Міністерство освіти І науки України icon

Міністерство освіти І науки України




НазваМіністерство освіти І науки України
Сторінка4/6
Дата21.08.2012
Розмір1.32 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6

4. Регулювання ринку цінних паперів можна умовно розділити на два види:

- державне регулювання;

- саморегулювання.

Державне регулювання ринку цінних паперів – це здійснення державою комплексних заходів щодо впорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.

Основною метою державного регулювання є узгодження інтересів усіх суб'єктів фондового ринку шляхом впровадження необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням у їхню діяльність.

Державне регулювання фондового ринку включає:

  1. законодавчі й нормативні акти;

  2. органи державного управління, що прямо втручаються у діяльність суб'єктів ринку цінних паперів;

  3. непряме втручання держави у фондовий ринок.

Основними законодавчими актами, що регулюють український ринок цінних паперів є: Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” (1991р.), Закон України “Про господарчі товариства” (1991р.), Закон України “Про банки і банківську діяльність” (1991р.), Закон України “Про приватизаційні папери” (1992р.), Декрет Кабінету Міністрів України “Про довірчі товариства” (1993р.), “Положення про інвестиційні фонди й інвестиційні компанії” (1994р.), “Концепція функціонування і розвитку фондового ринку України” (1995р.), Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” (1996р.), Закон України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” (1997р.).

Ці законодавчі акти характеризують загальний аспект державного регулювання, тобто встановлення правил, обов'язкових для всіх чи більшості учасників фондового ринку. Поряд з цим існує конкретний аспект регулювання – конкретні нормативні документи, що впорядковують окремі аспекти діяльності на фондовому ринку (реєстрація емісій, ліцензування діяльності і т.п.).

Органи державного управління, що регулюють діяльність ринку. В усіх країнах регулювання діяльності фондового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою. Водночас, у більшості країн існує спеціальний виконавчий орган, що контролює дотримання законодавства по фондовому ринку. В Україні - це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Непряме втручання держави в ринок цінних паперів здійснюється через:

а) податкову політику, що впливає на ділову активність а, отже, на потребу у фінансових ресурсах;

б) регулювання грошової маси у обігу та обсягів кредитів;

в) зовнішньоекономічну політику – регулювання операцій з іноземною валютою, експортно-імпортних операцій і т.п.;

г) гарантії держави по позиках приватного сектору;

д) вихід держави на ринок позичкових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою і підприємствами-емітентами.

Саморегулювання ринку цінних паперів здійснюється організаціями суб'єктів фондового ринку, що встановлюють для своїх членів формальні правила і процедури.

Згідно з “Положенням про саморегулюючу організацію ринку цінних паперів” статус саморегулюючої організації можуть одержати громадські організації і об'єднання юридичних осіб – професійних учасників ринку цінних паперів, а також фондові біржі. Саморегулюючі організації не мають на меті одержання прибутку.

^ Основними ознаками організацій, саморегулюючих фондовий ринок, є:

- добровільність об'єднання;

- наявність різноманітних видів діяльності;

- захист інтересів членів організації;

- встановлення для своїх членів “правил гри” на ринку;

- виконання ряду регулюючих функцій, які недоцільно виконувати державі.

Саморегулювання фондового ринку України здійснюється фондовими біржами, Асоціацією учасників фондового ринку, Професійною асоціацією реєстраторів і депозитаріїв, Українською асоціацією інвестиційного бізнесу, Позабіржовою торговельною системою.

^ Особливості українського фондового ринку.

Український ринок цінних паперів належить до тих, що тільки формуються. Одна з причин тут полягає у відносно короткому терміні існування національного фондового ринку. Законодавчо його оформлення почалося з прийняття Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” в червні 1991р., у жовтні 1991р. була зареєстрована Українська фондова біржа, а перші торги на якій відбулися в лютому 1992р.

В Україні переважно розвинутий позабіржовий сегмент – ринок фінансових посередників, переважно дилерський.

Біржовий сегмент – ринок біржових фірм і банків, переважно брокерський. На цьому ринку України обертається близько 1% цінних паперів.

В Україні сьогодні не існує єдиної системи котирування цінних паперів – торги здійснюються окремо на Українській фондовій біржі, Київській міжнародній фондовій біржі, Донецькій фондовій біржі, Придніпровській фондовій біржі, а також на фондовій секції Української міжбанківської валютної біржі (державними цінними паперами). Окремо від біржового функціонує позабіржовий ринок. Національний депозитарій знаходиться в початковій стадії роботи. Він був створений у березні 1999р.


^ 5. Власник цінних паперів може отримати два види доходу:

  • доход від володіння цінними паперами

  • доход від розпорядження цінними паперами.

Доход від володіння цінними паперами може бути отриманий у таких формах:

- відсотковий доход. Причому для визначення доходу по цінних паперах використовуються наступні ставки:

а)фіксована ставка відсотку характеризується незмінним її рівнем протягом усіх інтервалів загального періоду нарахування;

б)плаваюча ставка відсотку характеризується таким її рівнем, що переглядається регулярно, за згодою сторін, у розрізі окремих інтервалів загального періоду нарахування. Такий перегляд обумовлюється зміною середньої норми відсотку на фінансовому ринку, зміною темпу інфляції та іншими умовами;

в)ступенева ставка відсотку – ставка відсотку, що ступенево зростає при збільшенні терміну володіння цінними паперами.

- доход від індексації номінальної вартості цінних паперів;

- доход у вигляді знижки (дисконту) при купівлі цінних паперів;

- доход у вигляді виграшу по позиках (облігації);

- доход у вигляді дивідендів.

Доход від розпорядження цінними паперами – це доход від продажу їх по ринковій вартості, якщо вона перевищує номінальну або первісну вартість, по якій вони були придбані.


Тема 4. Акції як основа формування власного капіталу


  1. Акції: сутність, мета випуску, основні характеристики.

  2. Визначення вартості акцій.

  3. Оцінка акцій.

  4. Дивіденди та дивідендна політика.


1. Акція – це цінний папір без установленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у Статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві, дає право власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивидендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації товариства.

Цілями випуску акцій є:

- щойно створенні підприємства – забезпечення стартового капіталу, необхідного для початку діяльності;

- діючі підприємства – залучення додаткових фінансових ресурсів для фінансування поточної діяльності підприємства.

Акції можуть бути іменними і на пред'явника, простими і привілейованими.

Іменна акція – це акція, на бланку якої вказується ім'я її власника. При випуску таких акцій емітент заводить Книгу реєстрації іменних акцій, в яку заносяться дані про їхніх власників. У цій Книзі, як правило, вказується кількість і номери акцій, що належать конкретному інвестору. Якщо право власності на визначену акцію переходить до іншого інвестора, то до Книги реєстрації заносять відповідні зміни.

Книгу реєстрації може вести сам емітент або ця функція може бути передана відповідним установам – реєстраторам або депозитаріям.

^ Акція на пред'явника – обертається вільно без спеціальної реєстрації. Емітент, що випустив акції на пред'явника, може не знати в кожний даний момент, хто є акціонером і якою кількістю його акцій володіють окремі інвестори.

^ Проста акція . Власник такої акції, як правило, має один голос на зборах акціонерів. Доход у вигляді дивідендів по простій акції виплачується в останню чергу, тобто після виплати дивідендів по привілейованих акціях. Дивіденди, як правило, виплачуються при одержанні емітентом достатньої кількості чистого прибутку, а у випадках одержання незначного прибутку або збиткової діяльності дивіденди по простих акціях, як правило, не виплачуються, тобто виплата дивідендів по простих акціях не гарантується емітентом.

^ Привілейована акція – гарантує її власнику фіксований розмір дивідендів, що не залежить від розміру прибутку акціонерного товариства. Привілейовані акції дають власнику переважне право на одержання дивідендів, а також на одержання частини майна товариства у випадку його ліквідації, а також повернення власнику номінальної вартості акцій за його вимогою.

Власники привілейованих акцій не можуть брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено статутом товариства.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, яка перевищує 10% Статутного фонду товариства.

Привілейовані акції можуть бути наступних видів:

- кумулятивні – невиплачені по них дивіденди накопичуються і виплачуються власникам акцій до оголошення про виплату дивідендів по простих акціях;

- некумулятивні – власники втрачають дивіденди за період, у якому не було оголошено про їхню виплату;

- привілейовані акції з часткою участі – дають власникам право на одержання додаткових дивідендів понад оголошену суму, якщо дивіденди по простих акціях перевищують цю суму;

- конвертовані – можуть бути переведені у визначену кількість простих акцій;

- привілейовані акції зі ставкою дивідендів, що коригується, – дивіденди за цими акціями не є фіксованими, а коригуються з урахуванням прибутковості інших цінних паперів.

Акція повинна мати такі обов'язкові реквізити:

  • фірмове найменування акціонерного товариства;

  • точне його місцезнаходження;

  • найменування цінного паперу;

  • її порядковий номер;

  • дату випуску;

  • вид акції і її номінальну вартість;

  • ім'я власника (для іменної акції);

  • розмір Статутного фонду акціонерного товариства;

  • кількість випущених акцій;

  • термін виплати дивідендів;

  • підпис голови правління акціонерного товариства, скріплену печаткою.

До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів, у якому повинні міститися такі дані:

  • порядковий номер купону;

  • порядковий номер акції, за якою виплачуються дивіденди;

  • найменування акціонерного товариства;

  • рік виплати дивідендів.

Акціонерам може видаватися сертифікат на сумарну номінальну вартість акцій.


Права власника акцій

  1. право голосу (управління). На установчих зборах діє принцип “одна акція – один голос”. Однак у Статуті акціонерного товариства може бути встановлена квота, яка збільшує або зменшує кількість голосів для одного акціонера.

Акціонери, що володіють у сукупності більше, ніж 10% голосів, можуть вимагати включення питань у порядок денний.

Акціонери, що володіють більше, ніж 20% голосів, мають право вимагати скликання загальних зборів у будь-який час і з будь-якого приводу;

  1. право на участь у прибутку. Власники акцій мають право на одержання частини прибутку товариства у вигляді дивідендів. Дивіденди виплачуються за підсумками року з чистого прибутку товариства;

  2. першочергове право на придбання нових акцій емітента, чиїми акціями він володіє. Це право дає можливість купити акції нової емісії до моменту появи їх у відкритому продажу. Межа цього права – захистити власників великих пакетів акцій від втрати свого впливу на діяльність товариства;

  3. право на активи при ліквідації товариства. Це право дає змогу акціонерам одержати частину майна товариства при його ліквідації, але тільки після:

а) покриття витрат, пов'язаних з веденням справи про банкрутство в арбітражному суді і роботою ліквідаційної комісії;

б) задоволення забезпечених заставою вимог кредиторів;

в) виплати державних і місцевих податків, платежів органам державного страхування і соціального забезпечення;

г) задоволення не забезпечених заставою вимог кредиторів.

Власники привілейованих акцій мають переважне (у порівнянні з власниками простих акцій) право на активи товариства при його ліквідації.

  1. право на інспекцію. Акціонерам надається можливість ознайомлення з документами щодо порядку проведення загальних зборів. Крім того, окремі з них можуть увійти до складу Наглядової ради, що контролює дії Правління, або Ревізійної комісії, що займається перевіркою фінансово-господарської діяльності Правління.

Акція є неподільною. У випадку, якщо та сама акція належить кільком особам, усі вони визнаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.

^ Рішення про випуск акцій

Рішення про випуск акцій приймається засновниками акціонерного товариства або загальними зборами акціонерів. Протокол рішення про випуск акцій повинен обов'язково містити: фірмове найменування емітента і його місцезнаходження; розмір Статутного фонду; вартість основних і оборотних фондів емітента; цілі і предмет його діяльності; перелік службових осіб емітента; найменування контролюючого органа (аудиторської фірми); дані про розміщення раніше випущених в обіг цінних паперів; ціль випуску акцій; категорії акцій; кількість іменних акцій і акцій на пред'явника; обсяг емісії і кількість акцій; номінальну вартість акцій; кількість учасників голосування; порядок виплати дивідендів; термін і порядок підписки на акції і порядок їхньої оплати; термін повернення коштів при відмові від випуску акцій; черговість випуску акцій (при випусках акцій різними серіями); порядок повідомлення про випуск і порядок розміщення акцій; умови розпорядження акціями; права на придбання акцій при новій емісії; права власників привілейованих акцій.

Крім того, протокол може містити інші довідки щодо випуску акцій.

Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється в розмірі його Статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства (у випадку перетворення його в акціонерне товариство). Додатковий випуск акцій можливий тільки у випадках, коли всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче за номінальну).

Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства.

^ Придбання акцій

Акції оплачуються в національній валюті, а у випадках, передбачених Статутом акціонерного товариства, також в іноземній валюті або шляхом передачі майна. Незалежно від форм внеску вартість акції виражається в національній валюті.

Підприємства, організації та установи можуть купувати акції за рахунок коштів, що надходять у їхнє розпорядження після сплати податків і відсотків за банківський кредит.

Акції можуть бути видані одержувачу (покупцю) тільки після повної сплати їхньої вартості.

Акціонерне товариство може викуповувати в акціонера акції, що належать йому, для їхнього наступного перепродажу, поширення серед своїх працівників чи анулювання. Ці акції повинні бути реалізовані чи анульовані в термін не більше одного року.

Дивіденди по акціях виплачуються за підсумками року в порядку, передбаченому Статутом акціонерного товариства, за рахунок доходу, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет і відсотків за банківський кредит.


2. Різноманітність напрямків використання акцій обумовлює визначення різних видів вартісних оцінок:

- номінальна (емісійна) вартість – встановлюється емітентом у момент випуску;

- ринкова курсова вартість – вартість, по якій акція купується.

Визначається за формулою


Срин.к = (На х Ка)/100 ,


де Срин.к. - ринкова вартість акції;

На – номінальна вартість акції;

Ка - курс акції, %;

Ка = (Д/іб) х 100.


Тут Д - дивіденд, %;

іб - банківський позичковий відсоток , %.

Процес встановлення ціни акції залежно від реального доходу, що вона приносить, має назву капіталізації доходу і відбувається за допомогою фондового ринку;

- балансова вартість акції визначається за формулою


Сб = ЧА/N,


де Сб - балансова вартість акції;

ЧА - вартість чистих активів товариства, тобто всі активи мінус борги (кредиторська заборгованість, позичкові кошти, доходи майбутніх періодів);

N - кількість сплачених акцій.


За балансовою вартістю реалізуються акції в акціонерних товариствах закритого типу;

- розрахункова курсова вартість акцій використовуються для визначення ціни при продажу акцій у межах товариства або при аналізі діяльності компанії:


С роз.к = (П/(N х іб)) х 100,


де С роз.к – розрахункова курсова вартість акції;

П - чистий прибуток за рік;

N - кількість сплачених акцій;

іб - середня ставка НБУ по централізованих кредитах;


- інвестиційна вартість акцій визначається у процесі оцінки акцій. Ця вартість є критерієм оцінки доцільності придбання акції або подальшого володіння нею.


^ 3. Під оцінкою цінних паперів розуміється процес визначення інвестиційної (внутрішньої, дійсної, дисконтованої) їх вартості. Ключовим фактором при оцінюванні будь-якого фінансового інструменту є позитивне співвідношення між ризиком та очікуваним доходом. Це означає, що при здійсненні оцінки цінних паперів враховуються дві величини: норма доходу, яку власник сподівається отримати наприкінці кожного періоду володіння цінним папером, і мінімальна норма доходу (прийнята ставка дисконту), прийнята для інвестора.

Отже очікувана вартість акції для інвестора дорівнює сумі очікуваних у майбутньому дисконтованих доходів.

Розрахована в процесі оцінки інвестиційна вартість цінного паперу порівнюється з його поточною ринковою вартістю і на підставі цього порівняння інвестор дістає висновок про доцільність придбання цінного паперу. Якщо інвестиційна вартість цінного паперу буде більша за його поточну ринкову вартість, то означає, що ринок недооцінив його, але згодою зробить це, тобто такий цінний папір має сенс купувати, оскільки він принесе власнику доход внаслідок збільшення ринкової вартості. І, навпаки, якщо інвестиційна вартість буде менша за поточну ринкову, що це означає, що ринок переоцінив його, але згодом правильно оцінить, тобто такий цінний папір купувати недоцільно.


^ Оцінка привілейованих акцій

Привілейована акція – де акція, що забезпечує отримання фіксованого дивіденду. Не зважаючи на те, що в дійсності за всіма привілейованими акціями передбачається право викупу і багато з них зрештою погашаються, все таки вони не мають терміну погашення. Отже коли мова йдеться про їх оцінку, то їх можна охарактеризувати як безтермінові цінні папери.

Математична формула для визначення інвестиційної вартості привілейованих акцій має вигляд


n

= Σ Др ,

i=1 (1+Ra)^n


де - розрахункова інвестиційна вартість привілейованої акції;

- очікувані щорічні виплати дивідендів;

- очікувана мінімальна ставка дисконту ( необхідний рівень прибутковості);

n - останній рік запланованого періоду.

рхFM 2(ra;n),


де FM 2(ra;n) - факторний множник (коефіцієнт дисконтування) за додатком 2 фінансових таблиць.

Якщо очікувана мінімальна ставка дисконту є стійкою величиною, рівняння для визначення дійсної вартості акції матиме вигляд



= Др /ra.


Оцінка простих акцій

Метою придбання простих акцій є одержання прибутку у формі грошової виплати дивідендів і доходу за рахунок збільшення ціни акцій. Як правило, люди купують прості акції, розраховуючи (крім дивідендів) одержати доход за рахунок подорожчання акцій. Ці сподівання можуть виправдатися чи не виправдатися, але більшість людей не купували б акції, якби не було можливості одержати цей додатковий доход.

Оцінка простих акцій набагато складніша, ніж оцінка облігацій чи привілейованих акцій, тому що інвестор не може бути впевнений у розмірі доходу, тимчасових границях його виплати і нормі доходу.

Оцінка простих акцій з постійним розміром дивідендів. Оцінка цих акцій аналогічна оцінці привілейованих акцій

Ра. пр = Др/rа,


де Др - розмір річних дивідендних виплат;

rа - очікувана норма доходу простої акції, що залежить від її ризикованості.


^ Оцінка простих акцій, розмір дивідендів по яких змінюється у різні періоди:


Ра. пр. = ((Д1/(1+ra)1) + (Д2/(1+ra)2) +... .+ (Дn/(1+ra)n),


Ра. пр. = Д1 * FM 2(ra; n=1) + Д2 * FM 2(ra; n=2) +... .. + Дn * FM 2(ra; n).


Оцінка простих акцій з дивідендами, які постійно зростають (модель М.Дж. Гордона):


Ра. пр. = (До(1 + q))/(ra - q),


Ра. пр. = Д1/(ra - q),

де До - останній виплачений дивіденд на акцію;

Д1 - очікувана виплата дивідендів на акцію через рік;

q - очікувана середньорічна норма росту дивідендів по акції;

ra- очікувана норма доходу.


^ Якість акцій визначається за такими показниками:

1) ліквідністю

Л = (На*N)/З,


де На – номінальна вартість акцій;

N – кількість акцій;

З – заборгованість, що підлягає терміновому погашенню (термін оплати якої настав).

Ліквідність повинна прагнути до максимуму;

^ 2) адекватністю покриття – визначає фінансове забезпечення чистим прибутком дивідендів по акціях;

3) спредом та рівнем спреда.

Спред – це розрив між мінімальною ціною пропозиції і максимальною ціною попиту. Це абсолютне значення. Рівень спреда – це відносний показник, що встановлюється як відношення абсолютного значення спреда до максимальної ціни попиту, виражений у відсотках.

Рівень спреда повинен прагнути до мінімуму. Нормальний рівень – від 0 до 3%.


4. ^ З позицій акціонерного товариства дивіденд – це витрати товариства, необхідні для обслуговування акціонерного капіталу, що виступають у формі чистого прибутку і виплачуються акціонерам пропорційно кількості акцій, що знаходяться в обігу.

^ З позицій акціонера дивіденд виступає як плата за користування товариством його грошима, вкладеними у Статутний капітал товариства.

З позиції фінансового аналітика дивіденд є технічним показником, що дозволяє визначити інвестиційну привабливість емітента, оцінити пропорції розподілу прибутку товариства, вартість простого і привілейованого капіталу і т.п.

Дивіденд є результатом розподілу прибутку акціонерного товариства відповідно до частки кожної акції в капіталі товариства. Дивіденд у кінцевому рахунку є доходом, в якому відбиваються результати управління підприємством і його політика розподілу.

Дивіденди важливі тому, що вони сигналізують акціонерам та інвесторам про здатність компанії отримувати прибуток. Дивіденди є основою визначення ціни акцій і важним компонентом визначення ефективності вкладень у цінні папери.

Дивіденди оголошуються у вигляді абсолютних значень, оскільки відсотки іноді можуть не показувати імовірних значень розміру доходів акціонерів.

Джерелом виплати дивідендів є прибуток і емісійний доход.

Під дивідендною політикою розуміється сукупність використовуваних товариством принципів і методів виплати дивідендів відповідно до його економічних цілей у певний період.

Кращою вважається така дивідендна політика, що максимізує ринкову вартість акцій компанії і приваблює інвесторів. Важливо здійснювати стабільні дивідендні виплати акціонерам, з одного боку, і підтримувати стабільний фінансовий стан компанії – з другого.

^ Тобто завжди існує певне протиріччя між сумою прибутку, що направляється на виплату дивідендів, і прибутком, що направляється на інвестиції.

У рамках вирішення цього протиріччя виділяються три концепції:

  1. Концепція М.Міллера – Ф.Модільяні.

Відповідно до цієї концепції ринкова вартість акцій взагалі не залежить від дивідендної політики акціонерного товариства. Використовуючи доходи для інвестування, а не для виплати дивідендів, акціонерне товариство забезпечує собі майбутні прибутки, що веде до збільшення ринкової вартості акцій а, отже, до зростання доходів акціонерів. Висновок: не має сенсу обирати будь-яку дивідендну політику.

2) Концепція “Синиця в руці” – М.Гордон, Е.Брігхем, Дж.Лінтнер.

Ця концепція виходить з того, що оскільки майбутні доходи будуть колись, а поточні вже є, то виплата дивідендів є менш ризикованою, ніж накопичення капіталу і більшість інвесторів віддає перевагу саме виплаті дивідендів. Таким чином, підприємство повинне виплачувати дивіденди в обсязі, що задовольняє інвесторів. Незадоволення акціонерів розміром дивідендів може привести до того, що вони будуть прагнути позбавитись акцій, що, в свою чергу, приведе до зниження їхньої курсової вартості.

Прагнення до великих дивідендів притаманне, в основному, тільки дрібним інвесторам, а стратегічний інвестор у певних випадках може взагалі відмовитися від поточних дивідендів, сподіваючись, що завтра вони будуть значно вище.

3) Концепція комплексної політики – Дж. Уолтер.

Суть концепції полягає в тому, що оптимальний розмір дивідендів повинен максимізувати ринкову вартість акції. Вона базується на порівнянні норми прибутковості інвестицій товариства (j) з ринковою нормою прибутковості на акції (к):

при j>к - ринкова вартість акції тим вище, чим нижче розмір дивідендних виплат;

при j к – ринкова вартість акцій тим більше, чим більше розмір дивідендних виплат.

До основних факторів, що визначають дивідендну політику, належать:

  1. фінансові обмеження:

а) заборгованість по обов’язках з фіксованими виплатами (боргові обов’язки по кредитах, облігаціях);

б) ліквідність товариства по обов’язках перед акціонерами (достатність грошових фондів для сплати за їх рахунок дивідендів);

  1. договірні обмеження (обмеження по дивідендній політиці, що включені до Статуту товариства);

  2. податкова політика: порядок сплати податків з дивідендного доходу, податкові пільги по реінвестованих прибутках; співвідношення між податком на дивіденди та податком на приріст капітала;

  3. інвестиційні можливості товариства: можливості для здійснення капітальних вкладень у прибуткові проекти;

  4. можливості та витрати , пов’язані із залученням джерел фінансування: можливості компанії залучити зовнішні джерела фінансування при недостатності внутрішніх джерел і вартість цих джерел;

  5. рівень ставки прибутку на сплачений капітал: рівень дивідендів повинен бути достатнім для зберігання привабливості акцій компанії у порівнянні з альтернативними об’єктами інвестицій;

  6. фактор ризику при оцінці різних форм виплати дивідендів (ризик по грошових виплатах дивідендів нижче ризику по виплатах акціями та нерозподілених прибутках).

Сукупний доход акціонерів складається з приросту курсової вартості акцій і суми отриманих дивідендів.

Існує п'ять основних методів сплати дивідендів:

  1. остаточний;

  2. постійного розміру дивідендів;

  3. стійкого приросту дивідендів;

  4. постійного коефіцієнта виплат;

  5. постійної і змінної частини дивіденда.

  1. Основне правило – максимальне використання нерозподіленого прибутку як джерела фінансування. Тобто прибуток, насамперед, використовується на капітальні вкладення, а залишок – на виплату дивідендів.

  2. Основне правило – зберігання стабільного розміру дивідендів (ставки прибутковості на вкладений капітал).

Ставка прибутковості = Дивіденди/Акціонерний капітал * 100 = const.

  1. Основне правило – зберігання заявленого темпа росту дивідендів. Наприклад, 10% кожний наступний рік.

  2. Основне правило – зберігання встановлених пропорцій розподілу прибутку між акціонерами і товариством. Тобто, встановлений коефіцієнт виплат = const, наприклад, 50%. Таким чином, маса дивіденда = нерозподілений прибуток * коефіцієнт виплат.

  3. Основне правило – регулярність виплат стабільних невисоких дивідендів “+” додаткові суми у разі отримання значної суми прибутку.



^ Основні форми виплати дивідендів


грошова негрошова змішана


акціями іншими

самого акціонер- негрошовими

ного товариства виплатами


Схема 4.1Основні форми виплати дивідендів


Негрошова виплата дивідендів здійснюються через виплату акціями та дроблення акцій.

Дивіденди, що сплачуються акціями, можуть бути сплачені замість грошових дивідендів тоді, коли товариству необхідні додаткові кошти для інвестування і керівництво не бажає вилучати кошти з обігу для сплати дивідендів.

Дроблення акцій пов’язане з випуском більшої кількості акцій, тобто пропорційно зменшується номінальна вартість акцій.


Тема 5. Облігації як основа формування позикового капіталу


1. Сутність облігації як цінного паперу та їх основні характеристики.

2. Класифікація облігацій.

3. Визначення вартості облігацій.

4. Визначення доходу по облігаціях.


1. Облігація – це цінний папір, що свідчить про внесення її власником коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому термін зі сплатою певного розміру відсотків.

Класична облігація, що сформувалася кілька століть назад і багато в чому залишилася незмінною до наших днів, – це боргове свідчення, яке містить два головних атрибути – зобов'язання повернути власнику облігації після закінчення певного терміну, суму, яку емітент одержав при випуску даного паперу, і зобов'язання емітента виплачувати власнику облігації регулярний доход у вигляді відсотків від номінальної вартості, зазначеної на облігації. Таким чином, випускаючи облігації, емітент тим самим офіційно заявляє про свою потребу в позикових коштах, про термін, на який йому знадобляться кошти, розмір винагороди, що він згодний платити за надані йому позикові кошти.

Цілі випуску облігацій наступні :

1) фінансування інвестиційних проектів емітента;

2) рефінансування наявної в емітента заборгованості;

3) фінансування заходів, які не мають відносини до виробничої діяльності емітента.


Облігації, як і акції, є важливими інвестиційними джерелами підприємства, але розрізняються за такими основними моментами:

1) Кошти, отримані від випуску акцій, прирівнюються до власних жерел фінансування, власник акції є власником підприємства, а власник облігації – кредитором підприємства;

  1. доход по акціях виплачується необмежений період часу; власник облігації одержує процентний доход протягом визначеного періоду;

  2. виплата процентних платежів по облігаціях здійснюється до виплати дивідендів по простих акціях;

  3. акції мають право голосу, облігації – ні;

  4. дивіденди по акціях виплачуються з чистого прибутку; процентні платежі по облігаціях включаються до собівартості продукції (послуг), тобто відносяться до витрат підприємства і віднімаються з прибутку, який підлягає оподаткуванню;

  5. погашення номіналу облігації здійснюється за рахунок прибутку (з викупного фонду, створеного емітентом).


Облігації є цінними паперами, для яких характерні такі основні елементи:

  1. номінальна вартість;

  2. купонна ставка – це обумовлений відсоток від номінальної вартості, що сплачується емітентом власнику облігації;

  3. дата погашення;

  4. договір емісії – контракт на публічний випуск облігаційної позики. У договорі обов'язково обумовлюються: мінімальний поріг ліквідності цих цінних паперів; граничний рівень заборгованості; обмеження величини сплачуваємих відсотків. Договір також містить положення про виплату купонного відсотка (підприємство зобов'язане резервувати кошти для погашення облігацій), положення про достроковий викуп облігацій.

  5. забезпечення облігацій. Забезпеченням є всі активи (майно) підприємства, що служить заставою при випуску облігацій;

  6. рейтинг облігації – це її якісний параметр. Визначається за рейтинговою шкалою спеціальною комісією.




  1. Класифікація облігацій може бути подана наступною схемою (схема 5.1) .

Купонні облігації. По таких облігаціях власник одержує щорічний (раз на рік, два рази на рік, раз у квартал) доход по купону в розмірі твердого процентного відношення до номінальної вартості облігації ( по купонній ставці).

Безкупонні – приносять доход власнику шляхом виграшів.

Термінові облігації – випускаються на конкретно визначений термін, після закінчення якого емітент зобов'язується погасити їх. У залежності від терміну розрізняють облігації:

- короткострокові – випускаються на термін до 1 року;

- середньострокові – на 1-5 років;

- довгострокові – більше 5 років.

Безстрокові. Облігації, що не передбачають зобов'язань емітента по їхньому остаточному погашенню. Говорять, що безстрокові облігації випускають “навічно” і тому їх ще називають “вічними”.

Забезпечені облігації – це ті облігації, які забезпечуються активами емітента. Забезпеченням можуть бути нерухомість, цінні папери. Забезпечення впливає на ступінь надійності облігацій. Випуск забезпечених облігацій означає, що емітент гарантує виконання своїх зобов'язань у частині як повернення основної суми боргу, так і виплати доходу по цьому цінному паперу. При цьому виключається можливість неповного повернення, неповної виплати доходу і несвоєчасність їхнього здійснення.

Коли емітентом є держава або муніципальні органи вважається, що їхні облігації завжди забезпечені. Оскільки забезпечені облігації є надійними, то відсоток по них встановлюється менше, ніж відсоток по незабезпечених облігаціях.



Класифікаційна ознака

Види облігацій










форма розпорядження

іменні

на пред’явника







форма випуску

купонні

безкупонні







термін обігу

термінові

безстрокові (вічні)







спосіб забезпечення

забезпечені

незабезпечені







спосіб виплати доходу

відсоткові

безвідсоткові










вид погашення



з достроковим погашенням

з відкладеного фонду

серійні

зі збільшенням терміну заборгованості










права на покупку інших

цінних паперів емітента

конвертовані

опціонні










місце обігу

внутрішні

міжнародні



Схема 5.1 – Класифікація облігацій


Незабезпечені – не забезпечуються майном емітента. Вони виступають у формі боргових зобов'язань, що не дають права власнику на майнові претензії емітента (наприклад, фінансова міць і висока ділова репутація). Якщо емітент випускає незабезпечені облігації, він повинен сповістити про це в умовах випуску.

За способом виплати доходу:

- відсоткові облігації – погашаються за номінальною вартістю зі сплатою фіксованих відсотків;

- безвідсоткові – не передбачають виплату відсотків. Вони реалізуються з дисконтом, а погашаються за номінальною вартістю;

- кумулятивні – відсоток є кумулятивним, тобто якщо не виплачується, то додається до претензій власника;

- облігації “зі змінним курсом” – прибутковість по них змінюється залежно від діючих відсоткових ставок, але має встановлений мінімум;

  • облігації з участю в доходах – дають власнику права акціонерів по одержанню дивідендів. Поряд з відсотком власники таких облігацій одержують додатковий доход за результатами діяльності емітента.

За видом погашення:

- облігації з достроковим погашенням – викуповуються емітентом достроково за ціною, що перевищує номінальну вартість з відсотком на момент погашення;

- облігації з відкладеного фонду – частина випуску викуповується емітентом достроково за рахунок так званого відкладеного фонду, що, як правило, передається в керування трасту;

- облігації з викупного фонду – викуповуються достроково, якщо викуп можна здійснити за заздалегідь обумовленою ціною або нижче за неї;

- облігації з відшкодуванням – за бажанням власника можуть бути в будь-який момент вільно виміняні на гроші;

- серійні облігації – частина боргу виплачується щорічно по серіях;

- облігації зі збільшенням терміну заборгованості – у момент погашення дають власнику право на дострокові облігації такої ж вартості;

- облігації зі зменшенням терміну заборгованості – випускаються звичайно терміном на 10 років, але можуть пред'являтися власником для погашення по номіналу через 5 років;

- безвідкличні (ординарні) - викуповуються одночасно в точно встановлений термін.

За правами на покупку інших цінних паперів емітента:

- конвертовані – можуть бути виміняні на акції, але після обміну власник такої облігації втрачає право на одержання доходу по ній;

- опціонні облігації – дають право на покупку інших цінних паперів емітента, причому це право не обмежує прав власника опціонних облігацій на одержання доходу по них;

- облігації з варантом – надають право на покупку нових облігацій емітента по заздалегідь визначеній ціні в зазначений термін. Власники залишають за собою право на одержання доходів по облігації з варантом.

За місцем обігу:

- міжнародні – обертаються на ринках декількох країн. Вони бувають таких видів:

а) євроноти – є короткостроковими борговими цінними паперами з плаваючою ставкою; купують їх переважно комерційні банки;

б) єврооблігації – випускаються на тривалий термін і розміщуються, як правило, на ринках декількох країн.


Випускаються облігації:

а) внутрішніх державних і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

^ Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними товариствами і не дають їх власникам права на участь у керуванні.

^ Облігації внутрішніх державних і місцевих позик випускаються на пред'явника.

Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є вказівка товару (послуг), під які вони випускаються.

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу - "облігація"; фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігації; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; термін погашення; розмір і терміни виплати відсотків (для відсоткових облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента чи іншої уповноваженої на це особи і печатку.

Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату відсотків.

Купон на виплату відсотків повинен містити такі дані: порядковий номер купона на виплату відсотків; номер облігації, по якій виплачуються відсотки; найменування емітента і рік виплати відсотків.

Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безвідсоткових облігацій), повинні містити купонний лист.


Рішення про випуск облігації

Рішення про випуск облігацій внутрішніх державних і місцевих позик приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місцевими радами народних депутатів.

У рішенні повинні визначатися емітенти, умови випуску і порядок розміщення облігацій.

Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформлюється протоколом.

Протокол рішення про випуск облігацій підприємств повинен обов'язково містити: фірмове найменування емітента облігацій і його місцезнаходження; дані про статутний фонд, господарську діяльність і службові особи емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми); дані про розміщення раніше випущених цінних паперів; ціль випуску і вид облігацій (іменні чи на пред'явника); загальну суму емісії, кількість і номінальну вартість облігації; кількість учасників голосування; порядок випуску облігацій і виплати доходів по них ; терміни повернення коштів при відмовленні від випуску облігацій; терміни продажу відповідних товарів чи надання відповідних послуг по цільових облігаціях; порядок повідомлення про випуск і розміщення облігацій; порядок оплати облігацій.

Протокол, крім того, може містити й інші дані щодо випуску облігацій.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше 25 відсотків від розміру Статутного фонду і тільки після оплати всіх раніше випущених акцій у повному обсязі.

Випуск облігацій підприємств для формування і поповнення Статутного фонду емітентів, а також для покриття збитків, пов'язаних з їхньою господарською діяльністю, не допускається.


Придбання облігацій

Придбання громадянами облігацій здійснюється лише за рахунок їхніх особистих коштів.

Підприємства купують облігації усіх видів за рахунок коштів, що знаходяться у їхньому розпорядженні після сплати податків і відсотків за банківський кредит. Облігації усіх видів оплачуються в національній валюті, а у випадках, передбачених умовами їхнього випуску, в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, в якій проведена оплата облігацій, їхня вартість виражається в національній валюті.

Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їхнього випуску.

Доход по облігаціях цільових позик (безвідсоткових облігаціях) не виплачується. Власнику такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які взята позичка.

Якщо ціна товару на момент його одержання буде перевищувати вартість облігації, то власник одержить товар за ціною, зазначеною на облігації, а при отриманні більш дешевого товару він отримує різницю між вартістю облігацій і ціною товару.

По облігаціях підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів.

У випадку невиконання або несвоєчасного виконання емітентом зобов'язання щодо виплати доходів по відсоткових облігаціях, ненадання права на придбання відповідних товарів або послуг по безвідсоткових (цільових) облігаціях або непогашення позначеної в облігації суми у визначений термін, стягнення відповідних сум здійснюється через суд.

Порядок викупу облігацій усіх видів, крім цільових, визначається при їхньому випуску.

Кошти, отримані від реалізації облігацій внутрішніх державних і місцевих позик, направляються відповідно в державний і місцевий бюджети, у позабюджетні фонди місцевих рад народних депутатів.

Кошти від розміщення облігацій підприємств направляються на цілі, визначені при їх випуску.


^ Вимоги до фонду погашення

Фонд погашення створюється для періодичного викупу облігацій, для яких настає дата погашення. Умовою цього фонду є щорічне погашення підприємством частини облігацій.

У більшості випадків підприємство має право використовувати фонд погашення двома способами:

1. Емітент може оголосити про щорічний викуп за номінальною вартістю визначеної частини облігацій. Серії і номери облігацій, що будуть викуплені, визначаються за принципом лотереї.

2. Компанія може викупити необхідну кількість облігацій на відкритому ринку.

Компанія може також помістити готівку з фонду погашення в банк, що виконує функції довірчої особи і використовує цю готівку для викупу облігацій на ринку.


  1. Облігації мають такі види вартості:

- номінальну;

  • облігаційну;

  • конверсійну (конвертовані);

  • інвестиційну.

Конверсійна вартість - це сукупна ринкова вартість простих акцій, яку можна одержати за умови реалізації конверсійної привілегії:

Рконв. = Ра х к,


де Рконв. - конверсійна вартість облігації;

Ра - ринкова вартість простих акцій;

к - коефіцієнт конверсії.


Облігаційна вартість облігацій визначається як сума очікуваних відсоткових доходів і погашення основного боргу, дисконтована (тобто приведена), виходячи з ринкових норм доходу:


Ооб = Σ(Доб /(1 + rоб)n + (Ноб / (1 + rоб)N.


Тут Ооб – облігаційна вартість облігації;

Доб- доход на облігацію, що виплачується раз на рік у вигляді купону або відсотку;

Ноб – номінальна вартість облігації;

rоб - ринкова прибутковість (норма доходу) цінних паперів найбільш ліквідних і надійних (державних облігацій);

^ N - кількість років до терміну погашення облігації;

n - порядковий номер року.

З метою спрощення розрахунків приведеної вартості номіналу облігації і потоку купонних виплат використовуються існуючі таблиці фінансових коефіцієнтів.

У цьому разі формула матиме вигляд:


Ооб = FM4 (rоб;N) х Доб+ FM2(rоб;N) х Ноб ,


де FM 4 (rоб;N) - факторний множник 4, або коефіцієнт дисконтування потоку рентних платежів, що встановлюється при відомих значеннях rоб, N за додатком 4 фінансових таблиць;

^ FM 2 (rоб;N) - факторний множник 2, коефіцієнт дисконтування, який визначається за додатком 2 фінансових таблиць.

Інвестор, який володіє конвертованою облігацією, тобто має привілегію, що полягає у можливості обміну облігації на прості акції, вирішує для себе питання про доцільність або недоцільність реалізації останньої.

^ Обмін облігації на акції має сенс у випадках, коли конверсійна вартість облігації вища за її облігаційну вартість.

Нижній рівень ринкової ціни конвертованої облігації визначається більшою з двох вартісних оцінок (облігаційної і конверсійної) вартості облігації.


4. Інвестори, які придбають облігації, можуть одержати такі види доходу: номінальний, поточний, доход до дати погашення, реалізований доход за визначений час.

^ Номінальний доход - це відсотковий доход за облігацією. Цей доход є очікуваною нормою доходу, що розраховується, виходячи з номінальної вартості облігації:


Доб.ном. = Ноб. * q,

де Дном. – номінальний доход за облігацією;

Ноб. – номінальна вартість облігації;

q – розмір купонної ставки.


^ Поточний доход - це відношення відсоткового доходу по облігації до поточної ринкової ціни облігації. Поточний доход визначає доход готівкою, який можна одержати при поточній ринковій ціні.


Добпот. = (qоб х Ноб)/Робрин.,


де Добпот. - поточний доход;

qоб - фіксований розмір купонної ставки по облігації;

Ноб - номінал облігації;

Робрин. - поточна ринкова вартість облігації.


Доход до дати погашення є зовнішньою нормою доходу, що визначається відношенням ціни, по якій придбана облігація, до майбутнього потоку виплат відсотків і номіналу. Визначається двома способами: приблизним нарахуванням щорічного доходу і нарахуванням приведеної (дисконтованої) вартості.

Приблизне нарахування щорічного доходу здійснюється за формулою:


Добпр. = (qоб + ((Ноб - Цоб)/n))/((Ноб + Цоб)/2),


де Ноб - номінальна вартість облігації;

n - число років до дати погашення;

qоб - щорічний відсоток по облігації;

Цоб - поточна ціна облігації.


Реалізований доход за визначений період по облігаціях визначається за формулою


Добр. = (qоб х Ноб х t)/Т,


де Доб- відсотковий доход (реалізований доход);

qоб - відсоткова ставка купона,%;

Ноб - номінальна вартість облігації;

t - календарний період, за який обчислюється доход;

Т –загальний період, на який випущена облігація.


Тема 6. Вексельний обіг


  1. Сутність векселя. Вексельний обіг в Україні.

  2. Класифікація векселів.

  3. Акцепт, аваль і протест векселя.

  4. Операції комерційних банків з векселями.




  1. Вексель – це письмове безумовне зобов’язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.

Вексель є одним з найстаріших цінних паперів, що обслуговували торгові операції з 12.

На відміну від боргових розписок векселі мають можливість вільно обертатися – за допомогою передатного запису вони можуть переходити від однієї особи до іншої. Це забезпечує векселям можливість:

а) виступати як спосіб кредитування;

б) прискорювати розрахунки між суб'єктами господарювання;

в) виступати інструментом оформлення взаємної заборгованості контрагентів;

г) заміняти ланцюжок бартерних операцій.

Основними функціями, що виконують векселі в економіці, є:

  1. кредитна функція. Постачальник у рахунок майбутнього платежу за свою продукцію (послуги) бере з покупця вексель, тобто боргове зобов'язання оплатити поставлений товар у визначений термін;

  2. платіжна функція. Вексель може виступати як засіб платежу. Як платіжний засіб вексель дозволяє одержати гроші не чекаючи строку платежу, вказаного у векселі.

Отже векселі функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове зобов’язання і як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грішми. Ці особливості накладають специфічний відбиток на сферу обігу векселів у порівнянні з іншими цінними паперами. Зокрема, векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений час,скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового обороту і прискорюють його.

Розвиток кредитних інститутів обумовлений можливістю негайного обертання боргових зобов’язань на гроші, що передбачає, у свою чергу, переказування даних зобов’язань третім особам у простій та надійній формі. Вексель, що відповідає саме цим вимогам, є зручним інструментом для руху кредитів.

За час існування векселів склалася спеціальна термінологія вексельного обігу.

^ Тратта – переказний вексель.

Трасант – особа, яка видає тратту, тобто переказує свій платіж на іншу особу.

Трасат – платник за переказним векселем.

Ремітент – власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або банк, що утримує на свою користь відповідний відсоток від суми платежу – комісійну винагороду.

Індосамент – передатний запис на векселі, відповідно до якого вексель передається іншій особі.

Індосант – новий власник векселя.

Алонж – додатковий лист до векселя.

^ Акцепт – згода на оплату векселя.

Акцептант – особа, що дає згоду на оплату векселя.

Аваль – порука за векселем.

Аваліст – поручник за векселем.

Правові відносини сторін по векселях регулюють норми міжнародного і національного вексельного права. Є держави, вексельне законодавство яких засновано на Женевській системі вексельного права, до числа яких відноситься Україна, і держави з англо – американським вексельним правом. Правовою основою вексельного обігу в Україні є законодавчі, нормативні акти, розроблені згідно з положенням Єдиного вексельного закону, ухваленого Женевською вексельною конвенцією 1930 року.

Норми вексельного законодавства встановлюють необхідні вимоги до форми боргового зобов'язання, при дотриманні яких воно стає дійсним як вексель.

Вексельний обіг в Україні введено постановою Верховної Ради від 17 червня 1992 року “Про застосування векселів у господарчому обороті України”. У цій Постанові конкретно зроблене посилання на положення Женевської вексельної конвенції, на основі якої в Україні вводиться вексельний обіг. На його базі були видані постанови Кабінету Міністрів і Національного банку, що визначили деякі особливості у використанні векселів. Зокрема, це по – перше, вказівка на виключне право використання векселів юридичними особами – суб'єктами підприємницької діяльності, по – друге, видача останніми векселів тільки для сплати за продукцію, роботи, послуги ( за винятком векселів Міністерства фінансів, Національного і комерційних банків України). Крім того, НБУ розробив Порядок проведення комерційними банками операцій з векселями.

Наступним кроком щодо впровадження векселя як інструмента фінансово-господарської діяльності підприємства був Указ Президента України “Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності” від 14.09.94 р. Цим Указом було впроваджено в господарську діяльність підприємства простий товарний вексель. Його можна було застосовувати як засіб оформлення взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності.

З метою розширення сфери обігу векселів 26 липня 1995 р. був виданий Указ Президента України “Про розширення сфери обігу векселів”, який передбачав скасування обмежень стосовно розміру суми зобов’язань на один вексель. Розмір зобов’язань встановлювався за згодою суб’єктів підприємницької діяльності.


2. Векселі, що використовуються в господарському обороті як в Украіні, так і в міжнародних розрахунках, досить різноманітні. Вони різняться за емітентом, угодами, які вони обслуговують, суб’єктом, який здійснює оплату, наявністю застави, порядком оплати, можливістю передачі іншій особі, місцем платежу, формами пред’явлення та іншими ознаками. Класифікацію векселів можна подати наступною схемою (схема 6.1).

Векселі казначейські – один з видів державних цінних паперів, що випускаються для покриття видатків державного бюджету. Вони можуть бути використані:

  • для здійснення розрахунків;

  • для зарахування в рахунок сплати податків до державного бюджету;

  • як застава для забезпечення інших платежів та кредитів.

Такі векселі випускаються у формі простих векселів на пред’явника зі строком платежу не більше одного року. Відсотки на вексельну суму не нараховуються.

Приватні векселі – емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Терміновість таких векселів – від декількох тижнів до декількох місяців. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як гарантія іхньої надійності виступає рейтинг векселедавця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів.

Фінансовий вексель – має в своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансовий в основному викориcтовується для мобілізації грошових ресурсів.

Різновидами фінансових векселів є:

- банківські векселі – виписуються банком або групою банків. Перевагою їх є те, що банківський вексель являє собою засіб платежу, є способом вигідно розмістити капітал, має багаторазовий обіг;

- ціннісні (бронзові) векселі – векселі, що не мають майнового забезпечення. Вони переважно видаються з метою штучного збільшення боргів особи у випадку нездатності її нести відповідальність по зобов’язаннях;

- дружні векселі – векселі, які акцептує хтось по дружніх мотивах і сподівається, що він не буде нести відповідальність по зобов’язаннях.

Товарний (комерційний) вексель – використовується для кредитування торговельних операцій. Він визначає умови погашення векселедавцем–боржником своїх обов’язків перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи.

Простий (соло-вексель) – виписується і підписується покупцем (векселедавцем) і є його борговим зобов’язанням оплатити кредитору вказану суму у встановлений час. Тобто оформляючи простий вексель, векседавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, вказаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов’язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя. Прості векселі використовуються для залучення тимчасово вільних грошових коштів.


1   2   3   4   5   6

Схожі:

Міністерство освіти І науки України iconПоложення про нагородження нагрудним знаком "А. С. Макаренко" Міністерства освіти І науки України
Міністерству освіти І науки України Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки України iconПоложення про нагородження нагрудним знаком "Василь Сухомлинський" Міністерства освіти І науки України
Міністерству освіти І науки України Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки України iconПоложення про нагородження нагрудним знаком "Софія Русова" Міністерства освіти І науки України
Міністерству освіти І науки України Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки України iconРішення про нагородження Нагрудним знаком ухвалюється Колегією Міністерства освіти І науки України, затверджується наказом Міністра І публікується в газеті "Освіта України"
Міністерству освіти І науки України Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки України iconРішення про нагородження Нагрудним знаком ухвалюється Колегією Міністерства освіти І науки України, затверджується наказом Міністра І публікується в газеті "Освіта України"
Міністерству освіти І науки України Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки України iconРішення про нагородження Нагрудним знаком ухвалюється Колегією Міністерства освіти І науки України, затверджується наказом Міністра І публікується в газеті "Освіта України"
Міністерству освіти І науки України Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки України iconМіністерство освіти І науки україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги
Міністерства освіти і науки України від 17. 04. 2009 року №341 «Про затвердження Плану дій щодо вдосконалення викладання дисципліни...
Міністерство освіти І науки України iconПоложення про нагородження нагрудним знаком "Петро Могила" Міністерства освіти І науки України
Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської І севастопольської міських...
Міністерство освіти І науки України iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерство освіти і науки Автономної Республіки Крим, управління (департаменти) освіти і науки обласних, Київської і Севастопольської...
Міністерство освіти І науки України iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління (департаменти) освіти і науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки України iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління (департаменти) освіти і науки обласних, Київської...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи