Тема фінансове планування зміст І принципи фінансового планування icon

Тема фінансове планування зміст І принципи фінансового планування




НазваТема фінансове планування зміст І принципи фінансового планування
Сторінка1/9
Дата21.08.2012
Розмір2.56 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

Тема 1. ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ


1.1. Зміст і принципи фінансового планування

Фінансове планування — це науково обґрунтований процес визначення джерел створення і напрямків використання фінансових ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного й соціального розвитку. За своїм змістом це особлива сфера економічної діяльності держави, господарських суб'єктів і окремих громадян з обґрунтування ефективності управлінського вирішення з питань господарської діяльності в напрямі їх фінансового забезпечення, оптимізації передбачуваних витрат і одержання високих фінансових результатів.

Фінансове планування — суб'єктивна діяльність людей, тому воно тільки тоді дає позитивні результати, коли базується на пізнанні об'єктивних законів розвитку суспільства, тенденцій руху фінансових ресурсів, вивченні наявного економічного становища, результатів заходів, що вживалися раніше, цілей, які поставлені на сьогодні.

Основними функціями фінансового планування є:

  • відображення основних напрямків фінансової політики, що здійснюється органами законодавчої і виконавчої влади в державі;

  • встановлення кількісних і якісних параметрів суспільного виробництва на плановий період;

  • вибір раціональних шляхів фінансового забезпечення передбачуваного рівня економічного й соціального розвитку на основі ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів;

  • здійснення необхідного рівня перерозподілу фінансових ресурсів для досягнення темпів і пропозицій розвитку економіки й підвищення суспільного добробуту;

  • встановлення раціональних форм мобілізації фінансових ресурсів і на їх основі визначення їх оптимальної структури.

Фінансове планування — специфічна сфера управління. На всіх етапах історичного розвитку воно потребувало особливих підходів щодо свого здійснення. Специфічність фінансового планування полягає у тому, що:

  • об'єктом фінансового планування завжди є фінансова діяльність держави, господарських структур і окремих громадян; предметною галуззю фінансового планування є фінансові ресурси, їхній рух при здійсненні відтворювальних процесів в економіці;

  • сферою застосування фінансового планування є створення, розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів на всіх етапах від виробництва до споживання валового внутрішнього продукту;

  • фінансове планування відображає вартісну сторону економіки, тобто в його основі зосереджена грошова оцінка явищ і процесів економічного життя суспільства, що дає змогу визначити найефективніші варіанти фінансового забезпечення планових показників, завдань і передбачуваних заходів.

Організація фінансового планування може бути; ефективною тільки тоді, коли в неї будуть закладені науково обґрунтовані принципи. У науковій літературі немає єдиного підходу щодо визначення принципів фінансового планування.

Проте принципи фінансового планування — це основа успішного його застосування. До їх числа належать:

—принцип комплексного підходу до основних параметрів економічного й соціального розвитку в тісному взаємозв'язку з наявними фінансовими можливостями;

  • принцип оптимального використання фінансових ресурсів з метою першочергового забезпечення фінансовими ресурсами пріоритетних напрямків розвитку економіки й соціальної сфери;

  • принцип раціонального визначення джерел одержання фінансових ресурсів і їхнього розподілу через ланки фінансової системи, тобто через сферу державних фінансів, підприємницьких структур, страхових і резервних фондів ти фінансового ринку;

  • принцип єдності у використанні фінансових показників, здійсненні фінансових розрахунків, застосуванні єдиної методології прогнозування тенденцій і напрямків розвитку. Йдеться про єдину методологію прогнозування обсягів і напрямків використання різних видів ресурсів у просторі й часі;

  • принцип наукового обґрунтування планів, що передбачає реальність прогнозних розрахунків, їхню економічну обґрунтованість і використання прогресивної методології, норм і нормативів, а також вибір кращих методів забезпечення прогнозних завдань необхідними ресурсами з урахуванням кінцевих результатів. Реальність прогнозів досягається на основі пізнання та використання закономірностей розвитку суспільства, об'єктивної оцінки потреб і наявності фінансових ресурсів, глибокого обґрунтування всіх розрахунків, їхніх взаємозв'язків із натуральними показниками. Застосування прогресивних норм є однією з найважливіших умов: зниження суспільних витрат праці, зростання її продуктивності, формування оптимальних матеріальних і вартісних пропорцій в економіці.

Важливе значення має наукова методологія фінансового планування. Вона включає сукупність загальних принципів і методів планування, систему фінансових планів, що використовується для відображення фінансового аспекту суспільного виробництва на основі врахування вимог конкретних умов розвитку економіки.

Виконувати покладені на нього завдання фінансове планування зможе тільки тоді, коли воно базуватиметься на наукових методах. Це одна з основних проблем фінансового планування. Наукові методи є тими інструментами, за допомогою яких пізнаються об'єктивні закономірності розвитку суспільства.

У теорії й практиці фінансового планування такі поняття, як "методологія планування", "метод планування", "методика планування" є рівнозначними. Тим часом вони визначають різні елементи процесу планування.

Визначення методології фінансового планування наведено вище. У свою чергу, метод планування — органічна частка методології, один із способів розробки фінансових планів. Методика планування — це сукупність правил, якими необхідно керуватися при вирішенні окремих питань фінансового планування. На цих правилах досить часто ґрунтуються й відповідні розрахунки. Методологія фінансового планування створює складний комплекс наукових уявлень про його предмет і метод, логічну структуру і взаємозв'язок проблем, що розв'язуються. Вона збагачується і вдосконалюється разом з розвитком суспільства.

За умов перехідної економіки необхідність удосконалення методології фінансового планування зумовлена особливостями її розвитку; у сучасних умовах суттєво ускладнилася структура цілей соціально-економічного розвитку та її співвідношення з фінансовими структурами; тривають зміни у фінансовому потенціалі держави за джерелами, структурою і динамікою. Це потребує нових підходів та методологічних рішень при здійсненні фінансового планування й прогнозування.

Особливості функціонування економіки в умовах ринку дають підставу виділити три аспекти фінансового планування — загальнодержавний, територіальний, окремих господарських структур. Ці аспекти ґрунтуються на загальних принципах і методології фінансового планування, хоча методика й організація процесу планування для кожного з них має свої специфічні риси, які зумовлюють їх виділення в самостійні розділи науки й практики планування.

За умов ринкової моделі економіки нові вимоги постають перед кожним аспектом фінансового планування. Найскладнішим є те, що в нинішніх умовах мало що можна запозичити з арсеналу фінансового планування, що здійснювалося в умовах соціалістичної економіки. Насамперед потрібен перехід від жорстко детермінованих показників, що мали директивний характер при соціалізмі, до визначення багатоваріантних планів і прогнозів фінансового забезпечення та фінансових результатів розвитку економіки, що ґрунтуються на ринкових засадах, тобто виробництво і споживання визначаються на основі попиту й пропозиції, а сам попит визначається рівнем матеріального добробуту населення, розвитком міждержавних економічних зв'язків, конкурентоспроможністю і технологічною досконалістю продукції, що випускається, а також роботами, що виконуються, й послугами, що надаються.

Слід враховувати, що в ринковій економіці, де вартісні й натуральні пропорції визначає ринок, не завжди враховуються економічні інтереси держави, виробничих структур і населення. З огляду на це держава здійснює пошук форм і методів впливу на економічні процеси й локалізацію соціально-економічних наслідків стихійних сил ринку шляхом їх регулювання, в тому числі і використовуючи фінансове прогнозування

Важливість загальнодержавного фінансового планування і прогнозування полягає в тому, що держава на макрорівні за його допомогою визначає свої фінансові можливості загалом і, можливості: використання фінансів для прийняття рішень у сфері розвитку економіки й соціальної-структури всій держави, певних регіонів і видів виробництва. Для досягнення поставленої мети повинна бути розроблена загальнодержавна програма економічного й соціального розвитку а також певні програми інвестування, прискореного розвитку деяких виробництв, охорони довкілля та інші загальнодержавні програми. При цьому за допомогою фінансового планування треба досягти фінансового забезпечення вказаних програм, тобто визначити джерела фінансування, обсяг і структуру витрат, а також кінцевий результат. На сьогодні є підстави стверджувати, що в Україні не розроблені достатньою мірою методологія і техніка загальнодержавного фінансового планування.

У зарубіжних країнах фінансове планування має фундаментальне наукове підґрунтя і високий рівень організації. Відповідні органи фінансового планування використовують сучасну методологію, прогресивні методи планування, розробляють загальнодержавні фінансові плани й баланси, що забезпечують фінансовими ресурсами виконання розроблених програм.

Отже, фінансове прогнозування і планування стає важливим елементом державного регулювання економічних і соціальних процесів. За допомогою фінансового планування і прогнозування активізуються фінансові важелі і стимули, забезпечується мобілізація фінансових ресурсів і їхнє раціональне спрямування на загальнодержавні потреби.

За умов переходу до ринку зростає роль фінансового планування на рівні окремих господарських суб'єктів, оскільки діяльність підприємств, організацій пов'язана з певним економічним ризиком, тому обсяги доходів, витрат або втрат повинні бути попередньо розраховані за різними варіантами для прийняття оптимального рішення. Від наявності фінансових ресурсів, напрямків їх витрат залежить фінансове становище підприємства, кінцеві результати його діяльності.

Головним призначенням фінансового планування на рівні певних господарських суб'єктів є розрахунки потреб у фінансових ресурсах, обсягу й напрямків їх використання, визначенні ефективності кожної фінансової операції й результатів діяльності такого суб'єкта.

Щодо територіального фінансового планування, то слід зауважити, що воно має зведено-аналітичні ознаки. Тому його вдосконалення повинно йти шляхом розробки планів фінансового забезпечення комплексного розвитку при ефективному використанні місцевих природних, територіальних, фінансових ресурсів, раціональному розміщенні .виробництва й вирішенні низки інших територіально-економічних питань. Об'єктом територіального планування є господарство, розміщене на території окремих адміністративно-територіальних одиниць. Удосконалення територіального планування дасть змогу уникнути багато негативних наслідків і небажаних структурних зрушень в економіці.

Методологічним підґрунтям для вирішення питань територіального планування є функціональні зв'язки територіальної структури економіки й особливості взаємодії регіональних соціально-економічних систем різного рангу з іншими структурними елементами народного господарства.

Структура економіки території суттєво різниться зі структурою економіки держави в цілому. Території — це завжди багатоцільові, багатофункціональні підсистеми економіки держави, що беруть участь у виробництві матеріальних і духовних благ. При цьому треба зазначити, що успішне управління економікою неможливе із залученням тільки одного з аспектів фінансового планування. Необхідним є органічне поєднання та взаємодія всіх аспектів фінансового планування, спрямованих на досягнення високих кінцевих результатів.

За економічним призначенням і роллю у процесі розширеного відтворення фінансове планування можна поділити на дві самостійні й одночасно органічно взаємозв'язані сфери.

Перша - це сфера зведеного фінансового планування. Вона включає зведене планування в масштабах держави, зведене плануванням в межах певних господарських об'єднань (промислово-фінансових груп, концернів, асоціацій тощо), зведене територіальне планування. Друга сфера — це індивідуальне фінансове планування на рівні господарської структури, бюджетної установи. Кожній із вказаних сфер властиве особливе використання методів планування.


^ 1.2. Система фінансових планів

Результатом фінансового планування є розраховані фінансові показники, які відповідають певним ознакам і знаходять відображення в документі, який має назву "фінансовий план ". Фінансовий план — це особлива форма документа, показники якого завжди виступають у грошовій формі й відображають результати господарської діяльності та рух фінансових ресурсів протягом відповідного періоду.

Різні види діяльності держави, господарських структур, фінансових інститутів, окремих громадян впливають на методи розрахунків фінансових показників і форму фінансового плану. Проте є загальне правило для всіх видів фінансових планів — вони обов'язково повинні мати підрозділи доходів і видатків. У деяких фінансових планах ці підрозділи можуть мати детальніше розшифрування.

За діючою практикою всі фінансові плани прийнято розподіляти на дві великі групи: зведені й індивідуальні. У свою чергу, зведені фінансові плани поділяються на загальнодержавні, плани самих господарських об'єднань і територіальні. Центральне місце посідають зведені загальнодержавні фінансові плани. Вони відображають рух фінансових ресурсів на макрорівні, тобто масштаби перерозподілу фінансових ресурсів, що здійснюються за допомогою фінансової системи держави. До їх числа належать баланс фінансових ресурсів і витрат держави, зведений бюджет держави, державний бюджет, бюджет пенсійного фонду тощо.

Зведені фінансові плани загальнодержавного характеру відрізняються своєю структурою, змістом, об'єктом і сферою руху ресурсів, методами планування і призначенням. Їхнє основне призначення полягає у тому, щоб:

  • визначити обсяг фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в усіх секторах економіки, та їхнє використання, ґрунтуючись на наявних можливостях;

  • відобразити основні напрямки фінансової політики держави упродовж певного періоду, з огляду на фінансові можливості щодо задоволення загальнодержавних потреб.

Перелік зведених фінансових планів, їхній зміст і форма в кожній державі визначаються побудовою її фінансової системи, а також специфікою перерозподільних процесів, що відбуваються певного часу за допомогою фінансів. Зведені фінансові плани відіграють важливу роль у державному регулюванні економічними й соціальними процесами.

Саме вони дають змогу приймати обґрунтовані рішення з використання непрямих методів регулювання економікою, оскільки дають можливість передбачати їхні наслідки й кінцеві результати. Слід зазначити, що центральне місце в системі зведених фінансових планів, незалежно від моделі економіки, що існує в державі, посідає державний бюджет. Саме він є найдійовішим інструментом здійснення фінансової політики.

Індивідуальні фінансові плани, тобто плани окремих підприємницьких структур різняться між собою залежно від форм власності, видів діяльності, типу організацій, методів управління. Проте різним є насамперед перелік джерел доходу й напрямків використання фінансових ресурсів. За своєю економічною суттю вони відображають передбачувані результати фінансової й фінансове забезпечення господарської діяльностей конкретного суб'єкта господарювання.

За умов ринкової економіки відбувається перехід до міжнародних стандартів у галузі фінансового планування. Мається на увазі розробка бізнес-планів, в яких значне місце відведено розрахункам фінансових показників. Бізнес-плани включають низку таблиць і балансових розрахунків, за якими прогнозуються обсяги доходів, витрат, взаємовідносини з державними фінансовими інститутами. Водночас треба зазначити, що на сьогодні немає науково обґрунтованої методології розробки фінансового плану підприємницьких структур. Сьогодні це питання є дуже актуальним і потребує вирішення.

Усю сукупність фінансових планів залежно від періоду їхньої дії можна поділити на оперативні, поточні й перспективні фінансові плани. Оперативні плани складаються терміном до одного року, тобто на місяць, квартал, поточні діють протягом одного року, перспективні складаються більше як на один рік.

Усі фінансові плани мають форму балансу, тобто прибуткові й видаткові розділи. Деякі з них називаються фінансовим балансом. На нашу думку фінансовий баланс і фінансовий план — поняття тотожні. Кожний фінансовий план тільки тоді має практичне значення, коли існує збалансованість прибуткової й видаткової частин.


^ 1.3. Зведене фінансове планування

Система фінансового планування має свою внутрішню структуру, що ґрунтується на взаємозв'язку її складових елементів. Як зазначалося раніше, система фінансового планування включає дві сфери. Перша сфера зведеного планування, до якої належить зведене планування в масштабах держави, зведене територіальне планування, зведене планування на рівні господарських об'єднань, друга — сфера планування на рівні господарського суб'єкта.

Обидві сфери фінансового планування відображають внутрішню єдність економіки, що проявляється у стійкому характері погоджених багатосторонніх зв'язків, у збалансованості стадій розширеного відтворення, у встановленні таких темпів і пропозицій, які повністю відповідали б інтересам суспільного споживання. У виконанні поставлених цілей провідна роль належить зведеному фінансовому плануванню, яке відображає складну систему економічних відносин з огляду на здійснення основних принципів фінансового планування.

Зведене фінансове планування — об'єктивна форма організації і регулювання відтворювального процесу при використанні фінансів, спрямованого на досягнення певної мети. Воно включає координацію погодженого обміну форм діяльності у сфері фінансів з її результатами.

Масштабність і різноманітність зведеного фінансового планування передбачають виділення пропорцій в його структурі. Фінансове планування слід поділити на окремі рівні, де виявляється та чи інша специфіка.

Проміжною ланкою в системі зведеного фінансового планування є фінансове забезпечення комплексних цільових програм. За їхньою допомогою розв'язуються пріоритетні проблеми розвитку економіки держави й окремих територій. Вони передбачають концентрацію фінансових ресурсів на головних напрямках розвитку, підвищення ролі інтенсивних факторів виробництва, його ефективності.

Удосконалення зведеного фінансового планування передбачає насамперед тісний зв'язок і взаємну погодженість усіх його ланок. Досягнення такої погодженості — це, з одного боку, складне завдання, що потребує методологічних рішень, постійного вдосконалення і розвитку в світлі нових завдань і вимог, а з другого — виявлення оптимальності планування.

Погодженість зведеного загальнодержавного й територіального планування сприяє розв'язанню конкретних економічних і соціальних проблем, раціональному використанню фінансових ресурсів, фінансовому забезпеченню розвитку інфраструктури, соціальної сфери, охорони довкілля, підвищенню добробуту населення. Тому без детального врахування територіальних факторів, їхнього узгодження із загальнодержавними інтересами господарських суб'єктів не може бути оптимальних планових рішень.

Як економіко-організаційний процес, зведене планування повинно розв'язувати такі завдання:

  • встановити можливості фінансового забезпечення стратегічних цілей і основних завдань розвитку суспільства на конкретний період з урахуванням рівня розвитку суспільства;

  • визначити джерела фінансових ресурсів, за допомогою яких за даних умов можна забезпечити розв'язання поставлених завдань;

  • обґрунтувати найраціональніші й найефективніші шляхи використання фінансових ресурсів для досягнення поставлених цілей.

У сфері зведеного фінансового планування зведене територіальне фінансове планування має специфічні риси. За своєю суттю воно є сполучною ланкою між! зведеним загальнодержавним фінансовим плануванням і плануванням на рівні господарських об'єднань, що якісно покращує елементи всього процесу планування. Воно має за мету комплексний розвиток господарства території, тим самим реалізуючи всеохоплюючий принцип комплексності у плануванні, а також виявлення додаткових можливостей і методів збалансування планів.

Загалом погодженість і взаємоузгодженість різних форм зведеного фінансового планування при постійному вдосконаленні зведеного територіального фінансового планування на нинішньому етапі розвитку суспільства означає насамперед забезпечення погодженості й взаємозв'язку між обсягом фінансових ресурсів, створених і використаних в єдиному державному комплексі, і його складових часами; мова йде про визначення необхідного рівня й масштабів перерозподілу фінансових ресурсів, через бюджетну систему для досягнення збалансованого розвитку господарюючих суб'єктів і їх об'єднань у межах держави в інтересах повнішого і раціональнішого використання усіх видів ресурсів.

Це створює умови для впливу фінансових важелів і стимулів на досягнення необхідної пропорційності й збалансованості розвитку економіки, встановлення науково обґрунтованих пропорцій між розвитком виробництва й об'єктів соціальної інфраструктури. Вирішальне значення серед цих факторів має досягнення правильного співвідношення між інтересами держави й територій.

Активне використання фінансів як інструмента впливу на комплексний розвиток економіки потребує досконалих форм зведеного фінансового планування і насамперед територіального. Його вдосконалення повинно здійснюватися в міру того, як підвищується ступінь взаємної узгодженості різних територіальних утворень у межах держави.

Економіко-організаційною основою такого впливу є зведений баланс фінансових ресурсів і витрат держави. Розробка й використання такого балансу в управлінні економікою пройшли довгий і складний шлях розвитку.

Значення і роль зведеного балансу фінансових ресурсів і витрат держави визначається тим, що при розв'язанні складних економічних і соціальних завдань економічного розвитку об'єктивно виникає необхідність у наявності єдиного комплексного документа, який відображав би реальний обсяг фінансових ресурсів держави за рахунок усіх джерел незалежно від форми власності й підпорядкування. Його відсутність знижує значення зведеного територіального фінансового планування, тому що в цьому разі неможливо визначити рух усіх фінансових ресурсів у державі, що, в свою чергу, спотворює вартісні пропорції між зростанням валового внутрішнього продукту й грошовими нагромадженнями, а також показники рівня життя громадян. Це може негативно позначитися на вирівнюванні показників рівня розвитку окремих територій і плануванні відповідних показників на майбутнє.

Вичерпну інформацію про фінансові зв'язки та взаємовідносини, а також про обсяг фінансових ресурсів, що має держава, може надати лише зведений баланс фінансових ресурсів і витрат держави. Його наявність дасть змогу визначити оптимальний шлях розвитку фінансових відносин у державі, виявити внутрішні резерви зростання нагромаджень, ширше використовувати фінансові стимули для впливу на виробництво, забезпечити тісний взаємозв'язок показників прогнозу економічного й соціального розвитку з фінансовими показниками.


^ 1.4. Фінансові баланси в економічній системі держави

Ефективність функціонування економіки завжди залежала під рівня її збалансованості. У час докорінної перебудови старої і формування нової економічної системи зв'язок між чинним господарським механізмом і станом збалансованості народногосподарських пропорцій значно посилюється. Справді, на будь-якому напрямку реформування економіки роль збалансованості всіх видів ресурсів з потребою в них зростає.

Збалансованість економіки — це відповідність між різними її частинами й підрозділами та певні їх співвідношення (пропорції)- Оскільки економіка постійно розвивається, то кажучи про її збалансованість, треба мати на увазі постійне підтримання відповідностей її частин і підрозділів та певні пропорції в рівнях і темпах їхнього розвитку.

Фінансова збалансованість економіки виступає у двох аспектах. Перший з них полягає в тому, що величина фінансових ресурсів повинна бути збалансованою щодо їх витрат за окремими напрямками. Інший аспект — збалансованість фінансових ресурсів І матеріальних благ. Ці види фінансової збалансованості пов'язані між собою. Дієве функціонування економіки можливе лише при досягненні обох аспектів фінансової збалансованості.

Фінансова збалансованість досягається завдяки складанню і виконанню системи фінансових балансів. Загалом баланс — це система показників, що характеризують яке-небудь явище шляхом зіставлення чи протиставлення окремих його сторін.

Фінансовий баланс — це сукупність показників, що відображають створення й використання фінансових ресурсів у межах держави, на галузевому чи територіальному рівнях, на окремому підприємстві, в організації, установі.

Певна сукупність фінансових балансів становить їх систему. Система фінансових балансів — важливий інструмент впливу на формування показників прогнозу економічного й соціального розвитку держави, окремих територій, галузей господарства, а також підприємств, інструмент контролю економічної й соціальної ефективності передбачуваних витрат. У процесі складання фінансових балансів обґрунтовується доцільність застосування тих чи інших форм мобілізації ресурсів і напрямків їх використання. Здійснювана в процесі складання фінансових балансів координація фінансових ресурсів усіх балансів супроводжується визначенням їхніх основних показників і впливає на їхню структуру. Одночасно фінансові баланси сигналізують про виникнення диспропорцій як в економіці в цілому, так і на рівні окремих регіонів, галузей чи підприємств.

В економічній літературі є різні точки зору щодо складу системи фінансових балансів. На нашу думку, до системи фінансових балансів слід включити:

  • баланси доходів і витрат підприємств, організацій, установ усіх форм власності;

  • баланси доходів і витрат об'єднань, концернів, асоціацій, міністерств, відомств, державних комітетів;

  • баланси доходів і витрат бюджетних установ;

  • баланси фінансових ресурсів областей, районів, міст;

  • державний бюджет та місцеві бюджети;

  • баланс фінансових ресурсів і витрат держави;

  • фінансові баланси окремих фінансових інститутів;

  • баланс грошових доходів і витрат населення;

  • платіжний баланс.

Кожний фінансовий баланс має на меті організацію фінансів у певній сфері фінансових відносин для розв'язання певних завдань. У кожному фінансовому балансі фіксується рух певної частки фінансових ресурсів у відповідному розрізі. Тому вся сукупність фінансових балансів може бути поділена на дві групи — індивідуальні й зведені.

До індивідуальних фінансових балансів належать:

  • баланси доходів і витрат підприємств, організацій, установ усіх форм власності;

  • баланси доходів і витрат бюджетних установ;

  • фінансові баланси окремих фінансових інститутів.
    Зведені фінансові баланси включають:

  • баланс фінансових ресурсів та витрат держави;

  • баланси фінансових ресурсів областей, районів, міст;

  • державний бюджет, бюджети областей, районів, міст;

—баланси доходів і витрат об'єднань, концернів, асоціацій, міністерств, відомств, державних комітетів;

— баланс грошових доходів і витрат населення;

— платіжний баланс.

У свою чергу зведені баланси поділяються на загальнодержавні, територіальні й галузеві. До загальнодержавних належать: баланс фінансових ресурсів і витрат держави; державний бюджет; баланс грошових доходів і витрат населення; платіжний баланс. Ці фінансові баланси відображають фінансові відносини, що виникають між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями та населенням, з другого. До складу територіальних фінансових балансів входять:

— баланси фінансових ресурсів і витрат областей, районів, міст;

— бюджети областей, районів, міст;

— баланси грошових доходів і витрат відповідної території.

Зазначені фінансові баланси відображають фінансові відносини між державою, підприємствами, організаціями, установами й населенням на відповідній території.

Галузеві фінансові баланси включають баланси доходів і витрат об'єднань, концернів, асоціацій, міністерств, відомств, державних комітетів, фінансові плани громадських організацій і фінансових інститутів. Вони відображають фінансові відносини між державою і певними галузями, а також всередині галузей.

Крім того, фінансові баланси слід поділяти за періодом їх функціонування — на поточні й перспективні.

Одним з важливих напрямів розв'язання завдання посилення фінансової збалансованості в економіці держави є розробка, крім вищевказаних, ще низки фінансових балансів. До їх числа належать фінансові баланси галузей народного господарства, а також баланси за групами однорідних галузей (наприклад, агропромислового та паливно-енергетичного комплексів). Складання таких балансів сприяло б раціональнішому й ефективнішому використанню галузевих ресурсів і однорідних груп галузей, встановленню оптимальних пропозицій їхнього розвитку.

Важливе значення має включення до системи фінансових балансів, балансів за групами заходів. До них належать баланси створення і використання прибутку, баланс амортизаційних відрахувань, а також баланси фінансування цільових комплексних програм. Ці баланси повинні передбачати, з одного боку, обсяг фінансування за рахунок усіх джерел, а з другого — цільове використання ресурсів за видами заходів і статтями витрат.

Усі фінансові баланси, що створюють їх систему, тісно взаємозв'язані та взаємозумовлені. Провідне місце в системі фінансових балансів посідає баланс фінансових ресурсів і витрат держави. Баланс фінансових ресурсів і витрат держави — це система фінансових показників, що відображає створення і використання фінансових ресурсів у всіх секторах економіки держави. У ньому в найзагальнішій формі відображається фінансове обґрунтування прогнозу економічного й соціального розвитку держави. Він є фінансового програмою прогнозу економічного й соціального розвитку. Баланс фінансових ресурсів держави, показуючи обсяг цих ресурсів, що мобілізуються на певному проміжку часу, та їх використання, відображає своїми результатами загальне збалансування фінансових ресурсів та їхніх витрат.

У доходній частині балансу фінансові ресурси відображають ту частину вартості валового внутрішнього продукту, яка в процесі розподілу й перерозподілу доходів і нагромаджень може бути використана на розвиток економіки держави, соціальний захист населення, соціально-культурні заходи, потреби оборони, управління та на інші заходи.

Витратна частина балансу відображає потребу держави у фінансових ресурсах, що ґрунтується на прогнозних показниках економічного й соціального розвитку, а отже в матеріальних ресурсах, оскільки фінансові ресурси — похідна від руху матеріальних ресурсів — не можуть бути визначені без урахування матеріальної складової суспільного виробництва. Таке визначення фінансових ресурсів без урахування матеріального виробництва означає, що вартісне вираження валового внутрішнього продукту буде поза вартістю. Розрив між потребою у фінансових ресурсах і мобілізацією засвідчує відсутність взаємозв'язків у матеріальних розрахунках прогнозу економічного й соціального розвитку держави, а також необхідність їхнього уточнення. Тому баланс фінансових ресурсів і витрат держави є інструментом перевірки пропорцій розвитку економіки, узгодженості взаємодії всіх ланок фінансової системи.

Аналіз балансу, виявлення та вивчення факторів, що викликають невідповідність між величиною фінансових ресурсів і потребою в них, вивчення причин цієї невідповідності дають змогу виробити рекомендації з відшукання додаткових доходів, дотримання режиму економії. Виходячи з необхідності зростання доходів держави й скорочення витрат, можуть змінюватися прогнози темпів і пропозицій розвитку економіки держави в цілому й певних галузей народного господарства зокрема, спрямування витрат фінансових ресурсів та інші показники.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави є балансовим розрахунком і вихідним документом, на основі якого в подальшому визначаються узагальнені рамки, пропорції інших фінансових балансів, забезпечуються узгодженість і взаємозв'язок усіх фінансових балансів.

Важливу роль відіграє розробка не тільки прогнозного балансу фінансових ресурсів, а й складання звітного. У звітному балансі відображаються кінцеві результати створення й використання фінансових ресурсів у всіх секторах економіки, розміри грошових доходів і нагромаджень, рівень перерозподілу й цільове використання коштів. Такий баланс містить достатній матеріал для аналізу тенденцій і закономірностей створення та використання фінансових ресурсів у державі. Він є інформаційною базою для прогнозних розрахунків як на короткий період, так і на віддалений час, використовується для економіко-математичного моделювання руху фінансових ресурсів в економіці в цілому, в певних її секторах, у галузях господарства та між ними, а також для перевірки кількісної залежності й взаємозв'язку між обсягом фінансових ресурсів, валовим внутрішнім продуктом, грошовими доходами населення.

Баланс фінансових ресурсів створює підґрунтя для наступної роботи зі складання проекту державного бюджету, встановлює взаємозв'язок державного бюджету із загальною величиною фінансових ресурсів держави, валовим внутрішнім продуктом. Якщо говорити, що баланс фінансових ресурсів держави — це фінансова програма прогнозу економічного і соціального розвитку держави, то державний бюджет конкретизує цю програму в адресному, територіальному, галузевому розрізах. Збалансованість фінансового балансу держави означає, що продукт державного бюджету також буде збалансованим. Водночас між балансом фінансових ресурсів і витрат держави та державним бюджетом є певні відмінності в їхньому призначенні, обсязі й складі доходів і витрат тощо.

Призначення балансу фінансових ресурсів і витрат держави, як вказувалося вище, полягає у виявленні узагальнених фінансових зв'язків в економіці, визначенні загального обсягу фінансових ресурсів держави та їх використання, встановленні можливостей фінансового забезпечення показників прогнозу економічного й соціального розвитку держави.

Баланс фінансових ресурсів, на відміну від бюджету, не має адресного характеру, а є підґрунтям для визначення адресних завдань при складанні державного бюджету. Призначення ж державного бюджету полягає у формуванні й використанні централізованого фонду фінансових ресурсів держави на цілі розширеного відтворення і соціальні потреби відповідно до наявної фінансової політики. Відображаючи об'єктивну необхідність розподільчих і перерозподільчих процесів в економіці і концентрації в розпорядженні держави певної частки фінансових ресурсів, він тим самим є конкретно-адресним документом. За його допомогою досягається кінцева взаємоузгодженість усієї системи фінансових балансів.

За своїм змістом баланс фінансових ресурсів та витрат держави ширший, ніж державний бюджет, оскільки баланс охоплює як фінансові ресурси бюджету, так і власні ресурси підприємств, організацій, установ, приріст довгострокових вкладів населення, ресурси централізованих фондів цільового призначення (крім тих, які ввійшли до складу бюджету).

Державний бюджет, внаслідок його завдань і механізму розробки, складається лише на рік з поквартальною розбивкою. Баланс фінансових ресурсів держави складається на рік (без розбивки за кварталами), а також на перспективу. Баланс фінансових ресурсів починає розроблятися заздалегідь, ще до складання державного бюджету. Для його розрахунку необхідні дані в галузевому й відомчому розрізах.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави тісно пов'язаний з балансом грошових доходів і витрат населення. Баланс грошових доходів і витрат населення — це система взаємозв'язаних показників, що відображають створення грошових доходів населення та їхнє використання. За його допомогою встановлюються як фінансові відносини населення з державою, підприємствами, організаціями, установами, так і рух коштів населення в готівковій і безготівковій формах. Основне призначення цього балансу — прогнозування грошових доходів населення за їхніми видами: заробітна плата робітників і службовців, грошові доходи від колективних сільськогосподарських підприємств, надходження з фінансової системи; обґрунтування прогнозів товарообігу в роздрібній торгівлі та сфері платних послуг, прогнозування обов'язкових платежів і добровільних внесків у формі податків і зборів, які надходить до бюджету, внесків за всіма видами страхування; залучення коштів населення у вклади та цінні папери; забезпечення збалансованості між доходами й витратами населення.

Завдяки тому, що кінцеві результати даного балансу показують відповідність між грошовими доходами й витратами населення, цей баланс, як і баланс фінансових ресурсів та витрат держави, дає змогу контролювати загальні пропозиції прогнозу економічного й соціального розвитку держави. Для збалансованого розвитку економіки рівновага грошових доходів і витрат населення є такою ж важливою, як і повне забезпечення фінансовими ресурсами всіх потреб держави. Тому показники балансу фінансових ресурсів і витрат держави та балансу грошових доходів і витрат населення доповнюють один одного. Зв'язки цих балансів ґрунтуються і на наявності в них однакових статей доходів і витрат.

У доходах балансу грошових доходів і витрат населення, зокрема, показується розмір виплачуваних пенсій, стипендій, різних видів грошової допомога. Ці ж показники відображаються у витратах балансу фінансових ресурсів держави. Обсяг витрат на соціально-культурні заходи у витратній частині балансу фінансових ресурсів повинен бути узгоджений з показником доходів населення щодо заробітної плати працівників установ, які утримуються за рахунок бюджету. Величина заробітної плати (загальний фонд оплати праці), що відображається у грошових доходах населення, є базою для розрахунку таких статей балансу фінансових ресурсів, як податки та платежі населення, відрахування до пенсійного фонду, фонду зайнятості. Податки й платежі населення державі показують у доходах балансу фінансових ресурсів держави та у витратах балансу населення. Показник приросту заощаджень у вкладах та цінних паперах у витратах балансу доходів і витрат населення відображають у доходах балансу фінансових ресурсів держави.

Менш тісний взаємозв'язок має баланс фінансових ресурсів і витрат держави з платіжним балансом. Платіжний баланс — це система показників, що характеризує співвідношення грошових надходжень країни з-за кордону й платежів за кордон за певний проміжок часу. Він є кількісним і якісним вираженням масштабів, структури й характеру участі країни в міжнародному поділі праці, системі світогосподарських зв'язків. Платіжний баланс включає рахунок поточних операцій та рахунок рухів капіталів і фінансів. Рахунок поточних операцій відображає платежі й надходження за товари й послуги, доходи й платежі за інвестиціями й поточними трансфертами. Рахунок капіталів та фінансів включає рух іноземних інвестицій та кредитів. Співвідношення між платежами й надходженнями за цими рахунками і загалом за балансом визначається дебетовим чи кредитовим сальдо. Платіжний баланс є активним, якщо країна одержала з-за кордону платежів на більшу суму, ніж здійснила платежів.

Взаємозв'язок балансу фінансових ресурсів і витрат держави з платіжним балансом здійснюється через показник обслуговування зовнішнього боргу у витратній частині балансу фінансових ресурсів при пасивному сальдо платіжного балансу.

Активне сальдо платіжного балансу означає приріст фінансових ресурсів держави і відображається в доходній частині балансу фінансових ресурсів держави.

Головним напрямком удосконалення системи фінансових балансів при цьому є забезпечення методологічної єдності й кількісного взаємозв'язку показників балансу фінансових ресурсів і витрат держави як провідного балансу цієї системи, насамперед з державним бюджетом, балансом доходів і витрат населення, платіжним балансом та іншими фінансовими балансами. Необхідно вдосконалювати наявні балансові методи фінансового планування і прогнозування, розробляти й впроваджувати економіко-математичні моделі прогнозування показників фінансових балансів.


^ 1.5. Баланс фінансових ресурсів і витрат регіонів

Важливою передумовою побудови демократичної держави є фінансова незалежність органів місцевого самоврядування, що означає можливість самостійного вирішення питань комплексного фінансового забезпечення економічного й соціального розвитку даної території, яка входить до компетенції відповідного рівня місцевого управління.

Фінансова незалежність місцевого самоврядування має ґрунтуватися на оптимальному врахуванні інтересів держави, підприємницьких структур, населення і місцевої влади, 3 огляду на це важливим чинником є створення фінансового механізму, який дає змогу узгодити інтереси підприємств, територій і держави в ефективному використанні ресурсів. Такий фінансовий механізм не повинен зводитися до проблеми формування місцевих бюджетів, а включати всю сукупність відносин щодо розподілу й використання фінансових ресурсів, які створюються на даній території. Через це одним з важливих напрямків фінансової діяльності є складання балансу фінансових ресурсів і витрат відповідної території.

Баланс фінансових ресурсів і витрат території — це документ, який відображає створення і використання фінансових ресурсів у межах даного адміністративно-територіального утворення. Основне завдання балансу полягає в тому, щоб відобразити: весь обсяг фінансових ресурсів, які створюються і використовуються на відповідній території, у всіх секторах економіки незалежно від підпорядкування, відомчої приналежності господарських суб'єктів; обсяг фінансових ресурсів, що акумулюються і перерозподіляються бюджетом даного територіального утворення; взаємовідносини бюджету території з вищими бюджетами.

Важливим призначенням балансу фінансових ресурсів і витрат території є вплив на процес суспільного виробництва з метою підвищення його ефективності. Баланс є інформаційною базою, вихідним документом для аналізу виробничої та фінансової діяльності галузей економіки території, для розробки й впровадження раціональних методів мобілізації коштів та їхнього використання, здійснення заходів щодо підвищення ефективності роботи підприємств, організацій та установ.

Баланс фінансових ресурсів і витрат території дає можливість:

  • визначити загальний обсяг фінансових ресурсів території, а також оптимальну величину фінансових ресурсів, які можуть бути спрямовані на розв'язання завдань у майбутньому; — забезпечити відповідність між фінансовими ресурсами й планами соціально-економічного розвитку територій;

  • виявити збалансованість фінансових ресурсів, необхідних для повного забезпечення заходів щодо економічного й соціального розвитку території;

  • забезпечити взаємозв'язок з показниками валового внутрішнього продукту території, а також з показниками балансу грошових доходів і витрат населення, з показниками доходів і витрат бюджету даного територіального утворення;

  • визначити місце й участь території у формуванні фінансовим ресурсів держави;

  • встановити фінансові взаємовідносини даної території із загальнодержавним централізованим фондом фінансових ресурсів.

Баланс складається з двох розділів: перший — доходи, другий — витрати. До розділу доходів балансу належать фінансові ресурси, створені на даній території й сконцентровані у відповідному бюджеті, в розпорядженні, господарських структур, у централізованих і децентралізованих цільових фондах, кредитних установах, а також ресурси, що залучаються від міжнародних фінансових інститутів і зарубіжних інвесторів. Зокрема, до доходів балансу належать прибуток усіх господарських суб'єктів, розташованих на даній території, незалежно від форм власності й підпорядкованості, причому прибуток відображається у вигляді згорнутого сальдо. Прибуток є одним з основних джерел фінансових ресурсів території, в якому відображаються важливі якісні зрушення в економіці територіального утворення, зрушення, що характеризують підвищення ефективності виробництва.

Податок на додану вартість, який є частиною чистого доходу, що створюється на території, входить до балансу фінансових ресурсів за місцем виробництва оподатковуваної продукції (робіт і послуг). За принципом місця створення визначаються також доходи балансу за іншими джерелами, які відповідно до чинного порядку віднесені повністю або частково до загальнодержавних доходів і податків.

Акцизний збір відображається в балансі так само, як податок на додану вартість, за місцем виробництва товарів (продукції), що підлягають оподаткуванню.

Амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів здійснюються всіма суб'єктами господарської діяльності, розташованими на даній території, виходячи із середньорічної вартості основних фондів та чинних норм відрахувань. Вони є важливим джерелом розширеного відтворення основних фондів і, отже, створюють фонд коштів, що використовується суб'єктами підприємницької діяльності.

Збори на соціальне забезпечення і соціальне страхування є частиною додаткового продукту. Але на відміну від фондів нагромадження і споживання, вони безпосередньо не споживаються, а резервуються для наступного спрямування на витрати цільового призначення. Ці збори здійснюють за рахунок первинних доходів господарських структур і населення і є формою створення централізованих фондів цільового призначення — Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування. Збори на соціальне забезпечення і соціальне страхування відображаються у балансі в обсязі їх повної величини, обчисленої всіма суб'єктами підприємницької діяльності на даній території.

Позабюджетні фонди створюються за рішенням відповідних рад і використовуються на додаткові заходи щодо розвитку економіки території та на соціальні проблеми. Ці фонди формуються за рахунок додаткових доходів, Одержаних за рахунок здійснення місцевими органами заходів щодо розв'язання економічних і соціальних проблем; доходів від місцевих позик, лотерей, аукціонів; штрафів, що встановлюються місцевими радами; плати за реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. Крім того, до складу позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування базового рівня включаються: орендна плата за землю; частина штрафів за порушення екологічного законодавства, за адміністративні порушення; доходи від реалізації безгосподарного майна тощо.

Валютні фонди органів місцевого самоврядування формуються за рахунок: відрахувань від валютної виручки суб'єктів господарювання, що розташовані на даній території; виручки рід реалізації товарів і послуг іноземним юридичним і фізичним особам.

Податки й платежі населення враховують як обов'язкові, так і добровільні платежі та внески. До них належать: прибутковий податок із громадян; плата за землю; податок з власників транспортних засобів; податок на промисел; державне мито; місцеві податки і збори, що справляються на даній території.

Приріст довгострокових вкладів населення є джерелом кредитних ресурсів, які можуть бути використані для розвитку економіки регіону. Сума цього приросту визначається за даними ощадних та комерційних банків. Слід зазначити, що вона також відображається в балансі грошових доходів і витрат населення території.

Доходи від приватизації надходять від реалізації об'єктів державної та комунальної власності, розташованих на відповідній території.

Доходи від зовнішньоекономічної діяльності включають імпортні мито на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності даного територіального утворення.

До інших доходів бюджету та господарських структур належать: лісовий дохід; плата за воду; дивіденди, одержані від акцій та цінних паперів, що належать державі в акціонерних товариствах, створених за участю підприємств комунальної власності відповідного рівня; надходження від місцевих позик і грошово-речових лотерей; плата за землю; збори та інші неподаткові доходи, тощо.

У доходній частині балансу передбачається надходження коштів з державного бюджету для надання дотацій і субвенцій відповідному місцевому бюджету.

У другому розділі балансу фінансових ресурсів і витрат території відображаються витрати, які здійснюються з відповідних місцевих бюджетів, суб'єктами підприємницької діяльності, що розташовані на території, за рахунок власних коштів, витрати з централізованих і децентралізованих фондів цільового призначення.

До розділу витрат входять: витрати на розвиток економіки, що здійснюються суб'єктами підприємницької діяльності на даній території, а також витрати відповідного місцевого бюджету на це. До їх складу належать витрати на капітальні вкладення за рахунок усіх джерел фінансування, інші витрати зі створення основних фондів; витрати на капітальний ремонт бюджетних організацій і установ, житлового фонду місцевих рад, автомобільних шляхів та об'єктів місцевого підпорядкування, а також поточні витрати на розвиток економіки території.

Витрати на дотації включають асигнування з місцевого бюджету на виплату різниці в цінах на газ і тверде паливо, що реалізуються населенню, дотації житлово-експлуатаційним організаціям та комунальному господарству, дотації міському електротранспорту, автомобільному транспорту метрополітенам, тощо.

До витрат на соціальні гарантії населенню входять асигнування з місцевого бюджету на виплату допомоги на дітей; допомога громадянам з мінімальними доходами на прожиття; житлові субсидії для покриття витрат з оплати електроенергії; скрапленого газу, твердого палива та житлово-комунальних послуг, виплата допомоги одиноким матерям і матерям, які доглядають за дітьми; надання додаткових пільг ветеранам та інвалідам війни, тощо.

До витрат на соціально-культурні заходи належать витрати за рахунок місцевого бюджету на утримання дошкільних дитячих закладів, загальноосвітніх, шкіл, усіх видів, фінансування інших заходів із загальної освіти, витрати на культуру, охорону здоров'я, фізичну культуру та молодіжні заходи.

Витрати на пенсії та надання допомоги включають витрати, що фінансуються з Пенсійного фонду відповідної території і Фонду соціального страхування, а також за рахунок місцевого бюджету на виплату пенсій і допомоги пенсіонерам усіх категорій, на допомогу під час тимчасової непрацездатності та інші види допомог.

До витрат на управління входять витрати на утримання органів законодавчої і виконавчої влади, місцевого й регіонального самоврядування.

До витрат на забезпечення зайнятості населення належать витрати, що фінансуються в межах кошторису Державного фонду сприяння зайнятості населення територіальним центрам зайнятості за відповідними програмами.

До витрат за рахунок децентралізованих фондів цільового призначення включають витрати з позабюджетних фондів та валютних фондів органів місцевого самоврядування. Кошториси витрат цих фондів затверджуються місцевими радами.

До витрат господарських структур на соціальні заходи належать витрати підприємств, організацій на матеріальне заохочення, поліпшення житлових умов працівників, організацію відпочинку й лікування та інші соціальні заходи за рахунок власних прибутків.

До інших витрат господарських суб'єктів належать витрати на створення резервних фондів, благодійні заходи та інші, що здійснюються за рахунок їхніх прибутків.

Інші витрати бюджету включають витрати на утримання штабів і військ цивільної оборони, що фінансуються з відповідного місцевого бюджету, витрати на створення резервних фондів, охорону навколишнього природного середовища, передачу коштів до нижчих місцевих бюджетів, У витратній частині балансу передбачається також передача коштів з місцевого бюджету нижчого рівня бюджету вищого рівня.

Для визначення збалансованості показників балансу фінансових ресурсів та витрат території до нього вводяться показники перевищення доходів над витратами або витрат над доходами.


^ 1.6. Методи фінансового планування

Питання про методи планування у фінансовій літературі трактується по-різному. До методів, що використовуються, належать методи економічного аналізу, балансовий, нормативний, аналітичний тощо. Водночас немає чіткого визначення самого методу фінансового планування. Розрахунок фінансового показника потребує попереднього дослідження економічних явищ і процесів, їхніх якісних особливостей і кількісних характеристик, що проводиться з використанням тих чи інших аналітичних способів і прийомів. Однак аналіз вихідного рівня сам собою не дає змоги одержати готові рішення для прогнозованого періоду.

^ Метод фінансового планування повинен також включати елементи:

  • аналізу досягнутого рівня й пошук можливостей його покращення в прогнозованому проміжку часу;

  • вибору способів для розрахунку показників;

  • способів і прийомів проведення розрахунків.

За своїм змістом метод фінансового планування - це сукупність способів і прийомів розрахунку фінансових ресурсів і напрямків їх використання на прогнозований період.

До найважливіших методів фінансового планування відносяться: економічний аналіз, метод коефіцієнтів, нормативний, балансовий метод, метод фінансового програмування.

^ Економічний аналіз – перший етап планування і діючий спосіб оцінки вихідного рівня доходів, видатків, резервів, вивчення рентабельності існуючих фінансових взаємовідносин. Він здійснюється у взаємозв’язку з виробничими завданнями, що дає змогу виявити тенденції розвитку та причини відхилення отриманих показників від планових проектів.

Щодо нормативного методу, то при цьому використовуються різні за ознаками й методами розрахунку економічні норми й нормативи. Водночас норми — це тільки елемент вихідних даних, які безпосередньо не визначають прогнозних показників, а в багатьох випадках самі є їхнім результатом.

На нашу думку, метод розробки фінансових показників можна охарактеризувати як систему розрахунків, способи яких змінюються залежно від об'єкта планування, наявної інформації і використовуваних прийомів. З огляду на це щодо фінансового планування можна виділити такі методи — фінансового й балансового розрахунків, а також прогнозування фінансових показників.

^ Метод коефіцієнтів припускає виконання фінансових розрахунків на основі визначення відповідних коефіцієнтів (порівнянням досягнень минулого періоду з завданнями поточних планів). Основний недолік цього методу полягає в тому, що він не стимулює виявлення всередині господарських резервів і грошових ресурсів.

При використанні нормативного методу планові фінансові показники розраховують на основі прогресивних норм і нормативів формування і використання фінансових ресурсів з урахуванням особливостей окремих галузей виробничої і невиробничої сфер, змін, що відбулися в результаті впровадження технічних організаційних заходів у плановому періоді, однак для цього потрібно мати потужну нормативну базу.

^ Балансовий метод дозволяє збалансувати джерела фінансових ресурсів з матеріально-речовими і трудовими ресурсами, встановлювати взаємозв’язок виробничих і фінансових показників, виявити фінансові розриви на всіх рівнях господарювання для усунення можливих диспропорцій у ході виконання планів.

У сучасній практиці фінансового планування активно використовується програмно-цільовий метод, що припускає планування за КПК.

На сучасному етапі розвитку економіки найбільш доцільним підходом у фінансовому плануванні є взаємозв’язок нормативного, балансового, а також програмно-цільового методів фінансового планування.


Завдання і запитання для самостійної роботи:

  1. Дайте визначення фінансовому плануванню.

  2. Які завдання і функції фінансового планування?

  3. Який склад системи фінансових планів?

  4. Охарактеризуйте сфери фінансового планування.

  5. Які призначення зведеного фінансового планування?

  6. Що таке фінансовий баланс?

  7. Що належить до системи фінансових планів?

  8. Які методи фінансового планування Ви знаєте?

  9. Запишіть у словник визначення таких термінів: фінансове планування, фінансове прогнозування, фінансовий план, зведене фінансове планування, індивідуальне фінансове планування, збалансованість.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Тема фінансове планування зміст І принципи фінансового планування iconС. 56-59. 33Удк 336. 71 Фінансове планування в банках
Надруковано: Кравченко О. В. Фінансове планування в банках / О. В. Кравченко //Вісник Хмельницького національного універститету....
Тема фінансове планування зміст І принципи фінансового планування iconТема 11. Планування як функція менеджменту поняття планування
Поняття планування. Планування являє собою завчасне прийняття рішень про те, що потрібно робити І що для цього необхідно, коли робити,...
Тема фінансове планування зміст І принципи фінансового планування iconГ.І. Базецька фінансове планування діяльності бюджетних установ конспект
Базецька, Г.І. Фінансове планування діяльності бюджетних установ: Конспект лекцій (для студентів 5 курсу заочної форми навчання спеціальності...
Тема фінансове планування зміст І принципи фінансового планування iconПитання до екзамену з дисципліни «планування пек»
Основні види планування. Довгострокове, середньострокове, короткострокове планування
Тема фінансове планування зміст І принципи фінансового планування iconКонтрольні питання з дисципліни «Планування діяльності підприємства»
Зміст комплексного планування розвитку та зростання ефективності діяльності фірми
Тема фінансове планування зміст І принципи фінансового планування iconНазва дисципліни Ресурсна політика банків (вс 1) Зміст дисципліни: Змістовий модуль Порядок структурного формування банківських ресурсів
Тема Залучені та запозичені ресурси: природа та проблеми формування. Змістовий модуль Планування та регулювання ресурсів комерційних...
Тема фінансове планування зміст І принципи фінансового планування iconРозділ вертикальне планування міських територій загальні положення проектування вертикального планування
Рельєф є найбільш важливим показником, що визначає поверхню міської території, впливає на планування, забудову І благоустрій міст,...
Тема фінансове планування зміст І принципи фінансового планування iconПрограма навчальної дисципліни Тема Сенс і призначення презентації
Планування презентації (цілі, ідея, розробка стратегії, місце проведення, аудиторія, ведучі, планування часу)
Тема фінансове планування зміст І принципи фінансового планування iconРозклад магістри фк (стаціонар)
Фінансове планування та прогнозування на залізничному транспорті, л. Кравченко О. О. 606
Тема фінансове планування зміст І принципи фінансового планування iconМетодичні вказівки до виконання курсової роботи «Планування діяльності підприємств водопровідного господарства» з курсу "Планування діяльності підприємств"
«Планування діяльності підприємств водопровідного господарства» з курсу "Планування діяльності підприємств" (для студентів денної...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи