Особливості диверсифікації форм фінансової підтримки розвитку малого підприємництва на регіональному рівні icon

Особливості диверсифікації форм фінансової підтримки розвитку малого підприємництва на регіональному рівні




Скачати 196.88 Kb.
НазваОсобливості диверсифікації форм фінансової підтримки розвитку малого підприємництва на регіональному рівні
Дата04.03.2014
Розмір196.88 Kb.
ТипДокументи

УДК 336.02:334.72

С.В.Науменкова д.е.н., проф.,

О.В.Люта, С.О.Бойко

Українська академія банківської справи, м.Суми


Особливості диверсифікації форм фінансової підтримки розвитку малого підприємництва на регіональному рівні

В статті висвітлені проблеми вдосконалення форм фінансово-кредитної підтримки суб’єктів малого підприємництва на основі створення і діяльності недержавних фондів підтримки підприємницької діяльності, інститутів кооперативної самоорганізації, кооперативних банків, товариств взаємних гарантій і державних гарантійних фондів.

^ Ключові слова: малий бізнес, кредитна кооперація, кооперативний банк, фонди підтримки підприємництва.

Як зазначається в ст.4 Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" метою державної підтримки є "сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства” [5]. Програма підтримки малого підприємництва здійснюється відповідно до Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, регіональних та місцевих програм. Одним з головних напрямків реалізації цих програм є, безумовно, фінансово-кредитна та інвестиційна підтримка суб'єктів малого підприємництва. Запровадження низки заходів, стосовно реалізації відповідних кредитно-інвестиційних механізмів розвитку малого підприємництва обумовлює необхідність уточнення окремих положень, що передбачені указом Президента України від 15.07.2000р. №906/2000 "Про заходи щодо забезпечення підтримки та подальшого розвитку підприємницької діяльності" та випливають з Закону України від 19.10.2000р. №2063-Ш "Про державну підтримку малого підприємництва". Так, у п.2.10)е указу Президента України від 15.07.2000р. зосереджується увага на правовому забезпеченні функціонування, по-перше, небанківських фінансово-кредитних установ, основним видом діяльності яких є кредитування суб'єктів малого підприємництва; по-друге, спеціалізованих установ з мікрокредитування. На наш погляд, потрібна відповідна систематизація даних установ за більш чіткою класифікаційною ознакою. Наприклад, кредитно-гарантійна установа (КГУ) по підтримці малого та середнього підприємництва, створення якої випливає з Указу Президента України від 20 травня 1999року №540/99, може бути віднесена як до категорії вищезгаданих небанківських фінансово-кредитних установ, так і до категорії спеціалізованих установ з мікрокредитування. Водночас існування численних фондів підтримки підприємництва, кредитних фундацій не дає підстави віднести їх до категорії будь-яких фінансово-кредитних установ - банківських чи небанківських. Але їх діяльність також спрямована на фінансове забезпечення реалізації політики у сфері малого підприємництва і потребує відповідного нормативно-правового забезпечення.

Отже, з огляду на вищесказане, на нашу думку, доцільно класифікацію установ, діяльність яких спрямована на надання фінансової допомоги суб'єктам підприємництва, проводити з огляду на розподіл їх на комерційні і некомерційні установи. Може виникнути запитання відносно можливості запровадження іншої класифікаційної ознаки, що обумовлює розподіл їх на прибуткові та неприбуткові. Але як характеризувати кредитні спілки, що є громадськими організаціями, діяльність яких не орієнтована на отримання прибутку, але специфіка їх існування як кредитних кооперативів обумовлює його одержання? Ось чому запропонована нами класифікація є більш чіткою.

Таким чином, до категорії комерційних установ, діяльність яких спрямована на фінансову підтримку суб'єктів малого підприємництва, належать:

- комерційні банки,

в т.ч. спеціалізовані, а саме:

- Український банк реконструкції та розвитку [15];

  • кооперативні;

  • іпотечні;

  • ощадні.

- спеціалізовані установи з мікрокредитування (такі як Німецько-український банк мікрокредитування, Українська національна кредитна фундація і т.ін.);

До категорії некомерційних установ можна віднести наступні:

- фонди підтримки підприємництва,

в т.ч.:

- Український фонд підтримки підприємництва;

- регіональні та місцеві фонди підтримки підприємництва;

- Український державний фонд підтримки селянських (фермерських)

господарств;

- кредитні спілки.

Аналіз потенційно доступних джерел отримання коштів для фінансової підтримки малого та середнього бізнесу обумовлює необхідність більш детального розгляду питань ефективного використання коштів не лише комерційних, але і некомерційних (неприбуткових) організацій, до числа яких належать численні фонди підтримки підприємництва. У відповідності зі статтею 13 Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" визначено, що фінансове забезпечення реалізації державної політики у сфері підтримки малого підприємництва повинні здійснювати відповідно до своєї компетенції на загальнодержавному рівні Український фонд підтримки підприємництва, на регіональному рівні - регіональні фонди підтримки підприємництва, на місцевому рівні - місцеві фонди підтримки підприємництва.

З метою створення відповідних умов для розвитку малого та середнього бізнесу Український національний фонд підтримки підприємництва і розвитку конкуренції був створений у грудні 1991р. і згодом у 1995р. перетворений в Український фонд підтримки підприємництва у відповідності з постановою Кабінету Міністрів України №687 від 27 серпня 1995р. Фонд підтримки підприємництва не є комерційною організацією, отже не має за мету своєї діяльності отримання прибутку. Для реалізації основних напрямків його діяльності використовуються кошти, передбачені Державним бюджетом на фінансову підтримку підприємництва. Основні напрямки діяльності Фонду такі:

- сприяння реалізації державної політики розвитку підприємництва на основі залучення та ефективного використання фінансових ресурсів на поворотній і безповоротній основі, фінансування цільових програм та проектів, часткової сплати відсотків за видані підприємцям кредити установ та банків;

- співробітництво з міжнародними іноземними та українськими фінансовими організаціями у питаннях розвитку підприємництва;

- участь у реалізації міжнародних договорів у частині фінансового забезпечення розвитку підприємництва в Україні.

Паралельно з цим фондом з метою підтримки підприємництва в аграрній сфері було створено в 1991р. Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств і кооперативів, який у 1992р. перетворено на Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств. Пріоритетними напрямками діяльності фонду було визначено стимулювання розвитку і створення підприємств заготівлі, переробки, зберігання, реалізації сільськогосподарської продукції, виробництва будівельних матеріалів і розвитку агросервісу. Але згодом основні функції фонду було втрачено і залишилися тільки функції фінансування землевідведення, відшкодування частини витрат, пов'язаних зі сплатою процентів за користування позиками банків та ряд інших.

На наш погляд, існує ціла низка питань щодо вдосконалення реалізації державної політики підтримки розвитку підприємництва на місцях. Це насамперед стосується вдосконалення форм і напрямків фінансово-кредитної підтримки суб'єктів малого підприємництва на регіональному рівні, в т.ч. на основі створення і діяльності недержавних фондів підтримки підприємницької діяльності.

Так, на наш погляд, невиправданим є паралельне існування на регіональному рівні регіональних і місцевих фондів підтримки підприємництва. Це обумовлено тим, що:

- формування цих фондів передбачено за рахунок однакових джерел, а саме: бюджетних коштів; коштів, одержаних від приватизації державного та відчуження комунального майна; добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних та інших коштів [5];

- фінансова підтримка малого підприємництва здійснюється зазначеними фондами за єдиними напрямами, передбаченими відповідними регіональними програмами;

- створення численних місцевих фондів підприємництва, засновниками яких можуть виступати органи місцевого самоврядування, виконавчої влади, юридичні та фізичні особи, призведе до розпорошення фінансових ресурсів на регіональному рівні, стимулюватиме фінансову допомогу за схемою "лоббійської підтримки" діяльності окремих комерційних структур на місцях;

- фінансування цільових програм та проектів на регіональному рівні також обумовлює відповідну концентрацію фінансових ресурсів при одночасному посиленні контролю за їх використанням.

Таким чином з метою підвищення ефективності використання коштів для підтримки розвитку підприємницької діяльності, фінансування заходів по формуванню інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, стимулювання залучення суб'єктів малого підприємництва до реалізації державних та регіональних соціально-економічних та інвестиційних програм вважаємо за доцільне формування лише регіональних фондів підтримки підприємництва. Існування місцевих фондів підтримки підприємництва в умовах певного дефіциту коштів для їх формування вважати невиправданим.

Формування територіальних (регіональних) фондів підтримки підприємництва може здійснюватись за рахунок:

- 50% коштів, що вносяться суб'єктами господарювання у вигляді плати

за ліцензування певних видів господарської діяльності;

- 25% коштів, одержаних від приватизації державного майна;

- 100% коштів, одержаних від відчуження комунального майна;

  • частки коштів, одержаних від продажу суб'єктам підприємницької

діяльності спеціальних торгових патентів;

  • частки коштів, одержаних у вигляді плати за здійснення державної

реєстрації і перереєстрації суб'єктів господарювання;

- добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних.

Крім того, на наш погляд, потребує вдосконалення механізм контролю за діяльністю цих фондів, який повинен певним чином узгоджуватись з запровадженням у регіонах посад уповноважених Президента України з питань підприємництва, про що наголошено у посланні Президента до Верховної Ради України "Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004рр." [16].

Також слід підкреслити, що не існує чіткої схеми координації діяльності комерційних і некомерційних структур, що здійснюють фінансово-кредитну підтримку малого підприємництва. Так, у відповідності зі ст.8 Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" визначено, що підтримка малого підприємництва буде здійснюватись у відповідності з Національною програмою сприяння розвитку малого підприємництва. Заходи щодо реалізації національної програми щорічно затверджуються Кабінетом Міністрів України, а обсяги їх бюджетного фінансування - Верховною Радою України. Водночас у ст.13 даного закону підкреслюється, що фінансова підтримка малого підприємництва за передбаченими програмами здійснюється через уповноважені банки, які визначаються за результатами тендеру.

На сьогоднішній час реформування та реалізацію єдиної державної політики в сфері підприємницької діяльності покладені на Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Він здійснює впровадження в діюче законодавство норм, визначених в Законі України "Про державну підтримку малого підприємництва". Але діяльність комітету по створенню координаційних рад та регіональних громадських колегій, схема взаємодії яких відображена на Рис.1, спрямована насамперед на реалізацію принципів соціального партнерства між власними структурами та представниками підприємництва, що обумовлено необхідністю вільного доступу саморегулівних організацій малого підприємництва до можливості надання відповідної інформації органам державної влади на місцях. Разом з тим існує певна необхідність впровадження чіткої схеми фінансового контролю за використанням коштів, що спрямовуються на реалізацію програм розвитку підприємництва. В ст.7 даного закону визначено, що розпорядником коштів, що спрямовуються на реалізацію державної підтримки підприємництва за рахунок бюджетних коштів і коштів, одержаних від приватизації державного майна, є центральний орган виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва. Контроль за цільовим використанням цих коштів здійснюється Розрахунковою палатою та органами Державної контрольно-ревізійної служби. Але питання відносно контролю за використанням коштів регіональних фондів підтримки підприємництва, формування яких може здійснюватися за рахунок різних джерел, в т.ч. і місцевих бюджетів, потребує відповідного посилення.

Також слід звернути увагу на положення п.2.1) Указу Президента України від 15.07.2000р., що передбачає можливість "кредитування суб'єктів малого підприємництва із забезпеченням кредитів власним майном засновників таких суб'єктів, а також гарантіями фондів підтримки підприємництва, великих підприємств" [8]. Оскільки, як ми вже зазначали, формування цих фондів здійснюється із залученням бюджетних коштів, а також перерозподілу частки коштів, що раніше спрямовувалися до бюджету, то є певний сенс в тому, щоб кредитування підприємницьких структур під гарантії фондів підтримки підприємництва здійснювалося у випадках безпосередньої участі цих структур у виконанні державних та регіональних замовлень, надання послуг для задоволення державних та регіональних потреб.

На наш погляд, для забезпечення відповідної фінансової підтримки малого бізнесу в сучасних умовах в Україні потрібна зміна пріоритетів і структури кредитування. Окрім того, що вкладення в малі підприємства є ризикованими, крупні банки неохоче кредитують малий і середній бізнес у зв’язку з незначними сумами (з точки зору банків) інвестицій. Зарубіжний досвід засвідчив, що з таким завданням успішно можуть впоратися невеликі банки та інші фінансово-кредитні установи, зокрема кредитні спілки, які разом із крупними комерційними банками створюють відповідну інфраструктуру фінансової системи країни. Для прикладу можна назвати


Рада підприємців України при кабінеті Міністрів України

Координаційно-експертний центр об’єднань підприємців України





Рада об’єднань підприємців України при Урядовому комітеті


Представники Всеукраїнських об’єднань підприємців




Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва

Уповноважений з питань захисту прав підприємців



Вчені та фахівці з питань розвитку підприємництва



^

Громадська Колегія Комітету


Уповноважені з питань захисту прав підприємців (Голова рег.гром.колегій)







Представники реґіональних громадських об’єднань підприємців









^

Реґіональні громадські колегії


Громадські приймальні



Керівники окремих підприємницьких структур


Представники місцевих органів виконавчої влади



Представники місцевих контролюючих органів




Координаційні ради з питань розвитку підприємництва при місцевих органах виконавчої влади

Уповноважені з питань захисту прав підприємців (Голови реґіональних громадських колегій





Голови територіальних представництв Комітету


Представники об’єднань підприємців

^

Рис. 1 Взаємодія громадських організацій та представників місцевих органів виконавчої влади







інвестиційну діяльність банків Франції та Італії у цій сфері. Такі банки успішно залучають середньострокові та довгострокові вільні грошові кошти населення й організацій з метою їх інвестування в малий бізнес і, перш за все, у виробництво. На нашу думку, їх роль у розвитку економіки України, коли протягом десяти років неухильно скорочуються інвестиції в реальний сектор, була б неоціненною.

При цьому слід зазначити, що державні та напівдержавні банки повинні бути органічно інтегровані в ринкове середовище, а не бути для неї чужорідною структурою. Це означає, що їх діяльність не повинна виходити за межі, в яких банки самостійно визначають об’єкти інвестицій на основі порівняння ефективності різних проектів та оцінки відповідних ризиків. Без реалізації такого підходу діяльність подібних банківських і фінансово-кредитних формувань не може бути раціональною та ефективною.

Однією із таких банківських структур можуть бути реґіональні банки розвитку (муніципальні банки), які було б доцільно об’єднувати у відповідні фінансово-виробничі групи. Кожну групу може очолювати головний державний банк, на який покладаються завдання щодо:

  • розробки кредитної політики та залучення грошових коштів;

  • перерозподілу кредитних ресурсів між реґіонами;

  • координації діяльності реґіональних банків та концентрації ресурсів для фінансування крупних об’єктів;

  • розробка банківських технологій і нових продуктів, що використовуються групою вказаних банків;

  • аналізу ефективності діяльності дрібних банків та контролю за дотриманням ними спеціалізації тощо.

Відносини між головним і регіональними банками можуть бути побудовані за принципом відносин між дочірньою та материнською компаніями, тобто головний банк повинен бути акціонером регіонального банку, який володіє переважною часткою акцій цього банку. Можливий також варіант, коли й головний і регіональний банк є дочірніми по відношенню до крупної холдингової компанії. І, мабуть, найменш вдалим є варіант, коли регіональні банки є звичайними філіями головного банку. В такому разі дуже важко забезпечити участь у банку як акціонерів представників регіональної влади та місцевого капіталу, від яких значною мірою залежать ефективна робота банку.

Однак, створення банків малого бізнесу, навряд чи буде достатньою, щоб забезпечити ефективне фінансування малих підприємств. У зв’язку з високими ризиками, характерними для цієї сфери фінансування, діяльність банків може опинитися під загрозою без створення системи гарантування повернення кредитів. Тому, як засвідчив світовий досвід, необхідне створення товариств взаємних гарантій і державних гарантійних фондів.

Товариства взаємних гарантій почали поширюватися ще на початку ХХ ст. у Франції як адекватна реакція дрібних підприємств на стійке небажання банків надавати їм кредити. Товариства створювалися позичальниками, які вступаючи до товариства і сплачуючи членські внески, одержували право на придбання гарантій товариства за кредитами банків. У тому випадку, коли позичальник не в змозі повернути кредит, за нього сплачує борги товариство із коштів гарантійного фонду.

Переваги товариства взаємних гарантій полягає, на нашу думку, в наступному:

  • такі гарантії розширюють базу забезпечення кредиту;

  • банк в якості гарантії може враховувати не тільки майно підприємства, але й кошти товариства взаємних гарантій;

  • гарантії дозволяють банку бути впевненим, що він має справи зі платоспроможним клієнтом;

  • оскільки гарантійний фонд не є комерційною організацією, на відміну, скажімо, від страхової організації, то можуть бути використані мінімальні ставки комісійних за гарантіями;

  • створення гарантійного фонду та діяльність товариства не потребують зовнішніх інвестицій, оскільки всі витрати покриваються внесками учасників та доходами фонду.

На наш погляд, враховуючи переваги фондів взаємного кредитування, доцільним було б їх створення у всіх областях України. При цьому слід зазначити, що такі товариства взаємних гарантій необхідні не тільки для того, щоб забезпечити ефективне кредитування з боку спеціалізованих банків, але й для того, щоб залучати певну частину кредитів, що надаються приватними позичковими інститутами.

З точки зору ефективного запровадження запропонованої програми стимулювання інвестицій було б корисним законодавчо закріпити відповідні принципи та підходи кредитування малого бізнесу та діяльності вказаних фінансових інституцій. Однак вже сьогодні їх можна створювати як громадські некомерційні організації.

Одним із напрямків вирішення проблеми кредитування малого бізнесу, може бути розвиток кредитної кооперації.

На сьогоднішній день діяльність кредитних спілок, особливо щодо кредитування малого бізнесу, законодавчо врегульована недостатньо, хоча події 2000 р. дають обнадійливі прогнози на майбутнє. Подальший розвиток діяльності кредитних спілок може орієнтуватися на створення кредитних кооперативів, які за рахунок об’єднання ресурсів можуть бути вертикально інтегрованими структурами. Шлях вертикальної інтеграції може дозволити кредитним спілкам стати потужними фінансовими інститутами з перспективою створення їх на базі кооперативних або комунальних банків.

Інтеграторами фінансових ресурсів кредитних спілок на місцях повинні бути, перш за все, не комерційні банки, а кооперативи кредитних спілок, які в міжнародній практиці називають “кооперативними банками” (рис. 2). Фонди таких банків формують за рахунок внесків до кредитних спілок (кредитних кооперативів), а діяльність чітко врегульовується законодавчо.

У зв’язку з розглядом цього питання практичний інтерес викликає запровадження трьохступінчастої системи кредитування за участю кооперативних банків. Аналогічні форми були в свій час вперше запроваджені в Індії. Первинні кредитні товариства, які функціонують у сільській місцевості, зазвичай, об’єднують 10 і більше членів товариства, які мешкають у одному селі. Товариства надають своїм членам короткострокові кредити за фіксованою відсотковою ставкою під 6% річних для здійснення сільськогосподарських робіт. Капітал сільських кредитних кооперативів формується за рахунок пайових внесків членів кооперативів. Прибуток кооперативу не розподіляється між його членами, а використовується на суспільні потреби села.

Так, відповідно до ст.8 нової редакції Закону України “Про банки і банківську діяльність” можуть створюватися місцеві кооперативні банки, фінансові ресурси яких формуються за рахунок пайових внесків їх членів або на основі перерозподілу коштів за участю центральних кооперативних банків. Функції центральних кооперативних банків спрямовані на здійснення відповідного контроля і координації діяльності місцевих кооперативних банків

Формування і використання коштів комерційних і некомерційних організацій для підтримки малого бізнесу узагальнено нами на рис.2. При цьому слід звернути увагу на те, що діяльність тих чи інших інститутів кооперативної самоорганізації розрахована на фінансову підтримку підприємницьких структур певного виду. Так, наприклад, кошти кредитних спілок, створених за територіальною ознакою, можуть використовуватися для надання фінансової допомоги підприємствам малого та середнього бізнесу та самозайнятим особам, сільські кредитні кооперативи орієнтовані на взаємодію з фермерськими господарствами, товариства (фонди) взаємних гарантій – з підприємницькими структурами малого бізнесу і т.ін. При цьому фінансові кооперативи можуть використовувати безпосередньо кошти населення, або діяти як фінансові посередники на кредитному ринку, тобто через кооперативні і комунальні (муніципальні) банки, залучаючи додаткові фінансові ресурси у випадку, коли попит на позички зростає, а власних коштів виявляється недостатньо.

У разі участі підприємств малого бізнесу у реалізації регіональних, соціально-економічних, інвестиційних та екологічних програмах, здійсненні поставок продукції (робіт, послуг) для державних і регіональних потреб, що передбачено Ст. 12 Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва” фінансове забезпечення їх діяльності може здійснюватися за участю комерційних або муніципальних банків. Крім того, для фінансової допомоги суб’єктам малого бізнесу можуть використовуватися кошти некомерційних організацій – через фонди підтримки підприємництва. При цьому фінансова підтримка малого підприємництва здійснюється зазначеними на рис.2 фондами за передбаченими відповідними напрямками


Первинні кредитні товариства

Кооперативні банки

Кошти населення

Кошти зарубіжних фінансових організацій


Кредитні спілки, створені за територіальною ознакою


Добровільні внески


Самозайняті особи

Інші джерела





Ощадно-позичкові асоціації

Комерційні банки

Кошти місцевих бюджетів





Фонди підтримки підприємництва


Фермерські господарства

Сільські кредитні кооперативи

Комунальні та муніципальні банки


Підприємства малого (середнього) бізнесу

Кредитні спілки на підприємствах

Товариства (фонди) взаємних гарантій

Фінансово-кредитні установи з мікрокредитування (КГУ, банки мікрокредитування)

Український фонд підтримки підприємництва

Територіальний (місцевий та регіональний) фонди підтримки підприємництва

Український фонд підтримки селянських (фермерських) господарств

Рис. 2. Схема формування і використання коштів комерційних і некомерційних організацій для підтримки малого (середнього) бізнесу



або через уповноважені банки, які визначаються за результатами тендеру (відповідно до ст.13 Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва”, або за участю фінансово-кредитних установ з мікрокредитування.

Розглянута схема багаторівневої структури комерційних і некомерційних установ враховує як зарубіжний досвід, так і особливості національної специфіки, що, на наш погляд, підтверджує можливість практичного втілення в умовах України. На наш погляд, реалізація запропонованих заходів, спрямованих на вдосконалення нормативно-правового забезпечення відповідних кредитно-інвестиційних механізмів фінансової підтримки підприємництва на регіональному рівні, сприятиме підвищенню ефективності використання суспільних ресурсів, більш повному розкриттю підприємницького потенціалу, забезпеченню правової відкритості та прозорості в сфері підприємницької діяльності.


Література:

  1. Питання Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва. Указ Президента України від 25.05.2000р. №721/2000.

  2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 "Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва". затверджено наказом Міністерства фінансів України від 25 лютого 2000року №39 //Українська інвестиційна газета (Нормативна база). -28 березня 2000р. -С.3-6.

  3. Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року №727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва". Указ Президента України від 28.06.99р. №746/99.

  4. Про Державний бюджет України на 2000 рік. Закон України від 17 лютого 2000р.

  5. Про державну підтримку малого підприємництва. Закон України від 19 жовтня 2000р. №2063-Ш.

  6. Про затвердження Типового положення про координаційну раду (комітет, комісію) з питань розвитку підприємництва при місцевих органах виконавчої влади. Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 18 жовтня 2000року №52. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 листопада 2000р. за №780/5001.

  7. Про затвердження форми Розрахунку сплати єдиного податку суб'єктам малого підприємництва - юридичною особою. Наказ ДПАУ від 29.10.99р. №599.

  8. Про заходи щодо забезпечення підтримки та подальшого розвитку підприємницької діяльності. Указ Президента України від 15.07.2000р. №906/2000.

  9. Про кредитування. Положення Національного банку України від 28 вересня 1995р. №246.

  10. Про ліцензування певних видів господарської діяльності. Закон України від 1 червня 2000р. №1775-Ш.

  11. Про оподаткування прибутку підприємств. Закон України від 22 травня 1997р. №283/97-ВР.

  12. Про підприємництво. Закон України від 7 лютого 1991р.№698-ХП (із змінами та доповненнями).

  13. Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Постанова Кабінету Міністрів України від 25.05.98р. №740.

  14. Про систему державної реєстрації суб'єктів господарювання (проект) //Українська інвестиційна газета (Нормативна база). -12 вересня 2000р. -С.25-30.

  15. Програма діяльності Кабінету Міністрів України. Схвалена Постановою Верховної Ради України від 6 квітня 2000р. №1618-Ш // Українська інвестиційна газета (Нормативна база). -18 квітня 2000р. -С.1-9.

  16. Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004рр. Послання Президента України до Верховної Ради України //Сумщина. -2лютого2000р. №13. -С.1-3; 4 лютого 2000р. №14. -С.1-2.



Summary


The article is devoted to the problems of improvement financial and credit support forms of small business on the base of formation and activity of business support, institutions of cooperative selforganization, cooperative banks and associations of mutual guarantee.

Схожі:

Особливості диверсифікації форм фінансової підтримки розвитку малого підприємництва на регіональному рівні icon«маркетинг» за 2007 рік № п/п
Методичні підходи щодо аналізу розвитку малого та середнього бізнесу на регіональному рівні
Особливості диверсифікації форм фінансової підтримки розвитку малого підприємництва на регіональному рівні icon«маркетинг» за 2007 рік № п/п
Методичні підходи щодо аналізу розвитку малого та середнього бізнесу на регіональному рівні
Особливості диверсифікації форм фінансової підтримки розвитку малого підприємництва на регіональному рівні iconМіжрегіональне порівняння розвитку малого підприємництва на україні в. С. Домбровський, М. М. Рубан, О. М. Дутченко Постановка проблеми
Проте регіони на сьогоднішній день мають необхідні важелі для того, щоб поліпшити підприємницький клімат. Одним з них є розробка...
Особливості диверсифікації форм фінансової підтримки розвитку малого підприємництва на регіональному рівні iconРозділ 1 Економіка природокористування і еколого-економічні проблеми
У статті доведено провідну перспективну роль інноваційно-орієнтованого виробничого малого і середнього бізнесу у розбудові в Україні...
Особливості диверсифікації форм фінансової підтримки розвитку малого підприємництва на регіональному рівні iconЛекція 12. Звітність субєктів зовнішньоекономічної діяльності
...
Особливості диверсифікації форм фінансової підтримки розвитку малого підприємництва на регіональному рівні iconОбґрунтування щодо необхідності їх фінансової підтримки Конкурентоспроможні прикладні розробки та новітні технології за пріоритетними напрямами розвитку науки І техніки
Короткий опис перспективних прикладних досліджень, обґрунтування щодо необхідності їх фінансової підтримки
Особливості диверсифікації форм фінансової підтримки розвитку малого підприємництва на регіональному рівні iconРозділ 3 Регіональна економіка
В статті розглядаються регіональні диспропорції у фінансуванні людського розвитку в Україні. Наведено оцінку прогресу в рівні фінансування...
Особливості диверсифікації форм фінансової підтримки розвитку малого підприємництва на регіональному рівні iconІ. В. Труш роль держпідприємництва україни у розвитку підтримки підприємництва практика застосування закон
Практика застосування законодавства про державно-приватне партнерство свідчить про відсутність якісного механізму і системи державного...
Особливості диверсифікації форм фінансової підтримки розвитку малого підприємництва на регіональному рівні iconСучасні тенденції соціально-економічного розвитку малого підприємництва в україні

Особливості диверсифікації форм фінансової підтримки розвитку малого підприємництва на регіональному рівні icon1. Перелік питань, що охоплюють зміст робочої програми дисципліни “Облік І звітність суб’єктів малого підприємництва” Тема Нормативно-правове регулювання діяльності суб’єктів малого підприємництва та системи оподаткування І обліку в них
Тема Нормативно-правове регулювання діяльності суб’єктів малого підприємництва та системи оподаткування І обліку в них
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи