично, з 1996 року всі стратегічні рішення Уряду приймалися після попереднього погодження з МВФ і закладалися в погоджені з ним "меморандуми". МВФ здійснював безпосередній поточний контроль за виконанням своїх вказівок як за допомогою моніторингу основних параметрів економічного стану держави, які уряд подавав у вигляді широкомасштабної звітності (до речі, більш повної та регулярної, ніж її отримує вище керівництво держави), [2, c. 119] так і відрядженням спеціальних груп, які регулярно виїжджали до Києва і вивчали становище на місці.

Не вирішивши проблему структурної та інституціональної перебудови української економіки, політика, що проводилася під впливом МВФ, призвела до нагромадження загрозливих обсягів зовнішнього і внутрішнього державного боргу, витіснення національного виробника з внутрішнього ринку, консервації неефективної структури промисловості, загального збідніння основної маси населення на тлі збагачення незначного його прошарку.

Висновки. Висновок напрошується досить нескладний: країна, яка знаходиться у стані депресії, проте не втратила повністю продуктивний потенціал, не повинна застосовувати зовнішні запозичення для підтримання рівня поточного споживання, бо цим посилюється стагнація національного виробництва. Їх можна залучати лише для реальної структурної та інноваційної перебудови виробничого потенціалу, і то із застереженнями, щоби не створювати надмірної конкуренції національному виробництву. Водночас треба урозуміти і примарність надій на зовнішню допомогу – ми станемо на власні ноги лише тоді, коли будемо спиратися на внутрішні резерви і власні зусилля.

Використані джерела інформації:

  1. Алексєєв І. Функції та об’єкти державного управління // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. ОФ УАДУ.– Одеса: ОФ УАДУ, Оптімум, 2001. - Вип. 6. – С. 40 – 46.

  2. Біла С.О. Інноваційна модель структурної трансформації як перспектива економічного зростання в Україні // Україна в XXI столітті: концепції та моделі економічного розвитку. - Львів, 2006. -Ч. 1. - С. 118-120.

  3. Бодров В.Г. Державне регулювання трансформаційних процесів в економіці: інституціональний підхід // Вісн. УАДУ. - 2007. - № 3. – C. 7-12.

  4. Вдовічен А.А. Координація інноваційних процесів в умовах структурного реформування // Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі XXI століття. - К., 2000. - Ч. 2.- С. 59-61.

  5. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання – Прес, 2001. – С. 507.

  6. Карпенко О. До питання про державне регулювання інноваційної діяльності // Проблеми теорії і практики державного управління і місцевого самоврядування. - К., 2003. - С. 226-228.

  7. Кобрин Л.Й. Вплив інновацій на підвищення техніко-економічного рівня виробництва // Поліграфія і видавнича справа. -Львів, 2004. - № 36. - С. 138-145.

Рецензент: Корецький М.Х., д.держ.упр., профессор.
УДК 330.322:332.12 Бондарчук Н.В.,

к.е.н., доц., докторант

Ради по вивченню продуктивних сил України

НАН України
^ РОЛЬ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНІВ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
В статті визначено роль державного управління розвитком інноваційного потенціалу в умовах глобалізації. Визначено, що глобальні процеси стимулюють розвиток окремих країн та регіонів, тому необхідно посилити регулюючу роль держави в зовнішньоекономічній сфері, здійсненні активної промислової політики та інших сферах.

В статье определена роль государственного управления развитием инновационного потенциала в условиях глобализации. Определено, что глобальные процессы стимулируют развитие отдельных стран и регионов, поэтому необходимо усилить регулирующую роль государства во внешнеэкономической сфере, осуществлении активной промышленной политики.

In article the role of the government by development of innovative potential in the conditions of globalisation is defined. It is defined, that global processes stimulate development of the separate countries and regions, therefore it is necessary to strengthen regulating role of the state in the external economic sphere, realisation of an active industrial policy.

^ Постановка проблеми. На сьогодні економічні зв’язки між країнами та їх окремими регіонами все більше набувають глобального характеру. При цьому можна констатувати, що місце дійсно підвищується значення регіонів та регіональних союзів в світовій економіці. Їх міжнародні економічні зв’язки стають все більш глибокими, а масштаби здійснення самостійних зовнішньоекономічних відносин дають можливість говорити про їх перетворення на самостійні глобалізовані суб’єкти господарювання, які паралельно з традиційними суб’єктами міжнародної конкуренції активно інтегруються в систему глобальних конкурентних відносин.

^ Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженню проблематики розвитку міжнародної економічної діяльності та впливу глобалізації на національну економіку присвячені роботи П. Кругмана, М. Портера, М. Обстфельда, В.Ломакіна, Ю. Макогона, Т. Левіта, Ф. Фукуями, Дж. Стігліца, К. Омає, С. Глаз’єва, М. Делягіна, В. Оболенського, В. Сенчагова, Р.Сіденка, Р. Фатхутдинова, О.Білоруса, Д.Лук’яненка, В.Новицького, О.Сохацької та ін

^ Постановка завдання. Визначити місце державної регіональної політики в глобалізаційному процесі

Виклад основного матеріалу. На думку Л. Яремко, глобалізований регіон можна визначити як економічну територію, що здійснює регулярні господарські зв’язки із зарубіжжям, які стають суттєвим чинником її соціально-економічного розвитку. Такий регіон стає самостійним геоекономічним суб’єктом. Очевидно, що не всі територіальні союзи здатні виступати в ролі геоекономічних суб’єктів. Для цього необхідно, як мінімум, відповідати двом критеріям: мати конкретні стратегічні економічні інтереси у глобальному просторі і реальні можливості їх реалізації [4].

Вплив глобалізації на регіональний розвиток проявляється у перетворенні національних регіонів на активних учасників глобальних міжнародних економічних відносин, де конкурентна боротьба відбувається за ресурси та споживачів регіону як місця для інвестування, бізнесу, проживання. Крім того, глобалізація кардинально змінює пріоритети в системі конкурентних переваг регіону, оскільки локальні ресурси набувають глобального характеру.

Процеси глобалізації локальних ресурсів зумовлено прагненням доступу до таких ресурсів регіону, як низька вартість праці, забезпеченість природними ресурсами, ємний внутрішній ринок. Це виступає основним мотивом діяльності транснаціональних структур і є однією з рушійних сил глобалізації.

Глобалізація не лише мінімізує значення традиційних регіональних конкурентних переваг, але й нівелює роль відстані як захисного бар’єру у розвитку конкурентних процесів. Розвиток інформаційно-комунікаційних систем, мережевих фірм, електронної комерції зняли “захист відстанню” та призвели до виникнення принципово нових видів конкурентної боротьби за території. Наслідком ліквідації захисної функції бар’єру відстані виступає також підвищення рівня відкритості регіональної економіки. Тобто економічні позиції навіть відносно закритих територій залежать від ситуації в інших країнах та регіонах.

Все це призводить до формування та розвитку глобальної сфери господарської діяльності, в якій роль глобалізованих регіонів буде все більш зростати. До основних елементів та передумов формування такої сфери діяльності слід віднести:

  • політику провідних суб’єктів світової економіки – окремих країн, регіонів, регіональних утворень, інтеграційних об’єднань, транснаціональних структур, міжнародних організацій;

  • формальні та неформальні норми, що регулюють переміщення факторів виробництва;

  • принципи та механізми міжнародних економічних відносин;

  • виробничі, науково-технічні та технологічні передумови формування глобальної сфери господарської діяльності, що призводять до розвитку глобальної інфраструктури та сприяють глобальній інтеграції національних ринків;

  • розвиток глобальної логістичної та виробничої мереж транснаціональних структур, запровадження єдиних критеріїв макроекономічної політики, посилення тенденцій до стандартизації та уніфікації вимог до якості продукції;

  • виникнення нових організаційних форм діяльності різних суб’єктів економіки, нівелювання національних бар’єрів у здійсненні глобальної економічної та виробничої діяльності;

  • виникнення та розвиток принципово нових інформаційних систем, що забезпечують обслуговування глобальних фінансових, товарних та інших мереж;

  • розвиток глобальної освітньої та культурної сфери завдяки поширенню дистанційної освіти, культурних обмінів та ін.

Таким чином, в умовах глобалізації світового господарства необхідним є забезпечення умов щодо підвищення конкурентоспроможності національної економіки та її регіонів як геоекономічних суб’єктів. У зв’язку із формуванням поняття глобалізованого регіону слід вказати на такі його ознаки [4]: наявність геоекономічного потенціалу; присутність зовнішньоекономічної інфраструктури, яка включає два види забезпечення: фізичне та інституційне; позиціонування регіону у світовому бізнесовому середовищі; реальне включення регіону у систему міжнародних економічних відносин; участь в міжнародних чи трансрегіональних економічних організаціях; існування спеціальних владних органів управління зовнішньоекономічною діяльністю, бізнесових і громадських об’єднань, що мають за мету організацію та сприяння транскордонним господарським контактам; розробка спеціальних заходів (програм) підвищення конкурентоспроможності продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;

Це передбачає створення у складі регіонального органу управління спеціального підрозділу, завданням якого має стати відслідковування, попередження і протидія зовнішньоекономічним небезпекам.

Як було зазначено вище, в сучасних умовах розвитку глобальної економічної системи регіони набули статусу її повноправних суб’єктів. Таким чином, згідно теорії систем, всі протиріччя розвитку глобального господарства проявляються й на регіональному рівні. Виділяють три суперечливі тенденції розвитку світової економіки, які мають найбільший вплив на регіональний розвиток, а саме: єдність та боротьба глобального та локального, уніфікація та диференціація, розповсюдження та концентрація.

Єдність та боротьбу глобального та локального може бути охарактеризовано новим терміном “глокальність” – поєднанням глобальних і локальних інтересів та орієнтацій [2. Поняття «глокалізація» введено англійським соціологом Р. Робертсоном та визначається як «регіональна реакція на глобалізаційні процеси» [5. Сутність її полягає в тому, що відносно невеликі, але високовзаємопов’язані союзи (у тому числі територіальні) включаються у глобалізаційні процеси швидше та ефективніше, ніж великі спільноти, такі як держави. Невеликі, але інноваційні регіони стрімко змінюються, вбудовуючись у транснаціональну та глобальну реальність.

Глобалізація актуалізує для регіонів та локальних спільнот необхідність визначення та розвитку стійких конкурентних переваг як критерію їх життєздатності в умовах глобальної конкуренції. Перетворюючи традиційні локальні ресурси на глобальні, глобалізація обумовлює постановку проблеми конкурентоспроможності регіону як його здатності відповідати на виклики глобального середовища шляхом створення та захисту унікальних локальних конкурентних переваг.

Сутність суперечливої взаємодії уніфікації та диференціації полягає, з одного боку, в уніфікації та стандартизації бізнес-процесів та принципів ведення господарської діяльності в регіоні, а з іншого – в підвищенні ролі тих елементів локального середовища, які надають їм унікальності, самобутності та забезпечують конкурентні переваги, які неможливо відтворити в інших місцях (соціальний капітал, імідж, регіональна інноваційна система). За даних умов виникає парадокс: в умовах глобальної конкуренції суб’єкти конкуренції стають все більш глобальними, а конкурентні переваги – все більш локальними. Пояснюється це тим, що всі традиційні локальні переваги швидко нівелюються, поглинаються глобальними ринками в той час, як критичного значення для забезпечення конкурентоспроможності регіонів набувають ті переваги, які не можуть бути переміщені та відтворені в інших місцях.

Важливою суперечливою тенденцією стає глобалізація інноваційної діяльності та одночасне її зосередження в обмеженій кількості регіонів. Необхідно зазначити, що передумовою ефективного розповсюдження інновацій є географічна близькість та взаємна довіра між учасниками інноваційного процесу. Таким чином, відстань знову перетворюється на суттєвий чинник створення локальних конкурентних переваг, але в новій якості – як фактор формування регіонального середовища поширення інновацій. Саме в даному контексті конкурентний статус окремих національних регіонів може бути рівним або навіть перевищувати позиції традиційних учасників глобальної конкуренції [1].

Отже, глобалізація перетворює регіони на повноправних учасників міжнародних економічних відносин, але разом з тим актуалізує для них необхідність ідентифікації та захисту унікальних локальних конкурентних переваг як імперативів підвищення міжнародної конкурентоспроможності в умовах глобалізації. Таким чином, актуальним завданням сучасного розвитку регіонів, націлених на стале зростання в умовах глобалізації та отримання переваг від цього процесу, є формування та розвиток секторів, кластерів, галузей та технологічних комплексів в економіці, які мають стати основою формування нових регіональних союзів, зокрема, глобалізованих. Це призведе до перерозподілу інвестиційних, фінансових, матеріальних потоків та людського капіталу до нового постіндустріального сектору економіки, становлення якого є надзвичайно важливим для сучасного етапу розвитку економіки України.

Висновки. Очевидно, що глобальні процеси істотно стимулюють розвиток окремих країн і регіонів, однак їх позитивний або негативний вплив на національну економіку великою мірою залежить від характеру участі країни в міжнародному розподілі праці, рівня її конкурентоздатності на світовому ринку, ефективності використання потенціалу в тих областях, де є наявними стійкі конкурентні переваги. У зв’язку з цим можна зробити висновок щодо необхідності посилення регулюючої ролі держави в зовнішньоекономічній сфері, здійсненні активної промислової політики тощо.

Посилення позицій держави у світовій економіці є можливим лише на основі об’єктивно сформованої зовнішньоекономічної спеціалізації господарського комплексу. У цьому випадку мова йде не про короткостроковий успіх країни на світовому ринку, а про довгостроковий, сталий процес, що відображає реальні переваги національної економіки в міжнародному поділі праці. Реалізація таких переваг й основних потенційних можливостей економіки має здійснюватись за рахунок як ефективної виробничо-господарської, так і діяльності підприємницьких структур за допомогою дієвих заходів внутрішньо- і зовнішньоекономічної державної політики, так і зміни стратегічних зовнішньоекономічних орієнтирів на здійснення інноваційно-інвестиційного прориву за рахунок технологічного відновлення національної економіки.

При цьому, формуючи міжнародну спеціалізацію національної економіки, поряд з розвитком і підтримкою її експортної складової, необхідно нарощувати потенціал імпортозаміщуючих виробництв, реалізація якого здатна знизити залежність внутрішнього ринку від ввезення закордонної продукції й змінити профіль такої спеціалізації. Метою в цьому випадку є зростання конкурентоспроможності національної економіки з урахуванням сформованого рівня конкурентоспроможності вітчизняних виробників товарів і послуг і реальних перспектив його підвищення надалі.
Використані джерела інформації:

  1. Брикова І.В. Концепція міжнародної конкурентоспроможності національного регіону та її практичний вимір // Міжнародна економічна політика. – №4. – 2006. – С. 29-53

  2. Проективный лексикон М. Эпштейна // old.russ.ru/antolog/intelnet/dar19.html.

  3. Замятин Д. Стратегия репрезентации и интерпретации геоэкономических образов России // Мировая экономика и международные отношения. – 2002. – № 6. – С. 16 - 28.

  4. Яремко Л. Глобалізований регіон // Економіст. – № 5. – 2007. – С. 54‑57.

  5. Robertson R. Glocalization: Time-Space and Homogeneity-Heterogeneity // Global Modernities / Ed. by M. Featherstone, S. Lash, R. Robertson. L. – 1995. – P. 30.

Рецензент: Корецький М.Х., д.держ.упр., професор
УДК 35.077.92 Бронікова С.А.,

к.філол.н., доцент кафедри україністики

НАДУ при Президентові України

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи